Реферат: Громадянство України

План :

1.<span Times New Roman"">    

Поняття громадянства і належність до громадянства України.  . .  .  . .  .  2

2.<span Times New Roman"">    

Принципи громадянства України.  . .  .  . .  .  . .  .  . .  .  . .  .  . .  .  . .  .  .  6

3.<span Times New Roman"">    

Набуття громадянства України.  . .  .  . .  .  . .  .  .  .  . .  .  . .  .  . .  .  . .  .  .9

4.<span Times New Roman"">    

Припинення громадянства України.  . .  .  . .  .  . .  .  . .  .  . .  .  . .  .  . .  .16

5.<span Times New Roman"">    

Органи,які вирішують питання, пов'язані з громадянством України.  . .  18

Література

<span Arial",«sans-serif»; text-transform:uppercase;mso-ansi-language:RU">

<span Arial",«sans-serif»; text-transform:uppercase;mso-ansi-language:RU">Г

<span Arial",«sans-serif»;text-transform:uppercase">ромадянство Укр<span Arial",«sans-serif»;text-transform:uppercase;mso-ansi-language: RU">аїни

1.Поняття громадянства і належність догромадянства України

Громадянство — це структурний елементправового статусу особи, який розкриває головний зміст зв’язку людини ідержави, взаємовідносин громадянина з дер­жавою та суспільством.

Поняття„громадянин” виникло ще за середньовіч­чя, коли в результаті подіту працівиникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад із своїмінститутом середньовічного містового громадянства.Тоді поняття „городянин” ототожнювалося з поняттям „гро­мадянин”, як синонімомвільної людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових прав.Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII — на по­чатку XIX ст. громадянствостало предметом правового регулювання, тільки тоді почав формуватися інститутгромадянства, який відповідає сьогоденню.

Протягомтривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось як належністьособи до дер­жави, а інколи -при визначенні поняття громадян­ства -держава порівнювалася зорганізацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство -із членством у такійорганізації. В радянській літературі громадянство визначалось як особливийполітико-правовий зв'язок особи з державою, який базується на юридичному виз­наннідержавою даної особи своїм громадянином і який реалізується в поширенні на такуособу суверенної вла­ди держави незалежно від місця проживання.

Уцих визначеннях відображена концепція примату держави над особою, а це,звичайно, є не досить вда­лим. Тому що, по-перше, людина не належить державі: громадянство-стійкий юридичний зв’язокособи і держави. По-друге, це й не членство конкретної людини вдержава, адже держава — не асоціація <span Times New Roman",«serif»">людей.

Першимикроками на шляху становлення інституту громадянства України після  проголошення незалежності нашої держави бувЗакон ”Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991р., у ст. 9 якогозакріплено, що ”всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошеннянезалежності України проживали на території України, є громадянами України”, атакож Закон України ”Про громадянство України” від 8 жовтня 1991р. УказомПрезидента України від 31 березня 1992р. Було затверджене ”Положення пропорядок розгляду питань, пов’язаних з громадянством України”. Цими нормативнимиактами вперше було визначено поняття громадянства України, коло осіб, які сталигромадянами незалежної Української держави, порядок набуття та припиненнягромадянства України.У зв’язку з припиненням Конституції України 28 червняІ996р. виникла необхідність, приведення всіх нормативних актів у відповідність до Конституції України. Верховна РадаУкраїни ухвалила нову редакцію Закону про громадянство України 16 квітня 1997р. Цей Закон набув чинності 20 травня 1997р. Відповідно до Закону ”Прогромадянство України” і в йогорозвиток6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України „ Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питаньгромадянства” .

ЗаконУкраїни ”Про громадянство України” Визначає громадянство  України які ”постійний  правовий зв’язок особи та Українськоїдержави; що знаходить свій  вияв у їхвзаємних правах та обов’язках”. Дане правове визначення дає змогу розкритиістотні ознакигромадянства України.

