Реферат: Право Интеллектуальной собственности (Украина) (WinWord (на укр. языке))

Київський Національний ЕкономічнийУніверситет      Кафедра цивільного права    

    Курсоваробота на тему:    

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ    

Студента 3курсу 2 групи вечірнього факультету

спеціальньсть6601   

Товстика ВадимаМиколайовича  

Науковийкерівник :  

Жорін ФедірЛук’янович  

Київ 2000  

ПЛАН

                                                                                                                            


Вступ 1.  Зміст і поняття права власності 2. Поняття і види права інтелектуальної власності 3. Авторське право і суміжні права 4. Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав 5. Право на відкриття 6. Право на інші результати творчої діяльності використовувані у виробництві 7. Висновок 8. Список літератури

 


                             Підпис  керівника: ______________________


                        ПРАВОІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ

                                               

ВСТУП

 

“Людський геній єджерелом усіх витворів мистецтва та винаходів. Ці витвори є гарантією життя,гідного людини. Обов’язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видівмистецтв і винаходів” — такий напис зроблено на куполі штаб-квартириВсесвітньої організації інтелектуальної власності у Женеві.

          Один з політиків Заходузаявив: “Кому буде належати “мозок” України, той і володітиме нею”.

          Культура, науково-технічнийрівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес вціломуі врешті-решт добробут суспільства значною мірою залежать від рівня йефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Творча інтелектуальнадіяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Людина за своєюприродою схильна до творчості, вона завжди в пошуку кращих умов життя, засобівйого поліпшення, своєї безпеки тощо. Проте в силу тих або інших причин рівеньтворчої діяльності в різних країнах неоднаковий.

          У сучасних умовах будь-якийвид вид діяльності людини – виробництво чи оборона, охорона здоров’я тощо — безналежного науково технічного забезпечення просто неможливий, як неможливийсоціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку.

          Питанням розвитку всіх видівтворчості надає великої уваги нова Конституція України. У ст.54 Конституціяпроголошує, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої,наукової і технічної творчості. Держава гарантує надання захистуінтелектуальній власності, авторських прав громадян, їх моральних іматеріальних  інтересів, що виникають у зв’язку з різними видамиінтелектуальної діяльності. Держава гарантує, але, нажаль, ці гарантії мало чимпідкріплені. В нашій країні процвітає піратство і існуюючий масив законодавчихактів малоефективний для боротьби з ним. Ми приречені на підібні перегони(влада і пірати) до тих пір, поки наша економіка спроможеться на те, щобутримувати наше суспільство на рівні достатку необхідного для спокійного життя.

          В цій курсовій роботі не будутьрозглядатися проблеми і способи боротьби з піратством – ні, це тема іншоїрозмови, я розгляну лише питання що стосуються відносин у галузі праваінтелектуальної власності з точки зору вітчизняного законодавства.

1. ЗМІСТ І  ПОНЯТТЯ  ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Усуспільстві з  державно-правовою  побудовою  економічні відносини власностінеминуче одержують юридичне закріплення.  Це виражається як у системі правовихнорм, що регулюють  зазначені  відносини й утворюють інститут права власності,так і в закріпленні певної  міри  юридичної  влади  за  конкретною особою, що євласником даної речі.  У першому випадку говорять про право власності воб'єктивному значенні, у другому — у суб'єктивному змісті або про  суб'єктивнеправо власності.  Щоб визначити право власності в об'єктивному значенні,необхідно виявити специфічні ознаки, властиві суб'єктивному праву власності. Виявлення зазначених ознак дозволить відбити їх у визначеннях права власностіяк  в  об'єктивному, так  і  в  суб'єктивному значенні.

    Зміст права власності складають приналежні власнику правомочності по володінню,користуванню і розпорядженню річчю.  Зазначені правомочності, як і суб'єктивнеправо власності в цілому, являють собою юридично  забезпечені  можливостіповедінки власника, вони належать йому доти, поки він залишається власником.  Утих випадках, коли власник не в змозі ці правомочності реально здійснити(наприклад, при арешті його майна за борги або коли майном незаконно володієінша особа), він не позбавляється ні самих правомочностей, ні права власності вцілому.  Щоб  розкрити  зміст  права  власності, необхідно дати  визначення кожного з приналежних власнику правомочностей.  Почнемо з володіння.

