Реферат: Проблема походження шумерів

Зміст

Вступ

Розділ І. Джерела давньої історії Південної Месопотамії

1.1 Писемніпам'ятки як джерело для вивчення проблеми походження шумерів

1.2 Археологічніпам'ятники

Розділ ІІ. Утворення тарозвиток шумерської цивілізації

2.1 Проблемарозселення населення на території давньої Месопотамії

2.2 Особливості становлення та розвитку шумерської цивілізації

2.3 Культурнідосягнення шумерів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В наш час історія шумерськоїцивілізації досить скоро стала предметом найбільш інтенсивного дослідження. Окрім природнього інтересу дотакого важливого періоду древньої історії, увагу до історії шумерської цивілізації в більшій мірі відіграло надходженнянових матеріалів, зокрема археологічних, які з’явилися в кінці ХІХ початку ХХ століть.Наявність нових документів дало змогу не тільки з більшою повнотою відтворитискладну політичну історію шумерів, але і плодотворно дослідити різні аспекти цивілізації –соціально-економічні відношення, життя міських та сільських общин, політичні структури,тенденції і досягнення культурного розвитку. Цим пояснюється актуальність даногодослідження.

Якщо саме слово „цивілізація"узвичаїлося порівняно недавно, то інші лежали в основі аналізу природицивілізації, їхнього підйому й занепаду, відносяться до ще більш близькогоминулого. Знадобилося майже тисячоріччя для розвитку еволюційної свідомості,тобто для виникнення інтересу до з'ясування тих процесів, що дозволиловизначеним культурам еволюціонувати в більш складні системи. Філософи вже давноміркують над природою і тривалістю людського минулого, тоді як вік емпіричнихданих, почерпнутих з археологічних розкопок, ледь досягає двох сторіч. Завдякирозвитку методики археологічних дослідженні та археологічному відтвореннюцивілізацій стародавності історичні гіпотези та філософські концепціїтрансформувалися в більш емпіричну наукову дисципліну.

Відродження інтересу до історії Давнього світу почалося в Європі з епохи Ренесансу. Кілька сторіч требабуло для того, щоб впритул підійти до розшифровки давно забутого шумерськогоклинопису. Тексти, написані шумерською мовою, були прочитані лише на рубежі ХІХ — ХХ ст., одночасно почалися й археологічнірозкопки шумерських міст.

В 1889 американська експедиція почаладослідження Ніппура, в 1920-х роках англійський археолог сер Леонард Вуллі віврозкопки на території Ура, трохи пізніше німецька археологічна експедиціядосліджувала Урук, британські й американські вчені знайшли царський палац інекрополь у Кіші, і, нарешті, в 1946 археологи Фуад Сафар і Сетон Ллойд підегідою іракського Керування старжитностей почали копати в Ериді.

Зусиллями археологів були відкритівеличезні храмові комплекси в Урі, Уруке, Ніппуре, Еріду й інших культовихцентрах шумерської цивілізації. Звільнені від піску колосальні східчастіплатформи-зіккурати, що служили підставами для шумерських святилищ, свідчатьпро те, що шумери вже в 4 тисячоріччі до н.е. поклали початок традиціїкультового будівництва на території Давнього Межиріччя. Аналогічний храмовийкомплекс, споруджений у Вавилоні через сторіччя після зникнення шумерськоїцивілізації, ліг в основу знаменитої біблійної легенди про Вавилонську вежу.

Перші поселення на цій територіїстали з'являтися вже в VІ тис. до н.е. Звідки в ці землі прийшли шумери, серед яких розчинилисямісцеві землеробські громади, дотепер не з'ясована. Їхні власні перекази говорять про східне або південно-східне походження.Найдавнішим своїм поселенням вони вважали Еріду – найпівденніше місто Межирічя,нині городище Абу-Шахрайн. Батьківщиною людства шумери називали острів Дільмун,що ототожнюється із сучасним Бахрейном у Перській затоці.

Знайдені клинописні архіви донесли донас близько 150 пам'ятників шумерської літератури, серед яких є міфи, епічнісказання, обрядові пісні, гімни на честь царів, збірники байок, приказок,спори-діалоги й повчання. Хоча шумерська писемність була винайдена винятководля господарських потреб, перші писемні літературні пам'ятки з'явилися вшумерів дуже рано: серед записів уже є зразки жанрів народної мудрості,культові тексти й гімни. Шумерська традиція зіграла більшу роль у поширеннісказань, складених у формі суперечки — жанру, типового для багатьох літературДревнього Сходу.

Сам винахід писемності був,безсумнівно, одним з найбільших і найбільш значних досягнень шумерськоїцивілізації. Шумерський лист, що пройшов шлях від ієрогліфічних, образнихзнаків-символів до знаків, якими стали записувати найпростіші склади, виявилосянадзвичайно прогресивною системою, що запозичили й використали багато народів,що говорили на інших мовах. Завдяки цій обставині культурний вплив шумерів на давньому Близькому Сході був величезним і на багато сторіч пережив їхню власну цивілізацію.

РозділІ. Джерела давньої історії Південної Месопотамії 1.1Писемні пам'ятки як джерело для вивчення проблеми походження шумерів

Писемні пам'ятки IV тисячоріччя дон.е. знайдені у давніх храмах Урука. Писець професіонал брав грудку багнистовідмученої глини, додавав їй форму гладкої подушечки площею в кілька квадратнихдюймів і потім кінчиком очеретяної палички видавлював піктографічний малюнок натабличці. Після цього табличку обпалювали в печі або надовго залишали сушитисяна сонцв, у результаті чого вона здобувала практично вічну міцність.

