Реферат: Цивільно-правова відповідальність

Зміст

Вступ

1. Поняття та види цивільно-правовоївідповідальності

1.1 Поняття відповідальності вцивільному праві

1.2 Види цивільно-правовоївідповідальності

2. Форми цивільно-правовоївідповідальності

2.1 Відшкодування збитків

2.2 Відшкодування моральної шкоди

2.3 Неустойка

2.4 Втрата завдатку

2.5 Інші види цивільно-правовоївідповідальності

3. Підстави звільнення боржника відвідповідальності

4. Відміни цивільної відповідальностівід інших видів

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Цивільне право яксистема правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основаніна юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності таширокій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов’язків. В умовахпереходу до ринкової економіки додержання порядку, дисципліни, умовзобов’язань, прийнятих за договором, набуває особливої ваги.

Цінністьцивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсеналзасобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси і задопомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові інтереси осіб єзастосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема цивільно-правовоївідповідальності.

Взагалі,виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення тавідповідальності, які встановлені договором або актами цивільногозаконодавства. На відміну від традиційного для раніше чинного цивільногозаконодавства підходу, коли як засіб забезпечення виконання обов’язків, передусім,згадувалися міри відповідальності, новий Цивільний Кодекс виходить із провідноїролі засобів заохочення.

Засоби заохоченняможуть бути встановлені у договорі, наприклад, у вигляді позитивних стимулів(надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи). Однак на практиці якстимул для виконання обов’язків частіше застосовується міри відповідальностіабо інші засоби «негативного впливу» на зобов’язану особу, що одночасно маютьза мету захист інтересів управомоченої особи. Наприклад, у договорі позики можебути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. Утаких випадках, окрім основного зобов’язання з договору позики виникаютьдодаткові зобов’язання, пов’язані з вимогами відносно забезпечення виконанняосновного зобов’язання. Якщо штраф – це, передусім, міра відповідальності, тозастава має на меті насамперед захист інтересів кредитора, а вже потім«принагідно» стимулює боржника до виконання зобов’язання загрозою втратизаставленого майна.

Сторониу цивільному правовідношенні виступають як носії певних цивільних прав іобов'язків. Носій суб'єктивного обов'язку повинен сумлінно його виконувати. Цестосується всіх видів цивільних правовідносин. Порушення такого обов'язку(наприклад, невиконання певної дії, коли обов'язок полягав у вчиненні саме її,або вчинення якихось дій, коли обов'язок полягав в утриманні від них) тягне засобою до порушника певних засобів примусу (санкцій). Так, коли хтось незаконнозаволодів майном, що належить іншій особі, до нього можуть бути застосованівідповідні засоби примусу; з допомогою суду майно у нього може бути відібране іпередане власнику.

Найпоширенішимвидом санкцій є цивільно-правова відповідальність, яка настає у результатіпорушення як абсолютних, так і зобов'язальних прав.

В цій роботі мирозглянемо насамперед ці міри відповідальності, причому деякі з них (неустойка,завдаток) отримають розгорнуту характеристику, інші будуть вказані та визначенеїх місце серед форм цивільно-правової відповідальності.

Слід зазначити,що новий Цивільний кодекс України значно розширив перелік видів як забезпеченнязобов’язання, так і форм цивільно-правової відповідальності. Тому вважаю, щотема цієї курсової роботи є вельми актуальною.

1. Поняття та види цивільно-правової відповідальності

1.1 Поняття відповідальності в цивільному праві

Цивільнавідповідальність – це майнова відповідальність громадян чи організацій, щовиникає у разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов’язань,заподіяння особистої чи майнової шкоди. Вона виникає за наявності неправомірнихдій і вини зобов’язаної особи. Як виняток передбачається цивільнавідповідальність без вини організації чи громадян, діяльність яких пов’язана зджерелом підвищеної небезпеки [11, с. 292].

Цивільно-правовавідповідальність як різновид санкції – це покладення на правопорушникаоснованих на санкції несприятливих правових наслідків, які виявляються упозбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов’язку новогододаткового. Відповідальність може наставати у таких формах: відшкодуваннязбитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація майна, компенсаціяморальної (немайнової) шкоди і т. ін. [13, с. 278]

Покладення наособу нових, додаткових обов’язків як міри відповідальності має місце, зокрема,при пред’явленні до правопорушника вимог про відшкодування ним збитків абосплату неустойки (штрафу, пені). Мірою цивільно-правової відповідальності єтакож втрата завдатку однією стороною або повернення його у подвійному розміріі другою стороною.

І відшкодуваннязбитків, і оплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими до основногообов’язками, бо основний обов’язок боржника полягає у передачі майна, виконанняроботи, наданні послуг, тощо і він виконується на еквівалентних та сплатнихзасадах. Сплачуючи ж неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючикредиторові завдані збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації,отже на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушеннязобов’язання.

Відцивільно-правової відповідальності як покладення на правопорушника новогододаткового обов’язку або позбавлення суб’єктивного цивільного права слідвідрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції). Останні невідновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані назапобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальнуфункцію, мають застережливий характер і можуть застосовуватися в оперативномупорядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційногооргану.

