Реферат: Голодомор 32-33 років (голод на Украине в 32-33 гг.)
Міністерство освіти України
Контрольна работа
з історії України
студента І-го курсу
ФПК
Міщенко Ігора
Володимировича
ТЕМА: Голод вУкраїні 32-33 років.
ХАРКІВ 2000
В аграрній програмі партії більшовиків соціалістична перспективапов’язувалась з утворенням на базі експропрійованої поміщицької власностівеликих державних господарств під керівництвом Рад депутатів від сільськихробітників. Економічні зв’язки між сільськими радянськими господарствамита промисловістю, а також між дрібними селянськими господарствами іусуспільненим секторм мали здійснюватись у нетоварній формі, шляхомпродуктообміну.
Та величезна більшість селян бажала зрівняльного поділу земель.Інтерес до самостійного господарювання на своїй землі навіть ті дрібнівласники, які опинилися вже на грані розорення. І тому наприкінці серпня 1917р.В.Ленін висловився за те, щоб партія пішла на поступки дрібнобуржуазному селу ізадовольнила його вимогу про соціалізацію, тобто оголошення державнихпоміщицьких селянських та інших земель всенародним надбанням, їх безвідплатневідчуження і перехід у користування всіх трудящих на зрівняльній основі. Посуті, партія більшовиків брала на озброєння есерівську аграрну програму.Соціалізація землі була узаконена Декретом про землю.
Аграрні перетворення перших роківРадянської влади зняли основну частину класових суперечностей, якінагромаджувались всередині селянства. Якщо раніше на селі гостро відчувалосяпротистояння двох більш-менш сформованих класових спільностей – пролетарів танапівпролетарів, з одного боку, і куркулів – з другого, то за нових умов класівпозиції всього селянства почав уособлювати середняк. Середняцькими стали майжеполовина бідняцьких господарств і три четверті куркульських. Куркульський клас,який почав формуватися ще в дореволюційному селі, перетворився на прошароквсередині селянства.
Соціалістичне будівництво у перші роки Радянської влади здійснювалосяна воєнно-комуністичних засадах. Система воєнного комунізму передбачалапродуктообмін між містом і селом при забороні торгівлі, націоналізаю всієїпромисловості, включаючи дрібну, встановлення практики замовлень-нарядів надержавних підрпиємствах при максимальній централізації управління промисловістю(главкізм), поступове згортання грошового обігу. Винекненнявоєнно-комуністичної практики та ідеології пов’зувалосяне лише з прогалинами в марксистській теорії на початковій стадії її розвитку,коли соціалізм по суті був лише доктриною, непідтвердженою життям, а й знеобхідністю вистояти у складних умовах згортання громадянської війни тавоєнної інтервенції. Однак вже в умовах переходу до мирного будівництва булоприйнято ряд воєнно-комуністичних дерктів, спрямованих на дальше згортаннясфери грошового обігу. Зокрема, у грудні 1920р. з’явилисядекрети про безплатність розподілюваних по картках продуктів, а такожпоштово-телеграфних і телефонних послуг. З початку 1921р. безплатним сталокористування житлом, водопроводом, каналізацією, газом та електрикою.Припинилося стягнення грошових податків.
Радянський уряд прагнув налагодити “державну організацію розподілупродуктів замість приватної торгівлі, промислових продуктів на село”. Положенняпро витіснення торгівлі планомірно організованим розподілом у рамкахспоживчо-виробничих комун увійшло до підготовленого Леніним начерку проектунової партійної прграми. В умовах розруху у промисловості обмін між містом іселом набув форми продовольчої розкладки, коли всі товарні лишки забирали уселян майже безкоштовно. Селянські маси реагували на продрозкладку скороченнямобсягу вироблюваної продукції, і тоді, щоб запопігти цьому VІIІ з’їзд Рад у грудні 1920р. висловився за встановлення кожному селянськомугосподарству обов’зкових завдань по засіву. Цей крок (ніколи нереалізований) був таким же логічним продовженням продрозкладки, як і заборонаторгівлі.
Після виходу з війни партія не збиралась відмовлятися відвоєнно-комуністичних методів. Схвалений VIII з’їздом Рад план ГОЕРЛО мав виконуватись перш за все за рахунок розкладки зселянських господарств.
