Реферат: Контрольна з права

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИSHURA19@YANDEX.RUКонтрольна роботаз дисципліни “

 

1.   Поняття та види цивільногосудочинства.

Цивільнесудочинство – урегульований нормами цивільно-процесуального права порядокпровадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язанихцивільних процесуальних прав і обов'язків іншими суб'єктами — судом, органомсудового виконання і учасниками процесу цивільних процесуальних дій. ЗавданнямЦивільного судочинства є захист прав і законних інтересів фізичних, юридичнихосіб, органів держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ увідповідності з чинним законодавством.

КУ ст.55 “Права і свободи людини і громадяниназахищаються судом”. Ст.6 ЦК України – захист прав здійснюється судом,арбітражним судом, третейським судом, товариським судом.

Захист цивільних прав здійснюється профспілковими та іншимигромадськими організаціями. Також захист цивільних прав може здійснюватись в адміністративномупорядку.

Відповідно до ст.1 ЗУ “Про арбітражний суд” на арбітражногосуддю покладено всі господарські справи. Захист прав, що виникають з шлюбних тасімейних відносин здійснюються судом, органами опіки та піклування, органамиреєстрації громадського стану. Ст.6 Кодексу про шлюб. Трудові відносини ст.221КзПП. Земельні спори. Ст.103 Земельного кодексу. Ст.33 ЗУ “Про місцевесамоврядування”. Земельні спори розглядаються виконкомами селищ, міст, а самеутворюваною ними узгоджувальною комісією. Крім цього – арбітражним судом,третейським судом і в загальному судовому порядку.

Третейські суди вирішують будь-які спори, які виникли міжгромадянами за винятком спорів, що виникають з трудових та сімейнихправовідносин (ст.1 ЗУ “Про третейській суд”).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаютьсяадміністративними комісіями при районних державних адміністраціях, районними(міськими) комісіями у справах неповнолітніх, органами ВС, органами державнихінспекцій, посадовими особами, уповноваженими на те, та в загальносудовомупорядку.

Органи нотаріату також покликані сприяти захисту прав тасвобод громадян.

Змістом цивільно-процесуального права єдіяльність суду і учасників процесу (дії і правовідношення). Процесуальноюформою є об‘єктивне закріплення і оформлення відповідної діяльності. Діяльністьсуду складається з послідовних дій. Всі дії повинні бути закріплені ввідповідних процесуальних документах.

Цивільне процесуальне право – цесукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільнівідносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Такі відносинивизначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, якийскладається: з провадження по розгляду і вирішення справ по спорах з цивільних,сімейних, трудових, земельних та кооперативних правовідносин; справ, щовиникають з адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження. Всеце є провадженням в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження вцивільних справах як предмет цивільно-процесуального права визначаються:системою процесуальних дій, які виконуються судом, органом судового виконання,учасниками процесу; предмет визначається змістом, формою, умовами виконанняпроцесуальних дій; системою цивільно-процесуальних прав і обов‘язків суб‘єктівправовідносин; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків.Сукупність реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків становлять змістпроцесуальної діяльності суб‘єктів цивільно-правових відносин, судів, органівсудового виконання (примусове виконання судових і інших рішень), осіб, якіберуть участь у розгляді справи, інших учасників процесу.

Метод цивільно-процесуального права –це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів ізасобів спливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб‘єктів. За своїмзмістом метод є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативнимвизначенням: імперативний метод впливу на поведінку суб‘єктів закріплений унормах права, що встановлює зобов‘язання заборони і примушення. Зобов‘язання –обов‘язок конкретної активної поведінки (ст.195, 217 ЦПК). Заборона – виконанняпевних дій і бездіяльності (ст.135, 412 ЦПК). Примушування – вплив, спрямованийна забезпечення виконання правил окремих норм ЦП права (ст.172 ЦПК). Диспозитивнийспосіб характеризується дозволянням і визначається правами суб‘єктівцивільно-процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановленихЦПК (ст.99, 103 ЦПК). Імперативний спосіб стосується тільки становища суду(ст.142, 149, 222 ЦПК). Спосіб дозволення широко використовується в ЦП праві.

