Реферат: Теорія держави і права

1.        Поняттята класифікація юридичних наук

Наука– сфера людської діяльності, що передбачає отримання нових знань просуспільство, природу чи техніку.

В залежності відособливостей діяльності людини та змісту відносин, що виникають в суспільстві,науки прийнято класифікувати на три групи:

-   технічні;

-   природничі;

-   суспільні;

Технічнінауки – система знань, що визначає закономірності взаємодії людини та технічнихзасобів.

Природничінауки – система знань, що визначає закономірності функціонування людини якживої істоти та взаємодії людини та живої природи.

Суспільнінауки — система знань, що визначає закономірності функціонування суспільства тадіяльності особи як суспільної одиниці.

Всистемі суспільних наук розрізняють:

-   філософія;

-   історія;

-   соціологія;

-   психологія;

-     юридична наука;

Юридичнанаука є суспільною, оскільки предметом її вивчення є держава і право яксуспільні категорії.

Державаі право мають багатоаспектну структуру, тому їх вивчення визначає необхідністьіснування системи юридичних наук, що можуть бути розділені на три групи:

Загальнотеоретичні(теоретикоісторичні) науки, предметом вивчення яких є загальні закономірностівиникнення, становлення, функціонування, розвитку та вдосконалення держави іправа. Серед них:

-   теорія держави і права;

-   історія держави і права;

-   історія політичних іправових вчень;

-   філософія права;

-   політологія.

Галузевінауки. Предметом їх вивчення є особливості державно-правового впливу на певнусферу суспільних відносин, що здійснюється завдяки наявності чітко визначеногопредмету та методу регулювання. Серед них:

-   конституційне право;

-   адміністративне право;

-   сімейне право;

-   земельне право;

-   кримінальне право;

-   процесуальне право;

-   виправно-трудове право;

-   екологічне право і т. д.

Спеціально-прикладнінауки – різновид юридичних наук, предметом вивчення яких є можливостівикористання знань неюридичного характеру в процесі вирішення конкретнихюридичних справ. Серед них:

-   судова медицина;

-   юридична психологія;

-   правова соціологія;

-   правова статистика;

-   судова психіатрія;

-   кримінологія;

-   криміналістика.

Отже,юридична наука є різновидом суспільної, що завдяки своєму комплексномухарактеру найбільш повно досліджує державно-правові явища.

3.Предмет теорії держави та права і його особливості

Предметомнауки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метоюотримання певного приросту знань.

Предметомтеорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення,функціонування та вдосконалення держави і права.

Оскількитеорія держави і права характеризується як самостійна юридична наука, то їїпредмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.

1.  Оскільки держава і правофункціонують в рамках суспільства і взаємодіють з ним, а суспільстворозвивається за певними законами та закономірностями, то предметом теорії євивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо випливаютьна державу та право.

2.  Теорія вивчає закономірності, щомають об’єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвиткудержавності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин.

3.  Закономірності, що вивчаютьсятеорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право яклогічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостейпевної держави.

4.  Оскільки основу будь-якогосуспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначеннявзаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин.

5.  Окрім держави існує системаорганів та організацій що приймають участь у розробці, прийнятті та реалізаціїполітичних рішень. Ці організації складають поняття політичної системи. Іпредметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичноїсистеми в процесі реалізації владних повноважень.

6.  Оскільки держава і праворегламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії міжсобою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні якдержаві і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій.

7.  Регулююча функція держави і прававизначає необхідність упорядкування відносин між людьми. Тому предметом теоріїдержави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів наособистість. Саме теорія вивчає такі категорії як закон, законність, правовідносини,громадянство, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка,правопорушення, юридична відповідальність.

8.  Оскільки держава і право єдинамічними явищами що постійно розвиваються, то теорія вивчає закономірностіта перспективи їх розвитку (правова держава, громадянське суспільство).

Отже,теорія держави і права є суспільною юридичною наукою і належить дозагальнотеоретичних юридичних наук.

4.Методи пізнання держави і права: поняття та різновиди

Самостійністьбудь-якої з юридичних наук визначається за двома критеріями:

1.предмет дослідження;

2.метод дослідження.

Методдослідження – система способів та прийомів, за допомогою яких досліджуєтьсяпредмет науки.

Сукупністьметодів складає поняття “методологія”.

Методологіяюридичної науки складається з трьох груп методів:

1.Загальнонаукові;

2.Спеціальнонаукові;

3.Приватнонаукові.

5.Загальнонаукові методидослідження держави і права

Загальнонауковіметоди – це способи, що характеризують процес дослідження будь-яких явищ. Вонивикористовуються всіма науками, а в юридичній складають поняття “філософськийрівень юриспруденції”.

Рольтеорії держави і права в процесі використання загальнонаукових методівзводиться до надання їм юридичного змісту.

Середзагальнонаукових методів розрізняють:

1.Матеріалістичний, щовизначає залежність державно-правових інститутів від рівня розвиткуматеріальної основи суспільства. Застосовується в процесі вивченняспіввідношення держави, права та економічних відносин.

2.Ідеалістичний –характеризує державу і право як першооснову розвитку суспільства.Застосовується в процесі дослідження впливу держави на суспільство, насуспільні інститути.

3.Діалектичний.Характеризує державу і право як категорії що розвиваються та вдосконалюються.Поштовхом до розвитку є необхідність вирішення певних протирічь. Розвитокдержави і права безпосередньо залежить від розвинутості суспільства.Застосовується в процесі характеристики еволюції держави.

4.Метафізичний.Характеризує державу і право як сталі категорії, що мають незмінне призначення– підкорення волі меншості більшості. Застосовується в процесі вивченняконкретного етапу розвитку державності.

Дослідженнядержави і права передбачає необхідність використання всіх названих методів, анадання переваги хоча б одному з них — говорить про однобічність науки.

6.Спеціальнонаукові методи:поняття та види

Спеціальнонауковіметоди – система способів дослідження, що використовуються групою юридичнихнаук відповідно до їх класифікації.

Методологічнийхарактер теорії держави і права визначає її роль як основної науки, що визначаєзміст спеціальнонаукових методів, які використовуються іншими юридичниминауками.

Середспеціальнонаукових методів розрізняють:

1.  Історичний, що надає можливістьвизначити історичні умови становлення та розвитку держави, а також прийняттядержавно-правових рішень.

2.  Порівняльний. Дає можливістьвизначити загальні та особливі риси подібних юридичних явищ. Він застосовуєтьсяв три етапи:

a)       Вивченняявищ, що порівнюються, кожного окремо;

b)       Співставленняотриманих характеристик;

c)       Визначенняспільних та відмінних рис.

3.  Логічний. Дає можливістьдослідити державу і право як логічно завершені категорії, що мають особливийюридичний зміст.

4.  Метод абстрагування. Даєможливість досліджувати державно-правові інститути відокремлюючись відособливостей умов їх існування.

5.  Статистичний. Визначає кількіснізміни в державно-правових інститутах.

6.  Соціологічний. Дає можливістьвизначити відношення населення до державно-правових рішень шляхом опитування таанкетування.

7.  Метод моделювання – передбаченнярізноманітних юридичних ситуацій та визначення можливостей їх реалізації вмайбутньому.

8.  Мовний метод. Характеризуєособливості мовної стилістики в сфері юриспруденції та юридичної техніки.

Отже,спеціальнонаукові методи, що розробляються теорією, дають можливість встановитиособливості досліджень юридичного характеру. Вони використовуються всімаюридичними науками і забезпечують їх єдність.

7.Функції теорії держави таправа

Місцетеорії держави і права в системі юридичних наук визначається функціями, яківона виконує.

Функціїтеорії – це основні напрямки її діяльності в процесі вивчення державно-правовихявищ. Розрізняють наступні функції теорії:

1.  Політична, що визначаєтьсяполітичним змістом та призначенням держави і права.

2.  Ідеологічна, змістом якої єрозробка категорій та ідей, що складають окрему частину ідеологічної системисуспільства.

3.  Пізнавальна, в процесі якоїрозкриваються зміст та особливості державно-правових категорій та інститутів.

4.  Системостворююча, що реалізуєтьсяшляхом вироблення загальних понять що використовуються іншими юридичниминауками та складають основу їх єдності.

5.  Комунікативна, змістом якої єобмін інформацією між юридичними науками та переклад на мову юриспруденціїзнань неюридичного характеру.

6.  Еврістична – дає можливістьпереосмислювати минуле в розвитку державності та дати характеристику йогопозитивних та негативних аспектів.

7.  Прогностична – надає можливістьвизначити перспективи та напрямки розвитку державно-правових інститутів.

8.  Учбова, змістом якої є вивченнядержавно-правових інститутів в курсі “правознавства” середньої школи, в курсі“Основи держави і права” неюридичних закладів та в рамках спецкурсів юридичнихвузів.

Отже,місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається тим, щовона:

a)  Розробляє поняття та категорії,що складають основу юридичної науки.

b)  Сприяє підвищенню прикладногозначення галузевих юридичних наук.

c)  Узагальнює знання інших юридичнихнаук, надаючи їм нового характеру.

d)  Визначає зміст основних способівдослідження, що складають методологію юридичнох науки.

8.Характеристика влади суспільствадодержавного періоду

Будь-якесуспільство, незалежно від наявності чи відсутності в ньому держави, характеризуєтьсяпевним ступенем упорядкування відносин між людьми.

Додержавнимсуспільством визнається певне співтовариство людей, відносини між якимирегулюються соціальними засобами і в рамках якого ще не склалися умови длявиникнення та функціонування держави. Відносини в цьому суспільствірегламентуються за допомогою двох факторів:

a)Наявність суспільноївлади;

b)        Наявністьсоціальних норм.

Влада,що існує в суспільстві, визначається як реальна можливість суб’єктів, яким вонаналежить, підкорювати своїй волі підвладних.

Суспільствохарактеризується наявністю суспільної влади, яка забезпечує найнижчий рівеньйого організації та продовжує існувати і з виникненням держави поряд ізполітичною владою.

Владасуспільства додержавного періоду має суспільний характер і має слідуючіособливості:

1.  Вона має природний характервиникнення, бо її необхідність була визначена в ході тривалого історичногорозвитку суспільства;

2.  Влада регулювала відносини врамках сім’ї. Сім’я визначалась основою суспільства і характеризувалась яксукупність людей за кровною чи передбачуваною спорідненістю. Всі відносини врамках суспільства відбувались в межах сім’ї, а в процесі історичного розвиткусуспільства – в рамках роду чи племені;

3.  Влада мала єдиний характер. Цевизначалось відсутністю поділу суспільства на соціально неоднорідні групи, атакож відсутністю необхідності врівноваження різноманітних суспільнихінтересів;

4.  Основним призначенням влади булонадання відносинам між людьми упорядкованого характеру для забезпечення процесувиживання суспільства в нових історичних умовах, а також створення необхіднихумов для розвитку суспільства в майбутньому;

5.  Влада здійснювалась на принципахсамоуправління та самоорганізації. Найважливіші питання вирішувались шляхомобговорення їх всією сім’єю;

6.  Відсутність професійних чинниківвизначала належність влади вождю, який обирався чи призначався на основііснуючих традицій;

7.  Владні рішення, які мали уснийхарактер, були забезпечені свідомим їх виконанням;

8.  Відсутня регламентованавідповідальність за невиконання владних рішень. Вплив на суб’єктів, що їхпорушували, здійснювався шляхом помсти чи самосуду.

Отже,влада додержавного періоду характеризується суспільним змістом, є основнимзасобом надання суспільству рис системності та створює умови щодо подальшоговдосконалення суспільних відносин.

Основнимзасобом забезпечення суспільної влади в додержавному суспільстві були соціальнінорми.

Соціальнінорми – правила поведінки, що певним чином встановлюються та забезпечуються, маютьпевний ступінь обов’язковості і існують з метою визначення найбільш стійкихаспектів взаємовідносин між людьми.

Соціальнінорми додержавного суспільства характеризуються певними рисами:

1.  Вони існують у формі звичаїв татрадицій, тобто правил поведінки, що усвідомлюються людьми та передаються зпокоління в покоління. Вони мають характер мононорм, тобто одна і та ж нормарегламентує невизначену кількість суспільних відносин, що належать до різнихсфер;

2.  Як правило, існували у свідомостіі мали усний характер;

3.  Процес виконання нормзабезпечувався всім суспільством;

4.  Норми вдосконалювались з процесомвдосконалення суспільних відносин;

5.  Невиконання норм не передбачалонаявності відповідальності;

6.  Мали єдиний зміст, тобто права іобов’язки суб’єктів не були відокремлені.

Отже,норми додержавного суспільства мали соціальний зміст і були основним засобомпровадження та реалізації рішень суспільної влади.

9.  Причини виникнення держави

Причинивиникнення держави – це умови розвитку суспільства, що спричинили необхідністьвдосконалення методів управління та виникнення в рамках суспільства державноїйого організації.

Причинивиникнення держави поділяють на дві групи:

1)        Загальні,що визначають основні закономірності виникнення будь-якої держави та характернідля державотворення в рамках будь-якого суспільства;

2)        Особливі,що відображають своєрідність процесу виникнення однієї держави чи групи держав.

Оскількиосновною умовою виникнення держави є розвиток суспільних відносин, то загальніпричини класифікують за сферами життєдіяльності суспільства:

1.Економічні. Це умовирозвитку матеріальних відносин в суспільстві, що спричинили необхідність їхдержавно-правового закріплення та охорони. Серед них:

-   розподіл праці;

-   поява надлишкового продукту;

-   можливістькупівлі-продажу праці;

-   поява приватної власностіта необхідність забезпечення інтересів власника.

2.Політичні. Це умовиускладнення суспільних відносин, що визначили необхідність їх єдиногорегламентування. Серед них:

-   поділ суспільства насоціальні групи;

-   поява різноманітнихсоціальних інтересів;

-   необхідністьврівноваження цих інтересів та надання владі вождя певних рис професіоналізму.

3.Соціальні. Це умови, щовизначили неможливість існування родоплемінної організації суспільства в новихісторичних умовах. Серед них:

-   ускладненнявзаємовідносин між людьми;

-   неефективність управлінняв рамках сім’ї та необхідність закріплення прав і свобод, що належать окремомуіндивіду.

4.Психологічні. Умови, щовизначили особливості розвитку психології людини. Серед них:

-   поява відчуття провини;

-   поділ свідомості на праваі обов’язки та необхідність гарантування закріплених на рівні суспільства прав.

5.Культурні. Умови, щовідобразили рівень духовного розвитку суспільства. Серед них:

-   поява релігії та письма,а також необхідності спілкування не лише в рамках соціальних одиницьсуспільства, а й за їх межами.

Середособливих причин розрізняють три форми виникнення держави:

·  Афінська. Сутність її полягає увизначенні процесу виникнення держави як боротьби інтересів соціальних груп, щоутворюють основні класи суспільства (класична);

·  Римська. Характеризує процесвиникнення держави як боротьбу соціальних інтересів різноманітних груп, що нестановлять основних класів суспільства;

·  Германська. Відповідно до неї,виникнення держави пов’язується з процесом загарбання інших територій танеобхідністю управління ними.


10.Поняття та ознаки держави

Державаяк особлива форма організації суспільства характеризується у двох аспектах:

¨ Теоретичному, що визначає державуяк юридичну категорію;

¨ Функціональному, що визначаєдержаву як засіб управління та здійснення політичної влади в суспільстві.

Якюридична категорія держава характеризується наявністю певних ознак, щовідрізняють її від влади додержавного суспільства, а також від інших соціальнихутворень, що існують в рамках державного суспільства.

Ознакидержави поділяють на основні та факультативні.

Відсутністьхочаб однієї з основних ознак не дає можливості характеризувати суспільні утворенняяк держави.

Факультативніознаки мають доповнюючий характер та конкретизують основні.

Основніознаки держави:

1)        Територія.

2)        Суверенітет.

3)        Наявністьсистеми органів, установ та організацій, що створюються державою для виконанняїї функцій та об’єднуються поняттям “механізм держави”. Частина державнихорганів, що наділені владними повноваженнями, складає поняття “аппаратдержави”, який входить в структуру механізму держави.

4)        Наявністьполітичної публічної влади.

Політичнийхарактер влади визначає ступінь обов’язковості державно-владних рішень. Вони єзагальнообов’язковими, виконуються всіма суб’єктами та забезпечуютьсяможливістю застосування примусових заходів.

Публічнийхарактер влади визначає ступінь її поширеності на населення держави. Лишедержавна влада поширюється на всіх суб’єктів, надаючи відносинам між нимиупорядкованого характеру шляхом надання їм певних прав чи покладання на нихпевних обов’язків.

5)        Наявністьможливості розробляти, приймати чи санкціонувати правові норми, що закріплюютьповноваження державних органів та гарантують виконання обов’язків держави щодоособи.

6)        Можливістьвстановлювати форми та види податків з метою утримання державних органів тавиконання загально-соціальних ьфункцій.

Факультативніознаки держави.

1.Наявність громадянства;

2.Наявність грошовоїодиниці;

3.Наявність кордону;

4.Наявність збройних сил;

5.Наявність символіки;

6.Визнаність держависвітовим співтовариством;

7.Наявність чітковизначеної політики.

Отже,держава – особлива організація суспільства, що характеризується суверенітетом,який поширюється на певну, чітко визначену територію, характеризуєтьсянаявністю політичної публічної влади, яка здійснюється в процесі реалізаціїповноважень державними органами, надає своїм рішенням правової форми та існуєза рахунок податків і зборів з населення.

11.      Поняттята компоненти суверенітету держави

Суверенітет– це політико-правова характеристика державної влади, що визначає її політичнийхарактер та закріплюється шляхом прийняття конституційного закону.

Розрізняютьтри поняття суверенітету:

-   національний;

-   народний;

-   державний.