Протягом наступних п'ятисот роківтехніка письма продовжувала розвиватися, постійно змінюючись. До середини IIIтисячоріччя до н.е. еволюція завершилася виникненням дійсного клинчастогописьма, або клинопису. Принцип письма був дуже простий: один предмет або однепоняття виражалися одним складом, що передавався одним знаком. Тому що деяківитиснені на табличці знаки розташовувалися в порядку, відомому тількипереписувачу, а також з тієї причини, що ряд знаків, що використовувалися всамий ранній піріод, вийшли з вживання, а їхнє фонетичне значення так ізалишилося невідомим, лінгвістам не вдається прочитати багато що із самихранніх текстів. Не маючи можливості прочитати тексти, ми все-таки можемовстановити, про що вони. Виявляється, усі вони являють собою економічні рахунки— розписки, посвідчення, що підтверджують власність або висновок угоди, спискипрацівників або товарів. На жаль, вони нічого не повідомляють нам про історичніподії. Як це ні сумно, приходиться також визнати, що винахід писемності не мавніякого відношення до поезії, епосу, легенд або до того, что можна було бназвати „літературою". Писемність була винайдена винятково дляадміністративних цілей.[3, C. 134]

Зміни, що з часом переживалаписемність, з одного боку, ускладнюють задачу розшифровки давніх текстів, зіншого боку, вони ж дозволяють палеографу датувати текст із тією же точністю, зякою археолог може датувати, наприклад, керамічний виріб. Самі давні тексти,які ми маємо, написані шумерською мовою, що не має споріднення ні ізсемітськими, ні з індоарійскими, узагалі з жодним із сучасних мов. Ця мовавимерла разом зі своєю цивілізацією.

Письмова історія на самих ранніхетапах її розвитку була далека від сучасних стандартів, тому ми досить смутноуявляємо собі послідовність подій, що відбувалися в III тис. до н.е. Дляреконструкції хронології подій на Близькому Схід радіокарбонне датуванняненадійне, а самі шумери, на жаль, не вели хроніку своєї історії на початку IIIтисячоріччя. В жодному з ранніх шумерських записів мова не йде про історичніподії і тим більше про структуру або діяльність суспільних інститутів Шумеру.Протягом кількох сотень років шумерські таблички містили винятково економічнізаписи, потім (бл. 2600 р. до н. е.) починають з'являтися окремі (їх менш 10%)адміністративні і релігійні тексти, з яких можна витягти які-небудь свідоцтваполітичного і військового характеру. Інформація, що утримується в цихтабличках, підтверджується й обростає подробицями завдяки написам намонументах, а також на кам'яних і металевих предметах. Написи містять іменацарів, що побудували ті або інші споруди, богів і богинь, яким присвячені ціспоруди, і жреців-наглядачів.[6, C. 56]

Найбільш цінним з „історичних"документів є шумерський „Царський список", у якому зафіксованіпослідовність зміни царів і тривалість їхнього правління. Правда, починаєтьсявін з чистого вимислу: наприклад, окремі царі, якщо вірити списку, правилитисячі років. У „Царському списку" згадуються чотири знаменитих правителіУрука, герої більш пізнього шумерського епосу — Ен-Меркар, Лугальбанда, Думузіі Гільгамеш. Подібно героям Гомера, це історичні особистості, героїзированінаступними поколіннями.

Незважаючи на те що в „Царськомусписку" справжня давня історія перемішана з легендами, у відношенні більш„недавніх" події він може служити надійним джерелом інформації. Якщовважати час з 2371 по 2316 р. до н. е. роками правління Сарготта Аккадського,то майже до 2900 р. ми маємо більш або менш відмінковий ретроспективний списокцарів Шумеру.

Ранньодинастичнкий період, щовипливає за протописьмовим, датується приблизно 2900—2371 р. до н. е. іпідрозділяється на три підперіода: Ранньодинастичний I, або РД-1 (бл.2900-2750), Ранньодинастичний ІІ, або РД-ІІ (бл. 2750-2600) і РанньодинастичнийIII, або РД-Ш (бл. 2600-2371).[5, C. 34]

Найдавнішим народом Месопотамії, прояке нам відомо з залишених їм же писемних пам'яток, були шумери. Ці пам'ятникибули витягнуті ще в минулому столітті з піщаних пагорбів, що виникли на місцідавніх міст. Але тільки в XX в. вдалося прочитати і зрозуміти шумерські тексти,що відкрили разючий світ шумерської культури. Тепер ні в кого не викликаєсумнівів, що в цей світ ідуть коренями вирослі на території проживання шумерів(нижня течія Тигру і Євфрату, що впадають у Перську затоку) аккадська,вавілонська, ассірійська цивілізації, а слідом за ними культури всієї ПередньоїАзії.

Поряд з текстами господарськогопризначення і державних актів шумери залишили записи своїх міфів. Слідом зашумерами їхні міфи переказували аккадяни, вавілоняни, ассирійці. Значення міфіводин сучасний знавець шумерської культури, що багато зробив для їхньогорозуміння, виразив заголовком своєї книги „Історія починається в Шумері".Разом з міфами ми занурюємося на глибину п'яти і більш тисячоріч. Міфирозкривають представлення шумерів про місце людини у світі, про його залежністьвід могутніх сил природи і від богів створених по образу людей. Міфи — цесвященна історія шумерів, де поряд з богами виступають предки, прабатьки, щодали життя „чорноголовим" (так себе називали шумери) і, що позбавили їхпомилково головного блага, яким користувалися самі,—безсмертя. У міфах існуютьу нерозривній єдності релігія, філософія, історія, поезія і мистецтво. З цихлегенд і міфів ми довідаємося, що думали шумери й аккадяни про походженнявсесвіту і небесних світил, гір, морів, природних явищ, як вони уявляли собівиникнення людства і початок його господарської діяльності. [2, C. 167]

Мається ще одна складність, про якутреба мати уявлення: міфи шумерів і аккадян, по більшій частині, дійшли до насу пам'яті і переказах більш пізніх народів — вавілонян (ІІ тис. до н.е.) іассирійців (перша половина І тис. до н. е.), що жили в інших умовах ізнаходилися під владою могутніх царів. У вавілонських і ассірійських переказахшумерських і аккадських міфів знайшла відображення більш розвите і складнежиття і політична організація. Тому дуже важко виділити в міфах те, щовідноситься до найдавнішої епохи, а що до більш пізнього.

