Реферат: Трипільська культура
Трипільськакультура
Однією із складових частин індоєвропейської спільності, щопочалася близько V тисячоліття до н.е., є трипільська археологічна культура. Донеї відносять пам'ятки з символами Тільця, адже це був час панування його взодіаку (почався у 4400 р. до н.е.).
Найбільш ранніми центрами індоєвропейців було Подунав'я,західна частина Північного Причорномор'я, частина Малої Азії. З IV тисячоліття дон.е. відбуваються процеси індоєвропеїзації сусідніх територій.
Початок трипільської доби в Україні сучасна історична наукадатує першими сторіччями V, або навіть кінцем VI тисячоліття до н.е.Тривала ця доба понад два тисячоліття.
Питання про походження трипільської культури остаточно ще невирішене: вважають, що вона має генетичний зв'язок (особливо раннє трипілля) збалканською культурою. Місцеві племена Подністров'я і Побужжя творилитрипільську культуру вже за часів неоліту (буго-дністровська неолітичнакультура). Період IV – початку III тисячоліття до н.е. – час найбільшогорозвитку трипільської культури.
Крім України, трипільці займали величезні простори СхідноїЄвропи: їхні поселення знайдені в Словаччині, Румунії, на Балканському півострові.
Існує досить вагома система доказів визначної ролітрипільської культури у формуванні сучасного населення України. Це перш за всевисновки Вікентія Хвойки, наукові дослідження Миколи Марра, Віктора Петрова,Омеляна Партацького, Вадима Щербаківського, Миколи Суслопарова, ВалентинаДаниленка, Григорія Василенка та ін.
В Україні виявлено понад тисячу пам’яток трипільськоїкультури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в СереднійНаддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.
Періодизація трипільської культури не має одностайності середісториків. Це пояснюється тим, що наприкінці III тисячоліття до н.е.трипільці, мабуть, були підкорені іншими племенами, тому їхні матеріальніпам'ятки зазнали змін, що утруднює ідентифікацію їх з трипільськими.
Топографія трипільських поселень майже завжди збігається зрозміщенням сучасних українських селищ переважно чорноземних районів.
Племена трипільської культури жили в поселеннях. В основномуце були родові або племені тривалі поселення, що нараховували кілька десятківсадиб. Житла розташовувались по колу з великим майданом посередині.Припускають, що майдан служив як загін для великої рогатої худоби або місце длянародних зборів, віча тощо. Житла трипільців були часом більші, ніж хатисучасних селян, вони мали 4–5 м в ширину і 15–20 м в довжину. Інодібудинки були дво- і триповерховими площею 200 м2. Це вжесправжні протоміста, де могли проживати до 50 тисяч чоловік.
Способи будівництва хат залежали від місцевих умов. Будівлі являлисобою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якимиплели стіни з хмизу, який вимащували глиною, зверху накривали соломою чиочеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною. У безліснихрайонах хати будували з вальків глини. Зовні трипільські житла білили тафарбували в жовтий або червоний кольори. Іноді вони розписувалися дивовижнимичервоно-чорними візерунками. Таке декоративне мистецтво створювало неповторнийколорит кожного селища.
Трипільські хати мали кілька кімнат, відгороджених одна відодної дерев'яними перегородками. Кожна з кімнат мала лежанку (місце для спання,яке нагрівалося від печі або грубки), а також жертовник та місце для роботи.
Найбільшими трипільськими поселеннями (т.зв. суперцентрами)були протоміста в межиріччі Дніпра та Південного Бугу: Майданецьке, Доброводи,Талянки та ін. Площа цих поселень іноді сягає 150–450 га, кількість жител – доодної тисячі й більше. Тут уже існувала квартальна забудова. Це свідчить пропевні урбанізаційні процеси в трипільській культурі, які, однак, ще малодосліджені. Вірогідно, що центр трипілля був на півдні, а Київщина була тількипериферією.
В основі суспільного устрою трипільських племен лежалиматріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною Данкоютрипільського суспільства була невелика сім’я. Сім’ї об’єднувалися в роди,кілька родів складали плем’я, група племен утворювали міжплемінні об’єднання,що мали свої етнографічні особливості.
Хліборобство було основою трипільського господарства. Наявністьгігантських обширів родючих чорноземів штовхала трипільців на екстенсивний шляхрозвитку, що заважало прогресивному розвитку економіки. Екстенсивна перелоговасистема орного землеробства зумовила спочатку заселення, а потім виснаженнявсіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України.Зміни клімату в бік зростання посушливості й поширення степів довершили колапсземлеробської економіки, яка була фундаментом процивілізації Трипілля.
Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городнікультури. Ріллю спушували дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістянимнаконечником, пізніше ралом. Під час археологічних розкопок трипільськихпоселень знаходили дерев’яні і кістяні серпи із крем’яною вкладкою та кам’янізернотерки.
Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, в якомупереважали віл і корова, а також свиней та частково коней.
Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство,кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території Українипочали користуватися виробами із міді, освоїли холодне та гаряче кування ізварювання міді.
