Реферат: Первые казацкие гетманы

Є в німецькій мові слово «гауптман», що перекладається як начальник,староста, головний чоловік. Вчені вважають, що від нього й походить польське«гетьман», яке прийшло й на Україну, спершу означаючи виборного ватажка козацькоговійська, а згодом правителя всієї України і головокомандуючого козацького війська. Є також версії і про те, що слова «гетьман» треба виводити відімені відомого литовського князя Гедиміна, значнішого в історії як Гедимінаса.

Історики й донині сперечаються, коговважати першим українським гетьманом і чи можна називати ними перших ватажківкозацьких дружин, які починали з’являтися на півдні нашої землі ще наприкінці XV-гостоліття. Збереглися імена перших козацькихгетьманів:Богдан Глинський, Остап Дашкович, які вели енергійну боротьбу з кримськимитатарами, організовували сміливі походи на ворожу територію.

Переважна більшість гетьманів дбалапро благо свого народу й увійшла в історію мужніми оборонцями,лицарями-патріотами рідної землі. Були й такі, які затаврували себе міжусобнимичварами за гетьманську булаву чи допомагали польській шляхті й російським царям поставити на коліна свійнарод, стаючи поплічниками його ворогів.

Першим гетьманом України був Дмитро Вишневецький, з родуВолинських удільних князів Гедиміновичів,в році1550був настановлений старостою Черкаським іКанівським.

Десь у році 1556 він, щоб оборонити Україну од татар, вбудував земляний город на острові Хортиці (може Томаківському),на р. Дні-прі. Це була перша Січ Запорожська. Татарські хани одразу збагнули,що вона буде дуже їм заважати, коли їм захочеться налітати в Україну. У 1557 ханДевлет-Гірей хотів зруйнувати Січ і обложив її своїмвійськом, продержав облогу аж 24 дні, але нічого не зміг подіяти і вернувсядодому. Та восени того ж року він знов обступив Січ. Помагав йому Турецький султан,котрий для того дав йому своїх яничарів, та ще Молдавський господар. На цей разВишневенький, або Байда, як його взивали козаки, продержався довго, але мусивтаки покинути Січ, бо не стало харчів, і втік у Черкаси. З Черкас Вишневецькийподався до Московського царя Івана Грозного, і думав там остатись, а для тогоперейшов до нього в підданство.

У 1558-1560 рокахвін із московською раттю (військом) ходив на Крим і наробив татарам багатошкоди. Але не помирився він за щось із Московським царем, у 1563 році обернувсядо Жигимонта ІІ-го і прохав, щоб той прийняв його знов на службу.Той згодився, і Вишневецький після того довго жив у Польщі. Потім, колипокликали його волошські бояри, щоб ішов до нихгосподарити, він задумав зробитись молдавським господарем.

У 1564 роцізібрав він 4000 козаків і пішов у Молдавію. Але тут його зрадою спіймали іодпровадили у Константинополь до Турецького султана Селіма II. Селім, сердитий на нього ще за те, щовін набігав на Крим, звелів кинути його з високої башти, що стоїть біля морянедалеко Галати, на гаки, на однім гакузачепився Байда ребром і повиснув над морем. Висячи на гаку, він почав лаятисултана і його віру. Три дні висів він так, і хоч обіцяли йому і волю, і вільнежиття, аби він одкаснувся своєї віри і потурчився, він не переставав клястиТурків і їх віру. Якийсь Турок стрельнув нарешті з лука і вбивйого. Пісня про Байду і про його смерть дійшла аж до наших часів.

Обравши собіза гетьмана Криштофа Косинського, пішликозаки обороняти своїх земляків і свої права. З першої козацької війни з Польщею(у 1591 році) починаються безнастанні війни між ними на цілих двісті літ, ажпоки і Польщу і Україну, знесилених боротьбою, не пошматували чужі держави, тай одних і других позбавили волі.

Про Косинського ми знаємо не багато. Він був з шляхтичів,десь з Підляхії (коло Бреста Литовського), але з тих дрібних шляхтичів, що

шукали собі пристановища поміж козаками.

У 1591 мибачимо його на Запорожжі. Саме перед тим Польський уряд звелів, щоб козаківбуло не більш, ніж 6.000, і щоб тіреєстрові козаки не змішувалися з нереєстровими. Косинський добре зрозумів, дочого воно йдеться,— збагнув, що республіку (державу з виборним державцем, як цебуло у Польщі) помирити із шляхетством не можна. Тим-то він і почав сміливоробити повстання проти шляхти. Усі городи і повіти, котрі займав Косинський,присягали, що будуть вірні війську Запорожському. Дотого, усіх селян, що повтікали од панів, він приймав укозаки, і вони ставали на рівному праві з ними.

