Реферат: Адміністративне право України

1.Адміністративна відповідальність неповнолітніх.

                                                                                            КУпАП

Адміністративна відповідальність – це специфічне реагування держави наадміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органомабо посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єктаправопорушення.

Стаття 13. КУпАП

До (неповнолітніх) осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, яківчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу,передбачені статтею 24-1 КУпАП:

1)зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибаченняу потерпілого;

2) застереження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд  батькам або  особам, які їх замінюють,  чи під нагляд педагогічному або трудовому колективуза їх згодою, а також окремим  громадянам на їх прохання.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти довісімнадцяти років адміністративних  правопорушень,  передбачених  статтями 44(незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересиланнянаркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликихрозмірах), 51 (дрібне викрадення чужого майна), 121-127(Порушенняводіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременямибезпеки або мотошоломами; Експлуатація  водіями  транспортних  засобів,номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах;Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулюваннядорожнього руху, порушення правил перевезення людей  та інших правил дорожньогоруху; Участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у груповихпересуваннях, зупинці чи стоянці;Невиконання водіями вимог про зупинку, залишеннямісця дорожньо-транспортної пригоди; Перешкоджання проведенню огляду транспортнихзасобів;Порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничнихпереїздів; Порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинилопошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна;Ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам, атакож ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військовоїслужби правопорядку у Збройних Силах України; Порушення порядку наданняпрацівникам міліції та медичним працівникам транспортних засобів длябезперешкодного використання;Інші порушення правил дорожнього руху; Керуваннятранспортними засобами особами, які не мають права керування або водіями, якіне мають при собі чи не пред'явили для перевірки відповідних документів;Порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, водіями та іншимиособами;), частинами першою і другою статті 130, частиною другою статті 156,  статтями  173 (Дрібне хуліганство; Поширювання неправдивих чуток;Вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису;), 174 (Стрільбаз вогнепальної,  холодної метальної чи пневматичної  зброї  в населених пунктахі в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку),185 (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, членагромадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону,військовослужбовця), 190-195  КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальностіна загальних підставах. З урахуванням характеру  вчиненного правопорушення та особи  правопорушника  до  зазначених  осіб (завинятком осіб, які вчинили  правопорушення, передбачені статтею 185)можуть  бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1.

/>

2.Адміністративна відповідальність військовослужбовців.

КУпАП

Адміністративна відповідальність – це специфічне реагування держави наадміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органомабо посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єктаправопорушення.

Стаття 15 КУпАП

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а такожособи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несутьвідповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарнимистатутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпеченнябезпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічнихправил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митнихправил, вчинення корупційних діянь та інших  правопорушень, пов'язаних зкорупцією, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використаннядержавного майна, незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобівдля зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отриманняінформації, невжиття  заходів  щодо окремої  ухвали суду чи окремої постановисудді,  щодо  подання  органу  дізнання,  слідчого  або  протесту, припису  чи подання  прокурора,  ухилення  від виконання законних вимог  прокурора, порушення  законодавства про державну таємницю, порушення  порядку обліку,зберігання і використання документів та інших  носіїв інформації, які містять конфіденційнуінформацію, що є власністю держави, ці особи несуть адміністративнувідповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бутизастосовано виправні роботи і адміністративний арешт.

     Інші, крім зазначених у частині першій цієїстатті, особи, на яких  поширюється  дія  дисциплінарних  статутів  або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними,несуть за вчинення адміністративних  правопорушень дисциплінарнувідповідальність, а в інших випадках  —  адміністративну відповідальність назагальних підставах.

   У випадках, зазначених у частині першій цієїстатті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративністягнення, можуть замість накладених стягнень передавати матеріали проправопорушення відповідним органам для вирішення  питання  про притягненнявинних до дисциплінарної відповідальності.

   При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортнихзасобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів Українивійськових формувань — військовослужбовцями строкової служби штраф якадміністративне стягнення до них не застосовується. До зазначених осіб як західадміністративного стягнення застосовується попередження.

3. Адміністративне  затримання.

КУпАП

Адміністративне затримання є заходомзабезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 260 – 263 КУпАП

У  випадках,  прямо  передбачених  законами  України, зметою  припинення  адміністративних  правопорушень,  коли  вичерпано іншізаходи   впливу,   встановлення  особи,  складення  протоколу  проадміністративне  правопорушення у разі неможливості складення його на  місці вчинення  правопорушення,  якщо  складення  протоколу є обов'язковим, забезпечення  своєчасного і  правильного розгляду справ  та  виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення   допускаються адміністративне  затримання  особи.

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище,  ім'я та побатькові особи, яка склала  протокол;  відомості  про  особу затриманого; час імотиви  затримання.  Протокол  підписується посадовою  особою,  яка його склала,і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Про місце   перебування   особи, затриманої за вчиненняадміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на їїпрохання також власник відповідного підприємства, установи, організації абоуповноважений ним орган.

Органи (посадові особи), правомочніздійснювати адміністративне затримання:

1) органи внутрішніх справ — при  вчиненні  дрібного хуліганства,порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів,   вуличних походіві  демонстрацій, при поширюванні неправдивих  чуток,  вчиненні  злісноїнепокори  законному розпорядженню  чи вимозі  працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадськогопорядку і державного кордону, а також військовослужбовця  чи  образи їх, публічнихзакликів до невиконання вимог працівника міліції, при прояві неповаги до суду, вчиненнінезаконного доступу до  інформації  в автоматизованих системах,порушення правил про валютні  операції, правил обігу наркотичних  засобів або психотропних речовин і т.д.

2) органи прикордонної служби  — у  разі  незаконногоперетинання  або спроби незаконногоперетинання державного кордону України,  порушення  прикордонного  режиму  або режиму  в пунктах пропуску через державний кордон України, вчиненнязлісної непокори законному   розпорядженню   або   вимозі  військовослужбовця   чи працівника Державної прикордонної  служби  України або  члена громадського формування   з   охорони   громадського  порядку  і державного  кордону і т.д.

3) старша  у  місці  розташування охоронюваного об'єкта посадова особавоєнізованої охорони  -   при   вчиненні правопорушень,  зв'язаних  з посяганням  на  охоронювані об'єкти, інше;          

4) посадова  особа  Військової  служби правопорядку   у Збройних  Силах  України  -  у разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов'язанимипід час  проходження  ними  зборів та працівниками Збройних Сил України під часвиконання ними службових обов'язків  дрібного хуліганства,  злісної  непокори  законному розпорядженню  чи   вимозі   посадової  особи  Військової  службиправопорядку у  Збройних  Силах  України,  публічних  закликів  до невиконаннявимог цієї особи, порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи  пневматичної  зброї  і бойових припасів і т.д.

 5) органи Служби   безпеки   України  — при порушенні законодавства  про  державну  таємницю  або здійсненні незаконного доступу  до інформації  в автоматизованих системах, придбанні або зберіганні спеціальних  технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку,  інших  засобів негласного отримання інформації.

Адміністративне затримання особи, яка вчинилаадміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години. 

Увиняткових випадках,  у  зв'язку  з  особливою потребою законами України можебути встановлено інші строки адміністративного затримання.

Осіб, які порушили прикордонний режим або режим упунктах пропуску через державний кордон України, може бутизатриманонастрок  до  трьох  годин  для  складення  протоколу, а внеобхіднихвипадках    для   встановлення   особи   і  з'ясування   обставин правопорушення  -  до  трьох  діб  з  повідомлення про цеписьмово прокурора  протягом  двадцяти  чотирьох годин з моменту затриманняабо   на   строк  до   десяти   діб  з  санкції  прокурора,  якщоправопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу.
                Осіб, які  порушили  правила  обігу  наркотичних  засобів   іпсихотропних речовин,  може бути затримано на строк до трьох годин дляскладання протоколу,  а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання вилучених наркотичних  засобів  і  психотропних  речовин  та  їх дослідження -  до трьох  діб  з  повідомленням  про  це письмово прокурора протягом двадцятичотирьох годин  з  моменту  затримання або   на   строк   до   десяти   діб  з санкції прокурора,  якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їхособу.

Осіб,  які  вчинили дрібне  хуліганство,  злісну    непокору законному  розпорядженню  або  вимозі  працівника  міліції,  члена громадського   формування   з   охорони   громадського  порядку  і державного  кордону,  а  також  військовослужбовця  чи  образу їх, публічні  заклики  до  невиконання  вимог  працівника  міліції  чи посадової  особи  Військової  служби правопорядку у Збройних Силах України,  може  бути  затримано  до  розгляду  справи  суддею  абоначальником  (заступником  начальника) органу внутрішніх справ. До розгляду суддею  справи  може  бути  затримано  також  осіб,  які незаконно  перетнули   або  зробили  спробу  незаконно перетнути державний   кордон України,  вчинили  злісну  непокору  законному розпорядженню   або   вимозі  військовослужбовця   чи  працівника Державної  прикордонної  служби  України або  члена  громадського формування  з  охорони  громадського порядку ідержавного кордону, порушили   порядок  організації  і  проведення  зборів, мітингів, вуличних  походів  і демонстрацій або проявили неповагу до суду читоргували  з  рук  у  невстановлених місцях. Іноземців та осіб безгромадянства,   які  порушили  правила  перебування  в  Україні  і транзитного проїзду  через територію України, може бути затримано до  розгляду  справи суддею або посадовою особою органу  Державної прикордонної служби України.

                Строк адміністративного  затримання  обчислюється  з  моментудоставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в станісп'яніння, — з часу її витвереження.

/>

4.Адміністративнеправо у юридично – галузевій класифікації.

Адміністративне право як:

·    Галузь права — система юридичних засобів, які застосовуютьсядля формування публічно – управлінських відносин, а також організації ізабезпечення публічно – управлінської діяльності.

·    Галузь законодавства – це сукупність  нормативно – правових актів, у яких знаходять зовнішнє вираження  адміністративно – правові норми.

·    Галузь юридичної науки– це система теоретичнихположень, обґрунтувань і тлумачень, що отримані в результаті дослідженнясутності та змісту адміністративно – правових категорій шляхом застосуваннянаукових методів пізнання. Предметом науки адміністративного права є закономірності, особливості, колізії та проблеми у сфері публічного управління.

·    Навчальна дисципліна – це система знань про  адміністративно –правову галузь, науку і законодавство, що викладені в навчальних програмах,методичних матеріалах і навчальній літературі.

 

 

5.Адміністративний договір як форма державного управління.

Адміністративнийдоговір —  це    дво- абобагатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін щовипливають  із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, якийє однією із сторін угоди.

Ознаки:

·     Основою для його укладенняє адміністративно – правова норма

·     Він набирає чинності тількив  тому випадку, якщо буде прийнято відповідний адміністративно – правовий акт

·     Якщо дія даної угоди будевизнана недоцільною, вона може бути припинена в адміністративному порядкушляхом видання правового акта, що скасовує попередній.

Адміністративні договори виникають з волі держави, за обов’язковоїучасті її органів і під впливом норм адміністративного права.

Аналіз об’єкта адміністративного договору свідчить, щотакими є методи форми виконання державно – владного веління. Тобто, сторонидомовляються не з питання встановлення або не встановлення між ними правовихвідносин і визначення цілей діяльності, а щодо відшукання засобів, які б дализмогу об’єднаними зусиллями вирішити завдання, поставлені передними державою. Адміністративний договір спрямований на встановлення, зміну чиприпинення адміністративно – правових відносин.

Характерні риси адміністративного договору:

·     Це угода, що виникає усфері державного управління у зв’язку і з приводу реалізації органом державногоуправління повноважень виконавчо – розпорядчого характеру.

·     Підставою виникнення такихугод є адміністративний акт – владний вольовий припис.

·     Адміністративний договірзавжди конкретизує норму адміністративного права чи акт правозастосовноїдіяльності органу управління.

·     Адміністративний договірмає організуючий характер.

/>

6.Адміністративний нагляд.

Нагляд– це здійснення спеціально уповноваженими органами цільового спостереженняза станом законності, фіксації його порушень і вжиття заходів щодо притягненняпорушників до відповідальності.

Суб’єктами здійснення нагляду є державні органи: а) міліція та б) інспекція: тіщо мають повноваження міжвідомчого характеру, ті що здійснюють повноваження вмежах одного відомства. Вказівка на те, що орган виконує наглядові функції можеміститися у його назві. Конкретизуються наглядові у положеннях щодо того чиіншого органу.

Повноваження суб’єктівнагляду умовно можна поділити на три види:

1.    з розробки норм і правил,виконання яких контролює суб’єкт(Наявність права готувати проекти правил івносити їх на розгляд компетентного органу).

2.    з організації та здійсненнянагляду (Одержувати і витребувати матеріали; проводити обстеження на місці,давати обов’язкові приписи і вказівки; дозвільні повноваження, давати експертнівисновки;  розслідування аварій і т.ін.).

3.    застосування заходівдержавного примусу.

Адміністративний нагляд міліції – це систематичний нагляд за чітким і неуклонним додержанням посадовими особами та громадянами правил, що регулюютьгромадський порядок і громадську безпеку з метою запобігання і припиненняпорушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх довстановленої законом відповідальності або вжиття до них заходів громадськоговпливу.

Прокуратура здійснює нагляд за:

·     Додержанням законіворганами, які проводять оперативно – розшукову діяльність, дізнання, досудовеслідство;

·     Додержанням законів уразі виконання судових рішень з кримінальних справ, а також у разі застосуванняінших заходів  примусового характеру, пов’язаних з обмеженнямособистої свободи громадян.

Формами реагування прокурора на встановлені у процесінагляду порушення законодавства є протест, припис, подання, постанова.

/>

7.Адміністративно –правове забезпечення митної справи.

Митна  справа  є  складовою частиною зовнішньополітичної  і  зовнішньоекономічної  діяльності України. Митна справав Україні включає в  себе  встановлення  порядку та організацію переміщеннячерез митний кордон України  товарів  і предметів,обкладення митом, оформлення,  здійснення  контролю  та інших заходівщодо реалізації митної політики в Україні.

При    здійсненні    митної   справи    Україна     дотримує визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодуваннятоварів, єдиної форми декларування експорту  та  імпорту  товарів, митноїінформації, інших загальноприйнятих  міжнародною  практикою норм та стандартів.Україна    бере  участь  у  міжнародному  співробітництві  з питань митної справи. Митні органи України безпосередньоздійснюють митну справу. Системумитних органів України складають: Державна митна служба України;  регіональнімитниці; митниці; спеціалізовані митні управління та організації;  установи і навчальнізаклади.  Митні органи України,  їх автомобільний  транспорт,  морські,річкові  та  повітряні  судна мають розпізнавальний знак і прапор. Опис прапораі  розпізнавального  знака  затверджується  Верховною Радою України. Створення,реорганізація      та      ліквідація     митниць, спеціалізованих  митних управлінь  та  організацій,   установ   і навчальних  закладів здійснюєтьсяДержавною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансівУкраїни.   Митні органи  України  у  своїй  діяльності   взаємодіють   зорганами   державної  влади,  органами  місцевого  самоврядування,підприємствами, установами, організаціями та громадянами.  Органи державної влади,  органи  місцевого   самоврядування, установи,  організації  та  громадяни  не мають права втручатися в службову діяльність  митних  органів України,   крім   випадків, передбаченихзаконами України.

Законодавством    України     встановлюється     компетенція митних органів України щодо виконання таких функцій:

а) захисту економічних інтересів України;

б) контролю   за   додержанням   законодавства України   про митну справу;

     в)  забезпечення  виконання  зобов'язань,  які випливають  з міжнародних договорів України стосовно митної справи.  

г)  використання  засобів  митно-тарифного  та позатарифного регулювання   при    переміщенні  через  митний   кордон  України товарів та інших предметів;

    д) митного  оформлення  та  оподаткування  товарів та  інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

 е) комплексного контролю разом з Національним банком України за валютними операціями;
     є)  здійснення  заходів  щодо  захисту  інтересів  споживачів товарів  і додержання  учасниками зовнішньоекономічних  зв'язків державних інтересів назовнішньому  ринку  з  участю  Міністерства зовнішньоекономічних зв'язківУкраїни;

    ж) створення сприятливих умов для прискореннятоварообігу  та
товаро- і пасажиропотоку через митний кордон України;

    з) боротьби  з  контрабандою  та  іншими порушеннями  митних правил;

  и) співробітництва з митними та  іншими  органами зарубіжних країн, а  також  з  міжнародними  організаціями  з  питань  митноїсправи;

     і) ведення митної статистики.

 

 

8.Адміністративно – правовий статус державних комітетів.

