Реферат: Держава — головний інститут політичної системи суспільства
Міністерствоосвіти і науки України
Донбаськийдержавний технічний університет
Кафедрасоціально-гуманітарних дисциплін
РЕФЕРАТ
Здисципліни: “Політологія ”
Натему: “ Держава — головний інститут політичної системи суспільства ”
Виконав:
Перевірив: доцент, канд. гум. наук
Алчевськ2009
ЗМІСТ
1Сутність та основні ознаки держави
1.1Сутність держави
1.2Основні ознаки держави
1.3 Основні концепції походження держави
1.4 Функції держави
2Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
2.1Вищі органи сучасної держави
2.2Поділ державної влади
3Форми держави
3.1Форми державного правління
3.2Форми державного устрою
Висновки
Перелікпосилань
1СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ
1.1Сутність держави
Держава є багатоаспектним суспільним утвореннямі за своєю складністю й багатоманітністю виявів поступається хіба щосуспільству в цілому. Складність і багатоманітність виявів держави об’єктивноутруднюють з’ясування та визначення її сутності. До того ж, кожна ізсуспільствознавчих наук досліджує якийсь окремий аспект держави, відповідно доякого і дає її визначення.
Коли йдеться про державу взагалі, томається на увазі передусім певна відокремлена територія, на якій проживаєполітично, тобто з допомогою публічної влади, організоване населення. У цьомурозумінні поряд з поняттям «держава» вживаються терміни «країна»,«суспільство», «вітчизна» тощо. Політична організованість населення в межахвизначеної території має незалежний від інших територіально-політичних утвореньхарактер. З широкої соціологічної точки зору, отже, держава може бути визначенаяк «територіально організоване і політичне незалежне суспільство», а зполітологічної — як незалежне політико-територіальне утворення.
1.2Основні ознаки держави
Трьома основними складовими елементамидержави є територія, населення і незалежна (суверенна) політична влада. Територія— це просторова основа держави. Територією є та частина суші, земних надр,повітряного простору і територіальних вод, на яку поширюється влада даноїдержави. Межі території держави визначаються її кордонами, встановленимиздебільшого формально-договірним шляхом.
Територіальність є атрибутивноюознакою держави. Втрата території означає припинення існування самої держави.Тому будь-яка держава намагається всіма засобами зберегти свою територію.Територіальні зазіхання, спори і претензії одних держав до інших упродовж усієїісторії викликали найжорстокіші конфлікти між ними. Територія держави можеохоплювати величезні ділянки земної поверхні, наприклад територія Росії, Китаю,Канади, США, Бразилії, навіть окремі континенти (Австралія), а може складатисяз одного-двох квадратних кілометрів (Ватикан, Монако) однак за будь-яких умоввона є необхідною для існування держави. Хоча могутність держави визначаєтьсяне стільки розмірами її географічної території, скільки економічнимпотенціалом, відсутність владного контролю за якоюсь частиною території євиявом слабкості держави.
Другим складовим елементом держави є населення,тобто людська спільнота, яка проживає на її території і підпорядковуєтьсядержавній владі. Населення держави може складатися з однієї нації або бутибагатонаціональним. Багатонаціональні держави здебільшого мають федеративнийустрій або містять у своєму складі автономні утворення. Існуютьмононаціональні, але поліетнічні держави, населення яких складається з однієїкорінної нації і кількох національних меншин — представників тих націй, якіпроживають в інших державах і виступають там суб'єктами державотворення.
Соціальна, особливо етнічна,політична і культурна інтегрованість населення держави дозволяє визначати йогояк народ. Представники одного народу навіть за наявності етнічних відмінностейміж ними мають почуття належності до однієї спільноти завдяки спільним рисамкультури та історичної свідомості. Як і територія, народ також є атрибутивноюознакою держави, оскільки не може бути держави без народу. Проте можутьіснувати народи без власної держави, наприклад єврейський народ до утвореннядержави Ізраїль (1948), цигани, палестинський народ або курди, які й досі немають своєї державності.
