Реферат: История Украины (шпаргалки)

1.   Предмет, методи та джерела вивчення історіїУ.

Предмет вивчення в кожній науцістановить система об’єктивних закономірностей. Предметом вивчення історії У. єзакономірності виникнення соціально-економічного та політичного розвитку суспільствана всіх укр. землях. Історія У. розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різнихполітичних сил та партій, прагнення укр. народу до незалежності, процесоб’єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур таполітичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга – вивченнясвітових суспільних процесів, їх взаємозв’язку в історії У., а також місце У. вісторії світового суспільства. Існують 5 основних типів історичних джерел: 1)речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні;3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам’ятки).

2.   Кіммерійці, скіфи, сармати на території У.

Кіммерійці (кінець 2 — початок 1 тис. дон. э.) перші племена на території У, назви яких збереглися у давньогрецьких(Гомер у “Одиссеї”) та ассирійських джерелах. Скіфи — войовничі ірано-язичні племена кочовиків-скотарів,що у 7 сторіччі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У. У 513-515 рр.до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, щонамагався їх завоювати. Сармати — племена східних кочовиків,що в другому сторіччі до н. э. Завоювали більшу частину Скіфії, витісняючискіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматов тривало продовжувалосядо 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В підсумку до кінця залізногосторіччя встановилася майнова нерівність між членами общини; розпочався перехідчастини засобів виробництва (худоби, землі, знарядь праці та т. і.) у приватнувласність верхівки племен; боржники та військовополонені перетворювалися урабів, що свідчить про розкладання первобитного суспільства та формування класового.

3.   Античні міста-держави Північного Причорномор’я.

З кінця VII в. до н.е.греками (в основному вихідцями з Мілета) на Північному узбережжі Чорного моря йв устях рік, що впадають у Чорне море, були засновані торгові факторії, щовиросли згодом у міста: Тиру (устя Дністра), Ольвія (устя Юж. Бугу), Пантікапей(на місці м. Керч), Феодосія, Херсонес (на місці Севастополя) та Найбільшої зміст-республік була Ольвія, єдиною монархією — Боспорське царство. Економікадержав-республік була багатоплановою. Торгівля велася по 2-х напрямках: ізГрецією і зі скіфами (сів. сусідами). У Грецію вивозилися: хліб, худоба, шкіра,хутровина, раби й ін. З Греції ввозилися товари для жителів міст і дляперепродажу скіфам; віно, оливкова олія, озброєння, тканини, мармур, предметимистецтва й ін. Скіфам продавали: вино, ювелірні вироби, кераміку і т.п.;імпортували — худоба, хліб, хутра і рабів. Ремесло — досягло високого рівня іславилося виготовленням металевих виробів (дзеркал, статуеток, прикрас і т.п.),керамічним виробництвом (глиняні судини, черепиця, посуд і т.п.), ткацтвом,ювелірним і каменерізним виробництвом і ін. Землеробство -розроблялися пшениця,ячмінь, просо, виноград, яблуко, груша, гранати і м. п. Тваринництво угосподарстві утримувалися: коня, корови, вівця, свині й ін. Рибальство — уріках і на море. Політичний розвиток. Існувало дві форми правління: а)Міста-республіки (Ольвія, Тиру, Херсонес і ін.), у яких законодавча владаналежала народним зборам. У нього входили всі вільні городянини-чоловіки.Виконавча влада належала архонтам, що обиралися з рабовласницької знаті міста.б) Монархія — Боспорське царство, що виникнуло в 5 в. до н.е. у результаті об'єднанняряду міст на чолі з Пантікапеєм.  Законодавча і виконавча влада концентруваласяв руках царя (династії Перепадів, Митридатів і ін.). У 107 р. до н.е. Перепадбув убитий повсталими рабами під проводом Савмака, що захопив царський трон іпочатків чеканити власну монету. Ідеологія — антична релігія; у містахвідправляли культ того бога, у залежності від того, із якої частини Греції булипереселенці (у Боспорському царстві — культ Аполлона, через мелетськогопоходження його жителів). Причини спаду: а) із 3 в. н. 9. починається загальнакриза античного товариства (праця рабів стала невигідна, відбуваєтьсянатуралізація господарського життя, різке скорочення внутрішньої і зовнішньоїторгівлі), що спричинило за собою ослаблення причорноморських держав; б) набігикочівників. У результаті: у 3 в. н.е. під тиском готовий загинула Ольвія й ін.міста-республіки, у IV в. н. е. під набігами гуннів — Боспорське царство.

4.   Західні, східні й південні слов’янські племена.Розселення стародавніх східних слов’ян.

Слов'яни — одна з найбільших етнолингвістичеських спільностей,на території сучасної Європи, що нараховує біля 227 млн.чоловік (германці — 86млн.) Проблема походження слов'ян — одна зі найбільш складних. Умовно можнавиділити два напрямки в суперечках: міграційна теорія і теорія автохтонногопоходження славян. а) По міграційної теорії — слов'яни є прибулцями; — подунайської теорії- на основі «Повісті тимчасового років». затверджується, щослов'яни спочатку жили по Дунаю «де є нині Угорська земля і Болгарська»; — по висло-одерскойтеорії (В. Сєдов, И. Русанова) — слов'яни вийшли з Празької культури,(тер.Польщі і Чехословаччини). б) По теорії автохтонного походження слов'ян (їїпритримуються — Н. Шахматов, Б. Рибаков, С. Шелухин і ін.) слов'яни єспоконвічними жителями Європи від Днепра до Вісли. У свою чергу чеський ученийЛ. Нідерле приходив до висновку, що походження слов'ян не може бути з'ясовано всилу хиби науково достовірних джерел. Найдавніші письмові звістки про древніхслов'ян: а) Венеди — під такою назвою древні слов'яни вперше згадуються впрацях римських істориків I ст. н.е. — Плінія і Таціта. Вони займали територіювід Одера до середнього плину Днепра, від Прикарпаття до Балтійського моря.Венеди разом із готами, гунами й аварами неодноразово чинили набіги на багату,але ослаблу Римську імперію. На думку археологів, венедам відповідаєархеологічна зарубинецька культура (Зап. У.) і пшеворська культура (територіяПольщі). У результаті: після початку з 375 р. великого переселення народів.(викликаного потребою в нових землях через екстенсивне землеробство; прагненнядо здирства Римської імперії і просування кочівників — готовий, гуннів, аварів)відбулося переселення венедів і їх розділо на склавинов (предків західних іпівденних слов'ян, що розселилися від Балкан до Вісли) і на антів (предківсхідних слов'ян). б) Анти (4-7 в. н.е.) займали територію між Дністром і Сев.Дінцем. Мова декілька змінилася, тому що слов'яни почали асимілюватися з іншиминародами, зокрема зі скіфами і сарматами, що належали до североіранської мовноїгілки. У результаті асиміляції древнеславянська мова вийшла переможцем, аледоповнився поруч скифсько-іранських слів (слово«добро», сокира — сокира будинокскіфо-іранських слів (слово «добре» поряд із слов'янським, собака — пес іт.д.). У культурі древніх слов'ян були аналоги німецької, гето-франкійскої,кельтської і балтийської культури, у тому числі б моделей кремації мертвихродичів (на Подніпров'ї), елементи вогнепоклонства й ін. У результаті: на поч.7 в. анти були розгромлені кочовими племенами аварів. Східні слов'янирозселяються у важкодоступних лісових районах сучасної У, Білорусії, Росії, деослав'янівають значну частину місцевого (балтійського, угро-фінського й ін.)населення в) 15 військово-племінних спілок (7-9 вв.) -завершальний етапрозкладання п/о. товариства в східних слов'ян. Галявині заселяли сучаснуКиївську обл., древляне — Житомирську і Вінницьку, хорвати — Карпат, жителіпівночі — Чернігівську, Сумську, Брянську і т.і. Кожна спілка складалася здесятків дрібних племен на чолі з князями і старійшинами. Зовнішня політика а)важка тривала боротьба (із змінним успіхом), із південно-східними сусідами — кочовими племенами (аварів, печенегів), що неодноразово чинили набіги; б)сформоване до VII в. могутнє Хазарське держава протистояла атакам арабськихармій, завдяки чому за цією захисною стіною змогла розвиватися в майбутньомуКиївська Русь; в) в основному мирні сусідські відношення з аланами, болгарами(південь, пів-східн), прибалтійськими племенами, угро-фінськими племенами (весь,міряй, мордва, мурома й ін.). Ідеологія — поганська релігія — обожнювання силприроди, що робили найбільш сильний вплив на людину (Перун- бог грому іблискавки, Ярило — бог Сонця, Даждь — бог і ін.). У результаті: а) розвитоксхідних слов'ян йшло природничоісторичним шляхом і було типовим для сотеньінших народів б) рабовласництво зустрічалося (патріархальне, домашнє), але вононе стало пануючою формою виробництва у слов'ян, тому що для рабовласницькогозасобу виробництва: — необхідні сприятливі кліматичні умови і висока родючістьгрунтів, при яких навіть така малоефективна праця, як рабський, приносив бистабільні високі врожаї. Якби слов'яни обрали такий шлях при їхньому кліматі іродючості — вони б померли від голоду разом із рабами; — характерна обмеженістьродючих грунтів при наявності повноводних рік (Єгипет, Межиріччя, Ср. Азія іт.п.), що робило необхідним створення зрошувальних систем, для будівництва якихбула потрібно величезна кількість рабів. У слов'ян ця необхідність булавідсутня — у східн. слов'ян держава утворилася в 9 в. н.е., коли рабовласництвоу усьому світі вже терпіло серйозну кризу.

5.   Норманська та анти норманська теоріїпоходження державності Київської Русі.

Існують 2 точки зоруна утворення К. Русі: норманська теорія і теорія природничоісторичногоутворення Київської Русі. 1) Норманнская теорія — про несамостійний розвитокросіянкою державності (засновники — німецькі вчені Байер і Міллер, запрошені в18 в. Катрею II для роботи у РосійськійАкадемії наук) — спирається; а) на «Повість тимчасового років» — (основнеджерело того часу, написаний київським ченцем Нестором на поч. 12, деперекладається легенда про запрошення слов'янськими племенами в якості князів3-х братів на чолі з Рюриком (Синеус, Трувор) — варягів (вікінгів, норманів) попоходженню; б) першими керівниками К. Русі були нормани-князі Рюрик, Олег; в) утворах римських істориків і ряді інших неславянских літописів затверджуєтьсяпро дикість і відсталість східно-слов'янських племен, що говорить нібито проїхню нездатність без: помочі ззовні заснувати таку могутню державу, як К. Русь.2)Теорія єстествено історичного процесу утворення класів і держави у східнихслов'ян: а) для цього існували всі необхідні економічні, передумови: достатньовисокий розвиток ін. сил (археологами знайдені залізні знаряддя праці; доведеневідділення ремесла від с/х та інше, що говорить про майнову диференціацію, відкотрої один крок до утворення класів і держави); численні успішні військові.походи слов'ян приносили видобуток і прискорювали процес класоутворення; захопленнястарійшинами общинних земель говорить про початок складання феодальнихвідношень і т.і.; б) археологічні розкопки вказують, що кількість похованьвоїнів-норманів мізерно мало в порівнянні зі знайденими похованнями російськихвоїнів; в) у літописах наступних сторін нормани не згадуються, тому можназробити висновок, що їх кількість була малою і вони швидко злилися з коріннимнаселенням — ослов'янилися; г) порівняльний аналіз залишківозброєнь норманів і слов'ян говорить про приблизно однаковий рівень розвиткипродуктивних сил; д) у літописах прямо говориться; що ще до приходу варягів. уКиєві правил 1-й князь — слов'янин Кий (кін. поч. ' 7 в.); франкскі «Бертинськіанали уперше згадують про державу східних слов'ян (поч. 9 в.), коли в 838 р. довізантійського імператора явилися — посли, що підтверджували, що «їхній народзвуть Росс і спрямовані вони царем, називаним Хаканом, заради дружби». Висновок: із норманами або безнорманів, східні слов'яни були в силах зробити останній крок від розкладанняпервіснообщинного до феодального товариства.

6.   Політичний устрій та соціальна організація КиївськоїРусі.

Ранєфеодальнамонархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади: а) на чолідержави — великий київський князь; б) найближче оточення, за допомогою якоговеликий київський князь управляв державою: особиста дружина, що ділилася настаршу (бояре, мужи) і молодшу, (отроки, дитячі); питомі князі, що стоялисвоїми військами в значних містах (Чернігів, Переяславль, Псков і ін.) і вправлявшіпідпорядкованими Рад із князів і старших дружинників складав боярську думу привеликому князі, що збирав її для прийняття важливих рішень (виступ. у похід,висновок світу і т.п.); в) суд, збір данини і судових мит здійснювалиспеціальні дружинники, що називалися мечниками, вирниками. г) керуванняневеличкими містами здійснювали намісники великого князя — тисяцькі іпосадники. Залежненаселення: «Смерди» — селяни, що не потрапили в особисту залежність від феодалаі які експлотувалися шляхом стягування данини. «Закупи» — ( смерди, що взяли уфеодала «купу» — позичку грошима, інвентарі), насіннями і т.п. «Рядовичи» — селяни, що уклали з феодалом «ряд» — договір і за це виконуючі різноманітніроботи у вотчині. «Ізгої» — вигнані з общини селяни, що не мали права через цекористуватися общинною землею (луками, пасовищами і т.п.). «Холопи» — полураби.Феодальна експлуатація здійснювалася шляхом: а) економічного примуса — виплатакняжої данини; висновок селянами кабальних договорів із феодалами («купа», «ряд»);роздача феодалами землі селянам, за що останні сплачували земельну ренту(панщина, натуральний оброк, згодом грошовий оброк); б) позаекономічногоадміністративного примуса — станова нерівноправність селян стосовно феодалів.До другої половини Х сторіччя на Русі не існувало індивідуально» власності наземлю. Вона рахувалася спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, ауособлювала її глава своєрідної корпорації — київський великий князь. Власне жбоярська земельна власність укладається лише на початку XII сторіччя. У силуцих особливостей повстання населення в Києві (у 1068 і 1113 роках — найбільшезначні) не носили характеру класової боротьби.

7.   Соціально-економічні відносини в Київській Русі.

Панує натуральне.господарство, при якому все необхідне провадиться не для продажу на ринок, адля внутрішнього вжитку. Землеробство — основне заняття, 2--3-польною системоюрозроблялися: пшениця, овес, просо, жито, ячмінь та ін. культури. Основнимизнаряддями праці були: рало (дерев'яний плуг), борона, серп, коса. Скотарство — розводилися воли, коні, корови, вівця, свині, кози і т.і. Ремесло — до 60фахів: ковальське, ткацьке, гончарне, шкірян, ювелірне й ін. Внутрішня торгівля- ремісничі вироби повсюдно змінювалися на с/господарські. Намітилася деяка спеціалізаціярайонів: із Прикарпатья- везли сіль; із півдня — хліб, худоба; із півночі — хутра. Зовнішня торгівля — ДО Русь експортувала: худобу, хліб, сіль, ремісничівироби, хутра; імпортувала: вино, тканини, прянощі, дивовижні товари і т.п.Найбільший торговий шлях - «із варяг у греки» — по Днепру. Допоміжнігалузі — полювання (за допомогою цибулі, стріл, мереж і пасток); Рибна ловля(ловили гачком, неводом); бортництво (збирання дикого меду).

8.   Головні напрямки зовнішньої політикиКиївської Русі. Прийняття християнства.

 Рюрик -. варязький ватажок,правил спочатку в Ладозі, а в' 862 р., скориставшись внутрішніми усобицами,захопив Новгород,' що викликало. значне повстання проти варягів, придушене вкрові Рюриком. Новгородський князь. Саме з 860 р. летоисчисление починатитивживати термін. «Руська ера» і веде його майже 30 років. Олег Вещий (882-912) — послідовник Рюрика; отримавши в 879 р. влада від мертвого Рюрика в Новгороді,зумів об'єднати Київську і Новгородську землі (убивши князів, що правили в Києві,Аскольда і Дира). Розширив територію К. Русі, присоединив древлян, северянрадимичів. У 911 р. учинив переможний похід на Константинополь. Ігор (912-945)син Рюрика, приєднав територію междуречья Дністра і Дунаю. Величезну частинучасу провів у військових походах; у 915 р. першим зіткнувся з печенегами,підписав із ними; f мирний договір, через 15 років порушений (черезподстрекательств печенеги Візантією, не зацікавленої в посиленні К. Русі); 941р.- поразка від Візантії; 943-944 — захоплення Дербента і Південного Прикаспия(союзника Візантії); 944 р. — незначна перемога над Візантією; через величезнівитрати на військові походи збільшив данина, через що був убитий древлянами в945 р. (при спробі зібрати данину вдруге). Убивство пояснюється й іншими чинниками.Ольга ('945-964) — дружина Ігоря, регент при малолітньому сині Святославові;помстилася за убивство чоловіка, знищивши 5 тис. древлян і два посольства, щоприбули сватати її за древлянского князя Мала; провела податкову реформу:определив кількість дани- «уроки» і місця збору данини — «цвинтарі»; особистоприйняла християнство і встановила дипломатичні відносини з Німеччиною,піднявши авторитет К. Русі. Святослав (964-972) — син Ігоря й Ольги, великучастину часу провів у військових походах, використовуючи наступальну тактику,швидкість і раптовість, розгромив Хазарский каганат, Волзьку Болгарію,Дунайську Болгарію й ін. Ввів традицію призначати князями в інші міста своїхсыновей (для зміцнення єдності К. Русі). Хотів перенести столицю з Києва в Переяславецна Дунаї (перехрестя торгових шляхів), але потерпів у 971 році поразка підДоростолом від византийцев, через що відмовився від претензій на дунайськіземлі. При поверненні в Київ загинув у 972 р. у бої з печенегами в районідніпровських порогів. У останні роки князювання Святослав проводивантихристианский терор, намагаючись перекласти на християн провину за власнівійськові невдачі на Дунаї. Він мав намір знищити всіх християн і розорити іспалити їхні храми. Володимир (980-1015) — переміг у результаті братовбивчоїборотьби за княжий престол у Києві. Його основним суперником був брат Ярополк,що відрізнявся увагою до духовного життя: відновив літописання, схилявся дорозширення зв'язків із більш культурними країнами Заходу, Болгарією, Візантією.Володимир узяв владу як лідер антихристианского плину і, створюючи системупоганського 6-божа, руйнував храми. Приєднав землі вятичей і радимичів, алевключно як колоніальні анклавы. 'На південно-західній межі з печенегамипобудував мережу міст-міцностей. Для централізації влади в 988 році хрестивсясамий, а в 989: року хрестив населення Київської Русі, причому не завждидобровільно жителі відмовлялися від язичества.  Ярослав Мудрый (1019-1054) — син Володимира, будучи Новгородським князем, після смерті батька вийшовпереможцем із міжусобної боротьби з братами за Київський престол. Юридично,закріпив феодальні відношення на Русі введенням збірника законів «Російськаправда», замість запрошення митрополита з Візантії — самий призначив його в1051 р., прямуючи захистити себе від візантійського впливу.  Розширив правацеркви і її земельні володіння. Заснував Києво-Печерський лавру і першійбібліотеці на Русі при Софійським соборі. Побудував південну оборонну лініюуздовж р. Рось для захисту від набігів кочівників. В зовнішній політика, як ібатько, більше покладався на дипломатію, чим на зброю. У традиціях того часупоріднився з королівськими подвір'ями Франції, Німеччини, Візантії, Норвегії іт.п. (дочка Ганна — королева Франції). При Ярославові К. Русь досягла вищої могутності.У той же час при ньому діяла така правова норма як кревна помста. У країнувливається сильна монашеско-аскетическая струмінь із Візантії, що уповільнилопроцес реформації і ренесансних явищ. Володимир Мономах (1113-1125) — онук Я.Мудрого, переяславский князь; у 1113 р., подавивши народне повстання в Києві,зайняв великокнязівський престол і зм'якшив ступінь експлуатації селян;об'єднав 3/4 території Русі, припинивши на ній усобиці. Талановитийполководець, учинив 85 успішних походів, зупинив тиск половців на Русь, нанесяїм ряд значних поразок у глибині їхніх територій. Автор «Повчання ВолодимираМономаха». Мстислав (1125-1132) — син В. Мономаха, вийшов переможцем уміжусобній боротьбі за Київський престол. Продовжив політику батька по зміцненнюдержави, припиненню усобиць і захисту зовнішніх меж. Після його смерті К. Русьостаточно розпадається на окремі князівства. Причини прийняття християнства: а)необхідність зміцнення феодальних відношень у раннефеодальном державі, тому щоязичество суперечило єднанню Русі; б) прийняття єдиної з Візантією релігіїзміцнювало б південні межі Русі, тому що Русь одержала б на півдніавторитетного і могутнього союзника; в) прийняття християнства сприяло підняттюміжнародного авторитету Русі, т. к. до 988 р. Русь в очах Європи і Візантіїбула «дремучей, поганської»; г) прийняття християнства сприяло б зближенню звисокорозвиненої Візантією — спадкоємицею культури Древньої Греції (технології,література, мистецтво, архітектура і т.п.). Розвиток подій: а) для зміцненнявеликокнязівської влади Володимир проводить реформу язичества, створившипантеон шести богів на чолі з Перуном; б) переконавшись у неспроможностіязичества, як пануючої релігії феодальної держави, Володимир вирішив прийнятихристиянство візантійського обряду (православ'я). Щоб не потрапити при цьому увасальну залежність від Візантії, як інші, Володимир захопив Візантійськуміцність Херсонес (988 р.), і відтіля як переможці продиктував 2 умовивізантійському імператору: видати за нього сестру імператора, після чого вінготовий прийняти християнство; водохрещення киевлян мало місце, певне, на ріціПочайне в 988 або 989 року (історик 0. М. Раков називає іншу дату — 1 серпня990 р.). Значення прийняття християнства: а) сприяло зміцненню К. Русі якраннефеодального держави, підняло її міжнародний авторитет, зміцнило її зв'язкуз Візантією, сприяло поширенню писемності на Русі, дало імпульс розвиткустароруської культури (живопису, архітектури); б) християнство насаждалось наРусі жорстокими методами, у результаті були знищені багато пам'ятниківпоганської культури; церква згодом перетворилася в найбільшого феодала.

