Реферат: Сімейне право
Зміст
Вступ
1. Загальна характеристика Сімейного кодексуУкраїни
2. Умови та порядок вступу до шлюбу в Україні
3. Права та обов'язки подружжя. Шлюбний договір
4. Влаштування дітей, позбавлення батьківськогопіклування
Висновок
Задача. Тема: Система податків в Україні
Список джерел
Вступ
Питанняшлюбно-сімейних відносин у процесі розвитку й становлення нашої держави не лишев економічному, а й у соціально-культурному, а також у морально-етичному плані,є найбільш актуальними, оскільки вже самі по собі є основою становлення йрозвитку суспільства в цілому.
Сімейне правопосідає провідне місце серед інших галузей права: сім я необхідна кожнійлюдині. Вона впливає на розвиток суспільства, його моральне здоров я і є однимз факторів підвищення соціальної активності людей. Саме в сім ї формуютьсяоснови характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурнихцінностей. Ось чому демократичне суспільство зацікавлене у міцній, духовній іморально здоровій сім ї. Міцна сім я — міцне суспільство.
Сім я впродовжстоліть, у всіх її проявах і формах, була не лише джерелом розвитку людськогосуспільства, а й заклала в нього основи духовності, культури, моралі, а такожекономічні підвалини розвитку держави в цілому.
Оскільки шлюб єдобровільним і вільним союзом чоловіка й жінки, ніхто не має права впливати наволевиявлення суб’єктів на вступ і перебування у відповідному соціальномустатусі чоловіка і дружини (подружжя). Практиці й історії суспільства відомівипадки розірвання шлюбно-сімейних відносин як з волі і бажання одного зподружжя у зв’язку зі збігом несприятливих обставин, так і в зв’язку з подіями,що наступили, а також можливістю розірвання шлюбу і за взаємною згодою.
Сім я яксоціальна спільність у всіх цивілізаціях виступала найважливішим елементомглобального розвитку. Ідеологія пріоритету сім ї, її неминуща цінність дляжиття і розвитку людини й суспільства закріплені у багатьох нормативних актах.Одне з основних положень цих документів — зміцнення й захист інституту сім ї збоку суспільства, розробка всіма державами національної сімейної політики.
1.Загальна характеристика Сімейного кодексу України
Історія розвиткулюдства свідчить про те, що сім’я в системі соціальних відносин завжди посідалаособливе місце. Саме тому цей інститут завжди перебував під правим і соціальнимвпливом з боку держави та суспільства. Саме в сім’ї узгоджуються життєвоважливі біологічні інтереси людини та інтереси держави як суто соціальногоявища. Можна погодитись із тим, що в характері правого регулювання сімейнихправовідносин відображається стан суспільної свідомості у сфері шлюбу та сім’ї.
Протягом останніхроків у зв’язку зі змінами в суспільстві сімейні правовідносини зазнали значнихперетворень, що викликало необхідність в їх регулюванні на нових засадах іпринципах. Тому погляди на способи й методи правового та соціальногорегулювання відносин у сфері сім’ї та шлюбу суттєво змінилися. Якщо Кодекс прошлюб та сім’ю УРСР від 20 червня 1969 р. (далі – Кодекс про шлюб та сім’ю),згідно з пануючою на той час ідеологією, декларував подальше зменшеннярегулювання сімейних відносин засобами права та посилення ролі моральних засаду сімейному житті, то чинний Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. №2947–ІІІ (далі – СК України) поширює сферу правого впливу й на ті відносини,які передують виникненню шлюбу (інститут заручин). Однак протягом дії Кодексупро шлюб та сім’ю, прийнятого за радянських часів, виникала необхідністьвнесення змін до нього, враховуючи вимоги часу.
Так, до Кодексуувійшли нові норми, що регламентували укладання шлюбного контракту, і вилученонорми, якими встановлювались ідеологічні основи регулювання шлюбних відносин.
СК Українизначною мірою продовжує традиції сімейного законодавства, закладені в радянськічаси та в період розвитку України як незалежної держави. Не зазнав змін принципвиникнення шлюбних правовідносин – такі відносини виникають лише післядержавної реєстрації шлюбу. Збережено положення щодо невизнання державоюшлюбів, укладених у порядку, що відрізняється від порядку, передбаченогозаконодавством, при цьому особи не позбавляються права на захист особистих правта свобод. Але характерною особливістю СК України є його спрямованість нарегулювання саме майнової сторони шлюбних та сімейних правовідносин.