Вчені,які розгляділи громадянство як певний  зв’язок, — і Закон  прогромадянство України також підтверджує, що це саме зв’язок, визначили йогопостійний характер. Так, не всякий правовий зв’язок особи з державою будерозглядатись як громадянство. Наприклад, характер відносин між іноземцем, якийпостійно приживає в Україні, та Українською державою визначається також якправовий зв'язок. Але він відмінний того, що існує між громадянином України таУкраїнською державою. Відмінність правового зв’язку Українсь­кої держави зісвоїми громадянами та з іноземцями по­лягає насамперед у тому, що правовийзв’язок між гро­мадянином України та Українською державою є стій­кий, вінвиникає з моменту набуття особою українсько­го громадянства і продовжується доїї смерті (або при­пинення українського громадянства). А зв’язок іноземця чиособи без громадянства з країною перебування тимчасовий, бо припиняється післяйого виїзду за межі країни і може бути поновлений тільки при поверненні, вданому разі, в Україну. Зв’язок між громадянином та Українською державою непритіняється навіть в разі виїзду громадянина за межі України,

ЗаконодавствоУкраїни виходить з того, що це дво­сторонній зв’язок, який може припинитисятільки у встановленому законом порядку і за наявності від­повідних умов не воднієї, а в обох сторін. Стійкість правового зв’язку — одна з характерних рисгрома­дянства України. Тобто цей правовий зв'язок не змінюється й непослаблюється від того, цю громадянин виїжджає за межі своєї держави.Громадянство не змі­нюється під впливом зовнішніх факторів. Для набуття чизміни громадянства необхідні дії як певної особи, так і держави.

Увизначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону „Прогромадянство України”, підкре­слюється правовий характер зв’язку особи йУкраїнської держави. Громадянство — правовий, а не фактичний стан. Громадяндержави не можна розпадати як сукуп­ність осіб, що проживають на її території,оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни — категоріюдемографічну. Терміном „населення” охоплю­ються не тільки громадяни певноїдержави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають в країні.Громадянином держави особа є не в силу того, що про­живає на її території, авнаслідок існування між особою і державою певних правових зв’язків.

ЗаконодавствоУкраїни закріплює положення про те, що цей зв’язок правовий і тимсамим визначає грома­дянство як правовий інститут. Але визначення грома­дянства,наведене в Законі, не відповідає на питання:є громадянином України?Законодавець на перше місце ставить правовий зв’язок. Наведене в преамбуліЗакону визначення показує, чим є громадянство, але не визначає, хто є громадянами,і не дає. відповіді на питання про зміст прав і обов’язків даних суб'єктівконституційного права України.

АналізуючиЗакон про громадянство України, необхідно звернути увагу на ст. 2 Закону, якамає назву „Належність до громадянства України”. Визначаючи коло осіб, які єгромадянами України, законодавець використовує термін — „належність”.Належність, за Законом про громадянство України, є однією з найважливішиххарактеристик громадянства України.

Проблемагромадянства винятково важлива як д науки конституційного права України, так ідля практичної державно-правової діяльності. Громадянство однією з істотнихознак державного суверенітету, а п суверенітеті Української держави, у своючергу, міститься джерело існування й розвитку громадянства України.

Інститутгромадянства пов’язаний не тільки з реалі­зацією державного суверенітету, а й зобов’язком держа­ви забезпечувати права людини в Україні. Зокрема, у преамбуліЗакону „Про громадянство України” зазначається, що „право на громадянство єневід’ємним правом людини”. Це положення повністю відповідає ЗагальнійДекларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Громадянство, як суб’єктивне праволюдини, визнається в Україні невід'ємним правом людини. Ї в ньому планізаконодав­ство про громадянство України виходить з вимог міжнародно-правовихстандартів забезпечення прав та свобод людини.

Напідставі чинного законодавства України і враховуючи наявні в правовій науціпогляди, можна визнали ти громадянство України як невід’ємне право людини сутьякого полягає у постійному правовому зв’язку особи з Українською державою, щопороджує у них взаємні права та обов’язки, визначає належність особи доУкраїнської держави, і в силу якого держава гарантує й захищає конституційніправа та свободи своїх громадян як в країні, так і за й межами.

Термін„громадянство” можна розглядати і як пра­вовий інститут, тобто як сукупністьправових норм, що охоплюють специфічну сферу суспільних відносин між особою ідержавою. За характером та значенням цей інститут має конституційний характер.При вирішенні питання про місце інституту громадянства в системіконституційного права, передусім виходимо із відпо­відних норм і положеньКонституції України та чинного законодавства України.

Упершому розділі Конституції України зазначаєть­ся, що „в Україні існує єдинегромадянство” (ст. 4). Та­кож про громадянство йдеться у другому розділі Кон­ституції,який закріплює права, свободи та обов'язки людини й громадянина. Підставинабуття і припинення громадянства України визначаються Законом України «Прогромадянство України».