Життя показало, однак, що селяни не мирилися з продрозкладкою,забороною торгівлі, директивним плануванням посівних площ. Все це йшло врозрізз їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилась, селянське невдоволеннянабуло гострих форм. Стягнення продрозкладки проходило з величезнимитруднощами. У хлібовиробничих районах виник і поширився політичний бандитизм.Зростання продовольчих труднощів поглибило господарську розруху. У березні1921р. відбувся Х з’їзд РКП(б), який проголосив заміну продовольчої розкладкипродовольчим податком. Це рішення було принциповим кроком на шляху впровадженняекономічної політики. У промові Леніна на Всеросійській продовольчій нараді 16червня 1921р. вперше з’являється термін “нова економічна політика”. Уперше тутприпусккається можливість торгівлі не тільки в місцевому обороті. Уперше передбільшовиками ставиться завдання вчитися контролювати ринок.
Еволюція традиційних для марксистів поглядів на торгівлю і ринок,яка відбулася за перший рік непу, створила нову ситуацію у питанні просоціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якого властивим буловідчуження безпосереднього виробниа од землі та інших засобів виробництва, уцентрі по-соціалістичному організованого сільського господарства стававкооператив дрібних товаровиробників. Кооперація цілком відповідала селянськійприроді, а тому робила перехід до соціалізму простим, легким і доступним дляселянина.
Впроваджена В. І. Леніним нова економічна політика – явище складне.В її основі – заміна продрозкладки податком, дозвіл вільного продажу селянамитоварних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Проте у непі булаще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошових відносинбезпосередньо в економіку соціалістичного сектора, відмова від воєннокомуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянської війни. Уцьому розумінні тривалість непу не може лімітуватися рамками перехідногоперіоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встиг теоретичнообгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній діяльності Радянськогоуряду з 1921р. було взято курс на відмову від воєнно-комуністичних методівуправління підприємствами на заміну їх методами економічними,госпрозрахунковими. Однак і в практичній сфері Ленін не встиг реалізувати всізадуми.
Замість плати за ресурси в бюджет почали відраховувати промисловийподаток, потім податок з обороту, тобто платежі, які не мали прямого зв’зку з результатами внутріпромислового господарювання. В них черезвідхилення цін од вартості акомулювалися нагромадження інших галузей. Одже, з1923р. оформилась залежність майбутнього розгортання промисловості(індустріалізації) від бюджету.
Цей принциповий відступ від Ленінської економічної політикивідбувався непомітно як для сучасників, так і для істориків. Адже відмовлялисявід задуму, що не встиг увійти в життя. Проте нова економічна політика одразувтратила динамізм. В обрисах соціалізму, що будувався, знову стали помітнівоєнно-комуністичні риси. Яскравим прикладом зростаючого в народномугосподарстві впливу адміністративного начала служить зовні непомітнатрансформація ленінського плану кооперування населення. Хоч мережа кооперативіврізного профілю розвивалася на селі посиленими темпами, вищою формоюкооперативного руху стали вважати колгоспи в тих їх формах, які виникли в рокивоєнного комунізму.
Оскільки прмисловість “посадили” на бюджет, треба було вишукуватинові джерела бюджетних доходів. Ще восени 1923р. відновили горілчану монополію.Проте ні горілчана монополія, ні емісія не могли бути головним джерелом доходівбюджету. Ця роль завжди належала сільському господарству. Випробували йвідповідний механізм вилучення селянських коштів. Керуючись ідеєюнародногосподарського оптимуму дерективи з’здувизначали досить високі темпи індустріалізації, колективізації сільськогогосподарства і піднесенням матеріального добробуту трудящих.
Керуючись в основному дерективами, Держплан розробив два варіанти п’ятирічки – відправий і оптимальний. У квітні 1929р. XVI конференція ВКП(б) схвалила оптимальний варіант, а через місяць, на V з’зді Рад він став законом. Проте цей законзалишився на папері. Перша п’ятирічка, яка почалася з жовтня 1928р., виконуваласьза сумою щорічних планів, які не мали майже нічого спільного із затвердженим п’ятирічним планом.
