Реферат: Адміністративна відповідальність

Содержание

 

Вступ                                                                                                                                              3

1. Адміністративнеправопорушення                                                                              4

2. Склададміністративного правопорушення                                                                9

3. Адміністративнавідповідальність                                                                               16

Висновок                                                                                                                                        22

Список використаноїлітератури                                                                                                 23

Вступ

 

Ключове місце у правовому забезпеченні адміністра­тивноїреформи посідає адміністративне право — найваж­ливіша фундаментальна галузьправової системи України. Воно базується на положеннях Конституції України,зако­нодавчих актах Верховної Ради, актах Президента та Уряду країни, актахцентральних і місцевих органів державної виконавчої влади і тісно пов'язано зтеоретичними поло­женнями таких суміжних юридичних дисциплін, як теорія державиі права, конституційне (державне) право, цивіль­не право, кримінальне право,кримінальний процес, кри­мінологія, трудове право та інших.

Адміністративне право органічно пов'язано з виконав­чоювладою та державним управлінням. Воно виступає обов'язковим інструментом, задопомогою якого здійснюється реалізація державної виконавчої влади у формі дер­жавногоуправління. Його норми є правовою основою по­будови й ефективногофункціонування найбільш активної та потужної державної підсистеми — апаратудержавного управління.

Безпосередньо нормами адміністративного права вста­новлюютьсядержавно-владні управлінські правовідноси­ни та закріплюються права і обов'язкигромадян, а також інших суб'єктів, що не мають владних повноважень, у від­ношенняхз представниками держави; встановлюються ор­ганізаційні та правові засадифункціонування всієї систе­ми державної адміністрації; здійснюється розподілповно­важень між органами державного управління та їх структурними одиницями;визначаються принципи, мето­ди, форми державно-управлінської діяльності.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства ме­тоюадміністративно-правового регулювання є встанов­лення і регламентація такихвзаємовідносин громадян, якими кожній людині має бути гарантовано реальне до­держанняі охорона у сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а такожефективний захист цих прав і сво­бод у випадках їх порушення.

В адміністративному праві традиційно виділяють двічастини — Загальну та Особливу.

Загальна частина адміністративного права об'єднуєнорми, якими закріплюються основні принципи держав­ного управління, регулюєтьсяправове положення його суб'єктів, визначаються методи та форми виконавчо-роз­порядчоїдіяльності, встановлюється адміністративна від­повідальність, регламентуютьсяпроцесуально-процедурні питання у сфері державного управління.

Особлива частина адміністративного права об'єднуєнорми, якими закріплюються правові основи виконавчо-розпорядчої діяльностідержави в адміністративно-полі­тичній сфері, в сферах економіки ісоціально-культурного будівництва, підприємництва, міжгалузевого управління, атакож забезпечення законності в державному управлінні.

Зміст Загальної та Особливої частин адміністративногоправа взаємозалежні і складають єдине ціле.

1.Адміністративне правопорушення

 

Поняття адміністративного правопорушення. Пра­вопорушення,як це випливає з самого терміна, є пору­шенням права, акт, що суперечить праву,його нормам, за­кону. Скоїти правопорушення — означає порушити право.

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дій­сностізавжди конкретне і має риси, що дозволяють розме­жовувати кримінальніправопорушення (злочини), адмі­ністративні правопорушення, порушенняцивільного, тру­дового законодавства тощо.

Конкретність кожного правопорушення полягає в то­му,що воно здійснюється конкретною особою, у певному місці, у певний час, порушуєконкретну норму конкрет­ної галузі права, характеризується точно визначенимиознаками.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які зними пов'язані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Неє винятком щодо цього й ад­міністративне право, більше того, тількиадміністративне й кримінальне законодавство містять статті, в яких закріпле­непоняття відповідного правопорушення. У Криміналь­ному кодексі України це ст- 7«Поняття злочину», в Ко­дексі України про адміністративніправопорушення — ст. 9 «Поняття адміністративного правопорушення».

У законодавстві інших галузей права подібних статейнемає. Тому визначення відповідних видів правопорушень можна знайти лише внауковій літературі.Загальне поняття адміністративного правопорушення, як вжезазначалося, дає ст. 9 Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення. Вній розкривається його матеріальний зміст, юридична природа і соціальна сут­ність,а також визначаються важливі ознаки.

Відповідно до даної статті, адміністративним правопо­рушенням(проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чибездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність,права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за якузаконодавством передбачено адміністративну відпо­відальність.

Необхідно зазначити, що до прийняття нині діючогоКодексу (прийнято 7 грудня 1984 р., введено в дію 1 черв­ня 1985 р.)законодавство України визначення адміністра­тивного правопорушення не містило.У рамках колишньо­го СРСР поняття адміністративного правопорушення назаконодавчому рівні вперше було сформульоване в Осно­вах законодавства СРСР ісоюзних республік про адмініст­ративні правопорушення, що були прийняті 23жовтня 1980 р. До цього часу визначення адміністративного пра­вопорушення булотільки в науковій літературі.

Так, правила користування засобами морського транс­портудосить великі і містять значну кількість приписів, які зобов'язують особуздійснювати чи не здійснювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів зцих пра­вил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у невстановленихмісцях на судні) спричиняє накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КпАП).

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного пра­вопорушенняє об'єкт посягання. Це діяння, що посяга­ють на державний чи громадськийпорядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управ­ління.Конкретні об'єкти, посягання на які роблять діяння адміністративнимправопорушенням, визначені статтями 41—212 Особливої частини КпАП.

Дослідження юридичної природи адміністративногоправопорушення, з'ясування його сутності й змісту пов'я­зане з питанням йогогромадської безпеки.

На відміну від цього визначення злочину, визначенняадміністративного правопорушення (ст. 9 КпАП) не вказує на його громадськунебезпеку. Більше того, термін «гро­мадське небезпечний вчинок»стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливаєприпущення, що громадська небезпека не визнана універ­сальною властивістю усіхадміністративних правопору­шень (проступків), а матеріальною, загальною їхознакою є те, що вони «посягають на ...», тобто завдають збитків(заподіюють шкоду) державному і громадському порядку, власності, правам ісвободам громадян, установленому по­рядку управління.

Водночас підстав для ствердження, що адміністративніправопорушення не належать до діянь громадське небез­печних, не так багато, якдля того, щоб зробити протилеж­ні висновки.

Багаторічна дискусія з цього приводу за участю спеці­алістіву галузі адміністративного, кримінального, цивіль­ного права, теорії права,кримінології підстав для одно­значного висновку не дає. Отже, з даного питанняв юри­дичній науці найрельєфніше визначились дві позиції.

Особливою частиною даного Кодексу, але черезмалозначущість не є громадське небезпечними. Отже, зазначають вони, у правічітко закріплено, що малозначущий протип­равний вчинок не є громадськенебезпечним і не може розглядатися як злочин.

Виходячи з цього положення, можна зробити двависновки.

Перший: ознака суспільної небезпеки властива тількизлочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості.

Другий: адміністративні правопорушення (проступки) неявляють собою суспільної небезпеки; це суспільне шкідливі, антигромадськіявища. Тому й відрізняються злочини від.адміністративних правопорушень тим, щозло­чини — діяння суспільне шкідливі, а адміністративні пра­вопорушення —діяння лише шкодочинні.

Прихильники оцінки адміністративних правопорушень якдіянь, що являють собою певну суспільну небезпеку (А. Трайнін, А. Сахаров, М.Шаргородський, А. Піонтков-ський, Н. Малеїн, Є. Додін, Л. Коваль та ін.)виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, й ад­міністративніправопорушення, й дисциплінарні провини, й цивільні правопорушення є до певноїміри суспільне не­безпечними діяннями. Тому суспільна небезпека — це оз­нака,властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільноїнебезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небез­пеки.Адміністративним (та іншим) правопорушенням во­на властива «меншою»,«невеликою», «невисокою», «не­значною» мірою і недосягає того рівня, з якого почина­ється застосування заходів кримінальноїрепресії.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників,міститься в ч. 2 ст. 1 КК, де йдеться про те, які суспільне небезпечні діяння єзлочинними. Звідси випливає обгрун­тований висновок, що поняття суспільненебезпечного ді­яння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всісуспільне небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплюють дану точку зору дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення яксоціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надтоумовні. Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншимисловами, досить розповсюджені випадки, коли одне й те саме діян­ня на одномупроміжку часу може розцінюватись як злочин, а на іншому — як адміністративнийпроступок, що тягне за собою покарання.

