Реферат: Правова організація працевлаштування громадян
Міністерствоосвіти і науки України
Міжгалузевийінститут управління
Кафедрацивільно-правових дисциплін
КУРСОВАРОБОТА
з дисципліни: Трудове право
натему: Правова організація працевлаштування громадян
Виконала:
студенткаIV курсу
ГрупиПД-4.1
КіяніцинаО. С.
Перевірив:
Професор
БураН.А.
Київ –2006
План
Вступ
I.Поняття та організаційні формипрацевлаштування...............................4
II.Нормативно-правові акти попрацевлаштуванню громадян .................6
III.Органи, які забезпечують зайнятістьнаселення ..................................9
IV.Порядок проведення працевлаштування громадян..............................16
V. Державні гарантії працевлаштуваннянаселення ...................................28
Висновок....................................................................................................33
Список використаної літератури.............................................................34
Вступ
Життя людини всуспільстві тісно пов’язане з її трудовоюдіяльністю, спрямованою на отримання й використання матеріальних благ.
Праця людини, їїрезультати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини.Тому таке важливе право, як право на працю знаходить своє формулювання у КонституціїУкраїни .
Зокрема статтею43 Конституції України визначено, що кожен громадянин України має право на працю. Це означає наявність можливості для кожного заробляти собі нажиття працею, яку вінвільно обирає або на яку вільно погоджується, можливості вільно обирати вид діяльності, професію, місце роботи відповідно досвоїх здібностей і бажань.«Держава створює умови для повного здійсненнягромадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудовоїдіяльності, реалізовує програмипрофесійно-технічного навчання,підготовки і перепідготовки кадрів відповіднодо суспільних потреб.» Це положення Конституції в загальних рисах визначає державну політику в сфері забезпечення зайнятості і гарантійреалізації права громадян на працю.
Правові, економічні та організаційні основизайнятості населення України визначає Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року зі змінамиі доповненнями, інші законодавчі акти, прийнятівідповідно до цього закону, а також глава ІП-А Кодексу законів про працю«Забезпечення зайнятості вивільнюванихпрацівників».
I. Поняттята організаційні форми працевлаштування
Поняттяпрацевлаштування розрізняється в широкому і вузькому значеннях. Працевлаштування– це система організаційних, економічних, та правових заходів,направлених на забезпечення трудової зайнятості населення.
Уширокому значенні працевлаштування об’єднує всі форми трудової діяльності, щоне суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, втому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємство, фермерство.
У вузькомузначенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, яківстановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій наоснові ліцензування.
Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.
Примушування до праці в будь-якій формі не допускається. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах.
1. працюють за наймом на умовах повного абонеповного робочого дня (тижня) на підприємствах незалежно від форм власності, уміжнародних та іноземних організаціях в Україні і закордоном;
2. громадяни, якісамостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців,творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхсімей, які беруть участь у виробництві;
3. обрані, призначені або затверджені на оплачуванупосаду в державних органах та об'єднаннях громадяни; проходять службу вЗбройних Силах, Службі безпеки, Прикордоннихвійськах, військах внутрішніх справ і цивільної оборони, інших військовихформуваннях, створених відповідно дозаконодавства України, альтернативну (невійськову) службу;
4. направлені на виконання оплачуванихгромадських робіт; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних середніхзагальноосвітніх школах, професійних навчально-виховнихі вищих навчальних закладах;
5. працюючі громадяни інших країн, які тимчасовоперебувають в Україні, виконують функції, не пов'язані іззабезпеченням діяльності посольств і місій.
Цейперелік не є вичерпним, оскільки законодавством можуть передбачатись й іншікатегорії зайнятого населення[1].
З норм трудового законодавства України можнавизначити такі організаційно-правові форми працевлаштування громадян України,іноземних громадян та осіб без громадянства:
а) укладення громадянами трудовихдоговорів в індивідуальному порядку;
б) укладення громадянами трудових договорівпри організованому наборі;
в) переведення працівників за їхньоюзгодою на інші підприємства, організації, установи;
г) укладеннятрудового договору за направленням Державноїслужби зайнятості України;
д) укладення громадянами трудових договорів за сприяння суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються посередництвом у
працевлаштуванні громадян .
Право кожного громадянина — розпоряджатися своїми здібностями до праці.
