Реферат: Майнові правовідносини батьків та дітей

План

Вступ

1. Правовідносини батьків та дітей з приводу майна

2. Аліментні правовідносини батьків та дітей. Обов'язок батьків утримувати дитину

3. Стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментами

4. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх детей та його виконання

5. Припинення обов'язку батьків утримувати дитину

6. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків та його виконання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

право сім'я майно

Окремугрупу сімейних правовідносин становлять майнові правовідносини батьків тадітей. У сімейно-правовій літературі вони поділяються на дві групи: 1) правовідносиниз приводу майна та 2) аліментні правовідносини. Перш за всенеобхідно розглянути перший вид правовідносин — ті, що виникають між батькамита дітьми стосовно належного їм майна. Такі правовідносини поділяються на тривиди залежно від джерела набуття майна. До них, зокрема, належатьправовідносини щодо майна: а) набутого батьками і призначеного для потреб усієїсім'ї; б) набутого за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків ідітей; в) майна, що набувається самими неповнолітніми на різних правовихпідставах.

1. Правовідносинибатьків та дітей з приводу майна

Кожна сім'я маєпевний обсяг майна, яке призначене для задоволення побутових та інших потреб їїчленів. Сімейне законодавство послідовно закріплює принцип роздільності майнабатьків і дітей. Згідно з ч. 1 ст. 173 СК батьки і діти, зокрема ті, якіспільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Це означає, щонезалежно від тривалості спільного проживання та спільного користуванняроздільним майном, яке належить батькам або дитині, воно зберігає свійпервісний правовий режим. СК уводить також презумпцію права власності батьківна спірне майно. Відповідно до ч. 2 ст. 173 СК при вирішенні спору між батькамита малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належностіїм майна вважається, що воно є власністю батьків. Виняток з цього правиластосується речей, які придбані батьками чи одним із них для забезпеченнярозвитку, навчання і виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку,іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо). СК прямозакріплює право власності дитини на таке майно (ст. 174).

Батькипри визначенні порядку володіння та користування майном, що належить їм направі спільної сумісної власності, а також роздільним майном зобов'язанівраховувати інтереси своїх неповнолітніх дітей. Майно, що забезпечує вихованняі розвиток дитини, вони зобов'язані передавати їй у користування (ч. 1 ст. 59,ч. 1 ст. 176 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 176 СК права батьків і дітей накористування житлом, що є власністю когось із них, встановлюються законом. Прирозпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтересидитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користуватисяним (ст. 59 СК). Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільноїпраці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності (ст.175 СК).

Батькивирішують спільно питання про управління майном дитини. Порядок вчиненнябатьками правочинів щодо майна дитини визначається законодавством (ст. 177 СК).За загальним правилом, продукція, плоди і доходи від майна, що належитьвласникові речі, є його власністю (ст. 189 ЦК). Це правило поширюється навипадки, коли власником речі є неповнолітня особа. Саме вона набуває прав щодоплодів та доходів від належного їй майна. Однак управляють таким майном ідоходами від нього батьки дитини. Крім того, закон надає батькам правовикористовувати доходи від майна, що належить малолітній дитині, на вихованнята утримання інших дітей, а також на невідкладні потреби сім'ї (ч. 1 ст. 178СК). Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно доцивільного законодавства (ст. 178 СК).

Батькиуправляють майном своєї дитини до досягнення нею повноліття та набуття повноїцивільної дієздатності (статті 34, 35 ЦК). Після припинення управління батькизобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи віднього (ч. 4 ст. 177 СК). У випадку неналежного виконання батьками своїхобов'язків щодо управління майном дитини на них може бути покладений обов'язоквідшкодувати завдану їй матеріальну шкоду (ч. 5 ст. 177 СК).

2. Аліментніправовідносини батьків та дітей. Обов'язок батьків утримувати дитину

Аліментніправовідносини (зобов'язання)батьків та дітей щодо утримання — це правовідносини, вяких одна сторона зобов'язана надати другій стороні утримання на підставах і впорядку, що встановлені законом, а друга сторона вправі вимагати виконаннятакого обов'язку. Правовідносини батьків і дітей щодо утримання залежно відсамої зобов'язаної особи можна поділити на дві основні групи, кожна з яких маєсвої підгрупи. По-перше, це аліментні зобов'язання батьків щодо утриманнядитини, до яких входять зобов'язання батьків щодо утримання дитини додосягнення нею повноліття (ст. 180 СК); зобов'язання батьків щодо утриманняповнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання й у зв'язку з цим потребуютьматеріальної допомоги (ст. 199 СК); зобов'язання батьків щодо утриманнянепрацездатних повнолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги(ст. 198 СК); зобов'язання батьків брати участь у додаткових витратах нанеповнолітню дитину, що викликані особливими обставинами (ст. 185 СК).По-друге, це аліментні зобов'язання повнолітніх дітей щодо утримання батьків,які складаються з зобов'язання повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатнихбатьків, що потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК); зобов'язанняповнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликанихтяжкою хворобою чи інвалідністю, немічністю (статті 203, 206 СК).

Узв'язку з особливим станом дитини як особи, що через свій вік потребує певноїматеріальної підтримки та захисту, окреме значення серед аліментнихправовідносин батьків та дітей мають правовідносини, за якими батькизобов'язані утримувати дитину до її повноліття.

