Реферат: Принятие христианства на Руси
ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА НА РУСІ
Р Е Ф Е Р А Т
Національнийтехнічний університет України (“КПІ”)
З М І С Т
Вступ… 3
Глава1. Що таке християнство та звідки воно прийшло до Русі… 3
1.1.Походження християнства… 3
1.2.Християнство як релігія… 3
Глава2. Історичні умови та підстави прийняття християнства… 4
2.1.Становище Київської Русі… 4
2.2.Правління князя Володимира… 4
Глава3. Процес впровадження нової релігії на землях Київської Русі… 4
3.1.Опір язичників… 5
Глава4. Історичні наслідки… 8
Переліквикористаних джерел… 8
Вступ.<h1/>КиївськаРусь… Якою гордістю сповнюється серце справжнього українця, коли чуєш ці дваслова. Відразу ж перед нашим поглядом постає безмежна руська земля. Це буличаси, коли мешканці Русі постійно чекали нападів з півдня, сходу, заходу тапівночі. На мечах захисників не встигала просихати кров нападників, але в такітяжкі часи народ продовжував жити: будувались нові величні храми, церкви,палаци тощо. І все було б гаразд, та була відсутня єдина релігія.
Глава 1. Що таке християнство та звідки воно прийшло доРусі.1.1. Походженняхристиянства.Християнство (від грецького слова chrimos — “месія”) виникло в Палестинів I ст. н.е. Його спорідненість з іудаїзмом виявляється в тому, що першачастина Біблії, Старий завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн (Другачастина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для нихнайголовнішою). Про безсумнівну близькість початкового християнства іудейськійспільноті есенів свідчать також знайдені в 1947 р. суфії в районі Мертвогоморя. Відносно швидке поширення християнства в малоазіатських провінціяхРимської імперії й у самому Римі було обумовлено деякими соціально-історичнимичинниками. Криза античних порядків, що почалася, породжувала загальнуневпевненість у завтрашньому дні, почуття апатії і безперспективності. Посилився антагонізм не тільки між рабами і вільними, але і між римськимигромадянами і підданими провінцій. Особливо помітний вплив на основихристиянського віровчення зробили неоплатонізм Філона Олександрійського (біля 25 до н.е. — 50 н.е.) і моральне повчання римського стоїка Сенеки ( близько 4до н.е. — 65 н.е.).
Починаючи з IV сторіччяхристиянська церква періодично збирає так звані всесвітні собори. На цихсоборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалисяканонічні норми і богослужбові правила, визначалися засоби боротьби з єресями. Перший всесвітній собор, нікейський, який відбувся в 325 році, прийнявхристиянський символ віри — стисле перелік головних догматів, що складаютьоснову віровчення.
1.2.Християнство як релігія.Виникнення іпоширення християнства прийшлося на період глибокої кризи античної цивілізації,занепаду її основних цінностей. Християнське повчання приваблювало багатьох,що розчарувалися у римському суспільному устрої. Воно пропонувало своїмприхильникам шлях внутрішнього порятунку: відхід від зіпсованого, гріховногосвіту у себе, усередину власної особистості, грубим плотським задоволеннямпротиставляється суворий аскетизм, а пихатості і марнославству «сильнихсвіту цього» — свідома смиренність і покірність, що будуть винагородженніпісля настання Царства Божого на землі.
Проте вжеперші християнські общини привчали своїх членів думати не тільки про себе, алеі про долю усього світу, молитися не тільки про свій, але і про загальнийпорятунок. Вже тоді виявився властивий християнству універсалізм: общини,розкидані по величезному просторі Римської імперії, відчували проте своюєдність. Членами общин ставали люди різних національностей. Новозавітна теза«немає ні еліна, ні іудея» проголосила рівність перед Богом усіхвіруючих і обумовила подальший розвиток християнства як світової релігії, що незнає національних і мовних меж.
