Реферат: Конституція Пилипа Орлика

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Національнагірнича академія України

Кафедраполітології та українознавства

 

РЕФЕРАТ

подисципліні

“Історія держави та права України”

на тему

“Конституція Пилипа Орлика ”

Виконав: ст. гр.ГП-2000-1,

Шашенко Д. О.

Перевірила: викл.каф., професор

Швидько Г.К.

Дніпропетровськ, 2001 р.

ПЛАН РОБОТИ

Вступ                                                                                                                       С. 2

1.   Науковіпарадігми щодо Конституції Пилипа Орлика.                                 С.5  

2.   КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття,функції.                                                   С. 8

3.   ПАКТИЙ КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО.  Зміст правових нормта їх оформлення з точки зору визнаних норм  конституційногоправа.                                                        С. 14

Заключення                                                                                                           С. 22                                                                                                          

Список літератури                                                                                              С. 23

ВСТУП

Конституція будь-якої держави є їїосновним, найголовнішим законом. Конституція виступає як джерело права. Воназакріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвиткувонавстановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності, якдержави та і взагалі суспільства, констатує правовий статус особистості.Конституція містить в собі  не лише форму державного ладу, организаціюпубличної, легитимної влади, делающей свои веления обязательными наопределенной территории, але й відношення держави до усіх сфер позадержавного, гражданського життя. Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя тапитання культури знаходять свої, окреслені основним законом правилафункционування, розвитку. Конституція установлює норми взаімовідносинособистості і держави, права та обов'язки сторін – «особистость — держава»,гарантії та межі прав і свобод людини в даному суспільстві, правилавзаїмовідносин між людьми. Основний  закон виконує також важливу нравственную,мировоззрєнчеську, философську функцию, і, с цієї точки зору, є своєріднимджерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що булаб адекватна демократичному, відкрітому суспільству, виховання в дусі повагиправ та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру та толерантності. Конституціонніположення про людину, її права і свободи як найвищу цінність, є идейноюплатформою рыночної економіки, экономичних свобод; политичного плюралізму,правової держави, громадянського суспільства.

Україна – держава дуже молода. Адже, що таке 10 років нашої державності порівнянні, наприклад, із сьома сторіччямидержавності Великої Британіі, яка є матір'ю сучаснихконституційно-демократичних моделей? І, нажаль, конституційний досвід нашоїкраїни досить сумний: ми не змогли створити Основний закон з першого разу, аколи прийняли його вдруге, то самі не завжди його виконуємо (більшисть законів в нашій державі розбігаються з Конституцієй, а іноді – прямо їй суперечать).Чому так? Адже ніби всі намагаються робити, як найкращє, а виходить – якзавжди. 

Постає питання: «А чи завжди так було?Невже до влади ніколи не приходила людина, яка мала достатній талант та освіу,щоб щось змінити на краще?»…

Часто ми забуваємо, що ми, українці єєвропейською нацією, яка завжди дягнулася у своєму розвітку на Захід, хоча доляіноді розпоряджалася інакше. А тому ця нація нерідко була здатна народитиполітика західного типу, якій міг би провести свою націю до Європи не через«вікно», а широкою дорогою  своєчасного прогресу.

В славетному ряду таких людей, рядом  з Мазепою таХмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційноготвору Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-данийукраїнський патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України.Він походив із чеського роду, одна лінія якого подалася до Польщі. Віннародився 1672 року на Віленщині, вчився в Києво-Могилянській колегії і бувучнем славетного вченого Стефана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем»патріаршого престолу в Москві. Орлик працював у Генеральній ВійськовійКанцелярії, де його пізнав й оцінив Мазепа. З 1700 року став він генеральнимписарем і одним із найближчих і найбільш довірених людей гетьмана. Він належавдо нової формації Мазепиних співробітників, не зв'язаний з родовою старшиною (крімшлюбу з дочкою

Полтавськогополковника Герцика) і всім був зобов'язаний своїм здібностям та гетьманськійласці. Довгий час він єдиний був утаємничений в політичні плани Мазепи йзалишився вірним йому до смерти.

«Пакти йКонституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та йогоспівробітника­ми Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р.у Бендерах, і є першою європейською; конституцією в сучасному її розумінні.

