Реферат: Адміністративно-правові норми
План
1. Визначення адміністративно-правової норми
2. Структура адміністративно-правової норми
3. Реалізація адміністративно-правових норм
4. Висновок
Визначенняадміністративно-правової норми
Адміністративно-правовінорми виступають необхідним і досить важливим організаційно-правовимінструментом держави, оскільки вони забезпечують чіткий, об’єктивно правильнийта ефективний процес управління, впорядкованість усіх його ланок, подальшевдосконалення виконавчої діяльності. Зокрема, за допомогою нормадміністративного права визначаються межі належної поведінки державних органів,їх посадових осіб, фізичних осіб, недержавних господарських і соціально-культурнихоб’єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об’єднань) різнихрівнів та фізичних осіб, їх відповідні повноваження, а також гарантіїреалізації прав та дотримання обов’язків.[1]
Адміністративнеправо, як і будь-яка інша галузь права, становить комплекс юридичних норм іможе бути представлене як їх організована сукупність. Юридична норма — цеправило поведінки, встановлене державою і обов'язкове для всіх суб'єктів права,яким воно адресоване. За допомогою юридичних норм регулюються (встановлюються,змінюються, припиняються) правові відносини, тобто вони виступають регулюючимзасобом щодо предмета тієї чи іншої галузі права. Норми концентрують у собідержавно-владні веління, за невиконання яких передбачене вжиття заходів впливу.[2]
Головнепризначення юридичних норм — це забезпечення детального, точного та визначеногонормативного регулювання суспільних відносин.
Напідставі цих теоретичних положень адміністративно-правовою наукою сформульовановизначення адміністративно-правової норми.
Адміністративно-правованорма — це обов'язкове правило поведінки, що встановлене й охороняєтьсядержавою, метою якого е регулювання суспільних відносин, що виникають,змінюються і припиняються у сфері публічного управління.
Нормиадміністративного права зобов’язують виконувати певні дії, забороняютьздійснювати інші, дозволяють проведення окремих дій взагалі чи за умовиотримання відповідного дозволу, рекомендують здійснення або утримання відвчинення певних дій. Переважна частина норм адміністративного права носитьімперативний характер, порушення яких тягне за собою юридичну відповідальність,в тому числі адміністративну.
Тіправові норми, що адресуються органам державної влади, їх посадовим особам,насамперед надають їм можливість робити тільки те, що прямо дозволено чиприписано законом, а суб’єктам, що управляються, — все, що не забороненозаконом. Однак в окремих випадках громадяни можуть у певних сферах життя робититільки те, що прямо дозволено чи приписано чинним законодавством.
Особливості,характерні для адміністративно-правових норм:
По-перше,в них закріплюються відносини з керування, державного контролю і нагляду.
По-друге,метод впливу адміністративно-правових норм є імперативним, вольовим,державно-владним. Одна зі сторін у відносинах, що регулюються цими нормами,завжди є виразником публічного інтересу, визнаного державою, тому йвідповідальність за їх недодержання настає перед державою.
По-третє,виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою задопомогою засобів:
а)організаційних — видання норм, створення умов для їх застосування,матеріально-технічне забезпечення тощо;
б)роз'яснювальних — доведення змісту норми до адресата, підкреслення їїзначущості та неминучості відповідальності тощо;
в) стимулюючих— вжиття заохочувальних заходів до осіб, які чітко виконують приписи норм;
г)примусових — притягнення до відповідальності перед державою.
По-четверте,кожна адміністративно-правова норма є органічною частиною всієї галузевоїсистеми і поза цією системою діяти не може. Так, норми, що містяться в ст. 173КпАП України, якими встановлюється відповідальність за дрібне хуліганство,чинні тільки разом з нормами ст. 12, згідно з якими до адміністративноївідповідальності притягуються особи, які до моменту вчинення правопорушеннядосягли 16-річного віку, статей 221 і 222, що визначають підвідомчість такихсправ, ст. 254, що зобов'язує складати протокол про адміністративнеправопорушення і ст. 255, що визначає осіб, які мають право складати протоколпро таке правопорушення та ін..
