Реферат: Cторони в цивільному процесі

Курсова робота

Cторони в цивільному процесі

П л а н

ВСТУП

Загальна характеристика осіб, що беруть участь у цивільному процесі.

Сторони у цивільному процесі.

Позивач та відповідач, як головні учасники процесу.

Права та обов‘язки сторін у цивільному процесі.

Поняття принципу процесуального рівноправ‘я сторін.

Цивільно – процесуальні правовідносини сторін.

Неналежна сторона у справі.

Процесуальне правонаступництво.

Процесуальна співучасть.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх об’єднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, і для встановлення процесуального порядку (процесуальних норм) захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, у тому числі також засобами цивільного процесуального права.

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражним або тритейським судом, тощо. Суди роззглядають справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних та інших правовідносин, якщо однією з сторін у спорі є громадянин (ст. 24 ЦПК).

Цивільно-процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільно-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та ін. правовідносин, і справ окремого провадження, тобто з провадження в цивільній справі.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного права визначається: системою процесуальних дій які виконуються судо, органом судового виконання, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних дій; системою процесуальних прав і обов’язків суб’єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільно процесуальних прав і обов’язків.

Сукупність цивільно-процесуальних прав і обов’язків та процесуальних дій по їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб’єктів цивільно-процесуальних правовідносин: судів — по розгляду і вирішенню цивільних справ по перевірці законності та обґрунтованості поставленого у справі рішення; органу судового виконання — по примусовій реалізації судового рішення; осіб які беруть участь у справі, — по захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників цивільного процесу — по сприянню судові, органу судового виконання і особам, які беруть участь у справі, в здійсненні покладених на них процесуальних функцій.

У цьому контексті набуває актуальності проблема правового становища сторін в цивільному. Особливе значення мають питання визначення поняття сторін в цивільному процесі, розкриття принципів процесуальної рівноправності сторін, їх правами і обов’язками. Неправомірно було б, розкриваючи питання пов’язані з поняттям сторін в цивільному процесі не висвітити поняття процесуальної співучасті, принципи заміни неналежної сторони та процесуального правонаступництва, тощо.

Сторони у цивільному процесі.

Сторонами у цивільному процесі називаються особи, від імені яких ведеться процес та матеріально-правовий спір, який має вирішити суд. Сторонами в цивільному процесі – позивачем та відповідачем можуть бути громадяни, громадяни – підприємці, державні підприємства та установи, суспільні організації та інші суб’єкти, що мають права юридичних осіб. Сторонами можуть виступати іноземні громадяни та фірми, особи без громадянства.

Сторонами (partes) у цивільному процесі будуть особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторони в цивільному процес має безпосередній зв’язок з матеріальними правовідносинами. Ними виступають його суб’єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей та ін.) — внаслідок порушення чи оспорювання їх суб’ктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Сторін примушує шукати захисту в суді спірність та невизначеність матеріальних правовідносин. Але спір може мати місце і при відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб’єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов’язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення. Отже, сторони мають у переданій на розгляд судові справи юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним та процесуальним характером.

У кожній справі позовного провадження дві сторони. Позивач – особа, на захист прав та інтересів якої порушується цивільна справа. Порушити цивільну справу може сама зацікавлена особо, це може зробити прокурор, а у випадках, передбачених законом, справу може бути порушено за ініціативою органів державного управління, профспілок, підприємств, колгоспів та інших суспільних організацій, а також окремих громадян (ст.102 ЦПК). Вказані особи можуть бути ініціаторами процесу тільки тоді, коли закон, положення, устав і т.д. про ці організації передбачає це. Стосовно громадян законодавство також має передбачати їх право порушувати справу в інтересах третіх осіб (наприклад заява про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, ст.256 ЦПК). Само по собі слово “позивач” походить від слова “звати” шукати захисту. Позовну сторону прийнято називати активною, оскільки дії на захист її прав та інтересів тягнуть за собою виникнення процесу. Однак не завжди суб’єктивна активність тільки позивача. Якщо справу порушено прокурором чи організаціями чи громадянами, що мають на це право відповідно до ст.4 ЦПК, зацікавлена особа має бути сповіщена про це та брати участь у справі як позивач (ст.104 ЦПК).