Державний комітет є центральним органом виконавчої влади, діяльністьякого спрямовує і координує Прем’єр – міністр України або один із віце –прем’єр міністрів чи міністрів. Державний комітет вносить пропозиції щодоформування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України тазабезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління вцій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання зпитань, віднесених до його  відання. Державний комітет очолює його голова.

Види: ВАК, ПФУ, Головне контрольно –ревізійне управління,Національне космічне агентство, Державне казначейство, Державний комітет архівів  України, Державний комітет  України  з питань регуляторної політики та
підприємництва  та ін.

/>

9.Адміністративно – правовий статус Кабінету Міністрів України.

КМУ – це вищий орган виконавчої влади в системі органів виконавчої влади  України.Кабінет  Міністрів  України   здійснює   виконавчу   владу безпосередньо   та через  міністерства,  інші  центральні  органи виконавчої влади,  Радуміністрів Автономної  Республіки  Крим  та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Він відповідальний перед Президентом та підконтрольнийта підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

До основних завдань Кабінету Міністрів Україниналежать:

1)забезпечення   державного   суверенітету   та  економічної самостійності України,  здійснення  внутрішньої   та   зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиттязаходів до забезпечення прав  і  свобод  людини  та громадянина,   створення  сприятливих   умов   для   вільного   і гармонійного розвитку особистості;

3)забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і  податкової політики;  політики  у  сферах  праці та зайнятості населення,  соціальногозахисту, охорони здоров'я, освіти, науки і
культури,     охорони     природи,     екологічної    безпеки    іприродокористування;

4)розроблення   і   виконання   загальнодержавних    программ економічного,  науково-технічного,   соціального   і  культурного розвитку;

 5) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) здійснення заходів щодо забезпечення  обороноздатності  танаціональної  безпеки України,  громадського порядку,  боротьби із злочинністю,ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

7) організація       і        забезпечення        провадженнязовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

8) спрямування  та координація діяльності міністерств,  інших органіввиконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

КМУ складає свої повноваження передновообраною Верховною радою.

До його складу входять Прем’єр – міністр України, перший віце –прем’єр міністр, три віце – прем’єр міністри, міністри.

Прем’єр – міністр призначається Президентом України за згодою ВерховноїРади України, а персональний склад КМУ призначається Президентом за  поданнямПрем’єр – міністра.

Міністр  оборони  України  і  Міністр  закордоннихсправ України  призначаються  на  посаду  Верховною  Радою  України   за поданням Президента  України,  яке  вноситься  не  пізніше ніж на
п'ятнадцятий день після одержання пропозиції коаліції депутатських фракцій  у Верховній  Раді  України  щодо  кандидатури  на посаду Прем'єр-міністраУкраїни. Пропозиції  щодо  кандидатур  для  призначення  на  посади членів Кабінету  Міністрів  України вносить коаліція депутатських фракцій уВерховній  Раді  України.  Подання  про  призначення  на посаду Міністра  оборони  України  і  Міністра  закордонних справ України вноситьПрезидент  України.  Подання  про  призначення  на посаду  інших   членів   Кабінету   Міністрів   України   вносить Прем'єр-міністрУкраїни.

Роботою КМУ керує Прем’єр – міністр. Він спрямовує її на виконанняПрограми діяльності КМУ, яка схвалена ВРУ. Прем’єр – міністр входить зподанням  до ПУ про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, іншихцентральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державнимбюджетом на утримання цих органів.

Прем’єр – міністр, інші члени КМУ мають право заявити ПУ про свою відставку.Відставка Прем’єр – міністра  має наслідком відставку всього  складу КМУ. Такіж наслідки має прийняття  ВРУ резолюції  щодо недовіри КМУ.

КМУ відставку якого прийнято ПУ, За його дорученнямпродовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого КМУ,але не  довше ніж 60 днів.  Прем’єр – міністр зобов’язанийподати ПУ  заяву про відставку КМУ за рішенням ПУ чи у зв’язку  зприйняттям ВРУ резолюції щодо недовіри.

Діяльність КМУ, як вищого органу в системи виконавчоївлади, забезпечує секретаріат. Секретаріат – це постійно діючий орган,основними завданнями якого є організаційне, експертно – аналітичне, правове,інформаційне, матеріально – технічне та інше забезпечення діяльності КМУ.

 

10.Адміністративно – правовий статус міністерств.

УказПрезидента «Про систему центральнихорганіввиконавчої влади»

Указ Президента «Про Загальне положення промiнiстерство, iнший центральний орган державноi виконавчоi влади Украiни»

Указ Президента «Про змiни у структурi центральнихорганiв виконавчоi влади»

Указ Президента «Про систему центральнихорганiв виконавчоi влади»

Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади підпорядкованим  Кабінету  Міністрів України.  Міністерствореалізує державну політику у відповідній галузі.

Міністерство узагальнює практику застосуваннязаконодавства з питань, що належать до його компетенції,  розробляєпропозиції про вдосконалення законодавства  та в установленому порядкувносить їх на розгляд Президентові України,  Кабінету  Міністрів  України.  У межах своїх повноважень  міністерство організовує виконання актів законодавства,здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Міністерство:
                             

·    бере участь у формуванні тареалізації державної політики  як у цілому,  так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

·    прогнозує розвитокекономіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній,      паливно-енергетичній,       трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій таінших сферах;

·    бере участь  у розробленні   проектів   Державної   програми економічного та  соціальногорозвитку України,  Державного бюджету України;

·    готує пропозиції  та  бере участь у формуванні та реалізації політики у  сфері  виконання  робіт  і поставок  продукції   для державних потреб;

·    розробляє цільовіперспективні програми,  опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглибленняекономічної реформи;

·    реалізує державну стратегію  розвитку   відповідної   галузі (групи суміжних галузей);

·    вносить у встановленомупорядку  пропозиції  про  зміну  умов оподаткування, одержання    пільгових     кредитів,    визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в  окремих галузях;

·    готує пропозиції  про  вдосконалення механізму   регулювання розвитку економіки,   її   структурної   перебудови, забезпечення ринкової збалансованості,    соціального    захисту     населення,екологічної безпеки;

·    бере участь у формуванні тареалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурноїперебудови економіки;

·    розробляє відповідніфінансово-економічні та інші  нормативи, механізм їх впровадження, затверджуєгалузеві стандарти;

·    вживає заходів,     спрямованих       на       вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності,  захист інтересів  українських товаровиробників на зовнішньому  ринку  та розвиток  внутрішнього ринку;

·    видає у  передбачених законодавством   випадках   спеціальні дозволи (ліцензії)  на  проведення окремих видів підприємницької діяльності;

·    виступає державним    замовником     наукових     досліджень комплексного характеру;

·    бере участь   у підготовці міжнародних  договорів  України, укладає міжнародні договори міжвідомчогохарактеру;

·    здійснює у   межах  повноважень, визначених  законодавством, функції управління  майном  підприємств,  що належать  до   сфери управління міністерства;

·    складає макроекономічні таміжгалузеві баланси;

·    розробляє пропозиції  про визначення  пріоритетних  напрямів розвитку економіки;

·    бере участь   у  формуванні  та  реалізації  антимонопольної політики як  у   цілому,   так  і   за   відповідними   напрямами (демонополізація економіки,  розвитокконкуренції,  антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

·    забезпечує виконання завдань  мобілізаційної  підготовки  та мобілізаційної   готовності   держави    у    межах    визначених законодавством повноважень;

·    забезпечує у межах  своєї компетенції  реалізацію  державної політики стосовно державної таємниці,контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, напідприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери йогоуправління;

·    здійснює інші функції,  щовипливають з покладених  на  нього завдань.

Міністерство у  процесі  виконання  покладених  на  ньогозавдань взаємодіє  з  іншими  центральними  і  місцевими органами державної виконавчої  влади,  органами Автономної Республіки Крим, органамимісцевого самоврядування,  представницькими  органами,  а також з відповіднимиорганами інших держав.

Міністерствов межах своїх повноважень  на  основі та  на виконанняактів   законодавства   видає   накази,   організовує  і контролює їхвиконання. У випадках, передбачених законодавством, рішенняміністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими  органами державної виконавчої  влади,  органами  місцевого самоврядування,
представницькими органами,    підприємствами,     установами     і організаціяминезалежно від форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти  міністерства  підлягають  державній
реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством.  Міністерствоу разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами  державної   виконавчої   влади,   органами
місцевого самоврядування   та  представницькими  органами  спільні акти. Міністерство очолює  міністр (керівник),   якого   призначає   ПрезидентУкраїни.

Структуруцентрального    апарату   міністерства  затверджує віце-Прем'єр-міністр України.

Міністерство є юридичною особою,  має самостійний баланс, рахунки вустановах  банків,  печатку  із  зображенням  Державного герба України ісвоїм найменуванням.

 

 

11.Адміністративно– правовий статус об’єднань громадян.

Об’єднання громадян  — це добровільне громадське формування, створене наоснові єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав ісвобод.

Об'єднання  громадян,  незалежно  від  назви  (рух,  конгрес,асоціація,  фонд,  спілка  тощо)  відповідно  до      Закону «Про об’єднаннягромадян» визнається політичною партією або громадською організацією.

Держава  забезпечує  додержання  прав  і  законних інтересів об'єднань  громадян,  легалізованих  у  порядку, передбаченому Законом.

Втручання державних органів та службових  осіб  у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань  громадян  удіяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднаньгромадян, не допускається, крім  випадків,  передбачених Законом. Верховна РадаУкраїни встановлює  пільги  щодо  оподаткування доходів по  окремих  видах господарської  або  іншої  комерційної діяльності  об'єднань  громадян,  створених   ними   установ   та організацій, заснованих підприємств,максимальні  розміри  окремих та загальних річних пожертвувань  на  користь політичних  партій, затверджує перелік всеукраїнських  громадських організацій,  яким держава надає матеріальну допомогу.

За діяльністю ОГ встановлюється державний контроль інагляд. Контроль за додержанням ОГ положень статуту здійснюють органи, щопроводять легалізацію. Представники цих органів мають право бути присутніми назаходах, що проводять ОГ, вимагати необхідні документи, отримувати пояснення.

Нагляд за додержанням і виконанням законності здійснюють органипрокуратури.

Контроль за джерелами і розмірами фінансових надходжень, сплатоюподатків здійснюють фінансові органи та органи ДПІ.

Якщо ОГ порушує законодавство, то до нього можуть бути застосовані такістягнення:

·     Попередження

·     Штраф

·     Тимчасова заборона окремихвидів діяльності

·     Тимчасова заборонадіяльності в цілому

·     Примусовий розпуск

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованихформувань. Не допускається утворення  і діяльність організаційних структурполітичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органахмісцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державнихпідприємствах, у навчальних закладах, інших державних установах таорганізаціях. Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося18 років і які є: громадянами України, громадянами інших держав, особами безгромадянства. Засновниками молодіжних і дитячих організацій можуть бути особивіком від 15 років.

Політичною  партією  є  об'єднання  громадян  -  прихильників певної загальнонаціональної програми  суспільного  розвитку,  які мають головною  метою  участь  у  виробленні  державної  політики,формуванні   органів    влади,    місцевого    та    регіональногосамоврядування і представництво в їх складі.

Громадською  організацією  є    об'єднання    громадян    для задоволення та захисту  своїх  законних  соціальних,  економічних, творчих,  вікових,  національно-культурних,  спортивних  та  інших спільних інтересів.

Об'єднання  громадян  України  утворюються    і    діють    з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських  об'єднань  громадян  належать  об'єднання,
діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.
     Домісцевих об'єднань належать  об'єднання,  діяльність  яких поширюється           на           території          відповідної адміністративно-територіальної  одиниці  або  регіону.   Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян/     Громадська організація  є  міжнародною,  якщо  її  діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.Політичні партії в  Україні  створюються  і  діють  тільки  з всеукраїнськимстатусом.

Об'єднання  громадян  мають  право  на  добровільних засадах засновувати або вступати між  собою  в  спілки  (союзи,  асоціації
тощо), утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди  про співробітництво івзаємодопомогу.

Молодіжні громадські  організації — об'єднання громадян віком від  14  до  35 років,  метою  яких  є   здійснення   діяльності, спрямованої  на  задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та іншихспільних інтересів.

Дитячі громадські організації — об'єднання громадян віком від 6 до 18 років,  метоюяких є здійснення діяльності, спрямованої на
реалізацію та захист своїх  прав  і  свобод,  творчих  здібностей, задоволеннявласних інтересів, які не суперечать законодавству, та
соціальне становлення як повноправних членів суспільства.

Професійна спілка  (профспілка)  -  добровільна  неприбуткова громадськаорганізація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами   за  родом   їх   професійної  (трудової)  діяльності (навчання).

Кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними  особами,  професійними  спілками,  їх  об'єднаннями  на
кооперативних  засадах  з  метою  задоволення  потреб  її членів у взаємному кредитуванні  та  наданні  фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових  внесків  членів  кредитної спілки.

Благодійна організація  -  недержавна  організація,  головною метою  діяльності  якої  є  здійснення  благодійної  діяльності  в інтересах  суспільства  або  окремих  категорій  осіб.

Релігійними  організаціями  в  Україні  є  релігійні громади, управління  і  центри, монастирі, релігійні братства, місіонерськітовариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що  складаються з вищезазначених релігійних організацій.

/>

12. Адміністративно – правовий статус урядових комітетів.

Урядовий  комітет  є  робочим  органом  Кабінету Міністрів України, основним завданням  якого  є  формування  та  реалізація
державної  політики  у  відповідній  сфері  згідно  із стратегією, визначеноюКабінетом Міністрів України.

Урядовий комітет:

розглядає проекти законів України,  актів Президента України, постановКабінету Міністрів України, а також розпоряджень Кабінету Міністрів України, що подані з розбіжностями,  не  врегульованими після  проведення  головним розробником  в  установленому порядку узгоджувальної  процедури,  і розпоряджень   Кабінету   МіністрівУкраїни,  до  яких є застереженняСекретаріату Кабінету Міністрів, приймає рішення  про  схвалення  проектів  та  вносить Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо їх прийняття;

 приймає відповідно   до   закону   рішення  про  оприлюднення проектіврегуляторних актів,  що не оприлюднені до внесення їх  на розгляд  КабінетуМіністрів України,  та про повторне оприлюднення проектів регуляторних актів, що оприлюднювалися до внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України;    

приймає рішення   про   необхідність  перегляду  регуляторних актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, на підставі аналізу
звіту про відстеження їх результативності;

розглядає відповідно    до    закону    скарги   на   рішенняДержпідприємництва про необхідність  усунення  порушень  принципів
державної  регуляторної  політики  та  про  відмову  в  погодженні проектурегуляторного акта;

 розглядає інші  документи  з  питань   формування   державної політики.

До  складу  урядового  комітету  входять  члени  Кабінету Міністрів України,  керівники інших центральних органів виконавчої
влади, заступники керівників центральних органів виконавчої влади, заступникиМіністра Кабінету Міністрів України.
 Урядовий  комітет  очолює Прем'єр-міністр України,  Першийвіце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністр або Міністр закордонних
справ.  Рішення  урядового  комітету, прийняті  в   межах   його повноважень, є обов'язковими для виконання.

    Контроль за  виконанням  рішень  урядового  комітету здійснює СекретаріатКабінету Міністрів України.

13.Адміністративно –правові відносини.

Адміністративно – правові відносини – це результат впливу адміністративно –правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідокякого між ними виникають сталі правові зв’язки державно –владного характеру.

Адміністративно – правові відносини характеризуютьсятакими особливостями:

1.    Адміністративно –правові відносини є формою існування соціальних відносин.

2.    Адміністративно – правовівідносини конструюються у межах адміністративно – правових норм, тобто нормимістять абстрактні конструкції відносин.

3.    Адміністративніправовідносини об’єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбаченихадміністративно –правових нормами..

4.    Одним із суб’єктівадміністративних правовідносин завжди є носій владних повноважень щодо іншихучасників, якими його наділяють адміністративно – правові норми.

5.    Адміністративніправовідносини об’єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя –сфері державного управління, як правило, у зв’язку зі здійсненням органамидержавного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо –розпорядчої діяльності за обов’якової участі відповідного органу державногоуправління або іншого носія повноважень державно – владного характеру .

6.    Адміністративніправовідносини можуть виникати за ініціативою будь – якої із сторін.

7.    Суперечки, що виникаютьміж сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються упозасудовому порядку,  тобто шляхом прямого юридично – владного розпорядженняправомочного органу.

8.    якщо учасникадміністративних правовідносин порушує вимоги норм адміністративного права. Товін відповідальний перед державою в особі його органу.