Третім складовим елементом держави є політичнавлада як відносини панування та підкорення, керівництва й підпорядкування,які існують між органами державної влади та наділеними владними повноваженнямипосадовими особами, з одного боку, і рештою суспільства — з другого.Виокремлення та аналіз інших, крім території і населення, ознак державипов'язане саме з цим її складовим елементом і є безпосереднім завданнямполітології.
Держава в політологічному розумінні —це політичний інститут, складова політичної системи суспільства. Як політичнийінститут і головний носій політичної влади в суспільстві вона характеризуєтьсянаявністю системи органів — парламенту, уряду, судів тощо, які реалізуютьфункції державної влади і складають державний апарат, що є однією зосновних політичних ознак держави.
Однією з найважливіших характеристикдержави є суверенітет.
Суверенітет (від франц. souverainete’ — самостійність,верховна влада) держави — це верховенство влади держави всередині країнита її незалежність у зовнішніх відносинах.
Поєднання двох начал — незалежності йверховенства — означає як право держави на незалежність і свободу від посяганьіззовні і зсередини, так і право владарювати, панувати, управляти всерединікраїни. Універсальність суверенітету полягає в тому, що влада держави стоїть надіншими конкретними формами і виявами влади на відповідній території. Державнийсуверенітет містить такі основоположні принципи, як єдність і неподільністьтериторії недоторканність територіальних кордонів і невтручання у внутрішнісправи.
Суверенітет держави, отже, має внутрішнійі зовнішній аспекти. Внутрішній аспект полягає у можливості для державирозпоряджатися своєю територією і ресурсами, а також примушувати підлеглих довиконання її настанов; зовнішній — у забезпеченні територіальної цілісності державиі невтручання у її внутрішні справи з боку зовнішніх сил, у можливості державипроводити незалежну політику, встановлювати дипломатичні відносини з іншимидержавами, вступати до міжнародних організацій тощо. Важливою ознакоюсуверенітету держави є визнання міжнародним співтовариством її права на юридичнорівних засадах вступати у відносини з іншими державами.
Суверенітет є необхідною політичноюта юридичною ознакою держави. В сучасному світі він не має абсолютногохарактеру. В демократичних суспільствах суверенітет держави визнається похіднимвід суверенітету народу, влада держави обмежується впливом політичних партій,різноманітних громадських організацій, груп інтересів. Обмеження суверенітету уйого зовнішньому аспекті проявляється, зокрема, у членстві держави в різних міжнароднихорганізаціях, відповідно до якого вона бере на себе певні зобов’язання. Сучаснесвітове співтовариство може навіть примусити ту чи іншу державу до виконанняйого настанов, особливо коли йдеться про припинення агресивної війни,забезпечення елементарних прав людини. Якщо в минулому будь-яка спробасвітового співтовариства дати рекомендації тій чи іншій державі розцінюваласьяк втручання у її внутрішні справи, то в умовах сучасного взаємозалежного світувирішення окремих, особливо глобальних, проблем вимагає певного обмеженнясуверенітету.
Похідними від суверенітету і йоговиявами є три важливих ознаки держави: право на монопольне застосуванняпримусу; право на видання законів; право на встановлення і стягнення податків.Лише держава має право застосовувати примус, причому не тільки стосовносвоїх громадян, а й щодо всіх, хто перебуває на її території. Для цього у неї єпевні правові, матеріальні та організаційні можливості, спеціальний апаратпримусу.
Примусовість як ознака державиполягає, зокрема, в тому, що вона є процесом свідомого, нерідко насильницького,створення та збереження державою структурованості суспільства, соціальнихінститутів, відносин, статусів тощо. Це знаходить свій формальний вияв у таких,наприклад, явищах, як громадянство, рабство, кріпосництво, расовий або кастовийподіл, військова повинність, стягнення податків, утвердження офіційноїідеології та ін.
