Реферат: Правова система України
ЗМІСТ
Вступ 2
Розділ 1 Поняття правової системи… 5
Розділ 2 Типологія правових систем… 13
Розділ 3 Правова система України… 23
Висновки 31
Список використаних джерел талітератури 33
Вступ
В своєму розвиткуУкраїна пройшла довгий і тернистий шлях. Значна частина історії нашої державипроходила під ковпаком держав-загарбниць. Але попри багатовікове поневоленняукраїнці змогли зберегти свої національні ознаки. І навіть найжорсткішийпримус був безсилий .
Проголошеннянезалежності України поклало початок розбудови нової держави. Відмова від однополярної ідеології, в тому числі і правової, закономірно вплинула на правовусистему України та на її складові елементи.
Розвитокнаціональної правової системи у всіх її проявах є складним і тривалим процесом,що вимагає належного наукового розгляду та виваженості в оцінках.
Перш ніж будувативласну державу і власну правову систему потрібно подивитись, що ми маємо насучасному етапі і що хочемо побудувати у майбутньому. Будуючи нову правовусистему потрібно звертатись за допомогою до більш досконалих іноземних систем,вибираючи з них найкраще. Нажаль, в Україні, сьогодні, склалась така ситуація,коли люди, що стоять при владі не розуміють цього або, що ще гірше розуміють,але спеціально нічого не роблять. Все на що вони спроможні – це бездумновирвати з іноземного законодавства, можливо і найкращі, положення та ліпити їхв наше. Багато наших бід саме через це. А щоб наступні покоління розуміли, що іяк потрібно зробити треба, щоб вони бачили суть, корені проблеми і вирішувалипроблему комплексно. Отже, ми підійшли до найголовнішого – у зв’язку зперерахованими вище тезами є актуальним розгляд нашої правової системи, їїплюсів і мінусів, а також порівняння з іншими типами правових систем.
Мета роботи –дослідити правову систему України.
Дана мета досягаєтьсяшляхом розв’язання ряду поставлених завдань.
Першим завданнямє з’ясувати суть поняття правова система, визначити елементи правової системита розмежувати такі поняття як „правова система”, „система права”, „правованадбудова”, „механізм правового регулювання”, які близькі за змістом іоб’єктом.
„Все пізнається впорівняні”, – сказав колись один мудрець. Дійсно, пізнати предмет, а тим більшене матеріальне явище досить тяжко. Тому другим поставленим завданням єхарактеристика основних типів правових систем. Слід зробити зауваження, що вроботі розглянуто декілька підходів до типології, це зумовлено тим, що єдинебачення того, яким чином повинне бути проведене групування правових системвідсутнє.
Попередньорозглянувши поняття правової системи і основні види правових систем ми підійшлидо етапу, коли можна аналізувати власну правову систему, а це наше головнезавдання. Це завдання було поділене на два етапи: перший визначенняприналежності правової системи України до однієї з правових сімей, виділення спільнихі відмінних рис; другий – більш детальна характеристика правової системиУкраїни.
Певніформальності зобов’язують зазначити, що об’єктом даного дослідження є правовасистема України, саме вона є носієм тих ознак, які ретельно вивчаються.Предметом дослідження є всі ознаки, які притаманні нашій національній правовійсистемі.
Стосовно методів,в роботі були використані такі загальні методи наукового пізнання як:порівняння, абстрагування, аналіз, синтез і структурний метод.
Навчальналітература по теорії держави і права радянського періоду не висвітлювалапоняття правової системи і тим більше типології правових систем. І тільки в90-х роках вони з’являються як самостійні і досить об’ємні теми.
Стосовно правовоїсистеми України, то можна з в певністю сказати, що ця тема і досі не висвітленав навчальній літературі. Лише поверхнево її розглядають в періодиці. Але слідзауважити, що характеризуючи правову систему нашої держави автори переважнообмежуються характеристикою конституційних положень.
Двадцять дваджерела складають джерельну базу дослідження. Кожне питання роботи висвітленепоглядами різних авторів на поставлену проблему. Деякі бібліографічніпосилання, які зустрічаються в основному тексті не внесені до спискувикористаних джерел і літератури, оскільки вони не були особисто опрацьовані ідані цитати взято з тих джерел, які вказані в списку використаних джерел талітератури. Для того, щоб не захаращувати роботу цитатами, зміст деяких думокпереказується і посилання не робиться.
Матеріал в роботівикладено чітко, послідовно і логічно; висновки аргументовані, а судження іфакти достовірні. Опис явища в кожному розділі завершується висновком. Хочрідко, але висвітлено власний погляд на досліджувані проблеми і він не єголослівним, а опирається на ретельне опрацювання літератури.
Ця робота івзагалі ця тема є досить цікавою, вона не захаращена специфічними термінами ітому доступна пересічному читачеві. Використовується різнобокий підхід довисвітлення проблем, інколи досить оригінальний. Висвітлюються погляди якомогабільшої кількості авторів, щоб читач міг сам визначитись, хто є правий, а хтоскоріше всього помиляється. Прочитайте дану роботу і визначтесь яких поглядівви притримуєтесь, а можливо у вас виникнуть власні ідеї....
Розділ 1
Поняття правової системи
Пізнання суті іролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всій їхрізнобарвності і взаємодії, а також врахування функціональних особливостей повідношенню до людини, держави, суспільства. Разом з багатьма правовими явищамив науці було обґрунтовано і затвердилось поняття „правова система”.
В рамкахзагальної теорії права правову систему розглядають як одну з підсистемсуспільства в ряді з економічною, політичною, релігійною і т.д. Такий поглядобумовлює її вивчення в поєднанні і взаємодії з навколишнім середовищем (тобтоз соціальними факторами, які визначають її розвиток і формування).