Найбільш значущими для розкриттяпитання даного дослідження та вивчення шумерської цивілізації є міфи. Вонипредставляють уявлення самих людей про своє походження.

Міф шумерів „Гора небес і землі"- найдавніший з відомих нам шумерських міфів про появу світу, богів, їмкеруючих, життя і людства. Міф, що відповідає на питання про виникненнявсесвіту, виходить з того. що спочатку усі стихни, що утворять світобудову,існували в злитому виді, як величезна гора, що плаває у Світовому океані.Розвиток відбувається у виді поділу і наступного з'єднання чоловічих і жіночихпочатків, результатом чого стає поява і нескінченне множення нових богів, щокерують стихіями або знаходяться на службі в цих богів або небесних світил.[16,C. 33]

Міф шумерів „Стоворення людей"має винятково важливе значення, адже він теж розкриває уявлення самих людей просвоє походження. Тобто з його тексту ми можемо судити про бачення шумерамипроблеми свого походження.

Кожний з міфів, що відносяться доциклу про створення світу, дає відповідь на те або інше питання про походженнявсього божественного порядку або окремих його елементів. Однак цей шумерськийміф відповідає не тільки на питання, як відбулося людство. З цим питаннямзв'язаний і інший, побічний: чому людство недосконале, чому поряд зі статнимиособами, що можуть трудитися, утримувати себе і богів, існують люди немічні іхворі, що є тягарем суспільства. Винуватцями цієї недосконалості роду людськоговиставлені самі боги, непомірні в питві пива. Віковий людський порок — пияцтвоперенесене на богів.

У тексті міфу, що дійшов до нас,маються уривки, що не дозволяють зрозуміти, яких ще виродків, крім трьох названих,створили боги. Не ясна причина гніву Нінмах на Енкі, через якого останній буввигнаний у земні глибини, де йому були передані підземні води. Видимо,відносини між Нінмах і Енкі виходили за рамки дорученої їм справи створеннялюдства і вони були чоловіком і дружиною, батьками людства. Якщо це так, товидалення Енкі у його власний світ, здається, зв'язано з необхідністю поєднаннячоловіка і жінки в нижньому світі.[7, C. 74]

В епічних поемах про Енмеркаре,правителя Урука, і верховного жерця Аратти є найцікавіші дані про взаєминиШумеру в ранньодинастичною епохою (початок III тисячоріччя до н.е.) звіддаленою країною Араттою, розташованою за „сімома блискучими горами",мабуть, на території Ірану.

Імовірно, у шумерській поемі„Гільгамеш і Ага" утримуються реальні свідоцтва про боротьбу за звільненняУрука від гегемонії Кишачи і політичний лад найдавнішого Урука. Збереглисяаккадські легенди про царя Саргоне Древнього, засновника могутності Аккадськогоцарства.

Деякі свідоцтва про соціальнівідносини, родину, психологію древніх мешканців Месопотамії можна почерпнути здобутків „малого" жанру — прислів'їв і приказок, наприклад: „Сильна людинаживе руками своїми, а слабкий — ціною своїх дітей". Вражаюче песимістичнеприслів'я: „Біднякові краще вмерти, ніж жити: якщо в нього є хліб, те немаєсолі, якщо є сіль, то немає хліба, якщо є м'ясо, те немає ягняти, якщо є ягня,те немає м'яса", і більш оптимістична, із здоровим гумором: „Той, у когобагато срібла, може бути і щасливий, той, у кого багато ячменя, може бути іщасливим але той у кого немає зовсім нічого, спить спокійно".[9, C. 78]

1.2Археологічні пам'ятники

Поряд з писемними пам'ятками основунаших знань про шумерську цивілізацію складає безцінна інформація, одержувана врезультаті широкомасштабних розкопок.

Багатим джерелом такої інформаціїпослужили „царські" гробниці ранньодинастичного періоду. Виступаючи різкимконтрастом у порівнянні з розкритими рядовими могилами, вони дають нам ряснийматеріал, що свідчить про існування класових розходжень і майновоїдиференціації.

Ці поховання, подібно єгипетськимранньодинастичного періоду, являють собою підземні похоронні камери. У Киті,де, відповідно до шумерської легенди, відбувалося дарування царственості якдарунка богів, „царські" гробниці дають свідоцтва появи похоронногоритуалу „саті" характерного для елітарних поховань як Шумеру, так іЄгипту. Коли помирала яка-небудь важлива особа, його слуги (імовірно, раби)приносилися і жертву і ховалися разом з хазяїном, щоб супроводжувати його взагробному житті. Віра в загробне життя, підтверджується й іншими свідченнями.[11, C. 103]

В останні роки протоеламські табличкизнайдені фактично у всіх куточках Іранського нагір'я— у Яхье, Сналке, Сохте іГіссарі. Ареал їхнього поширення, можливо, ще більш широкий. Наприклад,радянські археологи висловили досить правдоподібне припущення, що знаки,намальовані на фігурках і уламках „табличок", знайдених ними при розкопкаху Туркменістані, зв'язані з протоеламською системою знаків.