9.   Соціально-економічні та політичні передумовифеодальної роздробленості Київської Русі.

 Феодальна роздробленість небула випадком, і всі країни Європи пройшли, через її. 1) У результаті розвиткифеодальних відношенні всередину в нач. 12 в. наступає криза росту, коли стараформа об'єднання земель (К. Русь) уже не відповідає прогресу і перестає бутинеобхідної, тому що: а) унаслідок розвитку натурального господарства ніхто зфеодалів нe був зацікавлений ринутися до об'єднання з іншими феодалами, тимбільше між ними постійними були заздрість, ненависть, ворожнеча, т. е. не булоніякої економічної причини триматися старого об'єднання (К. Русі); б) феодали,у своїх вотчинах за допомогою особистої дружины могли одержати все необхідне ізселян, і без помочі великого Київського князя, через що влада останнього на часвиявилася зайвої (до цього феодали годувалися з княжої данини і військовихпоходів); в) місцеві феодали в себе у вотчинах вже обзавелися чималими штатамикерування і дружинами, що давало їм можливість самостійно звістки господарство,а з іншого боку — посостязаться за владу з великим Київським князем (якправило, їхнім родичем); г) ріст і зміцнення міст — перетворив їх в економічні,політичні центри значних феодальних вотчин і щодо убезпечив від нападу великогокиївського князя або кочівників. 2) Величезні географічні розміри К. Русіоб'єктивно сприяли росту сепаратизму, а з іншого боку, в умовах загостреннясоціальної боротьби, великий київський князь змушений був самий їх посилювати,тому що був не в силах зробити їм, у випадку селянського повстання швидку ідіючу поміч за тисячі кілометрів від Києва. 3) Насильницьке об'єднаннясхіднослов'янських земель у 9 сторіччі дало обернену реакцію в 12 в.; майжепоголовне прагнення до самостійності значних і дрібних феодалів тим більше, щообласті склалися переважно в рамках колишніх племінних спілок. 4) Змінаторгової кон'юнктури — Західна Європа початку торгувати безпосередньо з БлижнімСходом. Крім того, Київська Русь загубилаважливий торговий маршрут до Чорного моря. Сутність і значення феодальноїроздробленості. По своїй суті вона явилася перехідним періодом відраннефеодального держави К. Русі, (механічного об'єднання земель) до зрілогофеодального товариства (централізованій державі). У цей перехідний періодзавершується складання всіх основних рис і інститутів феодалізму (основнихфеодальних повинностей селян, основних прав феодалів, системи феодально-становоїієрархії, основних елементів феодального апарата і т.п.) тільки не в рамкахусієї держави (як на стадії централізованої держави), а лише в рамках окремихфеодальних вотчин і князівств. Т. е., феодальна, роздробленість булазакономірним і більш високим етапом у розвитку феодальної держави, чимраннефеодальная К. Русь, тому що. сприяла росту продуктивних сил і більш гнучкозахищала інтереси панівного класу (одна з основних функцій держави). Водночас,феодальна роздробленість знизила обороноздатність країни, що в умовах посиленнямонголотатар призвело до транедії російських земель. Спочатку, у 12 в.,Київська Русь розпадається на 12. князівств (їхнє число постійно змінювалося),найбільшими з який були: Галицко-волынское, Владимиро-Суздальское, Новгородськафеодальна республіка й ін. Потім їхнє число на початку ХШ. ст. дійшло до 50, ав XIV сторіччі — навіть 250.

10.  Загарбання Польщею та Литвою українських земель.

 У 13-15 вв. ослабленізолотоордынским ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземнимидержавами. Захоплення більшої частини укр. земель Великим КнязівствомЛитовським (ВКЛ). Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велосякнязями: Миндовгом (ЗО-сг. 13 в. — 1263; фундатором Литовської держави), щозахватили «Чорну Русь» (сучасну Гродненскую область Білорусії); Витеном(1293-1316) і Гедимином (1316-1341), що захопили велику частину білоруськихземель; Ольгердом (1345 — 1377), що захватили велику частину укр. ч частинаросійських земель (від сучасних Волыни до Білгородської області на сході, відБрянської області на півночі до Херсонської і Миколаївської на півдні;.Ольгердом був узятий Київ); Витовтом (1392 — 1430), що захватили південно-укр.степу аж до Чорного моря в районі Одеси. Причини швидкого захоплення: а) Русьбула ослаблена золотоордынским ярмом; б) багато князівств добровільно входилидо складу Литви, намагаючись спілкою з ній убезпечити свої землі від тискуТевтонського ордена і монголо-татарського ярма. Політика Литви на захопленихземлях — укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави: а)эго вносило специфіку в життя усього Великого князівства Литовського, державниймова — староруський, закони складені на основі «Російської правди» і ін.; б) У.К. Л, незважаючи на тенденції до централізації, що проявилися при Витовте, булосхоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князьмайже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр.ой і білоруськоїзнаті, що одержала значну автономію в справах. «Старе — не змінюємо, нове — невпроваджуємо» — такий був принцип правління литовських князів). Тому М. С.Грушевський вважав, що В.К.Л в більшого ступеня, чим Московия, зберегло традиції Київської Русі. ЗахопленняГаличины Польщею був здійснений польським королем Казимиром ІІІ в 1349 р. У1351- 1352 р. між В.К.Л и Польщею спалахнула війна за Галицко-волынские землі.У результаті: Галичина залишилася за Польщею, Волынь — за Литвою.

11.  Соціально-політичне становище українських земель підвладою Литви.

 У 13-15 вв. ослабленізолотоордынским ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземнимидержавами. Захоплення більшої частини укр. земель Великим КнязівствомЛитовським (ВКЛ). Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велосякнязями: Миндовгом (ЗО-сг. 13 в. — 1263; фундатором Литовської держави), щозахватили «Чорну Русь» (сучасну Гродненскую область Білорусії); Витеном(1293-1316) і Гедимином (1316-1341), що захопили велику частину білоруськихземель; Ольгердом (1345 — 1377), що захватили велику частину укр. ч частинаросійських земель (від сучасних Волыни до Білгородської області на сході, відБрянської області на півночі до Херсонської і Миколаївської на півдні;.Ольгердом був узятий Київ); Витовтом (1392 — 1430), що захватили південно-укр.степу аж до Чорного моря в районі Одеси. Причини швидкого захоплення: а) Русьбула ослаблена золотоордынским ярмом; б) багато князівств добровільно входилидо складу Литви, намагаючись спілкою з ній убезпечити свої землі від тискуТевтонського ордена і монголо-татарського ярма. Політика Литви на захопленихземлях — укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави: а)эго вносило специфіку в життя усього Великого князівства Литовського, державниймова — староруський, закони складені на основі «Російської правди» і ін.; б) У.К. Л, незважаючи на тенденції до централізації, що проявилися при Витовте, булосхоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князьмайже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр.ой і білоруськоїзнаті, що одержала значну автономію в справах. «Старе — не змінюємо, нове — невпроваджуємо» — такий був принцип правління литовських князів). Тому М. С.Грушевський вважав, що В.К.Л в більшого ступеня, чим Московия, зберегло традиції Київської Русі.

12.  Польсько-литовські унії та їх наслідки для У.

 Кревская унія (1385): а)причини — прагнення об'єднанням підсилити свої держави перед особоюТевтонського ордена (совершившего з території В. Пруссії, Латвії, Естонії з1340 по 1410 р. більш 100 значних походів на слов'янські землі) і Московськогокнязівства (після перемоги в Куликовской битві 1380 р. виростив його авторитетсеред укр. і білоруського населення В.К.Л, а авторитет литовського Князя-Ягайло- союзника Мамая, упал ); б) утримання Унії: Ягайло женився на польськійкоролеві Ядвізі і був проголошений польським королем, до Польщі приєдналисяземлі В.К.Л (включаючи укр. і білоруські), на яких уводилося католицтво якдержавна релігія; припинялися сутички між Польщею і В.К.Л, а їхні збройні силиоб'єдналися для боротьби з Тевтонським орденом; скарбниця В.К.Л переходила напотреби Польщі; в) значення унії двойственно: з одного боку — позитивне(допомогла об'єднаним силам у 1410 р. у Грюнвальдской битві розбити Тевтонськийорден) з іншого боку — негативне (роздача укр. земель польським феодалам,передача скарбниці В.К.Л на потреби Польщі, насильницьке поширення католицизмуй ін.); г) наслідки унії: Витовт, ставши великим литовським князем, зумів начас (1392-1430) відновити незалежність B. K. Л., але через 10 років після йогосмерті великокнязівський престол у Литві знову зайняли нащадки Ягайло(явившиеся одночасно польськими королями, що продовжили політику свого предка).Окремі спроби відродити колишню владу Києва як центру, хоча і починалися, алеуспіху не мали. Так, запрошені в 1433 р. князем Свидригайлом татары воювати зпольсько-литовськими рядами благоразумно відмовилися. А в 1470 р. після смертікиївського князя Симеона Олельковича ця посада залишалася незайнятим. Проте,Кревская Унія була лише особистою Спілкою, заснованим на шлюбі царюючих персон2-х держав, зберігши автономію Литви і Польщі (при васальній залежності Литви).Така Люблинская унія цілком об'єднала ці держави. Люблинская унія (1569 р.) — Утворення Промови Посполитой а) причини — повна поразка Литви від Росії напершому етапі Ливонской війни (1558 — 1583 г); б) утримання Унії — Польща іЛитва об'єдналися в єдину державу Промова Посполитую; на об'єднаній територіївстановлювалися: єдиний державний устрій, загальна грошова система, єдинийсейм, суд, закони и т п. по польському зразку; загальний польський король(колишній одночасно великим князем Литовським) обирався і польськими ілитовськими феодалами; польські феодали могли мати землі в Литві, литовські — уПольщі; католицтво, як пануюча релігія й ін.; в) Польща середини XVI ст. булаостровом цивільного світу і внутрішньої солідарності на фоні кривавихрелігійних конфліктів у Франції, Англії, Німеччини, кривавої опричнини в Росіїй інквізиції в Іспанії; г) значення унії — допомогла переможно завершитиЛивонскую війну, але різко підсилила колонізацію укр., білоруських і литовськихземель, класове і національно-колоніальне гноблення трудящого населення; д)наслідки унії: захоплення укр. земель місцевої, частково польською шляхтою, щопоступово перетворювалася в значних землеробських магнатів (Вишневецкий,Острожский, Заславский, Калиновский і ін.), із посиленою енергією щоексплуатували укр. селян; покріпачення селян — остаточно затверджено Литовськимстатутом 1588, по якому встановлювався 20-літній термін піймання швидких селян,шляхтичам давалося право самим установлювати всі повинності селян,розпоряджатися селянським життям і селянським майном; полонізація укр.ой знаті,що приймала мову, традиції, вірування Польщі. Втративши смак до політики, укр.магнати перетворилися в невідомих раніше польському товариству олігархів, щомають більше збройних сил і грошових ресурсів, ніж мала вища влада ПромовиПосполитой. Брестська унія (1596 р.): а) причини — прагнення Ватиканапідпорядкувати католицтву східну православною церква, створивши перехіднийперіод для повного переходу православних українців до католицизму; бажання рядуправославних священиків зрівнятися в правах, прагнення захистити себе відвпливу Московського патріарха, що підтримував укр. братерства, що намагалисяобирати священиків, втручатися в церковні справи і т.д.; б) утримання унії — укр.ая церква визнавала основні догмати і не переходила, під владу Ватикана,визнавши своєю главою — тата Римського. Богослужіння залишалося на слов'янськіймові; в) наслідки унії — перехід у лоно католицизму, фактична заборонаправославної церкви; переслідування священиків, що залишилися вірнимиправослав'ю, роздів українців на 2 конфесії, поклавши початок відмінностям, щопізніше розвилися між західними і східними українцями. Проти Унії виступилинародні маси (козацьке повстання 1594 — 1596 р., повстання городян Луцька в1620 р., у м. Острозі в 1638 р. і т. д.). Проти Унії вели боротьбу частинадворянства на чолі з князем Костянтином Острожским (1527-1608), а також укр.братерства. Це змусило Промову Посполитую в 1633 р. знову розв'язати легальнеіснування православної церкви, хоча пільги як і раніше поширювалися лише науніатів.

13.  Соціально-економічні відносини на У у складі РечіПосполитої.

 Поворот У особою до Польщі ідо Запасу призвів до перерв не тільки в політичної, але і господарського життякраїни. Все товариство починається перебудовуватися по західних зразках. Пряміхоз. зв'язку стають більш тривкими. Станова система У.У відмінності відподілу товариства на класи, що виникає станова система грунтувалася на правах,обов'язках або привілеях, установлених юридично. Дворянство — перше і головне серед усіх станів, що сформувалися вXIV-XV сторіччях. Цей стан склали різноманітні соц. групи. Самими численнимибули нижні прошарки шляхти. Усередині дворянського стана існували не тількиекономічні відмінності, але і соціальне тертя. Міщани — біля 10-15 % населення укр. земель склали жителі міст(особливий стан). Відповідно до Магдебургскому права, усі жителі його міст, щоодержали, були рівні між собою. Проте на ділі між городянами існували глибокісоц. -економічні відмінності. Багаті захоплювали всі посади і користувалисявсіма привілеями міського самоврядування. Середній міський клас складався здрібних купців і торговців. А робочий люд фактично був позбавлений усіх прав,оскільки не мав у місті ні власності, ні найчастіше, свого рогу. Саме городянив етнічному відношенні були найбільше різношерстою частиною населення тогочасу. Селяни відрізнялися друг від другаособливими правами. Своє єдине право користуватися землею селянинвідпрацьовував на панщині або сплачував феодалу оброк. Панщина рідкоперевищувала 14 днів у році. Виконуючи регулярно всі умови селянин міг самийрозпорядиться своїм земельним наділом (заповідати або продати). Ставши частиноюМови Посполитой, У. потрапила в сферу стимулюючого впливу Заходу. У той же часу самому соц. -економічному укладі Промови Посполитой існували гострі проблемиі протиріччя. У результаті зернового бума економіка У (як і Польщі) ставатинесбалансированной, однобокої: майже вся хоз. дея-ть зосереджується в аграрномусекторі, а міста і промисловість вступають у смугу застою. Порушення экономич.Рівноваги супроводжувалося наростанням соц. напруженості. Ніж більш високихпривілеїв домагалася для себе шляхта, тим опаснее погіршувалися життєві умовиселян. У міру того як влада, як багатство і привілею в Промові Посполитойсхилялися на сторону тих, хто отождествял себе з польською нацією і культурою,росло і накопичувалося невдоволення тих, хто ототожнити себе з цією нацією ікультурою не міг або не хотів.

14.  Зародження українського козацтва та його суспільно-політичнаорганізація.

 Термін “козак” — тюркськогопоходження; означав “степовий розбійник”, “вільна людина”. Виникнення козацтва.Причини виникнення — посилення феодального утиску призвело до втечі селян ігородян у незаселені степові райони середнього плину Днепра, де була відсутняексплуатація і лежали новоосвоенные величезні цлощади родючих земель. Першізведення про укр. козаків ставляться до 1480-м років, коли, за свідченнямпольського літописця М. Бельевого, польське військо в поході на кримських татарсупроводжували місцеві козаки, що добре знають місцевість. Життя, побут ізаняття козацтва. У 16 сторіччі чисельність казачесгва постійно росте і вонирозселяються частково в побудованих ними. хуторах і слободах, частково вкозацьких містах Чигирині, Каневі, Корсуне, Черкас. Основними заняттями козаківбули: полювання, рибальство, бджільництво, скотарство і поступово землеробство.Життя була украй важка: кожному козаку припадало починати, маючи лишеневеличкий скарб, що він зумів прихопити з будинку. А життя в прикордонних ізтатарами районах змушувала кожного мати зброю, уміти мистецьки їм володіти ібути готовим у будь-який час його застосувати. Все це закатало козацтво;змушувало його триматися разом; прискорювало майнову диференціацію в середовищікозацтва, тому що знову прибулі змушені були найматися до заможних козаків, ізяких формувався козацька старшина. У результаті: до початку 16 сторіччякозаками було освоено середнє Подніпров'я і Запоріжжя, де в середині 16сторіччя ватажок козацтва — староста Каневский і Черкаський Дмитро Вишневецкий(«Байда») об'єднує козаків, створює на Дніпрі за порогами козацький центр«Запорізьку Січ». Січ була заснована у виді зміцнення спочатку на островахХортиця, Мала Хортиця, потім на о. Тамаковка, а потім неодноразовопереносилася. Згодом термін «ЗС» поширився на все об'єднане навколо Січі укр.оекозацтво. Основні риси суспільного устрою «ЗС»: а) відсутність кріпосництва; б)формальна рівність між усіма козаками (управо користуватися землею й іншимиугіддями, брати участь у радах, де вирішувалися суспільні справи, обиратистаршину і т.д.); в) «ЗС» була одночасно військовою організацією, кожний козакзобов'язаний був за свій рахунок нести військову службу; д) як політичнаорганізація ЗС була козацькою республікою на чолі з військовою радою, якоїкерував кошевой отаман. У адміністративно-територіальному відношенні ЗСділилася на Маланки (округи) на чолі з полковниками. У військовому відношеннівійсько складалося з куренів на чолі з курінними отаманами. Всі керівні посадив республіці були виборними на загальному козацькому сході. Роль козацтва вборотьбі проти агресії Туреччини і Кримського ханства: а) ЗС служилапівденно-східним прикордонним захисним форпостом укр. земель, до проникнення вкотрі турецькі і татарські війська змушені були спочатку зіткнутися ззапорізьким козацтвом; б) козаки і самі завдавали удари — спускаючись по Днепруна своїх швидкохідних великих човнах, неодноразово завдавали удари потатарських гарнізонах Криму, захоплювали в Чорному морі турецькі галери і т.п.Роль козацтва в антифеодальных повстаннях — приймали активну участь із 80-90-х16 в. У результаті: розуміючи роль козацтва в захисті укр. земель і намагаючисьрозколоти козацтво на заможних і «голоту» (особливо на випадок повстання),Промова Посполитая йде на створення реєстрового козацтва. Реєстрове козацтво — список козаків (затверджений польським королем у 1572 р.), що користувалисяособливими привілеями за службу (одержували плату -грошвами, мали своєсамоврядування під керівництвом корінного гетьмана і були звільнені від податейі повинностей). Спочатку був створений полк із 300 реєстрових козаків, у 1590р. реєстр був збільшений до 1 тис. чел. (2 полку; у той час як число нереєстрові козаки було декілька десятків тисяч). Відповідно до реєстру 1581року, із 532 козаків 400 були українцями, 100 — білорусами, 20 — поляками, 16 — інших національностей. Козацька символіка — червоний (малиновий) прапор іззображенням на одній стороні св. архангела Михайл^ (білим цвітом), на інший — зображення білого хреста; преса — герб ЗС — зображення козака з ружьем наплечі, із шаблею і піком, устромленої в землю поруч із козаком; гетьманськабулава — символ влади й ін. Значення козацтва: засвоїло пустельні степовіземлі; охороняло південні рубежі держави; брало участь в антифеодальныхвиступах; стало початком нової укр.ой (козацької) державності; внесло головнийвнесок у звільнення У від влади Промови Посполитой у ході війни 1648-1654 р.

15.  Передумови та причини визвольної війни 1648-1654 рр.

 Наприкінці 16в. загострилася класова боротьба на У, викликана посиленням польськогокріпосницького, національного і релігійного утиску (1569 р. — Люблинская унія,по якій укр. землі потрапили рід влада Польщі; 1588 р. — уведення кріпосногоправа на У (20-літнього терміна розшуку беглых); 1596 р. — Брестська унія інасильницький переклад українців під владу католицтва й ін.). Однієї зпередумов були селянські повстання. Найбільші з них: повстання 1591 — 1593 р.під керівництвом запорізького гетьмана Криштофа Косинского; повстання 1594-1596р. під проводом Северіна Наливайка. Посилення народних прямувань у 20-30-х р.17 сторіччя було викликано посиленням польського національного, феодального ірелігійного утиску після закінчень Хотинской війни. Замість обіцяних під часвійни потураннянів, Промова Посполитая розправлялася із селами, що вводиликозацькі порядки, заборонила козакам приймати втікачів, підтримувати зв'язку зіноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати православнуцеркву і т.п. 1630 р. — повстання під керівництвом гетьмана не реєстровогокозацтва Івана Федоровича (Трясилы). 1635 — повстання під керівництвом гетьманане реєстрового козацтва Івана Михайловича Сулимы. Причини поразки повстань:були погано підготовлені; селяни і городяни погано збройні (вилами, косами,дрюками); не завжди козаки виступали єдиною силою з іншим населенням;нерішучість козацької старшины, що боялася загубити свої привілеї; укр.повстання не підтримувалися польським і литовським населенням, через що урядміг стягати сили з інших областей для придушення повстань і т.п. Значенняповстань — стримували посилення польського національного, феодального іколоніального утиску (тому що польський уряд і магнати пам'ятали, чим це моглозакінчитися); домоглися відновлення православної церкви на У; виростиликозацькі привілеї (ріст реєстру, платні і др); народні маси накопичували досвіднаціональної й антифеодальной боротьби. Братерства — організації православногоукр. населення, виникнули після прийняття Люблинской унії 1569 р. Спочатку,організовані православною магнатско-шляхетской опозицією на чолі р княземОстрожским, боролися за культурно-релігійну автономію У в складі ПромовиПосполитой, для чого подавали петиції королю і сейму, вели культурно-просвітнюроботу, виступали за відновлення православної церкви після 1596 р. и т п.Навесні 1648 р. на У спалахнуло грандіозне народне повстання під керівництвомБогдана Хмельницького, що змінило політичні відношення в Східної Європі, а вісторії укр. народу стало моментом переломного значення. Причини визвольноївійни: посилення феодальної експлуатації з боку польських поміщиків, старостіві орендарів-євреїв; насильство польської адміністрації над міщанами ідрібнопомісної укр.ой шляхтою; невдоволення реєстрових козаків утискомстаршины; утиск православ'я і поширення унії і католицтва на У. Движущие силивійни: козацтво, селянство, міщани. У січні 1648 р. Б. Хмельницький утікає наСіч, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починаєтьсяпідготовка до повстання. Хмельницький вступає в спілку з кримським ханом уборотьбі проти поляків. Смердоти надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4тис. чол. .). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р. — битва наЖовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648 р. — битвапід Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім розбивполяків); в) 12-14 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями (Хмельницький переміг,поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. — підписано Зборівський світ. 2)1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. — битва під Берестечк (поразка козаків); б)28 вересня 1651 р. — Білоцерківський світ; г) 1 травня 1652 р. — битва підКийком (перемога козаків).