Види адміністративних правовідносин:

1)Залежно від виконуваних функцій: регулятивні і правоохоронні.

 2)Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб’єктів, щоберуть участь у правовідносинах,

3) Закількісним складом учасників: двосторонні та багатосторонні,

4) Заорганізаційно – правовим складом учасників.

Адміністративні правовідносини поділяють на вертикальні тагоризонтальні, внутрішні і зовнішні, майнові і немайнові,субординації і координації, внутрішньоапаратні  і поза апаратні.  

/>

14. Адміністративно – правові норми.

Адміністративно правова норма – це обов’язкове правило поведінки, що встановленей охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, щовиникають, змінюються і припиняються у сфері публічного управління.

Особливості:

·     В них закріплюютьсявідносини з керування, державного контролю і нагляду;

·     метод впливуадміністративно – правових норм є імперативним, вольовим, державно –владним;

·     виконання приписівадміністративно –правової норми гарантується державою за допомогоюорганізаційних, роз’яснювальних, стимулюючих, примусових засобів;

·      кожна адміністративно –правова норма є органічною частиною всієї галузі системи і поза цією системоюне може діяти.

Метою адміністративно – правових нормє організація управлінських відносин, а такожінформаційна ціль, охоронна, заохочувальна, соціально – моральна.

Функції адміністративно – правової норми:

·     забезпечення ефективноїдіяльності органів державного управління.

·     Забезпечення честі,гідності, прав, свобод і здоров’я особи.

·     Охорона системисуспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;

·     Виховна.

·     Взаємодія з нормамиінших галузей права.

·     Взаємодія з неправовимисоціальними нормами.

Структура адміністративно – правової норми – це її внутрішня будова, визначений порядоквзаємозв’язку, взаємозумовленості та взаємозалежності складових частин норм.

Структура:

·     Гіпотеза– вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою;

·      Диспозиція – це сформульоване у вигляді приписів, заборон,дозволів правило поведінки;

·     Санкція– вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших правил, передбачених нормою;

·      Заохочення– це публічне визнання заслуг фізичної та юридичноїособи за виконання адміністративно – правових або  громадських обов’язків (іноді можуть містити як третій компонент). Формулюються, як правило, вдиспозиції норми.

Види адміністративно – правових норм: 1)За спрямованістю змісту:

а) Такі,що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів;

б)Такі, що визначать форми і методи управлінської діяльності;

в)Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права таобов’язки державних службовців;

г)Такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державномууправлінні;

д)Такі,що регулюють управління окремими галузями, державними функціями і територіями;

е)Норми,що встановлюють права та обов’язки громадян у сфері виконавчої та розпорядчоїдіяльності держави.

2) За адресами  або суб’єктамипризначення:

·     адресовані органамдержавної-виконавчої влади;

·     іншим державнимвиконавчо – розпорядчим органам;

·     державним службовцям;

·     державним підприємствам,закладам, організаціям; недержавним об’єднанням,підприємствам, закладам;

·     громадянам.

3) За формою припису: зобов’язуючі, заборонні, уповноважуючи, стимулюючі,рекомендаційні.

4) За галузевою належністю: Матеріальні, процесуальні.

5) За межею дії: у просторі, у часі.

6) За ступенем загальності: загальні, міжгалузеві, галузеві, місцеві.

7) За повнотою викладених велінь: визначені, банкетні.

8)За юридичною силою:

·     викладені в законі,

·     викладені в указах,

·     викладені в постановах,

·     викладені в рішеннях,

·     викладені в наказах.

15. Адміністративно – правові режими.

 

 

16. Акти публічної адміністрації.

Акт публічної адміністрації – правовий документ державно – владногохарактеру, який приймається уповноваженим органом виконавчої влади, іншим суб’єктомдержавного управління або їх посадовими особами в односторонньому порядку, зметою здійснення управлінських завдань та функцій.

Властивості:

·    під законність

·    обов’язковість

·    правомочність

·    офіційність

·    односторонність

·    належна оформленість

Види:

1.   За юридичнимивластивостями:

·    Нормативні(правовстановлюючі, акти загального характеру)

·    Ненормативні (індивідуальні, правозастосовні, право виконавчі, акти реалізації нормадміністративного права)

2.   За межею дії:

·    Що діють на всій територіїбез обмежень у часі

·    Що діють на всій територіїпротягом певного строку

·    Що діють на частинітериторії без обмежень у часі

·    Що діють на частинітериторії протягом певного терміну

3.   За характеромкомпетенції органов:

·    Акти загального,галузевого, функціонального рівня.

                                     4. За становищем органів:

·    Президент, КМУ,Міністерства, Голови держ. Адміністрацій, керівники підрозділів ДА.

 

17.Апеляційна інстанція в адміністративному судочинстві.

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційнийадміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходитьсямісцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний судчи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

У окремих випадках судом апеляційної інстанції є Вищийадміністративний суд.

Суд  апеляційної  інстанції переглядає судові рішеннясуду першої інстанції  в  межах  апеляційної  скарги.  Суд  апеляційноїінстанції  може  вийти  за  межі доводів апеляційної скарги в разі встановленняпід час апеляційного провадження порушень,  допущених судом  першої інстанції,  які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційноїінстанції може дослідити нові докази,  які не  досліджувалися  у суді першоїінстанції,  з власної ініціативи або за клопотанням осіб,  які беруть участь усправі,  якщо визнає обґрунтованим   ненадання   їх   до  суду  першої інстанції  або необґрунтованим  відхилення  їх  судом   першої   інстанції.  Суд апеляційної   інстанції   може   дослідити   також   докази,   якідосліджувалися судом першої інстанції  з  порушенням  вимог  КАСУ.

Суд  апеляційної  інстанції  не  може  розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції.

Судові рішення суду апеляційної інстанції

1. Розглянувши  апеляційну скаргу,  суд апеляційноїінстанції постановляє ухвалу в разі:

1) залишення апеляційної скарги без задоволення,  а судового рішення — без змін;

2) зміни ухвали суду першої інстанції;

3) скасування судового рішення і постановлення новоїухвали;

 4) скасування судового рішення і залишення позовноїзаяви без
розгляду або закриття провадження у справі;

5) визнання судового рішення нечинним і закриття провадження у справі;
6) скасування  ухвали  суду  і  направлення  справи  на новий розгляд до судупершої інстанції.

2. Суд   апеляційної   інстанції   за   наслідками  розгляду апеляційної  скарги може  своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції  або  прийняти нову   постанову,   якими   суд апеляційної  інстанції задовольняє  або  не задовольняє позовні вимоги.

3. З усіх  процесуальних  питань  суд  апеляційної  інстанціїпостановляє ухвали.

4. Судові  рішення  суду  апеляційної  інстанціїухвалюються, проголошуються,  видаються або  надсилаються  особам,  які  берутьучасть у справі, в порядку, встановленому статтями КАСУ. Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніш як усемиденний  строк направляється  доадміністративного  суду першоїінстанції, який її розглянув.

18. Апеляційні адміністративні суди.

 

19. Види адміністративних проваджень.

Під адміністративним провадженням розуміють адміністративно – процесуальнудіяльність компетентного суб’єкта, що здійснюється в межах конкретноїадміністративної справи  для її вирішення.

Види:

·    Адміністративніпровадження за зверненням громадян

·     Провадження у справах проадміністративні правопорушення

·    Провадження з видачіліцензії

·    Провадження з наданнягромадянам пільг

·    Виконавче провадження

Класифікація проваджень:

1.   Нормотворчі провадження – становлять специфічну діяльністьуповноважених суб’єктів щодо підготовки, затвердження, офіційного оголошення нормативно– правових актів. Виділяють:

·    Провадження звпорядкування нормотворчості

·    Провадження зупорядкування  нормативного матеріалу

·    Провадження із внесеннязмін до нормативного матеріалу.

2.   Установчі провадження – це специфічна діяльність уповноваженихсуб’єктів з реалізації норм матеріального адміністративного права щодостворення, реорганізації, ліквідації організаційних структур і комплектуваннюїх персоналом. Виділяють:

·    Провадження щодо створенняорганізаційних структур

·    Провадження щодо реорганізаціїорганізаційних структур

·    Провадження щодоліквідації організаційних структур

·    Провадження щодокомплектування організаційних структур персоналом.

                          3.  Правозастосовні провадження –становлять специфічну діяльність уповноважених суб’єктів із застосування нормматеріального адміністративного права щодо розгляду та вирішення індивідуальнихуправлінських справ.

Провадження із застосування заходів адміністративного примусу(дисциплінарні провадження, виконавчі і т.д.) Провадження із вжиття в адміністративному порядку заходів заохочення і стимулювання (провадження у справах щодо преміювання, провадження у справах щодо присвоєння почесних  та інших звань і т.д.). Провадження з реалізації громадянами своїх прав та обов’язків (провадженням за зверненням громадян, провадження з надання громадянам спеціальних прав і т.д.). Провадження з реалізації юридичними особами своїх прав і обов’язків (провадження з легалізації юридичних осіб, провадження з надання юридичним особам пільг.) Контрольно – надзорні провадження (провадження з контролю за правоохоронною діяльністю, провадження щодо прокурорського нагляду).

 

20. Види адміністративно – примусових заходів.

Заходи адміністративного примусу поділяютьсяна три групи:

1.   заходи адміністративногопопередження.

2.   заходи адміністративногоприпинення

3.   заходи відповідальності запорушення адміністративно – правових установлень.

Проте виділяючи у третій групі лише стягнення, слід визнати, що замежами класифікації залишаються заходи примусу, які, як і стягнення,застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характеру.

Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, щовходять до зазначених груп, різняться один від одного, є їх розміщення стосовнопротиправної дії.

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволитивчинити протиправний вчинок і застосовуються, якщо правопорушення тількипередбачається. Заходи адміністративного припинення мають не дозволитирозвинутися протиправному вчинку, мінімізувати збитки. Вони застосовуються,якщо вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності  за порушеннянормативно – правових  установлень застосовується за умови, якщо встановленосклад протиправного вчинку, тобто вчинок уже є правопорушенням.

 

21. Види заходів процесуального примусу.

Заходами процесуального примусу є:

1.   попередження ;

2.   видалення із залу судовогозасідання;

3.   тимчасове вилученнядоказів для дослідження судом;

4.   привід;

До однієї особи не може бути застосовано  кілька  заходів процесуального примусу за одне й те саме порушення.

Застосування до  особи  заходів процесуального примусу незвільняє її від виконання обов'язків,  встановлених КАСУ.

До учасників  адміністративного  процесу  та  інших осіб, присутніх усудовому  засіданні,  за  порушення  порядку  під  час судового засідання  або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а в разі повторного  вчинення  таких дій — видалення із залу судового засідання. У разіповторного вчинення перекладачем вищезазначених дій,  судоголошує перерву і надає час для заміни перекладача.

Уразі неподання без поважних причин письмових чи  речових доказів,   що витребувані судом,  та  неповідомлення  причин  їх неподання суд можепостановити ухвалу про тимчасове вилучення цихдоказів для дослідженнясудом. В  ухвалі  про тимчасове вилучення доказів длядослідження судом зазначаються:ім'я (найменування) особи, в якоїзнаходиться доказ,  її місце проживання (перебування, знаходження), назва або опис письмового  чи  речового  доказу,  підстави проведення  його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Ухваланадсилається державному виконавцю для виконання.

Доналежно викликаних особи,  особисту участь якої визнано судомобов'язковою, свідка,  які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини неприбуття,  може бути застосовано  привід до  суду  через  органи  внутрішніх  справ  з відшкодуванням у дохід державивитрат на його здійснення.   Привід   до   суду  не  застосовується  до  малолітніх  та неповнолітніх осіб, вагітних жінок,  інвалідів  першої  і  другої груп,   жінок,   які   мають  дітей  віком  до  шести  років  або дітей-інвалідів,  а також осіб,  якізгідно  із КАСУ  не
можуть бути допитані як свідки. Про  привід  суд постановляє ухвалу,  в якійзазначає ім'я фізичної   особи,   яка   підлягає   приводу,   місце  проживання
(перебування),  роботи,  служби чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця  особа  повинна  бути  доставлена,  якому органу внутрішніхсправ доручається здійснення приводу. 

Ухвала про  привід  до  суду передається для виконання до органувнутрішніх справ за місцем  провадження  у  справі  або  за місцемпроживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, яку належитьпривести.  Ухвала  про   привід   до   суду   оголошується  учаснику адміністративного процесу, до якого застосовується привід, особою, яка її виконує.  У разінеможливості здійснення приводу особа,  яка виконує ухвалу  про привід  до  суду,  через начальника органу внутрішніх справ негайноповертає  її  суду  з  письмовим  поясненням  причин невиконання.

22. Види об’єднань громадян.

Види об’єднань:

1)Залежно від цілей створення і діяльності: політична партія, громадськаорганізація, професійна спілка.

2)За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадськіорганізації: всеукраїнські, місцеві, міжнародні.

3)За способом обліку членів громадської організації: такі, що мають фіксованеіндивідуальне членство; такі, що не мають фіксованого індивідуального членства.

4)За шляхом легалізації ОГ класифікуються на легалізовані шляхом: реєстрації,повідомлення про заснування.

5)Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом ОГ: політичніпартії, громадські організації дорослого населення, молодіжні та дитячігромадські об’єднання.

Політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне ОГ –прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що маєсвоєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, береучасть у виборах та інших політичних заходах.

Громадська організація – це об’єднання громадян для забезпечення і захистувласних законних соціальних, економічних творчих, вікових, національно –культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Професійна спілка – добровільна неприбуткова громадська організація, щооб’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійноїдіяльності.

 

23. Види органів виконавчої влади.

Орган державної виконавчої влади – це носій державної виконавчої влади, щореалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і маєюридичний статус органу державної виконавчої влади.

Вищі органи виконавчої влади

Кабінет міністрів України – вищій орган  у системіорганів виконавчої влади (Уряд України).

Структура:

Секретаріат КМУ:  очолює Міністр  КМУ

Апарат Прем’єр – міністра УкраїниПатронатна служба

Перший віце- прем’єр – міністр, віце — прем’єр – міністри, Міністри

Урядові комітети

Консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, що утворюютьсяКабінетом Міністрів України

Група радників Прем’єр – міністра України

Прес – секретар Прем’єр – міністра України

Керівник протоколу Прем’єр – міністра України

Секретаріат Прем’єр – міністра України

Урядовий орган державного управління (департаменти, служби, інспекції)

Керівник урядового органу державного управління

Центральні органи виконавчої влади

Міністерство – головний орган у системі центральних органів

Державний комітети

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним стаутусом

Державний секретар міністерства

Місцеві органи виконавчої влади

Місцеві державні адміністрації

Спеціальні органи виконавчої влади

Кримінальна міліція

Міліція громадської безпеки

Транспортна міліція

Державна автомобільна інспекція

Міліція охорони

Спеціальна міліція

Державна служба охорони при органах внутрішніх справ

24. Види проваджень за Кодексом адміністративногосудочинства України

ПРОВАДЖЕННЯВ СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ПІДГОТОВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ Закриття провадження у справі

АПЕЛЯЦІЙНЕПРОВАДЖЕННЯ

КАСАЦІЙНЕПРОВАДЖЕННЯ

ПРОВАДЖЕННЯЗА ВИНЯТКОВИМИ ОБСТАВИНАМИ

ПРОВАДЖЕННЯЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

ПРОВАДЖЕННЯВ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЯХАДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій провадження у справах щодо уточнення списку виборців провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу провадження у справах щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання

25. Вимоги до актів публічної адміністрації.

Основні вимоги:

·    Акти публічноїадміністрації мають відповідати законам і підзаконним актам органів державногоуправління вищого рівня.

·    Має бути прийнятийкомпетентним органом у межіх його повноважень

·    Видаватися у певномупорядку з додержанням процесуальних правил

·    Додержання певної формиакта (письмова і конклюдентна)

      Додаткові:

Можуть бути видані лише за наявності спеціального дозволу вищого органу Можуть бути прийняті лише в межах певного терміну Деякі вимагають затвердження вищестоящим органом

За порушення цих вимог акт публічної адміністрації може бути визнанонеправомірним.

 

26. Вищий адміністративний суд  України.

 

27. Відмежування адміністративного права від іншихгалузей права.

28. Громадяни як суб’єкти адміністративного права.

Головною особливістю становища громадян як суб’єктів адміністративногоправа є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують своїособисті, загальногромадянські права та обов’язки у сфері державногоуправління, а не права та обов’язки виконавчо-розпорядчих органів, громадськихорганізацій чи посадових осіб.