ПРАВОМОЧНІСТЬВОЛОДІННЯ — це юридично забезпечена можливість господарчого панування власниканад річчю.  Мова при  цьому  йде  про господарче панування  над  річчю, що зовсім  не  потребує, щоб власник знаходився з нею у безпосередньому контакті.  Наприклад, їдучи в тривале відрядження, власник продовжує залишатисявласником речей, що знаходяться в його квартирі.

Володінняріччю може бути і незаконним. 

ЗАКОННИМназивається володіння, що спирається на якусь правову основу, тобто наюридичний титул  володіння.  Законне володіння часто іменують титульним.

НЕЗАКОННЕволодіння на правову основу не спирається, а  тому  є безтитульним.  Речі, зазагальним правилом, знаходяться у володінні тих, хто має те або інше право наволодіння ними.  Зазначена обставина дозволяє при  розгляді  суперечок ізприводу речі виходити з презумпції законності фактичного володіння.  Іншимисловами, той, у кого річ  знаходиться, передбачається маючим право на володіннянею, поки не доведене зворотнє.

Незаконнівласники  у  свою  чергу підрозділяються на добросовісних і недобросовісних. Власник добросовісний, якщо він не знав і не повинний був знати пронезаконність свого володіння.  Власник недобросовісний, якщо він про це знавабо повинний був знати.  Відповідно до  загальної  презумпції сумлінностіучасників  цивільних прав і обов'язків, варто виходити з припущення продобросовісність власника.

Розподілнезаконних власників на добросовісних і  недобросовісних має  значення  при розрахунках між підприємцем і власником по прибутках і витратах, коли власникпоставить  вимогу  про  витребування  своєї речі за допомогою виндикаційного позову,  а  також при вирішенні питання, чи може власник набути право власностіпо давнині володіння, чи ні.

ПРАВОМОЧНІСТЬКОРИСТУВАННЯ — це юридично забезпечена можливість

використаннякорисних властивостей речі у процесі її особистого або  виробничого  споживанняабо у виробничих  цілях.   Так, швейну машину можна використовувати для пошиттяодягу не тільки своїй сім'ї, але і за за  якусь плату комусь іще. Правомочність користування звичайно спирається на правомочність володіння.  Алеіноді можна користуватися річчю, і не володіючи  нею.  Наприклад, ательє по прокаті  музичних інструментів здає їх напрокат із тим, що користуванняінструментом відбувається  в  помешканні  ательє, скажемо, у певні годинни ідні. 

 ПРАВОМОЧНІСТЬРОЗПОРЯДЖЕННЯ — це юридично забезпечена можливість визначити долю речі шляхомвчинення юридичних актів по  відношенню до цієї речі.  Не  викликає  сумнівів,що  в  тих випадках, коли власник продає свою річ, здає її у найм, в заставу,передає у вигляді внеску  в господарське  товариство  або спілку або якпожертвування в доброчинний фонд, він здійснює розпорядження  річчю.  Значноскладніше юридично  кваліфікувати  дії власника у відношенні речі, коли вінзнищує річ, що  стала  йому непотрібна,  або викидає її коли річ  за своїмивластивостями розрахована на використання лише в однім акті виробництва абоспоживання.  Якщо власник  знищує річ або викидає її, то він розпоряджаєтьсяріччю шляхом вчинення односторонньої угоди, оскільки воля власника спрямованана відмову  від права власності.  Але якщо право власності припиняється врезультаті однократного використання речі (наприклад, Ви з'їдаєте яблуко  абоспалюєте дрова  в  каміні), то воля власника спрямована зовсім не на те, щобприпинити право власності, а на те, щоб використати корисні  властивостіречі.   Тому  в зазначеному випадку має місце здійснення тільки правакористування річчю, але не права розпорядження нею. 