Так, у 1956 році оцібула встановлена адміністративнавідповідальність за дрібне хуліганство. Навіть якщо хулі­ганські вчинкипротягом року здійснювались однією й тією ж особою два, три і чотири рази,винний щоразу при­тягався лише до адміністративної відповідальності. У 1960 роціза третє дрібне хуліганство, здійснене протягом року, була введена кримінальнавідповідальність. 26 липня 1996 року була встановлена кримінальнавідповідальність за по­вторне дрібне хуліганство. У 1997 році кримінальну відпо­відальністьза дрібне хуліганство відмінили.

Нині, як і в 1956—1960 роках, дрібне хуліганство тягнеза собою лише адміністративні санкції.

Чи можна з цього зробити висновок, що в 1969 роцісуспільне небезпечним діянням стало третє дрібне хулі­ганство, в 1966 році —уже друге, а до 1977 року це право­порушення втратило суспільне небезпечнийхарактер? Чи відображають наведені правові метаморфози реальну зміну соціальноїзначущості відповідних діянь? Ні. За вказаний проміжок часу властивостідрібного хуліганства майже не змінилися, а от їх правова оцінка зміниласясуттєво.

Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, ви­раженогоу праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, атакож ситуацією, що в ньому склалася.

Тому мав рацію М. Шаргородський, коли ще в 1968 ро­ціписав, що між різними категоріями правопорушень об'єк­тивно існує лишекількісна відмінність у ступені суспільної небезпеки, а якісну відмінністьнадає законодавець1.

По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого пра­вопорушенняможна робити висновок з урахуванням його поширення та результативності боротьбиз ним. Тут важко не погодитися з Л. Ковалем, який у зв'язку з цим відзна­чає,що окремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд у громадському транспорті безквитка, торгівля у невстановленому місці тощо, можливо, й не мають чітковираженої суспільної небезпеки. Однак у своїх сукупності та поши­ренні вони,без сумніву, набувають суспільне небезпечно­го характеру1.

Додати до цього можна тільки таке. Встановлюючи адміністративнувідповідальність за ті чи інші діяння, за­конодавець обов'язково бере до увагиїх поширення і не­обхідність боротьби не з окремо взятими випадками, а зявищами, які не можна розцінювати як прояв обставин, що випадково склалися,через виникнення небезпеки для суспільних відносин, які відповідають інтересамдержави. Якби це було не так, то не було б необхідності боротися з такимидіяннями, як торгівля у невстановлених місцях тощо.

Незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми сус­пільноїнебезпеки адміністративних правопорушень, мож­на констатувати спільністьпоглядів її учасників у визнанні негативного характеру усіх правопорушень.Негативна ж оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шкоди і суспільноїнебезпеки. Тому виникає необхідність з'ясувати співвідношення таких понять, як«шкодочинність» і «суспільна небезпека».

Отже, суспільна небезпека правопорушень (злочинів іадміністративних проступків) полягає саме в тому, що во­ни завдають шкодиправопорядку, громадським і особис­тим інтересам. Шкідливі наслідки мають яккримінальні, так і адміністративні правопорушення. Нешкідливих або байдужих длядержави, суспільства, громадян правопору­шень не існує. Не може бутиправопорушень суспільне «корисних» або суспільне«безпечних». Усі вони тільки суспільне небезпечні, а відрізняютьсялише ступенем зав­даної шкоди, тобто ступенем шкодочинності, й саме тому різніза ступенем суспільної небезпеки.

Відмінність адміністративного правопорушення відзлочину і дисциплінарного проступку. Розмежування злочинів, адміністративних ідисциплінарних правопору­шень має не лише теоретичне (навчальне, пізнавальне),а й велике практичне значення.

Правильне вирішення цього питання у кожному кон­кретномувипадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначеннямзасобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійсненняадміністративного правопорушення буде притягнута до кримінальноївідповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину — до адміністративної, —іміджу правової системи буде завдано шкоди.

Принципові основи розв'язання проблеми відмежуван­няадміністративних правопорушень від злочинів містять­ся в ст. 9 КпАП і ст. 7 ККУкраїни.

Отже найголовнішим критерієм розмежування адмі­ністративнихправопорушень є ступінь суспільної небезпе­ки. Керуючись саме цим критерієм,законодавець відно­сить одні діяння до проступків, інші — до злочинів, івключає їх склад до відповідних кодексів.

Викладене дозволяє назвати й першу ознаку, за якоюрозмежовують злочини й адміністративні проступки. Цією ознакою буде введенняскладу правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення,або в Кримінальний кодекс.

Злочин — це діяння, яке передбачене кримінальним за­коном.Адміністративний проступок — діяння, передбаче­не нормою адміністративногоправа. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад ад­міністративнихпроступків — як законами, так і підзаконними актами. Так, Положення прообласну. Київську, Севастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня1995 р.) надає цим органам державної виконавчої влади повноваженнязатверджувати правила, за порушення яких передбачена адміністративнавідповідальність, ст. 152 (по­рушення правил благоустрою), ст. 159 (порушенняправил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громад­ських місцях) КпАПУкраїни.

Це друга характерна ознака.

Третя характерна ознака полягає в тому, що за скоєнняадміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичноюприродою, характером втрат, які заз­нає правопорушник, важкості наслідківзаходи державного примусу.

За скоєння адміністративних правопорушень передба­ченіадміністративні стягнення. Ст. 24 КпАП до них відно­сить: 1) попередження; 2)штраф; 3) сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення абобезпосеред­нім об'єктом правопорушення; 4) конфіскація предмета, який ставзнаряддям вчинення або безпосереднім об'єк­том правопорушення; 5) позбавленняспеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортнимизасобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адмі­ністративний арешт; 8)видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

За скоєння кримінальних злочинів передбачені пока­рання.До них ст. 23 КК, зокрема, відносить: позбавлення волі, заслання, вислання,штраф тощо, а ст. 24 КК вста­новлює виняткову міру покарання — смертну кару.

Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мі­роювідповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника іпопередження правопорушень. Тому заборонні норми КпАП сформульовані такимчином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якоїзастосовується покарання.

Згідно зі ст. 22 КК, покарання — це перш за все караза вчинений злочин. Покарання виступає як засіб для досяг­нення виправної іпревентивної мети покарання. Пока­рання тягне за собою судимість.

Четверта характерна ознака полягає в тому, що кримі­нальнісправи розглядають тільки суди, і лише суд визна­чає і призначає те чи іншепокарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КлАП надає понадЗО суб'єктам (статті 218—244).

П'ята характерна ознака полягає в пріоритеті кримі­нальноївідповідальності.

Одне й те саме діяння не може бути одночасно і злочи­ном,і адміністративним проступком. У ч. 2 ст. 9 КлАП чітко встановлено, щоадміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом,настає, як­що ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповіднодо чинного законодавства кримінальної відпо­відальності.

Однак правоохоронна практика свідчить, що досягтиідеально диференційованого підходу до розмежування зло­чину й адміністративногопроступку неможливо. Тому за­конодавець установлює пріоритет кримінальноївідпові­дальності: якщо діяння містить ознаки й злочину, й про­ступку, воновизнається злочином, а винний притягаєтья до більш суворої відповідальності.Накласти на нього за те саме діяння й адміністративне стягнення не можна. Разомз тим, притягнення особи до адміністративної відповідаль­ності не перешкоджаєпорушенню за даним фактом кримі­нальної справи. Отже, адміністративнестягнення, накла­дене раніше за те саме діяння, повинне бути або відмінене, абовраховане при обранні судом міри покарання.

Є правопорушення, які завжди кваліфікувалися і будутькваліфікуватися як адміністративні проступки. Наприклад, безбілетний проїзд вавтобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбалезберігання паспорта, що спричинило його втрату. В подібних ситуаціях передправозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку йзлочину.

Разом з цим, відомо багато правопорушень, які залежновід ряду обставин можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У такихвипадках, щоб полегшити розмежу­вання складів проступків і злочинів,забезпечити правиль­не застосування санкцій, законодавець закріплює у скла­дахконкретні ознаки.