Змістдержавного суверенітету розкривається в його чотирьох компонентах:

I.       Верховенствовлади, тобто її універсальність, що характеризує неможливість існування натериторії держави більш ніж однієї державної влади, а також можливість державивизнати незаконними рішення будь-якої іншої з суспільних влад;

II.     Єдність– наявність єдиного змісту влади (державної, політичної, публічної) зодночасним розподілом влади відповідно до функціонального призначення органів,що її здійснюють;

III.    Незалежність– можливість держави самостійно вирішувати проблеми внутрішнього і зовнішньогохарактеру засновуючись на принципах національної та міжнародної систем права;

IV.    Неподільність –можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в міждержавнихутвореннях, визначати принципи поділу території та статус адміністративниходиниць.

12.      Поняттята ознаки правової держави

Правовадержава – це держава, в якій владні повноваження здійснюються в рамках і наоснові законів нею ж прийнятих.

Ознакиправової держави.

1.Верховенство права:

-   в системінормативно-правових актів;

-   над інтересами держави.

2.Законодавче регулюваннянайважливіших сфер життєдіяльності суспільства.

3.Здійснення влади наоснові принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову.

4.Взаємна відповідальністьдержави і особи.

5.Висока якістьзаконодавства, що виключає прогалини та юридичну неточність.

6.Високий ступінь захищеностіособи.

7.Наявність спеціальнихорганів, що здійснюють нагляд за конституційністю законодавства.

8.Високий рівень правовоїкультури та правосвідомості громадян.

13.      Теоріїпоходження держав

Теоріїпоходження держави – система поглядів суб’єктивного характеру на питання провиникнення держави та її призначення в суспільстві.

-   Теологічна (Фомааквінський). Держава створена Богом.

-   Договірна.

-   Патріархальна (продуктрозвитку сім’ї).

-   Насильства.

-   Марксистсько-ленінська.

-   Космічна.

-   Технократична.

-   Теорія магії (ДжонФрезер).

-   Географічногодетермінізму.

-   Демографічна.

-   Гідравлічна (іригаційнеземлеробство).

14.Поняття та ознаки громадянського суспільства

Суспільство,в рамках якого функціонує держава, прийнято називати громадянським. Длявизначення рівня розвитку цього суспільства визначають риси громадянськогосуспільства, наявність яких в реальному суспільстві свідчить про йогорозвинутість.

Громадянськесуспільство – це співтовариство вільних і незалежних громадян, кожному з якихнадаються рівні можливості та покладаються рівні обов’язки.

Ознакигромадянського суспільства.

1.Людина, її права тасвободи становлять основну цінність держави;

2.Наявність реальнихмеханізмів реалізації норм, що приймаються державою;

3.Можливість вільноговибору сфери трудової діяльності, що засновується на принципі рівноправностіпраці;

4.Наявність механізмівсоціального захисту;

5.Наявність структур, щореально відображають суспільні інтереси;

6.Наявність системи права,що відповідає загальнолюдським цінностям;

7.Реальна можливістьзахисту прав суб’єктів;

8.Пріорітет інтересівсуспільства над інтересами держави;

9.Наявність реальнихмеханізмів впливу на політику держави з боку суспільства.

СПІВВІДНОШЕННЯКАТЕГОРІЙ «ЛЮДИНА» – «ОСОБА» – «ГРОМАДЯНИН»

Функціонуваннядержави в рамках суспільства визначає необхідність дослідження основногоелементу суспільства – людини та особливостей її взаємодії з такими утвореннямияк суспільство та держава.

Людина– біологічна категорія, що надає можливість віднести певну живу істоту долюдського роду. Для людини характерні:

1.Особливість фізіологічноїбудови (структури);

2.Наявність мови; наявністьусвідомлених інстинктів;

3.Можливість досамоорганізації.


15.       Характерніознаки особи

З виникненням суспільствабіологічна категорія людина набирає соціального змісту і перетворюється вкатегорію особа.

Особа– людина, що має історично зумовлений ступінь розвитку, а також користуєтьсяправами, що надаються суспільством, чи виконує обов’язки, що ним покладаються.

Дляособи є характерними наступні риси:

1.Розумність – здатністьмислити і приймати усвідомлені, а не інстинктивні рішення.

2.Індивідуальність –наявність певних характеристик, які вирізняють особу з маси інших людей.

3.Свобода – можливістьвибору того варіанту поведінки, з встановлених суспільством, що задовільняєінтереси особи та не порушує прав інших суб’єктів.

4.Відповідальність –можливість розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також можливістьвиконання обов’язку щодо відповідальності перед суспільством у випадкупорушення прав інших осіб чи невиконання власних обов’язків.

Звиникненням держави категорія “людина” набирає політичного змісту іперетворюється у категорію “громадянин”.

Громадянин– це людина, що належить до постійного населення держави та користуєтьсязахистом з її боку.

Длягромадянина характерні слідуючі риси:

1.Належність до постійногонаселення держави.

2.Наявність юридичногарантованих прав та обов’язків.

3.Можливість користуватисяправом на захист своїх інтересів як всередині держави, так і за її межами.

4.Необхідність нестиюридичну відповідальність у чітко визначених державою випадках.

16.       Правовийстатус: поняття, зміст, структура

Місцеособи в суспільстві, а громадянина в державі визначається категорією “правовийстатус”. Це складне юридичне поняття, що має зміст та структуру.

Змістомправового статусу є права та обов’язки суб’єктів.

Право– міра можливої поведінки, що надається для реалізації інтересів конкретногосуб’єкта. Оскільки це право надається конкретному суб’єкту, то воно називаєтьсясуб’єктивним.

Обов’язок– міра необхідної поведінки, що встановлюється з метою забезпечення реалізаціїсуб’єктивного права. Оскільки обов’язки мають правову форму закріплення, вониназиваються юридичними.

Класифікаціїправ і обов’язків:

1)        конституційніправа і оболв’язки;

2)        закріпленігалузевим законодавством.

1)        Загальні;

2)        Спеціальні.

1)        Соціально-економічні;

2)        Політичні;

3)        Соціально-культурні;

4)        Особисті;

5)        І т.п.

Структуруправового статусу складають три елементи:

1.Можливість мати права таобов’язки (правоздатність).

2.Можливість власними діямивиконувати обов’язки та реалізовувати права (дієздатність).

3.Можливість самостійнонести відповідальність у випадку невиконання обов’язків (деліктоздатність).


17.       Правовийстатус особи і громадянина: співвідношення.

Правовийстатус особи і громадянина певним чином співвідносяться між собою, маючи якспільні, так і відмінні риси.

СПІЛЬНІРИСИ:

1.Вказані статуси належать єдиномусуб’єкту – людині;

2.Вони певним чиномзакріплюються та розробляються;

3.Встановлюють межіможливої та необхідної поведінки;

4.Певним чином гарантуютьсята забезпечуються;

5.Відображають рівеньрозвитку суспільства та держави.

ВІДМІННІРИСИ:

П р а в о в и й с т а т у с особи громадянина 1. Існує в суспільстві і не залежить від держави. 1. Виникає з появою держави. 2. Встановлюється суспільством шляхом закріплення традиційних правил поведінки, що історично склалися. 2. Встановлюється державою шляхом прийняття правових норм чи санкціонування існуючих традицій. 3. Закріплюється соціальними нормами чи існує в усній формі. 3. Має форму правового документу. 4. Його зміст складають права та обов’язки, зміст яких не відокремлений. 4. Окрім прав та обов’язків, що є чітко визначеними, елементом змісту є громадянство. 5. Права і обов’язки не мають взаємного характеру. 5. Виконання обов’язку є засобом реалізації права іншою стороною. 6. Поширюється на все населення. 6. Поширюється на громадян. 7. Заснований на загальнолюдських принципах. 7. Заснований на принципах національної та міжнародної систем права. 8. Гарантується суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу. 8. Гарантується державою шляхом діяльності спеціальних органів та покладання юридичної відповідальності. 9. Відповідальність не має примусового характеру і застосовується від імені суспільства. 9. Відповідальність має примусовий характер і є засобом впливу держави.

18.       Політичната державна влада

Післявиникнення держави в рамках суспільства суспільна влада реалізується у трьох їїформах:

1)        Соціальна,що здійснюється від імені суспільства та регламентується соціальними нормами,метою якої є впорядкування відносин між людьми (релігійна, економічна, сімейна,корпоративна).

2)        Політична,що здійснюється від імені певних соціальних структур з метою реалізаціїпринципу представницької демократії.

3)        Державна,що реалізується від імені держави з метою надання суспільству рис системностіта має правову форму закріплення.

Найбільшпоширеними є три точки зору на співвідношення державної і політичної влад:

1.Політична і державнавлада є ідентичні поняття, тому що держава є основним засобом здійсненняполітичної влади.

2.Політична влада є більшшироким поняттям, бо вона здійснюється не лише державою, а й іншими суспільнимиутвореннями.

3.Державна влада є поняттямбільш широким, бо саме держава визначає можливості втручання в політичну сферуінших соціальних утворень та закріплення їх повноважень конституційно.

Державнаі політична влади мають спільні риси:

1.Реалізуютьсяконституційно визначеними суб’єктами;

2.Приймають обов’язковірішення;

3.Рішення мають формальновизначений характер;

4.Стосуються єдиної сферидіяльності – суспільства;

5.Сприяють впорядкуваннюсуспільних відносин шляхом врівноваження політичних інтересів.


Відмінніриси:

№ п/п Політична влада Державна влада 1. Здійснюється колективними суб’єктами, тобто структурами суспільства, що складають поняття “політична система”. Здійснюється єдиним суб’єктом – державою. 2. Не має ознак суверенітету, бо зазнає постійного впливу з боку соціальних структур. Є суверенною. 3. Регламентується підзаконними нормативними актами (статут і т. п.). Регламентується лише конституційно. 4. Рішення поширюються на все населення чи його частину. Рішення поширюються на все населення. 5. Протидією є опозиція. Протидією є безвладдя. 6. Регламентує одну сферу суспільних відносин. Поширюється на всі сфери суспільних відносин. 7. Засновується на принципі субординації. Засновується на принципі координації.

19.       Поняттята елементи політичної системи суспільства

Вюридичній літературі поняття «політична система» визначається у двох аспектах:

1.Теоретичний, щохарактеризує її як сукупність органів та організацій, що наділяються правомрозробки та прийняття владних рішень політичного характеру.

2.Функціональний, щохарактеризує політичну систему як взаємодію соціальних структур, що надаєможливість найбільш раціонального розподілу їх повноважень щодо розробки тареалізації політичних рішень.

Політичнасистема характеризується наявністю структури, яку складають:

1)        Органита організації;

2)        Політичніінститути;

3)        Політичніідеї, що становлять ідеологію;

4)        Механізмивзаємодії суб’єктів;

5)        Механізмирозробки та прийняття політичних рішень;

6)        Повноваженнясуб’єктів у сфері політики;

7)        Механізмиреалізації владних повноважень.

Основнимисуб’єктами політичної системи є:

а)Держава, що діє шляхом реалізації повноважень органів;

б)Суспільні формування – добровільні об’єднання громадян, що функціонують з метоюзадоволення їх спільних інтересів (партії, рухи, громадські організації).

20.       Державав політичній системі

Місцедержави в політичній системі характеризується трьома елементами:

1.Держава є центральним елементомполітичної системи, бо:

-   вона суверенна;

-   діє від іменісуспільства;

-   виконує загальносоціальніфункції;

-   є гарантом прав особи;

-   має спеціальні органи;

-   надає своїм рішеннямправової форми.

2.Держава безпосередньовпливає на функціонування інших елементів політичної системи. Вона визначає їхповноваження, легалізує шляхом реєстрації документів, розробляє типовіположення щодо їх функціонування, визначає рівень законності їх діяльності тазабороняє ті структури, дії яких протирічять закону.

3.Держава приймає політичнірішення під безпосереднім впливом інших елементів політичної системи. Вониприймають участь у прийнятті рішень у формі представницьких органів держави,безпосередньо сприяють реалізації функцій держави, входять до складуколегіальних органів держави з правом вирішального голосу, за вчиненнянезначних протиправних діянь держава надає можливості застосовувати засобигромадського впливу.

Отже,держава є єдиним суб’єктом державної влади та основним засобом здійсненняполітичної влади, а наявність інших суб’єктів політичної влади надає можливостіпевного впливу на процес прийняття важливих рішень з боку суспільства.

21.       Поняття,ознаки та класифікація функцій держави

Регулятивнепризначення держави в суспільстві визначає необхідність виконання державоюпевних завдань що стосуються певної сфери суспільних відносин та реалізуютьсязавдяки функціям держави.

Функціїдержави – основні напрямки діяльності держави, що розкривають її призначення всуспільстві.

Дляфункцій держави характерні наступні ознаки:

1.Це стійкіхарактеристикидіяльності держави, які дають можливість визначити змістпризначення держави в суспільстві.

2.Це предметна діяльністьдержави, що торкається найважливіших сфер суспільного життя, яке склалосяпротягом тривалого періоду розвитку держави.

3.Функції маютьбезпосередній зв’язок з формальними ознаками держави (вони визначають зміст тарівень суверенітету, здійснюються в рамках певної території, в діяльностіспеціальностворених органів та мають правову форму закріплення).

4.Функції є засобомреалізації завдань, що є характерними для певного етапу розвитку державності.

5.Функції здійснюються вчітко визначених формах та нормативно закріпленими методами, що включають іпримусові.

Отже,функції держави – це основні напрямки її діяльності по здійсненю завданьдержави, що відображають соціальну природу держави та її призначення якосновного засобу здійснення політичної влади.

Різноманітністьнапрямків державно-владної діяльності дає можливість класифікувати функціїдержави за різними критеріями:

I.       Затериторією здійснення:

-   зовнішні;

-   внутрішні.

II.     Заперіодом здійснення:

-   постійні;

-   тимчасові.

III.    Засоціальним призначенням:

-   загальносоціальні, щопов’язані з виконанням завдань, які відповідають природі суспільства;

-   специфічні функції, щозабезпечують ліквідацію протилежностей між чиновництвом та населенням.

IV.    За характером:

-   відкриті, що визнаютьсяпублічно і виконуються офіційно;

-   латентні, що здійснюютьсяз метою приховування реальної сутності держави.

V.     Засферами:

-   політичні;

-   економічні;

-   гуманітарні.

VI.    За основним змістом:

-   загальносуспільні,основним призначенням яких є забезпечення існування та благополуччя суспільства(надання соціальної допомоги, соціальні прграми та ін.);

-   класові функції, щовідображають інтереси тієї соціальної групи, яка здійснює владні повноваження(забезпечення інтересів еліти позаекономічними чи примусовими методами,конституційне изакріплення привілеїв та можливість забезпечити виконанняінтересів за допомогою примусу);

-   національні, щохарактеризуються як діяльність держави, що націлена на збереження і розвитокнаціональної культури, традицій та мови певного етносу (захист інтересів нації,яка створила державу, тих, що знаходяться за межами держави і т.п.).

VII.   відповідно до принципурозподілу влади:

-   законодавчі;

-   виконавчі;

-   судові;

-   інформаційні (мають наметі цілеспрямовану інформованість населення щодо форм суспільної свідомості,що є необхідною умовою для функціонування інших гілок влади).

22.Співвідношення функцій та завдань держави

Функціїдержави реалізуються як засоби реалізації її завдань. Це визначає необхідністьвизначення їх співвідношення.

Завданняі функції держави мають як спільні, так і відмінні риси.

Спільніриси:

1.Розкривають соціальнепризначення держави;

2.Певним чином закріплені;

3.Здійснюються у чітковизначених формах;

4.Залежать від рівнярозвитку суспільства та держави;

5.Змінюються від характерудії політичних, економічних, соціальних, науково-технічних та інтелектуальнихфакторів;

6.Відображають процесеволюційного розвитку держави.


Відмінніриси:

№ п/п Завдання держави Функції держави 1. Визначають зміст діяльності держави; Є засобом реалізації завдань; 2. Мають програмний характер; Мають прикладний характер; 3. Стосуються лише найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; Стосуються всіх сфер суспільного життя; 4. Закріплюються конституційно; Закріплюються за допомогою законів та підзаконних актів; 5. Можуть лише декларуватися; Є конкретними і повинні реалізовуватися; 6. Форми та методи здійснення не чітко визначені; Форми та методи здійснення мають конкретний зміст і закріплюються нормативно; 7. Мають стабільний характер і змінюються в залежності від суттєвих факторів (зміна сутності держави чи її форми). Діє механізм оновлення функцій, що залежить від суб’єктивних факторів.

23.Форми та методи здійснення функцій держави

Функціїдержави здійснюються в чітко визначених формах та специфічними методами.

Формиздійснення функцій – це реальні можливості забезпечення умов для діяльностідержави, що надають можливість визначити характер взаємодії держави та правовихінститутів.

Розрізняютьтри форми здійснення функцій держави:

1.Правотворча, тобтодіяльність держави по розробці та прийняттю правових приписів, що визначаютьзміст функцій держави;

2.Правореалізаційна –діяльність спеціальних державних органів по конкретизації та виконаннюприписів, що прийняті державою, шляхом видання індивідуальних нормативнихактів;

3.Правоохоронна. Змістом єдержавна діяльність, що виявляється в контролі за виконанням чи дотриманнямнорм і застосуванні примусових заходів до правопорушників.

Функціїдержави здійснюються певними способами, які визначаються як методи:

1.метод переконання –здійснення функцій шляхом правового виховання громадян та проведенняпревентивних заходів;

2.Метод заохочення, щоздійснюється шляхом впровадження державою певного досвіду, що дав позитивнірезультати, а також передбачає певні пільги суб’єктам які не вчиняютьправопорушень;

3.Примусові методи –застосування до осіб, які вчинили правопорушення, певного покарання, метоюякого є попередження правопорушень, виховання правопорушників та відшкодуваннянанесених державним інтересам збитків.

24.Поняття та елементи механізму держави

Механізмдержави – це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання іреалізують функції.