Глава 2. Історичні умови та підстави прийняттяхристиянства.2.1.Становище Київської Русі та стосунки з сусідами.У X-омусторіччі продовжувалося поступове формування руської державності. З одногобоку необхідно було вирішувати питання, пов'язані з розширенням впливукиївських князів «усередині» Русі, приводячи до покірності щерозрізнені слов'янські племена, з іншого боку перманентна зовнішня загрозапотребувала великої напруги ще зовсім молодої феодальної держави. У цьомузв'язку вся діяльність Великого Князя Святослава (батька Володимира) стосовноРусі не була неуважністю до її інтересів, або неусвідомленим прагненнямзнехтувати нею (як про це говориться в деяких місцях літопису). Навпаки — усебуло розраховано на вирішення великих державних завдань. Найважливіше з них,що полягало у забезпеченні безпеки з боку Хазарського каганату, було вирішеноцілком успішно (останній перестав існувати після волзсько-хазарського походу). Друге завдання — створення мирного торгового плацдарму на західному узбережжіРосійського (Чорного) моря (у співдружності з Болгарією) — виконано не було,тому що тут Русі протистояли дві значні сили: Візантія і печеніги.
Боротьба з печенігами сталав X сторіччі нагальною потребою Русі. Увесь родючий лісостеп, рясно покритийруськими селами і містами, був звернений до степів, був відкритий раптовимнабігам кочівників.
Кожний набіг призводив доспалення сіл, знищенню полів, забирання населення в рабство. Тому оборона відпеченігів була не тільки державною, але і загальнонародною справою, зрозумілоюі близькою усім прошаркам суспільства. І природно, що князь, який зумівочолити цю оборону, повинний був стати народним героєм, дії якого оспівувалисьу билинах. Таким князем виявився побічний син Святослава — Володимир.
2.2. Правління князя Володимира.У м. Любечі,що охороняв підступи до Київської землі з півночі, жив у X сторіччі МалкоЛюбечанін. Дочка його, Малуша, була ключницею княгині Ольги (матеріСвятослава), а син, Добриня, напевно, служив князю. Малуша Любечанка сталаоднієї з наложниць Святослава, і у неї народився син Володимир. Вихователем при ньому і став його дядько Добриня. У 970 році Володимир став князем уНовгороді. Після загибелі Святослава почалася суперечка, підігріта боярськимоточенням. В результаті Олег був убитий, а Володимир, втік з Новгорода і, трироки пробувши за морем, привів із собою найману варязьку дружину з якою у 980р. рушив на Київ.
СтавшиВеликим князем, Володимир значно розширив і зміцнив Русь як державу всіхсхідних слов'ян. За його князювання відбувається остаточне підкорення руськомукнязю племен, що жили на схід від великого водного шляху. Володимир провівпершу релігійну, адміністративну і військову реформи. Взагалі під час правлінняВолодимира відбулося значне піднесення Київської Русі.
Глава 3. Процес впровадження нової релігії на земляхКиївської Русі.Як ужеговорилося вище, ставши князем у Києві, Володимир зробив поганську реформу,намагаючись підняти древні народні вірування до рівня державної релігії. Алеспроба перетворення язичництва в державну релігію з культом Перуна на чолі незадовольнили Володимира, хоча кияни охоче підтримували навіть крайні проявикривавого культу войовничого бога. У Києві християнство були відомо вже давнота його основні догми, які добре пристосовані до потреб феодальної держави. Перші відомості про християнство надходять десь у 860-870 рр., а у середині Xсторіччя уже відчувається поступове утвердження християнства в державнійсистемі. Якщо при заключенні договору з греками у 911 р. руські посликлянуться тільки поганським Перуном, то договір 944 року скріплюється клятвоюяк Перунові, так і християнському богу.
У 988 році Володимир хрестився сам, хрестив своїх дітей, бояр і під страхомпокарання змусив хреститись киян і все населення узагалі. У Новгороді Добриняхрестив новгородців. Капища древніх богів були зруйновані. На їхньому місці,як правило, будували церкви. Ідолів нещадно знищували. Разом із Володимиром уКиїв прибув митрополит із єпископами та Анастасом-Корсуняниним, що допомігВолодимирові при облозі й узятті Корсуня (Херсонеса), супроводжувані дядькомВолодимира Добринею. Вони ходили на північ хрестити народ. З Новгорода вонинаправилися у Ростов, де і скінчилася діяльність першого митрополита Михайла(він помер у 991 році). Новий митрополит, призначений Константинополем — Леон,за допомогою поставленого ним у Новгороді єпископа Іоакима Корсунянина, остаточно розтрощив там язичництво. У результаті християнство при Володимировібуло поширено переважно у вузькій смузі, що прилягала до великого водного шляхуз Новгорода у Київ.
