Реферат: Міжнародна (взаємна) правова допомога

Вступ

Останнім часом міжнародна співпраця держав у гуманітарній сфері характеризується поглибленням взаємодії правоохоронних і судових органів у боротьбі зі злочинністю. Розширюються географічні рамки міжнародного співробітництва, удосконалюються форми взаємодії і зростають її об’єми.

Вказані процеси не залишаються поза увагою науковців, що виявляється у посиленій увазі до вивчення правових проблем надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах.

Саме відсутність єдиного наукового бачення цієї проблеми спонукало нас висловити свої міркування з цього приводу. Окрім того, важливість дослідження змісту поняття «міжнародна правова допомога» зростає з огляду на підготовку проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, який покликаний врегулювати процесуальні питання співробітництва українських органів з іноземними колегами в ході здійснення кримінального судочинства.

Отож у юридичній літературі розрізняють широке і вузьке розуміння «міжнародної (взаємної) правової допомоги» у кримінальних справах. В чому ж полягають відмінності у підходах щодо трактування цього терміна.


Міжнародна правова допомога є офіційною діяльністю державних органів, яка здійснюється на підставі міжнародних договорів. Випадки надання міжнародної правової допомоги без укладання договорів є рідкими та пов’язані з прийняттям рішення у конкретній справі на рівні центрального органу виконавчої влади. Договори про правову допомогу забезпечують найбільш повне здійснення національної юрисдикції й уникнення конфлікту юрисдикцій — саме з цією метою держави їх укладають. Останнім часом з появою міжнародних судових органів міжнародні договори можуть передбачати можливість надання правової допомоги для здійснення міжнародної кримінальної юрисдикції. Міжнародна правова допомога охоплює також правову допомогу в цивільних і сімейних справах.

Міжнародні договори із правової допомоги в переважній більшості є двосторонніми. В окремих випадках, за умови наявності певних інтеграційних відносин, питання правової допомоги вирішують на підставі багатосторонніх угод. Україна, наприклад, бере участь у двох таких системах міжнародної правової допомоги — СНД і Раді Європи. У рамках СНД це один багатосторонній договір — Конвенція про правову допомогу у правових відносинах із цивільних, сімейних та кримінальних справ 1993 р… У рамках Ради Європи укладено низку договорів: Конвенцію про взаємну допомогу в кримінальних справах 1959 р., Конвенцію про видачу правопорушників 1957 р., Конвенцію про репатріацію неповнолітніх 1970 р., Конвенцію про передачу заяв про правову допомогу 1977 р., Конвенцію про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., Конвенцію про передачу засуджених 1983 р. тощо.

Договори про правову допомогу в основному регулюють такі питання, як екстрадиція, виконання іноземного судового рішення, виконання окремого процесуального доручення, а також питання колізійного права. Інколи це можуть бути інші питання, наприклад обмін інформацією. Перелік напрямів правової допомоги, які включено до конкретного договору, залежить від домовленості між державами: це може бути екстрадиція, причому окремої групи осіб, правова допомога лише у цивільних справах, правова допомога і в цивільних, і у кримінальних справах. Питання правової допомоги можуть бути включені до міжнародних договорів про уніфікацію кримінального законодавства. Прохання про надання правової допомоги може бути відхилено, якщо надання такої допомоги може зашкодити суверенітету чи безпеці або суперечить законодавству держави, що робить запит.

Екстрадицією називають видачу однією державою іншій осіб, яких підозрюють у скоєнні злочину або яких засуджено за скоєння злочину. У міжнародній практиці розповсюджені міжнародні договори про екстрадицію. Зазвичай у них вказують: правопорушення, скоєння яких є підставою для екстрадиції; підстави для відмови в екстрадиції; порядок направлення вимоги про екстрадицію; документи, які мають супроводжувати вимогу про екстрадицію; організаційно-правові засоби забезпечення екстрадиції. Екстрадиція, як і інша правова допомога, є офіційною діяльністю, яку здійснюють лише спеціально уповноважені органи держави. В Україні такими повноваженнями наділена Генеральна прокуратура України.