Система ЦП права – це сукупність норм та інститутів вгалузі права, зумовлених предметом правового регулювання.Вона визначається структурою ЦПК і складається з 2 частин: загальної таособливої. Загальна – об‘єднує норми і інститути ЦП права, які мають значеннядля всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділ Іта ІІ). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовуютьпорядок розгляду і вирішення справ по стадії судочинства (розділи ІІІ та всіпослідуючі).

Цивільнесудочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок провадження вцивільних справах, який визначається системою взаємопов‘язанихцивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно-процесуальних дій, якимивони реалізуються їх суб‘єктами – органами судового виконання і учасникамипроцесу.

2.   Порядок вступу в процес у справі правонаступника і його правовестановище.

Процесуальне правонаступництво. У випадках вибуття однієї зі сторін у спірному чи встановленому рішенням правовідносин (смерть громадянина, припинення існування юридичної особи, поступка вимоги, переведення боргу) суд допускає заміну цієї сторони її правонаступником. Правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу.

Для правонаступника всі дії, вчинені в процесі до його вступу, обов'язкові в тій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, що правонаступник замінив.

Процесуальне правонаступництво, тобто заміна однієї зі сторін процесу іншою особою, правонаступником, відбувається в тих випадках, коли права чи обов'язки одного із суб'єктів спірних матеріальних правовідносини в силу тих чи інших причин переходять до іншої особи, яка не приймала участі в даному процесі. Основою правонаступництва є правонаступництво, передбачене нормами матеріального права. Як правило, це буває у випадку зміни суб'єкта права чи обов'язків в правовідносинах, коли новий суб'єкт цілком чи частково приймає на себе права чи обов'язки свого правопопередника, так називаного універсального чи сингулярного правонаступництва в матеріальному праві.

Універсальне правонаступництво може мати місце у випадку смерті громадянина і переходу його майна за законом або за заповітом до його спадкоємців.

Підставою для правонаступництва юридичних осіб є реорганізація юридичної особи, коли при злитті юридичних осіб права й обов'язки кожного з них переходять до знову виниклої юридичної особи відповідно до передатного акта. Закон указує на перехід прав і обов'язків від однієї юридичної особи до іншої. Однак у практиці розгляду справ суди не завжди перевіряють підстави правонаступництва і перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Ліквідація юридичної особи не спричиняє правонаступництва.

Що стосується правонаступництва в окремих матеріальних правовідносинах (сингулярному) по цивільному праву, то вони спричиняють процесуальне правонаступництво. Права кредитора переходять по зобов'язанню до іншої особи на підставі закону і настання зазначених у ньому обставин: за рішенням суду про переведення прав кредитора на іншу особу, коли можливість такого переведення передбачена законом; унаслідок виконання зобов'язання боржника його поручителем чи заставником, що не є боржником по цьому зобов'язанню, і в інших випадках. Поступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону, іншим правовим актам чи договору.

Переведення боржником свого боргу на іншу особу також волоче правонаступництво. Однак переведення можливе тільки при наявності згоди на переведення боргу самого кредитора.

Однак правонаступництво в процесі допускається не завжди, оскільки матеріальні правовідносини не допускають такого правонаступництва. Існують такі права й обов'язки, особисто — довірчий характер яких не допускає можливість переходу прав і обов'язків до іншої особи. Так, не може перейти до іншої особи обов'язок платити аліменти на утримування конкретної особи, у відношенні якої платник аліментів виступає як аліментнозобов'язане обличчя.

Не допускається без згоди боржника поступка вимоги по зобов'язанню, у якому особистість кредитора має істотне значення для боржника.

Порядок процесуального правонаступництва підкоряється визначеним правилам і проходить у визначених рамках, установлених законом. Воно можливо на будь-якій стадії процесу, тобто на тій стадії, на якій вибуває правопопередник. Заявляючи клопотання про вступ у процес як правонаступник, зацікавлена особа повинна себе легітимізувати у якості даного учасника процесу і представити відповідні докази у вигляді необхідних документів, що підтверджують перехід до нього прав і обов'язків правопопередника. Закон передбачає можливість призупинення виробництва в справі по підставах, передбачених законом.