16.  Характер та основні цілі війни 1648-1654рр.

Ця війнамала національно-визвольний характер. Основні цілі війни. Б. Хмельницький,козацька старшина та укр.а знать хотіли вигнати магнатів та шляхту з територіїУ. та зайняти їхні місця, здобути владу. Мова не йшла про вихід У. зі складуПольщі. Хмельницький та його прибічники тільки змінити політичну систему РечіПосполитої так, щоби вона змогла задовольнити укр.е козацтво. Селяни такозацтво мріяли здобути свободу, землю, звільнитися від шляхти, ліквідуватикріпацтво в У. Але були й спільні інтереси. Всі вони ріяли позбутися польськогонаціонального та релігійного гноблення. З самого початку цілі війни не буличітко визначені, в ході війни вони дещо змінювалися. В січні 1648 р. Б.Хмельницький втікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що бувна Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в союз з кримськимханом у боротьбі проти поляків. Вони надсилають загін під керівництвомТугай-Бея (4 тис. чол..). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р.– битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648р. – битва під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майжезовсім розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями(Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. – підписаноЗборівський мир. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. – битва під Берестечком(поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. – Білоцерківський мир; г) 1 травня1652 р. – битва під Батогом (перемога козаків).

17.  Переяславська угода 1654 р. та її історичні наслідки.

 Після численних прохань У оспілці Земський собор у Москві 1 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Упід протекцію Російської -держави. Для проголошення цього акта на У булоспрямовано повноважне посольство, що очолив В. В. Бутурлин, 8 січня 1654 р. уПереяславле відбулася генеральна військова рада на котру прибутку представникибагатьох полків і станів (старшина, козаки, міщани, селяни, духівництво). Наній одностайно було прийняте рішення про спілку з Російською державою. Післяпромови Б. Хмельницького ті, що зібралися одностайно проголосили: «… Боже,затвердь, Боже, зміцни, щоб усі ми повік єдино були». Відчинилася новасторінка  в історії У. Решения Переяславской Ради були по-різному прийняті наУ. Конфликт виник вже в самому Переяславле: коли козацька старшина присягавцарюю, вона зажадала, щоб царські посли також присягнули і від імені царязавірили козаків у виконанні прийнятих на себе зобов'язань стосовно У. На цепішла відмова, посли заявили, що цар, як самодержець, не зв'язує себе присягоюстосовно своїм подданным. Конфлікт завершився поступкою Б. Хмельницькогоросійським послам. Не захотіли прийняти присягу на вірність Росії полковникиІван Богун і Іван Сирко і полки Уманьский і Брацлавский. Виникнули хвилювання вПолтавському і Кропивнянском полках. Але в цілому в 117 містах У присягапройшла спокійно. 26 березня 1654 р. цар Адексей Михайлович і Боярська думазатвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так називані «Березневі статті»), щовизначили положення У в спілці з Росією: а)гетьмана обирає військо і тількисповіщає царський уряд; б) гетьман і військо можуть зноситися з іншимидержавами, але з Польщею і Туреччиною під контролем царської влади; в) реєстрвизначався в 60 тисяч; г) про збір засобів на утримання козацького війська йоплату старшине; д) про зберігання вдача станів, світських і духовних; е) прозберігання в містах виборного керування і т.д. Богдан Хмельницький фактичнозберіг положення незалежного глави держави. Сторони по-різному оцінювалиположення Переяславского угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина ринулисядо розширення і зміцнення укр.ой автономії, то царський уряд ринувся розширитизгодом свою участь у внутрішніх справах У, перетворюючи її поступово в звичайнупровінцію Московської держави. Так вже в 1654 р. воно поставило в Києві сильнийгарнізон, почавши будівництво для нього окремої міцності і посадивши воєводу,що і став безпосереднім представником царської влади на У. Таких же воєводМосковський уряд мав намір ввести і у всі значні міста У, щоб передати їмадміністрацію в збір податків. Наукові оцінки договору 1654 р. На думкуросійського исюрика В. Сергійовича, угода було персональною унією між Москвою йУ, що мали загального монарха, зберігаючи кожна своє особливе положення. Такіісторики, як російський В. Мякотин і Уц М. Грушевський, вважали, щоПереяславское угода була формою васальної залежності, при котрої сильнішасторона (цар) зобов'язався захищати слабейшую (українців), не утручаючись увнутрішні справи. «Укр.ий історик В. Липинский вважає, що угода 1654 р.була тимчасовою військовою спілкою проти Польщі. Сучасний укр.ий історик В. И.Сергейчук вважає, що Пе-реяславское угода означала рівноправну військову спілку,тал як У. на той час уже була визнана європейськими -державами як суб'єктміжнародних відношень. Непорозуміння між гетьманською і царською адміністрацієюпісля 1654 р пояснювалися і тим, що «Просительные пункти» Б. Хмельницькоготрактувалися Росією як визначення меж царської милості, а не як міждержавнийдоговір, як приймали його українці. До того ж у Московській державіверховенством була не система законів, а воля монарха, тому будь-який закон бувлише проявом царської волі, що могла змінюватися як завгодно. Оцінки діяльностіБ. Хмельницького. Сучасники порівнювали його з 0. Кромвелем в Англії, козацькілітописці вважали його «Мойсеєм, що вивів укр.ий народ із єгипетської неволіпольської». Григорій Сковорода називав Б. Хмельницького «героєм і батькомвільності». Д. Дорошенко головним у його діяльності вважає те, що він зв'язавперервану в середнього сторіччя нитка укр.ой державності і створив укр.оекозацьку державу, що знову ввело У в сьома самостійних держав.

18.  Політичне становище У. у ІІ пол. 17 ст. Руїна.

 Входження У під протекціюРосії не відповідало інтересам -{Середніх держав (особливо Польщі, Туреччини,Кримського ханства). Війна Росії з Польщею. Король Промови Посполитой направивпосольство в Москву з вимогою розірвати Переяславское угоду, а 23 лютого 1654р. звернувся до укр.ому народу з призовом повернутися в підданство Польщі.Проте всі ці дії залишалися безрезультатними. Навесні 1654 р. почалася новавійна. На захист У виступила Росія. До кінця 1654 р. уся Смоленщина і Білорусіябули звільнені від шляхетских військ. Їм допомагало козацьке військо (20 тисяч)на чолі з Василем Золотаренко. На У спільне укр.о-русское військо підкерівництвом Б. Хмельницького в 1654 р. завдало поразки польським військам підОстрогом, У»4аныо, Ахматовым, Городком і звільнило укр. землі від польськогопанування до західних меж Галичини і Холмщини. Проте закріпити перемогу невдалося. Напад татар заставило відвести війська на Придніпров'я. Постійніпорушення Москвою своїх зобов'язань перед У, безцеремонне поводження царськихвійськ на козацькій території, висновок за спиною гетьмана світу з Польщеюзмусили Б. Хмельницького вжити заходів до пошуку інших союзників. Колишнівасали Польщі — маркграфство Бранденбург і королівство Пруссія, що одержалинезалежність завдяки ослабленню Польщі у війні з У, погодилися вступити вспілку з гетьманською державою. Крім юго, підтримали Б. Хмельницького Швеція,Семигородщина, Молдавія, Валахия, частково — Литва. Їхня коаліція не встигнуласкластися в тісний політичний блок, а після смерті Б. Хмельницького в серпні1657 року розпаслася. Усе ж гетьман перед своєю смертю заявив представникамОлексія Михайловича, що його спадкоємець — син Юрій вільний від присяги, даноїбатьком у Переяславі в 1654 році. Оцінки діяльності Б. Хмельницького. Сучасникипорівнювали його з 0. Кромвелем в Англії, козацькі літописці вважали його«Мойсеєм, що вивів укр.ий народ із єгипетської неволі польської». ГригорійСковорода називав Б. Хмельницького «героєм і батьком вільності». Д. Дорошенкоголовним у його діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середньогосторіччя нитка укр.ой державності і створив укр.ое козацьку державу, що зновуввело У в сьома самостійних держав. Після смерті Б. Хмельницького почаласяборотьба старшинських угруповань за владу. Одна з них на чолі з И. Выговскиморієнтувалася на Польщу і розривши відношень із Росією, інша (М. Пушкарь ізапорізький кошевой отаман Я. Барабаш) — на зберігання спілки з Москвою. Восени1657 року козача старшина обирає гетьманом опекуна Юрія Хмельницького (ще напочатку роки він був проголошений спадкоємцем батька на цьому посаді) — И. 0.Выговского — одного з найбільше утворених і талановитих керівників. У вересні1658 р. він підписав із Польщею договір у Гадячі, у якому провозглашалась уніяПольського, Литовського і Руського держави. Проте старшина і частина козацтва небажали визнавати її і за допомогою Москви підняли ряд повстань проти И.Выговского. Навесні 1659 р. майже 150-тыс. армія під командуванням А.Трубецького початку настання на У. Однако в липні під Конотопом об'єднаніукр.о-татарские ряди розбили її, причому втрати російських стрільців склалибіля 30-40 тис. чоловік; козаки і татары загубили відповідно 4 і 6 тисяччоловік. Але скористатися плодами перемоги гетьману не вдалося через інтриги,що продовжуються, старшины запорожців И. Сирко і позиції царя, що підбурив иxдо боротьби з И. Выговским. У жовтні 1659 р. гетьман відмовився від битви іпоїхав у Польщу, де пізніше був обвинувачений поляками в зрадництві ірозстріляний. Новий гетьман Юрій Хмельницький під тиском царських воєводпідписав 27 жовтня 1659 р. під Переяславом украй невигідний для У договір. Алепісля розгрому російсько-укр. військ Польщею ситуація знову змінилася. У 1бб0р. був підписаний із поляками Слободянщенский трактат, що підтвердив відрив Увід Росія і відновлення панування пляхетской Польщі на укр. землях. Польщівдалося захопити Правобережну У (без Києва). Війна за Лівобережну Упродовжувалася. Казацкая У., що розривається на шматки Росією і Польщею,соціальними конфліктами і сварками між політичними фракціями, розділилася надві окремі частини на чолі зі своїми гетьманами. На Правобережжя: ЮрійХмельницкий- (1659-1663 р.), Павло Тетеря (1663-1666 р.), Петро Дорошенко(1666-1677 р.) і знову Юрій Хмельницький (1677 — 1681 р.). На Лівобережжя: ІванБрюховецкий (1663-1668 р.), Дем'ян Многогрешный (1668-1671 р.), Іван Самойлович(1672-1687 р.), 1ван Мазепа (1687-1708 р.).

19.  Північна війна на У. Політика гетьмана Мазепи.

 Північнавійна поставила під погрозу положення гетьмана Мазепы (1687-1708 р.).Централізація керування, що посилилася, при царюванні Петра Первого й автономіяГетьманщини були несумісні. Крім того, участь козаків у битвах Північної війнивиявило, що вони не можуть рівнятися з регулярними військами. Козацькі рядивнаслідок поганого підготування несли значні втрати (50-70% складу). Колипоповзли чутки про намір Петра Первого реорганізувати козацтво, тозабеспокоилась старшина. Похитнулося і положення Мазепы, тому що до ньогодійшли чутки про намір замінити його російським вельможею. Навряд чи гетьману істаршине був відомий план Петра I 1703 року про знищення козацтва як стана абопереселенні на східні межі імперії. Територію, що звільнилася таким чином, цармав намір колонизовать уродженцями центральної Росії і частково — німцями, щобвигнати з цих регіонів ідеали республіканських концепцій, властивому козацтву.До того ж козаки Миргородского, Прилуцкого й інших полків достатньо відвертодемонстрували своє небажання воювати в складі царських військ за далекі їм завойовницькіцілі, що не могло не позначитися на психології регулярної армії.щопідштовхується старшиной, Мазепа вступає в таємні переговори зі шведськимкоролем Карлом XII і його польським ставлеником С. Лещинским. Мазепа обіцяєКарлові зимові квартири на У для шведської армії, продовольство і фураж, поміч50 тис. армії в обмін на звільнення У від впливу Москви. 28 жовтня 1708 р. ізп'ятьма тис. козаків і старшины Мазепа перейшов на сторону шведів у самийгострий момент Північну війну. Узнавши про зраду Мазепы і прямуючи неприпустити захоплення запасів продовольства і спорядження шведами, Петро Iнаказав Меньшикову знищити столицю гетьмана — місто Батурін. Меньшиков спаливмісто і перебив біля 15 тисяч його жителів. Почалися арешти «мазепинцев».Основна маса козацтва, старшины і селянства відмовилася підтримати Мазепу. Занаказом Петра I на раді старшин новим гетьманом був обраний И. Скоропадський.Під його керівництвом козаки розгорнув боротьбу проти шведської армії.Підтримали Мазепу тільки запорожці на чолі з кошовим К. Гордиенко. Увідповідь у травні 1709 р. царські війська захопили і зруйнували ЗапорізькуСіч, а цінності і документи вивезли в Росію, частину знищили. У Полтавськійбитві 27 червня 1709 р. шведи були наголову розбиті. Росія стала перетворюватисяв могутню європейську державу. Був призначений кінець усім прагненням укр.ойеліти відокремитися від Росії. Врятовуючись від переслідування російськихвійськ, Карл XII і Мазепа біжать у Туреччину, і тут у місті Бендер 21 вересня1709 р. убитий горем 70-літній Мазепа помер. З Мазепой пішли 50 відомихстаршин, 5000 козаків із Гетьманщини і біля 4 тис. запорожців. Ці «мазеповцы»,як їх називали pанее історики, були першими укр.і політичними емігрантами.

20.  Обмеження автономії Гетьманщини у складі Росії у І пол.18 ст.

 По закінченні Північноївійни Петро I уживає заходів по ліквідації автономії У. При гетьмані бувпризначений резидент А. Ізмайлов. У м. Создается Малороссийская колегія(1722-1727 р.) на чолі з бригадиром С. Вельяминовым. Вона складається з 6-тиросійських офіцерів і прокурора і контролює владу гетьмана. Обраний у 1727 р.гетьман Д. Апостол править через військову канцелярію, Раду генеральноїстаршины і царського резидента.  Після його смерті в 1734 р. царський уряд недозволив обрати нового гетьмана, а уся влада була передана князю Шаховскому іПравлінню гетьманського керування. Безуспішної виявилася робота створеної в1728 році Кодификационной комісії, якої керував Генеральний обозний Я. Лизогуб(1675-1749). За 15 років діяльності вона створила важливий документ із 351статті — «Права, за якими позиватися Малоросійський народ». У ньомуконкретизувалися повноваження і межі автономності У в складі Російськоїімперії. Проте Сенат 12 років затягував розгляд цього положення, а в 1767 р.«Права… » відкинула ЕкатеринаІІ.

21.  Соціально-економічний розвиток Лівобережної У. ускладі Росії у ІІ пол. 18 ст.

 Основою укр.ойекономіки було сільське господарство. Його розвиток у різних регіонахвідбувалося нерівномірно. Найбільше успешно- у Лівобережної і Слободской У.Широко культивувалися жито, пшениця, ячмінь, просо, гречка, горох, із серединиXVIII в-. — картопля. Розвиток товарно-грошових відношень призвело дорозширення посівів технічних культур — тютюну, льна, коноплі, унаприкінці XVIII сторіччя ;- цукрового буряка і соняшнику. Для одержаннявисоких прибутків поміщики розвивали пов'язані із сільським господарствомвиробництва. Особливо багато. будувалося млинів. У 1782 р. тільки наЛівобережжя було 3300 водяних і біля 12000 вітряних млинів. Широко розвите буловиробництво пшеничної горилки, у 1750 р. у кожному полку було в середньому 50винокурний. Високого рівня досягло тваринництво. Десятки кінних заводіврозводили чистокровних скакунов. Крім того, на Лівобережжя було біля 2 тис.чоловік (із 1 млн. загальної чисельності населення), із них 800 чоловік займалидержавні посади. Найбільшою владою користувалися: гетьман, полковники ісотники. У їхніх руках зосереджувалися величезні земельні володіння. НаСлобожанщині половина земельного фонду належала 250 поміщицьким сім'ям.Соціальний антагонізм між старшиной і черню давав можливість царату,використовуючи прагнення знаті до покріпачення селянства, після провалусепаратистських устремлінь, підсилити її залежність від російського монарха.Особливо сильної проімперська орієнтація стала після 1785, коли Катря IIзрівняла укр. знати з російським дворянством. Внаслідок зростання ролі старшиныпрості козаки до середини XVIII в. утратили такі важливі політичні права, якправо обирати старшину і брати участь у радах. Але особливо погіршилося їхнєекономічне положення. Отбывая військову службу на основі власного майна, козакичасто залазили в борги, розорялися. У результаті чисельність козацтваскоротилася. У 1735 р. гетьманське правління провело реформи, розділивши козаківна дві категорії: заможні (боєздатні козаки, або виборні) і недієздатні купитисобі військове спорядження. До кінця сторіччя більшість бідних, козаківопустилося до рівня державних селян. Ліквідація меж, а водночас і потреби їїохороняти економічні трудності, перетворення старшины в багатих землевласників,відсталість у військовій справі — усе це призвело до тому, що козацтво на Уперестало існувати. В часи Мазепы максимальна трудова повинність складала двадні в тиждень, що складало половину або третину тієї повинності, що виконувалипольські або російські селяни. Але вже через одне покоління середня тривалістьпанщини зросла до трьох днів у тиждень, а де-не-де досягла 4-5 днів. Крім того,у період війни селяни повинні були постачати провізією війська, містити їх напостое, будувати дороги і мости, виконувати інші роботи. І усе ж селяни малиправо перемінити пана, піти до іншого або оселитися у відкритому степу. Томустаршина, користуючи підтримкою царського уряду, постійно  обмежувала правопереходу. Закон 1727 р. установив, що, йдучи від своїх феодалів, селянинутрачав право на те майно, що, належало йому на старому місці, а з 1760 р.селяни повинні були одержувати в пана письмовий дозвіл на переїзд. Втратившизаконне право на перехід, багато селян Гетьманщини бігли на Запоріжжя, щоявилося ще одною причиною заборони Січі. Відновлення кріпосного права позбавилоселян усяких суспільних прав. Фортечний рахувався власністю поміщика,дорівнювався до його майна. Зміни в господарському житті особо яскраво проявилисяв мануфактурному виробництві, що розвивалося на базі дрібних селянськихпромислів і міського ремесла. Яскраво виражені риси мануфактури мали Бахмутскаяі Торская солеварні, що робили в середині XVIII сторіччя по 286 тис. і 67 тис.пудів солі. В другий полотнині XVIII в. мануфактурними були селитряныепідприємства, металургійне виробництво, текстильна промисловість. Далеко замежами У були відомі Топольская мануфактура по виробництву полотнини, сукнянімануфактури в Бутурлине і Нових Млинах, шовковий завод у Новій Водолаге,Шосткин-скии пороховий завод. На Лівобережжя і Слобожанщиие в XVIII в.продовжується ріст міст, що є центрами зосередження ремесла, промислів,торгівлі, а згодом і мануфактурного виробництва. З 1785 р. на У вводитьсязагальнодержавна система керування містами. Ремісники об'єднуються в цехи, начолі яких коштують управи з виборним головою. У містах обирається міськесамоврядування — міські голови, бурмистри, ратманы, старости, члени магістрату.Міське населення складалося з патриціату (дворяни, чиновники, багаті купці,духівництво, промисловці), середніх прошарків (цехові ремісники, козаки,міщани) і бідноти (внецеховые ремісники, работные люди, дрібні торговці).Феодали постійно утручалися у внутригородские справи, потребували виконанняфеодальних повинностей, що підривало економічні основи існування міст імістечок. Серед населення міст феодали розпалювали національну вражду. В мірурозвитку різноманітних галузей сільського господарства, ремесел і промислів,росту міст, розширювалися торгові операції купецтва, частини поміщиків ізаможних селян. У XVIII в. торгівля зосереджувалася на ярмарках і базарах НаЛівобережної У в кінці XVIII в. збиралося 390 ярмарків, а на Слобожанщині — 219. Найбільше значні з них були в Ніжині, Сум, Харкові, Чернігові, Києві,Переяславі. Продавали зерно, тютюн, худоба, шерсть, шкіри, мед, віск, сукно,горілку, полотнина, гончарні і дерев'яні вироби, чоботи і т.д. Через межу на Уввозилися сукна, оксамит, шовк, ювелірні вироби, вино, папір. В зовнішній торгівліпомітну роль грали грецькі купці, у них у Ніжині було своє братерство імагістрат. Негативний вплив на розвиток економіки робила неупорядоченностьправової сфери. Так, до другої половини XVIII сторіччя в законодавствіРосійської імперії був відсутнім навіть самий термін «власність», аж до 1785 р.у користуванні нерухомістю й у системі спадкування існувало багатоневиправданих обмежень. Тільки в 1729 р. був виданий перший вексельний указ.Укр.ому козацтву не вдалося створити республіканське товариство. У XVIII в.соціальний лад Лівобережної У був змінений у відповідності з ладом сусідніхземель. З виникненням у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову сталифортечними, а козаки своїм статусом сравнялись із селянами. На Правобережжявідновила свій режим польська шляхта, що відновила старі порядки. До кінцяXVIII в., незважаючи на визначений розвиток культури на Гетьманщині, усірегіони У и на всіх рівнях — культурному, соціальному й економічному — придбалихарактерно виражені провінційні риси.