У міжнародно-правовій практиці відомі умови, за яких екстрадицію, як правило, не здійснюють. Зазвичай на них вказують в міжнародних договорах. У видачі відмовляють, якщо:

— особа є громадянином держави, від якої вимагають видачі;

— злочин, який скоїла особа, розглядається державою, яка робить запит, як політичний;

— закінчились строки давності;

— правопорушення пов’язане з податками, митними зборами;

— правопорушення є злочином приватного звинувачення;

— порушення не є злочином за законом держави, від якої вимагають видачі;

— злочин скоєно на території держави, від якої вимагають видачі;

— за правопорушення не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі; екстрадиція міжнародний правовий кримінальний

— компетентні органи держави, від якої вимагають видачі, прийняли остаточне рішення не порушувати кримінальної справи або припинити кримінальне переслідування за те ж саме правопорушення. Після одержання вимоги запитувана Договірна Сторона негайно вживає заходів для взяття під варту особи, видача якої потрібна (за винятком тих випадків, коли видача не може бути здійснена), та негайно повідомляє про це державу, що запитує. Особа, узята під варту для забезпечення екстрадиції, повинна бути звільнена, якщо вимога про її видачу не надійде протягом одного місяця з дня узяття під варту.

Участь у Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950р. накладає обмеження щодо екстрадиції з України будь-якої особи, яка знаходиться під її юрисдикцією. Зокрема, заборонено видавати державам, в яких цю особу може бути засудженно до смертної кари, та державам, де існує практика застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Виконання іноземних судових рішень у цивільних справах. Забезпечення за допомогою міжнародного договору виконання іноземного судового рішення є важливою гарантією права особи на судовий захист. Питання про умови та процедуру виконання іноземного судового рішення є обов’язковою складовою міжнародних договорів про правову допомогу в цивільних справах. Найбільш поширеним в Україні є виконання іноземного судового рішення відповідно до процедур, передбачених у Конвенції про правову допомогу у правових відносинах із цивільних, сімейних і кримінальних справ 1993 р. Клопотання про визнання та дозвіл на примусове виконання рішень розглядаються судами держави, на території якої має бути здійснене примусове виконання. Порядок примусового виконання визначається згідно із законодавством держави, на території якої має бути здійснене примусове виконання.

У визнанні судових рішень і у видачі дозволу на примусове виконання може бути відмовлено у випадках, визначених у міжнародному договорі.

У дослідженнях міжнародна правова допомога розглядається з різних точок зору – як окрема форма міжнародного співробітництва чи міжгалузеве утворення, що охоплює собою декілька форм взаємодії держав у сфері боротьби зі злочинністю. Відзначимо, що дискусії навколо змісту і об’єму міжнародної правової допомоги у кримінальних справах розгорнулись ще в радянській юридичній науці.

Останнім часом з’ясуванню змісту поняття «міжнародна (взаємна) правова допомога» у кримінальних справах значна увага також приділялась російськими правниками О.Г. Волеводзом, В.М. Волженкіною.

У вузькому розумінні термін «правова допомога у кримінальних справах» розглядається як проведення процесуальних дій чи створенні умов для цього компетентними правоохоронними і судовими органами однієї держави на офіційне прохання відповідних установ іншої, що має на меті сприяти останнім у виконанні покладених на них завдань у сфері кримінального судочинства щодо розслідування чи розгляду кримінальних справ.

Так, на думку М.І. Пашковського, під цим терміном слід розуміти «передбачену національним кримінально-процесуальним законодавством, міжнародними нормативно-правовими актами (договорами, конвенціями, пактами, протоколами, регламентами, угодами і таке інше), підписаними Україною, або учасницею яких є Україна, або права і обов’язки по яких перейшли до України в порядку правонаступництва, систему процесуальних принципів, засобів та процедур, спрямованих на реалізацію завдань кримінального судочинства України або іноземної держави за межами їх національної юрисдикції, шляхом вчинення (або створення можливостей для вчинення) за межами території держави, в провадженні органів якої знаходиться кримінальна справа, процесуальних дій із встановлення певного статусу за суб’єктами кримінального судочинства; по збиранню, перевірці доказів; розшуку та арешту майна; наданню інформації про іноземне та міжнародне право та практику його застосування; забезпечення захисту та представництва інтересів іноземців, іноземних держав і юридичних осіб, міжнародних організацій в кримінальному судочинстві»

У цьому громіздкому визначенні, як видається, не зовсім вдалою є спроба автора розкрити зміст правової допомоги крізь призму «системи процесуальних принципів, засобів та процедур». Адже проведення процесуальних дій (в тому числі підготовка і передача клопотання про правову допомогу) є невід’ємною частиною кримінального процесу, основу якого, як підкреслюється у юридичній літературі, становить передусім кримінально-процесуальна діяльність як система передбачених законом процесуальних дій.