Коли правонаступництво настає у відношенні декількох осіб, суд повинен сповістити кожного з них, і їх вступ у процес обумовлено волею кожного з них. Проведення в справі відновляється шляхом винесення визначення.

Правонаступництво відрізняється від заміни неналежної сторони тим, що процес у справі продовжується з того моменту, коли він припинений, і всі дії правопопередника обов'язкові для правонаступника. Вступ у процес правонаступника не означає початку нового процесу.

Сторонив процесі не тільки наділені процесуальними правами, але і несуть певніпроцесуальні обов'язки, які підрозділяються на загальні і спеціальні.

Загальніпроцесуальні обов'язки. У ряді загальних обов'язків важливе місце займаєсумлінність. Володіючи широкими процесуальними правами, сторони зобов'язанісумлінно їх використовувати. У більшості випадків цей обов'язок виконуєтьсядобровільно, однак на сторону, що несумлінно заявила безпідставний позов абосуперечку проти позову або систематично протидіючому правильному і швидкомурозгляду і вирішенню справи, суд може покласти сплату на користь іншої сторонивинагороди за фактичну втрату робочого часу у відповідності із середнімзаробітком.

Сторонизобов'язані підкорятися процесуальній регламентації, здійснювати процесуальнідії у встановлені законом або судом терміни, вчасно оплачувати витрати всправі, представляти процесуальні документи за встановленим законом формою. Недотриманняцих вимог позбавляє сторону права здійснення відповідних процесуальних дій. Щостосується загального обов'язку сторони бути правдивою в ході процесу, то, намій погляд, цей обов'язок має моральний, а не правовий характер.

Спеціальніпроцесуальні обов'язки різні і залежать від характеру конкретних процесуальнихдій, стадії цивільного процесу. Вони покладаються на сторони в зв'язку знеобхідністю здійснення окремих процесуальних дій.

3. Поняття та значенняпроцесуальних строків.

Одним із властивостей цивільноїпроцесуальної форми виступає її строковість, тобто законодавче визначення часу,який з точки зору законодавця є прийнятним для виконання певних процесуальнихдій.

Визначення цивільним процесуальнимзаконодавством процесуальних строків має суттєве значення для правозастосовчоїпрактики, забезпечує своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ і,відповідно, своєчасний захист порушених прав.

Процесуальний строк – це періодчасу, визначений для вчинення процесуальних дій учасниками процесу або іншимиособами або за вказівкою закону або за приписом суду.

Правовий строк можнавизначити як період або моменту часі з настанням або закінченням якогопов‘язано певну дію або подію, що має юридичне значення. За підставамивстановлення можна виділити строки, які визначаються: 1) законом; 2)планово-адміністративним актом; 3) угодою; 4) рішенням суду. За ступенемсамостійності учасників правовідносин у встановленні строків їх поділяють наімперативні і диспозитивні. За розміром обсягу прав і обов‘язків сторін поокремих періодах часу розрізняють загальні і окремі строки.

Цивільним процесуальним закономвстановлені два види процесуальних строків – встановлені законом і призначенісудом (стаття 84 Цивільного процесуального кодексу України – надалі – ЦПК).

До строків першого виду слідвіднести ті, тривалість яких визначена процесуальним законодавством, зокрема:

— за положеннями статті 146 ЦПК підготовкасправи до судового розгляду повинна бути проведена не більше як у семиденнийстрок, а у виключних  випадках  по складних справах цей строк може бутипродовжений до двадцяти  днів з дня прийняття заяви;

— за положеннями статті 148 ЦПК після закінчення  підготовки  справи  до  судового розгляду призначені до слуханнясправи повинні бути розглянуті в такі строки:

1) трудовісправи – в семиденний строк;

2) справи простягнення аліментів і про відшкодування  шкоди, заподіяної каліцтвом або іншимушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника, — у десятиденний строк;

3) всі іншісправи — у п’ятнадцятиденний строк.

