Реферат: Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни

РОЛЬ ПОХІДНИХ ГРУП В ЕВОЛЮЦІЇ ІДЕЙНО –ПОЛІТИЧНИХ ЗАСАД ОУНВРОКИ НІМЕЦЬКО- РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Однією з визначальнихособливостей сьогодення України є необхідність формування громадянськогосуспільства, нової особистості з високим рівнем самосвідомості. В цьому великуроль має відіграти об'єктивне вивчення нашого минулого, зокрема діяльностіОрганізації українських націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії(УПА) в роки Другої світової війни.

Організація українськихнаціоналістів і створена нею Українська Повстанська Армія перебувають в центріполеміки між різними політичними силами сучасної України, їх діяльністьвикликає значний науковий та суспільний інтерес. Дати всебічну оцінкудіяльності ОУН, намагаються історики, політичні партії, громадські організації.

Наукове осмисленнямісця і ролі ОУН в українському рухові опору тоталітарним режимам в роки Другоїсвітової війни, висвітлення процесу трансформації поглядів провідників ОУН наоснові досвіду діяльності похідних груп на окупованій німцями територіїУкраїни, потрібні для того, щоб усунути політичні колізії, що точаться навколоОУН-УПА.

В статті розглядаєтьсядіяльність похідних груп ОУН в умовах німецької окупації України, висвітлюєтьсявплив цієї діяльності на зміну ідейно-політичних поглядів оунівськогокерівництва на боротьбу за незалежну соборну державу, на трансформаціюпрограмових засад ОУН.

Український визвольнийрух в роки Другої світової війни пройшов еволюцію від орієнтації на націонал –соціалізм до його повного заперечення, а тому будь-яка спроба вирвати його зцього контексту є антинауковою.

Радянська історіографіяінтерпретувала ОУН як тоталітарну структуру за ознаками ідеології, політики ісоціальної практики. Проблему ідейно-політичних трансформацій ОУН висвітлювалиісторики української діаспори, учасники тих подій у своїх споминах.

Праці роківнезалежності щодо еволюції ідейно – політичних засад ОУН в своїй більшості незв’язували цей процес с діяльністю похідних груп, а розглядали його взагальному контексті боротьби ОУН за українську державність в роки Другоїсвітової війни.

Процес переосмисленняідеологічних засад і програмних положень супроводжував ОУН майже з моменту їїстворення. В другій половині 30–х pоківХХ ст. розгорнулась в пресі ОУН (в статтях Ореста Чемеринського, ДмитраАндрієвського, Євгена Онацького, Володимира Мартинця та ін.) дискусія проможливість ідеологічних, політичних і тактичних змін в програмових засадахорганізації.

Наближення Другоїсвітової війни вимагало наявності у ОУН державотворчої програми. В цей чассеред опозиційної групи ідеологів ОУН зароджуються ідеї і концепції, якістануть пріоритетними у повоєнній стратегії ОУН. Пропонувалося відмежування відорієнтації на радикальні течії, що сформувались у середовищі державних націй.Оскільки українська нація лише виборює свою незалежність, тому має будуватисвою програму на інших засадах.11 Протягом 1937-1939 pp.сформувалась думка про неприпустимість догматизації програми й тактики,прийнятими Першим Конгресом Українських Націоналістів (Відень, 1929), щовикликало невдоволення ортодоксально мислячої частини керівництва ОУН.Обговорення програми організації розгорталось у напрямку демократизації їїсуспільних критеріїв, висвітлення економічних і соціальних проблем. В такомуконтексті появляються праці Миколи Сціборського «Проблеми господарськоївласності» (1938), «Земельне питання» (1939), «Україна вцифрах» (1940); П.Воїна «Соціяльне» (1936), Михайла Подоляка«Суспільний зміст націоналізму» (1938) та ін. Вже в кінці 30–х. роківбуло відхилено тактику, яка передбачала відмежовування ОУН від інших політичнихгруп і партій, та замінено її на створення єдиного націоналістичного фронту.Наголошувалося на актуальності й інших завдань визвольного руху, а саме:стратегії і тактики державотворення, політичного, соціально – економічногоустрою майбутньої держави, формування мережі осередків організації, пропагандінаціонально–державницьких ідей. Але створенню програм їх вирішення перешкодиливнутрішньо організаційні складнощі та початок Другої світової війни. Різнебачення шляхів подальшого розвитку українського визвольного руху членамикрайової і еміграційної частин ОУН спровокували розкол організації. Кожна зфракцій вирішення ідейно-політичних і програмних питань здійснювала самостійно.