Зокрема, з цієї позиції розглядають правову допомогу у кримінальних справах В.В. Мілінчук і М.Р. Клєщьов. Критикуючи широке трактування цього поняття, В.В. Мілінчук відзначає, що «правова допомога у кримінальних справах є діяльністю компетентних органів запитуваної держави, яка базується на внутрішньому законодавстві, щодо виконання, відповідно до умов міжнародного договору, слідчих доручень судових та інших компетентних органів запитуючої держави про проведення на території запитуваної держави процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів для отримання доказів з розслідуваної у запитуючій державі кримінальної справи». В такий же спосіб, з незначними відмінностями, трактує цей термін і М. Смирнов.

На жаль, і в цих визначеннях, як видається, авторам не вдалось уникнути окремих недоліків. По-перше, якщо розглядати поняття «міжнародної правової допомоги» крізь призму науки кримінального процесу, що й намагались зробити В.В. Мілінчук, М.Р. Клєщьов, М. Смирнов, то доручення можуть стосуватись лише проведення процесуальних дій, оскільки порядок проведення оперативно-розшукових дій КПК України не регламентується.

Крім того, обом наведеним визначенням, як видається, притаманний один недолік – розширення чи звуження кола процесуальних дій, що проводяться у порядку надання правової допомоги. Так М.І. Пашковський серед інших процесуальних дій виділяє «забезпечення захисту та представництва інтересів іноземців, іноземних держав і юридичних осіб, міжнародних організацій в кримінальному судочинстві», хоча доцільно було б вести мову про особливості (винятки) загальної процедури, а не про окремі процесуальні дії. У другому з наведених визначень автори обмежуються лише процесуальними діями доказового характеру (слідчими діями), залишаючи поза увагою процесуальні дії, пов’язані з врученням документів, визначенням процесуального статусу особи у кримінальному процесі тощо.

Цей підхід до розуміння «правової допомоги» втілений у Європейській конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, двосторонніх договорах України з Канадою, США. Він також знайшов своє вираження і у двох офіційних редакціях проекту КПК України, одна з глав якого (глави 53 і 58 відповідно у редакції 2000 і 2003 років) названа «Правова допомога у кримінальних справах».

В іншому випадку при визначенні змісту цього терміна виходять з положень більшості двосторонніх договорів про правову допомогу, а також Мінської конвенції 1993 року (Кишинівської конвенції 2002 року), в яких вона трактується, власне, у широкому розумінні.

Розглядаючи «правову допомогу» під цим кутом зору, Н.І. Маришева відзначає, що вона охоплює виконання доручень, розмежування компетенції установ юстиції, призначення і виконання вироків у кримінальних справах, визначення порядку застосування іноземного права (процесуальні питання), надання інформації, видачу і передачу засуджених для відбування покарання в іноземній державі, здійснення на вимогу іноземної установи кримінального переслідування проти власних громадян, що вчинили злочини за кордоном.

Фактично такої ж позиції дотримуються В.М. Волженкіна, Г.В. Ігнатенко, В.П. Шупілов, хоча відзначимо, що погляди названих науковців розбігаються у визначенні об’єму правової допомоги, яка може бути надана у кримінальному провадженні.

Визначення поняття «правової допомоги» в рамках цього підходу було запропоноване В. Максименком. На його думку, – це «передбачена міжнародними нормативно-правовими актами (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, регламент тощо), підписаними Україною або учасницею котрих вона є, або які перейшли до неї у порядку правонаступництва, система процесуальних, організаційно-правових заходів, механізмів, принципів, способів, методів, інститутів, сукупності або самостійності всього того, що застосовується в ході реалізації як міжнародного, так і національного права держав з метою вирішення на міжнародному рівні справ, пов’язаних із суспільнонебезпечними діяннями, та будь-яких інших дій, що стосуються цих справ, при одночасному застосуванні і посиланні на норми національного, внутрішньодержавного законодавства України та держави або держав, з якими Україна перебуває у відносинах правового співробітництва в кримінальних справах та міжнародного права, на підставі домовленості або взаємності».