Так, незаконне полювання (ст. 161 КК) кваліфікуєтьсяяк злочин, якщо діяння вчинене повторно, після притяг­нення винного доадміністративної відповідальності (ст. 85 КпАП);

Порушення правил щодо боротьби з хворобами ташкідниками рослин кваліфікується як злочин (ст. 158 КК), якщо таке діянняпризвело до тяжких наслідків. Як­що таких наслідків немає, то діяннярозцінюється як адмі­ністративне правопорушення (ст. 105 КпАП);

Порушення правил охорони ліній зв'язку і пошкоджен­нялінійних і кабельних споруд зв'язку є адміністративним правопорушенням,передбаченим ст. 147 КлАП. Якщо ж ці дії спричинили переривання зв'язку, товони розціню­ються як злочин (ст. 2051 КК);

Потрава посівів і пошкодження насаджень, скоєні нав­мисно,які завдали значної шкоди, — діяння, що тягне за собою кримінальне покарання(ст. 159 КК), а скоєні не­навмисно — адміністративне покарання (ст. 104 КпАП);

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху таексплуатації транспорту (ст. 215 КК) відрізняється від ад­міністративнекараного (статті 123, 124, 125, 128) такою ознакою, як завдання потерпіломулегких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або суттєвих матеріальнихзбитків;

Проступок і злочин розрізняються також за способомскоєння діяння, формою провини, мотивом правопору­шення та іншими ознаками.

Значна подібність виявляється між адміністративними тадисциплінарними правопорушеннями. І ті й інші є незлочинними правопорушеннями.Їх розслідування, застосу­вання санкцій за їх скоєння здійснюються в процесі вико­навчо-розпорядчоїдіяльності. Ступінь суспільної небезпе­ки адміністративних і дисциплінарнихправопорушень практично рівнозначний. Підтверджує дану обставину те, що особи,на яких поширюється дія дисциплінарних ста­тутів, за адміністративніправопорушення несуть дисцип­лінарну відповідальність.

Мають вони й інші схожі риси (винність,протиправність).

Однак це різні правові явища. Суть відмінностей міжними у такому.

По-перше, вони мають неоднакову правову природу йнормативну базу. Адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві проадміністративні правопорушення, яке в даний час кодифіковане. Тут дано поняттяадміністратив­ного правопорушення, описані конкретні їх склади, вста­новленапідвідомчість, детально регламентуються процесу­альні питання.

По-друге, суб'єктом дисциплінарного проступку є члентрудового колективу (робітник, службовець), а суб'єктом контролю і примусу —керівник цього колективу,

Суб'єктом адміністративного правопорушення є грома­дянинабо посадова особа, у якого немає стійких організа­ційних зв'язків ізсуб'єктами контролю і примусу.

По-третє, дисциплінарний проступок складається з по­рушеннятих зв'язків, що покладені на особу як на члена трудового колективу й у зв'язкуз його роллю в цьому ко­лективі. Тому дисциплінарна провина — завжди порушен­нянаявної в організації дисципліни.

Адміністративне ж правопорушення полягає в пору­шеннізагальнообов'язкових правил, встановлених для всіх громадян незалежно від того,де вони працюють і яку ви­конують роботу. Правда, у ряді випадків трудові йадмі­ністративно-правові обов'язки можуть збігатися. Це стосу­ється водіїв,робітників торгівлі тощо. У таких випадках скоєні ними порушення є одночаснодисциплінарними і адміністративними.

По-четверте, за дисциплінарні проступки санкції довинного застосовуються керівником того колективу, чле­ном якого є правопорушник(директором підприємства, ректором вузу, командиром частини), або вищестоящимначальником. За адміністративні правопорушення стяг­нення накладаютьсясуб'єктом функціональної влади.

2.Склад адміністративного правопорушення

 

Поняття складу адміністративного правопорушен­ня.Вчення про склад правопорушення займає одне з цен­тральних місць вадміністративно-правовій науці і має ве­лике практичне значення. По-перше, воносприяє вияв­ленню найбільш істотних ознак антигромадських діянь, їхньомурозмежуванню і встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає правовиморганам правильно кваліфікувати правопорушення й обирати адекватні їм за­ходивпливу; по-третє, дозволяє зрозуміти закон, допома­гає навчанню юристів іправовому вихованню громадян.

Так що ж таке склад проступку? Як він співвідноситьсяіз самим правопорушенням?

Адміністративне правопорушення — це конкретне діян­ня(факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у ре­альній дійсності.

Склад адміністративного правопорушення — це абст­рактнийопис діяння (події, факту, явища). Такий опис яв­ляє собою фіксацію в законінайбільш типових, що часті­ше за все зустрічаються, характерних ознакпроступку. Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного або мож­ливогодіяння.

Реальність значно повніша, яскравіша, життєвіша, ніжйого абстракція, тобто склад. Однак для висновку про те, є або ні якесь діянняпроступком, його потрібно сполучи­ти, порівняти з цією абстракцією.«Накласти» абстрактний опис (склад) на конкретну подію. Якщо вреальному діянні виявляються ознаки, зафіксовані в складі (абстракції), то йоготреба визнати правопорушенням.

Таким чином, під складом адміністративного правопо­рушеннярозуміється встановлена адміністративним зако­нодавством сукупність об'єктивнихі суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративнимправопорушенням.

Кодекс України про адміністративні правопорушеннявизнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктив­них і об'єктивнихознак) адміністративного правопору­шення як обставини, що виключає провадженняу справахпро адміністративні правопорушення. Це рівнозначно ви­знанню того, щодіяння без таких ознак не є проступком.

Щодо цього виникає питання: скільки ознак у право­порушення,які ці ознаки за своїми юридичними власти­востями, які з них є обов'язковимидля визнання діяння адміністративним проступком, тобто утворюють його склад.

Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушен­нямає величезну кількість ознак, що виділяють його із за­гальної маси проступківі роблять особливим, специфіч­ним явищем реальної дійсності.

За своїми юридичними властивостями ці ознаки поді­ляютьсяна: а) які мають юридичне значення (юридичне значущі); б) які не маютьюридичного значення (юридич­не незначущі).

Наприклад: при вчиненні дрібного розкрадання (ст. 51 КпАП)вартість викраденого має юридичне значення, а зріст правопорушника, його стать,комплекція, родинний стан, матеріальний стан тощо такого значення не мають,тобто друга ознака юридичне незначуща.

Юридичне знащучі ознаки у свою чергу поділяються надві групи: по-перше, ознаки, які входять до складу про­ступку (описані взаконі) або конструктивні ознаки; по-друге, ознаки, які не входять до складупроступку.

До другої належать обставини, що пом'якшують (ст. 34),обтяжують (ст. 35), виключають (ст. 17) відпові­дальність тощо.

Наявність у діянні конструктивних (які утворюютьсклад) ознак і робить те або інше діяння адміністративним правопорушенням.Більш того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно міститьвсі ознаки складу (відсутність хоча б однієї з них означає відсутністьскладу вцілому). Всі інші його ознаки на таку кваліфіка­цію не впливають.

Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці ознакиповинні бути закріплені (описані) у законі. Засіб, за допо­могою якогозазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміннясутності складу адмініст­ративного правопорушення.

Існує, як мінімум, дві точки зору на дану проблему.

Відповідно до першої, ознаки складу проступку закріп­люютьсяв статтях Особливої частини КпАП1. Дана точка зору вважаєтьсяпомилковою, виходячи з таких підстав.

По-перше, вона грунтується на ототожненні статтіОсобливої частини з нормою закону, що визначає склад проступку. Варто зауважити,що проблема співвідношення норми права і статті нормативного акта давнопривертає увагу вчених-юристів. Тут найбільш плідними виявилися дослідженняпредставників кримінального права. З їхніми висновками про те, що стаття законуможе бути частиною норми, а норма може міститися в ряді статей і навіть у рядізаконодавчих актів, оскільки норма — це правило, а стаття законодавчого акта —лише форма викладу думки законо­давця і форма вираження його державної волі,важко не погодитися.

По-друге, аналіз Особливої частини КпАП показує, щодиспозиції будь-якої статті не містять повного переліку всіх ознак складу.Наприклад, у них немає вказівок на вік правопорушника, його осудність, намір іт. п. Ці ознаки, будучи загальними для всіх адміністративних правопору­шень,закріплюються нормами Загальної частини КпАП.

