Реферат: Норми сучасної української мови у спілкуванні

Реферат

Норми сучасної української мови у спілкуванні

Зміст

Вступ

1 Процес спілкування. Види спілкування

2 Основні правила ведення мовлення

2.1 Для різних видів мовленнєвої діяльності

2.2 Правила для слухача

3 Деякі аспекти мовленнєвої ситуації

3.1 Мовленнєва ситуація

3.2 Етикет і мовлення.

3.3 Культура поведінки, культура спілкування і мовленнєвийетикет

Висновки

1 Процес спілкування. Види спілкування

Під час вивчення будь-якого об'єкта проводятьйого класифікацію. Класифікують і спілкування. Доцільно подати одну з найбільшприйнятних схем такого процесу:

За характером комунікантів у просторі та часірозрізняють спілкування контактне – дистантне.

Поняття контактного спілкування зрозуміле:співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами єситуація, жести, міміка та інтонація.

До видів дистантного спілкування належать такі,де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова по телефону,спілкування у листах тощо.

За наявністю чи відсутністю будь-якогопосередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) – опосередковане(непряме).

Для прямого спілкування – це зазвичай розмова,бесіда, доповідь і т.п.

До видів опосередкованого спілкування належатьі телефонна розмова, і лист, і передавання інформації по радіо, телебаченню,через книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворенняцілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії;видавництва й типографії, пошту, телеграф, телефонні станції і т.п., а такожармію робітників, які їх обслуговують.

За формою існування мови розрізняютьспілкування усне – письмове.

Усне спілкування, як правило, пов'язане зознаками контактності і безпосередності, а письмове – з ознаками дистантності йопосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, щовідображаються у більш складних мовних формах: відокремлені звороти,експресивні синтаксичні фігури і багато інших.

Письмовий текст вимагає обдумування. Такийтекст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою,інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крімуточнень (“Слово – не горобець: вилетить – не спіймаєш”).

4. З погляду змінної – постійної позиції “я –мовця” і “ти – слухача” розрізняють спілкування

діалогічне – монологічне.

Діалог утворюється зміною ролей “я” і “ти”, щоорганізовує текст як суму реплік. Існує своєрідний зв'язок “я” (адресанта) і“ти” (адресата).

5. За кількістю учасників розрізняютьспілкування

міжособистісне (особисте) – масове.

Кількісні відношення “1-1” і “1- декілька”приводять до міжособистісної комунікації, відношення “1- багато” – до масової (радіо,преса, телебачення).

З погляду ситуації спілкування івзаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування

приватне – офіційне.

На відміну від приватного, офіційне спілкуванняобмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представниківорганізації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипнихкомпонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно-ділових паперівтощо).

2 Основні правила ведення мовлення

2.1 Для різних видівмовленнєвої діяльності

Суспільство формує певні правила їх здійснення.Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовцяі слухача.

Виділимо насамперед правила для мовця:

Доброзичливе ставлення до співрозмовника,повага до адресата.

Необхідно виявляти доречну у певній ситуаціїввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо).Треба знімати надмірну категоричність.

Мовцеві не рекомендується ставити в центр увагисвоє “я”, нав'язувати свої думки й оцінку подій.

Необхідним для мовця є відокремлення власного“я” слухача у центр уваги.

Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови,доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

Мовець повинен стежити за логікою розгортаннятексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.

Мовець повинен пам'ятати, що межа смисловогосприйняття і концентрації уваги у слухача – обмежені.

Мовцеві необхідно постійно відбирати мовнізасоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки наадресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність абонеофіційність ситуації.

Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактномубезпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже,сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуруповедінки.

2.2 Правиладля слухача

Необхідно перервати всі справи й уважновислухати мовця.

Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою ітерпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

Намагатися не перебивати мовця, не вставлятинедоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовцята його інтереси.

Необхідно вміти вчасно оцінити мовленняспіврозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

3 Деякі аспекти мовленнєвоїситуації

3.1 Мовленнєва ситуація

Визначається такими обставинами, які змушуютьлюдину щось сказати (або брати участь у мовленнєвій діяльності). Підмовленнєвою ситуацією розуміють складний комплекс зовнішніх умов спілкування івнутрішніх реакцій співрозмовників, що знаходять вираження в якому-небудьвисловлюванні (тексті). Інакше кажучи, для виникнення мовлення необхідні авторйого та адресат, тема, місце і час мовлення, його причина і мета.

2.2 Етикет і мовлення

У кожному суспільстві етикет поступоворозвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формуютьзагалом моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов'язані між собою. Манерамовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибірмовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все це наявне внаших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити як правила, щорегулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць мови й мовлення, якасловесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки ті мовні багатства, які є вкожному суспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикетрегулює складний вибір доречного засобу конкретною людиною, для її конкретногоадресата, у конкретному випадку, ситуації.

3.3 Культура поведінки, культураспілкування і мовленнєвий етикет

Культура спілкування – частина культуриповедінки людини у суспільстві. Культура поведінки – сукупність форм щоденноїповедінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходятьзовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культураповедінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет –важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці,усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

Висновки

У кожному суспільстві етикет поступоворозвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формуютьзагалом моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов'язані між собою. Манерамовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибірмовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все це наявне внаших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити як правила, що регулюютьмовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць мови й мовлення, яка словесновиражає етикет поведінки, дає нам в руки ті мовні багатства, які є в кожномусуспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулюєскладний вибір доречного засобу конкретною людиною, для її конкретногоадресата, у конкретному випадку, ситуації.