Провідноюсоціальною метою адміністративно-правових норм є організація управлінськихвідносин. Поряд з нею є конкретні чи локальні цілі, зокрема такі:
· інформаційні, досягненням яких забезпечується необхідний зв'язоксуб'єкта і об'єкта управління. Норма ніби «говорить», що вимагається відучасників управлінських відносин і тим самим інформує їх про належну і можливуповедінку;
· охоронні — спрямовані на забезпечення законності та дисципліни вдержавному управлінні. Через їх реалізацію забезпечується чітка роботавиконавчо-розпорядчих органів, охорона суспільних відносин, честі, гідності ісвобод громадян;
· заохочувальні — забезпечують творчу активність учасниківадміністративно-правових відносин, розвиток їхньої ініціативи та самостійностіу розв'язанні завдань державного управління;
· соціально-моральні — забезпечують формування у громадян, державнихслужбовців, службовців органів місцевого самоврядування відповідноїправосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадськоїбезпеки, правил співіснування.
Структураадміністративно-правової норми
Структураадміністративно-правової норми — це її внутрішня будова, визначений порядоквзаємозв'язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норми.
Структураадміністративно-правової норми, як правило, традиційна і складається з трьохкомпонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з тим нормиадміністративного права як третій компонент можуть містити заохочення абозовсім його не мати.
Гіпотеза— складова адміністративно-правової норми, в якій зазначені обставини (умови),з настанням чи ненастанням яких припис вступає в дію.
Диспозиція— основна частина адміністративно-правової норми, в якій визначено конкретнеправило поведінки.
Санкція— складова адміністративно-правової норми, в якій визначені заходи державноговпливу у вигляді несприятливих наслідків, що застосовуються до державнихорганів, посадових осіб, недержавних господарських й соціально-культурнихоб’єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об’єднань) різнихрівнів і фізичних осіб, які порушили відповідні правила поведінки (наприклад,адміністративні чи дисциплінарні стягнення).
Змістнорм адміністративного права досить різноманітний. Тому класифікація зазначенихнорм дає змогу всебічно з’ясувати їх суть, ефективність та цільовуспрямованість, взаємозв’язок з іншими правовими нормами та відмежування відних. Адміністративно-правові норми можна класифікувати за направленістю,адресатом, юридичним змістом та юридичним характером приписів.
Залежновід спрямованості змісту розрізняють такі групи норм адміністративного права:норми, що закріплюють порядок утворення та правового статусу системи державнихорганів управління; норми, що визначають форми та методи управлінськоїдіяльності; норми, що встановлюють основні засади державної служби, порядок їїпроходження, правовий статус державних службовців; норми, що закріплюютьсистему актів державного управління та вимоги до них; норми, що визначаютьформи та порядок здійснення контролю та нагляду за управлінською діяльністю;норми, що визначають взаємозв’язок управлінської діяльності з іншими сферамисуспільного життя.
Залежновід адресату розрізняють такі види адміністративно-правових норм: норми, щорегулюють правове положення державних органів управління (порядок утворення,реорганізації та ліквідації, компетенцію, організаційну побудову, форми таметоди діяльності, відповідальність тощо); норми, що визначають правовий статуспосадових осіб органів державної влади (принципи, порядок комплектування,права, обов’язки та відповідальність, форми і порядок заохочення та накладеннястягнень і т. д.); норми, що закріплюють правовий статус недержавнихгосподарських й соціально-культурних об’єднань, підприємств, установ,організацій та їх посадових осіб, а також положення громадських організацій абооб’єднань (основи заснування та функціонування, взаємовідносини з державнимиорганами і т. п.); норми, що встановлюють правовий статус фізичних осіб у сферіуправлінської діяльності (права та обов’язки, адміністративно-правові способиїх охорони, основи взаємовідносин громадян з органами управління).
