Реферат: Європейська культура епохи Відродження та Нового часу

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ


Реферат


з дисципліни“Зарубіжнакультура”

тема

«Європейськакультура епохиВідродженнята Нового часу»


2010

Зміст


Передумови епохи Відродження

Гуманізм як ідеологія Відродження

3. Реформаціяі особливостірозвитку їїкультури

4. Науково-технічнийпереворот таформуваннясвітоглядуНового часу

5. Основніхудожні стиліXVII-XVIII ст.


1. Передумовиепохи Відродження


ЕпохаВідродження– період в історіїкультури ЗахідноїЄвропи, якийпочався в Італії.Відродженняподіляєтьсяна 4 етапи: другаполовина ХІІІ-XIV ст. – проторенесанс(передвідродження);XV ст. – раннєВідродження, кінець XV ст. –перша третинаXVІ ст. – ВисокийРенесанс; XVІст. – пізнійРенесанс. Самтермін «Відродження»(фр. Renaissance, від лат.renascor – відроджуюся)введено в ужитоку XVІ ст. живописцемта історикоммистецтваДжордано Вазарі, який хотівпідкреслитицією назвоюособливийінтерес свогочасу до античності, відновленняїї традицій.

За своїмхарактеромепоха Відродження(або Ренесанс)є перехідною.З нею пов’язанийважливий переломв культурномурозвитку: кінецьпануваннясередньовічноїкультури іпочаток формуваннякультури Новогочасу.

Саме томуепоха Відродженнябула спрямованана пошук індивідуальності, прагнула усвідомитита обґрунтуватинезалежнугідністьіндивідуальноїдумки, способужиття. У ХІІІст. з’являютьсяпоняття «особа»й «особистість».У добу, що передувалаВідродженню,«всі співалив унісон», тобтона один голос, не виявляючиіндивідуальності.Наукові відкриттяДжордано Брунопро безкінечністьВсесвіту, існуванняневідомих нацей час планетв межах Сонячноїсистеми, обертанняСонця і зірокнавколо осі, математичнірозрахункиПаоло Тосканеллі, який висунувідею про можливістьдістатися Індіїзахідним шляхом(його картамикористувавсяКолумб). Все цевідкриваломожливостіпізнання світу.

В Італіїраніше, ніж вінших європейськихкраїнах, почавсяпроцес розкладанняфеодальнихі зародженнянових, буржуазнихвідносин. ДляІталії характернийранній і дужешвидкий розвитокміст. Тут зігралосвою роль вигіднегеографічнеположення, щозробило країнуголовною торговоюпосередницеюміж Сходом іЄвропою (виникаєбезліч італійськихторгових факторій, у тому числій у Криму: Кафа– Феодосія, Солдайя – Судак, Балаклава).Концентраціякапіталу дозволилаперейти відторговельнихоперацій докредитних.Італія – батьківщинабанківськоїсправи («банк»від італ. Banco: лава, конторка –малася на увазілава міняйл).

Багатаверхівка включаларізноманітніелементи суспільства.Характернаособливістьранньої буржуазії– складна економічнабаза (торговельні, банківськіоперації, мануфактура, земельна власність).

Розкішнових багатіївобумовлювалапопит на архітекторів, художників, поетів. Правителіпотребувалисекретарів, майстернихдипломатів, юристів. Діловимлюдям був необхіднийштат службовців.У містах зросталапотреба у лікарях, вчителях, нотаріусах.Таким чиномз’являєтьсяінтелігенція, яка відігралапровідну рольу формуваннікультури Відродження.Вона, з одногобоку, обслуговувалапануючий клас, виражала йогоінтереси, а зіншого – поповнюваласявихідцями зрізних станівсуспільства, була пов’язаназ традиціяминародної культури.

Водночасствореннюнового мистецтвасприяло захопленняіталійцівантичністю.АрхітектураРенесансувідродилаантичні колониі пілястри, деякі декоративніформи, які створилистиль Ренесансу.У скульптурімайстри, схиляючисьперед античниммистецтвом, беруть сюжетиз античноїісторії таміфології.Найпоширенішийматеріал скульптура– мармур. Використовуютьсятакож дерево, бронза, глина.Майстри прославлялилюдину. Епохатитанів, якназивають добуВідродження, подарувалазагальновизначнихгеніїв: Леонардода Вінчі, Мікеланджелоі Рафаеля.


