Реферат: Легка промисловість України \укр\
Легкапромисловість України
До галузі легкоїпромисловості України належать двадцять підгалузей. Проте виробництво товарівне задовольняють пртреб населення України. Тому слід збільшити випуск товарів іобсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей,зниження матеріаломісткості продукції, економічного витрачання всіх видівресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, якімають відповідні трудові ресурси.
Виробництво товарівлегкої промисловості характеризується випуском непродовольчих товарів.
Обсяг виробництва непродовольчих товарів у 1980 – 1995 рр. подано у таблиці 1.
Таблиця 1. Виробництво товарів легкої промисловостіу 1980–1995 рр.
продукція 1980 1990 1992 1993 1994 1995Тканини всіх видів, млн м2
У тому числі:
Бавовняні
Вовняні
Льнені
Шовкові
Панчішно-шкарпеткові, млн пар
Трикотажні вироби, млг шт.
Взуття, млн пар
985
481
75
82
258
353
293,7
177,2
1212
564
72
98,2
283
443,1
350,9
196,4
926
467
65
68
190
380,9
240,6
144
597
238
51
58
147
297,1
153
104,5
282,9
130
21
40
46
161,1
64
39,1
169
78
15
20
14
118,6
27
20,6
З таблиці 1 видно, що у 1992 – 1995 рр. виробництво основних видів товарів легкої промисловостізнизилося. Така сама ситуація спостерігається в 1996 р., що пов'язано з гостроюнестачею сировини і матеріалів, порушенням господарських зв'язків міжпідприємствами-партнерами ти відсутністю валютних коштів для закупівлі сировиниза кордоном.
Товарів легкоїпромисловості надходить на внутрішній ринок менше, ніж їх виробляють в Україні,оскільки з метою подальшого завоювання ринків збуту і розширення обсягіввиробництва екпортної конкурентної продукції урядом дозволено збільшити експортдо 30% виробництва взуття, одягу, трикотажних виробів та ін.
Легкапромисловість є однією із найважливіших галузей витобництва непродовольчихтоварів (див. на картосхему), яка забезпечує населення тканинами, одягом,взуттям тощо, а промисловість – кордом, технічними тканинами та ін.
/> <td/> />Виробничий потенціал легкої ітекстильної промисловості України давав можливість виготовляти 11,3 м2 тканини,5,6 пари панчішно – шкарпеткових і 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взуттяна кожну людину.
У галузі легкоїпромисловості налічується 483 виробничих підприємств, з них 188 у 1994 р. булище державними, 179 – орендними, 116 – колективними.
Проте значніпотенційні можливості галузі використовується недостатньо внаслідок значнихнедопоставок сировини за міждержавними угодами з країнами СНД, практичноприпинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол. США. Отриманолише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється в галузь менше, ніжпотрібно, хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків,синтетичних латексів, барвників та ін. Підриємства частково працюють надавальницькій сировині, щоб не простоювати, що призводить до збідненняукраїнського ринку товарів. До того ж держави монополісти–постачальникиосновних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідокчого з початку 1993 р. до початку 1995 р. вартість продукції легкоїпромисловості зросла від 26 до 77 разів.
Перед легкоюпромисловістю поставлено важливі завдання – формувати і розміщувати державнізамовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств,пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програмиперспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвиткупідгалузей.
У розробленихпроектах програм розвитук легкої промисловості України передбачено роширитисировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвитокмашинобудування для лкгкої промисловості, а токож механізм відновленнякооперативних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдніУкраїни, де він вирощувався ще в 30–50-х роках. Заслуговує на увагу такожпропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловостіта інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози збіологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми розвиткувиробництва барвників і дубильних речовин.
У зв'зку іззначними можливостями забезпечення промисловості України власним льоноволокномдоцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінату для випуску ллянихтканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсіїокремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовкита освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.
Хімічнапромисловість України має можливість вже використовувати власні потужності длявиробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон,капромлактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слідорганізувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, якідосі імпортували.
Розміщення легкоїпромисловості вигідоно поєднується з розміщенням важкої промисловості, оскількиу виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкійпромисловості – чоловіки. При розміщенні галузей враховується забезаеченістьтрудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливостіокремих економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крімкапітальних витрат, слід обов'язково врахувати витрати на соціальнуінфраструктуру.
Легкапромисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинноїобробки сировини та з машинобудуванням та хімічною промисловістю, якіпостачають їй устаткування, барвники тощо.
У розміщеніхімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною ліквідацією розривуміж сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове,трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне– на споживача, лляне – на сировину.
У легкійпромисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належить первиннаобробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова,нетканих матеріалів, конопле–джутова, сітко–в'язальна, текстильно–галантерейна,трикотажна, валяно–повстяна підгалузі.
Текстильнапромисловість України почаларозвиватись ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств булиневеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, колистарі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Киві, Полтаві,Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі,камвольно–сумвольний – у Чернігові, Дарницький ( Київ ) шовковий комбінат,Житомирський і Рівневський льонокомбінати, бавовонопрядильні фабрики у Києві таЛьвові. Реконструйовано і збільшено потужності чернігівського текстильногокомбінату, Донецької ( Хмельницька обл. ) і Богуславської ( Київська обл. )сукнових фабрик.
Бавовонянапромисловість для виробництва тканини є першрю серед голузей текстильноїпромисловості. На неї припадає 50,1% всіх тканин, що виробляються. Для неїхарактерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовнянапромисловімть у своїй структурі має прядильне, ткатське, крутильно–ниткове іфарбувальне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин здомішками синтетичних і штучних волокон.
