Реферат: Право
1. Якіфункції і повноваження Президента України?
Стаття 102.Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Президент України єгарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержанняКонституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Стаття 103.Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівногоі прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Президентом України можебути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має правоголосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років таволодіє державною мовою.
Одна й та сама особа неможе бути Президентом України більше ніж два строки підряд.
Президент України не можемати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної владиабо в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною абопідприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядовоїради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Чергові вибори ПрезидентаУкраїни проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноваженьПрезидента України. У разі дострокового припинення повноважень ПрезидентаУкраїни вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дняприпинення повноважень.
Порядок проведеннявиборів Президента України встановлюється законом. />
Стаття 106.Президент України:
1) забезпечує державнунезалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається зпосланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до ВерховноїРади України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу вміжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністюдержави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення провизнання іноземних держав;
5) призначає та звільняєглав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнароднихорганізаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представниківіноземних держав;
6) призначаєвсеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народноюініціативою;
7) призначає позачерговівибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваженняВерховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить за пропозицієюкоаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповіднодо статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною РадоюУкраїни Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий деньпісля одержання такої пропозиції;
10) вносить до ВерховноїРади України подання про призначення Міністра оборони України, Міністразакордонних справ України;
11) призначає на посадута звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурораУкраїни;
12) призначає на посадита звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає на посадита звільняє з посад половину складу Національної ради України з питаньтелебачення і радіомовлення;
14) вносить до ВерховноїРади України подання про призначення на посаду та звільнення з посади ГоловиСлужби безпеки України;
15) зупиняє дію актівКабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції зодночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Радиміністрів Автономної Республіки Крим;
17) є ВерховнимГоловнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє зпосад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Радунаціональної безпеки і оборони України;
19) вносить до ВерховноїРади України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресіїпроти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та іншихутворених відповідно до законів України військових формувань;
20) приймає відповідно дозакону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного станув Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпекидержавній незалежності України;
21) приймає у разінеобхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостяхнадзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевостіУкраїни зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженнямцих рішень Верховною Радою України;
22) призначає на посадита звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;
23) утворює суди увизначеному законом порядку;
24) присвоює вищівійськові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання ікласні чини;
25) нагороджує державниминагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняттядо громадянства України та припинення громадянства України, про наданняпритулку в Україні;
27) здійснює помилування;
/>28)створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, дляздійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи іслужби;
29) підписує закони,прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодоприйнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін доКонституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд ВерховноїРади України;
31) здійснює іншіповноваження, визначені Конституцією України.
Президент України не можепередавати свої повноваження іншим особам або органам.
Президент України наоснові та на виконання Конституції і законів України видає укази ірозпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Акти Президента України,видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті,скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального заакт та його виконання.
Стаття 107. Раданаціональної безпеки і оборони України є координаційним органом з питаньнаціональної безпеки і оборони при Президентові України.
Рада національної безпекиі оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади усфері національної безпеки і оборони.
Головою Ради національноїбезпеки і оборони України є Президент України.
Персональний склад Радинаціональної безпеки і оборони України формує Президент України.
До складу Радинаціональної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністрУкраїни, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністрвнутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.
У засіданнях Радинаціональної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної РадиУкраїни.
Рішення Ради національноїбезпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.
Компетенція та функціїРади національної безпеки і оборони України визначаються законом.
Стаття 108.Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраногоПрезидента України.
Повноваження ПрезидентаУкраїни припиняються достроково у разі:
1) відставки;
2) неможливостівиконувати свої повноваження за станом здоров'я;
3) усунення з поста впорядку імпічменту;
4) смерті.
Стаття 109.Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення нимособисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.
Стаття 110.Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'ямає бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтвердженарішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставіписьмового подання Верховного Суду України – за зверненням Верховної РадиУкраїни, і медичного висновку.
Стаття 111. ПрезидентУкраїни може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічментуу разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Питання про усунення ПрезидентаУкраїни з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційногоскладу Верховної Ради України.
Для проведеннярозслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчукомісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.
Висновки і пропозиціїтимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.
За наявності підставВерховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складуприймає рішення про звинувачення Президента України.
Рішення про усуненняПрезидента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною РадоюУкраїни не менш як трьома четвертими від її конституційного складу післяперевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодододержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи проімпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, вяких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради абоіншого злочину.
/>Стаття112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповіднодо статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків ПрезидентаУкраїни на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладаєтьсяна Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в періодвиконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження,передбачені пунктами 2, 6 – 8, 10 – 13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106Конституції України.
Які відносини регулюєцивільне право?
Цивільне право — одна зпровідних галузей національного права України,
яка регулює певну групу правовихвідносин за участю фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземнихдержав та інших суб'єктів публічного права.
Протягом свого життя мине часто вступаємо у відносини з кримінальним, кримінально-процесуальним,адміністративним, виправно-трудовим правом, однак з цивільним правом нашжиттєвий уклад пов'язаний дуже тісно.
Кожен день ми купуємо вмагазинах продукти харчування, користуємося транспортом, здійснюємопідприємницьку діяльність, будуємо дачі, позичаємо гроші, приватизуємоквартири, ремонтуємо свої автомобілі, видаємо довіреності, складаємо заповітитощо.
Крім того, кожному з насвід народження належать особисті немайнові права, які встановлені КонституцієюУкраїни. Всі ці особисті немайнові права та суспільні відносини, пов'язані зматеріальними благами, і регулює цивільне право.
