Реферат: Конституція України та сучасна конституційна реформа

Національнийуніверситет внутрішніх справ України

Інститут заочногота дистанційного навчання

(на платнихзасадах)

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Конституційнеправо України”

на тему:

«КонституціяУкраїни та сучасна конституційна реформа»

2006

План

Вступ

1. Поняття Конституції України

2. Основні етапи сучасної конституційної реформи

2.1 Аналіз основнихаспектів конституційної реформи 2004 р.

3. Зміст конституції та її властивості

4. Форма і структура конституції

5. Порядок прийняття та внесення змін до Конституції України

Висновки

Список використанихджерел

/>Вступ

Розвитокукраїнського суспільства, яке нині переживає перехідний період коли підводятьсяпідсумки його демократичної трансформації і визначається вектор реформуванняйого політичної системи в напрямі європейського типу політичної системи, вказуєна потребу змінити форму державного правління, перейти до її більшдемократичної моделі, наближеної до європейських стандартів, тобто здійснитиперехід від президентсько-парламентської до парламентсько- президентської або,можливо і до парламентської республіки. Демократичний підхід вимагаєперерозподілу чинних конституційних повноважень Президента України і ВерховноїРади України щодо формування кабінету Міністрів України. Такий перерозподіл повноваженьміж президентом України, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України можливелише через внесення змін і доповнень до Основного Закону України. Водночаспотребують свого розв’язання також питання, що стосуються судової гілки влади,адміністративно-територіального устрою, системи місцевого самоврядування,вдосконалення взаємовідносин місцевих органів виконавчої влади та органівмісцевого самоврядування.

Отже,цілком очевидною стала необхідність здійснити політичну реформу, яка маємістити не тільки внесення змін до Конституції України, а й прийняття тареалізацію конституційних законів, які змінили б механізи взаємодії всіх гілоквлади, підвищили їх відповідальність перед народом, посилили роль місцевогосамоврядування й контроль за владою громадян України.

Конституціясучасної правової держави має бути основним і дієвим інструментом регулюваннясуспільних відносин. Конституція повинна об’єднувати правову систему держави,надавати їй стабільності та впорядкованості. Тому таким важливим і важким стає дляУкраїни конституційний процес, адже створення власної конституції проходило (тавласне й проходить зараз) в умовах економічної та політичної кризи. Проте слідзазначити, що під час розгляду всіх правових документів на різних етапахвітчизняної конституційної реформи помітна еволюція правових ідей, становленняпринципів правової держави в конституційних актах.

/>1. Поняття і основні властивості Конституції України

Першніж операціоналізовувати термін «конституція», слід зазначити, що це насампередісторична категорія. Окремі її елементи були сформульовані ще в працяхдревньгрецьких філософів, зокрема Платона і Аристотеля, указах імператорівСтародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу –хартіях (Магдебурзьке в Люберкське право 13-18 ст.). Ідея створення Конституціївиникла в Англії. У 17 ст. там були прийняті такі важливі конституційні акти.Як Хабеас Карпус акт, Біль про права та ін.

Появу конституцій, в сучасному значенні цього терміна,пов’язують з епохою демократичних буржуазних революцій. Виникнення їх булозумовлене намаганнями запровадити належну організацію державної влади, тобтотаку, яка унеможливила б або значно ускладнила б можливість узурпації владиокремими особами чи групами осіб та її використання у вузькокорпоративнихінтересах, що, своєю чергою, могло б забезпечити захист людини від свавіллядержави, обмеження сфери державної влади і гарантованість природних прав ісвобод людини.

Початок становлення конституційної доктрини можна пов'язати зпрацями теоретиків природного права Гуго Гроція, Готфріда-Вільгельма Лейбніца,Христіана Вольфа та інших мислителів XVII — початку XVIII ст., якіпроповідували цінність природних прав людини, виступали за обмеження держави(актів позитивного права) природним правом. Також велике значення длястановлення конституційної доктрини відіграли праці Джона Локка, ШарляМонтеск'є, Жан-Жака Руссо, в яких набули подальшого розвитку ідеї суспільногодоговору, народного суверенітету, організації державної влади тощо.

Сформульовані у працях учених ХУІІ-ХУШ ст. теоретичніположення були використані в розробленні перших писаних конституцій тазберігають своє значення і сьогодні.

Сучасна наука конституційного права використовує термін«конституція» у кількох значеннях, насамперед, прийнято розрізняти конституціююридичну і конституцію фактичну (соціальну, живу тощо), але навіть у цихвизначеннях можуть використовуються різні підходи.

Поняття «юридична конституція» визначає систему правових норм, щозакріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищіправові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему,принципи організації та функціонування органів публічної влади (органівдержавної влади і органів місцевого самоврядування), встановлюютьтериторіальний устрій держави. У наведеному визначенні юридичної конституції слідзвернути увагу на те, що існують, по-перше, «квазіконституції», які невстановлюють належної організації державної влади, не забезпечують їїобмеженість правом, не гарантують права і свободи людини і громадянина, іпо-друге, що в юридичній науці паралельно з терміном «конституція» вживаєтьсятермін «основний закон». В працях таких авторів як Баглай М.В., Колюшин Е.И.,Якушев А.В., Погорілко В.Ф… названі поняття вживаються як тотожні. Але надумку Кравченко В.В. слід розрізняти наведені поняття, оскільки це «…дозволяєкраще зрозуміти призначення конституції, відокремити конституції від«квазіконституцій» — актів, що лише створюють конституційну видимість» [5].

З огляду на це доречним є поділ конституцій на формальні та матеріальні.