 

 

Наукові парадігмищодо Конституції Пилипа Орлика

Щодо історії створення цьоговизначного документу та його практичного застосування існують неоднозначніпогляди та висновки. Наприклад, видатний канадський вчений О. Субтельний писавнаступне:

«У 1710 р. Пилипа Орлика(1710—1742), що при Мазепі був генеральним писарем, обирають гетьманом увигнанні. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект такзваної Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманськіпрерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статусзапорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії увипадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орликвступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Післякількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орликіз невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншоїв пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанніінтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардуватифранцузьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами пронедолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільненнявітчизни від «московського ярма» »[1].

Українські вчені А. Г Слюсаренкота М. В. Томенко навпаки без жодних вагань заявляють, що ««Пакти й Конституції»… і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні, а КонституціяПилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.»[2].

Н.Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій

гармонійно поєднано інтересигетьманату, старишни як провідної верстви України, та Запоріжжя, як їївійськової сили, була в той же час маніфестом державної волі української націїперед цілим культурним світом … До цього можна додати, що поява її негайнопісля Полатвської катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме плянивеликого гетьмана зазнали поразки: вона свідчить, що він не мав під собоютвердого грунту, не мав середовища, на яке міг спиратися, не мав і тієї сили,яка могла б примусити всі середовища схилятися перед нею … Гетьманування ПилипаОрлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність.[3]»

«При тім списаноінтересні постанови, яке має бути правлїннє гетьманське, хоч сі постанови небули здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удало ся ніколи,—алевони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що- звязали свою долю звизволеннєм України. В постановах сих богато нового, що могло б бути важнимкроком наперед», — зауважує М. С. Грушевський[4]

Отже, як ми бачимо,  погляди більш авторитетних вчених схиляються дотого, щоб вважати «Пакти і Конституції…» лише талановитим твором людей, котріпопередили час на майже 70 років (а саме через стількі часу з'явилися першіконституції Європи та США). Але, приймаючи до уваги історичні обставини епохиПівнічної війни, було б занадто ризиковано розглядати цей документ як такий, щоприніс би українському народові реальну користь.

Незважаючи на це, сучасна їсторична нука України намагається розглядатитвір Пилипа Орлика як першу конституцію в світовій історії. Що ж мають на увазівчені-історики, використовуючи цей термін, такий простий та звичний на першийперший погляд?  Що виступає критерієм надання тому чи іншому документу статусуконституції?

КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції

Термінконституція (як вважається, від лат. Constitutio – устрій, установлення) у різні часи використовува­вся врізних значеннях. Так, зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називалидеякі акти імператора, а у середньовічній Європі — акти, в яких закріплювалисяпри­вілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії,Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні вантичному світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало.Як не було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинноїнормотворчості, як акти, які б визначали належну організацію державної влади,закріп­лювали гарантії прав і свобод людини.

Сучасна наукаконституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях: конституціяюридична, конституція фактична, конституція соці­альна.

—   Юридичнаконституція — це система правових норм, які закріплюють засадиконституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав ісво­бод людини і громадянина, визначають систему, принци­пи організації іфункціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевогосамовряду­вання), встановлюють територіальний устрій держави.

У залежності відспособу вираження цих норм, юри­дичні конституції, в свою чергу, можуть мати формаль­нийабо матеріальний характер.

—   Формальнаконституція становить собою закон (або кілька законів), якийприймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу по відношенню довсіх інших законів).

—   Матеріальнаконституція становить собою акт або велику кількість прийнятих у різні часинормативних актів, судових рішень та конституційних звичаїв, які ви­значаютьзасади державного ладу, основи організації ор­ганів державної влади,закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносиниз дер­жавною владою.

Матеріальнаконституція не носить формалізованого характеру, тобто акти, які її складають,не мають вищої юридичної сили по відношенню до ін­ших законів.

—   Фактична тасоціальна конституція — ці терміни застосовуються для характеристикиреальний стан сус­пільних відносин, які складають предмет конституційно­горегулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу,фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо.

Найбільшпоширеним є використання терміну«кон­ституція» в йогоформально-юридичному значенні, тоб­то якосновного закону держави щоприймається в осо­бливому порядку, має найвищу юридичну силу та регу­люєнайважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічноївлади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і сво­бодлюдини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органівдержавної влади, територіаль­ний устрій держави, державні символи[5].

В переважнійбільшості країн, в тому числі й в Україні, юридична формальна конституціяпредставлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують коди­фікованимиабо консолідованими конституціями. Ко­дифікована конституція є більшзручною з точки зору користування її текстом, будь-якій особі набагато прос­тішеознайомитися з конституційними нормами, тощо.