Сімейний кодексУкраїни містить низку правових конструкцій, пов’язаних з укладанням таприпиненням шлюбу, які були невідомі сімейному законодавству, що діяло до 1січня 2004 р. Зокрема, окремі положення СК України присвячені біологічномузахисту шлюбу. Встановлюється обов’язок для осіб, які подали заяви прореєстрацію шлюбу, повідомити один одного про стан свого здоров’я (ст. 30). СКУкраїни серед умов для укладання шлюбу не визначає взаємну обізнаність чоловіката жінки, що мають намір одружитися, про стан здоров’я один одного, алепов’язує з недотриманням цього порядку настання певних наслідків. Так,приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя,їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. 30СК України).
Таким чином,встановлюється правовий механізм запобігання укладання соціально небажанихшлюбів, а також забезпечення принципу добровільності шлюбного союзу. Аджеобізнаність про наявність у партнера тяжких хвороб, що можуть поставити підзагрозу повноцінність майбутньої сім’ї, а також життя та здоров’я другогопартнера, може суттєво вплинути на формування його волі при укладанні шлюбу.
2.Умови та порядок вступу до шлюбу в УкраїніПорядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.
1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, щобажають укласти шлюб.
Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви якособисто, так і через представників. Заява у разі подання її представникамиосіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також доорганів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує правопредставників на подання такої заяви. Причиною подання заяви черезпредставників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заявуособисто через поважні причини.
Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати їїподання.
2. Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхнімиправами та обов'язками.
На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, якіподали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками якмайбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність заприховання перешкод до реєстрації шлюбу.
3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявностівсіх необхідних документів.
При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб,зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи проприпинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно доп. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво пророзірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення провизнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робитьсявідмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попередньогошлюбу.
4. Заручини.
З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСуособи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслюєформальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осібобов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейнихправ та обов'язків.
5. Реєстрація шлюбу.
Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбуздійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстраціюшлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявностіповажних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст.32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такимипричинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості,довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку зтяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.
За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований удень подання відповідної заяви:
—вагітність нареченої;
—народження нею дитини;
—безпосередня загроза дляжиття нареченого чи нареченої
(п. 2 ст. 32 СК).
Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснюєреєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливістьреєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.
Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися:
—за місцем їхньогопроживання;
—за місцем наданнястаціонарної медичної допомоги;
—в іншому місці, якщо вонине можуть прибути до органу
РАЦСу з поважних причин.
Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстраціїшлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюєтьсялише у разі персональної присутності наречених.
3.Права та обов'язки подружжя. Шлюбний договір
Подружжя, щознаходиться в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав таобов'язків.
До особистих правта обов'язків, тобто таких, що не мають майнового змісту, слід віднести,наприклад, право кожного з подружжя за власним бажанням, вільно обирати як їхнєспільне, так і зберігати своє дошлюбне прізвище, або приєднати до свогопрізвища прізвище другого з подружжя. Крім того, до цієї групи прав слідвіднести також право кожного з подружжя вільно обирати заняття, професію ймісце проживання, спільно вирішувати питання виховання дітей, користуватись усім'ї рівними правами і нести рівні обов'язки.
Окрім особистих,подружжя має майнові права та обов'язки. Згідно з сімейним законодавством,розрізняються спільна й сумісна власність та роздільне майно подружжя.
Майно, нажитеподружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен ізподружжя однаковою мірою має право володіти, користуватись і розпоряджатися циммайном; при цьому не береться до уваги кількість виконаної праці та її формивідносно кожного з подружжя. Майном, що нажите за час шлюбу, подружжя можерозпоряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним ізподружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
На відміну відспільного майна, роздільне майно подружжя — це таке, яке належало кожному зподружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядкууспадкування. До цієї категорії майна належать і речі індивідуальногокористування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу зарахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей і предметів розкоші.Володіє, розпоряджається і користується цим майном кожен із подружжясамостійно.
У разі поділумайна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаютьсярівними. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений як під часперебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Згідно зішлюбно-сімейним законодавством, подружжя повинно матеріально підтримувати одинодного. У разі відмови від такої підтримки той з подружжя, який потребуєматеріальної допомоги (непрацездатний, вагітна дружина), має право звернутисядо суду з позовом про присудження на його користь аліментів.