Інше визначення цього поняття пропонує В.М. Гребенюк. Автор розуміє під правовою допомогою «відносини взаємного співробітництва між державами у галузі кримінального судочинства, які полягають у виконанні на підставі міжнародних угод та національного законодавства певних дій необхідних для здійснення іноземною державою правосуддя у конкретній справі»

Надання міжнародної правової допомоги у галузі боротьби зі злочинністю з точки зору процесуальної науки розглядає О.І. Виноградова. На її думку, вона становить собою врегульовану нормами міжнародного і національного права узгоджену діяльність різних держав по захисту інтересів особи, суспільства і держави. Проте, як бачимо, розуміння правової допомоги у кримінальних справах авторки є настільки широким, що без відповідних застережень може охоплювати весь спектр міжнародних відносин держави, а не лише дану сферу.

Ситуацію з двозначним трактуванням поняття «міжнародна правова допомога у кримінальних справах» навряд чи можна визнати прийнятною. Звичайно, кожна з розглянутих позицій має право на існування, проте, на нашу думку, це призводить лише до непотрібної плутанини. Вбачаємо певний сенс у зауваженнях В. Максименка, що правова допомога зарубіжним державам у кримінальних справах може бути визнана комплексною галуззю на основі норм міжнародного, національного кримінального і кримінально-процесуального права. Хоча на сьогодні наявність такої комплексної галузі у внутрішньодержавному законодавстві України є сумнівною, однак про існування певного міжгалузевого утворення (підгалузі), яке виходить за рамки проведення окремих процесуальних дій у кримінальній справі, можна говорити вже тепер.

Прихильники вузького трактування цього поняття вказують, що визначальним критерієм правової допомоги, що відрізняє її від інших форм міжнародного співробітництва у сфері кримінального судочинства, є часткова передача запитуючою державою компетенції у власній кримінальній справі іншій державі. Проте цей аргумент, як видається, недостатньо переконливий.

Як відзначає В.В. Мілінчук, «ця передача компетенції виявляється у наданні державою іноземним компетентним органам дозволу на збирання доказів у власній кримінальній справі, а також у визнанні доказів, отриманих згідно іноземного кримінально-процесуального законодавства, допустимими і такими, що задовольняють вимоги національного законодавства запитуючої держави». Але навіть за такого обмеженого трактування передача компетенції у кримінальних справах охоплюватиме також таку форму міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю як перейняття кримінального переслідування.

Окрім того, постає питання: в силу яких повноважень у ході розгляду клопотання про видачу особи органи запитуваної держави на виконання рішення іноземного суду застосовують до особи запобіжний захід тримання під вартою, а також забезпечують і передають виявлені у справі докази?

Як видається, і в цьому випадку необхідно вести мову про часткову передачу компетенції у кримінальних справах.

Відтак, поняття «міжнародна правова допомога» у кримінальних справах не можна розглядати лише як виконання процесуальних дій. На це, зокрема, вказує і саме значення терміна «допомога». Адже питання про надання допомоги піднімається лише у тому разі, якщо держава внаслідок певних обставин не може самостійно виконати покладені на неї завдання у сфері кримінального судочинства, а відтак потребує підтримки з боку іншої держави. Як відзначають окремі вчені, надання допомоги у кримінальній справі може здійснюватись лише тоді, коли справа торкається виключно інтересів держави, яка звертається за допомогою. При цьому вона покликана сприяти вирішенню певних питань, пов’язаних з розслідуванням, судовим розглядом і виконанням покарання в окремих кримінальних справах.

Виходячи з цього, вважаємо, що цей термін повинен розглядатись у його широкому розумінні. Отже, під міжнародною правовою допомогою у кримінальних справах ми розумітимемо – врегульовану чинними для України міжнародними актами (договорами, конвенціями та ін.) та/або кримінально-процесуальним законодавством України діяльність компетентних українських органів, що полягає у зверненні до установ іноземної держави з проханням провести конкретні дії чи здійсненні в Україні на їхнє прохання дій, покликаних сприяти розслідуванню чи судовому розгляду кримінальної справи, а також виконанню судових рішень, постановлених у кримінальних справах.

Для правильного розуміння змісту правової допомоги у кримінальних справах важливе значення має окреслення кола форм міжнародного співробітництва у сфері кримінального судочинства, які охоплюються цим поняттям. Передусім зазначимо, що серед науковців немає єдності у вирішенні і цього питання.