2. Гуманізмяк ідеологіяВідродження


Гуманізм(від лат. humanus –людський, людяний)спочатку виникаєяк світськевільнодумствоепохи Відродження.Започаткованийу середині XVIст. передовимимислителямиІталії, віншвидко поширивсяпо всій католицькійЄвропі й ставголовною течієюв тогочасномудуховномужитті, впливаючина філософську, етичну, естетичнудумку, на мистецтвоВідродженнявпродовж XIV- XV ст.

Важливуроль у формуванніренесансногогуманізмувідігралаантична традиція, схиляння переддосягненнямидревніх греківі римлян. Гуманістине просто дужебагато робилидля збереження, вивчення древніхрукописів, пам’ятниківмистецтва, вонивважали себепрямими спадкоємцямиантичної культуриз її абсолютноіншим, ніжхристиянське, ставленнямдо життя.

Основноюознакою культуриВідродження, на противагуцерковно-феодальнійкультурі, є їїсвітськийхарактер. ЛюдиВідродженняпіддаваликритиці системуфеодальногосвітогляду,їм були чужійого ідеалиі догми (ідея«гріховності»людини, її тіла, пристрастейі прагнень).Систему новихпоглядів визначаютьяк антропоцентризм(від грец.anthropos – людина іцентр). Людина, а не божество, стоїть в центрісвітоглядугуманістів.Ідеал гуманістичноїкультури –всебічно розвиненалюдська особистість, здатна насолоджуватисяприродою, любов’ю, мистецтвом, досягненнямилюдської думки, спілкуваннямз друзями.

Ще однієюособливістюбув індивідуалізм.Не походженнялюдини, а їїрозум і талант, заповзятливістьповинні забезпечитиїй успіх, багатство, могутність.Індивідуалізм, який лежав уоснові новогосвітосприйняття, був у прямійпротилежностідо феодальногокорпоративногосвітогляду, згідно з якимлюдина утверджуваласвоє існуваннятим, що булачленом якої-небудькорпорації– общини в селі, цеху в містіта ін. Ідеалізованимвираженнямранньогоіндивідуалізмубуло утвердженнягуманістамицінності окремоїлюдської особиі всього того, що з нею пов’язано.Це мало безперечнопрогресивнезначення.

Гуманістипішли далековперед відфілософськихі моральнихпереконаньфеодально-церковноїкультури. Новийсвітоглядоб’єктивномістив запереченнярелігії: в центрсвітобудовиставиласялюдина, а неБог, знання, ане віра. Однакне можна спрощувативзаємовідносинигуманістіві церкви. Вонине були атеїстами.Їх критика неторкалася основрелігії, відкидалисялише крайнощі(вимога аскетизмуін.). Серед гуманістівбуло багатодуховних осіб(Микола Кузанськийбув єпископом, священикомстав ФранческоПетрарка), частоцерковні сановники, в тому числіПапи римські, ставали меценатами.Багато творівмистецтванадихалосябіблійнимисюжетами. Нерідкохудожники, архітекторипрацювали назамовленняримськогодвору, збільшуючивплив католицькоїцеркви (Сикстинськакапела, соборСв. Петра). Внутрішнєрозкріпачення, вільнодумствоцілком поєднувалосяу гуманістівз вірою в Бога, конфлікту зкатолицькоюцерквою дужедовго не виникало.

Гуманізмяк ідеологіяВідродженнявідіграв головнуроль в оновленнізагальноїкультури епохи.Перш за все, він сформувавнове ставленнядо людськоїособистості, визнав індивідуальністьоднією з найціннішихлюдських якостей.Водночасгуманістичнійкультурі притаманненове розумінняприроди. Гуманістичнакультура зміниластавлення донаукової традиції, до способуотримання йтрактуваннязнань про світ, сам характернаукової інформації.Чималою міроювплинув християнськийгуманізм наєвропейськукультуру XVII ст.


3. Реформаціяі особливостірозвитку їїкультури


Перехідвід середніхвіків до Новогочасу співпадавз зародженнямбуржуазнихвідносин і укожній країнімав свої особливості.Якщо Італіяу XIII ст. стаєбатьківщиноюВідродження, то у Німеччиніна початку XVIст. складаєтьсяновий світогляд, який діставназву Реформація(від лат. reformatio –перетворення, поліпшення)– суспільно-політичнийрух, спрямованийпроти католицькоїцеркви. У 1517 р. умісті Віттенбергсвященик МартинЛютер виступивз 95 тезами, спрямованимипроти індульгенцій.Він висловивне лише власнупозицію, а йпротест бюргерствапроти пануючихфеодалів іцеркви.