Далекі друг від друга Шумер іІранське нагір'я зв'язує не тільки письмова мова. Їхня подібність простежуєтьсятакож у кераміці, циліндричних печатках і архітектурі. Що нам відомо про цюоригінальну протоеламску культуру, разбросану по Іранському нагір'ю? Як вонаспіввідноситься із шумерської цивілізацією? Наскільки широким був ареал їїпоширення? Чи може відповідь на ці запитання розтлумачити проблему походженняшумерів? До цих питань в останнє десятиліття прикута пильна увага багатьохархеологів.[13, C. 167]

Існування на Іранському нагір'ї до3200 р. до н. е. якої-небудь централізованої, координуючої влади археологічнимиматеріалами не підтверджується. Картина разюче міняється в період появицентралізованого протоеламської держави в Південно-Західному Ірані (бл.3200—2900 р. до н.е.). Вона виникло усього через кілька сторіч післяконсолідації шумерської держави в Месопотамії. За короткий проміжок часудержава нав'язала свою владу іншим оригінальним культурам у таких віддаленихрайонах на південно-сході Ірану.

Це явище пояснюють по-різному.Відповідно до однієї точки зору, ріст населення в Південно-Західному Ірану (які аналогічний процес, що мав місце в Шумері) послужив поштовхом до пошуківнових ресурсів і родючих земель. З іншого погляду, ця експансія в-східномунапрямку була викликана посиленням суперництва між шумерами і протоеламітамп заволодіння матеріальними і людськими ресурсами, а також за ринки збуту для своїхтоварів. У всякому разі, аналіз археологічних матеріалів зовсім ясно показує,що до III тисячоріччя до н.е. взаємозв'язки общин, що близько розташовані однавід одної досягли до тієї пори розмаху. Взаємозв'язку протоеламського ішумерського суспільств виявляються в подібності їхньої кераміки і циліндричнихпечаток. Контакти між протоеламітами і носіями культур до півночі (Туркменія),півдню (на Аравійському півострові) і сходу від них знаходять підтвердження вподібності багатьох аспектів матеріальної культури.[15, C. 67]

Розкопкп міст і поселень дали такожмасу іншої інформації про Шумер. Наприклад, по розмірах поселень ми можемосудити про ріст населення. До 2500 р. до н.е. площа як Ереду, так і Урукаперевищувала тисячу акрів. Ріст міського населення, очевидно, порозуміваєтьсяне збільшенням темпів народжуваності, а скоріше перерозподілом населення врезультаті запустіння раніше населених поселень, таких, як Джемдет-Наср.Взагалі, малоймовірно, щоб яке-небудь місто III тисячоріччя до н.е.коли-небудь, нараховував більш 50 тис. жителів.[18, C. 91]

Виробу місцевого виробництва нетільки повідомляють про економічні зв'язки Шумера з громадами Іранськогонагір'я, але і дають деяке уявлення про загальні для цих регіонів культурніриси. Складні орнаментальні мотиви хлоритових сосудів, що безсумнівновідбивають непрості релігійні вірування, підтверджують існування загальних дляшумерських рівнин і іранських нагір'їв світоглядних рис. (На це ж вказує й епос„Ен-Меркар і правитель Аратти".)

Ще одне підтвердження — це стильциліндричних печаток. Хоча він, безумовно, індивідуально своєрідний, деякірелігійні мотиви, що виявляються в ньому, є також на месопотамськихциліндричних печатках. що сидять у кріслах крилаті богині, чоловіки зізростаючими з їх тіл колоссями). Хоча в матеріальній культурі іранських громаддуже мало вказівок на контакти або хоча б на знайомство із Шумером, ці виробиремесла недвозначно говорять про існування визначених зв'язний між двомарегіонами.

Порівнюючи характерні рисиМесопотамськой рівнини й Іранського нагір'я, можна скласти деяке уявлення проторговельні зв'язки, що поєднували ці два регіони. Процес росту цих зв'язківносив майже спіральний характер.

РозділІІ. Утворення та розвиток шумерської цивілізації 2.1Проблема розселення населення на території давньої Месопотамії

Перші поселенці на територіїМесопотамії і гірських районів, що огортають її з північного сходу, з'явилисяще в епоху палеоліту. Неандертальці, що займалися полюванням і збиральництвом,залишили сліди свого перебування, знаряддя праці, залишки їжі, в основному упечерах, що служили їм укриттям від холодів, непогоди і диких звірів.

В епоху неоліту процес заселенняМесопотамії пішов більш швидкими темпами за рахунок переселення мешканців гір іпередгір'я, мисливців в річкову долину. У першу чергу заселялася більшсприятлива з погляду природних і кліматичних умов Північна Месопотамія.Переходячи від кочового життя до осілого, від форм господарства, щопривласнюють, до виробляючого — землеробства, скотарства, ремесла, першіпоселенці протягом VII-VI тисячоріч до н.е. усе ширше освоювали долину Тигру іЄвфрату і всі міцніше осідали на цій території. Етнічний склад їх невідомий.Звичайно по назвах відкритих археологами поселення, де збереглися сліди їхжиття і культури, їх називають хассунським, халафським і іншим населенням.[19, C. 72]

Наприкінці VI і в V тисячоріччі до н.е. з'явилися перші поселенці і на території Південної Месопотамії. По найбільштиповому поселенню цього часу Ель-Убейд їх найчастіше називають убаідцями,іноді — протошумерийцями.

На початку IV тисячоріччя до н. э, накрайньому півдні Месопотамії виникли перші шумерські поселення, хоча точний часпояви шумерів у долині Тигру і Євфрату поки встановити важко. Поступово вонизайняли значну територію Месопотамії від Перської затоки на півдні до місцянайбільшого зближення Тигру і Євфрату на півночі.