Цивільне право України,як і будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правовогорегулювання.Предмет регулювання цивільного права відповідає на запитання, щорегулює ця галузь права, а метод — як здійснюється це регулювання.За цимиознаками можна визначити особливості цивільного права, які дають змогу виділитийого з єдиної системи права України. Предметом регулювання цивільного права є:•особисті немайнові права, які поділяються на дві групи: а) особисті права, непов'язані з майновими (життя, здоров'я, ім'я, таємниця особистого життя,таємниця листування, честь, гідність, ділова репутація, право на вибір родузанять і свободу пересування, право на мирні зібрання тощо); б) особисті права,пов'язані з майновими (права авторів на результати інтелектуальної праці вгалузі науки, літератури, мистецтва, винаходів, компонування інтегральноїмікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, селекційних досягнень тощо);•майнові відносини, що випливають з підстав належності, користування і переходумайна (власності і товарообігу), які засновані на юридичній рівності, вільномуволевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Цивільні відносини, що неврегульовані цивільним законодавством, регулюються іншими актами законодавства.До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владномупідпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетнихвідносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановленозаконом. Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи(громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна,Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та іншісуб'єкти публічного права. З виникненням цивільно-правових відносин їхніучасники не можуть нав'язувати свою волю один одному, а тому їх відносиниповинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізаціїдоговору кулівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згодивідносно предмета, кількості, якості та ціни товару). Цивільно-правовий методхарактеризується такими ознаками: юридичною рівністю сторін. Кожна зі сторінмає свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій; диспозитивністюсторін, на підставі чого сторонам налається право визначити своївзаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбаченихзаконом; особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільнихправовідносин (через загальний, господарський чи третейський суд); наявністюмайнової відповідальності сторін.Отже, цивільне право — це галузь права, що назасадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійностіучасників регулює особисті немайнові та майнові відносини (власності ітоварообігу), відносини, які складаються у сфері інтелектуальної діяльності, атакож охорони і захисту цих немайнових та майнових благ.Загальними принципамицивільного права є:
• неприпустимістьсвавільного втручання у сферу особистого життя людини;
• неприпустимістьпозбавлення права власності, крім випадків, прямо передбачених законом тавстановлених Конституцією України;
• свобода договору;
• свобода підприємницькоїдіяльності, не забороненої законом;
• судовий захистбудь-якого цивільного права та інтересу;
• справедливість,добросовісність та розумність.
Після визначення предметата методу цивільного права необхідно з'ясувати, де і в яких формах набуваютьвираження ті норми права, що в сукупності становлять поняття «цивільнеправо», тобто необхідно визначитися стосовно джерел цивільного права.
Цивільне право — цесукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини.Цивільне законодавство — це сукупність нормативних актів, у яких містяться данінорми. Тому «цивільне право» і «цивільне законодавство» —це різні поняття.
Отже, цивільнезаконодавство — це система нормативних актів, у яких містяться цивільно-правовінорми, що регулюють немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу),відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також відносинищодо охорони і захисту цих особистих немайнових та майнових благ
За юридичною силою татериторіальною ознакою джерела цивільного права України поділяють на такі:•Конституція України, яка становить основу цивільного законодавства;• Цивільнийкодекс України, який є основним актом цивільного законодавства України;• ЗакониУкраїни, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України (у разі подання суб'єктом правазаконодавчої ініціативи до Верховної Ради України проекту закону, що регулюєцивільні відносини інакше, ніж Цивільний кодекс України, він зобов'язанийодночасно подати проект закону про внесення змін до Кодексу; поданийзаконопроект Верховна Рада розглядає тільки одночасно з відповідним проектомзакону про внесення змін до Цивільного кодексу України); Акти ПрезидентаУкраїни у випадках, встановлених Конституцією України;• постанови КабінетуМіністрів України; Загальні• нормативно-правові акти інших органів державноївлади України, влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносиниі прийняті лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України тазаконом;• звичай (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичногозастосування протягом тривалого часу);• норми міжнародного права і міжнароднідоговори.
Отже, основу цивільногозаконодавства України, як зазначалось вище, становить Конституція України. Вонамає найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймають на основіКонституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. 13, 14, 41Конституції України, в яких встановлюються цивільно-правові засади регулюваннявідносин власності та ст. 21—24, 27—34, які визначають основні права іобов'язки громадян України, зміст правоздатності громадян у нормах цивільногоправа. Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно Законами Українивизначаються:• права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;•правосуб'єктність громадян;• правовий режим власності;• правові засади тагарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольногорегулювання;• засади цивільно-правової відповідальності та ін.
Закони є основною формоюправотворення в нашій державі, їх приймають у різний час, тому необхіднавідповідна систематизація законів у кодексах. Головним кодифікаційним актомцивільного права є Цивільний кодекс України, один із найважливіших законівУкраїни. Зміст Цивільного кодексу України утворюють шість книг («Загальніположення ', „Особисті немайнові права фізичних осіб“, „Правовласності та інші речові права“, „Право інтелектуальноївласності“, „Зобов'язальне право“, „Спадкове право“),до складу яких входить 1308 статей.