ОУН(М) керуваласяПостановами Другого Конгресу ОУН (1939, Рим), де зберігалася ідеологіяінтегрального націоналізму. У підготовлених для похідних груп пропагандистськихматеріалах пропагувалась влада керуючої меншості, пріоритет національнихінтересів у вирішенні державно-політичних, економічних і соціальних питань,волюнтаризм, ідеалістичний світогляд. Комісією Державного Планування складено“Проект Конституції України” і концепція формування майбутнього суспільноголаду, де передбачалося його організація «у станово-професійнихклітинах». 4

Ще напередоднінімецько-радянської війни в ідейно-політичних поглядах фракції ОУН(Б, з’явиласятенденція, яка в подальшому підтвердилися в діяльності похідних груп насхідноукраїнських землях. Група членів фракції (Іван Мітринга, Борис Левицький,Василь Ривак та ін.), пропонували зміну багатьох постулатів націоналізму.Вперше вони були зафіксовані у грудні 1940 року в Маніфесті ОУН(Б).8В цьому документі з'явилися положення про гідність і свободу людини, відкритепроголошення своїх переконань, плюралізм, вільний вибір віросповідання, свободуслова. Ключовою при розв'язанні ідейно-політичних, соціальних, економічнихпитань стала теза – “Свобода народам і людині!”

Іван Мітринга обстоювавідею спільної боротьби “поневолених Москвою народів”.8 Він розширивбачення міжнародної концепції української революції. На Другому Великому ЗборіОУН(Б) (квітень 1941р.) у Кракові, характеризуючи політику нацистськоїНімеччини виключно як імперську і загарбницьку, він висунув ідею перебудовиєвропейського і російсько-азіатського простору на антитоталітарних засадах.Іван Мітринга на відміну від міжвоєнної тактики ОУН, що вважалазахідноукраїнські селянські маси основним людським фактором боротьби, доводивза необхідне розгорнути політичну роботу на промислових підприємствах східноїУкраїни з метою залучення робітничого класу до боротьби за створення незалежноїдержави: “Без повного опанування і революційного зорганізування робітництваДонбасу, Керчі та Запоріжжя ми не можемо навіть мріяти про побіду”.10Враховуючи соціально – економічний лад в радянській Україні, він не відкидавсистему колективного господарювання, вказуючи, що у майбутній Українськійдержаві колгоспи наберуть зовсім іншого змісту, позитивно вплинуть насвідомість селянської маси, адже спільна праця навчить селянина мислитиінтересами цілої держави.

Однак частина цих ідейне увійшла до постанов Другого Великого Збору ОУН(Б), а окремі з них носилидекларативний характер. Але це був своєрідний “пролом у атмосфері тодішньогополітичного блукання і вичікування на чужі сили, що в ній у той час находиласьзагальноукраїнська політична думка”.18 Тільки через деякий час,завдяки діяльності похідних груп, ОУН(Б) взяла на озброєння такі ідейно-політичніпідходи і розпочала їх реалізацію.

З початкомнімецько-радянської війни, похідні групи ОУН розпочали свою діяльність насхідноукраїнських землях. На цьому етапі вони були озброєні ще довоєнноюпрограмою, перенасиченою тоталітарними і шовіністичними тенденціями. ІдеологіяОУН(Б) на початку війни була орієнтована в основному на радикально настроєнуінтелігенцію та молодь Західної України і ґрунтувалася на засадах інтегральногонаціоналізму. Поки діяльність організації обмежувалась західноукраїнськимитериторіями її програма майже не підлягала критиці. Розгорнувшипропагандистську роботу в Східній Україні, члени похідних груп зрозумілиобмеженість і непридатність своєї програми як загальноукраїнської.

Прибувши в СхіднуУкраїну, похідні групи ОУН розгорнули діяльність по залученню до своїх лавмісцевого населення, передусім свідомих українців, котрі ще пам'ятали визвольнізмагання 1917—1920 pp.Пропагували націоналістичні ідеї серед молоді, сподіваючись залучити її доборотьби за незалежну Україну. “В наших пошуках,— пише свідок тих подійМ.Прокоп, — ми орієнтувалися, крім молоді, на дві групи людей. Насамперед, мишукали ті національно-демократичні елементи, які збереглися, далі жили ідеямиУкраїнської Народної Республіки чи державної незалежності взагалі. А ще тих,кого можна було умовно назвати націонал-комуністами чи, точніше, розчарованимиколишніми прихильниками комунізму”.13

