Реферат: Криміналістична ідентифікація

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Криміналістична ідентифікація: поняття,сутність і значення для розслідування злочинів.                                4

Розділ ІІ.  Призначення судових експертиз урозслідуванні злочинів. Обґрунтованість вибору експертної установки. Колопитань, які вирішує слідчий під час призначення.                                      8

 Розділ ІІІ. Криміналістична характеристика злочинівпроти громадської  безпеки. Типові слідчі ситуації та характер першочерговихслідчих дій. Особливості проведення слідчих дій.             17

Висновки                                                           28

Література


ВСТУП

Розвитокпроцесуальної думки наприкінці 19 століття та потреби практики створили умовидля відгалуження від фундаментальних правових галузей знань багатьохспеціальних, які мали спочатку прикладний характер. Це були судова медицина,криміналістика, судова психологія та інші.

Уперше про криміналістику як систему спеціальних знаньзгадав Г.Гросс у своїй роботі “Керівництво для судових слідчих як системакриміналістики” (1892р.). Г.Гросс предмет криміналістики визначив так:“Криміналістика по своїй суті починається там.., “де встановлюють” .., якимсаме способом учиняються злочини? Як досліджувати ці способи і розкривати їх,які були мотиви що спричинили до злочину, яка була мета – про все це нам неговорить ні карне право, ні процес. Все це складає предмет криміналістики”.

Наступні визначення предмета криміналістики євдосконаленням основних положень, які були зазначені ще у Г.Гросса. Так,С.Н.Трегубов писав, що предметом криміналістики є “використання методівприродничих наук і технічних знань при розкритті злочинів і встановленніособистості злочинця”.

Автор першого в Росії підручника з криміналістикиІ.М.Якімов вважав, що криміналістика “має своїм предметом вивчення найбільшдоцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічнихнаук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистостізлочинця”.

Криміналістика, так само як і інші науки, для пізнаннясвого предмета повинна мати свої методи, котрі мають входити у структурупредмета. Вперше про це заявив Б.М.Шавер, який відзначив самостійність наукикриміналістики в її “прийомах і методах виявлення та дослідження доказів, яківикористовуються з метою розкриття злочинів, виявлення і впізнання злочинця”.Проте деякі вчені, наприклад С.М.Строгович, вважали криміналістику лишетехнікою, а тактику і методику розслідування злочинів предметом кримінальногопроцесу, а не криміналістики.

С.М.Потапов пропонував вважати криміналістику “наукоюпро судові докази – наукою доказового права”. С.П.Мітрічев поклав кінецьдискусії про статус криміналістики. Він обґрунтував, що криміналістика – цеюридична наука, і вона не вивчає будь-якої правової сторони злочину. Разом зтим вона сприяє розкриттю та розслідуванню злочинів, розробляє засоби і методизбирання і дослідження доказів. Подібне розуміння предмета криміналістики маютьі в наш час наукові школи і окремі вчені.

О.М.Васильєв більш лаконічно визначив її предмет –“Криміналістика – це наука про технічні засоби і тактичні прийоми та методи, щовикористовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним закономдій по виявленню, збиранню, фіксації та дослідженню доказів з метою розкриття іпопередження злочинів.

В.Я.Колдін дав таке визначення предметакриміналістики: “Криміналістика – це наука, котра досліджує закономірностізлочинної поведінки, механізм її відтворення в джерелах інформації,особливості діяльності при розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів тарозробляє на цій основі засоби і методи вказаної діяльності з метоюзабезпечення належного використання процесуально-матеріальних правових норм”.

Криміналістика – цеюридична наука, яка виникла у надрах кримінального процесу у минулому століттіяк сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їхвикористання для розкриття злочинів.
Розділ І. Криміналістична ідентифікація: поняття, сутність і значення длярозслідування злочинів.

Ідентифікація у перекладі з латини означаєототожнювати, тобто встановлення тотожності об’єкта за якимось властивостями.Ідентифікація – форма пізнавальної діяльності, котра використовується в різнихгалузях знань, у тому числі і у кримінальному судочинстві при встановленніістини у кримінальній справі.

Методологічною основою ідентифікації як формипізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином законтотожності і категорії матеріалістичної діалектики. Суть закону тотожностіполягає в тому, що будь-яка думка про предмет в процесі даного розгляду тотожнасамій собі, скільки б раз вона не повторювалась, тобто суть ідентифікаціїполягає у встановленні того ж самого в різних об’єктах або того ж самогооб’єкта в його різних станах. Таким чином, закон тотожності відображаєструктуру розгляду будь-чого; доказування існування будь-якого факту, події,явища; встановлення різних станів об’єкта на цей час, у минулому тамайбутньому; визначення моментів часу.

Об’єктами ідентифікації, на основі законуформальнологічної тотожності, можуть бути як окремі предмети, так і їх види,роди, групи, класи, а також об’єми рідких, сипких та газоподібних речовин,ділянки місцевості, події, явища та різні стани матеріальних об’єктів, а такожвідрізки і моменти часу.

Ідентифікацію як загальний метод, що використовуєтьсяв різних галузях знання, слід відрізняти від криміналістичної ідентифікації якчасткового методу науки криміналістики, який застосовується для розв’язанняідентифікаційних задач у кримінальному судочинстві.

Криміналістична ідентифікація – специфічний метод, що дозволяє розв’язувативузькі ідентифікаційні задачі, суть яких зводиться до встановлення тотожностіконкретного об’єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі задачі виникають прирозслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модельпістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл впотерпілого, або знайти й ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишенісліди.  В процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками,достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас,вид або родову приналежність конкретного об’єкта. Цим криміналістичнаідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, щовикористовується в різних галузях знання.

Методологічну основу ідентифікації як методувстановлення тотожності складають такі положення матеріалістичної діалектики:

1.  Усі об’єкти, подіїматеріального світу взаємопов’язані та являють собою нескінченне сплетіннязв’язків та взаємодій. Якщо відомо наслідок, то неважко встановити причину інавпаки.

2.  Події та явищаматеріального світу індивідуальні (визначені), оскільки нема двох речей, якібули б однакові. Це фундаментальне положення дозволяє знаходити та пізнаватиреальні об’єкти, зумовлені практичною діяльністю людини.

3.  Всі об’єкти матеріальногосвіту перебувають у постійному русі, розвитку та зміні. Однак індивідуальністьта визначеність об’єкта передбачають його відносну стійкість, незмінність,тобто збереження характерних ознак, що дозволяють ототожнити його з самим собою.Хоча ототожнюваний об’єкт весь час змінюється, ідентифікація його в процесіпізнання взагалі та судово-слідчому зокрема, широко використовується як метод.

Ідентифікаційний період для різних об’єктів різний ізалежить від багатьох факторів, які поки що залишаються білими плямами в теоріїкриміналістичної ідентифікації. Наприклад, проблема визначення давностіпоходження будь-яких слідів, часу експлуатації об’єктів, давності подійминулого тощо залишається проблематичною.

Таким чином, криміналістична ідентифікація якчастковий метод криміналістики відрізняється від ідентифікації, щовикористовується в інших галузях знання, формою встановлення тотожності: впершому випадку встановлюють тотожність конкретного об’єкта, що має стійкузовнішню форму, а в іншому – тотожність множини однакових об’єктів,розподілених на класи, види, роди і які завгодно малі групи.