Орудувати почав Косинський у Білоцерківщині. Козаки узяли Білу-Церкву, а після того йКиїв; звідтіль подалися на Волинь і Поділля і найбільш грабували маєтності нелюбих їмпанів;зупинилися козаки у Острополі (маєтність князя Острожського, на Волині). Але з усього того повстання небагато вийшло, через те, що й козаків було ще не так багато

та й народ не був ще готовий до того. Король хоч і скликав усіх панів наборотьбу з козаками, але вони не охоче слухалися — вони думали, що це простасобі сварка козаків із панами Острожськими. Тількишляхта з тих повітів на Волині, де козаки найдужче далися в знаки, з’їзжаеться на повітові сеймики і присягається, що не візьметьсяні до чого доти, поки не втихомирять козаків. Край об’явлено було навійськовому стані. Магнати Корецькі, Острожські та інші, що їх маєтки найбільше пошарпаликозаки, стали збирати шляхетське рушення проти козаків. В лютому 1593 рокушляхетське військо, під проводом Януша Острожського та Олександра

Вишневецького, старости черкаського, виступило проти них. В ті часи надзвичайнішоюріччю на війні була — облога. Так воно було й тут.

Косинськийвийшов з Острополя і отаборився коло містечка Пятки; в його було тільки 5.000 війська. Поляки облягликозацький табор навкруги, розірвали його і погнали козаків у місто. ТодіКосинський мусів замиритись із Острожським. Але яктільки повернувся він додому, то зновзібрав військо і пішов на город Черкаси, на тамошнього старосту ОлександраВишневецького, що завжди сварився з козаками. Вишневецький хитрощами заманивКосинського до міста, самого із кількома козаками, і там його було вбито.

У князя Константина Острожськогодуховником був свій православний священик Дем’ян Наливайко, а в того пан-отця Демьяна—брат Северин,розумний, освічений, чоловік. Замолоду Северин Наливайко встиг чимало. Він і вчився в славетній Острозькій академії,що дозволило йому стати справді освіченою людиною, і козакував на Січі, девважався одним із найкращих гармашів. Збереглися свідчення сучасників, якістверджують, що Наливайко був надзвичайно вродливим, сміливим і вольовимчоловіком.Тривалий час він служив сотником у князя КостянтинаОстрозького. Але 1594 року з невідомих причин полишив княжий двір і зібравшикількатисячну ватагу, організовував походи на турецькі міста, а також боровся зпольськими магнатами. В такий спосіб селяни (а вони тоді складали основу Наливайкового війська) відплачували панству за всі кривди йутиски. Річ Посполита кидає проти Наливайка регулярні війська. І він, зрозумівши,що співвідношення сил не на його користь, утікає на Січ, де гетьманував тоді ГригорійЛобода. Король звелів запорожцям не давати притулку Наливайкові з йогозагоном, однак козаки навіть до уваги не взяли тих слів. Вони охочеприєднувалися до Наливайка.

Наливайкоразом з Лободою здійснили похід у молдавські землі, які залежали тоді від Туреччини,взяли також кілька турецьких міст. Потім

об'єднане військоповернулося на Поділля і захоплювало польські маєтки та замки.Шляхтакинула проти повстанців усі свої сили. Але козаки розділилися на три загони,які розбрелися по Україні. Одним командував Наливайко, другим Лобода, третімМатвій Шаула. Час од часу вони зливалися в одне військо. 1596 року міжНаливайком і Лободою через невідомі причини виник конфлікт. У збройній сутичціЛободу було вбито. Після вбивства Лободи гетьманом стає Матвій Шаула. Запорожці ще з успіхом боролися проти численних польськихвійськ. Однак сили були нерівними. Шляхта оточила козаків на Трипіллі поблизуурочища Гострий Камінь і невпинно обстрілювала з гармат їхній табір. У цьомубою Шаула

втратив руку.Гетьманом запорожці проголосили Наливайка.