Члени похідних груп,зазначає М.Прокоп, зустрілися на східноукраїнських землях із “застереженнями досвітоглядового уніформізму ОУН та її монопольного становища в суспільстві”. Тілюди, з якими націоналісти встановлювали зв'язки, не все розуміли у програміОУН, їх насторожувала теза, прийнята на Першому Конгресі українськихнаціоналістів (Відень, 1929 p.),про те, що ОУН “побудована на принципах всеукраїнства, надпартійності імонократизму”. В цьому вони вбачали побудову в майбутньому Української державиз єдиною партією, очолювану вождем. “Звичайно програма у нас була тоталітарна.ОУН стояла на засаді провідницької монопартійної системи” – погоджується усвоїх спогадах Є.Стахів.15Американський дослідник Дж. Армстронг стверджує, що більшість населення СхідноїУкраїни не сприйняла націоналістичних ідей. Серед причин цього він вказує нанедостатню інформованість про цілі та завдання націоналістів. Це, на нашпогляд, можна пояснити і слабкоюагітаційно-пропагандистською діяльністю самих похідних груп. Крім того, наокупованій Україні повсюди діяли німецькі репресивні органи. Люди боялисявідкрито виявляти свої симпатії та зацікавленість націоналістичними ідеями ще йчерез широку мережу радянської агентури, особливо в комуністичному підпіллі. Дотого ж, наголошує Дж. Армстронг, скрутне матеріальне становище населеннявідсувало національне питання на задній план. Він підтверджує думку, висловленудеякими авторами, про негативну реакцію населення Східної України нанаціоналістичну доктрину, в якій недостатньо уваги приділялося громадянськимправам, економічному прогресові і соціальним реформам.1 Прибуваючина територію Східної України, члени похідних груп ОУН не мали досвідуспілкування з місцевим населенням, вихованим за радянських часів.Отже, перед керівництвом ОУН поставали проблеми з уточнення програми, чіткогоформулювання ідеологічних, економічних, соціальних завдань. Відомий публіцистА.Камінський зазначав, що члени похідних груп дуже швидко переконалися, “що здотеперішньою програмою інтегрального націоналізму далеко там не зайдеш. Буливипадки, коли навіть провідні люди з похідних груп починали сумніватись у можливостізнайти будь-який позитивний відгук на програмові положення націоналізму. Напорядку дня стало питання перегляду і ревізії дотеперішньої програми”.3

Слід мати на увазі, що значніверстви населення України, виховані в радянськудобу, мали сформовані політичні переконання, соціальні орієнтири та економічніінтереси. Тому часто в політичному спілкуванні з ними агітаторам ОУН було важкодоводити сутність націоналістичних ідей, проводити агітацію в націоналістичномудусі. Стало зрозуміло, що далеко не всі мешканці східноукраїнських земельсприймають ідеологію ОУН.9

Суттєве полягало втому, що в багатьох випадках не сприймалися ідеї внутрішнього устрою держави.Створення Самостійної Соборної України організацією, яка побудована затоталітарним принципом, не лише не приваблювала східняків, а й ототожнювалося збільшовизмом і нацизмом.16Багатьох насторожували пропоновані в документахОУН методи запровадження державності на українських землях, в яких відкидавсядемократичний принцип організації владних структур як абсолютно непридатний тапропагувалася сильна влада із необмеженими повноваженнями: «Наша владамусить бути страшною для її противників».19 Такою цю владуповинні зробити насамперед так звані «Народні суди» (що могли бнагадувати більшовицькі «трійки»), які будуть «безоглядно каратинаціональних й суспільних шкідників”. Діяльність таких судів має спиратись на»власне сумління" суддів, як людей «великого характеру іособисто кришталево чистих».20 Такі погляди і пропозиціївідштовхували населення від ОУН, яке було свідками і жертвами сталінськихрепресій.

