Реферат: Господарське життя в Україні доісторичної доби

Міністерствоосвіти і науки України

Рефератна тему:

Господарськежиття в Україні доісторичної доби

Виконав: студент  курсу

                                           Київ-2007


План:

 

1)        Господарськежиття первісної доби. Трипільська культура

2)        Господарство скіфів

3)        Економічний лад грецькихта римських колоній Північного Причорномор’я

4)        Економічне життя слов’янських племен часів   розселення натериторії України   

Список використаної літератури


1)        Господарськежиття первісної доби. Трипільська культура

Первісна доба була найтривалішою в історії людства. Занайновітнішими даними науковців, людина з'явилася в теплих сприятливих умовахЄвразії та Африки понад 3 млн років тому. Людство пройшло шлях від зародженнялюдини як біологічного виду до сучасного фізичного типу, від первісноголюдського стада до родової та сусідської громад, племен та їхніх союзів,зародження державності, виникнення на рубежі IV — III тис. до н. е. стародавніхцивілізацій.

Матеріальна культура первісного суспільства поділяється накам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), бронзовий і ранній залізний віки.        Найважливішими рисами первісної доби були перехід від привласнюючого довідтворюючого господарства, існування роду як господарської одиниці, якийподілявся на великосімейні виробничі колективи, громади спільної власності наземлю.

Палеоліт, або давній кам'яний вік (3 млн — 10 тис. роківтому), був найважчим і найдовшим періодом, який збігся з льодовиковим періодомв історії Землі. Протягом цього періоду знаряддя праці еволюціонували відпалки-копалки і примітивних кам'яних знарядь до мікролітів (невеликих відщепіві пластин), складних знарядь з вкладками, списометалки. Поширилось використаннякістки і рогу. Кількість типів знарядь досягла 100. Головними заняттяминаселення були збиральництво, загінне полювання, рибальство. Людина навчиласявидобувати та підтримувати вогонь, що було найвизначнішим технічнимдосягненням. З'явилися постійні житла.
Знайдено залишки господарсько-побутових комплексів, що складалися з жител, якінагадують курені, накриті шкурами звірів, ділянок, де обробляли кремінь,кістку, ріг, вогнищ і ям-сховищ. Тогочасна людина полювала на мамонтів,носорогів, коней, зубрів, биків, лосів, оленів, птахів.
У мезоліті (середньому кам'яному віці) утвердилися сучасні післяльодовиковіприродно-кліматичні умови. Великі звірі вимерли. Люди були змушені харчуватисядрібними тваринами, птахами. Поряд із збиральництвом і полюванням одним зголовних занять було рибальство вудкою. Тоді ж були винайдені гарпуни, лук,стріли, рибальські голки, плетені сітки, тенета. Великого значення набулорічкове збиральництво (ловля раків, молюсків). Зроблено перші спроби приручитидиких тварин. Виник найдавніший транспорт — водний (колоди, плоти з них, човни,видовбані з стовбурів дерев). Для мезоліту характерний високий рівеньвиготовлення мікролітів. З'явилися макроліти — кам'яні знаряддя для обробкидерева, зокрема сокири.
Перехідною епохою від мезоліту до неоліту був протонеоліт. Щодо умов веденнягосподарства цей період характеризувався виснаженням мисливських ресурсів,кризою привласнюючого і зародженням відтворюючого господарства, яке розпочалосяз тваринництва. Першими прирученими тваринами були собака, бик і свиня. В цейчас зародилося землеробство і виникли перші постійні поселення.

Неоліту (новому кам'яному віку) притаманне утвердження різнихгалузей відтворюючого господарства. Цей процес дістав назву «неолітичнареволюція». Складовою частиною цієї епохи був мідний вік, або енеоліт,коли відтворююче господарство стало домінуючим. Ріллю обробляли дерев'яноюмотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Зерно на борошномололи кам'яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяними або крем'янимисерпами. Розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалосяобщинне ремесло. Використовувався перший штучний матеріал — кераміка.Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, оздобленого чорним,білим та жовтим орнаментами, жіночі статуетки прародительок. Для щоденноговжитку використовували миски, немальовані горщики сірого кольору. Зародилосяпрядіння і ткацтво, з'явився ткацький верстат. У неоліті остаточно завершилосяформування техніки обробки каменю (шліфування, пиляння, свердління),вдосконалилися лук і стріли, з'явилися кам'яні сокири. Виник наземний транспорт— лижі, віз, сани, волокуша. Худобу використовували як тяглову силу. Наслідкомнеолітичної революції стала досить розвинена система обміну.