Відносини між державою і громадянами зприводу зайнятості основуються на захисті ігарантуванні права кожного з них на працю.
I. Нормативно-правові акти попрацевлаштуванню громадян
Трудовівідносини за своєю природою є доситьскладними, а тому регулюються за допомогою численних нормативних актівяк національного так і міжнародного права.
УКонституції України, зокрема статтею 43 визначено, що кожен маєправо на працю, і держава створює умови для повного здійснення громадянамиправа на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудовоїдіяльності, реалізує програмипрофесійно-технічного навчання,підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб .
Наступним нормативно – правовим актом є Кодексзаконів про працю, він визначає правові засади, гарантії здійсненнягромадянами України їх конституційного права на працю та розпоряджатись своїмиздібностями до продуктивної праці.
Окремі положення, які віднесенідо законодавства про зайнятість, містяться у главі ПІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюванихпрацівників».
Основу національного законодавства про зайнятість становить Закон України «Про зайнятість населення», який був прийнятий ВерховноюРадою України 1 березня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями). В ньому чітко вказані права та обов’язки державної служби зайнятості, державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності,
викладені основні принципи державної політикизайнятості населення, регулювання та організація зайнятості, визначенняпідходящої роботи та інші важливі питання.
Суттєве значення для регулювання відносин зайнятості мають також підзаконні нормативно-правові акти, зокрема, відповідні укази ПрезидентаУкраїни, постанови Кабінету Міністрів України,нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики Українита деяких інших центральних органів виконавчої влади.
Питаннюпрацевлаштування багато уваги приділено і у міжнародно-правових актах, середяких слід згадати Загальну декларацію прав людини прийнятоюГенеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, в якій сказано, що кожна людина має право на працю, на вільнийвибір роботи та на захиствід безробіття.
У свою чергу, статтею 6 Міжнародногопакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого Генеральноюасамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, передбачено, що держави, які беруть участь уцьому пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі нажиття працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, ізроблять належні кроки для забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави — учасники цього пакту з метою повногоздійснення такого права, включають програмипрофесійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягненняпродуктивної зайнятості в умовах, що гарантуютьосновні політичні й економічні свободи людини.
У свою чергу, Європейська соціальнахартія встановлює, що з метою здійснення права напрацю її учасники зобов'язуються: вважати однією зісвоїх найголовніших цілей і одним із найголовніших обов'язків досягнення і підтримання якомога високого і стабільного рівнязайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості;ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштуваннядля всіх працівників або забезпечити їх функціонування; забезпечувати належнупрофесійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію абосприяти їм.
Крім цього, сьогодні важко собі уявити законодавство про зайнятість без таких міжнародно-правовихактів, як конвенції та рекомендації Міжнародної ОрганізаціїПраці (МОП),які встановлюють міжнародні стандарти у сферіпрацевлаштування та зайнятості.
Серед них можна згадатиКонвенцію № 2 «Про безробіття» 1919 року, Конвенцію №29«Про примусову чи обов'язкову працю» 1930 року, Конвенцію №105 «Про ліквідацію примусової праці» 1957 року, Конвенція 1958 р. № 111 <Про дискримінацію в галузі праці і зайнятості>, Конвенцію № 122«Про політику у галузі зайнятості» 1964 року, Конвенцію № 142 «Про професійнуорієнтацію і професійну підготовку у галузі розвитку людських ресурсів» 1975 року, Конвенцію № 159 «Про професійну реабілітацію тазайнятість інвалідів» 1983 року, які ратифіковані Україною.
Конвенція 1958 р. № 111 продискримінацію в галузі праці і зайнятості містить достатньо гнучкі і загальні положення, що стосуються дискримінаціїв галузі праці і занять, які б грунтувалисяна відмінностях раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, соціального походження інаціональної належності. В цій Конвенціїпередбачається, що країни, які її ратифікували, проводять політику ліквідації дискримінації відповідно до умов і практики країни, скасовуютьабо змінюють будь-які законодавчіположення, що не відповідають цій політиці, і вживають заходів, які можутьсприяти в загальнійпрактиці рівності можливостей і звернень.
