Реферат: Экономическое учение Смита (Економiчнi вчення Смiта)

Черкаський

iнститут економiки I права

Ф-т: Менеджмент безпеки б

Контрольна робота

з предмету “

Iсторiя економiчних вчень”

на тему:

Економічне вчення А. Сміта

Виконав: ст. гр. МБЗ-1

Стец

Льв

Адам

Сміт(1723—1790) — видатний англійський економістмануфактурного періоду. В його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класичнабуржуазна політична економія набула найвищого розвитку.

Народився А. Сміт у шотландському містіКерколді в родині митного чиновника. Навчавсяв університетах Глазго і Оксфорді, де вивчав філософію, літературу, історію,фізику, математику. В

1751 р. був обранийпрофесором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральноїфілософії. В 1764 р. Сміт залишаєуніверситет і стає вихователем англійського герцога Баклю,з яким подорожує протягом трьох років.Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами.Повернувшись до Англії, він оселився в- рідному місті Кірколді,де працює над своєю книгою «Дослідження пропричини і природу багатства народів». Вона була опублікована в1776 р. і принесла Смітусвітову славу. Його стали називати шотландським мудрецем, творцем нової науки— політичної економії. Останні роки свого життя Смітпрацював митним комісаром Шотландії.

Наоліюючи філософів-просвітителів, які за вихідний пунктсвоєї системи брали «соціальну людину», Смітставить перед собою наукове завдання її комплексногодослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людськоїприроди: моральні, громадські, економічні. В «Багатстві народів» Сміт досліджує «людину економічну». Це дослідження не ізольованевід двох інших аспектів людської природи.

Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він вдається і до аналізувнутрішніх закономірностей економічних явищ, які вивчає,і до опису їх зовнішніх проявів. Працям Сміта притаманні системність, історизмі еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській літературі(на тій підставі, що Сміт трактує капіталізмяк вічний спосіб виробництва), то він проявляєтьсяв тому, що у Сміта звичаї, інститути, економічні категорії змінюються.Неоднакові вони і в різних народів, і вивчення, і пізнанняїх можливе лише в процесі еволюції. Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природипевними властивостями, які наперед визначають їх економічну поведінку.Основними з них виступають такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами, аборезультатами своєї праці, егоїстичні інтереси людини

Трудове походження життєвих благ змушуєлюдину приносити в жертву «своє дозвілля, свободу, спокій», тобто терпіти певні тілесні й душевні тягарі.Схильність до обміну, «схильність міняти, вимінювати, обмінювати один предметна інший»

— одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що люди через розподіл праці концентрують своюдіяльність на якійсь певній її формі, щопідвищує її продуктивність. Керуючисьегоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свою діяльність, а це обертається вигодою для всього суспільства.

Розвиваючи вчення основоположниківкласичної політичної економії про «природний порядок», Смітзвільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що в умовах «природногопорядку» (вільної конкуренції), складною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидимарука». Тобто економічне життя людейпідпорядковується об'єктивним закономірностям. У трактуванні «природногопорядку» Сміт виходить з двох принципів: об'єктивної закономірності природи,дії об'єктивних законів природи, «невидимої руки» і «природної свободи людини».Дія об'єктивних законів благодійно спрямована до людини.

Благотворність діїоб'єктивних законів не безумовна. Вонапередбачає певні соціальні умови, а саме

— природну свободу людини, яка проявляється в можливостяхкожної людини, за умов дотримання нею «законів справедливості», вільновідстоювати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини співпадає з дієюприродних сил, «невидимої руки», тобто законами природи.

У наступнихконцепціях

— Рікардо,Сен-Сімона і особливо К. Маркса— ця друга сторона випала. В них залишилась лише об'єктивназакономірність, що керує поведінкою людини.

Ідею природного порядку Сміт поширює і на діяльність держави. Він виступає прихильником економічного лібералізму, в

iльноi гри господарських сил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тимСміт визначає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни,правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювавсяза державне регулювання норми процента і мінімуму заробітної плати.

Розподіл праці і гроші.