Німецькійбюргерськійкультурі початкуXVI ст. властивевідчуття «кінцячасу», крихкостіжиття, ефемерностій навіть нікчемностілюдської істоти.М. Лютер переклавіз латини німецькоюмовою середньовічнупісню «Посереджиття обложенісмертю», якастала типовимвиразом настроївдрібної буржуазіїта всіх, хто неналежав допанівногокласу. Протевже існувалоособисте ставленнядо світу, щовиникло за добиВідродження,і воно допомоглобюргерам витерпітивсі негаразди.Ідеалами сталипраця, чесність, скупість. ІдеїРеформаціїпоширилисяв інших країнах.У Швейцаріїїх пропагувавЖан Кальвін, який проголосивсвоїми цінностямисамообмеження, аскетизм, накопичення, що відповідалобуржуазномухарактерупротестантизму.

Основнаідея Лютера– для віри уБога не требацеркви – посередникаміж Богом ілюдьми, християнськевчення требавивчати самостійно, спасіння душідосягаєтьсятільки віроюу Бога, а невиконаннямцерковнихобрядів. Замістьцеркви як таємничогоколективу, деієрархи забезпечувалибезпосереднєспілкуванняз Христом, булостворено молитовнібудинки, деслухали проповідіта співалимолитви безбудь-яких таїнств, обрядів і містичнихпосередників.Туди ходилизвичайні люди, що свідомостежили засвоєю поведінкоюй фіксувалипорушення. Длякультури періодуРеформаціїхарактернапростота оформленняцеркви, світськамузика, скасуванняпоклонінняіконам і святим.Збереглисялише деякісвітські святата дві магічнідії (хрещенняі причастя), богослужінняскладалосяпереважно зпроповідей, спільних молитовта співанняпсалмів.

ЕпохиВідродженняі Реформаціїпереплітаються, але не співпадають.Якщо Відродженняу XVI ст. досяглонайвищогорозвитку, тоРеформаціятільки починається.


4. Науково-технічнийпереворот таформуваннясвітоглядуНового часу


Становленнякультури Новогочасу припадаєна XVII-XVIII ст. Цейперіод починаютьбуржуазніреволюції вНідерландахта Англії ізавершуютьвійна за незалежністьанглійськихколоній у Америціта Велика французькареволюція(1789-1793 рр). За ці 200 роківостаточносформувалисянаціональнідержави та їхкультура.

Протестантизмстав джереломрозвиткувільнодумства, що сприяловеличезнимвідкриттям: геліоцентричнійсистеми М. Коперника, фізичних таастрономічнихдослідженьГалілео Галілея, відкриттю рухупланет по еліпсамІ. Кеплера, теоріїкровообігуУ. Гарвея, створеннюмікроскопічноїанатомії М.Мальпігі, дослідженнюмікроорганізмівза допомогоюмікроскопаА. Левенгука, відкриттямІ. Ньютона вгалузі астрономії, фізики, механікита ін. НаприкінціXVIII ст. відбуваєтьсянауково-технічнийпереворот: відкриттяпарової машиниД. Уатта, механічноїпрядильноїмашини і ткацькогостанка та ін., що починає ерупромисловоїреволюціїнового століття.

Відповіднодо науковихдосягненьзмінюєтьсясвітоглядлюдини. Просвітництво(XVIII ст.) поширилоідеї раціоналізмута започаткувалосуспільні йправові ідеї, які лягли воснову державногобудівництвасучасної західноїцивілізації.

Класичноюкраїною Просвітництвабула Франція.Ініціаторомнового рухувважають Вольтера(Франсуа МаріАруа), який залишиввелику творчуспадщину: вірші, повісті, романи, наукові праці.Усе життя вінпровів у вигнанніза сатиричнівірші, в Англіїнаписав відомі«Філософськілисти», тиражяких було спалено.Вольтер боровсяпроти церкви, але не був атеїстом.Основні ідеїйого праць: рівність, свободаі приватнавласність.Засновникомконституційноїдумки вважаютьполітичногодіяча і філософаШарля Луі деМонтеск’є.Головний йоготруд – «Духзаконів» (1748 р.)– збірник афоризмів.

СередідеологівПросвітництванайбільшесуспільнезначення малитвори Жан ЖакаРуссо, якийвиступав протисоціальноїнерівності, деспотизмуй рабства, визначаввиховання якзасіб розвиватив людині природніоснови здоров’яй моральності.