/> /> /> /> <td/> Механізм держави   /> /> />

25.Співвідношення апарату та механізму держави

Частинадержавних організацій (саме державні органи) наділяються владнимиповноваженнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільстві з метоюреалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремимпоняттям – апарат держави.

Апаратдержави є частиною механізму держави.


26.Орган держави: поняття та риси

Органдержави – це структурований і організований державою чи безпосередньо народомколектив державних службовців (або депутатів Рад), який наділений державнимивладними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судовіта інші функції відповідно до його призначення.

Наявністьвладних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов’язковіправила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись задопомогою встановлених законом засобів їх здійснення.

Органидержави мають загальні і специфічні ознаки.

Дозагальних ознак можна віднести:

1.Всі органи держави, щостворюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницькоїдемократії, покликані виконувати передбачені законом функції;

2.Мають державно-владніповноваження;

3.Діють у встановленомупорядку;

4.Взаємопов’язанівідносинами субординації;

5.Всі разом створюють однуцілісну систему що називається апаратом держави.

Специфічнимирисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних іорганізацій, слід вважати:

1.Формування їхбезпосередньо державою чи виборцями і здійснення державними органами своїхфункцій від імені держави;

2.Виконання кожним державниморганом чітко визначених, встановлених у законному порядку повноважень, видів іформ діяльності;

3.Наявність у кожногодержавного органу юридично закріпленої організаційної структури,територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає йогомісце і роль у державному апараті а також порядок його взаємовідносин з іншимидержавними органами і організаціями;

4.Надання державним органамповноважень державно-владного характеру.

27.Класифікація органів держави

Органидержави класифікують по шести основним критеріям:

I.       Зароллю і місцем в системі державного апарату:

-   первинні, що утворюютьсяшляхом безпосередніх виборів населенням;

-   вторинні, що утворюютьсяпервинними і їм підзвітні.

II.     Занапрямком та змістом діяльності:

-   органи державної влади;

-   глава держави;

-   органи державногоуправління;

-   судові органи;

-   контрольно-наглядовіоргани.

III.    Заспособом утворення:

-   ті, що обираються;

-   ті, що призначаються;

-   ті, що передаються успадок.

IV.    За часом функціонування:

-   постійні органи, щовиконують основні функції держави та існують тривалий історичний період;

-   тимчасові, що створюютьсядля виконання одноразових завдань.

V.     Заскладом та способом прийняття рішень:

-   єдиноначальні, рішеннявід імені яких приймаються керівником;

-   колегіальні, рішення якихприймаються в процесі обговорення шляхом голосування.

VI.    За територією, на якупоширюються рішення:

-   центральні органи,рішення яких поширюються на всю територію;

-   місцеві органи, рішенняяких поширюються на адміністративну одиницю;

-   локальні органи, рішенняяких поширюються на певні підприємства, установи чи організації.

Найбільшпоширеною є класифікація державних органів на законодавчі, виконавчі та судові.

Законодавчі:

-   обираються населенням;

-   здійснюють повноваженняпо прийняттю актів вищої юридичної сили;

-   діють колегіально;

-   мають виключніповноваження (ст 93 КУ).

Виконавчі:

-   здійснюють виконавіповноваження, тобто конкретизують норми законів та реалізують їх на практиці;

-   здійснюють розпорядчіповноваження, тобто самостійно визначають структуру своїх органів;

-   приймають нормативні актина основі, на виконання і у відповідності до законів;

-   складають систему вищихцентральних та місцевих органів;

-   функціонують за принципомподвійного підпорядкування (органу що створив та вищестоящому органу).

Судові:

-   здійснюють особливудіяльність – правосуддя;

-   незалежні і підкорюютьсятільки закону;

-   приймають рішення вособливій формі (постанови, вироки, рішення);

-   діють в особливих процесуальнихформах;

-   їх рішення можуть бутиоскаржені чи опротестовані.

28.Органи держави та самоврядування: співвідношення

Органдержави – основна структурна одиниця механізму держави, що визначається якколектив службовців, створений державою з метою реалізації державних функцій.

Органсамоврядування – структура, що надає можливість населенню певноїадміністративної одиниці самостійно вирішувати питання місцевого характеру.

Спільніриси:

1.Виконують функції поуправлінню суспільством;

2.Передбачені законодавчо;

3.Приймають рішеннянормативного характеру, які в разі протиріччя Конституції можуть бути певнимчином скасовані;

4.Мають нормативнозакріплену компетенцію;

5.Діють у чітко визначенійсфері;

6.Формуються увстановленому законом порядку;

7.Функціонують на основіпринципу розподілу повноважень.

Відмінніриси:

№ п/п Органи держави Органи самоврядування 1. Формуються шляхом виборів, призначення чи затвердження; Обираються населенням; 2. Рішення поширюються на всю територію; Рішення поширюються на адміністративну одиницю; 3. Складаються із службовців, що виконують свої повноваження на професійній основі; Діяльність не має професійного характеру; 4. Діють за принципом розподілу влади, що закріплюється конституційно. Можуть із врахуванням особливостей певної місцевості на підставі договору перерозподіляти між собою повноваження; 5. Порядок прийняття рішень є колегіальним чи одноособовим; Рішення приймаються шляхом голосування; 6. Реалізують повноваження безпосередньо; Можлива реалізація повноважень через представників чи обрані органи; 7. Фінансуються за рахунок держбюджету; Фінансову основу становлять місцеві бюджети та позабюджетні фонди; 8. Діють від імені держави; Не мають державно-владного характеру; 9. Виконавчі органи складають самостійну частину держапарату; Виконавчі органи формуються керівництвом органів самоврядування; 10. Мають можливість делегувати деякі виконавчі повноваження органам самоврядування; Делегування повноважень державним органам є неможливим.

29.Поняття та елементи форми держави

Державахарактеризується не лише наявністю певного змісту, який складають функції таструктури, що складають механізм держави, а й наявністю зовнфшньої форми проявусвоєї діяльності.

Формадержави – це такий устрій держави, в якому виявляються основні формальніхарактеристики держави і який забезпечує організацію державної влади, а такожвизначає способи та прийоми реалізації владних повноважень.

Формадержави дає можливість визначити структурну, територіальну та політичнуорганізацію влади.

Формадержави складається з трьох основних елементів:

а)форма державного правління, що визначає порядок утворення та організації вищихорганів влади та управління.

Цейелемент дає можливість:

-   визначити структуру вищихорганів влади держави;

-   визначити порядокутворення цих органів;

-   визначити порядокрозподілу повноважень між вищими органами;

-   дати характеристикувзаємодії вищих органів влади в процесі здійснення владних повноважень.

б)форма державного устрою – спосіб територіальної організації влади держави, щохарактеризує порядок взаємодії центральних, регіональних та місцевих влад.

Цейелемент характеризують:

-   принцип розподілу державина складові частини;

-   характер управлінськоїфункції держави, тобто способи організації населення на певних територіях;

-   можливості врахуванняінтересів національних меншин шляхом надання території, де вони проживають,певних пільг по територіальному самоврядуванню;

-   можливостіхарактеризувати взаємовідносини між різними рівнями владних органів.

в)політичний режим – сукупність способів та методів за допомогою якихздійснюється політична влада.

Цейелемент характеризує:

-   способи взаємодії державиз населенням;

-   політичний статусгромадських об’єднань;

-   роль державних органів впроцесі управління населенням;

-   співвідношення правовихта позаправових методів в процесі здійснення влади;

-   рівень ідеологічноготиску на населення в процесі реалізації державно-владних повноважень


/>


30.Характеристика держав за формою правління

Однимз основних елементів форми держави є форма державного правління, що визначаєпорядок утворення та організації вищих органів влади та управління.

Цейелемент дає можливість:

-   визначити структуру вищихорганів влади держави;

-   визначити порядокутворення цих органів;

-   визначити порядокрозподілу повноважень між вищими органами;

датихарактеристику взаємодії вищих органів влади в процесі здійснення владнихповноважень (монархія і республіка).

31.Монархія: поняття та особливості

Монархія– форма державного правління, при якій вища влада в державі належить однійособі.

Рисимонархії:

1.Монарх персоніфікуєдержаву та виступає у внутрішній і зовнішній політиці як глава держави;

2.Монарх здійснюєодноособове правління. Може приймати до розгляду будь-яке питання;

3.Наявність персональноївласності, що забезпечує сім’ю монарха та передається у спадок;

4.Влада монархаоголошується священною;

5.Влада поширюється на всісфери життєдіяльності суспільства;

6.Влада монарха є формальнонезалежною і не несе відповідальності;

7.Наявність особливогопорядку легітимізації (передається у спадок, призначається чи обирається);

8.Встановленнябезстрокового правління.

/>

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> <td/>

Парламентом

  <td/> /> <td/>

Уряд керується прем’єром і самим монархом

  /> />

32.Республіка: риси та різновиди

Республіка– форма державного правління, що характеризується наявністю вищого органувлади, який має колективно-представницький характер.

Ознаки:

1.Наявність виборнихорганів влади;

2.Функціонування органів запринципом розподілу влади;

3.Наявність складноїструктури державних органів та лише їм характерних повноважень;

4.Колегіальність уприйнятті рішень;

5.Всі вищі органи маютьвладні повноваження в одній із сфер суспільного життя;

6.Визначеність термінуповноважень державного органу;

7.Наявністьвідповідальності посадових осіб, що існуює у формі відклику чи відставки;

8.Високий авторитет судовоївлади.

Різновидиреспублік:

1.Парламентська;

2.Президентська;

3.Змішана (Україна).

33.Характеристика унітарної держави

Унітарнадержава – це єдина централізована держава, територія якої поділяється наадміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету.

Найважливішимиюридичними ознаками унітарної держави вважають такі:

1.До складу унітарноїдержави не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету;

2.Вона має єдину системудержавних органів;

3.В унітарній державі діютьєдина Конституція і єдина система заканадавства;

4.В ній існує єдинегромадянство;

5.У міжнародних стосункахунітарна держава виступає як єдиний представник.

34.Поняття та особливості федерації

Федерація– це форма складної держави, що являє собою союз ряду державних утворень.

Особливостіфедерації:

1.Складається з територій –суб’єктів федерації;

2.Суб’єкти федерації маютьобмежений суверенітет, частину якого передають загальнофедеральним органам;

3.Наявність двох рівнівдержавного апарату;

4.Наявність двох рівнівзаконодавства;

5.Наявність двохпалатноїструктури парламенту;

6.Подвійне громадянство;

7.Нормативні акти будуютьсяза принципом субординації;

8.Наявність у суб’єктівфедерації власної судової системи;

9.Можливість федерації вцілому та її суб’єктів бути учасниками міжнародних відносин;

10.      Наявністьтрьох рівнів повноважень державних органів:

-   компетенція федерації;

-   сумісна компетенція;

-   компетенція суб’єктів.

Взалежності від характеру суб’єктів, федерації поділяються на:

-   територіальні, щоутворені по принципу адміністративних одиниць, в якихсуб’єкти позбавлені правапрямого представництва в міжнародних відносинах та встановлюється заборонаодностороннього виходу (США, Мексика, ФРН);

-   національні, до складуяких входять національні державні утворення та гарантується добровільністьвходу та виходу (Індія).


35.Характеристика складних за формою устрою держав

Заформою устрою держави поділяються на прості та складні

/> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> />

Федерація– це форма складної держави, що являє собою союз ряду державних утворень.

Особливостіфедерації:

11.      Складаєтьсяз територій – суб’єктів федерації;

12.      Суб’єктифедерації мають обмежений суверенітет, частину якого передаютьзагальнофедеральним органам;

13.      Наявністьдвох рівнів державного апарату;

14.      Наявністьдвох рівнів законодавства;

15.      Наявністьдвохпалатної структури парламенту;

16.      Подвійнегромадянство;

17.      Нормативніакти будуються за принципом субординації;

18.      Наявністьу суб’єктів федерації власної судової системи;

19.      Можливістьфедерації в цілому та її суб’єктів бути учасниками міжнародних відносин;

20.      Наявністьтрьох рівнів повноважень державних органів:

-   компетенція федерації;

-   сумісна компетенція;

-   компетенція суб’єктів.

Взалежності від характеру суб’єктів, федерації поділяються на:

-   територіальні, щоутворені по принципу адміністративних одиниць, в якихсуб’єкти позбавлені правапрямого представництва в міжнародних відносинах та встановлюється заборонаодностороннього виходу (США, Мексика, ФРН);

-   національні, до складуяких входять національні державні утворення та гарантується добровільністьвходу та виходу (Індія).

Конфедерація– союз держав, кожна з яких зберігає повний суверенітет.

Ознаки:

1.Це об’єднання держав, щоутворюється на підставі договору;

2.Наявність мети, длядосягнення якої створюється конфедерація;

3.Досягнення вказаної метинадає можливість переростання конфедерації в іншу форму держави;

4.Наявність спільнихорганів управління, що утворюються шляхом рівного представництва держав,незалежно від кількості населення;

5.Наявність фінансовихзасобів, що утворюються із добровільних відрахувань за угодою;

6.Суб’єкти є повністюсамостійними державами, що користуються правом вільного виходу з конфедерації;

7.Відсутність єдиногогромадянства;

8.Збройні сили конфедераціїскладаються з військових формувань держав-учасників (пн. Америка 17-18 ст.).

Співдружність-це організаційне об’єднання держав, що характеризується наявністю спільнихознак та певним ступенем однорідності.

Ознаки:

1.Основою утворення єміждержавний статут, договір чи декларація;

2.Не є єдиним суб’єктомміжнародних правовідносин;

3.Для координації дійсуб’єктів створюються наддержавні органи, що діють у формі співпраці главдержав та глав урядів;

4.Грошові засобиоб’єднуються добровільно і в розмірах, які вважають за необхідні суб’єкти;

5.Нормативна діяльністьздійснюється у формі підписання актів главами держав;

6.Наявність спільних ознакекономічного, правового, культурного, національного чи мовного характеру;

7.Як правило, є перехідноюформою в процесі розвитку держав (СНД, країни Британської співдружності).

Співтовариство– організаційне об’єднання держав, що належать до певного регіону і якістворені з метою вирішення економічних питань.

Ознаки:

1.Основою є міжнароднаугода;

2.Порядок вступу та виходуздійснюється лише за згодою всіх членів;

3.Фінансові відносини маютьформу кредитів та позик;

4.Основною метою є врівноваженняекономічного розвитку країн та спрощення митних та візових бар’єрів (ЄС).

36.Поняття та різновиди демократичного режиму

Демократичнийполітичний режим – спосіб здійснення політичної влади, що характеризується:

1.визнанням принципурівності та свободи людей;

2.реальною можливістюреалізації інститутів безпосередньої та представницької демократії;

3.конституційнимзакріпленням та реальним гарантуванням прав та свобод;

4.професіоналізмом влади;

5.політичним плюралізмом,що визначає наявність опозиції;

6.можливістю громадян бутисуб’єктом владних відносин;

7.наявність органівсамоврядування, що надають можливість реалізувати інтереси населення;

Демократичнийрежим існує у трьох формах;

1.Ліберально-демократичний.Передбачає наявність методів здійснення влади, що засновані на загальнолюдськихпринципах та повазі прав людини;

2.Консервативно-демократичний.Його змістом є охорона та зміцнення таких форм правової та політичноїорганізації суспільства, що склалися історично та характерні саме для цієїдержави;

3.Радикально-демократичний.Його змістом є здійснення державної політики найбільш рішучими та прогресивнимиметодами і діями.

37.Характеристика антидемократичних режимів

Антидемократичнийполітичний режим – це способи здійснення влади, що засновуються на подавленніінтересів особи, верховенстві держави над правом та диктатурі однієї політичноїпартії.

Форми:

1.Деспотія. Характерна длямонархічної форми правління і визначається безмежністю влади монарха тавідсутністю декларованих прав і свобод особи.

2.Тиранія. Визначається яквлада, що встановлюється шляхом захоплення. Для неї характерна розвинутасистема каральних органів та відсутність механізмів реалізації прав і свобод.

3.Тоталітарний режим.Характеризується наявністю однієї офіційної ідеології, зрощенням партійного ідержавного апаратів, монополією на інформацію, централізмом управління тапосиленням ролі виконавчих органів, конституційним закріпленням пільг еліти,мілітаризацією держави.

4.Авторитарний режим.Заснований на дійсному чи силовому авторитеті однієї особи чи групи людей.

Характеризується:

-   проголошенням прав тасвобод і відсутністю можливостей їх реалізації;

-   проголошеннямверховенства парламенту, який в дійсності лише затверджує прийняті елітоюрішення;

-   значною роллюполіцейського апарату;

-   наявністю обов’язку судуоберігати державні інститути;

-   неможливістю опозиції;

-   пріорітетом інтересівдержави над інтересами суспільства.

38.Теорія держави загального благоденствія

Створенав період між двома світовими війнами.

Зацією теорією, сучасні буржуазні суспільства і держава вже позбулися абоінтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, щофункціонує на благо всіх членів суспільства. Йдеться про різке звуження сферидержавного примусу. Репресивно-каральні функції держави відмирають за рахунокрозширення соціально-економічних функцій:

1.державного регулюванняекономіки;

2.соціальних послуг(охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, культурно-освітні функції та ін.);

Своєсоціальне призначення така держава реалізує шляхом:

1.Націоналізаціїнайважливіших галузей промисловості;

2.Впливу на ринок шляхомполітики цін, інвестицій, державних замовлень, кредитної політики та ін.;

3.Планування іпрогнозування економічного і соціального розвитку;

4.Здійснення широкоїполітики соціальних послуг, соціального забезпечення і страхування, допомогималозабезпеченим, підтримки високого рівня законності;

5.Захисту трудівників віднадмірної експлуатації з боку роботодавців.

Отже,ця теорія передбачає існування сильної держави, що поширює свій вплив на широкеколо суспільних відносин.