Питання про їхнє походження і родиннізв'язки шумерської мови викликало і продовжує викликати гострі дискусії. Порядз раніше висловленими думками Б. Грозного про прихід шумерів з півночі і Г.Чайлда про їхній прихід зі сходу, з Элама, з'являються припущення про прихідшумерів із Середньої Азії (за подібністю кераміки, знайденої вПівнічно-Східному Ірані й Уруці), з Індії, із західних областей Індокитаю (попередбачуваному спорідненню шумерської мови з тібето-бірманськими мовами) і ін.Шумери змішалися з тими етнічними групами Північної Месопотамії, що просунулисяу свій час на південь, вступили в контакт з убаїдським населенням, запозичившив нього ряд топонімічних назв, досягнень з області господарства, деякірелігійні вірування й ін.

Висловлювалися припущення проспоріднення шумерської мови з багатьма мовами світу аж до тюркських і навітьмалайсько-полінезійських мов. Але в даний час немає достатніх підстав длявіднесення шумерської мови до тієї або іншої відомої язикової родини.

У північній частині Месопотаміїпочинаючи з першої половини III тисячоріччя до н.е., а можливо і раніше, жилисеміти. Вони були скотарськими племенами давньої Передньої Азії, Сірійськогостепу й Аравії. Мова семітських племен, що оселилися в долині Тигру і Євфрату,називалася аккадською і мала кілька діалектів. У Південній Месопотамії семітиговорили на вавілонському діалекті, а до півночі, у середній частині долиниТигру,—на ассірійському. Протягом декількох віків семіти співіснували ізшумерами, але потім стали просуватися на південь і до кінця III тисячоріччя дон.е. зайняли всю Месопотамію. У результаті аккадська мова поступово витиснулашумерську. До початку II тисячоріччя до н.е. шумерська була уже мертвою мовою.Лише в глухих болотах нижньої течії Тигру і Євфрату вона змогла вижити досередини II тисячоріччя до н.е. але потім і там її місце зайняла аккадськамова. Однак як мова релігії і деякою мірою науки шумерська мова продовжувалаіснувати і вивчатися в школах до I в. до н.е. Витиснення шумерської мови зовсімне означало фізичного знищення його носіїв. Шумери злилися з семітами, алезберегли свою релігію і культуру, що у них лише з невеликими змінами запозичилиаккадці.[10, C. 63]

Наприкінці III тисячоріччя до н.е. вМесопотамію із Сірійського степу почали проникати скотарські племенасемітського походження. Аккадці називали ці западносемитські племена амореями.По-аккадскі Амурру означало „Сирія", а також і „захід" взагалі, ісеред цих кочівників було багато племен, що говорили на різних, але близькиходин до одного діалектах. Частина цих племен аккадці називали сутіями (уперекладі „кочівники"), Наприкінці III— першій половині II тисячоріччя дон.е. амореям удалося осісти в Месопотамії і створити ряд держав.[4, C. 159]

З найдавніших часів на півночіМесопотамії жили хурритські племена, що очевидно були автохтонними жителямиПівнічної Месопотамії, Північної Сирії і Вірменського нагір'я. У ПівнічнійМесопотамії хурріти створили свою державу Мітанні, однак у ній були в наявностіі якісь індоєвропейські етнічні елементи. По мові і походженню хурріти булиблизькими родичами урартських племен, що жили на Вірменському нагір'ї. У III-IIтисячоріччях до н.е. шумери й аккадці називали країну і племена хуррітівСубарту (звідси походить й етнічна назва субареї). В окремих районахВірменського нагір'я хурріти жили ще в VI-V ст. до н.е.

З III тисячоріччя до н.е. уПівнічно-Східній Месопотамії, від верхів'їв ріки Діяли до озера Урмії, жилинапівкочові племена кутіїв (або гутіїв), етнічне походження яких поки залишаєтьсязагадкою, а мова відрізняється від шумерської, семітських або індоєвропейськихмов; можливо, вона була родинною хурритській. Наприкінці XXIII ст. до н.е.кутії вторглись у Месопотамію і на ціле сторіччя встановили там своє панування.Лише наприкінці XXII в. до н.е. їхня влада була скинута, а самі вони відкинутідо верхів'їв Діяли, де продовжували жити ще в І тисячоріччі до н.е.

З кінця ІІІ тисячоріччя до н.е. упередгір'ях Загроса на захід від кутіїв жили племена луллубеїв, що частовторгалися в Месопотамію, про походження і язикову приналежність яких нічоговизначеного поки сказати не можна. Не виключено, що вони були родиннікасситським племенам.

Кассити з найдавніших часів жили вПівнічно-Західному Ірану, до півночі від еламитів. В другій чверті IIтисячоріччя до н.е. частини касситських племен вдалося затвердитися в долиніріки Діяли і відтіля здійснювати набіги в глиб Месопотамії. На початку XVI ст.до н.е. вони захопили одну з месопотамських держав — Вавілонську — і заснувалитам касситську династію. Кассити, що осіли у Вавілонії, були цілкомасимільовані місцевим населенням і прийняли його мову і культуру, у той час яккасситські племена, що залишилися на своїй батьківщині, зберегли рідну мову,відмінну від шумерської, семітської, хурритської і індоєвропейської мов.[14, C. 88]

В другій половині II тисячоріччя дон.е. з Північної Аравії в Сірійський степ і далі в Північну Месопотамію рушилавелика група арамейських племен, яких аккадці називали спочатку ахламу, апізніше араму. Наприкінці XIII в. до н.е. арамеї створили в Західній Сирії іПівденно-Західній Месопотамії велика кількість дрібних князівств. До початку Iтис. до н.е. вони майже цілком асимілювали хурритське й аморейське населенняСирії і Північної Месопотамії. Численність арамейського населення і простотазасвоєння, власне кажучи, алфавітного арамейського листа сприяли тому, щоарамейська мова почала широко і міцно поширюйся на цій території.