22.  Ліквідація автономії У. у складі Росії у ІІ пол. 18ст.

 Після смерті Д. Апостола всічні 1734 р. царський уряд не розв'язав вибирати нового гетьмана. У серединіXVIII в. козацька старшина початку клопотатися про відновлення гетьманства. 22лютого 1750 р. Але рішенню Єлизавети Петрівни гетьманом обрали КирилаРазумовского — молодшого брата царициного фаворита (1750- 1764 р.), хоча йомубуло лише 22 року. Нова цариця Катря П, прямуючи до уніфікації і централізаціїдержавного керування, 10 листопада 1764 р. ліквідувала гетьманство на У. Усяповнота влади зосередилася в руках президента Другої Малороссийской колегії(1764-17S6 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з 4-хросійських представників, 4-х укр. старшин, прокурора,- 2-х секретарів (росіянинай українця). На початку 80-х років був ліквідований полковий будуй на колишнійГетьманщині. Царат ринувся ліквідувати козацьке самоврядування і наСлобожанщиде, де існувало 5 полків: Острожский, Сумської, Ах-тырский,Харківський, Изюмский. У 1767 р. Катря II ліквідувала слобідське козацтво.Більшість заможних козаків наказовим порядком переклали в гусари, а частина — укрестьянское-состояние. Старшина одержав офіцерські звання і статус дворянства.На території слобідських полків була створена Слободско-Укр. ая губернія зцентром у Харкові (1765 р.). Таким чином, у 70-80 р. XVIII сторіччя врезультаті політики царату, спрямованої на скасування будь-якого видуавтономій, на У було ліквідоване гетьманство (1764 р.), Запорізька Січ (1775р.), полковий військовий і адміністративно-територіальний лад (наприкінці 70-хроків).

23.  Три поділи Польщі. Завершення розподілу українськихземель між Росією та Австрією.

 У другій половині XVIII в.Польська держава переживала глибоку політичну й економічну кризу, пов'язаний ізнаростаючою феодальною анархією в державному керуванні, феодальними міжусобнимивійнами, що спустошили країну. Все це створювало умови для втручання сусідніхдержав: Австрії, Пруссії і Росії в справи Польщі, і її наступного поділу. Зїхньої ініціативи відбулося 3 поділу Польщі — у 1772, 1793 і 1795 р. — унаслідок чого польсько-литовські держави перестала існувати. До Росії подругому поділі відійшла Правобережная У., а по третьому — Західна Волынь.Українці Галичини і Буковини в 1772 р. потрапили під владу Австро-Угорщини.Історія У вступила в нову еру.

24.  Соціально-економічний розвиток У. у складі Росії у Іпол. 19 ст.

 У цей період усуспільно-економічному житті продовжували панувати кріпосницькі відношення.Поміщикам належало біля 70% усієї землі і 60% від загальної чисельності селян.Державні селяни складали на Лівобережжя — 50% населення, на Правобережжя — 13%,у Південної У — 37% сільського населення цих районів. Засноване нафеодально-кріпосницькій системі, сільське господарство було малопродуктивним. Панувалав землеробстві відстала трипільна система сівозміни, часто, із неправильноючерговістю озимого, ярових і пару. Рутинна техніка, недостача в селян тягла,стихійні лиха й інші причини обуславливали низьку врожайність. У результатіосновними постачальниками хліба на ринок залишалися поміщицькі господарства, щодавали до 60%, а селянські господарства давали біля 40% хлібних надходжень наринок. Ступінь товаризации був найбільше високої в значних поміщицькихгосподарствах, а дрібні селянські господарства фактично мали натуральнийхарактер. Підвищення товарності поміщицьких маєтків досягалося шляхом посиленняфеодальної експлуатації: як шляхом зменшення надельной землі, так і за рахунокзбільшення панщини, оброку і натуральних повинностей. Пануючою формою експлуатаціїкріпаків залишалася панщина. Офіційно вона -обмежувалася трьома днями в педелю,але поміщики встановлювали такі завдання, що їх неможливо було зробити за 3дня. Щоб ширше використовувати даровий труд.безземельних і малоземельних селян,поміщики перекладали їх на месячину. По суті це була форма насильницькогонаймання. Таких селян селили в бараках, змушували виконувати безперервнубанщицю і сплачували їм місячним пайком і одягом. Експлуатація фортечнихсупроводжувалася повним соціальним безправ'ям. Поміщик мав право продатиселянина, відібрати майно, худоба. Посилення експлуатації підривало іпоміщицькі, і селянські господарства, і узагалі всю систему, засновану напримусовій праці. Традиційний увіз із чумаками солі на У досяг у середині ПХ в.8 млн. пудів щорічно. Для перевезення такої кількості використовувалисящонайменше 120-130 тис. хур (чумацьких возов). У Чорноморсько-азовськ^ портичумаки щорічно добавляли від 34 до 40 млн. пудів хліба. Вони перевозили такожкам'яне вугілля, продукцію цукрових, салотопных заводів і т, д.Чумаки-предприниматели з багатих селян владели десятками хур і величезних чередволів. Фурманами до них наймалися найбідніші, доведені до злидн селяни.Чумацький промисел сприяв соціальному розшаруванню селянства і був основним ізджерел первісного нагромадження капіталу. Активна підприємницька діяльністьбуржуазії, що нарождается, ставала усе більш істотним чинником розвиткуекономіки У по капіталістичному шляху розвитку. Спад фортечної промисловостіпроявився в повній перемозі капіталістичного виробництва над поміщицький: Якщов 1828 р. на У було 53,8% поміщицьких і 46,2% купецьких підприємств, то в 1861р. поміщицькі складали 5,8%, а купецькі 94,2%. Розширилося, більш ніж у 3 разу(із 25% у 1825 із, до 74% у 1861 р.) застосування вільнонаймані праці. Спадфортечної промисловості посилився в період переходу від мануфактур до фабрик,що грунтувалися на машинній техніка і вільнонайманої праці. Приблизно всередині 40-х років фабрична продукція активно витискує мануфактурну з ринку.Розробка вугільних багатств Донбасу в значній мірі здійснювалася з ініціативизаможних селян — підприємців. Щорічний видобуток вугілля в Донбасі зрослапротягом 1796 --1860 рр. із 146 тис. пудів до 6 млн. пудів. Помітно зросла рольв економіці важкої промисловості. Наприкінці 50-х років на У діяло 11чавуноливарних, 32 железоделательных і 16 технічних заводів. Продуктивністьпраці, що зростала, у промисловому виробництві на У дала поштовх промисловомуперевороту, що почався широким впровадженням у 40-х роках нового обладнання нацукрових заводах, у зв'язку з чем- виробництво цукру досягли 3 млн. пудів заодин сезон. Наприкінці. 50-х років на У діяло 2,5 тис. винокурний, більш 40тис. млинів, декілька тисяч масничок, 254 шкіряних і 160 сукняних підприємств,218 цукрових заводів, 54 миловарні і т.д. Багато хто з них були побудовані не всільській місцевості, а в містах. З 18 [1 р. по 1858 р. кількість жителів містУ зросло з 513 тис. до 1457 тис. жителів (11% від загальної чисельностінаселення). Найбільші міста: Київ — 70 тис., Харків — 50 тис., Житомир — 34тис.; Херсон — 34 тис.; Катеринослав — 19 тис. жителів. Ріст на ринках збутусільськогосподарської і промислової продукції сприяв росту торгівлі на У.Огромную роль грали ярмарки. З 13 ярмарків, що мають усеросійське значення — 10знаходилися на У: 3 харківських ярмарки, Ильинская в Полтаві, Введенская(Супи), Масляна (Ромн), Контрактова (Київ), Онуфриевская (Бердичів),Георгиевская (Елизаветград). У 1854 р. на них було продано товарів на 73,8 млн.рублів. Крім того, існувала величезна кількість місцевих ярмарків, базарів іторгів, яких нараховувалася 12 тис. Наявність широкої мережі ярмарків, торгів ібазарів, великий товарообіг, постійна торгівля в містах — усе це говорило прозростання товарно-грошових відношень, поглибленні суспільного поділу праці,підриві основ кріпосницької системи. Процес розкладання феодально-кріпосницькоїсистеми в першій половині. XIX в. приймав більш інтенсивні форми, чим раніш.Продуктивні сили, що розвиваються, входили в конфлікт із відсталими виробничимивідношеннями. Основне протиріччя — протиборство двох социальных' систем — відживаючої кріпосницької, що базувалася на натуральному веденні господарства,прикріпленні селянина до землі і його особистої залежності від поміщика і нової- капіталістичної, що визрівала під спудом панування феодалізму і базувалася натоварному виробництві, використанні вільнонайманої праці і машинної техніки,зосередженні засобів виробництва в руках капіталістів.

25.  Суспільно-політичний рух на У у І стать. 19 ст.

Декабристи. 1) «Південне товариство» (1821-1825р.) на чолі з полковником Павлом Івановичем Пестелем; виникнуло на Киевщине набазі Тульчинской управи «Спілки благоденства»; нараховувало 101 члена: С,Волконський, А. Баратинський, 0. і Н. Муравьевы-Апостолы, Н. Бестужев-Рюмин іін.; складалося з 3-х управ — Тульчинской, Васильковской, Каменской назва сіл,де дислоцировались гарнізони); мало вплив на значну частину_ військ,розташованих на У, підтримувало чегные контакти з «Північним товариством»; цілітовариства викладені в «Русской правді» П. Пестеля; 2) «Товариство сполученихслов'ян» (1823-1825 р.) на чолі з братами Борисовыми; розташовувалося наЕиевщине і Волыни й об'єднувало 60 чоловік: Любинский, Горбачевский, Іванов,Соловйов, Усов-ский і ін.; цілі викладені в двох документах — «Правилах» і«Клятві», у яких передбачалося пугем збройного повстання е участю народних масліквідувати самодержавство, кріпосництво, національний гне; створитидемократическою федерацію держав (Росія, У., Валахия, Далмація, Сербія, Польща,Угорщина, Трансільванія і Богемія) від Адріатичного моря до ПівнічногоЛьодовитого океану; восени 1825 р. товариство ввійшло в Тульчинскую управу«Південного товариства», що об'єднало їхньої сили, зв'язку і можливості; розгромленоцаратом разом із «Південним товариством»; 3) «Малороссийское товариство»(1821-1825 р.) засновано полтавським поміщиком Василем Лукашевичем, що бувчленом «Спілки благоденства», що приехали у свій маєток прсле відставки; групи« складалися з дворян і інтелігенції і знаходилися в Києві, Полтаві, Чернігові,Ніжині, ін. містах; ціль-встановлення незалежності У; установило контакти з«Південним товариством», але було більше союзником, ніж членом декабристськоїорганізації. Пестель критикував «Товариство» за прагнення відокремити У відРосії. У цілому. «Товариство» знаходилося в процесі формування і не виробилочіткої програми дій. Було розгромлено царатом у 1825 р., а його члени нроходилипо слідству разом із декабристами. У результаті: повстання декабристів і їхніхпослідовників у Польщі, а також діяльність агітаторів-пропагандистів призвелидо створення революційно-демократичного і ліберально-буржуазного плинів усуспільному прямуванні Російської імперії і на У. Причины поразки декабристів. Нестиглість передумов буржуазноїреволюції й оюутгтвие революційної ситуації; вузькість соціальної бази («узокколо цих революціонерів, страшно далекі вони від народу»), нерішучість дворян,що очолили повстання; кількісна перевага урядових військ; локальність повстань,Що давало царату можливість для маневру і перекидання резервів з іншихрегіонів. Значенняповстання і прямування декабристів. Перше в історії нашої країни не стихійне, а організованезбройне повстання проти самодержавства і кріпосництва; перша спроба здійсненнябуржуазної революції в Росії і на У; дало поштовх росту революційногопрямування в наступні роки (повстання в Польщі 1830-1831 р., діяльністьКирило-Мефодіївського товариства й ін.); досвід їхньої діяльності учивреволюціонерів не повторювати помилок у майбутньому (відсутність підтримки внароду, оборонна тактика і др); позитивний досвід (організація таємнихтовариств, проекти реформ і ін.) давав майбутнім революціонерам можливість дляподальшого урахування і розвитки цього досвіду; завдало сильний удар посамодержавству, що наблизив реформи середини 60-х років XIX в., м. до. царатпостійно «пам'ятав» 14 грудня 1825 р. Появление масонства на У.После війни 1812 р. і закордоннихпоходів 1813-1814 р. на У виникає ряд масонських організацій. У 1818-1825 р.ложа «Любов до Істини» існувала в Полтаві. Ініціатором її створення був И.Котляревский, а керівником князь Н. Репнін.  Масонську ложу «Малороссийскоетаємне товариство» у Києві створив повітовий маршал В. Лукашевич, що защитсяідею об'єднання У с Польщею. Масонські принципи всечеловеческого братерствапроповідувала «Поповская академія» А. Палицына в Харкові. Кирило-Мефодіївське товариство(1846-1847): Усічні 1846 р. у Києві виникає таємна політична організація — Кирило-Мефодіївське товариство (КМО). Організатори КМО: Микола Костомаров, Микола Гулак,Василь Бєлозерськ. Тісний зв'язок із КМО підтримував Т. Г. Шевченко. Усього КМОнараховувало 12 чоловік. Програмні цілі КМО: члени братерства були типовими украинофилами. Крім цілізнищення самодержавства, кріпосного права, ліквідації соціального неравенс1ва,уведення загального утворення, вони ставили своєю задачею пропагувати ідеюоб'єднання всіх слов'ян у федеративній республіці на основах суверенності… Уїхніх творах відбиті ідеї християнського соціалізму, природного права,просвітительства, соборності укр. народу. Практична діяльність КМО: поширювалиреволюційні •-твори Т. Г. Шевченко й ін. авторів; складали і поширювалиреволюційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси і поляки»), у якихзакликали слов'ян до єдності в боротьбі з ' царатом; установили контакти зпетрашевцами в Росії, польськими, литовськими, чеськими революціонерами;займалися просвітництвом народу. ЗначенняКМО і його роль у національно-визвольномупрямуванні У:а) створення КМОбуло першою спробою укр.ой інтелігенції перейти від культурного до політичногоетапу боротьби за національний розвиток У; б) програма КМО об'єктивноспрямовувала У по капіталістичному шляху розвитку завдяки своєїантикріпосницької й антицаристской спрямованості; в) КМО проголосило і зробилоспробу запровадити в життя ідею панславізму — об'єднання слов'ян надемократичних принципах; г) ліквідація КМО поклала початок тривалій боротьбіукр. ой інтелігенції з російським царатом.

26.  Соціально-економічне та політичне становище західноукраїнськихземель у І пол. 19 ст.

 З 1844 р. по 1847 р. наПравобережжя проводилося упорядкування «інвентарів» — опис поміщицьких маєтківіз чіткою фіксацією розмірів земельних наділів селян і виконуваних нимиповинностей. Інвентарні правила були складені грубо і топорно, іноді призводилидо погіршення положення селянства, через той, що самі поміщики брали участь вупорядкуванні цих правил. Необхідність цієї міри пояснювалася політичнимирозуміннями: поміщики тут в основному були поляки, що знаходилися в опозиції доросійського уряду, останнє ринулося заручатися підтримкою укр. селянства. Цяподія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджене імператором 7вересня 1848 р. Закон надав селянам право власності на землю і цивільні права(обирати і бути обраним, самостійно вибирати місце проживання й ін.), відмінявпанщину, але установив величезний викуп за землю, через що у Феодалівзалишилася велика частина землі, ліси і пасовищ, за користування якими селянизмушені були відпрацьовувати (як на панщині) або вносить велику плату; самийже викуп продовжувався до початку XX сторіччя. Основні результати революціїсполучили в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки: а)прогресивне: скасування кріпосного права; уведення конституційного правління,вперше українці західних територій саме висловилися як нація зі своїмиінтересами і були подані в парламенті; призначено початок політичній боротьбінаселення цих земель за своє національне ісоціальне звільнення; б) негативне: зберігання монархії; розпускпарламенту; криваве придушення повстань; величезні выкупные платежі і пануванняфеодального землеволодіння,; розчленовування західно-укр. земель по новійавстрійській конституції: Західна і Східна Галичина так і залишилисяоб'єднаними і були віддані під владу Польщі; Буковину віддали румунськимпоміщикам. Українців першому парламенті Австро-Угорщини.У липні 1848 р. почалися засідання Рейхстагу в Бігу, наяких у ході червневих двохступінчатих виборів було избрано 25 українців(15 селян, 8 священиків, 2 представника міської інтелігенції) і 75 поляків на100 місць, наданих Галичини. Українці в парламенті відстоювали: 1) поділГаличини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові); 2)антифеодальные вимоги: ліквідація крепостного-права (не тільки в Галичині, алеі на іншій території), скасування выкупных платежів феодалам за землю,ліквідацію монополії феодалів на володіння млинами, зниження державнихподатків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними залежами й ін. Упідтримку цих вимог депутатами-українцями было собрано 200 тис. підписів, алеРейхстаг лише частково їх прийняло (скасування кріпосного права, зниження на1/3 выкупных платежів, що компенсувалися феодалам державою). У грудні 1848 р.новий 18-літній імператор Франц-Иосиф, зібравши контрреволюційні сили,розпустив парламент. Так, революція, що почалася «знизу», завершилася реформами«поверх», що носили половинчатий характер.

27.  Революційні події на західноукраїнських землях у1848-1849 рр. та їх значення.

 Западная У. у результатітрьох поділів Польщі (1773,-1793, 1795 р.), виявилася під владоюАвстро-Угорщини. З початку XIX в. на захоплених землях починає рости укр.оеНаціонально-визвольне прямування. Причини національно-визвольного прямування:1) ріст феодального утиску в складі Австро-Угорщини (збільшення феодальнихповинностей селян), суворим бюрократическо-полицейским режимом і ін.; 2)зростання національного утиску (заборона на викладання укр. мови в школах ікультурно-суспільних заснуваннях, насадження німецької мови, прагненняАвстро-Угорщини асимілювати укр.ое населення й ін.). У березні 1845 р.спалахнула буржуазно-демократична революція в Австро-Угорщині (відбулосянародне повстання у Віден і Будапешті, було скинуте уряд Меттерниха, імператорФердинанд I пообіцяв увести конституцію і демократичні свободи), що далопоштовх національно-визвольному прямуванню в західно-укр. землях. Основні подіїі результати нац-освободит. прямування 1848-1849 р. у західної У: 1) Березень1848 р. — величезна демонстрація у Львові, що склала петицію до імператора звимогами здійснення буржуазних реформ і перетворення Галичини в польськуавтономну провінцію. Під тиском демонстрантів були звільнені всі політичнізаключенные з тетерею Львова, почате формування національної гвардії. Петиціястала програмою нової польської шліхетсько-буржуазної організації — «Центральної Ради Народовой». 2) Квітень 1848 р. — почалися шумування селян щомогло породити значне селянське повстання. Для запобігання його Австро-Угорщинаскасувала 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежністьселян від феодалів. 3) У травні 1848 р. укр.ая ліберальна буржуазнаінтелігенція й уніатське духівництво створили у Львові першу укр. політичнуорганізацію — «Головну Руську Раду», на чолі з єпіскопом Г. Яхимовичем. Рададомагалася установлення власної укр.ой автономії Галичини, формування рядівнаціональної укр.ой гвардії і введення в навчальних закладах навчання на укр.оммові. У результаті: уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів уШколах і гімназіях на укр.ом мові. 4) У листопаді 1848 р. — відбулося збройнеповстання у Львові с. вимогою введення укр.ой автономії в Східної Галичині іпроти спроб Австрії роззброїти ряди укр.ой національної гвардії У повстаннівзяли участь широкі народні маси: від ремісників до інтелігенції. Повстаннябуло жорстоко придушено каральними військами після артилерійського обстрілуміста. 5) У Північної Буковині — протягом 1848 р. селяни відмовлялисявиконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища і лісу,створювали збройні ряди.  У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання,придушене карателями лише через 1,5 року — у квітні 1850 р.

28.  Реформа 1861 р. та особливості її проведення в У.