Норми СК України,якими регламентовані порядок та умови укладання, виконання та припиненняшлюбного договору, зібрані в окремому розділі. Це свідчить про те, щозаконодавець відводить цьому правовому інституту більш значне місце в життісуспільства. На це також вказує розширення сфери застосування шлюбногодоговору: СК України встановлює, що шлюбний договір може бути укладений як міжподружжям, так і між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Визначено,що шлюбним договором може регулюватися майнові відносини подружжя, їх права таобов’язки по відношенню до дітей. Однак предметом шлюбного договору не можутьбути особисті взаємини між подружжям та їхніми дітьми.
Сторони шлюбногодоговору можуть домовитись про непоширення на майно, набуте ними під час шлюбу,режиму спільної сумісної власності, і вважати його спільною частковою абоособистою приватною власністю кожного з них. Проте слід зауважити, що шлюбнийдоговір може поширювати свою дію як на майно, яке є об’єктом спільної сумісноювласністю подружжя на момент укладення цього договору так і на майно, що буденабуте дружиною або чоловіком в подальшому. Цей аспект можна обумовити в самомушлюбному договорі. Наприклад, у договорі встановлюється, що квартира, придбанапід час шлюбу залишається в особистій приватній власності чоловіка, автомобільпереходить до власності дружини, а гараж, що може бути придбаний у майбутньому,розподіляється в певних частках. Подружжя та наречені також можуть домовитисьпро можливий порядок поділу майна, в тому числі і в разі розірвання шлюбу, атакож включати до шлюбного договору будь-які інші умови, якщо вони несуперечать моральним засадам суспільства.
СК Українивстановлює, що укладення шлюбного договору, його подальша зміна, а такожприпинення має посвідчуватись нотаріально. Крім того, СК України передбачаєможливість розірвання шлюбного договору за рішенням суду з підстав, що маютьістотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Однак у випадкувстановлення судом режиму окремого проживання подружжя права та обов’язки,передбачені шлюбним договором, який не втратив чинності, не можуть бутиприпинені, про що спеціально зауважено у ст. 120 СК України.
Шлюбний договірна вимогу одного з подружжя або, особи права та інтереси якої порушені цимдоговором, може бути визнаний недійсним з підстав, встановлених ЦК України.Таким чином, на шлюбні договори поширені загальні правила визнання недійсностіправочинів.
Правовий інститутшлюбного договору існує в українському законодавстві з 1992 р., але дотеперішнього часу він не набув рис масового застосування. Це можна пояснити яквідсутністю відповідної правової культури, так і низьким життєвий рівнембільшості населення України, що робить недоречним укладання шлюбного договору.
Шлюбний договір укладаєтьсяу письмовій формі і нотаріально засвідчується. Тепер цей документ можерегулювати майже всі іпостасі сімейних стосунків. Так, у Статті 93 Сімейногокодексу України зазначається, що шлюбним договором регулюються майнові відносиниміж подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Ним же можуть бутивизначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Проте шлюбний договірне може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини міжними та дітьми. Також шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини,які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайноневигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власністьодному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державнійреєстрації.
Після того, яквсі умови узгоджені та шлюбний договір підписано, то він одразу набираєчинності: якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набираєчинності у день реєстрації шлюбу; якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, віннабирає чинності у день його нотаріального засвідчення. У шлюбному договоріможе бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремихправ та обов'язків. Також у шлюбному договорі може бути встановлена чинністьдоговору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Однією з головнихпричин укладання шлюбного договору, звичайно є небажання ризикувати власниммайном у разі розлучення: довіряй, але перевіряй… Тому питання правового режимумайна у Статті 97 Сімейного кодексу України прописані детально. Зокрема, у шлюбномудоговорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використанняна спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю узв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення намайно, набуте ними за час шлюбу, положень Статті 60 Кодексу і вважати йогоспільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і вразі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачитивикористання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потребїхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договорубудь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечатьморальним засадам суспільства.
У шлюбномуконтракті також визначається порядок користування житлом. Якщо у зв'язку з укладеннямшлюбу один із членів подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належитьдругому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядоккористування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщеннятим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатоюгрошової компенсації або без неї. Чоловік та дружина можуть домовитися про проживанняу житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільноювласністю, їхніх родичів.