   Нині чинне  цивільне  законодавство, як  і те, що

йомупередувало, обмежується  перерахуванням  приналежних  власнику правомочностей(іноді засобів їх здійснення), не визначаючи жодне з них.  А це негативнопозначається не тільки на розкритті  змісту права власності, але і на практикузастосування законодавства.  Важко, зокрема, відповісти на запитання, якийзміст вкладає законодавство в поняття  права  володіння  і кого можна вважативласником речі.  У цьому питанні можна було б піти шляхом  або римського права  і розмежувати поняття володіння і уримання, або шляхом законодавствгерманської групи і закріпити інститут подвійного володіння з виділенням фігурислуги, що володіє.  На жаль, жодного з цих варіантів законодавець не обрав. Важко тому відповісти  на  запитання чи продовжує власник залишатися власникомречі при здачі її у найм або власником речі на період наймання визнаєтьсятільки наймач.

Розкриттязмісту права власності ще не завершується визначенням приналежних власникуправомочностей.  Справа в  тому, що  однойменні правомочності можуть належатине тільки власнику, але й іншій особі, у тому числі носію права господарськоговедення або  права  довічного (що успадковується) володіння.  Необхідно  томувиявити специфічну ознаку, що притаманна зазначеним правомочностям саме як правомочностям власника.  Він полягає в тому, що власник приналежні йомуправомочності здійснює за  своїм  розсудом.  Відносно  права  власності,здійснення права за розсудом, у тому числі і розпорядження їм означає, що влада(воля) власника спирається безпосередньо  на закон  і  існує  незалежно відвлади всіх інших осіб у відношенні до тієї ж речі.  Влада ж всіх інших осіб нетільки спирається на закон, але і залежить від влади власника, обумовлена нею.

Правда,у новітньому цивільному законодавстві ця ознака у певній мірі  размита,оскільки  особи, яким  належать  цивільні права, всі ці права (а не тількиправо власності) здійснюють  за своїм розсудом (див. п.  2 і п.  1 ст.9 ЦК). Вважаємо, проте, що оскільки зазначена ознака у відношенні права власностізакріплена  спеціально, завдання полягає в тому, щоб виявити властивий їй зміствідносно права власності, що і було  зроблено.  Власник вправі  за своїмрозсудом чинити у відношенні приналежного йому майна будь-які дії, що  не суперечать  закону й іншим правовим актам і не порушують права і інтереси іншихосіб, що охороняються законом у тому  числі  відчужувати  своє  майно увласність іншим особам, передавати їм, залишаючись   власником права володіння,користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й  обтяжувати його іншими засобами, розпоряджатися ним іншим способом. 

Правовласності  гнучке та еластичне.  Це значить, що йому властива здатністьвідновлятися в  колишньому обсязі, як тільки його обмеження, що зв'язують,відпадуть. 

Правовласності відноситься  до  числа  виключних  прав.  Це значить, що власник  наділений  правом  виключати  вплив  усіх третіх осіб на закріплену за ним увідношенні приналежного йому майна сферу господарського панування, у тому числіі за допомогою засобів самозахисту.

Сказане,проте, не означає, що  влада власника у відношенні приналежної йому речі безмежна.  Відповідно  до  дозволительної  спрямованості цивільно-правовогорегулювання, власник дійсно  може чинити у відношенні свого  майна  будь-які дії, що не суперечать  законам  і іншим правовим актам.  Власник зобов'язанийвживати заходів, що підтверджують шкоду здоров'ю  громадян і навколишньомусередовищу,  що  може  бути  нанесений  при здійсненні його праві.  Вінповинний утримуватися  від  дій, що  приносить занепокоєння його  сусідам ііншим особам, і тим більше від дій, що чиняться винятково з наміром заподіятикомусь шкоду.  Крім того, власник не повинний виходити  за загальні межіздійснення цивільних прав, встановлених ст.5 ЦК.  На власника  також покладається  обов'язок  у випадках, на умовах  і в межах, передбачених закономі іншими правовими актами, допускати обмежене користування його майном іншимиособами.  Зазначені  обставини  підлягають врахуванню при формулюваннізагального визначення права власності.  Нарешті, даючи визначення права власності,варто спиратися  на  загальне  визначення  суб'єктивного цивільного права, щопоширюється і  на  право  власності.  Щодо права  власності,  це загальневизначення повинно бути конкретизоване з урахуванням властивому праву власності  специфічних ознак.

Виходячиз раніше викладених положень, дамо визначення суб'єктивного права власності.

СУБ'ЄКТИВНЕПРАВО ВЛАСНОСТІ — це система правових  норм, що регулюють  відносини поволодінню, користуванню і розпорядженню власником приналежною йому річчю зарозсудом власника й у його інтересах, а також по усуненню втручання всіх третіхосіб у сферу його господарської діяльності.