Закон передбачає два порядкисплати батьками аліментів на дитину: добровільний та примусовий.У науковій літературі добровільне виконання батьками обов'язків щодоутримання дитини поділяють на фактичне і договірне'. У нормально функціонуючійсім'ї обов'язки щодо утримання виконуються батьками добровільно. Крім того,відрахування аліментів може здійснюватися за ініціативою одного з батьків напідставі його заяви за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії (ст. 187СК). Новий СК значно розширює можливості забезпечення інтересів дитини і надаєможливість батькам самим визначати питання, пов'язані з виконанням нимиаліментних зобов'язань шляхом укладання різних договорів. У цьому випадкуйдеться про договірне утримання дитини. Батьки, зокрема, можуть домовлятися пророзмір коштів, що витрачаються на харчування, одяг, навчання, проведеннядозвілля й інші побутові потреби дитини. Бажаючи забезпечити добровільневиконання обов'язків на майбутнє, батьки можуть надати своїй домовленостіобов'язкового юридичного значення, уклавши про це договір (ч. 2 ст. 93, ст. 189СК).

Яквже зазначалося, законодавство передбачає не тільки добровільний, а йпримусовий порядок сплати аліментів. Він має місце у разі виникнення спору пронадання коштів на утримання дитини. Спір щодо утримання дитини може виникнутияк при роздільному, так і при спільному проживанні батьків. Це пов'язане з тим,що, незважаючи на спільність побуту, між батьками можливі суперечки стосовнообсягу коштів, необхідних для утримання дитини. У такому випадку кожний зподружжя може звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів упримусовому порядку.

СКпередбачає два способи визначення розміру аліментів: 1) у частці від заробітку(доходу) матері, батька дитини та 2) у твердій грошовій сумі. Треба зазначити,що правове регулювання аліментних відносин у цьому аспекті зазнало кардинальнихзмін. СК відмовився від традиційних для сімейного права фіксованих аліментнихчасток (1/4, 1/3, 1/2). За новим СК, визначення розміру аліментів відбуваєтьсяв частковому відношенні до заробітку (доходу) батьків, однак сам розмір такоїчастки законом не встановлюється. Він визначається судом у кожному конкретномувипадку примусового стягнення аліментів (ст. 183 СК). Суд при визначеннічастини заробітку (доходів), стягуваної як аліменти, може варіювати залежно відспіввідношення одержуваної суми з прожитковим мінімумом. Аліменти, спрямованіна утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними зурахуванням мети аліментного зобов'язання. Відповідно до ст. 182 СК привизначенні розміру аліментів суд враховує: а) стан здоров'я та матеріальнестановище дитини; б) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;в) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка,Дружини, батьків, дочки, сина; г) інші обставини, що мають істотне значення. УСК збережена ідея встановлення мінімального розміру аліментів. Так, у ч. 2 ст.182 СК закріплене правило, відповідно до якого розмір аліментів на одну дитинуні при яких обставинах не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходівгромадян. Максимального розміру аліментів СК не встановлює. Якщо стягуютьсяаліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку(доходу) матері, батька на їхнє утримання, що буде стягуватися до досягненнянайстаршою дитиною повноліття (ч. 2 ст. 183 СК). Якщо після досягненняповноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовомпро визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються звирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття(ч. З ст. 183 СК).

Зазаявою платника або одержувача суд може визначити розмір аліментів не в частцівід заробітку (доходу) платника, а у твердій грошовій сумі. Це можливо увипадках, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частинудоходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотнезначення (ст. 184 СК). Як видно, перелік підстав, які дають суду можливістьвстановити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, у законі однозначно невизначений. Такий підхід доцільно застосувати і в інших випадках, наприклад,коли відповідач не працює чи нелегально одержує доходи з різних джерел, узв'язку з чим їхній загальний розмір складно визначити. Можна припустити, щосюди варто віднести і випадок, коли у відповідача доход відсутній, але, разоміз тим, він має на праві власності певне майно. У цій ситуації виходити зфактичного чи передбачуваного заробітку платника аліментів через йоговідсутність не уявляється можливим. Суд може відмовити у визначенні розміруаліментів у твердій грошовій сумі, якщо вважає мотиви позивача безпідставними.

Позовпро стягнення аліментів може бути заявлений: а) матір'ю або батьком; б)усиновлювачем; в) опікуном чи піклувальником; г) патронатним вихователем; д)самою дитиною по досягненні нею 14-річного віку. При збереженні правовогозв'язку між дитиною й іншим з батьків звернутися до нього з позовом пропримусове стягнення аліментів може усиновлювач, оскільки права й обов'язкиусиновлювачів щодо дитини прирівнюються до батьківських прав і обов'язків(частини 1,4 ст. 232 СК). Аліменти можуть стягуватися в примусовому порядку зобох батьків, зокрема при позбавленні їх батьківських прав, оскільки останнє незвільняє від обов'язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК). У такомувипадку позов може бути пред'явлений родичем, а також іншою особою, що здійснюєфункції опікуна чи піклувальника (частини 4, 5 ст. 167, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст.249 СК).

УСКвкрай невиразно врегульоване питання про стягнення аліментів на дітей, щозалишилися без піклування батьків і перебувають у дитячих установах (ч. 2 ст.248, ч. 2 ст. 193 СК). Передбачається, що з обох батьків, якщо вони не берутьучасті в утриманні дитини, аліменти можуть бути стягнені на загальних підставах,однак за чиєю ініціативою може провадитися таке стягнення — не вказується.Очевидно, до суду з вимогою про стягнення аліментів з батьків може звернутисядитяча установа, у якій проживає неповнолітній (ст. 245 СК). Вбачається, що вінтересах неповнолітньої дитини було б доцільніше закріпити не право, аобов'язок відповідних органів установи звертатися до суду з позовом простягнення аліментів з батьків, що ухиляються від утримання дитини. За рішеннямсуду аліменти можуть перераховуватися на особовий рахунок дитини у відділенніДержавного ощадного банку України (ч. З ст. 193 СК).