Так-так, питанняутримання також можна одразу оговорити у шлюбному договорі: так ніхто нікого незможе назвати нахлібником, і кожен виконуватиме свої прямі обов’язки, прописанів договорі. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжянезалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах,визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмірта строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свогообов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчогонапису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припиненняправа на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової(грошової) компенсації.
Все, про щодомовилися, завжди може бути скориговано за певних умов. Це ж стосується ішлюбного договору, проте слід пам’ятати, що одностороння зміна умов шлюбногодоговору не допускається. Шлюбний договір, також, як і двостороннє вступання ушлюб, може бути змінено тільки подружжям. Угода про зміну шлюбного договорунотаріально посвідчується. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір зарішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтересидітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотнезначення.
«Не хочу» — цепро право на відмову від шлюбного договору, яка також не допускається, якщовідмова є односторонньою. А от подружжя має право відмовитися від шлюбного договору.У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором,припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви провідмову від нього.
«Не буду!» — можесказати той, хто захотів розірвати шлюбну угоду: на вимогу одного з подружжя шлюбнийдоговір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотнезначення, зокрема в разі неможливості його виконання.
І, нарешті, «Невірю!» — може стати причиною визнання шлюбного договору недійсним. Шлюбнийдоговір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цимдоговором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановленихЦивільним кодексом України (435-15 ).
4.Влаштування дітей, позбавлення батьківського піклуванняУ разі, якщодитина не перебуває у родинних, сімейних стосунках з потенційним опікуном,піклувальником, служба у справах дітей надає потенційному опікуну,піклувальнику інформацію про дітей, які перебувають на обліку у службі усправах дітей, і, для налагодження психологічного контакту, направляє потенційногоопікуна, піклувальника на відвідування закладів для дітей-сиріт, дітей,позбавлених батьківського піклування.
У селах і селищахознайомлення потенційних опікунів, піклувальників з інформацією про дітей, якіперебувають на обліку у службі у справах дітей, здійснюється за направленнямвиконавчого комітету сільської, селищної ради.
Служби у справахдітей, органи освіти, охорони здоров'я (головні лікарі центральних районнихлікарень), праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києвіта Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районниху містах рад, адміністрація закладів, у яких виховуються діти-сироти і діти,позбавлені батьківського піклування, надають допомогу потенційним опікунам,піклувальникам в налагодженні контактів з ними.
При призначенніопікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньоїособи враховується бажання підопічного.
Згода дитини наїї влаштування до сім’ї опікуна, піклувальника з’ясовується службовою особоюзакладу, в якому вона перебуває, у присутності опікуна, піклувальника іпредставника органу опіки та піклування, зокрема представника служби у справахдітей, про що складається відповідний документ довільної форми.
Встановленняопіки, піклування над дитиною, яка постійно проживає у закладі органів охорониздоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, закладі соціального захистудітей, зобов’язує опікуна, піклувальника протягом трьох робочих днів з дняприйняття рішення про встановлення опіки, піклування, забрати дитину іззакладу.
Вибуття дитини іззакладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, йсоціального захисту дітей здійснюється у порядку, затвердженому спеціальноуповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань сім’ї, дітей тамолоді, освіти, охорони здоров’я.
На кожну дитину,служба у справах дітей за місцем походження дитини спільно з адміністрацієюзакладу, де перебуває дитина, готує такі документи:
свідоцтво пронародження дитини;
висновок про станздоров’я, фізичний та розумовий розвиток дитини;
довідка (атестат)про освіту або висновок про рівень розвитку дитини;
документи, якіпідтверджують статус такої дитини (документи про батьків або осіб, що їхзамінюють: копія свідоцтва про смерть, вирок або рішення суду, довідка прохворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність батьківабо неможливість виховання ними своїх дітей тощо);
рішення органуопіки та піклування про влаштування дитини до закладу (для дітей, якіперебували у закладах охорони здоров’я, навчальних або інших дитячих закладах);
опис майна, втому числі житла дитини та відомості про осіб, які відповідають за йогозбереження;
оцінка потребдитини та здатності опікуна, піклувальника їх забезпечувати;
довідка щодонаявності у дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклуваннябратів, сестер та їх місце знаходження;
пенсійнепосвідчення на дітей, які одержують пенсію, копія ухвали суду про стягненняаліментів.