Згідно з Конвенцією № 122 «Про політику в галузі зайнятості» 1964 рокукожна держава — учасник цієї Конвенції здійснює активну політику, спрямовану на сприяння повній,продуктивній і вільно обраній зайнятості. Причомувказана політика має на меті забезпечення роботи длявсіх, хто бажає працювати; щоб ця робота була якомога продуктивнішою; була свобода вибору зайнятості і можливостідля кожного працівника здобути підготовку тавикористовувати свої навички і здібності для виконанняроботи, до якої він придатний, незалежно від раси,кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземногочи соціального походження.
Рекомендація 1962 р. № 117 про професійненавчання передбачає створеннянаціональних систем професійного навчання, регламентує їхпланування і управління, встановлює заходи щодо професійноїорієнтації та відбору, допрофесійної підготовки,організації самого навчання тощо, тобто фактично пропонує детальний план державних заходів щодоорганізації професійного навчання.[2]
Огляд нормативних актів у сфері працевлаштуваннята зайнятості свідчить про те, що багато держав прагнерозробити заходи по забезпеченню повної, продуктивної і вільно обраноїзайнятості, надання рівних прав всім хто бажає працювати незалежно від статі,раси, віросповідання .
III.Органи, які забезпечують зайнятість населення
Перш за всезайнятість населення забезпечується державою, шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потребу добровільному виборівиду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. При цьому державна політиказайнятості населення в Україні базується на таких законодавче визначених принципах:
· забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової та національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до
релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності
відповідно до здібностей та про фесійної підготовки з урахуванням
особистих інтересів і суспільних потреб;
· сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню
безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку
підприємництва;
· координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами
економічної і соціальної політики на основі державної та
регіональних про грам зайнятості;
· співробітництва про фесійних спілок, асоціацій (спілок)
підприємців, власників підприємств, установ, організацій або
уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного
управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням
заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
· міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості
населення, включаючи працю громадян України за кордоном та
іноземних громадян в Україні.
З метою створення умов для здійснення громадянами права на працевлаштування держава передбачає:
заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на
раціональне розміщення продуктивних сил, створення нових технологій, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;
забезпечення прав і інтересів працівників, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю ;
проведення аналітичних та наукових досліджень структури
економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу
робочої сили;
регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині
залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на
основі квотування і ліцензування;
сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих
місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм
власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному
виробництві;
організацію професійної орієнтації.
У забезпеченні зайнятостіта організації працевлаштування населення, реалізації державної політикизайнятості, соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян беруть участьдержавні органи двох видів: загальні та спеціальні.
Загальнекерівництво працевлаштуванням і його організація покладається на Міністерствопраці та соціальної політики України і його органи на місцях .
Спеціальним органом працевлаштування виступає Державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Державна служба зайнятості складається з:
Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики
України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських, районних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації про фесійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації професійної
орієнтації населення, інспекцій по контролю задодержанням законодавства
законодавства про зайнятість населення.
До складу державної служби зайнятості входять також навчальні
заклади професійної підготовки незайнятого населення ,
інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані
бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства,
установи і організації, підпорядковані службі зайнятості.
Статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення»Державна служба зайнятості має права :
— одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані по наявність вакантних робочих місць, характер і умовипраці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятихі звільнених працівників та інформацію про передбачуванізміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можутьпризвести до вивільнення працівників;
— розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад народних депутатів пропозиції про встановлення дляпідприємств, установ, організацій незалежно від формвласності квоти прийняття на роботу осіб, які потребуютьсоціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати наринку праці, та направляти таких громадян для їхпрацевлаштування;
— направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власностіза наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян,які звертаються до служби
зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;
— направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;
— укладати за дорученням підприємств, установіорганізацій всіх форм власності договори з громадянамипри їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби)професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, атакож надавати допомогу при переїзді на нове місцепроживання та праці зарахунок коштів підприємств, установ іорганізацій;
— оплачувати вартість професійної підготовкиосіб, працевлаштування яких потребує здобуття новоїпрофесії (спеціальності), а також установлюватиїм наперіод навчання стипендії у розмірах, передбаченихзаконодавством України;
— вносити пропозиції до місцевих Рад народних депутатів про зупинення на строк до 6 місяців рішенняпідприємств про вивільнення працівників у разіутруднення їх наступного працевлаштування з одночасноючастковою або повною компенсацією витрат підприємств,викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеномузаконодавством України;
— компенсувати до 50 відсотків витрат підприємствам, установам іорганізаціям на перепідготовку працівників,які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва іпраці, за умови їх працевлаштування.