Обов'язокщодо захисту прав й інтересів дитини покладається законом на патронатноговихователя, що також вправі без спеціальних на те повноважень висунути позовнівимоги до батьків (ч. 1 п. З ст. 255 СК). Новелою СК є те, що з позовом простягнення аліментів до платника може звернутися сама дитина по досягненні нею14-річного віку (ч. 1 ст. 18 СК).

Зазагальним правилом, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явленняпозову на майбутній час (ч. 1 ст. 191 СК). Аліменти за минулий час можуть бутиприсуджені лише за певних умов, що встановлюються СК. Відповідно до ч. 2 ст.191 СК це можливо у випадках, якщо позивач надасть суду докази того, що вінвживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати узв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудитиаліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

СКпередбачає можливість зменшення та збільшення розміру аліментів. Так,відповідно до ч. 1 ст. 192 СК розмір аліментів, визначений за рішенням суду абоза домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено зарішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів. Перелік обставин,які можуть слугувати підставами для зменшення або збільшення розміру аліментів,є вичерпним — це зміна матеріального чи сімейного стану платника або одержувачааліментів, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них. По суті, невказані обставини, а викликані ними ускладнення (наприклад неможливість черезпогіршення здоров'я задовольнити потреби самого платника аліментів або іншихйого дітей), слугують підставою для зміни розміру аліментів. Так, розміраліментів може бути зменшений судом у випадку народження в платника аліментівдитини, оскільки при стягненні аліментів у встановленому колись розмірі, цядитина виявилася б менш забезпеченою, ніж діти, що одержують аліменти. Іншоюпідставою зменшення розміру аліментів може стати непрацездатність платника(інвалідність першої чи другої групи). Розмір аліментів також може бутизменшений у випадку, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальноїгромади або юридичної особи (ч. 2 ст. 192 СК). Як уже зазначалося, привизначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я дитини, а також їїматеріальне становище (ч. 1 ст. 182 СК), відповідно зміна зазначених обставин єпідставою для зміни розміру аліментів і теж повинна братися судом до уваги.Так, якщо дитина, що досягла відповідного віку, працює і має достатнійзаробіток, а матеріальне становище платника аліментів навпаки погіршилося, даніобставини можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів.

Крімпримусового виконання аліментного обов'язку в судовому порядку, СК містить йінші способи захисту порушених прав у випадку невиконання аліментнихобов'язків. Зокрема передбачена можливість звертання платника аліментів до судуза захистом своїх прав у випадку, якщо одержувач аліментів витрачає їх не зацільовим призначенням (ст. 186 СК).

Додатковівитрати на дитину можуть бути викликані тривалими або тимчасовими за своєюприродою обставинами, і, відповідно, мати разовий або регулярний характер. Томузакон передбачає їх разове, періодичне або постійне покриття. Крім того, одиніз батьків, залежно від ситуації, що виникла, може за своїм вибором вимагативідшкодування вже понесених ним додаткових витрат на дитину, або вимагатифінансування іншим із батьків таких витрат наперед (ч. 2 ст. 185 СК). Розмірдодаткових витрат визначається судом у твердій грошовій сумі. Сторона, щозвертається з вимогою про відшкодування вже зроблених додаткових витрат або звимогою про їх попереднє фінансування, повинна надати суду докази фактичнопонесених або майбутніх витрат, їх розрахунки та обґрунтування.

Батькиможуть передбачити порядок несення додаткових витрат у своєму договорі просплату аліментів на дитину (ст. 189 СК). У першу чергу таке вирішення питанняможе мати місце у разі тривалої хвороби дитини, постійної необхідності наданняїй додаткових коштів. Укладення між батьками договору про припинення права нааліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно незвільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь удодаткових витратах на дитину (ч. З ст. 190 СК).

3. Стягненняаліментів за минулий час і заборгованості за аліментами

Особаможе звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів протягом усьоготерміну існування права на аліменти, незалежно від того, скільки часу минуло змоменту його виникнення. Згідно із ч. 1 ст. 191 СК аліменти на дитинуприсуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. За минулий часаліменти можуть бути присуджені тільки за певних умов, а саме якщо позивачнадасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача,але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати (ч. 2 ст.191 СК). Таким чином, позивач має довести, що мали місце: а) дії відповідачащодо ухилення від надання утримання дитині або непрацездатній особі; б) своївласні дії, спрямовані на одержання аліментів. Аліменти за минулий час можутьбути присуджені судом не більш ніж за три роки.

Підухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють як пряму відмову віднадання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи,спрямовані на повне чи часткове ухилення від сплати аліментів: прихованняособою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місцяпроживання з метою запобігання сплаті аліментів; приховання свогомісцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконанняобов'язків щодо утримання. Ухилення від сплати аліментів завжди припускає виннінавмисні дії (бездіяльність). Тому позивач має представити суду докази того, щоу той чи інший спосіб відповідач свідомо прагнув ухилитися від виконанняобов'язків щодо утримання дитини.

Причини,за яких позивач раніше не звертався за примусовим стягненням аліментів, немають значення і не з'ясовуються. Разом із тим, можливість стягнення аліментівза минулий час обмежується трьома роками. Стосовно визначення розміру аліментівза минулий час застосовуються загальні правила, які закріплено в статтях182,184 СК.