Значенняцивільної відповідальності розкривається через її функції. По-перше,встановлюючи обов’язок правопорушника відновити порушене право управомоченоїособи, зокрема відшкодовувати заподіяні їй збитки, інститут відповідальностівиконую компенсаційну роль. По-друге, загроза застосування засобіввідповідальності покликана запобігати вчиненню правопорушення суб’єктамицивільних правовідносин, виховувати їх у дусі поваги до закону, до прав таінтересів інших осіб, неухильного виконання прийнятих на себе обов’язків.По-третє, як вид юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність єнегативною реакцією держави на вчинене правопорушення, яка полягає в йогоосудженні суспільством і державою і, отже, є карою для правопорушника.По-четверте, застосування мір відповідальності до особи, що порушуєзобов’язання, може негативно позначитися на її матеріальному і фінансовомустановищі, призвести до банкрутства господарюючого суб’єкта, а це є сигналомпро неблагополучний стан організації і необхідність вжиття заходів їїоздоровлення (наприклад, санації).

Традиційно вюридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності:превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну.

1.2 Видицивільно-правової відповідальності

У цивільномузаконодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, запідставами виникнення прав та обов’язків, за порушення яких встановленовідповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну.

Договірноювважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки,втрати завдатку або позбавлення суб’єктивного права за невиконання абоненалежне виконання зобов’язання, яке виникло з договору. наприклад, занедопоставку товару по договору поставки постачальник повинен сплатитизамовнику 30% від вартості недопоставленого товару. Відповідальність тут єдоговірною, бо вона настає за порушення обов’язків, які основані на договоріпоставки.

Позадоговірною(або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дійоднією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно віднаявних між ними договірних відносин.

Такавідповідальність настає за порушення обов’язку, встановленого законом абопідзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так,у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров’я юридична чи фізичнаособа, відповідні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток,втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності,а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленогохарчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування,стороннього догляду тощо (ст. 1195 Цивільного кодексу України, далі – ЦК). Уцьому разі відповідальність є позадоговірною, хоча потерпілий з юридичною чифізичною особою може перебувати у трудових договірних відносинах. [14, с. 210]

У пункті 2роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питанняпрактики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 рокузвертається увага на необхідність відрізняти обов’язок боржника відшкодовуватизбитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, щовиникло з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, якевиникло внаслідок заподіяння шкоди. Звичайно, можуть мати місце випадки, колисторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією ізсторін другій стороні не пов’язано з виконанням зобов’язання, що випливаю зцього договору. За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюєтьсявідшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодженняздоров’я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяноїздоров’ю або майну споживача товарами (роботами, послугами) неналежної якості(ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі порушеннязобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом,зокрема:

— припиненнязобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо цевстановлено договором або законом, або розірвання договору;

— зміна умовзобов’язання;

— сплатанеустойки (штраф, пеня);

— відшкодуваннязбитків та моральної шкоди.

Збитки включаютьдійсні збитки і втрачену вигоду.

Дійсні збитки –це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дійборжника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або повинен бувзробити для відновлення порушеного права, а також вартості втраченогокредитором майна (витрати з ремонту автомобіля, на придбання пошкодженої речі іт. ін.).

Розмір збитків,завданих порушенням зобов’язання, доводиться кредитором. Коли інше непередбачено законом або договором, при визначенні збитків беруть до уваги ринковіціни, що діяли на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, умісці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволенадобровільно, — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу провідшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що діяли на день ухваленнярішення.

Втрачена вигода(неодержані доходи) – доходи, які особа могла реально одержати за звичайнихумов, якби її право не було порушено. При визначенні неодержаних доходіввраховують вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метоюприготування. Прикладом втраченої вигоди може бути випадок, коли наймачпошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки змушенийвитратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би відперевезення пасажирів, якби не було правопорушення.

Уцивільно-правовому зобов’язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти двіабо більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов’язків між суб’єктамизобов’язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні тадодаткові (субсидіарні) зобов’язання. Відповідальність за порушення цихзобов’язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною. За новимЦивільним кодексом України ширшого застосування набуває повне відшкодуваннязбитків.

При частковійвідповідальності кожна із зобов’язаних осіб відшкодовую збитки і сплачуєнеустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.

При порушеннісолідарного зобов’язання настає солідарна відповідальність, при якій кредиторможе вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржниківразом, так і з кожного з них окремо. Якщо одна з цих осіб відшкодовуєпотерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного зрешти боржників і рівній частці. Інше може бути встановлене законом чи договором.

Субсидіарна(додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основне і додаткове донього зобов’язання і одне і друге порушені.

Слід також матина увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 619 ЦК України, до пред’явлення вимогиособі, що несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогудо основного боржника.

Цивільно-правовавідповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого нимправопорушення. Юридичною підставою для такої відповідальності є закон, афактичною – склад цивільного правопорушення. Саме склад цивільногоправопорушення породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим тастворює певні претензії потерпілого та обов’язки порушника відшкодовуватишкоду, заподіяну протиправними діями.

