Реферат: Футуризм в Україні та Михайль Семенко

ПЛАН РЕФЕРАТУ

Головні ідеї та положення футуризму.

Розвиток футуризму в Україні, основоположником якого є Михайль Семенко.

Хронологічна біографія письменника.

Основні мотиви творчості письменника.

Футуризм, авангардний напрям у літературі, що розвинувся на початку ХХ ст. головним чином в Італії та Росії. Головне завдання нового напряму вбачалося в нищенні панівних у XIX ст. літературних форм, особливо реалізму та класицизму, та в безконтрольному індивідуалізмі, який виразився в літературі, особливо в поезії, так званою «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів, часто без жодного глузду. Характеристичною прикметою футуризми була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала віддати ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені установленим естетичним смакам, часто з метою «епатувати буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями.

До першої світової війни футуризм на індустріально відсталій Україні не мав сприятливого грунту. Але вже 1913 року лідер українського футуризму Михайль Семенко видав збірку поезії «Prèlude», а 1914 року — «Дерзання» і «Кверофутуризм», також він відомий експериментаторськими циклами, де намагається епатувати публіку, — «П'єро кохає» і «П'єро мертвопетлює» (1918 — 1919 рр.), а пізніше збіркою «Кобзар» (1924 року). Активний організатор, він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: «Фламінго» (1919 — 1921 рр.), «Аспанфут» (1921 — 1924 рр.) у Києві, а після переїзду до Харкова журналу «Нова Генерація» (1928 — 1930 рр.). Всі ці етапи характеризуються декларативністю й експериментаторством. Від проголошення «смерті мистецтву», шукання «метамистецтва» як синтез поезії, прикриваючись лояльними революційними деклараціями, переходять до культу «великої техніки», боротьби «проти провінціальної обмеженості». Не можна заперечувати наявності в «Новій Генерації» цікавих формальних шукань в поезії і прозі (художній репортаж, експериментальний роман), але їм бракувало грунту та глибини. Під тиском панівної комуністичної ідеології журнал змушений був стати бойовою трибуною «пролетариатського мистецтва» і від деструкції перейти до пропаганди конструктивізму й супрематизму, а потім був зовсім заборонений. Футуристи не мали такої видатної позиції в українській літературі своєї доби, як символісти чи неокласики, проте вони активізували поезію новими темами й формами.

Семенко Михайло народився 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині, він був сином письменниці Марії Проскурівни. 1911 поїхав навчатися у Психо-Неврологічний Інститут в Петербурзі. Скінчивши дворічні загальноосвітні курси юнак став студентом природницько-історичного відділення педагогічного факультету. 1914 року М. Семенко опинився у Києві. В 1916 році мобілізований до армії. Служив військовим телеграфістом у далекому Владивостоці. На Україну повернувся наприкінці 1917 року.

Дебютував М. Семенко в «Українській хаті» (вірші «Дарунок, „Гріх“, „Мов квітка“). Перша збірка виходить 1913 року під назвою -»Prèlude". В цю збірку увійшли мелозвучні, але неглибокі вірші. Це традиційна романсова лірика з властивою їй елегійністю, безпосередністю почуттів.
ЗБІРКА «Prèlude»
СЕРЦЕ РВЕТЬСЯ…
Лягає сум і серце б’ється,
Згадаю як літа старі.
Пусти — і зразу понесеться,
Куди — не знаю, а мерщій
В глибоке небо серце рветься,
В широкий молиться простір.
Перші футуристичні вірші М. Семенко датовані днем виступу В. Маяковського в психоневрологічному інституті. М. Семенко різко відходить від традицій хатян, кидає романсову поетику; в його віршах з'являється чимала доля іронії та самоіронії.

Основні положення теорії, яку М. Семенко влучно означив як пошуковий футуризм, викладені в маніфестах 1914 року (вірші «Сам» та «Кверофутуризм»), що були передмовами до збірок — «Дерзання» і «Кверофутуризм». Спрямовувалися ці маніфести проти канонізації та будь-якого культу в мистецтві. Проголошувалися «краса пошуку» та «динамічний лет». Кверофутуризм М. Семенко вважав тимчасовим явищем як течію, але постійним — як метод.

Збірки 1914 року М. Семенко розпочав писати паралельно до виниклого на Україні російського кубо- та егофутуризму течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання. 1918 року Семенко видав у Києві збірки «П'єро задається», «П'єро кохає» і «Дев'ять поем».

П’ЄРО КОХАЄ
Я мовчу
До тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь
Я смутний
Я смутний
Я смутний
Бо щось душу стиска мов кошмар навісний
Я веселий
Бо в смутку є пелюст невмерлий

Я не хочу буть листом осінньо-зотлілим
Не хочу про зиму зітхать восени
Хочу бути смілим
І жду весни

Хочу буть в парку і милій читати Верлена
Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі
Багнесь ноктюрнів Шопена
Душу її зрозуміть

Хочу заплющити очі тісніше тісніше
Душу свою відчувати струнніше струнніше
Я люблю
Я люблю
Я люблю

Я мовчу
І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Що чую — я в душу до тебе віллю
Я признаюсь.
Пародіювання заштампованих поетичних прийомів, глузування над традиційний уявленням про поезію, «естетство навиворіт», властиве кверо-футуристичному періоду сходить нанівець у сюжетних циклах інтимної лірики, де помітне тяжіння до традиційних форм. Ліризм циклів органічний. Написані вони у формі солдатського щоденника.