Значний внесок у розвиток теорії криміналістичноїідентифікації було зроблено С.М.Потаповим та іншими вченими-криміналістами.

Поняття “об’єкти” в теорії ідентифікації мають,принаймні, два значення. У першому значенні – це матеріальні об’єкти – фізичнітіла, тверді, сипкі, рідкі, як неорганічного, так і органічного походження,щодо яких треба встановити тотожність або групову належність. Такі об’єкти називаютьсяототожнюваними або ідентифікованими. Ідентифікується тільки один об’єкт,оскільки встановлюється тотожність конкретного об’єкта. Якщо об’єктів кілька,тоді і актів ідентифікації буде декілька.

В другому значенні об’єкти – це будь-які матеріальнітіла органічного та неорганічного походження, які є засобами для встановленнятотожності. Такі об’єкти називаються ототожнюючими або ідентифікуючими. Осьчому процес встановлення тотожності у своїй структурі вміщує: ідентифікований(ототожнюваний) та ідентифікуючий (ототожнюючий) об’єкти. Ідентифікуючихоб’єктів у процесі ідентифікації може бути кілька.

Криміналістична ідентифікація як метод відрізняєтьсявід ідентифікації в інших науках за специфічними ознаками, а саме тим, що:

а) об’єктами криміналістичної ідентифікації є всі тілаживої та неживої природи, що мають стійку зовнішню форму;

б) криміналістична ідентифікація здійснюється заматеріальним та ідеальним відображенням ознак зовнішньої будови об’єктів;

в) метод криміналістичної ідентифікації застосовуєтьсяв процесі доказування у кримінальних справах під час спеціальних слідчих дій(впізнання та судової експертизи).

Таким чином, об’єктами криміналістичної ідентифікаціїє: люди, тварини та їхні трупи, усі фізичні тверді тіла, що мають стійкубудову. Об’єктами ідентифікації – загального методу пізнання є всі об’єктиматеріального світу, які вважаються об’єктами криміналістичної ідентифікації, атакож сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани. У деяких випадках можутьбути відрізки і моменти часу та стану людей в окремих ситуаціях.

Криміналістична ідентифікація – це процес та методдослідження, де потрібно розрізняти об’єкти, ознаки та властивості.

Ознака – це показник, прикмета, знак, за яким можнарозпізнати, визначити що-небудь. Не всі ознаки є ідентифікуючими. Ознакавважається ідентифікуючою, якщо вона відповідає деяким вимогам, наведенимнижче.

1.  Ознака повиннавідображатися в ототожнюючому (ідентифікуючому) об’єкті.

2.  Ознака повинна бутинестандартною, а будь-яким відхиленням від норми, випадковим виробничимдефектом – дефектом обробки або експлуатації об’єкта.

3.  Ідентифікуюча ознакаповинна бути відносно стійкою і у певних межах ідентифікуючого періодузалишатися самою собою. Оскільки всі об’єкти підлягають постійним змінам, тодля ідентифікуючої ознаки вони повинні бути несуттєвими.

4.  Ідентифікуюча ознакаповинна бути відносно незалежною, тобто мінімально корельованою з іншимиознаками. У світі все взаємопов’язане – поява однієї ознаки тягне за собоюутворення іншої. Чим більше ознак взаємопов’язано, тим менша їх ідентифікаційнацінність.

5.  Ознака є ідентифікуючою,якщо інформація про неї отримана методами та засобами, відповідними сучасномустану науки. Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати явищі фактів, які науково не підтверджені.

Властивості – цевнутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) тахарактеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого.Оскільки ототожнюванню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, товластивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим ознакам.

Для класифікації видів ідентифікації у спеціальнійлітературі використовують різні підстави. За рівнем досягнутої індивідуалізаціїідентифікацію ділять на родову (групову) та індивідуальну, тобтокриміналістичну; за природою ідентифікуючих об’єктів – на сигнальну та знакову;за способом відображення ідентифікуючої інформації – на ідентифікацію цілихструктур, ділення цілого та ідентифікацію джерела походження. Зустрічаються щезмішані класифікації, з яких найрозповсюдженіші такі:

а) за матеріально фіксованим відображенням;

б) за ознаками загального походження;

в) за уявним образом;

г) за описом ознак;

За характером порівнювальної інформації ідентифікаціюділять:

а) за особливостями зовнішньої будови;

б) за особливостями зовнішньої будови і складу;

в) за функціонально-динамічними особливостями.

Суть будь-якого виду ідентифікаційного процесускладається з порівняння ідентифікаційних ознак та властивостейідентифікованого об’єкта з їх відображенням в об’єкті ідентифікуючому.Порівнянню можуть підлягати: безпосередньо ідентифікований предмет звідображенням його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, знаряддя злому зоб’ємним слідом тиску; безпосередньо ідентифікований об’єкт з його уявнимобразом – слідом пам’яті, закарбованим людиною, допускається під час упізнаннялюдей та речей; порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованогооб’єкта, як це буває при ототожненні людини з відбитками пальців рук, інакшекажучи, ідентифікації цілого за його частинами.

Неважко помітити, що в усіх випадках ідентифікаціїфігурують тільки матеріальні або ідеальні відображення. Порівнювальнедослідження матеріальних та ідеальних відображень розпізнається за засобами,методами та процесуальними формами, які застосовуються. Ідентифікація заматеріальним слідом – відображенням, як правило, виконується спеціалістом звикористанням різних технічних засобів та методів у формі судової експертизи,яку призначає слідчий.

Ідентифікація за ідеальним відображенням – слідомпам’яті, здійснюється джерелом ідеального відображення, тобто суб’єктом, якийсприймав ідентифікуючий предмет (обличчя, річ тощо), при цьому ідентифікаціяздійснюється під час слідчої дії – пред’явлення для впізнання. Виконуючи різнівиди ідентифікаційного процесу встановлюють  тотожність об’єкта або йогокласифікаційну належність.

Виходячи з наведеного криміналістичну ідентифікацію,на відміну від ідентифікації як загального методу, слід розділити за видамивідображень на:

1)  ідентифікацію заматеріально-фіксованим відображенням;

2)  ідентифікацію заідеальними слідами відображеннями (уявними образами, слідами пам’яті).


Розділ ІІ. Призначення судових експертиз у розслідуванні злочинів. Обґрунтованість виборуекспертної установки. Коло питань, які вирішує слідчий під час призначення.

У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються удвох формах: при залученні фахівців під час окремих слідчих (судових) дій та в межах проведення експертизи. Під час здійсненняправосуддя велику допомогу слідству та судунадає судова експертиза.

Судова експертиза — це процесуальна дія, яка полягає в дослідженніекспертом за завданням слідчого або судді речових доказів та іншихматеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають значеннядля правильного вирішення справи.

Проведення судової експертизи регламентовано За­коном України «Про судовуекспертизу», КПК (стаття­ми75—77, 196—205, 310—312) і Цивільним процесуальним кодексом України (далі — ЦПК) (статті 57—61). Згідно з чинним законодавством України експертизапризнача­ється у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженніпо справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальнізнання (ч. 1 ст. 75 КПК). До спеціальних знань відносяться будь-які знання тауміння об'єктивного харак­теру, отримані внаслідок вищої професійноїпідготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відпо­відають сучасному науково-практичному рівню.