Формальна (формально-юридична або формалізована) конституція являє собою закон(кілька законів) який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичнусилу щодо всіх інших актів національного законодавства. Як приклад можнанавести Конституцію Швеції, що складають чотири акти — Акт пропрестолонаслідування (1810 р.), «Форма правління» (1974 р.), Акт про свободудруку (1874 р.) та «Основний закон про свободу висловлювань»; Конституцію Фінляндії–– чотири органічні закони — «Форма правління Фінляндії» (1919 р.), Акт проЕдускунте (1928 р.), Акт про право парламенту контролювати законністьдіяльності Державної ради і канцлера юстиції (1922 р.) та Акт про державний суд(1922 р.).

Матеріальна конституція (конституція, що існує лише вматеріальному сенсі) являє собою значну кількість ухвалених у різні часинормативних актів, судових рішень і конституційних звичаїв, які визначаютьзасади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюютьі гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державноювладою. Матеріальна конституція не має формалізованого характеру, тож акти, якіїї складають, не наділені вищою юридичною силою щодо інших законів.

Аналізуючи наведені поняття, слід зазначити, що юридичнаконституція являє собою систему правових норм, а такі терміни як фактична,соціальна, жива конституція застосовуються, як правило, для характеристикиреального стану суспільних відносин, позначають реально існуючі в країні основидержавного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо. Поява такогороду термінів зумовлена тим, що юридична конституція являє собою певну ідеальнумодель устрою держави, взаємовідносин держави і людини., що передбачає встановленняпевних механізмів обмеження державної влади. Цілком зрозуміло, що реально діючімеханізми таких обмежень внаслідок різних чинників не відповідають абсолютноідеальній моделі, тобто, юридична і фактична конституції можуть навіть суттєворізнитися, як це було характерно, наприклад, для «радянських конституцій».

При цьому слід розмежовувати поняття «фактичної конституції»та «реальної (дійсної) конституції». Творцем останнього був німецький соціалістФ. Лассаль, якому належить відома теза про те, що дійсна конституція країни — це фактичне співвідношення сил, які існують у країні). Якщо характеризувати вданому аспекті Конституцію України, то слід зазначити, що напередодні прийняттянової Конституції України в 1991–1996 рр. фактична конституція значно випереджалаюридичну конституцію, яка, на думку В.Ф. Погорілка, «…стала гальмом розвиткуосновоположних суспільних відносин.» [6]. Саме тому приведення юридичноїконституції у відповідальність з конституцією фактичною було першочерговимзавданням конституційного будівництва.

Звертаючись до аналізу поняття конституції, слід зазначити,що найбільш поширеним є використання терміна «конституція» в йогоформально-юридичному значенні, тобто як основного закону держави, щоприймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулюєнайважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічноївлади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав ісвобод людини і громадянина, систему, порядок організації та компетенціюорганів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.

В.Ф. Погорілко наводить таке визначення: «конституція – це,як правило, єдиний правовий акт або система таких актів, за допомогою якихнарод, чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основніпринципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії,визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їхздійснення, закріплюють права і свободи людини і громадянина» [6].

На основі наведених визначень можливим є виділення основнихрис, притаманним конституції. Це, по-перше, основоположний характер – тобторегулювання найважливіших політико-правових, суспільних відносин. По-друге,народний характер, оскільки конституція повинна виражати інтереси народу та маєслужити йому. По-третє, це реальний характер, тобто відповідність реальноіснуючим суспільним відносинам. І, по-четверте, стабільність, яказабезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповненьна основі закріплення конституційного ладу.

Принагіднослід зауважити, що нова Конституція України відображає тенденції ізакономірності розвитку світового конституціоналізму. Найважливішими з такихтенденцій є: цілеспрямоване регулювання й перебудова внутрідержавних іміжнародних відносин; загальна демократизація конституції, політичних режимів,правового статусу особи, виборчого права; інституціалізація багатопартійності;закріплення основних характеристик правової держави, розподіл влад; запозиченнядосвіду конституційного будівництва інших країн; орієнтація на людину ізагальнолюдські цінності; правове зміцнення основ громадянського суспільства,розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних соціальних,національних, мовних і релішійних груп; розширення масштабів і сферконституційного регулювання тощо.

/>2. Основні етапи сучасної конституційної реформи

Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов'язується зприйняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.,де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права насамовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади таправового статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виділити триосновні етапи.

Перший етап новітнього конституційного процесу в Україніохоплює період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р. На першому етапірозпочалася робота з підготування проекту нової Конституції України.Хронологічно вона здійснювалася таким чином:

— 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада Української РСР утворила Конституційнукомісію (Комісію з розроблення нової Конституції Української РСР) у складі 59осіб під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л.Кравчука;

— Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, дебуло сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої КонституціїУкраїни. Цю Концепцію ухвалила Верховна Рада Української РСР 19 червня 1991 р.;

— на основі Концепції Комісія підготувала проект новоїКонституції України, останній варіант якого датується 26 жовтня 1993 р.

Паралельно з цим до чинної на той час Конституції УкраїнськоїРСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність ізположеннями Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Череззагострення політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілоквлади, після 26 жовтня 1993 р. конституційний процес було фактично перервано.

Другий етап почався після завершення достроковихпарламентських і президентських виборів та охопив період від 10 листопада 1994року по 8 червня 1995 року.

Цей етап характеризувався відновленням конституційного процесу.10 листопада Верховна Рада України затвердила новий склад Конституційноїкомісії, співголовами якої стали Президент України Л.Д. Кучма та ГоловаВерховної Ради України О.О. Мороз.