Державну службу зайнятості покладено такі обов'язки:
1. аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органівуправління про стан ринку праці;
2. консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться допрофесії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;
3. ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
4. надання допомоги громадянам у підборі підходящоїроботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органамудоборі необхідних працівників;
5. організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятостіабо направляння їх до інших навчальних
6. закладів, що ведуть підготовку таперепідготовку працівників, сприяння підприємствам урозвиткові та визначенні змісту курсів навчання йперенавчання;
7. надання послуг з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місцероботи (у зв'язку з пошуками
високооплачуваної роботи, зміною умов і режимупраці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятомунаселенню; .
8. реєстрація безробітних;
9. участь у підготовці перспективних і поточнихдержавних і територіальних програм зайнятості тазаходівщодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.
У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, передбачених на ці цілі .[3]
Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно.
Діяльність Державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулися до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаціями.
Крім Державної служби зайнятості посередницьку діяльність у працевлаштуванні здійснюють суб’єкти підприємницької діяльності.
Суб’єкти підприємницької діяльності можуть надавати платні послуги, пов’язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадянам в Україні та за кордоном, лише на підставі дозволу ( ліцензії ), який видається Державним центром зайнятості. При наданні зазначених послуг без такого дозволу державна служба зайнятості стягує із суб’єктів підприємницької діяльності штраф у 50 – кратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі послуги, та припиняє цей вид діяльності.
Створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців.
Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими в них сторонами.
Професійні спілки також беруть участь у розробці державної політики зайнятості, відповідних законодавчих актів України і рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються генеральною, галузевими, регіональними угодами та колективними договорами, що укладаються профспілковими органами з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами відповідно до законів України. Професійні спілки, власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення, мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов’язаних з вивільненням працівників. [4]
IV. Порядок проведенняпрацевлаштування громадян
Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості. Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл про дукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.
У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.Порядок і умови укладення трудового договору визначаються законодавством України про працю.
Працевлаштування громадян за сприяння Державноїслужби зайнятості населення починається зі зверненнягромадян до цієї служби. Врезультаті звернення громадянина до служби зайнятостіміж ними виникають правовідносини, що породжуютьпевні права і обов'язки обох сторін, наслідком якихє конкретні дії по підшуканню підходящої роботи.
До Державної службизайнятості мають право звертатися за безплатним сприянням у працевлаштуванні всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а такожзайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи,працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчаннячас.
Громадяни, які звернулись до службизайнятості, мають право на отриманнявідповідної інформації, а також консультації щодопрофесійної орієнтації.
Незайняті громадяни (в томучислі особи, які доглядають за інвалідом І групиабо дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який зависновком медичного закладу потребує постійногостороннього догляду), інваліди та пенсіонери, якізвертаються до Державної служби зайнятості за сприянням упрацевлаштуванні, підлягають реєстрації у цій службі.
Зайняті громадяни, які бажають змінитипрофесію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвомчи у вільний від навчання час і звернулися до Державної служби зайнятості,підлягають обліку.
Реєстрація та облік громадян, які звертаютьсяза сприянням у працевлаштуванні, здійснюється Державноюслужбою зайнятості за місцем постійного проживання (постійноїабо тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта ітрудової книжки, а у разі потреби — військового квитка,документа про освіту або документів, які їх замінюють, аіноземних громадян і осіб без громадянства, якіпостійно проживають в Україні, — тільки за наявностіпостійної прописки. У разі відсутності у громадянинапаспорта його може замінити довідка, яка видаєтьсяжитлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання(реєстрації) особи, якщо паспорт перебуває в органах внутрішніх справ наоформленні, переоформленні, а також свідоцтва пронародження та довідки з житлово-експлуатаційної конториабо органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання (постійної або тимчасової прописки)для громадян до 16 років. У разі відсутності трудової книжки громадянин, якийвперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ проосвіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці— військовий квиток.
Випускники вищих навчальних закладів,підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, якимвідмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення,подають направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмовув працевлаштуванні або довідку просамостійне працевлаштування, формиякої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992.
Випускники професійно-технічних училищпред'являють довідку про надання можливості самостійногопрацевлаштування. При відсутності у них такої довідки їм надаються протягом календарного року з дня закінчення навчання консультаційні послуги.