У деякихджерелах термін «матеріальна конституція» використо­вується як тотожнийтермінам «фактична конституція», «соціальна консти­туція».[6]

Видатні мислителі 17-18 ст. (Д.Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск'є, Сієс,- у Франції, І. Кант — вНімеччині, Т. Пейн — в Америці та інші) сформулювали теоретичні положення, якібули використані під час розробки пер­ших писаних конституцій та зберігаютьсвоє значення і сьогодні. Основні з них полягають у наступному:

1. Конституція — це акт, за допомогою якого встанов­люється така організація державної влади, якаб забезпе­чила захист людини, гарантованість її природних прав і свобод(тобто належна організація влади).

4.  Належна організація державної влади повинна ба­зуватися на засадах їїрозподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливістьузурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину віддеспотії.

5.  Установлювати, конституювати належним чином організовану державу можелише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувативласну долю (звідси випливає право народу на насильницьке поваленнятиранічної, неналежним чином організованої влади, якапосягає наприродні права і свободи людини).

6.  Конституція як акт установчої влади народу, за до­помогою якого народустановлює належним чином орга­нізовану державу, характеризується найвищоююридич­ною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання маєпохідну від установчої влади наро­ду природу (це, в свою чергу, також означає,що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційніположення, які визначають установлений народом характер організації державноївлади).

7.  За своєю соціально-політичною сутністю консти­туція становить собоюпевний компроміс інтересів різ­них частин суспільства (класів, соціальнихпрошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своє­ріднийсуспільний договір — угоду між членами суспіль­ства з приводу установлення тієїабо іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була бвизнана справедливою.

8.  Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, щозабезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

У досить лаконічній формі призначення конституції таїї предмет були сформульовані у французькій Декла­рації прав людини ігромадянина 1789 р.: «Будь-яке су­спільство, в якому не забезпеченокористування правами і не проведено розподілу влад, не має Конституції»[7].

Функціїконституції — це основні напрямки її впливу на суспільні відносини,які обумовлені соціальним при­значенням конституції. Основними з них є:

—   юридична функція,пов'язана з тим, що конституція є ос овним джерелом права і вона визначає всюсистему правового регулювання в суспільстві;

—   політична функціяполягає в тому, що конституція визначає основні принципи політичної діяльності,функ­ціонування інститутів політичної системи суспільства;

—   ідеологічнафункція полягає у виховній ролі конс­титуції, яка встановлюєвзаємовідносини держави з лю­диною, інститутами громадянського суспільства наос­нові їх взаємної відповідальності.

В деякихджерелах до найважливіших функцій конс­титуції також відносять: закріпленняконтінуїтету, тобто безперервності, спадкоємності державної влади, проти­діюлівому і правому радикалізму, протидія територіаль­ному розпаду держави. [8]

Отже, вимоги додокументів конституційного характеру висвітлені біль ніж чітко та ясно.Розглянемо документ, створений П. Орликом більш детально,  щоб доказати йогоправо першим стояти в одному ряду з Конституціями США, Франції, Польші.

ПАКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТАВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО.  Зміст правових норм та їх оформлення з точкизору визнаних норм  конституційного права

Текст був складений латинською таруською мовами. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького»написані під значни впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладалиголовні принципи республіканської форм правління.

Документскладений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), щобуло харак­терно для західної традиції, і відрізнялися від ідей схід­ногопатримоніалізму.

Конституціяскладається з преамбули та 16 парагра­фів, де сформульовані головні принципипобудови дер­жави. У преамбулі схематично викладено історію Вій­ськаЗапорозького — всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворивісторико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган«хозарів-ко­заків», а не князь Володимир Святославич.

Отак і народкозацький, давній та відважний, раніше зва­ний Хозарським, спочатку піднісбезсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лишесусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія на морі й на сушібоялась настільки, що Східний (Візантійський), імператор, замисливши уми­ротворитицей народ, поєднався з ними міцним союзом і власну доч­ку Кагана себто володаряКозаків, призначив сину своєму (як дру­жину) [9]

У такий спо­сібдокумент заклав історичний пріоритет Української держави, першість у нійвіддавалася козакам. Саме ко­заки, на думку Пилипа Орлика, були попередникамиВо­лодимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейськоїцивілізації. Дана схема (хозари-козаки—оборонці народу на території України)стала підґрунтям ідеї окремішності руського-малоросійеького-українського народута його природного права на власну державу.