Одночасно з розробленням проекту Конституції України надругому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняттяКонституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це булозумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. в різний час вносилосябагато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетвориласяна внутрішньо суперечливий документ. Відтак виник стан конституційноїневизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принциповіположення щодо організації влади в Україні (наприклад, ст. 2 закріплюваларадянську модель організації влади, а ст. 93 — організацію влади на засадахпринципу поділу влади).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладеннямКонституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України проорганізацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняттянової Конституції України. Конституційний договір дозволив створити умови дляприскорення конституційного процесу в Україні.

Третій етап охопив період від 8 червня 1995 р. (підписанняКонституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України«Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевогосамоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України») до28 червня 1996 р. (прийняття Конституції України Верховною Радою України). В юридичнійлітературі звертається увага на те, що на своєму останньому етапіконституційний процес в Україні характеризується суттєвими особливостями, яківідносно рідко трапляються в конституційній практиці. До них відносять:

а) створення Конституційною комісією України на своємузасіданні 24 листопада 1995 р. нової Робочої групи з підготування проекту новоїКонституції України з числа членів Конституційної комісії;

б) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції,якого представила ця Робоча група, і передання його разом із зауваженнями іпропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної РадиУкраїни;

в) представлення проекту Конституції України на спеціальномузасіданні Верховної Ради України 20 березня 1996 р.;

г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасовоїспеціальної комісії з доопрацювання проекту Конституції України;

ґ) колективне (на пленарному засіданні Верховної Ради України,яке тривало майже добу) обговорення більшості статей проекту Конституції Україниі прийняття нової Конституції України переважною, кваліфікованою більшістюголосів. Голосування було проведено 28 червня 1996 р. о 9 годині 33 хвилини. Вголосуванні взяли участь 387 народних депутатів України («за» — 338, «проти»-18, «утрималось» — 5, «не голосувало» — 26);

д) завершальне редагування тексту Конституції апаратом ВерховноїРади України та урочисте підписання тексту Конституції Президентом України іГоловою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.;

є) офіційне оприлюднення Конституції України 14 липнйі 1996р.

Аналізуючи процедуру прийняття Конституції України 1996 р. неможна не зазначити, що вона відбулася з певними порушеннями вимогконституційної доктрини, а саме — вона була прийнята парламентом беззатвердження на всенародному референдумі. Таким чином установча влада народубула реалізована органом державної влади без відповідного уповноваження народом(Верховну Раду України не було трансформовано в установчі збори, вона зберігаластатус парламенту).

Така процедура може викликати певні сумніви щодо легітимностіКонституції України 1996 р., а посилання на те, що її було прийнято відповіднодо положень Конституції УРСР 1978 р. навряд чи щось змінює, оскільки остання,за своїм змістом і принципами, мала неконституційний характер.

Четвертий (новітній) етап сучасного конституційногопроцесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28 червня 1996р. і триває дотепер. Він пов'язаний з необхідністю внесення змін до КонституціїУкраїни 1996 р., спрямованих на трансформацію форми правління в Україні (відпрезидентсько-парламентарної до парламентарно-президентської). Протягом2002-2003 рр. до Верховної Ради України було внесено 12 законопроектів, щопередбачали внесення змін до Конституції України.

26 грудня 2002 р. Верховна Рада України утворила Тимчасовуспеціальну комісію Верховної Ради України з опрацювання проектів законівУкраїни про внесення змін до Конституції України, якій було дорученодоопрацювати законопроекти про внесення змін до Конституції України зурахуванням відповідних висновків Конституційного Суду України, а також вимогюридичної техніки та внести доопрацьовані законопроекти на розгляд ВерховноїРади України до 23 грудня 2003 р.

24 грудня Верховна Рада України ухвалила рішення попередньосхвалити законопроект про внесення змін до Конституції України, реєстрац. №4105, направити його до Конституційного Суду України (постанова Верховної РадиУкраїни «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до КонституціїУкраїни», реєстрац. № 4105), а питання про прийняття Закону України «Провнесення змін до Конституції України» внести до порядку денного наступноїчергової (п'ятої) сесії Верховної Ради України.

8 квітня 2004 р. проект Закону про внесення змін доКонституції України (попередньо схвалений проект групи народних депутатівУкраїни з висновком Конституційного Суду України), реєстрац. № 410, не набравнеобхідної кількості голосів під час голосування у Верховній Раді України.

Тимчасом, реалії політичного життя лідерів держави та опозиції однозначно вимагалиприйняття компромісу. І такий компроміс було знайдено. Частина депутатівпогоджується голосувати за „непотрібну” їм конституційну реформу, але вимагаєпідтримання Закону про особливості застосування Закону України „Про вибориПрезидента України” при повторному голосуванні у грудні 2004 р., і зрозуміло –навпаки. В результаті всі законопроекти приймаються у пакеті, до якого увійшлипроекти Закону про внесення змін до Конституції України за № 4180 (нащадокзаконопроекту № 4105) та № 3207-1 та законопроект № 6372 – проект Закону проособливості застосування Закону України „Про вибори Президента України”. Затаке рішення проголосували 402 народних депутати.

2.1Аналіз основних аспектів конституційної реформи 2004 р.

Сучаснаконституційна реформа реалізується в Україні у таких напрямках:

— зростання ролі Верхової Ради України та Кабінету міністрів України;

— зміна конституційно-правового статусу Президента України;

— нового порядку формування Кабінету Міністрів України;

— розширення функцій Прокуратури;

— реформуванняадміністративно-територіального устрою України;

— посилення ролі місцевого самоврядування.

