Реферат: Українська преса Північної Буковини та Закарпаття в міжвоєнний період

Українська  преса  Північної  Буковини  та  Закарпаття вміжвоєнний період

Реферат

Чернівецький  гурток молодихжурналістів

Північна Буковина протягом І світової війни постійно була театромвоєнних дій. Тому по закінченні війни у 1918 р. вона було значною міроюзруйнована і дезорганізована. Українське населення постраждало від війнинайбільше. Культурна, освітня робота занепала, українська преса майже невидавалася. В роки  війни тут виходили тимчасові часописи: “Нова Буковина”,“Борба”. У 1918 р. вони були закриті.

За підсумками війни ця територія була віддана Румунії. Але в їїнаселених пунктах проживало близько 320 тисяч українців. У цей час посилювавсяутиск з боку влади щодо української мови і преси. Жорсткий, фактичноокупаційний режим, заборона  навіть зборів і мітингів та цензура преси вРумунії вкрай негативно позначалися на стані української преси краю. Випускгазет без дозволу влад вважався злочином, а поширення в нихнаціонально-демократичних ідей — подвійним, за це, як за зраду державі, моглиприсудити до страти. У 1922 р. влади розгорнули роботу по сприянню виїздуукраїнців з Буковини та заселенню вивільненої землі румунами. Дослідник М.Лозинський у 1923 р. писав: “Українська мова не має ніяких прав, українськедруковане слово загибає під особливою цензурою”.

Газета “Голос Буковини” виходила з січня 1919 року. Це був додатокдо офіційної румунської  газети “Glasal  Bucovinei”. Газета, наприклад,друкувала підручник румунської мови. Ця газета існувала лише рік, бо нецікавила аудиторію.

Українські вчителі на загальних зборах в Чернівцях у 1920 р. вирішили відновити закритий у 1914 р.  двотижневий часопис “Каменярі”. Сутопедагогічне видання, журнал у більшості номерів мав на сторінках білі плямипісля втручання цензури та напис “Цензуровано”: викидалося все, що невідповідало політиці “румунізації” українських шкіл, судів, інших державнихустанов. Преса навіть за тих умов знаходила можливість виступати проти цієїполітики.

Певний вплив на діяльність преси в Буковині маласоціал-демократія, причому буковинські есдеки існували як секція РумунськоїСДП. Вони видавали цілу низку газет від 1919 по 1928 рр. Першу з них — “Волянарода” (1919-1920 рр.) — редагував видатний публіцист Сергій Канюк. Вонапочиналася як двотижнева, через рік стала щотижневою, втім, мала невеликітиражі. Газета спілкувалася з румунськими та віденськими соціал-демократами. Вній подавалися новини про громадянську війну в Україні, потім про життя цієїрадянської республіки. Згодом у протидії з сигуранцею — румунською службоюдержавної безпеки — з’являлися замість закритих видання “Громада”, “Боротьба”,“Земля і воля”, “Борець”. Всі вони, за свідченням М. Романюка, “фактично один ітой самий часопис, який… відповідав ідеологічним засадам однієї партії. Їхавтори й редактори не сприймали політики українських націоналістів, бачили відеалі єдину і неподільну радянську Україну, наполегливо роз’яснювалибуковинцям положення марксизму-ленінізму.

В 1920 році С. Канюк був відсунутий від редагування правоюфракцією партії (“соціал-угодівцями”), політичні позиції часопису були різко змінені, як і назва — тепер це став “Робітник”. Очолив газету її найактивнішийавтор Кость Кракалія, що стояв на позиціях антибільшовизму. Виходила вона щочетверга на чотирьох сторінках. Ідейним стрижнем номерів ставали передовістатті, наприклад, “Спільний фронт світового пролетаріату”. Після закриттявиходила під назвою “Вперед”, з 1927 р. як “Боротьба”.

Умови, в яких видавалися ці політичні часописи, характеризує такадеталь: кожен номер їх цензурувався, політичні матеріали знімалися безжально.Опозиційність владі по багатьох позиціях ще більше ускладнювала їх становище.Так, газети виступають  проти проведення аграрної реформи, яка б ще більшезбіднила українське селянство Буковини і збагатила б румунських поміщиків. Крімтого, за умов реформи передбачалося, що землю дадуть тим, хто доведе своюналежність до румунської національності. Ясно, що ці шовіністичні дії владпогіршували становище в суспільстві та ускладнювали роботу українськихчасописів.