39.Теорія еліт

Цятеорія була заснована у 20-30 роках XX ст. і грунтується на ідеї нездатностішироких мас населення до управління державою. За цією теорією, політика – цесфера боротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділадержавою, та підпорядкованої їй більшості. При цьому, демократія розглядаєтьсяяк утопія.

Вважається,що державою, суспільством завжди править еліта. Вона утворюється у трьохголовних сферах – політичній, економічній та інтелектуальній – шляхом висуванняіндивідів, які досягли в своїй справі найбільших успіхів. Але кожна правлячаеліта рано чи пізно вироджується. У суспільстві з’являється нова потенційна еліта,що прямує до влади. Стара еліта владу не віддає, тому циркуляція елітпроходить, як правило, шляхом насильства, переворотів і революцій, що в ціломукорисно для суспільства.

Унаш час теорія еліт має такий вигляд:

·  У сучасному суспільстві єдекілька еліт;

·  Між ними існує вільнаконкуренція, заснована на принципах політичного і партійного плюралізму;

·  Вони намагаються успівробітництві здійснювати керівництво державою;

·  Еліти не відірвані від народу, аконтролюються ним за допомогою здійснення загального виборчого права,незалежних засобів масової інформації, тощо.

Одниміз різновидів теорії еліт є доктрина технократії. За нею, із зростанням впливунауки і техніки на всі сфери суспільного життя, вчені, технічні спеціалістизосереджують у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції,але й політичну владу.

40.Теорія національної держави

41.Поняття та риси соціального регулювання

Впорядкуваннясуспільних відносин здійснюється за допомогою спеціальних засобів, щовизначаються як соціальні норми і характеризують можливості суспільства щодозабезпечення системності відносин між людьми. Суспільні відносини, щорегламентуються соціальними нормами, мають більш високий ступінь організації, асуспільство, що забезпечує наявність та дієвість соціальних норм,характеризують як соціально регульоване.

Соціальнерегулювання, що здійснюється в рамках суспільства, характеризується певнимиознаками, які визначають особливості процесу регулювання.

Ознакисоціального регулювання:

1.Здійснюється всуспільстві і характеризує особливості взаємодії людей як соціальних суб’єктів;

2.Здійснюється за допомогоюспеціальних засобів, які встановлюються та гарантуються суспільством;

3.Забезпечуєтьсясуспільством і в окремих випадках гарантуються можливістю застосуванняпримусових засобів;

4.Його метою є наданнясуспільним відносинам упорядкованого характеру;

5.Забезпечує функціонуваннясуспільства як цілісної системи;

Отже,соціальне регулювання є засобом функціонування суспільства, що створює необхідніумови для його розвитку та вдосконалення.


42.Поняття та риси соціальних норм

Соціальнерегулювання здійснюється за допомогою соціальних норм

Соціальнінорми – це правила поведінки загального характеру, що певним чиномвстановлюються та гарантуються з метою упорядкування суспільних відносин.

Рисисоціальлних норм:

1.Мають загальний характер,тобто поширюються на невизначену кількість однотипних випадків;

2.Адресуються всімсуб’єктам, що діють у сфері, яка регламентується нормою;

3.Встановлюють права таобов’язки суб’єктів, визначаючи міру можливої та необхідної поведінки;

4.Мають суспільнийхарактер, тому що регламентують відносини між людми;

5.Виробляються в процесіжиттєдіяльності суспільства та вдосконалюються в процесі вдосконалення суспільнихвідносин;

6.Забезпечуютьсясуспільством шляхом створення умов щодо їх виконання, а також застосуваннязасобів громадського впливу у випадку їх порушення.

Отже,соціальні норми – це правила поведінки, що формуються в суспільстві,реалізуються в реальній поведінці суб’єктів та забезпечуються суспільством зметою надання суспільним відносинам упорядкованості.

Різновидисоціальних норм

Різноманітністьсуспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які можуть бутикласифіковані за різноманітними критеріями.

І.За способом виникнення:

-   Стихійні, що виникають впроцесі функціонування суспільства без впливу свідомої діяльності людини;

-   Свідомі, поява яких всуспільстві є усвідомленою, які спеціально створюються і мають більш високийорганізаційний вплив.

ІІ.За способом існування:

-   Усні норми, що існують усвідомості суб’єктів і передаються з покоління в покоління;

-   Письмові, що існують уформі чітко визначеного документу.

ІІІ.За способом забезпечення:

-   Норми, що забезпечуютьсявнутрішніми переконаннями суб’єктів ( мораль, традиції, звичаї);

-   Норми, що забезпечуютьсянедержавними утвореннями ( корпоративні норми);

-   Норми, що забезпечуютьсязасобами громадського впливу (норми культури, етики, естетики);

-   Норми, що забезпечуютьсяпримусовими засобами (політичні та проавові).

ІV.За особливістю сфери відносин, що регулюються:

-   Норми моралі, тобтоправила поведінки, що засновані на уявленнях суспільства про добро та зло,справедливість та несправедливість;

-   Норми культури – правилаповедінки, що відображають рівень духовного розвитку суспільства;

-   Організаційні норми –правила поведінки, що регламентують порядок утворення та функціонуваннядержавних і недержавних структур;

-   Традиції – правилаповедінки, що виникають в результаті багаторазового їх застосування таіснування у свідомості суб’єктів;

-   Звичаї – правилаповедінки, що передаються з покоління в покоління та мають тривале історичнефункціонування;

-   Політичні норми – правилаповедінки, що регламентують взаємодію держави з політичними партіями, націямита громадянами в процесі здійснення політичної влади;

-   Корпоративні норми –правила поведінки, що утворюються громадськими об’єднаннями та регламентуютьпорядок їх функціонування;

-   Релігійні норми – правилаповедінки, що визначають порядок здійснення релігійних культів та засновуютьсяна вірі в бога;

-   Норми етики –засновуються на уявленнях про красу людських вчинків;

-   Норми права – правилаповедінки, що встановлюються чи санкціонуються державою з метою державно-владноговпливу на суспільство.

43.Право та інші соціальні норми: спільні риси

1.Право, як і іншісоціальні норми, має об’єктивний характер – визначається об’єктивними умовамижиттєдіяльності суспільства;

2.Вони існують в реальнійповедінці суб’єктів;

3.Регламентують поведінкулюдини шляхом надання прав та покладення обов’язків;

4.Мають загальний характер;

5.Певним чиномвстановлюються та гарантуються;

6.Протирічать свавіллю табеззаконню;

7.Виробляють повагу до правлюдини.

44.Відмінності права та інших соціальних норм

Правові норми Інші соціальні норми  1  Встановлюються чи санкціонуються державою. Існують в додержавному суспільстві і не залежать від держави.  2  Мають формально визначений характер.  Існують в усній формі, а письмове закріплення не має документального характеру  3  Розробляються в чітко визначеному порядку в процесі правотворчості чи законотворчості.  Розробляються у довільному порядку.  4  Є загальнообов’язковими і виконуються незалежно від відношення до них з боку суб’єктів.  Виконуються лише у випадку авторитетності норми для конкретного суб’єкта.  5  Мають системний характер.  Є просто сукупністю норм.  6  Чітко визначають права та обов’язки суб’єктів.  Права та обов’язки не визначені.  7  Права та обов’язки мають взаємний характер, тобто виконання обов’язку є гарантією реалізації права.  Виконання обов’язку не пов’язується з реалізацією прав.  8  Мають чітко визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція).  Не мають структурних елементів.  9  Реалізуються в чітко визначеному порядку (дотримання, виконання, використання та застосування).  Реалізуються в довільному порядку.  10  Гарантуються державою шляхом діяльності спеціально створених органів.  Гарантуються суспільством в процесі його життєдіяльності.  11  Охороняються державою шляхом застосування, у випадку їх порушення, одного з видів юридичної відповідальності.  Охороняються суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу.

45.Право як різновид соціальних норм

Правоє різновидом соціальних норм. Воно характеризується певними особливостями, щонадають можливість визначити право як найважливіший засіб забезпеченняжиттєдіяльності суспільства.

САМЕПРАВО:

-   Встановлюється чисанкціонується державою в процесі функціонування утворених нею органів;

-   Існує як письмовийдокумент, тобто має формально визначений характер;

-   Основу права складаютьнорми, тобто правила поведінки, що мають чітко визначений зміст;

-   Право має системнийхарактер, тобто не є простою сукупністю норм, а характеризується їх ієрархічноюпідпорядкованістю;

-   Право маєзагальнообов’язковий характер – є обов’язковим для всіх суб’єктів і не надаєможливості щодо невиконання правових приписів будь-ким з цих суб’єктів;

-   Право має імперативнийхарактер – встановлює чіткі межі можливої (право) та необхідної (обов’язки)поведінки суб’єктів;

-   Право має загальнийхарактер – поширюється на невизначене коло суб’єктів та кількість життєвихвипадків;

-   Право охороняєтьсядержавою за допомогою організаційних засобів – створення умов щодо реалізаціїправових приписів та примусового характеру застосування чітко визначенихзасобів впливу, у випадку невиконання суб’єктами покладених обов’язків чипорушення, наданих інщим суб’єктам, прав.

Отже,право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чисанкціонованих державою норм, що регламентують суспільні відносини шляхомнадання суб’єктивних прав та покладення юридичних обов’язків учасникам цихвідносин, і які гарантуються та охороняються державою.

46.Поняття та особлівості правового регулювання

Правоверегулювання – це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобівнормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їхупорядкування, охорони та розвитку у відповідності із соціальними потребами.

Правоверегулювання характеризується наступними особливостями:

1.  Це різновид соціальногорегулювання, який має організований та результативний характер. Організованістьправового регулювання досягається в процесі впливу формально визначених правилповедінки на діяльність суб’єктів. Результативність характеризується ступіннюдосягнення мети, тобто певного рівня упорядкованості суспільних відносин.

2.  Це регулювання, що здійснюєтьсяза допомогою спеціально створених державою засобів, які мають системнийхарактер.

3.  Це регулювання характеризуєтьсянаявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.

47.Предмет, метод та способи правового регулювання

Правоверегулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу таспособів.

Предметомправового регулювання є суспільні відносини, що регламентуються за допомогоюправа чи об’єктивно потребують такого регулювання. Ці відносинихарактеризуються певними особливостями:

·          Вонимають суспільний характер;

·          Вониторкаються найважливіших сфер життя суспільства;

·          Вониоб’єктивно потребують впливу права;

·          Можутьбути усвідомлені суб’єктами.

Методправового регулювання визначають як способи впливу права на певну сферужиттєдіяльності суспільства.

Середметодів правового регулювання розрізняють:

І.В залежності від співвідношення прав та обов’язків суб’єктів

-   Імперативний метод, щочітко встановлює права та обов’язки суб’єктів, не надаючи можливості виборуваріанту поведінки (метод субординації).

-   Диспозитивний метод, щовизначає лише варіанти можливої поведінки, надаючи можливість суб’єктам вибратитой з них, який найбільш повно ваідповідає їх інтересам.

ІІ.В залежності від особливостей суб’єктів

-   Загальнодозвільний метод,що регламентує поведінку фізичних осіб і надає можливість вчиняти будь-які дії,що не заборонені;

-   Спеціальнодозвільнийметод, що регламентує поведінку посадових та юридичних осіб і надає можливістьвчиняти лише ті дії, які безпосередньо передбачені правом.

Способиправового регулювання – це шляхи юридичного впливу, які відображені в правовихнормах, на суб’єктів і які використовуються в процесі регулятивної дії права.

Розрізняютьтри способи правового регулювання:

1.Дозволи – наданісуб’єктам права на власні активні дії;

2.Заборони – покладенняобов’язку утриматися від вчинення дій певного виду;

3.Зобов’язання – покладенняна суб’єктів обов’язку щодо певної активної поведінки;

Отже,правове регулювання – це засіб державно-владного впливу на суспільство, щореалізується у визначеній сфері суспільних відносин певними способами тазавдяки чітко визначеним державою методам.

48.Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи

Правоверегулювання здійснюється за допомогою чітко визначених засобів, що охоплюютьсяпоняттям “механізм правового регулювання”

Механізмправового регулювання – система правових засобів, за допомогою якихзабезпечується результативна дія права на суспільні відносини.

МПРнадає можливість:

-   Систематизувати всізасоби правового впливу та визначити особливості їх дії на суспільство;

-   Визначити регулятивну діюкожного з елементів на суспільні відносини та визначити послідовність їх впливув процесі врегулювання відносини між людьми;

Середелементів механізму правового регулювання розрізняють:

Нормаправа – основний елемент МПР, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів.

Нормативно-правовийакт – документ, що всміщає правову норму, завдяки якому вона набираєзагальнообов’язкового характеру та стає відомою суб’єктам відносин, щорегламентуються.

Юридичніфакти – конкретні життєві обставини, що викликають необхідність виконанняобов’язків чи реалізації прав, що закріплені в правовій нормі, яка вміщується внормативно-правовому акті.

Правовідносини– конкретні життєві відносини, що виникають, змінюються чи припиняються напідставі правової норми за наявності необхідних юридичнтх фактів.

Актиреалізації права – документи чи реальні дії, що регламентують прцес реалізаціїправової норми шляхом її використання, виконання, дотримання чи застосування.

Актитлумачення – документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткийчи недосконалий зміст.

Законність– досягнення певного рівня реалізації законоположень.

Правосвідомість– реалізація права в процесі усвідомленої поведінки суб’єктів.

Юридичнавідповідальність – покладення певного різновиду примусових засобів насуб’єктів, що вчиняють протиправні діяння.

49.Поняття та види форми права

Вюридичній літературі розрізняють поняття форма права і джерело права.

Джерелоправа – поняття, що визначається трьома значеннями:

1.Це джерело інформаціїщодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграютьлітописи та інші історичні документи.

2.Це джерело формуванняправа в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умовижиттєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.

3.Це джерело інформаціїнаселення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме такуроль мають норми права.

Формаправа – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правовідокументи, які вміщують правові приписи.

Влітературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній здержав визначає особливості правової системи.

1.Санкціонований звичай –звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надаєзагальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризуєрелігійно-традиційну правову систему.

ВУкраїні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачаєнеобхідність прийняття нормативно-правового акту.

2.Судовий чиадміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу поконкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ.

Характернимє для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акттлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві,роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.

3.Нормативний договір якугода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщаєправові норми.

Характернимє для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективнийтрудовий договір та договір між територіальними одиницями.

4.Нормативно-правовий акт –документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.

ХарактеризуєРомано-Германську правову систему та визнається основною формою права вУкраїні.


50.Поняття та риси правотворчості

Правотворчість– це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженнямнедержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.

Рисиправотворчості:

1.Це діяльність державнихорганів;

2.Це діяльність, що єпроцедурно регламентованою;

3.Результатомправотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичноюсилою;

4.Це діяльність держави, щопороджує юридичні наслідки;

5.Це діяльність держави, щохарактеризує її управлінську функцію;

6.Це діяльність, щоздійснюється в рамках повноважень конституційних органів;

7.Це юридичнорегламентована діяльність, що складається з певних стадій;

8.Це діяльність, щоохороняється державою.

51.Види правотворчості

1.  Правотворчість народу — процесприйняття нормативних актів в рамках референдуму;

2.  Правотворчість держави — процесрозробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;

3.  Санкціонована правотворчість –процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розробленінедержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);

4.  Делегована правотворчість –розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентнимидержавними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшогозатвердження.

52.Поняття та ознаки норми права

Основнимструктурним елементом права є норма права.

Нормаправа – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій таневизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняєтьсянею з метою регулювання відносин в суспільстві.

Нормаправа характеризується наступними ознаками:

1.Норма права є результатомправотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;

2.Це правило поведінки, щомає обов’язковий характер, а не характер певної поради;

3.Це правило поведінки, щовідображає державні інтереси;

4.Це правило поведінки, щовизнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язківта надання їм рівних прав;

5.Це правило поведінки, щомає чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;

6.Це правило поведінки, щорегламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, яківідповідають інтересам держави;

7.Це правило поведінки, щоохороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.

Отже,норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чисанкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільнихвідносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язківсуб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.

СТРУКТУРАПРАВОВОЇ НОРМИ

Правованорма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення втексті правового документу) та внутрішню структуру.

Структураправової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодієюскладових елементів.

Напитання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.

Першаз них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в їїідеальній конструкції за формулою:

«ЯКЩО … ТО … ІНАКШЕ»

Відповіднодо цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:

1.Гіпотеза – “якщо”;

2.Диспозиція – “то”;

3.Санкція – “інакше”.

Другаточка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма можескладатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК,як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – згіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило,мають лише диспозицію.

53.Характеристика гіпотез правової норми

Гіпотеза– частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можутьвиникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, щопередбачені правовою нормою.

Як правило, гіпотезу мають всі правові норми.

Розрізняютьнаступні види гіпотез:

1.Визначені, що чіткоперераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщопозов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).

2.Відносно визначені –гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб’єктами можливістьвирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку(усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке булонеобхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо судвстановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) (усиновлення, щопроводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне — визначенагіпотеза.

Можебути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що поверненнядитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.

3.Прості гіпотези – ті, яківміщують одну умову дії норми.

4.Складні гіпотези – ті,які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовоюздійснення припису.

54.Характеристика диспозицій правової норми

Диспозиція– це частина норми, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів, щореалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.

Розрізняютьнаступні види диспозицій:

1.Визначені диспозиції –ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів ( привстановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).

2.Альтернативні диспозиції– ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіантуповедінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам(у випадку відміни усиновлення, суд визначає — чи дитина підлягає поверненнюбатькам чи передається до органів опіки та піклування).

3.Прості діспозиції – ті,які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК проненадання лікарем допомоги потерпілому ).

4.Розвернуті диспозиції –ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.