 У першомупараграфі розглянуто питання віри, за­явлено про православ'я як панівнурелігію в державі, а також про відновлення автокефалії.

Томутеперішній новообраний Яс­новельможний Гетьман… буде зобов'язаний і примушенийу законному по­рядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не за­проваджуваласяна нашій Руській батьківщині. …(гетьман) повинен буде сам з власної ініціативиїї викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості їїприхильників…докла­даючи особливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина ВіраПра­вославна Східного Обряду під священним Апостольським престолом уКонстантинополі… А задля більшого авторитету пер­шого в Малій Русі Київськогомитрополичого престолу і для зруч­нішого керівництва духовними справамизгаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена відмосковського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування владіКонстантинопольского Апостольского престолу, щоб таким чином відновити зв'язокі послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного АпостольскогоКонстантинопольского престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нестисвітло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.

 Другийпараграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, ви­значеніЗборівською угодою 1649 р. Гетьман зобов'яза­ний оберігати територіальнуцілісність країни.

Принциповийхарактер маєшостий параграф, де за­кладені принципи управління тадіяльності органів дер­жавної влади. Конституція певною мірою грунтувалася наідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча владаналежить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники,«генеральні радники від всіх полків» та «посли від Низового Вій­ськаЗапорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти

активну участь».Рада повинна збиратися тричі на рік—на Різдво Христове, Свято Великодня іПокрови, а також за рішенням гетьмана. Всі важливі державні справи гетьман маєпопередньо узгоджуваті «на власний розсуд

нічого не повиннені починатися, і вирішуватися, не здійснюватися». Суд також мав діятинезалежно, оскільки гетьман “не повинен карати сам, із власної ініціативи іпомсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати

розглядуГенерального Суду, який і повинен винести «рішення не поблажливе й нелицемірне, а таке, якому кожен мусит підкоритися, як переможений законом» (пар.7).

Зміст шостогопараграфу однозначно  вказує на вплив ідей західноєвропейськогопарламентаризму.

У світлісьогоднішнього незадовільного стану економічного та антикорупційногозаконодавства та нерідких в наш час порушень прав людей дуже цікавими єпараграфи 9 та 10:

Пар. 9

Оскількивідомо, що з давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні Скарбники, яківідали публічним скарбом, млинами і всіма публічними прибутками, податками ісплатами і розпоряджа­лися всім цим на розсуд і за згодою Гетьмана, отож і ниніза за­гальною згодою встановлюється такий порядок і ухвалюється закон, що непідлягатиме змінам, що на випадок, якби наша Батьківщина звільнилася відМосковського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній згоді обратиГенерального скарбника, мужа видатно­го, заслуженого, багатого і прямодушного,який взяв би під свою опіку державну скарбницю, відав би млинами і всіма прибуткамиі дбав би про них не для власної, а для загальної потреби, врахо­вуючи думкуГетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином поширювати своєправо обертати (їх) на власну ко­ристь, обмежуючись своєю часткою прибутків,які належать на Гетьманську булаву і особу…. Більше того, ЯсновельможномуГетьману виділяється (час­тина) із спільних володінь і земель ВійськаЗапорозького, але так, щоб необмежена влада не порушила прав тих, чиї заслугиперед батьківщиноею менші, а саме: ченців, священиків, бездітних удів, виборнихі рядових козаків, двірських слуг і приватних осіб. При цьому повинен бутиобраний не тільки Скарбник, який перебуває при Гетьмані й постійно знаходитьсяу Гетьманській столиці, але також одночасно (слід обрати) у кожному Полку двохприсяжних Скарбників, значних і заможних (представників), затверджених спільноюухвалою обох станів: козаків і простого люду. Вони мусять знати і прибуткиПолку від приватних осіб, і публічні податки, й зо­бов'язані опікуватисявидатками, щороку складаючи звіти — зві­туючи про своє управління. Отож ціПолкові Скарбники, перебуваю­чи у залежності від Генерального Скарбника, мали бсвоїм завдан­ням і обов'язком виплачувати у своїх Полках борги з державноїскарбниці, визначати її прибуток, збирати його й передавати до рук ГенеральногоСкарбника. А панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (в справи)полкової скарбниці, оскільки їм на­лежить задовольнятися прибутками й пільгамисвого уряду.

Як ми бачимо, Пилип Орлик зі своїми колегами перейнялиідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з усімаатрібутами розвинутої державності,  а й запровадили засоби якісного контролюнад економікою держави та боротьби з економічними злочинами і корупцією.