Відповідно додругої точки зору, адміністративно-пра­вова норма, що закріплює складпроступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КпАП. Загальначастина закріплює ознаки, що є обов'язковими для будь-якого проступку (вік, задосягнення якого настає адмініст­ративна відповідальність; форми вини), і встаттях Особ­ливої частини не фігурують. Особлива частина закріплює конкретні(особливі) ознаки адміністративних правопору­шень. Таке «розчленування»адміністративно-правової норми за статтями Загальної й Особливої частинздійснено з єдиною метою: щоб десятки разів не повторювати за­гальні ознаки привизначенні діяння адміністративного правопорушення.

Наприклад, ст. 148 КпАП застерігає: «Пошкодженнятаксофонів — тягне за собою накладення штрафу». Дана стаття означає, якщоосудна особа, яка досягла 16 років, умисно пошкоджує телефон-автомат, токомпетентний ор­ган вправі накласти на неї адміністративне стягнення у ви­глядіпопередження або штрафу. Отже, відповідно до цієї точки зору, з'ясування складубудь-якого адміністративно­го правопорушення в обов'язковому порядку міститьана­ліз статей Загальної й особливої частин КпАП.

Саме ця точка зору, на нашу думку, щонайкраще відпо­відаєсьогоднішнім потребам науки і практики.

Усі ознаки складу адміністративного правопорушеннявзаємопов'язані і взаємозалежні, тобто їхня сукупність яв­ляє собою ціліснесистемне утворення. Візьмемо для при­кладу дрібне розкрадання (ст. 51 КпАП).Самі по собі такі його ознаки, як державне або колективне майно, намір,досягнення 16-річного віку тощо, взяті як окремо, так і в сукупності, нічоговартого осуду не містять. Але коли вони об'єднуються законодавцем у відповіднійнормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед нами виникає юридичнамодель адміністративного правопорушення (його склад).

З визнання такої властивості складу, як цілісність,вип­ливає дуже важливий висновок: якщо в діянні немає хоча б однієї з ознак, щомістяться в складі, то в ньому немає і цього складу, тобто воно не може бутикваліфіковане за конкретною статтею, на основі норми права, що закріп­лює данийсклад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або немає ніякого.

Велике практичне значення має виділення постійних іперемінних ознак складів правопорушень.

Постійними вважаються ті, що чітко визначені право­воюнормою, теорією або усталеною практикою. Наприклад, чітко зафіксований змістпонять: «вік настання відпо­відальності», «піднаглядний»,«контрабанда», «безквитко­вий проїзд», «транспортнийзасіб», «пішохід», «торгівля з рук» тощо.

Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не за­фіксований.Перший різновид становлять ті ознаки, що містяться в бланкетних нормах ізмінюються підзаконними актами, наприклад, законом установлена відповідаль­ністьза порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107), торгівлі спиртними напоями(ст. 156), благоустрою насе­лених пунктів (ст. 152), тримання собак і кішок(ст. 154), охорони ліній і споруд зв'язку (ст. 147), адміністративного нагляду(ст. 187) і т. д. Ці правила можуть установлювати­ся, змінюватися,скасовуватися органами управління, що тягне зміну ознак відповідних складів.

Так, останніми роками значні зміни спостерігалися вконкретних ознаках такого складу, як порушення правил торгівлі спиртниминапоями: встановлювалися і ска­совувалися обмеження часу і місця торгівлі, нормвід­пуску, заборонявся продаж спиртного особам у робочому одязі і т. п.

Більш того, на основі цих правил шляхом прийняттяіндивідуальних актів управління можуть встановлюватися обмеження для конкретнихосіб. Недотримання таких об­межень означає порушення самих правил, а звідси іпору­шення відповідних статей КпАП.

Так, начальник органу внутрішніх справ на підставі ст.10 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими змісць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. має право своєю постановоювстановити для під­наглядного такі обмеження: а) заборона виходу з будинку(квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б)заборона перебування у визначе­них місцях району (міста); в) заборона виїзду чиобмежен­ня часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разівна місяць.

Ці обмеження можуть установлюватися як частково, так ів повному обсязі. Більш того, цей же начальник уже після встановлення обмежень,має право змінювати їх об­сяг як у бік його зменшення, так і в бік збільшення.

Порушення цих обмежень згідно зі ст. 11 Закону при­зводитьдо притягнення до відповідальності за ст. 187 КпАП, тобто за порушення правиладміністративного нагляду.

Другий різновид перемінних ознак — оцінні. Зміст та­кихознак у нормативному порядку чітко не визначається і питання про їх наявністьабо відсутність вирішується практичними працівниками з урахуванням конкретнихобставин. Тому значну роль у розкритті їхнього змісту відіграють теоретичнідослідження.

За ступенем узагальнення розрізняють ознаки: а) за­гальні;б) родові або видові; г) конкретні або одиничні.

Загальні властиві всім складам (протиправність, осуд­ність,вина та ін.).

Родові (видові) характерні для групи складів.Наприклад, для складів, що описують правопорушення в галузі стандартизації,якості продукції, метрології і сертифікації, специфічним буде об'єкт зазіхань —суспільні відносини, що складаються в даній сфері.

Характеризуючи ознаки, важко обминути одну цікавуобставину. Звичайно законодавець прямо називає ознаки проступку або точновказує на окремо прийняті і чинні норми, правила тощо, в яких вони містяться.Проте в од­ному випадку, чи то через очевидність факту, чи в резуль­татівідхилень від правил правотворчості, ознака виводить­ся логічним шляхом. Цестосується ст. 180 КлАП «Дове­дення неповнолітнього до станусп'яніння». У ній не сказано, з якого віку може наставати відповідальністьза дане правопорушення. Аналіз статті дозволяє зробити тільки один висновок: затакі дії відповідальність повинна наставати не з 16 років, як установленозагальними прави­лами (ст. 12 КпАП), а з 18 років — віку повноліття.

Види складів адміністративних правопорушень. Ви­вченняскладів адміністративних правопорушень немож­ливе без класифікації, безвиділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Найбільш вдалимиреко­мендуються такі класифікації:

1.Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні ікваліфіковані.

2.Залежно від характеру шкоди їх поділяють на матері­альні і формальні.

3.Залежно від суб'єкта проступку — на особисті і служ­бові (посадові).

4.Залежно від структури склади можуть бути однознач­ними й альтернативними.

5. Заособливостями конструкції вони поділяються на описові і бланкетні (відсильні).

Коротко зупинимося на характеристиці кожного з пе­реліченихвидів складів адміністративних правопорушень.

1.Основні і кваліфікаційні склади. Визнаючи те або інше діяння адміністративнимправопорушенням і встановлюю­чи за його вчинення санкцію, законодавецьвраховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бутирізний. Так, порушення водіями транспортних засо­бів правил проїзду залізничнихпереїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому ви­никлааварійна обстановка (ст. 123).

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому рядівипадків конструює кілька складів адміністративних про­ступків стосовно доодного типу діянь. Такі склади відріз­няються ступенем громадської небезпеки.На більш висо­кий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнятоназивати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобтотакими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими,тобто такими, що доповню­ють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. Занеобхідності законодавець доповнює склад кваліфікую­чими ознаками. За їхнаявності діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більшсуворе покарання. Склади з такими ознаками називають квалі­фікованими.

Тут необхідно зазначити, що кримінальне право, навідміну від адміністративного, крім основних і кваліфіко­ваних, знаєпривілейовні склади, тобто склади з пом'як­шуючими обставинами (для порівняння:ст. 94 КК — просте вбивство; ст. 95 КК — вбивство в стані сильного душевногохвилювання; ст. 93 КК — вбивство з обтяжую­чими обставинами).

2.Матеріальні і формальні склади. До матеріальних на­лежать склади, у яких: а)міститься така ознака, як наста­ння шкідливих матеріальних наслідківантигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, щоспричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу в результаті підпалу (ст. 77),дрібне розкрадання державного майна (ст. 51); б) описується дія, що обов'язковоспричи­няє шкідливі наслідки, хоча останні законом і не названі: потрава посівів(ст. 104), введення в експлуатацію підпри­ємств без спорудження пристроїв, щозапобігають забруд­ненню вод (ст. 59), завідомо неправдивий виклик аварій­нихслужб (ст. 183).

