Реферат: Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)

Економічні, соціальні такультурні права

Конституція України закріплює системуекономічних, соціальних ікультурних прав. Немає  потреби наголошувати значення цих прав, їхпрактичної реалізації. Адже саме вони мають гарантуватиекономічну свободу людини, їїрозвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. Усвою чергу, саме ці якостісуспільного житія характеризують державу як соціальну, тобто таку, щозабезпечує достатньо високий рівень життя своїх громадян.Оскільки справжня демократіяповинна мати достатнюматеріальну базу, що є соціально-економічною гарантією її існування тарозвитку, маємо всі підставистверджувати, що здійсненняв державі економічних, соціальних і культурних прав і свобод є одшш із важливихчинників для визнання такої держави справді демократичною.

            Система економічних,соціальних і культурних прав згідно з Конституцією України охоплює: правокожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатамисвоєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницьку діяльність;право на працю; право на страйк для захисту своїх економічних і соціальнихінтересів; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на житло;право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров'я; право набезпечне для  житія і здоров'я довкілля;право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистомматеринства, батьківства, дитинства і сім'ї; право на освіту; право на свободутворчої діяльності.

            Правокожного володіти, користуватися  ірозпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчоїдіяльності (ст. 41) є не що інше, як закріплення в Конституції України принципуприватної власності, яка є економічною основою громадянського  суспільства, розвитку ринкових відносин.

            Самеприватна власність (а не «нічия», соціалістична)

виховує у людини почуття відповідальності передсобою та перед суспільством за її найефективніше використання. Виходячи ізцього, Конституція України закріплює у ст. 13 положення про те, що «власністьзобов'язує» і що «усі суб'єкти права власності рівні передзаконом». Практика розвинених західних країн свідчить, що будь-яка формавласності, за винятком особистої, може використовуватися і як засіб експлуатації, і як засіб соціальноїпідтримки тих членівсуспільства, які об'єктивно потребують цього. Саме другийспосіб використання приватної власності, особливо її різних колективних форм,що набуває усе більшого поширення у цивілізованих країнах, гарантує розвитокусього суспільства.

            Правоприватної власності регулюється і захищається різними галузями права України.Її статус характеризується непорушністю, грунтується на силі закону. До того жвідповідні зміни у становищі власника можуть бути здійснені виключно зарішенням суду.

            Можливівинятки, обмеження права використання приватної власності пов'язуютьсяКонституцією України із суспільною необхідністю, а також із випадками, коли цявласність завдає шкоди громадянам, суспільству, погіршує екологічну ситуаціютощо.

            Зазначеніпринципові положення статусу власності поширюються й на інтелектуальнувласність.

            Правона підприємницьку діяльність (ст. 42) пов'язане

 ізприватною власністю, яка становить матеріальну основу підприємництва. Підпідприємництвом розуміється  діяльність,що здійснюється її суб'єктами на власний ризик і спрямована на одержання нимиприбутку.  Держава зобов'язана сприятирозвиткові підприємництва, охороняти права підприємців, не втручаючись воперативно-господарську діяльність організацій, що займаються підприємництвом.Державний контроль може поширюватися лише на виконання  законів та інших правових актів, якірегулюють

порядок здійснення підприємництва в Україні.Йдеться, зокрема, про такі нормативні акти, як Закони України «Пропідприємництво» від 7 лютого 1991 р. (з багатьма доповненнями), «Пропідприємства в Україні» від 27 березня 1991 р., «Про інвестиційнудіяльність» від 18 вересня 1991 р., «Про господарськітовариства» від 19 вересня 1991 р.

            Держава може заборонитипідприємницьку діяльність  у деякихсферах виробництва і торгівлі, приміром, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів. Винятки іззагальнихправил щодо виробництва деяких видів продукції реалізуються шлфхомнадання суб'єкттам підприемництва спеціальних ліцензій.

            Нормальному розвитковіпідприємницької діяльності  заважають монополізм,тобто зосередження завдяки застосуванню протиправних методів виробництва  якогось вигідного виду товарів в одних руках,і недобросовісна конкуренція, які заборонені чинним

законодавством.

            Важливе значення має розвиток малогопідприємництва,

 що, як правило, безпосередньо спрямоване назадоволення повсякденних потреб споживачів. Державні  органи здійснюють контроль за реалізацієюправ споживачів.

            Зазначені питання регулюються низкоюзаконодавчих актів,

зокремаЗаконом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. (вредакції Закону вад 15 грудня 1993 р.).