Актами цивільногозаконодавства є також інші закони України, які приймають відповідно доКонституції України та Цивільного кодексу України. До цивільних кодифікаційнихактів слід віднести Господарський кодекс України, Повітряний кодекс України,Закони України „Про господарські товариства“, „Про захист правспоживачів“ та ін.Елементами системи цивільного законодавства поряд іззаконами є також укази Президента України, постанови Кабінету МіністрівУкраїни. Але у разі, якщо указ Президента України, постанова Кабінету МіністрівУкраїни, нормативний акт Автономної Республіки Крим суперечать положеннямЦивільного кодексу або іншому законові України, застосовують відповідноположення Цивільного кодексу або іншого закону України.Тексти законів,прийнятих Верховною Радою України, публікуються в газеті „ГолосУкраїни,“ а також спеціальному виданні „Відомості Верховної РадиУкраїни“, яке виходить 52 рази на рік.З нормативними актами, які приймаєКабінет Міністрів України, можна ознайомитися в газеті „Урядовийкур'єр“ та в Збірнику урядових нормативних актів України.На рівні урядуУкраїни прийнято велику кількість нормативних актів, які регулюють цивільнівідносини. Серед цих актів можна назвати Положення про обов'язкове особистестрахування від нещасних випадків на транспорті (14 вересня 1996 р.), Правилаторгівлі в кредит (31 серпня 1999 р.), Правила користування електричноюенергією для населення (26 червня 1999 р.) та ін.
З нормативних актів,прийнятих міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, якірегулюють цивільні відносини, можна назвати Правила торгівлі транспортнимизасобами і номерними агрегатами (18 грудня 1995 р.), Правила продажу непродовольчихтоварів (27 травня 1996 р.) — затверджені Міністерством зовнішньоекономічнихзв'язків і торгівлі України; Типовий договір про надання послуг електрозв'язку(13 липня 1999 р.) — затверджений Державним комітетом зв'язку і інформатизаціїУкраїни; Положення про порядок відчуження основних засобів, які знаходяться вдержавній власності (13 липня1999 р.) — затверджене Фондом державного майнаУкраїни та ін.
Співвідношення між актамицивільного законодавства і договорами, які укладають суб'єкти між собою,полягає в тому, що учасники цивільних правовідносин мають право укладати міжсобою договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, абоврегулювати в договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, своївідносини, не врегульовані цими актами. Сторони в договорі мають правовідступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства, ісамостійно врегульовувати свої відносини.
Але сторони в договорі неможуть „відступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства,коли у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість длясторін положень актів цивільного законодавства випливає зі змісту або із сутівідносин між сторонами.
Цивільні відносини можутьрегулюватися також звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке непередбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широкозастосовується у цивільній сфері підприємництва і не суперечить цивільномузаконодавству або договору. Наприклад» ст. 149 Кодексу торговельного мореплавстваУкраїни передбачає, що за відсутності згоди сторін щодо тривалості часувантажних робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди задострокове закінчення розвантаження визначається відповідно до термінів іставок, прийнятих у відповідному порту. Але необхідно пам'ятати, Що звичай,який суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільнихвідносинах не застосовується. Чинний міжнародний договір, що регулює цивільнівідносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, єчастиною національного цивільного законодавства. Коли у чинному міжнародномудоговорі України Укладеному у встановленому законом порядку, містяться іншіправила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства,застосовують правила відповідного міжнародного договору України. Таким чином,норми міжнародного права і міжнародні договори також є джерелом цивільногоправа України.
3. Які видипідприємницької діяльності можна здійснювати без ліцензії, і які лише на основіліцензії?
Проект «Про внесеннязмін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»від 21 травня 2002 р. № 1053.
У ст. 1пропонується визначити, що органом ліцензування є орган виконавчої влади,визначений Кабінетом Міністрів України для провадження ліцензування певноговиду господарської діяльності.
Крім цього, пропонуєтьсяскасувати норму, за якою плата за ліцензію визначається як разовий платіж. Надумку фахівців Головного науково-експертного управління апарату Верховної РадиУкраїни, це створить умови для запровадження плати за ліцензію як періодичногоплатежу, що не сприятиме розвитку підприємництва.
Стаття 2 встановлює, що дія цього Закону непоширюється на банківську діяльність, зовнішньоекономічну діяльність,ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері освіти, ліцензуваннядіяльності у сферах природних монополій та суміжних ринків упаливно-енергетичному комплексі, діяльність, пов’язану з використаннямінтелектуальної власності, а також на діяльність у сфері використання ядерноїенергії.
Ліцензування діяльності усферах природних монополій та суміжних ринків (крім діяльності впаливно-енергетичному комплексі), виробництва спирту етилового, коньячного йплодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етиловогоректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового таалкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом етиловим,коньячним і плодовим, оптової, роздрібної торгівлі алкогольними напоями татютюновими виробами, операцій з металобрухтом, професійної діяльності на ринкуцінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, виробництва дисків длялазерних систем зчитування, експорту, імпорту обладнання та дисків для лазернихсистем зчитування здійснюється з урахуванням законів, що регулюють відносини вданих сферах.
У зв’язку з цим у ст.3 зазначається, що порядок ліцензування видів господарської діяльностівстановлюється з урахуванням особливостей відповідних норм спеціальних законів.
Стаття 8врегульовує випадки, коли органом ліцензування є місцевий орган виконавчоївлади. В цьому разі ліцензійні умови й порядок контролю за їх додержаннямзатверджуються спільним наказом спеціально вповноваженого органу з питаньліцензування та центрального органу виконавчої влади, визначеного КабінетомМіністрів України.
Змінами до Законупропонується скасувати ліцензування торгівлі зброєю військового призначення,залишивши лише ліцензування виробництва, ремонту й торгівлі зброєюневійськового призначення. Натомість чинна редакція встановлює, що виробництво,ремонт і торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами підлягає ліцензуванню (ст.9).