До формальних (термін умовний) відносять склади, вяких немає ознаки настання шкідливих матеріальних на­слідків. Наприклад,проживання за недійсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у військовийкомісаріат (статті 210, 2111), порушення правил в'їзду в прикордонну зону (ст.202), прийняття паспорта в заставу (ст. 201).

Необхідно підкреслити, що вчинення проступку, пе­редбаченогостаттею КпАП, що містить формальний склад, нерідко тягне настання майновогозбитку. Наяв­ність збитку в таких випадках не є конструктивною озна­кою складу,але враховується при визначенні розміру стяг­нення. Наприклад,непідготовленість установок, що вико­ристовують газ, до роботи на резервнихвидах палива (ст. 103), пуск газу без дозволу органів державного газово­гонагляду (ст. 101), порушення технічних умов на вико­нання будівельно-монтажнихробіт (ст. 96), порушення інструкцій з безпечного ведення робіт у промисловості(ст. 93).

Завершуючи характеристику матеріальних і формаль­нихскладів адміністративних правопорушень, зазначимо, що в кримінальному праві вці поняття вкладається трохи інший зміст. Під матеріальними складами тутрозуміються ті, в яких момент закінчення злочину зв'язуєтья з наста­ннямсуспільне небезпечних наслідків (за вбивство особа притягується лише в томувипадку, якщо в результаті його дій настала чия-небудь смерть); під формальними— ті, у яких настання суспільне небезпечних наслідків не є озна­кою, тобто длявизнання злочину з таким складом достат­ньо встановити, що зроблено забороненезаконом діяння. До таких злочинів належить, наприклад, незаконне носін­нявогнепальної зброї, відповідальність за яке передбачена ст. 22 КК.

Отже, об'єктом адміністративного проступку визнають­сясуспільні відносини, урегульовані правовими нормами, які охороняютьсяадміністративними санкціями. Коли ми говоримо про об'єкт проступку як елемент(сторону) його складу, то маємо на увазі ознаки об'єкта, названі у відпо­віднійнормі.

У багатьох випадках у статтях Особливої частини КлАПпрямо зазначені ознаки об'єкта, що охороняється: пору­шення права державноївласності на надра (ст. 47), по­рушення права державної власності на води (ст.48), пору­шення права державної власності на ліси (ст. 49), пору­шення правадержавної власності на тваринний світ (ст. 50).

Ознаки об'єкта, що охороняється, закріплюються та­кожу назві глав Особливої частини: адміністративні пра­вопорушення, що посягаютьна власність (гл. 6), адмініст­ративні правопорушення, що посягають нагромадський порядок і громадську безпеку (гл. 14), адміністративні пра­вопорушення,що посягають на встановлений порядок управління (гл. 15).

Крім цього, мають місце випадки, коли вони логічновипливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КпАП установлює відповідальність засамовільне використання з корисли­вою метою транспортних засобів, машин чимеханізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям. Хо­ча ця статтявміщена в главі 10 «Адміністративні правопо­рушення на транспорті, вгалузі шляхового господарства і зв'язку», об'єктом такої провини виступаєвласність. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою метоювикористовується не транспортний засіб, а, скажімо, бу­рова установка,зварювальний апарат, розчиномішалка, електропідйомник.

Велике теоретичне і практичне значення має класифі­каціяоб'єктів проступків. Саме класифікація дозволяє чіткіше визначити об'єкткожного діяння, його місце в загальній системі відносин, що охороняютьсяадміністра­тивними санкціями, його цінність. Вона допомагає структурувати весьмасив суспільних відносин, що охороняють­ся в адміністративному порядку,правильно кваліфікувати протиправні діяння, а також обрати оптимальний західвпливу на правопорушника. Залежно від ступеня узагаль­нення, рівняабстрагування розрізняють загальний, родо­вий, видовий і безпосередній об'єктипроступків.

У першому випадку, цілком абстрагуючись від будь-якихконкретних ознак суспільних відносин, використову­ють тільки ті, котрі єдинідля об'єктів усіх адміністратив­них правопорушень. Рівень узагальненнязнижується при виділенні родових, ще більше — при виділенні видових об'єктів істає мінімальним, коли йдеться про безпосередні об'єкти.

Загальним об'єктом адміністративних проступків є сус­пільнівідносини, що мають дві ознаки: по-перше, вони регулюються різними галузямиправа; по-друге, охороня­ються адміністративними санкціями. Так, ст. 10 КЗпП«Висновок колективного договору» передбачає попереднє обговоренняйого умов. Порушення даної норми тягне відповідальність за ст. 411 КпАП«Ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення ко­лективногодоговору, угоди».

Родовий об'єкт — це однорідна група суспільних відно­син,що є невід'ємною і самостійною частиною загального об'єкта, тобто самостійноючастиною якогось цілого. Роз­поділ цього цілого (загального об'єкта) на частини(родові об'єкти) може проводитись за різними основами.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, щоохороняються адміністративними санкціями, можна поді­лити на частини залежновід того, якою галуззю права во­ни регулюються. Отже, можна говорити проадміністра­тивні, земельні, трудові, цивільні й інші правовідносини як родовіоб'єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використо­вуватигалузь громадської діяльності, в якій складаються суспільні відносини. За цієюознакою можна виділити такі родові об'єкти, як відносини в сільськомугосподарстві, промисловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використо­вуватизміст суспільних відносин, що охороняються. З ура­хуванням даного критеріюрозрізняють такі родові об'єкти, як власність, громадський порядок, громадськабезпе­ка, здоров'я населення, порядок управління.

При кодифікації адміністративного законодавства длякласифікації всього масиву складів адміністративних пра­вопорушень (це Особливачастина другого розділу КлАП) законодавець застосував другий і третій критерії.Таким чином, класифікація складів проведена за двома підстава­ми: 1. Залежновід галузі громадської діяльності. 2. Залеж­но від змісту відносин, щоохороняються.

Видовий об'єкт — це різновид родового об'єкта. Видо­вийоб'єкт утворюють спільні для ряду проступків суспіль­ні відносини. Вонивиступають відособленою і досить са­мостійною частиною родового об'єкта.Наприклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власність, то її види — цевласність приватна, колективна, державна (див.: п. 4 ст. 2 Закону України«Про власність» від 7 лютого 1991 р.). Ви­довий об'єкт широковикористовується законодавцем, який спеціальними актами встановивадміністративну від­повідальність за порушення правил дорожнього руху,військового обліку, митних правил, прав споживачів тощо.

Безпосередній об'єкт. Адміністративний проступок зав­даєшкоди конкретним суспільним відносинам, що охоро­няються адміністративноюсанкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об'єктом проступку. Наприклад, придріб­ному розкраданні держаного майна — це відносини щодо оперативногоуправління визначеним об'єктом державної власності; при перевищенні швидкості —громадська без­пека на певній дорозі.

Не позбавлений доцільності поділ адміністративнихправопорушень на одно-, дво- і навіть триоб'єктні. Перші завдають збитку одномуоб'єкту, а другі і треті — кільком. Так, злісна непокора працівнику міліції(ст. 185) посягає і на порядок державного управління, і на громадський по­рядок;незаконне рубання лісу — на раціональне природо­користування і державнувласність.

У реальній дійсності вичленити в діяльності людинизовнішню і внутрішню сторони неможливо. Людська ді­яльність являє собоювизначену психофізичну єдність. У вчинках людини, у її діяльності абобездіяльності завжди виявляється її психічний настрій, прагнення до досягнен­няпоставленої мети. Крім того, сторонній спостерігач про внутрішні переживання,думки, почуття, цілі людини мо­же судити тільки за зовнішніми проявами їїповедінки. На запитання: «За якими ознаками можна судити про реальні думкиі почуття реальної особистості?» відповідь одно­значна: «Такі ознаки— це дії даної особи».

Одним з основоположних принципів адміністративногоправа є відповідальність тільки за об'єктивовану поза нею поведінку людини,тобто за її діяльність або бездіяльність. Спосіб думок, наміри людини, що ненабули вираження поза нею, розглядатися як правопорушення не можуть.

Саме тому, забороняючи під страхом покарання ті абоінші діяння, законодавець у першу чергу описує їх зовніш­ні прояви.