Держава,реалізуючи свій суверенітет, визначає юри­дичні підстави, за якими та чи іншаособа визнається громадянином України. Ч. 1 ст. 2 Закону про громадян­ствостосується тих осіб, які набули громадянство України в порядку правонаступництвадержави. Це по­ложення повністю відповідає Законові про правонаступництвоУкраїни і визначає, що громадянами України є усі громадяни СРСР, які на моментпроголошення неза­лежності України постійно проживали на території Ук­раїни. Ч.2 ст. 2 Закону враховує положення першої ре­дакції Закону про громадянство івизначає належність до громадянства України тих осіб, які постійно про­живалина території України на момент набрання чин­ності Законом про громадянство від8 жовтня 1991 р., тобто 13 листопада 1991 р.

Принциповонове положення, порівняно з поперед­ньою редакцією Закону, міститься у ч. З ст.2 Закону про громадянство. Ця частина стосується етнічних укра­їнців та їхніхнащадків, які виявили бажання поверну­тися на Батьківщину і підтвердити українськегромадян­ство, за умови, що вони не перебувають у громадянстві іншої держави.Зазначена категорія осіб може визначи­тися з українським громадянством шляхомподання за­яви в органи внутрішніх справ за місцем постійного проживання або увідповідне дипломатичне представництво чи консульську установу України закордоном якщо особа постійно проживає за кордоном, до 31 грудня 1999 р.

Належністьдо громадянства України забезпечує ши­роке коло прав і свобод у різноманітнихсферах життя Так, згідно із чинним законодавством України, грома­дяни Українимають право брати участь у керівництві державними справами шляхом участі увиборах та у всеукраїнському й місцевих референдумах. Громадяни Українинаділені також іншими, не менш важливими правами й свободами і мають правовимагати від держави захисту своїх прав. Так, дипломатичні представництва таконсульські установи України зобов’язані вживати заходів для забезпеченнягромадянам України можливості користуватися в повному обсязі правами, наданимиїм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками якихє Україна і держава перебування, у встановленому зако­нодавством порядкузахищати їхні інтереси, що охороняються законом, а в разі необхідності —вживати за ходів для поновлення порушених прав громадян України.

Належністьдо громадянства України є найважливішою передумовою обов'язку держави захищатив повному обсязі права і свободи своїх громадян, які за кріплені в Конституціїта Законах України не тільки ш території держави, а й за її межами. Важливими єпо­ложення Конституції України і Закону України про громадянство про те, що„громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншійдержаві”.

Документами,які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб вікомдо 16 років — свідоцтво про народження. Підтвердження громадянства Українипровадиться в індивідуальному порядку. Перші роки після проголошеннянезалежності. України у паспортах СРСР проставлялася відмітка проте, що особаналежить до громадянства України.Тепер громадянство України підтверджується паспортомгромадянина України.

2.Принципигромадянства України

Повністюрозкрити поняття громадянства з науці конституційного права можна лише тоді,коли проаналізувати не тільки його зміст, функціональне призна­чення, а йпринципи громадянства України. Саме принципи є тим началом, основою, якацементує, зв’язує різноманітні аспекти громадянства.

Усвоїй сукупності принципи громадянства склада­ють своєрідну систему, коженелемент якої відображає характер і сутність громадянства. Генезис цих принципіввипливає із самої природи інституту громадянства. А ця природа, як відомо, маєдвоякий характер.

Громадянство–це невід’ємна частина всієїсистеми права, а відтак їй властиві загальні принципи, які харак­теризують цюсистему. Проте інститут громадянства відносно відособлена частина правовоїматерії з прита­манними їй структурними і функціональними характе­ристиками,конкретним правовим наповненням.

Принципигромадянства поділяються на загальні і спеціальні. Загальні принципигромадянства втілені в Конституції України, Декларації прав національностейУкраїни, Законі про національні меншини. Законі про громадянство України. Це,зокрема, принцип повно­владдя народу; демократизму; інтернаціоналізму; втілен­няв інституті громадянства ознак суверенітету держави, поєднання інтересівсуспільства, держави і особи; повага до норм міжнародного права тощо.