Утих   випадках, коли   власник   сам  володіє  і  користується річчю, йому дляздійснення свого права звичайно достатньо  того, щоб треті особи  утримувалисявід зазіхань на цю річ.  Але так буває далеко не завжди.  Щоб розпорядитисяріччю  (продати  її, здати  внайми, закласти і т.д.), власник, як правило,повинний вступити у відношсини з якоюсь конкретною  особою  (наприклад, із тим,хто хоче  купити  річ, одержати її в найм або в заставу).

Хочашляхом встановлення відносин з конкретною особою власник і здійснює своє право,їхнє  регулювання виходить  за межі права власності, а сам власник виступає підмаскою продавця, наймодавця, заставника  і  т.д.  Якщо  ж  право власностіпорушено, то  все  залежить  від того, чи зберігається це право чи ні.  Якщозберігається, то відновлення порушених відношсин  відбувається за  допомогою норм  інституту права власності.  Якщо ж право власності не зберігається(скажемо, річ знищена), то  для  відновлення порушених  прав доведеться вдатисядо норм інших правових інститутів (наприклад, зобов'язань із заподіяння шкоди або  страхового права).  У такий спосіб норми, що утворюють інститут прававласності, знаходяться в постійному контакті і взаємодії з нормами іншихправових інститутів, як цивільно-правових, так і іншої галузевоїприналежності.  Зазначена обставина підлягає врахуванню при  виборі  правовихнорм, що регулюють  ту  або іншу ділянку майнових відносин, у тому числі івідносин власності.

2.  Поняття і видиправа інтелектуальної власності 

Право інтелектуальноївласності — це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини,пов'язані з творчою діяльністю.   При цьому цивільне право безпосередньо нерегулює самоу творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межамидії його норм.   Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вжестворені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму,моральному і матеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб,що  мають авторські права.    

 Авторські, винахідницькіі подібні їм права звичайно  називають винятковими, тобто абсолютнимисуб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям  правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім  іншим особам чинити зазначенідії.   

Виняткові авторські іподібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторськупропозицію і т.ін.) виникнули як реакція права на масове застосуваннятоварно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівностіміж виключним правом і правом власності, і розділ VI Закону України  «Провласність» так і називається «Право інтелектуальної власності».   

Проте інтелектуальнавласність має свою істотну  специфіку, що полягає в нематеріальній природіоб'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці по їхстворенню, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів.  І тут не зовсім придатна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки,відчужуючи, наприклад, об'єкт, своєїінтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких правна нього, а набувач не одержує можливості за своїм  розсудом змінювати цейоб'єкт і узагалі вважати його винятково своїм.   Тім більше, що у власністьінших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності,а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретнікартини, видання, технічна документація).  

Таким чином, сутністьправа інтелектуальній власності  полягає в нематеріальній природі їїоб'єктів.  

Зміст праваінтелектуальної власності складають  особисті немайнові  (духовна власність) іпов'язані з ними майнові права її суб'єктів.   Специфіка змісту праваінтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі й у тому,  що тутмайнові права не просто пов'язані з не майновими,  смердоти виходять віднемайнових прав  і грунтуються на духовній власності творців.       

У відповідності зі ст.41Закону України «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності єтвори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі,промислові  зразки, раціоналізаторські пропозиції,  знаки для товарів і послуг,результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної  праці.       

У залежності відособливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотириїї   різновиди:     

1)  авторське право і суміжні права;        

2)  право на відкриття;      

3)  промислова власність (право навинахід, кориснумодель, промисловий зразок, що  називають також патентним правом); 

4)  інші результати творчої діяльності, використовувані увиробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторськупропозицію, фірмове найменування, охорону селекційнихдосягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).      

Об'єкти праваінтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якомувиражений твір або інший результат інтелектуальної праці.   Якщо право наоб'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законнимспадкоємцям, те право власності на матеріальні носії, у яких виражений твір,може належати необмеженому колові осіб, але вже не на праві інтелектуальноївласності, а в порядку звичайного майнового права. 