В 1596 році, перебуваючи у Острозі, Наливайкопочинає нападати на панські маєтки, — може бути, що підмовив його на те князь Острожський, із братом ДемьяномНаливайко уперед іде до Пінська на маєтність пана ЯрошаТерлецького, а потім на маєтність Олександра Сімашка,тим часом як слуги — шляхтичі цих та інших панів склали собі осібні ватаги, підпроводом ватажків Остапа Слуцького і Андрія Ганського,та грабували Луцьк і околиці. Тоді у січні року 1596 король звелів коронномугетьманові Замойському та гетьманові Жолкевському, котрі були тоді у Молдавії, щоб вони йшли наУкраїну. В кінці лютого Жолкевський прийшов на Волинь. Наливайко із своєю ватагоюстав одходити до Брацлавщини, де й став на зимівлю. Але уряд висилає протинього військо, щоб його вгамувати. Тоді Наливайко обертається до козаків. Старшиму них був того часу Григорій Лобода.Лобода не знав, що йому робити з Наливайком: чи йти з ним поруч, чи ні. Та обставинитак склалися, що він таки мусів піти на згоду. Жолкевський, бачачи те, послав до Лободи ганців, щоб запорожці неприймали до себе Наливайка з його ватагою. Але козаки не послухали його і такипоєдналися та разом почали поступатися ближче до Києва. Коло озера ГострийКамінь, що біля Білої Церкви, Жолкевський напав на них, але вони одбилися однього, одступили до Києва, перейшли на той бік Дніпра і отаборилися під Лубнамина урочищі Солониця. Тут Жолкевський оточив їх з усіх боків. Довго билися з полякамикозаки, але не сила була вже козакам оборонятися, та ще дотого поміжналивайківцями та запорізькими козаками завелася сварка. Наливайківці вбилиЛободу, а на його місце настановили Кремпського.Через сварки, голод козаки не змогли далі здержувати натиску поляків і мусілипіддатися, на умовах дуже тяжких і ганебних: вони повинні були вернутися зновудо своїх панів, оддати полякам увесь свій скарб, гармати, здати у неволюНаливайка і 12 інших „старших" (полковників) своїх. Товаришів наливайковихскарано лютою смертю у Варшаві одразу як привезли, а Наливайка додержали досейму і як з'їхалося до Варшави панство, прилюдно на майдані одтяли йому головучетвертували і порозвішували по місту на палях його руки, ноги і голову.

Так скінчилося це друге народне повстання, —хоч не можна на нього сказати, щоб воно було справді народне, бо середповстанців було велике число волоцюг, котрі пристали до повстанців тільки нате, щоб поживитися.

Тим часом на Запорожжі проявився не абиякийчоловік — кошовий отаман Петро Сагайдачний. Він був родом зГаличини шляхтич з городу Самбора, син Конона (через те він і звався Конашевич)Сагайдачного; вчився він на Волині, у Острозі у найкращій тоді на Україніправославній

школі князя Константна Островського і був дуже освічений для того часучоловік. Потім він служив якийсь час у одного київського магната.

Покинувши ту служ6у,він подався на Запорожжя і там скоро виявив себе, як дуже здібний ватажок. Щене бувши гетьманом або старшим на Запорожжі, Сагайдачний робив щасливі походина Туреччину та Крим. Року 1605(а по іншихзвістках — 1615) рушив він з Січовим товариством па море, узяв кріпость Варну,а на другий рік пробрався у Крим і взяв Кафу (тепер Феодосія). Це бувтатарський торговельний город коло моря, куди зганяли невольників на продаж ізвідтіль розвозили їх по всьому світові. Сагайдачний узяв це місто, спалив угавані турецькікораблі і визволив багато невольників — кільканадцять тисяч. Отоді славапро його залунала по всій Україні, бо по всіх кутках рознесли її визволеніневольники. Тепер люди почали єднатися у козацькі сотні, котрі признавали надсобою зверхність одного Сагайдачного. З козаками на Україну вертали всівизволені з неволі. Все ще не вірячи своєму щастю, вони розпитували козаків,хто ж привів їх на турецьку землю, як звати того сміливця, що зважився на такийзухвалий похід. «Сагайдачний», — відповідали їм. І ще замолоду ім'я ПетраСагайдачного переходило у пісню й легенду, які славили його сміливість і воєннемистецтво.