Примусовість держави проявляєтьсятакож у тому, що вона є політико-владним засобом об'єднання населення. Удержаві людей примушують існувати спільно не кровно-родинні зв'язки, як зародового устрою, а належність до певної території. Межі цієї територіївизнаються межами дії влади держави. Територіальні повноваження влади і кордонидержави збігаються.
Примусовість полягає і у встановленнідержавою загальнообов'язкових правил поведінки, тобто права. Тільки державанаділена правом видання законів та інших нормативних актів, дія якихпоширюється на всю її територію і які є обов'язковими для всього населення.Створена таким чином система права є атрибутивною характеристикою держави.Держава не може існувати без системи права, а право встановлюється,охороняється та забезпечується державою.
Право — це система встановлених абосанкціонованих державою і спрямованих на регулювання суспільних відносинзагальнообов'язкових норм, дотримання й виконання яких забезпечується шляхомпереконання і державного примусу.
Право є одним із головних засобіворганізованості й порядку в суспільстві. За допомогою права держава регулює суспільнівідносини і надає своїм рішенням загальнообов’язкового характеру.
Держава може делегувати окремі своїповноваження на видання нормативно-правових актів недержавним інститутам таорганізаціям. Однак ці акти не мають загальнообов’язкового характеру.Передавання правотворчих повноважень санкціонується і контролюється в кінцевомурахунку самою державою та її органами на основі раніше прийнятих правових норм.Недержавні політичні інститути та організації, окремі громадяни також можутьволодіти правом законодавчої ініціативи.
Характер і ступінь монополізму державина видання законів значною мірою визначаються формами державного устрою іправління, специфікою політичного режиму, а також міждержавними відносинами і суб’єктами,які можуть впливати на законодавство країни.
Функціонування держави, її органів, утриманнязайнятих у них працівників потребують значних коштів, які отримуються зарахунок податків. Податки є головним джерелом надходжень до державного бюджету.Право на встановлення і стягнення податків є монополією держави. Якобов’язкові виплати населення і суб’єктів економічної діяльності, податкистягуються державою примусово, у певних розмірах і у фіксовані терміни.Стягнення податків зумовлюється не тільки потребами утримання державногоапарату, а й необхідністю вирішення низки важливих соціальних завдань — фінансуваннясистем освіти та охорони здоров’я, забезпечення непрацездатних тощо. Сучасна державаперерозподіляє через бюджет значну частину валового внутрішнього продукту,зокрема з метою вирівнювання доходів різних верств населення та уникнення соціальноїполяризації суспільства. Правильне проведення податкової політики сприяєзростанню виробництва і піднесення добробуту населення. І навпаки, надмірніподатки стримують виробництво, знижують трудову активність, породжуютьсоціальне напруження, викликають інші негативні наслідки.
1.3Основні концепції походження держави
Розуміння сутності держави, їїсоціального призначення і функцій значною мірою залежить від того, з якоїконцепції держави виходити. Основними концепціями є теологічна, патріархальна,договірна, завоювання, класова і психологічна. Одна з найдавніших серед них — теологічна(від грецьк. theos — бог і logos — вчення). У ній поява державипов'язана з наданням якимись божественними силами представникам певного роду чисоціальної групи, наприклад жерців, права керувати іншими. Така влада є «відБога» і повинна здійснювати його волю на Землі. Подібні погляди на походження іпризначення держави представлені в найдавніших релігіях і покликані освячуватиіснуючі порядки: оскільки влада від Бога, то вона має право на існування і єнепорушною. У філософії теологічну концепцію походження держави створив один ізнайвидатніших ідеологів християнської церкви Аврелій Августин.
Згідно з патріархальною концепцієюпоходження держави, біля витоків якої стояли ще Конфуцій та Арістотель, державає результатом розвитку сім'ї. Так, Арістотель розглядав виникнення держави якприродний процес розвитку та ускладнення форм спілкування людей: спочатку людиоб'єднуються в сім'ї, потім декілька сімей утворюють поселення, а назавершальній стадії цього процесу постає держава. Вона є формою спілкуваннялюдей, які користуються певним політичним устроєм і підпорядковуються владізакону.