Відповідач – особа, що залучається до відповіді за позовом, оскільки на нього вказано у позові як на порушника права. В багатьох випадках причиною пред’явлення позову є дії чи бездіяльність самого відповідача (несплата боргу у встановлений строк, оспорювання права авторства, нанесення шкоди і т.д.). однак у окремих випадках відповідач може сам ніяких дії, що наносять шкоду інтересам позивача не здійсняти (власник джерела побільшеної небезпеки, малолітній наслідувач, до якого пред’явлено позов про визнання заповіту недійсним і т.д.), але об’єктивно стати суб’єктом спірного матеріального правовідношення на так званому пасивному боці.

Спірне матеріальне правовідношення – об’єкт процесу по конкретній цивільній справі, а його суб’єкти є сторонами. Питання про існування чи не існування цього правовідношення, його змісті, про те чи дійсно порушено і в якій мірі права позивача та чи повинен за це відповідати відповідач, будуть вирішені судом тільки після розгляду справи за суттю. Однак вже у момент порушення справи очевидні наступні суттєві ознаки сторін:

від імені сторін ведеться процес по справі, вони персоніфікують цивільну справу. Це має важливе практичне значення, тому що закон забороняє пред’явлення та розгляд вже вирішеного позову між тими самими сторонами, про той самий предмет та на тих самих засадах.;

стосунки між сторонами в результаті пред’явлення позову набувають офіційного спірного характеру. Завдання суду полягає в тому, щоб ці стосунки врегулювати;

сторони – суб’єкти спірного матеріального правовідношення – мають у справі матеріально-правову зацікавленість. Судове рішення вплине на їх матеріальні права, вони або набудуть які-небудь матеріальні блага, або позбудуться їх.;

вступивши до процесуальних відносин з судом, сторони мають в справі процесуальну зацікавленість, що складається з можливості захисту своїх прав, у намаганні отримати позитивне рішення та реалізувати його;

сторони, являючись головними учасниками процесу, мають нести всі судові витрати;

Усі разом, вищенаведені ознаки притаманні лише сторонам і саме поєднання цих ознак дозволяє відмежувати сторони від інших осіб, що приймають участь у справі. Поняття сторін застосовується у справах позовного провадження. Учасниками справ особливого провадження, а також справ, що виникають з адміністративних правопорушень, є заявники, скаржники та зацікавлені особи. Ці особи користуються правами сторін за окремими винятками, що встановлені законом.

Права та обов‘язки сторін у цивільному процесу

Закон встановлює, що сторони користуються однаковими процесуальними правами (ст..103 ЦПК). Відповідно вони несуть й рівні процесуальні обов’язки. Всі процесуальні права сторін походять з встановленого Конституцією України права на судовий захист своїх інтересів. Вся система цивільного судочинства є, по суті, конкретизацією цього конституційного положення, реальною гарантією його виконання Процесуальні права сторін різноманітні, і отже необхідно провести тільки їх загальний огляд. Сторони, перед усім, мають право не безпосередню участь у справі. Вони можуть приймати участь в усіх судових засіданнях по справі, брати участь при здійсненні процесуальних дій, знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з них, знімати копії. Сторони мають право попередньо оцінювати безпристрасність членів суду – їх надано право заявлення відводів. Сторони, являючись матеріально зацікавленими особами, можуть самостійно визначити обсяг захисту своїх прав та інтересів, а також вносити зміни до заявлених позовних вимог. Так, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов. Між сторонами може бути укладена мірова угода. Позивач може змінити підставу та предмет позову, і т.д. Широкі права сторін по використанню процесуальних засобів судового захисту. Сторони мають право надавати докази та приймати участь у їх дослідженні, ставити запитання іншим особам, що беруть участь у справі, а також свідкам та експертам, заявляти різні клопотання, надавати свої аргументи та заперечувати на аргументи іншої сторони. Відповідач має право крім заперечень на позов, використовувати як захист зустрічний позов.

--PAGE_BREAK--

Сторони мають право домагатися перевірки законності та обґрунтованості рішення. Вони можуть оскаржити рішення в касаційному. Підіймати питання про перегляд рішення по суті в апеляційному порядку. Вони можуть звертатися до відповідних посадових осіб з проханням про перегляд рішення в порядку нагляду. Остаточна реалізація рішення (його виконання) залежить від здійснення сторонами їх права вимагати примусового виконання рішення. Сторони мають цілий ряд інших процесуальних прав: можуть вести справу особисто або через представників, прохати про забезпечення позову, вимагати відшкодування судових витрат та ін.