У 1618 році якраз трапилася військова конфедерація. Цебуло років через п’ять після того, як на царя Московського покликано МихайлаФедоровича Романова. Тим часом королевич Володислав, син Польського короля ЖигимонтаIII, не кидавдумки про Московський трон, на котрий обрано було його за часів самозванщини вМосковській державі. Польське військо з Володиславом стало під Москвою ірозпочало облогу. Московське військо не могло скоро прийти, бо й там були тодіпорядки, не згірші як у Польщі; Московська держава не мала постійного війська; владароздавало землі на «кормленіє» боярам, а вони повиннібули за те одбувати військову службу. Коли наставала війна, їх сповіщали, щотреба війська. Поки ж то бояри зберуть його та виправлять куди треба, москалісходилися разом невеличкими купками.Тим-то Володислав був би скоро узяв Москву, як би саме в той час не почаласябула військова конфедерація; жовнірам не заплачено було за 8 місяців, і вонипішли додому. Володислав опинився без війська в чужому краї, і сам був биопинився в облозі, а може б і в полон попав. Тоді згадали про запорожців.Польський уряд мусів обернутися за допомогою до Сагайдачного і скласти з нимумову. Після того Сагайдачний зібрав 20.000 козаків і пішов у Московськецарство, здобув городи: Путівль, Лівниі Блец, а його полковник Михайло Дорошенко—Лебедянь, Данков і Скопін. Сагайдачний розбив московське військо під проводомкнязя Волконського, перейшов на його очах р. Оку і поєднався з королевичем колоДонського

монастиря, а післяПокрови вони разом облягли Москву. В кінці жовтня настала велика стужа ікоролевич зняв облогу, а цар Московський МихаїлФедорович поспішив скласти з Володиславом згоду у селі Деуліні.Дуже не радив Сагайдачний Володиславові замирятись із Царем, але діло було вжезроблене. Після того Сагайдачний, через Серпухов і Калугу, із військом своїмпішов додому. З того походу він вже не вернувся на Січ, а пішов у Київ; тамйого проголошено Гетьманом над Київською Україною та Гетьманом всього війська Запорожського. Дуже не до смаку було полякам те, щокозацька сила все дужчає лід його зверхністю. Але вони саме тоді заклопотанібули московськими справами і нічого не могли заподіяти, а тільки вимагали од короля, щоб він страхав козаків своїми грізними універсалами. Та козакибайдуже на них дивилися і робили своє діло, не вважаючи на них. Сагайдачний, які раніш, ходив з своїми козаками на море, розбивав турецькі городи, визволявневольників; був у Сінопі — зруйнував його, зробившина 40 мильонів злотих шкоди; був у Трапезонті ізабрався був під самий Царьград. Турки запримітиликозацькі похідні вогні під самими вікнами султанового палацу; султан черезвікно у своїй спочивальні побачив густий дим — то козаки запалили дві пристаніу Царьграді: Мізевну і Архіоки. Розлютувався султан і послав за козаками свійфлот, котрий нагнав їх коло Дунайських гирл. Тут турки напали на козаків, але запорожціїх розбили. Тоді султан знов виправив проти них у 1616 році Алі-пашу морем і Скіндер-пашу суходолом. У Дніпровому лимані запорожці із ПетромСагайдачним розбили Алі-пашу, і він утік, а козаки забрали 15 турецьких галер. Скіндер-пашу перейняв коронний гетьман Жолкевський,поспішив замиритись із ним і з'обовязався вгамувати та втихомирити козаків.Згода ця сталася у городі Буші восени 1617 року. Але вгамувати козаківПольському урядові не довелося, а довелося до них таки обернутись за допомогою.

Саме тоді, у 1618 році, королевич Володиславпідняв поход на Московське царство, щоб здобути собі Московський престол, ізайшов аж під саму Москву. Але тут сталося те, що звичайно бувало у Польщі накожній війні: не було чим заплатити жалування військові, і воно почало втікатидодому. В Польщіне було обовязковоїслужби (рекрутчини), як колись на Литві, і жовнірів (солдатів) треба булонаймати на довгий час, а грошей вистачало звичайно тільки на початок війни. Впольській казні дуже мало було грошей, бо ні шляхта, ні селяни — шляхетськіпіддані, ніяких податків не платили, — платили самі лишень мішане, та ще дещойшло з коронних земель-староств. То, звичайно, й бувало, що розпочнуть війну, івже в кінці першого або на початку другого року немає грошей. Тоді складаласятак звана військова «конфедерація», і це була в Польщі зовсім законна річ:жовніри, котрі побачили, що вже кілька місяців їм не

платять грошей, кидали війну, вибрали собі якихось інших начальників,верталися в свій край, розходилися по коронних (казенних) землях та староствах,і там жили собі та харчувалися доти, поки не виберуть своїх грошей, котрі їмвинна була Річ Посполита. Так робили й козаки, — як от ми бачили післяЛіфляндського походу.