За Арістотелем, людина за своєюприродою є політичною істотою. В усіх людей природа вселила прагнення додержавного спілкування, і перший, хто це спілкування організував, зробив длялюдства велике благо. Людина, котра знайшла своє завершення в державі, —найдосконаліша серед живих істот, а та, що живе поза державою і законом, —найгірша з усіх.
Конфуцій вважав, що держава — цевелика сім'я, і відносини в ній мають будуватися за аналогією з сімейними.Влада правителя в державі є такою, як влада батька в сім'ї, а відносиниправителів і підданих нагадують сімейні стосунки, де молодші залежать відстарших; піддані мусять слухатися правителя, як діти батьків, а правителі маютьдбати про підданих, як батьки про дітей.
Велику роль у розвитку політичноїдумки й демократичної державності відіграла договірна, або конвенціональна,теорія походження держави, творцями якої були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т.Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін. За цією теорією держава виникла врезультаті свідомої і добровільної угоди людей, які раніше перебували уприродному, додержавному стані, а потім для того, щоб надійно забезпечити своїосновні права і свободи, вирішили створити державу. Головним завданням державис турбота про спільне благо. Наділивши державу владними повноваженнями, людисвідомо пішли на самообмеження своєї свободи на користь спільних інтересів.
Договірна теорія походження державизначною мірою сприяла формуванню сучасних демократичних держав і донинісправляє глибокий вплив на політичні уявлення їх громадян. На основі цієїтеорії у другій половині XVIII ст. в Західній Європі та Північній Америці булазапочаткована практика свідомого державотворення, цілеспрямованого визначенняформ держави та принципів її взаємовідносин з громадянами. У цей період були прийнятіперші конституції (США — 1787 р., Франція — 1791 р.), які стали правовою формоюсуспільного договору.
У XIX ст. набули поширення концепціїпоходження держави, які пов'язували її виникнення з насильством, завоюванням.Ідейну основу таких концепцій склала модна тоді теорія соціального дарвінізму,якій притаманне зведення закономірностей розвитку суспільства дозакономірностей біологічної еволюції і висунення принципів природного відбору,боротьби за існування та виживання найбільш пристосованих як визначальнихчинників суспільного життя. Представники теорії завоювання — Є. Дюрінг, Л.Гумплович, К. Каутський та інші — доводили, що держави виникли в результатізавоювання одних народів іншими.
Так, найвідоміший представник теоріїзавоювання польсько-австрійський соціолог і юрист Людвік Гумплович(1838—1909) виходив з того, що рушійною силою суспільного розвитку є боротьбалюдських спільнот, які він називав «расами», за існування. Зіткнення між расамипризводить до підкорення слабких сильними. Панування однієї раси над іншою малобути певним чином організоване. Такою організацією є держава. Вона заснована нанерівності і є організацією панування меншості — «вищої раси» над більшістю —«нижчою расою». Насильство виступає не тільки причиною виникнення держави, а йнайважливішим чинником її існування. Війни між державами неминучі, оскільки єрезультатом одвічних біологічних законів. Держава повинна рішучевикористовувати силу і всередині країни, придушуючи революційні рухи.
Класову, або соціально-економічну,теорію походження і сутності держави створив марксизм. Вона викладена,зокрема, у працях «Походження сім'ї, приватної власності і держави» Ф.Енгельса, «Держава і революція» В. І. Леніна і є однією з найбільш науковообґрунтованих. За цією теорією держава існувала не завжди. Вона є результатомісторичного розвитку суспільства, його закономірної диференціації на класи підвпливом розвитку продуктивних сил, який супроводжувався виокремленням різнихвидів праці та появою приватної власності.