55.Поняття та різновиди санкцій норми права

Санкція– елемент правової норми, що визначає зміст тих негативних наслідків, якінастануть за умови невиконання чи порушення правил норми.

Різновидисанкцій:

1.Абсолютно визначені – ті,які мають фіксовану міру впливу;

2.Відносно визначені – колиміра покарання обмежена нижнім та верхнім строком;

3.Альтернативні – надаютьможливість вибору однієї з мір впливу, передбачаючи не лише основні, а йдоповнюючі покарання;

4.Правопоновлюючі — метою єпоновлення порушених прав (статті ЦК);

5.Правовідмовні – націленіна можливість позбавити суб’єктів користуватися певним правом (угода, якаукладена з порушенням відповідних правил, не має юридичних наслідків).

56.Способи викладу норми в статті нормативного акту

Реалізаціяправової норми можлива лише за умови її закріплення в тексті юридичногодокументу, що визначає її формальну визначеність та гарантує загальнуобов’язковість.

Напрактиці закріплення норми в тексті нормативного акту можливе у двох варіантах:

·  Коли правова норма і статтянормативного акту повністю співпадають. У даному випадку всі структурніелементи норми вміщуються в тексті однієї статті;

·  Коли структурні частини правовоїнорми не вміщуються повністю в одній статті. У цьому випадку існує чотириспособи викладу правової норми:

-   відсилочний спосіб – колиелементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання наіншу статтю цього ж нормативного акту (КЗПП);

-   бланкетний спосіб – коливідомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійними нормами,що вміщені в статтях інших нормативних актів;

-   казуальний спосіб – коливиклад норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, щорегламентуються відповідним актом;

-   абстрактний спосіб – коливиклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, щовстановлюють родові ознаки певного явища.

57.Класифікація правових норм: поняття, значення, критерії

Класифікаціяправових норм – це розподіл норм на окремі групи за такими суттєвими ознаками,які визначають специфічну роль норми в регулюванні суспільних відносин.

Значеннякласифікації.

1.Надає можливістьвизначити місце правової норми в системі права.

2.Надає можливістьвизначити функції норми та їх значення для механізму правового регулювання.

3.Надає можливістьвизначити межі регулятивної дії права на суспільство.

4.Надає можливістьвизначити можливі напрямки вдосконалення правотворчого та правозастосовчогопроцесів.

Критеріїкласифікації.

І.Відповідно до ролі в регулюванні суспільних відносин

·  Регулятивні норми – націлені нарегулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов’язківсуб’єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої танеобхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістомяких є реалізація прав та обов’язків суб’єктів.

Відповіднодо характеру прав та обов’язків регулятивні норми поділяють на:

1.  Зобов’язуючі – ті, щопередбачають обов’язок вчиняти певні дії в інтересах суб’єкта, що має право;

2.  Забороняючі – ті, що вміщуютьобов’язок суб’єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізаціїправа уповноваженої сторони;

3.  Уповноважуючі норми – ті, щонадають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.

·  Охоронні норми – ті, щорегламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальнізасоби державного захисту суб’єктивних прав. Їх значення визначається чіткоюхарактеристикою засобів державного впливу та можливістю виникненняправовідносин щодо їх реалізації.

·  Спеціалізовані норми – ті, щозабезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійногозначення і на їх основі не виникають правовідносини.

Спеціалізованінорми класифікують за двома критеріями:

а)в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:

-   загальні норми – ті, щовизначають принципи функціонування суспільства;

-   дефінітивні норми – ті,що націлені на закріплення юридичних понять (напр. – визначення злочину);

-   декларативні норми – ті,що закріплюють правові принципи;

-   оперативні норми – ті, щонацілені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуютьсяприйняття чи відміни Законів);

б)за обсягом регулювання розрізняють:

-   загальнорегулятивні – ті,що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);

-   спеціальні – ті, щорегламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання заг.Частини КК);

-   виключні – ті, щопоширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадкинеосудності).

ІІ.Відповідно до методу правового регулювання правові норми класифікують на:

·  Імперативні – ті, що вміщують категоричніприписи (норма, що визначає цивільну дієздатність фізичної особи);

·  Диспозитивні – ті, що визначаютьваріанти поведінки або закінчуються словами: “якщо інше не встановленозаконом”;

·  Рекомендаційні – ті, щовстановлюють варіанти поведінки – найбільш доцільні в даній ситуації (КПК).

ІІІ.Відповідно до галузей права розрізняють норми:

·  Конституційного права;

·  Цивільного права;

·  Адміністративного права;

·  І т. д. 23 галузі.

IV.За сферою дії:

·  Загальні норми – ті, щопоширюються на всю територію та на всіх суб’єктів;

·  Місцеві (відомчі) норми – ті, щопоширюють дію на осіб, які знаходяться на певній території, чи на певну сферусуспільних відносин;

·  Локальні норми – ті, які діють врамках конкретної державно-владної структури чи підприємства або установи(норми Статуту, правила внутрішнього розпорядку).

V.За характером:

Матеріальнінорми – ті, що визначають зміст поведінки суб’єктів;

Процесуальнінорми – ті, що визначають порядок реалізації матеріальних норм.

VI.За суб’єктами:

Законодавчі– ті, що вміщуються в текстах законів;

Підзаконні– ті, що вміщуються в текстах підзаконних нормативних актів.

58.Класифікація норм права за їх роллю в регулюванні суспільних відносин

·  Регулятивні норми – націлені нарегулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов’язківсуб’єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої танеобхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістомяких є реалізація прав та обов’язків суб’єктів.

Відповіднодо характеру прав та обов’язків регулятивні норми поділяють на:

1.Зобов’язуючі – ті, що передбачають обов’язок вчиняти певні дії в інтересахсуб’єкта, що має право;

6.    Забороняючі – ті, щовміщують обов’язок суб’єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджаютьреалізації права уповноваженої сторони;

7.    Уповноважуючі норми – ті,що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.

·  Охоронні норми – ті, щорегламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засобидержавного захисту суб’єктивних прав. Їх значення визначається чіткоюхарактеристикою засобів державного впливу та можливістю виникненняправовідносин щодо їх реалізації.

·  Спеціалізовані норми – ті, щозабезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійногозначення і на їх основі не виникають правовідносини.

Спеціалізованінорми класифікують за двома критеріями:

а)в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:

-   загальні норми – ті, щовизначають принципи функціонування суспільства;

-   дефінітивні норми – ті,що націлені на закріплення юридичних понять (наприклад– визначення злочину);

-   декларативні норми – ті,що закріплюють правові принципи;

-   оперативні норми – ті, щонацілені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуютьсяприйняття чи відміни Законів);

б)за обсягом регулювання розрізняють:

-   загальнорегулятивні – ті,що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);

-   спеціальні – ті, щорегламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покараннязагальної частини КК);

-   виключні – ті, щопоширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадкинеосудності).

59.Поняття та ознаки нормативного акту

Нормативнийакт – це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органомдержави, який встановлює, змінює чи відміняє правові норми.

Нормативнийакт характеризується наступними ознаками:

1.Має письмову форму;

2.Характеризуєтьсяюридичною силою;

3.Приймається компетентнимиорганами держави;

4.Встановлює, змінює чиконкретизує правові норми;

5.Має певну юридичну силу;

6.Породжує юридичнінаслідки;

7.Має обов’язковий характердля суб’єктів;

8.Націлений на регулюваннясуспільних відносин;

9.Охороняється державою

Нормативні акти Нормативно-правові акти Індивідуальні акти Закони Підзаконні акти Акти-директиви Акти право застосуваня Інтерпретаційні акти (тлумачення) Конституційні Звичайні ЗАГАЛЬНІ

В

І

Д

О

М

Ч

І

М

І

С

Ц

Е

В

І

Л

О

К

А

Л

Ь

Н

І

/> /> /> /> /> /> /> /> />

ЗАКОНИТА ПІДЗАКОННІ АКТИ.

Найважливішимрізновидом нормативного акту є нормативно-правовий акт. Він являє собоюдокумент, що є результатом правотворчості колективного органу держави, якийвміщує правові норми.

ОЗНАКИнормативно-правового акту:

1.Відображає та захищаєінтереси держави;

2.Має загальний характер;

3.Вміщує правові норми;

4.Охороняється державою;

5.Має певну юридичну силута займає відповідне місце в системі законодавства;

6.Документально оформлений;

7.Приймається в порядкучітко регламентованої процедури.

ЗНАЧЕННЯнормативно-правових актів:

1.Забезпечуютьінформованість населення щодо змісту правових приписів;

2.Визначають правомірністьчи протиправність поведінки суб’єктів;

3.Є умовою єдиногорозуміння та застосування права;

4.Є основною формою праваУкраїни.

Взалежності від юридичної сили нормативно-правові акти поділяють на:

-   Закони;

-   Підзаконні акти.

60.Закон: ознаки та різновиди

Закон– нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається вищимпредставницьким органом влади чи референдумом в порядку законодавчого процесу ірегламентує найбільш важливі сфери життєдіяльності суспільства.

ОЗНАКИ:

1.Це нормативно-правовийакт, що має вищу юридичну силу, тобто інші нормативні акти приймаються наоснові, у відповідності та на виконання закону.

2.Приймається в рамкахзаконодавчого процесу;

3.Приймається особливимисуб’єктами;

4.Охороняється державою вособливому порядку;

5.Регламентує найважливішісфери життєдіяльності суспільства;

6.Конкретизується підзаконнимиактами.

Законикласифікують за двома критеріями.

І.За юридичною силою:

·  Конституційні – це Конституція,закони, які вносять зміни та доповнення до неї, а також закони, безпосередньопередбачені текстом Конституції. Ці закони приймаються парламентом,кваліфікованою більшістю (2/3) голосів від конституційної кількості депутатів;

·  Звичайні закони – це нормативніакти, що приймаються парламентом простою більшістю голосів від присутніхдепутатів.

ІІ.За способом прийняття:

·  Поточні закони – приймаютьсявідповідно до плану законотворчих робіт;

·  Надзвичайні – приймаються векстремальних ситуаціях.

61.Підзаконний акт: поняття, риси, види

Підзаконнийнормативний акт – це документ компетентного органу держави, що прийнятий наоснові, у відповідності і на виконання закону.

ОЗНАКИ:

1.Це документ, щоприймається державою в рамках повноважень її органів;

2.Це документ, щоприймається на основі закону, тобто не може регулювати відносини, які неотримали законодавчого закріплення;

3.Це акт, що приймається увідповідності до закону, тобто не може йому протирічити;

4.Це акт, що приймається навиконання закону, тобто конкретизує його положення;

5.Має спрощений порядоквідміни.

Взалежності від юридичної сили підзаконні акти поділяють на:

1)        Загальні– ті, що приймаються органами загальної компетенції та поширюються на територіювсієї держави (Постанови ВР, Постанови ВР Республіки Крим, Укази Президента,Постанови, Рішення та Накази Уряду).

2)        Відомчіакти – документи, які приймаються центральної виконавчої влади та регламентуютьвідносини в певній сфері життєдіяльності суспільства (акти міністерств,відомств та державних комітетів).

3)        Місцевіакти – документи, які приймаються місцевими органами управління та поширюютьсяна територію адміністративної одиниці (акти державних адміністрацій).

4)        Локальніакти – документи, які приймаються адміністрацією підприємств, установ таорганізацій і регламентують порядок діяльності цих структур (правилавнутрішнього розпорядку, статути).

62.Співвідношення законів та підзаконних нормативно-правових актів

Закон– нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається вищимпредставницьким органом влади чи референдумом в порядку законодавчого процесу ірегламентує найбільш важливі сфери життєдіяльності суспільства.

Підзаконнийнормативний акт – це документ компетентного органу держави, що прийнятий наоснові, у відповідності і на виконання закону.

Закон Підзаконний нормативний акт Це нормативно-правовий акт, що регламентує найважливіші сфери життєдіяльності суспільства і має вищу юридичну силу, тобто інші нормативні акти приймаються на основі, у відповідності та на виконання закону.

— Це документ, що приймається на основі закону, тобто не може регулювати відносини, які не отримали законодавчого закріплення;

— Це акт, що приймається у відповідності до закону, тобто не може йому протирічити;

— Це акт, що приймається на виконання закону, тобто конкретизує його положення;

Приймається в рамках законодавчого процесу особливими суб’єктами; Це документ, що приймається державою в рамках повноважень її органів;

63.Поняття та види індивідуальних нормативних актів

Індивідуальнінормативні акти – це документи, які розраховані на чітко визначенііндивідуальні випадки та адресовані конкретно вказаним суб’єктам.

ОЗНАКИ:

1.    Наявність юридичної сили,що залежить від місця норми, на підставі якої прийнято акт, в системі права, атакож від характеру повноважень того органу, який прийняв акт;

2.    Поширеність дії акту наконкретну життєву ситуацію, що здійснюється шляхом конкретизації загальноїнорми до цього випадку;

3.    Наявність чітковизначеного суб’єкту, якому адресується акт;

4.    Чітке визначення прав таобов’язків суб’єктів, які реалізуються завдяки цьому акту;

5.    Особливий порядок вступув юридичну силу;

6.    Однократна дія, щовичерпується одним випадком;

7.    Можливість оскарження чиопротестування у встановленому порядку;

8.    Основним призначенням єзміна, припинення чи породження правовідносин.

Середіндивідуальних актів розрізняють:

—    Акти-директиви – це індивідуальнівладні приписи, що націлені на регулювання певного різновиду суспільнихвідносин шляхом зобов’язання суб’єктів до здійснення точно визначених дій.

Вонивстановлюють масштаби поведінки і, як правило, стосуються приписів органівдержави загальної компетенції (наприклад: прийняття основних напрямківдержавної політики у галузі охорони навколишнього природньогосередовища…визначає конкретні повноваження міністерств та відомств у ційсфері).

—    Акти правозастосування –це документи, які приймаються в результаті розгляду конкретної справи. Їхпризначенням є встановлення конкретних фактів, що спричиняють виникнення чизміну правовідносин.

—    Інтерпретаційні акти(акти тлумачення) – це юридичні документи, що приймаються відповідними органамидержави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхомроз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів.

Інтерпретаційніакти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лишеєдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документу випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.


64.Ознаки та види актів правозастосування

—   Акти правозастосування – цедокументи, які приймаються в результаті розгляду конкретної справи. Їх призначеннямє встановлення конкретних фактів, що спричиняють виникнення чи змінуправовідносин.

ОЗНАКИ

a)    Приймаються лишедержавними органами в результаті здійснення правозастосовчої діяльності;

b)    Цей акт націленийнаюридичну фіксацію та визнання певних фактів з точки зору їх правомірності чипротиправності;

c)    Ціакти мають державно-владний характер і є обов’язковими для чітко визначенихсуб’єктів;

d)    Цей акт не може бутиприйнятий в результаті делегування чи санкціонування;

e)    Маєчітко визначену форму та атрибути;

f)    Розрахованийна однократне застосування;

g)    Не має зворотньої сили;

h)    Може бути оскаржений всудовому порядку чи вищестоячому органу;

i)    Породжуєпевні юридичні наслідки для визначених суб’єктів;

Актиправозастосування класифікуються за п’ятьма критеріями.

I.    Запризначенням:

1)    Регулятивніправозастосовчі акти, що конкретизують права та обов’язки суб’єктів;

2)    Охоронні –що встановлюютьвид юридичної відповідальності;

II.    За характером приписів,що вміщуються в актах:

1)    Уповноважуючі — акти, щонадають можливість реалізувати суб’єктивне право;

2)    Зобов’язуючі – акти, щоконкретизують обов’язок та покладають необхідність його здійснення;

3)    Забороняючі – акти, щопопереджують протиправність поведінки.

III.  За суб’єктами:

1)    Акти парламенту;

2)    Акти глави держави;

3)    Акти Уряду;

4)    Акти міністерств,відомств та державних комітетів;

5)    Акти судових органів;

6)    Акти прокуратури;

7)    Акти правоохороннихорганів;

8)    Актиконтрольно-наглядових органів.

IV.  За формою виразу:

1)    Постанови;

2)    Укази;

3)    Розпорядження;

4)    Рішення;

5)    Накази;

6)    Ухвали;

7)    Протести;

8)    Подання;

9)    Вироки;

10)  Висновки.

V.   За галузевою належністю:

1)    У сфері цивільного права;

2)    Конституційного права;

3)    І т. д. 23 галузі, 12головних.

65.Ознаки та види актів тлумачення

Інтерпретаційніакти (акти тлумачення) – це юридичні документи, що приймаються відповіднимиорганами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових нормшляхом роз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів.

Інтерпретаційніакти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лишеєдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документу випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.

ОЗНАКИ:

1.Це акти, що маютьформально визначений характер, тобто мають чітку назву та атрибути;

2.Їх юридична силавизначається компетенцією суб’єктів, що ці акти;

3.Ці акти складаютьсистему, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням;

4.Приймаються на основіакту що тлумачиться, — тому мають допоміжний характер і повинні відповідатицьому акту;

5.Приймаються лише по тихактах, які мають суперечливий чи загальний зміст;

6.Діють впрордовж дії акту,що що тлумачиться, та змінюється разом з ним.

Інтерпретаційніакти класифікуються за п’ятьма критеріями.

І.В залежності від юридичної природи:

a)Інтерпретаційні актиправотворчості, що приймаються в процесі аутентичного чи легального тлумачення;

b)        Інтерпретаційніакти правозастосування, що вміщують правила застосування норм і є формоюузагальнення юридичної практики (роз’яснення колегії ВСУ);

ІІ.За суб’єктами прийняття:

a)Акти органів влади;

b)        Актиорганів управління;

c) Судових органів;

d)        Прокуратури;

e) Правоохоронних органів.