 Причини скасуваннякріпосного права: 1) криза феодально-кріпосницького ладу в 1859-1861 р. досягвищої точки, що висловилася у величезному відставанні Росії від країн Заходу, упринизливій поразці в Кримській війні, у рості селянських повстань; 2) бажанняскасування кріпосного права було в селянства і буржуазії, що зароджується,(якої був необхідний ринок вільної робочої сили), ліберальної іреволюційно-демократичної интеллигенции-(видевшей економічну безперспективністькріпосництва і його безнравственность), у перекласти своє господарство набуржуазні рейки); 3) необхідність зміцнення оборони країни після поразки вКримської воїні, що було неосуществимо без капіталістичного перетвореннякраїни; 4) кріпосне право в більшості країн Європи було вже скасовано, через щокріпосницька Росія виглядала в очах Європи відсталої, забитої, патріархальної;5) повернути колишню могутність після поразки в Кримської війни і на рівнихконкурувати з Англією, Францією й ін. країнами Росія могла, лише вступившивслід, за ними на капіталістичний шлях розвитку. У результаті; у 1859-1861 р. уРосії укладається революційна ситуація, і в умовах, коли була яснабезперспективність кріпосницької системи, Олександр II для запобіганняможливого революційного вибуху в Росії 19 лютого 1861 р. підписує «Маніфест»про скасування кріпосного права. Принципи скасування кріпосного права.Позитивні (буржуазне утримання): а) селяни одержували особисту свободу іцивільні права: можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати всуді, укладати угоди й ін. від свого імені, а не від імені поміщика, як це булоколись, тобто селяни стали юридичними особами; б) селяни звільнялися з землею(за викуп). Негативні (кріпосницькі риси): а) поміщики залишилися власникамибільшості земель у державі; б) в особисте користування селянин одержував тількиземлі, на яких знаходилася його садиба з господарськими будівництвами, апольовий наділ він зобов'язаний був викупити в поміщика; в) протягом 20 роківселянин рахувався «временнообязанным» і повинний був залишатися в поміщика і закористування землею відпрацьовувати панщину або сплачувати оброк, як і до 1861р.; р ) зберігалася община, як засіб суворого виконання селянами повинностейперед поміщиком (тому що з поміщиком розраховувався не кожний селянин окремо, ався община в цілому); д) для дозволу споровши був створений інститут світовихпосередників, що призначалися винятково з дворян і тому не могли бути«безсторонніми примирителями» земельних суперечок селян і поміщиків. Здійсненняреформи в поміщицьких селян: 1) помещик давав селянину землю в такій малійкількості, щоб економічно змусити селянина звернутися по допомогу і потрапити внову економічну залежність від поміщика; 2) система відрізків, коли для кожногорегіону установлювалася вища і нижча норма наділу; 3) вага відрізків полягала нетільки в розмірах, але й у методах здійснення, тому що: а) поміщик відрізавнайбільше необхідні для селян землі, чим змушував селян орендувати ці ж земліна кабальних умовах; б) черезсмужжя, коли поміщик, що мав право відрізатибудь-яку частину селянської земли-отрезал її смугами, розташованими найчастішена значному видаленні друг від друга, у результаті чого один селянський наділнадавався в 5-6 місцях, для з'єднання яких селянин змушений був орендувати своюколишню землю в поміщика на його умовах. Значення реформи 61 року:1) реформи поклали початоккапіталістичному розвитку Росії й У, перетворивши феодально-кріпосницькумонархію в монархію — буржуазну; 2) реформа сприяла більш швидкомукапіталістичному розвитку країни; 3) Відбулася деяка демократизація товариства,якщо порівнювати внутрішню і зовнішню політику Миколи I і Олександра II; 4)проте через той, що буржуазні реформи проводилися «поверх», тому в країнізалишилися многие феодальні пережитки.

29.  Соціально-економічний розвиток У. у ІІ пол. 19 ст.Становлення капіталізму.

 Падіння кріпосництва далопоштовх розвитку капіталізму в сель-ом господарстві і промисловості. Особливості розвитку капіталізмув сільському господарстві:1) йшло прусским шляхом, при котрому помещичье землеволодіння залишилосяпануючим у селі. Йшов повільний переклад цих господарств на капіталістичнірейки. Майже була відсутня економічна конкуренція в Селі, тому що малоземельніселянські господарства були не в силах конкурувати зі значними поміщицькимимаєтками; 2) наявність двох систем господарювання в сільському господарстві: а)капіталістичної системи, при якій замість примусової праці селянзастосовувалася вільнонаймана праця за договором із використаннямсільгосптехники, добрив і ін.; б) відробіткової системи, що майже цілком нагадуваластарі феодальні повинності, але відрізнялася від них тим, що селянин бувособисто вільним і опрацьовував своїм інвентарем на поле поміщика узятий у боргзаим, зерно, інвентар. У результаті: лише з 80-х років XIX в. більш прогресивнакапіталістична система стала переважати над відробітковою; 3) почався підйомсільського господарства, що проявився в поступовому рості врожайності,збільшенні площі що засіваються земель, у зміні структури що вирощуютьсякультур і т.п.; 4) розвиток капіталізму призвело до відносного аграрногоперенаселення на У, і через малоземелля почалося переселення селян у Крим, наПівнічний Кавказ і ін. райони; феодальних пережитків у сільському господарстві,що стримували його розвиток: поміщицького землеволодіння, відрізків і малоземелляселян. У результаті: масові виступи селян, що боролися за американське(фермерське) розвиток із/х, а більшість поміщиків стояло за прусский шлях.Найбільше швидко розвивалися райони, де переважав американський шлях розвитку(південні і степові райони У и Западная У.). Особливості розвиткукапіталізму в промисловості: 1) йшов ріст дрібнотоварного виробництва, б)капіталістичної мануфактури, капіталістичної фабрики. Самою перспективноюформою була капіталістична фабрика, перехід до якої від мануфактури почався в30-40-е роки XIX в. і завершився в 80-е роки XIX в. (промисловий переворот). 2)крім традиційних галузей промисловості по переробці сільгосппродукції, на Устала формуватися найбільша угольно-мталлургическая база Росії, т., к. уДонбасі знаходилися найбільші я Європейської частини Росії покладу вугілля. УПридніпров'я дівся видобуток залізних, марганцевих і ін. руд, достатнійкількості трудових ресурсів, побудовані до цього часу ж/д створювали зручностітранспортних перевезень. Вкладення іноземного капіталу і технічної помочіЗаходу при заступництві царату також пояснюють бурхливий ріст металургійноїпромисловості У. Крупнейшими шахтами по видобутку вугілля були Лисичанская,Корсунская, Голубовская й ін. Центром видобутку залізної руди став Кривої Ріг,марганцю — Нікополь, металургійні заводи були побудовані в Юзовке (Донецьк),Олександрівську (Запоріжжя), Катеринославі й ін. містах. 3) бурхливий розвитоккапіталізму в промисловості вело до концентрації виробництва, що на У к кінцюXIX в. було вище, чим у головних західних країнах; 4) приток іноземногокапіталу: а) у 60-70-е роки направлявся в основному на будівництво ж/д; б) із80-х років іноземний капітал вторгається у важку промисловість(гірсько-видобувну, металургійну, машинобудування і т.д.). Основний потікіноземного капіталу йшов в основному з 4-х країн: Англії, Франції, Бельгії іНімеччини. Розвитокж/д транспортубуловикликано військово-стратегічними розрахунками і розвитком зовнішньої івнутрішньої торгівлі, для чого необхідно було з'єднати промислові і з/х райониз Чорноморськими портами, один з одним. Розвиток торгівлі: а) оптовая торгівля; б) розничнаяторгівля; в) торгівля з іншими регіонами Росії — з У вивозилися: кам'яневугілля, різноманітні руди, метал, хліб, цукор, тютюн. На У ввозили: із Кавказу- нафта, гас, мазут. З Білорусії — ліс, смолу, дьоготь і ін. З Польщі,Прибалтики і центру Росії — машини, текстиль, взуття і т.п.; г) внешняяторгівля — здійснювалася через Чорноморські порти (0десса, Миколаїв, Феодосія йін.) і сухопутні митниці на Волыни і Подолии. У. експортувала: пшеницю, ячмінь,овес, шерсть, м'ясо, цукор, спирт, сукно й ін. Цей експортний потік направлявсяв основному в Англію, Італію, Персію, Німеччину й ін. країни. У… імпортуваламашини, олово, свинець, шовк, бавовна, чай, кава, рис, прянощі, провина й ін. Розвиток міст.Розвиток промисловості, торгівлі ітранспорту викликало ріст міського населення, найбільше швидко росли 4найбільше значних міста на У: Одеса, Київ, Харків і Катеринослав. Центрамизовнішньої торгівлі залишалися Одеса, Маріуполь, Миколаїв, Феодосія. Зміни в класовій структурінаселення.Из-зa скасуваннякріпосного права і розвитки капіталізму на У почалися зміни всоціально-класовій структурі населення: а) крестьянство перестало бутиоднорідною масою і почалося його розшарування; б) пролетариат його чисельністьрізко зросла за рахунок селян, що розорилися, і міської дрібної буржуазії; в)дворянство залишалося самим привілейованим станом; г) буржуазия — йшов ріст як їїчисельності, так і капіталів. Незважаючи на бурхливий економічний розвиток, У.разом із Росією в технічному й економічному плані відставали від Заходу, щопояснюється більш пізнім вступом на шлях капіталізму (в Англії буржуазнареволюція відбулася в середині XVII в., у Франції — наприкінці XVIII в.),наявністю залишків кріпосництва, що стримують притоку вільної робочої сили ірозвиток капіталізму, хибою кваліфікованих кадров інженерів, механіків,конструкторів і т.д., великий долей ручного праця» і т.п. Особливості економічного розвиткузахідно-укр. земель.Западно-укр.землі входили до складу Австро-Угорщини й особливостями їхньогокапіталістичного розвитку (після скасування кріпосного права в 1848 р.) були:а) руйнування дрібної промисловості потоком дешевих і якісних західних товарів;б) залежне положення промисловості і банків від австро-угорської економіки.Домінування іноземного капіталу: австро-німецького, англійського, французького.Найбільше галузями, що швидко розвиваються, були: нафтова, буроугольная,соляна, лісова і харчова галузі промисловості; в) сільське господарстворозвивалося прусским шляхом, із пануванням поміщицького землеволодіння, приякому поміщики здавали велику частину своєї землі в оренду своїм селянам; г)дискримінація українців і ріст політичної активності населення, особливоінтелігенції.

30.  Політичне становище в У у ІІ пол. 19 ст. Активізаціянаціонального руху.

 Австро-Угорщина і Росія,будучи унітарними державами, усіляко намагалися перешкоджати формуванню укр.ойнації і розвитку укр.ой національної культури, прямуючи асимілювати укр.оенаселення. У Австро-Угорщині це проявилося в порушенні проголошеногоАвстрійською Конституцією 1867 г. рівноправністі всіх громадян в одержанніутворення, у державних заснуваннях і судах, тому що. у західно-укр. земляхкерівні посади в адміністрації і суді займали лише особи австрійської,угорської і польської національностей. Всіляко обмежувалося викладання в школахна укр.ом мові і відкриття нових шкіл. У жодному высшем.навчальному закладі нaзахідно-укр. землях не велося викладання на укр.ом мові. У Західної У діяло 3напрямки укр. національно-визвольного прямування: 1) революційні демократи, щовиражали інтереси селянства, мали нечисленні революційні кружки у Львові,Станіславові, Перемышле, Дрогобичі, Тернополі і Дублянах. Вони критикувалифеодальний і національний утиск в Австро-Угорщині, закликаючи до об'єднаннявсіх трудящих Західної У в боротьбі за свої економічні і політичні права. 2)народовольці — ліберальне укр.ое національне прямування, що об'єднувало середніпрошарки населення: студентів, священиків, інтелігенцію. Основним питаннямсвоєї деятелыюсти вважали не політичну боротьбу, а розвиток укр. мови ікультури. У 1868 р. була створена у Львові культосвітнє товариство «Просвіта»,що займалося вивченням і просвітництво народу і розвитком укр. театру.Незважаючи на значимість літературної і культурної діяльності «Просвіти»,народовольці були слабко пов'язані з народом і лише частково виражали йогоінтереси. 3) москвофилы — найбільше праве, консервативне крило в укр. національномупрямуванні, що об'єднувало укр. поміщиків, буржуазію, священиків уніатськоїцеркви й ін., що розчарувалися в що слабшає Австро-Венгерской імперії, щопостійно відчували в ній зневажливе відношення з боку польської шляхти імечтавших тому приєднатися до Російської імперії, що набирає міць. У Східної Упісля розгрому КМО стали організовуватися напівлегальні кружки — «Громады», щовиникнули в Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві й ін. містах і объединявшиепредставників широких прошарків населення (середню національну буржуазію, щообуржазились поміщиків, викладачів, лікарів, письменників, студентів і т.п.).Можна виділити загальні для всіх громад характерні риси: а) їхня діяльністьносила в основному кулыурно-просветительский характер; б) громады не вели політичнуборотьбу з царатом, рахуючи, що укр.ий народ до неї ще не готовий, тому в першучергу необхідно просвітництво народу. Більшість членів громад привітало йідеалізувало скасування кріпосного права в Росії і на У. После Эмского указуОлександра II почався розпад громад: частина їхніх членів.

31.  Соціально-економічний розвиток У. на поч. 20 ст.

На початку 20 ст. У.вже стала одним з розвинутих промислових регіонів Росії. В У. Виникали великіпромислові центри: Донецько-Криворизьскій вугільно-метелургійний цех, залізоруднийбасейн, Нікопольський марганцевий басейн, південно-західний цукробуряковийрегіон. Ці центри мали загальноросійське значення. Розвиток промисловості в цейперіод визначався зростанням великого капіталу, який все більше проникає в усігалузі економіки. У. на поч. 20 ст. Займала 2 місце післяцентрально-промислового району. На Украйні було 21 % підприємств, що виробляли 20 % усієї продукції. Вокремих регіонах У. розвиток продуктивних сил та капіталізму відбувався навітьшвидше, ніж у центрі Росії. Це торкається гірничої, металургійної,кам’яно-вугільної та цукрової промисловостей. Розвиток капіталізму відбувався урізних регіонах нерівномірно: на Л. У. Збереглися залишки кріпацтва; наП. У. Переважав дрібно буржуазний уклад; на Півд. У. Все розвивалосяшвидше. У. в економічн. Системі Росії займала дуже своєрідне становище. Доситьшвидкими темпами розвивався капіталізм, але цей процес гальмував тяжкийсоц-економічний, політичний та нац. гніт. На початку 20 ст. У. в промисловомурозвитку піднялася на більш високий щабель. Відбувається процес концентраціїпромислового виробництва. На протязі наступних років процес концентрації посилюється.Найбільшого рівня вона досягла в Катеринославі, Луганську, Харкові, Миколаївці,Донецьку. Концентрація в промисловості мала свої наслідки: сприяла розвитку монополій.Вони займають панівне становище в У та Росії. В цей час починається імперіалізм(монополістичний капіталізм). Виникають промислові і банківські монополії.Відбувається процес зрощування банківського капіталу з промисловим. Виникаєфінансовий капітал, що становив основу економіки. Промисловці встають членамиправлінь і рад петербурзьких банків. Велику роль відігравав уряд та Рос.держава. Велике значення урядові державні замовлення, урядові позики, державнерегулювання економіки. Виникають тісні зв’язки між банками, державним банком Росіїта царським урядом це сприяло розвитку державно-монополістичних тенденцій, атакож зрощуванні монополій з державним апаратом. Південні синдикати: “Продвугілля”,“Продруда”, “Продамет” (об’єднував 30 заводів, на яких працювало 85 тис.робітників). Монопольні об’єднання гальмували розвиток економіки У. за їх допомогоюіноземний капітал завойовував рос. ринок. Монополії диктували монопольно високіціни. Висновок: на початку 20 ст. В У. кап. Відносини відбувалисяшвидкими темпами за рівнем концентрації та монополізації капіталу У. займалаодне з перших місць в Р. але становище У. в економічн. Системі Р. було особливимі дуже протирічним, що істотно гальмувало розвиток економіки У. в цілому.

32.  Утворення українських політичних партій (кін.19–поч. 20 ст.) та їх класифікація.

 У історії У, її народу цейперіод характеризується підйомом ліберального, національного і демократичногопрямування. Утвореннянаціональних партій У: Революційна укр.ая партія (РУП) — утворена в 1900 р. у Харкові назборах студентських громад. Фундатори партії -. Д. Антонович, М. Русов, Л.Матусевич, Д. Познавский і ін. У 1902 г, складалася з 6 організацій: у Києві,Харкові, Полтаві, Лубн, Прилук і Катеринославі — на чолі з центральнимкомітетом. Ціль партії — боротьба за національні права і соціальну революцію.Відстоювали соціальні інтереси селянства, що вважали основою укр.ой нації. Своїпрограмні вимоги викладали на сторінках нелегальних видань: газети «Селянин» ічасопис «Гаснуло». Фракції: 1) Більшість членів РУПа на чолі з Н. Поршем, В.Винниченко і C. Петлюрою вважало, що ця організація повинна бути національноюпартією, у якій входять винятково українці і який об'єднує націоналізм імарксизм. Соціал-демократична орієнтація партії; 2) Група Н. Михновскоговиступала з націоналістичних позицій за «самостійну У» під гаслом «У. дляукраїнців». 3) Група М. Меленевского вважала, що РУП повинна відмовитися віднаціональної орієнтації, стати автономною частиною Російськоїсоціал-демократичної партії. У умовах що насувається революции- розкол бувнеизбежен. Народнаукр.ая партія (НУП) — у 1902 р, група М Михневского вийшла з РУПа й організувала невеличку почисельності НУП. «Спілка» — у1904 р. із РУПа пішла. група під керівництвом М. Меленевского, що проголосиласебе «укр. соціал-демократичною спілкою» («Спілка») і на початку 1905 р. влилася в меншовицьку фракціюРСДРП на правах її автономної частини. Чисельність «Спілки» у роки революції — до 6 тис. чел., особливою підтримкою користувалася серед залізничників і з/хробітників. УСДРП — у 1905 р. частина, що залишилася, РУПа перейменувалася йУкр. соціал-демократичну робочу партію (3 тис. чоловік). Лідери: В. Винииченко,Н. Порш, Д. Антонович, С. Нетлюра. Вимоги партії: демократизація суспільноголаду, автономія У, конфіскація значної земельної власності. Укр.ая радикальна партія (УРП) виникнула в 1904 р. на чолі зписьменниками А. Гринченко, С. Єфремовим, Д. Дорошенко й ін. Укр.ая демократична партія(УДП) - на чолі зА. Дотоцким і Е. Чикаленко виникнула в 1904 р. Обі партії, нечисленні поскладі, стояли на ліберально-буржуазних позиціях, близьких до росіянкоюкадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданнямавтономії У, земельну реформу. Загальноросійські партії на У. РСДРП — виникнула в 1898 р. Їхньоїорганізації в основному діяли серед пролетаріату. Основні центри: м. Київ,Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Лідери партії на У: Н. Скрыпник, Г.Петровский, Артем (Сергєєв). Ідеологія: керівна роль пролетаріату в революції ідиктатура пролетаріату. Не мали великого успіху на У. Партиясоціалістів-революціонерів (ПСР) — утворилася на-рубежі 1899-1900 р. на основі з'єднаннянародницьких ідей із марксизмом. Керівники партії В. Чернов, на У — В.Дорошенко, В. Зензинов. Соціальна опора — селянство. Есери широко-практиковалитерор: від міністрів до рядових поліцаїв. Конституционно-демократичесная партія(КДП) або ПартіяНародної Свободи — утворена в 1905 р. на основі об'єднання двох груп «СпілкаЗвільнення» і «Земцев-конституционалистов». Bo-главі партії вчені і суспільнідіячі: П. Мілюков, П. Струве й ін. Цілі партії — конституційно-парламентськаімперія з 2-палатним парламентом. Для всіх національностей — свободакультурного розвитку. «Спілка 17 жовтня» (октябристи) — виник наприкінці 1905 р… Лідерпартії — московський промисловець А. Гучков. У партію входили представникизначної і середньої буржуазії, земські діячі. Програма партії: зберіганняцарської влади, єдиної і неподільної Росії, установлення конституційноїмонархії. «СпілкаРосійського Народу» — чорносотенна організація в главе-с А. Дубровиным, В. Вуришкевичем, М.Марковым. Виник у 1905 р. Программа: национал-шовинистическая, боротьба зєвреями й іншими національними меншостями (поляками, українцями). Висновок: НА початку XX в. на У відбуваєтьсяпідйом ліберального, національного, демократичного прямування. У результатівиникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У и широкісоціальні реформи. Активно діяли на У и загальноросійські партії: РСДРП, ЕДП,ПСР, анархісти.

33.  Причини, характер та особливості революції 1905-1907рр.

Соц.-економічни причини:головне протиріччя між капіталістичними виробничими відносинами загострюється.Вони все глибше розвивалися в с/г та в політичному житті країни. Розвиваєтьсявійна між селянами та поміщиками; між пролетаріатом та буржуазією. Селянам невистачало землі (1 сел. гос-во – 7 десятин землі, а 1 гос-во поміщика – 2300дес. землі). 50 % селян – бідні селяни; 30 % – середняки. Таким чиномаграрно-селянське питання було одним із головних питань революції. Поширюєтьсяборотьба селян за землю: 1895-1899 – 32 сел. повстання; 1900-1904 – 670повстаннь. На стадії капіталізму погіршується становище робітників. Імперіалізмв Росії до краю загострив протиріччя між пролетаріатом і буржуазією.Пролетаріат не мав ніяких прав. Існувало соціальне гноблення, робітники не малигромадянських та інших прав. 1900-1904 – 925 страйків робітників (180000чоловік). З’явилися якісні зміни. Наприкінці 19 століття робітники переважновисували економічні вимоги і тільки 8 % політичні вимоги. А вже на початку20 століття 53 % страйків висували політичні вимоги (повалення самодержавства,встановлення республіки та ін.). загострюється і друга соціальна війна між пролетаріатомі буржуазією. 1901-1903 рр. – економічна криза, яка ще більше погіршиластановище робітників. Поразка війни 1904-1905 рр. загострила становище. В Росіїсклалася революційна ситуація. Така революційна ситуація мала 3 ознаки: 1)верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому; 2) дуже сильнопогіршується соц.-еконмічне становище народних мас; 3) активізується революційнийрух народних мас. Революція 1905-1907 років мала буржуазно-демократичний характер.Цілі та завдання революції: 1) повалення самодержавства; 2) вирішення аграрно-селянськогопитання; 3) демократизація суспільного життя (встановлення прав та свобод); 4)вирішення національного питання. Форми та методи боротьби: страйк, політичнийстрайк, збройне повстання. Рушійні сили: пролетаріат, селяни, дрібна буржуазія.Особливості революції: 1) Це була пізня буржуазна революція; 2) це була народнареволюція; 3) це була революція буржуазна за характером, але народна зарушійними силами.Выcновок: вооруженнаяборьба против царизма потерпела поражение вследствие отсутствия единствадействий среди революционных партий, разновременности выступлений, неорганизованностии слабой технической подготовки восставших, неопытности руководителей.