Не було ради — треба було до козаків вдатися.Отут Сагайдачний і скористувався щасливою нагодою, щоб здобути права дляУкраїни.Попереду всього він подбав про те, щоб оновити українськуцеркву. Після смерті князя Константина Острожського у 1608 р., православна Україна осталася безсвоїх митрополитів та єпископів, котрі перейшли на унію, і не мала собіоборонця: братства духовні, — хоч і боролися з унією, але великої сили вони немали. Гетьман, братчик найстарішого в Україні Львівського Ставропігійногобратства, сам пристав і все військо козацьке вписав братчиками до КиївськогоБогоявленського братства. Тоді найважнішою справою всенародною вважалосяобороняти православну віру, бо вона була мов би знаком української народностісупроти польської. Боронячи віру, козаки виступали оборонцями самостійностісвоєї національності. Але найбільшу поміч Сагайдачний зробив православнійцеркві тим, що його заходами відновлено було ту церкву. Треба пригадати, що дороку 1596, тобто до унії на Україні, усе духовенство, од дяка до митрополита,було виборне: народ сам собі обирав дяка та попа, священики — єпископа, аєпископи — митрополита. Одколи ж зайшла унія, цей порядок було скасовано.Духовенство почало настановляти начальство, та ще ж до того не православноївіри, а уніатське духовенство. Якраз у той час, у 1620 році переїздив черезКиїв, вертаючись з Москви, патріарх Єрусалимський Феофан. Сагайдачний зукраїнським панством повідали йому про тяжке становище православної церкви іупрохали його поставити їм митрополита та владик на місце померлих та тих, щона унію перейшли. Феофан висвятив на митрополита київського ігуменаМихайлівського монастиря — Іова Борецького, і єпископів у городи: Полоцьк,Володимир (Волинський), Луцьк, Перемишль, Холм і Пінск,— це по тих єпархіях, де єпископи попереходили на унію. Дуже лютували польські пани, як довідалися про те. Уже у 1620 р. Турецький султан вислав своє військо на Польщу, бо гнівався на неї закозаків. Козаки гнівалися тоді на уряд і не пішли Польщі помагати. Гетьманпольський Жолкевський виступив в поход з самим лишень польським військом, і отколо містечка Цецори, на р. Пруті, зійшлися вони.Тут турки тяжко побили поляків, коронного гетьмана Жолкевського вбили, а голову йогоодпровадили у Константинополь. У тому бойовищі був убитий Чигиринський сотникМихайло Хмельницький; молодий син його Зіновий (Богдан),побачивши мертвого батька, так розлютувався, що раптом

кинувся у саму гущавину турків, але тут його схопили і узяли у неволю, ітам він пробув аж два роки.Тоді Сагайдачний виступив зкозаками в поход. Турецького війська було величезна сила: самих лишень татар,без турків, було 100.000, а всього — коло 300.000. Султан став табором колоХотину на р.Дністрі, де вже стояли поляки із короннимгетьманом Ходкевичем і королевичем Володиславом. Тудиприбув і Сагайдачний з 40.000 козаків. Він підійшов до Хотину уночі і раптомнапав на турецький табор, повбивав вартових і вскочив у середину; козакикинулися на Турків і повбивали їх кілька десятків тисяч. Так Сагайдачнийперейшов через увесь турецький стан до табору королевича, і з ним поєднався.Турки усіма силами насунули на козаків, але вони їходбили і погнали аж до самого стану турецького і там так притиснули, що Туркидумали вже піддатися, як би коронний гетьман литовський Ходкевична той час дав був помочи. Але він не зробив того, бо не схотів оддати славикозакам, і замирився з турками. Тільки зпоміччю козаків полякам пощастило з невеликими силами подужати те велике турецькевійсько. Сагайдачний врятував од турків не тільки польське військо, але й усю Польську державу.