— за положеннями статті 199 ЦПК протокол повиненбути оформлений в  строк  не  пізніше  трьох днів  з дня закінчення судовогозасідання,  а протоколи про окремі процесуальні дії — не пізніше наступного дняпісля їх проведення. У виняткових випадках по особливо складних справахскладення та підписання протоколу може бути здійснено в  строк  не пізнішедесяти днів після закінчення судового засідання;

— за положеннями статті 203 ЦПК письмова заява,що подається стороною, або особою, яка бере участь у справі з вимогоюобґрунтування висновків суду подається протягом десяти днів з дня проголошеннярішення;

— за положеннями статті 292 ЦПК апеляційніскарги, апеляційне  подання прокурора на рішення суду першої інстанції можутьбути подані протягом одного місяця  з наступного дня після проголошеннярішення. Скарги, подання  на  ухвали  суду  першої інстанції подаються протягомп’ятнадцяти днів з наступного дня після їх ухвалення.

— За нормами статті 321 ЦПК касаційна скарга,касаційне подання  прокурора  подається протягом  одного місяця з дняпроголошення ухвали або рішення суду апеляційної  інстанції. У  разі  пропуску строку  на  касаційне оскарження з причин, визнаних судом поважними,  суд зазаявою особи, яка подала скаргу, чи подання прокурора може поновити цей строк,але не більше, ніж в межах одного року з дня виникнення права на касаційнеоскарження.

До строків,призначених судом, відносять строки, тривалість яких визначається судом наоснові вивчення обставин кожної окремої справи і характеру даної процесуальноїдії… Так наприклад, відповідно до положень статті 139 ЦПК суддя, встановивши,що позовна заява подана з порушенням вимог щодо її реквізитів, представляєпозивачеві строк для виправлення недоліків позовної заяви.

Такий жехарактер строків і для усунення недоліків апеляційної скарги, представленнядодаткових доказів, тощо.

За нормамистатті 176 ЦПК суд може відкласти розгляд справи у  випадках, передбачених цимКодексом, а також при неможливості розгляду справи в зв’язку з необхідністювитребувати  нові  докази  або в разі  необхідності замінити відведеного суддю.При цьому суд, відкладаючи розгляд справи,  призначає  день   нового судового засідання.

Правила опроцесуальних строках розповсюджуються перш за все на сторони та інших осіб,які приймають участь у в цивільній справі, на діяльність суду.

Позовна давність – це строкдля захисту права за позовом особи, право якої порушене. Загальний строкпозовної давності складає три роки. Строк позовної давності починається з часу,коли особа дізналися або повинна була дізнатися про порушення свого права. Вряді випадків встановлюються скорочені строки позовної давності. Напр.:поставка неякісної продукції, поставка продукції що швидко псується тощо. Всеце детально регулює ЦК. Строки починаються (обчислення) з наступного дня післяїх виникнення. Строки, які обчислюються днями, закінчуються о 24 годиніостаннього дня строку. Якщо виконання зобов‘язання пов‘язано з діяльністюпевних установ, то закінченням строку є закінчення робочого дня відповіднихустанов в останній день строку. Пересилання товарів, документів, іншихпредметів вважається виконаним, якщо вони відправлені до 24 години останньогодня строку, навіть якщо вони вчасно не поступили до отримувача. Якщо строкиобчислюються місяцями, то останнім днем строку вважається останній деньостаннього місяця. Якщо строк встановлюється півмісяця, то вважається, що строкстановить 15 днів. Вказувати строки найліпше в днях та датах.

Відповідно доположень статті 86 ЦПК строки, встановлені в законі   або призначені судом,обчислюються роками, місяцями і днями.

Наприклад,рішення суду по справі, в якій стороною виступає громадянин, може бутипред’явлений до примусового виконання на протязі трьох років з моменту набраннязазначеним рішенням законної сили.

Строк можевизначатись також вказівкою на подію, яка  повинна неминуче настати.

За положеннямистатті 347 ЦПК Ухвалені судом  касаційної  інстанції  рішення або ухвалинабирають чинності після їх ухвалення і оскарженню не підлягають. Сторониповинні представити докази або сповістити про них в суд до початку судовогозасідання. (ст… 34 ЦПК).

Строк,обчислюваний роками, закінчується у відповідні  місяць і число останнього рокустроку.

Строк,обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього  місяця строку.  Якщо  кінець  строку,  обчислюваного  місяцями, припадає на такиймісяць, що відповідного числа не  має, то строк закінчується в останній деньцього місяця.