Філософськеобґрунтуваннярізних формпізнавальноїдіяльностібуло реалізованев XVII-XVIII ст. у рамкахдвох суперечливихнапрямів –раціоналізмута емпіризму.Раціоналізм(від лат. rationalis –розумний) визнаєєдиним джереломпізнання розум, а емпіризм (відгрец. empeiria – досвід)– чуттєвийдосвід.


5. Основніхудожні стиліXVII-XVIII ст.


Характерноюрисою мистецтваXVII-XVIII ст. було швидкевиникненнята зміна художніхстилів: у першійполовині XVII ст.– бароко, у другій– класицизм, у першій половиніXVIII ст. – рококо, а у другій –зновукласицизм.

Художнійстиль бароко(від італ. barocco –вибагливий, химерний) сформувавсяпісля глибокоїдуховної кризи, зумовленоїРеформацією.Він полягаву спробах поєднанняурочистого, пишного дворянськогостилю з елементамирізноманітності, мінливості.Створювавсяефект контрастностіза рахунокпоєднанняреальностіз ілюзією. Цейстиль бувреалізованийу різних видахмистецтва(архітектурі, живопису, музиці), але його сутьнайкраще відобразивтеатр. Уявленняпро дійсністьяк театр, денемає різниціміж реальністюта ілюзією, свідчить просвітогляднукризу. У стилібароко будуютьсяне лише споруди, але й архітектурніансамблі (площасв. Петра у Римі– архітекторП. Берніні). Виникаєархітектурафонтанів (Петергоф, фонтан Тревіу Римі та ін.).Значної ролінабуваютьінтер’єри(люстри, драпірування, лепні оздоблення).Живопис таскульптуравтрачаютьсамостійнезначення істають часткоюдекору.

Ще складнішимі неоднозначнішимбув художнійстиль класицизму(від лат. classicus –взірцевий), який виник уФранції в періодабсолютизмуXVII ст., а потімудосконалювавсяу XVIII ст. Ґрунтуючисьна принципахфілософськогораціоналізму, класицизмвиховувавідеальне уявленняпро розумнута справедливувладу освіченогомонарха. У художніхтворах переважалигромадянські, героїчні тапатріотичнімотиви. У дусіантичногоестетичногоідеалу утверджувавсяподіл жанрівмистецтва на«високі» (трагедія, ода, героїчнапоема) та «низькі»(комедія, байка, сатира, ідилія), де героями булиселяни та міщани.

У надрахПросвітництвавиник ще одинхудожній метод– просвітницькийреалізм(лат. realis – суттєвий, дійсний), задопомогою якогомитці намагалисярозглянутипроблему несумісностіконкретноїлюдини з їїегоїстичнимиінтересамита «людинивзагалі» –носія розумута справедливості.Вони виявили, що «громадяниновісвіту», вільномувід усіх станових, конфесійнихі національнихособливостей, немає місцяв конкретнихісторичнихумовах (усімвідомі твори«РобінзонКрузо» ДаніеляДефо і «МандриГуллівера»ДжонатанаСвіфта).

Просвітницькийнапрям у художнійкультурі проявивсятакож у методісентименталізму(фр. sentimentalisme, від serntiment –почуття), якийбув своєрідноюреакцією нанадмірнийраціоналізмкласицизмуз його нехтуваннямпочуттямипростої людини.Сентименталізмне лише доповнював, а й заперечувавраціоналізм, оскільки тяжівдо зображеннясвіту як алогічного, позбавленогоцілісностій завершеності.У цьому спостерігаєтьсямомент кризипросвітницькоїкультури.

Художнійстиль рококо(від фр. rocaille – схожийна мушлю) схожийна бароко, алевідрізняєтьсявід нього невеликимирозмірамивиробів. Характеризуєтьсядекоративністю, розкішністю, витонченістю, ніжним кольором(рожевий, сірий, голубий); основнийматеріал –фарфор і перламутр.У цьому жанрітворили придворніхудожникиФранції: Буше, Жан-АнтуанВатто; створювалисьпредмети побуту– меблі, посуд.Особливо відомимє посуд фарфоровихзаводів у Севрі(Франція), Нейсені(Німеччина), Петербурзі(Імператорськийфарфоровийзавод).

На думкубагатьох дослідників, епоху Новогочасу завершуєтворчість І.В.Гете.Увидатномутворі «Фауст»він показуєісторичнийтип людини, якапрагне знайтиДійсність наоснові Розуму.

Література


Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.

Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.

История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.

Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.

Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.

Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.

Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480 с.

еще рефераты
Еще работы по культуре