Цивільно-правовавідповідальність настає за наявності таких умов:

1)  протиправність поведінки (діїчи бездіяльності) особи;

2)  шкідливого результату такоїповедінки (шкоди);

3)  причинного зв’язку міжпротиправною поведінкою і шкодою;

4)  вини особи, яка заподіялашкоду.

Перші три умови єоб’єктивними, а четверта – вина – є суб’єктивною підставою цивільно-правовоївідповідальності.

Протиправноювизнається поведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, чи знавправопорушник про протиправність своєї поведінки (передбачається порушеннязакону або договору боржником). Протиправна поведінка набуває вираження увигляді не тільки протиправної дії, а й бездіяльності. Наприклад, простроченняборжника або прострочення кредитора.

Шкода може бутимайновою (пов’язана з відповідними матеріальними витратами) або моральною, якаполягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних і фізичнихстраждань потерпілого. [13, с. 282]

Причинний зв'язокміж протиправною поведінкою і збитками чи іншими негативними наслідками, щонастали для потерпілої сторони – зв'язок, що об’єктивно існує між поведінкоюборжника і наслідком, який настав. У тих випадках, коди наслідок є проявомвипадкового, незакономірного збігу певних обставин, серед яких поведінкаборжника не є істотною, причинний зв'язок відсутній. Не вважається такимвипадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника,відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутністьу боржника необхідних коштів.

Вина – це певнепсихічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. Укримінальному праві діє презумпція невинності, а в цивільному – презумпціявинності боржника. Відсутність вини в цивільному праві доводиться особою, якапорушила зобов’язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе своюневинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неїзаходів щодо належного виконання зобов’язання. В цивільному праві форма вини,як правило, не впливає на розмір відповідальності.

Коли жневиконання або неналежне виконання зобов’язання зумовлено умислом абонеобережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності, якщо іншене встановлено законом. Іноді невиконання зобов’язання є наслідком винної поведінкиобох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної ізсторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника можебути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережностісприяє збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або невжив заходів до їх зменшення (ст. 616 ЦК України). У Цивільному кодексі Українитакож зазначено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється відвідповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадкуабо непереборної сили. Але не вважається випадком, зокрема, недодержання своїхобов’язком контрагентом боржника, відсутність на ринку необхідних товарів,відсутність у нього коштів (ст. 617 ЦК України).

Для покладення направопорушника цивільної відповідальності у формі відшкодування збитківнеобхідний повний склад цивільного правопорушення. Для стягнення ж неустойкиабо втрати завдатку кредиторові досить довести, що поведінка боржника єпротиправною, а вина його припускається, коли він не довів відсутності своєївини в порушенні зобов’язання. Тут має місце неповний, «урізаний» складправопорушення.

Проте у випадках,прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненогоправопорушення, особа не несе відповідальності. Так, відповідно до ст. 177Кодексу торговельного мореплавства України, перевізник не відповідає за втрату,нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дії абоупущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводіння абокеруванні судном (навігаційні помилки). Підставами звільнення відцивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила.

2. Форми цивільно-правової відповідальності

2.1 Відшкодування збитків

Новелою новогоЦивільного кодексу України є те, що згідно ч. 2 ст. 546 договором або закономможуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання, крімвказаних у цій статті. Таким чином, навести повний перелік усіх можливих формцивільно-правової відповідальності не є можливим. Розглянемо ті з них, що прямопередбачені та регулюються ЦК України.

Основною формоюкомпенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків.Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушенихправ виникає у фізичних і юридичних осіб із самого факту невиконання обов’язку,порушення цивільних прав, тобто незалежно від того чи є вказівка в тій чи іншійнормі ЦК України про таке право. Слід зазначити, що до ЦК включена низка норм,які розташовані в різних книгах та регулюють відносини, що виникають привідшкодуванні збитків (ст. ст. 17, 23, 96, 124, 404, 622-625 та інші ЦК). Такимчином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захистуцивільних прав. Одночасно відшкодування збитків є мірою відповідальності. Томуслід вирізняти обов’язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням абоненалежним виконанням зобов’язання, що випливає з договору (ст. 611, 623 ЦКУкраїни), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, що виникаєвнаслідок заподіяння шкоди (ст. ст. 22, 23 ЦК України). Правильне розмежуванняпідстав відповідальності необхідне ще в тому, що розмір відшкодування збитків,завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання задоговором може бути обмеженим, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди останняпідлягає стягненню у повному обсязі. Як у випадку невиконання договору, так іза зобов’язаннями, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавствовиходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодозобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є винятки з цьогозагального правила, тобто коли обов’язок відшкодування заподіяної шкодипокладається на особу без її вини (ст. ст. 1160, 1173-1175, 1187, 1188 ЦКУкраїни). Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушеннязобов’язання, пов’язане також з необхідністю з’ясування таких обставин, як винакредитора.