За мідним віком настав бронзовий, який охопив III— II тис. дон. е. на Стародавньому Сході, а в Європі — II тис. до н. е. Визначальнимирисами цього періоду були існування відтворюючого господарства, швидкийрозвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен.Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного табронзо-ливарного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обміннабув постійного та регіонального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото,бурштин, фаянс, сіль.

Перехід до виробництва заліза на межі П—І тис. до н.е. ставвизначальним моментом початку раннього залізного віку. У Західній Європі вінподілявся на два періоди: гальштадський (900—500 pp. до н. е.) і латенський(500 p. до н. е. — початок нашої ери). Для гальштадської культури характернимибули співіснування бронзових і залізних знарядь праці, перехід від мотики досохи та плуга. У латенський період з'явилися залізні серпи, плужні лемеші,розвивалися ремесла, особливо ковальство, ювелірна справа, гончарство. Напочатку нашої ери на території, завойованій Римом, латенську культуру змінилатак звана провінційна римська культура.
Основними ремісничими професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники.Зразки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопаних поселеннях,так і в могильниках. Виявлено чимало ремісничих майстерень, у тому числіковальських, гончарських, ювелірних. Серед знайдених виробів найчастішезустрічаються залізні сокири, серпи, ножі, рибальські гачки, наконечникисписів, стріл, бронзові пряжки, браслети, шпильки, посуд, античні прикраси,кераміка, намиста, амфори.
Удосконалення знарядь праці, розширення виробництва їх з металу, поділвиробничої сфери на сільське господарство і ремесло, виробництво додатковогопродукту створили економічні умови для виникнення держав. Перші з нихутворилися на Стародавньому Сході (Єгипет, Індія, Месопотамія) на зламі неолітуі бронзової доби.

Отже, на ранній стадії господарства первісної доби переважалополювання, рибальство, збирання плодів. Згодом у зв'язку з удосконаленнямзнарядь праці (гарпуни, скребки, луки, сокири, човни, молоти, серпи, списи)почалась обробка шкур, глиняного посуду, виникло образотворче мистецтво,будівництво наземних споруд. Протягом бронзового та залізного віків відбулисьвеликі зрушення в розвитку продуктивних сил. Появився ткацький верстат,розвинулося скотарство, а особливо землеробство. Між ними виник перший поділпраці, налагодився економічний обмін між окремими родами, общинами, племенами.

Племена доби трипільської культури. За чотири тисячіроків до нашої ери первісні люди освоїли перший метал — мідь, який легкопіддавався обробці. З нього виготовляли знаряддя праці, зброю і прикраси. Алепоряд з мідними виготовлялися предмети й з каменю. Період, коли співіснуваливироби з міді й каменю, археологи назвали мідно-кам'яним віком (енеолітом).Саме в цей період на території України жили численні племена трипільськоїкультури (назва від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці XIX ст. археологВ. Хвойко досліджував їх поселення). Протягом 4—2 тисячоліть до н. е. трипільцірозселилися на великій території: в басейнах річок Прута, Дністра, ПівденногоБугу, Дніпра, а також на Волині, Поділлі, у Північному Причорномор'ї та іншихмісцевостях.

Археологи дослідили не менше двадцяти великих трипільськихпоселень й знайшли там немало важливих матеріальних пам'яток трипільськоїкультури: житла, господарські будівлі, вогнища, культові місця, знаряддя праці,зброю тощо.

Трипільські поселення розташовувалися переважно на берегахрічок або на важкодоступних горбах і на ранньому етапі складалися з 10—15, а вперіод розквіту трипільської культури — з кількох сотень глинобитних жител, якіобігрівалися печами й мали круглі вікна. Деякі поселення мали оборонні рови івали.