Справа у тому, що п’ятирічкаще у формі деректив ХV з’їзду ВКП(б) малафундаментальний недолік: “ножиці цін”(розрив у цінах). Селяни не давали на цезгоди і взимку 1927-1928 років практично припинили підвезення хліба на ринки. Україні спалахнула хлібозаготівельна криза. Виїхавши у січні 1928р. нахлібозаготівлі до Сибіру, Сталін у серії виступів перед партійними працівникамирозгорнув прграму з трьох пунктів:
- зажадати від куркулівнегайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови– застосувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;
- у найближчі 3-4 рокипровести часткову колективізацію сільського господарства;
- услід за частковоюпровести суцільну колективізацію сільського господарства.
Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати хлібозаготівельнукризу і одержати від села додаткові кошти на індустріалізацію. Надзвичайнізаходи були придатні для вилучення готової продукції. З їх допомогою неможливобуло змусити селян-одноосібників постійно виробляти товарний хліб. Одже, одразупісля ХV з’їзду ВКП(б) Сталін відійшов від курсусоціалістичного будівництва, накресленого в дерективах по п’ятирічному плану. Замисливши в лютому 1928р. скасування непу, примусовеоб’єднання селян у колективні господарства і накладанняпродрозкладки на колгоспи, Сталін на словах усе це заперечував.
“Рік великого перелому” характеризується не тільки переходом досуцільної колективізації селянських господарств при розкуркуленні їх заможногопрошарку, а й швидким згортанням ринку, наростанням в економіці розподільчих,воєнно-комуністичних рис. У містах відбувався перехід до нормової торгівлі.Призначені для села промтовари теж були вилучені з вільного продажу й увійшлидо фонду отоварювання заготівель на контракційній основі.
Ліквідація непу, перехід до суцільної колективізації зустріли опірз боку найстаріших членів Політбюро – М. І. Бухаріна, О. І. Рикова і М. П.Томського. У групи Бухаріна не виявилось альтернативної програми унайважливішому для долі соціалізму питанні про темпи індустріалізації.Відкинувши у 1923р. разом з іншими членами партійно-державного керівництва курсЛеніна на самофінансування і повний госпрзрахунок у соціалістичнійпромисловості, вони потім – хоч-не-хоч – згоджувались і на “нажоці цін”, і наобмежене застосування надзвичайних заходів про те на ліквідацію непу вонизгодитись не могли.
Сталін переміг під прапором боротьби за прискорену індустріалізаціюкраїни. Здобувши абсолютний контроль над партією і державою, він негайноперейшов до авантюристичної лівацької політики “стрибка” в індустріалізації.Утруднень у фінансуванні капітального виробництва більше не існувало, хоч черезвідсутність справжнього госпрозрахунку промисловість самостійно зароблялапорівняно небагато.
1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XV з’їзду партії
про часткову колективізацію на добровільній основі.Після того, як опір групиБухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало. Механізм“стрибка”, складовий елемент якого становила суцільна колективізація, булозапущено.
Рік великого перелому характеризувався остаточним відступом дополітики воєнного комунізму. Початок форсованої колективізації збігся зпрактичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодоздавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкоюплану по кожному селу, колективному або індивідуальному господарству. Протерозкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгоспівзросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням. З літа 1930р.поширилась практика твердих завдань щодо здачі всіх “лишків”. Повернення донепопулярного воєнного комунізму термінологічно маскувалося. Методивоєнно-комуністичного штурму було названо “новим етапом непу”. Поняття“продрозкладка” замінювалося поширеним терміном “план”.
Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою. Україна одержаланепоганий урожай. Було здано по 4,7 центнера з гектара – рекордний показниктоварності за всі роки Радянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспнесело здатне забезпечити “стрибок” в індустріалізації. Селян результати першогороку суцільної колективізації привели в шоковий стан. Хоч грізне слово“прдрозкладка” не вживалося, в колглспне село повертався напівзабутий побутдесятирічної давнини. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельнуспроможність. Фонд отоварення заготівель був мізерний, а заробтки вгромадському господарстві – злиденними. Щоб прогодуватися, треба булорозраховувати в основному на присадибну ділянку. Проте кількість колгоспівзростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників ставвважатися перегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер.Господарювати індивідуально ставало дедалі важче: одноосібників розкуркулювали,обкладали “твердим завданням ” та високими податками, тоді як колгоспникиодетжували податкові підьги. До кінця 1932р. на Україні колективізували майже70% селянських господарств з охопленням понад 80% посівних площ. Не меншвисокого рівня колективізації досягнули в інших зернових районах.Колективізація супроводжувалася експропріацією заможного прошарку селянства іруйнування розвинутої системи сільськогосподарської кооперації. Продрозкладкавела до швидкого зростання кризових явищ. Найістотнішим проявом кризи, якаохопила молодий колгоспний лад, була цілковита незацікавленість селян урозвитку громадського господарства, їхнє пряме небажання працювати.