Додатково до перелікувидів діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до базового Закону,планується також включити:
· виробництво,зберігання, транспортування, використання, знешкодження, захоронення таутилізацію особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, що визначаєтьсяКабінетом Міністрів України), оптову та роздрібну торгівлю особливонебезпечними хімічними речовинами;
· виробництво,зберігання, транспортування, знешкодження, захоронення, утилізацію пестицидівта агрохімікатів, оптову та роздрібну торгівлю пестицидами й агрохімікатами;
· здійсненняоперацій з металобрухтом;
· виробництвоспирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованоговиноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцювиноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв, оптову торгівлюспиртом етиловим, коньячним і плодовим, оптову, роздрібну торгівлю алкогольниминапоями;
· виробництвотютюнових виробів, оптову, роздрібну торгівлю тютюновими виробами;
· випуск іпроведення лотерей;
· користуваннязалізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктамиінфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загальногокористування;
· управлінняповітряним рухом;
· наданняспеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів (запереліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);
· розроблення,виготовлення, реставрацію, модернізацію та утилізацію зброї військовогопризначення, військової техніки, боєприпасів, а також комплектуючих виробів таелементів до них.
Частина 1 ст. 11 скасовує можливість встановленняспеціальними законами іншого терміна видачі ліцензій на окремі види діяльності,ніж той, що встановлений у цьому Законі.
Стаття 15 визначає норми, відповідно до якихза видачу ліцензії справляється плата. Її розмір встановлює Кабінет МіністрівУкраїни. В разі коли органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади,плата за видачу й переоформлення ліцензій, видачу копій дублікатів ліцензійзараховується до Державного бюджету України. В разі коли органом ліцензування ємісцевий орган виконавчої влади, плата за видачу й переоформлення ліцензій,видачу копій та дублікатів ліцензій зараховується до відповідного місцевогобюджету.
Частина 2 ст. 22 Закону конкретизує розміри штрафівза провадження господарської діяльності без ліцензії, встановивши, що вони неможуть бути меншими ніж 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Прицьому слід пам’ятати, що деякі закони вже передбачають розміри штрафів за цідії (зокрема Кодекс України про адміністративні правопорушення, де містятьсяменші, ніж пропонується, розміри таких штрафів).
Проектом «Про внесеннязмін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»від 24 травня 2002 р. № 1098пропонується внести до згаданого Закону ряд змін, за якимиліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів здійснюється згідноз законами, що регулюють відносини в цих сферах. Водночас відповідний пунктвиключено з переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно доЗакону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Проект «Про внесення зміндо деяких законодавчих актів України» від 11 жовтня 2002 р. № 2292 має на метіподальше вдосконалення державного регулювання порядку видачі ліцензій наекспорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування. Для цьогопропонується, зокрема, усунути існуючі суперечності між Законом України «Прозовнішньоекономічну діяльність» і Законом України «Про особливості державногорегулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом,експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», а такожнеузгодженість між статтями 2 та 9 Закону України «Про ліцензування певнихвидів господарської діяльності». Разом з тим, проект пропонує:
внести зміни доКримінального кодексу України щодо посилення кримінальної відповідальності запорушення законодавства про регулювання виробництва, експорту, імпорту дисківдля лазерних систем зчитування та сировини для їх виробництва;
виключити з ч. 2 ст. 6Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктівгосподарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків длялазерних систем зчитування» норму, щодо майнової відповідальності заявника,який звернувся до органу ліцензування з письмовим зверненням, у разінепідтвердження викладених у його заяві фактів.
На думку фахівцівГоловного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України, окреміположення законопроекту не відповідають меті приведення Закону України «Проособливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання,пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних системзчитування» у відповідність з Законом України «Про зовнішньоекономічнудіяльність». Зокрема, визначення ліцензії на експорт (імпорт) дисків длялазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва,яке планується закріпити у ст. 1 Закону України «Про особливості державногорегулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом,експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», не відповідає визначеннюжодного з видів експортно-імпортних ліцензій, наведених у ст. 1 Закону «Прозовнішньоекономічну діяльність». На наш погляд, у Законі «Про особливостідержавного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної звиробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»недоцільно давати окремі визначення експорту, імпорту й транзиту дисків,матриць, обладнання, оскільки вони не згадують будь-яких особливостей,характерних саме для дисків, матриць, обладнання. Натомість ці визначенняспівпадають із загальними визначеннями експорту, імпорту й транзиту, щомістяться у відповідних положеннях ст. 1 Закону України «Прозовнішньоекономічну діяльність».
Крім того, викликаєсумнів і доцільність введення обмежень на дрібні (до 20 штук) партії дисків, щоввозяться, вивозяться або пересилаються юридичними особами в міжнароднихпоштових відправленнях, які пропонується встановити в доповненнях до ст. 2Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктівгосподарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків длялазерних систем зчитування». Якщо діяльність з експорту, імпорту чи продажудисків не є основною для зазначених юридичних осіб, то встановлення в кожномувипадку необхідності цих декількох дисків для забезпечення їхньої господарськоїдіяльності, а тим більше відслідкування подальшої долі кожної дрібної партії,призведе лише до зайвих витрат з Державного бюджету України. В разі прийняттявказаної норми може виникнути неузгодженість розглядуваного нормативного актаіз Законом України «Про поштовий зв’язок», оскільки останній не передбачаєповноважень центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальноївласності щодо погодження з ним пересилання відправниками міжнародних поштовихта експрес-відправлень.
5. Проект «Про внесеннязмін до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 18 листопада2002 р. № 2417 з метою забезпечення гармонізації національного законодавства знормами й принципами системи ГАТТ/СОТ передбачає викладенняст. 16 ЗаконуУкраїни «Про зовнішньоекономічну діяльність» у новій редакції. Документ,зокрема визначає, що ліцензування імпорту має запроваджуватися в Україні в разірізкого погіршення стану платіжного балансу й зовнішніх платежів, якщо іншізаходи є неефективними.