Існує безлічрізних визначень систем ( грец. „system” – складене з частин, сполучене), які пропонують вчені –філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, щосистема – це упорядкована сукупність елементів, взаємозв’язаних і взаємодіючиходин з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність,характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування.
Перерахованіознаки притаманні і правовій системі, хоча поняття останньої „ означає набагатобільше, ніж просто явище, що формально підпадає під ознаки будь-якої системи”[1].
Правову системуможна визначити як цілісний комплекс правових явищ, який обумовленийоб’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений і постійновідтворювальний людьми і їх організаціями (державою) і використовується длядосягнення власних цілей[2].
Дане поняттявиражає дуже важливу ідею, а саме: право є комплекс; його складові частинизв’язані між собою не випадковим шляхом, а необхідними зв’язками івідношеннями; всі юридичні явища даного суспільства, які існують в один і тойже час і на одному і тому ж просторі, зв’язані відносинами суспільства, які іоб’єднують їх в систему[3].В правовій системі злились в єдине потреби людей з їх думками, волею йпочуттями, з правовими традиціями і арсеналом техно-юридичних засобів, звчинками, діяльністю їх об’єднань. Саме цим пояснюється можливість поєднання вправовій системі різноманітних правових явищ, багатозначність станів, а такожтруднощі їх пізнання і кваліфікації.
В силу сказаногоправову систему можна оприділити як научну категорію, яка дає багатовимірневідображення правової дійсності певної держави на її ідеологічному, нормативному,інституціональному і соціальному рівнях.
Таке найбільшшироке розуміння правової системи являється сьогодні прерогативним в юридичнійлітературі. Разом з тим існують і інші пояснення. Так, розглянуту з позиціїсеміотики (науки про знакові системи) правову систему ототожнюють з однією ззнакових систем; слугуючи обміну інформацією в суспільстві. Її рамки при цьомусуттєво розширюються за рахунок включення в неї дорожніх знаків, судовогоритуалу і т.п.[4]
Отже, правовасистема – поняття складне і багатопланове, що містить у собі цілий комплекскомпонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини.Елементи правової системи об’єднані спільною метою, завданнями, виконують деякізагальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність і ідентичністьостанніх.
Для того, щобправильно визначити структуру правової системи, необхідно визначити критеріївідбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку будуть їх внутрішнявпорядкованість (організаційний критерій), правове спрямування діяльності(правовий критерій), який повинен бути виражений нормативно у відповіднихзаконодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення правовоїсистеми, сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливостіїх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо( програмнийкритерій)[5].
Причомузрозуміло, що поряд із загальними функціями кожен компонент правової системивиконує тільки йому притаманні, специфічні функції, що не заважає їм, однак,перебувати в логічному зв’язку один з одним.
Взаємозв’язокелементів правової системи, їх функціонування обумовлює саме існування правовоїсистеми, оскільки ізольовано, в розрізненому вигляді вона існувати не може.
Однак, неможливозрозуміти ціле, не враховуючи індивідуальні властивості його частин. З цьогоприводу Гегель писав, що ціле за своїми характеристиками є те, що містить усобі частини. Але якщо воно буде розділене, то воно перестане бути цілим (Сочинения. – М.- Т.1., 1975. – с.227).
В сучаснійюридичній літературі пропонується широкий діапазон вживання категорії „правовасистема”. Наприклад, Ю.А. Тихомиров вважає, що поняття „правова система” являєсобою структуру – інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільнівідносини. В якості елементів системи він виділяє:
по-перше, межу іпринципи правового регулювання;
по-друге, основнірізновиди правових актів та їх об’єднання;
по-третє,систематизуючі зв’язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісністьсистеми[6].
С.С. Алексєєвназвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системостворюючі зв’язкине можна вважати елементом правової системи, а скоріше властивістю останньої[7] .
Пізніше, Ю.А.Тихомиров запропонував розглянути дві правові системи: „правову систему, щосклалася історично” та „систему законодавства, що являє собою продуктраціональної діяльності, форм нормативного матеріалу”.
Це формулюваннявикликало заперечення М.І. Матузова, який вважає, що для визначення внутрішньоїпобудови права або законодавства немає потреби вводити поняття, для цьогоіснують загальновідомі традиційні категорії – „система права”, „системазаконодавства”, „правова система”, яких цілком досить, щоб відобразити сутністьзазначених явищ, у тому числі з позицій системного підходу[8].
Алексєєв С.С.включає в поняття правової системи саме право, судову, а також іншу юридичнупрактику, правову ідеологію, правотворчість та право застосовну діяльність,індивідуальні дежавовладні розпорядження ( укази), правовідносини, юридичнісанкції, систему законодавства, суб’єктивне право та ін. Останнім часом вінзапропонував виділити серед елементів правової системи:
* власнеоб’єктивне ( позитивне ) право як сукупність загальнообов’язкових норм,виражених у законі, інших формах позитивного права;
* правовуідеологію – активну сторону правосвідомості;
* юридичнупрактику – правову діяльність.
В літературітакож запропоновано визначення правової системи як сукупності внутрішньоузгоджених, взаємопов’язаних, соціально-однорідних юридичних засобів, задопомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив насуспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист)[9].