Так В.П. Шупілов вважає, що надання правової допомоги у кримінальних справах охоплює не лише проведення процесуальних дій, але й випадки задоволення вимоги про видачу особи. С. Кравчук поряд з названими видами відносить сюди також перейняття кримінального переслідування.

На думку ж Г.В. Ігнатенко, видами правової допомоги у кримінальних справах виступають:

1) видача осіб;

2) здійснення кримінального переслідування;

3) передача предметів, які були використані при вчиненні злочину;

4) взаємне повідомлення про обвинувальні вироки стосовно громадян договірних держав, надання відомостей про судимість чи іншої інформації;

5) передача засуджених осіб.

В.М. Волженкіна вважає, що надання правової допомоги у кримінальних справах полягає у проведенні процесуально-слідчих дій, екстрадиції, передачі засуджених осіб в країну їхнього громадянства, здійсненні кримінального переслідування, передачі предметів.


Висновок

Отже, як бачимо, у літературі висловлені різноманітні думки стосовно об’єму правової допомоги у кримінальних справах. Проте, як видається, не всі з виділених видів відповідають характеру правової допомоги. Зокрема, передача засуджених осіб для відбування покарання в країні їхнього громадянства не може охоплюватись сферою міжнародної правової допомоги, оскільки відсутні перешкоди для виконання вироку у державі його шкоди для виконання вироку у державі його винесення, а передача особи здійснюється лише з погляду на кращі можливості її ресоціалізації. Не слід розглядати як окремі види правової допомоги передачу предметів і надання інформації, що здійснюється в ході (в наслідок) виконання процесуальних дій чи сприяння у їх проведенні. Разом з тим як надання правової допомоги у кримінальних справах повинно розглядатись виконання вироків, які постановлені іноземними судами.

Зокрема, мова йде про приведення до виконання іноземних вироків стосовно осіб, які не можуть бути видані Україною. В цьому випадку іноземна держава позбавлена можливості самостійно покарати особу за вчинений нею злочин, відтак виконати завдання кримінального судочинства.

Отже, на думку науковців, видами міжнародної (взаємної) правової допомоги у кримінальних справах є:

— виконання процесуальних дій чи сприяння їхньому проведенню;

— перейняття кримінального переслідування;

— видача осіб;

— визнання і виконання вироків у кримінальних справах.

Вирішення суперечностей із застосуванням різних трактувань поняття «міжнародна (взаємна) правова допомога» у кримінальних справах дасть змогу більш системно підійти до розгляду окремих форм міжнародного співробітництва у кримінальному судочинстві. Це також допоможе комплексно підійти до розв’язання проблем правового регулювання діяльності правоохоронних і судових органів у сфері міжнародної співпраці у боротьбі зі злочинністю і визначення основоположних засад цієї діяльності.


Список використаної літератури

1. Пєшковський М.І. Особливості доказування у кримінальних справах, пов’язаних з наданням міжнародної правової допомоги: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2003. – 21с.

2. Смирнов М. Поняття і сучасний стан інституту взаємної правової допомоги в кримінальних справах // Право України. – 2003. – №10 – С.40-43

3. Уголовный процесс. Учебник для юридических висших учебных заведений /Под общ. ред. В.И. Радченко. – М.: Юридический дом «Юстицинформ», 2003.– 752с.

4. В.В. Институт взаимной правовой помощи по уголовным делам. Действующая практика и перспективы развития. – М.: Изд-во Юрлитинформ, 2001. – 352с.

5. Клещев М.Р. Правовая помощь органам предварительного расследования иностранных государств: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Караганда, 2002. – 28с.

6. Марышева Н.И. Правовая помощь по уголовным делам (международный аспект)// Материалы по иностранному законодательству и международному частому праву. – М.: ВНИИ советского государственного строительства и законодательства, 1989. Труды 44. – С.135-181

7. Волженкина В.М. Оказание правовой помощи по уголовным делам в сфере международного сотрудничества: Учебное пособие. – СПб., 1999. – 112с.

8. Международное право. Учебник для вузов /Отв. ред. – Г.В. Игнатенко и О.И. Тиунов. – М.: Изд-тво НОРМА, 2001. – 584с.

9. Максименко В. Україна – суб’єкт правової допомоги зарубіжним державам // Право України. – 1998. – №11 – С.149-152

еще рефераты
Еще работы по государству и праву