УЗакон України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р.передбачено внесення низки змін і доповнень до Основного Закону України, щостосується органів державної влади, порядку їх формування, перерозподілу ізбалансування їх повноважень через розширення повноважень Верховної РадиУкраїни та Кабінету Міністрів України тощо. Відповідно до структури КонституціїУкраїни розглянемо внесення змін і доповнень до неї.

Єдиниморганом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. ЗаконУкраїни „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. складВерховної Ради пропонував залишити таким самим, як і за старої редакціїОсновного Закону України – 450 народних депутатів України, а строк їїповноважень продовжити з чотирьох до п’яти років. Внесено зміни щодо строківпроведення чергових виборів до Верховної Ради України.

ЗаконУкраїни про внесення змін до Основного Закону України підвищив вимоги донародних депутатів щодо несумісності депутатського мандата з іншими видамидіяльності, розширив підстави дострокового припинення повноважень народногодепутата України. Це свідчить про те що парламентарі підвищили вимоги до народнихдепутатів України, виконання ними своїх функцій та обов’язків, їх ролі тавідповідальності перед виборцями.

УЗаконі України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.запропоновано зміни і доповнення, що стосуються Порядку роботи Верховної РадиУкраїни та формування в ній коаліції Депутатських фракцій, до складу якоївходила б більшість народних депутатів України від конституційного складупарламенту. Водночас Закон України передбачив внесення суттєвих змін доповноважень Верховної Ради України, що стосуються призначення Прем'єр-міністраУкраїни, членів уряду України, деяких міністрів і голів державних комітетів.

ЗаконУкраїни передбачив, що до повноважень Верховної Ради України належить:«призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністраоборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданнямПрем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, ГоловиАнтимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення тарадіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільненнязазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністраУкраїни, членів Кабінету Міністрів України; призначення на посаду та звільненняз посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України».

Відповіднодо внесених змін повноваження Верховної Ради України у кадрових питаннях значнорозширилися, підвищується її роль у призначенні керівників на ключові державніпосади, адже за старої редакції Конституції України такі повноваження мавтільки Президент України. Закон України передбачив зміни до порядку обрання тавідкликання керівних посадових осіб Верховної Ради України та її органів,значно розширив повноваження Голови Верховної Ради України, внесені такожзміни, які чіткіше визначають мету створення комітетів Верховної Ради України,напрями їх роботи, обрання керівників комітетів.

Докоріннізміни внесено до положень в яких визначено підстави припинення повноваженьВерховної Ради України, підстави та терміни дострокового припинення їїповноважень Президентом України і підстави неможливості такого припинення ним.

Отже,Закон України про внесення змін до Конституції України передбачив істотні зміний доповнення до положень Основного Закону держави, що стосуються статусуВерховної Ради України.

КонституціяУкраїни фіксує положення, згідно з якими Президент України є главою держави івиступає від її імені. Згідно з чинною Конституцією України Президент Українизаймає особливе місце в системі органів державної влади.

ЗаконУкраїни «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.передбачив низку змін і доповнень, що стосуються порядку обрання ПрезидентаУкраїни, його повноважень та виконання повноважень Президента України у разідострокового припинення його повноважень, передбачив суттєві зміни, щостосуються обмеження повноважень Президента України щодо формування урядуУкраїни та інших органів виконавчої влади, і водночас посилення його впливу наВерховну Раду України через припинення її повноважень у випадках, передбаченихКонституцією України.

ЗаконУкраїни вніс зміни до повноважень Президента України щодо звільнення нимГенерального прокурора України, зміни до конституційних положень пропризначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національногобанку України, половини складу Національної ради України з питань телебачення ірадіомовлення та третини складу Конституційного Суду України.

ДоЗакону включено окремим пунктом нове повноваження Президента України щодо забезпеченняконституційності актів Кабінету Міністрів України.

ЗаконУкраїни передбачив зміни, що стосуються права вето Президента України назакони, прийняті парламентом. Закон України заборонив Президенту Українинакладати вето на закони Верховної ради України про внесення змін доКонституції України. У Законі України значно скорочується кількість актівПрезидента України, що мають скріплюватися підписами Прем'єр-міністра України іміністра, відповідального за акт і його виконання.

Отже,Закон України про внесення змін до Конституції України передбачив суттєві змінидо Основного Закону України, що стосуються повноважень Президента України усфері державного будівництва, нормотворчої діяльності та забезпеченняконституційної законності. У сфері державного будівництва радикально обмеженіповноваження Президента України щодо формування персонального складу державнихорганів, виключено повноваження щодо створення, реорганізації та ліквідаціїорганів державної влади, у сфері нормотворчої діяльності Президенту Українизаборонено накладати вето на закони про внесення змін до Конституції України, ау сфері забезпечення конституційної законності главі держави надано правозупиняти дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів їх невідповідностіКонституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду Українищодо їх конституційності.

Зреалізацією Закону України про внесення змін до Конституції України ПрезидентУкраїни залишається не лише главою держави та її символом, а й реальнимполітичним учасником, роль і вплив якого не поступатиметься ролі ГоловиВерховної Ради України і ролі Прем'єр-міністра України. У будь-якій політичнійситуації, навіть за умови виникнення протистояння між Кабінетом МіністрівУкраїни (урядовою коаліцією) і Президентом України главі держави належатимевирішальна роль у питаннях зовнішньої політики, національної безпеки та обороникраїни, забезпечення державної незалежності, територіальної цілісності України,дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

ЗаконУкраїни про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 р.передбачив закріплення значних змін, що стосуються виконавчої гілки влади і,зокрема, здійснення адміністративної реформи, яка торкнеться кожної ланкисистеми органів виконавчої влади і має на меті підвищити ефективність іпублічність влади, забезпечити пріоритет прав і свобод людини.