У разі, коли намомент влаштування дитини у сім’ю опікуна, піклувальника деякі із зазначенихдокументів відсутні, місцева служба у справах дітей подає запит до відповідногоструктурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади та органу місцевогосамоврядування, які зобов'язані у двотижневий термін надати дублікат документа.Служба у справах дітей, виконавчий комітет сільської, селищної ради протягомдвох місяців зобов’язані надати відсутні документи опікуну, піклувальнику.
За достовірністьвідомостей у наданих опікуну, піклувальнику документах несуть відповідальність,у межах своєї компетенції, відповідні структурні підрозділи місцевого органувиконавчої влади та органу місцевого самоврядування за місцем походження або місцемпроживання дитини, керівник закладу, в якому перебувала дитина.
При встановленні опіки,піклування служба у справах дітей оформлює на кожного підопічного особовусправу із занесенням до неї усіх вищенаведених документів, яка зберігається в службіу справах дітей, виконавчому комітеті сільської, селищної ради за місцемпроживання підопічного протягом 75 років.
Особова справа підопічногонумерується і під відповідним номером заноситься до реєстру, який ведетьсяслужбою у справах дітей, виконавчим комітетом сільської, селищної ради. Наобкладинці зазначаються номер справи, прізвище, ім'я та по батькові підопічногой опікуна, піклувальника, їх місце проживання, рік і дата заведення справи.
На зворотному боціобкладинки наклеюється аркуш паперу з описом документів, що знаходяться усправі. Особова справа, крім копій документів, зазначених у пункті 23, міститьтакі документи:
довідку провстановлення контакту між дитиною та потенційним опікуном, піклувальником, якапідписується службовою особою закладу, в якому перебуває дитина, працівникомслужби у справах дітей у присутності потенційного опікуна, піклувальника;
згода дитини наїї влаштування до сім`ї опікуна, піклувальника (в разі наявності);
акт про передачудитини, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади зпитань сім’ї, дітей та молоді, освіти, охорони здоров’я.
Висновок
Сімейний кодексУкраїни був ухвалений Верховною Радою України 10 січня 2002 р. Передбачалося,що він буде введений у дію з 1 січня 2003 р., однак у зв’язку з необхідністюусунення розбіжностей у регулюванні цивільних правовідносин СК України набравчинності одночасно з Цивільним кодексом України від 16 січня2003 р. № 435–ІV(далі – ЦК України), тобто з 1 січня 2004 р. Слід також відзначити, щозаконодавець пішов шляхом запозичення положень російського сімейного законодавства,тому новий Сімейний кодекс побудований аналогічно із Сімейним кодексомРосійської Федерації. Однак при розробці СК України також враховувались кращінадбання європейського законодавства у цій сфері.
Таким чином,перед державою і суспільством стоїть складне й суперечливе завдання: з одногобоку, здійснювати таке правове і моральне регулювання шлюбних відносин, якесприяло б зміцненню сім ї і збереженню шлюбу, з іншого боку, здійснювати церегулювання лише у межах, які не обмежували б ні волі шлюбу, ані волірозлучення. Суперечливість завдання коріниться й у природі самого розлучення,оскільки в одних випадках воно є очевидним благом, в інших належить до конченебажаних явищ. Розлучення є найбільш частим випадком припинення шлюбу.
Тому закріпленняв СК України можливості укладання шлюбного договору зі зміною правого режимумайна розраховано саме на верстви населення з високим рівнем доходу, длявикористання цього інституту як способу запобігання розтрати сімейного майнавнаслідок шлюбу та зміни поколінь. Але можна сподіватися, що з подальшимзростанням добробуту населення поширюватиметься і практика укладання шлюбнихдоговорів.
Задача.Тема: Система податків в Україні
Батьки із власнихзаощаджень оплатили навчання своєї дитини в державному вищому навчальномузакладі.
Обґрунтуйте, чимають батьки як платники податку з доходів фізичних осіб право на податковийкредит для компенсації вартості навчання своєї дитини. Якщо так, то якою можебути сума такого кредиту?
Відповідь:
Щодо реалізаціїплатником податку права на податковий кредит у разі, коли платник податкупред’являє як підтверджуючі документи розрахункові документи (квитанції, касовіордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові не батька, астудента (дитини), з яким укладено договір на навчання, то такі документиподаткові органи повинні приймати, а зазначені в них суми мають включатися дорозрахунку податкових зобов’язань, за винятком випадків, коли такий студент сампротягом року отримував заробітну плату.