Ціпринципи властиві не тільки інститутові грома­дянства, а й іншим політичним,соціальним та правовим інститутам. Вони виступають як структуроутворюючіелементи взаємовідносин особи і держави.

Спеціальніправові принципи – це, по суті, прин­ципи громадянства України, тобто тівихідні засади, ідеї, які закріплені в законодавстві, взаємовідносинах міждержавою та особою,, і які складають цілісну систему, що є основою всьогозаконодавства про громадянство України. Ці принципи лежать в основі конкретнихвідносин особи і держави з приводу виникнення чи припинення громадянства. Такіпринципи реалізуютьсяв конкретних правовідносинах на основі відповідних фактів – народження,клопотання про надання статусу громадянина України, вихід з нього тощо.

Дотаких принципів належать: єдність грома­дянства України; рівне громадянство якоснова правового статусу особи; загальний порядок прийому до грома­дянства України; поєднання принципу ґрунту і принципу крові; невизнання автоматичноївтрати громадянства; недопустимість позбавлення громадянства; єдність гро­мадянствачленів сім’ї;невизнання подвійного грома­дянства; дозвільний порядок виходу з громадянства;принцип невидачі громадян України іноземній державі; свобода і добровільністьвибору громадянства; збере­ження громадянства України особами, які проживаютьза кордоном.

Принципєдиного громадянства України закріпле­ний у ст. 4 Конституції України. Єдинегромадянство є необхідною умовою існування суверенної, унітарної держави. ДоУкраїни входить Автономна Республіка Крим, але її наявність не порушує принципуєдиного громадянства України.

Уст. 1 Закону України про громадянство в редакції від 8 жовтня 1991 рзазначалось, що в Україні існує єдине громадянство. Але припускалась можливістьіснування подвійного громадянства на підставі двосторонніх і міжнароднихдоговорів. Конституція України і Закон про громадянство в новій редакції немають інституту подвійного громадянства в Україні. Світовим співтова­риством несхвалюється практика біпатризму, тобто іс­нуванняосіб з подвійним громадянством. Подвійне гро­мадянство часто створюєускладнення як для осіб з подвійним громадянством, так і для держав,громадянами яких є зазначені особи, адже кожна із держав вимагає відгромадянина виконання необхідних саме їй громадянських обов’язків. Чималодержав, згідно із нормами міжнародного права, укладають договори прозапобігання випадків подвійного громадянства і тим самим зобов’язують осібвибрати одне з можливих для них гро­мадянств.

ЗаконодавствоУкраїни про громадянство спрямова­не на скорочення випадків біпатризмута апатризму (безгромадянства). Воно даєможливість особам, що про­живають на території України, отримати громадянствоУкраїни і володіти всіма конституційними правами і свободами, відповіднимиобов'язками громадянина Ук­раїни. Наше законодавство виходить з того, що кожниймає право набути та припинити громадянство України відповідно до Закону. Прицьому не приймаються до уваги походження, соціальне положення, расова та на­ціональнаналежність, стать, освіта, відношення до релігії, політичні та іншіпереконання. Належність особи до громадянства України дає змогу брати участь уздійсненні державної влади. Законодавство України про громадянство не робитьвідмінностей у правовому ста­тусі громадян від підстави набуття громадянства:за на­родженням, у зв’язкуз прийняттям громадянства, поно­вленням у громадянствітощо. Громадянство України є рівним незалежно від підстав його набуття.

Принципєдності громадянства членів сім’ї реалі­зується передусім при визначеннігромадянства дітей віком до 16 років у випадку зміни їх громадянства, алеукраїнське законодавство не забороняє членам сім’ї ма­ти різне громадянство.

Принципнедопущення автоматичної втрати грома­дянства України закріплений у ЗаконіУкраїни про гро­мадянство України. Громадянство України втрачається тількипісля настання юридичного факту, а саме –ви­дання Указу Президента України, при наявностіпідстав, зазначених в Законі про громадянство.

Сутьположення про право кожної людини на гро­мадянство в тому, що всім комплексомправ людини можна володіти, тільки маючи громадянство тієї чи іншої держави,оскільки є права людини, невід’ємно пов’язані з існуванням у особигромадянства.

Ніхтоз громадян України не може бути позбавлений права змінити громадянство. Протестійкий характер правових зв’язків особи і Української держави не озна­чаєнасильницького, примусового утримання особи в громадянстві. Це обмежувало б їїсвободу, тому в зако­нодавстві передбачені нежорсткі правила виходу з гро­мадянстваУкраїни.