Громадяни, які втратили роботу в колективнихсільськогосподарських підприємствах, у тому числі звільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пред'являють довідку про вихід із складу членів сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського колективу, сільськогосподарського акціонерноготовариства, видану цим підприємством, кооперативом, товариством.
Особи, які одержують пенсію, пред'являютьпенсійне посвідчення або посвідчення інваліда.
У Державній службі зайнятості громадяни реєструються на загальних підставах як такі, що шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 Закону України «Про зайнятість населення», а саме працівники, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Неповнолітні, які досягли 15 років ізвернулися до державної служби зайнятості за сприянням упрацевлаштуванні, можуть, як виняток,, бути зареєстрованіяк такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків абоосіб, що їх замінюють.
Реєстрація громадяняк таких, що шукають роботу, здійснюється Державною службою зайнятості зазаявою громадян незалежно від часу втрати роботи.
Водночас для деякихкатегорій працівників встановлено окремі вимоги щодо часу їх реєстрації як таких, що шукають роботу та подання документів, а саме:
— працівники, трудовий договір з якими булорозірвано з ініціативи власника або уповноваженого ниморгану у зв'язку зі змінами в організації виробництваі праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюваннямпідприємств, установ і організацій, скороченням чисельності абоштату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України),повинні бути зареєстровані в Державній службізайнятості як такі ,
що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення;
— громадяни, які втратили роботу внаслідокнещасного випадку на виробництві або настання професійногозахворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, реєструються у державнійслужбі зайнятості як такі, що шукаютьроботу, протягом семи календарнихднів після звільнення.
— працівники, звільнені з підприємств, установ іорганізацій незалежно
від форм власності у зв'язку звідселенням або самостійним
переселенням з території радіоактивного забруднення, реєструються у Державнійслужбі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом одногомісяця після звільнення;
— військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, реєструються у Державнійслужбі зайнятості як такі, що шукаютьроботу, протягом семи календарнихднів з дня поставлення на військовийоблік військовими комісаріатами .
Громадяни, які протягом семи календарних днівне зареєструвалися у державній службі зайнятості через хворобу чи з інших поважних причин, повинні звернутися до центру зайнятості нанаступний день після хвороби чи іншої поважної причини ізареєструватися як такі, що шукають роботу. У разі порушенняцього строку вони втрачають передбачені законодавствомособливі гарантії, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмірвстановлюються на загальних підставах.
Громадяни, що зареєструвалися в Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, маютьправо на отримання безоплатної професійної орієнтації,консультації, одержання відповідної інформаціїз метою вибору виду діяльності, професії, місцяроботи, режиму праці.
Громадянам, зареєстрованим у Державній службізайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається «підходящаробота».
Визначення підходящої роботи міститься у статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з якоюдля громадян, що втратилироботу і заробіток (трудовий дохіді. підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікаціїпрацівника і надається втій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою зурахуванням її середньогорівня, що склався в галузі відповідної сфери за минулий місяць. При пропозиції підходящої роботи враховується трудовий стажгромадянина заспеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.
В свою чергу, для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності),підходящою вважається робота, яка потребує попередньоїпрофесійної підготовки, або оплачувана робота (включаючироботу тимчасового характеру), яка не потребує професійноїпідготовки, а для громадян, які бажають відновити трудовудіяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує попередньоїперепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разінеможливості її надання — інша оплачувана робота заспорідненою професією (спеціальністю).
Для громадян, які працювали не за професією(спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважаєтьсяробота, яку вони виконували за останнім місцемроботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікаціїз урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).
У разі неможливості надання громадяниновіроботи за професією (спеціальністю) протягом шестимісяців безробіття підходящою вважається робота, якапотребує зміну професії (спеціальності) з урахуваннямздібностей, здоров'я громадянина і колишньогодосвіду, доступних длянього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності). При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленнямдержавної службизайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцемроботи. Закон такожпередбачає право місцевих Рад народних депутатів встановлювати транспортну доступність та інші критерії підходящої роботи, якіпосилюють соціальнийзахист населення.