Адміністративна правоздатність – це здатність мати суб’єктивніправа та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права.Вона виникає з народженням громадянина і припиняється з його смертю. Може бутиповною і обмеженою. Обмеження правоздатності полягає в тому, що в результаті діїадміністративно – правових норм відбувається: звуження кола прав, покладанняна громадян додаткових обов’язків.

Адміністративна дієздатність – це здатність громадянина реалізовувати надані праваі виконувати покладені на нього обов’язки.

Права громадян, які зумовлені адміністративнимзаконодавством: 1) соціально– економічні; 2)політичні права і свободи; 3) особисті права і свободи.

Адміністративн-правові обов’язкигромадян – це встановленідержавою і адресовані громадянам вимоги  діяти в певних рамках та межах.

29. Державне управління.

Державне управління – це специфічна діяльність держави, що дістає вияву функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамкахправових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконаленнявідповідно до публічних інтересів  інтересів.

                Державне управління є частиною соціального публічногоуправління. Основні компоненти системи державного управління це: суб’єкт –ним є держава в цілому, об’єкт – ним є організоване суспільство в цілому,керуючий вплив – йому притаманний державно – владний характер, дістає вияв упереважно адміністративно – правовій формі, а також має безперервний характер

Ознаки державного управління: 1) виконавчо – розпорядчий характер; 2)підзаконність; 3) масштабність і універсальність; 4) ієрархічність; 5)безпосередньо організуючий характер; 6) державно – владний характер.

Принципи державного управління —  це основоположні, керівні ідеї, відправнізасади, які покладені в основу організації та діяльності механізму державногоуправління.

Основні групи принципів державного управління:

1.   соціально –політичні: демократизм,народність, законність, гласність, об’єктивність, врахування громадської думки,рівність усіх перед законом.

2.   організаційніпринципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;

3.   організаційніпринципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності, колегіальність(обговоренняважливих питань колективами спеціалістів, думка яких враховується у разіприйняття рішень), поділ управлінської праці, відповідальність за прийнятірішення, оперативна самостійність, єдиноначальність (орган державногоуправління очолює конкретна особа).

               

30. Докази у справах про адміністративні проступки.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, напідставі  яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, щообґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,  та іншіобставини,  що мають значення для правильного вирішення справи.  Ці данівстановлюються судом на підставі пояснень сторін,  третіх  осіб  та  їхніх представників, показань  свідків,   письмових   і   речових  доказів, висновків експертів.

Докази суду надаютьособи,які беруть участь у справі. Суд може   запропонувати  надати  додаткові  докази  або  витребуватидодаткові докази за клопотаннямосіб, якіберуть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними  є докази, які містять інформацію щодопредмету доказування.  Суд не бере до розгляду докази,  які  не  стосуються предметудоказування.

Сторонни мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу дляпідтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази,  одержані з порушенням закону, судом привирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини,   які  за  законом  повинні  бути підтверджені певними засобами доказування,  не можутьпідтверджуватися  ніякими іншими  засобами  доказування,  крім випадків,  коли  щодо  таких обставин не виникає спору.

Види:

·    Пояснення сторін, третіх осіб таїхніх представників

·    Показання свідка

·    Письмові докази

·    Речові докази

·    Висновок експерта

Суд  оцінює  докази,  які є у справі,  за своїм внутрішнімпереконанням,  що ґрунтується на їх  безпосередньому,  всебічному, повному таоб'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленоїсили.

Судоцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

31. Завдання адміністративного судочинства.

Завданням  адміністративного  судочинства  є  захистправ, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав  та  інтересів  юридичних осіб у  сфері  публічно правових  відносин  від  порушень  з боку органів державноївлади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових  і  службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій  на  основі законодавства,  в  тому числі на виконання делегованих повноважень.

До  адміністративних  судів можуть бути оскарженібудь-які рішення,  дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крімвипадків,   коли   щодо   таких  рішень,   дій  чи  бездіяльності Конституцією чизаконами України встановлено  інший порядок судового провадження.

У  справах  щодо  оскарження рішень,  дій чибездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,чи прийняті (вчинені) вони:
            1) на   підставі,   у  межах  повноважень  та  у  спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

            2) з  використанням  повноваження  з   метою,   з   якою  це повноваження надано;
            3) обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, щомають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи
несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якиминесприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, надосягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

 

32. Загальна характеристика Концепції адміністративноїреформи.

 

Зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку,в комплексній перебудові існуючої  в Україні системи державного управліннявсіма сферами суспільного життя. З другого, у розбудові деяких інститутівдержавного  управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.

Метою адміністративної реформи є поетапне створеннятакої системи державного управління, що забезпечить становлення України яквисокорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнемжиття, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй впливовимчинником у світі та Європі. Її метою також є формування системи державногоуправління, яка стане близькою до потреб і запитів людей.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ході їїпроведення має бути розв’язано ряд завдань:

·    формування ефективноїорганізації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівняхуправління;

·    формування сучасноїсистеми місцевого самоврядування;

·    запровадження новоїідеології функціонування виконавчої влади місцевого самоврядування якдіяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, наданнядержавних та громадських послуг;

·    організація на новихзасадах державної служби та служби  в органах місцевого самоврядування;

·    створення сучасної системипідготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

·    запровадження раціональногоадміністративно – територіального устрою.

Концепція адмін. Реформи передбачає, що вона має здійснюватись  у п’ятинапрямах  за три етапи. Ці напрями включають:

створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні; формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління; кадрове забезпечення нової системи державного управління; зміцнення та формування нових фінансово – економічних основ функціонування державного управління; наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

33.Законодавство про адміністративні правопорушення

Законодавство України  про   адміністративні  правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.   Закони України    про   адміністративні   правопорушення  до включення  їх   у   встановленому  порядку   до   цього   Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього  Кодексу поширюються  і  на  адміністративні правопорушення, відповідальність  за  вчинення  яких  передбачена
законами, ще не включеними до Кодексу. Питання щодо  адміністративної  відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України"

 

 

 

34.Заходи адміністративного попередження.

Ці заходи застосовуються з метою попередженняправопорушення за умови, якщо його вчинення лише передбачається.

Сутність попередження правопорушень полягає, по-перше,в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які дотакої поведінки схильні; по-друге, в усуненні причин, що сприяють вчиненнюправопорушень і утворенню умов, які виключають протиправну поведінку.

Види :

·    перевірка документів.

·    Безперешкодний вхід ужитлові приміщення громадян, які перебувають під адміністративним наглядом.

·    Відвідання підприємств,закладів, організацій для виконання профілактичних функцій.

·    Опечатування приміщень,використовуваних як каси, місця зберігання документів, товарно – матеріальнихцінностей; опечатування вимірювальних приладів і пристроїв.

·    Вилучення для проведенняаналізу проб продукції, яка призначена  для реалізації населенню.

·    Заборона або обмеження увстановленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць іавтомобільних шляхів з метою забезпечення громадської безпеки.

·    Заборона експлуатаціїтранспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці руху.

·    Тимчасова заборона доступугромадян на окремі ділянки місцевості або об’єкти з метою забезпечення громадського порядкуі громадської безпеки.

 

35. Заходи адміністративного припинення.

Їх призначення полягає:

·    В припинення протиправноїповедінки

·    В усуненні шкідливихнаслідків протиправної поведінки

·     У створенні необхіднихумов для можливого в майбутньому притягнення винної особи до адміністративноївідповідальності.

Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватися як самостійні,  так іразом з іншими заходами адміністративного примусу, зокрема, з адміністративнимистягненнями.

Заходи адміністративного припинення закріплюються в нормативномупорядку. Вони зафіксовані в КУпАП.

З метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані іншізаходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративнеправопорушення у разі неможливості складання його на місці вчиненняправопорушення, якщо складання протоколу є обов’язковим, забезпеченнясвоєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов у справах проадміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання особи,особистий огляд, огляд і вилучення речей і документів.

34.Звернення громадян як спосіб забезпеченнязаконності

Звернення громадян до органів держави з питань забезпечення законностіє їх конституційним правом.

Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або в уснійформі пропозиції, заяви і скарги.

Пропозиція – звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація щододіяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіхрівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулюваннясуспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основидержавного і громадського життя, соціально – культурної та інших сфердіяльності держави та суспільства.

Заява –звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріпленихКонституцією України та чинним законодавством їх прав та інтересів абоповідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльностіпідприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народнихдепутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловленнядумки про поліпшення їх діяльності.

Скарга– звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист законних інтересівгромадян, порушених діями, рішеннями державних органів, органів місцевогосамоврядування, установ, організацій, об’єднань громадян, підприємств,посадових осіб.

 37.Зміст постанови по справі про адміністративнийпроступок

     1.Постановаскладається з:

1) вступноїчастини із зазначенням:

дати, часу та місця її прийняття; найменування адміністративного суду,  прізвищ та  ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання;імен (найменувань) сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі; предметаадміністративного позову;

2) описовоїчастини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб,які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальноїчастини із зазначенням:

встановлених судом обставин із посиланням на докази,  а також мотивівневрахування окремих доказів; мотивів, з  яких  суд  виходив  при  прийнятті постанови,  і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивноїчастини із зазначенням:

висновку суду про задоволення  адміністративного  позову  або провідмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог;розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення строку і  порядку  набрання  постановою  законної сили та її оскарження.

 

38.Іноземці як суб’єкти адміністративного права

Іноземець – особа,  яка не перебуває у громадянстві України і єгромадянином (підданим) іншої держави або держав.

Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права ісвободи та  виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше непередбачено  Конституцією,  цим  та  іншими законами України, а такожміжнародними договорами України.

 Іноземці  та особи  без громадянства є рівними перед законом незалежно  від  походження,соціального і майнового стану, расової та  національної  належності, статі,  мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеженнящодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку  реалізації прав ісвобод громадянами цієї держави на  території  України.  Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може  бути скасовано, якщовідпадуть підстави, за яких воно було прийнято. Здійснення  іноземцями та особами без громадянствасвоїх прав і   свобод  не  повинно  завдавати  шкоди  національним  інтересамУкраїни,  правам,  свободам  і  законним  інтересам її громадян та інших осіб,які проживають в Україні.  Іноземці  та  особи  без громадянства зобов'язаніповажати та дотримувати  Конституції  і  законів України, шанувати традиції тазвичаї народу України.

Особа без громадянства — особа,  яку жодна держава відповідно до свогозаконодавства не вважає своїм громадянином.

Паспортний документ — національний паспорт або документ, який його замінює.

Імміграція – це прибуття в Україну чи залишення в України увстановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійнепроживання.

Дозвіл на імміграцію – рішення  спеціально уповноваженого центральногооргану виконавчої влади  з питань імміграції та підпорядкованих йому органів,що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Посвідка – це документ, що стверджує  право іноземця чи особибез громадянства на постійне проживання в Україні.

Біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідокцілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси,віросповідання,  національності, громадянства, належності до певної соціальноїгрупи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянськоїналежності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажаєкористуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або,  не маючигромадянства і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначенихпобоювань.

 

 

39. Інстанційна підсудність адміністративнихсправ

Місцеві адміністративні суди  (місцеві  загальні  суди  якадміністративні  суди  та  окружні адміністративні суди),  а також Вищийадміністративний суд України у  випадках,  встановлених КАСУ,   вирішуютьадміністративні   справи  як  суди  першої інстанції.

Апеляційні  адміністративні   суди   переглядають   судові рішення  місцевихадміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів таокружних адміністративних судів), які
знаходяться   у   межах   їхньої   територіальної   юрисдикції,  в апеляційномупорядку як суди апеляційної інстанції.

Вищий  адміністративний  суд  України  переглядає   судові рішення   місцевих  та   апеляційних   адміністративних  судів  у касаційному  порядку  як  суд касаційної  інстанції.  У  випадку,
визначеному  частиною  шостою  статті  177 (Судами   апеляційної  інстанції  є відповідні апеляційні адміністративні  суди.  Судом  апеляційної  інстанції  у  справах,розглянутих відповідно до частини третьої статті 172 цього Кодексу (Рішення, дії  або  бездіяльність   Центральної   виборчої комісії    щодо   встановлення   нею   результатів  виборів   чи всеукраїнського     референдуму     оскаржуються     до    Вищого
адміністративного   суду   України.  Усі  інші  рішення,  дії  або бездіяльністьЦентральної виборчої  комісії,  члена  цієї  комісії оскаржуються до  окружного адміністративного суду,  територіальна юрисдикціяякого поширюється на місто Київ.)окружним адміністративним судом,  територіальна  юрисдикція  якого поширюєтьсяна місто Київ, є Вищий адміністративний суд України.)  цього  Кодексу,  Вищийадміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку  як суд    апеляційної    інстанції    судові    рішення    окружного адміністративногосуду, територіальна юрисдикція якого поширюєтьсяна місто Київ.

Верховний Суд України переглядає   судові   рішення адміністративнихсудів за винятковими обставинами.

 

40.Інститут представників Президента України.Загальна характеристика

Важливу роль у забезпеченні здійснення ПУ повноважень у сфері виконавчоївлади відіграє інститут представників ПУ.

Представники ПУ функціонують:

·    В АР Крим – очолюєПостійний представник ПУ в АР Крим

·    Конституційному суді

·    ВРУ

·    КМУ

·     На ЧАЕС

Представництво утворюється ПУ і безпосередньо йому підпорядковується

Постійний Представник ПУ на ЧАЕС. Представник   Президента  України  на Чорнобильській  АЕСпредставляє  Президента України   у   відносинах  з  органами  державної влади,  органами місцевого  самоврядування,    підприємствами,    установами   та організаціями  з  питань,  що  виникають  у  зв'язку  зі зняттям зексплуатації  Чорнобильської   АЕС,   перетворенням   зруйнованого четвертого енергоблока  цієї  АЕС  на
екологічно  безпечну  систему,  а  також  з  питань   забезпечення соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич.

     На Представника Президента  України  покладається здійснення постійного   аналізу   стану   реалізації   заходів  із  вирішенняорганізаційних, економічних, соціальних, технічних, екологічних та інших питань,  що  виникають  у зв'язку зі зняттям з експлуатації ЧорнобильськоїАЕС,  перетворенням об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему,  забезпеченням  соціального  захисту  персоналу Чорнобильської АЕС тажителів міста  Славутич,  та  підготовка  за результатами такого аналізупропозицій Президентові України.

Представника Президента  України  призначає  на посаду  ізвільняє з посади Президент України. Представник Президента Українипідпорядковується Президентові України. Представник Президента   України   є   за   посадою   членом Національної  ради  з  проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.  ПредставникПрезидента   України   здійснює   свої   посадові обов'язки переважно за місцемрозташування Чорнобильської АЕС.

Постійний представник ПУ у ВРУ є особа, яка уповноважується ПУ забезпечувативзаємодію між ПУ і ВРУ. Він призначається ПУ на строк повноважень Президента іможе виконувати свої обов’язки на громадських засадах.

Основними завданнями Постійного представника ПУ у ВРУ є:

1.    участь у забезпеченніздійснення повноважень  ПУ у ВРУ;

2.    представлення на засіданняхВРУ, її комітетів та тимчасових комісій проектів законів, пропозицій дозаконів, повернутих ПУ для повторного розгляду, а також інших документів,внесених ПУ;

3.    інформування ПУ про хід тарезультати розгляду у ВРУ, а також її органах, внесених ПУ документів.

    Постійний представник ПУ у Конституційномусуді України є посадовоюособою, уповноваженою ПУ представляти ПУ у КСУ як суб’єктаправа на конституційне подання з питань прийняття рішень та дачі висновків КСУ.

Завдання:

1.    бере участь у підготовціпроектів конституційних подань ПУ до КСУ і представляє їх ПУ.

2.    здійснює як представник суб’єктаправа на конституційне подання усі дії, передбачені ЗУ «Про КСУ», РегламентомКСУ і пов’язані з підготовкою та конституційним провадженням усправах;

3.    вносить за дорученням ПУзміни або уточнення до конституційних подань, внесених до КСУ, а також до тихпитань, що перебувають у конституційному провадженні;

4.    координує діяльність іншихпредставників ПУ, призначених для участі у підготовці, конституційномупровадженні у конкретно визначених справах.

5.    інформує ПУ про хід тарезультати розгляду справ у КСУ.

Постійний представник ПУ у КМУ є посадовою особою, на яку покладаєтьсязавдання здійснення  постійного  зв'язку  між Президентом України і КабінетомМіністрів України,  підпорядковується ПУ.