Головним заняттям трипільців було землеробство й скотарство;мисливство, рибальство і збиральництво відігравали допоміжну роль. В орномуземлеробстві використовувалися рала і мотики, а тягловою силою були воли.Вирощувалися ячмінь, пшениця, просо та інші культури. Рогові або дерев'янісерпи з крем'яними вкладишами служили трипільцям для збирання врожаю. Зерноперемелювалося ручними кам'яними зернотерками. Трипільці розводили великурогату худобу, свиней, овець, кіз. Приручали також диких коней. Знаряддя працівиготовлялися з каменю і міді, кісток і рогів тварин: скребачки, ножі, різці,сокири, шила, мотики, молотки тощо. Для виробництва полотна використовувалисяпримітивні ткацькі верстати, що засвідчує початок ремісництва. Трипільці винайшлиперший механічний пристрій — лучковий дриль з крем'яним свердлом.

Посуд виліплювався з глини і випалювався в горнах: горщики,миски, чаші, глечики, амфори, великі макітри для зберігання води і зерна тощо.Ці вироби прикрашалися орнаментом або багатобарвним розписом. На посудізображались птахи, тварини, люди, дерева, зірки, Сонце, Місяць тощо. Загаломматеріальна культура трипільців була досить високою.

Трипільські племена відіграли визначну роль у формуванніпервісного суспільства на території України й були найдавнішими предкамислов'ян-праукраїнців.

2)        Господарство скіфів

Скіфи у VII ст.до н. е. витіснили кіммерійців у Малу Азію, зайнявши степові простори відКубані, Дону та Дніпра до Дунаю. У V ст. до н. е. Скіфію описав батькодавньогрецької історії Геродот. Населення він поділяв на скіфів-хліборобів,кочових скіфів і царських скіфів. Перші жили осіло, займалися сільськимгосподарством, вирощували пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, часник. Переважначастина їхнього врожаю йшла на продаж. Скіфи-кочівники нічого не сіяли і неорали. Вони випасали незліченні стада худоби. Царські скіфи — панівна верхівкадержавного об'єднання. Вони збирали данину з підлеглих племен, їхнє основнезаняття — військова справа. Хоч скіфів Геродот вважав одним народом, їхнійспосіб життя, господарство доводять протилежне. Імовірно, скіфів-орачів можнаназвати прапредками українського народу.

Описуючи річкиСкіфії, Геродот звернув увагу на те, що в Борисфені (Дніпрі) місцеві жителіловили, потім «солили велику рибу без хребта, що зветься осетром». Угирлі річки добували сіль, якою солили виловлену рибу. Кочові скіфи жили вчотири- або шестиколісних кибитках, пересуваючись степом разом з чередамихудоби. У них запрягали дві або три пари волів. Зверху кибитки накривали шкурамитак, що всередину не могли проникнути вітер, дощ чи сніг. Кочівники розводилитабуни коней, корів, овець.
В осілих скіфів дуже рано з'явилося ремесло. Про це свідчать знахідки такзваних царських курганів. На вазах зображені воїни в шкіряному одязі. Скіфиоволоділи виплавкою міді та заліза. Зброярі виготовляли невеличкі мечі,дротики, наконечники списів і стріл. У могильниках археологи знаходять золотіта керамічні речі грецького виробництва. Все це підтверджує широку торгівлю міжскіфами і греками. Перші вивозили хліб, солону рибу, конопляне полотно, мед,віск, хутро, рабів, а ввозили різні вина, золото і срібло, вироби здорогоцінних металів, зброю, тканини та інші предмети розкоші. Інтенсивнийторговий обмін між Скіфією і Грецією став причиною руйнування родової общини,заміни її землеробною, зміцнення місцевої знаті, утворення державностіскіфських царів.


3)        Економічний лад грецькихта римських колоній Північного Причорномор’я

З елліно-римськоюісторією тісно пов'язана доля народів Північного Причорномор'я. Кіммерійців,наприклад, згадує славнозвісний давньогрецький поет Гомер. Він називає їх«кобилодойцями та молокоїдами убогими», з чого видно, що основнимзаняттям цього великого народу, який жив у південних степах України в IX—VIIIст. до н. е., було кочове тваринництво і насамперед конярство. Скіфи (VII ст.до н. е. — III ст. н.е.) витіснили кіммерійців у Малу Азію. Про культурне ігосподарське життя цього племінного союзу відомо набагато більше завдякиархеологічним дослідженням та писемним пам'яткам, що збереглися до наших днів.