Відповідно до положеньпроекту, ліцензування імпорту й експорту може запроваджуватися в разінеобхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаровиробника, хочазміст терміну «заходи захисту вітчизняного виробника» не розкривається.
Чинна редакція ст. 16Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює переліки видівекспортних (імпортних) ліцензій та квот, однак змінами до статті пропонуєтьсяїї виключити. Законопроект передбачає, що рішення про застосування режимуліцензування, в тому числі встановлення квот, має приймати Кабінет МіністрівУкраїни за поданням Міністерства економіки та з питань європейської інтеграціїУкраїни. Нині ж таке право має парламент щодо прийняття рішення провстановлення режиму ліцензування і квотування (імпорту). Це пов’язаненасамперед з тим, що відповідно до ст. 9 Закону України «Прозовнішньоекономічну діяльність», до компетенції Верховної Ради України належитьзатвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню абозабороняється згідно зі статтями 16, 17 цього Закону. З метою оперативногореагування у випадку застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/абонедружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань режимліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджуєтьсязгідно зі ст. 29 Закону Кабінетом Міністрів України.
Новим також є положення,за яким розгляд заявок на одержання ліцензій може здійснюватись у порядку їхнадходження, який визначається за датами реєстрації заявок або одночасно післязакінчення оголошеного строку їх приймання. Це пояснюється тим, що в разізастосування режиму неавтоматичного ліцензування запропоновано ввести норму,згідно з якою якщо на момент подання заявки встановлені квоти вичерпано, таказаявка не розглядається. Таким чином, створюється ситуація штучного обмеженнядоступу до квот.
З цим пов’язана такожнова норма, за якою при поданні заявки можуть вимагатися документи йінформація, що вважаються необхідними для підтвердження даних, зазначених узаявці та зовнішньоекономічному контракті. Натомість, чинна норма забороняєвимагати в подавця додаткової інформації, крім тієї, що міститься в заявці.
6. Проект «Про внесеннязмін до деяких законодавчих актів України» від 18 листопада 2002 р. № 2419спрямований на приведення 50 законів України (!), що регулюють ліцензуванняпевних видів господарської діяльності, у відповідність із загальнимиположеннями щодо ліцензування, визначеними Законом України «Про ліцензуванняпевних видів господарської діяльності». Автори законопроекту пропонуютьвилучити із законодавчих актів у сфері ліцензування види діяльності, що непідлягають ліцензуванню, а назви видів господарської діяльності, щоліцензуються, привести у відповідність до ст. 9 Закону України «Проліцензування певних видів господарської діяльності».
Зважаючи на те, щоліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, проект передбачає взаконодавчих актах, що оперують терміном «спеціальні дозволи (ліцензії)»,замінити його терміном «ліцензія» відповідно до Закону України «Проліцензування певних видів господарської діяльності».
З огляду на великий обсягпроекту, більш докладно ми розглянемо його положення після прийняття проектупарламентом як закону.
7. Проект «Про внесеннязмін до деяких законів України» від 12 грудня 2002 р. № 2532 спрямований напевне впорядкування переліку видів господарської діяльності, що підлягаютьліцензуванню, а також на узгодження положень окремих законів («Про пестициди іагрохімікати», «Про меліорацію земель», «Про автомобільний транспорт» та «Проособливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання,пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних системзчитування») із Законом України «Про ліцензування певних видів господарськоїдіяльності».
Водночас проект Законупередбачає зменшити кількість видів господарської діяльності, що підлягаютьліцензуванню (зокрема, щодо надання послуг із перевезення пасажирів та їхбагажу на таксі, а також щодо експорту, імпорту обладнання та дисків длялазерних систем зчитування).
Скорочення переліку видівпідприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню.
У 1991 р. закономУкраїни “Про підприємництво” вперше було передбачено обмеження у здійснені підприємницькоїдіяльності.
При цьому перелік становивлише 11 видів підприємницькоїдіяльності, якідозволялось здійснювати принаявності спеціального дозволу – ліцензії. З того моменту за пропозиціямидержавних органів виконавчої влади були прийняті нормативні акти щодоліцензування це 71 виду підприємницької діяльності. Крім того рішеннямКабінету Міністрів у травні 1994 року права щодо видачі суб‘єктампідприємницької діяльності ліцензій на здійснення окремих видів діяльності булиделеговані Уряду Автономної республіки Крим, 31 міністерству та відомству, 532 державнимадміністраціям, 267 виконавчим органам, рад народних депутатів (взагалі 831 державномуоргану виконавчої влади. У кожної ліцензії був свій першотворець, а тенденціящодо збільшення видів підприємницької діяльностінаякіпотрібніліцензіїнабула незворотногохарактеру). По суті склалася така ситуація, коли всупереч закону проводилося безпідставнеобмеження у підприємницькій діяльності якими завгодно органами на свій розсуд.Це у свою чергу фактично призвело до порушення одної з головних умов здійсненняпідприємницької діяльності щодо права підприємців без обмежень приймати рішенняіздійснюватисамостійно будь-яку діяльність, що не суперечить діючому законодавству яке передбаченест.3 закону України “Про підприємництво”.
В зв‘язку з цим в липні1995 р. прийнято закон України “Про внесення
доповнень до закону України“Про підприємництво”, ст.3 якого доповнена першою частиною згідно якої,визначення видів діяльності, які підлягають ліцензуванню в інших законодавчихактах, не допускається”.