Коли строкивизначаються днями, то  їх  обчислюють  з  дня, наступного після того дня,  зякого починається строк. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то заостанній  день строку вважається  перший  після  нього  робочий  день. Перебігстроку, визначеного вказівкою на подію,  яка повинна  неминуче  наступити,починається наступного дня після настання події.

Останній деньстроку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну  дію  в  суді,  де  службові заняття  кінчаються  раніше,  то строк  закінчується   в   момент припинення цих занять.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для судудокументи чи грошові суми  здано  на пошту.

В певнихвипадках перебіг строку може зупинятись. Так, відповідно до положень статті 224ЦПК провадження в справі зупиняється

1) в разісмерті громадянина, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво,або припинення існування юридичної особи, які були стороною в справі або в разівтрати стороною дієздатності – до вступу  в  справу або притягнення до справиправонаступника чи законного представника;

2) у випадкуперебування відповідача в діючій частині Збройних Сил України або просьбипозивача, який перебуває в діючій частині Збройних Сил України – до поверненнясторони зі складу діючої частини Збройних Сил України;

3) у випадку,неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, що розглядаєтьсяу цивільному, кримінальному чи адміністративному порядку – до набрання законноїсили вироком, рішенням, ухвалою або постановою, від яких залежить вирішеннясправи;

4) у  випадкуперебування позивача або відповідача в складі Збройних Сил України на дійснійстроковій службі або притягнення цих осіб до виконання будь-якого державногообов’язку — до повернення позивача або  відповідача  із  складу Збройних СилУкраїни або до закінчення виконання ними державного обов’язку;

5) у випадкутяжкого захворювання сторони, підтвердженого  документами лікувального закладу– на час хвороби сторони;

6) у  випадкурозшуку відповідача – до закінчення розшуку відповідача;

7) у  випадкузнаходження сторони в тривалому службовому відрядженні -  на час  знаходження сторони  в  тривалому  службовому відрядженні;

8) у випадкупризначення судом експертизи — на час проведення експертизи.

Пропусквстановленого законом чи судом процесуального строку тягне для учасниківпроцесу, як правило, неможливість вчинення даної процесуальної дії.

Проте в деяких випадках процесуальний строк, який пропущено – може бутипродовжено або поновлено.

Строки,призначені  судом,  на  прохання  сторони  або  іншої особи, яка бере участь усправі, суд може продовжити.

Застосуванняправил про продовження чи поновлення пропущеного строку залежить від видустроку. Якщо пропущено строк, призначений судом або суддею, то по заяві сторониабо іншої особи, яка приймає участь у справі, суд може поновити цей строк – увипадку, якщо визнає причини пропуску поважними.

Питання про  поновлення пропущеного строку вирішує з викликом сторін іповідомленням осіб, які беруть участь у справі, той суд, в якому слід буловчинити пропущену процесуальну дію або до якого слід було подати документ, проте неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню поставленого перед судомпитання.

Одночасно зпроханням про поновлення строку належить провести ту дію або подати тойдокумент, відносно якого порушено прохання.

На ухвалу судуабо  судді  про відмову  поновити  пропущений строк може бути подано скаргу,внесено окреме подання.

Продовженнястроку представляє собою представлення нового строку на вчинення певноїпроцесуальної дії, яка не була за поважних причин вчинена в строк, кий бувпризначений раніше.

Поновленняпропущеного строку являє собою не представлення нового строку, а дозвіл судупри наявності поважних причин пропуску строку вчинити особі ту дію, на вчиненняякої нею пропущено встановлений законом строк.

 

Література

 

 

1. Конституція України.

2. Цивільний процесуальний кодекс України, ВВР, 1963, №30, ст… 464.

3. Цивільний процесуальний кодекс України.Науково-практичний коментар. Київ.1990р.

4. Штефан М.Й. Цивільний процес, підручник. Київ. 1997 р

5. Гражданский процес. Учебник для вузов под ред.Комиссарова і проф. Ю.К.Осипова. Москва 1996р

6. Тертышников В.И. Гражданский процесс. Курс лекций., 2-е изд., дополн. –ООО «РИРЕГ», 1995. – с. 60

еще рефераты
Еще работы по гражданскому праву и процессу