Стягненняаліментів за минулий час необхідно відрізняти від виплати заборгованості зааліментами. По-перше, при стягненні аліментів за минулий час одержувач вимагаєсплатити аліменти за період, що передує пред'явленню позову. Тобто позов простягнення аліментів на утримання конкретної дитини пред'являється вперше, і доцього управомочена особа з вимогою про стягнення аліментів до суду незверталася. При цьому утворення заборгованості в принципі ще не є можливим,оскільки розмір аліментів, що підлягають сплаті, судом визначений не був1.По-друге, аліменти можуть бути стягнені тільки за умови винного поводженнявідповідача, що знаходило свій прояв в ухиленні від їхньої сплати. І, по-третє,аліменти за минулий час можуть бути присуджені не більш ніж за три роки.Утворення заборгованості за аліментами пов'язане з іншими обставинами. Томустосовно стягнення заборгованості за аліментами (а саме, визначення її розміру,порядку стягнення тощо) у законі передбачені окремі положення. Утвореннязаборгованості за аліментами відбувається у випадку, коли особа вже звернуласядо суду, суд виніс рішення щодо стягнення аліментів на дитину, але за певноїпричини це рішення не виконується. Виникнення заборгованості за аліментами можебути пов'язане як з певними об'єктивними обставинами (наприклад, призупиненнямвиконавчого провадження), так і несумлінним поводженням одержувача (ч. З ст.197 СК) або платника аліментів (неповідомлення про місце проживання і роботи;приховання видів заробітку, що відповідно до законодавства підлягають облікупри відрахуванні аліментів за рішенням суду; приховання майна тощо).

Особливостіпорядку визначення і стягнення заборгованості залежать від того, у якомупорядку сплачувалися аліменти (добровільно чи підлягали стягненню за рішеннямсуду), а також з яких причин виникла заборгованість. Як зазначалося, з вимогоюдо суду про стягнення аліментів на неповнолітню дитину можна звернутися вбудь-який момент до досягнення дитиною повноліття. Стосовно стягненнязаборгованості існують інші правила. Відповідно до ч. 4 ст. 194 СКзаборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиноюповноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 СК, до досягнення нею двадцятитрьох років. Згідно з ч. 1 ст. 194 СК аліменти можуть бути стягнені завиконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передувалипред'явленню виконавчого листа до виконання. Разом із тим, закон допускаєможливість стягнення заборгованості за весь минулий час без будь-яких обмежень.Це можливо, якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти нестягувалися: а) у зв'язку з розшуком платника або б) у зв'язку з йогоперебуванням за кордоном (ч. 2 ст. 194 СК).

Умовиі порядок стягнення заборгованості за аліментами відмінні від стягненняаліментів за минулий час у наступних основних моментах. По-перше, вимога особипро сплату заборгованості є похідною від обсягу первісної вимоги, за якою вжеприйняте рішення суду. По-друге, виплата заборгованості за аліментами може бутиприсуджена не тільки за умови винного поводження відповідача, що полягає вухиленні від їхньої сплати. Стягнення аліментів за минулий період провадиться вмежах трирічного строку, що передував пред'явленню виконавчого листа довиконання, якщо сплата аліментів за виконавчими документами відповідно доприйнятого судом рішення фактично не здійснювалася і з інших причин. По-третє,якщо рішення суду про стягнення аліментів не могло бути виконане з вини особи,зобов'язаної сплачувати аліменти, стягнення заборгованості можливе за весьминулий період несплати аліментів, навіть якщо він перевищує три роки.

СКдосить детально регулює порядок визначення заборгованості за аліментами (ст.195 СК). У СК передбачені особливості порядку стягнення заборгованості зааліментами, що підлягають сплаті відповідно до ст. 187 СК у добровільномупорядку. Заборгованість погашується за заявою платника шляхом відрахувань зйого заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягуєтьсяза рішенням суду (ч. З ст. 194 СК).

Якправило, стягнення заборгованості за аліментами ставить платника в доситьскрутне становище. Тому в законі передбачається можливість установлення строкусплати заборгованості (відстрочення або розстрочення сплати), а також повне абочасткове звільнення від її сплати. Ці питання вирішуються судом за позовомособи, зобов'язаної сплачувати аліменти. Суд може відстрочити сплатузаборгованості за аліментами, враховуючи матеріальний та сімейний стан платникааліментів. Якщо той з батьків, який зобов'язаний сплатити заборгованість,доведе, що зможе це зробити через певний час (наприклад, отримає певні грошівнаслідок продажу свого майна), суд може врахувати цю обставину і відстрочитисплату заборгованості на певний час. Платник аліментів може просити суд надатийому можливість сплатити заборгованість певними частками, а не повністю, тобторозстрочити платежі (ч. 1 ст. 197 СК).

Повнеабо часткове звільнення від сплати заборгованості можливе, якщо вона виникла:а) у зв'язку з тяжкою хворобою платника аліментів; б) за іншою обставиною, щомає істотне значення (ч. 2 ст. 197 СК). Заборгованість може утворитисявнаслідок призупинення виконавчого провадження через перебування боржника налікуванні в стаціонарній лікувальній установі. До інших обставин, що маютьістотне значення, можна віднести перебування в місцях позбавлення волі іпов'язані з цим труднощі із влаштуванням на роботу; призупинення виконавчогопровадження у випадку визнання одержувача недієздатним тощо.

Відповіднодо ч. З ст. 197 СК суд може повністю звільнити платника від сплатизаборгованості, якщо заборгованість виникла з вини одержувача аліментівунаслідок непред'явлення ним без поважної причини виконавчого листа довиконання.

Нормипро стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментамизастосовуються до відносин щодо утримання між батьками і повнолітніми дітьми(ч. 5 ст. 194, ст. 201 СК).