            Право на працю (ст. 43) зумовленесвободою трудової діяльності людини, вільним вибором нею місця та характерупраці (трудової спеціалізації). Людина може займатися будь-яким видом трудовоїдіяльності, а може й не брати в ній участі, оскільки Конституція забороняєвикористання примусової праці. Природно, що за таких умов людина має правозалишити роботу в тій чи іншій організації, перейти до іншої організації, займатисяіндивідуальною трудовою діяльністю, підприємництвом, будь-якою діяльністю, щоне заборонена законом.

            Заборона примусової праці непоширюється на військову або альтернативну (невійськову) службу, працю,пов'язану з виконанням судового вироку або необхідну за надзвичайних умов.

            Кожен власник засобів виробницїва,організовуючи роботу трудового колективу або окремих працівників, зобов'язанийстворити їм безпечні та здорові умови праці. Ця вимога в першу чергупоширюється на жінок і неповнолітніх. Конституція і чинне законодавствозахищають громадян від незаконного звільнення, і несвоєчасного одержання винагородиза працю.

            Невиконання зазначених та іншихвимог щодо організації роботи, передбачених законом, надає тим, хто працює,право на страйк (ст. 44). Воно передбачене не тільки українськимзаконодавством, а й Міжнародним договором про економічні, соціальні такультурні

права.При цьому повинні дотримуватися вимоги закону тієї країни, де проводитьсястрайк. Треба зазначити, що право на страйк не може мати універсальногохарактеру, оскільки є такі сфери суспільного життя, де зупинення виробництваможе призвести до небажаних наслідків, а в деяких випадках — до катастроф.

            Право на відпочинок (ст. 45) такожналежить до основних прав людини. Положення, спрямовані на гарантування кожнійлюдині, яка працює, цього права, закріплені у Загальній декларації прав людиниі в Міжнародному договорі про економічні, соціальні та культурні права. Впринципі право на відпочинок має кожналюдина, бо це є її фізіологічною потребою.Законодавче ж регулювання цього права поширюється на людину, яка працює затрудовим договором (контрактом). Саме вона може вимагати від роботодавцядотримання вимог закону щодо тривалості робочого дня, відпочинку

увихідні та святкові дні. Усі спори щодо здійснення права на відпочиноквирішуються відповідно до настанов Кодексу законів про працю України.

            Право на соціальний захист (ст. 46)передбачає широке коло питань, які держава, різні громадські організаціїповинні вирішувати, щоб гарантувати людині цивілізований рівень повсякденногожиття. Особливо це стосується тих, хто через похилий вік, хворобу не можезабезпечити собі належні умови життя. Однак право на: соціальний захист поширюєтьсяна кожного громадянина.

            У ст. 48 Конституції України зазначено,що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї^ щопередбачає достатнє харчування, одяг, житло. Всього цього людина, всі члени їїсім'ї повинні досягати завдяки своїй трудовій діяльності. Але через поважніпричини природними є винятки з цього права. У таких

випадкахдопомогу повинні надавати держава, структури соціального захисту. Критерієм длянадання матеріальної допомоги, здійснення різноманітного за формами соціальногозахисту у багатьох випадках є офіційно встановлена меха малозабезпечсності, яказ 1 січня 1997 р. згідно з постановою Верховної Ради України «Про розмірвартісної величини межі малозабезпечсності» від 16 жовтня 1996 р.встановлена в Україні у розмірі 70,9 гривні.

            Поряд із загальними заходамисоціального захисту є й надзвичайні. Такі заходи, наприклад, передбаченіЗаконом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждаливнаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. (в редакціїЗакону від 19 грудня 1991 р.).

            Удосконалення соціального захистутих верств населення, які цього потребують, — одна з найважливіших функційдемократичної, соціальної, правової держави.

            Відомо, яке важливе значення длякожної людини має конституційне право на житло (ст. 47). Основною формоюреалізації цього права згідно з Конституцією є придбання громадянином житла нарізних засадах (побудова, придбання у власність, оренда). Водночас громадянам,які потребують соціального захисту, державні та місцеві самоврядні органинадають житло безкоштовно або за доступну для них плату. Примусове позбавленняжитла можливе лише на підставі закону за рішенням суду.

            Право на охорону здоров'я (ст. 49)органічно пов'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст.50). Ці права  спрямовані на захистнайбільш дорогоцінного, що є в людини, — її здоров'я та самого життя.

            Право на охорону здоров'я єкомплексним суб'єктивним правом, оскільки воно передбачає здійсненнявідповідних різнобічних заходів. Можна, наприклад, послатися на виробництволіків, роботу лікарень, підготовку медичних кадрів тощо. Зрозуміло, щобезпосередньо стосується здоров'я громадян і стан навколишнього середовища.Адже нині, коли безліч чинників зумовлюють його подальше погіршення, особливогозначення набуває збереження і покращання довкілля.