ІІІ.За сферами тлумачення:

a)Акти аутентичноготлумачення, що приймаються органом, який видав нормативний акт;

b)        Актиделегованого тлумачення, що приймаються органом держави у випадку офіційногоуповноваження;

IV.За поширеністю на суб’єктів:

a)Нормативні інтерпретаційніакти, що поширюються на невизначене коло суб’єктів;

b)        Казуальніінтерпретаційні акти, що поширюються на окрему ситуацію чи окремих суб’єктів.

V.     Взалежності від обсягу тлумачення:

a)Акти буквальноготлумачення, текст яких повністю співпадає з текстом припису, що тлумачиться:

b)        Актирозширеного тлумачення, текст яких ширший словесного виразу норми, щотлумачиться;

c) Акти обмеженого тлумачення євужчими змісту норми, що тлумачиться.

ЗНАЧЕННЯІНТЕРПРЕТАЦІЙНИХ АКТІВ.

1.Розкривають дійсний змістактів;

2.Сприяють реалізаціїправових приписів всіма суб’єктами;

3.Сприяють ліквідаціїнеточностей правових норм;

4.Заповнюють прогалини вправі.

66.Поняття та структура законодавства

Вюридичній літературі розрізняють поняття “система права” та системазаконодавства які не є тотожними і характеризують правову норму та способи їїзовнішнього виразу.

Системаправа – це внутрішня структура права, що характеризується певнимспіввідношенням таких елементів як норма права, інститут права та галузь права.

Системазаконодавства – є зовнішнім виразом права і характеризується як системанормативних актів.

Нормаправа

Інститутправа

Галузьправа

Інститут– інститут власності

Галузь– цивільне право

Вюридичній літературі існують три аспекти поняття “законодавство”:

1.Це система нормативнихактів, що приймаються вищим представницьким органом держави;

2.Це система нормативнихактів, що приймаються вищими органами влади та управління;

3.Це система всіхнормативно-правових актів, що приймаються державними структурами.

Системазаконодавства має складну структуру і характеризується наявністю трьох рівнів:

1. Вертикальна (ієрархічна)структура законодавства – характеризується розміщенням нормативних актів взалежності від їх юридичної сили.

/>Конституція

/>Конституційні закони

Підзаконнінормативні акти

2. Горизонтальна (галузева)структура законодавства – характеризує співвідношення нормативних актів заюридичною силою в рамках чітко визначеної сфери суспільних відносин (джерелабудь-якої галузі права);

3. Державна структура – характеризуєспіввідношення нормативних актів в залежності від особливостей форми державногоустрою.

-   федеральна структуразаконодавства характеризується наявністю загальнофедеральних актів і актівсуб’єктів федерації, та співвідношенням, заснованим на верховенствізагальнофедеральної конституції;

-   Унітарна системазаконодавства характеризується єдністю, а отже наявністю лише ієрархічної тагалузевої структур;

Отже,система законодавства – це система нормативних актів, особливостіспіввідношення яких визначається такою категорією як структура законодавства.

67.Система права та законодавства: співвідношення

Системиправа і законодавства є взаємодіючими, але різними явищами.

СПІЛЬНІРИСИ:

1.Системи права ізаконодавства будуються на єдиних принципах;

2.Залежать від особливостейустрою держави;

3.Відображають національніособливості держави;

4.Охороняються державою врівній мірі.

ВІДМІННІРИСИ:

Система права Система законодавства 1. Є внутрішньою структурою права; 1. Є зовнішньою формою права; 2. Визначає зміст права, характеризуючи права та обов’язки суб’єктів; 2. визначає систему форм права та належність держави до певної правової системи; 3. На формування та розвиток впливають суспільні відносини, що мають об’єктивний характер та залежать від рівня розвитку суспільства; 3. На формування та розвиток впливають фактори суб’єктивного значення, що визначають рівень свідомості та культури окремих суб’єктів; 4. Визначає ефективність системи законодавства, оскільки його змістом правовий припис, що вміщає правову норми як елемент системи права; 4. Є способом виразу правової норми та надання їй рис системності, обов’язковості та формальної визначеності; 5. Основним елементом є норма права. 5. Основним елементом є нормативно-правовий акт.

68.Систематизація законодавства

Системазаконодавства характеризується певним рівнем узгодженості нормативних актів, щопостійно потребує свого вдосконалення. Це вдосконалення здійснюється шляхомсистематизації.

Систематизація– це діяльність та недержавних структур по забезпеченню системностізаконодавства шляхом приведення діючих нормативних актів в єдину узгодженусистему.

Систематизаціязаконодавства досягається двома основними і якісно різноманітними по юридичнійприроді способами:

a)Кодифікацією;

b)        Інкорпорацієюдіючих нормативних актів.

Особливоюформою систематизації є консолідація, що визначається як діяльність суб’єктівпо зведенню близьких за змістом нормативних актів в єдиний акт (підготовкасистематичного зібрання діючих нормативних актів Уряду України).

69.Ознаки та види кодифікації

Кодифікація– різновид систематизації законодавства, що вміщає елементи правотворчості,який забезпечує системне нормативне регламентування певного виду суспільнихвідносин шляхом видання єдиного юридично узгодженого нормативного акту.

Врезультаті кодифікації створюються наступні акти:

a)Кодекси, що є результатомкодифікації галузей права;

b)        Положеннята статути, що регламентують певні питання в рамках сфери суспільних відносин.

Кодифікаціяхарактеризується наступними рисами:

1.Це діяльність виключноорганів держави;

2.Це діяльність, яка неможе бути делегованою чи санкціонованою;

3.Це діяльність, що вміщуєелементи правотворчості;

4.Це нормативнорнгламентована діяльність, що здійснюється в особливих процесуальних формах;

5.Це діяльність, щозавершується прийняттям єдиного нормативного акту;

6.Ці акти мають вищуюридичну силу в рамках галузі.

Розрізняютьнаступні різновиди кодифікації:

1.Галузева, щохарактеризується упорядкуванням норм виключно однієї галузі (КЗПП);

2.Міжгалузева, щосистематизує норми двох і більше галузей (повітряний кодекс);

3.Загальна, що надаєможливість впорядкувати норми, що регламентують однотипні відносини (основи проохорону здоров’я, звід законів).

Кодифікаціязавжди має офіційний характер.

70.Поняття та види інкорпорації

Інкорпорація– різновид систематизації, що характеризується об’єднанням нормативних актіввідповідно до чітко визначеної системи в єдиних збірниках.

Акти,що об’єднуються, розміщуються по такій системі, яка забезпечує зручності впроцесі їх знаходження та використання.

РИСИІНКОРПОРАЦІЇ:

1.Здійснюється державнимичи недержавними структурами;

2.Може мати як офіційнийтак і не офіційний характер;

3.Не має ознак правотворчості,тобто зміст актів не змінюється;

4.Має різноманітну юридичнусилу;

5.Проводиться з метоюполегшення користування нормативним масивом;

Інкорпораціяіснує у двох різновидах:

І.Офіційна – упорядкування системи нормативних актів шляхом видання компетентнимиорганами держави збірників діючих актів. Її результатом є не лише виданнязбірника, а і переліку нормативних актів, які втратили юридичну силу.

Втекст збірника вносяться офіційні зміни та виключаються з нього статті, щовтратили чинність. Ці акти є джерелом посилання в процесі правотворчої таправозастосовчої діяльності.

Офіційнаінкорпорація існує у двох різновидах:

a)        Хронологічна– упорядкування актів за часом їх видання (Відомості Верховної Ради України,Зібрання Постанов Уряду, Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств);

b)        Тематична– поєднання нормативних актів за сферою державної діяльності чи певноютематикою (Збірник нормативних актів Мінфіну щодо оподаткування).

ІІ.Неофіційна інкорпорація здійснюється різноманітними організаціями, органами таспособами і має довідково-інформаційний характер. Вона проводиться заініціативою вказаних суб’єктів без спеціального доручення правотворчого органу.

Збірники,що є результатом неофіційної інкорпорації, не можуть використовуватися вофіційному порядку в процесі вирішення юридичних справ.


71.Поняття, аспекти та вимоги законності

Вюридичній літературі розрізняють чотири аспекти поняття «законність»

1.Законність, як принципздійснення владних повноважень державою. Зміст, в даному випадку, складають:

a)Законодавче закріпленнядержавно-владних повноважень;

b)        Прийняттявладних рішень в рамках компетенції органів;

c) Прийняття владних рішень наоснові закону;

d)        Дотриманняв процесі реалізації владних повноважень прав і свобод людини.

2.Законність, як принципповедінки фізичних осіб у сфері права. Її зміст складають:

a)Реальна можливістьреалізації конституційно закріплених прав;

b)        Покладанняконституційно закріплених обов’язків;

c) Можливість звернення за державнимзахистом своїх інтересів;

d)        Реальністьта ефективність нормативно закріплених засобів відповідальності.

3.Законність, як принциппобудови системи нормативних актів. Характеризується як:

a)Відповідність законів тапідзаконних актів Конституції;

b)        Можливістьприйняття підзаконних актів лише на основі, у відповідності і на виконаннязакону;

c) Наявність ієрархічногопідпорядкування існуючих нормативних актів.

4.Законність, як режимсоціально-політичної сфери життєдіяльності суспільства. Це необхідність виконаннязаконів та, заснованих на них, підзаконних актів всіма суб’єктами права.Змістом є:

a)Законодавче закріпленнямеж можливої та необхідної поведінки фізичних, юридичних та посадових осіб;

b)        Законодавчезакріплення гарантій реалізації прав та виконання обов’язків;

c) Єдине розуміння та застосуванняправових приписів;

d)        Поширенняправових приписів на всіх без виключення суб’єктів.

Важливогозначення для розуміння законності мають вимоги законності – основні начала, щохарактеризують її зміст та значення.

1.  Верховенство закону, щохарактеризує вищу юридичну силу акту представницького органу чи референдуму всистемі нормативних актів;

2.  Єдність законності – наявністьєдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільнихвідносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів;

3.  Реальність законності –досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, управовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону;

4.  Доцільність законності – вибірзаконних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, якіє найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правовогорегулювання.

72.Гарантії законності

Станзаконності в державі безпосередньо залежить від комплексу факторів, щохарактеризується як “гарантії законності”.

Гарантіїзаконності – система засобів, за допомогою яких у суспільному життівпроваджується, охороняється та відновлюється законність.

Гарантіїзаконності поділяють на дві групи:

1.Загальносоціальнігарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні,економічні та ідеологічні;

2.Спеціально-юридичнігарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності.

Вказанігарантії класифікують за п’ятьма критеріями.

І.За суб’єктами застосування:

q Парламентські;

q Президентські;

q Судові;

q Адміністративні;

q Контрольні.

ІІ.За характером юридичної діяльності:

q Діяльність парламенту якгаранта прийняття Конституції та законів;

q Діяльність Президента якгаранта реалізації та охорони законів;

q Діяльність Уряду якгаранта конкретизації та виконання законів;

q Діяльність суду якгаранта захисту законів;

q Діяльність правоохороннихорганів як гаранта охорони законів;

q Діяльність прокуратури якгаранта забезпечення режиму законності.

ІІІ.За напрямками:

q Конституційні гарантії,що визначають зміст гарантій законності;

q Процесуальні гарантії, щовизначають процес здійснення конституційних гарантій.

IV.За змістом:

q Розвинутість системиправа;

q Непротирічністьзаконодавства;

q Ефективна система наглядуза законністю;

q Наявність ефективнихзасобів примусу, що забезпечують відновлення порушеного права.

V.     Застатусом:

q Превентивні, що сприяютьпопередженню порушення закону;

q Охоронні – передбаченізаконом заходи примусового впливу;

q Каральні – реальнаможливість застосовування до порушників передбачених законом заходів.


73.Поняття, необхідність та значення тлумачення

Недосконалістьнормативних актів передбачає необхідність їх тлумачення.

Тлумачення– діяльність органів держави, посадових та фізичних осіб, що здійснюється зметою уяснення та пояснення змісту правової норми.

Уясненнязмісту відбувається суб’єктом (для себе), а пояснення – для інших.

Необхідністьтлумачення викликана:

1.Існуванням права взагальній формі, що адресується невизначеному колу осіб, що вимагає пояснення впроцесі конкретизації;

2.Наявністю особливостейправових приписів, що визначаються їх лаконічністю, абстрактністю та наявністюспеціальної термінології;

3.Недосконалістю юридичноїтехніки, що характеризується наявністю норм, які мають незакінчений зміст (…вінших випадках, передбачених законом);

4.Необхідністюпристосування нормативних актів, що мають тривалу історію існування, дооб’єктивних змін в життєдіяльності суспільства.

Значеннятлумачення.

1.Сприяє правильнійреалізації правових приписів всіма суб’єктами права;

2.Сприяє забезпеченнюпринципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми;

3.Дає можливістьліквідувати неточності в законодавстві;

4.Дає можливість заповнитипрогалин в праві.

74.Способи тлумачення

Способитлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що використовуєтьсядля визначення змісту правової норми.

Основнимиспособами тлумачення є:

1. Граматичний – уяснення змістунорми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризуєзначення слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків;

2. Систематичний, що являє собоюпояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами всистемі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться,визначається як засіб встановлення її змісту;

3. Логічний – надає можливістьвизначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомівяк абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від протилежного;

4. Історичний – визначає зміст нормичерез характеристику конкретних історичних умов її прийняття;

5. Спеціально-юридичний – надаєможливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки;

6. Функціональний – визначає змістприпису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує норма, а такожфакторів, що впливають на її зміст.

75.Види тлумачення

Тлумаченнякласифікують на різновиди за двома критеріями.

І.За обсягом:

1)    Буквальне – зміст нормиспівпадає з словесним її виразом в статті;

2)    Поширювальне – змістнорми є ширшим її словесного виразу;

3)    Обмежувальне – змістстатті вужчий її словесного виразу.

ІІ.За суб’єктами:

1)    Офіційне – здійснюєтьсяуповноваженими на це органами держави та має обов’язковий характер в процесізастосування права.

Всвою чергу офіційне тлумачення поділяється, в залежності від суб’єктів, на:

Ø  Аутентичне, що здійснюєтьсяорганом, який прийняв акт;

Ø  Легальне – засноване на спеціальномудозволі держави на тлумачення. Загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган,який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений;

Ø  Нормативне, що є обов’язковим впроцесів вирішення всіх справ даного виду (Постанови Пленуму ВСУ “Про судовупрактику у справах…);

Ø  Казуальне, що є обов’язковим прирозгляді конкретної справи.

2)    Неофіційне тлумачення –здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають права на офіційнетлумачення і є необов’язковим для органів, що застосовують норми. Існує у двохрізновидах:

Ø  Доктринальне, що визначається якнауковий аналіз статей закону (науково-практичні коментарі);

Ø  Повсякденне, що здійснюється впроцесі адвокатської практики, консультування та громадянами.

76.Принципи права

Принципиправа – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуютьсяуніверсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображаютьсуттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальненівідображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства вцілому. Притаманна принципам властивість універсального та абстрактногозасвоєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правовоїсистеми, механізмі правового регулювання, правосвідомості та ін.

Принципиправа:

·  Визначають нормоутворюючу іправозастосовну діяльність;

·  Координують функціонуваннямеханізму правового регулювання;

·  Є критеріями оцінки правності(правової природи) рішень органів держави і дій громадян;

·  Формують правове мислення іправову культуру;

·  Цементують систему права.

Формиіснування принципів права різноманітні:

-   У вигляді вихідних засадправових теорій і концепцій;

-   Я к правові орієнтаціїсуб’єктів права;

-   У вигляді змісту правовихнорм чи їх угруповань;

-   У вигляді вимог правовогорегулювання;

-   У вигляді правовихцінностей та ін.

Правовіпринципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормахправа завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чидеталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтяхнормативно-правових актів.

Призначенняправових принципів полягає у тому, що вони:

1)  Здійснюють універсальне іузагальнене закріплення основ суспільного ладу;

2)  Забезпечують одноманітнеформулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правовогорегулювання та інших видів правового впливу (інформаційного,ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системостворюючого та ін.).

Залежновід функціонального призначення і об’єкта відображення принципи праваподіляються на соціально-правові і спеціально-правові.

v Соціально-правові принципивідображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні матиправову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей надінтересами класів, націй і т.ін., єдність суспільних і особистих інтересів).

v Спеціально-правові принципиузагальнюють засади формування та існування власне права як специфічногосоціального явища. Поділяються на:

·   Загальноправові принципи:

1.  Принцип гуманізму – домінування уформуванні і функціонуванні правової системи невід’ємних природних прав ісвобод людини;

2.  Принцип рівності громадян предзаконом – всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної йіншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права іобов’язки, несуть рівну відповідальність перед законом;

3.  Принцип демократизму – право,законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосереднюі посередню форми демократії;

4.  Принцип законності (правності) –здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянськогосуспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природнимиправами і обов’язками людини;

5.  Принцип взаємної відповідальностідержави і особи – не тільки особа відповідальна перед державою, але й державаперед особою. Вони пов’язані взаємними правами і обов’язками.

·   Міжгалузеві принципи –діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах (принцип здійсненняправосуддя тільки судом);

·   Галузеві принципи –притаманні окремим галузям права;

·   Принципи інститутів – їхдія обмежена предметом їх регулювання.

77.Функції права

Соціальнепризначення права, цого місце і роль у системі соціального нормативногорегулювання відображується у його функціях – основних напрямках впливу права насуспільні відносини.

Функціїправа поділяються на соціальні і спеціально-юридичні.

Соціальніфункції права – це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдностіформи і змісту. Так праву притаманні:

-   ідеологічна;

-   економічна;

-   політична функції та ін.

Спеціально-юридичніфункції права – це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини. Уцьому випадку виділяють:

·  Регулятивна функція – як об’єктсвого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які правовпорядковує шляхом:

1)      закріпленнясталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їхнедоторканність (статична функція);

2)      заохочення,стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальніцінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція).