Підставою дляцього є норми цивільного законодавства, зокрема Сімейного кодексу, згідно зістаттями 180 та 199 якого батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей(до 18 років), а якщо повнолітні діти продовжують навчатися, то обов'язок щодоутримання та надання матеріальної допомоги покладається на батьків додосягнення дітьми 23-річного віку.
Відповідно до ст.317 Цивільного кодексу право володіння, користування та розпорядження своїммайном, у тому числі грошовими коштами, належить його власникові, анеповнолітні діти за згодою батьків можуть вчиняти деякі правочини (ст. 32Цивільного кодексу), зокрема провадити розрахункові операції щодо укладеного наїх ім'я договору на навчання. Це положення застосовується i до дітей, вік якихобумовлено ст. 199 Сімейного кодексу.
Законодавствомпередбачено, що платник податку має право доручити своїй дитині здійснитиправочин у вигляді проведення розрахунку (сплати коштів) за навчання за рахунокналежних платнику податку коштів (у тому числі заробітної плати). При цьомуфактичні витрати на оплату вартості навчання несе платник податку – батько(мати) дитини, яка навчається.
Тобто документи(квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я тапо-батькові дитини – платника податку, є документами, що підтверджують фактичнопонесені витрати платника податку у зв'язку зі сплатою вартості середньоїпрофесійної або вищої освіти члена сім'ї першого ступеня споріднення (дитини),та дають право на одержання ним податкового кредиту згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3ст. 5 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичнихосіб» (зі змінами та доповненнями).
При бажанніплатника податку використати право на компенсацію йому вартості навчаннянепрацюючого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, за умови, що вквитанції зазначено прізвище такого члена його сім'ї, платник податку маєпідтвердити це копією укладеного договору на навчання та документальнопідтвердити родинні стосунки (ступінь споріднення) з такою особою.
/>Список джерел
1. КонституціяУкраїни. – 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.
2. Цивільнийкодекс України. від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. — №11.– Ст. 461.
3. Сімейнийкодекс України від 10.01.2002. № 2947-III // Відомості Верховної Ради, 2002, №21-22, ст.135.
4. Цивільнийпроцесуальний кодекс України № 1618-IV від 18.03.2004р. // Відомості ВерховноїРади, 2004, N 40-41, 42, ст.492
5. Сімейне вихованняв Україні: шляхи вдосконалення в аспекті запобігання злочинності неповнолітніх/ І. Васильківська // Право України. — 2000. — N 4. — С. 99-102.
6. ЗаконУкраїни Про податок з доходів фізичних осіб № 889-IV від 22.05.2003. // ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 2003, N 37,ст.308
7. Сімейнезаконодавство України: Посіб. / З.В. Ромовська, Ю.В. Черняк; Акад. адвокатуриУкраїни, Шк. адвокат. підготов. — К.: Прецедент, 2006. — 96 с.
8. Сімейнеправо України у схемах: Навч. посіб. / В.І. Бобрик, В.П. Мироненко, Н.В.Павловська, С.А. Пилипенко. — К.: Атіка, 2005. — 160 с. — Бібліогр.: с.154-158.
9. Сімейнеправо України: Навч. посіб. для дистанц. навч. / О.С. Мазур; Відкритий міжнар.ун-т розв. людини «Україна». — К.: Ун-т «Україна», 2005. —116 с.
10. Сімейнеправо України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.С. Червоний, О.В.Калітенко, Г.С. Волосатий, В.І. Труба. — К.: Істина, 2004. — 400 с.
11. Сімейнеправо України: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / Т.О. Ариванюк, І.А.Бірюков, В.С. Гопанчук, О.В. Дзера, І.О. Дзера, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. — К.:Істина, 2008. — 299 с.
12. Сімейнеправо. Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб.: у 2 кн. з інформ. дод.на лазер. носії. Кн. 1 / С.Я. Фурса, Л.Ю. Драгнєвіч, О.С. Пульнєва, Є.І. Фурса;Центр прав. дослідж. Фурси. — К.: Вид. Фурса С.Я., 2005. — 894 с.
13. Цивільнета сімейне право України: Навч. посіб. для підготов. до іспитів / Е.М.Бондарєв, В.В. Бугай, В.В. Васильченко, В.Г. Гудименко, Н.І. Телегей; Ред.:В.В. Васильченко; МВС України; Юрид. акад. — Д., 2003. — 300 с.