Під впливом соціал-демократів Румунії перебувала газета“Громада”(1921 р.) Сергія Канюка. В ній з симпатією подавалися події радянськоїУкраїни, висвітлювалося повсякденне життя трудящих українців Буковини.“Громада” гостро полемізувала з “Робітником” саме в питаннях ставлення дорадянського ладу. Цікаво, що практично всі статті тут друкувалися без підпису.

Газета “Боротьба”(1925-1928 рр.) від перших номерів зайнялаантикоролівську позицію, закликала до створення робітничо-селянського фронтуборотьби з владою. Її аудиторією були робітники і селяни. Її називали: ”чорна”газета саме через викриття “чорних” справ румунських влад. Головною темою булопоєднання селян та робітників заради втілення соціалістичних ідей. Здавалося б,есдеки не повинні б були робити плани щодо підтримки селянства, в Європі цебули партії промислового пролетаріату. Але серед буковинського населення 80процентів були саме селяни, і це позначалося й на діяльності органів преси. Цяж газета бере участь у міжнародному соціалістичному русі в межах створеної в1927 р. Федерації соціалістичних партій Румунії. Водночас вона — учасницяідейної боротьби з іншими українськими партіями Буковини — соціал-хліборобськійпартії та українській національній партії, які вона звинувачувала успівробітництві з румунськими владами. Незалежна газета “Рідний край”, якуредагував Когут, один з лідерів національної партії, відкидала ці звинувачення.

В 1928 році українські соціал-демократи відокремилися відрумунських однодумців. Редактор “Борця” (1929-1930 рр.) І. Стасюк ставсекретарем новоствореної внаслідок розколу Партії українських працюючих Румунії“Визволення”. Девізом обрано гасло: “Пролетарії всіх країн, єднайтеся!”. Їївиступи відрізнялися різкістю, непримиренністю, вона не шукала співпраці, авела жорстку боротьбу не тільки з владою, а й з есдеками.

Подекуди зустрічається різка критика на адресу сігуранци,жандармерії, і це викликає подив: в умовах становища облоги, фактично окупаціїБуковини українські газети дозволяли собі публікації, які були абсолютнонеможливі в підрадянській Україні: ніякої критики на адресу НКВС, чекістів тамніхто б не дозволив.

Газета ця, як і її попередники, також гостро полемізувала з іншимиукраїнськими партіями Буковини, виступаючи з антирумунських і прорадянськихпозицій. У 1933 р. подібну ж позицію зайняв їхній спадкоємець — часопис “Народ”за редакцією С. Канюка.

Чернівецьким друкарям забороняли їх тиражування, тому окреміномери були випущені в приватних друкарнях. Виглядали вони поліграфічно дужебідно, однак в політичних суперечках поводилися безкомпромісно.

В Північній Буковині на той час існувало декілька незалежнихгазет, що тяжіли до так званого народовецького, тобто націоналістичного,табору, наприклад, газета “Зоря” (1924-1925 рр.). Вона займала середспоріднених видань більш нейтральні позиції, прагнула до об’єднання українськихнаціональних сил, виступала проти розділення української спільноти Буковини наворожуючі партії, за об’єднання всіх навколо “Зорі” (статті “Гуртуймося”,“Непорозуміння” тощо).

Українська інтеліґенція краю відновила у 1921 р. вихід довоєнногочасопису “Народній голос”, що стояв на різко антикомуністичних і антирадянськихпозиціях, що видно, зокрема, в статті “Московський рай а комуністичне пекло”.

Газета “Земля” (редактор М. Чепечук) боролася із занедбаннямукраїнської справи, викривала роз’єднаність українського населення краю,описуючи тих, хто:

“… слухають румунські слова і навперейми запобігають румунськоїласки… Інші, гадаючи підлеститися Румунам, поприставали до румунськихполітичних партій, на всі лади вислуговуються їм”.

Політична національна назета “Рідний край” (1926-1930 рр.)підтримувалась національною українською партією з центром у Чернівцях. В 1930році об’єдналася з видавництвом “Час“ і почала виходити щоденно. Як зазначаєльвівський дослідник З. Дмитровський у збірці “Українська періодика: історія ісучасність”:

“Основну увагу газета приділяла важкому становищу українськогонаселення в Румунії… гостро виступала проти румунізації українців, постійнообстоювала законність їх домагань, неодноразово нагадуючи зобов’язання Румуніїперед світом про охорону національних меншин”.