Майже одночасно ззаселенням Північного Причорномор'я кіммерійцями і скіфами там розпочаласягрецька колонізація. Вона мала різні причини: перенаселення містполісів,соціальна і політична боротьба, посилення торгового обміну. Спочатку грекиздійснювали на Чорному морі піратські набіги. Так вони знайомилися з народами,які заселяли його береги. Передумовою заснування міст-полісів булавзаємовигідна торгівля чи обмін товарами. Для цього на узбережжі будувалитимчасові торгові факторії. Найбільша хвиля колонізації припадала на VIII ст.до н. е., у Північне Причорномор'я — на VI ст. до н. е. На перше місце зорганізації грецьких колоній у басейні Чорного моря вийшло малоазіатське містоМілет. З його ініціативи виникло 75 таких поселень. Найвідоміші з них на півдніУкраїни Березаль у Дніпро-Бузькому лимані, Ольвія, Пантікапей (Керч), Tip надДністром, Тірібака, Німфей, Кіммерик на Керченському півострові, Херсонес(Севастополь), Феодосія.

Найвищогорозквіту ці міста досягли у VI—IV ст. до н.е., перетворившись на великіполітичні, виробничі, культурні та торгові центри. Протягом століть домінувалиОльвія, Херсонес Таврійський і Боспора Кіммерійська. Навколо них жили місцевіплемена, які займалися сільським господарством. Між місцевими поселенцями ігрецькими містами зростав обмін товарами. В Ольвію та інші поліси завозилихліб, худобу, шкіри, хутро, солену рибу, сіль. З міст-колоній та материковоїГреції надходили металеві вироби, зброя, тканини, мармур та мармурові вироби,теракоти, предмети розкоші, витвори мистецтва. Найпопулярнішими товарами булиоливкова олія та вина, керамічна дахівка і посуд. Особлива стаття експортугрецьких міст — ювелірні вироби. Золоті та срібні вироби закуплялися багатимистанами, мідні, скляні, глиняні — менш заможними. Вироби з Ольвії археологизнаходять на берегах Волги і Дністра. У цьому місті проживало понад 10 тис.мешканців. Більшість з них були ремісники. Оскільки Ольвія була незалежноюдержавою, то випускала власні мідні та срібні гроші. Монети чеканили такожБоспора, Німфея, Пантікапей, Херсонес та ін.
У V ст. до н. е. на Кримському півострові утворилося Боспорське царство,столицею якого став Пантікапей. До цієї держави у IV ст. до н. е. ввійшлиНімфей, Феодосія, Таманський півострів, значна частина чорноморського узбережжясучасної України. Перше місце в економіці Боспорського царства займалоземлеробство. Ним-займалися тисячі невеликих власників. Крім нихсільськогосподарську продукцію постачали великі латифундії земельноїаристократії, яка застосовувала працю рабів. Ці господарства вирощувалипереважну частину товарного зерна, яке направлялося в Грецію. Із зерновихкультур вивозили пшеницю, просо, ячмінь. Поле орали важкими дерев'яним плугом,запряженим кількома парами волів. При обробітку землі використовували залізнімотики і серпи. Зерно перевозили і зберігали у великих глиняних діжках, мололина зернотерках (жорнах). Боспорці займалися також городництвом, садівництвом,виноградарством. Розводили коней, корів, овець, кіз, свиней, свійську птицю.Азовське море та річки, що в нього впадають, сприяли промисловому рибальству.