За первіснообщинного ладухарактерними рисами життя людей були колективна власність і спільна працячленів громади, зрівняльний розподіл продуктів, відсутність публічної влади,відокремленої від основної маси людей. Громада діяла на основі повногосамоврядування. Таке суспільство не потребувало держави як спеціальногоінституту управління й регулювання людських відносин.
З часом примітивні знаряддя працібули замінені більш досконалими, які давали можливість окремим сім'ям набуватиекономічної самостійності. На основі нового ступеня розвитку матеріальноговиробництва відбувся поділ праці у формі відокремлення землеробства від скотарства. Одним із наслідківтакого поділу став перехід до батьківського права власності, успадкуваннядітьми батьківського майна і поява приватної власності. Первісна громадаперетворилася на селянську, засновану вже не на колективній, а на приватнійсімейній власності на засоби виробництва.
Приватна власність зумовилаекономічну нерівність сімей і посилення влади вождів та воєначальників.З’явилися зародки спадкової влади. Суспільство розкололося на протилежнісоціальні групи — класи імущих і неімуших, і постала потреба в організації, якаб придушувала опір неімуших і малоімущих і закріпила право влади. Такоюорганізацією і стала держава.
Використовуючи органи родового ладу,клас власників засобів виробництва створив спеціальний апарат для управліннявсім суспільством у власних інтересах. Завдяки державі економічно пануючий класстає політичне пануючим класом. І хоч би як у подальшому змінювалася держава, головноюїї функцією залишається захист інтересів пануючого класу. Ф. Енгельснаголошував, що держава «за загальним правилом, є державою наймогутнішого,економічно пануючого класу, який за допомогою держави стає також політичнепануючим класом і здобуває таким чином нові засоби для придушення іексплуатації пригнобленого класу». В. І. Ленін писав: «Держава є машина длягноблення одного класу другим, машина, щоб тримати в покорі одному класові іншіпідлеглі класи». Вказуючи на класовий характер держави, К. Маркс і Ф. Енгельсводночас зазначали, що вона є і формою організації всього суспільства, виконуєв ньому низку необхідних функцій щодо управління суспільними справами,узгодження соціальних інтересів.
Навіть за негативного ставлення домарксизму доведеться визнати в силу його очевидності класовий характер,наприклад рабовласницької чи феодальної, держави. Так само не можна не бачити,що основний обсяг діяльності сучасної демократичної держави складає виконаннясаме загальносуспільних, а не суто класових завдань (що, однак, не означає їїнадкласового характеру). Вираження державою тих чи інших соціальних інтересіввирішальною мірою залежить від співвідношення в суспільстві класових сил.Зосередження в руках меншості основних засобів виробництва само по собі неробить її політичне пануючою, оскільки в сучасному суспільстві існують масові івпливові політичні партії та громадсько-політичні організації найманихпрацівників і демократичні механізми, які дозволяють цим організаціям справлятивідчутний, іноді й вирішальний вплив на здійснення державної влади.
Головний зміст різновидів психологічноїконцепції походження держави складає обґрунтування її виникнення таіснування психологічними причинами. Йдеться, зокрема, про те, що за своїмпсихічним складом люди поділяються насхильних до влади, здатних брати відповідальність не лише за себе, а й заінших, та тих, хто уникає відповідальності і схильний перекласти її на інших,делегувавши їм певні права на управління суспільним життям.
Очевидно, що кожна з охарактеризованихконцепцій походження держави має право на існування як така, що розкриває якусьособливість, сторону виникнення та функціонування цього суспільного інституту.Навіть далека від науки теологічна концепція має певний сенс хоча б тому, щообґрунтовує необхідність сильної державної влади.
У сучасній науці вирізняютьздебільшого такі основні причини виникнення держави.