Часопис прагнув об’єднати, згуртувати такі освітньо-громадськіосередки, як “Народний дім”, “Руська бесіда”, “Жіноча громада”, “Українськашкола”, “Міщанський хор”. Саме на єднанні, якого так бракувало українцям за тихумов, постійно й енергійно наполягала газета “Рідний край”. Селянам часописадресував такі рядки:

В єдності нашій економічній здобудемо єдність культурну і станемолюдьми між людьми. Нічого не варті всі наші немислимі організаційки, доки ми непіднімемо своє господарство, щоб воно дало нам бодай вдвічі більший дохід, докине візьмемо в свої руки весь торг продуктами сільського господарства, щобобминути посередника… доки не заснуємо свої власні банки довготерміновогокредиту з малим процентом, доки не будемо мати сотні мільйонів доходународного, яким розпоряджаючи, зможемо задовольнити всі свої культурні потреби,до шкіл і театрів включно”.

Хліборобська партія видавала газету “Хліборобська правда”(1923-1938 рр.). Редактор і видавець її Кость Кракалія, посол  (депутат)румунського парламенту, перейшов сюди з позицій соціал-демократа. Це булааграрна газета і за змістом, і за аудиторією, і за політичними орієнтирами, іза складом авторів-дописувачів.

Єдиний журнал “Промінь” (32 сторінки)  з літературними додаткамидрукував літературні доробки місцевих авторів, матеріали на теми мистецтва, зстудентського життя, а також вміщував рекламу.

Новий відтинок історії Румунії починається від скасування стануоблоги в Буковині у 1928 і триває до 1937 рр. Королівський уряд надає новіможливості для національного відродження української преси Буковини. Українськанародна партія, національна преса добилися деяких прав для рідної мови, шкіл. Вцей період тут видаються національний часопис “Час”, селянські газети “Правда”та “Народня сила”, сатиричний “Будяк”, соціал-демократичний тижневик “Новежиття” та інші.

Але у 1937 — 1940 рр., тобто напередодні і в перший рік ІІсвітової війни, в Румунії встановлюється королівська диктатура таавторитарно-профашистський режим і військовий стан. У 1937 р. тут відбувся суднад українськими націоналістичними діячами. Було ліквідовано політичні партії йпрофспілки. Всю владу в Північній Буковині зосередив у своїх руках комендант8-ї дивізії генерал Дімітрів, який відновив стан облоги, цензуру тощо. Дляпреси українського населення настають знову важкі часи. Лише через рік булодозволено вихід часопису “Рада” — “незалежної газети української думки вРумунії”. Вона мусила стати на позиції лояльності диктатурі. Створенняпрофашистського тижневика “Християнське слово” показує атмосферу, що склалася вкраїні і в регіоні.

Вижити в цих умовах зуміло єдине українське видання “Час”, і то зарахунок збільшення оголошень та відповідно зменшення власних матеріалів.Цікавою є історія його заснування. Аптекар з провінції Т. Глинський вклавбезповоротно 700 тисяч лей на його видання. Згодом матеріальний стан редакціїпогіршився, і газету злили з іншим, сільським часописом “Рідний край” підумовою випуску “Селянського” тижневика, який і тримав фінансово “Час”. Коли іце джерело почало висихати, було знайдено новий вихід. Створена видавничаспілка з тією ж назвою об’єднала кілька вкладчиків, на ці гроші було купленовласну друкарню, яка підтримувала грошима часопис.

Прикладом переслідувань українських журналістів став у 1937 р.судовий процес над Іваном Григоровичем,  редактором газети “Самостійність” яказаймала послідовні державницькі позиції. За вироком військового суду його булоув’язнено на три роки.

28 червня 1940 р. Червона армія вступила в Північну Буковину іБессарабію. Почалася зовсім інша доба української преси краю — партійно-радянська. Щоденна газета “Час”, яку не закрили навіть сігуранца іфашисти, припинила вихід. Пройшла перша хвиля арештів та заслань  українськоїінтеліґенції, взагалі помітних осіб у житті краю.

Поглиблено цей відтинок історії української преси досліджено А.Животко в “Історії української преси”, в монографії львів’янина М. Романюка“Українська преса Північної Буковини (1918 — 1940 рр.), з якими студентиповинні ознайомитися.