У науці кримінального права до обов'язкових ознакоб'єктивної сторони часто включають громадську безпеку, протиправність,наслідки, причинний зв'язок. Але громад­ська безпека, а для проступків —громадська шкідливість і протиправність є інтегративними ознаками всьогоскладу, що виникають у результаті взаємодії всіх первинних ознак. Саме томувони включаються в легальне визначення злочину (проступку). Що ж стосуєтьсянаслідків і причинного зв'язку, то більшість складів проступків конструюютьсяшконодавцем як формальні, виконання яких не спричи­няє будь-яких матеріальнихнаслідків, а тому й самі наслідки, і причинний зв'язок не можуть розглядатисяяк обов'язкові ознаки складу адміністративного правопо­рушення.

Обов'язковою з об'єктивної сторони адміністративногоправопорушення є ознака, що характеризує саме діяння (розкрадання, торгівля,пияцтво, придбання, збереження, використання, ухиляння, управління, допусктощо).

Ознака діяння — провідна, головна ознака об'єктивноїсторони, це стрижень, навколо якого групуються інші її ознаки (спосіб, час,місце тощо). Основу кожного діяння становить свідомий рух тіла, а найчастіше —система еле­ментарних дій бо навіть певна діяльність.

Протиправне діяння може бути простим і складним. Простеявляє собою єдину дію або короткочасну бездіяль­ність, єдиний короткочасний актпротиправної поведінки. Наприклад, крадіжка, безквитковий проїзд.

Складне діяння або складається з декількох самостій­нихдій, або розтягнуте в часі, або скоюється групою. Роз­різняють такі різновидискладних діянь, які караються в адміністративному порядку:

• здвома різними діями;

• якіскладаються з альтернативних дій;

•збірні;

• якітривають;

• якіпродовжуються.

Правопорушенням із двома діями є таке, склад якогоутворює єдність двох самостійних дій. Вчинення тільки однієї, передбаченоїзаконом дії, складу правопорушення в даному випадку не створює. Характернимприкладом та­кого правопорушення може бути дрібна спекуляція (ст. 157). Їїсклад утворить єдність скупки і перепродажу, тобто єдність двох самостійнихдій. Відсутність у діянні скупки або перепродажу виключає визнання його адмі­ністративнимправопорушенням.

Правопорушенням, що складається з альтернативних дій,є таке, склад якого утворить учинення як однієї з перелічених у законі дій, такі всіх разом. Тут важливо зазна­чити, що особа не скоює нового правопорушення,якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії, наприк­лад, спочаткунезаконно придбаває наркотичні речовини, потім певний час їх зберігає і пересилає(ст. 44). Якщо гро­мадянин розпиває спиртні напої в громадському місці, а потімз'являється в громадському місці в п'яному стані, що ображає людську гідність ігромадську мораль, то він теж чинить один, а не два проступки (ст. 178).Самостійні дії тієї самої особи щодо виготовлення, збуту заборонених знарядьдобування об'єктів тваринного або рослинного світу, а також збут незаконнодобутої продукції утворюють один склад (ст. 851). Дії робітника торгівлі, щовідмовив споживачу в інформації про товар, навчанні, безпечного йоговикористання, перевірці його якості, комплектності, ваги та ціни такожутворюють один склад (ст. 156').

Збірним можна називати проступок, що фактично«зіб­раний» з кількох різних порушень, які існують самостійно, хоча ідуже близьких за змістом адміністративно-правових норм. При формальному підходіу даному випадку завжди можна побачити кілька правопорушень. Законодавецьрозглядає такі діяння як одне правопорушення. Підставою такого підходу досамостійних протиправних діянь є те, що вони тотожні і цілком збігаються заюридичними озна­ками складу.

3.Адміністративна відповідальність

 

Поняття і підстави адміністративної відповідаль­ності.Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави наадміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органомабо посадо­вою особою передбаченого законом стягнення до суб'єктаправопорушення.

Як явище правової дійсності вона характеризуєтьсядвома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юри­дичній відповідальності вцілому (основні); по-друге, озна­ки, що відмежовують адміністративнувідповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності по­лягаютьу тому, що вона:

1) єзасобом охорони встановленого державою право­порядку;

2)нормативне визначена і полягає в застосуванні (реа­лізації) санкцій правовихнорм;

3) єнаслідком винного антигромадського діяння;

4)супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого нимдіяння;

5)пов'язана з примусом, з негативними для правопо­рушника наслідками (моральногоабо матеріального ха­рактеру), яких він має зазнати;

6)реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознакиадміністративної відповідальності ви­значаються її юридичною природою.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністратив­ноївідповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що порушуєвстановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером іна­слідками не тягне за собою кримінального покарання.

Отже, першим вихідним моментом була теза про те, щопорушення правил поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовоюнормою, тягне за собою адмі­ністративну відповідальність. Друге вихіднеположення полягало в тезі про те, що притягнення до адміністратив­ноївідповідальності можливе тільки при порушенні норми адміністративного права.Проте сучасна юридична практи­ка довела, що ці відправні позиції не завждивірні. Дослі­дження Інституту адміністративної відповідальності свід­чать проте, що вона настає, по-перше, при порушенні не всіх, а тільки певної групиадміністративно-правових норм, і, по-друге, при порушенні норм не тількиадмініст­ративного права.

Це пояснюється специфікою адміністративного права, що,як відомо, регулює суспільні відносини, які виника­ють у сферівиконавчо-розпорядчої діяльності держави. Внаслідок багатоманітності суспільнихвідносин, які вини­кають у даній галузі, всі норми адміністративного праваутворюють кілька груп. Це такі, що:

закріплюють порядок утворення і правове положеннясуб'єктів;

визначають форми і методи управлінської діяльності;

встановлюють порядок проходження державної служ­би,права й обов'язки державних службовців;

визначають способи і порядок забезпечення законності вдержавному управлінні;

регулюють управління окремими галузями(соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), дер­жавними функціямиі територіями;

встановлюють права і обов'язки різних категорій фізич­нихосіб у сфері виконавчої і розпорядницької діяль­ності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає запорушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушенняфізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчи­ненняадміністративних правопорушень (проступків).

Щодо основної маси норм адміністративного права, топорушення встановлених ними правил тягне дисциплінар­ну відповідальність. Більштого, у ряді випадків окремі ка­тегорії фізичних осіб (наприклад,військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень підлягаютьдисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним пра­вилом встановленавідповідальність адміністративна (ст. 15 КлАП).

Таким чином, не всяке порушення правил, встановле­нихадміністративно-правовою нормою, спричиняє адмі­ністративну відповідальність.Адміністративну відпові­дальність тягне порушення тільки тієї норми адміністра­тивногоправа, що охороняється адміністративними санкціями.

До того ж, адміністративна відповідальність може на­ставатине тільки за порушення правил, встановлених ад­міністративно-правовою нормою, ай за порушення норм інших галузей права. Зокрема, ст.51 Кримінального кодек­супередбачає можливість притягнення до адміністратив­ної відповідальності особи,що здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки.

Викладене дозволяє визначити, що похідними ознака­миадміністративної відповідальності будуть такі:

1. Їїпідставою є не тільки адміністративне правопору­шення (проступок), а йпорушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чиннимзаконо­давством.

2. Вонаполягає в застосуванні до винних адміністра­тивних стягнень. У ст. 23 КпАПзазначено, що адміністра­тивне стягнення є мірою відповідальності.

3. Правопритягнення до адміністративної відповідаль­ності надано багатьом державниморганам та їх посадовим особам. Серед них — органи державної виконавчої влади,місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КпАП). Повний їх перелік міститься врозділі III (статті 218—244) КпАП.

4.Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративноївідповідальності (скла­дання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення поста­новитощо).

5.Адміністративна відповідальність урегульована нор­мами адміністративного права,що містить переліки адмі­ністративних стягнень та органів, уповноважених їхзасто­совувати.

6. Правовстановлення адміністративної відповідаль­ності має досить широке колосуб'єктів: Верховна Рада;

Реальна юридична відповідальність настає за наявностітрьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплюєсклад; фактичної (правопорушення);

процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосуванняадміністративних стягнень, є нормативною основою адмі­ністративноївідповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні пи­танняадміністративної відповідальності (завдання і сис­тема законодавства проадміністративні правопорушен­ня, підстави і суб'єкти відповідальності, системаадміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють про­вадженняу справах про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок створення,правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністратив­ної юрисдикції.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідаль­ність,розосереджені в різних кодексах і нормативних ак­тах. Основним їхнім джерелом єКодекс України про адмі­ністративні правопорушення. Паралельно з ним діютьМитний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони " Про над­звичайнийстан", «Про охорону державного кордону», «Про боротьбу зкорупцією» та ін., що містять норми, яки­ми встановлюється адміністративнавідповідальність.