По-перше, розвиток виробництва йсуспільного поділу праці, ускладнення суспільної організації і як наслідок —виокремлення управлінської діяльності в самостійний вид праці, поява особливоїгрупи людей, що здійснює управлінські функції. Держава виникає в періодрозкладу родоплемінного ладу, державна влада формується з додержавних форм —влади старійшин родів, жерців, вождів племен чи союзів племен тощо, яківиконували управлінські функції в первісних спільнотах.
По-друге, майнова диференціаціянаселення, виникнення приватної власності, утворення класів і становленняспособу виробництва, заснованого на позаекономічному примусі до праці таексплуатації. Це вимагало створення держави як знаряддя примусу і придушенняопору класу поневолених. Так виникла, наприклад, рабовласницька держава.
По-третє, воєнно-територіальнаекспансія, завоювання одних народів іншими, що створювало умови для соціальноїнерівності різних народів, реальні можливості для відкритого присвоєнняпродуктів чужої праці й потребувало створення і зміцнення інститутів насильствата управління для підтримання такого способу існування.
По-четверте, демографічні причини,які полягали в переході від кочового до осілого способу життя і збільшенніщільності населення, що вимагало створення механізмів регулювання та вирішеннятериторіальних проблем.
1.4Функції держави
Головне призначення держави полягає втому, що вона надає організованості суспільству, управляє його справами,забезпечує цілісність, узгоджує багатоманітні соціальні інтереси. Це загальнепризначення держави конкретизується в її багатоманітних функціях як основнихнапрямах діяльності держави, її впливу на суспільство всередині країни та наінші держави. Є різні підходи до розрізнення функцій держави. Найпоширеніший унауковій літературі поділ їх на внутрішні та зовнішні.
Основні внутрішні функціїдержави, у свою чергу, розрізняються залежно від сфер суспільного життя. Такимифункціями є економічна, соціальна, політична й культурно-виховна, до якихдодається ще правова. Економічна, або господарсько-організаторська, функціяполягає в організації й регулюванні державою економічної діяльності.Реалізується вона через визначення державою стратегії економічного розвитку,його планування чи програмування, видання законодавчих актів з регулюванняекономічної діяльності, вироблення і проведення податкової політики, виділеннякредитів, використання економічних санкцій і стимулів тощо. Розпоряджаючисьзагальнонаціональною власністю, держава виступає і як підприємець. У різнихсуспільствах економічна функція держави здійснюється в неоднаковому обсязі, тавона є значною у будь-якому разі.
Соціальна функція держави полягає передусім вузгодженні багатоманітних соціальних інтересів — класових, демографічних,етнічних, професійних тощо і забезпеченні на цій основі цілісності та єдностісуспільства. Держава вирішує також низку важливих завдань щодо задоволеннярізноманітних потреб громадян у сфері праці, освіти, культури, охорониздоров'я, забезпечення житлом, відпочинку та ін.
Оскільки держава є політичнимінститутом, то кожна з її функцій тією чи іншою мірою має політичний характер.Однак держава виконує й суто політичну функцію, пов'язану зі здійсненнямполітичної влади. Ця функція містить визначення програмно-стратегічних цілей ізавдань розвитку суспільства, забезпечення функціонування політичної системи,політичної стабільності, підтримання відносин з політичними партіями,громадсько-політичними організаціями тощо.
Культурно-виховна функція держави спрямована настворення умов для задоволення культурно-освітніх запитів і потреб громадян,формування особистості. Реалізується вона через державне фінансуваннякультурно-освітніх закладів, законодавче встановлення вимог до освітньоїпідготовки, підтримку розвитку мистецтва тощо.
Головним засобом здійснення державоюїї функцій є право. За допомогою права держава регулює суспільні відносини йзабезпечує елементарний порядок у суспільстві. Дотримання правових нормконтролюється і забезпечується спеціальною системою державних правоохороннихорганів, до якої входять суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, податковоїполіції, митного контролю, юстиції, безпеки тощо. Правова, а точніше, правотворчаі правоохоронна функція є однією з найважливіших функцій держави.