Відповіднодо ст. 203 ЦК України при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язанняборжником він повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (грошовийвираз майнової шкоди). Вони можуть виражатися у витратах, зроблених кредитором,у втраті або пошкодженні його майна, а також у неодержанні кредитором доходів,які він мав одержати, якби зобов'язання було виконане боржником (ч.2 ст.203 ЦКУкраїни). Всі ці збитки прийнято поділяти на два види: а) витрати, зробленікредитором, втрата або пошкодження його майна; б) неодержані доходи, якікредитор мав би одержати, якби боржник виконав зобов'язання. За термінологієюЦК УРСР 1922 р. перший вид збитків називався «позитивною шкодою у майні», адругий — «упущеною шкодою».

Перший— це, по суті, сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок невиконанняабо неналежного виконання боржником свого зобов'язання: суми неустойки тазбитків, сплачених кредитором своїм контрагентам через невиконання нимзобов'язань з вини боржника; витрати кредитора на усунення недоліків у роботі,виконаній боржником, тощо. Отже, до цього виду збитків слід віднести сумивитрат, зроблених кредитором, вартість втраченого майна, а також суми, на якізнизилась вартість майна у результаті його пошкодження (якщо таке є наслідкомнесправності боржника).

Другийвид збитків — це різниця між вартістю, яку мало б майно кредитора, якбизобов'язання було виконано боржником належним чином, і вартістю, яку воно має.Наприклад, неодержані підприємством планові прибутки внаслідок невиконанняборжником свого зобов'язання щодо поставки сировини. Відповідно до ст. 203 ЦКУкраїни обидва зазначені вище види збитків підлягають відшкодуванню.Протиправність дій боржника і заподіювача шкоди як умова цивільно-правовоївідповідальності. Для того, щоб виникла відповідальність, дія абобездіяльність, якою заподіяно договірну або позадоговірну шкоду, мають бутипротиправними, тобто забороненими законом. У сфері цивільних правовідносинпротиправні дії (бездіяльність) порушують не лише об'єктивну норму права, а йсуб'єктивне право тієї чи іншої особи.

Боржникне звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.Коли збитки, завдані кредиторові неправомірним користуванням його грошовимикоштами, перевищують суму процентів, передбачених угодою, він має правовимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.

Боржник,який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредиторазобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції,а також 3% річних від простроченої суми, якщо договором або законом невстановлено інший розмір процентів.

2.2 Відшкодування моральної шкоди

Законпов’язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушенняправ особи (ст. ст. 32, 56, 62 Конституції України, ст. ст. 23, 216,280, 611, 1167 ЦК України).

Вимогипро відшкодування заподіяній фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової)шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньопередбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках,передбачених Цивільним кодексом України та іншим законодавством, яке встановлюєвідповідальність за заподіяння моральної шкоди. У випадках, передбаченихспеціальним законодавством, відшкодування моральної шкоди може мати певніособливості (наприклад, ст. 17 Закону України від 23.09.97 року «Продержавну підтримку засобів масової інформації та соціальний захистжурналістів»).

Під моральноюшкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних іфізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичнійособі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкодаможе полягати в моральних переживаннях, пов’язаних із такими обставинами:втратою рідних, отриманням травм, захворювань; порушенням права власності (утому числі і інтелектуальної), прав споживачів; неможливістю продовженняактивного ділового чи громадського життя; розголошенням особистої чи сімейноїтаємниці; незаконним перебуванням під слідством чи судом та іншими обставинами,які негативно впливають на потерпілого.

Ст. 23 ЦК Українивстановлює, яку форму може набувати моральна шкода та в яких випадках вона можебути заподіяна особі. Наведений у статті перелік не є вичерпним.

Оскільки випадкиі обставини, за яких може бути заподіяна моральна шкода, є доситьрізноманітними, ЦК України допускає відшкодування завданої моральної шкодигрішми, іншим майном або в інший спосіб. Однак у кожному випадку суд повиненвраховувати конкретні обставини справи, які на його думку, мають суттєвезначення для розгляду справи. Крім того, при визначенні розміру відшкодуваннясуд повинен ураховувати вимоги розумності і справедливості, що відповідаєзагальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України.

Оскільки моральнашкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК України невстановлює ні мінімального на максимального розміру її відшкодування.Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскількинемає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю,честі і гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовневираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розмірувідшкодування моральної шкоди різноманітні. Головне – щоб за їх допомоги можнабуло вимірити глибину і тривалість страждань (для людей), оцінити втратинемайнового характеру (для юридичних осіб).

Відшкодуванняморальної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, через що вонавідшкодовується одноразово. Однак законом або договором може бути передбаченонеодноразове право на відшкодування (наприклад, унаслідок порушення договірногозобов’язання). Моральна шкода, завдана каліцтвом може компенсуватися шляхомздійснення щомісячних платежів.

Право навідшкодування моральної шкоди, якщо воно було присуджено судом спадкодавцеві зайого життя, переходить до спадкоємця.

Цивільний кодексУкраїни визначає, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особінеправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується заподіювачем занаявності його вини. Зокрема, моральна шкода відшкодовується незалежно від виниоргану державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органумісцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо:

- шкодузавдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особивнаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- шкодузавдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконногопритягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування якзапобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконногозатримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арештучи виправних робіт.

Крім того, низкаспеціальних нормативних актів прямо передбачає право громадянина навідшкодування моральної шкоди: ст. 49 Закону України «Про інформацію», ст. 4Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2371 Кодексузаконів про працю України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовийзахист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 25 Закону України «Протуризм» та ін.