            Держава забезпечує розвиток мережіта покращання роботи медико-лікувальних закладів, вживає заходів щодозапобігання захворюванням. Медичне обслуговування у державних і комунальнихзакладах охорони здоров'я  здійснюєтьсябезкоштовно. Водночас з метою покращання медичного обслуговування населеннядержава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

            Здійснення конституційного права наохорону здоров'я передбачає й заборону приховувати від населення факти, щостановлять загрозу ддя здоров'я.

            Важливе значення для охорониздоров'я населення і запобігання захворюванням має розвиток різних форммедичного страхування.

            До конституційних прав соціальногозахисту людини

належитьправо, пов'язане з гарантуванням вільної

згодина шлюб, а також із захистом материнства, батьківства

дитинстваі сім'ї (ст. 51).

            Ніхто за будь-яких обставин не можебути примушений брати шлюб, хоч у деяких життєвих ситуаціях, зумовлених,наприклад, народженням дитини поза шлюбом, для її матері та батька виникаєморальний обов'язок щодо створення сім'ї, нормальних умов життя та розвиткуцієї дитини.

            У шлюбі кожен із подружжя має рівніправа. Однак при цьому слух, орієнтуватися не тільки на правові настанови, а йна норми моралі.

            Загальна декларація прав людини (ч.З ст. 16) встановлює, що «сім'я є природним та основним осередкомсуспільства і має право на захист з боку суспільства і держави». Цевизначено і Конституцією України. Водночас у ній закріплено положення про те,що й

членисім'ї зобов'язані піклуватися один про одного: батьки повинні утримувати дітейдо їхнього повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїхнепрацездатних батьків. Конкрстні ж права та обов'язки, пов'язані з сімейнимивідносинами, визначають

нормиКодексу про шлюб та сім'ю України.

            Стаття 52 Конституції Українивизначає права дитини. Основні її положення зводяться до закріпленнярівноправності дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вониу шлюбі чи поза ним. Зазначено, що будь-яке насильство над дитиною та їїексплуатація переслідуються за законом. Держава піклується про дітей-сиріт(утримує та виховує їх), а також про дітей, позбавлених батьківськогопіклування, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

            Право на освіту (ст. 53) є одним зосновних соціальних і культурних прав, якими наділено громадянина України. Вонодістає вияв у конституційному закріпленні обов'язковості повної загальноїсередньої освіти, існування розгалуженої мережі закладів освіти різного рівня,що функціонують на державних і комунальних засадах. При цьому слід зазначити,що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальноїсередньої та професійно-технічної освіти. Що ж до вищої освіти, то їїбезоплатне здобуття в державних і комунальних закладах освіти здійснюється наконкурсній основі. Передбачено також надання державних стипендій та різнихпільг учням і студентам.

            Конституція гарантує широкіможливості для здобуття освіти представниками національних меншин, що мешкаютьв Україні. Вони мають можливість здійснювати навчання рідною мовою, а такожвивчати її у державних і комунальних закладах освіти або через посередництвонаціональних культурних товариств.

            Розвиток у державі системи освіти есвідченням духовного і соціального прогресу суспільства. Однак для того, щобцей прогрес був ефективним, необхідно, аби члени суспільства мали бажання,потребу і можливість здобути освіту. Лише реальна соціальна потреба, корисністьдіяльності зумовлюють доцільність здобуття освіти.

            Докладніше питання освіти регулюютьсяЗаконом

України«Про освіту» від 23 травня 1991 р.

            Право на свободу творчої діяльності(ст. 54) е необхідною умовою розвитку культури суспільства в її широкомурозумінні, яке охоплює різноманітні галузі — від мистецтва і літератури до творчої діяльності у офері науки ітехніки: Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських правгромадян, їхніх

моральнихі матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку із різними видамиінтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєїтворчої діяльності. Ці результати, за винятками, встановленими законом, ніхтоне може використовувати або поширювати без згоди винахідника чи автора. Що ж доінтелектуальної власності (під "інтелектуальною власністю"

розуміютьсявиключні права на результати творчої діяльності), то слід зазначити, що нині їївикористання досить детально регулюється чинним законодавством. Об'єктівінтелектуальної власності дуже багато, вони різноманітні. Тому їхнійправовий  статус регулюється значноюкількістю правових актів.

еще рефераты
Еще работы по конституционному (государственному) праву зарубежных стран