У теорії кримінальногопроцесу та криміналістики судо­ва експертиза визначається як дослідження, що провади­ться у відповідності зкримінально-процесуальним або цивільно-процесуальним законом особою, якаволодіє спе­ціальними знаннями у науці,техніці, ремеслі з метою встановленняобставин (фактичних даних), що мають значення по справі.

ЗаконУкраїни «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи якдослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містятьінформацію про обставини справи, щоперебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.

Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні посправі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливістьдозволяє пояснити,чому законодавець встановив систему додатко­вих процесуальних гарантій,дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об'єктивному встановленнюфактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом.Експертизу слід призначати тіль­ки тоді, коли в цьому дійсно є необхідність, коли безвідповідіексперта на певні питання неможливо встановити істину по справі. Недопустимопризначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межіпрофесійної підготовки слідчого, прокурораабо судді, тобто на вирішення експерта не ставлятьсяпитання правового характеру.

Судовіекспертизи класифікуються за різними підставами. За своєрідністю предметаспеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів: криміналістичні,судово-медичні,судово-психіатричні, судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні, фізико-технічні, хімічні, товарознавчі, екологічні та деякі інші. Усвою чергу, кожний названий класподіляється на роди, види та підвиди.Так, всі криміналістичні експертизи поділяються на традиційні та нетрадиційні. Традиційніохоплюють такі види експертиз, як дактилоскопічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична,техніко-криміналістична екс­пертизадокументів та ін. Нетрадиційні включають екс­пертизу матеріалів, речовин та виробів(нафтопродуктів, паливно-мастильних,лакофарбових матеріалів та покрит­тятощо), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін.

Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична. Криміналістичнаекспертиза — це лабораторне дослідження об'єктів з метою встановлення їхньогофактичного стану; можливості проведення певних дій; обставин, за яких були проведенідії; невидимих слідів зашифрованого змісту; групової належності об'єктів або їхтотожності.Така експертиза вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань. її об'єктамиможуть бутитексти документів та підписи на них, відбитки печаток і штампів, сліди рук,ніг, знарядь злому та інструмен­тів, транспортних засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залеж­но від об'єктівдослідження криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу,техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну, судово-балістичну та ін.

Судово-медичніекспертизи поділяються на експерти­зи трупа, живих осіб та речових доказів. Завдання їх по­лягає у встановленніпричини смерті, характеру та ступе­ня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової на­лежностій походженні різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, щовимагають застосування судово-медичних знань.

Захарактером завдань, які вирішуються, та методами дослідження судові експертизиможуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні. Ідентифікаційні експертизи встановлюють індивідуальнутотожність,

класифікаційні—визначають групову належність різного роду об'єктів, діагностичні —показують стан різних об'єктів та їхню динаміку.

Судові експертизи поділяються натакі:

1)  первинні та повторні. Повторніпризначаються уразі необґрунтованості висновку експерта в результаті первинної експертизи або уразі сумніву в правильності його висновку. Така експертиза доручається іншому експертові або іншимекспертам (статті 75, 203 КПК);

2)  основні та додаткові. Додатковаекспертиза, призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить ясною, і доручається томусамому або іншому експертові (статті 75, 203 КПК);

3)  одноособові та комісійні. Першіпроводяться одним експертом, другі — групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійнаекспертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або за наявності різних точок зору зякого-небудь питання;

4)однорідні та комплексні. Однорідноює експертиза,при проведенні якої використовуються знання у якійсь од­ній галузі науки. При виконаннікомплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук: це можуть бутимедико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічні такриміналістичні, зоотехнічні, ветеринарні й інші комплексні дослідження. Фахівці, які брали участь у комплекснійсудовій експертизі та дійшли єдиної думки, складають і підписують спільний висновок. При цьому в актівизначається, у чому конкретно полягала роль кожного фахівця. У разі, коли експерти недійшли згоди,кожний з них складає окремий висновок.

Обґрунтованість вибору експертної установи

Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду, які приймаютьрішення про необхідність залучення наукових, технічних або інших спеціальних знань. У деяких зазначених узаконі випадках обов'язково повин­на бути проведена відповідна експертиза. Так, експертизаобов'язкова (ст. 76 КПК):

1)  для встановлення причин смерті;

2)  для встановлення тяжкості йхарактеру тілесних ушкоджень;

3)  для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, яківикликають сумнів щодо його осудності;

4)  для встановленнястатевої  зрілості потерпілої у справахпро злочини, передбачені ст. 155 КК;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питанняпро його кримінальну відповідальність,за відсутності відповідних документівпро вік або неможливість їх отримання(ст. 76 КПК).

Експертиза проводиться у період розслідування або судового розгляду справи напідставі відповідного процесуального документа — постанови слідчого (судді) або ухвали суду. Призначенняекспертизи є процесуальною дією і тому її проведення можливе лише по порушеній справі.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертнудіяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать науково-дослідніта інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерстваохорони здоров'я України таекспертні служби Міністерства внутрішніхсправ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

У системі Міністерства юстиції Українифункціонують науково-дослідніінститути судових експертиз (зокрема,Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Одеськийнауково-дослідний інститут судових експертиз, Харківський науково-досліднийінститут судових експертиз ім. засл.проф. М. С. Бокаріуса), філії, відділення та лабораторії, в яких проводяться всі традиційні і нетрадиційні видикриміналістичних експертиз. Крім криміналістичних, у інститутах проводяться й такі види судових експертиз, яксудово-економічні, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін.

У системі Міністерства внутрішніх справ України створено мережуекспертно-криміналістичних служб (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичнийцентр МВСУкраїни (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС,УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних експертиз, дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, автотехнічні,пожежно-технічні (обставин і механізму пожеж) та деякі інші.

Усистемі Міністерства охорони здоров'я України зосереджені судово-медичні тасудово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ складається з різ­них за своїм рангом бюросудово-медичних експертиз. Такі експертизи також проводяться співробітниками кафедрсудової медицини вищих навчальних закладів.

Коло питань. які вирішує слідчийпід час призначення

Судоваекспертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи міститьтакі основні елементи:

1)   збирання необхіднихматеріалів;

2)   вибір моменту призначенняекспертизи;

3)   визначення предметасудової експертизи;

4)   формулювання запитаньексперту;

5)   вибір експертної установиабо експерта.

Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріалами насамперед єдосліджувані об'єкти (речові докази, жива особа, труп або його частини тощо), відносно яких слідчий (суд) повинен з'ясувати певні питання.Досліджувані об'єкти збираються підчас проведення слідчих (судових) дій(оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з дотриманням встановлених законом правил. У деяких випадках експерту необхідно надавати такзвані зразки порівняльного матеріалу. Під зразками для експертного дослідження слід розуміти матеріальніоб'єкти, що надаються експерту для порівнянняз об'єктами, які ідентифікуються абодіагностуються. Це можуть бути зразкипочерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської машинки, які використовуються в процесі проведенняекспертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукописів, предметів звідбитками рук, ніг, зубів, паперів та інших об'єктів, що надаються експерту для дослідження.

Слідчийзбирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, виїмка або шляхомбезпосереднього відібрання їх уобвинуваченого, підозрюваного, свідка або потерпілого. Так, відповідно до ст.199 КПК у разі потреби слідчий має правовинести постанову про вилучення або відібраннязразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. При цьому отримання зразків для порівняльного дослідження є вже процесуальноюдією, яка полягає в отриманніпорівняльних матеріалів для експертного дослідження. Для відібрання абовилучення зразків слідчий можевикористовувати допомогу фахівця. Про відібраннязразків складається протокол.

Навідміну від речових доказів, зразки для порівняльного дослідження не пов'язані зрозслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного об'єкта. Зразки повинні матирепрезентативність (достатність кількості та якості) та порівняльність(можливість порівняння).

За способом отримання зразки поділяються надві групи: вільні та експериментальні. Вільнізразки виключають можливість будь-якого умисного викривлення ознак досліджуваного об'єкта. Це зразки створені абоотримані поза зв'язком зрозслідуваною кримінальною справою і, як правило, до її порушення (наприклад, особисте листування особи, у якої відбираються зразки, її щоденникита інші рукописні документи, виконані до кримінальної справи). Експериментальні зразки — це зразки, що спеціально отримані для проведення цієї конкретної експертизи.

Вибір моменту призначення експертизи. За загальним правилом судоваекспертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануваннямцієї слідчої (судової) дії.

Визначаючи моментпризначення експертизи, необхідновраховувати:

1) властивості та стан об'єктівекспертного дослідження;

2) необхідність та можливістьотримання порівняльних зразків;

3)   особливості експертногодослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення тощо);

4)   слідчу ситуацію.

Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у системіінших слідчих (судових) дій. Призначення та проведення експертизи обумовлені тактичними міркуваннями. Визначеннячасу призначення експертизи пов'язано з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю абовідсутністю необхідних матеріалів дляпризначення експертизи.

Визначенняпредмета судової експертизи. Предмет експертизи — це ті обставини, які можуть бути з'ясовані впроцесіекспертного дослідження, та фактичні дані, що встановлюються на основіспеціальних знань і дослідження матеріалів справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленимиперед експертом, слідчим або судом.Формулювання питань експерту. У відповідності із законом перед експертомможуть бути поставлені тільки такіпитання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальнізнання. Існують різні посібники з судовоїекспертизи, які містять типові переліки питань стосовно різних видівекспертиз при розслідуванні тих або інших категорійзлочинів. Однак такі переліки є орієнтуючими.

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

1)  не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;

2)  бути визначеними, конкретними такороткими;

3)  мати логічну послідовність;

4)  характеризуватися повнотою тамати комплексний характер.

Вибірекспертної установи або експерта. Вибір експертної установи здійснюється з урахуванням видуекспертизи,об'єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує системасудово-експертних установ, в якихпровадяться судові експертизи. Припроведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизивказується конкретний фахівець, якому доручається проведення експертизи.

Призначення експертизи оформляється постановою слідчого або ухвалою(постановою) суду (судді), які єюридичною підставою проведення експертизи.Постанова (ухвала) про призначення експертизи складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної. Увступній частині постанови вказується дата та місце її складання,посада, звання та прізвище особи, яка винесла постанову, найменування кримінальної справи, з якої призначаєтьсяекспертиза. Описова частина передбачає короткий виклад обставин справи, де докладно подаються відомості щодооб'єктів експертизи (обставини,пов'язані з їх виявленням, вилученням, зберіганням та ін.). Завершуєтьсяописова частина постанови формулюваннямпідстав для призначення експертизи (з посиланням на відповідні статті КПК,якими керувався слідчий або суд). Резолютивначастина містить рішення про призначенняекспертизи, вказується її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи, питання, з яких необхіднодати висновок, перелік матеріалів, що надаютьсяексперту.

Відповіднодо ст. 198 КПК керівник експертної установи, отримавши постанову про призначенняекспертизи, доручаєїї проведення одному або кільком експертам. При цьому необхідно враховуватиобставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.

Експертнедослідження — це процес дослідження об'єктів, що надані на експертизу. У своїй діяльностіексперт використовує методиекспертного дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій длявирішення експертних завдань. У теоріїкриміналістики існують різні класифікаціїцих методів (наприклад, методи експертного дослідження інколи поділяються назагальні, спільні, окремо-наукові таспеціальні (багатооб'єктні).

Експертне має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявностівеликої кількості однорідних об'єктів (наприклад, партія недоброякісноїпродукції) слідчий або судповинні розглянути питання щодо доцільностівибіркового дослідження. Разом з тим, згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження,зазначивши в висновку виявлені впроцесі дослідження обставини, які мають значення по справі, з яких йому небули поставлені питання.

Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об'єктивності, повноти тавсебічності дослідження; йогозаконності та своєчасності; цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об'єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.

Висновокексперта — це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновок експерта є джереломсудових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200КПК).

У вступній частині зазначаються: найменування експертизи; дата і місцескладання висновку; дата поста­нови про призначення експертизи та хто її виніс;перелік об'єктів,що надійшли на дослідження, порівняльних та інших матеріалів; питання,поставлені перед експертом, відомості про його особу; клопотання про надання додат­кових матеріалів тарезультати їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуальний станосіб, які брали участь у проведенні експертизи.

У дослідній частині описуютьсяоб'єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманихрезультатів, наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався експерт, обґрунтовуютьсяйого висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак,покладених в обґрунтування висновку.

Узаключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставленіперед ним питання. Висновок експерта може мати форму категоричного висновку або висновку про неможливістьвирішити питання, яке поставлене перед експертом. Категоричний висновок може бутипозитивним або негативним. До висновку додається ілюстративний матеріал (фотознімки,схеми, креслення та ін.). Висновок підписується експертом.

Висновокексперта не має переваг перед іншими доказами. Корені погляду на експертизу, якна «особливий» доказ, сягають у теорію, яка визнавала експерта науковим суддею. Л. Є. Володимиров писав, що судді неможуть критично ставитися до експертизи, длярозуміння підстави якої треба кілька років наукових занять. їм залишається тільки йти слідом за авторитетною вказівкоюекспертів. Суд є самостійним у виборіекспертів. Однак оскільки останні обрані, суддя йде слідом за ними, як сліпийза своїм поводирем.

Таобставина, що висновки експерта обґрунтовані дослідженнями, проведеними іззастосуванням наукових, технічних або інших спеціальних знань, не виключаєможливості та необхідності оцінки їх слідчим і судом у повному обсязі. Характер видудоказу, який розглядається, не може бути підставою для некритичного до нього ставлення, надання йому особливоїдоказової сили. Відповідно до ст. 75 КПК «висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого,прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована увідповідних постанові, ухвалі, вироку».

Оцінкависновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Однією зособливостей оцінки висновку експерта єнеобхідність спеціального мотивуванняпідстав, за якими відкидається висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю, яка включає:

1) аналіз дотримання процесуальногопорядку призначеннята проведення судової експертизи;

2) визначення відповідностівисновку експерта завданню;

3)  встановлення повноти танаукової обґрунтованості висновку експерта;

4)  визначення відповідності висновкуексперта іншим зібраним по справі доказам;

5)  перевірку віднесення до справиданих, які містяться у висновку.

Необхідно мати на увазі, що встановлені суперечності між висновком експерта та іншими даними посправі ще не свідчать про достовірністьвисновку. Суперечливі дані підлягають новій оцінці, під час якої можуть бутивстановлені погрішності у результатахогляду місця події або обшуку, помилкиу показаннях свідків або потерпілих та ін.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з такихрішень:

1) визнати висновок експертаповним та обґрунтованим, таким, що має значення по справі; визнати висновок неповним абонедостатньо ясним та при необхідності призначити додаткову експертизу або допитати експертавідповідно до ст. 201 КПК;

2)визнати висновокексперта необґрунтованим або сумнівним щодо його правильності та при необхідності призначити повторнуекспертизу або провести інші процесуальні дії, спрямовані на перевіркувисновків експерта.


Розділ ІІІ. Криміналістичнахарактеристика злочинів проти громадської  безпеки. Типові слідчі ситуації тахарактер першочергових слідчих дій. Особливості проведення слідчих дій.

Вирішення проблемналежної кримінально-правової охорони громадської безпеки є дуже важливими длясуспільства та держави. Злочини проти громадської безпеки належать дозагальнонебезпечних діянь, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей,власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій.Без підтримки громадської безпеки неможливо створити умов належного захистуособистих, фізичних і духовних прав людини і громадянина, основні з якихзакріплені у ст. 3 Конституції України.

Діяльність злочиннихорганізацій, терористичні акти, бандитизм, створення не передбачених закономвоєнізованих або збройних формувань, викрадення вогнепальної зброї,радіоактивних матеріалів — ці небезпечні для суспільства види злочинів набули усучасних умовах глобального міжнародного характеру і стали реально загрожуватине тільки громадській безпеці України, а й безпеці багатьох держав світу.

Сутність криміналістичноїхарактеристики полягаєв тому, щовона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв'язки слідів, яківиражені відповідним ступенем вірогідності,встановленої на підставі узагальнення данихматеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані складають основу для побудови системтипових версій, які використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань,висуненніробочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначенняхарактерних особливостей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостейобстановки в аналогічних випадках.

Узагальнотеоретичному плані можна говорити про криміналістичну характеристикузлочинів як про систему, що містить сукупність криміналістично значущих ознак. Такий висновок базуєтьсяна аналізі вже розроблених криміналістичних характеристик злочинів окремих видів, їхнауковому узагальненні, що становить основу для розвитку загального вчення прокриміналістичну характеристику злочинів.

Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається урекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностейознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:

а) найширшімножинності злочинів (наприклад, злочинипроти життя та здоров'я особи, злочини проти власності тощо);

б) групизлочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);

в) видизлочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення,  розтратимайна або заволодіння нимшляхом зловживання службовим становищем тощо);

г) різновидизлочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена),розкрадання на підприємствах того чи іншого виробництва тощо, іноді зконкретизацією виду продукції, що виробляється і відрізняється технологією (ковбасної,консервної тощо).

Як і будь-яка система,криміналістична характеристика складається з взаємопов'язаних складових частин —елементів. У літературіпо-різному визначаються види таких елементів та кількість їх: від прямого слідуваннясистемі елементів складу злочину до переліку криміналістично значущих елементів, які незавжди структурно узго­джуються з системою кримінально-правової характерис­тики певного виду злочину.

Криміналістичнийаспект характеристики злочинів під­порядкований завданням доказування по кримінальній спра­ві. Саме тому структуракриміналістичної характерис­тики будується на підставі системи обставин, які вхо­дять до предметадоказування (ст. 64 КПК), і елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК.

Протекриміналістична характеристика злочинів шир­ша за їх кримінально-правову такримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не тільки систему обставин, які маютькримінально-правове значення, а й низку інших чинників. Отже, конкретизація кримінально-правової характеристикиздійснюється за рахунок виділення елементів (наприклад, механізму, способу, обстановки злочину тощо), якімають вирішальне значення для розкриття злочину. При цьому деякі суміжні елементи мо­жуть бути наповненізмістом інших характеристик. Так, елемент «суб'єкт злочину» може містити компоненти, по­в'язані з такимичинниками, як психологічні, що вплива­ють на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинівможе розглядатися як система, щоскладається з елементів, котрімістять у собі окремі підсистеми — компоненти:

а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категоріїпосадових матеріально відповідальнихосіб та інших осіб, які можуть бутипричетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасникамитощо;

б)       способиготування до злочину (пошуквідповідних знарядь злочину, заходищодо створення лишку сировин готовоїпродукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту,реалізації); способиприховування злочину (маскуваннязлочинних дій);

в) особапотерпілого (демографічні дані,відомості про спосібжиття, риси характеру, звички, зв'язки і стосунки, ознаки фіктивності тощо);

г) предметпосягання: грошові кошти, цінніпапери, матеріальні цінності увигляді сировини, палива, матеріалів,напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть бути віднесені дорізних джерел посягання (підзвітніцінності, невраховані цінності,створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), відспівучасників, майно, приховане відоподаткування);

ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, щовключає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До об­становки належать такожчинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінкилюдей у побуті й трудовій діяльності;

д)      наслідки увигляді будь-яких змін, викликанихзлочином, виражені у фізичнійматеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину(характерні сліди пошкоджень, викликанізлочинними діями, їх локалізація івзаємозв'язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.

Криміналістичнахарактеристика як накопичувач і джерело відомостей про певні види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являєсобою єдину інформаційну систему. Використання такої системи можливе шляхом одержання та аналізу відомостейщодо окремих елементів і встановлення зв'язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системитеоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні та другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає вкожному конкретному випадку визначення ключового елемента, через якийможна здійснити «вхід» у систему з метою одержаннянеобхідної інформації. Визначення ключового елемента для конкретного випадкузалежить від слідчої ситуації, яка склалася на даному етапі розслідування, відтого, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити. Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різнихкатегорій показує, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявленняі пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованогоопису злочинних способів.

Великогозначення набувають рекомендації, побудованіна аналізі закономірних зв'язків, які складаються між елементами криміналістичної характеристики. Удослідженні таких зв'язків міститьсяперш за все практичне призначеннякриміналістичної характеристики злочинів. Принципові можливості використання у розслідуванні закономірних зв'язківміж елементами криміналістичної характеристики полягають у тому, що занаявності відомостей щодо однихтипових обставин передбачається існуван­ня інших. Це важливо не тільки для розслідування злочину на початковому його етапі, пов'язаному ізвстановленням особи, яка вчинилазлочин (вбивство, крадіжку тощо), а йдля ситуації, коли на початку розслідування, наприклад у справах про економічні злочини, особа,причетна до злочину, відома, але не відомі способи його вчинення.