2.3 Неустойка

Одним з найбільшпоширених видів забезпечення зобов’язань є неустойка. Неустойкою є грошова сумачи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов’язанийсплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконанняним основного зобов’язання.

Привабливістьнеустойки, її широке застосування в цілях забезпечення договірних зобов’язаньпояснюється перш за все тим, що вона являє собою зручний засіб спрощеноїкомпенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконаннямборжником своїх обов’язків. У цьому розумінні неустойці притаманні такі риси:

1)  можливість стягненнянеустойки за сам факт порушення зобов’язання, коли відсутня необхідністьнадання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір;

2)  можливість для сторін засвоїм розумінням сформулювати умови договору про неустойку, за винятком такзваної законної неустойки (ст. 550 ЦК України), у тому числі в частині їїрозміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретнихвзаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.

Предметомнеустойки крім грошової суми може бути рухоме і нерухоме майно. Право нанеустойку виникає незалежно від того, чи зазнав кредитор збитків унаслідокневиконання або неналежного виконання зобов’язання. Слід пам’ятати, що процентина неустойку не нараховуються. Неустойкою може бути забезпечена тільки дійснавимога, тому що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню.

Коли предметомнеустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актомцивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бутизбільшений угодою сторін. Зменшення неустойки за домовленістю сторін можливе лишеу випадках, визначених законом. Неустойка, яка підлягає сплаті, може бутизменшена також за рішенням суду за наявності обставин, які заслуговують наувагу, зокрема у випадках, коли розмір неустойки значно перевищує розмірзаподіяної шкоди.

Залежно від особливостейвизначення розміру неустойки і характеру порушення є такі її різновиди – штрафі пеня.

Штраф – ценеустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разіневиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пеня – це неустойка,яка обчислюється у відсотковому відношенні відносно розміру платежу за кожнийдень прострочення.

Заспіввідношенням неустойки і збитків сторони можуть визначити та застосувативиключну, залікову, альтернативну або штрафну неустойку.

За виключною неустойкоюстягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовується внормативних актах, які регулюють договори перевезення.

За заліковоюнеустойкою стягненню підлягає неустойка, а збитки відшкодовую винна сторона нев повному обсязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.

За альтернативноюнеустойкою уповноважений суб’єкт має право стягнути або неустойку, або збитки.Отже, право вибору надається кредиторові.

За штрафноюнеустойкою стягненню підлягають у повному обсязі неустойка і збитки.

Сплата(передання) неустойки, встановленої на випадок прострочення або неналежноговиконання зобов’язання, не звільняє боржника від виконання зобов’язання внатурі, якщо інше не передбачено порозумінням сторін. Сплата (передання)неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків у повномуобсязі за невиконання зобов’язання.

Кредитор маєправо на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування збитківборжником тільки виконання ним зобов’язання в натурі, якщо це відповідаєінтересам кредитора.

Ч. 3 ст. 550 ЦКУкраїни встановлює, що кредитор не має права на неустойку, якщо боржник напідставі ст. 617 ЦК України не відповідає за порушення зобов’язання.

Ст. 617 ЦКУкраїни передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальностіза порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідоквипадку або непереборної сили. На жаль, ЦК України не дає детального визначенняпонять «випадок» та «непереборна сила», хоча й неодноразово використовує їх.

У науціцивільного права під випадком розуміють подію, яка могла бути, але не булавідверненою боржником виключно тому, що він не міг її передбачити та відвернутиу зв’язку із раптовістю наставання. Під непереборною силою (форс-мажорнимиобставинами) розуміють подію, яку боржник не зміг би відвернути засобами, яківін мав в цей момент, навіть якщо зміг би її передбачити.

2.4 Втратазавдатку

Завдатоквідповідно до ст. 546 ЦК України визнається одним з традиційних видівзабезпечення виконання зобов’язань.

Завдаток – цегрошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунокналежних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і назабезпечення його виконання. с. 264

Коли не будевстановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, єзавдатком, вона вважається авансом. Як спосіб забезпечення виконаннязобов’язання завдаток має такі особливості:

- предметомзавдатку може бути лише грошова сума або рухоме майно (наприклад, якщо при купівліпилососу вартістю 1 000,00 грн. покупець видав продавцю 100,00 грн.завдатку, то йому необхідно доплатити в майбутньому ще 900,00 грн.);

- завдаткомзабезпечується виконання лише договірних зобов’язань, а не зобов’язань, яківиникли з інших підстав;

- він можемати місце лише за погодженням сторін;

- дачазавдатку є доказом укладання договору, особливо в тих випадках, коли договір непотребує письмової форми; угода про завдаток, яка обов’язково є письмовою,підтверджує наявність договору. [13, с. 265]

Якщо сторона, якадала завдаток, відмовляється від виконання договору, завдаток залишається віншої сторони. Іншими словами, якщо покупець вважає, що ціна пилососу велика чийого не влаштовує модель, то наданий завдаток у розмірі 100,00 грн.залишається у продавця. Якщо від виконання договору ухиляється інша сторона(наприклад, продавець пилососу знайшов вигіднішого покупця), то воназобов’язана не лише повернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму,так званий подвійний завдаток, тобто повернути не 100,00 грн., а200,00 грн.