Але зазначене застереженняне поширювалось на норми законодавчих актів України щодо ліцензування, які діялина момент набрання чинності вище згаданого закону України “Про підприємництво”.Взагалі з цим питанням в державі склалася така ситуація, що закон України та рішенняУряду носять декларативний характер, бо ні органи виконавчої влади, нісуб‘єкти підприємницькоїдіяльності в основному не дотримувались нормчинного законодавства з питаньліцензування.
Як відомо, нормативнаправова база державних органів виконавчої влади, щодо ліцензуванняпідприємницької діяльності не була приведена на той час у відповідністьдовимогзаконодавства. Ліцензії на здійснення підприємницької діяльності продовжували видаватисяна підставі відомчих інструкцій, які вже втратили чинність.
Міністерства постійно перевищувалисвої повноваження щодовидачі ліцензій на види діяльності обмеження яких не передбаченост.4 закону
України “Про підприємництво”.Наприклад, Міністерство фінансів видавало ліцензії на друкування бланків документівсуворого обліку, ввезення в Україну бланків цінних паперів, документів суворогообліку, напівфабрикатів і паперів для їх виготовлення, хоча ліцензування цих видівдіяльності не було передбачено законодавством.
Міністерствотранспортупродовжуваловидавати ліцензії не на види підприємницької діяльності, ліцензування яких булопередбачене ст.4 закону України “Про підприємництво”, а на кожну країну, дояких здійснювалось перевезення.
В столиці України м.Києві в райдержадміністраціях діяла хибна практикаобов’язкового узгодження заяви на отримання ліцензій з районними органамисанітарного і пожежного нагляду, податковоїадміністрації, державнимнауково-правовим центром стандартизації, метрології та сертифікації, зуправлінням у справах захисту прав споживачів, управлінням по координаціїроботи підприємств торгівлі та громадського харчування, з управлінням внутрішніхсправ. Процедура узгодження документів для отримання ліцензії вимагала більш,як два місяці, що було незаконним і не сприяло розвитку підприємницькоїдіяльності.
Для місцевих органів виконавчоївлади ліцензування підприємницької
діяльності було не щоінше, як одне з джерел поповнення місцевих бюджетів або позабюджетних фондів шляхомсхилення підприємців до перерахування певних коштів на створення місцевихблагодійних фонів, на внесення різних сум на соціальний розвиток місцевихорганів санітарного, пожежного нагляду, що є не інакше, як певна формадержавного рекету і суперечить закону.
Міністерствомпромисловості не був розроблений і затверджений перелік хімічних речовин, виготовленняі реалізація яких ліцензується згідно з чинним законодавством. В зв‘язку цим дохімічних речовин були віднесені медикаменти, ветеринарні препарати, парфюмерно-косметичнітовари та видавались ліцензії на їх виготовлення і реалізацію. Хоча в одночас постановоюКабінету Міністрів України в 17.05.94 р. № 316 право видачі ліцензій на виготовленнятареалізаціюветеринарнихпрепаратівімедикаментів надане Головному управлінню ветеринарної медицини разом з Державноюветеринарною інспекцією, аМінсільгоспроду, нареалізацію косметично-парфумних виробів,міським районнимдержадміністраціям, на виготовлення і оптову реалізацію медикаментівДержкоммедбіопрому. Органи державної виконавчої влади замість безумовноговиконання законів та рішень Уряду України продовжували займатися “нормотворчою діяльністю”всупереч вимогам законодавства України “Про підприємництво”.
Про масштаби цихпорушень свідчать такі факти, що ліцензійна палата при виконані своїхконтрольних функцій за перший рік свого існування повернула до державного бюджету12 млн. гривень (за результатами тільки однієї спільної перевірки, КРУ, Міністерствафінансів).Державниморганамвиконавчої влади надано рекомендацію щодо перереєстрації 10,6 тис. Та анулювання1460 безпідставно виданих ліцензій.
Концепцією розвитку державноїсистеми ліцензування підприємницької діяльності за її видами, яка затверджена постановоюКабінету Міністрів України від 23.09.96 р., було передбачено створення ефективноїсистеми контролю за додержанням норм законодавства з питань ліцензування. Однимз напрямків її створення є відпрацювання механізму притягнення посадових осіб державнихорганів виконавчої влади до адміністративної відповідальності за порушенняактів законодавства України, додержання яких є одним з основних обов‘язківдержавних службовців відповідно до ст.10 закону України “Про державну службу”. Хочаця постанова і позитивно вплинула напроцесс ліцензування, але вона не вирішувалаголовних, проблем пов‘язанихз ліцензуванням підприємницької діяльності, бо рішенняприймалося на рівні підзаконного акту і вже в силу цього не могло привести до коріннихзмін в цьому найболючому для підприємців питанні.
В цей час особливогостро постало питання про ліквідацію обмежень, що стримують розвитокпідприємницької діяльності, зокрема в частині скорочення переліку видівдіяльності, що підлягають ліцензуванню та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності, а також розробкинових механізмів значного спрощенняпорядкуліцензуванняприодночасному посиленніконтролю з цим процесом з боку держави.
Насамперед треба ще раззгадати закон України “Про внесення змін та
доповнень до законуУкраїни “Про підприємництво” прийнятий Верховною Радою 23 грудня 1997 року. Доречі автором цього закону була ліцензійна палата України.
Щодо ліцензування, тоключовою є ст.4, закону яка регулює обмеження у здійснені підприємницької діяльності,а її суть випливає іззмісту.