ЗаконУкраїни про внесення змін до Конституції України зафіксував нове бачення ролі імісця прокуратури в системі органів влади, передбачив розширення функцій прокуратуриУкраїни стосовно її нагляду за додержанням законів у сфері прав і свобод людиниі громадянина та надання Верховною Радою України згоди не тільки на призначенняГенерального прокурора України Президентом України, а й на його звільнення, щосприятиме демократизації процесу звільнення Генерального прокурора України зпосади і посилення в цьому процесі впливу парламенту України.

Знабрання 1 січня 2006 р. чинності Закону України про внесення змін до ОсновногоЗакону держави прокуратура отримала повноваження нагляду за дотриманням правлюдини.

Законопроектпро внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевогосамоврядування пропонує зміни стосовно територіального устрою України, якісвідчать про новий концептуальний підхід до його реформування, що знайшовподальший розвиток в законопроекті «Про територіальний устрій України».Головний задум територіальної реформи в тому, щоб найбільше адміністративних,соціальних і культурних послуг наблизити безпосередньо до людей. Через це пропонуєтьсяв ході територіальної реформи запропонувати таку адміністративно-територіальнуодиницю, як громада, яка має стати базовим рівнем системи територіальногоустрою.

Метаадміністративно-територіальної реформи — надати реальну можливість для людини отриматимаксимальну кількість послуг від органів публічної влади на кожному рівніуправління. Саме людина та задоволення її потреб повинні бути в центрі увагипри проведенні адміністративно-територіальної реформи.

Такимчином законопроект про внесення змін до конституції України щодо удосконаленнясистеми місцевого самоврядування заклав нові концептуальні засади реформуваннятериторіального устрою України. Нове розуміння поняття громади якадміністративно-територіальної одиниці корінним чином змінило підходи дотериторіальної реформи.

Однієюз найважливіших ознак будь-якої демократичної держави є принцип місцевогосамоврядування. В Основному Законі держави зазначається, що в Українівизнається і гарантується місцеве самоврядування. Закон України про внесеннязмін до Конституції України від 8 грудня 2004 р. передбачає удосконаленнясистеми місцевого самоврядування.

/>3. Зміст конституції та її властивості

Зміст конкретної конституції визначають різні чинники — часприйняття, юридичні та релігійні традиції, загальний рівень правової культурисуспільства, географічні та демографічні фактори тощо. Водночас аналіз існуючихконституцій дозволяє виділити норми та інститути, що є обов'язковими елементамибудь-якої конституції, а відсутність хоча б одного з них свідчить про їхнезавершеність. До них можна віднести:

1. Найважливіші принципи організації державної влади — народний суверенітет, поділ влади, верховенство права, державний суверенітет,гуманізм.

2. Основи правового статусу людини і громадянина — принципиправового статусу людини і громадянина (свободи, рівності у правах і гідності,гарантованості прав і свобод людини тощо), основні права, свободи та обов'язкилюдини і громадянина та їх гарантії.

3. Організація, структура і компетенція вищих органівдержавної влади — інститути парламентаризму, глави держави, уряду, вищоїсудової влади.

4. Основи правового регулювання в державі — ієрархія правовихактів, сфери законодавчого регулювання, співвідношення юридичної силиміжнародних договорів та актів національного законодавства.

5. Основи правового положення адміністративно-територіальниходиниць (статус суб'єктів федерації).

Звичайно конституції за своїм змістом не вичерпуютьсязазначеними обов'язковими блоками, вони також можуть установлювати основизовнішньої політики держави, основи економічної, екологічної та соціальноїполітики, основи взаємовідносин держави з окремими інститутами громадянськогосуспільства (наприклад, церквою) тощо.

Властивості Конституції України — це її специфічні риси,які відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризуютьїї сутність і зміст. Зазвичай виділяють юридичні, політичні та ідеологічнівластивості Конституції України.

Юридичні властивості виражають правову природу Конституції тавизначають її місце у правовій системі держави, в системі національногозаконодавства. До основних юридичних властивостей Конституції України можна віднеститакі:

1. Конституція України як Основний Закон є головним джереломнаціонального права України, ядром усієї правової системи, юридичною базоючинного законодавства. Ця властивість обумовлена тим, що Конституція Українивизначає сфери суспільних відносин, які підлягають правовому (зокремазаконодавчому) регулюванню, встановлює ієрархію нормативно-правових актів. Так,наприклад, ст. 92 Конституції України встановлює досить широкий перелік питань,які визначаються або встановлюються тільки законами України. Вони стосуютьсяправ і свобод людини і громадянина, громадянства, організації та діяльностіорганів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

2. Конституція України характеризується юридичнимверховенством, що означає її пріоритетне становище в системі національногозаконодавства України, вищу юридичну силу щодо всіх інших правових актів. Принципверховенства Конституції є проявом загальнішого принципу верховного права якнеобхідної ознаки правової держави, і цей принцип прямо закріплюється в ч. 2ст. 8 Конституції України: «Конституція України має найвищу юридичну силу.Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі КонституціїУкраїни і повинні відповідати їй».

Конституція України характеризується верховенством не лишестосовно до актів національного законодавства, а й щодо міжнародних договорів,що передбачено ч. 2 ст. 9 Конституції: «Укладення міжнародних договорів, якісуперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін доКонституції України».