34.  Революційний рух на У у 1905-1907 рр.

 Перша демократична революціяпочалася 9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, що упоследствии була расстрелянна військами. День цей згодом назвали кривавоюнеділею. У знак солідарності і протесту почалися страйки в пролетарськихцентрах У: Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початкусічня-березня 1905 р. страйкувало 170 тис. чоловік. Під впливом робочогопрямування піднялося на боротьбу і селянство, але його виступи в більшостівипадків набували характеру масових погромів поміщицьких маєтків. Посилилисясоціальні протиріччя між різноманітними прошаркам селянства. Під час жовтневогозагального політичного страйку 1905 р. на У забастовало 120 тис. робітників.Життя на заводах і фабриках, шахтах і рудниках, на транспорті завмерла. У ходіреволюції в Києві, у Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієве виникнулиРади робочих депутатів. У них співробітничали соціал-демократи й есери,представники національних партій. Ради вводять 8-годинний робочий день,установлюють ціни на продукти в заводських лавках, організовують охоронунаселення від погромників. На У підготуванням збройних повстань займалисяактивісти різноманітних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти).Повстання на броненосці «Потьомкін» — Повстання на Чорноморському флоті готувала«Севастопольська матроська централка», куди входили матроси — членирізноманітних партій. На «Потьомкіні» підпільну організацію очолювали більшовикГ. Вакуленчук і анархіст А. Матюшенко. 14 червня 1905 р. у відкритому морістихійно спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. М. Вакуленчук загинув.Командування взяв на себе А. Матюшенко. Через декілька днів через недостачувугілля, їжа і прісна вода команда повсталого броненосця здалося 25 червня врумунському порту Констанці. Восстание П. Шмидта. 15-16 листопада 1905 р. уСевастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросилилейтенанта И. П. Шмидта, по переконаннях революціонера-демократа. Повсталізажадали від царя скликати Установче збори. Після годинников-13-годинного боюповстання придушене. П. Шмидт і більшовики А. Гладков, М. Антонеико, С. Частникпо вироку військово-морського суду расстреляны. Выступление Б. Жадановсного — 18 листопада 1905 р. у Києві майже озброєн-1000-збройних революційно настроєнимсолдат на чолі з підпоручиком Б. Жадановским вийшли на демонстрацію. До нихприєдналося 4 тис. робітників. На Галицькій площі демонстрація буларасстреляна, Жадановский тяжко поранений, спроба спорудити барикаду неувінчалася успіхом. Загальні втрати по обидва боки — 250 убитых і раненых.Повстання в грудні 1905 р. Наивысшего підйому збройна боротьба проти царату наУ досягла в грудні 1905 р. Восстания спалахнули в Харкові, Катеринославі,Александровке (Запоріжжя), Горлівці. Висновок: збройна боротьба проти царатупотерпіла поразку унаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій,різночасності виступів, неорганізованості і слабкого технічного підготуванняповсталих, недосвідченості керівників.

35.  Український національно-визвольний рух у 1905-1907рр.

 В роки першої демократичноїреволюції на передній край суспільно-політичної боротьби висунулося укр.ийнаціональне питання. Громадськість У боролася проти національного гноблення, заправо навчання на рідній мові в школах, користування їм у пресі, на сцені, удержавних заснуваннях. Укр.ая преса виникнула в ході революції після Маніфесту17 жовтня, що оголосив про свободу слова. Першим виданням був часопис«Хлібороб», що видавався братами Шеметами в Лубн. У 1906 р. у Києві, Харкові,Одесі й ін. містах У, а також у Петербурзі і Москві виходило 18 укр. газет ічасописів. «Просвіти» — укр. самодіяльні кулътурно-просветительные організації,керовані демократичними і ліберальними діячами із середовищанаціонально-свідомої укр.ой інтелігенції. Активна участь у роботі «Просвіт»приймали: у Києві — Б Гринченко, Л. Косач (Леся Украинка), Н. Лысенко;Чернігові — М. Коцюбинський, Полтаві — Панас Мирный, Катеринославі — Д.Яворницкий; Миколаєві — Н. Аркас. «Просвіти» ринулися розвити національнусамосвідомість, для чого влаштовували бібліотеки і читальні, налагоджуваливипуск на укр.ом мові науково-популярної літератури, організовували лекції іспектаклі на «мове», створювали школи з укр. мовою викладання. Царські владивсіляко протидіяли діяльності «Просвіт». Вища школа. У 1905 р. явочним порядком,за вимогою студентів і громадськості, починають викладати в університетах наукр.ом мові. У 1907 р. у Києві засновується Укр. ое наукове товариство на чоліз М. Грушевським. Національне прямування на західно-укр. землях. Звістка пропочаток революції в російській імперії сколихнула трудящих Галичини, Буковини,Закарпаття. Демонстрації, мітинги, страйки інтернаціональної солідарностіпроходили під гаслами «Геть царат», «І здраствує революція», «Землю — безземельним». Група сприяння РСДРП. У Східної Галичині і Буковині зібралисямайже 2,5 тис. чоловік, що бігли сюди з Росії через переслідування поліції. ВЛьвові вони утворили «Групу сприяння», що переправляла через австро-угорськумежу революційну літературу, зброя, брала участь в організації демонстрацій,мітингів у підтримку боротьби в Росії. Під впливом революційних подій у Росії,на західно-укр. землях розгорнулося широке страйкове прямування. Селянипотребували передачі їм землі, уведення загального виборчого права,відмовлялися збирати врожай на поміщицьких землях. Повсюдно звучали вимоги провідкриття середніх швед з укр. мовою навчання, укр. університету, провозз'єднання усіх укр. земель у єдиній суверенній демократичній державі. УрядАвстро-Угорщини перейшов до репресій. Було заарештовано 12 тис. селян, на межіз Росією поставлено додатково 3 корпус. Укр. вимоги були проигнорированы. Висновок: збройна боротьба проти царатупотерпіла поразку унаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій,різночасності виступів, неорганізованості і слабкого технічного підготуванняповсталих, недосвідченості керівників.

36.  Політичне становище на У після поразки революції у1905-1907 рр.

 Після поразки революції1905-1907 р. по всій країні установився режим, що одержав назву столипінський,по імені голови царської Ради міністрів Я. А. Столыпина. Він характеризувався:1) Розпуском Державної думи, що виявилася неслухняної царюю, і виданням 3червня 1907 р. нового виборчого закону, у котрому ще більше урезывались праваробочих, селян, неросійських народів. Так був здійснений третьеиюньскийдержавний переворот. По новому виборчому законі виборчі права мали тільки 15%населення країни. Вибори в III Державну думу, проведені влітку і восени 1907р., дали царату очікуваний результат: III Дума стала царепослушной. Від Уизбрано 111 делегатів: 64 поміщика, 13 попів, 20 селян. 2) Лавіруванням урядуСтолыпина між різноманітними класами, що одержало назву бонапартизму. Склад IIIДуми відбивав блок поміщиків із верхівкою торгово-промислової буржуазії.Відповідно в III Думі було 2 більшості: правооктябристское й•октябристско-кадетское. Уряд Столыпина балансував між цими 2 таборами. 3)Настання на революційні сили, на права робочих, селян і їхніх партій; царськийуряд разгромило робітники організації, профспілки, закривали робітники газети ічасописи. 4) Насадженням ідеології великодержавного шовінізму і посиленням нац.утиску. На У царат переслідував укр.ий мову і культуру, забороняв видання укр.газет, часописів, художньої літератури. Царські влади закривали укр. клуби і кружки.Було закрито культосвітнє товариство «Просвіта», циркуляр Столыпина 1910 р.забороняв «інородцям» створювати товариства, клуби, видавати газети на рідніймові. Національно-визвольнепрямуванняхарактеризувалосярізнорідним класовим і соціальним складом. У ньому брали участь робітники,селяни, представники буржуазії і поміщиків, інтелігенції. Одним із показниківрозмаху національно-визвольного прямування можна вважати Наказекатеринославских робітників своєму депутату IV Державної Думи Г. Петровскому в1913 р. У ньому були виражені 2 основних вимоги: повної свободи і національногосамовизначення У; українізації шкіл і розвитки національної культури. Унаціонально-визвольному прямуванні було два основних напрямки: а)національно-ліберальний напрямок — «Товариство укр. поступовцев» (Л Юркевич, Д.Донцов, С. Петлюра). Вони видавали часопис «Дзвін». Виражали ідеї класовогосвіту на національній основі, домагалися поступової культурної автономії У, апотім і політичної. Націоналістичний напрямок (В. Липинский, В. Шемет, Н.Локоть) Свою головну задачу бачили в дозволі викладання на укр.ом мові впочатковій школі, випуск історичної і художньої літератури, відновленнягідності нації.

37.  Аграрна політика Столипіна на У, її економічні таполітичні наслідки.

 Причини реформи: 1) Прагнення царату відвернути селянвід боротьби за поміщицькі землі і закріплення в них приватновласницькихнастроїв. 2) Усвідомлення правлячими колами необхідності прискорення розвиткукапіталізму в селі по американському шляху, того, що селянська община є гальмомна цьому шляху. 3) Прагнення ліквідувати аграрну перенаселеність у Європейськійчастині країни шляхом переселення найбільше революційної і взрывоопаснойчастини селян у Східні райони Росії. Заходи Столыпина:1) Указом 9 листопада 1906 р. і законом14 червня 1910 р. селянам вирішувалося виходити з общини і закріплювати землю вприватну власність. Тим самим руйнувалося общинне землеволодіння; 2) Створенняна селі хутірського й отрубного господарства. 3) Проведення переселенськоїполітики. Хідреформи:здійснення реформи було покладено на губернские-и волостные землевпоряднікомісії. 1) На У с 1906 по 1915 р. з общини вийшли 468 тис. подвір'я, або 30,2%від загальної чисельності общинних земель. Причому на Правобережжя і Полтавськугубернію общинне землеволодіння зникнуло зовсім. 2) У ході створення хутірськихі отрубных господарств Столыпин хотел створити міцну мережу багатиххазяїв-куркулів, які б служили опорою самодержавства на селі. Проте, досягтипоставленої цілі не вдалося. На У к початку 1916 р. було створено 440 тис.хутірських і отрубных господарств або 13% від загальної чисельності. 3) Длянадання помочі селянам у створенні хутірського господарства був створенийСелянський поземельний банк, що скуповував поміщицькі землі і продавав селянам.4) У ході проведення переселенської політики У. дала найбільшу кількістьпереселенців у Сибір. З выехавших туди в 1906-1912 р. біля 1 млн. приїхали з У.Итогиреформи:1) Столипінськааграрна реформа була після скасування кріпосного права в 1861 р. таким крокомна шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну. 2) Вона прискориларозвиток капіталістичних відношень на селі. 3) Проте, у цілому аграрна політикаСтолыпина не досягла поставлена цілей, оскільки реформа не встигнула зруйнуватиекономічної основи феодальних відношень — помещичье землеволодіння.

38.  Причини і характер І світової війни.

 Війна велася між Потрійноюспілкою (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) і Антантою (Росія, Англія,Франція). У ході війни до Потрійної спілки приєдналася Туреччина і Болгарія, доАнтанті — Італія, Румунія, США. Причини війни: 1) прагнення монополістичних об'єднань збільшитиприбутку за рахунок військових замовлень, захоплення нових ринків збуту; 2)бажання всіх держав до захоплення нових земель, переділу колоній і усуненнюконкурентів. Німеччина і США, зробивши економічний ривок на початку XX в., булипозбавлені колоній; уряди воюючих держав ринулися відвернути увагу своїхнародів від внутрішніх проблем, роз'єднати соціалістичні робітники партії IIІнтернаціоналу, а також трудящих усіх країн. Характер війни був загарбницький і несправедливий зусіх боків (за винятком Сербії, що не ринувся до захоплень, але першоїавстро-угорської окупації, що піддала,). Приводом до війнистало убивство австро-угорськогоерцгерцога, слов'янофіла Франца Фердинанда і його дружини сербськимнаціоналістом Гаврилом Принципом. Хід військових дій на території У призвів дорозрухи господарського життя, що проявилося у відтоку робочої сили, пов'язаноїз війною, спаді промислового і з/х виробництва. Погіршилося положення народнихмас, що пояснювалося скороченням посівних площ, ростом податків, розладомгрошового обігу (лише 15% грошей було забезпечено золотом), найчастіше втратоюгодувальника, голодом. Все це призвело до росту робітника і селянськогопрямування, виступам солдатських мас.

39.  Західноукраїнські землі в роки І світової війни.

 Окупація російськимивійськами територій Східної Галичини і Північної Буковини. На території СхідноїГаличини і Північної Буковини після окупації її російськими військами булозатверджене генерал-губернаторство на чолі з Г. Бобринским. Це призвело донастання на національно-культурні завоювання. Був закритий ряд культурнихзаснувань, заборонені періодичні видання, введені обмеження викладання укр.мови в школах. Почалося переслідування греко-католицької церкви і насильницькевведення православ'я. 3 травня 1915 р. у Віден відчинилася Об'єднана Укр. аярада, на якій була висловлена підтримка австрійським військам у боротьбі протиРосії, що було викликано надією на визвольну місію Австро-Угорщини. Роздавалисяпризови боротися за конституційну Австрію проти самодержавної Росії. Булапочата перша спроба створити Укр. національну армію, що виступає на стороніАвстро-Угорщини. Ціль армії — звільнення У. Общая Укр. ая рада у Львові 1914 р.закликала юнаків-добровольців на службу в укр.ий легіон. Створюютьсяорганізації «Січ», «Сокіл», «Шар», що прийняли найбільше активну участь устворенні національної армії, що згодом буде названаі «Січові стрільці». Хідвійськових дій на території У призвів до розрухи господарського життя, щопроявилося у відтоку робочої сили, пов'язаної з війною, спаді промислового із/х виробництва. Погіршилося положення народних мас, що пояснювалосяскороченням посівних площ, ростом податків, розладом грошового обігу (лише 15%грошей було забезпечено золотом), найчастіше втратою годувальника, голодом. Всеце призвело до росту робітника і селянського прямування, виступам солдатськихмас.

40.  Причини, основні завдання та особливості Лютневої(1917 р.) революції в Росії.

Прорахунки уряду викликалиневдоволення народу і призвели до кризи у суспільстві. Почався голод, не вистачалохліба, поширюються робітничі страйки. Особливо складною була ситуація уПетербурзі. Війська столичного гарнізону перейшли на бік робітників. І так почаласьЛютнева буржуазно-демократична революція 1917 року. Коли стало відомо проподії, почалися виступи, демонстрації на підтримку революції, за таких обставинцар Микола ІІ зрікся престолу і до 12 марта 1917 року царський режим розсипався.Так Лютнева революція дуже швидко перемогла. Особливість революції: швидковпало самодержавство. В Росії виникає двовладдя. Ліберальні депутати ДержавноїДуми Росії сформували Тимчасовий уряд, який спирався на буржуазію, поміщиків,на панівний клас, інтереси яких виражав. Тимчасовий уряд продовжує вести Ісвітову війну, запевнюючи, що Росія, як член Антанти буде в війні до кінця. Увнутрішній політиці продовжує політику царизм. Це була перша офіційна влада.Друга влада в Росії – Петроградська влада робітничих та солдатських депутатів.Рада захищала інтереси народу, спиралася на народні маси (селяни, солдати,озброєний народ). Мала реальну силу. Рада мала вплив у військах. Таким чином,Тимчасовий уряд повинен був рахуватися з радами як з реальною силою. Спочаткудо Ради ввійшли меншовики та есери. Більшовиків було мало. В У стало відомо пропадіння царизму. 13 марта 1917 року в Києві сформувався Виконавчий комітет –орган укр. Тимчасового уряду. Він повинен був навести порядок, захищав ивиражав інтереси панівних класів. Але незабаром в У виникає Київська Радаробітничих та солдатських депутатів. Вона діяла як і Петербурзька. Але, навідміну від Росії, в У виникає третя сила – Українська Центральна Рада (ЦР).

41.  Утворення та основні етапи діяльності УкраїнськоїЦентральної Ради.

 На У в березні виникнуло неменше 170 Рад. Буржуазія створювала свої органи влади -суспільні комітети (уних входили колишні земцы, фабриканти, заводчики, поміщики, професура й ін.). 3березня 1917 р. з ініціативи товариства укр. прогресистів, соціал-демократів іукр. соціалістів-революціонерів, ряду кооперативних і студентських організаційстворена Центральна рада (ЦР), Головою ЦР був обраний М. Грушевський — відоміісторики, що повернувся з посилання, лідер Товариства укр прогресистів.Повноваження Центральної рады і Грушевського були проголошені на Укр. омнаціональному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). До складу ЦР увійшло понад 800чоловік, що подають усе укр. національні партії, профспілкові організації,селянські спілки. 4-я частина місць належала російським, єврейським, польськимі ін. партіям (соціал-демократи, есери, Бунд). Керівництво ЦР стало створюватина місцях (повіти, міста, губернії) укр. рады, підтримувало заходи щодостворення укр.ой преси, введення укр. мови в школах і виникнення культосвітніхорганізацій («Просвіта»). ЦР висувала вимогу перед Тимчасовим урядом проавтономію У в складі Російської Федерації. Політика ЦР одержала в травні 1917р. підтримку 3-х Всеукр. з'їздів: військового, селянського і робітника. 10червня 1917 р. ЦР видала свій перший Універсал, у якому провозглашаласьавтономія У. Вскоре була створена виконавчий орган ЦР — Генеральний секретаріатна чолі з Володимиром Винниченко (із 8 міністрів; С. Петлюра став генеральнимсекретарем по обороні). Наприкінці червня — початку липня 1917 р. у Києвівідбулися переговори між делегаціями ЦР (М. Грушевський і В. Винниченко) іТимчасового уряду (А. Ф. Керенский, М. Терещенко, И. Церетели). Генеральнийсекретаріат був визнаний вищим органом крайового керування на У. Його владапоширювалася на 5 губерний: Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільськ,Волинську. 3 липня 1917 р. ЦР публікує ІІ Універсал, у якому заявляє про своюзгоду чекати законодавчого твердження автономії У Установчим збори в листопаді1917 р. Октябрьский переворот 1917 р. різко змінив ситуацію. Центральна радазасудила повстання в Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади в рукиРад 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ Універсал, у якому У.провозглашалась народною республікою в складі «Федерації рівних і вільнихнародів», давалися обіцянки ліквідувати помещичью власність на землю, увести8-годинної робочий день і встановити державний контроль над виробництвом. Підвладу ЦР переходили ще 4 губернії: Харківська, Екатериновславская, Таврическая,Херсонська. У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу ніУ. На виборах в Установче збори укр. партії одержали до 70 % голосів,більшовики одержали усього біля 10%. Багато Рад підтримували ЦР. Керівництво їїне визнавало Совнарком на чолі з В. И. Леніним, закрило межу з РадянськоїРосією, припинило вивіз хліба, не пропускало на Дон через територію У військовіз'єднання Червоної Армії, щоб уникнути там масового кровопролиття. У цихумовах, за декілька днів до поразки, ЦР прийняла рішення про радикальнуземельну реформу, а 25 січня опублікувала свій ІV Універсал про повнунезалежність Укр. ой Народної Республіки і розірванні всіх зв'язків ізбільшовицької Росією. Запізнілість цих мір, а також відсутність серйозноїзбройної сили і дієздатного адміністративного апарата, молодість інедосвідченість керівників ЦР і Генерального Секретаріату призвели до поразкиЦентральної Ради і проголошеної нею УНР.

42.  Боротьба за політичну владу наприкінці 1917 р.причини громадянської війни в У.

 У листопаді-грудні1917 р. різко загострилася боротьба за владу ні У. 4 груден 1517 р. у Києвівідчини_ I Всеукр. ий з'їзд Радселянських, робітників і солдатських депутатів, скликаний під тискомбільшовиків У. Однако серед прибулих по призові Центральної Ради делегатів ізсела переважна більшість складів з'їзду підтримало лідерів УНР. Опинившись уменшості, біля 60 більшовиків і частина їхніх членів лівих партій, щопідтримували, покинули з'їзд, коли його не вдалося перетворити у всеукр.иймітинг. У кількості 124чоловік вони поїхали в Харків. 24-25 грудня 1917 р. у Харкові працював IВсеукр. ий з'їзд Рад робочої, солдатських і частини селянських депутатів (відсела не було жодного представника). Він проголосив на території У радянськувладу. На ньому був обраний ЦИК Рад У, головою якого став член УСДРП Ю.Медведєв. 17-го грудня був затверджений радянський уряд У на чолі з Н. А.Скрыпником, що звернулося до Совнаркому Радянського Росії з проханням прозбройну поміч. Почалася збройна боротьба між ЦР і більшовицької радянськоїРосією. 26-го січня 1918-го ряди колишнього підполковника М. А. Муравьева післяобстрілу Києва з важких знарядь і бронепоїздів, вступили в місто. Протягомтрьох доби вони знищили не менше 3-5 тисяч киевлян, проводячи політику«червоного терору». Проголошення в Харкові Сов. влади на У викликало: а)активізацію діяльності місцевих Рад і організацій більшовиків; формування рядівЧервоної гвардії; б) із Росии прибули послані Леніним червоногвардійські рядиМоскви, Петрограда, матроси Балтійського флоту й ін. (понад 30 тис. чел.).Командуючим військами призначений В. Антонов-Овсеенко. У грудні 1917-січні 1918р. об'єднані сили Росії за підтримкою підпільних організацій установилиРадянську владу на більшій частині Левобережной У. ЦР, бачачи безнадійністьположення: 1) посилає в бій необстрелянных добровольців, студентів ігімназистів; 2) намагаючись залучити населення, прискорено приймає закони (IVУніверсал проголосив гос. незалежність У на чолі з ЦР, націоналізував значніземлеволодіння, уводив годинников-8-годинної робочий день і т.п.). 26 січня1918 р. після повстання робітників заводу «Арсенал» і дій радянських військ бувузятий Київ. 30 січня Радянський уряд із Харкова переїхало в Київ. ЦРулаштувалася в Житомирі. У., як колишня частина Росії, знаходилася в станівоїни з Німеччиною й Австро-Угорщиною. На переговорах у Брест-Литовске їїінтереси подавала ЦР, що намагалася захистити від більшовиків У, тому — підписала договір: 1) про введення на територію УНР німецьких іавстро-угорських військ (450 тис.) для захисту від нападу з півночі.; 2) пропостачання продовольством і сировиною німецької армії. У результаті: у лютому-березні німецькі йавстро-угорські частини вторглись в УНР і дійшли до Харкова і Ростова,відтиснувши сили Червоної Армії. УНР виявилася під утиском окупантів. Причиницивільної війни на У: відсутність підтримки народом ЦР (населення — протинімецьких здирств, поміщики — проти націоналізації землі, фабриканты- протигодинников-8-годинного робочого дня і т.д.).