Як елементиправової системи виділяють:
1)право, як сукупність створенихі охоронюваних державою норм;
2)законодавство, як формавираження цих норм (нормативні акти);
3)правові установи, якіздійснюють правову політику держави;
4)судова та інша юридичнапрактика;
5)механізм правовогорегулювання;
6)право реалізаційний процес(включаючи акти застосування і тлумачення);
7)права, свободи і обов’язкигромадян (право в суб’єктивному значенні);
8)система утворених тафункціонуючих у суспільстві правовідносин;
9)законність і порядок;
10) правоваідеологія ( правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо);
11) суб’єктиправа (індивідуальні і колективні);
12)системні зв’язки, якізабезпечують єдність, цілісність та стабільність системи;
13) інші правовіявища ( юридична відповідальність, правосуб’єктність, правовий статус, законніінтереси тощо), які утворюють начебто „ інфраструктуру правової системи”[10].
Такий широкийпідхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему якскладне, цілісне, структурне утворення в єдності всіх його складових частин.Тим часом Л.С. Явич виступає проти включення в це поняття всіх без виняткуюридичних категорій, всієї правової діяльності, стверджуючи, що було бнедоречно вважати елементами правової системи соціальні чинники, якібезпосередньо впливають на право утворення і правореалізацію, але не складаютьїх безпосереднього змісту[11].
В.П. Сінюков, зпозиції свого аспекту досліджень, визначає правову систему як соціальнуорганізацію, яка включає також основні компоненти національної правовоїкультури (право, як зазначив Сінюков, — різновид духовної творчості народу).Також він пропонує включити до правової системи правоохоронні відомства таорганізації[12].
Матузов М.І.добавляє в склад правової системи правові установи, які здійснюють правовуполітику держави. У нього також існує думка, що елементами правової системислід вважати також законність і правопорядок.
Цікава думкаіснує у Л. Фрідмена у праці „Вступ до американського права”, де виділеніправові явища, об’єднані в три групи.
Перша група,названа автором „структура”, включає принципи правової системи і правовіустанови; друга – „суть” об’єднує норми і образи поведінки людей в серединіправової системи, рішення, „живий закон”, норми, які приймаються; третя група –„правова культура” включає відношення людей до права і правової системи, ідеалиі очікування людей в правовій системі суспільства. Правова культура на думкуФрідмена – це та частина загальної культури суспільства, яка має відношення доправової системи.
Багатозначністьвизначень правової системи, наявність різних тверджень, поглядів на цюкатегорію, специфічність авторських підходів свідчать про активну творчурозробку даної проблеми, про пошуки найбільш чіткої і повної характеристикидосліджувального правового явища.
Пошуки, якіпроводять вчені в цій галузі є помітним внеском у подальший розвиток юридичноїнауки, дають конкретний матеріал для використання в практичній діяльності.
Перш ніжзакінчити даний розділ, слід зазначити, що на рівні з поняттям „правовасистема” у вітчизняній юридичній літературі використовуються близькі за змістомі об’єктом, але мають самостійне значення терміни „правова надбудова”,„механізм правового регулювання”, „система права”.
Категорія „правованадбудова” розкриває місце розташування всіх правових явищ в суспільній системівідносно економічного базиса, а поняття „правова система” відображає внутрішні( структурні ) функціональні і системні зв’язки правових явищ.
Поєднаннядинамічних і статистичних елементів в структурі правової системи дозволяєпояснити механізм її взаємодії з навколишнім середовищем, який здійснюєтьсяпершзавсе шляхом обміну інформацією. Так, суспільство (його класи і соціальнігрупи) „сигналять” про свої потреби, правова система „видає” відповідні правові відписи. При цьому каналом впливу на неї є суспільна правосвідомість,яка – через правотворчість – матеріалізується в нормах права. Останні, в своючергу, через правовідносини, примінення, дотримання права і т.д. перевтілюютьсяв соціальні відносини. Зміни, з часом, в суспільних відносинах знову потребуютькоректировки права – і процес відновлюється. У висновку виникає своєрідний„кругообіг” в області права, в рамках якого відбувається постійне перевтіленнясоціального в правове, а правового — в соціальне. В свій час професор Алексєєввизначив даний процес з допомогою поняття „механізм правового регулювання”(Див.: АлексеевС.С. Механизм правового регулирования всоциалистическом государстве. – М., 1966.). Але категорія „механізм правового регулювання” покликана звернути увагу нафункціональну сторону, на процес регулювання суспільних відносин, тоді як„правова система” показує цілісність і взаємопов’язаність структурнихелементів, поєднання станів статики та динаміки[13].
Правова система як філософське поняття – цедеяке цілісне явище, яке складається з частин (елементів), взаємопов’язаних івзаємодіючих між собою. Відразу ж слід звернути увагу на те, що не дивлячись насхожість висловів, потрібно чітко розрізняти два поняття – „правова система” і„система права”. Термін „система права” характеризує інституціональну внутрішнюбудову нормативної основи правової системи – права як такого. Правова система жохоплює всі правові явища в масштабах держави і суспільства[14].
РОЗДІЛІІ.
ТИПОЛОГІЯПРАВОВИХ СИСТЕМ.
Правова система конкретного суспільства відображаєйого соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, являє собоюнаціональну правову систему. Вона визначає цінність даної правової системи,відображає єдність суспільства і є одним з виявів державного суверенітетудержави.
Правова карта світу включає безліч національнихправових систем, але різниця між правом різних країн значно зменшується, якщовиходити не з змісту конкретних норм, а від їх більш постійних елементіввикористаних для створення, роз'яснення, оцінки норм.
Метод порівняння дає змогу на основі подібнихюридичних ознак (структура права, джерела, правова культура, традиції)згуртувати правові системи сучасності в нову категорію “правова сім'я”. Впершецей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом РенеДавидом, який багато років займається дослідженням правових систем сучасності.
Правова сім'я утворюється із національних правовихсистем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура права, юридичнапрактика, джерела права, правова ідеологія.