3.1. Опірязичників.Основначастина населення Русі чинила активний або пасивний опір новій релігії. Самезагальне неприйняття її в умовах нехай навіть обмеженого народовладдя зірвалоплани київської знаті і перетворило введення християнства у тривалий процес. Убільшості відкрито повсталих проти насадження християнства міст виступилапомісна світська і стара духовна еліта.
Так, відомопро повстання князя Могути, що тривало з 988 по 1008 р. Багаторічна боротьбаМогути завершилася його полоненням, а потім помилуванням із подальшим висланняму монастир. Повсталі повсюдно руйнували храми, убивали священників імісіонерів. Повстання в різних регіонах були схожі за своїм характером зповстаннями у Суздалі, Києві, Новгороді, у них злилися воєдиноантихристиянські й антифеодальні мотиви.
Необхіднозвернути увагу на два моменти. Перший полягає в тому, що повстаннявідбувалися в основному в неслав’янских землях, де до зазначених мотивівприєдналася і боротьба за самостійність. Саме з цього часу на Русі почали проявлятися одночасно три процеси: християнізація, феодалізація і колонізаціясусідніх земель. Для другого моменту характерний надзвичайний збіг датповстань із смертю князів або з їхньою відсутністю, викликаною феодальнимичварами, тобто в періоди відносного безвладдя.
Причиниповстань у XI в. уже глибші. Їхній початок, як правило, пов'язаний зпогіршенням економічного положення народних мас, періодичним неврожаєм ібагаторічним голодом. Тим часом, центральний київський уряд, не звертаючи увагина труднощі північно-східних земель, продовжував побори з населення. Положенняускладнювалося міжуусобними війнами, що супроводжувались здирствами. У цейважкий час провісниками народного гніву виступили волхви. В міру зміцненняхристиянства вони втрачали свої права, а водночас і джерела існування,знаходивши собі нові заняття, частіше від усього — лікування. Щоб знищити цю соціальну групу — своїх ідейних ворогів, церковники звинуватили їх у«чаклунстві», у застосуванні шкідливої «землі», настроювалипроти них віруючих і державу. Без суду і слідства були знищені і блазні, щодосаджали церкві лише гумором, іграми та піснями. Повстання 1024 р. у Суздалівідбувалося під час війни між київським і тмутараканьським князями, у результатіякої в місті була ослаблена київська влада. На чолі повстання також стояливолхви. Не «смерди» а волхви обрали вдалий час для повстання. Цясоціальна група була і матеріально зацікавленою стороною у збереженні староїрелігії. Відстоюючи старовину, вони боролися і за свої економічні інтереси. Але варто звернути увагу на те, що призов служителів культу староїнаціональной релігії був підтриманий усім народом. Це говорить про вкрайнезначний вплив православ'я на городян. Літопис повідомляє: «Услихав проволхвів, Ярослав прийшов у Суздаль; захопивши волхвів, одних відправив увигнання, а інших страчував». Кривава розправа над повсталими булазвичайним явищем, і літописець не вважав потрібним говорити про неї.
Повстання1071 р. у Ростовській землі і Новгороді було викликано тими ж причинами.Більшість народу йшло за волхвами, а не за духівництвом, що захищало інтересизнаті. Обидва повстання мали глибокі соціальні причини, носили антифеодальний іантицерковний характер. Безумовно, що соціальною основою цієї боротьби сталикласові протиріччя, але вони завдавали удари по процесу християнізації,стримували її хід, змушували церкву пристосовуватися. Боротьба протиправославної ідеології неодноразово приймала форму єресей. Всі дослідники, утому числі і церковні, бачать причину їхньої появи в моральному розкладаннідухівництва. Особливо виділяється серед них стригольничество. Стригольник(цирульник) Карпо і його соратники пропонували ліквідувати чернецтво,церковну ієрархію, відмовитися від треб і таїнств, заперечували догми провідродження мертвих, про потойбічний світ. Підтримка цих поглядів народнимимасами підтверджувала їхнє негативне відношення до Руської православної церквинавіть через три сторіччя після введення християнства.