Сторона,відповідальна за невиконання договору. зобов’язана відшкодувати іншій сторонізбитки із заліком суми завдатку.

Цивільний кодексУкраїни прямо закріплює три основні функції завдатку:

1)  платіжна, оскільки видаєтьсяв рахунок платежів;

2)  доказова, оскількипідтверджує факт укладення договору (факт виникнення договірного зобов’язання);

3)  забезпечувальна, полягає втому, що сторони додатково пов’язані гарантією.

Завдаток потрібновідрізняти від авансу. Аванс – це також визначена грошова сума. Суттєвавідмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладенофункцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов’язання. тому незалежно відтого, яка сторона відповідальна за невиконання зобов’язання, той, хто отримававанс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядник тримали як аванспевну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєївини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якомувипадку підлягає поверненню.

Для того, щобсплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це вдоговорі. В протилежному випадку, отримана кредитором від боржника сумавважається авансом.

Завдання завдаткуяк способу забезпечення виконання зобов’язань полягає в тому, що він перш завсе має на меті запобігти невиконанню договору, який забезпечує. Разом з тим увипадку невиконання зобов’язання перед кредитором та боржником постає питанняпро відшкодування завданих ним збитків. Щодо цього ЦК України містить положення,яке встановлює співвідношення збитків та грошової суми, внесеної в якостізавдатку, якщо в договорі не передбачено інше, збитки підлягають відшкодуванняіз зарахуванням суми завдатку. Це означає, що якщо за порушення договорувідповідає сторона, яка надала завдаток, то вона повинна відшкодувати збитки вчастині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли за невиконання абоненалежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплатиподвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого у якості завдатку, тадодаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та зверх того,відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.

Ч. 3 ст. 571 ЦКУкраїни передбачено, що у випадку припинення зобов’язання, забезпеченогозавдатком, до початку його виконання або у разі неможливості його виконаннязавдаток підлягає поверненню. слід звернути увагу, що неможливість виконанняосновного зобов’язання, про яку йдеться мова, слід розуміти не тільки як таку,що виникла не за провиною сторін (наприклад, форс-мажорні обставини чивипадок). Відповідно до ст. 607 ЦК України така неможливість є однією з підставприпинення зобов’язання, тобто вона відноситься до першого випадку поверненнязавдатку. Таким чином, виходячи із буквального тлумачення статті, навіть принеможливості виконання основного зобов’язання, за яку відповідає будь-яка ізсторін, внесений боржником завдаток підлягає поверненню.

2.5 Інші видицивільно-правової відповідальності

В юридичнійлітературі як форми цивільно-правової відповідальності найчастіше називаютьнеустойку, відшкодування збитків та моральної шкоди, втрату завдатку. Однак уЦК України є пряме посилання на те, що цей список не є вичерпним; щодо повногопереліку форм цивільно-правової відповідальності єдності у дослідників немає.

Проаналізувавшидане питання, я дійшла висновку, що можна вважати формами цивільно-правовоївідповідальності також:

1)  втрату застави, оскільки,по-перше, при невиконанні зобов’язання боржник втрачає право володіння майном,наданим в якості застави (втрата суб’єктивних прав як форма цивільно-правовоївідповідальності) [17, с. 697], а по-друге, тому, що вартість застави, якправило, наближена до вартості зобов’язання, і втрату застави можна вважати непрямимвідшкодуванням збитків (ст. 22 ЦК України) [15, с. 27];

2)  при тримання, оскількиборжник втрачає такі суб’єктивні права як право на користування, а у випадкузвернення кредитором стягнення на річ, що притримується, — і право власності нанеї;

3)  відшкодування збитків третійособі – поручителеві або гаранту, оскільки тут збитки відшкодовуються некредиторові, а третій особі, і таким чином це також можна вважати непрямимвідшкодуванням збитків;

4)  втрату різних суб’єктивнихправ, як наприклад, втрату права на заняття ліцензованою діяльністю.

3. Підстави звільнення боржника від відповідальності

Якуже зазначалося, для притягнення особи до цивільно-правової відповідальностіпотрібен або повний склад правопорушення, що налічує чотири елементи(протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених узаконі чи у договорі – неповний, усічений склад – протиправність і вина. Привідсутності хоча б одного з цих елементів (крім випадків безвинноївідповідальності) цивільна відповідальність не настає.

Протеу випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознаквчиненого правопорушення особа не несе відповідальності.

Колипсихічний стан особи, яка заподіяла шкоду характеризується відсутністю вини, миговоримо, що має місце простий випадок, за який заподіювач шкодивідповідальність не несе. Але у договорі може передбачатися підвищенавідповідальність, а іноді підвищена відповідальність (і за вину і без вини — завипадок) передбачено безпосередньо у законі. У таких випадках, як правило,заподіювач шкоди звільняється від відповідальності, якщо доведе не відсутністьсвоєї вини, а те, що шкода виникла через непереборну силу. Необхідно розрізнятипоняття простого випадку і непереборної сили.