До початку суцільної колективізації в колгоспах панувала“поденщина”. Іноді доходи розподілялися по їдцям або кількості робітників в сім’ї. Колгоспцентр СРСР у директиві від 6 червня 1930р. “Про оцінку іоблік праці у колглспах” висловився за впровадження нової економічної категорії– трудодня, який давав змогу враховувати не тільки кількісні, а й якіснірезультати роботи. У 1932р. переважна більшість колгоспників до організаціїпраці за трудоднями. Проте в самому порядку нарахування їх існувало багатонедоліків. Один з найсерйозніших – дискримінація праці польових працівниківвикликана насамперед бюрократизацією управлінської сфери через відсутністьсправді демократичних норм у примірному Статуті сільськогосподарської артілі. У1930-1931рр. У колгоспах створювалися тимчасові бригади – на періодсільськогосподарської кампанії. Непостійний склад пригад і незакріпленністьробочої худоби, реманенту, земельних ділянок тягли за собою знеосіблення ізрівнялівку. Під час збиральної кампанії і обмолоту запанував цілковитий розгардіяжі безладдя. Бригади розпалися, на ровоту виходив хто хотів, праця організованане була. Планів не мали. Роботу зволікали. Хліб осипався, просапних не збирализовсім. Розкрадвння пішло навалою, вдень і вночі з поля возили на очах у всіх,розтягали колгоспний хліб. Обліку не було.
Партійний вплив на стан справ у колгоспах відчувався слабо. Зкількісного та якісного боку, а також за своєю організаційною структуроюпартійні організації не стали на належній висоті. Нечисленність сільськоїпарторганізації і специфіка складу(переважали члени партії, які займали керівніпосади, а також агрономи, лікарі, вчителі та інші спеціалісти) перешкоджалипереходу від територіального до виробничого принципу в її побутові. А життявимагало розв’язати питання про організацію партійного осередку безпосередньо вколгоспі. У лютому 1931р. ЦК партії прийняв “положення про осередок ВКП(б) уколгоспах”. Відповідно до нього сільські осередки в районах суцільноїколективізації обов’язково мали бути перетворені на колгоспні. Найпоширенішимибули міжколгоспні організації, які об’днували по 5-6, а інодібільше 10 колгоспів у кількох населених пунктах. З жовтня 1930р. до кінця п’ятирічки на Україні через кожних два дні з’являлася новамашинно-тракторна станція. Наприкінці 1932р. в республіці діяло їх 592 –обслуговували половину колгоспів, переважно великих. Та розгортання мережі –лише частина справи. Активно впливати на організаційно-господарське зміщенняколгоспів МТС ще не могли.
При аналізі причини дезорганізації колгоспного виробництва не можнавідкидати неготовності основної маси колгоспників до колективної праці.Дрібнобуржуазна психологія середнього селянина, який раптово для себе опинивсяв колгоспі, нерідко виявлялася в низькому рівні дисйипліни, безвідповідальномуставленні до усуспільненого майна й худоби, байдужості до всього, що було замежами власної присадибної ділянки. І всеж безуспішність спроб реалізувати вмасовому масштабі заходи щодо організаційно-господарського зміщення колгоспів,які добре себе зарекомендували в передових артілях, пояснювалася, насамперед,не особливостями селянської психології, а руйнівним впливом продрозкладки. Зодного боку селяни не могли почути себе господарями у власному колгоспі, томущо вироблена колективною працею продукція не стала власністю колектива. Зіншого боку, вони знали, що колгоспи утворенні шляхом об’єднання їхніх власнихзасобів виробництва. Колізія розв’язувалась просто: колгоспники починализабирати продукцію, вироблену в громадському господарстві, до її оприбуткуванняі вивозу. Такі дії кваліфікувалися як крадіжка. У 1932р. крадіжками займалисявід 85 до 90% колгоспників. Крали, щоб забезпечити себе продуктами харчуванняабо щось заробити прдажею. На ринку, який існував практично нелегально, ціни напродукцію сільського господарства до кінця першої п’ятирічки зросли в 30 разів.Колгоспники застосували своєрідну тактику соботажу хлібозаготівель: намагалисяприховвти при обліку справжні розміри врожаю, залишали зерно в соломі приобмолоті, щоб згодом потайки перемолотити її другий раз – для себе.