Пропоновані ОУН шляхирозв'язання національного питання також відлякувало частину населеннябагатонаціонального Сходу. Вирішення цього питання зводилася до винищування,асиміляції або ж насильної депортації чужонаціонального елементу: “Винищувати вборотьбі зокрема тих, що боронитимуть режим, переселяти в їх землі, винищуватиголовно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагаліунеможливляємо продукування інтелігенції, себто доступ до шкіл і т. д.…польських селян асимілювати… Жидів ізолювати… Асиміляція жидіввиключається”.21 Представникам інших національностей відмовлялося уряді соціальних і громадянських прав: права власності, заборона деяких родівпраці і інше .22 В процесі агітаційно-пропагандистської роботи змісцевим населенням визріла впевненість в необхідності відректися від гасла “Україна — для українців” як шкідливого.17 Не викликало симпатій впрограмі оунівців заперечення свободи слова: «Свободу слова допускається остільки,оскільки це доцільно з погляду добра народу».23

Населення Сходу у своїйбільшості вважало нацистів окупантами. Тому не сприймалися і початковізовнішньо — політичні орієнтири ОУН на Німеччину як союзницю. Вже в червні 1941року в листівці ОУН(Б) зазначалося «На українські землі ввійшла німецькаармія… Ввійшла як наша союзниця в боротьбі з Москвою і за таку її требавважати»..24 Подібний зміст присутній і у листівках ОУН(М):«У німецьких вояках бачимо ми тих, що під проводом Адольфа Гітлера прогналибільшовиків з України, їм ми зобов'язані свідомо і організовано допомагати вхрестоносному поході проти Москви, незважаючи ні на які труднощі».25І хоч стосовно цього вибору існувало безліч застережень (від гітлерівськоїідеології фашизму до подій першого періоду Другої світової війни), у той часхибне бачення звільнення від більшовизму за допомогою німецької армії вважалосяєдино можливим, оскільки не існувало іншої сили, яка б «могла в існуючихумовах, в так короткому часі захитати так основне більшовицьке панування наСході» .26 Сподівання і розрахунки ОУН на сприяння з бокугітлерівської Німеччини у створенні української держави не виправдилися.27Нацисти, окрилені першими успіхами у війні проти СРСР, не потребували союзниківв особі ОУН і розглядали територію України виключно як колонію Третього Рейху.Орієнтація ОУН на співробітництво з Німеччиною, підсилена грабіжницькими діяминімецької армії, розстрілами цивільного населення відштовхували значну частинунаселення Великої України від боротьби під націоналістичними гаслами.

Проголошення Актувідновлення Української держави 30 червня 1941 року в містах і селах ЗахідноїУкраїни відбувалось без згоди німецьких властей і було виявом самостійницькихдій похідних груп та політики ОУН, яка мислила себе рівноправним партнеромНімеччини. Таку позицію продемонстрували члени похідної групи ОУН(М) (ОлегКандиба, Олег Штуль, Орест Чемеринський, Іван Рогач, Олена Теліга), якізапровадили державотворчу діяльність у Києві, що власне і спричинило їхтрагічну загибель від рук фашистів.

Виходячи з тогочаснихреалій, коли німецька влада від адміністративних утисків вдалася до масовихарештів і терору проти членів похідних груп і створених ними осередків, ОУНопинилася перед вибором: «або зберігати свій ідейний характер і тим самимставати продовженням того явища, на базі якого вона виросла, цебто ставати вУкраїні чужою агентурою, або, залишивши свій центральний постулат — боротьбу занаціональне визволення, зближатися до народу, до рідних традицій і найважніше —до конкретних умовин, в яких живе той народ».7 Кожна з фракційОУН обрала свій шлях подальших дій.

Про кардинальні зміни відеології і політиці ОУН(М) можна говорити з застереженням. Керівництво ПроводуУкраїнських Націоналістів (ПУН), взявши до уваги несприятливі умови длявирішення проблеми української державності, відмовилося від активної боротьби.Група членів похідної групи ОУН(М) на чолі з Олегом Кандибою (Ольжич), якібезпосередньо перебували в Україні і могли реально оцінити ситуацію, остаточнозайняли антинімецьку позицію. На нараді, яка відбулась на східноукраїнськихземлях (СУЗ) у квітні 1942 p.,цією групою було висловлено згоду з міжнародною концепцією ОУН(Б) щодонаціональних революцій у радянській імперії, які «проведуть у життяпринцип самовизначення народів».27 Можна передбачати, щодіяльність цієї похідної групи ОУН(М) в подальшому відповідала б реаліямстановища в східній Україні. Арешти членів похідної групи 1941-1942 рр. тавказівки ПУН про виведення членів організації з території України зупинили цейпроцес.

ОУН(Б) обрала новутактику в боротьбі за реалізацію своїх цілей. На Першій Конференції ОУН(Б)(вересень 1941 р.) було прийнято рішення про перехід організації у підпілля,оголошено «вишкільний» період вироблення нових ідейно-політичнихорієнтирів, які мали враховувати територіальні і політичні зміни, відповідатисучасному стану організації. Цей період для ОУН(Б) виявився значно складнішим,продовжувався весь 1942 і першу половину 1943 pоку.В організації тривали дискусії і суперечки різних груп активного членства, яківідстоювали свої ідейно-світоглядні позиції та концепцію боротьби.