Зовнішні функції держави реалізуються устосунках з іншими державами й міжнародними організаціями і спрямовані наохорону національних інтересів на міжнародній арені. Їхні різновиди можнавиокремити залежно від характеру інтересів держави у сфері міжнароднихвідносин. Є три види таких інтересів — інтереси існування, співіснування іфункціонування. Цим трьом окремим видам інтересів відповідають три найважливішізовнішні функції держави — оборонна, дипломатична і співробітництва. Обороннафункція держави полягає в захисті її безпеки, суверенітету й територіальноїцілісності від зовнішніх посягань. Дипломатична функція передбачаєвстановлення, підтримку і розвиток відносин з іншими державами та міжнароднимиорганізаціями. Функція співробітництва реалізується через здійсненнязовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами,участь у міжнародних економічних об'єднаннях тощо. Зовнішні функції державитісно пов'язані між собою, взаємодоповнюють одна одну, і їх розмежування маєумовний характер. Залежно від цілей, засобів, характеру виконуваних класовихзавдань можливі й інші підходи до виокремлення функцій держави.
Аналіз ознак і функцій державизасвідчує, що в держави є такі властивості, які виокремлюють її з-поміж іншихполітичних організацій та об'єднань у суспільстві і роблять основою всієїполітичної системи, головним політичним інститутом. Держава, по-перше, виступаєяк універсальна, всеохоплююча організація, що поширює свої дії на всю територіюкраїни і всіх громадян, які на ній перебувають. Держава «офіційно» представляєсуспільство. По-друге, держава є верховним носієм публічної влади йпідпорядковує собі всі прояви інших суспільних влад. Держава застосовує владніметоди, а в разі необхідності і примус. Лише вона має матеріальні атрибутипримусу — військово-поліцейський чиновницько-бюрократичний і судовий апарат.По-третє держава за допомогою права регулює суспільні відносини і надає своїмрішенням загальнообов'язкового характеру. По-четверте, завдяки наявностіспеціального професіонального апарату держава виконує основний обсяг управліннясправами суспільства й розпоряджається його людськими, матеріальними та природнимиресурсами. Нарешті, по-п’яте, держава представляє суспільство у зовнішніхзносинах, проводить зовнішню політику від імені всієї політичної системи.Основні функції політичної системи виконуються за допомогою держави.
2 ВИЩІОРГАНИ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ І ПОДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
2.1Вищі органи сучасної держави
У кожній країні функції держави здійснюєрозгалужена система її органів, які в сукупності складають структуру держави.Залежно від здійснюваних функцій розрізняють органи законодавчої (парламент,законодавчі зібрання суб’єктів федерацій та автономій), виконавчої (уряд,місцеві органи державної виконавчої влади, органи виконавчої влади суб’єктівфедерацій та автономій) і судової влади. Серед органів державної влади особливовирізняються вищі — глава держави, парламент та уряд. Саме вони реалізуютьосновні повноваження у сферах законодавчої і виконавчої влади, а їхнядіяльність має політичний характер. До вищих органів держави належать такожвищі судові інстанції загальної і спеціальної компетенції — верховний суд,конституційний суд, вищий адміністративний суд та ін. Проте судові органиформально відсторонені від реалізації державних функцій політичного характеруза винятком тих випадків, коли суди здійснюють конституційний контроль.
Дослідивши функціонування вищихорганів законодавчої і виконавчої влади, можна більш або менш точно визначити,в яких формах здійснюється державна влада, на яких засадах організований і дієдержавний механізм.
Глава держави — це конституційний орган іодночасно вища посадова особа держави, яка посідає формально найвище місце всистемі органів державної влади, здійснює верховне представництво країни увнутрішньополітичному житті та у відносинах з іншими державами.
Майже в усіх країнах світу главадержави одноособовий, і лише в декількох функції його здійснюютьсяколегіальними органами — президіями вищих представницьких органів у країнахсоціалізму. Федеральною Радою у Швейцарії, колективним монархом в Об’єднанихАрабських Еміратах, спільно духовним керівником держави і президентом в Ірані.