· Охоронна функція – спрямована назахист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальнно шкідливих інебезпечних діянь людей і їх об’єднань, відновлення порушених прав суб’єктів.

78.Правосвідомість

Правосвідомість– це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правовоїдійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право,його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдськихцінностей.

Правосвідомістьвідбиває різні види суспільних відносин (економічних, політичних, духовнихіт.д.), що відображуються також в інших формах суспільної свідомості. Томуправосвідомість активно взаємодіє з ними, взаємозбагачуючись.

Правосвідомістьсуспільства складається з трьох елементів:

-   Ідеологічних;

-   Психологічних;

-   Поведінкових.

·          Правоваідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, яківідображують теоретичне відношення суспільства до права, державно-правовогорозвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Сучасна правоваідеологія включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріорітетузагальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і,відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормамивнутрішнього права, теорії правової держави і гросмадянського суспільства,принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо. Формуєтьсяв результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основіузагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорійминулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвиткуі функціонування держави і права.

·     Правовапсихологія утворбється стихійно на основі емпіричного, безпосередньоговідображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у виглядісуспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т. ін. Виникнення йіснування правової психології пов’язане з властивістю людей безпосередньочуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на зовнішні щодо нихправові явища. Тому правова психологія виявляється в почуттях, емоціях,настроях членів суспільства щодо права. В структурі правової психології слідвиділити такі складові:

1.    Сталі (правові звичаї,традиції, звички);

2.    Динамічні (настрої,почуття, переживання);

3.    Пізнавальні (правовіемпіричні знання, уявлення, погляди);

4.    Емоційні (правові емоції,почуття, настрої);

5.    Регулятивні елементи(правові звички, традиції, звичаї).

·     Поведінковучастину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки.Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб’єктівправа, її напрямок, характер.

Функціїправосвідомості – це головні напрямки її впливу на правові явища, правовусистему в цілому. Основними функціями правосвідомості є:

1)        Когнітивна– пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції,ідеї, суб’єкти набувають правових знань;

2)        Правоутворююча– правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як формазовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави.Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якостінорм права, форм і засобів правового регулювання;

3)        Регулююча– вплив права на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їхправові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки.

Структуруправової свідомості становлять три складові:

¨ Правові знання. Суб’єкт набуваєправових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомостіпро конкретні норми права, призначення правової надбудови, правовогорегулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів іпосадових осіб держави і т. ін.

¨ Правові оцінки. Роль правовихоцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїхдіях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх усвідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове,необхідне.

¨ Правові установки. Відображуютьне тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певнихуявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як нарегулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правовіустановки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, якахарактеризується:

1)      Наявністюкомпонентів різної діаметрально протилежної значущості – позитивного інегативного відношення до права;

2)      Акцентуацієюповедінкових (регулятивних) аспектів;

3)      Домінуючимзначенням елементів обов’язкового, нормативного.

Рівніправових установок відповідають певним структурним елементам правової поведінки– для дій характерні правові звички, операцій – правові диспозиції, поведінки –ціннісні орієнтації.

Правосвідомістьвиникає не сама по собі, а як результат процесу соціалізації, під якимрозуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття нимправових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбаньсуспільства і т. д. Правова соціалізація може здійснюватись в різних формах –стихійного сприйняття права, цілеспрямованих правового виховання ісамовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення правовоїдіяльності тощо. Однією з найважливіших форм правової соціалізації є праврвевиховання.

79.Правова культура

Правовакультура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутогосуспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободиособи, інші найважливіші соціальні цінності.

Складовоюкультури як соціального явища є рівень засвоєння членами суспільства правовихцінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги доправа і т. д.), ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження в життя.

Показникправової культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері,добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян.

Вюридичній науці склалося декілька методичних підходів до вивчення правовоїкультури, найважливішими серед яких є структурно-функціональний іаксіологічний.

Структурно-функціональнийпідхід базується на розумінні правової культури як сукупності (системи)елементів правової дійсності (правової надбудови, правової системи) у єдності зїх реальним функціонуванням, тобто основна увага у цьому випадку зосереджуєтьсяна статиці і динаміці правової культури. Я кщо статичний (структурний) аспектправової культури це її склад, внутрішня форма, то динамічний (функціональний)– виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою таіншими соціальними явищами.

Структураправової культури має складний характер. Залежно від носія (суб’єкта) правовоїкультури її поділяють на:

-   правову культурусуспільства;

-   правову культурусоціальної групи;

-   правову культуру особи.

Правовакультура суспільства складається з таких найбільш великих правових утворень:

1)        системиправових норм як особливих правил поведінки, що зовні відображені у системінормативно-правових актів та конкретизуючих їх актів індивідуальногорегулювання;

2)        сукупностіправовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою правовихнорм, які складаються з юридичних прав і обов’язків;

3)        сукупностісуб’єктів права (фізичних, включаючи посадових осіб, державних та іншихорганізацій, соціальних груп, соціальних спільностей);

4)        правосвідомості– системи духовного відображення правової дійсності;

5)        режимузаконності і правопорядку – стану фактичної впорядкованості суспільнихвідносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складаютьправомірні дії суб’єктів права.

Динамічний(функціональний) аспект правової культури може розглядатись як сукупністьправових процесів:

-   правоутворення;

-   правового мислення;

-   правового регулювання, утому числі правотворчості;

-   реалізації норм права;

-   правозастосування;

-   правомірної поведінки.

Аксіологічнийпідхід – відображає якісну характеристику правової культури. Тут правовакультура розуміється як система правових цінностей, що утворюються у ходірозвитку суспільства і відображують пргресивні досягнення минулого ісьогодення.

Якіснавідмінність правової культури полягає у її відповідності правовому прогресу. Якщосутністю соціального прогресу є становлення свободи, то правовий прогрес – цеїї правова форма, правове становище особи в суспільстві, правовий статусгромадянина в державі, що відповідають ступеню визнання загальнолюдськихцінностей, таких, як права і свободи особи, що забезпечуються і гарантуютьсядержавою кожному громадянину.

Правовакультура суспільства не існує поза правовою культурою його суб’єктів(соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатомкультурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюютьсяіснуючі і утворюються нові правові цінності.

Правовакультура особи включає правосвідомість, розуміння принципів права, повагу донього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов’язків таінших правових явищ.

80.Поняття та риси системи права

Системаправа – це внутрішня будова права як системи правових норм. Внутрішня форма(структура) права характеризується:

1)        єдністюйого складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, яківизначають зміст правових норм, утворенням і чинністю останніх на основі єдинихпринципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волеюбільшості населення і т. ін.;

2)        диференціацієюправа на відносно відокремлені складові частини у вигляді певних об’єднаньправових норм (галузі та інститути права);

3)        наявністюрізних видів зв’язків норм права та їх об’єднань між собою (соціальних,ідеологічних, юридичних, державних та ін.).

Внутрішнябудова права має складний характер і може бути виявлена за допомогою різнихкритеріїв:

І.За характером і змістом впливу норм права на суспільні відносини правові нормиподіляють на :

-   регулятивні ;

-   та охоронні групиправових норм.

ІІ.За соціальними зв’язками, що регулюють норми права:

-   координаційні (на засадахрівності суб’єктів);

-   субординаційні (назасадах підлеглості).

ІІІ.Найбільш поширеним є об’єднання норм права у певні угруповання на основіособливостей предмету і методу правового регулювання. У цьому випадку внутрішнюструктуру (форму) права складають:

-   міжгалузеві комплекси;

-   галузі;

-   підгалузі;

-   інститути права.

Міжгалузевікомплекси – об’єднують в собі деякі галузі, підгалузі, інститути права. Доміжгалузевих комплексів слід віднести морське, природоохоронне право. Вониоб’єднують групи норм цивільного, адміністративного, процесуального,кримінального права та ін.

Галузьправа – це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність йогонорм, об’єднаних загальністю предмету і методу правового регулювання. Галузьправа поділяється на підгалузі та інститути права.

Підгалузьправа – це складова частина галузі права, яка об’єднує норми права, щорегулюють суспільні відносини певного виду. Я к приклад підгалузі цивільногоправа є авторське і винахідницьке право, фінансового – банківське право.

Інститутправа – це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулюєконкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, уцивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносинивласності.

81.Характеристика галузей права

Провідноюскладовою частиною права є його галузь, яка об’єднує норми права, випливаючи ізєдності предмету і методу правового регулювання, властивих цим нормам.

Предметправового регулювання – це сукупність якісно однорідних відносин певної сферисуспільного життя, врегульованих правовими нормами (майнові відносини,пов’язані з визначенням кари за злочин, управлінські та ін.).

Методправового регулювання – сукупність засобів впливу права на суспільні відносини.Складовими його є:

1)    характер взаємозв’язківсуб’єктів (відносини рівності чи підлеглості);

2)    способи правовогорегулювання (заборона, дозвіл, зобов’язання, заохочення, стимулювання);

3)    юридичні наслідки –винагорода, юридична відповідальність.

Кожнійгалузі права властивий певний метод правового регулювання, характеристика якогозумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чиіншої галузі права.

Галузьправа – це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність йогонорм, об’єднаних загальністю предмету і методу правового регулювання. Галузьправа поділяється на підгалузі та інститути права.

Системуправа України складають галузі державного, адміністративного, фінансового,земельного, цивільного, трудового, сімейного, кримінального,цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та інші галузі права.

82.Поняття та форми реалізації права

Реалізаціянорм права – це втілення положень правових норм у фактичній поведінці(діяльності) суб'єктів права. Це втілення виключно правомірної поведінки,різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих абоінших суб’єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, змістякого був закладений законодавцем при виданні норми права.

Об’єктивнийбік реалізації норм права являє собою виконання правомірних діянь у місцях і втерміни, передбачені нормами права.

Суб’єктивний– виявляє ставлення суб’єкта до правових вимог і стан його волі у моментздійснення дій, що вимагаються правом. Адже при зникненні бажання щодозабезпечення відповідності своєї поведінки до правових вимог припиняєтьсяпроцес реалізації права.

Нормиправа можуть бути реалізовані у різних формах:

-   у правовідносинах і позаними;

-   з участю державнихорганів та без них.

Формареалізації права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій правових норм,специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінкисуб’єктів, які реалізують правові норми. Відповідно до цього розрізняють такіформи реалізації норм права: додержання, виконання, використання, тазастосування правових норм.

·   Додержання норм права –це форма реалізації норм права, яка знаходить свій вираз в узгодженнісуб’єктами своєї поведінки з нормами-заборонами. Сутність додержання норм праваполягає у тому, що суб’єкт утримується від порушення заборон, які містяться утих чи інших правових нормах. Характерна риса даної форми – пасивна поведінкасуб’єктів: вони не чинять дій, що заборонені нормами права, і таким чиномвиконують правові заборони.

·   Виконання норм права – цеформа їх реалізації, що знаходить свій вираз у діях суб’єктів щодо здійсненнязобов’язуючого припису права. Якщо норма права містить обов’язок, то простоутримання суб’єкта від вчинення певних дій вже недостатньо. Більше того, вдеяких випадках воно може кваліфікуватись як протиправна поведінка. Особливоюрисою виконання норм права є активна поведінка суб’єктів: вони чинять дії,відповідно до юридичних норм, тобто виконують покладені на них активніобов’язки (батьки утримують неповнолітніх дітей і забезпечують їм певний рівеньосвіти).

·   Використання норм права –ця форма реалізації норм права полягає у здійсненні тими або іншими суб’єктамиповноважень, наданих їм нормами права. Здійснюючи, наприклад, продаж чи даруванняякої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування ірозпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормоюправа. Особливістю використання норм права є те, що суб’єкт сам вирішує,використовувати чи утриматися від використання суб’єктивного права, що йомуналежить. На відміну від додержання і виконання норм права, які можуть бути якдобровільними, так і примусовими, його використання може бути лишедобровільним.

·   Застосування норм права –це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановленихформах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів іуповноважених державою громадських органів щодо прийняттяіндивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.

83.Особливості правозастосування

Застосуваннянорм права характеризується низкою ознак, які суттєво відрізняють цю форму віддодержання, виконання і використання норм права.

По-перше– це діяльність, яка здійснюється лише відповідними державними органами чи заїх делегуванням громадськими структурами. Громадяни не можуть бути суб’єктамизастосування норм права. Правозастосовчу діяльність здійснюють державні органи,посадові особи і, у деяких випадках, громадські організації. В дійсності застосуваннянорм права здійснюється декількома правозастосовчими органами. Так, покримінальній справі дії по застосуванню норм права здійснюють: органирозслідування – суд – виправні установи.

По-друге,застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування –один із видів державної діяльності і здійснюється від імені держави абоуповноважених нею суб’єктів і тому є обов’язковим для всіх адресатів.

По-третє,застосування норм права завжди має активний творчий характер, про що свідчить багатостадійністьцього процесу.

По-четверте,правозастосування здійснюється у певних процесуальних формах. В одних випадкахнорми щодо порядку розгляду справ дуже деталізовані і утоворюють самостійніпроцесуальні галузі права (кримінально-процесуальне право), в інших – лишевстановлюється певна процедура вирішення окремих справ (прийом на роботу,призначення пенсії і т. д.).

По-п’яте,процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта, вякому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи.

Отже,Застосування норм права – це спрямована на реалізацію норм права і здійснюванав спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльністьдержавних органів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняттяіндивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.

Необхідністьзастосування норм права зумовлена випадками:

v   Коли правові відносиниможуть виникнути або змінитися лише за рішенням державного органу (зарахуваннядо навчального закладу, призов на службу до збройних сил);

v   Коли правовідносини, щовиникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожномувипадку їх слід контролювати з точки зору законності та закріплюватиспеціальним рішенням компетентного органу (рішення відповідного органу продозвіл приватизації громадянином житла, реєстрація нотаріальним органомзаповіту тощо);

v   Коли для виникненняпевних правовідносин потрібне офіційне підтвердження наявності або відсутностіконкретних фактів (визнання батьківства, визнання померлим тощо);

v   Коли виникає суперечка,яка має юридичне значення, з приводу певних фактів або відносин і сторони саміне можуть дійти узгодженого рішення (поділ майна);

v   У випадках, коли слідвдаватися до мір державного примусу (конфіскація майна, стягнення штрафу). Аджедержавний примус у правовій сфері набирає чинності не автоматично. Норми правалише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовуєтьсявідповідними державними органами.

Отже,в прцесі застосування норм права уповноважений орган за допомогоюіндивідуальних актів вирішує два завдання:

1.організації виконанняприписів норм права, їх позитивного виконання;

2.забезпечення відповідноїреакції на порушення або неналежне виконання норм права.

Застосуваннянорм права буде вірним лише тоді, коли цей процес відповідає таким умовам:

а)він повинен бути законним. Тобто, коли весь процес застосування конкретноїнорми права відбувається саме в межах, визначених відповідними правовиминормами;

б)він повинен бути обгрунтованим, тобто має застосовуватися норма права,передбачена для даного конкретного випадку. Обгрунтованість правозастосуванняпередбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадківсвавілля правозастосовувачів, немотивованість правозастосовчих рішень.

84.Стадії правозастосовчого процесу

Процесзастосування норм права може починатися за ініціативою самогоправозастосовувача, вказівкою вищестоячого органу або за заявами зацікавленихсуб’єктів і являє собою систему послідовних дій, певні однорідні групи якихоб’єднуються у так звані стадії правозастосування.

Доцільновиділити такі самостійні стадії процесу правозастосування.

Першастадія – це встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, щопотребує врегулювання або вирішення. На цій стадії застосування правових нормналежить встановити, які дії, події відбулись та чи мають вони юридичнезначення. Всю сукупність обставин, які підлягають встановленню, можна віднестидо трьох основних груп:

1)        фактичніобставини, з якими нормами права пов’язано виникнення юридичних наслідків№;

2)        дані,які характеризують особистість суб’єктів, причетних до розгляду відповідноїсправи;

3)        обставини,що спонукали суб’єктів до певної поведінки (правомірної або протиправної).

Прицьому беруться до уваги умови, мотиви юридично значущої поведінки.

Посвоїй суті ця стадія являє собою процесуальну діяльність, яка знаходить вираз узбиранні, перевірці та оцінці відповідних доказів по справі та їх джерел. Прицьому методи і засоби, що застосовуються при встановленні та дослідженніобставин справи, повинні бути:

-   дозволені правом;

-   етичні;

-   наукові;

-   ефективні.

Другастадія зводиться до вибору та встановлення аутентичності тексту норми права(юридична кваліфікація). На цій стадії встановлюється, на основі змісту якоїнорми права повинна розглядатися дана конкретна ситуація.

Юридична(правова) кваліфікація – це встановлення тотожності (подібності) ознакконкретної поведінки суб’єктів тим ознакам, які зафіксовано у нормі права.

Привиборі норми права, що передбачала б обставини, які слід урегулювати, требавстановити аутентичність правової норми:

-   упевнитись, що текстнорми, яка використовується не був змінений у встановленому порядку;

-   чи є вона чинною у даниймомент.

Дляцього треба користуватися лише офіційно виданими текстами.

Взагалі,кожну обрану для застосування норму права слід досліджувати в таких напрямках:

¨ чи була чинною нормою права намомент, коли відбувалися обставини, що досліджуються;

¨ чи чинна вона на моментрозглядання конкретної справи;

¨ чи чинна вона на території, дерозглядається справа;

¨ чи поширюється її чинність насуб’єктів, які пов’язані з цією справою;

¨ чи є текст норми, якийзастосовується, аутентичним її офіційно встановленому змісту.

Націй стадії застосовуються різні види тлумачення (див. пит. 74,75)

Третястадія – це прийняття рішення по справі. Ця стадія пов’язана із застосуваннямнорм права, на яких оформлюються результати всієї правозастосовчої діяльності.Прийняте рішення знаходить свій вираз в акті застосування права, тобто увиданні індивідуального акта владного характеру, що встановлює права іобов’язки конкретних суб’єктів (вирок, наказ, рішення і т.д.).