Свою книгу «Багатство народів» Сміт починаєз розподілу праці. Це не випадково, адже він — економістмануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, щобагатство породжуєтьсяобміном, і фізіократів, які пов'язували його з сільським господарством, Смітчітко формулює першоджерело багатства—працю. Вступ до своєї роботи він починає так:«Річна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всіжиттєво необхідні предмети і зручності, щоспоживаються ним протягом року і складаються завжди або з безпосередніхпродуктів цієї праці, або з того, що одержуєтьсяв обмін на ці продукти у інших народів»^. Алекількість цих продуктів, продовжує Сміт,залежить від кількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерностіробітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним факторомзростання багатства і «загального добробуту» Сміт вважає розподіл праці, якийведе до «величезного збільшення продуктивності всіх різнобічних занять імистецтв».

Зростання продуктивності праці врезультаті її розподілу зумовлюється: 1) збільшенням вправності;2) збереженням часу, який витрачається при переході від одного виду праці додругого;3) винаходом і застосуванням механізмів,які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працю кількох.

Надаючи величезного значення розподілу праці, Сміт, проте, не розумів йогопричин. Розподіл праці у ньогопороджується схильністю до обміну. «...Схильністьдо обміну і була тим, що спокон віку породило розподіл праці». Але насправдіне схильність до обміну породжувала розподілпраці, а, навпаки,— розподіл праці виступає передумовою обміну.

Не можна погодитись з заявамидослідників, які услід за Марксом зауважували, що Сміт змішуєрозподіл праці в мануфактурі і суспільстві. Дійсно, Сміт починає аналіз з поетапного розподілу праці в мануфактурі по виробництвуголок і через фаховий розподіл, аналіз економічних функцій класів він виходить на суспільний поділ праці. Так як у Сміта саме можливістьобміну веде до розподілу праці, то ступінь останнього, пише він, завжди повиннаобмежуватись розмірами ринку. Саме розвитокринку, розвиток шляхів сполучення сприяютьтому, що «промисли всякого роду починають природно ділитись і вдосконалюватись».

Розподіл праці і обмін передбачаютьнаявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта виступають гроші. Виникненнягрошей Сміт правильно розглядає як об'єктивний процес, а не результатдомовленості виробників. У своїй праці Сміт наводить надзвичайно цікавий матеріал про історію виникненнягрошей. Він досить детально простежив цейпроцес і показав, що гроші ~ це товар, якийвиділився з маси інших товарів в результатірозвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість.Їх Сміт розглядаєяк засіб, що полегшує обмін.

Визнаючи всі функції грошей, Сміт,проте, основною, визначальною називає функціюгрошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив,що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомогою. На відмінувід меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства,Сміт підкреслює, що доход суспільстваміститься саме в товарах, а не в грошах.

Сміт вважаєдоцільним заміну золота і срібла паперовими грішми для здешевлення обігу.Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти. Загальна сума паперовихгрошей не повинна перевищувати кількість золотих і срібних грошей, які вонизаміняють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснюватибанки.

Теорія вартості.

Перш за все слід зазначити, що Сміт, як і інші економісти,вживає термін цінність, а не вартість.Цінність у нього має два значення: корисністьі можливість придбання інших предметів. Перше він називає «цінністю в споживанні», друге— «цінністю в обміні». Отже, мова йде про споживну ймінову вартість. На парадоксі води і перлів Сміт пояснюєрізницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність успоживанні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки.«Нема нічого кориснішого за воду, але за неї навряд чи що-небудь купиш і наврядчи одержиш що-небудь в обмін. А діамант майже не маєякої-небудь цінності в споживанні, але часто в обмін на нього можна одержатидуже велику кількість інших благ».

Для з'ясування основних правил, щовизначають мінову цінність товарів, Сміт ставить і вирішує три завдання:1)визначити дійсне мірило мінової цінності, тобто визначити дійсну ціну всіхтоварів;2) показати, з яких частин вонаскладається;3) з'ясувати, в силу якихобставин відбувається відхилення ринкової ціни від природної.

•

Мінову абоприродну цінність товару Сміт, як і Петті,визначає працею. «Праця,— писав він,— є дійснемірило мінової цінності всіх товарів»^. Слідзазначити, що думка про залежність цінності від кількості праці, витраченої навиробництво товару, зустрічається у найвіддаленіші часи людства. Це питанняставилось людьми раніш, ніж наука приступила до його вивчення. УXVIII ст. ця думка стала розхожою і разом з тим почалаформуватись трудова теорія вартості якекономічна доктрина. І Сміту, безумовно,належить певна роль в її розвитку.