Починаючи з IX в. до н.е. у ПівденнуМесопотамію стали вторгатися й осідати там родинні арамеям халдейські племена.

Після завоювання Вавілонії персами вVI в. до н. е. арамейська стала офіційною мовою державної канцелярії в ційкраїні, а аккадська зберігалась лише у великих містах, але і там поступововитіснялася арамейською і до початку I в. до н. е, була остаточно забута.Вавілоняни поступово злилися з халдеями й арамеями.

Помітна строкатість етнічного складуМесопотамії була обумовлена також здійсненням у великих масштабах політикинасильницького переселення народів, що проводилася в рамках Ассірійської іНововавілонської держав, і сильною етнічною циркуляцією, що мала місце уПерській державі, куди входила і Месопотамія.

2.2Особливості становлення та розвитку шумерської цивілізації

У Месопотамії, як і в Єгипті, останністоріччя IV тисячоріччя до н. е. характеризувалися прискоренням темпівкультурного розвитку, кульмінацією якого було виникнення шумерськоїцивілізації.

Однієї з головних особливостей, якимицей період відрізнявся від попередніх часів, був розвиток міських центрів.Період, що був результатом нових умов, що виник у звязку з утворенням міста-держави, називають Урукським (ок. 3000 — 3100 рр. до н.е.) — за назвою міста Уруку, що дотепер залишається самим значнимй найкраще дослідженим археологічним пам'ятником у Південній Месопотамії. Ушумерських текстах III тис. до н.е. Урук визнається одним з п'яти головнихцентрів шумерської цивілізації.

Послідовний ріст чисельностінаселення Месопотамії добре датований Робертом Адамсом. За триста років — з3500 по 3200 р. до п. е.— населення цього регіону значно зросло. Можливо, цепорозумівається переходом кочових племен до осілості, що ставало всі більшчастим явищем, еміграцією із сільських районів в райони, що все більшзаселялися у Південній Месопотамії або, швидше за все, тим і іншим чином.[12, C. 256]

Одночасно з ростом чисельностінаселення і його зосередженням у більш великих поселеннях відбувалися й іншісоціальні та технологічні зміни, що у сукупності привели до перетвореннясільського у своїй основі суспільства в більш уніфіковану спільність, у якійможна розпізнати початки шумерської цивілізації: йшов повільний процес,названий „міською революцією). Зміни відбувалися на дуже широкій основі. Як й вЄгипті, вони включали появу писемності й розвиток монументального архітектурногостилю, що знайшов тут найбільш яскраве вираження в храмових будівлях.

Серед інших змін слід зазначитидиференціацію соціальних рангів, що поглиблювалася, і спеціалізацію трудовоїдіяльності. Люди, зайняті у виробництві і керуванні — служителі культу всіхрангів, ремісники, крамарі й інші,— тяжіли до храмової зони. Політична ідуховна влада поступово ставала організуючою силою суспільства. Повільно, аленеухильно зникав диктат кровноспоріднених уз, яким раніш визначалися структуравлади і внутріплеменнае єдність. Властиві будь-якій кровноспорідненій системізакони Ірану і привілеї в кінцевому рахунку були витиснені законами іпостановами адміністративно-державної системи.

„Міська революція", тобтоперетворення села в місто, аж ніяк але була швидким процесом, як цепредставляється багатьом авторам. Вона не була стихійним революційним актом, якмає на увазі концепція і фразеологія Чайлда, а розвивалася протягом століть. Їїдітищем були більш вдосконалені технології металургії, складні іригаційні системита архітектурні нововведення.[13, C. 145]

Чим були викликані глибокі зміни, щовідбувалися в Південній Месопотамії наприкінці IV тисячоріччя до н.е.? На цейрахунок існує безліч гіпотез.

Деякі вчені міркували в такий спосіб:зміни в Південній Месопотамії, як і в Єгипті, відбувалися настільки стрімко,що, там напевно не обійшлося без впливу якоїсь культури. Дійсно, вже занадтобагато змін відбулося відразу: переселення з сел у міста, зародження нових формкераміки, винахід писемності (бл. 3200 р. до н.е.) і поява циліндричної печаткияк знаряддя утвердження приватної власності.

Вважати великі соціальні змінирезультатом вторгнення якихось іноземців було не занадто великою справою. Дотого ж подібна теорія спростовується даними археологічних досліджень, щосвідчать про наявність прямої послідовності в соціальній організації: починаючиз найдавніших убейдських часів тут не було істотної перерви в архітектурних ітехнологічних традиціях.

Ще одна теорія бачить причину підйомуцивілізації у взаємодії осідлого населення сіл і номадів месопотамськогорегіону. Очевидно, це не єдина причина, але така взаємодія певно відігравалороль каталізатора в процесі становлення держави.

Осілі громади Південної Месопотаміїбули відділені від кочівників північних нагір'їв просторами пустель, ріками іканалами. Взаємини номадських племен і осілих хліборобів, очевидно, ще з часівпалеоліта відігравали важливу роль у культурній еволюції Месопотамії. Правда,ми але маємо у своєму розпорядженні прямі свідчення взаємозв'язків між цимиполярними господарськими системами. Якщо судити по письмових джерелах, щовідносяться до більш пізнього часу, то стосунки між осілими громадами іномадами будувалися на взаємній підозрілості, а те і відкритої ворожості. Таківідносини, відбиті в шумерських текстах п'ятитисячної давнини, зберігалися доостаннього часу. І все-таки, незважаючи на ворожість у взаєминах, кочівникизавдяки мобільності, кочовому способу життя були необхідні жителямземлеробських поселень для спілкування, торгівлі і розведення домашньої худоби,зокрема кіз і овець. Кочівники мали ланцюгову інформацію. Завдяки постійнимміграціям вони завжди знали, де можна знайти ті або інші ресурси, і були вкурсі політичних подій у різних районах. Ці міграції також дозволяли їмвиступати в ролі посередників в обміні товарами й ідеями між осілими жителямигірських районів і мешканцями Месопотамської рівнини. Важлива роль номадів ускладанні Месопотамськой цивілізації — один із проявів корінної відмінностіпроцесів урбанізації на Ближньому Сході від аналогічних процесів, щовідбувалися в Новому Світі, де, як відомо, номадизм був відсутній.[20, C. 34]