Завдання:

1.    представляє на засіданняхКМУ, а також  його консультативно – дорадчих  та інших органів позицію ПУ зпитань, що розглядаються ;

2.    інформує ПУ про хід тарезультати розгляду питань на засіданнях КМУ та його консультативно – дорадчихта інших органів;

3.    вивчає акти, та в разінеобхідності,  проекти актів КМУ щодо їх відповідності актам та дорученням ПУ;

4.    виконує інші повноваженняза дорученням ПУ;

Представництво Президента  України  в  АвтономнійРеспубліці  Крим   є  державним органом, утвореним відповідно до Конституції України  з метою сприяння виконанню  в  Автономній  Республіці  Крим  повноважень, покладених наПрезидента України. Представництво утворюється Президентом  України  і безпосередньойому підпорядковується. Представництво очолює   Постійний   Представник  Президента України в Автономній Республіці Крим.

Завдання:

а) вивчає  стан  виконання  в  Автономній   Республіці   Крим Конституції і  законів України,  указів і розпоряджень Президента України,  актів Кабінету Міністрів  України,  вживає  заходів  до забезпечення   належного  виконання актів  законодавства  України Верховною Радою  Автономної  Республіки  Крим  і Радою  міністрів Автономної Республіки Крим, районними державнимиадміністраціями і органами місцевого самоврядування в Автономній РеспубліціКрим;
б) сприяє додержанню конституційних прав і  свобод  людини  ігромадянина     та     досягненню     міжнаціональної     злагоди,соціально-економічної   і  політичної  стабільності  в  Автономній РеспубліціКрим;

в) аналізує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної РеспублікиКрим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим  щодо їх  відповідності Конституції та законам України і в разі потреби вносить пропозиції про зміни,скасування або зупинення їх дії;

       г) готує і подає на розгляд Президентові  України  аналітичні матеріали з  питань  розвитку соціально-економічних та                       політичнихпроцесів в Автономній Республіці Крим;

д) сприяє Президентові України у вирішенні кадрових питань  в Автономній РеспубліціКрим;

е) аналізує  практику  діяльності органів виконавчої влади та органівмісцевого самоврядування,  об'єднань громадян,  релігійних організацій  в Автономній Республіці Крим,  сприяє їх взаємодії з органами державної владиУкраїни, а також узагальнює відомості про громадську  думку  щодо  економічної та  соціальної  ситуації   в Автономній  Республіці  Крим,  інформує Президента  України з цих питань.

41.Касаційна інстанція в адміністративномусудочинстві

Судом касаційної інстанції в  адміністративних справах  є Вищий адміністративний суд України.

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи,  якіне брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права,  свободи,інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судовірішення суду першої  інстанції  після їх  перегляду в апеляційному порядку,  атакож судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково.

2. Ухвали  суду  першої  інстанції  після  їх   перегляду   в апеляційному порядку,  а  також ухвали суду апеляційної інстанції можуть  бути  оскаржені  в   касаційному   порядку,   якщо   вони перешкоджають  подальшому провадженнюу справі.  Заперечення протии інших ухвалможуть бути включені до касаційної  скарги на  судове рішення,ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

3.Підставами  касаційного  оскарження є порушення судом норм матеріальногочи процесуального права.

 

42.Компетенція адміністративних судів

1.Компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи  юридичних  осіб  із  суб'єктом  владних
повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правовихактів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу,  її
проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори   між   суб'єктами  владних  повноважень  з  приводу реалізаціїїхньої компетенції у сфері  управління,  у  тому  числі делегованих повноважень,  а також спори,  які виникають з приводу укладання та виконанняадміністративних договорів;

4) спори  за  зверненням  суб'єкта  владних   повноважень   у випадках,встановлених законом;

5) спори  щодо правовідносин,  пов'язаних з виборчим процесом чи процесомреферендуму.

2. Компетенція  адміністративних  судів  не  поширюється  на публічно-правові справи:
     1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

     2) що належить вирішувати в порядку кримінальногосудочинства;

     3)про накладення адміністративних стягнень;

     4) щодо  відносин,  які   відповідно   до   закону,  статуту (положення)  об'єднання  громадян  віднесені  до  його внутрішньоїдіяльності або виключної компетенції.

43.Контроль як спосіб забезпечення законності

Контроль є способом забезпечення законності, його сутністьполягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює облік і перевірку того, якконтрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує своїфункції.

Класифікація контрольних функцій:

·    Залежно від суб’єкта:

1.   контроль з бокузаконодавчої влади.

2.   контроль з боку ПУ та йогоапарату

3.   контроль з боку  КМУ

4.   контроль з бокуцентральних органів виконавчої влади

5.   контроль з боку місцевихорганів виконавчої влади

6.   контроль з боку органівсудової влади

7.   контроль з боку органівмісцевого самоврядування

8.   контроль з бокугромадськості.

·    Залежно від належностісуб’єкта до державних або громадських структур:

1.   державний контроль

2.   громадський контроль

·    залежно відадміністративно – правової компетенції суб’єкта:

1.   загальний контроль

2.   відомчий контроль

3.   надвідомчий контроль

·    залежно відуправлінської стадії, на якій здійснюється контроль:

1.   попереджувальний контроль

2.   поточний контроль

3.   наступний контроль

·    залежно відспрямованості контролю:

1.   зовнішній контроль

2.   внутрішній контроль

·    залежно від призначенняконтролю:

1.   загальний

2.   цільовий

 

45. Метод адміністративного права

Метод адміністративного права – це сукупність прийомів та засобів, з допомогою якихупорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузіадміністративного права.

Загальні:

Імперативний і диспозитивний

Спеціальні:

Метод субординації – формує централізоване, імперативне регулювання, якезверху до низу проводиться на владно – імперативних засадах. Юридична енергіянадходить тільки зверху, від компетентних  суб’єктів. Тому статус сторін, їхнєстановище у правовідносинах насамперед характеризується субординацією чипідпорядкованістю.

Метод координації – формує децентралізоване, диспозитивне регулювання,що проводиться на паритетних засадах. Джерелом юридичної енергії за такогорегулювання є будь – які суб’єкти правовідносин. Тому статус суб’єктівхарактеризується в першу чергу їх рівноправним становищем у правовідносинах.

Регулювання відносин у сфері публічного управлінняпроводиться за допомогою адміністративно – правового методу.

 

46.Метод адміністративно – правового впливу

 

Адміністративно – правовий метод – це сукупність прийомів впливу,  щомістяться в адміністративно – правових нормах, за допомогою яких встановлюєтьсяюридично владне і юридично підвладне становище сторін у правовідносинах.

Відносини, що виникають під впливом адміністративно –правового методу регулювання, характеризуються, як правило, нерівністю сторін імають назву «відносини влади і підпорядкування».

Прийоми адміністративно – правового методу:

Приписи – покладення прямого юридичного зобов’язаннячинити ті чи інші дії за умов, передбачених нормою.

Заборони – фактично це також приписи, але іншого характеру, асаме: покладання прямих юридичних обов’язків не чинити тих чи інших дій за умов,передбачених правовою нормою.

Дозволи – юридичний дозвіл чинити за умов, передбаченихнормою  ті чи інші дії або утримуватися від їх вчинення за своїм бажанням.

47.Місце і строки розгляду справ  проадміністративні  проступки

Справа про адміністративне  правопорушення  розглядається за місцемйого вчинення.  Справи   про   адміністративні   правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 — 126, статтями 128 — 129,частинами першою і
другою  статті  130,  статтею 132, частиною четвертою статті 133 і статтею  139 (коли  правопорушення вчинено водієм) КУпАП, можуть  також розглядатися  за місцем обліку транспортних засобів або за місцемпроживання порушників.
     Справи  про  адміністративні   правопорушення,    передбачені статтями 177 і178  КУпАП,  розглядаються  за місцем  їх вчинення або замісцем проживання порушника.

Адміністративними комісіями    справи   про  адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживанняпорушника.  Законами  України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративнеправопорушення.

Справа про  адміністративне  правопорушення розглядається  в п'ятнадцятиденний  строк  з  дня  одержання  органом   (посадовою особою),  правомочним    розглядати    справу,    протоколу    про адміністративнеправопорушення та інших матеріалів справи.

Справи  про  адміністративні   правопорушення,   передбачені статтею 42-2, частиною  першою  статті  44,  44-1, 106-1,  106-2, статтею 162, 173, 173-1, 178, 185 і частиною першоюстатті  185-3, статтями   185-7,  185-10,  188-22,  203  -  206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7- 212-20 – у триденний  строк, статтями 46-1, 51 і 176 — уп'ятиденний строк, а статтями 101-103  КУпАП — усемиденний строк.

Законами України може бути передбачено й інші строкирозгляду справ про адміністративні правопорушення.

 

49.Місцеві органи виконавчої влади.

Місцеві органи виконавчої влади – це насамперед місцеві державніадміністрації. Місцеві державні адміністрації функціонують: в областях, врайонах областей, в районах АР Крім, в містах Києві і Севастополі, районах містКиєва і Севастополя.

Місцева державна адміністрація у межах своїхповноважень, по-перше, здійснює виконавчу владу на території відповідноїадміністративно – територіальної одиниці; по-друге, реалізує повноваження,делеговані їй відповідною радою. На будинках, у яких розміщуються місцевідержавні адміністрації піднімається Державний прапор України, вивішуютьсятаблички з зображенням Державного герба України та найменуванням розташованоготам органу.

Основні завдання місцевих державних адміністрацій

Місцеві державні   адміністрації    в    межах   відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

1)виконання Конституції,  законів України,  актів Президента України,  КабінетуМіністрів  України,  інших  органів  виконавчої влади вищого рівня;

2)законність   і  правопорядок,  додержання  прав  і  свобод громадян;

3)виконання     державних     і     регіональних     програмсоціально-економічного  та  культурного розвитку,  програм охорони довкілля,  ав місцях компактного проживання  корінних  народів  і національних  меншин  - також  програм їх національно-культурного розвитку;

4)підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5)звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6)взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7)реалізацію інших наданих  державою,  а  також  делегованих відповідними радамиповноважень.

Місцевідержавні адміністрації є юридичними особами.

     До відання місцевих державних адміністрацій у межахі формах, визначених Конституцією і  законами  України,  належить  вирішенняпитань:

1)забезпечення законності,  охорони прав,  свобод і законних інтересів громадян;

 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

 3)бюджету, фінансів та обліку;

4)управління майном, приватизації та підприємництва;

5)промисловості,   сільського   господарства,   будівництва, транспорту ізв'язку;

6)науки,  освіти,  культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї,жінок, молоді та неповнолітніх;
7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8)зовнішньоекономічної діяльності;

 9)оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10)соціального  захисту,  зайнятості  населення,  праці   та заробітної плати.

Місцеві державні  адміністрації  вирішують  й  інші  питання, віднесенізаконами до їх повноважень.

Об'єкти    управління    місцевих    державнихадміністрацій

В управлінні  відповідних  місцевих  державних  адміністраційперебувають   об'єкти   державної   власності,   передані   їм   вустановленому законом порядку.

У разі   делегування   місцевим   державним    адміністраціямрайонними   чи  обласними  радами  відповідних  повноважень  в  їх управлінні  перебувають   також   об'єкти   спільної    власності територіальних громад.
Місцевим державним        адміністраціям        забороняєтьсявикористовувати    об'єкти    державної    власності,    власностітериторіальних громад,  що перебувають в їх управлінні, як заставу чи інші видизабезпечення,  а також здійснювати  операції  уступки вимоги, переведенняборгу, прийняття переведення боргу, дарування, пожертвування.

 

50.Нагляд як спосіб забезпечення законності

Нагляд – це здійснення спеціально уповноваженими органамицільового спостереження за станом законності, фіксації його порушень і вжиттязаходів щодо притягнення порушників до відповідальності.

Суб’єктами здійснення нагляду є державні органи.Належність тієї чи іншої структури до суб’єктів нагляду визначається відповідниминормативними актами.

Повноваження суб’єктів нагляду :

1.   з розробки норм і правил,виконання яких контролює суб’єкт

2.   з організації таздійсненню нагляду

3.   застосування заходівдержавного примусу

51.Об’єкт адміністративного проступку.

Об’єкт – це те, на що спрямоване посягання. Об’єктом  адміністративногопроступку, як і будь якого правопорушення, є суспільні відносини.

Об’єктом адміністративного проступку можуть бути лишетакі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.

Загальним об’єктом адміністративних проступків є суспільнівідносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузамиправа; по-друге, охороняються адміністративними санкціями.

Родовий об’єкт це однорідна група  суспільних відносин, що єневід’ємною і самостійною частиною якогось цілого.

Видовий об’єкт це різновид родового об’єкту.Видовий об’єкт утворюють спільні для ряду проступків суспільнівідносини.

Безпосередній об’єкт. Адміністративний проступок завдає шкодиконкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією.

52.Об’єктивна сторона адміністративного проступку.

Об’єктивна сторона адміністративного проступку – це зовнішній прояв  суспільно небезпечногопосягання на об’єкт, що перебуває під охороною адміністративно –правових санкцій.

Протиправне діяння може бути простим і складним.Просте являє собою єдину дію або короткочасну бездіяльність, єдинийкороткочасний акт протиправної поведінки. Складне діяння або складаєтьсяз кількох самостійних дій, або розтягнуте в часі, або вчинюється групою осіб.

Види складних діянь:

·    З двома різними діями;

·    Такі, що складаються зальтернативних дій.

·    Збірні

·    Триваючі

·    Такі, що продовжуються.

53.Обставини, що виключають адміністративнувідповідальність

Особа, яка діяла в стані  крайньої  необхідності,  необхідної оборони або  яка  була  в  стані   неосудності,    не підлягає адміністративнійвідповідальності.

Крайня необхідність

Не   є   адміністративним  правопорушенням  дія,  яка  хоч  іпередбачена  цим  Кодексом  або  іншими  законами, що встановлюютьвідповідальність  за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої  необхідності,  тобто  для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому  порядку  управління,  якщо  ця небезпека  за даних обставин немогла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніжвідвернена шкода.

Необхідна оборона

 Не   є   адміністративним  правопорушенням  дія,  яка  хоч  іпередбачена  цим  Кодексом  або  іншими  законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані   необхідної  оборони, тобто  при  захисті  державного  або громадського   порядку,   власності,  прав   і  свобод  громадян, установленого   порядку  управління  від протиправного  посягання шляхом  заподіяння  посягаючому  шкоди,  якщо  при цьому  не було допущено перевищення меж необхідної оборони.  Перевищенням  меж необхідної   оборони    визнається    явна невідповідність  захисту характерові  і  суспільній   шкідливості посягання.

Неосудність

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка  під часвчинення  протиправної  дії  чи  бездіяльності  була  в  стані неосудності,тобто не могла усвідомлювати свої  дії  або  керувати ними внаслідок хронічної душевної  хвороби,  тимчасового  розладу душевної діяльності, слабоумства чиіншого хворобливого стану.

 

54.Обставини, що виключають провадження в справах проадміністративні проступки

Провадженняв справі про  адміністративне  правопорушення  не може бути  розпочато,  а  розпочате підлягає закриттю  за  таких обставин:

1)  відсутність    події    і    складу    адміністративного правопорушення;

2)недосягнення особою на момент  вчинення  адміністративного правопорушенняшістнадцятирічного віку;

 3) неосудність  особи,  яка  вчинила  протиправну  дію    чи бездіяльність;

4)вчинення дії особою  в  стані  крайньої  необхідності  або необхідної оборони;

5) видання  акта  амністії,  якщо  він  усуває  застосування адміністративногостягнення;

 6) скасування  акта,   який    встановлює    адміністративну відповідальність;

7)закінчення на момент розгляду справи  про  адміністративне правопорушеннястроків накладення адміністративного стягнення;    

8) наявність  по  тому  самому  факту  щодо    особи,    яка притягається  до адміністративної  відповідальності,   постанови компетентного    органу    (посадової    особи)   про   накладення адміністративного  стягнення,   або  нескасованої  постанови  про закриття   справи  про адміністративне  правопорушення,  а  також  порушення поданому факту кримінальної справи;

 9)смерть особи,  щодо  якої  було  розпочато  провадження  всправі.

55.Обставини, що обтяжують адміністративнувідповідальність

Обставинами, що обтяжують відповідальність заадміністративне правопорушення, визнаються:

1)продовження протиправної поведінки, незважаючи  на  вимогу уповноважених на теосіб припинити її;

2)повторне     протягом     року     вчинення    однорідного правопорушення,  заяке особу вже було  піддано адміністративному стягненню;  вчинення правопорушення  особою,  яка  раніше вчинила злочин;

3)втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4)вчинення правопорушення групою осіб;

5)вчинення правопорушення в умовах стихійного  лиха  або  за інших надзвичайнихобставин;

6)вчинення правопорушення в стані сп'яніння.