Досвід діяльностіпохідних груп ОУН(Б), отриманий на східноукраїнських землях, вплинув на те, щокерівництво організації визнало передвоєнні зовнішньополітичні орієнтирипомилковими, про що Провід ОУН(Б) заявив у пресі: «Треба ствердити, що сампідхід українства до Німеччини як до держави, що мала бути заінтересована уповстанні української держави — був хибний. Гріх цей в'ється крізь останнідесятиріччя української політики».14

Відбулося закріпленняідей започаткованих Іваном Мітрингою, які знайшли підтвердження в ходіагітаційної та державотворчої роботи похідних груп. Так, у постановах ІІКонференції ОУН(Б) (квітень 1942 р.) щодо вирішення зовнішньополітичних питаньзаписано: «Московсько-більшовицькій міжнародній концепції інтернаціоналу йнімецькій концепції т.зв. „Нової Європи“ ми протиставляємо міжнароднуконцепцію справедливої національно-політично-господарської перебудови Європи назасаді вільних національних держав під гаслом „Свобода народам ілюдині“.12

Члени похідних груп вдискусіях з представниками східноукраїнської інтелігенції, при аналізіставлення населення до націоналістичних ідей, усвідомили хибність своєїідеології без урахування української дійсності. Провід ОУН(Б) на СУЗ ( ВасильКук, Дмитро Мирон, Дмитро Маївський та інш.) на нараді у вересні 1941р ухваливінструкцію, в якій наголошувалось на необхідності пов'язувати боротьбу за УССДне з „місцевим московським населенням, а проти імперіалістичної політикитериторіально чужої, політично ворожої Москви та інших імперіялізмів“, з»боротьбою за суспільно-господарські права населення та за громадянськіправа одиниць (свобода людині)".2 Таку вимогу підтверджуютьчисленні звіти похідних груп з східноукраїнських земель. В них наголошувалосяна необхідності враховувати особливості мислення, політичну зацікавленість таісторичний досвід українців-східняків. «Самостійницькі ідеї знаходять тутпригожий грунт, але треба підходити з сильними аргументами…Дуже частозустрічаються, власне, люди, які погоджуються з думкою самостійності, але вонибезбожники або матеріалісти і в тому тільки з нами не погоджуються. Залишімдискусії над тими справами з такими людьми, бо цим тільки можемо їхвідштовхнути від себе».28 У доцільності змін в ідеологічній іполітичній роботі переконувалося все більше членів організації. Але позиціяряду впливових політиків, догматизм їх мислення, дотримування старих позицій,загрожувала обернутися дезорієнтацією членства і бездіяльністю організації вцілому, що частково і спостерігається у цей період.

Керівництво ОУН(Б),незважаючи на зміну зовнішньополітичних орієнтацій, продовжувало і надаліпереконувати німецьку владу у необхідності рахуватися із державницькими планамиукраїнців, надсилаючи на адресу німецьких властей заяви, декларації,меморандуми. Програма організації, хоч і продовжувала розвиватися удемократичному напрямку, однак не знаходила реального втілення через супротивнімецької влади.

Нерішучість і політичнаневизначеність керівництва посилювала фракційні тенденції. Не знайшовшипорозуміння з членами Проводу, відійшов від ОУН(Б) Іван Мітринга зі своїмиоднодумцями, створивши партію соціал-демократичного характеру. На початкулистопада 1942 р. від ОУН(Б) відійшла також група однодумців АндріяБілинського, що обрала назву «Українські борці за самостійність».6

Похідні групи ОУН,перебуваючи на окупованій німцями території України, усвідомили жахливеантилюдське обличчя нацизму. А кардинальний перелом у радянсько-німецькійвійні, що загрожував Україні поновленням більшовицької влади, вплинули наконсолідацію керівництва ОУН(Б) і прискорили процес перегляду ідеологічної таполітичної програм організації. ОУН виступила за демократичні реформи,поставивши перед своїми ідеологами надзвичайно масштабні теоретичні завдання:«Без огляду, який вислід буде мати ця війна, стоїмо перед конечністю новоїпереоцінки цінностей у всіх ділянках нашої роботи...».29

Процес переосмисленняідеологічних засад і програмних положень ОУН безпосередньо пов’язані здіяльністю похідних груп на східних теренах України. Він виявився важким,повним спроб і помилок, але врешті необхідним для розуміння існуючих вадідеологічної і політичної стратегії ОУН. Лідери ОУН(Б) визнали хибність своїхстартових позицій: «В цей спосіб не відмовляємося також від наших помилок,їх не робить, напевно, тільки той, хто не приймає участі у боротьбі».30Завершенням еволюційних процесів став IIIВеликий Збір ОУН(Б) (серпень 1943 p.),який остаточно закріпив демократичний курс програмових засад національно-визвольноїборотьби організації за українську державність.