Так, законом «Про надзвичайний стан»встановлена ад­міністративна відповідальність за порушення особою ре­жимунадзвичайного стану (ст. ЗО) і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст.31). Законом «Про державне регулювання ринку цінних паперів вУкраїні» встановлена відповідальність за адміністративні правопорушення,пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).

Усі разом вони становлять законодавство про адмініст­ративніправопорушення.

У 60-х і 70-х роках учені-адміністративісти провели ве­ликуроботу по розробці основних положень про адмініст­ративну відповідальність іпідготували проекти кодифіко­ваних актів. Її результатом стало прийняття 7грудня 1984 р. Кодексу про адміністративні правопорушення (введено в дію з 1червня 1985 р.), що діє і сьогодні, прав­да, зі значними змінами і доповненнями.Він містить по­над 330 статей, об'єднаних у 33 глави і 5 розділів.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження усправах про адміністративні правопорушення закріплені в IV розділі КпАП. Тут жемістяться положення про поря­док здійснення адміністративного розслідування ірозгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, V розділ КпАП називається «Виконанняпостанов про накладення адміністративних стягнень». У ньому сконцентрованінорми, якими регулюється вико­нання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступкиздебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в ін­ший. Між днем учиненнядіяння і днем притягнення до відповідальності за це діяння проходить певнийтермін, протягом якого може змінитися законодавство. Якщо ста­ра нормаскасована, виникає питання, якою нормою по­трібно керуватися: тією, що діяла намомент учинення, або тією, що діє на момент розгляду справи.

Це питання вирішується по-різному, виходячи з мате­ріальнихі процесуальних норм.

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністра­тивнеправопорушення, підлягає відповідальності на підс­таві законодавства, що дієпід час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відпові­дальність,зворотної сили не мають і можуть застосовува­тись лише щодо діянь, вчиненихпісля вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права проявля­єтьсяу встановленому законом винятку із загального правила, відповідно до якогонорми, що пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу,тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до вступу та­ких норм у силу (ч.2 ст. 8 КаПА).

Отже, якщо громадянин скоїв проступок, коли діяли одніпроцесуальні норми, а справа розглядається пізніше, коли вже набрали чинностінові процесуальні правила, провадження має бути проведене відповідно до новихнорм.

У даний час виникає питання про існування адмініст­ративноївідповідальності юридичних осіб. Проте дана проблема не набула прийнятногорозв'язання ні в законо­давстві, ні в теорії адміністративного права.

Справа в тому, що чинне адміністративне законодав­ствоне дає узагальненого визначення суб'єкта адміністра­тивного правопорушення інавіть не вживає такого термі­на. У Кодексі України про адміністративніправопорушен­ня використовується термін «особа» без чіткої вказівкина те, яка це особа: фізична або юридична. За рамками КпАП діє досить великагрупа норм, що встановлюють відпові­дальність юридичних осіб з вчиненняпротиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністратив­нихправопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вонимають багато їхніх ознак. Це, на­приклад, норми, що встановлюютьвідповідальність об'єд­нань громадян (статті 28—32 Закону «Про об'єднаннягро­мадян» від 16 червня 1992 р.), норми Закону «Про відпові­дальністьпідприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарнумедицину» від 5 грудня 1996 р. тощо. Більше того, у Законі України«Про насіння» від 15 грудня 1993 р. ст. 25 міститься таке поло­ження:«Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні за-конодавства з питаньнасінництва, притягаються до дис­циплінарної, адміністративної та кримінальноївідпові­дальності згідно із законодавством України».

Очевидно, ці обставини дозволяють деяким дослідни­камвважати, що в адміністративному праві України, за аналогією з РосійськоюФедерацією, де діє закон «Про ад­міністративну відповідальністьпідприємств, установ і ор­ганізацій за адміністративні правопорушення в галузібу­дівництва», вже сьогодні існує адміністративна відпові­дальністьюридичних осіб1. Гадаємо, що дана позиція більше відповідаєперспективам удосконалення інституту адміністративної відповідальності, ніжреаліям сьогодніш­нього дня.

Чинний на сьогодні КлАП недвозначно, хоча і побічно,визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це, зокрема, свідчатьзакріплені нормативне його ознаки.

Так, ст. 12 встановлює вік, з досягненням якого настаєадміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передба­чає як обов'язковуознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягненнявраховувати особу пра­вопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколі про адмі­ністративнеправопорушення в обов'язковому порядку бу­ли відомості про особу правопорушника,а також зобов'я­зує правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює заособою, що скоїла проступок, право виступа­ти рідною мовою тощо. Важко уявити,що перелічені нор­ми розраховані на юридичних осіб. Більш того, ст. 27 КпАПабсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, що накладається нагромадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.

Характеристика адміністративних стягнень. Сут­ність імета адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У нійпідкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності ізастосовується з ме­тою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення,в дусі додержання законів, а також запобіган­ня вчинення нових правопорушень.

До осіб, які не є громадянами України, може бутизастосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32Закону «Про правовий статус іно­земців»).

Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою йутворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захистправопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусідотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як сами­миправопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальнос­ті,призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настанняадміністративної відповідаль­ності і тягне для винного несприятливі юридичнінаслідки.

Адміністративне стягнення заподіює винному певністраждання, обмеження. Проте покарання не є самоціл­лю, воно тільки необхіднийзасіб виховання і попереджен­ня правопорушень. Стягнення є запобіжним заходомна шляху вчинення нових правопорушень з боку винного (приватна превенція) іправопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання попередженняправопору­шень деякі покарання розв'язують не тільки своїм вихов­ним впливом, ай позбавленням правопорушника можли­вості знову порушити закон.

Адміністративні стягнення накладаються компетентни­миорганами і посадовими особами шляхом видання спе­ціальних індивідуальних актівуправління, що мають при­мусовий характер. Примусовий вплив повинен бути спра­ведливим,відповідати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежитьвід тяжкості проступку.

Кожне з наведених у статті стягнень не рівнозначне ін­шомуза об'єктом стягнення, усі вони не збігаються за об­сягом і вагою впливу. Цярозмаїтість відбиває множин­ність об'єктів адміністративних правопорушень ізасобів зазіхань на них, а також нерівномірний ступінь небезпеки правопорушень.

За характером впливу стягнення поділяються на осо­бисті,майнові, особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арештспрямовані безпосередньо на осо­бу правопорушника. До майнового належать штраф,ви­правні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особис­то-майновимстягненням є позбавлення спеціального пра­ва. Це стягнення в тому або іншомуобсязі впливає на особистість через його майнові інтереси.

Система стягнень суворо формалізована: ними є тількиті заходи примусового впливу, які законодавець визначив як адміністративні.Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за метою,змістом, наз­вою, до таких не належать. Так, треба відрізняти такі стяг­нення,як адміністративний арешт (ст. 32), сплатне вилу­чення предмета (ст. 28) іконфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права (ст. ЗО) відтаких заходів забезпечення провадження у справах про адміністративніправопорушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей ідокументів (ст. 265), відсторонення во­діїв від керування транспортнимизасобами (ст. 266).

Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26КаАП) застосовується як самостійна міра покаран­ня за вчинення незначнихадміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок іпри цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міриадміністративного стягнення полягає в офіційно­му, від імені держави, осудженніпротиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у попередженніправопорушника про неприпустимість таких дій надалі.

Попередження про припинення протиправної поведін­кипровадиться, коли правопорушення ще не закінчене, з метою припиненняпротиправної поведінки й у встановле­них законодавством випадках є обов'язковимпершим примусовим заходом.

Таким чином, даний запобіжний захід відрізняється відпопередження як адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається запевний проступок компетент­ним державним органом шляхом винесення спеціальноїпостанови.