Розглянуті закономірнізв'язки можуть бути однозначними і багатозначними (ймовірними). У першому випадку складається такий зв'язок, коли занаявності одних обставин можнакатегорично вважати існуючими обставини, що належать до іншого елемента характеристики. У другому випадку закономірнізв'язки мають ймовірний характер, встановлюють більший або менший ступінь вірогідності, щовизначається на підставі даних статистичного обліку типових ознак масивувивчених кримінальних справ відповідноговиду злочину (певного регіону, періоду).

Криміналістичне дослідження закономірних зв'язків обставин, які характеризуютьзлочини певного виду, вимагаєзастосування спеціально розроблених програм з метою отримання статистичних даних про взаємозв'язки таких обставин. У деяких випадках простежуєтьсязакономірний зв'язок між особами, якіможуть бути причетними до даноговиду злочину, і способом його вчинення і приховування, застосування певних знарядь злочину Такий зв'язок має вірогіднийхарактер і може бути підставою дляпобудови системи типових версій, що використовуються з урахуванням фактичних даних по справі, яка розслідується, для висунення та перевірки робочихслідчих версій. Кожний зелементів системи пов'язаний з іншими прямо та опосередковано, що значною міроювизначає характер зв'язків між ними. Залежновід рівня та обсягу слідчого завданняаналіз таких зв'язків може охоплювати різну кількість елементів. У будь-якому випадку можна простежити прямий зв'язок між елементами «особа злочинця»і «спосіб злочину», який виявляєтьсяу тому, що лише особи з певнимихарактерологічними даними або ті, що займають певну посаду, можутьвикористовувати певний зло­чинний спосіб. У той же час на даний зв'язоквпливають побічні обставини, щостосуються предмета злочинного посяганнята обстановки злочину.

Типовіслідчі ситуації та характер першочергових слідчих дій.

Невідкладній первісні слідчі дії є криміналістичними поняттями. У більшості випадківвони здійснюються на по­чатковому етапі розслідування. Разом з тим, невідкладногохарактеру набувають відповідні слідчі дії й на наступних етапах розслідування.

Розкриття злочинів значною мірою залежить від способів їх приховування. Способиприховування злочинів поділяються на групи, пов'язані з такими особливостями:

1) утаювання інформації,її джерел пасивними способами (умовчання, неповідомлення, відтягнення часу, відмовавід дачі показань тощо) і активними способами (приховання знарядь злочину,предметів посягання, матеріальних цінностей, грошових коштів та ін.);

2)  знищенняінформації  (слідів  злочинця,  наслідків його дій);

3)  маскуванняінформації, прийоми якого спрямовані на викривлення уявлення про особу злочинця, спосібйого дій та інші обставини злочину (зміна зовнішнього вигляду особи, яка вчинила злочин,зміна звичайного розташування предметів тощо); фальсифікацію (підроблення) інформації, створеннянеправдивої інформації, що виходить від заявників (свідомо неправдива заява,  донос),учасників кримінальногопроцесу (свідомо неправдиві показання); створення фальшивих слідів, предметів, документів,їх підмінатощо; інсценування злочинів (удаване створення обстановки, яка не відповідаєподії, що відбулась, з метою приховати злочин і спрямувати розслідування упомилковому напрямі).

Усистемі розкриття злочинів одним з важливих напрямів є робота слідчого і оперативно-розшуковихорганів по «гарячих слідах». Даний термінхарактеризує сліди (матеріальні таідеальні) як такі, з моменту залишення яких минуло мінімум часу, що невплинуло на необоротні зміни «неостиглих» слідів.

Як «гарячі сліди» можуть виступати будь-які зміни, що відбулися внаслідок злочину, у вигляді слідіввідображень, речовин, матеріалів, виробів та інших предметів. До таких слідів належать також факти, які викладаютьсяу поясненнях і показаннях різних осібпро подію злочину та його обставини.

Чинник часу якхарактеристика ступеня збереження матеріальних слідів залежить від їх виду, умов створення,місцязнаходження та інших обставин. Стосовно слідів-відображень  (сліди  рук,  взуття,  транспортних  засобів, знарядь та інструментів тощо), то можливість їх використання як «гарячих»пов'язана з визначенням їх «свіжості» за відносними фізичними ознаками(насиченість потожирового шару слідів папілярних ліній, невивітрений ґрунт у сліді взуття та ін.),ситуаційними ознаками (наприклад, метеорологічний вплив — слід взуття насвіжому снігу).

Важливим засобом, що сприяє розкриттю злочинів по «гарячих слідах», є прийомивизначення приналежності слідів до справи при провадженні первісних слідчихдій, насампередпід час огляду місця події, обшуку та ін.

Велике значення має застосування прийомів, за допомогою яких можна встановити:

а) просторово-часові зв'язки між окремими слідами злочину та обставинами події;

б) ідентифікаційніта ситуаційні властивості слідів та їхдоказову цінність;

в) причинивідсутності або наявності слідів як фактів, що суперечать природному перебігу аналогічних подій (негативніобставини).

Зазначені обставини можуть бути встановлені шляхом застосування комплексукриміналістичних прийомів:

1) вивчення окремих слідівзлочину;

2) вивчення комплексуслідів (матеріальних та ідеальних);

3) порівняльного аналізуданих вивчення слідів і оперативно-розшукової інформації;

4) порівняльного аналізуданих вивчення слідів і моделей аналогічних типових ситуацій;

5) з'ясування причин розбіжностей (суперечностей) між даними вивчення слідів та іншими джереламиінформації;

6) перевірки висунутих у зв'язку з такими суперечностями слідчих версійшляхом проведення відповідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Застосуванняданого комплексу прийомів на початковомуетапі розкриття злочинів по «гарячих слідах» має визначальне значення.Це пояснюється особливістю початкового етапурозслідування як періоду, що настає здебільшого безпосередньо після вчиненого кримінального діяння, інтенсивнаробота під час якого забезпечує «наближення» доподії злочину (чинник наближення).

Розкриття злочинів по «гарячих слідах» розпочина­ється як тільки виявляютьсяознаки злочину, у зв'язку з чимна підставі КПК і чинного законодавства, що регламентує оперативно-розшукову діяльність та організаційно-правові основи боротьби із організованоюзлочинністю, вживаються такі заходи:

1)  припиненняпротиправних дій злочинця;

2)  затриманнязлочинця на місці вчинення злочину і доставлення його до місця утримання;

3)  вжиттязаходів щодо ліквідації наслідків злочину;

4)  виявленняі збереження джерел інформації про подію злочину;

5)  попереднєдослідження і перевірка інформації про ознаки злочину.

Особливістю цієїдіяльності є те, що її часто здійснюютьособи, які опинилися на місці події: оперативні працівники, дільничні інспектори, членипатрульно-постових груп, контрольно-перепустковихпунктів, представники охорони підприємств, установ, організацій, які передусімвжи­вають заходів щодо припиненнязлочинних дій, затримання злочинця на місці вчинення злочину, надаютьдопомогу потерпілим, охороняють затриманихосіб до прибуття слідчо-оперативної групи, чергового наряду міліції абодоставляють їх до найближчого місцяутримання; вживають заходів щодоохорони місця події (видаляють сторонніх осіб, виставляють огорожі), встановлюють очевидців, інших свід­ків, їх адреси.