Діяльність похіднихгруп ОУН в Східній Україні в роки гітлерівської окупації обумовила необхідністьта була одним з важливих факторів трансформації поглядів провідників ОУН на їїпрограмові засади.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

1.Див.: Зарубінський О. Про деякіаспекти сприйняття ідей та діяльності ОУН-УПА населенням України під час війни1941-1945 pp. у висвітленні західної історіографії// Матеріали наук. Конферен.«Організація Українських Націоналістів i Українська Повстанська Армія(історія, уроки, сучасність)». Стрий, — 1993. – С. 53;

2. Бутко С. Кентій А. На шляху дозбройного чину //УІЖ. — 1998. — № 4. -Липень-серпень. — С. 113-114;

3. Климишин М. В поході до волі:Спомини: У 2т.–Торонто, 1975, Т.1. – С.378;

4. Книш 3. Б'є дванадцята (Спогади йматеріяли до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 p.). — Торонто, Б.д. — С. 171-172;

5. Косик В. Україна і Німеччина у Другійсвітовій війні. — Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. — С. 509;

6. Косик В. Україна і Німеччина у Другійсвітовій війні. — Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. — С. 606;

7. Левицький Б. Історичне значеннярозламу в ОУН // Вперед. — Мюнхен, 1950. -№ 2. — С. 5;

8. Маніфест Організації УкраїнськихНаціоналістів (грудень 1940 p.) // ОУН в світлі постанов Великих Зборів,Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р. (Збірка документів). — Б.м., 1955. — С. 23;

9. Нікольський В. Підпілля ОУН(б) уДонбасі. – К., 2001. -С.131;

10. Орелюк С. Наш шлях боротьби. — Б.м.,1940. — Ч. 1. — С. 100;

11. Подоляк М. Суспільний змістнаціоналізму // На службі нації. —Париж, 1938. — С. 34-35;

12. Постанови II Конференції ОрганізаціїУкраїнських Націоналістів (квітень 1942 р.) //ОУН в світлі постанов ВеликихЗборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р. (Збіркадокументів). — Б.м., 1955. — С. 62-63;

13. Прокоп М.Київ, 1942 //Сучасність,1991, №1 – С.119;

14. Садовий В. До основ нашоїміжнародньої тактики. — Літопис Української Повстанської Армії (за ред. Ю.Маївськогоі Є.Штендери). — Львів; Торонто, 1996. — Т. 24. — С. 102;

15. Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля йкордони. Повість мого життя / Літ. Ред. В.Пащенко. – К., 1995.-С.143;

16. Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля йкордони. Повість мого життя / Літ. Ред. В.Пащенко. – К., 1995.- С.145;

17. Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля йкордони. Повість мого життя / Літ. Ред. В.Пащенко. – К., 1995.- С.147;

18. Центральний державний архів вищихорганів влади (далі — ЦДАВОВ). — Ф. 3833. — Оп. 3. — Спр. 2. — Арк. 53;

19. ЦДАВО України. — Ф. 3833. — Оп. 1. — Спр. 69. — Арк. 37;

20. ЦДАВО України. — Ф. 3833. — Оп. 1. — Спр. 69. — Арк. 36 зв;

21. ЦДАВО України. — Ф. 3833. — Оп. 1. — Спр. 69. — Арк. 37;

22. ЦДАВО України. — Ф. 3833. — Оп. 2. — Спр. 33. — Арк. 65, зв;

23. ЦДАВО України. — Ф. 3833. — Оп. 1. — Спр. 69. — Арк. 36 зв;

24.ЦДАВО України. — Ф. 3833. — On. 2. — Спр. 33. — Арк. 42;

25. ЦДАВО України. — Ф. 3833. — Оп. 1. — Спр. 74. — Арк. 17 зв;

26. ЦДАВО України. — Ф. 3833. — Оп. 2. — Спр. 88. — Арк. 2 зв;