43.  Основні напрямки політики П. Скоропадського у 1918р.

 Оккупировав УНР, німецькекомандування не було зацікавлено тримати у влади ЦР, тому що: 1) ЦР не малаадміністративного апарата для збору продовольства і сировини для Німеччини(через що постачання неодноразово зривалися); 2) проти спілки з ЦР(соціалістами) був кайзер Німеччини; 3) отсутствие підтримки народом ЦР(населення — проти німецьких здирств, поміщики — проти націоналізації землі,фабриканты- проти годинников-8-годинного робочого дня і т. д.). У результаті:29 квітня 1918 р. на хлеборобском з'їзді в Києві за підтримкою німецькогокомандування була скинута ЦР і для «порятунки країни від хаосу» проголошенийгетьманом Павло Петрович Скоропадський. Внутрішня політика гетьманського уряду: 1) сформирован кабінет міністрів іззначних землевласників, в основному російськомовних (ряд укр. діячіввідмовилися ввійти в кабінет через розгін ЦР); 2) налажен дієздатнийадміністративний апарат (старости, земські урядники, фахові чиновники, поліціяі т.п.), що забезпечило майже безперебійне постачання Німеччини продовольством,сировиною і т.д.). 3) Почате формування білогвардійської Південної армії начолі зі ставлеником Краснова — генералом Семеновим; 4) Відновлене помещичьеземлеволодіння. Зовнішня політика: а) спілка з Німеччиною; б) установлення дипломатичних відносин із 12країнами; в) подписание мирного договору з Росією; г) безкінечна дипломатичнаборотьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати східно-галицькі землі іХолмщину; д) контакти з белоказачьим Доном. Політика в області культури: а) створення умов для розвиткупросвітництва й укр.ой культури; б) відкриття більш 150 гімназій, 2університетів (Києві і Кам'янець-Подільському), Укр. ой Академії наук; в)національного архіву, Госбиблиотеки й ін. просвітніх центрів; г) введений убільшості шкіл укр.ий мова. У цілому владаСкоропадського не була стійкої, тому що: 1) не вирішила економічнихпроблем, вернув дореволюційні порядки на селі; 2) не створиланаціонально-незалежної держави, окружив себе царськими чиновниками, що мріялипро «великої і неподільної Росії»; 3) проводила каральні експедиції (у захистпоміщиків і нем. постачань); 4) опора на німецькі війська була хитливої, томущо Німеччина програвала війну й у ній зріла революція; 5) соц. база гетьманщини(значні власники) була занадто вузької, щоб влада протрималася тривалий час.

44.  Діяльність Директорії у 1919-1920 рр.

 Створена 14 листопада 1918р. на підпільному засіданні Укр. Національно-визвольної Спілки в Києві, якмежпартийный орган соцпартій У (політичний керівник — В. Винниченко, військовий- С. Петлюра. Директорія домоглася нейтралітету німців і за допомогою корпусастрільців під командуванням Е. Коновальца розгромила 18 листопада 1918 р.війська гетьмана Скоропадското в 30 км південніше Києва (причина слабості гетьмана- див. попереднє питання). У середині грудня Скоропадський, зрозумівшибезнадійність ситуації, відрікається від влади на користь Директорії і біжить уНімеччину. Внутрішняполітикадиректоріїносила закономірно суперечливий характер: а) издала закон про ліквідаціюприватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючисамовільний поділ землі; б) уникаючи беззакония, лишила в недоторканностіпольські маєтки на У; в) у січні 1919 р. провела вибори в парламент («Трудовийконгрес»), але реальної законодавчої влади створити не могла; г) оголосила прооб'єднання ЗУНР з УНР («Злука »), але через гостру класову боротьбу в обохдержавах об'єднання У залишилося на папері; д) прихильники Винниченко закликалидо першочергового рішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри — дозміцнення незалежності (через посилення армії й адміністративних органів). Зовнішня політика Директорії: 1) відношення із Сов. Росією: а)ворожість друг до друга; б) підтримка супротивників один одного (Росія — Радянську У, Директорія — ринулася до спілки з білогвардійцями, Антантою); в)відкрита війна один з одним (січень-лютий 1919 р.). 2) Відношення з Антантою:а) після поразки Німеччини — прагнення ввійти під заступництво Антанти (посилкапредставників у США, Англію, Францію, Італію й ін.; участь у Парижской мирноїконференції і т.д.); б) ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу; 3)Відношення з білогвардійцями: а) від військових дій (монархіст Денікін невизнавав незалежної У) до збройного нейтралітету перед настанням Червоної Арміїв середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що стремились з'єднатисяз Петлюрою і белополяками для спільної боротьби з радянською владою. 4)Відношення з Польщею: а) постійна боротьба з польськими домаганнями назахідно-укр. землі (В. Галичина й ін.); б) проте в 1920 р. Петлюра йде наспілку з Пилсудским проти Сов. Росії (див. таке питання). Висновок: влада Директорії була Хитливої, черезсуперечливий характер внутрішньої і зовнішньої політики, чим і скористаласяСов. Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія булаліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі усе їїповноваження.

45.  Проголошення ЗУНР та її злука з УНР.

 У Галичині — 18 жовтня 1918р. у Львові відбулося загальне собранне укр. політичних діячів Галичини іБуковини, що обрало керівний орган — Національний Рада, що заявив про прагненняоб'єднати усе західно-укр. землі в єдину державу (Галицню, Северо-ЗападноюБуковину і Закарпаття). У листопаді 1918 р. Национальный Рад увів війська уЛьвів і в Східну Галицню, проголосив 18 листопада 1918 р утворенняЗападно-укрдинской Народної республіки (ЗУНР, Президент — Е. Петрушевич, головауряду — К. Левицкий). Було зроблене таке: для захисту республіки — утвориввласну Укр. Галицьку армію (УГА; 40 тис.), сформував місцевий адміністративнийапарат керування (з австрійських органів влади на місцях), виступив протинаціоналізації значних підприємств і передача землі селянам. Що відіпхнуло відНаціональної Ради селянські і робітники маси, прискорило утворення революційнихРад, Компартии В. Галичины і збройне повстання в Дрогобичі (квітень 1919 р.) ізвимогою возз'єднання із Советской У. У результаті: підірвана зсередини ЗУНР несумела відстояти В. Галичину і 3. Волынь, захоплену Польщею в червні-липні 1919р.; уряд ЗУНР зі Львова переїхало в Станіслава. 3 листопада 1918 р. 10-тисячнеБуковинське Вече висунуло вимогу: «Хочемо до У», унаслідок чого: 1) відповіднодо рішення укр. і румунських парламентерів у Віден, місто Чернівц, повіти Заставна,Кицмань, Вашковцы, Выжныца цілком, а Черновицкий і Серетский частковостворювали особливу укр. територіальну область; 2) мова йшла не про автономію вскладі Австро-Угорщини, а про приєднання австрійські частини Укр. ой Буковинидо УНР. На короткий час утворилася ЗУНР — буржуазна держава в 3. У в 1918-1919р. Більшість земель З. У (В. Галичина, Сев. Буковнпа, Холмщина, Закарпаття), незмогло домогтися незалежності, тому що: 1) їхній повстання спалахувалирозрізнено друг від друга, були погано підготовлені, неорганизованны,поступалися в чисельності озброєнню військам сусідніх держав; 2) Сов. У. булане в силах зробити їм діючу поміч.

46.  Встановлення Радянської влади в У у 1920 р. підсумкита наслідки громадянської війни.

 Положення на У в 1920 роціхарактеризується закінченням цивільної війни (радянсько-польська війна, розгромармії Врангеля в Криму, петлюрівських і білогвардійських військ на ПравобережжяУ). Радянсько-польська війна, причини: 1) прагнення уряду Пилсудского знищитиСов. Влада в У; 2) розширити межа Польщі (за рахунок частини Литви, Білорусії йУ); 3) збити розжарення социальною невдоволення польських робітників і селян,переключивши їхню увагу від внутрішніх проблем на патріотичну хвилю; 4)скористатися спілкою з Петлюрою на дуже вигідних для Польщі умовах (поВаршавській угоді квіт. 1920 р. Петлюра обіцяв Польщі В. Галичину, 3. Волынь,частина Полісся, забезпечував продовольством пол. армію; надавав війська дляпоходу на Київ). У результаті: створивши 2-кратну перевагу сил (на У — 5-кратне),Польща за декілька місяців захопила Білорусію, Правобережжя У и Київ. Увідповідь Радянський уряд: 1) опублікував обертання до своїх громадян, у якомувикривалися цілі імперіалістів; 2) оголосило нову мобілізацію що дала 0,5 млн.нових бійців; 3) перекинуло з інших фронтів на польський 1-го Кінну армію, 25-юЧапаевскую дивізію й інші з'єднання, що відрізнилися; 4) не відбулося обіцянеПетлюрою «усенародне повстання» і на У «проти Рад». У результаті настанняЧервоної армії: 1) у ході київської операції — Юго-Западный фронт (підкомандуванням Егорова), кинувши в прорив 1-го Кінну армію, прорвав фронт,звільнив Київ і наступав на Львів; 2) Західний фронт (під командуваннямТухачевского) звільнив Білорусію і наближався до Варшаві. У результаті швидкогоРадянського настання було порушене співвідношення сил на користь Польщі, томущо: а) вторгнення на пол. територію викликала потужне національно-визвольнепрямування в Польщі, що посилилося через помилкове створення ТимчасовогоРеволюційного Комітету Польщі (Дзержинський, Мархлевский, Кін і ін.), щостворив госхозы і загонявших насильно в них селян, що проводив антирелігійнуполітику, що заохочувала убивства ксьондзів і т п.; б) создание 15 липня 1920року Галицької соціалістичної радянської республіки виявилося штучним, атрудящі З. У у своїй масі не підтримали гасел Галревкома — «грабуй буржуазію всамому справжньому змісті цього слова»; в) Польська армія швидко провеламобілізацію і знову одержала перевагу військових сил; г) Сов. війська булиизмотаны 500-800 км настанням, відірвалися від тилів і понесли великі втрати;д) утворився величезне розірвання між наступавшими Зап. і Юго-Западнымфронтами. Польська армія, организовав настання, завдала поразки Кр. Армии, щопонесла величезні втрати і відступила. Бачачи, що війна може прийняти затяжнийхарактер, до чого не були готові обидві сторони. — Польща підписує з Росією й УРизький мирний договір (березень 1921 р.), по якому до Польщі відходили західнірайони У и Білорусії. Настання Врангеля — зміцнившись у Криму, залишкиДеникинской армії під командуванням барона Врангеля (150 тис.), використавширадянсько-польську війну, спробували організувати новий похід: а) неудачныйпрорив під Каховкой, у надії з'єднатися з польськими і петлюрівськимивійськами; б) захват Мелитополя і Маріуполя, у надії прорватися до донськогокозацтва. У відповідь Радянським урядом: а) був утворений Південний фронт підкомандуванням Фрунзе (штаб дислоцировался в Харкові); б) проведена новамобілізація, сформована 2 Кінна армія (ком. Миронов), перекинені з Польськогофронту 1-я Кінна армія й інші з'єднання, що відрізнилися; в) підписана спілка зМахно про спільні дії проти Bpaнгеля. У результаті Червона Армія: 1) ударивши зКаховського плацдарму, звільнила південну У; 2) 2-мя ударами (через Турецькийвал і оз. Сиваш) прорвалася в Крим, де були знищені залишки врангелевской армії(частина з яких — 150 тис. військ і цивільного населення — евакуювала вТуреччину французька ескадра, що дотепер рахується видатною військовоюоперацією). Останнім осередком опору стала територія междуречья Дністра і Юж.Бугу, де знаходилися залишки білогвардійських і петлюрівських військ. Черезнечисленність, відсутності широкої підтримки в населення вони були розгромленіЧервоною Армією. Відрізнилися при цьому корпус Червоного козацтва В. Примаковаі кавалерійська бригада Г. Котовского.

47.  Відбудова народного господарства У. на засадах непу.

 НЕП — форма, перехідного періоду відкапіталізму до соціалізму базирующаяся на „ринковій економіці. Булаприйнята на Х з'їзді РКП(б) (березень 1921 р.) і проводилася в країні до зими1927-1928 р. Сутність НЭПа — встановлення економічної основи політичної спілки робітничого класу іселянства. Причини,прийняття НЗПа — криза Радянської влади (кінець 19 — початок 1921 р.), що показав на практикунеможливість просування політики «військового комунізму» після закінченняцивільної війни. 1) Криза економічний: а) майже повна розруха і паралічекономіки; б) із/х — У. заготовила 40% від потреб продовольства; голод узначних містах, у Поволжя, Сибір, Уралі; У. під натискуванням Москви відправила40 ешелонів продовольства в РСФСР; в) в області фінансів — повна інфляціягрошей. 2) Криза внутрішньополітичний: а) порушена спілка робітничого класу іселянства (возмущенно продовженням пророзкладки), через що селяни зі зброєю вруках повстали проти Радянської влади; б) у 10 разів скоротився і до тоговузький прошарок пролетаріату — соціальної бази й опори Сов. влади: найбільшевіддана його частина полягла на фронтах цивільної війни, частина декласувалася,не выдержав голоду (пішла в село). 3) Криза внутріпартійний: а) у РКП(б) небуло єдиної думки про шляхи виходу з кризи: одні виступали за посиленняадміністративних, репресивних мір (Троцкий, Сокольников), інші — за поверненнядо демократичних порядків (Медведєв, Коллонтай); б) у партії виникнуло 10платформ, що по-різному пропонували шляху виходу з кризи. Положеннязбільшувалося складною міжнародною обстановкою, що при внутрішнійнестабільності могла породити нову агресію і загибель Сов. влади. У результаті:усе 3 кризи, викликані 6-летней війною 1914-1920 р. і невиправданимпродовженням політики «військового комунізму» після цивільної війни, зробилинеминучим прийняття на Х з'їзді партії курсу на НЕП. Основні зміни при НЭПе. 1) Усільському господарстві: а) заміна пророзкладки продналогом; б) вводимый податок був заздалегідьвідомий селянину до посевной, через що він був зацікавлений зробити більше іпродати надлишки на ринку; в) ліквідувалася кругова порука і кожний селянинрозплачувався самостійно; г) розмір податку в порівнянні з пророзкладкою бувзнижений приблизно в 2 разу; д) установлювався прогресивний податок (максимумдля куркульства). У результаті: у з/х НЕП з однієї сторони економічностимулював розвиток виробництва, з іншого боку — строго дотримував класовоїознаки. 2) Упромисловості: а)продаж у приватні руки дрібної і частини середньої промисловості, що далодержаві засобу і підняло продуктивність праці на цих підприємствах; б)об'єднання значних підприємств у трести і переклад їх на госпрозрахунок; в)створення єдиного центру планування — Держплана, що дозволяє регулювативитрати, прибутки і ресурси держави; г) переход від зрівнялівки до відрядноїзарплати робітників (за результатами праці); д) отмена загальної повинності іперехід до добровільного притягнення робочої сили; е) привлечение іноземногокапіталу у формі концесій (решти в оренду підприємств, землі і т.п.), змішанихакціонерних товариств і ін. форм. 3) У області торгівлі: а) переход до вільній купівлі-продажуна ринку; б) кроме місцевих базарів, були організовані значні ярмарки(Київська, Сорочинская й ін.); в) в значних містах відчинилися торгові біржі(оптові угоди й операції з цінними паперами). 4) Вобласті фінансів — випуск червінця (рівнявся 10-тицарським золотим рублям і був в обертанні поряд із старими знеціненими рад.знаками). Конвертованість червінця забезпечувалася завдяки: а) постоянномуросту продуктивних сил при НЭПе; б) эмиссии лише старих совзнаков, у той час яккількість червінців відповідало золотому і валютному запасам і кількостілегкореалізованих товарів; в) системе постійного поповнення держбюджету(уведення 86 видів податків: платні комунальні, поштові, транспортні й ін.послуги; регулярні госзаймы й ін.). Результати і значення НЭПа: 1) при НЭПе були досягнуті найвищітемпи розвитку країни за всі 70 років Сов. влади; 2) в найкоротші термінивідновлене господарство країни; 3) вырос життєвий рівень населення; 4) длянашої держави сьогодні НЕП дає деякий досвід ринкових відносин і уміння внайкоротші терміни виводити країну з кризи. Причини згортання НЭПа: 1) НЕП не міг бути довговічним, томущо базувався на 2-х несумісних основах: а) в економіці — ринкові відносини; б)в політику — КАС. Т. до. ринкові структури не мали своїх політичних партій — переможцем могла вийти лише КАС; 2) Керівництво країни ніколи не приховувало,що «із Росії НЭПовской буде Росія соціалістична»; 3) НЕП мішав планам лідерівРКП(б) по встановленню однопартійної диктатури. У результаті: на початку 1928р. НЕП був згорнутий і замінений сталінським тоталітарним режимом (перші кроки:примусове вилучення хліба в селян, закриття ринків і арешти за приватнуторгівлю, уведення карткової системи і т.п.).

48.  Національно-державне будівництво в У в 20-х рр.

Росія була в’язницею народів.Пратія більшовиків та Ленін дуже обережно ставилися до нац. питання ще за часівгромадянської війни. У Бресті більшовики визнали ЦР та її генеральнийсекретаріат; а потім визнали й У як незалежну державу. За часів громадянськоївійни більшовики визнали незалежність укр. рад. держави( республіки). Під часгромадянської війни виникло негайне завдання об’єднати зусилля рад. більшовиків.утравні 1919 р. Ленін запропонував встановити воєнний союз рад. республік. 1червня 1919 р. представники всіх рад. республік приймають рішення про воєннийта економічний союз. Це була не єдина держава, У. була незалежною до 1923 р.Рад. У. на цьому етапі проводила власну зовнішню політику (48 угод з іншимидержавами), торгівлю, почала будувати окрему укр… рад. армію. 28 грудня 1920р. представники від рад. Росії (Ленін та Чечерін) та преставник від У. Х.Раковський у Москві підписали угоду про воєнний та економічний союз між У та Росією.З цією метою об’єднувалися 7 наркоматів: торгівлі, фінансів, праці, залізниць,пошт і телеграфів. Були об’єднані ВРНГ і УРНГ. Ці об’єднані наркомати увійшлидо складу РНК, але мали своїх представників. Такі ж самі угоди Росія уклала зіншими рад. республіками. Т. ч. Спочатку виникає договірна федерація формальнонезалежних рад. республік. Але ці відносини були досить непевні. Виникаєподальша потреба у юридичному об’єднанні. З цього питання існувало дві точкизору: 1) всі рад. республіки повинні увійти до складу РРФСР як автономніреспубліки – це був принцип автономізації; 2) створення нового союзу, новоїфедерації рад. республік. Відстоювали: Х. Раковськиі, Ленін. Ракоськийнеодноразово ставив питання про перегляд стосунків між У та Росією. Була створена10 серпня 1922 р. спеціальна комісія, до якої ввійшов Сталін та ін., аленіякого рішення не було прийнято. Ленін надіслав листа до Політбюро, в якому висунувсвій власний план об’єднання республік. Цей план передбачав створення СРСР. Ужовтні 1922 р. пленум ЦК РКП(б), на якому план Леніна було схвалено. Булистворені комісії з розробки основ Конституції СРСР та з підготовки до утворенняСРСР. Але й після цього пленуму не вщухали протиріччя. 3 жовтня 1922 р. в Упочали обговорювання цієї пропозиції. 10 грудня 1922 р. у Харкові відбувся 7Всеукраїнський з’їзд Рад, у якому було прийнято рішення, що У. ввійде до СРСР.Утворена Декларація “Про утворення СРСР” та проект Конституції. 30 грудня 1922р. в Москві відбувся І з’їзд Рад СРСР. На з’їзді було присутньо 2215 делегатів(від У. 364 ). Цей з’їзд ухвалив Декларацію та Союзний Договір. Остаточне затвердженняінших документів з’їзд доручив іншому з’їзду. Було обрано ЦВК СРСР, до якоїувійшли 4 голови (від РРФСР, УРСР, БРСР та ЗРФСР). Головою ЦВК від УРСР увійшовПетровський. 26 січня 1924 р. – ІІ з’їзд Рад СРСР. З’їзд остаточно затвердивнову конституцію СРСР. Таким чином формування СРСР завершується після ІІЗ’їзду. У травні 1925 р. відбувся IX Всеукраїнський з’їзд Рад, на якому. На цьому з’їзді булазатверджена нова Конституція. Укр… Конституція зафіксувала положення: у складіУ. була Молдавська автономна рад. республіка. Губернії ліквідовані, а булиЦентр – Округ – Район. В 1924 р. Ленін вмирає. Після його смерті влада перейшладо Сталіна. Він практично перетворив СРСР на єдину централізовану унітарну державу.Республіки втратили свій суверенітет. Після того, як У. ввійшла, вона втратиласвою незалежність. На початку 30-х років починається нац. гніт укр… народу.

49.  Політика Узації: причини, суть, наслідки.