Тепер був длянього саме час, щоб почати впорядковувати усякі справи в свойому краї. Але вінне міг нічого зробити через одне: через те, що ніяк не можна було домовитися зПольщею. В Польщі був такий лад, що ніякий закон не мав сили, коли його нествердить польський сейм (збори уповноважених польських). Але шляхта, з котроїбув той сейм, не хотіла давати козакам прав і ніяких умов з ними не хотіласкладати. Виходило так, що король і радніший би був додержати умови, наділитикозаків більшими правами, але не сила його була: шляхта гукала «не позволю!» Азвичай був у Річі Посполитій такий, що коли б навітьусі згоджувалися на щось, а один гукнув «не позвалям!»,то нічого не можна було подіяти. Так сталося і тепер, що сейм не ствердив умовиКороля з козаками, і Сагайдачний мусів навіть оддати назад Київ. Мабуть, була бпочалася велика війна козаків з Польщею, бо до Сагайдачного багато народупристало у козаки, але тут сталася одна несподівана річ, і сейм мусівпоступитися дечим козакам. Сталося те, що Турецькому урядові надокучило всежалітись та жалітись Польщі на козаків, а нічого з того не виходило. Тоді віннадумав зібрати таке велике військо, щоб піти на Польщу і Україну і геть їхзруйнувати, — щоб пустиня тільки осталася, та й та була під турецькою владою.Турецький султан зібрав більш як 300.000 війська, а Польща ледве спромоглася на57 тисяч.

Не одну серйозну битву виграв цей видатнийполководець. І ось він повів козацькі полки на Хотинську війну. Величезнетурецьке військо перейшло Дністер. Султан Осман вирішив раз і назавждипокінчити з Ляхистаном (так турки називали Польщу). Король Сигізмунд попрохав у

Сагайдачного допомоги. Під проводом Сагайдачного прийшло сорок тисячкозаків, які й вирішили долю битви під Хотином. Але для гетьмана вона сталаостанньою. Його було важко поранено, і через рік — 1622-го — він помер. Ховалийого як національного героя.

На часи Сагайдачного припадає небувале ранішепіднесення сили й воєнного авторитету Запорожжя. Ще зовсім недавно гетьманиводили в походи кількатисячне військо, а в Сагайдачного під рукою постійно булопонад сорок тисяч козаків. При ньому побудовано цілий козацький флот, щоздійснив під його керівництвом кілька блискучих морських походів. Вольовий,непохитний і владний у своїх рішеннях, Сагайдачний, бувало, не раз викликавнарікання козаків, які починали бунтувати проти ним заведеної залізноїдисципліни. Тоді сходилися на раду й обирали іншого гетьмана, а коли зновунаставала якась скрута, всі нараз згадували про Сагайдачного, били йому чолом іпросили повернутися на гетьманування. Сагайдачний брав у руки булаву — ознакугетьманської влади — і вів полки по морю чи по суходолу й одержував чергову перемогу.

Відомий український письменник АндрійЧайковський вивчив за хроніками всі походи легендарного гетьмана. Ось тількивісім років з

ратного життя запорожців при Сагайдачному: «В році 1608-му руйнують запорожці береги Анатолії. В 1612-му і 1613-му роблять походи на Молдавію,а в тім часі розбивають татар над рікою Самарою. В році 1614-му руйнують козакианатолійський город Синоп. В році 1615-му нападаютьна Царгород, столицю турецького султана, грабують і палять передмістя івідпливають із здобиччю. Тоді мало не попався в козацький полон сам султантурецький. Розбивають турецький флот, що пустився навздогін за ними, збираютьтурецькі кораблі і палять їх під Очаковом, на очах турецького війська. В році1616-му руйнують запорожці турецьке місто Трапезунд. Всі ті походи своєюсправністю, сміливістю, геройством перевищують усе, що людська фантазія можевидумати. Супроти того турецьке військо є безсиле...»

Мало хто з наших гетьманів (можливо, тількиІван Мазепа) зробив стільки для освіти й культури рідного краю, як ПетроСагайдачний. Упродовж свого гетьманування він жертвував значні кошти длямонастирів та шкіл. З його іменем пов'язано народження славетної Київськоїколегії, що згодом стала називатися Києво-Могилянською академією. Питаннязахисту православної віри й поширення просвіти в рідному краю гетьман постійнотримав у полі зору. Коли в Києві організовувалося братство, яке ставило собі замету відстоювати права українського народу й розповсюдити в Україні науки,Сагайдачний не тільки гаряче підтримав його, а й записався до нього разом зусім кошем

Запорозьким, виділивши для братства значні кошти. За часів його

гетьманування Київ став справжнім центром культурного українського

життя. При київських монастирях друкувалися книги, розквітли науки,медицина, ремесла. Сагайдачний був чоловік визначний і дуже корисний для народногоділа. Він вернув Україні споконвічний громадський виборний устрій в життісвітському та церковному і тим додав Українському народові сили на дальшуборотьбу.