ГромадянинУкраїни не може бути позбавлений свого гогромадянства. Ця заборона виходить з права людин, на громадянство, двосторонньогохарактеру зв’язків по громадянству між людиною і державою, який передбачаєнеприпустимість розірвання цих зв’язків як однією, так другою стороною безвзаємної згоди.

Принципзбереження громадянства України особами, які проживають за межами держави, закріпленийу ст. 7 Закону про громадянство України. Ця норма гуртується на природномуправі людини вибирати місце свого проживання, вільно виїжджати за кордон і безперешкод повертатися. Це закріплює Конституція України у ст. 33.

Громадянствояк правовий зв’язок людини з державою існує й за межами територіальноїюрисдикції держави. Тому ст. 8 Закону передбачає, що „Українська державаздійснює захист і заступництво громадян України, які перебувають за її межами”.Принцип захисту і піклування, про громадян України відповідає ст. 25 КонституціїУкраїни, яка проголошує: „Україна гарантує піклування та захист своїмгромадянам, які перебуває за її межами”.

ГромадянствоУкраїни засноване на запереченні тематичної його зміни при укладенні аборозірванні шлюбу громадянином України з особою, яка не належить до громадянстваУкраїни, а також при зміні громадянства одним з подружжя. Ст. 6 Закону прогромадянство України відображає сутність громадянства як індивідуального,персонального зв’язку особи з Українською державою, неприпустимістьавтоматичного припинення  громадянствабез відповідного волевиявлення особи і збереження встановленого порядку. Цястаття має істотне значення тому, що за законодавством деяких країн вступ дошлюбу з іноземною особою або розірвав шлюбу з нею часом призводить до змінгромадянства. Так, у деяких латиноамериканських країнах жінка, я вступила дошлюбу з іноземцем, автоматично набуває громадянство свого чоловіка. У такихвипадках іноді виникають складнощі з визначенням громадянства дітей, колізії з подвійнимгромадянством.

Ст.25 Конституції України закріплює таке положен­ня: „Громадянин України не можебути вигнаний за ме­жі України або виданий іншій держав” Це підтверджує принципнеприпустимості видачі громадянина України іноземній державі, якій закріпленийу ст. 9 Закону.

Обсягправ і свобод, якими може користуватися людина в державі, а також обсягобов’язків, які на неї по­кладаються цією державою, перебувають у прямій залеж­ностівід наявності чи відсутності у неї громадянства відповідної держави. Громадянкиперебуває під сувере­нітетом держави, її вона може вимагати від нього вико­нанняобов’язків, навіть якщо він перебуває за межами держави.

Конституційнезаконодавство України виходить з того, що людина, й життя і здоров’я, честь тагідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціаль­ною цінністю, щоправа й свободи людини та їх гаранта визначають зміст і спрямованістьдіяльності держави.

З. Набуттягромадянства України

Основнимі найбільш поширеним способом набуття громадянства є філіація (filiation— фр. — зв’язок, на­ступництво,розвиток у формі наступництва, повторен­ня), тобто набуття громадянства занародженням

Другимспособом набуття громадянства є так зване укорінення, або набуття громадянствав порядку нату­ралізації. Натуралізація (naturalis— лат. — достовірний,законний) розподіляється, в свою чергу, на дві основні області:

1)індивідуальну по заявах;

2) всилу правонаступництва держав.

Враховуючиспецифічні принципи громадянства Ук­раїни, пригадаємо принцип єдиного порядкунабуття громадянства, який відображений у Законі „Про грома­дянство України” іякий є стабілізуючою основою нашо­го інституту громадянства.

Самепоняття „єдиний порядок” передбачає універ­салізацію процедур, відмову як відспрощеного, так і Ускладненого порядку набуття громадянства України.Такий порядок ґрунтується надемократизмі, відсутності будь-яких обмежень за ознаками статі, віку, національ­ності,роду і характеру занять тощо.

Єдністьтакого порядку забезпечується підставами і умовами набуття громадянстваУкраїни. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає, що підставами на­буттягромадянства є:

1)народження;

2)походження;

3)прийняття до громадянства України;

4)поновлення громадянства України;

5)інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які ратифікованоВерховною Радою Ук­раїни.

Данийперелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає, що жодні іншізаконодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підставнабуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх дію.