Перші спробинасадження християнства в Північно-західній Русі наштовхнулися на опірнародних мас і бояр, що групувалися навколо місцевих князів. Церковні історики вважають, що перші християнські храми тут виникнули вже в 988 р.Рогнеда, спочатку насильно завойована Володимиром, а потім покинута ним жепісля його шлюбу з Ганною, погодилася негайно прийняти християнство і булавідправлена у спеціально побудовані для неї в м. Ізяславлі монастир іцеркву. Після вибору Володимиром нової дружини вона викликнула: «Прошу, уневести мене своєму Христу і я прийму святий, ангельський, іночеськийобраз». У Північно-західному краї не було ні тієї верховної знаті, якабула в Києві, ні таких розвинутих міжнародних зв'язків, що створювалипередумови до проникнення християнства. Місцева знать ще не відчувала настійноїпотреби у класовій релігійній ідеології і справлялася з народними масамистарими методами. Водночас вона, і не без підстав, припускала, що введенняхристиянства спричинить за собою втрату самостійності. Тому спроби тиску згоринеминуче викликали опір не тільки низів, але і місцевої знаті, чиї інтереси неміг не враховувати великокнязівський посланник, якщо він думав залишатися начолі князівства. Усі старші від Володимира князі у 988-990 р. вже знаходилисяна чолі князівств, тому під час водохрещення їх не було в Києві. Князі,представляючи інтереси своїх земель, не могли вже бездумно й автоматичноповторити крок київського князя, який проігнорував думку дружинників і знаті,що насторожено сприймали будь-який захід Києва. Володіючи найбільшимкнязівством Київської Русі, полоцький князь Ізяслав (988-1001 рр.) майжеповністю не рахувався з Києвом, вів самостійну торгівлю з прибалтійськиминародами і Німеччиною. Після його смерті, причини якої невідомі, став княжитиБрячислав. Це відбулося всупереч укоріненому правилу, по якому Володимирпосилав на князівство у таких випадках молодших синів. Брячислав не тільки не підкорився Києву, але і почав боротьбу з ним за Новгород і зрештою захопивйого і зруйнував (1021 р.). На користь того, що процес християнізації непочинався ні при Ізяславі, ні при Брячеславі, свідчить повна відсутністьсоюзницьких зв'язків із Києвом і відсутність будь-яких свідоцтв про будівництвотут церков. Князь Туровський Святополк (988-1019 рр.) мав особливі рахункидо Володимира і, певне, давно мріяв, як і інші князі, відокремитися відКиєва. У цьому запевняв, викладаючи події тих років, відомий діяч церквиКирило Туровский. Він спеціально підкреслював, що Святополк «задумав повстати проти батька», але мала місце також і спроба Святополка обратиіншу віру.
Про це свідчить і те, що він подружився з печенігами, знаходячись у них заручником(1008р.), і його шлюб із дочкою Болеслава (1013 р.), і те, що з дружиною наРусь прибув єпископ Рейнберн, що хотів разом із Святополком увести туткатолицизм. Володимир, обурений позицією Святополка стосовно християнства,викликав його у Київ і разом із дружиною і духівником посадив у в'язницю,але польський князь Болеслав рушив на Київ, звільнив зятя і лишив у КиєвіСвятополка і Володимира.
Існує думка,що Святополк був регентом старезного князя Володимира. Це цілком можливо,інакше незрозумілі умови його перебування в Києві після звільнення. Післясмерті Володимира, як повідомляє літопис, «Святополк сів у Києві… іскликав киян і став давати їм подарунки. Вони ж брали, але серце їх не лежалодо нього, тому що брати (дружинники) їх були з Борисом». Під часправління Святополка — із 1015 по 1019 р. християнство розвивалося на Русізовсім слабко, у літописах так само немає нагадувань про будівництвохристиянських храмів. Це підтверджується також літописною характеристикоюСвятополка, де він названий підступним змієм, окаянним, законопорушником, що незнає бога.
Розбрат міжспадкоємцями за право володіти київським троном почався ще при життіВолодимира. Більше від усіх претендував на трон Ярослав, але Святополк починаєторувати дорогу до трону не з нього, а із самих далеких і молодих претендентів- Бориса, Гліба і Святослава. Боротьба за трон досліджувалася істориками без урахувань особистих мотивів учасників міжусобної боротьби, а в контекстіборотьби двох партій — прохристиянської і поганської. У «Сазі про Эймунда» викладається історія про те, що якийсь князь Ярислейф найнявваряга Эймунда, який убив князя Бурислейфа. Історики вважають, що в сазіпоказаний Ярослав, який, бажаючи послабити спілку Святополка з Борисом, убиває за допомогою варягів останнього. У основі подій 1015 р. лежать неособисті претензії синів Святослава, а причини політичного і ідеологічногохарактеру. На Святополка, як на язичника-варвара, були списані всі злочиниЯрослава. Такі можливості з'явилися відразу ж після поразки Святополка, що незнайшов підтримки прохристиянскої київської знаті, і через майже повнувідсутність свідків убивства Бориса і Гліба. Святополк, не без участі Ярослава,перетворився в кровожерного убивцю, окаянного супротивника християнства, що незнає бога.