Процесуальні обов’язки сторін поділяються на загальні та спеціальні. В ряді загальних обов’язків важливе місце займає добросовісність. Маючи широкі процесуальні права, сторони зобов’язані добросовісно їх використовувати (ч.2 ст.99 ЦПК). В більшості випадків цей обов’язок виконується добровільно, однак на сторону, що недобросовісно заявила безпідставний позов чи спір проти позову або систематичне протидіє правильному та швидкому розгляду та вирішенню справи, суд може покласти сплату на користь іншої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку, але не більше 5% від задоволеної частини позову (ст.77 ЦПК).

Сторони зобов’язані підкорятися процесуальній регламентації, виконувати процесуальні дії у встановлені законом чи судом строки., своєчасно сплачувати витрати по справі, надавати процесуальні документи по встановлені законом формі. Невиконання цих вимог позбавляє сторону права виконання відповідних процесуальних дій. Стосовно загального обов’язку сторін бути правдивою на протязі процесу, то на мій погляд, цей обов’язок має моральний, а не правовий характер.

Спеціальні процесуальні обов’язки покладаються на сторони у зв’язку з необхідністю вчинення окремих процесуальних дій. Так, наприклад, закон встановив, що особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування письмового доказу від осіб, що беруть або не беруть участь у справі, повинно визначити цей доказ, вказати причини, що перешкоджають самостійному його отриманню, та також підстави, за якими вона вважає, що доказ знаходиться у даної особи чи організації (ст. 47 ЦПК).

Але взагалі всі права можна поділити на такі групи:

Права, які характеризують повноваження на порушення провадження в справі — права на пред’явлення позову (ст. 5 ЦПК), зустрічного позову (ст. 140 ЦПК), вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його постановив (статті 213 -215 ЦПК); права касаційного оскарження судових рішень і ухвал (ст. 344 ЦПК), на порушення судового виконання (ст. 356 ЦПК), на оскарження процесуальних дій судового виконавця (ст. 373 ЦПК), на пред’явлення вимоги про поворот виконання (ст 421 ЦПК).

Права на зміни в позовному спорі — права позивачана зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або частккове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди (ст. 103 ЦПК), відмову сторони від касаційної скарги (ст. 293 ЦПК), стягувача від стягнення, а також надання відстрочки і розстрочки виконання (статті 364, 366 ЦПК).

Права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні — права сторінподати до суду своє пояснення (ст. 40 ЦПК), подавати письмові та речові докази (статті 46, 52 ЦПК), вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (статті 41, 57 ЦПК). При розгляді справи — ставити питання один одному, свідкам експертам (статті 180, 182, 190 ЦПК), представникам органів державного управління і громадськості (статті 191, 192 ЦПК); знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці (статті 186, 188, 189 ЦПК). Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі

Права, пов’язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб — права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, громадськості (статті 104, 105, 108, 121, 161 ЦПК).

Права, пов’язані із забезпеченням законного складу суду, об’єктивності розгляду справи і виконання судових постанов — права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (стю 18 ЦПК), прокурора, експертів, перекладача і секретаря судового засідання (ст. 19 ЦПК), а також судового виконавця (ст. 360 ЦПК).

здійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, в провадженні Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і в справи в касаційній і наглядовій інстанціях та в стадії судового виконання (статті 99, 159, 213-215, 297, 305, 364 та інші ЦПК); на особисту участь і ведення справи або за участю чи через представника (ст. 110 ЦПК), на пояснення, заяви і виступи в суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 9 ЦПК); на одержання викликута повідомлення про участь в судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 90 ЦПК

Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (статті 126-129 ЦПК), приєднання співучасників до касаційної скарги сторони (ст. 296 ЦПК), передання справи на вирішення товаристського або третейського суду (ст. 25 ЦПК) та ін. На сторони покладаються також процесуальні обов’язки — загальні і спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст.99 ЦПК). Спеціальні — у виконанні певних процесуальних дій: суд може визнати обов’язкову участь відповідача у справах про стягнення аліментів (ст. 74 ЦПК); кошти на оплату свідків, експертів, проведення огляду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання (ст. 73 ЦПК); повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 95 ЦПК); позивач зобов’язаний подати копії позовної заяви, сторони копії касаційних скарг (статті 138, 293 ЦПК).

Понятя принципу процесуального рівноправ‘я сторін

Одним з керівних положень цивільного процесуального права, який закріплює одинакові можливості здійснення і захисту прав сторін в цивільномі процесі і виключає будь-які переваги у відношенні одної сторони перед іншою, одних осіб, які приймають участь у справі, перед іншими, є принцип процесуальної рівності сторін, тобто таке нормативно правове начало, яке забезпечує сторонам рівне процесуальне положення перед судом при здійсненні правосуддя.