1923 р. – 12 З’їзд РКП(б),прийнята політика коренізації. Ця політика передбачала підсилення зі підготовкикадрів корінної нації. Ця політика проводилася по таким напрямкам: створенняполітичних та економічних умов для всебічного культурного розвитку нац. меншин.На чолі партійного апарату в У став Каганович. На чолі уряду став Чубар, керівникнаркому юстиції був Скрипник. Перші кроки – впровадження укр. мови у державнийта партійний апарат. У серпні 1923 року прийнята спеціальна постанова за якоївсі урядовці повинні були пройти курси вивчення укр. мови. У 1925 р.вийшла постанова “Про використання укр.ої мови у державній публікації”. З 1922р вся партійна документація велась укр. мовою. Зросла кількість укр. установ.92 % дітей навчалися укр. мовою. У 1927 році укр. мовою видавали 50 %книг. У 1933 р на У існували 426 газет, з них 372 – україномовні. Укр. мовапочала використовуватись у військових частинах, інших вищих навчальних закладах.Існували, навіть плани реорганізувати армію за територіальним принципом. Це підтримувавФрунзе. В 1934 р Київ став столицею У… Водночас в У багато робилося длянаціональних меншин. Було створено 13 нац. районів, 954 ради на селі, 100 нац.рад у містах. На У працювали німецькі, болгарські, польські, єврейські та іншішколи, театри, бібліотеки. У. піклувалася також і про українців, які жили замежами У. (6,5 млн.). 2 млн. – на Кубані, 1,3 млн. – Курська губерня,1 млн. – Воронезька губернія, 600 тис. – Туркестан. Тут створювалиукр. школи, видавали газети укр. мовою. Під час проведення політики Узації булитакож певні помилки та пррахунки. На початку 30-х років Сталін припиняє політикуУзації. Проводиться політика централізації та русифікації. Після того, як У.ввійшла, вона втратила свою незалежність. На початку 30-х років починаєтьсянац. гніт укр… народу.

50.  Угода між СРСР та фашистською Німеччиною 1939 р. тазміна статусу західноукраїнських земель.

 Перебування роз'єднаних укр.земель у складі СРСР, Полину, Чехословаччини, Румунії — один із найбільшескладних моментів політичного положення в Центральної і Східної Європінапередодні другої світової війни. Геополітичне розташування цих земель зробилоїхнім об'єктом сутички інтересів СРСР і Німеччини. Западно-укр. землі в системірадянсько-німецьких договорів 1939 року. Гітлер розглядав У, як майбутнійплацдарм у завоюванні СРСР, використовував «укр. карту» для притягненнясоюзників у центрі Європи (у 1938 р. він підтримав утворення автономіїЗакарпаття — Карпатской Русі, що у такому році була окупована за згодоюНімеччини її спільницею — Угорщиною). СРСР ринувся перемістити і зміцнити своюзахідну межу, відтягнути початок війни шляхом угоди з Німеччиною.Советско-Германский договір про взаємодопомогу і ненапад був підписаний 23серпня 1939 р. Секретный протокол, оформлений додатково до пакту, передбачавподіл сфер впливу й окупації в Європі. Радянському Союзу передавалися усезахідно-укр. землі. 1 вересня 1939 р. Німеччина вступила в Польщу, почаласядруга світова війна. 17 вересня Червона Армія перейшла польську межу і зайняламайже всі землі, населені українцями, білорусами (територія загальною площеюбільш 190 тис. кв. км., населенням більш 12 млн. чел.). Розмежувальна лініяміж СРСР і територією, окупованої гітлерівцями, була уточнена вгерманськ-радянсько-німецькому договорі про дружбу, і межа від 28 вересня 1939р. Укр. землі Лемкивщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. Румунія передала СРСР Бессарабію і ПівнічнуБуковииу. Після возз'єднання з У на західно-укр. землях були проведенісоціально-економічні, перетворення, що носили суперечливий характер. Реформивключали: 1) конфискацию поміщицьких і монастирських земель; 2) национализациюбанків і значної промисловості; 3) реконструкцию і будівництво новоговиробництва; 4) проведение виборів; 5) меры по українізації, зміцненню системипросвітництва й охорони здоров'я; 6) создание системи соціального забезпеченняй ін. Проте ці реформи: 1) осуществлялись уже звичними на сході жорсткимикомандно-адміністративними методами; 2) не враховували місцевих особливостей,порушували звичний уклад життя західних українців; 3) вели до ліквідації ранішестворених структур (заборона полтических партій, арешт і депортация їхніхлідерів, насильницька колективізація, припинення діяльності товариства«Просвіта» і ін.); 4) сопровождались. репресіями (було заарештовано і высланобіля 10% населення: службовців старого держапарату, місцевих комуністів,служителів церкви, підприємців, заможних селян, значна частина інтелігенції).Входження Західної У в склад УРСР була важливою подією; вперше українціоб'єдналися в рамках однієї державної структури, але через свою нетривалість цеоб'єднання не призвело до глибоких перерв у житті парода. Поряд із визначенимизсувами в економічному, соціальному і культурному житті, населення Західної Упридбало і чималий негативний досвід ознайомлення з радянською системою. Дотого ж у період відступу частин Червоної Армії влітку 1941 року за наказом ізМоскви органи НКВД знищили більш 15 тисяч заключенных, велику частину з них — ув'язницях Западной У.

51.  Напад Німеччини на СРСР та окупація У.

22 червня 1941 р. Німеччинапочинає агресію проти СРСР. Групи армій, що йшли на СРСР: Північ, Центр таПівдень. На У. йшла група Південь. У 1941 р Червона армія відступала. Дужешвидко німці підійшли до Києва. Сталін не хотів віддавати Київ, але Жуков бувіншої думки, тому Київ зі стратегічних планів залишили німцям. Після падінняКиєва німці дуже швидко захопили всю У. У загарбницьких планах фашистськоїНімеччини У приділялося особливе місце. План «Ост»: гітлерівці мали намірпротягом 30 років виселити з У мільйони чоловік, заселити її німецькимиколоністами. У. повинна була назавжди стати аграрною колонією. Частина укр.земель намічалося передати союзникам Німеччини. План бліцкригу ставив передгрупою армій «Південь» задачу нанесення блискавичного удару в напрямку Києва істворення сприятливих умов для настання всередину У. В полон потрапило 1,3чоловік. Під час окупації було евакуйовано з території СРСР 1500 підприємств та10млн. Чоловік. З території У. було евакуйована третя частина всіх евакуйованихпідприємств та людей. ОУН. В 1938 році вбито Є. Коновальця. Виникають 2фракції: ОУН-М (А. Мельник); ОУН-Б (С. Бандера). ОУН з радістюзустріли німців, бо вважали, що німці допоможуть створити незалежну У. Але цене входило в плани фашистів. Вони бачили ОУН як диверсійну організацію в тилуРад. армії. Серед німців не було єдиної точки зору, як саме ставитися до ОУН.Партійний апарат на чолі з Борманом не хотів зв’язуватися з ОУН. 30 червня1941 р. ОУН-Б проголосила про утворення укр. незалежної держави. Німці незнали про це, але реакція була швидкою: Бандеру кинули у в’язницю, де він просидіввсю війну; заарештовано й розстріляно багато членів ОУН-Б. Таким чином ОУН булазмушена піти у підпілля. Рейхскомісаріат У. очолював Е. Кох у м. Рівне.Почалися репресії проти воєнних та євреїв. 180 концтаборів, де було знищено 850тис. євреїв. У. постачала 85 % продовольчих товарів для німців. Існувалиостарбайтери – це були українці та інші, яких вивозили до Німеччини та іншихкраїн-союзниць Німеччини на примусові роботи. (з У. 2,3 млн. чоловік). Бойовідії Червоної Армії на У укладалися тяжко. Помилки і прорахунки. Озлоблені бої,на всій території республіки (оборона Одеси, Києва, Севастополя). Черезчотирьох місяця після початку війни велика частина У була захоплена ворогом.

52.  Окупаційний режим та Рух Опору в У.

 У липні 1942 р. на всійтериторії У був встановлений окупаційний режим. Фашисти позбавляли населенняцивільних прав, заявили, що їхня ціль — змусити українців працювати наНімеччину (2,3 млн. вихідців з У були вивезені на примусові роботи). Гітлерівціграбували матеріальні ресурси У. Голод. Жителі міст змушені були переїхати всільську місцевість (населення Києва скоротилося на 60%). Окупанти ринулисяпотопити в крові партизанське прямування, ліквідувати підпільні організації, задопомогою політичних провокацій послабити волю укр. народу до боротьби зазвільнення. Розвертається партизанська боротьба. Координував ех Укр. ий штабпартизанського прямування — філія НКВД. З самого початку окупації починається Рух Опору в У.Виникають різні течії та групи що чинили опір: підпільні організації та партизанськізагони; на З. У. – польські організації; сили ОУН. Розвиток подій на Західної Умало свої особливості. До початку війни ОУН співробітничала з гітлерівцями (унімецькій армії був створений «Легіон укр. націоналістів», а в 1943 р. — добровольчадивізія СС «Галичина»). Прагнення ОУН знайти рівновагу між власними інтересамиі цілями фашистів не дали результату. Наприкінці 1942 р. прихильники С. Бандерприступають до Формування значних партизанських сил. Червень 1941 р. спробастворити укр.ое державу, але ці дії суперечили інтересам окупаційного режиму ібули придушені. Наприкінці 1942 р. ОУН-Б починає формувати армію, до якої були включенісили ОУН-М та всі розрізнені загони. Таким чином, виникає УПА, на чолі якоїстав Р. Шухевич. До складу УПА входило 30–40 тис. чол… УПА діяла наПоділлі та Поліссі. В 1943 г. конгресс ОУН призвал к антинацистской и антисоветской борьбе.УПА уничтожала остатки Красной Армии после гитлеровского вторжения. На Черніговщині виникаєзагін на чолі з А. Федоровим. Багато загонів-комуністів (100 тис.чол.). у 1942 р. виникає Центральний штаб партизанського руху в Москві, апізніше – в травні цього ж року – центральний штаб на У. в 1943 р., колиЧервона Армія розпочала наступ, почалися партизанські рейди по території У.(партизанські об’єднання Наумова та Федорова здійснили великі рейди). ВнаслідокІІ Світової війни З.У. землі потрапили до складу Рад. У. 8 травня 1945 р.Німеччина підписує капітуляцію. У вересні 45 р. закінчується ІІ Світова війна.

53.  Визволення У. від фашистських окупантів. Наслідки ІІсвітової війни для У.

 Битва за Л У. Розгром німецько-фашистськихвійськ у Курській битві (липень 1943 р.) — створив передумови для настанняЧервоної Армії по усьому фронті, зокрема, на Левобережной У. Перед Центральним,Воронезьким, Степовим, Юго-Западным і Південним фронтами — була поставленазадача звільнення Донбасу, Лівобережної У, форсування Днепра і створенняплацдармів на Правобережной У. У результаті успішного настання радянськівійська у вересні 1943 р. звільнили Харківські, Сумські, Чернігівські,Полтавську області і лівобережні райони Киевщины, Донбас, а 6 листопада 1943 р.- Київ. У 1944 р. проведений ряд військових операцій (Житомирско-Бердичевская,Корсунь-Шевченковская, Ровенско-Луцкая й ін.), що дозволили чотирьом Укр.фронтам вигнати загарбників із території республіки. Після завершення Карпатскойоперації 10 жовтня 1944 р. була цілком звільнена У… Початок відновленнянародного господарства. У першу чергу відновлялася важка і військова индуст-я,що забезпечують потреби фронту: електростанції, металлурги-ские комбінати,затоплені фашистами шахти, ж/д. Большинство підприємств легкої і харчовоїпромисловості, колгоспи і радгоспи залишалися напівзруйнованими через недостачусил і засобів. Незважаючи на пережиті трудності, робітничий клас і селянство Употім і кров'ю відновлювали зруйноване війною хоз-во Батьківщини. Бої в ЗУ. Прихід Червоної Армія в ЗУ поставив перед УПАскладне питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими силамисупротивника. Після краху надій на відновлення спілки гітлерівської Німеччини ззахідними державами ОУН/УПА переходить до військових дій, жорсткому терорупроти комуністів, веек тих, хто співробітничав із радянським ладом. Навесні1944 р. на Волыни в сутичці з підрозділом УПА був смертельно поранений генералН. Ватутін. Радянські війська блокували райони дій УПА; сутички сторін носилиозлоблений характер. 9 травня 1945 р. війна закінчилася, але світ на Західної Унаступив не швидко. Висновки: Народ У вніс значний внесок урозгром фашистської Німеччини, направив у Збройні сили біля 6 млн. чел. Кожнийтретій із них загинув на фронті, кожний другий з оставшихся в живих ставінвалідом. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з загарбниками, 2072українця були визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. Бійцям і офіцерам- жителям У вручені 2,5 млн. орденів і медалей.

54.  Передумови національно-державного відродження У. вумовах перебудови 1985-1991 рр.

Причини. В другій половині 80-х рр. поступово укладаєтьсянова політична і морально-психологічна обстановка, на формування якої впливавцілий комплекс чинників: а) обострение соціально-економічної кризи втоваристві; б) углубление кризових явищ у КПРС і КПУ, критика їхньоїдіяльності; в) возможность в умовах гласності вираження незадоволеностіофіційним поясненням причин чорнобильської катастрофи і діями по ліквідації їїнаслідків, важким екологічним і демографічним станом республіки; г) серьезныепроблеми в області національної політики, насамперед падіння статусу укр. мови;д) обостренное увага до «білих плям» укр.ой історії, національній символіці; е)рост значимості загальнолюдських цінностей і ін. У результаті в товаристві усебільш осознавалась необхідність і можливість перерв. З 1988 р. наступає новийетап національно-визвольного демократичного прямування на У (його відмітна риса- перехід від критики будуючи до політичних дій). Найбільше важливі процеси цього етапу: 1) с 1988 р. ріст«неформального прямування»; 2) создание нових політичних організацій і партій;3) ликвидация політичного монополізму КПУ (потім заборона її діяльності післясерпневих подій 1991 г) начало формування багатопартійності; 4) обострениеполітичної боротьби в республіці (страйки шахтарів Донбасу в 1989 г и в 1990 р,вибори в Ради різноманітних рівнів у березні 1990 р. політичне голодуваннястудентів у жовтні 1990 р., референдуми 1990 р. і 1991 р, президентські вибориі т.д.); 5) деятельность Верховної Ради У (прийняття 16 липня 1990 р.«Декларації об гос. суверенітеті У», 24 серпня 1991 р. — «Акта проголошеннянезалежності У», розробка проекту нової Конституції, підготування і прийняттязаконів і т.д. Новіполітичні прямування і партії на У виникають унаслідок росту політичної і національноїсамосвідомості населення: 1) организации «неформалов» (1989 р.); 2) образованиеНРУ («Рух») на початку 1989 р, програма якого відстоювала ідею суверенітету У,відродження укр. мови і культури, піднімала екологічні проблеми і підтримуваладемократизацію політичної й економічної системи. Особлива увага оберталася нанеобхідність солідарності всіх етнічних груп на У. Появление Руху стало першимвикликом монополії Компартії У на владу; 3) появление з 1990 р нових політичнихпартій (створені Укр. ая республіканська партія, Демократична партія У, Укр. аяКрестьянско-Демократическая партія, Партія «зелених» У и ін. — усього 16партій) і суспільно-політичних формувань; 4) создание і діяльність громадськихорганізацій («Зелений світ», історико-просвітительське товариство «Меморіал»,республіканське товариство укр. мови ім. Т. Г. Шевченко «Просвіта» і др).Наприкінці 80-х — початку 90 років на У відбувається рістнаціонально-визвольного, демократичного прямування, посилюєтьсясоціально-політична активність народу, зростає його національну самосвідомість.У результаті цього провозглашается державний суверенітет У, починається новийетап розвитку Укр. держави.

55.  Формування політичної системи незалежної У… Вибори1994р.

 До літа 1991 р. У., як і весьРадянський Союз, переживала системну кризу, пов'язаний із найгострішимпротистоянням між старими соціально-політичними структурами і вже товариством,що глибоко змінилося. До серпня 1991 р. протистояння сил реакції і демократіїдосягло критичної точки. 19-21 серпня 1991 р. у СРСР була здійснена спробадержавного перевороту. У результаті спроба перевороту провалилася. Відразупісля провалу путчу і як реакція на нього виник потужний процесдезинтегрованності країни. Пішла серія актів і декларацій про незалежність. Цебула свого роду захист республік у відповідь на переворот. 24 серпня 1991 р.Верховный рада УРСР проголосила У незалежною демократичною державою і прийняв«Акт проголошення незалежності У». Одночасно було прийняте рішення пропроведення 1 грудня 1991 р. республіканського референдуму в підтвердження Актапроголошення незалежності У. У умовах гострої політичної боротьби, ростунаціональної самосвідомості укр.ой нації, збільшення прихильників ідеїнаціонального відродження і суверенітету У, що наростає економічної кризи,дезинтегрованності колишньої Спілки 1 грудня 1991 р. відбувся референдум івибори Президента У. На референдумі 90% громадян У проголосували за «Актпроголошення незалежності У». (Незважаючи на те, що на референдумі СРСР 17березня 1991 р. 70% населення У висловлювалося за зберігання єдності СРСР). Навиборах Президента У в виборчий бюлетень були включені 6 кандидатів: В. Б.Гринев, Л. М. Кравчук, Л. М. Лукьяненко, Л. И. Табурянский, В. М. Чорновіл, Н.P. Юхновский. Більше половини голосів (19,6 млн. чел. або 61,59%) одержав Л. М.Кравчук — ставший у такий спосіб першим Президентом незалежної У Символика У. Государственный прапор У — синьо-жовтий. Герб У — тризубець. Причини розпадуСРСР: 1) Политические: а)невозможность перебороти унітарний характер старої федерації; б) монополизмпартійно-бюрократичних структур; в) медлительность у підготуванні реформполітичної системи; г) утрата КПРС своєї функції «ядра політичної системи»; д)кризис ідеології «демократичного соціалізму». 2) Економічні: а)неудовлетворенность республік своїм економічним положенням у Спілці (суперечкипро те «хто кого годує»); б) депресія, що прогрессирует в- економіці; в) разрывнормальних економічних зв'язків між республіками; г) кризис фінансової системи(різке знецінювання рубля, що галопує інфляція рубля, уведення полуденег — купонів); г) борьба ВПК за зберігання свого монопольного положення в економіці.3) Національні: а) рост національної самосвідомості народів; б) недовольствонаціональною політикою Центру, сприйманої як політика русифікації; в)запаздывание в дозволі виникаючих національних конфліктів (Карабах, ПівденнаОсетія, Придністров'я); г) надежда розв'язати в самостійних національнихдержавах відразу всі проблеми. УтворенняСНД. В другій половині грудня 1991р. у Біловезьк^ Пущ зібралися керівники 3-х держав: Росії, У и Білорусії (Б. П.Єльцин, Л. М Кравчук, С. Шушкевич). На цій нараді було прийняте рішення пророзпуск СРСР і створенні нового об'єднання — Співдружності Незалежних Держав(СНД). Перші результати йуроки незалежності. Самопроизвольный,неконтрольований розлад СРСР поставив перед незалежною державою багатосерйозних проблем: 1) разрыв хоз. зв'язків дуже вдарив по У, тому що 80% їїторгового обороту припадало на Росію; 2) обладание 600-тисячною армією; 3)процесс інфляції досяг що галопує отметки-3000% за рік, що знецінило укр.ийкупоно-карбованец майже втроє стосовно російського рублю; 4) либерализация цініз січня 1992 р., проведена слідом за Росією, гостро виявила недосконалістьсистеми соціальних гарантій низкооплачивает сім'ям; 5) информационный вакуумстворює сприятливі можливості для політичного маніпулювання суспільною думкою.Події осені 1991 р. ясно показали, що потрібна заміна всієї старої системи,зміна економічних і політичних форм життя, реформування всієїбагатонаціональної держави. У цих умовах виявилося неможливим зберегти старуСпілку ССР.

56.  Конституція У. 1996 р. про основні напрямкидержавного будівництва.

Після 1991 рУ. стала незалежною державою, але вона мала стару рад. конституцію, яка булаприйнята ще у 1986 р. у 1991-1993 рр. було розроблено декілька проектівконституції (К.). Вони обговорювалися в У., але прийняти К. Не вдавалосяшвидко. Були такі політики, які казали, що не треба приймати К. Існували різнітруднощі, проблеми та різні точки зору. Проблеми, що існували: 1) Питанняпро приватну власність; 2) Питання про форми державного управління:а) У. як парламентська республіка; б) президентська;в) парламентсько-президентська. 3) Якою повинна бути виборча система;4) Адміністративно-територіальний устрій: а) У.– унітарна держава;б) федеративно-земельний устрій. 5) процедура прийняття самої конституції:а) приймати на референдумі; б) на Верховній Раді; в) на соціальнихконституційних зборах. У конституційному процесі можна виділити 2 періоди:1) 1991-1993 рр.; 2) вересень1994-28 червня 1996 р.У 1994 р збирається нова ВР. У цьому ж році обирається новий Президент(Л. Кучма). Була створена спеціальна комісія, яка готувала проектконституції. Навесні 1996 р ВР схвалила у першому читанні цей проект. Надаліпроцес дещо пригальмувався. Приймається Указ про референдум у вересні 1996року. В ніч з 27 на 28 червня 1996 р У. здобула нову К. К. Має преамбулу, 15розділів і 168 статей. В К. Записано, У. є незалежною, демократично соціальноюта правовою державою. У. – це унітарна держава. У складі її – автономна респ.Крим. У. – республіка, тому єдиним джерелом влади є народ. В У. діє верховенствоправа, державна мова – українська. Суспільне життя в У. базується на засадах політичного,економічного плюралізму. В У. жодна ідеологія не може бути офіційною. Зараз вУ. біля 100 укр. партій. Школа відокремлена від церкви, а церква – від держави.

еще рефераты
Еще работы по истории