Населення Шумеру поділялося на чотирисуспільних класи. До першого класу належала аристократія (чиновники, торговці іжреці), що володіла приватними земельними наділами і керувала храмовимиземлями. На обох типах земельної власності використовувалася праця орендарів ірабів. Другий клас — рядові общинники, що обробляли ділянки землі, закріпленіза їхніми родинами. Третій клас складали заможні клієнти храмів (в основному цебули ремісники, що отримували в тимчасове користування невеликі ділянкихрамової землі, за що повинні були поставляти визначену кількість вовни, їжі іт.п.). Нарешті, четвертий клас складали раби.

Провести чітку розмежувальну лініюміж цими чотирма класами не завжди можливо. Тому буде вірніше сказати, що дляШумеру була харакерна двох'ярусна соціальна ієрархія, па одному полюсі якоїзнаходилася аристократія, а на іншому — все інше — населення. Розвитокекономіки Шумеру відбувався на тлі посилення могутності аристократії інагромадження нею багатств, з одного боку, і низведення інших класів доположення клієнтів — з іншої. Засвідчена більш пізніми записами потреба вкредитах викликала швидкий ріст лихварського відсотка, виплачувати який булопід силу лише власникам дуже великих маєтків. Наслідком великої заборгованостібули боргове рабство, збільшення чисельності людей, зайнятих на суспільнихроботах, і ріст числа швидких, злочинців, що займалися грабіжництвом наоколицях великих міст.

Отже, бачимо, новоутворена шумерськацивілізація, зі складними коренями свого походження, утворившись вже маласоціальне розшарування свого населення.

2.3Культурні досягнення шумерів

Межиріччя було одним з найважливішихцентрів світової цивілізації і культури, її основи заклали шумери, а продовжиливавилоняни. Найважливішим винаходом шумерів був клинопис. Шумерська писемністьбула запозичена іншими народами Передньої Азії, які пристосували Її до своїхмов. У середині II тис.до н.е. під впливом аккадців клинопис шумерів перетворився в шумеро-аккадськеписьмо. Його використовували усі народи і держави Передньої Азії.[1, C. 267]

Таблички, на яких писали, робились зпевних сортів глини. Її очищали у воді від домішок і обпалювали. Таблички булизавдовжки 7— 9 см. Найбільш важливі царські написи робили на камені і металевихпластинках.

Однією з найголовніших професій утогочасному Межиріччі була професія писаря. Від них до певної міри залежалинавіть правителі й храми. Більшість писарів отримувала освіту у школах, якібули центрами освіти та культури. Основним предметом, що вивчався у цих школах,була шумерська мова і література. Учні старших класів вчили граматику,математику і астрономію. Ті, хто хотів присвятити своє життя науці, вивчали щеправо і медицину.

До наших днів дійшли пам'яткишумерської літератури. Її започаткувала давня героїчна легенда-егаос, яканазивається „Епос про Гільгамеша". Вважається, що Гільгамеш був одним злегендарних царів Урука — міста в Шумері. Легенда розповідає про пошукиГільгамешем секрету вічного життя. Спочатку йому допомагає друг Енкіду —напівлюдина-напівтварина, який помирає під час подорожі. Гільгамеш залишаєтьсяодин. Він знаходить траву безсмертя і хоче віднести її додому: „… щобдісталось і чоловікам, і жінкам, і малим дітям; нехай старість більше не турбуєнарод Урука...". Проте донести траву йому не вдається. Змія викрадаєтраву, коли стомлений герой вирішив викупатись.[17, C. 11]

Легенди та міфи шумерів донесли донас оповіді про потоп. Основою для створення цієї легенди були страшні розливирічок, які зносили з лиця землі цілі міста.

Зміст легенди про Гільгамеша нагадуєбіблійну оповідь про всесвітній потоп. Улюбленець богів, якого звали Утнапішті(Ной в Біблії), був завчасно попереджений ними про стихійне лихо. Він побудувавкорабель і оселився на ньому.

А потім піднялася буря, яка примусиларіки вийти з берегів, валила мури, а південний вітер гнав морські хвилі ззатоки на землю. Згодом ураган вщух, але земля була вкрита водою. Перші дваптахи, голуб і ластівка, яких випустили з корабля, повернулись назад, тількиворон зник. Люди пристали до берега і зарізали барана і цапа, щоб віддячитибогам за порятунок.

Своєрідною була і релігія жителівМежиріччя. Вона виникла вже у перших міських поселеннях, Кожне місто мало свогобога-покровителя. В Шумері ще були боги, яким поклонялись усі жителі цьогокраю. Таким чином, боги поділялись на основних та другорядних.

Головними для всіх жителів Шумерубули Ану (бог неба), Енліль (бог землі), Енкі (бог води). Жителі Аккадупоклонялися богу сонця Шамашу, богу місяця Сіну, богині кохання і родючостіІштар і богу вічно живої природи Таммузу. За уявленнями шумерів, боги впливалина рух планет. Бог війни, хвороб і смерті Нергал ототожнювався з планетою Марс,а верховний бог Вавило-ну Мардук — з Юпітером.