Якбачимо, головною постійно діючою підставою поповнення корпусу громадян єфіліація або набуття громадянства за народженням.

Згідноіз загальноприйнятими принципами міжнародного права, кожна дитина має право нагромадянство. Це положення міститься у принципі 3Декларації прав дитини 1959 р. і вп. З ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р.Отже, згідно з нормами міжнародного права, дитина ні за яких умов не може бутиособою без громадянства.

Громадянствоза народженням набувається, у свою чергу, на основі двох принципів: „правакрові” або „права гранту”. Нині законодавство України, як і більшості країнсвіту, передбачає змішану систему, при якій переважне значення „права крові”поєднується з „правом гранту”.

Вибірабо переважання того чи іншого принципу обумовлено, головним чином, політикоюдержави в де­мографічній галузі. І якщо держава зацікавлена у швидкомузростанні свого населення, вона може використо­вувати ці два права повністю.

„Правокрові” в чистому вигляді практично діє лише в скандинавських державах, де„право ґрунту” застосо­вується тільки до дітей, банки яких невідомі.«Право ґрунту» переважає або має рівне значення з „правом крові”здебільшого в країнах англо-американської си­стеми права, а також в деякихлатиноамериканських країнах, таких, як Аргентина, Куба.

Вобласті набуття громадянства за народженням не існує однакової практики держав.1 тому, в силу колізії законодавства різних держав, саме у цій галузі найчасті­шетрапляються випадки, що призводять до подвійного громадянства.

„Правокрові” — дитина набуває громадянства бать­ків незалежно від місця народження;„право ґрунту” — дитина стає громадянином тієї держави, на терито­рії якої вонанародилась; незалежно від громадянства батьків.

Ст.12 Закону про громадянство України вказує, що «дитина, батьки якої намомент народження перебу­вають в громадянстві України, є громадянином Українинезалежно від того, чи народилась вона на території України, чи за їїмежами». Ця норма відтворює правила сімейного законодавства України. ЗаконУкраїни чітко визначає, що коли хоч один з батьків є громадянином України намомент народження дитини, то дитина є громадянином України:

1)якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей часпостійно проживали на території України;

2)якщо вона народилася на території України –враховується принцип „права території”.

Прирізному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебуваву громадянстві України, якщо в цей час обоє батьків постійно проживали замежами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України,визначається за письмо­вою згодою батьків.

Дитина,один з батьків якої на момент її народження перебував у громадянстві України, аінший був особою без громадянства, чи невідомим є громадянин… Українинезалежно від місця її народження.

Уразі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, абатько — громадянин України, дитина, яка не досягла 16–ти років стає громадяниномУкраїни незалежно від місця її народження (п. 4 ст. 13 Закону).

Ст.14 і 15 Закону встановлюють громадянство дітей батьки яких невідомі або батькияких є особами безгромадянства що постійно проживають в Україні,їхні діти є громадянами України.

Вказані.положення забезпечують максимальну можливість для визнання громадяниномУкраїни, а також допомагають зменшенню і усуненню випадків без громадянствадітей. Принагідно зауважимо, що Закон виключає можливість будь-якої перевитигромадянства батька, як це в законодавстві Англії, Німеччини та. деяких іншихкраїн.

Другиміз найбільш поширених способів набуття громадянства є натуралізація, яка можездійснюватись як в силу правонаступництва держав, так і за індивідуальнимизаявами.

Всилу правонаступництва нове громадянство виникає в результаті поділу абооб'єднання держав. Гро­мадянство в такому разі виникає в результаті появи но­вогосуб’єкта міжнародного права. Особа в такому рал продовжує залишатися натериторії нового суб’єкта міжнародного права і не заявляє про свій намір вийти новогогромадянства. Саме так. величезна кількість осіб здобула громадянство телярозвалу Радянського Союз в тому разі громадянство України — нової суб’єктаміжнародного права і не незалежної держави. Як бачимо, „питання про впливправонаступництві суверенітету на громадянство жителів держав– попередника є одним ізнайважливіших”.

Натуралізаціяза індивідуальними заявами регламен­тується внутрішніми нормами права.Безумовне право повнолітнього іноземця на натуралізацію ні в міжнарод­ному, нів національному праві не закріплене. Проте, як уже згадувалось, ч. 1 ст. 15Загальної декларації прав людини зазначає, що „кожна людина має право на гро­мадянство”.Та це тільки, так би мовити, рекомендація Тобто людина не наділена віднародження правом на громадянство якої-небудь конкретної держави, і поря­докнатуралізації іноземців у формі дозволу держави регламентується нормами правацієї держави.