Заюридичним змістом приписів розрізняють такі види адміністративно-правових норм:зобов’язальні норми, які приписують носіям прав та обов’язків здійснювати ті чиінші дії правового характеру (наприклад, правила дорожнього руху, внутрішньоготрудового розпорядку закладу освіти); забороняючі норми, які вказують нанеприпустимість певної поведінки через загрозу застосування заходівадміністративного впливу (як правило, це норми, що розміщуються переважно вОсобливій частині Кодексу про адміністративні правопорушення, порушення якихкваліфікується як адміністративні проступки); уповноважуючі (дозвільні) норми,які встановлюють можливість для виконавців діяти в межах їх приписів інаділяють їх правом вибору відповідної моделі поведінки в межах, що дозволеночинним законодавством (наприклад, повноваження педагогічних інауково-педагогічних працівників по управлінню освітою); рекомендаційні нормивключають конкретну пораду виконавцеві щодо доцільної поведінки в конкретнихумовах.
Зурахуванням юридичного характеру приписів адміністративно-правові нормиподіляються на такі групи: матеріальні норми, які визначають зміст прав,обов’язків та відповідальності сторін, їх юридичні можливості; процесуальнінорми, які закріплюють порядок практичної реалізації приписів (прав, обов’язківта відповідальності учасників правових відносин), зазначених у матеріальнихнормах.
Заохоченняяк елемент правової норми — це публічне визнання заслуг юридичної та фізичноїособи за виконання адміністративно-правових або громадських обов'язків. Такізаслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми. Підставоюдля заохочення є визначені нормою права дії (поведінка), що стимулюютьсядержавою. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничноготранспорту містить таку норму: «за зразкове виконання службових обов'язків таініціативність у роботі для працівників залізничного транспорту встановлюютьсятакі види заохочення: оголошення подяки; преміювання; нагородження ціннимподарунком; нагородження почесною грамотою; присвоєння звання кращогопрацівника за фахом; нагородження нагрудним знаком; нагородження нагруднимзначком «Почесному залізничнику».
Реалізаціяадміністративно-правових норм
Встановленіадміністративно-правові норми виконують свої функції тільки у разі, якщо вониреалізуються. Реалізація норм — це практичне використання правил поведінки, щомістяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення ужиття волевиявлення, що вони містять.
Відомокілька підходів до питання щодо реально існуючої кількості способів реалізаціїадміністративно-правових норм. Найчастіше виділяють чотири способи: виконання,використання, додержання, застосування. Рідше виділяють тільки два способи:застосування і виконання, а використання і додержання розглядаються як формивиконання. Однак практика показує, що перший варіант краще відображає їїпотреби, у теоретичному розумінні переконливіший.
Виконання— це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо виконанняюридичних обов'язків. До цього варіанта реалізації адміністративно-правовихнорм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійсненняреєстрації, одержання паспорта тощо.
Використання— це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо здійсненнянаданих йому юридичних прав (можливостей). Діями щодо використанняадміністративно-правових норм є: подання скарги, заява про відпустку,використання наданих державою пільг тощо.
Додержання— це пасивна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин, який не допускаєпорушень адміністративно-правових заборон.
Застосування— це діяльність державних виконавчо-розпорядчих органів з вирішенняуправлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються навимогах матеріальних або процесуальних норм.
Уюридичній літературі неодноразово зазначалося, що неправильне застосування нормкримінального, кримінально-процесуального, цивільного та інших галузей правазавдає суспільству значної шкоди. На жаль, Щодо наслідків неправильногозастосування норм адміністративного права згадується значно рідше. Неправильнеїх застосування завдає шкоди не менше, а іноді навіть і більше.