Цей принцип стосується і специфічних (функціональних) принципів цивільного процесу, що характеризує діяльність судів по розгляду і вирішенню цивільних справ, і базується на більш широкому, організаційно-функціональному або конституційному принципі рівності громадян перед законом та судом. Одночасно він є частковим проявом останнього в цивільному судочинстві.

Конституційний принцип рівності громадян перед законом та судом нормативно закріплює загальну рівність прав громадян у всіх сферах життя, економічній, політичній, соціальній, культурній та ін.

Згідно ст. 124 Конституції України “правосуддя в Україні здійснюється виключно судами”, та на підставі законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, незалежно від їх расового, національного релігійного чи майнового стану, політичних чи інших переконань, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками (ст. 24 Конституції України).

Здійснення правосуддя на основі рівності всіх громадян означає застосування судом норм єдиної системи права одинаково для всіх громадян. Недопускається виділення і виключення судом тих чи інших положень закону в силу якихось особистих чи соціальних відмінностей громадян, у відношенні яких ведеться судовиий процес. Суд, виходячи з даного принципу, вирішуючи конкретну цивільну справу з врахуванням того, що всі закони та інші нормативні акти в одинаковій мірі обов’язкові для всіх судів України.

Рівність громадян перед судом означає, що розгляд і вирішення справ всіма судами і у відношенні усіх громадян здійснюються в одному і тому ж порядку, незалежно від національної, етнячної, соціальної приналежності, службового чи майнового становища, релігійних чи політичних переконань позивача, відповідача чи інших осіб які беруть участь у справі. В якому б суді не розглядалася справа права позивача, відповідача та інших осіб, які приймають участь у справі одинакові.

В розвитку цього принципу і у відповідності з ним, сторонам у цивільному процесі надані одинакові процесуальні права. Однак наявність в цивільному процесі принципу процесульного рівноправності сторін і закріплення його в нормах цивільного процесуального права зумовлено не тільки проявом загальноправового принципу рівності громадян перед законом і судом при здійсненні правосуддя у цивільних справах, але і самостійністю і рівним становищем суб’єтів в цивільних, сімейних, трудових правовідносинах, що складають предмет судової діяльності в цивільному процесі. Тому вищеназваний принцип має цілком самостійне значення і відноситься до найбільш характерних, специфічних принципів цивільного процесу, які, поряд з участю в захисті цивільних прав юрисдикційних органів складають компоненти метода регулювання цивільних процесуальних правовідносин.

Принцип процесуального рівноправ’я сторін притаманний тільки цивільному процесуальному праву і в ньому перетинаються два зумовлюючі фактори: з одного боку — рівність сторін цивільних правовідносин, заснована на рівності майнових відносин і економічного обороту, з іншого боку — конституційна рівність як елемент демократії, втілена у відповідних загальноправових принципах. Цей принцип важливий тим що, він по-перше відображає широту процесуальних прав сторін, по-друге, визначає становище сторін в процесі, визначає в значній мірі загальний лад позовного провадження.

Дане зауваження важливе для визначення правової природи принципу, що розглядається. В юридичній літературі відзначалося що неможна однозначно виходити з того, що принцип рівності сторін цивільного судового провадження зумовлений принципом рівності учасників цивільних правовідносин. Слід враховувати й те, що цей принцип складає обов’язкові начала при розгляді любого спору, який розглядається в судовому порядку, в тому числі спору про факт в особливому провадженні, тобто, як уже зазначалося, даний принцип внутрішньо притаманний цивільному процесуальному праву і є компонентом його методу. Тому, наприклад, незважаючи на нерівність учасників адміністративних правовідносин (один — суб’єкт влади, інший — підлеглий), в цивільному процесі владна ієрархія стирається. Названі особи наділені рівними можливостями відстоювати правомірність своєї позиції.

Нйбільш повно принцип процесуальної рівності сторін проявляється в позовному провадженні.

Як відомо, для позовної форми захисту цивільних прав (позовного провадження у цивільних справах) характерно:

наявність правової вимоги, що випливає з порушеного або оскарженого права, що в силу закону підлягає розгляду у певному порядку, визначеному законом(наявність позову);

наявність суперечки про право;

наявність двох сторін з протилежними юридичними інтересами, яким надано широкі можливості по захисту своїх прав та законних інтересів, в суперечці що виникла.

Таким чином, в позовному провдженні найбільш яскраво відображаються три спецефічні (функціональні) принципи цивільного процесу — принцип диспозитивності, змагальності сторін та процесуальноії рівності сторін.