Громадяни, зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, зобов'язані сприятисвоєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центрузайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки,встановлені працівником цієї служби. Процеспрацевлаштування громадян за сприяння Державної службизайнятості після їх реєстрації як таких, що шукають роботу,та пошуку для них «підходящої роботи» продовжується через наданнягромадянину направлення на роботу, на підставі якого він тароботадавець укладають трудовий договір.[5]
У випадку необхідності, а саме у разі:неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянинанеобхідної професійної кваліфікації; необхідності змінитикваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина; втрати здатностівиконання роботи за попередньою професією; пошуку роботи впершеі відсутності професії (спеціальності) — особам, щозареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, щошукають роботу, забезпечується надання професійноїпідготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб.
Виходячи із принципу свободи праці,правовідносини зі службою працевлаштування завжди можутьбути припинені за ініціативою громадянина. Він можевідмовитись від послуг по працевлаштуванню як доотримання направлення на роботу, так і після нього.
Направлення на роботу є рекомендацією для власника або уповноваженого ним органу прийнятигромадянина на роботу, за винятком випадків направлення на роботу в межах встановленихквот, згідно укладених контрактів випускників вузів, коли воно зобов'язує роботодавця прийняти громадянина на роботу. Томувласник або уповноваженийним орган теж може відмовити у працевлаштуванні направленого громадянина, наприклад, на підставі його невідповідності за професійнимиякостями чи за станомздоров'я роботі, вказаній в направленні.
Процес працевлаштування закінчуєтьсяукладенням трудового договору громадянина з власникомабо уповноваженим ним органом. Процеспрацевлаштування не обмежується конкретнимистроками. Працевлаштування триває до того часу, покигромадянин не буде влаштований на роботу або навчання.
З обліку в службі зайнятості можуть бути зняті тільки ті громадяни, які в період підшукання їм підходящої роботивідмовились від двох пропозицій. Протягом шестинаступних місяців (для громадян, які користуються пільгами щодопрацевлаштування, — протягом трьох місяців) їм надаються лишеконсультаційні послуги. Після закінчення цього строку такігромадяни можуть повторно зареєструватись у службізайнятості як такі, що шукають роботу.
Місцеві державні адміністрації, виконавчікомітети відповідних рад за участю державної службизайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населенняорганізують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствахкомунальної власності і за договорами на іншихпідприємствах.
Громадські роботи —це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльностібезробітних або частково незайнятих громадян,що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки.Вони організуються з метою
тимчасової роботи громадян,які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробітних,а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молодіу вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку,інвалідів, які втратили професійну і територіальну мобільність; трудовоїреабілітації громадян, які мали значну перерву в професійнійдіяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей,доглядом за непрацездатними членами сім'ї тощо. Порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт регулюється Положенням,затвердженим постановою КабінетуМіністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.
Оплачуванігромадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямованістьі сприяти соціальному розвитку регіону.
До видів робіт, які можуть застосовуватися під часорганізації оплачуваних громадських робіт, належатьблагоустрій та озеленення територій населених пунктів, зонвідпочинку і туризму; підсобні та ремонтні роботи набудівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів,спортивних майданчиків, закладів культури іохорони здоров'я будинків для осіб похилого віку та інвалідів ); будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних,газових, залізничних, портовихта інших господарських споруд; землевпорядні та меліоративні роботи; виконаннясільськогосподарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання врожаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах;виконання вантажно-розвантажувальнихробіт на залізницях; догляд за особами похилого віку та інвалідами, а також догляд за хворими взакладах охорониздоров'я; збирання та заготівля лікарських рослин і ягід; інші доступні види трудової діяльності.
Для організації оплачуваних громадських робітможна використовувати на договірній основі тимчасову роботу на підприємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця.
Оплачувані громадські роботи є підходящоюроботою для осіб, які вперше шукають роботу і не маютьпрофесії (спеціальності).
Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповіднихрад створюють на підвідомчихпідприємствах за рахунок коштів місцевого бюджету спеціальні додатковіробочі місця, в тому числі з гнучкимиформами зайнятості, а також вивчають умови та порядок створення таких робочих місць на іншихпідприємствах, незалежно від формвласності і господарювання.
Місцеві органи виконавчої влади приймаютьрішення про організацуо оплачуваних громадських робіт на підприємствахкомунальної власності, визначають види оплачуваних громадських робіт та їх обсягиі доводять їх до підприємств. Відповідно доприйнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності.