УСК вперше встановлена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Вонаспрямована на певну компенсацію одержувачу аліментів його витрат і маєнеобхідний стимулюючий, превентивний вплив на особу, що порушила свої аліментніобов'язки. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язанасплачувати аліменти за рішенням суду, до неї застосовується спеціальна формавідповідальності — стягнення неустойки (пені). Згідно з ч. 1 ст. 196 СКодержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одноговідсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Дана нормарозташована в гл. 15 СК, норми якої регулюють відносини щодо утриманнянеповнолітніх дітей, але застосовується і до відносин щодо утримання батькамисвоїх повнолітніх дітей (ст. 201 СК). Стягнення неустойки можливе лише у випадкувиникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти,наприклад, якщо особа ухилялася від сплати аліментів, знаходилася у розшукутощо. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального тасімейного стану платника аліментів (ч. 2 ст. 196 СК). Неустойка не сплачується,якщо платник аліментів неповнолітній (ч. З ст. 196 СК).

Стягненнянеустойки вперше передбачене сімейним законодавством і спрямоване на підвищеннязахисту майнових прав дітей. Донедавна відсутність у сімейному праві такогоспособу забезпечення виконання зобов'язання, як сплата неустойки, розглядаласяяк особлива риса сімейного права і підстава для його відокремлення відцивільного права. Зміни останнього часу довели можливість і доцільність застосуваннядо сімейних відносин норм цивільного законодавства. Тому включення в СКположення про стягнення неустойки (пені) за невиконання аліментногозобов'язання є цілком виправданим.

4. Обов'язокбатьків утримувати повнолітніх дітей та його виконання

Зазагальним правилом, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягненняними повноліття, тобто 18 років. Разом із тим, існують випадки, коли право наутримання мають також повнолітні діти. Відповідно до нового СК аліментнийобов'язок батьків виникає щодо: а) повнолітніх непрацездатних дітей (ст. 198СК); б) повнолітніх дітей, які продовжують навчання (ст. 199 СК). Яксправедливо зазначається в літературі, обов'язок батьків щодо утриманняповнолітніх дітей не є продовженням аліментного обов'язку, який батьки несли додосягнення дітьми 18 років1. Ці правовідносини мають власні підставивиникнення, строки існування, припинення, а також зміст, права та обов'язки їхучасників.

Батькизобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей (ст. 198 СК). Цейобов'язок виникає на підставі складу юридичних фактів, до якого належать: а)походження дітей (родинний зв'язок батьків і дітей), б) непрацездатністьповнолітніх дітей; в) потреба дітей у матеріальній допомозі; г) здатністьбатьків надати таку допомогу2. Сімейне законодавство визначаєпоняття непрацездатності і нужденності стосовно регулювання відносин подружжящодо взаємного утримання (ч. 3,4 ст. 75 СК). Непрацездатність призводить дообмеження життєдіяльності людини і необхідності її соціального захисту.Непрацездатними визнаються інваліди І, II і III груп. При встановленні судом фактупотреби дитини в утриманні суд враховує всі джерела, що утворюють її дохід.Дитина вважається такою, що потребує допомоги, якщо вона забезпечена коштами врозмірі нижче прожиткового мінімуму. Певно, непрацездатна дитина маєвизнаватися нужденною і в тому випадку, якщо забезпечена коштами в розмірі,відповідному прожитковому мінімуму, але потребує додаткових коштів на придбаннялікарських препаратів, оплату стороннього догляду тощо.

Обов'язокбатьків утримувати повнолітню непрацездатну дитину виникає тільки за умовиможливості надання батьками такої допомоги. СК не встановлює критеріїв, якимиварто керуватися суду, визначаючи, чи здатні батьки надавати матеріальнудопомогу своїм повнолітнім дітям. За основу знов-таки може бути взятийпрожитковий мінімум, установлений на відповідний період часу. Очевидно, батьки,забезпечені вище прожиткового мінімуму, можуть визнаватися такими, котрі взмозі надавати своїм повнолітнім дітям матеріальну допомогу. Хоча при цьому судмає враховувати додаткові витрати, які батьки змушені робити, наприклад, узв'язку з власною хворобою, необхідністю відпочинку, лікування тощо.

Другийвипадок, коли батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей,передбачено ст. 199 СК. Відповідно до цієї норми, якщо повнолітні дочка, синпродовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батькизобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вониможуть надавати матеріальну допомогу. Підставою виникнення обов'язку батьківщодо утримання повнолітніх дітей в цьому разі є такий склад юридичних фактів:а) походження дітей (родинний зв'язок батьків і дітей); б) продовженняповнолітніми дітьми навчання; в) потреба повнолітніх дітей у зв'язку зпродовженням навчання в матеріальній допомозі; г) здатність батьків такудопомогу надавати (ч. 1 ст. 199 СК).

Батькизобов'язані утримувати дитину, яка навчається, до досягнення нею 23 років.їхній обов'язок може припинитися і раніш, якщо в повнолітнього відпала потребав матеріальній допомозі. Після 23 років право вимагати утримання від батьків узв'язку з продовженням навчання не виникає. Відповідно до ч. 2 ст. 199 СК праводітей на утримання припиняється у разі припинення навчання. Якщо навчання булоприпинене і знову відновлене, повнолітній може знову зажадати від батьківнадання йому утримання протягом продовження навчання. Тобто обов'язок батьківза наявності інших необхідних підстав виникне знову, але триватиме лише додосягнення повнолітнім 23 років, навіть якщо навчання до цього часу і не будезакінчено. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має самповнолітній, що продовжує навчання, а також той з батьків, з ким він проживає(ч. З ст. 199 СКУ).