Обмеженню (ліцензуванню)підприємницької діяльності підлягають тільки ті види діяльності, якібезпосередньо впливають на здоров‘я людини, навколишнє природне середовище та безпеку.Тобто акцент обмеження робиться не на збільшення кількості видів підприємницькоїдіяльності, як це робилося раніше “чим більше тим краще”, а на мінімум, який пов‘язанийіз здоров‘ям людини, навколишнім природним середовищем та безпекою.
В законі наданий переліктільки 40 видів підприємницької діяльності на які потрібна ліцензія, тобто упорівнянні з попереднім законодавством майже втричі зменшена кількість видів підприємницькоїдіяльності, яка підлягає ліцензуванню.
Щодо порядку спрощення процедуриліцензування, то у розвиток вище згаданого закону Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 3 липня 1998 р. № 1020, затверджене Положення про порядок ліцензуванняпідприємницької діяльності.38
Основною метою змін в законодавстві,щодо порядку спрощення процедури ліцензування підприємницької діяльності є:
По-перше це встановленнявичерпного переліку органів, які в межах своєї компетенції видають ліцензії на провадженняпевних видів підприємницької діяльності. В даному разі вимагається від органів,які видають ліцензії не перевищувати повноваженя на види діяльності, обмеження,яких не передбачено ст.4 закону “Про підприємництво”.
По-друге передбаченочіткий порядок видачі, переоформлення, зупинення, поновлення та анулювання дії ліцензії.Наприклад, для зупиненнядії ліцензії передбачено тільки дві підстави: порушенняліцензійних умов і невиконання у визначений термін розпоряджень Ліцензійноїпалати або органу, що видав ліцензію. Щодо анулювання ліцензії, то воно можливетільки у разі виявлення недостовірних відомостей в заяві і документах, передачіліцензії іншій особі, повторного або грубого порушення ліцензійних умов.
По-третє законодавстворобить акцент на відповідальності органу, який видає ліцензії за недотриманняпорядку їх видачі, а також за достовірність і повноту інформації при видачі ліцензіїі відомостей про відповідних суб‘єктів підприємницької діяльності.
Таким чином зміни в діючомузаконодавстві по спрощенню процедури ліцензування для розвитку підприємницькоїдіяльності можна в цілому оцінити як позитивні. Але воно має і певні недоліки. Такп. 7 Положення “Про порядок ліцензування підприємницької діяльності “ затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1020 передбачає, щотермін дії ліцензії не може бути менше ніж три роки, але цей термін встановлюєтьсяорганом, що видає ліцензію. Тобто умови щодо терміну дії ліцензії диктує чиновник,а бажання суб‘єкта підприємницької діяльності при цьому не враховується. Що зцього випливає здогадатися не важко, а встановлення терміну дії ліцензії усудовому порядку неможливо.
Згідно п.8 Положенняпродовження дії ліцензії проводиться у порядку встановленому для її отримання.Необхідно знову до заяви збирати ті ж самі документи. А навіщо це робити, колизгідно п.4 цього Положення при отримані ліцензії всі подані документи заявникомформуються в окремусправу. Достатньо було подати заяву про продовження діїліцензії та сплатити збір, тому що вид діяльності не змінюється, а тільки продовжуєтьсятермін дії ліцензії.
Було б доречним взаконодавстві прописати і таку імперативну норму: “що органи, які видаютьліцензії на здійснення окремих видів підприємницької діяльності передбаченізаконодавством, не можуть ставити як умову видачі ліцензій відрахування накористь будь-яких бюджетних установ, підприємств, організацій, позабюджетнихфондів чи окремих осіб.
Але відсутність такої нормив законодавстві в деякій мірі компенсуєтьсяаналогічною, яка передбачена п. 11 указуПрезидентаУкраїни“Продеякізаходиз дерегулювання підприємницької діяльності” від22.05.1995 р.39
Що є підставою договору житлового найму? Стаття 63. Предмет договору наймужилого приміщення
Предметом договору наймужилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окремаквартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чикількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Не можуть бутисамостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим,проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частинаперша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатоюспільним входом, а також підсобні приміщення ( кухня, коридор, комора тощо).
Стаття 65. Правонаймача на вселення інших осіб у займане ним жиле приміщення
Наймач вправі вустановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживаютьразом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей,батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеноїзгоди не потрібно.
Особи, що вселилися вжиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членамисім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами,наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди пропорядок користування жилим приміщенням.
Стаття 91. Піднайомжилого приміщення
Наймач жилого приміщеннявправі за згодою членів сім'ї, які проживають разом з ним, і за згодоюнаймодавця здавати в піднайом жиле приміщення у випадках і в порядку,встановлюваних цим Кодексом.
Наймач може здати впіднайом частину жилого приміщення, а в разі тимчасового виїзду — всеприміщення. Жиле приміщення здається в піднайом без зазначення строку або навизначений строк, у тому числі на період збереження цього приміщення затимчасово відсутнім наймачем.
Для здачі в піднайомжилого приміщення у квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, потрібнатакож згода цих наймачів та членів їх сімей, за винятком випадків здачі жилогоприміщення в піднайом у зв'язку з тимчасовим виїздом всієї сім'ї.
Договір піднаймуукладається в письмової формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційнійорганізації.
Стаття 92. Вселеннячленів сім'ї піднаймача
Договором піднайму можебути передбачено, що разом з піднаймачем у надаване йому жиле приміщеннявселяються і члени його сім'ї. Подальше вселення піднаймачем членів сім'їдопускається лише за згодою наймодавця, наймача та інших осіб, зазначених участинах першій і третій статті 91 цього Кодексу.
Стаття 98. Тимчасовімешканці
Наймач жилого приміщеннята члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодоюдозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні,інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасовихжильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'їнаймача.