НаселенняБоспорського царства досягло успіхів і в ремеслі. При розкопках міст і селищархеологи виявили рештки гончарних печей, уламки амфор, черепиці, ужиткового іхудожнього посуду. У великих кількостях ремісники виготовляли металеві вироби зміді, бронзи і заліза. Знайдено чимало ювелірних прикрас. Як ніде у грецькомусвіті славилися каменярі, муляри, теслярі, столяри, малярі, штукатури. Основнийторговий партнер Боспорського царства — Афіни. Туди щорічно вивозили половинузбіжжя, призначеного для експорту. В урожайні роки експорт досягав 5 млн пудів.В Афіни направляли також великі партії солоної риби, худоби, шкур, хутра,рабів. З Афін у Північне Причорномор'я привозили традиційні товари — вина,оливкову олію, художню кераміку, дорогі тканини, мармур, вироби з коштовнихкаменів і дорогоцінних металів, розписні вази, мистецькі вироби з теракоти. Уцарстві чеканили власні монети, у тому числі золоті статери. У період розквітукрім еллінських міст у Боспорське царство входили деякі племена ПівнічногоПричорномор'я, серед них скіфи.

У IV—III ст. дон. е. у степах Північного Причорномор'я відбулися суттєві зрушення. Скіфськадержава зазнала в 339 p. нищівної поразки від батька Олександра МакедонськогоФіліппа II. На півдні України з'явилася нова грізна сила — сармати. Вонирозбили скіфів, частину асимілювали, а решту відтіснили в Крим. Усі ці подіїнегативно позначилися на економіці грецьких міст Причорномор'я. Знесиленіатаками варварів, вони змушені були відкуплятися від них золотом. Занепавекспорт збіжжя. До того ж дешева єгипетська пшениця витісняла зсередземноморських ринків північночорноморських конкурентів. Населення містрозбіглося. Постійні напади варварів розладнали фінанси міст-полісів, їхнізолоті та срібні гроші замінили мідні.

У II ст. до н. е.Ольвія втратила свою незалежність, ввійшовши до складу Боспорського царства. Зтого самого часу Північне Причорномор'я стає об'єктом зазіхань з боку Римськоїімперії. У І ст. до н. е. грецькі колонії стали її васалами. Ольвія піднялась зпогромів, яких зазнала протягом минулих століть, але колишньої величі досягтине змогла. У II—III ст. н. е. у місті пожвавилися будівництво, зовнішняторгівля. Подібні процеси спостерігалися і в цілому Боспорському царстві.Розвивались ті галузі економіки, що й в попередні віки. Велася жвава торгівля зМалою Азією, Єгиптом, Грецією, Італією, з сусідніми варварськими племенами.
Однак загальна криза рабовласництва у II—III ст. н. е. остаточно підірвала силиімперії. Криза позначилася і на долі античних держав Північного Причорномор'я,економічний занепад яких розпочався в першій половині III ст. н. е. Скоротилисяторгові зв'язки, зменшилася товарність сільського господарства і ремесла, івідповідно скоротились прибутки міст, що зазнали великих фінансових труднощів.Відбувалась поступова натуралізація всього господарства. Проте в містахПівнічного Причорномор'я у соціально-економічному розвитку цього періодупроходили і позитивні процеси. Праця рабів поступово витіснялася працеюзалежних людей, подібних до колонів Римської імперії. Однак у 40-х роках IIIст. н. е. в Північне Причорномор'я вторглись готські племена і міста врезультаті економічного послаблення не змогли захистити себе. Гуннська навала IVст. н. е. призвела до остаточної загибелі античних держави ПівнічногоПричорномор'я, яка збіглася з крахом усієї рабовласницької системигосподарства.

Первісна доба вісторії світового господарства була найтривалішою. Понад 2 млн років люди,пристосовуючись до змін природних умов, удосконалювали матеріальне виробництво.Так, у період палеоліту і мезоліту господарство мало привласнюючий характер.Люди займалися переважно збиральництвом, полюванням, рибальством. Внаслідокнеолітичної революції відбувся перехід від привласнюючого до відтворюючогоземлеробсько-скотарського господарства, стійкої осілості. Подальший розвитоквиробництва поява та використання металевих знарядь праці зумовили виникненняперших цивілізацій.

У періодстародавніх цивілізацій у країнах Стародавнього Сходу і античного світу досягласвого розвитку рабовласницьке господарство, що пройшло шлях від східногопатріархального до класичного античного рабства. В економічному відношенніантичне суспільство було більш розвиненим. Якщо у країнах Стародавнього Сходураби займались переважно тяжкою непродуктивною працею, то у античних країнахпраця рабів застосовувалась у матеріальному виробництві в усіх сферахгосподарства.