На цьому етапі розкриття злочинів по «гарячих слі­дах» особлива роль належитьчерговому відповідного органу внутрішніх справ. Отримавши повідомлення про зло­чин, черговий вживає заходів щодо йогорозкриття, а саме:

а) інструктуєпо телефону заявника про його наступнідії;

б) направляєнайближчий наряд патрульно-постової службидо місця події;

в) сповіщає про подію дільничного інспектора;

г) направляєдо місця події наряд міліції та слідчо-оперативну групу;

ґ) повідомляє про подіюначальника міліції (РВВС);

д) забезпечує постійний зв'язок з місцем події таслідчо-оперативною групою.

Наступний етап розкриття злочину по «гарячих слідах» розпочинається після прибуттядо місця події слідчо-оперативноїгрупи. Діяльність слідчого (дізнавача) спочаткуспрямовується на оцінку слідчої ситуації, що склалася, вирішення питання про наявність ознак злочину, вжиття оперативно-розшукових або організаційнихзаходів для розкриття злочину по«гарячих слідах». З цією метоюпаралельно з оглядом, якщо кримінальна справа порушена, можуть проводитися інші невідкладні слідчі дії (допит, обшук). Одночасно складаютьсяорієнтувальні дані для розшукувідповідних осіб, знарядь злочину, викрадених предметів. Дооперативно-розшукових заходів, що вживаються, Належать такі:

а) переслідуванняі затримання злочинця за запаховими слідами за допомогою службово-розшуковогособаки;

б) організаціязагороджувальних заходів та перекриттяшляхів відходу злочинця;

в)  організація пошуково-розшукового патрулювання Заучастю потерпілого або свідків-очевидців;

г) організаціязасідок у місцях ймовірної появи злочинця;

ґ) спостереження за місцями значного скупчення людей (ринки, вокзали, магазини таін.);

д) «прочісування»території, прилеглої до місця події;

є) організація поквартирного опитування осіб, які проживають поблизу місцяподії.

Розкриттязлочину може розпочатися від:

а)предме­тів,що були знайдені на місці події;

б)слідів-відображень;

 в) знаряддя вчиненнязлочину (інструменти, зброя, транспортнізасоби);

 г) способу вчиненнязлочину;

ґ) ознак зовнішності злочинця, що збереглися у пам'ятіпотерпілих, очевидців.

Наданому етапі великого значення набуває проведення тактичної операції «Розшук»,яка проводиться для пошуку особи за ознаками зовнішності і містить:

1) допитпотерпілих, свідків-очевидців;

2) складання словесногопортрета, малюнків по пам'яті та ін.;

3) пред'явленняпотерпілим, свідкам-очевидцям фотознімків з оперативних обліків;

4) здійсненняоперативних заходів з метою впізнання злочинця;

5)  перевірку даних  за криміналістичними обліками картотек осіб, які зникли безвісти, невпізнанихтрупів та ін.;

6) призначенняпортретно-криміналістичної, комплексноїсудово-медичної та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

Особливемісце у системі розшуку злочинця на стадії розкриття злочину посідає роботащодо використання слідів рук, виявлених на місці події, яка включає:

1) оглядслідів (за участю фахівця);

2) перевіркуза картотекою слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів;

3) перевірку задактилоскопічною картотекою осіб, які перебуваютьна криміналістичному обліку;

4) призначеннядактилоскопічної експертизи за наявностіпідозрюваних;

5) допит підозрюваного зпред'явленням висновку дактилоскопічноїекспертизи.

Дозавершальної стадії виконання невідкладних слідчих дій накопичується достатньовідомостей з основних джерел інформації, у деяких випадках — встановлюється підозрювана особа. Цястадія має аналітичний характер. Слідчий працює над матеріальними джерелами інформації: проводить їх огляд іпопереднє дослідження із засто­суваннямтехнічних засобів; вирішує питання про їх віднесеність і придатність для використання, проводить фіксацію не виявлених раніш ознак.

Дляпопереднього дослідження слідчий залучає фахівців,проводить перевірку показань, отриманих від свідків-очевидців, які співставляються з механізмом злочину.На підставі аналізу зібраноїінформації висуваються слідчі та розшукові версії На цій стадії можевиникнути необхідність у створенні слідчо-оперативнихгруп, загальному плануванні їх діяльності. У зв'язку з цим склалися певніорганізаційні форми взаємодіїслідчого з органами дізнання:

1)  взаємнеінформування про встановлені по справі факти, що стосуються предмета розслідування;

2)  спільнепланування розслідування по кримінальній справі, особливо тоді, коли винні у вчиненнізлочину невстановлені;

3)  спільнепроведення слідчих і розшукових дій;

4)  дачаслідчим відповідно до положень статей 114, 118, 191 КПК дорученьоперативним працівникам про проведення ними самостійно окремих слідчих дій і розшукових заходів.

Криміналістична характеристика бандитизму, якийналежить до групи злочинів проти громадської безпеки