Події 1015 р.показали, що повернення до старої віри в Києві не могло бути. Проте і після смерті Святополка Турово-Писька земля на прийняла християнства. Її очоливЯрополк, син Ізяслава Полоцького, активного супротивника київської політики.Його сини й онуки продовжували закладену на початку сторіччя політику опорухристиянізації. Полоцький князь Брячислав Ізяславович не часто згадується влітописах, але про Всеслава (1044-1101 рр.), його сина, складені легенди.Критичного відношення до Святополка і Всеслава історики не приховують.Всеслава завжди засуджують за взяття Новгорода (1067 р.), де він зруйнував тапограбував храм Софії, забрав приналежності культу і навіть дзвін. Швидше завсе це був випад проти християнства. Сини Ярослава, що, як і батько, булипоборниками нової релігії, організували проти Всеслава спільний похід, захопилибагато міст, перебили населення Мінська (1067р.). У битві на Немізі, яквідзначається у «Повесте временных лет», Всеслав тримав «бійжорстокий і багато людей пало,... здолали Ізяслав, Святослав, Всеволод».Повіривши в клятву Ярославовичів (хрестоцілування), він прийшов до них напереговори, де був схоплений і відправлений у київську в'язницю. Це можнарозглядати як клятвопорушення, бо хрестоцілування ще не забезпечувало моральноївідповідальності.
Подальшіподії розгортались стрімко: на Русь напали половці. Ярославовичі не змоглиорганізувати оборону Києва. Бачачи безпомічність князів, народ зажадавзагального збройного опору. Проте Ізяслав відмовився озброїти народ і бувскинутий. Повсталі міські низи, обурені бездіяльністю князів і християнськимипорядками, знаходять собі ватажка у темниці. Всеслав був оголошений київськимкнязем. Без сумніву, із темниці на престол був посаджений супротивникправлячої партії. До заходів Всеслава щодо захисту Русі прохристиянська організаціяставилася вороже, проте формальна християнізація Русі продовжувалася. Татільки до початку XX сторіччя майже всі народності нашої країни, щопритримувалися дохристиянських (поганських) вірувань, були звернені — принаймні номінально — до російського православ'я.
Глава 4. Історичні наслідки.Нова російська церквастала новим і багатим джерелом прибутків для її духовної матері — константинопольської церкви і новим знаряддям експлуатації народу в рукахкиївських верхів. За ці матеріальні вигоди можна було заплатити пристосуваннямхристиянської ідеології до язичництва слов'ян. Російська церква відіграваласкладну і багатогранну роль в історії Русі. Безперечна її користь якорганізації, що допомагала молодій російській державності в епоху бурхливогорозвитку феодалізму. Незаперечна і її роль у розвитку російської культури, уприлученні до культурних багатств Візантії, у поширенні просвітництва істворенні значних літературно-художніх цінностей.
Героїчна епоха Володимира(княжив 980-1015 р.) була оспівана і церковними літописцями і народом тому, щов головних своїх подіях політика князя об'єктивно збігалася з загальнонароднимиінтересами.
ВодохрещенняРусі ввело її не тільки в родину християнських слов'янських держав, але йвзагалі у систему християнських країн Європи з їхніми культурнимидосягненнями. Російська культура і традиції збагатилися досягненнями країнБлижнього Сходу і, звісно, культурними скарбами Візантії. Русь виграла відспілки з Візантією, але водночас Русі і надалі припадало чинити постійнийопір політичним і церковним домаганням Візантійської імперії, що намагаласьпідпорядкувати Русь своєму верховенству. Проте Володимир, хреститель Русі,вважав свою державу повноправною серед інших християнських народів світу,«яко ж увідеша в країни хрест'яньскі».
Переліквикористаних джерел:Б. А. Рыбаков. Киевская Русь и русскиекняжества.
О. Субтельний. Україна: Історія.
Історія України. Під загальноюредакцією В. Смолія.
М. Грушевський. Ілюстрована історіяУкраїни.