Центри зайнятості безпосередньо можутьукладати договори про організацію оплачуваних громадських робіт з підприємствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється направлення громадян на оплачувані громадські роботи.
З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадськихроботах, підприємства укладають строкові трудові договори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящуроботу.
Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах, тривалість робочого часу встановлюється відповіднодо законодавства про працю України. Прицьому до оплачуваного робочого часугромадянина, зайнятого на оплачуваних громадських роботах, додається 2 годинина тиждень, призначені для пошуку підходящоїроботи та відвідування центру зайнятості.
Служба зайнятості, підприємство, робітникможуть розірвати договір у разі, коли однією з сторін невиконуються встановлені договором умови.
Фінансування оплачуваних громадських робітпроводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фонду сприяння зайнятості населення та коштівпідприємств, для яких ці роботи виконуються.
Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуванихгромадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленоїзаконодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можутьвстановлювати відповідні доплати до заробітноїплати.
Також організовуються сезонні робіти. Сезоннимивважаються роботи, які через природні ікліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців.
Сезонні роботи організуються підприємствами засприянням державної служби зайнятості і місцевихорганів виконавчої влади для підвищення ефективності виробництватрудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічногорозвитку. Направлення робітників на сезонні роботипроводиться центрами зайнятості за прямими договорами зпідприємствами усіх форм власності, які потребуютьдодаткової робочої сили, і здійснюється надобровільних засадах.
Переважне право на участьу сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державнійслужбі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюєтьсякартка персонального обліку громадян, які звернулися додержавної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, якіпідлягають призову на військову службу у період виконаннясезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.
Оплата праці осіб, зайнятих на сезоннихроботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, якідіють на підприємстві .
Громадяни, зареєстровані у державній службізайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. Вкартці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначаються номер договору міжцентром зайнятості і підприємствомта дата початку роботи.
Після закінчення строку дії договору громадяни маютьправо наперереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання. [6]
Поряд з правами і державними гарантіями попрацевлаштуванню, матеріальної і соціальної підтримкигромадян в період безробіття законодавство Українипередбачає для них певні обов'язки, а також встановлюєвідповідальність за їх невиконання.
Перш за все, громадяни повинні сприятисвоєму працевлаштуванню відповідно до рекомендаційслужби зайнятості. Вони повинні періодично з'являтисьв органи служби зайнятості для перереєстрації іповідомляти про влаштування на тимчасову, сезонну чи постійнуроботу в період одержання допомоги по безробіттю.
Відповідальність за невиконання обов'язківпередбачає:
— припинення виплати допомоги по безробіттю у разі її одержання обманним шляхом і зняття з обліку в службі зайнятості;
— припиненнявиплати допомоги по безробіттю на строк до 3-х місяців увипадку:
а) приховуваннявід служби зайнятості відомостей про влаштуванняна тимчасову роботу в період одержання цієїдопомоги;
б) порушення безробітним умов його реєстрації та перереєстраціїяк безробітного;
в) відмовивід 2-х пропозицій підходящої роботи;
г) відмови від роботи за спеціальністю, набутоюпісля перенавчання за направленнямслужби зайнятості;
д) припинення навчання у навчальному закладі підвищення кваліфікації та перепідготовки без поважнихпричин.
Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного вищестоящого за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.
V.Державні гарантії працевлаштуваннянаселення
Державні гарантіїпрацевлаштування населення закріплені в статтях 4 і 5 Закону України “Про зайнятість населення “. Основні державні гарантіїмістяться в статті 4 цього закону, в ній говориться, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:
а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності
б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;
в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і
працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної
підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;
г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на
роботу в іншу місцевість;
д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;
е) безплатне навчання безробітних нових професій,
перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби
зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;
є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по
безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги
членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;
ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій,
участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи,
а також до безперервного трудового стажу;
з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.
КрімЗакону України “Про зайнятість населення “, гарантії забезпечення права громдянна працю закріплені в статті 5-1 Кодексу законів про працю, держава гарантує працездатнимгромадянам, які постійно проживають натериторії України, вільний вибір виду діяльності: безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно допокликання, здібностей, професійноїпідготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствамивідповідно до їх попередньо поданихзаявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних закладів;безплатне навчання безробітних новимпрофесіям, перепідготовку з виплатою стипендій; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншумісцевість; правовий захист віднеобгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
ЗакономУкраїни “Про зайнятість населення “ встановлені також і додатковігарантії працевлаштування для окремих категорій населення. Йдеться пропрацездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захистуі не здатні на рівних конкурувати на ринку праці .