Заслуговує на увагу підхід західних компаративістів,які відкидають типологію правових систем за ознакою їх класової сутності. Прикласифікації вони використовують різні фактори починаючи від етичних, расових,географічних, релігіозних і кінчаючи юридичною технікою і стилем права.
Одна з найпопулярніших – класифікація правових сімей,дана Рене Давидом[15].Вона базується на двох критеріях: ідеології, яка включає релігію, філософію,економічні і соціальні структури і юридичній техніці, яка включає в якостіосновної складової джерело права.
Р.Давид висунув ідею трихотомії – виділення трьоїосновних сімей: романо-германської, англосаксонської і соціалістичної. Поряд зназваними правовими системами, які Давид називає основними, існують Індія,Далекій Схід, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірнимисвоїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім іншароль, ніж у західних країнах.
С.С. Алексєєв називає декілька основних критеріївоб'єднання, типології правових систем різних держав[16].
1.Спільність генезису /виникненняі подальший розвиток/. Інакше кажучи, системи зв'язані між собою історично,мають спільні державно-правові корені /проростають із однієї давньої держави,основані на одних і тих же правових початках, принципах, нормах/.
2.Спільність джерел, формзакріплення і вираження норм права. Річ іде про зовнішню форму права, про те,де і як фіксуються його норми /в законах, договорах, суддівських рішеннях,звичаях/, про їхню роль, значення, співвідношення.
3.Структурна спільність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правовусім'ю, повинні володіти схожістю в структурній будові нормативно-правовогоматеріалу. Як правило, це виражається на мікрорівні – на умови будови нормиправа, її елементів, а також на макрорівні – на рівні будови великих блоківнормативного матеріалу /галузей, підгалузей інших підрозділів/.
4.Спільність принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб'єктів, їхформальної рівності, об'єктивності правосуддя і т.д., в інших – теологічні,релігійні починання /наприклад мусульманські країни/, в третіх – соціалістичні,націонал-соціалістичні ідеї і т.п.
5.Спільність термінології, юридичних категорій і понять, а також технікивиложення і систематизації норм права. Різні в правовому відношенні країни зазвичайвикористовують тотожні або схожі по свому значенню терміни, що пояснюєтьсяспільністю їх походження. Через це законодавці країн, які входять в однуправову сім'ю, при розробці правових текстів примінюють однакові юридичніконструкції, способи будови нормативного матеріалу, його упорядкування,систематизації.
З врахуванням вище викладеного Алексєєв виділяєнаступні правові системи:
1) англосаксонську /Англія, США, Канада, Австралія,Нова Зеландія та інші країни британської співдружності націй/;
2) романо-германську /країни континентальної Європи,Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Терція/;
3)релігійно-правові /країни ісламу, індуїзму імузеїзму/;
4)соціалістичну /Китай, В'єтнам, КНДР, Куба/;
5)систему звичаєвого права /екваторіальна Африка іМадагаскар/.
Ще одна класифікація була запропонована К.Цвейгертом іГ. Котцем в книзі «Введение в правовоесравнение в частности права», яка вийшла в 1971 р., в основу кваліфікації правових систем покладенийкритерій «правового стилю».
“Правовий стиль”складається, на думку автора із п'яти факторів:
1)виникненняі еволюції правової системи;
2)особливостейюридичного мислення;
3)специфічнихправових інститутів;
4)природиджерел права і способів їх тлумачення;
5)ідеологічнихфакторів.
На цій основі розрізнюються наступні “правові круги”:романський, германський, скандинавський, англо-американський, соціалістичний,право ісламу, індуське право.
При цьому вжодному випадку не враховується марксистсько-ленінська типологія права, воснові якої лежить критерій суспільно-економічної формації /рабовласницькеправо, феодальне право, буржуазне, соціалістичне/. А.Х.Саідов вважає, що тількиєдність глобальної марксистсько-ленінської типології і внутрішньо типовоїкласифікації правових систем дасть можливість скласти цілісне уявлення проправову карту світу[17].
Виходячи з групикритеріїв, які включають, по-перше історію правових систем, по-друге, системуджерел права, по-третє, структуру правової системи – головні інститути і галузіправа, він виділяє в середині буржуазного типу права вісім правових сімей:романо-германську, скандинавську, латиноамериканську, індуську правові системи,сім'ю традиційного права і далекосхідну правову сім'ю. Вони розглядаються нарівні з сім'єю соціалістичного права. Історичний розвиток визнається головним увизначенні їх особливостей. В межах соціалістичної правової сім'ї, тепер уже вісторичному аспекті, існували відносно самостійні групи: радянська правовасистема, правові системи соціалістичних країн Європи, правова системасоціалістичних країн Азії і правова система Республіки куба, які, звичайно,мали і мають багато спільного, а також особливого і одиночного.
Є й інші поглядина цю проблему.
Наприклад,своєрідною видається пропозиція В.Н.Синякова, який пропонує таку класифікацію:
1.сім'я загального права/історично створена в Англії в Х-ХІІІ ст./;
2.романо-германська правовасім'я /історичні корені якої сягають римського права, І ст. до н.е. –VI ст. н.е./;
3.традиційні /Японія, ряддержав Африки та ін./ і релігійні правові сім'ї /мусульманське і індійськеправо/;
4.слов'янська правова сім'я.
До слов’янської правової сім'ї він включає групуросійського права /Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія/. Причомуросійська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янськоїправової системи, на основі її самобутності, обумовленої не тількитехніко-юридичними формальними ознаками, а й глибокими соціальними, кульурними,державними починаннями життя слов'янських народів[18].