Окреміположення, що регулюють відносини щодо утримання батьками своїх неповнолітніхдітей, поширюються також на відносини щодо утримання дітей повнолітніх.Відповідно до ст. 200 СК суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку,сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платникааліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК. Тобто беруться доуваги стан здоров'я, матеріальний і сімейний стан платника й одержувачааліментів, інші обставини, що мають істотне значення. Суд повинен прагнути дотого, щоб в результаті стягнення аліментів одержувач був забезпеченим у розміріне нижче прожиткового мінімуму, якщо доходи платника дозволяють це зробити.Згідно зі ст. 201 СК до аліментних відносин батьків і повнолітніх дітей застосовуютьсянорми статей 187, 189—192 і 194-197 СК.

5. Припиненняобов'язку батьків утримувати дитину

Зобов'язаннябатьків щодо утримання дітей припиняються на підставах, передбачених законом.Перелік таких підстав залежить від умов, з якими закон пов'язує виникнення цихобов'язків. Зобов'язання батьків щодо утримання неповнолітніх дітейприпиняються з досягненням дітьми повноліття (ст. 180 СК). Придбання дитиноюповної дієздатності до досягнення повноліття в результаті народження у неїдитини, реєстрації шлюбу, укладення трудового договору або реєстрації особи якпідприємця (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК) не є підставою для припинення обов'язкубатьків щодо її утримання. СК виходить із недоцільності звільнення батьків відобов'язку утримувати дитину у зв'язку з фактом набуття нею повної цивільноїдієздатності.

Законодавствопередбачає випадки припинення аліментних обов'язків батьків і до досягненнядітьми повноліття. Це можливо у разі звільнення батьків від аліментнихобов'язків у судовому порядку на підставах, передбачених законом. Згідно зі ст.188 СК батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохіддитини набагато перевищує дохід кожного з них і цілком забезпечує її потреби.При цьому вік дитини не має значення, батьки можуть бути звільнені відобов'язку щодо утримання малолітньої дитини. Головне, щоб, по-перше, особистийдохід дитини набагато перевищував дохід кожного з батьків і, по-друге, повністюзабезпечував потреби дитини. Наявність або відсутність вказаних обставиноцінюється судом.

Зобов'язаннябатьків щодо утримання неповнолітньої дитини припиняється у разі її усиновлення(удочеріння). Усиновлення надає усиновлювачу права і накладає на ньогообов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батькищодо дитини (ч. 4 ст. 232 СК). Позбавлення батьківських прав не є підставою дляприпинення аліментного зобов'язання між батьками та їх неповнолітніми дітьми.Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК особа, позбавлена батьківських прав, незвільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Крім того, суд на вимогупозивача або за власною ініціативою одночасно з позбавленням батьківських правможе вирішити питання про стягнення аліментів. Влаштування дитини до закладуохорони здоров'я, навчального або іншого закладу також не припиняє зобов'язаннябатьків щодо її утримання (ч. 1 ст. 193 СК).

Обов'язокбатьків утримувати своїх повнолітніх дітей припиняється: у випадку відновленняпрацездатності дитини; якщо відпала потреба в матеріальній допомозі; якщобатьки позбавилися можливості надавати допомогу. Якщо батьки утримуютьповнолітню дитину у зв'язку з продовженням нею навчання (ст. 199 СК), то їхнійобов'язок припиняється після досягнення дитиною 23 років, а також до досягненнядитиною 23 років у випадках: припинення навчання; якщо відпала потреба вматеріальній допомозі; якщо батьки позбулися можливості надавати матеріальнудопомогу. Обов'язок батьків утримувати дитину припиняється і у випадку смертіоднієї з сторін — платника аліментів або самої дитини. Це пояснюється тим, щоаліментні зобов'язання мають особистий характер і не передбачаютьправонаступництва.

Окремогорозгляду вимагає питання про припинення дії договору про сплату аліментів надитину. Сторони в договорі на свій розсуд визначають строк його дії, а такожінші підстави припинення договору за умови, що це не порушує права дитини.Наприклад, сторони можуть обумовити припинення договору строком взяття дитиноюшлюбу, закінченням нею навчання у навчальному закладі, одужанням дитини тощо.Припинення договору в зв'язку зі спливом строку його дії або за іншихпередбачених у договорі підстав не спричинює припинення аліментногозобов'язання батьків, яке встановлено законом. Таке аліментне зобов'язаннявиникає не з договору, а з закону і припиняється при настанні обставин,установлених законом. Після припинення строку договору батьки більше не повиннісплачувати аліменти відповідно до умов договору, тобто у формі, розмірі й устроки, визначені в ньому. Разом із тим, аліментне зобов'язання, якевстановлено законом, не припиняється. Тобто, якщо продовжують мати місцевстановлені законом обставини (наприклад, дитина не досягла повноліття,непрацездатні діти, як і раніше, потребують матеріальної допомоги), особа можезвернутися до суду за примусовим стягненням аліментів. Припинення договору позбавляєможливості стягувати аліменти на підставі виконавчого напису нотаріуса, бо цепередбачене лише для випадків договірної сплати аліментів (ст. 189 СК). Такимчином, за загальним правилом аліментні зобов'язання не можуть припинятися задомовленістю сторін. Припинення договору означає не припинення самогоаліментного зобов'язання, а тільки те, що дане зобов'язання не може бутивиконане примусово на умовах, передбачених договором. У випадку виникненняспору про сплату аліментів їхній розмір, строки сплати та інші умови будевизначати суд на підставі закону.