Замість того, щоб покінчити з виробничими відносинами, якізмушували колгоспників красти власну продукцію, Сталін та його найближчеоточення обрали шляхи репресії. Хоч давно вже було оголошено про ліквідаціюкуркульства як класу, Молотов знову заговорив про загрозу збоку куркуля, якийнібито організував на селі розкрадання хліба та іншого колгоспного добра, абишкодити громадському господарству колгоспників, виконанню ними державнихзавдань. ВЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1932р. прийняли постанову “Про охорону майнадержавних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської(соціалістичної) власності”. Відповідно до цього законодавчого акту розкраданнямайна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом, а за пом’якшуючих обставин – бозбавлення волі на строк не менше 10 років. 22серпня 1932р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову ”Проборотьбу із спекуляцією”.Спекуляція каралась ув’язненнямв концтаборі на строк від 5 до 10 років без права застосування амністії.
Руйнівний вплив продрозкладки на продуктивні сили сільськогогосподарства повною мірою виявився 1931р., коли в колгоспі об’єдналася більшість сільського населення України. Однак дезорганізація ідеградація громадського виробництва голгоспів не позначилася на поставкахдержаві: їх стягували залізною рукою. Зате рівень життя колгоспників, якийзалежав від ”залишкового” принципу плати праці. Уже в перші місяці 1932р. вбагатьох сільських районах вичерпалися запаси продовольства насамперел хліба.Над колгоспниками зависла загроза голоду.
В сільському господарстві України спостерігався катастрофічнийстан. Посівна кампанія затяглася до кінця червня і все ж недосіяли понад 2млнгектарів, відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадник бур’янів.Через те, що просапних культур не обробляли, частина посівів загинула. Наплощах, що залишилися, урожай був невисокий, незважаючи на задовільні погодніумови.
15 квітня 1932р. завідуючий приймальною інформував Лозовськийрайком партії про стан артілі ”Червоний Жовтень”: у колгоспі 70 дворів, 260 їдців, хліба вистачилотільки до 1 лютого, колгоспники вживають як їжу винятково буряк, через що хворіють, було чотири випадки голодноїсмерті, хворих – 50 чоловік. 25 квітня в Решетилівський райком партії надійшлаінформація за скаргою групи громадян хутора Степового Піщанської сільради: планхлібозаготівель виконано, проте вони залишилися зовсім без хліба, нема йкартоплі, люди пухнуть з голоду. 25 квітня в приймальну надійшов лист з артілі“12 Жовтень” Дворічанського району: в громадському господарстві було 300 коней,а залишилося 5, селяни кидають артіль і розбігаються. Ті, хто залишився,пухнуть з голоду. Тоді ж група колгоспників артілі “Трактор” Сумського районунаписала: в хлібозаготівлі взяли все зерно, колгоспники не мають хліба йкартоплі, без фуражу залишилася худоба. Балтійський моряк, який побував увідпустці в селі Петрушки біля Києва, писав: непрацездатним хліб не видають,запаси його, в тому числі страховий фонд, передано в хлібозаготівлі, є випадкиголодної смерті. 14 травня приймальня одержала листа від жителя Остерськогорайону такого змісту: “Я хочу жити, але не можу, вмираю з голоду. Як у нас вселі Крихаєві, так і по цілому району Остерському настояща голодовка: пуд мукиржаної 100 крб, пуд картоплі – 20 крб, і то ніде не купиш і много випадків:дяько купив пуд, дав 100 крб, а від нього міліція отобрала. У Крахаєві одкривсятиф голодний, приїхала бригада з району врачей, закрили школу і нуліквідіровать тиф. Навезли з району продуктів, підкормили больних і не сталиумирать з голоду. В селі умерло з голоду три душі здорових, много дітей істарих. В Остерському районі зареєстровано захворювання тифом по 15 селах, вКрихаєві було 90 випадків, з них четверо померло”.