На відміну від Петті,який вважав, що праця створює вартість лише вгалузі виробництва золота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цей процесз сільським господарством, Сміт твердить, що праця є основою цінності у всіхсферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Смітрозрізняє кваліфіковану й просту працю і зазначає,що кваліфікована праця в одиницю часу створює більші цінності, ніж працяпроста, некваліфікована.

У Смітапереплелись дві точки зору на цінність

— суб'єктивна і об'єктивна.Суб'єктивна полягаєв тому, що, на його думку, робітники оцінюють свою працю як жертву, якпозбавлення свободи і відпочинку. Разом з тим праця оцінюється Смітомоб'єктивно як основа багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає основну увагу на мінову вартість, тобто кількіснусторону вартості.

У трактуванні теорії вартості Сміт небув послідовним. Він заявляє, що трудоватеорія справедлива лише для «раннього, примітивного» суспільства. Коли ще працяне була поділена, вона могла служити основою для обміну.

З розвитком розподілу праці ситуаціязмінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дозволяє одержувати потрібні товари. По-друге, як зазначаєСміт, багатство особи визначається йогоможливістю одержувати проекти чужої праці вобмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку вінможе одержати в обмін на одиницю свого товару.

Товаровиробник,обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з^, власноюоцінкою, більше праці, ніж віддає. Те ж самевідбувається і з протилежноюстороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей по виробництву одержуваноготовару, ніж віддає. Тут ми знову зустрічаймось з поняттямсуб'єктивної цінності, проте виводиться вона Смітомне з принципу корисності, що було властивимавстрійській школі, а ї принципу праці.

Отже, перше з поставлених питань Сміт вирішує однозначно. Основу цінностітовару становить праця, уречевлена в товарах, які одержують шляхом обміну наданий товар.

Як же вирішуєСміт друге завдання, тобто питання про складові частини ціни товару? На першийсвітогляд, нелогічною є сама постановка такогопитання. Дійсно, про які складові частини ціни може йти мова, якщо вона визначається працею?

Справа в тому, що до цього Сміт розглядав обмін товарів упростому товарному виробництві, девиробники обмінюються працею,уречевленою в товарах.

В умовахкапіталізму відбуваєтьсяобмін живої і уречевленої праці. Робітники виступаютьяк продавці товару робоча сила, а капіталісти

— як його покупці. Щоправда, Сміт вважав, що робітникипродають свою працю, яка, як і інші товари, має«дійсну і номінальну ціну»^. Фактично йдетьсяпро номінальну і реальну заробітну плату. Зацих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевленої.Цінність, яку робітник додає до матеріалів,зводиться до двох частин: заробітної плати і прибутку капіталісту. Це двіскладові частини цінності. Третьою складовою у Смітавиступає рента. Отже, як пише Сміт, «три першооснови всякого доходу, як і всякоїмінової цінності,— це заробітна плата, прибуток і рента»^.Таким чином, цінність Сміт визначає доходами.

Всі три види первісного доходу— заробітна плата, прибуток і рента— мають єдину ціннісну субстанцію— працю, уречевлену в товарах, які одержуютьшляхом обміну. «Слід мати на увазі,— писав Сміт,— що дійсна цінність всіхрізних складових частин ціни вимірюєтьсякількістю праці, яку може купувати або яку може мати в розпорядженні кожна зних. Праця вимірює цінність не лише тієї частини ціни, яка зводиться до праці, а й тихчастин, що приходяться на ренту і прибуток».

Визначення цінності сумою доходівсвідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основитеорії факторів виробництва, яка в

XIX ст. стала пануючою.