3. Важливою юридичною властивістю Конституції України є її стабільність,яка забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін ідоповнень. Так, розділ XIII Конституції встановлює досить складну процедурузміни Конституції України, яка пов'язана з тим, що, по-перше, вона не може бутизмінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини ігромадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушеннятериторіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157), по-друге, Конституція Українивзагалі не може бути змінена з настанням певних обставин — в умовах воєнногоабо надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157), по-третє, положення КонституціїУкраїни, які закріплюють засади конституційного ладу України, форми народноговолевиявлення, порядок зміни Конституції України можуть бути змінені лишевсеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, по-четверте,зміни до інших положень Конституції України вносяться Верховною Радою Українидвома третинами голосів від її конституційного складу.

4. До юридичних властивостей Конституції України можна такожвіднести пряму дію її норм, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означаєможливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини ігромадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

5. Юридичною властивістю Конституції України є особливийправовий захист, який має на меті забезпечення дотримання конституційнихположень, захист від порушень як «знизу» — фізичними і юридичними особами, такі «згори» — різними гілками державної влади. В той же час захист КонституціїУкраїни може здійснюватися лише правовими засобами. Вони передбачаютьзастосування органами державної влади, посадовими особами з метою дотриманняКонституції України форм і методів діяльності в рамках наданої компетенції.Конституції деяких держав (наприклад, Словаччини, ФРН) передбачають можливістьзастосування і неправових засобів захисту, закріплюючи право народу чинити опірнеконституційній владі, але їх застосування можливе лише в надзвичайнихситуаціях.

/>4. Форма і структура конституції

Формаконституції – це спосіб вираження і організації конституційних норм таінститутів. Істотне значення тут має те, що конституція може функціонувати увигляді як моноконституційного акта, так і багатьох актів, що у сукупнотіскладають конституцію. Моноконституційними актами були, до речі, радянськіконституціії, нинішні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики тощо. Є йпротилежні приклади. Так, конституція Швеції складається з трьох актів – Формиправління 1974 р., Акта про престолоуспадкування 1810 р. і Акта про свободудруку 1974 р.

Певнеуявлення про сутність і форму конституції дає Основний Закон Великої Британії,який являє собою класичний приклад конституції змішаного типу оскільки інкорпорує:парламентські закони; судові рішення-прецеденти; доктринальні тлумачення;статути; конституційні угоди, що містять конвенційні норми.

Інколивиникають і тимчасово діють неписані конституції, які не мають формальногозакріплення. Яскравим прикладом може бути досвід Румунії, де в цей часконституція формується, причому використвуються ті ї норми, які узгоджуються звимогами нового часу.

Звертаючисьдо аналізу такого поняття як структура конституції, слід зазначити, що останняз одного боку, зумовлюється характером і змістом конституції, а з іншого – певнимбаченням конституційної проблематики. Якщо порівняти конституції різних країн,то можна виявити як спільні, так і відмінні риси їх структури. У переважнійбільшості структура конституції має сталий вигляд, включає низку елементів:преамбулу, основну частину, заключні, перехідні та додаткові положення.

Преамбулає носієм так званої дескриптивної (описової) інформації, яка дає відповідь натакі питання, як цілі та завдання конституції, історичні шляхи її становлення йрозвитку, проголошення конституційних ідеалів тощо.

Всучасній літературі дискусійним залишається питання про юридичну природупреамбули, оскільки в класичному аспекті преамбула не є типовою правовоюнормою. Погорілко В.Ф. наголошує на незаперечності політичної і ідеологічноїфункцій преамбули, підкреслює її величезний регулюючий вплив і зазначає, щопреамбула – типова декларація з притаманними їй цілями та завданнями [6].Останню тезу цілком підтверджує преамбула Конституції України, в якійзазначаено, що «…Український народ, виражаючи свою суверенну волю, спираючисьна багатовікову історію українського державотворення в на основі здійсненогоукраїнською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючипро забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись прозміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати ізміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючивідповіальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім таприйдешнім поколіннями, керуючись актом незалежності України від 24 серпня 1991р. всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію – Основний Закон України» [1].

Основначастина конституції як правило включає інститути та норми, які вичерпують їїзміст. Предметне уявлення про типову структуру, яку повинна мати конституція,дає Конституція України від 28 червня 1996 р.

КонституціяУкраїни складається з 15 розділів, які об'єднують 161 статтю, в тому числі 2статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.

РозділІ «Загальні положення» включає 20 статей.

РозділІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» складається із 48 статей(ст.ст.21-68).

РозділІІІ «Вибори. Референдум» включає 6 статей (ст.ст. 69-74).

РозділІV «Верховна Рада України» (ст.ст. 75-101).

РозділV «Президент України» (ст.ст. 102-112).

РозділVI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» (ст.ст. 113-120).

РозділVII «Прокуратура» (ст.ст. 121-123).

РозділVIII «Правосуддя» (ст.ст. 124-131).

РозділIX «Територіальний устрій України» (ст.ст. 132, 133).

РозділX «Автономна Республіка Крим» (ст.ст. 134-139).

РозділXI «Місцеве самоврядування» (ст.ст. 140-146).

РозділXII «Конституційний Суд України» (ст.ст. 147-153).

РозділXIII «Внесення змін до Конституції України» (ст.ст. 154-159).

РозділXIV «Прикінцеві положення» (ст.ст. 160, 161).

РозділXV «Перехідні положення» (пп. 1-14).

Такимчином, структура Конституції України являє собою досить чітку, логічнозумовлену систему взаємопов’язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

ЯкКонституція України, конституції деяких країн містять так звані перехідніположення, які визначають строки вступу в дію деяких конституційних положень,порядок заміни старих норм новими, необхідність прийняття законів, на які єпосилання в конституціях.

Інколидо конституцій додаються доповнюючи положення і додатки. Як приклад можнанавести Конституцію США, в якій у додатках містяться норми, що визначаютьрозмежування компетенції між Союзом і окремими штатами.