Орган (посадова особа),  який  накладає  адміністративне  стягнення, залежно  від характеру адміністративногоправопорушення може  не  визнати  дану обставину обтяжуючою.

 

56.Обставини, що пом’якшують адміністративну відповідальність

Обставинами,    що    пом'якшують   відповідальність      за адміністративне правопорушення, визнаються:

1)щире розкаяння винного;

2)відвернення  винним  шкідливих  наслідків  правопорушення, добровільневідшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3)вчинення правопорушення  під  впливом  сильного  душевного хвилювання або призбігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4)вчинення правопорушення неповнолітнім;

5)вчинення правопорушення вагітною жінкою  або  жінкою,  яка має дитину віком доодного року.

Законами  України  може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують  відповідальність  за  адміністративнеправопорушення. Орган  (посадова  особа),  який вирішує справу проадміністративне правопорушення,   може визнати  пом'якшуючими  і обставини,  не зазначені в законі.

 

57.Ознаки адміністративного проступку

Ознаки:

це виключно діяння, тобто дія чи бездіяльність. Думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають. протиправність. Конкретне діяння визнається адміністративним правопорушенням, якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством. Винність. Адміністративна караність Посягання на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.

 

58. Органи, що розглядають справи про адміністративніпроступки

Справипро адміністративні правопорушення розглядаються:

1)   адміністративними    комісіями  при  виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

2)   виконавчимикомітетами сільських, селищних, міських рад;

3)  районними,  районними у місті, міськими чиміськрайонними, районними в містах комісіями в справах неповнолітніх;

4) районними,  районними  у місті, міськими чиміськрайонними судами (суддями);

5) органами внутрішніх справ, органами державнихінспекцій та іншими  органами  (посадовими  особами),уповноваженими  на  те  КУпАП..

 

59.Особливості здійснення виконавчої влади в містіКиєві

Місцеве самоврядування    у    місті    Києві   здійснюється територіальною  громадою  міста  як  безпосередньо,так  і  через Київську міську раду, районні в місті ради та їхвиконавчі органи.  Місцевідержавні  адміністрації  підзвітні  і   підконтрольні відповідним   радам   у  частині   повноважень,   делегованих  їм відповідними радами.
 Система місцевого самоврядування у місті Києві

 Система місцевого самоврядування у місті Києві включає:

територіальну громаду міста; міського голову; міську раду;  виконавчий орган міської ради;  районні ради;  виконавчі органи районних у місті рад; органи самоорганізації населення.

Основні форми здійснення місцевогосамоврядування

  1. Місцеве  самоврядування   у   місті  Києві   здійснюється територіальною  громадою  міста  як  безпосередньо,  так і  через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

 2. Члени  громади  мають  право   в   установленому  порядку організовувати   і  брати  участь  у  зборах  громадян  за  місцем проживання,ініціювати розгляд у раді будь-якого питання місцевого самоврядування, створювати  органи територіальної самоорганізації населення.

3. Рішенняорганів  місцевого  самоврядування  з  мотивів  їх невідповідності Конституції  або  законам  України  зупиняються в установленому законом порядку зодночасним зверненням до суду./>

Представницькі  органи  місцевого  самоврядування,порядокїх формування, повноваження

 1. У   місті  Києві  діють  представницькі  органи місцевого самоврядування — Київська міська рада, районні в місті ради, які єюридичними особами.

2. Порядок  формування  та  повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування вУкраїні»  з  особливостями,  передбаченими Законом «Про столицюУкраїни — місто-герой Київ». />

Виконавчі органи місцевого самоврядування умісті Києві

Київська   міська  та  районні  в  місті  ради  мають власні виконавчі  органи,  які  утворюються  відповідно Київською міськоюрадою,  районними  в  місті  радами,  підзвітні  та  підконтрольні відповіднимрадам.
     />

Здійснення управління районами в місті Києві

 1. Питання  організації  управління  районами  в місті Києві належать до  компетенції  Київської  міської ради  і  вирішуютьсявідповідно до Конституції та інших  законів України, рішень міської ради проуправління районами міста.

 2. Київськаміська рада  може  передавати  районним  у  місті радам  у  власність або вуправління об'єкти комунальної власності міста Києва в порядку, передбаченому законами України./>

Президія Київської міської ради

1. Президія Київської міської ради є дорадчим органом  ради, який  попередньо  готує  узгоджені  пропозиції  і  рекомендації з питань,  які  передбачається  внести  на  розгляд  ради.   Рішення Президії мають рекомендаційний характер.

2. До  складу  Президії  ради  входять  міськийголова,  його заступник  по  роботі  в  раді,  голови  постійних комісій  ради, уповноважені  представники  депутатських груп іфракцій.  Президія діє на основі  положення  про  неї,  що затверджується  Київською міською радою.

 

60. Підстави адміністративної відповідальності

Підставою АВ вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушуєвстановлене адміністративно – правовою нормою правило, але за своїм характеромі наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

АВ настає за порушення найменшої частини адміністративно – правових норм, а самеза порушення фізичними особами деяких обов’язків, тобто за вчинення адміністративнихправопорушень.

АВ  тягне за собою порушення тільки тієї норми адміністративного права, якаохороняється адміністративними санкціями.

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав:нормативної, фактичної, процесуальної.

61.Повноваження Президента України у сферівиконавчої влади

Загальніповноваження:

·    Президент призначаєчергові вибори до ВРУ

·    ПУ може достроковоприпинити повноваження ВРУ

·    Йому належить правозаконодавчої ініціативи у ВРУ

·    Призначає членів КМУ заподанням Прем’єр – міністра, керівників інших центральних органів виконавчоївлади, голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цихпосадах.

·    Президент утворює суди увизначеному законом порядку

·    Здійснює перше призначенняособи на посаду професійного судді

·    Призначає трьох членівВищої ради Юстиції

·    Скасовує акти КМУ та актиРМ АРК

·    Призначає за згодою ВРУГенерального прокурора  та звільняє його з посади

У сфері виконавчої влади:

·    Формування структур виконавчоївлади

·    визначення змістудіяльності структур виконавчої влади

·    забезпечення законності усфері державного управління

·    видання указів тарозпоряджень, які є обов’язковими  до виконання на території України

·    укладання міжнароднихдоговорів

 62. поняття адміністративного позову

Адміністративний позов – ст.3 ч.6 КАСУ звернення до адмін. Суду прозахист прав свобод та інтересів у публічно правових відносинах.

63.Поняття адміністративного права

Адміністративне право – це галузь права, засобами якої формуються публічно– управлінські відносини, а також організується і забезпечується публічно –управлінська діяльність.

Як фундаментальна галузь публічного права, воно єнеобхідним інструментом у регулюванні діяльності структур виконавчої влади,місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ,організацій.

Його норми регулюють діяльність структур виконавчоївлади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ,організацій.

АП органічно пов’язане з виконавчою владою та державнимуправлінням. Воно виступає обов’язковим інструментом, здійснення державноївиконавчої влади у формі державного управління. Його норми є правовою основоюпобудови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державноїпідсистеми – апарату державного управління.

Безпосередньо нормами адміністративного прававстановлюються державно – владні управлінські відносини та закріплюються праваі обов’язки громадян, а також інших суб’єктів, що не мають владних повноваженьу відносинах з представниками держави; встановлюються організаційні та правовізасади функціонування всієї системи державної адміністрації; здійснюєтьсярозподіл повноважень між органами державного управління та їх структурнимиодиницями; визначаються принципи, методи, форми державно – управлінськоїдіяльності.

64.Поняття адміністративного примусу.

Адміністративний примус – це владне, здійснюване в односторонньомупорядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від іменідержави до суб’єктів правовідносин, по-перше, заходів попередженняправопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, по-третє, заходіввідповідальності за порушення нормативно –правових установлень.

Ознаки адміністративного примусу:

·    якщо всі види державногопримусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичноївідповідальності, то АП і адміністративна відповідальність – різні правовіявища. Адміністративна відповідальність є частиною АП.

·    Заходи АП встановлюються,змінюються, скасовуються актами управління залежно від потреби. Не існуєєдиного акта, який би містив перелік примусових заходів.

·    Заходи АП застосовуютьсявеликою кількістю суб’єктів .

·    Заходи АП можутьзастосовуватись як до правопорушників чи осіб, від яких можна чекати вчиненняправопорушення, так і до осіб, які належать до категорії законослухняних, тобтоне вчинюють і не збираються вчинювати будь – які проступки

·    Застосування АП заходівможе бути звернене як до конкретних суб’єктів, так і до певної групи фізичних  абоюридичних осіб без їх персоніфікації.

·    застосування  заходів АПпередбачається різними за юридичною силою документами.

·    Заходи АП застосовуютьсяяк до фізичних,  так і до юридичних осіб.

·    Усі заходи АП маютьпримусово- обов’язковий, державно – владний характер.

65.Поняття адміністративного проступку.

Адміністративним правопорушенням  (проступком)   визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія  чи  бездіяльність, яка  посягає на  громадський  порядок, власність, права і свободи громадян,  на встановлений  порядок  управління  і за яку законом передбаченоадміністративну відповідальність.

Адміністративна    відповідальність    за     правопорушення, передбачені КУпАП, настає,  якщо  ці порушення  за  своїм характером  не  тягнуть за собоювідповідно до закону кримінальної відповідальності.

 

66.Поняття адміністративного процесу.

Під адміністративним процесом розуміють порядок, правила за якими реалізуютьсяматеріальні норми адміністративного права.

Для різних категорій адміністративних справ існують відповідніпроцедури. Кожна з таких процедур – це система встановлених державою обов’язковихправил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають якадміністративно – процесуальні норми.

Адміністративно –процесуальна норма – це встановлені чи санкціоновані державоюобов’язкові правила, відповідно до яких  регламентуєтьсяпорядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних нормадміністративного права.

Діяльність виконавчо – розпорядчих органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно – процесуальних нормприйнято називати адміністративно – процесуальною діяльністю.

Адміністративно – процесуальну діяльність, здійснену у межах конкретноїадміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративнійсправі або адміністративним провадженням.

Адміністративні провадження є структурними складовими адміністративногопроцесу, а їх сукупність – носієм ознак адміністративного процесу.

68. Поняття адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність – це примусове, з додержанням встановленоїпроцедури, застосування правомочним суб’єктом передбачених законодавством за вчиненняадміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Ознаки АВ:

є засобом охорони встановленого державою правопорядку; нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм; є наслідком винного антигромадського діяння; супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння; пов’язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками, яких він має зазнати; реалізується у відповідних процесуальних формах;

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушеннянайменшої частини адміністративно – правових норм, а саме за порушенняфізичними особами деяких обов’язків, тобто за вчинення адміністративнихправопорушень.

Похідні ознаки АВ:

притягнення до АВ можливо тільки в результаті вчинення адміністративного проступку. АВ полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень мета АВ полягає: а) у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття; б) запобіганню здійснення нових проступків; право притягнення до АВ надано багатьом суб’єктам, серед яких – органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди. акт про притягнення до АВ може прийматися: а) індивідуально; б) колегіально шляхом голосування. законодавством встановлений особливий порядок притягнення до АВ. норми, що регулюють АВ, містяться у різних за своєю правовою природою актах: а) кодексах; б) законах; в) правилах

70.Поняття державної служби

Інститут державної служби продовжує і завершує організаційне оформленнядержавного механізму, а найголовніше – робить цей механізм здатним практичновирішувати будь – які питання галузі державного управління.

Державнаслужба  в  Україні  — це професійнадіяльність осіб, які займають  посади  в  державних  органах  та  їх апараті  щодо практичного виконання  завдань  і  функцій  держави  та одержують заробітну платуза рахунок державних коштів.

 Ціособи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Основні принципи державної служби 

Державна служба грунтується на таких основнихпринципах:

служіння народу України; демократизму і законності;  гуманізму і соціальної справедливості;  пріоритету прав людини і громадянина;  професіоналізму, компетентності,  ініціативності,   чесності, відданості справі;  персональної відповідальності    за    виконання    службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних  інтересів  органів  місцевого  і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Посада — це визначена структурою і штатним розписом  первинна структурна  одиниця державного  органу  та  його апарату,  наяку покладено  встановлене   нормативними   актами   коло   службових
повноважень.  

Посадовимиособами  вважаються керівники  та заступники  керівників  державних  органів  та   їх апарату, інші державні  службовці, на  яких  законами  або іншими нормативнимиактами покладено здійснення організаційно-розпорядчих таконсультативно-дорадчих функцій.

71.Поняття і види стягнень за КУпАП

Адміністративне  стягнення  є  мірою    відповідальності    і застосовується з   метою    виховання    особи,    яка вчинила адміністративнеправопорушення, в дусі додержання законів України, поваги  до правил  співжиття,  а також запобігання вчиненню нових правопорушеньяк самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень

За    вчинення    адміністративних    правопорушень    можутьзастосовуватись такі адміністративні стягнення:

 1) попередження;

2) штраф;

3)оплатне вилучення предмета, який став  знаряддям  вчинення або безпосереднімоб'єктом адміністративного правопорушення;

4)конфіскація: предмета, який став  знаряддям  вчинення  або безпосереднімоб'єктом адміністративного правопорушення;  грошей, одержаних внаслідоквчинення адміністративного правопорушення;

 5) позбавлення  спеціального    права,    наданого    даному громадянинові (права  керування  транспортними  засобами,   права полювання); 

6)виправні роботи; 

7)адміністративний арешт.

Законами   України   може   бути  встановлено  й  інші, видиадміністративних стягнень.

Законами  України   може  бути  передбачено  адміністративне видворення  за межі  України іноземців і осіб без громадянства за вчинення   адміністративних  правопорушень,  які грубо  порушують правопорядок.

 

74. Поняття суб’єктів адміністративного права.

В адміністративному праві під суб’єктом розуміють носія прав та обов’язків у сферіпублічного управління, які передбачені адміністративно – правовими нормами,здатного надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати.

Складові елементи адміністративної правосуб’єктності:

·    Адміністративнаправоздатність – це здатністьсуб’єкта мати права та обов’язки у сфері державногоуправління. З’являється з моменту виникнення суб’єкта.

·    Адміністративнадієздатність – це здатністьсуб’єкта самостійно, свідомими діями реалізовувати надані йому права івиконувати покладені на нього обов’язки у сфері державного управління.Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобтоздатність суб’єкта нести за порушення адміністративно – правових норм юридичнувідповідальність.

·    Суб’єктивніправа у сфері державного управління – це надана і гарантована державою, а також закріплена вадміністративно – правових нормах  міра можливої поведінки у правовідносинах,яка забезпечена кореспондуючим обов’язком іншого учасника правовідносин.

·    Суб’єктивніадміністративно– правові обов’язки — це покладена державою і закріплена вадміністративно – правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах.

Якщо громадянина не чинить адміністративних правопорушень, то він не єсуб’єктом адміністративно – деліктних відносин.

Cуб’єкти:

Президент України Орган виконавчої влади Державні службовці, як суб’єкти, у діяльності яких об’єктивуються повноваження державних органів управління Громадяни України, іноземці, особи без громадянства Органи місцевого самоврядування Об’єднання громадян СПД

75.Правила і строки накладення адміністративнихстягнень

Стягнення за  адміністративне  правопорушення накладається у межах,установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні  стягнення  враховуються  характер  вчиненного правопорушення, особапорушника, ступінь його вини, майновий стан,обставини, що пом'якшують і обтяжуютьвідповідальність.

Адміністративнестягнення може бути накладено не пізніш якчерез два місяці з дня вчиненняправопорушення, а при триваючомуправопорушенні — два місяці з дня його виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальноїсправи  або  закриття
кримінальної справи, але при  наявності  в  діях  порушника  ознакадміністративного правопорушення  адміністративне  стягнення  може бутинакладено не пізніш як через місяць з дня  прийняття  рішення про відмову впорушенні кримінальної справи або про її закриття.

 

76.Предмет адміністративного права

Предметом адміністративного права є сукупність особливих управлінськихвідносин, що складаються у сфері публічного управління.

Відносини, що становлять предметадміністративного права чи адміністративно – правові відносини – це стійкі правові зв’язки між суб’єктами йоб’єктами публічного управління, що виникають у результаті дії адміністративно– правових норм.

Особливості адміністративно – правовихвідносин:

·    виникають у результатіуправлінської діяльності з реалізації публічних, найчастіше державно –управлінських, інтересів;

·    у них обов’язковобере участь суб’єкт, наділений державою відповідними управлінськимиповноваженнями;

·    для них, як і дляуправління взагалі, характерні владність і цілеспрямованість. Це відносинивлади і підпорядкування;

·    вони захищені правовимизасобами, у тому числі і примусовими.