Бандитизм належить до складних злочинів. Криміналістична характеристиказлочинів являє собою певну систему відомостей, її практичне значення полягає втому, що за наявності одних ознак слідчий може припустити наявність інших іпровести необхідні слідчі дії й тактичні операції. Спосіб злочину — це певнийспосіб дій злочинця, те, як здійснюється і приховується злочин. Бандитизм маємісце при вчиненні хоча б однієї з таких дій: а) організації озброєної банди;б) участі у такій банді; в) участі у нападі, вчиненому бандою. Бандитськінапади ретельно готуються. Злочинці передусім вивчають об'єкт нападу:місцезнаходження підприємства, установи, організації; режим його роботи процесруху реальних коштів; стан охорони, захисту, засобів зв'язку тощо. Якщоготується напад на окремих осіб, то вивчається спосіб життя даної людини, режимдня, умови охорони квартири або будинку, наявність і склад можливих свідківтощо. Приготування до здійснення бандитського нападу включає його планування:складання плану дій, розподіл ролей учасників залежно від різних ситуацій,підшукування зброї, засобів маскування, транспорту, визначення порядку відходуз місця злочину тощо. Спосіб вчинення бандитизму полягає у нападі на підприємство,установу, організацію або на окремих осіб. Напад може здійснюватися у трьохформах: фізичному насильстві, психічному насильстві й створенні небезпекинегайного застосування насильства. Напад може полягати у знищенні майна,приміщень, транспортних засобів. Дії бандитів щодо приховання злочину можутьскладатися із: а) знищення слідів; б) укриття предметів — речових доказів; в)маскування окремих слідів і об'єктів; г) фальсифікації. При здійсненнібандитських нападів злочинці досить часто застосовують засоби маскування:надівають маски або капронові панчохи на голову чи на обличчя, використовуютьперуки або штучні вуса. Бандити часто вживають заходи до усунення слідів намісці злочину, знищують знаряддя і засоби вчинення злочину, спотворюють абознищують трупи, знищують або ховають одяг або взуття, в яких вчинявся злочин,змінюють свій зовнішній вигляд. Учасники банд рідко вчиняють злочини за місцемсвого проживання. Зазвичай вони вважають за краще діяти в іншому районі абомісті (у ряді випадків бандитські напади здійснюються навіть в іншій республіціСНД). Крім безпосереднього нападу, можуть мати криміналістичне значення: а)місце розташування бандитського формування (місце базування); б) місце розробкиплану дій; в) місце зберігання зброї; г) місце зберігання предметів, здобутихзлочинним шляхом; д) місце збуту, реалізації вилучених злочинцями предметів; е)місце тренування бандитів тощо. Час вчинення злочину пов'язаний з об'єктом іпредметом посягання. Він визначається режимом роботи підприємства, установи абоорганізації, наявністю в певні періоди та інтервали великих грошових сум,виручки. Напад може залежати від часу інкасації, послаблення режиму охорониоб'єкта в той або інший період, часу здачі зміни тощо. Напади на підприємства,установи та організації, а також на їх представників (інкасаторів, кур'єрів,фінансових керівників, бухгалтерів-касирів та ін.) здійснюються переважно вденний час. Напади ж на окремих громадян — у вечірній і нічний час. Яквогнепальна зброя при бандитських нападах найчастіше використовуються автоматиі карабіни, пістолети і револьвери, гвинтівки і рушниці (або їх обрізи),кулемети і гранатомети. Як холодна зброя — фінські ножі, кинджали, багнет-ножі,стилети, кастети, кистені, нунчаки, спеціальні заточки тощо. У ході бандитськихнападів може використовуватися і зброя вибухової дії — предмети, які містять усобі порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин, піроксилін та інші хімічніречовини, їх сполуки і суміші, здатні вибухнути без доступу кисню, в тому числіспеціальні вибухові засоби типу «Ключ», "Імпульс" тощо. Уструктурі криміналістичної характеристики злочинів важливе місце посідає особазлочинця. Кількість учасників банди може бути різною. Найбільш поширені банди зчислом учасників 6-11, іноді зустрічаються банди, до складу яких входять 12-25і більше чоловік. Бандитське формування передбачає суворий розподіл функцій іролей між його учасниками, певну ієрархію. Банді властиві такі ознаки, якнаявність лідера, конспірація, розподіл ролей, дотримання неформальних нормповедінки, наявність відповідних «фондів» тощо. У структурі бандизазвичай виокремлюються: 1) лідер банди (особа, як правило, судима, щокористується авторитетом у злочинному світі); 2) охоронці (найближче оточеннялідера); 3) бойовики (безпосередні виконавці нападів); 4) скарбник; 5)допоміжний персонал (особи, які надають допомогу в збуті матеріальнихцінностей, здобутих злочинним шляхом, особи, які обслуговують учасників банди,особи, які мають конспіративні квартири — «малини» тощо).
У функції лідера банди входить, як правило, визначення основних напрямівдіяльності банди, підбір і затвердження учасників і визначення їх повноважень,розподіл викраденого, постачання зброї тощо. У нападах на підприємства,установи, організації або окремих громадян лідер, зазвичай, участібезпосередньо не бере. Мотиваційна сфера такої особистості характеризуєтьсяегоцентризмом, стійким конфліктом з частиною представників оточення,виправданням себе. Створення системи розслідування бандитизму передбачає типовумодель злочину, яка поєднується з алгоритмом дій слідчого.

Так, у процесі розслідування бандитизму важливо встановити такіобставини: чи мали місце напади на підприємства, установи, організації або наокремих осіб (їх кількість, наслідки тощо); у який спосіб вчинювалися напади;де, коли і за яких обставин було вчинено напад (у якому місці, на який об'єкт,у який час доби, у який період роботи, чи охоронявся об'єкт, чивикористовувалася сигналізація, чи не порушувалися умови перевезення і доставкигрошей, валютних цінностей і тощо); хто нападав (кількість злочинців, їх вік,соціально-психологічна характеристика, наявність судимостей, ставлення довчиненого злочину тощо); чи була злочинна група стійкою (наявність тісногозв'язку між учасниками злочинної групи, спільність дій, єдність наміру,розподіл ролей, наявність злочинних звичаїв тощо); чи була група озброєною (чизастосовувалася вогнепальна, холодна зброя або зброя вибухової дії; який її типі вид; чи були обізнані всі члени банди у процесі нападу (його підготовки) прозброю, та її призначення тощо); джерело придбання зброї (у кого і де придбанозброю, скільки одиниць, якого типу і виду, з якою метою, де вона зберігалася,чи застосовувалася раніше для нападів); у чому виявилися функції і роль кожногоучасника банди; які цілі і мотиви нападів; хто є лідером банди;соціально-психологічний портрет лідера банди (його вплив на учасників злочинноїгрупи, авторитет у злочинному світі й у банді, цинізм, жорстокість, девіантнаповедінка тощо); які технічні засоби використовувалися при нападі; які способимаскування застосовували злочинці; чи є людські жертви (загибель людей); комумогло бути відомо про підготовку нападу; які стосунки між членами банди (сувораієрархія, згуртованість, ворожість тощо); чи мала банда корумповані зв'язки зпосадовими особами органів державної влади.


ВИСНОВОК

 

Вирішення проблемналежної кримінально-правової охорони громадської безпеки є дуже важливими длясуспільства та держави. Злочини проти громадської безпеки належать дозагальнонебезпечних діянь, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей,власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій.Без підтримки громадської безпеки неможливо створити умов належного захистуособистих, фізичних і духовних прав людини і громадянина, основні з якихзакріплені у ст. 3 Конституції України.

Науково-практичний інтерес до цихпроблем обумовлюється метою більш поглибленого дослідження законодавчої бази,кількісно-якісних характеристик цих злочинів, вивчення їх зв'язку з соціальнимсередовищем, економічними, соціальними, соціально-психологічними, етнічними,культурними та іншими чинниками, необхідністю обміну досвідом організаціїефективної протидії з боку системи органів боротьби зі злочинністю уміжнародному масштабі.

Необхідноакцентувати увагу в боротьбі зі злочинами проти громадської безпеки на усуненніфінансово-економічного підґрунтя існування злочинних формувань та вдосконаленніформ і методів оперативно-розшукової, розвідувальної діяльності. Заохочувати дорозробки нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів,призначених для припинення, розслідування та попередження злочинів протигромадської безпеки.

Розробитиоптимальну міжнародну методику взаємодії правоохоронних і контролюючих органівта їх підрозділів у боротьбі зі злочинами проти громадської безпеки.Забезпечити імплементацію у вітчизняне законодавство міжнародних стандартівщодо протидії злочинам проти громадської безпеки.


Література

 

1.   Бычкова С.Ф. Становление и тенденцииразвития науки о судебной экспертизе. – Алма-Ата, 1994

2.   Зотов Б.Л.  Идентификация вкриминалистике.– М., 1973

3.   Криміналістика. За редакцієюакадеміка П.Д. Біленчука. Київ, “Атіка”, 1998р.

4.   Криміналістика за редакцієюпрофесора В.Ю.Шепітька.– К., 2001

5.   Кримінальний кодекс Українивід 1 вересня 2001 року

6.   Салтевский М.В. Идентификация иустановление групповой принадлежности. – Х., 1965.

7.   Сегай М.Я. Современные возможностисудебных экспертиз в свете достижения науки и техники.– К., 1987.

8.   Советская криминалистика. Под. ред.проф. В.К.Лисиченко. Киев, “Вища школа», 1998г.

еще рефераты
Еще работы по государству и праву