Щодо третього завдання, яке вирішує Сміт, то воно зводиться до з'ясування причинвідхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта це, по суті,

— грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повнувеличину ренти, праці і прибутку. Причому йдеться не про фактичну величинускладових ціни, а про їх середню норму. Ринкова ціна— та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, яківпливають на відхилення ринково

i ціни від природної. В умовах природного стану (вільноїконкуренції) ринок працює як своєрідний регулятор природного руху товарних потоківдо сталоi ринкової рівноваги. Попит і пропозиція виступають якфактори встановлення ринкової ціни. Людськевтручання у вигляді різного роду привілеїв, монополii регламентів порушує природний стан.Воно, пише Сміт, приводить часто до результатів, протилежних тим, на якірозраховували, і стримує зростання продуктивностіпраці. Щоправда, якась група або клас можуть одержати вигоду від такоговтручання, проте вона все одно виявиться шкідливою з точки зору стратегічногозавдання — економічного зростання. Отже, Сміт знову звертаєтьсядо принципу природної свободи, до дії «невидимої руки».

Класи і доходи.

Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є види доходівтрьох різних категорій персоніфікованих економічнихфункцій, що відповідають трьом факторам виробництва: праці, капіталу і землі. Власники кожного із цих факторівутворюють відповідні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників.Це основні класи суспільства, їх доходи є первинними. Всі інші групи іпрошарки отримують вторинні доході, які виступають результатом перерозподілу.

Заробітна

плата — це продукт праці, природна винагорода за працю. Вумовах, коли виробник працює власними засобамивиробництва і на своїй землі, він одержуєповний продукт праці. В умовах капіталізму найманий робітник отримує лише частинуцінності, яку праця додає до матеріалу, щообробляє, іншу частину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт не робив різниці міждоходом простого товаровиробника і найманого робітника і розрізняв їх лишекількісно.

Сміт визначаєнормальний рівень заробітної плати кількістю засобів існуванняробітника і його сім'ї. А Петті заробітну плату зводив до фізичного прожитковогомінімуму. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковиммеханізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітноїплати до фізичного мінімуму загрожуєробітникам вимиранням. А її значне підвищеннявикликає зростання народжуваності, отже, збільшенняпропозиціїробочої сили на ринку і посилення конкуренції.А це, зрештою, веде до зниження заробітної плати.

Значну роль у встановленні заробітноїплати Сміт відводить капіталістам, які мають переваги передробітниками. Вони можуть, пише Сміт, змовитисьмаютьможливість очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого позбавленіробітники. Сміт був прихильником високої заробітної плати і вважав, що вонасприятиме зростанню продуктивності праці

.

Прибуток

у Сміта маєтрудову субстанцію. Він писав, що «цінність, яку робітники додають доматеріалів, зводиться… до двох частин, одна з яких оплачує їх винагороду, а друга— прибуток їх наймача на весь авансований ним фондматеріалів і заробітної плати»

В даному разі прибуток виступає якрізниця між заново створеною вартістю ізаробітною платою. Тобто фактично мова йде про додаткову вартість. А прибуток

— це результат неоплаченої праці. Сміт виступає проти тверджень тих, хто називає прибуток платою за працю по нагляду і управлінню.Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий наоплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у виробництві. Розмір прибутку визначаєтьсярозміром капіталу. А це означає, що Смітрозглядає прибуток як породження всьогокапіталу, як результат продуктивності капіталу. Прибуток виступає в нього і яквинагорода капіталіста за працю та ризик. Отже, непослідовність у розуміннівартості (у Сміта — цінність) позначились і на трактуванніприбутку. Він у Сміта виступає то як породженняпраці, то як результат функціонування капіталу.

З прибутку Сміт виводить і процент як похідний прибуток. Величина процента і його руху нього слідують за величиною норми прибутку, яка з розвитком промисловості Цторгівлі має тенденцію до зниження. Зниженнянорми прибутку, а отже, і процента Сміт розглядаєяк прояв економічної розвинутості здоров'янації, які забезпечуються природним порядком. Йому протидіє будь-якамонополія. Тому Сміт виступає як непримиримий супротивник всякого роду монополіїі привілеїв.

Земельна рента

у Сміта— це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається і процент на вкладений капітал. Рента, підкреслюєвін, не пов'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснює орендар. Що ж до землевласника, то вінкористується вигодами капіталовкладень, тому що при відновленні орендногодоговору вимагає підвищення плати.