Таким чином,існує кілька класифікацій правових систем минулого і майбутнього. З урахуваннямспільного повторюваного в розглянувши класифікаціях, зупинимося на короткійхарактеристиці основних правових сімей.
РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА ПРАВОВА СІМ'Я-домінування серед форм/джерел/ об'єктивного юридичного права нормативно-правових актів /які значноюмірою сформувались на основі рецензії основ стародавнього римського цивільногоправа/;
-підпорядкованістьнормативно-правових актів за їх юридичною силою /ієрархічна структура правовоїсистеми/;
-кодифікованість значноїчастини нормативно-правових актів;
-більш менш чіткий поділ направо приватне і право публічне;
-визначеннянормативно-правового акта вирішальним критерієм для офіційної оцінки діянь якзаконних чи незаконних;
-допущення у деяких, щоправдадосить рідкісних, випадках судового президента як форми юридичного права.
Певним різновидомзазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн,особливістю якого є певна гармонізація та уніфікація нормативно-правових актів,що діють у них, а також помітна роль судово-прецедентної практики.
Правова система,що розглядається, домінує також у ряді країн Латинської Америки, хоча й таміснує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США.
АНГЛО-САКСОНСЬКА ПРАВОВА СИСТЕМА-провідною формою юридичногоправа є судовий прецедент;
-функціонуваннянормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, можекоригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;
-внаслідок цьогозабезпечується більша гнучкість, пристосованість юридичних норм, які, щоправда,стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках –навіть суперечливими;
-принципова-некодифікованістьнорм цієї правової системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію тазастосування /проте ця складність нині долається завдяки використаннямкомп’ютерної техніки/.
Всередині цієї системи розрізняють групу англійськогоправа /Англія, Пн. Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декількадесятків країн – членів Британської Співдружності Націй/ і право США.Особливість останнього полягає, по-перше, у відносно більшій поширеностінормативно-правових актів /зокрема кодексів, яких не знає англійське право, — цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуальногота ін./; по-друге, в його федеративній структурі; і по-третє, у дещо меншійзв’язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.
ІДЕОЛОГІЧНО-РЕЛІГІЙНАСИСТЕМА.
-Пануючим джерелом правапроголошуються канонічні релігійні тексти /у мусульманському праві – Коран,Сунна та ін., в індуському – збірники Вез, у єврейському — Тора /Старий Заповіт/,Талмуд;
-Функціонування цих джерел,ознак опосередковується тлумаченням відповідних фрагментів, настанов, догматів,притч, легенд, оповідей із “ Святих книг”, які здійснюються окремими,“довірений” священнослужителями, теологами юристами. Авторитетними знавцямивідповідної релігії і тому реальним джерелом юридичних приписів у розглядувальній правовій системі слід вважати релігійно-юридичну доктрину, “Оздоблену”релігійними текстами;
-Наявність декількохнапрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи /наприклад,в ісламському праві існує сім “шкіл”/;
-Невідокремленість юридичнихнормативів від моральних, побутових, внутрішньо сімейних та інших /як проявсинкретичності релігійної системи/.
-Невідгалуженість,інтегрованість нормативних та ненормативних юридичних приписів, що формувались“мудрецями” та релігійними суддями, звідси – казуїстичність цих правовихсистем.
ТРАДИЦІЙНО–ОБЩИННА СІМ'Я-домінуючоюформою права є правовий звичай, тобто традиційно-племінне, традиційно-общинне“законодавство”, так чи інакше санкціоноване державою;
-юридичнінорми у цій системі регулюють відносини не стільки між індивідами, скільки міжгрупами /сім’ями, родами та ін./, зокрема передбачають можливість колективноївідповідальності;
-питомавага цього права у різних країнах Африки, де воно ще й сьогодні зустрічається,неоднакова, оскільки в них функціонують і “взірці” колишнього колоніальногоправа метрологій, і сучасні юридичні акти новоутворених самостійних держав.
СІМ’Я СОЦІАЛІСТИЧНОГО ПРАВА
Соціалістична правова сім'я видаляється в основному заідеологічною ознакою. Правові системи країн, які входять в “соціологічнийлагер”, раніше належали до романо-германської правової сім'ї. Вони і зараззберігають ряд її ознак. Норма права тут завжди розглядалась і розглядається якзагальне правило поведінки. Зберігач в значній мірі і система права, ітермінологія юридичної науки, вироблена спільними зусиллями європейських ірадянських вчених.
При значній схожості з континентальним правом правовісистеми соціалізму мали значні особливості, обумовлені явно вираженим класовимхарактером. Єдиним джерелом соціалістичного права являлось спочатку революційнатворчість виконавців, а пізніше – нормативно-правові акти, в якихдекларувалось, що вони виражають волю робітників, а потім – всього народу підкерівництвом комуністичної партії. Нормативно-правові акти, що приймались,більшу частину з яких складували підзаконні /таємні і напівтаємні накази,інструкції і т.д./, фактично виражали волю і інтереси партійно-чиновницькогоапарату.
Приватне право поступалось місцем праву публічному;
Право носило імперативний характер і було тіснопов’язане політикою;
В теорії виключалася можливість для суддівськоїпрактики виступати в ролі виробника норм права;
Не дивлячись на конституційний принцип незалежностісуддів і підпорядкування їх тільки закону, суд залишався інструментом в рукахпануючого класу.
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИСтановлення ірозвиток української правової системи відбувалось за загальними законами, які характерністановленню і розвитку будь-якій правовій системі, хоча в цих процесах були і єдеякі особливості.[19]
З часу прийняттяДекларації про державний Суверенітет України та проголошення Акта НезалежностіУкраїна стала перед вибором самостійного шляху розвитку, розбудовою своїхполітичної, економічної, правової та інших національних систем. Одне зпершочергових завдань в цьому процесі має становлення правової системи Україниз урахуванням сучасних реалій її розвитку.