Щодозмісту поняття «непереборна сила», то у юридичній літературі є різні погляди.На мою думку, мають рацію вчені, які зв'язують його з поняттям випадковогопричинного зв'язку.

Непереборнасила – це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Поняття «непереборнасила» та «явища стихійного характеру» як обставини, що звільняють відвідповідальності за деякими нормами цивільного права розглядаються судовоюпрактикою, а також більшістю юристів як поняття ідентичні. Можна говорити проте, що шкода виникла у результаті непереборної сили у випадках, коли між діями(бездіяльністю) боржника за договором та заподіювана позадоговірної шкоди ішкодою причинний зв'язок є випадковим. Другою ознакою вказаного поняття єзовнішній характер певної події.

Отже,під «непереборною силою» слід розуміти зовнішній фактор (наприклад, щододжерела підвищеної небезпеки чи діяльності боржника). Найчастіше при цьомумається на увазі стихійне явище, хоча може бути також явище суспільногопорядку. Інакше кажучи, якщо шкода була результатом спільних дій зовнішньогофактору (що не перебуває у причинному зв'язку з діяльністю даної особи) і дійданої особи, а причинний зв'язок між діями останньої і шкодою є випадковим, —слід вважати, що мала місце «непереборна сила», внаслідок чого й заподіяно шкоду.

Наприклад,у результаті землетрусу сталася аварія пасажирського поїзда, здоров'ю багатьохпасажирів було завдано шкоди. Остання є необхідним наслідком сумісних дійзалізниці і «зовнішнього» фактора — землетрусу. Якщо взяти ізольованодіяльність залізниці, то між її діями і шкодою зв'язок є випадковим, оскількине організаційні, технічні, господарські та інші дефекти у діяльностізалізничного транспорту, а лише приєднання і вплив зазначеного зовнішньогофактора зумовили виникнення шкоди. Питання щодо характеру причинного зв'язку утому чи іншому випадку вирішується з урахуванням усіх обставин конкретноговипадку. Той самий наслідок в одному випадку буде випадковим, а в іншому можевиступати як об'єктивна необхідність. Отже, і подія, в одних умовах визнананепереборною силою, в інших умовах місця і часу такою не буде.

Поняттянепереборної сили нерозривно зв'язано з поняттям випадкового причинногозв'язку, тоді як поняття простого випадку означає певний психічний стан особи,що характеризується відсутністю вини. Шкода, зумовлена дією непереборної сили,не може бути відвернута не тільки даною особою, а й усіма іншими. Запобігти ційшкоді у принципі не можна, оскільки тут йдеться про випадкові причинні зв'язки,які взагалі не можуть бути передбачені. Коли має місце випадкове (у розуміннівідсутності вини) заподіяння договірної шкоди, то такій шкоді у принципі можназапобігти, її можна відвернути (зрозуміло, у випадках, коли є необхіднийпричинний зв'язок між діями даної особи та шкодою), оскільки шкода була закономірнимнаслідком поведінки відповідальної особи, хоча й не могла бути відвернутаостанньою. Отже, випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, щопорушила зобов’язання, характеризується відсутністю її вини. При відсутностівини не має й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбаченовідповідальності і без вини.

Удеяких випадках невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником можестатися з вини кредитора. Зокрема, кредитор може не прийняти виконання,запропоноване боржником, або не вчинити дій, без яких неможливо виконатизобов'язання.

Буваєі так, що невиконання зобов'язання є наслідком вини обох сторін: і кредитора, іборжника. У цих випадках боржник не звільняється від відповідальності, алерозмір його відповідальності може бути відповідно зменшений (ст. 616 ЦКУкраїни). У зобов'язаннях із заподіяння шкоди, тобто в позадоговірнихзобов'язаннях, враховується інший вид необережної вини: груба необережністьпотерпілого, а також інакше визначаються юридичні наслідки умислу або грубоїнеобережності потерпілого. Розмір відповідальності заподіювача шкоди повиненбути зменшений або, як і у договірних зобов'язаннях, заподіювач шкодизвільняється від відповідальності.

відповідальність цивільний збитки шкода

4. Відміни цивільної відповідальності від інших видів

Специфічнимирисами цивільноївідповідальності, які відрізняють її від інших видів юридичноївідповідальності, є:

1)майновий характер. Застосування цивільно-правової відповідальності завждипов'язане із втратами майнового характеру у майновій сфері боржника(відшкодуванням заподіяної шкоди, сплатою неустойки (штраф, пеня). Навіть колиправопорушення зачіпає особисті немайнові права або завдає моральної шкоди,застосування цивільно-правової відповідальності реалізується через стягнення накористь потерпілого грошової суми для відшкодування збитків або моральної шкоди(ст. 23 ЦК України).

2)цивільно-правова відповідальність завжди є відповідальністю одного учасникацивільно-правових відносин перед іншим — це відповідальність правопорушникаперед потерпілим. Це обумовлено тим, що цивільне право регулює відносини міжрівноправними та автономними суб'єктами, а отже, порушення обов'язків однимсуб'єктом завжди тягне за собою порушення прав іншого учасника правовідносин.При застосуванні міри кримінальної відповідальності правовідносини виникаютьперш за все між державою і правопорушником, що пов'язано з більшою суспільноюнебезпекою кримінальних правопорушень і спрямованістю міри кримінальної відповідальностіна особу правопорушника з метою викликати позитивні зміни в особистостіправопорушника.