Поховано Сагайдачного у церквіБогоявленського Київського Братства; але могили його тепер знайти не можна, боякраз на тому місці, де вона була, у початку XVIIIв. постановлено стінунової церкви; там під нею могила й зосталася.

Про гетьмана Жмайло знаємо зовсіммало. Ім'я Жмайла згадується в історичних джерелах набагато рідше, аніж іменапопередників, — особливо Петра Конашевича-Сагайдачного, чи наступників —Михайла Дорошенка, Павла Павлюка чи Тараса Трясила. Історія відвела йому місцепорівняно скромніше.

Через два роки після смерті Сагайдачногопольська шляхта значно посилила тиск на український люд. Вона закривала церкви,переслідувала священиків. Козаки послали до польського уряду депутацію звимогами не переслідувати українську людність за віру, а також розширити їхніправа, як це обіцяв зробити король напередодні битви під Хотином, де вирішальнуроль відіграло 42-тисячне запорозьке військо. Але Варшава вже давно забула своїобіцянки. Шляхту вельми непокоїв дух козацької вольності, лякало зростаннявоєнної могутності козаків, які здійснювали успішні походи на Стамбул,Трапезунд і шукали собі союзників то в Росії, то в Криму, Швеції чи Ірані.

У відповідь на козацькі вимоги Польща вислалапроти козаків каральну експедицію — тридцять тисяч жовнірів під орудоюкоронного гетьмана Станіслава Конецпольського, яка мала втихомиритинезадоволених порядками. Шляхта вважала, що будь-які козацькі домагання своїхправ треба вбивати в зародку.

Запорожці кілька разів робили спробипорозумітися з Конецпольським, посилали до нього напереговори своїх представників, але нічого з того не виходило. Польща нічим не хотіла поступатися.Військо Конецпольського вперто насувалося на козацькі полки, очолюванігетьманом Марком Жмайлом. Козаки вирядили до нього посла і прохали, щоб вінзаждав, поки вернеться з Запоріжжя гетьман їхній Жмайло, а самі зібрали раду уКаневі. 3.000 козаків не схотіли робити згоду з поляками, вийшли з міста іпішли до Черкас, а за ними подався і Конецпольський.

У Черкасах зійшлисяусі козаки (було їх коло 20.000) і знову вислали до Конецпольського послів зтим самим проханням, але знов нічого не вийшло. Тоді вони подалися далі підмістечко Боровицю; звідтіль знов

висилали послів доКонецпольського і, не згодившись, знову пішли далі до Крилова, і там вже зійшлисяз гетьманом Жмайлом і запорожцями. Тоді Конецпольський прислав їм такі тяжкіумови про згоду, що на них вони ніяк не могли пристати, і ЗО жовтня сталосябойовище. Козаки одважно билися, та нічого не вдіяли; через те рушили табором іподалися нижче по Дніпру до м. Старого-Городища; там вони отаборилися надЕуруковим озером. Тут обложив їх Конецпольський своїм військом. Довго билисявони з поляками, але через те, що їх було дуже мало, мусіли скоритися і 6листопада, на урочищі Ведмежі Лози, над тим таки Куруковимозером, сталася згода. Козаки своїх ватажків не оддали, а мусіли змінити тількигетьмана Жмайла, і на його місце обрали собі за гетьмана Михайла Дорошенка. Йогозатвердив польський гетьман. Найголовніші пункти умови такі:

-щоб козаків тільки 6.000 у реєстр булозаписано;

-щоб військо те було під зверхністю„старшого", якого вони самі виберуть, але затверджуватиме короннийгетьман;

-усі-ж не вписані вреєстр козаки повинні вернутися під своїхстарост та дідичів—панів, і всі землі, що пробилися козацькими, мусіли вернутипанам. Козаки обіцяли не ходити походами на сусідні держави і спалити всі свої чайки.

На Січі вибори гетьмана. Козаки вигукуютьодне ім'я, друге, третє...

І у відповідь на кожне здіймається гул заперечення: «Боязливий!», «Обережний», «Дуже на Польщу оглядається!» Здається, націй раді так і не буде знайдено того, хто заслуговує честі стати новимкозацьким проводирем. І тут хтось вигукує ім'я Михайла Дорошенка. Мовчить узадумі натовп. Нічого заперечити — розумний, відважний, самостійний, Цей наПольщу не оглядатиметься, перед королем і шляхтою не колінкуватиме. Отож іухвалили: віднині Михайло Дорошенко — їхній ватаг.