УСКпередбачається тільки один випадок, коли аліментне зобов'язання може бутиприпинене за договором. Відповідно до ст. 190 СК батьки можуть укласти договірпро припинення права на аліменти на дитину. За таким договором той з батьків,хто проживає окремо від дитини, передає право власності на нерухоме майнодитині або їй й іншому з батьків, що з нею проживає. У свою чергу, другий збатьків зобов'язується утримувати дитину самостійно (ч. 2 ст. 190). Для укладеннятакого договору необхідно одержати дозвіл органу опіки і піклування. Договірпідлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Предметом договоруможе бути тільки нерухоме майно (жилий будинок, квартира, земельна ділянкатощо). І це не випадково. Забезпечення дитини житлом завжди пов'язане зчималими витратами. У випадку набуття права власності на квартиру той ізбатьків, з яким проживає дитина, звільняється від необхідності витрачати значнучастину бюджету на задоволення житлових потреб дитини. Відповідно,вивільнюються певні кошти, які той із батьків, з яким дитина проживає, можеспрямувати на її утримання. У випадку, якщо дитина вже забезпечена житлом,нерухоме майно може бути, наприклад, здане в оренду, що дасть додаткові коштидля забезпечення інших потреб дитини. Тому в ч. 2 ст. 190 закріплено, що той збатьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно її утримувати.

Якщопри укладенні договору про припинення права на аліменти на дитину не булоотримано дозвіл органу опіки і піклування або не дотримані вимоги закону щодонотаріального посвідчення правочину, такий договір є нікчемним (статті 220, 224ЦК). На вимогу відчужувача нерухомого майна при виключенні його імені як батьказ актового запису про народження дитини договір про припинення права нааліменти на дитину визнається судом недійсним. Право власності на нерухомемайно у відчужувача відновлюється. Крім цього, той із батьків, який передавнерухоме майно, може вимагати розірвання договору у випадку невиконання іншиміз батьків обов'язку утримувати дитину.

6. Обов'язокповнолітніх дітей утримувати батьків та його виконання

Стаття51 Конституції України закріплює обов'язок повнолітніх дітей піклуватися просвоїх непрацездатних батьків. Турбота може знаходити свій вияв у особистомудогляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав таінтересів батьків у різних установах тощо. Згідно з СК повнолітні дочка, синзобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальноїдопомоги (ч. 1 ст. 202 СК). Підставою виникнення аліментного зобов'язання міжповнолітніми дітьми і їхніми батьками щодо утримання останніх є склад юридичнихфактів: а) походження дітей (родинний зв'язок батьків і дітей); б)непрацездатність батьків; в) потреба батьків у матеріальній допомозі.

Законпередбачає примусовий порядок стягнення аліментів на батьків з їхніхповнолітніх дітей у випадку, якщо останні не надають матеріальної допомогидобровільно. Згідно зі ст. 205 СК розмір аліментів на батьків визначаєтьсясудом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Доуваги береться матеріальний та сімейний стан сторін, можливість одержаннябатьками утримання від інших осіб: дітей, дружини, чоловіка, а також своїхбатьків.

Невиключена ситуація, коли батьки на особистих підставах пред'являють позов простягнення аліментів тільки до одного з дітей. Закон не зобов'язує батьківвисувати свою вимогу до всіх дітей. Тому вони вправі звертатися з позовом докогось із них. Однак, оскільки обов'язок щодо утримання батьків покладається навсіх дітей рівною мірою, наявність інших повнолітніх дітей буде враховуватисясудом при визначенні розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача.Для визначення розміру аліментів на батьків має значення також наявність в одержувачай інших осіб, які можуть надати йому утримання, — його батьків або другого зподружжя. На рішення впливає також наявність у дитини, яка має сплачуватиаліменти, інших осіб, яких вона зобов'язана утримувати, — непрацездатногочоловіка (дружини), неповнолітніх або повнолітніх непрацездатних дітей.Зазначені обставини характеризують сімейний стан платника й одержувачааліментів і, як правило, впливають на їхнє майнове становище.

СКпокладає на повнолітніх дітей обов'язок щодо утримання батьків незалежно відтого, чи можуть вони таке матеріальне утримання надавати, а також чи є вонисамі працездатними та дієздатними. Разом із тим, рівень матеріальногозабезпечення особи знаходиться в безпосередній залежності від їїпрацездатності, тому факт непрацездатності дочки, сина теж береться судом доуваги при визначенні розміру аліментів на батьків.

Відповіднодо ч. 1 ст. 205 СК суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовійсумі й (або) у частці від заробітку (доходу) повнолітньої дитини. Вирішення цьогопитання залежить від конкретних обставин: способу отримання дитиною доходу(постійний або мінливий), особливостей роботи дитини тощо.

Обов'язокдітей утримувати своїх непрацездатних батьків не є безумовним. У ст. 204 СКпередбачаються підстави звільнення дітей від цього обов'язку. Так, якщо судомбуде встановлено, що мати, батько, що заявляють вимоги про надання їмутримання, ухилялися від виконання батьківських обов'язків, діти можуть бутизвільнені від обов'язку надавати їм утримання. За подібних обставин суд може увиняткових випадках присудити аліменти на користь батьків, але на строк небільш ніж три роки. До виняткових випадків можна віднести абсолютну відсутністьу батьків будь-яких коштів до існування, тяжку хворобу тощо. Обов'язокутримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавленібатьківських прав, не виникає, якщо ці права не були відновлені (ч. 2 ст. 202СК). Встановлені ст. 204 і ч. 2 ст. 202 СК санкції за невиконання батькамисвоїх обов'язків стосовно дітей указують на взаємний характер аліментнихправовідносин між батьками та дітьми.