Матеріальнакультура стародавніх цивілізацій грунтувалася на сільському господарстві,ремеслах з галузевою структурою. Техніка праці була ручною. Високого рівнярозвитку досягли будівельна справа, архітектура. Якщо у країнах СтародавньогоСходу основними джерелами рабства були війни та піратство, то у країнахантичного світу набуло поширення боргове рабство, хоч і тут, особливо уСтародавньому Римі, війни залишалися одним з важливих джерел поповнення арміїрабів.

У СтародавнійГреції переважало міське, промислово-торгове рабство. У Стародавньому Римі принаявності величезних земельних масивів панувало латифундійне рабство.Господарство було замкненим, натуральним, хоча в цей період уже зароджувалисяторгово-грошові відносини.
Головною формою економічних відносин між країнами була експортно-імпортнапосередницька морська торгівля. Якщо у країнах Стародавнього Сходу і АнтичнійГреції домінувала зовнішня торгівля, то в Римській імперії провідна рольналежала внутрішній торгівлі. Існували професійне купецтво, розвинена грошовасистема, банківська справа, комерційне і боргове лихварство. Античнегосподарство втягнуло в свою економічну орбіту й населення сучасної південноїУкраїни. Північночорноморські міста-поліси як колонії спочатку СтародавньоїГреції, а згодом і Стародавнього Риму підтримували економічні зв'язки зцентрами античних держав та їхніми провінціями.
Вичерпавши свої можливості, господарство, засноване на жорстокій експлуатаціїрабів, пережило себе і тому зазнало закономірного краху. В Європі, як і вусьому світі, зароджувалися нові феодальні відносини.


4)        Економічне життя слов’янських племен часів розселення на територіїУкраїни

 

Українськіслов’янські племена. В самій середині території сиділи Поляни. Це було дуженевеличке племя. На північному заході воно граничило містами Білгородом (наІрпені) та Вишгородом (на Дніпрі). На сході споконвічною границею був Дніпро;на полудні останнє місто було Родня, там де річка Рось вливається в Дніпро, алевже в XI в. через Печенігів Поляне покинули обороняти Поросся, а заходились серобити ближче до Київа – по річці Стугні. Сей малий трикутник – то осередокісторичного життя нашого народа. Звідси пішло й імя Русь, що потім поширилосьна всі українські і не українські (білоруські та великоруські) племена.Найголовніще місто у Полян було Київ.

На лівому боціДніпра сиділи Сіверяне, Сівера. Се було най більше з українсько-руськихплемен і сиділо воно в поріччі Десни, по р.р. Сейму і Сулі. Найбільші міста уних були – на півночи Любеч, Чернигів, на полудні – Переяслав.

Далі, за річкоюСулою, найдавніша літопись не згадує про Словян, але відомо, що десь від V вікуі по Х-ий Словяне займали Подонє, і ще в Х віці була над Азовським моремТмутороканська волость (земля) в руках Русинів; але як в другій половині Х вікунатиснули на Подонських Словян Печеніги, а потім Половці, то вони мусіли посунутисьдалі на північ.

Бік-о-бік зПолянами сиділи, на захід од них, Деревляне. На півночи границею у нихбула річка Припеть; на північному сході досягали вони Дніпра, на заходімежували з Дулібами, на полудні – доходили до верхнього Бога (річки). Головнемісто у них було Коростень.

    Далі наполудень од Полян сиділи Уличі – спочатку на нижньому Дніпрі (на правомубоці Дніпра), а пізніш пересунулись на середній та верхній Бог до середньогоДністра. На полудень сягали вони до Чорного моря, поки не одіпхнули їх звідтиПеченіги.

Край між Дністромта Дунаєм заселяли Тиверці; вони ж сиділи по Дністру. На північномузаході вони доходили до гірських країв Карпатів, а на верхньому Дністрімежували з Дулібами.