У країнах з монархічною формоюправління главою держави є монарх, правовий статус якого вирізняєтьсядвома основними особливостями. По-перше, влада монарха юридичне вважаєтьсянепохідною від якої-небудь іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Монархвладарює (абсолютно чи обмежено) за власним правом і вважається джерелом усієїдержавної влади. По-друге, влада монарха є спадковою, вона переходить відодного представника правлячої династії до іншого в установленому закономпорядку. Спадковий принцип є переважним для всіх монархій, хоча історії відомівипадки, коли монархи обирались (Польське королівство, Германська імперія до1806 р- та ін.). У наш час існує «виборна монархія» в Малайзії.
У країнах з республіканською формоюправління главою держави є президент, який завжди обирається (завинятком випадків, коли ця посада займається в результаті державногоперевороту). Порядок обрання президента залежить від прийнятої форми державногоправління. Можна виокремити три основних системи обрання президента: 1) прямівибори, за яких главу держави обирають усі виборці країни без участіпарламенту; 2) непрямі вибори, за яких волевиявлення виборців опосередковуєтьсяспеціальною колегією вибірників (США) і за певних умов — парламентом; 3)багатоступеневі вибори президента, коли виборці обирають спочатку парламент, а той— президента.
Особливості правового статусу главдержав, обсяг їх компетенції вирішальною мірою залежать від форми державногоправління, впровадженої в тій чи іншій країні. Однак за будь-якої формиправління статус глави держави характеризується такими властивостями, як невідповідальністьнезмінюваність і нейтральність. Невідповідальність проявляється в тому, щоглава держави не несе ні політичної, ні юридичної відповідальності за своюдіяльність. Притягнення президента до юридичної відповідальності в порядкуімпічменту може бути лише у разі скоєння ним тяжкого кримінального злочину, ане за результати діяльності як глави держави.
Незмінюваність означає, що главадержави законним шляхом не може бути усунутий з посади до його смерті (монарх)або до закінчення терміну повноважень (президент, за винятком процедуриімпічменту). Нейтральність глави держави полягає в тому, що він є (повиненбути) виразником загальнонаціональних інтересів і стоїть поза політичноюборотьбою.
Глави держав формально наділяютьсяширокими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади.Основними з таких повноважень можуть бути:
а) у сфері законодавчої влади:скликання, відкриття й закриття чергових і позачергових сесій парламенту;достроковий розпуск парламенту або однієї з його палат і призначенняпозачергових виборів; підписання та обнародування законів; вето на закони,прийняті парламентом; повернення законів до парламенту для повторного розгляду;законодавча ініціатива; видання власних нормативних актів; призначення членівверхньої палати парламенту;
б) у сфері виконавчої влади: участь уформуванні уряду;
відправлення уряду у відставку;керівництво адміністративним апаратом і збройними силами;
в) у сфері судової влади: призначенняна судові або вищі судові посади; помилування, пом'якшення і скасуваннякримінальних покарань, визначених судом; проголошення амністії.
Значними можуть бутизовнішньополітичні повноваження глави держави. Формальна і особливо реальнанаявність повноважень залежить передусім від форми державного управління. Упрезидентських республіках глава держави одержує свій мандат від виборчогокорпусу і завжди має широкі й реальні владні повноваження. Це стосується і главдержав у деяких країнах із змішаною республіканською формою правління. Упарламентарних республіках глава держави отримує мандат від парламенту ізазвичай не має істотних владних повноважень. Загалом президент може посідатирізне становище в системі влади: бути главою лише держави (наприклад, у ФНР);бути главою одночасно держави й виконавчої влади (США); бути главою держави іфактичним керівником уряду за наявності прем’єр-міністра (Франція); бутискладовою частиною парламенту (Індія). Аналогічним може бути й становищемонарха.