*      *      *

Територія Закарпаття за підсумками І світової війни була переданаУгорщині (тут правив радянський режим Б. Куна у 1919 рр., у 1938 територіяокупована Угорщиною) та Чехословаччині (1919 — 1938 рр.), мала назву“Підкарпатська Русь”. Від жовтня 1938 по березень 1938 р. тривало автономнеіснування краю.

Народно-просвітницька преса в перші повоєнні роки булапредставлена  тут газетами української інтеліґенції.

Серед них чільне місце посідає народно-просвітницька газета “Словонароду” (1931 — 1932 рр., відповідальний редактор — письменниця ІринаНевицька). Тут писалося, що народовецький  (український) напрям обстоює єдність“русько-українського народа” на Словаччині і Підкарпатській Русі вЧехословаччині, в Галичині під Польщею, на Буковині і в Бессарабії в Румунії іна “Руси-Україні” загальною кількістю 42 млн. душ.

Інтелігенція цього краю за своїми коріннями та політичними йекономічними інтересами поділяється на україно-, москво- та мад’ярофілів.Найбільші політичні суперечки точилися між першими та другими.

Згідно з оцінкою А. Животко закарпатських видань, “українськапреса охоплювала всі галузі й вимоги життя”. Суспільно-політичні газети тут, які в інших регіонах, переходили від однієї назви до другої, лишаючись по сутіодним і тим же виданням: “Наука”, потім щотижневик“Свобода”, далі щоденник“Нова свобода”. Під час автономії під редагуванням С. Довгаля, а потім  В. Гренджі-Донськогоцей щоденник набув великої популярності.

З 1920 по 1924 рр. тут видається тижневик Руської хліборобськоїпартії “Руська нива”, що ратував за господарчий розквіт краю та за єдністьрусинів з усім українським народом.

Соціал-демократична преса представлена була тижневиком “Народ”, аз 1922 по 1938 рр. він виходить під назвою “Вперед” за фактичним редагуваннямС. Довгаля.

Аграрна партія з 1934 по 1938 рр. випускає в Ужгороді  тижневик“Земля і воля”. З 1932 по 1938 рр. виходить “орган професорів та адвокатів ...”- “Українське слово”, що прагне стати понад внутрішньорусинськими суперечками.Газета, зокрема, закликає:

“Пора, щоб щезло українофільство, москвофільство, а щоб всіпізнали, що ми є один український нарід”.

В контексті політичної боротьби часописи українського напрямкувідверто проголошують і прагнуть досягти своєї мети, а видання інших орієнтаційце приховували.

18 років від 1920 р. тривав випуск комуністичного органу“Карпатська правда”, але дослідники М. Романюк та В. Габор стверджують у“Збірнику праць науково-дослідного центру періодики, вип. 2”, що комуністичнапреса Закарпаття “з фахового боку… як професійна періодика не утвердилася”.

Москвофільські газети — найстаріша “Руська земля” (1919 — 1938рр.), “Русский народний голос”, “Карпаторусский голос”, “Наш путь”, щоназивалися газетами Е. Фенцака, були налаштовані ворожо до української ідеї.

Деякі газети друкувалися латиницею, наприклад, “Новое время”,хоча були москвофільськими. Декілька газет навіть видавалося “язичієм”, тобто малозрозумілоюсумішшю з кількох мов з претензією на статус мови літературної.

Натомість позицію москвофілів ясно висловлює мукачівське “Слово”,газета крупних землевласників та верхівки аграрної партії:

“Всем известно, что компания, состоящая из Пешека и украинскихклерикалов с Волошином и и Бращайком во главе хотят под видом развития местногонародного языка завести якийсь полупольский жаргон и тем уничтожить нашистинный язык — русский язык и оторвать нас от русского корня”.

Щотижневик “Русинъ” як напівофіційний орган першого губернаторакраю, згодом перший в Закарпатті щоденник “Русинъ”, що виходив на початку1920-х рр., консолідували  русинів навколо державницьких ідей, хоч першийваріант часопису діяв сміліше і послідовніше та видавався більш професійно.

Досвід закарпатської преси 1920 — 1930 рр найбільше наводить надумку про те, що в цьому регіоні, як і в інших, преса була політизована, а отжерозділена на окремі групи та групки, що вели між собою запеклу боротьбу,втрачаючи сили та час, замість того, щоб спільною працею та пошуком причин дляєднання замість політичних баталій сприяти розвиткові всієї української справи.