Основні бавовняніпідприємсива розміщені у Херсоні і Тернополі ( бавовняні комбінати ), Донецьку( бавовонопрядильний комбінат), Нововолинську ( бавовняна фабрика ), Полтаві( прядильна фобрика), Києві ( ватноткатська), Чернівцях, Івано-Франківську,Коломиї, Коростишеві та Родомишлі ( ткацькі фабрики ), Нікополі (нитковафобрика).
Вовнянапромисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловасть. Вонавиробляє 7% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу,тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробнитство майжен не збереглося. Якдомішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрикидіють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях ( Хмельницька обл.), Бонуславі,Кременчуці, Донецьку, Лубнах, у Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові –камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика.
У Києві, Богуславі,Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосередженовиробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.
Шовковапромисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністювитіснили природній шовк-сирець. Вона виробляє 20,5% усіх тканин України.Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють карпадишен ікрепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини зіштуіного і синтетичного волокон, у Луганську – маланжеві шовкові тканини.Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканинитехнічного призначення.
Ллянапромисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3%тканини на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах. Частину льоноволокнавивозять за межі країни.
Конопляно-джутовапромисловість, крім привізного джуту і власної сировини ( волокна конопель ),використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всюпродуецію цієї галузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатнийзавод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.
Трикотажноюпромисловістю України вироблено в 1995 р. 27 млн шт. трикотажних виробів. За1985 – 1995 рр. виробництво зменшилось в 12 разів. Вона має значну власнусировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові,Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку,Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках ( Чернігівськаобл ). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові, Червонограді ( Львівська обл)прицюють панчішні фабрики.
Швейнапромисловість розміщена урайонах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезтитканини і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейнійпромисловості створено виробничі об'єдниння і фірми, серед них такі відомі, яккиївське виробниче об'єдниння швейної промисловості “Україна”, львівська фірма“Маяк”, Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейнапромисловість до недавна на 90% задовольняла попит населення України на готовийодяг, білизну та іншу продукцію.
Шкіряно-взуттєвапромисловість післятекстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировинадля неї – природня шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широкевикористання нових синтетичних матеріалів ( штучної шкіри, гуми ), парусини,вовни ( для валяного взуття ), тканини суттєво збагатило й доповнило сировиннубазу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг,шорно–сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин.На розміщення шкіряного виробництва і центри м'ясної промисловості, а також традційні способи й види вичинки шкіри.
У взуттєвомувиробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування дляшкіряно–взуттєвого виробництва.
Підприєвствашкіряно–взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м'які шкіряні товари,взуття з натуральної і штучної шкіри.
Шкірянапромисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємстварозміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові ( Київська обл. ), Бердичеві,Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку,шкірозамінники в Одесі.
Сучасна взуттєвапромисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєвіфабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бухматі, Херсоніреконструйовано; у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі йМукачеві збудовано нові великі підприємства. Всьогов в Україні діє 16 шкірянихі 33 взуттєвих виробничих обєднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничіобєднання – у Бердичеві ( “Світанок” ), Івано-Франківські, Києві; взуттєвівиробничі обєднання – у Луганську, Львові ( “ Прогрес” ), Харкові, Кривому Розі,Хмельницьку.
Дляшкіряно-взуттєвої промисловості важливо удосконалювати діючу і створювати нову,високоефективну технологію шкіряновзуттєвого і дубильноекстрактовоговиробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними таексплуатаційними властивостям; механізувати та автоматизувати виробничіпроцеси.
Хутрова підгалузьпереробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутрові ташубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер.Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська область), Краснограді ( Харківська обл. ), Тисмениці (Івано-Франківськаобл.), Львові, Одесі, Жмеринці.
В Україні основнийхутровий промисловий звір – лисиця, яка поширена на всій території. Особливоцінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків іводяних щурів, що шкідниками сільського господарства. Крім того хутровіпідприєвства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика.
У підгалузяхосвоєно техношогію облагодження овечих шкір, внаслідок чого паліпшились якістьі зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У хутровій підгалузі суттєвезначення має також трикотажне штучне хутро, що імітує татуральне хутро норки,куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україніштучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробничетрикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах ( Дніпропетровська обл. ) і Ясні( Закарпатська обл. ). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масовоговжитку, удосконалюються технології обробки хутрової сировини із нових стійкихбаранців, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.
Виробництвогалантерейних виробів зосетедженоу Києві, Харкові, Львові, майже у всіх обласних центрів та інших містахУкраїни. Галантерейні підприємства, крім легкої промисловості, належать дорізних галузей промисловості. Їх продукція дуже розмаїта – господарські сумки,портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи, краватки, металеві вироби тощо.Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють галантерейні вироби,значно розширилась.
В Українівідчувається дефіцит багатьох товарів народного споживання. Відсутністьреальної конкуренції спричиняє завищення цін, спонукає продавати низькоякіснупродукцію. Нині зростання дефіциту товарів поєднується з гострим дефіцитомдержавного бюджету. Потреба родикального реформування очевидна. Слід рішучезгортати економічно неефективні для суспільства види діяльності. Доцільнопереорієнтувати підприємства на випустк продукції, потрібні споживачеві,збільшити капітальні вкладення у виробництво нових, технічно складних товарівтривалого користування, формувати розвинену мережу обслуговування їх,нарощувати виробництво садових будиночків, розширювати продаж будівельних матеріалів,засобів механізації, що реально впливатиме на рівень життя населення України.