/>5. Порядок прийняття та внесення змін до Конституції України

Об’єктивнокритерієм успіху-неуспіху реформи, що відбувається нині в Україні, має стати неступінь перерозподілу влади, а рівень прогресу в напрямі побудови реальнодіючих демократичних інститутів, що керуються принципами верховенства права.Ключовим завданням політичної реформи в Україні є надання політичному процесовібільшої прозорості, підконтрольності та зорієнтованості на національніінтереси. В галузі зовнішньої та безпекової політики ознакою успішності реформимогло б стати повне й однозначне усунення практики кулуарних, підкилимнихрішень зі стратегічних та тактичних питань (сюди відносимо питання участі убудь-яких міжнародних союзах, коаліціях, проектах регіональної інтеграціїтощо). Стратегічні рішення, що мають довготривалий вплив на міжнародне тавнутрішнє становище України, можуть прийматися лише за наявності а) максимальноширокої політичної згоди; б) всебічних експертних оцінок. До процесу виробленнята оцінки державної політики слід залучати широке коло експертів, зокреманезалежних; політики, аналітики та журналісти мають отримувати доступ доважливих документів ще на стадії їхньої розробки. На жаль, конституційнійреформі так і не вдалося вирішити всю суму проблем, що на сьогодні істотностримують поступальний розвиток України, заважають її інтеграції в світові тарегіональні структури. А проблем таки вистачає.

Звичайно,що в Законі України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня2004 р. є низка позитивних положень, зокрема: про складення повноваженьКабміном перед новообраною Верховною Радою; щодо надання Кабмінові повноваженьз призначення керівників центральних органів виконавчої влади (крімміністерств) та вирішення установчих питань щодо їхнього статусу; які уточнюютьпорядок здійснення президентського контролю за актами Кабміну (замістьповноваження Президента скасовувати акти Кабміну запропоновано механізмзупинення Президентом дії акта уряду з мотивів неконституційності з одночаснимзверненням до Конституційного Суду); які визначають механізм оприлюдненнязакону у випадках, коли його не підписує Президент; запровадження порядкузвільнення Президентом Генерального прокурора з посади за згодою ВерховноїРади. Позитивно сприймаються ідеї про підвищення ролі Верховної Ради уформуванні Кабміну та про відповідальність уряду перед парламентом.

З історії відомо, що проекти конституції можуть готуватися:установчими зборами конституційних конвентів штатів (США), установчими зборамикраїни (Італія, Індія), конституційними комітетами або комісіями (Франція,колишній СРСР), парламентами (Греція, Іспанія).

Світова практика знає і ряд способів прийняття та зміниконституції- Одним із них є октроїрування, тобто дарування конституціїодностороннім актом глави держави (монарха), типовим прикладом якої була Хартія1814 р., яку Людовик XVIII «подарував» французькому народу.

Деякі конституції мають договірний характер, хоч нині такихактів майже не спостерігається. Прикладом конституції договірного характеруможуть бути англійські конституційні акти — Біль про права 1689 р., Акт проуправління 1709 р. та ін. Можна вказати на договірний характер Основного Закону(Конституції) СРСР 1924 р. Практика розробки і прийняття конституції доситьрізноманітна. Так, Конституція США була підготовлена установчими зборами, апотім ратифікована конституційними конвентами штатів. Конституція Франції 1958р. після розробки проекту конституційним комітетом була схвалена шляхомреферендуму.

Інколи конституція виробляється установчими зборами(конституантою), які спеціально обираються для створення конституції, післяприйняття якої вони припиняють своє існування.

Роль таких установчих зборів неоднакова: в одних випадкахвони приймають конституцію, в інших — лише розробляють її текст, який згодомзатверджується шляхом референдуму або іншим чином.

Практика світового конституціоналізму знає випадки, коликонституція розробляється урядом з наступною передачею парламенту чи нареферендум. В таких випадках конституційний референдум нерідко перетворюється узвичайний плебісцит, де роль виборців зводиться, фактично, до схваленняурядового проекту Так, до речі, були прийняті Конституція Чілі 1980 р.,Конституція Куби 1976 р.

Загальновідомо, що конституція має поєднувати в собі дві,інколи протилежні, якості — стабільність та динамізм.

Стабільність надає конституції таких рис, як добротність,надійність, сталість. З іншого боку, вона може не реагувати на зміни, щопостійно відбуваються в суспільстві. Тому до будь-якої конституції рано чипізно вносяться зміни, причому існують різні способи такого внесення. Зміни такзваних гнучких способів здійснюються звичайним шляхом, тобто прийняттямзвичайного закону. Прикладом можуть бути Конституції Великої Британії, Ізраїлю,Індії.

Щодо жорстких конституцій, то тут справа складніша. В такихвипадках, як правило, вимагається кваліфікаційна більшість в представницькихорганах; повторне голосування; затвердження поправок на референдумі тощо. Так,в Італії для зміни Конституції потрібно провести два послідовні обговорення впарламенті з інтервалом не менше трьох місяців і схвалення при другому голосуванніабсолютною більшістю голосів у кожній з палат. Однак якщо більшість не склаладвох третин в кожній із палат, то 1/5 членів будь-якої з палат, 500 тис.виборців чи п'ять обласних рад можуть вимагати проведення референдуму по змініКонституції, на якому потрібне схвалення більшістю дійсних голосів.

У деяких конституціях є вказівки на те, що перегляд окремихположень (а інколи й всього Основного Закону) неможливий взагалі, або можливийна конкретний період, наприклад, на період надзвичайного стану, війни (див.Конституцію Бельгії).