На захід відДеревлян сиділи Дуліби. Головні міста їх: Волинь, чи Велинь, Бужськ,Перемишль, Луцьк, Володимир, Червень (тепер Чермно, на південь від Грубешова).Від тих міст – і людей тоді прозивали: Волиняне, Бужане, Лучане, Червняне. Напівніч Дуліби сиділи на середньому Побужу (західній Буг), на заході – в поріччяхБуга й Сяна і наближалися до Висли. Тут на заході граничили вони ззахідно-словянським племенем Поляками.

Далі напівнічному заході українська земля межувала з Білорусами (в поріччю Нарева).Тут Українці висунулись клином на північ між Поляками та Білорусами (міста:Берестє, Дорогичин, Мельник). Недалеко од сього клина, далі на північ, сиділивже Литовські племена (Ятвяги, Жмудь, Пруси). По всій північній границіукраїнської землі були Білоруські племена (Дреговичі, Радимичі), на північномусході – Великоруське племя (Вятичі), на схід – фінське (Мордва). На заході – якуже згадувалося – український народ межував з Поляками, та ще в полудневихзгірях Карпатів – із Словаками, на полудневому заході в Карпатах і за Карпатами– з Уграми (Венграми), на полудні – з Волохами (Русини були навіть вСемигороді). Сиділи українські люде й по нижньому Дунаю аж до Чорного моря. Проте, яких сусідів-кочовників мали українсько-руські племена на полудні, вЧорноморських степах, згадувалося раніш. Останні там згадані Угри. Після нихприйшли в наші степи Печеніги (у ІХ столітті), що на довго засіли там і багатовчинили шкоди українській землі. Та з ними ми ще стрінемося далі.

 

Як і з чого жили Слов’яни

Слов’яни, а міжними й наші прабатьки, споконвік були хлібороби. Сіяли пшеницю, овес, жито,ячмінь, просо, горох, мак, льон. Уживали до роботи: рало, плуга, борону, заступ(рискаль), ціпа. Орали кіньми й волами. Зібраний хліб складали „на гумні"і там молотили „на току", а зерно ховали „в клітях" (коморах). Зерномололи ручними жорнами. Вміли товкти зерно (пшоно).

Любили Слов’яни йколо дерева та городини ходити. В літописях часто згадуються „огородники".Коло Київа наприклад навкруги були городи та садки. Багато викохували худоби,держали: волів, корів, овець, кіз, свиней, коней, навіть ослів. Уживали молоко,сир і масло; багато мясної страви. Їли мясо найчастіш волове та овече, алеспоживали й коняче. З птиці держали: голубів, курей, качки, гуси, журавлів,лебедів.

Про бжільництвонема чого й говорити, що в ньому кохались дуже, особливо в лісовій стороні:бжоли водилися в видовбаних в дереві дуплах, як в уліях; там і зімували. „Мед іскора" (шкура), „скора, віск, мед і челядь" – се головне багацтвоСлов’ян: головне, що вони продавали та чим платили дань. Крім того, меду багатоуживали й дома – пили його й прості люде й пани.

В багатих лісомта звіром краях своїх Слов’яни ловили чимало звіря й вивозили на продаж великусилу звірячих футер: з бобрів, соболів, лисів, білок (вивірок) та инше. Ловилибагато риби (лосось, лин, щука, осетер, угорь, пструг, окунь).

Дуже розвинутебуло у Слов’ян кушнірство та ткацтво. Полотно ткали товще й тонше, з узорами;обувя виробляли всяких фасонів. Гончарство теж було сильно розвинене – ще зчасів новокамінної доби. Але поруч уживали й деревляний посуд: бочки, бодні,діжи, відра, збани, корита. Були вже цілі спілки, товариства „древоділів",що будовали стіни, мости, а пізніш – як перейняли христіянство – церкви.

Обробляли залізо,бронзу, мідь, срібло, золото – робили усячину, що треба в господарстві та зброюдля войни. Поруч з тим були свійські майстрі, що уміли виробляти дуже делікатніречі для людей заможніх.

Що їли тодіСлов’яни? Звичайна страва бідніщих людей була така: хліб (найбільш житній),сочиво (варений горох, квасоля та инша городина – певно якийсь борщ), або каша,та варена й помащена олією городина; в скоромний день сир, у пісний – риба (цевже пізніш, як зайшло христіянство); бувало мясо. Їли ще кисіль: мукурозбовтували водою, варили і підливали „сити" – розведеного водою меду.Пили найбільш мед, пиво та сирівець. Вино зате було річ дуже дорога – тількидуже заможні та значні люде могли уживати його.