Джерело ренти Сміт визначає по-різному. Виходячи зпозицій трудової теорії вартості, він ренту, як і прибуток, розглядає яквідрахування від праці робітника. Інше трактування походження ренти пов'язане уСміта з його теорією витрат виробництва. Рента в цьому випадку виступає якприродна винагорода за користування землею, подібно до того, як прибуток єприродною винагородою за капітал, а заробітна плата

— природною ціною праці. Рента поряд з прибутком ізаробітною платою формує цінність. А це означає, що земля поруч з працею є джерелом цінності.

Проте рента відрізняється від інших ціноутворюючих факторів: прибутку заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жертвою(як праця й капітал) боку власника землі.Відрізняється рента від прибутку і заробітної плати Це складоваціни. Останні конституюють ціну, а рента виступає як функція ціни. «...Рента,— писав Сміт,— входить до складу цінипродукту інакше, ніж заробітна плата і прибуток. Висока або низька заробітнаплата і прибуток на капіталу причиною високоїабо низької ціни; більший чи менший розмір ренти результатом останньої».

Є у Сміта і елементи фізіократичного трактування земельної ренти. В

Різні трактування суті прибуткуі ренти не викликали у Сміта сумнівів, вінвикористовує з різною метою: то для підтвердження тези про працю, як основнемірило вартості, то для аналізу розподілу реалізованої мінової цінності товаруміж основними класами буржуазного суспільства.

Сміт бачиввідмінності в родючості і місцероз

cташуванні ділянок землі і аналізував Їх вплив на величину ренти. Розглядає він також залежність ренти відкапіталовкладень. Проте у Сміта немає розуміння понять диференційноїі абсолютної ренти. Разом з тим він визначає монопольну ренту (хоч і не вживаєцього терміну), яка виникає тоді, «коли кількістьземлі, яка може бути пристосована під яку-небудь особливу культуру, занадто незначна для задоволення дійсного попиту»^. Оплачує її споживач.

Вчення пропродуктивну й непродуктивну працю.

Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної й непродуктивноїпраці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, де воназастосовується. Проте у Сміта визначаєтьсяієрархія галузей стосовно їх продуктивності. На перший план він ставитьсільське господарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в йоговченні про продуктивну й непродуктивну працю.

Сміт визначаєпродуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від того, де вона застосовується, а й від того, що вона виготовляє. В нього є два підходи до визначення продуктивноїй непродуктивної праці. Перший підхід

— ціннісний. Продуктивною працею є та, що створює цінність.Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця мануфактурного робітника додає цінність матеріалам, яківона обробляє. В той же час праця домашнього слугинічому не додає цінності. На купівлюпродуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивної— доход.

Другий підхід у визначенні продуктивноїй непродуктивної праці пов'язується з їїматеріалізацією, уречевленням. Продуктивнапраця

— праця робітника, яка закріплюється іреалізується в якому-небудь предметі або товарі, що придатний на продаж. Апраця слуги не закріплюється і не реалізуєтьсяв товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визначеннямпродуктивної праці вся сфера нематеріальноговиробництва оголошувалась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відноситьдіяльність держави, їі чиновників, церкву,армію, флот тощо.

Визначенняпродуктивної й непродуктивної праці Смітом єсуперечливі. Якщо взяти простоготоваровиробника, то він виготовляє товари, але не приносить капіталіступрибутку. Отже, його праця за однією ознакою є продуктивною, а за другою

У Сміта йоговчення про продуктивну й непродуктивну працю займає значне місце, тому що вініз зростанням продуктивної праці пов'язував зростання національного багатствакраїни і тому енергійно наполягав на скороченні непродуктивної праці.

Такий підхід Сміта до визначення продуктивної йнепродуктивної праці був підданий критиці багатьма його сучасниками, які ширшетрактували продуктивну працю. Економісти класичної школи сприйняли такийпідхід. З певним зауваженням сприйняв його іМаркер

<span Arial",«sans-serif»;mso-bidi

еще рефераты

Еще работы по истории экономических учений

Реферат по истории экономических учений

Кооперативное движение в России XIX-XX вв

29 Августа 2013

Реферат по истории экономических учений

Экономическое учение Д.Рикардо

29 Августа 2013

Реферат по истории экономических учений

Генезис индустриального общества 16-18 вв.

29 Августа 2013

Реферат по истории экономических учений

Австрийская (Венская) школа школа экономических учений

29 Августа 2013