Єдиним для 1932р. нововведенням у взаємостосунках між містом іселом був дозвіл торгівлі для колгоспів, колгоспників та одноосібників зацінами вільного ринку. Зроблена з воєнно-комуністичних позицій спробаналагодити плановий продуктообмін між містом і селом була офіційно визнананеспроможною. Проте на поточну ситуацію постанова не вплинула. Адже торгівляхлібом дозволялася тільки після виконання заготівельного плану, з 15січня 1933року.
Сталін сліпо вірив у дієвість обов’язкових постанов, незалежно відтого, чи відповідають вони реальним інтересам і відносинам. Він думав, щопроблему жнив 1932р. можна розв’язати прийняттям закону, в якому були бпередбачені заходи проти виявлених раніше хиб. У постанові РНК СРСР і ЦК ВКП(б)від 5 липня 1932р. “Про збиральну кампанію 1932 року” висувалася вимогазапроваджувати скиртування: своєчасно скошений і заскиртований хліб не мігтривалий час зберігатися в полі. З метою заохочення колгоспників дозволялосявже при обмолоті видавати аванси в рахунок натуральної частини доходів в обсязі10-15% фактично обмолоченого хліба. Це був певний крок уперед від ”залишкового”принципу оплати трудоднів: раніше хліб на трудодні видавали тільки взимку,після виконання заготівельного плану. 1932р. було заскиртовано більше скошеногохліба, ніж у попередні роки. Втрати від обсипання зменшилися. Зате тривалезберігання хліба в полі викликало масове розмноження гризунів. На засіданніРаднаркому УРСР 11 листопада 1932р. вказувалося, що поширення польових мишейнабуває розмірів стихійного лиха. Щоб не вмерти з голоду колгоспники ціноюнадлюдської праці розкрили мишачі нори на площі 120 гектарів. У результатівдалося одержати 17 центнерів доброякісного зерна. В кожній норі було від 2 до6кг пшениці.
1932р. втрати врожаю позначилися вже не тільки на життєвому рвніколгоспників, а й на хлібозаготівлях. До першого листопада від селянськогосектора України надійшло лише 136млн пудів хліба. Мляво відбувалися заготівлі ів інших регіонах країни. Централізовані ресурси хліба та інших видівпродовольства швидко танули. Це викликало скорочення і без того низьких нормвидачі продуктів за картками для робітників та службовців. Різко зменшивсяхлібний експорт, що призвело до майже десятикратного збільшення дифіцитузовнішньоторговельного балансу порівняно з 1929 роком. Зростання короткостроковоїзаборгованості обумовило появу на західних валютних ринках чорної біржірадянських векселів. Прострочення платежів загрожувала непередбачениминаслідками, і з поточних рахунків іноді доводилося розплачуватися валютою,одержаною від продажу національних художніх цінностей. Саме тоді з головнихмузеїв країни назавжди пішли за кордон сотні творів великих художників.
Є безліч фактів, які незаперечно доводять злочинний характердіяльності надзвичайних комісій надісланих Сталіним у листопаді 1932р. доХаркова, Ростова-на-Дону і Саратова із завданням взяти хліб за будь-яку ціну.Надзвичайну комісію на Україні очолив Молотов.
Комісія Молотова не приймала власних постанов, а діяла від іменіпартійно-державного керівництва республіки. Діяльність її розпочалася зприйняттям постанов ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада1932р., майже ідентичних за змістом і під однаковою назвою – “Про заходи попосиленню хлібозаготівель”. Постановами передбачалося, що в артілях, де під часжнив допускали авансування колгоспників понад встановлену норму (15% відфактичного обмолоту), мають організувати повернення незаконно розданого хліба.Вводилася практика натуральних штрафів (м’ясом, картоплею та іншимипродовольчими продуктами – на випадок відсутності запасів зерна) колгоспниківта одноосібників-боржників по хлібозаготівлях. Ключовим серед репресивнихзаходів був дозвіл райвиконкомам перераховувати в хлібозаготівлю всі створені вколгоспах натуральні фонди – насіннєвий, продовольчий і фуражний.
Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівляхзаносились на “чорну дошку”. Статут “чорної дошки” означав фактичну блокаду:селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було продовольчих запасів,люди гинули голодною смертю. Велике село Гаврилівка загинуло майже повністю.Лише з 15 грудня 1932р. було дозволено продавати гас, сірники та іншіпромтовари у селах, за винятком 82 районів 5 областей, які найбільшезаборгували по хлібозаготівлях.
Вилучення максимальної кількості колгоспногохліба методами продрозкладки на перших порах докорінно поліпшило непростуситуацію в зовнішній торгівлі. Справді, у 1926\27р., коли хлібозаготівлівідбувалися шляхом закупок на ринку, було вивезено приблизно130млн пудів. У1928р., коли вибухнула хлібозаготівельна криза, вивезти вдалося лише 27 млнпудів, а в 1929р. – 11 млн пудів. Якраз у цей час почалася світова криза, що зособливою силою вдарило по радянській зовнішеій торгівлі. Ціни на сировину, щовивозилася, впали значно нижче, ніж ціни на устаткування, що ввозилося. Отже,треба було експортувати зночно більше сировини, щоб одержати ту саму валютнувирочку.Продрозкладка спочатку дала можливість збільшити експорт зернових. У1930р. він зріс у 27 разів – до 298 млн пудів, у 1931р. – досяг максимальноївеличини за весь післяреволюційний період – 316млн пудів. Водноразпродрозкладка викликаючи прогресуючий параліч, сільськогосподарськоговиробництва, різко зменшила, в кінцевому підсумку, експортні ресурси.
Хлібозаготівлі подовжувалися навіть у першій декаді лютого 1933року, коли селяни почали гинути від голоду. Практично на всій території Українив сільській місцевості тоді вже не існувало скільки-небудь великих запасівпродовольства.
Повна безвихідь ситуації змусила на Дніпропетровщині звернутися доапсолютно неморального засобу – нагороди за донос. Кожний, хто вказував, десусід ховае зерно, одержував від 10 до 15% виявленого як премю. 17 лютого цей”досвід” поширився на всю республіку у формі спеціальної урядової постанови.
Насіннєва проблема відійшла на другий план після того, як секретарЦК ВКП (б) Постишев добився прийняття 25 лютого постанови РНК СРСР і ЦК ВКП (б)про виділення Україні позички в розмірі 20 млн пудів зерна. Фактично,телеграфний дозвіл на викорестання розміщених у республіці державних запасівхліба для харчування голодуючих у розмірі 3млн пудів надійшов 19 лютого. Всьогодо кінця квітня республіка одержала 22,9 млн пудів насіннєвої позички, 6,3 млнпудів фуражної позички, 4,7 млн пуді продовольчої позички і 400 тисяч пудівпродовольчої допомоги.
Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі.Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація проголод проникала й за кордон. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей,селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях.Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць аж до початку літа. Такаінформація ретельно приховувалася від народу. Сталін говорив про успіхиміжз’їздівського періоду, з підкресленим натиском відзначав, у контексті зцифрами про зростання національного доходу і промислової продукції. Включеннядо традиційного переліку успіхів нового елемента – даних про зростаннянаселення – мало на меті покласти край різного роду чутки у країні і закордоном про величезні втрати людей від голоду.
Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить, що прямівтрати населення України від голоду 1932р. становили близько 150 тисяч чоловік.1933р. голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн чоловік. Повні демографічнівтрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934 рр. 5млн чоловік.Не менше мільона загинуло на Кубані. Голод у 1933р. був наслідком спробиздійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Проте примусоваколективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокоїдеградації сільського виробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодовнообійшлася країні й народові.
Cписок використаної літератури:
1. С. В. Кульчицький“Трагедія голоду 1933”; т-во “Знання”; К. 1989;
2.С. В. Кульчицький, М. Котляр; “Довідник з історії України”; видавництво “Україна”; К. 1996