Після передчасної смерті Петра Сагайдачногосмутні часи настали для козацтва. Ніяк не щастило наступникам славного гетьмана— Дмитрові

Барабашеві, Яцьку Бородавці й ОліферовіГолубу — відстоювати всі ті права й привілеї, що їх здобув своєю політикоюСагайдачний. Польща знову прибирала до рук Україну. Знов оббирала до ниткиселян, руйнувала церкви. Новими королівськими указами урізалася кількістьвійська Запорозького. А тут і татари розперезалися, бо відчули, що післяСагайдачного немає в краю владної руки, яка рішуче кинула б їм назустрічкозацькі полки. В такий нелегкий час взяв до рук гетьманську булаву МихайлоДорошенко.

Серед козацтва він був чоловіком справдіавторитетним. Належав до найближчих сподвижників Сагайдачного, брав участь убагатьох успішних

походах і битвах. Не заплямував свого доброго імені ні боягузтвом, нідворушництвом. Усі знали, що його слово тверде, рука владна, а голова кмітлива.Тому й не було в полковника Дорошенка ніякого серйозного конкурента на виборахгетьмана. Великі сподівання покладали запорожці на свого нового проводиря.

Дорошенко влучив момент, коли вся увагаТуреччини була прикована до Криму, бо там почалася боротьба за незалежність одсултанської імперії. Права васала, на яких існував Крим, дуже обмежувалиполітику його ханів і найрішучіші з них бунтували. Зокрема, Шагін-Гірей, заявивпро свої рішучі наміри здобути Кримові незалежність і вельми стурбував тимсултанський двір. Запорожці ж у цей час не дуже тривожили Туреччину, й вона нечекала від них походів, вважаючи, що Польща тепер добре тримає Січ у руках.Дорошенко вступив у переговори з Шагін-Гіреєм,пообіцяв йому свою підтримку в боротьбі з султаном.

І з'явилися в Чорному морі козацькічайки і попливли до турецьких берегів. Ось вони вже в Босфорі і незабаромвисадились на турецький берег. Утікають послані їм назустріч яничари. Незустрічаючи ніде опору, запорожці вриваються в турецьку фортецю, захоплюютьарсенал зброї, забирають з мурів гармати, переносять їх на чайки. Визволяють зневолі український люд. Багато страху нагнали козаки на Царгород. А потім сіли на чайки й попливлиназад. Султан спішно спорядив за ними погоню. Побачили запорожці, що їхназдоганяють галери й задумалися: що робити? І тоді Дорошенко наказаврозвернутися всім обличчям до ворога. Турки очам своїм не повірили — чайкишикувалися для нападу на галери. Тільки зустрічний вітер не дозволяв запорожцямодразу ж кинутися в атаку. Тому вони чекали турків на місці, ледь помітноманевруючи в них на очах. І тут сталося небувале.Великий флот ворога (а козаків булотільки чотири тисячі) побоявся вступити в бій. Галери повернули назад, а козакиспокійно попливли додому.Не минуло й двох тижнів, як перед Царгородом з'явилося ажсто п'ятдесят чайок. Здавалося, що ними вкрито все море. Тікали турки підзахист високих мурів, замикалися всі ворота міста, загриміли назустрічзапорожцям гармати. Але ніщо не могло зупинити їх. Вони з боєм увірвалися доЦаргорода. Як і перше, мали багаті трофеї. Ще коли пливли сюди, то їх перестрівтурецький флот, але вони сміливо атакували його і розсіяли галери по всьомуморю. Тепер же, знаючи, що ті не скоро зберуться докупи, повернулися з міста начайки і ще три дні стояли біля берегів. Усім своїм виглядом показували туркам,що їм нікуди поспішати. Аж потім рушили до Дніпра. Звичайно ж, ніхто не посмівїх перепиняти. Весь свій флот повернув із Криму султан. Біля берегів Туреччинизосередилася вся її армада. Певно, тепер у Царгороді думали, що не посміютьз'явитися тут козаки, бо потужні гармати з усіх

кораблів рознесуть їхні чайки вщент, але і втретє гуляли запорожці повулицях

еще рефераты

Еще работы по истории

Приход фашистов к власти в Германии, как предпосылка к началу 2-ой мировой Войны

29 Августа 2013

Реферат по истории

Александр II. Отмена крепостного права

19 Июня 2015

Реферат по истории

Киевская Русь и феодальная раздробленность

19 Июня 2015