Відсутність вряді випадків фундаментальної правової теорії, наукової обгрунтованноїполітики, стратегії і тактики законотворчої роботи та право творення в ціломуобумовлює їх стихійний характер, поступ шляхом “проб і помилок”, спробиекспериментальним шляхом вирішувати надзвичайно складні і важливі для нашогосуспільства правові проблеми.
Створюючисамостійну національну правову систему України, слід виходити, звичайно, нетільки з зарубіжних і міжнародних аналогів та досягнень, а й враховувативласний історичний досвід формування найважливіших правових інститутівбезпосередньо в Україні та тстворювати і розвивати теорію національної правовоїсистеми.[20]
Правові ідеї втому числі щодо правових систем, ідеї громадянського суспільства ідемократичної правової держави були висловлені ще Сократом, Платоном,Аристотелем. Їх ідеї певною мірою втілювались у праві багатьох держав.
Кращі правовіідеї знаходили грунт і розвивалися й на Україні. Ми маємо такі своєрідніправові феномени, як Правда Ярослава Мудрого/ ”Руська правда”/, КонституціяПилипа Орлика, Конституції України 1917-1920 років. Зокрема, в КонституціїПилипа Орлика 1710 року передбачалися демократичні засади українськоїдержавності – розподіл влади, незалежний судовий трибунал, приватна власність,багатогалузевий характер законодавства і права тощо. Високо оцінюючи цей акт,відомий американський федеральний суддя Богдан Футей наголошував, що можнаговорити /звичайно умовно/, що батько американської Конституції Джеймс Мере сонперебрав для неї основні демократичні засади Конституції Пилипа Орлика, якамайже на 30 років випередила американську.
Існують різнідумки стосовно відношення правової системи України до тієї чи іншої правовоїсистеми.
За рядом ознакправову систему України відносять до романо-германської правової системи.
Основним джереломправа в Україні є нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, щомістить загальнообов'язкове правило поведінки /норму, права/.
Всінормативно-правові акти підпорядковані за їх юридичної силою і складають певнуієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить писаній конституції.Існує поділ права на публічне і приватне. До публічного права відносять тігалузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів державиі відносини індивіда, державою, а до приватного – галузі й інститути, щорегулюють взаємо відносини індивідів. Україна є країною кодифікованого права,тобто норми, які складають одну галузь права, зведені в крупні, внутрішньосистематизовані нормативні акти. В Україні прийняті Кримінальний, земельний,сімейний та інші кодекси. Відповідальність можлива лише за дії, передбачені яккарані у законі. Недоліком цієї системи є її певна закостенілість – неможливопокарати фізичну, чи юридичну особу, якщо це прямо не передбачено законом, — навіть якщо дії цієї особи завдають вагомої шкоди суспільним чи приватнимінтересам. Наприклад, на пам'ять українських громадян діяльність різноманітнихпірамід і трастів, компаній “товари-поштою” і т.п. парадокс полягає у тому, що,незважаючи на очевидну усіх цих МММів, Тибетів, Імперіалів, формальних підставдля притягнення до кримінальної відповідальності чи навіть простогопризупинення їх діяльності не існувало аж до моменту повної зупинки нимивиконання своїх зобов'язань перед акціонерами.
Можливі випадкиколи санкції, передбачені існуючим законом, виявляються недостатніми. У суддівможливості обмежені кодексами – від і до.
В Українісуддівська практика офіційно в якості джерела права не визнана, але інколи вонапроявляє себе як неофіційне джерело. Ця позиція виходить з того, що право, якеміститься в нормативних актах, залишає багато не вияснених питань, остаточно нерегулює суспільні відносини. Так, нижчі судові інстанції слідкують задіяльністю вищих інстанцій і намагаються слідувати їм при вирішенні аналогічнихсправ, оскільки в іншому випадку їх вироки і рішення можуть бути відміненівищими судами в апеляційному порядку. Також певним не офіційним джерелом праваможна назвати постанови Пленуму Верховного Суду.
Деякі вчені попринаведені вище ознаки вважають, що правову систему України краще віднести допостсоціалістичної правової системи.
Вони вважають, щонині ця система має певною мірою перехідний характер, зберігаючи ряд колишніхознак й інтенсивно набуваючи ряд нових.[21]
По-перше,українська правова система, хоча формально, визнавала основним джерелом свогоправа, своєї правової системи законодавчі акти, найбільш поширеним джереломправа мала і має, нажаль, підзаконні акти. Збереглася тенденція, властиварадянському законодавству, коли законодавчі акти співвідносяться з підзаконнимив пропорції 5% до 95%.[22]
По-друге,непрямий характер дії законодавчих актів. Так, норми Конституції та іншихосновоположних актів. Так, норми Конституції та інших основоположних актів неє актами прямої дії, бо відповідно застосування окремого законодавчого актупередбачало і передбачає підготовку і прийняття нерідко цілого комплексупідзаконних нормативно-правових актів.
По-третє, доситьпоширеною на Україні була і є локальна нормотворчість: розробка і прийняттячисленних нормативних актів керівниками /власниками/, трудовими колективами,профспілковими організаціями підприємств, установ і організацій та органамимісцевої державної влади і місцевого самоврядування.
По-четверте,звернення особи до судових чи інших державних органів за захистом своїх прав,свобод і законних інтересів чи з вимогами щодо усунення правопорушень нерідкооцінюється негативно і не задовольняється.
