Реферат: Традиции и обычаи Украины \укр\
Традициии обычаи украины
/>
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціаль- на група має своїзвичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
Але звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені врухи і дію світовідчуття, світосприйманнята взаємини між окремими людь- ми. А ці взаємини і світовідчуттябезпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що
в свою чергувпливає на процес постання народньої
творчості.Саметому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями народу .
Звичаїнароду — це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки в сучасному, а і в його істо- ричному минулому.
Звичаї- це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільшихвсенаціональ-них справах. Звичаї, а також мова — це ті найміцніші
елементи, що об`єднують окремих людей в один на-
род, в однунацію.Звичаї, як і мова, виробилися про-
тягом усьогодовгого життя і розвитку кожного
народу .
Вусіх народів світу існує повір`я, що той хто
забув звичаїсвоїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений длясвого народу .
Нашвеликий поет Тарас Шевченко, звертаючись
до України, якдо матері, що вічно страждає питає :
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась ?
Чити діточок непевних
Звичаюне вчила?
I
Ми, українці, нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почалитворити далеко до християнського пері- оду на Україні. Разом із християнствомВізантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культурувзагалі. У нас на Україні вже була національна культура, і Володимир Великийтільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури .
ЗустрічВізантії з Україною — це не була зустріч бідного з багатим; це була зустрічякщо не рівних, то близьких поту- гою, але різних характером культур. Ще йтепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі,поєд- нання староукраїнської, дохристиянської культур. Але ми до цього вжетак звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаяхстароукраїнське і де почина- ється християнське. Бо староукраїнські традиціїввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляє-
мо Різдва безкуті, Великодня — без писанки, Святої Троїці — без клечання, навіть називємоце останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємо свято Купала, на«Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік, на «Катерини» кличемо долю, ана «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і якадівчина не ворожила, чи вий-
де заміж цьогороку? Нарешті, діти, бавляться весною ,
співають :
«Ами просо сіяли, сіяли,
Ой, дід-Ладо, сіяли, сіяли ...»
Співаютьподібне і дівчата, ведучи хоровід :
«Ой, дід, дід і Ладо ...»
Всеце — наша дохристиянська культура, наша найстаріша
традиція. Кутя- це символ урожаю, писанка — це символ на-
родження сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє
II
житло віднечистих духів, що прокидаються (так вони вірили)
разом ізвоскресінням природи — від русалок, мавок, перелес-
ників ...
Купала — це типове дохристиянське свято з усіма старо-
українськимиатрибутами. Ладо — це поганський бог кохання
і плодючості.
Начас, у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись, ще до християнства наУкраїні прпадало свято зимово-
го поворотусонця. Це був час ворожіння на майбутній рік; а тому ми і тепер маємо вріздвяних звичаях цілу низку дохрис- тиянських елементів, що мали своїмпризначенням накликати добрий врожай у наступнім році, багатство і добробут удім господаря, щасливі лови для мисливця, весілля для дівчини та щасливумандрівку для парубка — дружинника князя або й самого княжеча. Всі стихійнісили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям іхудобі .
Провсе це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початкухристиянських часів на Україні це виявляється
і у звичайнихобрядах, як ось: дванадцять полін, дванадцять святвечерніх страв,закликання на вечерю мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів, дідух напокутті, сіно на столі .
Всі ці рухи, дії і слова, що на перший погляд немають ніякого значення в житті людини, віють на серце кожного з нас чаромрідної стихії і є для душі живущим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.