Вавилонські жерці створили легендупро походження світу. За цією легендою, вважалось, що спочатку чудовиськоТіамту вирішило знищити усіх богів. Проти нього і виступив Мардук, Він убивчудовисько, а з його тіла створив зірки, землю, рослин і тварин. Людину булостворено Мардуком з глини і крові вбитого бога-зрадника, який перейшов на бікТіамту.

Вірили жителі Вавилону і в духів:світлих, що творили добро, і темних (демонів), що сіяли зло. Проти злих духів,що насилали хвороби і смерть, вони застосовували амулети і заклинання. Добрідухи зображувались фантастичними напівлюдьми-напівтваринами.[8, C. 145]

Давні жителі Межиріччя вірили, щопричиною нещасть людини є її гріхи, тобто погані вчинки. „Не на мене, на мійгріх гнівися, забери мій гріх і не карай мене!" — просили люди в храмах.Довгий час вважалося, що гріх змивається людською кров'ю. На новий рік, якийсвяткувався весною, правителем ставала людина простого звання. Ця людинаотримувала на 5 днів всю владу, але потім її вбивали, щоб її кров очистилакраїну від гріха.

Вірили шумери, аккадці та вавилоняниі в потойбічний світ. Він уявлявся їм як царство тіней, де мертві вічностраждають від голоду та спраги і змушені їсти глину та пилюку. Тому родичіпомерлого повинні були приносити йому жертви.

Розвивались у Межиріччі наука імистецтво. З наукових досягнень слід відзначити відкриття ( вавилонськихматематиків і астрономів. До ^• сьогодні ми користуємося досягненнямивавилонян, поділяючи коло на 360 градусів, годину — на 60 хвилин, а кожну з них— на 60 секунд. Зіккурати служили вченим для спостережень за зірками, ававилонські жерці складали гороскопи. Вони могли передбачити сонячні та місячнізатемнення, створили календар, визначили знаки Зодіака та встановили семиденнийтиждень.

В мистецтві були дуже розвинутимиархітектура і скульптура. Палаци правителів і храми, розкопані археологами,вражають і тепер своєю красою. Скульптура представлена в основному зображеннямишумерських та вавилонських правителів і богів.

Висновок

Отже, з усього вище сказаного можемозробити такий висновок, що шумерська цивілізація, зокрема, як одна з найбільштипових, відзначилася в історії і залишила по собі не тільки добру згадку, алей певні зміни і досягнення в житті людей.

З'явившись на островах Перськоїзатоки шумерська цивілізація залишила по собі для сучасних дослідників багатийгрунт для роздумів, адже по сей день вчених хвилюють питання походженняшумерів.

Згадана вище теорія про взаємовпливипри розвитку народів, що населяли Південну Месопотамію та Іранське нагір'ядійсно заслуговує на увагу і надає інформацію для роздумів.

Ця модель взаємодії між Месопотамієюта Іранським нагір'ям являє собою нову теорію, що протистоїть старій концепції„чистого?" еволюційного розвитку цивілізацій завдяки їх власному„гелію" — розвитку, не зв'язаного з подіями і процесами, що відбувалися всуміжних районах.

Ця нова теорія, можливо, допоможепролити світло ще на одне питання, що залишається поки без відповіді. Ми вжеговорили про те, що в нас до цих пір немає ясного уявлення про взаємозв'язкиМесопотамії і Єгипту. Хоча ці великі цивілізації знали про існування одинодного що найменше з III тисячоріччя до і. э., кожна з їх прокладала свійсамостійний сугубо індивідуальний курс розвитку, а взаємні контакти між ниминосили, зважаючи на все, набагато менш широкий характер, чим зв'язки міжМесопотамією і невеликими поселеннями на Іранському нагір'ї. Чому це було такми не знаємо. Можливо, єгипетська концепція богопанування була для Месопотаміїтакою „анафемою", що діяла як свого роду табу, що підсилювала свідомевідчуження між обома цивілізаціями. У всякому разі географічна дистанція немогла служити бар'єром, тому що, наприклад, лазурит надходив у Шумер з ще більш віддалених областей.Археологічні розкопки, що проводили, у Єгипті й у Шумері, підкреслювали„чисто" місцеву природу цих цивілізацій.

Розвиток археологічних досліджень усез більшою наочністю показує, що для пояснення подій в окремих частинах великогогеографічного регіону необхідно розглядати розвиток цього регіону у всій йогоцілісності. Моделі взаємодії, що визначали відносини між Єгиптом і Шумером,Шумером і Іранським нагір'ям у III тисячоріччі до н.е., залишаються не цілкомясними. Однак археологічні свідчення дають нам усе більше доказів того, щопроцес розвитку міської цивілізації в одному районі не може бути зрозумілий безврахування процесів, що відбувалися в суміжних з ним районах.

Питання зародження, розвитку йзанепаду шумерської цивілізації вже багато десятиліття залучає до себе увагуісториків та археологів і заслуговує на вирішення.

Списоквикористаної літератури

1. Авдиев В.И.История Древнего Востока. – М., 1970. – С.45

2. Всемирнаяистория. – М., 2000

3. ДревниеЦивилизации / Под ред. Г. Бонгард – Левина. – М., 1989.

4. Дьяконов И. Людигорода Ура. – М., 1990.

5. Ионов И. Теориицивилизаций: этапы становления и развития // Новая и новейшая исторя. – 1994. — № 4 – 5. – С. 33 – 50.

6. История ДревнегоВостока /под ред. Кузищина А.В. – М., 2001.

7. История ДревнегоВостока. – М., 1979

8. История ДревнегоМира. Древний Восток: Египет, Шумер, Вавилон, Западная Азия. – Минск, 2000

9. Источниковедениеистории Древнего Востока / Под ред. В. Кузищина. – М., 1984

10. Історія світовоїкультури. – К., 1994

11. Крамер С. История начинается в Шумере.– М., 1991.