Доних належать:
1. жінки,які мають дітей віком до 6 років ;
2. одинокіматері, які мають дітей віком до 14 років або дітей – інвалідів;
3. молодь,яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах,професійно-технічних закладах освіти, звільнилися зі строкової військової абоальтернативної ( невійськової ) служби та якій надається перше робоче місце,діти ( сироти ), які залишились без батьківського піклування, а також особи,яким виповнилось 15 років і які за згодою одного з батьків чи особи, що їхзаміняє, можуть як виняток прийматись на роботу особи передпенсійного віку (чоловіки з досягненням 58 років, жінки – 53 років);
4. особи,звільнені після відбуття покарання чи примусового лікування ;
5. інвалідам, які недосягли пенсійного віку.
З метою працевлаштування цих категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють та встановлюють квоти робочих місць на підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 % загальної чисельності робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
Згідноз п. 1 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях іустановах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребуютьсоціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від27 квітня 1998 р. № 578 , броня – це кількість робочих місць дляобов’язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квотаробочих місць – це закріплена норма робочих місць, в тому числі з гнучкимиформами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов’язковогопрацевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.
Умежах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних радвстановлюють підприємствам квоту робочих місць для працевлаштування громадян,які потребують соціального захисту. Квота робочих місць встановлюєтьсястосовно кожної категорії громадян, які потребують соціального захисту.
Квоти зменшутьсяабо взагалі не встановлюються лише у разі скороченнячисельності або штату працівників підприємств, установ і організаційу розмірі, що перевищує встановлену квоту.
У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах встановленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.
Крім Закону України «Про зайнятість населення», деякі законодавчі акти України встановлюють і додаткові гарантіїщодо працевлаштування окремих верств населення, наприкладстатті 19, 20 Закону України «Про основи соціальноїзахищеності інвалідів в Україні»<sup/>встановлюютьтакож додаткові гарантії в Україні для інвалідів.
Згідно зі вказаним Законом для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власностіі господарювання в Україні встановлюється нормативробочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів урозмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщопрацює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця. Зазначені робочі місця інвалідів повинні відповідати вимогам Положення про робоче місце інвалідаі про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року№ 314.
Підприємства, установи й організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, повинні щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Висновок
Підсумовуючи викладене, треба зазначити, що система працевлаштування в Україні пройшла етап свогостановлення в умовах ринку і на сучасному етапі потребує подальшоговдосконалення. Вдосконалення системипрацевлаштування вимагає, в першу чергу,вдосконалення його правового регулювання, включаючи необхідність прийняття Верховною Радою України нового Трудового кодексу України, нової редакції Закону України «Про зайнятість населення», оновлення відповідних підзаконних нормативних актів з питань працевлаштування та приведення в цілому законодавства України з питання працевлаштування у відповідність з міжнародно-правовими актами. Вирішення зазначеного питання в умовах стабілізації та поступового ростуекономіки України, поряд із проведенням відповідних організаційних заходів,допоможе ефективніше вирішувати в Україніпроблему зайнятості та працевлаштування населення.
Література
1. Конституція України: Прийнята нап’ятій сесії Верховної Ради України 28червня 1998 р. – К.: Преса України, 1997 р.- 80 с.
2. Кодекс законів про працю України:Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 15 серпня 2005 р.– К.:вид.Паливода А.В.,2005.- 112 с.
3. Науково-практичний коментар дозаконодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань .-К.: видавництво А.С.К. 2003. – 1024 с.
4. Закон України “Про зайнятість населення “ від 1 березня 1991 року
5. Гирич О.Г. – Трудове право: Курслекцій .- К.: ТП Пресс, 2003. – 208 с.
6. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. –Трудове право україни: Підручник ,2-ге видання ,- К.: Т-во “ Знання “, КОО, 2001. — 564 с.
7. Прокопенко В.І. – Трудове правоУкраїни: Підручник. видання третє. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.
8. Трудове право України: Академ.курс: Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана; За ред. Н.М.Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.
9. Трудове право України: за ред.П.Д. Пилипенка. – К.: Концерн “ ВидавничийДім “ Ін Юре “, 2004. – 536 с.