Попередження-стягнення необхідно також відрізняти відпопередження як заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), щозастосовується в порядку ст. 24'

Штраф — адміністративне стягнення накладається направопорушників або в адміністративному порядку (орга­нами адміністративноїюрисдикції, повноваження яких визначені статтями 218—2201 і 222—2447), або всудовому (адміністративне-юрисдикційні повноваження міських і районних судіввизначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному законодавству проадміністративні правопорушення не відомі інші форми штрафу (наприк­лад,натуральний штраф).

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф — домінуючийвид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний абоальтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

У випадку несплати штрафу у встановлений термін по­становапро накладення стягнення направляється для ут­римання відповідної суми згрошових прибутків правопо­рушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не маєможливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовимвиконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець спрямовуєстягнення штрафу на особисте майно правопорушника.

Мета сплатного вилучення — виключити володінняпредметом, забороненим до використання або ж викорис­товуваним з порушеннямустановлених правил. Дана міра більш м'яка порівняно з конфіскацією івідрізняється від неї сплатним характером.

За цільовою спрямованістю дане стягнення відрізняєть­сявід такої міри, як реквізиція. Реквізиція (від лат. reguisitum  — необхідне) —це вилучення державного майна у власника в державних або громадських інтересахз випла­тою власнику вартості реквізованого майна.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеці­альною(має спеціальний характер). Це означає, що кон­фіскується не все майно і небудь-які предмети. Конфіска­ція провадиться тільки щодо речей, безпосередньозв'яза­них із проступком і прямо названих у законі (рушниць та інших знарядьполювання, предметів спекуляції тощо).

До осіб, для яких полювання є основним джерелом іс­нування,не може застосовуватися конфіскація вогнепаль­ної зброї і боєприпасів до неї, атакож інших знарядь по­лювання.

Вилучення як запобіжна міра провадиться у зв'язку зреальним, а не можливим правопорушенням, проте пока­рання правопорушника не єїї метою. Мета даної міри — припинення правопорушення.

Вилучені в порядку припинення правопорушення предметизберігаються до розгляду адміністративної спра­ви. Після розгляду справи щодоцих предметів приймаєть­ся рішення або про їх конфіскацію, або повернення влас­нику,або про їх сплатне вилучення.

Вилучення з метою попередження правопорушень до­пускаєтьсящодо предметів, якими володіють на законних підставах, проте конкретніобставини дозволяють відпо­відним державним органам приймати рішення про їхвилу­чення в адміністративному порядку. Рішення про таке ви­лучення приймаютьсявідповідно до чинного законодав­ства.

Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинен­нязлочинів (статті 23 і 35 КК) провадиться винятково за вироком суду, єдодатковим покаранням за скоєний зло­чин, може поширюватися на все майнозасудженого або його частину, незалежно від зв'язку предметів, що конфіс­куються,із злочинним діянням.

Вилучення на підставі цивільно-правових норм здій­снюєтьсявинятково в судовому порядку з відповідним по­зовом (див.: статті 105, 136 ЦК).

Позбавлення спеціальних прав (ст. ЗО КпАП). Позбавлен­няправ — це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядкуза адміністративні проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб'єктивнихправ, які раніше були надані суб'єкту органами державного керу­вання. Якщогромадянин неправильно використовує нада­не йому право, орган державногоуправління тимчасово позбавляє його цього права.

Серед стягнень КпАП називає тільки два види позбав­ленняспеціального права: права керування транспортни­ми засобми (статті 108; 116;122; 123; 124; 130 та ін.) і права полювання (ст. 85).

Таке стягнення передбачається за грубе або система­тичнепорушення порядку користування правом. Воно за­стосовується уповноваженими нате посадовими особами органів внутрішніх справ (щодо права на керування авто­мобільнимтранспортом); органами річкового транспорту і Державтоінспекції по маломірнихсуднах (щодо права ке­рування річковими і маломірними суднами); органами, що здійснюютьнагляд за дотриманням правил полювання (щодо права на полювання) на термін дотрьох років.

Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас вико­нуєзавдання припинення протиправної діяльності, у ньому вдало сполучаютьсякаральний і припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно вирішує нетільки шляхом виправлення і перевиховання правопоруш­ника, а й шляхомпозбавлення його можливості знову чи­нити аналогічні проступки.

До осіб, що користуються транспортними засобами взв'язку з інвалідністю, позбавлення права на керування може застосовуватисятільки у випадках керування ними транспортом у стані сп'яніння. Не можнапозбавляти пра­ва полювання осіб, для яких полювання є основним дже­реломіснування.

Виправні роботи (ст. 31 КпАП) — стягнення майновогохарактеру, що триває. Воно застосовується на термін від 15 днів до двох місяцівіз відбуванням за місцем постійної ро­боти винного і з відрахуванням до 20відсотків його заро­бітку в доход держави.

Виправні роботи призначаються районним (міським) судом(суддею). Дана санкція застосовується тільки до правопорушників, що маютьпостійну роботу. Вона не мо­же застосовуватися до непрацездатних осіб(пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних). Крім цього, відповідно до ст.15 КпАП, виправні роботи не можуть бути застосовані до військових, призваних назбори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органіввнутрішніх справ.

Виправні роботи призначаються тільки як основнестягнення й відбуваються виключно за місцем постійної роботи правопорушника.Відрахування здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, засумісництвом, гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угода­ми. Вонине допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.

Крім відрахувань грошових сум у доход держави, ви­правніроботи припускають ще ряд правообмежень майно­вого і трудового характеру, так,у період відбування ви­правних робіт забороняється надання чергової відпустки,час їх відбування не зараховується у виробничий стаж, не допускаєтьсязвільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків (перехід нароботу з кращими умо­вами праці, на роботу з фаху тощо).

У випадку ухвалення рішення про виселення іноземецьзобов'язаний покинути територію України в терміни, за­значені в цьому рішенні.Якщо іноземець ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягаєзатриманню і примусовому виселенню, проте для цього необхідна санк­ціяпрокурора. Затримання для примусового виселення допускається тільки на термін,необхідний для практичної реалізації даного рішення.

Висновок

 

Адміністративне право України являє собою одну зфундаментальних галузей права і профілюючих юридич­них дисциплін. Воно вивчаєсуспільні відносини у сфері державного управління і здійснює функціїрегулювання цих відносин притаманними йому юридичними засобами.

Адміністративне право ґрунтується на положенняхКонституції України, нормативних актів Верховної Ради, актів Президента таУряду країни, актів центральних і міс­цевих органів державної виконавчої влади.Воно тісно пов'язане з теоретичними положеннями таких суміжних юридичних наук,як теорія держави і права, конституційне (державне) право, цивільне право,кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія, трудове право та інших.

Адміністративне право посідає особливе місце в проце­сіреформування суспільства, подоланні кризових явищ в економіці та соціальнійсфері. На цю галузь припадає ос­новне навантаження щодо юридичного забезпеченняадмі­ністративної реформи, конституційних засад організації виконавчої влади,гуманізації діяльності держави, прав юридичних і фізичних осіб.

Поняття і підстави адміністративної відповідальності.Відокремлення адміністративної відповідальності від ін­ших видів юридичноївідповідальності. Принципи адмі­ністративної відповідальності. Вік, післядосягнення якого настає адміністративна відповідальність. Відповідальністьнеповнолітніх. Відповідальність посадових осіб. Відпові­дальністьвійськовослужбовців та інших осіб, на яких по­ширюється дія дисциплінарнихстатутів. Відповідальність іноземних громадян і осіб без громадянства.Обставини, що виключають адміністративну відповідальність (крайня необхідність,необхідна оборона, неосудність). Можли­вість звільнення від адміністративноївідповідальності при малозначності правопорушення.

Список використаної літератури

 

Кодекс України про адміністративні правопорушення.Закон України «Про державну службу», 1993.Админістративна діяльність органів внутрішніх справ. — К., 1995.Калаянов Д. П. Административно-юрисдикционная деятельность органов внутренних дел. — Одесса, 1998.Коваль Л. Адміністративне право. Курс лекцій. За­гальна частина, вид. 3-тє. Підручник. — К., 1997.Коваль Л. В. Відповідальність за адміністративні право­порушення. — К., 1975.Опрьчико В. Ф. Административная ответственность за правонарушения. — К., 1988.Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія. — Львів, 1995.Самсонов В. М. Административное законодательство: понятие, содержание, реформа. — Харьков, 1991.