Порядок зміни конституції в значній мірі залежить від формиполітико-територіального устрою держави. Він складніший у федеративних державахі, як правило, простіший в унітарних.

Відповідно до ст. ст. 154—159 Конституції Українизаконопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий доВерховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народнихдепутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крімрозділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори.Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до КонституціїУкраїни», попередньо схвалений більшістю від конституційного складуВерховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесіїВерховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини відконституційного складу Верховної Ради України [1].

Законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIIIподається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами відконституційного складу Верховної Ради України, і, за умови його прийняття неменш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради,затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділівІ, III і XIII Конституції з одного й того самого питання можливе лише доВерховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо змінипередбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина абоякщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальноїцілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнногоабо надзвичайного стану (ст. 154 Конституції України) [1].

Законопроект про внесення змін до Конституції України, якийрозглядався Верховною Радою України і не був прийнятий, може бути поданий доВерховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодоцього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень неможе двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ст. 158Конституції України).

Законопроект про внесення змін до Конституції Українирозглядається Верховною Радою України за наявності висновку КонституційногоСуду України щодо відповідності законопроекту вимогам ст. ст. 157 і 158Конституції.

Висновки

Політична реформа в Україні, на мою думку, міститимереформування всіх гілок державної влади та системи місцевого самоврядування,формування сильної партійної системи, активізацію діяльності неурядовихорганізацій та громадських об'єднань, вдосконалення політичних принципів танорм, політичних відносин і політичного процесу, підвищення рівня політичноїсвідомості та політичної культури суб'єктів політики тощо.

Політична система України нині характеризується такимиосновними ознаками та особливостями, як: 1. Україна проголошена демократичною,соціальною і правовою державою. 2. Носієм суверенітету і єдиним джерелом владив Україні є народ, якому належить вся повнота влади. 3. Державна влада вУкраїні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.4. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. 5. Суспільне життя вУкраїні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічноїбагатоманітності. 6. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст іспрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за своюдіяльність. 7. Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовимитощо.

Ця політична система України багато в чому відповідає рисамта цінностям континентально-європейського типу політичної системи суспільства.Проте для втілення зазначених вище рис та особливостей політичної системиУкраїни в життя необхідно визначити нові підходи та нові механізми регулюваннясуспільних відносин, які спряли би поглибленню демократизації українськогосуспільства й утвердженню принципу верховенства права, що у свою чергу, вимагаєвнесення нових змін до Конституції України, тобто продовження процесуконституційної реформи. Тому можна вважати, що положення Закону України «Провнесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. № 2222 та набуття їхчинності є лише одним з етапів конституційної реформи. Україну, її політичних ідержавних діячів, науковців, громадськість чекає велика творча і напруженаробота з реалізації та вдосконалення Основного Закону держави.

Списоклітератури

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної радиУкраїни 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997. – С.10.

2. Конституція України: Наук.-практ. Коментар / В.Б.Авер’янов,О.В.Баштанов, Ю.В.Баулін та ін.; В.Я, Тацій (голова ред.кол.); Академія правовихнаук України.– Х.: Право; Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

3. Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8грудня 2004 року № 2222-ІV // Голос України.– 8 грудня. – С.2-3.

4. Опришко В.Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України.– К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2001. – 185 с.

5. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник.–Вид. 3-тє, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2004. – 512 с.

6. Конституційне право України: Підр. для студ. юрид. спец. вищихзакладів освіти / В.Ф.Погорілко, О.Ф.Фрицький, О.В. Городецький та ін.; В.Ф.Погорілко(ред.). НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького та ін. – 4-тевид. – К..: Наукова думка, 2003.

7. Журавський В.С. Становлення і розвиток українськогопарламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми). – К.: Парламентськевид-во, 2002.

8. Ключковський Ю.Б. Проблеми реформування місцевого самоврядування вУкраїні // Голос України. – 2005. – 29 липня. – С. 8-9.

9. Ющенко В.А. Звернення Президента України до Верховної ради Україниу зв’язку з Посланням Президента України до Верховної ради України «Провнутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році» // Урядовий курєр. – 2006.– 10 лютого. С.2.

10. Нижник Н.Р.,Мельниченко В.І. Конституційні зміни в Україні як правова передумова політичноїреформи // Політична реформа – гарантія демократичного розвитку українськогосуспільства. – С.24.

11. Оніщук М.В.Конституційна реформа: вимір відповідальності (до нової національної ідеологіїта відповідального правління): популярний нарис). – К.: Видавничий Дім«Юридична книга», 2004. – 80с.

12. Рудик П.А.Конституційна реформа в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Атіка, 2006. –256 с.

13. Рудик П.А.Порівняльний аналіз президентського і парламентського законопроектів провнесення змін до Конституції України. – К.: Атіка, 2004. – 164 с.

14. Коліушко І.,Тимощук В. Чи потрібні зміни до Конституції України? // Вибори та демократія. –2005. – №1(3).– С. 46-55.

15. Мороз О.О. Наперший план виходить реформування інститутів публічної влади // Голос України.– 1997. – 26 червня. С.2-3.

еще рефераты

Еще работы по государству и праву

Реферат по государству и праву

Криминалистика и компьютерные технологии

17 Июня 2015

Реферат по государству и праву

Криминалистическая характеристика хищения и первоначальные следственные действия при его расследовании

17 Июня 2015

Реферат по государству и праву

Международные расчеты. Трудовое, уголовное и обязательственное право

17 Июня 2015

Реферат по государству и праву

Место и роль права в системе социального регулирования

17 Июня 2015