Принцип процесуальної рівності сторін забезпечується змагальною формою судового провадження, яка надає їм можливість в одинаковій мірі змагатися перед судом, особливо в стадії судового розгляду справи і вирішення справи. Джерела змагання полягають в протиріччях матеріально-правових інтересів сторін спірних правовідносин, однак в суді матеріально-правова суперечка набуває форми процесуального змагання з використанням сторонами рівних процесуальних прав

Рівноправність громадян, яка проголошується Конституцією, означає рівність всіх громадян при використанні і реалізації прав, передбачених законом, і одночасно покладання одинакових обов’язків. Ні Конституція, ні інші правові акти не передбачають, ніяких переваг громадян в залежності від їх соціального становища.

Таким чином, за принципом рівності сторін, на суд покладено обов’язок забезпечувати учасникам процесу одинакові можливості для реалізації їх прав і вимагати від них виконання певних обов’язків. Таке стоновище сторін в цивільному процесі є одним із проявів демократії.

Цивільно-процесуальні правовідносини сторін

Неналежна сторона у справі

Право на судовий захист має кожний громадянин. Цим правом можуть користатися іноземці та особи без громадянства. Організації, що мають цивільну процесуальну правоздатність та дієздатність, також мають це право. Таким чином, будь-яка правоздатна особа може зайняти процесуальне положення сторони. Однак, для участі в даній справі необхідно мати конкретну матеріально-правову зацікавленість саме в цій справі, а саме – бути належною стороною. Якщо віндикаційний позов пред’явлено не самим власником чи законним користувачем предмету, а його сином (власник жив) – такий позов пред’явлено неналежним позивачем.

Пред’являючи позов, позивач повинен надати суду дані, з яких було б видно, що він є належним позивачем, а особа притягнута їм до відповіді є належним відповідачем. Позивач повинен легітимувати себе та відповідача. Легітимація (узаконення) має ціллю чітке визначення суб’єктного склад у учасників спору, правильну юридичну кваліфікацію спору. Легітимація забезпечує винесення рішення стосовно дійсно матеріально зацікавлених осіб. Якщо позов пред’явлено прокурором або організаціями чи громадянами, що порушують справу в інтересах третіх осіб, прокурор та ці організації повинні також легітимувати позивача та відповідача. Отже, належними сторонами в цивільній справі є особи, стосовно яких є дані про те, що вони можуть бути суб’єктами спірного правовідношення.

Належна сторона визначається судом на підставі норм матеріального права. Вже при прийнятті позовної заяви суд повинен встановити, чи має позивач право вимоги та чи є відповідач тією особою, яка повинна відповідати за позовом. Участь у справі неналежного позивача чи неналежного відповідача перешкоджає законному та обгрунтованному вирішенню справи. У зв’язку з цим виникає проблема заміни неналежної сторони.

Однак, справа не завжди порушується належним позивачем, а як відповідаючий за позовом не завжди притягається належний відповідач. Процесуальний закон не передбачає відмови у прийнятті заяви від неналежного позивача чи відмови від прийняття позову, зверненого неналежному відповідачу. Неналежний позивач чи відповідач повинні бути замінені у належному порядку, встановленому ст.105 ЦПК. Однак заміна неналежних позивача та відповідача може бути проведена тільки зі згоди позивача.

Для заміни неналежного (первинного) позивача необхідна не тільки його згода на вихід зі справи, а й згода належного позивача на вступ до справи. За наявності їх взаємної згоди відбувається заміна. якщо позивач не згоден на заміну його на іншу особу, то ця особа може вступити до справи як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд сповіщає цю особу. Якщо первинний позивач згоден вийти зі справи, а належний позивач не бажає до неї вступати, по справі зникає позивач, тому суд повинен закінчити провадження по справі в порядку ст.136 ЦПК. Відмова первинного позивача у вибутті та відмова належного позивача у вступі до справи повинні тягнути за собою розгляд справи за суттю та винесення рішення про відмову у позові.

Заміна неналежної сторони відбувається в тому самому процесі, без зупинення чи призупинення провадження. Якщо заміна відбувається в засіданні суду, останній може відкласти справу слуханням з тим, щоб надати час належній стороні вступити у справу та підготуватися до захисту своїх інтересів. Після заміни неналежної сторони розгляд справи починається з початку, а саме

зі стадії підготовки до судового розгляду. Заміна неналежної сторони може відбуватися тільки в суді першої інстанції. Заміна неналежної сторони має проводитись судом у відкритому судовому засіданні з обов’язковим викликом всіх осіб, що беруть участь у справі.


еще рефераты
Еще работы по государству, праву