Повернувшись на Батьківщину, Семенко працює навдивовиж продуктивно і лише протягом 1918 року створює дев'ять поетичних циклів. «З світів матеріальних вигнана моя міць нечувана» — так поет характеризує свій стан і додає: «стояв, чорні руки заломлюючи».

Наприкінці 20-их років розпочинається IIIперіод творчості поета. На тлі згортання стильового полілогу, внаслідок уніфікації радянської літератури під дахом єдиного методу, відхід Михайля Семенка від власної поетичної системи був вимушений: йому, авангардистові, важко було підкорятися не внутрішній, а продиктованій потребі писати, як усі.

1919 року проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Товариш Сонце» та «Дві поезофільми». Був редактором журналу «Мистецтво». 1920 року видав разом з М. Любченко і О. Слісаренком «Альманах трьох». 1921 року збірку «проміння погроз». Тоді ж організував «Ударну групу поетів футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922-1924 рр.), кредо й маніфест якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922 року). Зазнавши критики літературних кіл, Семененко перейшов на позицію «лівого фронту» (укр. «ЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924 року), одночасно працював (1924 — 1927 рр.) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ. 1924 року видав у «Кобзарі» дві збірки своїх творів 1910 — 1922 років, 195 року збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 року, разом з Г. Шкурупієм та М. Бажаном, «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів «Нова Генерація» з журналом цієї ж назви (1927 — 1930 рр.). Сильно критикований Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірка «Малий кобзар і нові вірші», 1928 року).

1930 року вийшов збірник памфлетів та віршів "Європа і ми" з центральною тезою: «Треба вчитися у Європи — це так, та не думати „ефіопою“. Памфлети Семенка цікаві й з художнього боку: іронія згущується до сарказму, використовуються гротескні образи, поетика парадоксів, поєднання різних мовних стилів тощо.

1930-их років визнав „помилковість“ своїх колишніх позицій, виявом чого були збірки „Сучасні вірші“ (1931), „З радянського щоденника) і “Китай в огні» (1932).

У віршах 1932-33 років поет уже, «як усі», прославляє СРСР. Політичним твором того часу стала хіба що «Німеччина» (1936 року) — гостросатирична поема політичної, філософської думки, напівстилізована під манеру Г. Гейне.

23 квітня 1937 року в Києві ще відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а через три дні його заарештували. 24 жовтня 1937 року Семенко був розстріляний разом з іншими українськими письменниками. У серпні 1960-их років — реабілітований.

До війни українське письменництво черпало теми переважно з села, бо місто було українцям майже чуже. І тільки після війни футуристи ніби-то відкрили його для себе. Їх захопили такі почуття та емоції, що вони не встигали переводити їх у звиклі слова, а висловлювалися уривками слів та окремими складами: “дир… бул… щил… ва… мак… кро… Футуристи дали українській літературі дуже великого поступу, особливо Михайль Семенко. Вони розкріпачили і урбанізували українську мову.

Рання футуристична творчість Семенка, просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Ми можемо розрізняти в його віршах різноманітність тем, від оспівування київських предревніх каварень переходить до захоплення революцією, сприймаючи її зовнішньо, поверхово. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-их років.

ЗБІРКА «БІЛА СТУДІЯ»
ПЕРЕКОНАННЯ
Моя думка пестила мріюі.
Які дрібненькі квіточки!
І мрія шептала: я тебе зогрію —
Припести думки!

І було так багато здивованості
В нашім яснім єднанні.
Ми — щасні в цій прикованості,
У цім переконанні.

Семнко був «фігурою доби». Він одним із перших почав згуртовувати літературні сили; його аскетичні функціонувальні вірші — це гостроагітаційна, майже лозунгова поезія, що реалізувала теорію «соцзамовлення», побудована за згубним для поетів-ліриків принципом раціоналізму. Семнко не раз «проговорювався», висловлюючи невимовний сум і затаєний біль від того, що «творчість сковано жорсткою і жорсткою»: «Писать про активність я мушу забуваючи людську душу».

Переконання Михайля Семенка: українська версифікація потребувала реформістських змін на які «хатяни» та молодомузівці з їхньою половинчастою «модерністю» не пристали би.

Відколи Семенко став футуристом, він всіляко намагався форсувати ствердження в українській поезії образної стихії міста, — це було його програмним моментом. Михайль Семенко-імпресіоніст відтворює звук і колір, динаміку міста, змальовує його в різні пори року.

Поезія Михайля Семенка довго, набагато довше, аніж російських футуристів, «не приймала» революційної тематики. Почасти це дивувало, бо Семенко ще у Владивостоці вступив до лав РСДРП(б), працював у більшовицькому підпіллі, а в своїй творчості попервах відтворив лише психологічну реакцію на негативні наслідки революції.
Список використаної літератури:

1. Редакційна колегія — "Історія української літератури XXстоліття" Київ, 2000

2. Національна Академія Наук України — «Енциклопедія Українознавства» Перевидання: Київ, 1995

3. За редакцією Володимира Кубійовича — " Енциклопедія Українознавства" Львів, 1998