Удеяких країнах законодавство, крім звичайної на­туралізації, передбачає набуттягромадянства шляхом реєстрації. У Великобританії цей вид набуття грома­дянствапередбачається для жителів англійських за­морських територій та для Дітейанглійських громадян, які народились за кордоном; за народженням.

РосійськийЗакон про громадянство (ст. 12 та ст. 18) передбачає п’ятькатегорій осіб, які набуваютьгромадян­ство Росії в порядку реєстрації Серед них, наприклад, „особи, у якихчоловік або пружина, чи родич по прямій лінії є громадянином РосійськоїФедерації”, також це особи – громадяни колишнього СРСР, які проживають натериторії держав, які входять до складу СРСР, а та­кож прибулі для проживанняна територію Російської Федерації після 6 лютого 1992р., якщо вони протягом 3-хроків з моменту набрання чинності цього Закону виявлять бажання набутигромадянства Російської Феде­рації”.

Набуттягромадянства шляхом реєстрації міжнарод­ним правом не регламентується.

Натуралізацієюв силу закону є такий вид натуралі­зації, який не заснований на власному виборіособи. На­туралізація в силу закону може бути правовим наслідком усиновлення,встановлення опіки тощо. Так, ст. 25 За­кону „Про громадянство України”передбачає, що ди­тина, яка є іноземним громадянином або особою безгромадянства і якуусиновляють громадяни України стає громадянином України.

Дитина,яка є іноземним громадянином і яку всиновлює подружжя, один з якого єгромадянином України, а другий — особою без громадянства, стає громадяниномУкраїни.

Дитина,яка є особою без громадянства і яку усиновлю є подружжя, один з якого єгромадянином Укра­їни, стає громадянином України".

Критеріємправомірності натуралізації є добровільність з боку натуралізованої особи, якавиражаєте або в подачі заяви про натуралізацію, або в згоді на натуралізаціюпри територіальних змінах.

Характернимирисами натуралізації є: по-перше, те, що це — акт суверенної держави; по-друге,натуралізація — це надання громадянства тієї чи іншої держави фізичній особі,яка не має цього громадянства на момент натуралізації; по-третє, натуралізаціяреалізується ь порядку, встановленому даною державою; по-четверте.натуралізація здійснюється за проханням і за згодою зацікавленої особи. Згодана натуралізацію повинна бути чітко обумовлена.

Такимчином, набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальнимизаявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства. Для цього їмпотрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону про громадянство України умови:

1)відмовитись від іноземного громадянства;

2)постійно проживати на території України протягом останніх п'яти років передподачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в України напостійне проживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщовони народились й довели, що хоча б один із їхніх батьків, дід чи баба народилисяна її території, і не перебувають у громадянстві інших держав;

3)володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

4)мати законні джерела існування;

5)визнавати і виконувати Конституцію України т Закони України.

Вказанівимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а саме щодо осіб,які мають ви­датні заслуги перед Українською державою. Рішення щодо цих осібприймає Президент України.

Умовапостійного проживання на території України перед прийняттям громадянства маєвелике значення як для особи, що подає клопотання про прийняття до гро­мадянства,так і для держави Якщо особа вирішує стати громадянином України, то вона,звичайно, повинна по­важати закони і Конституцію, знати суспільно-політичнуситуацію в країні, відмовитись від іноземного грома­дянства. Також цілкомслушне й те, що для повноцінно­го життя особа повинна знати мову і мати законніджерела існування. Ці умови відповідають «критеріям демократичності ісправедливості, а значить інтересам грома­дян і держави. Вилучення хоча боднієї із зазначених умов — і особа просто не зможе повноцінно користува­тисяправами громадянина України і виконувати його обов'язки, тобто фактично незможе бути громадянином України. Саме тому така особа і юридичне не може бутигромадянином України».

Застосованийу законі принцип, відповідно до якого здійснюється прийняття до громадянстваУкраїнської держави, можна сформулювати так: прийнятими до нього можуть бути зусіх бажаючих лише ті особи, які мають реальні умови користуватися правами івиконува