Вселення тимчасовихжильців на строк понад півтора місяця допускається за умови додержання розміружилої площі, встановленого для надання жилих приміщень (частина перша статті48).
Тимчасові жильці навимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язанінегайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення — підлягають виселенню всудовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Стаття 101. Надання громадянамжилих приміщень у зв'язку з капітальним ремонтом жилого будинку
При проведеннікапітального ремонту жилого будинку державного або громадського житловогофонду, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавецьзобов'язаний надати наймачеві та членам його сім'ї на час проведеннякапітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договорунайму на ремонтоване приміщення. У разі відмовлення наймача від переселення вінше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовомупорядку.
Жиле приміщення, надаванена час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту івідповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Після закінченнякапітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється ужиле приміщення, яке він раніше займав. Видатки наймача по переселенню,викликаному капітальним ремонтом жилого будинку, відшкодовуються наймодавцем.
У період проживаннянаймача в зв'язку з капітальним ремонтом в іншому жилому приміщенні він вноситьквартирну плату лише за приміщення, надане йому на час ремонту.
Замість надання жилогоприміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві тачленам його сім'ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійнекористування інше благоустроєне жиле приміщення. Рішення про це приймаютьоргани, зазначені в статтях 51 — 53 цього Кодексу.
Стаття 102. Наданнягромадянам іншого жилого приміщення, якщо в результаті капітального ремонтузаймане ними жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотнозміниться
У тих випадках, коли жилеприміщення, яке займають наймач та члени його сім'ї, в результаті капітальногоремонту не може бути збережене або істотно збільшиться і у наймача утворятьсянадлишки жилої площі, наймачеві та членам його сім'ї повинно бути надано іншеблагоустроєне жиле приміщення до початку капітального ремонту. Якщо врезультаті капітального ремонту жиле приміщення істотно зменшиться, на вимогунаймача йому та членам його сім'ї повинно бути надано інше благоустроєне жилеприміщення до початку капітального ремонту. Спори, що виникають у зв'язку зцим, вирішуються в судовому порядку.
Стаття 111. Наданняжилого приміщення у зв'язку із знесенням будинку або переобладнанням будинку(жилого приміщення) в нежилий
Якщо будинок, в якомузнаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельноїділянки для державних або громадських потреб, громадянам, виселюваним з цьогобудинку, інше блаустроєне жиле приміщення надається виконавчим комітетоммісцевої Ради народних депутатів, а у випадках, коли земельна ділянкавідводиться державній, кооперативній або іншій громадській організації, — цієюорганізацією.
Якщо будинок, у якомузнаходиться жиле приміщення, у зв'язку з непридатністю для проживання підлягаєзнесенню або будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий, іншеблагоустроєне жиле приміщення надається виселюваним державною, кооперативноюабо іншою громадською організацією, якій належить будинок, що підлягаєзнесенню, або якій призначається підлягаючий переобладнанню будинок (жилеприміщення), а в разі відсутності цієї організації чи неможливості надання неюжилого приміщення — виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.
Стаття 112. Наданняжилого приміщення у зв'язку з виселенням з будинків (жилих приміщень), щозагрожують обвалом
Якщо будинок (жилеприміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилогоприміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинкунадається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною,кооперативною або іншою громадською організацією, а в разі неможливості наданняжилого приміщення цією організацією — виконавчим комітетом місцевої Радинародних депутатів.
Стаття 114. Виселенняз наданням громадянам іншого жилого приміщення
З наданням іншого жилогоприміщення може бути виселено:
· робітників іслужбовців (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудовівідносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузейнародного господарства, які надали жиле приміщення, у зв'язку із звільненням завласним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, абоза вчинення злочину. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР ісоюзних республік списки таких підприємств, установ, організацій затверджуютьсяРадою Міністрів РСР і Радою Міністрів Української РСР;
· громадяни, якіодержали жилі приміщення в будинках колгоспів, якщо вони виключені з членівколгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням;
· громадян,позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, відноснояких позбавлені батьківських прав.
Надаване громадянам узв'язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даногонаселеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. (Стаття 114 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 660-12 від 28.01.91 )
Стаття 114-1.Виселення з дитячих будинків сімейного типу
У випадках ліквідації дитячогобудинку сімейного типу батьки-вихователі повинні звільнити надане їм жилеприміщення (стаття 46-1), а в разі відмови — підлягають виселенню з наданням їміншого благоустроєного жилого приміщення. При усуненні батьків-вихователів відподальшого виховання дітей вони можуть бути виселені із займаного ними жилогоприміщення з наданням іншого жилого приміщення. ( Кодекс доповнено статтею114-1 згідно з Указом ПВР N 660-12 від 28.01.91 )
Стаття 115. Виселенняз жилих приміщень з наданням громадянам іншого жилого приміщення в іншихвипадках
Відповідно до Основжитлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСРможе бути передбачено й інші випадки виселення громадян з наданням іншогожилого приміщення.
Задача 26
Л. О. Макаренко працювалабухгалтером фінансово-планового відділу ВО «Електропобутприлад» з 1989 р.Наказом № 95 від 10 червня 2007р. вона звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України узв'язку із скороченням штату. Звільнення Л. О. Макаренко вважає незаконним,оскільки у неї на утриманні троє неповнолітніх дітей, і тому вона має переважнеправо залишитись на роботі. Чи має Л. О. Макаренко переважне право залишитисьна роботі? Що має робити Л. О. Макаренко у разі неможливості залишитися напопередній роботі? Чи захищає трудове законодавство України Л. О. Макаренко,звільнену у зв'язку зі скороченням штату?