Пар. 10

Подібно дотого, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати йнаглядати за порядком щодо всьо­го Війська Запорозького, так само він повиненпильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірнихтягарів, утисків і надмірних вимог… Через це нехай пани Полковники, Сот­никиОтамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь ірядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться упрямій залежності від їхніх діл чи в їхньому особистому підданстві, посилаючи(їх) косити сіно чи збирати врожай, виганяючи на укріплення валів, відбираючинасильно, шляхом грабунку чи примусового продажу земель, заякусьнезначну провину все рухоме й нерухоме майно. Ремісниківжепримушуютьбез дозволу до виготовлення замовлених для хатнього вжитку речей, а козакам ненадають приватних відпусток. Ясновель­можний Гетьман повинен заборонити цізловживання, що так поши­рилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідуванняприкладом, і вико­рінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасногопростолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять ідомагаються судових посад, не користуючись довір'ям і не маючи заслуг, алененаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів,завойовуючи прихильність геть­мана підступними дарунками, за допомогою якихнамагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися навершину полкових та інших урядів і почестей, тому найсерйознішим чиномпостановляємо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів аніпочестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою вартості Полковницьких відзнакчи інших козацьких та простих по­сад, і не нав'язуватиме на них нікогосиломіць. Але завжди як ко­зацькі, так і прості урядники, а особливополковники, повинні оби­ратися вільним волевиявленням і голосуванням, і післявиборів за­тверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб)не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей же законналежить виконувати і Полковникам, не при­значаючи сотників та інших урядниківна основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосуваннявсього повіту, алеобираючи і не усуваючи від урядів черезприватні сутички.

Особлива увага приділяласясоціальному забезпеченню родин військовослужбовців, в тому числі вдів та сирот,що випливає з тексту статті 11:

Встановлюється і оголошуєтьсянепорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькігосподарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або наякихось військо­вих службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для прос­тоголюду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою по­датків.

У висновку цієї глави меніхотілося б зауважити, що деякі пункти документу, особливо ті, що висвітлюютьпроблеми простого люду і несуть в собі вирішення цих проблем, на період початку18 сторіччя практично не мали у світі аналогів серед офіційно затверджених, алене слід забувати, що документ, підписаний П. Орликом так ніколи і не вступив вдію.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Який же висновок ми можемо зусього, що було прочитано вище?  Можна довго сперечатися з приводу того, щобуло б, якщо Україна почала жити за законами Орлика. Але, як відомо, історіянехтує такими питаннями. Того, чого не трапилось, на мою особисту думку, бутине могло – такий закон часу ,– а, з того що було можна і треба робити висновки.На жаль у 18му сторіччі Україна не перетворилася ні на Англію, ні на Францію,ні на США, та це ще зовсім не означає що ми щось незворотньо втратили.

У 1991 році доля знов далаукраїнській нації ще один шанс стати на ноги та йти своїм, вільним шляхом, якимби важким і теренистим він не був. І щоб пройти цей шлях до кінця нам перш завсе треба вивчати та пам'ятати історію, свою та чужу, бо легше вчитися напомилках попередників, ніж на своїх.

Ми повинні знати все, що було вісторії доброго та поганого, славетного та ганебного, реального танездійсненного, бо тількі тоді будемо точно знати кто ми, куди ми йдемо та чогопрагнемо.

І обов'язково в цій книзі судебукраїнського народу однією і найславетніших і найсумніших сторінок буде спробагетьмана Орлика дати своєму народу не світле майбутне, а світле сьогодення, ізробити це не на крові, а цивілізованим шляхом демократії та закону, загальноїзлагоди та добробуту. 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.   БаглайМ. В. Конституционное право Российской Федерации. –М.,1996. -С. 62.

2.    ГрушевськийМ. С. Ілюстрована Історія України. \\ на CD-ROM“Антологія історії України”

3.    Конституциизарубежных государств.- М.: Изд-во БЕК, 1996 — С.137.

4.   Полонська-ВасиленкоН. Історія України, 1995. – С. 173.

5.   СлюсаренкоА. Г., Томенко М. В. Історія української конституції, 1993. – С. 9

6.   СубтельнийО. Україна. Історія \\ на CD-ROM “Антологія історіїУкраїни”

7.   ЧиркинВ. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.- М.:«Зерцало»,1998.-С.29, 27.