Актизастосування норм права виступають як один із засобів державного керівництва ізасіб вирішення юридичних справ, що виконує функції індивідуального регулюванняповедінки суб’єктів в конкретних правових відносинах. Акти застосування нормправа характеризуються такими ознаками:

1.  це офіційний акт компетентногооргану, що виражає волю держави і уособлює однобічне волевиявленняуповноваженого органу;

2.  він має обов’язкове значення;

3.  акт застосування завжди маєіндивідуальний характер;

4.  він може відігравати рольюридичного факту, тобто сприяти виникненню, зміні та ліквідації правовідносин;

5.  це акт, що виданий на основі і увідповідності до норм права, які застосовуються;

6.  він міститьіндивідуально-конкретне, державно-владне веління (розпорядження);

7.  він видається у певній формі і упередбаченому законом порядку;

8.  він має юридичну силу ізабезпечується відповідними засобами;

Актизастосування норм права різняться від нормативних актів за такими ознаками:

-   нормативні акти містятьнорми права, тобто приписи до невизначеного кола осіб, а акти застосуваннямістять індивідуальні приписи, що адресовані персонально до зазначених у нихосіб та організацій;

-   нормативні актихарактеризуються можливістю неодноразової їх реалізації, а акти застосуваннящодо конкретного життєвого випадку мають одноразову чинність.

Четвертастадія застосування норм права – заключна, на якій здійснюються фактичні дії,завдяки чому норма права, її настанови впроваджуються в життя. Наприклад,студент, зарахований до ВУЗу, починає навчання у навчальному закладі.

85.Аналогія права, аналогія закону

Прогалинив праві – це відсутність норм права (або їх частин), що регулюють конкретнесуспільне відношення у тому випадку, якщо воно підлягає сфері правовогорегулювання. Дійсна прогалина в праві існує тоді, коли певне питання повиннорозв’язуватись юридичними засобами, але правом таке розв’язування непередбачено. Наприклад, прогалиною кримінального права можна визнативідсутність норми про відповідальність жінок за зловживання алкоголем абонаркотиками в період вагітності чи годування дитини, яке призвело до смерті чикаліцтва дитини.

Найбільшефективним засобом усунення прогалиниу праві є видання компетентним органомправових норм, яких бракує. Однак такий шлях правотворення не завждиприйнятний. Тому в деяких випадках прогалини в праві можуть бути усунені задопомогою таких прийомів, як застосування аналогії закону і права.

Аналогіязакону – це застосування для урегулювання даних відносин закону, що регулюєаналогічні (близькі за змістом) відносини. Так, КПК не передбачена можливістьвідводу громадського обвинувача. Але він містить статтю щодо регулюванняпорядку відводу державного обвинувача. На її основі і вирішується першепитання.

Увипадках, коли суспільні відносини прямо не врегульовані ніякими нормами праваі відсутні норми, що регулюють схожі відносини, застосовують аналогію права,тобто вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права(гуманізму, справедливості, рівноправ’я і т. ін.).

Слідбрати до уваги, що аналогія закону, і особливо аналогія права, мають обмеженусферу використання. Їх застосування повністю виключене при вирішенні питанняпро притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, щоможуть виникнути виключно при скоєнні суспільно небезпечних діянь, передбаченихзаконом. У той же час аналогія припустима в цивільному, трудовому і в деякихінших галузях права. Але в кожному конкретному випадку рішення, що булоприйняте за допомогою використання аналогії закону чи права, має значеннявиключно для даного конкретного випадку.

86.Поняття, риси та види правовідносин

У суспільствііснує багато різних за своїм змістом відносин, з-поміж яких правові відносинизаймають особливе місце. Правові відносини є результатом дії вимог норм правана відносини між різними суб’єктами. Вони мають низку ознак, що відрізняють їхвід інших видів суспільних відносин. Такими ознаками є:

1)        належністьправовідносин до сфери ідеологічних відносин як результат свідомої діяльностілюдини;

2)        правовідносиниз формальної точки зору суто юридичного підходу нерозривно пов’язані з нормамиправа, виникають на їх основі. Реально можуть виникати лише правовідносини, яківизначені юридичною нормою. Єдиний виняток з цього правила – виникненняправовідносин у випадку вирішення справи на основі аналогії права;

3)        правовідносини– це особлива форма взаємозв’язку суб’єктів через їх права і обов’язки, щозакріплені у правових нормах. У правовідносинах завжди є дві сторони – одна, щомає суб’єктивні права, і друга – на яку покладені відповідні юридичніобов’язки;

4)        управовідносинах реалізація суб’єктивних прав і здійснення юридичних обов’язківзабезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу;

5)        правовідносини– це вольові відносини між суб’єктами, тобто вони виникають за їхволевиявленням. При цьому є правовідносини, для виникнення яких потрібневолевиявлення всіх його учасників (вступ до шлюбу), та правовідносини, длявиникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (проведенняобшуку, накладення адміністративного стягнення).

Отже,правовідносини – це специфічні вольові суспільні відносини, що виникають наоснові відповідних норм права, учасники яких взаємопов’язані суб’єктивнимиправами та юридичними обов’язками.

Виходячи з того,що правовідносини – це поєднання фактичних суспільних відносин і юридичних норм,розрізняють їх юридичний і фактичний зміст. Юридичний зміст правовідносин – цезафіксовані у нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки їхучасників. Суб’єктивне право розуміється як міра можливої поведінки, щоналежить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яказабезпечується відповідними юридичними обов’язками інших (зобов’язаних) осіб.

Юридичнийобов’язок – це покладена на зобов’язану особу і забезпечена можливістюзастосування засобів державного примусу міра необхідної поведінки, яку вонаповинна здійснювати в інтересах уповноваженої особи. Фактичний змістправовідносин – це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямованіна реалізацію їх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Існуючі усуспільстві правовідносини, залежно від їх певних ознак, поділяються надекілька видів:

1. За функціональною спрямованістю норм права, на основі яких виникають правовідносини а) регулятивні, в яких поведінка суб’єкта повністю відповідає приписам норм права, тобто є правомірною; б) охоронні – виникають з факту неправомірної поведінки суб’єктів як реакція держави на таку поведінку. 2. За рівнем індивідуалізації суб’єктів а) відносні – в яких точно визначені права і обов’язки всіх учасників як уповноважених, так і зобов’язаних (покупець і продавець, наречений і наречена і т. ін.); б) абсолютні – в яких визначена лише одна сторона – носій суб’єктивного права, а всі інші визнаються зобов’язаними не заважати здійсненню ним своїх прав (відносини власності, в яких точно визначений власник, а всі інші – зобов’язані не втручатися в його справи). 3. За галузями норм права Державно-правові, адміністративно-правові, кримінально-процесуальні і т.ін. 4. За кількістю суб’єктів а) прості, що відбуваються лише між двома суб’єктами; б) складні – між трьома і більше суб’єктами 5. За розподілом прав і обов’язків між суб’єктами а) односторонні, в яких кожна сторона має або лише права, або лише обов’язки; б) двосторонні, в яких кожна із сторін має як права так і обов’язки. 6. За характером дій зобов’язаного суб’єкта а) активні, в яких зобов’язаний суб’єкт мусить вчинити певні дії; б) пасивні, в яких він повинен утриматись від певних дій. 7. За волевиявленням сторін а) договірні, для виникнення яких необхідне виявлення волі (згода) як уповноваженої, так і зобов’язаної сторони (напр. Договір найму); б) управлінські, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони (накладення адміністративного стягнення).

87. Юридичніфакти

Юридичні факти –це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення,зміну або припинення правовідносин. Без юридичних фактів правовідносининеможливі.


За різнимиознаками юридичні факти поділяються на такі видові групи:

а) правоутворюючі – на основі яких суб’єкти набувають певних прав та обов’язків (при досягненні певного віку – право брати участь у виборах депутатів); 1. За юридичними наслідками б) правозмінюючі – що тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язків; в) правоприпиняючі – що ліквідують певні права і обов’язки, носієм яких суб’єкт був до виникнення цих фактів. а) прості – що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслідків; 2. За складом б) складні – що являють собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків 3. За тривалістю у часі а) одноактні – що складаються з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка, що дає право на проїзд); б) триваючі (або юридичні стани) – тривала у часі ознака (перебування у шлюбі) а) події – відбуваються незалежно від волі суб’єктів (стихійне лихо); 4. За відношенням до волі суб’єктів

б) дії – відбуваються по волі суб’єкта:

-               правомірні – відповідають вимогам норм права;

-               протиправні – не відповідають вимогам правових норм.

Правомірніюридичні факти поділяються на:

1)        юридичніакти – дії, що спеціально чиняться з метою виникнення певних юридичнихнаслідків (подача заяви про прийом на роботу);

2)        юридичнозначущі вчинки – дії, що не мають на меті спричинення юридичних наслідків, алевони виникають в силу закону (знахідка скарбу).

Як юридичні фактиможуть виступати правові презумпції. Презумпція  це припущення про наявністьабо відсутність певних фактів, що спираються на зв’язок між фактами, якіприпускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвимдосвідом. Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припускається звеликою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, щополегшує досягнення істини у вирішенні справи.

Правова презумпція– це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певнихюридичних фактів. Правові презумпції поділяються на:

a)презумпції,що не можуть бути спростовані – це закріплені в законі припущення про наявністьабо відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребуютьдоказу (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітнього);

b)        презумпції,що можуть бути спростовані – це закріплені в законі припущення про наявністьабо відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки увідповідності із встановленою процедурою не буде встановлено інше (презумпціяневинності).

88. Правомірнаповедінка

Правомірнаповедінка, на відміну від протиправної, характеризується соціальною корисністю,відповідністю моделям, відображеним у правових нормах, позитивними юридичниминаслідками. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є:

-   з формального боку – їїадекватність правовим нормам;

-   з погляду правової природи –“правомірність”. Під нею розуміється:

a)      відповідністьнормам права, праву взагалі;

b)      одиницявиміру, за допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої,що має правову природу;

c)      здатністьправа регулювати певну поведінку суб’єктів, а також властивість цієї поведінкибути врегульованою правовими засобами.

Правомірнаповедінка має складний характер. Зокрема, вона пов’язана з правовідносинами нетільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільнівідносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їх соціальнимзмістом, засобом втілення суб’єктивних прав і обов’язків у життя. Це дозволяєдеталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права,правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну формуреалізації суб’єктивних прав і обов’язків, втілення правових настанов у життя,форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

Як загальна формареалізації суб’єктивних прав і обов’язків правомірна поведінка, випливаючи з характерунорм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання івикористання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного ісоціального змісту реалізації норм права.

Правомірнаповедінка в механізмі правового регулювання відображується:

-   у нормах права – як модель;

-   у юридичних фактах – якконкретні життєві обставини;

-   у правовідносинах – яксуб’єктивні права і обов’язки;

-   в їх реалізації – як загальнаформа і засіб;

-   в правопорядку – як йогозміст

Це характеризуєправомірну поведінку як явище, що об’єднує елементи механізму правовогорегулювання в єдине ціле.

За різнимикритеріями правомірна поведінка поділяється на види:

1. В аспекті юридичних фактів на:

юридичні вчинки та індивідуальні акти:

-        правоутворюючі;

-        правозмінюючі;

-        правоприпиняючі діяння.

2. У плані реалізації норм права на:

-        дотримання;

-        виконання;

-        використання;

-        правозастосування.

3. Як зміст правовідносин на:

здійснення:

-        суб’єктивних прав;

-        обов’язків;

-        законних інтересів суб’єктів.

4. За зовнішньою формою виразу на:

-        дії;

-        бездіяльність.

5. За способом детермінації на:

-        активну, зумовлену внутрішніми причинами;

-        пасивну, відповідно до зовнішніх обставин.

6. За способом формування в текстах правових документів на: Прямо чи безпосередньо передбачену правовими нормами. 7. За характеристиками суб’єктів на:

-        індивідуальну;

-        колективну;

-        посадову;

професійну та ін.

Однією з найбільшвідомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостейсуб’єктивної сторони на:

-   активно правову;

-   звичайну;

-   конформну;

-   маргінальну.

Правоваактивність полягає у добровільності здійснення правових норм, переконаності вїх необхідності і справедливості, доброму знанні права, всебічної участі управовій діяльності.

Звичайнаправомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення сталапритаманною суб’єкту властивістю і може навіть не усвідомлюватись ним в усіх їїаспектах.

Основу конформноїповедінки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища,яке здійснюється за принципом “робити так, як роблять інші”.

Маргінальнаповедінка базується на мотивах страху перед юридичною відповідальністю. Такийстан суб’єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадкупослаблення нагляду за його поведінкою.


89. Поняття тавиди правопорушень

Протиправнаповедінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізмуправового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина,що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

Правопорушення –суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичнувідповідальність. До особливостей складу правопорушення слід віднести:

а) суб’єктом йогоє деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичнувідповідальність;

б) необхідноюознакою суб’єктивної сторони є вина в формі умислу чи необережності; при умислісуб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настанняйого негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямийумисел); при необережності особа передбачала можливість негативних наслідківвчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи непередбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була цезробити (недбалість);

в) об’єктивнасторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєноправопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб’єкта правопорушення, вчому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом –суспільно-шкідливий результат правопорушення;

г) об’єктправопорушення той самий, що і в складі правомірної поведінки – суспільнівідносини, соціальні цінності.

Правопорушеннякваліфікуються:

1. За ступенем суспільної небезпеки:

-     злочини;

-     провини.

2. За належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права:

-     кримінальні;

-     цивільні;

-     адміністративні і т. ін.

3. За клом осіб:

-     особові;

-     колективні.

4. За характером правових приписів:

-     нормативно-правові;

-     дисциплінарні.

Найбільшпоширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільноїнебезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і провини. Злочинамивизнаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека длясуспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні,політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливоїсуспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосуванняза їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведеновичерпний перелік злочинів.

Правопорушення,що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які непередбачено кримінальним законодавством, належить до провини – цивільної,адміністративної, дисциплінарної.

Цивільні провини– це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистихвідносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного,фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні провини немають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть засобою значною мірою правовідновлюючі заходи.

Адміністративніпровини – це суспільно небезпечні вчинки, які посягають на громадський абодержавний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права ізаконні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного,фінансового, аграрного та інших галузей права.

Дисциплінарніпровини – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньомупорядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собоюдисциплінарну відповідальність.

Правопорушництвояк система правопорушень детерміновано:

а) чинникамисуб’єктивного характеру – низьким рівнем правосвідомості, правовим нігилізмом,деформаціями в ціннісних орієнтаціях людей;

б) конкретнимипротиріччями, що існують у суспільстві;

в) недоліками вправовому регулюванні, неефективністю діяльності правоохоронних органів тощо.

90. Поняття та видиюридичної відповідальності

Здійсненняправопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосуваннязаходів державного примусу каральної спрямованості, понесення втрат особистого,організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушеньвиникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні тавідновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов’язані нести визначенівтрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.

Юридичнавідповідальність – це вид соціальної відповідальності. Вона характеризуєтьсятакими ознаками:

q зовнішнім характером;

q застосуванням лише заздійснені правопорушення;

q зв’язком з державним примусому формі каральних і правовідновлюючих заходів;

q визначеністю у нормах права.

Основною рисоююридичної відповідальності є її тісний зв’язок з правом і державним примусом.Тому її можна розглядати як правовідносини, в яких держава має правозастосувати певні заходи примусу до суб’єктів, які скоїли правопорушення ізобов’язані зазнавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права.Юридична відповідальність не зводиться до державного примусу, як і останній –до першої.

Державний примус– це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осібна поведінку людей. Він має різні форми, які можуть бути і не пов’язані зюридичною відповідальністю за правопорушення. Наприклад, примусовий медичнийогляд, проведення карантинних заходів чи реквізицій.

Соціальнепризначення юридичної відповідальності – охорона суспільних відносин –реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна фунуціяюридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу ікаральну, а виховна – на функції спеціальної і загальної превенцій.

Держава здійснюєсвоє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи:

а) заборонасуспільно небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціяхправових норм;

б)індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників;

в) забезпеченнявідшкодування правопорушниками відповідних втрат.

Процесиреалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом іздійснюються на засадах законності, обгрунтованості, доцільності,невідворотності, справедливості.

Захарактеристиками видів правопорушень розрізняють і види юридичноївідповідальності.

Кримінальнавідповідальність наступає за скоєння злочинів і передбачає найбільш жорсткізаходи (втрату фізичної свободи, виправні роботи тощо). Вона застосовуєтьсятільки в судовому порядку.

Адміністративнавідповідальність накладається за адміністративні правопорушення і передбачаєштрафи, втрати спеціальних прав, попередження і т. ін. Застосовується органамидержавного управління до осіб, які не підпорядковані їм по службі.

Цивільнавідповідальність має місце за порушення обов’язків, що зазначені у договорах,інших умовах, а також у випадку заподіяння шкоди здоров’ю чи майну особи(відшкодування майнових втрат, відміна незаконних угод, штрафи та інші заходи).Питання про притягнення до цивільної відповідальності вирішується судом,арбітражем чи адміністративними органами держави.

Дисциплінарнавідповідальність здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств іустанов, інших організацій дисциплінарних стягнень внаслідок:

а) порушенняправил внутрішнього розпорядку;

б) у порядкупідлеглості;

в) увідповідності з дисциплінарними статутами і положеннями. Заходамидисциплінарної відповідальності є?

-   зауваження;

-   попередження;

-   догана;

-   переведення на іншу роботутощо.

Притягнення доюридичної відповідальності здійснюється на основі акта застосування нормиправа, в якому індивідуалізуються заходи юридичної відповідальності доконкретного правопорушника.

еще рефераты
Еще работы по государству и праву