Дуже високого технічного та художнього рівня досяглогончарство. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологієювиготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезнукількість різноманітного посуду: глечики, миски, макітри, жертовні посудини увигляді тварин (бика, вепра тощо), модельки яситла, біноклевидні (спарені)посудини, які нагадують українські горщики-близнята, а також керамічні писанки,пряслиця та ін. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтогокольорів. Поряд з побутовим використовували і культовий посуд.
Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення якихпов’язали з релігійним культом. Він прийшов в Україну, очевидно з Малої Азії істав основою поширеного культу богині-матері. У селі Кошилівці на Тернопільщинізнайдено зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтвореносилует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображенняОранти, відомої в Середземномор’ї.
Культура трипільців найчастіше представлена виробамирозписної кераміки. Основними елементами орнаментів були спіралі, зиґзаґи,смуги та зображення людей та тварин (собак, биків, кіз, птахів, риб).
У сучасному гончарстві, вишивках, килимах, різьбленні,розписах зберігається чимало типових елементів трипільськогоорнаментально-декоративного мистецтва.
Існує припущення, що трипільці мали свою писемність.Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняномупосуді, пряслицях, зброї тощо, трипільської доби. Чи це було фонетичне, чиієрогліфічне письма – певної відповіді дослідження поки що не дали.
Житло трипільців дуже нагадує українську сільську хату ХІХст.
Трипільці вшановували вогонь. Кожна родина молилася до свогоОвина – домашнього вогню. Овином звалися не тільки піч, а й кухня, стодола длясушіння зерна, саме вогнище, яке запалювалося від іскри, добутої тертям дереваоб дерево (живий вогонь).
Антропологічного матеріалу з трипільської доби дуже мало,оскільки в похованнях того часу переважало трупоспалення. Рідкісні знахідкитрипільських черепів (біля с. Халеп'є, Ігрень поблизу Дніпропетровська)свідчать про їхню подібність до скульптурних зображень. Дослідники стверджують,що трипільці антропологічне найбільш схожі з давніми мешканцями Малої Азії:мають скошене чоло, вигнутий (т.зв орлиний) ніс, довгасте витягнуте обличчя.Вони належать до передньоазійського або вірменоїдного (баскоїдного) типу, як івся людність Європи й Середземномор'я доби неоліту.
Успадкувавши певну суму елементів матеріальної культуритрипільців, українці лише змінили свій антропологічний тип, що аж ніяк незаперечує їхньої автохтонності на нашій землі, адже автохтонність – це не лишенаслідок біологічної зміни поколінь. Такі явища відомі й серед інших народів,наприклад, турки зберегли свою мову, але втратили антропологічний тип (змонголоїдів перетворилися в європеоїдів).
Слід зазначити, що ряд учених ототожнювали трипільців зпеласгами: так академік Олексій Соболевський вважав трипільців-пеласгівпредками кіммерійців і скіфів, Єгор Классен та Дмитро Чертков підтверджувалигіпотезу про ідентичність трипільців з пеласгами. Українські вчені в діаспорі(В'ячеслав Липинський, Вадим Щербаківський, Юрій Липа та ін.) продовжували вважатитрипільців етнічними предками українців, однак їхні праці в Україні булималовідомі.
Популяризатором знань про пеласгів у нас в Україні ставОлександр Знойко. Його праця «Міфи Київської землі та події стародавні», щовийшла в світ уже після смерті автора, була сприйнята неоднозначне. Особливорізкої критики вона зазнала від фахівців, які не визнали книгу науковою.
Та, незважаючи на популярність викладу, Олександр Знойкоспирається на праці Ксенофонта Сосенка, Миколи Марра, Олександра Черткова,Омеляна Партацького та багатьох інших вчених, а також цитує праці стародавніхісториків, котрі писали про Україну: Геродота, Птоломея, Страбона, Тацита,Павсанія, Діонісія Галікарнаського і т.д. Знойкові «Міфи…» нарешті досяглисвого – українські вчені звернули увагу на «небезперечні, але сміливі іводночас аргументовані докази Олександра Знойка про виняткове значеннятрипільської культури в формуванні сучасного населення України».
На межі ІІІ-ІІ тисячоліття до н. е. трипільська культуразанепадає, припиняється життя на багатьох трипільських поселеннях. Вони булираптово винищені іншими племенами. Про це свідчать археологічні знахідки:залишена глина зі слідами жіночих пальців, яка приготовлена для ліпленняпосуду, житло попалене, сплюндроване. Наявність мальованого трипільськогопосуду серед комплексів шнурової кераміки свідчить про те, що трипільці незагинули остаточно, а змішалися з новою післятрипільською культурою.
Список використаної літератури
1.Богдан Лановик, Микола Лазарович. «Історія України». –Тернопіль «Економічна думка», – 2000.
2.Галина Лозко. «Українське народознавство». – Київ«Зодіак-ЕКО», – 1995.
3.В.Ю. Король. «Історія України». – КиївВЦ «Академія», – 1999.
4.Дмитро Дорошенко «Нарис Історії України». В2-хТ.Т-1. Видавництво «Дніпрова хвиля» – Мюнхен. «Глобус» Київ, 1991.