Узв'язку з тим, що цивільні правопорушення також можуть зачіпати інтересисуспільства і держави, цивільне право допускає виникнення при застосуванні цивільно-правовоївідповідальності відносин між державою і правопорушником. Такі правовідносиниреалізуються у застосуванні до правопорушника мір конфіскаційного характеру іносять виключний для цивільного права характер.

3)можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміромзаподіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки,завдаток). Слід звернути увагу на те, що штрафна неустойка за новим ЦК набуваєзагального характеру і застосовується завжди, крім випадків, колизаконодавством або договором передбачено інше. Саме в такий спосіб втілюєтьсяодна зі специфічних ознак цивільної відповідальності у вигляді додатковихобтяжень у майновій сфері правопорушника. Але закон певною мірою намагаєтьсярегулювати питання застосування цивільно-правової відповідальності на засадахсправедливості шляхом законодавче встановленої можливості зменшення розмірунеустойки, якщо він значно перевищує розмір фактично завданих збитків. Так,розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значноперевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотнезначення (ст. 551 ЦК України).

4) застосування рівнихза обсягом мір відповідальності за однотипні правопорушення, що забезпечуєпослідовну реалізацію принципу рівноправності учасників цивільно-правовихвідносин

Висновки

Проаналізувавшипоняття цивільної відповідальності, її форм, я дійшла певних висновків.

Цивільно-правовавідповідальність – це санкції, що застосовуються до правопорушника у виглядінакладення на нього додаткових цивільно-правових обов’язків або позбавленняналежного йому цивільного права.

Формамицивільно-правової відповідальності можуть бути відшкодування збитків танеустойка. Всі дослідники є єдиними, вказуючи на ці види відповідальності. Щодоінших – таких, як завдаток, відшкодування моральної шкоди, застава, притримання, відшкодування збитків третій особі та втрату різних суб’єктивних прав– між дослідниками точаться суперечки. Одні відносять ці поняття до форм цивільно-правовоївідповідальності, але вбачають, що це настільки очевидно, що вичерпногопереліку форм наводити не потрібно. Інші ж вважають, що, наприклад, оскількиморальна шкода є немайновою, то не слід згадувати її в переліку виключнонемайнових зобов’язань. Треті вважають, що такі поняття, як моральна шкода іпри тримання, є недостатньо вивченими, а законодавство щодо них – недосконалим,а тому і не класифікують їх. Існує також думка, що оскільки ЦК України прямо неназиває, наприклад заставу, як форму цивільно-правової відповідальності, товона й не є такою. Єдиної думки поки що немає.

Виділяють трифункції цивільно-правової відповідальності: виховно-попереджувальну, каральну ікомпенсаційну. Цивільно-правова відповідальність може бути договірна і позадоговірна.Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повнийсклад правопорушення – протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина – або увипадках, зазначених у законі чи у договорі – неповний, усічений склад –протиправність і вина. Також бувають випадки коли цивільно-правовавідповідальність наступає і без вини та коли особа не несе відповідальності недивлячись на наявність повного складу правопорушення. Як правило звільненняборжника від цивільно-правової відповідальності відбувається за наявностінепереборної сили чи випадку, які завадили йому виконати зобов’язання.

Проаналізувавшицю тему, я вважаю, що її потрібно вивчати і надалі, бо вона є дуже важливою длясуспільства і потребує значного допрацювання.

Перелік використаної літератури

1. КонституціяУкраїни: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Кодексзаконів про працю України від 10.12.71 р.

3. Кодексторговельного мореплавства України від 23.05.95 р.

4. Цивільнийкодекс України від 16.01.03 р.

5. ЗаконУкраїни «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захистжурналістів» від 23.09.97 р.

6. ЗаконУкраїни «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р.

7. ЗаконУкраїни «Про інформацію» від 02.10.92 р.

8. ЗаконУкраїни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхсімей» від 20.12.91 р.

9. ЗаконУкраїни «Про туризм» від 15.09.95 р.

10.  Роз’яснення Вищогоарбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів,пов’язаних з відшкодуванням шкоди» за № 02-5/215 від 01.04.94 р.

11.  Борисова В.І. (кер. авт.кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін. Цивільне право України: Підручник у2 т. – К. Хрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.

12.  Коссак В.М. Науково-практичнийкоментар Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 976 с.

13.  Панченко М.І. Цивільне правоУкраїни: Навч. Посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 583 с.

14.  Підопригора О.А. та ін.Цивільне право: підр. для студ. юр. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1997.– 544 с.

15.  Силенко Л.М. Цивільне правоУкраїни. Т. 1 Навч. Посіб. – К.: Алеута, 2004. – 328 с.

16.  Харитонов Є.О., КалітенкоО.М., Зубар В.М. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях:— Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. — 630 с.

17.  Харитонов Е.О., СаниахметоваН.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица.Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право.Представительство: Учеб. пособие. — К.: А.С.К., 2001. — 799 с.