Вважається,що повнолітні діти виконують свої обов'язки щодо утримання непрацездатнихбатьків добровільно. У більшості випадків це відповідає реальному стану речей.У цьому зв'язку виникає питання про договірне регулювання аліментних відносинбатьків і дітей. СК прямо не передбачає можливості укладення договорівповнолітніми дітьми між собою з приводу надання утримання батькам, а такождоговорів між повнолітніми дітьми і батьками про надання утримання останнім.Разом із тим, ч. 1 ст. 9 СК містить положення, відповідно до якого батьки ідіти можуть врегулювати свої відносини за домовленістю чи договором, якщо це несуперечить вимогам законодавства і моральним засадам суспільства. Аналіззазначеної норми приводить до висновку про те, що СК допускає можливістьукладення між батьками і їх повнолітніми дітьми договорів про сплату аліментів.

Зазагальним правилом, обов'язок щодо утримання непрацездатних батьків виникаєтільки у дітей, які досягли 18-річного віку. Неповнолітні діти не зобов'язанінадавати батькам утримання навіть якщо вони набули повної цивільноїдієздатності (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК). І хоча неповнолітня дитина, яка працюєза трудовим договором або здійснює підприємницьку діяльність, має певний дохід,СК загалом виходить із недоцільності покладання на неповнолітнього тягаря щодоутримання непрацездатних батьків. Разом із тим, це правило має один виняток.Згідно зі ст. 206 СК суд може прийняти рішення про стягнення коштів на покриттявитрат, пов'язаних з лікуванням і доглядом за батьками і з дитини, тобто особи,яка не досягла 18 років (ст. 6 СК). Підставами для стягнення слугуватимуть: а)тяжка хвороба або інвалідність батьків; б) наявність достатнього доходу(заробітку неповнолітньої дитини). Таким чином, у цій нормі йдеться не простопро випадки хвороби батьків, а про виняткову ситуацію, коли батьки є тяжкохворими або інвалідами. Суд може прийняти рішення про стягнення знеповнолітньої дитини витрат на догляд та лікування батьків тільки за умови, щодитина має достатній дохід. Це питання має вирішити суд. Стягнення коштів напокриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за батьками може бутиодноразовим або здійснюватися протягом певного строку.

Повнолітнідіти крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах набатьків. Закон поширює це правило тільки на випадки, якщо такі витративикликані тяжкою хворобою батьків, інвалідністю або немічністю (ст. 203 СК).Інших підстав закон не називає. При визначенні розміру стягнення суд враховуєнаявність інших повнолітніх дітей, незалежно від того, до всіх чи до когось іздітей пред'явлений позов. Згідно із ст. 206 СК додаткові кошти на лікування ідогляд за непрацездатними батьками у виняткових випадках (тяжка хвороба, інвалідність)можуть бути стягнені з малолітньої чи неповнолітньої дитини, за умови, щодитина має достатній дохід (заробіток).

Висновки

Таким чином напідставі всього зазначеного вище можемо зробити висновки, що майновіправовідносини між батьками і дітьми складаються з двох груп: до першоївідносяться різноманітні зв'язки батьків і дітей з приводу майна, щознаходиться в сфері володіння сім'ї (житло, предмети домашньої обстановки,гроші та інші цінності); до другої — аліментні зобов'язання батьків і дітей. Зажиття батьків діти не мають права на їх майно, так само як батьки не маютьправа на майно дітей. Таким чином, батьки мають право належне їм майнопродавати, дарувати, передавати до найму, не запитуючи згоди на це дітей.Батьки можуть також позбавити дітей спадщини за своїм заповітом (за виняткомвипадків, передбачених статтею 535 ЦК України, — обов'язкова частка успадщині). Разом з тим батьки не набувають прав на майно дітей. Батькиуправляють майном дітей до досягнення ними повноліття. Після цього дітиособисто здійснюють всі права та обов'язки по відношенню до свого майна.Розпорядження батьками майном повнолітніх дітей можливе тільки за згодоюостанніх та за наявності доручення.

Крім роздільностівласності батьків та дітей, у них може виникнути спільна часткова власність,наприклад, у зв'язку з отриманням спадщини за законом чи заповітом. Спільнавласність батьків та дітей може існувати незалежно від віку дітей. Відносини зприводу цієї власності регулюються цивільним законодавством України. За новимзаконодавством України між батьками і дітьми та іншими членами сім'ї можевиникати як спільна часткова, так і спільна сумісна власність.

Списоквикористаної літератури

1. КонституціяУкраїни // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – ст. 141.

2. Сімейнийкодекс України // Відомості Верховної Ради України, — 2002. — № 21-22, ст.135.

3. Науково-практичнийкоментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. — К.: Істина,2003. — 215 с.

4. Науково-практичнийкоментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р.

5. Гражданскоеправо. Ч.1 / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — М., 1996. — С. 11.

6.  Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членовсемьи. — Харьков, 2000. — С. 11.

7. Ромовська З. Сімейне право — перспективи розвитку// Основні напрям: ки реформи цивільного права в Україні // Зб. статей таматеріалів. — К., 1997. — С. 122

8. Ворожейкин Е. М.Правовые основыбрака и семьи. — М., 1969. — С. 16.

9. Матвеев Г. К. Советское семейное право: Учебник. —М., 1985. — С. 48

10.  Советское семейное право / Под ред.В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1982. — С. 47

11.  Сімейне право України:Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг.ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. — 200 с.

12.  Сімейне право України:Підручник. за ред. Ю. С. Червоного, — К:, «Істина», 2004.

13.  Гопанчук В.С. Сімейне правоУкраїни: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2004.