По-п'яте,нормативні акти в Україні охоплювали і охоплюють правовим регулюванням далеконе всі сфери суспільних відносин і виражають нерідко волю фактично лише частинсуспільства.
Але найбільшоюмірою відрізняється існуюча в Україні правова система від романо-германської,як і інших правових систем, співвідношенням норм та галузей публічного іприватного права. Українське право, як соціалістичне право взагалі, є переважнопублічним, що зумовлюється характером існуючих суспільних відносин.Романо-німецька ж система, навпаки, при всій наявності галузей публічногоправа, тобто норм, які регулюють суспільні відносини, учасниками яких єгромадяни. Щоправда, розвиток системи українського права йде ним по шляхурозширення в ньому засад приватного права, а розвиток романо-німецькихправових систем – по шляху посилення публічних засад.
Схоже, щосоціалістична правова система сходить зі сцени, хоча сьогодні, на межі 90-х років,важко передбачити подальший хід дій. Тим не менш сімдесят років соціалізмубезперечно відіб'ються на тому новому праві, до якого прийдуть колишнісоціалістичні країни.[23]
Можна сказати, щоРене Давид зробив досить вдалий прогноз на майбутнє. Адже дійсно правовусистему України не можна назвати соціалістичною, навіть попри всі радянськіпережитки, що залишились в нашому праві.
Є й інші точкизору на цю проблему. Своєрідною видається позиція В.Н. Синякова, який пропонуєвіднести правову систему України до слов’янської правової сім'ї. На основі їїсамобутності, обумовленої не тільки техно-юридичними, формальними ознаками, а йглибокими соціальними, культурними, державними починаннями життя слов'янськихнародів.[24]
Розвитокнаціональної правової системи, до якої б правової сім’ї вона не належала, єскладним і тривалим процесом, що вимагає незалежного наукового забезпечення,поміркованої апробації та виваженості в оцінках. На жаль, сьогодні процесу формування національної правової системи властива тенденція до задоволеннямиттєвих потреб у правовому регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин,без врахування теоретичного підґрунтя цього багатогранного процесу. Як наслідокцього – правові колізії в чинному законодавстві.
Втім формуваннянової системи права є процесом і, як засвідчує досвід, волюнтарський підхід увирішенні цього питання призводить до результатів протилежним очікуваним.Надмірна диференціація системи права стала причиною недосконалості інезбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права вцілому, то особливо яскраво виявляється в системі законодавства України.
Формуваннявласної правової системи Українська держава почала з прийняття Верховною Радою16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет з того часу прийнятобільше тисячі законів і тисячі підзаконних актів, які стосуються практично усіхсторін державного і суспільного життя.
Закладеносолідні правові підвалини державної незалежності.
Вироблено основизовнішньої політики України, що сприяє впевненому входженню нашої молодоїдержави у Європейське і світове співтовариство повноправним членом.
Наша політикаґрунтується на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права.Статуту ООН, Хельсінського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи,документів апробації та виваженості в оцінках. На жаль, сьогодні процесу формуваннянаціональної правової системи властива тенденція до задоволення миттєвихпотреб у правовому регулюванні тієї чи іншої сфери суспільних відносин, безврахування теоретичного підґрунтя цього багатогранного процесу. Як наслідокцього – правові коаліції в чинному законодавстві.
Втім формування нової системи права є процесом і, як засвідчує досвід, волюнтарський підхід увирішенні цього питання призводить до результатів протилежним очікуваним.Надмірна диференціація системи права стала причиною невдосконаленості інезбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в цілому,що особливо яскраво виявляється в системі законодавства України НБСЄ та інших.
Для нас жоднадержава не є ворогом і ми відкидаємо та засуджуємо війну і погрозу силою якзасіб державної політики. Ми готові робити свій внесок у побудову світовогоправопорядку на основі взаємного довір'я, добросусідства, розумних компромісіві балансу інтересів.
Ці принципипокладено і в основу наших стосунків з Росією, які посідають в зовнішнійполітиці нашої держави особливе місце. Ми усвідомлюємо факт своєї глибокоїісторичної і культурної близькості з російським народом, економічноївзаємозалежності наших держав.
І це наша провинав тому, що зв'язки між Україною і Росією не завжди були рівними і стабільними.Ми сподіваємося, що ці непорозуміння залишаться в минулому.[25]
Віддаючипріоритет у гарантуванні безпеки і стабільності невійськовим факторам.Затверджено концепцію і розпочато реформу Збройних Сил. Розпочато і вжезроблено перші кроки в судовій реформі.[26]
Особливість і, яб сказав, складність поточного моменту полягає в тому, що разом з розбудовоювласної держави ми здійснюємо перехід у систему нових суспільних і економічнихкоординат.[27]
Це обумовиловиникнення багатьох гострих проблем. Втрата керованості державним секторомекономіки, розрив господарських зв'язків, нестача власних енергоносіїв,доповнені серйозними прорахунками в економічній і фінансовій політиці призвелидо падіння виробництва, зубожіння населення, до зростання соціальноїнапруженості в суспільстві.
Незважаючи надосить ґрунтоване законодавче опрацювання питань економічної реформи, тут невдалося досягти кардинальних зрушень. З одного боку, не завжди забезпечуваласякомплексність і завершеність правового регулювання. Частина ринкових законівзалишаються не реалізованою через відсутність відповідних правовихмеханізмів. З другого боку виконавчій владі не вистачало рішучості іпослідовності у здійсненні економічних реформ.
Законодавчадіяльність Верховної Ради у гуманітарній сфері спрямовувалася на ідеологічнеутвердження державності України, забезпечення правового і соціального захистунаціональної школи, культури, мистецтва у період становлення молодої держави.Створилися правові основи для реалізації свободи слова, свободи совісті таправа громадян та інформацію.