Одежа була простай немудра. Тільки багатирі робили собі убрання з оксамиту. Убрання було таке:сорочка, свита, поверх того, мабуть тільки у заможнійших, керея, на ногах якісьпанчохи, чоботи – „сапоги" або постоли, часом черевики; на голові„клобук" – шапка, плетена або шкуратяна.

Жили в„домах", з вікнами й дверима. Дім був на два поверхи: на горі були„сіни" (холодна хата), у низу – комори („клъти") та тепла хата,„истобка". На князівських дворах були ще осібні „мовниці"– бані(лазні).

Зброя була така:для того щоб нападати – спис, ніж, меч (пізніш ще шабля), сокира (топір), лук зстрілами та сагайдаком; для оборони – щит, броня та шолом. Прості люде звичайномали тільки списи, ножі, стріли та сокири.

Нарешті музичніінструменти були: сопілка, труба, гуслі та бубен. Для забави були ще кості длягри (з баранячих кісток).

 

Торгівля

Торгівлю велиСлов’яни з иншими народами з непамятних часів. Такі речі, як залізо, бронза,шкляні вироби (намиста усякі) – все це мусіли Слов’яни добувати у чужих людей.Добували вони з трьох боків: на полудні, од Греків, на заході і на сході.Головною дорогою на полудень був Дніпро. Їздили човнами цілі ватаги Словян аж устолицю грецьку Константинополь, або Царгород. Ті ватаги були такі великі і такчасто показувалися на Чорному морі, що в IX та Х в. чужі письменники не звутьЧорного моря иначе як „Руське" море. З Руси возили туди футра, віск, мед іневільників, а звідти привозили: паволоки (делікатні шовкові матерії), усякітканини, вироби з золота, з шкла, вино, овочі та коріння. З Криму вивозилисіль.

На захід бувторговельний шлях до Балтицького (Варязького) моря (водою) та суходолом черезтеперішню Галичину в Чехію і в полудневу Німеччину. В сій торговлі Русь булатільки посередником для товарів візантійських та арабських (зі сходу). З заходуприходили на Русь сирові продукти, невільники та деякі фабрикати (італьянськіта іспансько-арабські).

На сході Русьвела торговлю найбільш з арабськими купцями, що приїздили до Ітілю (столицяХозарів на низу Волги) або до Болгару (на верхній Волзі). Деякі руські купцісами їздили на Каспійське (Хвалинське) море й далі верблюдами до Арабів. Зсвого боку й арабські купці їздили через Київ та Галичину аж у Краків (уПольщі) та в Прагу (у Чехів). Од арабських купців Русь мала шовкові матерії,вироби з металю та золота, полудневі овочі й коріння.

Через чималузаграничну торговлю розвивалася й торговля в самій Руси. Купці їздили по всіхзакутках, скуповували те, що їм треба на продаж, а за те продавали товаризагранишні. Певно, найбільш з того куповали люде багаті та вельможні, алечимало доходило всячини й до простого люду: деякі шкляні прикраси, намисто,срібло, а найбільш – сіль та металі. Сіль привозили тоді з Криму, з Балтицькогоморя (пізніш), але найбільш з Галичини та Семигороду.

Найбільшимосередком і для своєї й для загранишної торговлі був Київ. Тут сходилося безлічшляхів: водяний шлях з півночи на полудень і сухі дороги – шлях з Волині й „зЛяхів", шлях з Чехів і Угор через Галичину, шлях північний – на Курськ, наполудневий схід – на Переяслав і инші. Київ був осередком, де обмінювалисьтоварами усі ті шляхи, де вічно кипіла торговельна робота.

 


Список використаної літератури

1)        М. Грушевський — «Історія України-Руси». Том I. Розділ I. Стор.2

2)        МиколаАркас – «Історія України – Русі»

3)        Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Чайковський В.Ф. – «Економічна  історія: курс лекцій»

еще рефераты
Еще работы по истории