77.Предметна підсудність адміністративних справ

1.Місцевим  загальним  судам   як   адміністративним  судам підсудні:

1)адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого  самоврядування,  посадова чи  службова особа  органу  місцевого самоврядування,  крім тих,  які підсудні окружним адміністративним судам

 2)усі  адміністративні  справи  з  приводу  рішень,  дій  чи бездіяльності  суб'єктів   владних   повноважень  у  справах  про притягнення доадміністративної відповідальності.

2. Окружним адміністративним судам  підсудні  адміністративні справи,  у  яких однією зі сторін є орган державної влади,  інший державний  орган,  орган влади  Автономної  Республіки  Крим,  їх посадова чи службова особа, крім справз приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративніпроступки.

3. Справи щодо оскарження дій або бездіяльностіпосадових  чи службових  осіб  місцевих органів виконавчої влади розглядаютьсяі вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружнимадміністративним судом за вибором позивача.

4. Вищому  адміністративному  суду  України  як суду першої і останньої інстанціїпідсудні справи:

1) щодо   встановлення    Центральною    виборчою   комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

2) щодо  скасування  реєстрації  кандидата на постПрезидента України.

5. У разі невизначеності предметної  підсудності адміністративної  справи   така   справа  розглядається  місцевим адміністративним судом завибором позивача.

78.Призначеня Кодексу адміністративного судочинства

 Кодекс  адміністративного  судочинства  України   визначаєповноваження    адміністративних   судів   щодо   розгляду   справадміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів іпорядок здійснення адміністративного судочинства.

 

79.Принципи адміністративного судочинства

1. Принципами здійснення правосуддя в адміністративних  судах є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність усіх учасників  адміністративного  процесу  перед законом ісудом;
                4) змагальність    сторін,    диспозитивність   та  офіційне з'ясування всіх    обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішеньадміністративного суду;

7) обов'язковість судових рішень.

80.Припинення державної служби

Підстави припинення державної служби

 Крімзагальних  підстав,  передбачених  Кодексом  законів про працю України,державна служба припиняється у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу;

 2)недотримання  пов'язаних  із проходженням державної служби вимог;

3)досягнення    державним    службовцем    граничного   віку проходженнядержавної служби;

 4)відставки державних службовців, які займають посади першої або другоїкатегорії;

5)виявлення   або   виникнення  обставин,  що  перешкоджають перебуваннюдержавного службовця на державній  службі;

6)відмови державного службовця від прийняття  або  порушення Присяги;

 7) неподання або  подання  державним  службовцем неправдивих відомостей  щодо  його  доходів,  передбачених.
     Зміна керівників  або  складу  державних органів не може бути підставоюдля припинення державним службовцем державної служби  на займаній  посаді  з ініціативи  новопризначених керівників,  крім державних службовців патронатноїслужби. За державними   службовцями,   які   займали   посади  першої категоріїне менше трьох років і звільнені  у  зв'язку  із  зміною складу   органу,   де вони  працювали,  або  закінченням  терміну повноважень цього органу, зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але небільше одного року.

Відставкоює  припинення  державної  служби службовцем,  який займає посадупершої  або  другої  категорії,  за  його  письмовою заявою.Підставами для відставки є принципова незгода  з рішенням державного органу чипосадової особи,  а також етичні  перешкоди  для  перебування  на  державній службі; примушуваннядержавного  службовця   до   виконання   рішення державного  органу  чи посадової  особи,  яке  суперечить чинному
законодавству,  що  може  заподіяти   значної   матеріальної   або моральної шкодидержаві,  підприємствам, установам,  організаціям або об'єднанням громадян,громадянину; стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службовихповноважень.

Відставка приймається  або  в  ній дається мотивованавідмова державним органом або посадовою особою,  які призначили державного службовця  на цю  посаду.  Рішення  про  прийняття  відставки або відмову в нійприймається у місячний  термін.  У  разі  відмови  у відставці державний  службовець  повинен  продовжувати  виконання службових обов'язків  і  має  право  на  звільнення  в   порядку, передбаченомуКодексом законів про працю України.

У разі  відставки  державного  службовця,   який  не   досяг пенсійного  віку,  але має страховий стаж для чоловіків — не менше25  років,  для жінок — не менше 20 років і відпрацював на посадах першої  чи   другої  категорії  не  менш  як  п'ять  років,  йому виплачується щомісячно  85  відсотків  його  посадового  окладу з урахуванням  надбавок  за ранг  та за вислугу років до досягнення пенсійного   віку.
     При  досягненні  пенсійного  віку державним службовцем, який перебуває  у  відставці,  йому  призначається пенсіяяк державному службовцю. У   разі   призначення  пенсії  за  віком, працевлаштування, засудження   за скоєння  злочину  виплати,  передбачені  частиною четвертою цієїстатті, припиняються.
      Рішення про припинення державної служби може  бути  оскаржено державнимслужбовцем безпосередньо до суду.

 

81. Провадження за зверненням громадян

Право громадян на звернення є Конституційним.

Види:індивідуальне чи колективне, письмове або усне; пропозиція, зауваження, скарга.

Розгляду не підлягають: анонімні звернення; повторні звернення від одного йтого самого громадянина, з одного і того самого питання, до одного і тогосамого органу за умови, що перше звернення вирішено по суті; звернення зпорушенням встановлених законодавством термінів; звернення осіб визнаних судомнедієздатними.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місцепроживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження,пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Оскаржені можуть бути дії або рішення:

внаслідок яких порушено права, законні інтереси, свободи громадян; створено перешкоди для реалізації громадянином його прав, законних інтересів, свобод; незаконно покладено на громадянина будь – які обов’язки; громадянина незаконно притягнуто до відповідальності.

Стадії провадження:

·    подання громадяниномзвернення та прийняття його до розгляду органом, що веде провадження;

·    розгляд справи;

·    ухвалення рішення;

·    перегляд рішення у зв’язку зйого оскарженням або опротестуванням;

·    виконання рішення;

Види суб’єктів провадження за зверненням громадян:

суб’єкти, що звертаються (Дієздатні громадяни України, іноземці та особи без громадянства); суб’єкти, що розглядають звернення (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, засоби масової інформації, прокурори); допоміжні суб’єкти (адвокат, представник, представник трудового колективу, представник організації, особи з вини яких було допущено правопорушення); патронатні суб’єкти (законні представники неповнолітніх та недієздатних осіб, трудові колективи).

82.Прокурорський нагляд

Прокуратура здійснює нагляд:

за додержанням законів органами, які проводять оперативно – розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; за додержанням законів у разі виконання судових рішень з кримінальних справ, а також у разі застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Формами реагування прокурора на встановлені у процесі нагляду порушеннязаконодавства є протест прокурора, припис, подання, постанова.

Протест прокурора

Протестна акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, йогозаступником до органу, який його видав, або  до  вищестоящого органу. У такому  ж  порядку  приноситься  протест  на  незаконні рішення чи діїпосадової особи.
     У протесті прокурор ставить питання про скасування  акта  або приведення йогоу відповідність  з  законом,  а також  припинення незаконної дії посадової особи,поновлення порушеного права.

Протестпрокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковомурозгляду відповідним органом або посадовою особою  у десятиденнийстрок після його надходження. Про  наслідки  розгляду протесту в цейже строк повідомляється прокурору.

У разі  відхилення  протесту  або ухилення від його розгляду прокурор можезвернутися  з  заявою  до  суду  про  визнання  акта незаконним. Заяву  до  суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моментуодержання повідомлення про відхилення протесту  або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду.

 Подача    такоїзаяви зупиняє дію правового акта.

Припис прокурора

Письмовий припис  про  усунення  порушень  закону  вноситься прокурором, його  заступником  органу  чи  посадовій  особі,  які допустилипорушення, або вищестоящому у порядку  підпорядкованості органу чипосадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовийприпис вноситься у випадках, коли порушення  закону має очевиднийхарактер і може  завдати  істотної  шкоди  інтересам держави,підприємства, установи, організації, а також  громадянам, якщо не буденегайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про щоповідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який  зобов'язаний  розглянути скаргу протягом десяти днів,  або  до суду. 

Подання прокурора

Подання з  вимогами  усунення  порушень  закону,  причин цих порушень  і умов,  що  їм  сприяють,  вноситься  прокурором, його заступником  у   державний   орган,  громадську  організацію  або посадовій особі,  які  наділені  повноваженням  усунути порушення закону,   і підлягає  невідкладному  розгляду.  Не  пізніш  як  у місячний строк  має  бути  вжито  відповідних заходів до усунення порушень закону,  причин  та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомленопрокурору.

Колегіальнийорган, якому  внесено  подання,  повідомляє  про день засідання прокурору, якийвправі особисто взяти участь у його розгляді.

Постанова прокурора

У разі  порушення  закону  посадовою особою або громадянином прокурор,  йогозаступник, залежно від характеру порушення закону, виносить  мотивовану  постанову  про  дисциплінарне  провадження,
провадження  про  адміністративне правопорушення або про порушення кримінальноїсправи щодо цих осіб.
     Постанова   про  порушення  дисциплінарного  провадження  або провадження проадміністративне правопорушення  підлягає  розгляду повноважною посадовою  особою  або    відповідним    органом    у десятиденнийстрок після її надходження, якщо інше не  встановлено законом.

83.Проходження державної служби

Прийняття на державну службу

 Прийняттяна  державну  службу   на  посади  третьої – сьомої категорій, здійснюєтьсяна
конкурсній основі,  крім випадків,  коли інше встановлено законамиУкраїни.  Порядокпроведення  конкурсу  для  вступу  на державну службу регулюється Положенням,  що  затверджується  Кабінетом  Міністрів України.
     Дані про  вакансії  посад  державних  службовців   підлягають публікації  тапоширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведенняконкурсу.

 Забороняєтьсявимагати  від  кандидатів  на  державну  службу відомості та документи, поданняяких не передбачено законодавством України.  Президент України, Голова Верховної Ради України,члени Уряду
України,   глави  місцевих  державних  адміністрацій  мають  право самостійнодобирати та приймати осіб на посади  своїх  помічників, керівників прес-служб,  радників  і  секретарів  згідно з штатним розписом ікатегорією,  що відповідає посаді (патронатна  служба).

Порядок перебування на державній службі таких осіб установлюється відповіднимиорганами.

Державний службовець не має права вчиняти  дії,  передбачені статтями  1  і 5  Закону   України  «Про  боротьбу   з корупцією»

     Державні службовці не  можуть  брати  участь  у  страйках  та вчиняти  інші дії,  що  перешкоджають  нормальному функціонуванню державногооргану.

Іншіобмеження,  пов'язані  з  проходженням  державної службиокремими категоріямидержавних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Громадяни України,   які  вперше  зараховуються  на  державну службу,приймають Присягу такого змісту:
     «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що  буду  вірно  служити   народові   України,   суворо дотримувати Конституціїта законів України,  сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охоронятиправа, свободи і законні інтереси  громадян,  з  гідністю  нести  високе  звання державного службовця,сумлінно виконувати свої обов'язки».

 Державнийслужбовець    підписує    текст    Присяги,    який зберігається замісцем  роботи.  Про  прийняття Присяги  робиться запис утрудовій книжці.

Приприйнятті   на   державну   службу  може  встановлюватися випробуваннятерміном до шести місяців.

Тривалістьробочого часу  державних  службовців  визначаєтьсявідповідно  до законодавства  про  працю  України  з  урахуванням особливостей,передбачених цим Законом.

Для  виконання  невідкладної і непередбаченої роботи державні службовцізобов'язані за розпорядженням керівника органу,  в якому вони  працюють, з'являтися  на  службу  у  вихідні,  святкові  та
неробочі дні,  робота за які компенсується відповідно  до  чинного трудовогозаконодавства.
     За рішенням керівника органу державні службовці  можуть  бути відкликані  із   щорічної   або   додаткової  відпустки.  Частина невикористаної відпустки,  яка  залишилася, надається  державному
службовцю  у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки унаступному році.

     З метою набуття практичного досвіду,  перевірки  професійного рівня і діловихякостей особи,  яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному  державному органі терміномдо двох місяців із збереженням заробітної плати заосновним місцем роботи.

Граничний вік  перебування  на державній службі становить 60 років  для чоловіків  і  55  років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної  служби  при Кабінеті Міністрів України може продовжититермін перебування на державній службі, але не більш як на  п'ять років. 

У виняткових випадках після закінчення цього термінудержавні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радниківабо  консультантів  за  рішенням  керівника  відповідного державного органу.

84.Публічне управління

Управління – це цілеспрямований вплив з боку керуючого суб’єкта наповедінку керованого об’єкта, на відповідні явища та  процеси задляприведення їх у відповідність з певними закономірностями.

Публічне управління є частиною соціального управління.

Публічне управління складається з:

державного управління, де суб’єктом виступа\ держава в особі відповідних структур. громадського управління, де суб’єктами є недержавні утворення.

Суб’єкти державного управління  виступають від імені держави. Їх діяльністьмає юридично – владний характер. І забезпечується примусовою силою держави.

Суб’єктами громадського управління виступають недержавні утворення. До нихналежать різні самоврядні структури. Вони виступають як суб’єктипублічного права виключно від свого імені тільки для вирішення питань, щовизначені їх статутними документами.

 

85.Реалізація норм адміністративного права

Реалізація норм – це практичне використання правил поведінки, щомістяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення ужиття волевиявлення, що вони містять.

Способи реалізації адміністративно – правових норм:

Виконання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків. Використання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав. Додержання – це пасивна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин, який не допускає порушень адміністративно – правових заборон. Застосування – це діяльність державних виконавчо – розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.

Вимоги щодо застосування адміністративно –правовихнорм:

Законність; Обгрунтованість; Доцільність.

 

87.Розмежування адміністративних і дисциплінарнихпроступків.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП і ДП:

ДП – це порушення трудової дисципліни, яка діє у межах конкретної  організаційної структури з метою забезпечення її ефективного функціонування.

АП – це порушення загальнообов’язковихправил, які діють у межах всієї держави. Вони встановлюються з метою охорониправ і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав і законнихінтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку,зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусіточного і неухильного додержання КУ і законів, поваги до прав, честі і гідностіінших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків,відповідальності перед суспільством.

АП зафіксовані в законодавстві про АП, яке на даний час кодифіковано. Дисциплінарні проступки прямо чи побічно називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно – трудового й інших галузей права. головною ознакою суб’єкта ДП  є обов’язкова належність до конкретного трудового колективу. Відсутність цієї ознаки виключає визнання особи суб’єктом дисциплінарного проступку.

Головними ознаками АП є вік, осудність, винність.

     4.   Суб’єктомрозгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник.Між ними            обов’язково існують стійкі організаційні зв’язки.

            Суб’єктом розглядусправ про адміністративні правопорушення є носій функціональної влади,повноваження якого чітко визначені і зафіксовані законом. Між ним і правопорушникомнемає стійких організаційних зв’язків.

88.Розмежування адміністративних проступків ізлочинів.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП ізлочинів:

Включення складу правопорушення або в КУпАП, або в КК. Підставою для включення в той чи інший кодекс є ступінь суспільної небезпеки. Виключно КК встановлює  які суспільно небезпечні діяння є злочинами. Діяння може розглядатися як АП, якщо воно не включене до КК. Склад будь якого злочину може бути встановлений тільки законом. Склади АП – як законами, так і підзаконними актами. Джерело кримінальної відповідальності єдине. Це КК. Джерел адміністративної відповідальності безліч. За вчинення злочинів передбачені покарання. За здійснення АП  передбачені стягнення. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. Покарання – це насамперед кара за вчинення злочину. Кара виступає як засіб для досягнення виправних і превентивних цілей покарання. Кримінальні справи розглядаються тільки судами, і тільки суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин.  Правом розглядати адміністративні справи  наділено більше ніж 40  суб’єктів. Законодавством встановлено пріоритет кримінальної відповідальності перед адміністративною.

 

91.Способи забезпечення законності

Законність – це специфічний державно – правовий режим, за допомогою якогозабезпечується загальнообов’язковість юридичних норм у суспільстві тадержаві.

Загальні умови:

Політичні передумови забезпечення режиму законності Економічні передумови забезпечення режиму законності Ідеологічні передумови забезпечення режиму законності Організаційні передумови забезпечення режиму законності

Спеціальні засоби:

Організаційно – структурні формування Організаційно – правові методи

92.Способи легалізації об’єднань громадян.