Неправильнетлумачення норм адміністративного права, необ'єктивна оцінка фактичних обставинсправи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необґрунтованого,недоцільного акта реалізації норми завдає шкоди не тільки окремій особі, а йколективу людей, суспільству в цілому. Це пояснюється особливою значущістюуправлінських відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вониторкаються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілихгалузей і сфер управління, а різні реорганізації управлінських структуркоштують платникам податків за дорого.
Цесвідчить про те, наскільки важливо додержуватися основних вимог щодозастосування адміністративно-правових норм.
Процесреалізації адміністративно-правових норм нині далекий від ідеального. Такиййого стан є характерним наслідком існування кризових явищ у державномууправлінні. В механізмі адміністративно-правового регулювання ця ситуаціяпроявляється у недієздатності багатьох адміністративно-правових норм, великійкількості правопорушень адміністративного та дисциплінарного характеру, вдуалістичності і структурній незавершеності адміністративної реформи.
Висновок
Адміністративно-правованорма — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, якевстановлюється та охороняється державою і покликане регулювати суспільнівідносин, що виникають і розвиваються в сфері державного управління.
Структурнимиелементами адміністративно-правової норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.
Гіпотеза— складова адміністративно-правової норми, в якій зазначені обставини (умови),з настанням чи ненастанням яких припис вступає в дію.
Диспозиція— основна частина адміністративно-правової норми, в якій визначено конкретнеправило поведінки.
Санкція— складова адміністративно-правової норми, в якій визначені заходи державноговпливу у вигляді несприятливих наслідків, що застосовуються до державнихорганів, посадових осіб, недержавних господарських й соціально-культурнихоб’єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об’єднань) різнихрівнів і фізичних осіб, які порушили відповідні правила поведінки (наприклад,адміністративні чи дисциплінарні стягнення).
Адміністративно-правовівідносини — це суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав таобов’язків, що закріплені та забезпечені відповідними адміністративно-правовиминормами. Склад зазначених адміністративно-правових відносин включає об’єкт,суб’єктів, юридичні факти та зміст правових відносин.
Адміністративно-правовівідносини характеризуються такими особливостями.
1.Зазначені суспільні відносини являють собою правову форму управлінськихвідносин і носять організаційний характер, що зумовлено організаційною сутністюдержавного управління.
2.Обов’язковими суб’єктами адміністративно-правових відносин виступають органиуправління, які наділені відповідними юридично-владними повноваженнями.
3.Адміністративно-правові відносини виникають за ініціативи будь-кого з їхучасників, у зв’язку з чим згода іншої сторони не є обов’язковою, а в деякихвипадках навіть суперечить її бажанню.
4.Об’єктом більшості адміністративно-правових відносин виступають дії,діяльність, поведінка людей в сфері управління.
5. Занаявності спірних питань між учасниками зазначених відносин вони вирішуються вадміністративному порядку, тобто на підставі рішення, що приймаєтьсяуповноваженим на те органом чи посадовою особою, або в судовому порядку, тобтовідповідно до рішення суду.
6. Учасникиадміністративно-правових відносин, які порушують вимогиадміністративно-правових норм, повинні нести відповідальність перед державою.До винної сторони вживаються заходи впливу з боку уповноваженого на тедержавного органу чи посадової особи, а в окремих випадках — суду чи судді.
Списоквикористаних джерел:
1. Адміністративне право України:Підручник. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. К.: Юрінком Інтер, 2003.;
2. Адміністративне право України: основніпоняття. Навч. Посібник Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Золотарьова Н.І.,Київ, 2005.;
3. Адміністративна відповідальність вУкраїні. Навчальний посібник. Комзюка. А.Т., Харків, 2000.;
4. Адміністративне право України:Навчально-методичний посібник. — Вид. друге, перероб. і доп. Ківалов С.В.,Біла Л.P., Одеса, 2002.;
5. Державне управління в Україні.(Навчальний посібник). Авер'янова В.Б. © Автори, 1999.;