В державізакладається правова основа для посилення боротьби із злочинністю іправопорядку. Із зазначених питань прийнято цілу гору нормативно-правовихактів, в тому числі і новий Кримінальний кодекс України.
Є підстависказати, що Верховна Рада провела велику за обсягом роботу по розбудовідержавності, розробці національної правової системи, вдосконаленню усіх галузейзаконодавства.
У той же часчерез недостатній професіоналізм парламентарів, вплив різних політичнихфакторів, недоліки у підготовці законопроектів певна частина законів чи окремихїх положень виявилась не зовсім життєздатними.
Ось чому, якніколи раніше, зростає потреба у посиленні наукового забезпеченнязаконопідготовчих робіт. На всіх стадіях підготовки проектів законів та іншихактів мають глибоко обґрунтовуватися наслідки дії правових норм з врахуваннямсоціальних та інших факторів за яких вони реалізуються.
Висновки
Суспільство – цеодна велика система, в якій існує безліч підсистем. Однією з таких підсистем єправова система. Ця правова категорія була введена вченими-юристами дляузагальнення усіх відомих правових явищ держави. Кожен автор пропонує свійвласний список компонентівправової системи, через це питання складу правовоїсистеми ще потребує подальшого розроблення для того, щоб вчені могли знайти спільне вирішення цієї проблеми.
Стосовнотипології правових систем, то можна сказати, що ситуація тут аналогічна, аджене існує єдиних критеріїв поділу правових систем, а відповідно і не існуєєдиних типів. Запропонованих типологій не так вже і багато і всі вони маютьбагато спільного.
Національнуправову систему України більшість авторів відносить до романо-германськоїправової системи. Хоча цей підхід є однобоким і в певній мірі не відображаєдійсного стану речей. 70 років соціалізму не пройшли безслідно, вони лишилиширокий шрам на нашому суспільстві і правовій системі в тому числі. І томуавтори, які вважають, що ми відносимся до романо-германської системи значнозгладжують юридичне обличчя нашої держави. Звичайно, якщо говорити проформальну сторону - про те, що внас задекларовано в нормативних актах, тобезперечно можна говорити про входження правової системи України доромано-германської правової сім”ї. Але формально ми правова держава згромадянським суспільством і взагалі жити тут одне задоволення. Якщо нампотрібна гарна казка, то це підходить, але якщож нам потрібна правда, то якою бвона не була її треба показувати. Відповідно доцільніше говорити, що нашаправова система перебуває у перехідному етапі розвитку. Саме в наш часвідбувається перехід від соціалістичної системи до системи романо-германськогоправа.
Попереду в нас довга дорога і від нас залежить вяку сторону ми повернем на роздоріжжі. Нашою метою повинно бути прагнення докращого. Звісно порівняно з цим мета даної роботи – це краплина в океані, алеяка б вона не була, зате досягнена. А всі знають, що краще синиця в руці ніжжуравель в небі.
Списоквикористаних джерел та літератури
1) Алексеев С.С. Право напороге нового тисячелетия. – М.: Статут, 2000. – с.57.
2) Алексеев С.С. Теория государства и права:Учебник для юридических вузов. – М.: Норма, 1998. – с. 463.
3) Давид Р. Основные правовые системысовременности: Пер. с франц. — М.: Международные отношения, 1999. — 496с.
4)Матузов Н.И. Правовая системаи личность. – Саратов, 1987. – с.11-58.
5)Матузова Н.И., Малько А.В.Теорія государства и права. – М., 1997. – с.157-161.
6) Проблемы общей теории права и государства /Под ред. Нерсесянса В.С. – М.: Норма, 2001. – с. 281-294.
7)Пиголкин А.С. Общая теория права. – М.: МГТУ ім. Н.Э.Баумана, 1996. – с. 260-272.
8)Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебникдля юридических вузов. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Спартак, 2000. — с.207-229.
9) Рабінович П.М. Основи загальноїтеорії держави і права: Навч. пос. – 5-те видання. – К.: Атака, 2001. –с.114-118.
10) Черданцев А.Ф. Теория государства иправа: Учебник для юридических вузов. — М.: Юрайт, 2000. — с. 391-410.
11) Теорія держави і права: Навч. посіб./ за ред. Копєйчикова В.В. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — с.298-352.
12) Решетников Ф.М. Правовие системыстран мира. Справочник. — М., 1993.
13) Саидов А.Х. Введение в правовыесистемы современности.-Ташкент, 1988. — с.15-121.
14) Саидов А.Х. Сравнительноеправоведение и юридическая география мира. — М., 1993. — с.7-63.
15) Синюков В.Н. Российская правоваясистема. – М., 1994. – 247с.
16) Створити гармонійну національнуправову систему: З виступу першого заступника Голови Верховної Ради УкраїниВ.В. Дурдинця на науково-практичній конференції 7 Жовтня 1993 р.//ГолосУкраїни.-1993.-жовтень-с.9-10.
17) Стретович В. Правова системаУкраїни: загальна характеристика сучасного етапу формування // Право України,1998. — №2. — с.3-8.
18) Федоренко В. Поняття системиконституцыйного права Украъни //Право України, 2000. — №3. — с.38-43.
19) Погоріло В., Малишко М. Правовасистема України – стан та перспективи розвитку.//Віче.-1993.-вересень.-с.21-34.
20) Погоріло В., Малишко М. Правовасистема – система законодавства Украъни.//Віче.-1994-серпень.- с.86-89.
21)Онищенко Н.М. Загальна характеристикаправової системи як інтегруючої категорії юридичної науки // Голос України. –2000. – 7квітня. – с. 8-9.