Легалізація здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві органами:

Міністерство юстиції України Місцеві органи виконавчої влади Виконкоми міських, селищних, сільських рад.

Легалізація   (офіційне   визнання)   об'єднань   громадян  єобов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або  повідомлення прозаснування. Діяльність об'єднань громадян, які  не легалізовані або примусоворозпущені за рішенням суду, є протизаконною.   У   разі   реєстрації  об'єднання  громадян  набуває  статус юридичної особи.
     Політичні  партії  та  міжнародні   громадські    організації підлягаютьобов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Легалізація громадськоїорганізації  здійснюється  відповідно Міністерством  юстиції  України, місцевими  органами    державної виконавчої  влади,  виконавчими  комітетами сільських,  селищних, міських Рад народних депутатів.  У  разі,  коли діяльність  місцевої  громадської організації
поширюється       на       територію       двох      і      більшеадміністративно-територіальних     одиниць,     її  легалізація здійснюєтьсявідповідним вищестоящим органом. Місцевими органами  державної  виконавчої влади,  виконавчим комітетом сільської, селищної,  міської  Ради  народних депутатів реєструються  в    обов'язковому    порядку    місцеві    осередкизареєстрованих  всеукраїнських та міжнародних  об'єднань громадян, якщо  така реєстрація  передбачена  статутними  документами  цих об'єднань. Про  легалізацію  (офіційне  визнання)  об'єднання  громадян легалізуючий органповідомляє у засобах масової інформації.

 

Для реєстрації  об'єднання громадян  його засновники подають заяву.  Заява про  реєстрацію  політичної  партії повинна   бути підтриманапідписами не менш як однієї  тисячі  громадян  України, які маютьвиборче право.
     До заяви додаються статут (положення),  протокол  установчого з'їзду(конференції) або загальних  зборів,  відомості  про  склад керівництва центральних  статутних  органів,  дані  про   місцеві осередки,  документи   про   сплату  реєстраційного  збору,  крім випадків, коли  громадська  організація  звільняється  від сплати реєстраційного збору  відповідно  до  законів  України. Політичні партії подають  також  свої  програмні документи.
     Заява   про   реєстрацію   місцевої  громадської  організації розглядається у  3-денний  строк  з  дня  надходження документів. Рішення  про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово  не пізніше  наступного  робочого  дня  з  дня прийняття рішення.  Заявапро   реєстрацію    всеукраїнської    та    міжнародної громадськоїорганізації  розглядається  протягом  одного  місяця. Рішення прореєстрацію або відмову в ній  заявнику  повідомляється письмово  в 10-деннийстрок.  При розгляді питання про реєстрацію  можуть  бути  присутніми
представники об'єднання громадян.

Повідомлення про заснування

 Громадські організації, їх спілки  можуть  легалізувати  своєзаснування шляхом письмового повідомлення відповідно  Міністерству юстиціїУкраїни,  місцевим  органам  державної  виконавчої  влади, виконавчим комітетамсільських,  селищних,  міських  Рад  народних депутатів.

 

93.Стадії провадження в справах про адміністративніпроступки

Увесь процес провадження в справах про адміністративні проступкискладається з кількох стадій.

Стадія– ц порівняно самостійна частина провадження, яка поряд з його загальнимизавданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії різняться однавід одної кількістю учасників провадження, характером проваджуваних дій та їхюридичною роллю.

Розв’язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальнимпроцесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняттятакого акта розпочинається нова стадія.

Стадії:

Порушення справи: встановлення ознак правопорушення, доставлення правопорушника, прийняття рішення про порушення справи, оформлення рішення про порушення справи; адміністративне розслідування: доказування факту правопорушення, встановлення даних про особу правопорушника, процесуальне оформлення результатів розслідування, направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю; розгляд справи та її вирішення: підготовка справи до розгляду і заслуховування, заслуховування справи, прийняття постанови, доведення постанови до відома; перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови, перевірка законності постанови, винесення рішення, реалізація рішення; виконання постанови: звернення постанови до виконання, безпосереднє виконання.

 

94.Сторони в судовому адміністративному процесі

1. Сторонами   в   адміністративному  процесі  є позивач  та відповідач.

2.Позивачем в адміністративній справі можуть бути  громадяни України,  іноземці   чи  особи  без  громадянства, підприємства, установи,   організації  (юридичні   особи),   суб'єкти   владних повноважень.

 3. Відповідачем  в  адміністративній справі є суб'єктвладних повноважень, якщо інше не встановлено КАСУ.

4.Громадяни України,  іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання,  юридичні   особи,   які   не  є  суб'єктами  владних повноважень,  можуть бутивідповідачами лише  за  адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
  1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієїдіяльності об'єднання громадян;

  2)про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

  3) про   примусове   видворення   іноземця   чи   особи   безгромадянства з України;

  4)про  обмеження  щодо  реалізації  права  на мирні зібрання (збори, мітинги,походи, демонстрації тощо);

  5)в інших випадках, встановлених законом.

 

95.Строки розгляду справ про адміністративні проступки

Справапро  адміністративне  правопорушення  розглядається  в п'ятнадцятиденний строк  з  дня  одержання  органом    (посадовою особою),  правомочним   розглядати    справу,    протоколу    проадміністративне правопорушеннята інших матеріалів справи.

Справи  про  адміністративні   правопорушення,   передбачені статтею 42-2, частиною  першою  статті  44,  44-1,106-1,  106-2, статтею 162, 173, 173-1, 178, 185 і частиною першоюстатті  185-3, статтями   185-7,  185-10,  188-22,  203  -  206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7- 212-20 – у триденний  строк,статтями 46-1, 51 і 176 — у п'ятиденнийстрок, а статтями 101-103 КУпАП — у семиденний строк.
     Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ проадміністративні правопорушення.

96. Структура адміністративного  права

Структура адміністративного права – це внутрішня будова галузі.

Класифікація за масштабністю дії норм:

В адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальнучастину.

Загальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення,що розкривають:

поняття публічного управління, його риси і принципи та співвідношення з виконавчою владою; поняття адміністративного права; зміст адміністративно – правових норм і відносин; визначають адміністративно – правовий статус суб’єктів адміністративного права; сутність методів і форм управління; склад адміністративного правопорушення і сутність відповідальності за його вчинення; зміст адміністративного процесу;

Особлива частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення,що розкривають сутність і зміст регулюючого впливу на економіку, соціально –культурну, адміністративно – політичну та міжгалузеву сфери.

Спеціальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення,що регулюють адміністративно – правову діяльність суб’єктів управління.

Класифікація за правовою природою норм:

інститут державної служби інститут адміністративної відповідальності інститут місцевого самоврядування інститут адміністративної деліктології  адміністративно – процесуальний інститут Дозвільний інститут, інститут ліцензування.

97.Суб’єктадміністративного проступку. Види спеціальних суб’єктів.

САП– є  осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склададміністративного проступку.

Таким чином, суб’єктом адміністративного проступку є той, хтойого вчинив.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб’єкта,можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь – яка особа, що піддаєтьсяадміністративному стягненню. У першу чергу до них  належать вік і осудність.

Спеціальними визнаються такі, що вказують на особливості правового становищасуб’єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб,забезпечуючи тим самим справедливу правову оцінку вчиненого діяння.

Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що визначають:

особливості трудової діяльності та службового становища. Протиправну поведінку в минулому. Інші особливості суб’єкта.

За загальним правилом спеціальні ознаки мають тимчасовий характер, вонимобільніші, особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.

Особливості спеціальних ознак:

властиві лише окремим групам громадян. відображають специфіку їх правового статусу. виникають на основі індивідуальних актів управління або інших юридично значущих дій повноважних органів. динамічніші ніж загальні ознаки. містяться у статтях Особливої частини КУпАП. закріплюються законодавцем з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій

Адміністративному праву відомі загальні, спеціальні та особливі суб’єктиадміністративного правопорушення.

98. Суб’єктивна сторона адміністративного проступку.

Суб’єктивна сторона адміністративного проступку полягає у психічному ставленні суб’єкта довчиненого антигромадського діяння. Основною ознакою є вина.

Винаохоплює дві можливі форми стану психіки: умисел (прямий і непрямий) інеобережність (самовпевненість і недбалість).

 Прямий умисел  — це коли особа усвідомлює протиправність свогодіяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків.

Непрямий умисел – коли особа усвідомлює протиправність свого діяння,передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускаєїх настання. 

Самовпевненість – це передбачення можливості настання шкідливихнаслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.

Недбалість – це не передбачення настання шкідливих наслідків, але зобов’язання іможливість їх передбачити.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленнюмета правопорушення.

Мета– це уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про тібажані наслідки, що мають настати в результаті здійснення проступку.

99.Територіальна підсудність адміністративних справ

1.Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом замісцезнаходженням відповідача.

2.Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії,а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень,    які  стосуються   інтересів   конкретної   особи, вирішуються  адміністративними  судами   за   місцем   проживання (перебування, знаходження) позивача.

3. Адміністративні     справи     з     приводу   оскарження нормативно-правових актів Президента України,  Кабінету  Міністрів України, міністерства  чи  іншого  центрального органу виконавчої
влади,  Національного банку України  чи  іншого  суб'єкта  владних повноважень, повноваження  якого  поширюються  на  всю  територію України;  адміністративні справи, відповідачем у якихє закордонне
дипломатичне чи консульське представництво України,  їхня посадова чи службоваособа;  а також адміністративні справи про  анулювання реєстраційного  свідоцтва   політичної   партії,   про   заборону
(примусовий розпуск,  ліквідацію)  політичної партії  вирішуються окружним  адміністративним  судом,  територіальнаюрисдикція якого поширюється на місто Київ.

4. У  разі   невизначеності   територіальної підсудності адміністративної  справи  така  справа  розглядається місцевимадміністративним судом за вибором позивача.

 

100. Управління освітою

Освіта– основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічногорозвитку суспільства і держави.

Центральним  органом державної виконавчої влади, якийздійснює керівництво у сфері  освіти є Міністерство освіти і науки.

Міністерства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з МОН берутьучасть у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійноїпідготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитаціїзакладів освіти, здійснюють контрольні функції з додержання вимог щодо якостіосвіти, забезпечують зв’язок із закладами освіти та державними органами іншихкраїн з питань, що належать до їх компетенції, організують впровадження упрактику досягнень науки і передового досвіду.

Вища атестаційна комісія – організує і проводить атестацію наукових і науково– педагогічних кадрів, керує роботою з присудження наукових ступенів,присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника. ВАК є центральниморганом державної виконавчої влади, підвідомчим КМУ.

МОН АРКздійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених докомпетенції МОН, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

Державну політику в галузі освіти на місцях здійснюютьмісцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Дошкільна освіта і виховання здійснюється у сім’ї, дошкільних закладах освіти увзаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’ядітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних дляподальшого навчання.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості,її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійнесамовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеногосуспільними, національно – культурними потребами обсягу знань про природу,людину, суспільство і виробництв, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти іспрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентськоїмолоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійномувизначенні.

Професійно – технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно доїх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку,здобуття громадянами освітньо – кваліфікаційних рівнів відповідно до їхпокликань, інтересів і здібностей, вдосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Види вищих закладів: університет, академія, інститут, консерваторія,коледж, технікум.

Структура вищого закладу освіти: інститут, науково – досліднийінститут, факультет, кафедра, секція.

101.Урпавління у сфері внутрішніх справ

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері внутрішніх справє Міністерство внутрішніх справ України. МВС реалізує державну політику у сферізахисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави відпротиправних посягань, організує та координує діяльність овс з боротьби зізлочинністю, з охорони громадського порядку та забезпечення громадськоїбезпеки.

Основні завдання МВС:

участь у розробці і реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю; організація і координація діяльності овс із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства; забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи; організація роботи, пов’язаної із забезпечення безпеки дорожнього  руху; здійснення на договірних засадах майна всіх форм власності; визначення основних напрямів удосконалення роботи овс, надання їм організаційно – методичної та практичної допомоги; забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу овс, працівників і військовослужбовців системи Міністерства;  підготовка овс та внутрішніх військ для інтеграції  України до ЄС.

МВС здійснює керівництво в двох головних формах: централізованекерівництво і безпосереднє оперативне управління.

Найважливішою складовою частиною ОВС є міліція. Вона складається зпідрозділів: кримінальна, громадської безпеки, транспортна, ДАІ, охорони,спеціальна.

102.Урядові органи державного управління

Орган державного управління – це структура, яка реалізує управлінські функціїдержави.

Урядовий орган  державного  управління   діє у  складі  міністерства,  іншого  центрального  органу
виконавчої  влади  і підпорядковується йому.

Урядовийорган у своїй діяльності  керується  Конституцією та законами України,  актамиПрезидента України і Кабінету   Міністрів   України,   наказами   центрального  органу виконавчої влади та положенням про нього.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на  утримання   органів   виконавчої   влади,   може утворювати урядові  органи  державного  управління (департаменти, служби, інспекції).  Ці  органи  утворюються  і  діють  у  складі відповідногоцентрального органу виконавчої влади.

 Урядові органи  державного управління здійснюють:

управління окремими підгалузями або сферами діяльності;  контрольно-наглядові функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і
юридичних осіб.

Урядовий орган:

·    у межах  своєї компетенціїбере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сферідіяльності центрального органу виконавчої влади;

·     здійснює в    установленому  порядку   управління   окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема в межах,  визначених центральним    органом   виконавчої   влади,   управління  майном підприємств,  установ  та  організацій,  що  належать   до   сфериуправління центрального органу виконавчої влади;

·    виконує відповідно   до  законодавства  контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сферідіяльності;

·     здійснює регулятивні тадозвільно-реєстраційні  функції  щодо фізичних та юридичних осіб;

·    узагальнює практику  застосування  законодавства,  розробляє пропозиції  щодо  його  вдосконалення і  вносить  їх  на  розгляд керівника центрального органу виконавчої влади;

·     здійснює інші  функції, що  випливають з покладених на нього завдань.

 Керівники урядових     органів     державного      управлінняпризначаються   на   посади  та  звільняються  з  посад  Кабінетом МіністрівУкраїни за поданням керівника відповідного  центрального органу виконавчої влади.
 
     Положення про    урядовий    орган    державного   управління затверджуєтьсяКабінетом Міністрів України

 

103.Форми державного управління.

Форма державного управління – це зовнішньо виражена дія – волевиявлення суб’єктауправління, здійснене у рамках режиму законності та його компетенції для досягненняуправлінської мети.

Державна влада не може реалізовуватися сама по субі, вона має бутипредставлена певними діями, які сприймаються як такі, що містять державно –владні накази керуючого впливу.

Види форм:

За значенням наслідків:

Правові – це форми, використання яких спричиняє виникнення юридичного ефекту. Неправові – це форми, які безпосередньо юридичного значення не мають і не спричиняють виникнення адміністративно – правових відносин.

За способом реалізації методів управління:

Видання нормативних актів управління Видання ненормативних актів управління Укладення адміністративних договорів Здійснення реєстраційних та інших юридично значущих дій Провадження організаційних дій Виконання матеріально – технічних операцій

105.Центральні органи виконавчої влади із спеціальнимстатусом

Центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом має визначеніКонституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодонього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації,ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільненнякерівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади ізспеціальним статусом очолює його голова.

Міліція в  Україні  -  державний  озброєний орган виконавчої влади,  який  захищає життя,  здоров'я, права і свободи громадян,
власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправнихпосягань.

Основнимизавданнямиміліціїє: забезпечення особистої безпеки громадян,  захист  їх  прав  і
свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення;  охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань;    виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;  участь у поданні соціальної та правової допомоги  громадянам, сприяння  у  межах   своєї    компетенції    державним    органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених  на них законом обов'язків. Міліція є  єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства  внутрішніх справ  України, виконує адміністративну, профілактичну,  оперативно-розшукову,   кримінально-процесуальну, виконавчу  та  охоронну  (на договірних  засадах)  функції.  Вона складається з підрозділів:

·    кримінальної міліції; 

·    міліції громадської безпеки;

·    місцевої  міліції; 

·    транспортної міліції;

·    державної автомобільної інспекції;  

·    міліції охорони;

·    судової  міліції;      

·    спеціальної міліції.    

Для   забезпечення   громадського   порядку   на  об'єктах  і територіях,  які  мають  особливе народногосподарське значення або
постраждали   від   стихійного   лиха,  екологічного  забруднення, катастрофи,  Міністерством  внутрішніх  справ  України  з дозволу Кабінету   Міністрів   України   можуть   створюватись  спеціальні підрозділи міліції.