3. Авторське право ісуміжні права 

Цивільно-правовийінститут авторського права і суміжних прав регулюєнемайнові відносини і пов'язані з ними майнові відносини в сфері створення івикористання творів літератури, науки і мистецтва. 

Нормативно-правове регулювання  зазначеного інституту поряд із законодавством про власністьздійснюється безпосередньо Законом України «Про авторське право і суміжніправа», у ст.1 який указується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові)і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням івикористанням творів науки, літератури і мистецтва(авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання(суміжні права).   Іншими словами, у законі прямо закріплений подвійний зміставторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власностіі пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав. 

3.1Об'єкти  авторського права 

Це  творилітератури, мистецтва і науки, що  задовольняють  таким вимогам:  

По-перше,твір  винний бути творчим.  

Творчість — це інтелектуальна робота,спрямована на створення чогось нового.   Творчий характер твору означає, щовоно є новим у порівнянні з раніше відомими.   Новизна може  висловитися як вновому змісті, так і в новій формі.   Для об'єктів авторського права  істотне значення має як новизна змісту, так і новизна форми.   Нова форма відображеннявідомого змісту характеризує твір як щось творче і спричиняє визнання йогооб'єктом авторського права.   Історія літератури і мистецтва знає чимало цьому прикладів: Шекспир брав теми  для ряду своїх транедій із творів античнихгрецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічніхроніки, біблійні сюжети знайшли   відображення  на  полотнах  багатьох  великих живописців і  т.д.

Іншоюознакою об'єкта авторського права є  об'єктивна виразність — об'єктповинний існувати  в якийсь формі, доступної для сприйняття іншими  людьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не одержали  вираження  поза його свідомістю — немає об'єкта авторського  права.  З історії вітчизняної музики відомо, що композитор М. И. Глінка, що написав дві  геніальніопери «Іван Сусанін» і «Руслан і Людмила»,  склав третю оперу, що він назвав «Двумужница».  Глинка  говорив: «Опера в меневся тут, у голові, дайте мені  лібретиста, і через місяць опера буде готова». Не знайшовши  лібретиста і захворівши, Глінка поїхав у Німеччину, «на  води» — лікуватися де помер, і в такий спосіб ця  опера не побачила світу. Для визнаннятвору об'єктом  авторського права достатньо двох названих ознак.   Не маєзначення, обнародуване воно або ні.  Твір стає об'єктом авторського права змоменту  його створення в якийсь звичайній формі.  Не потрібно офіційногооформлення цих творів.  Не  має значення серйозність і призначення твору.   Немає значення зовнішня форма  його вираження.

Відповіднодо ст. 5 Закону «Про авторське право і суміжні права» об'єктами його охорони єтакі твори в області науки, літератури і мистецтва:

1)    літературні, письмові твори белетристичного, наукового, технічного абопрактичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);

2)    виступи, лекції, промови, проповіді йінші усні твори;

3)    музичні твори з текстом і без тексту;

4)    драматичні, музично-драматичні твори,пантоміми, хореографічні й інші твори, створені для сценічного показу;

5)    аудіовізуальні твори; 

6)    скульптури, картини, малюнки,гравюри, літографії й інші твори образотворчого мистецтва; 

7)    твори архітектури; 

8)    фотографії;  

9)    твори прикладного мистецтва, якщовони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;  

10)  ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, щостосуються географії, геології, топографії, архітектури й інших областейнауки; 

11)  сценічні опрацювання творів, зазначених у підпунктах1 дійсної статті, і опрацювання фольклору, придатні для сценічного показу; 

12)  переклади, адаптації, аранжування, інші переробкитворів і опрацювання фольклору (похідні твори) без заподіяння збитку охороніоригінальних творів, на підставі яких створені  похідні твори;

13) збірники творів, збірники  опрацювань фольклору,енциклопедії  й антології, збірники звичайних даних,  інші складові твору, за умови, що вони є результатом творчої роботи з добору, координації або упорядкуванню змісту беззаподіяння збитку охороні вхідних у них творів.        

Не є об'єктами авторського права :

1) офіційні документи (тексти законів іінших правових актів, рішення  судів  і т.п.);

2) державна символіка  (прапор, герб,ордена і т.  п.) ;

3)  твори народної творчості ;

4) повідомлення про події і факти, щомають  офіційний  інформаційний характер.

3.2Суб'єкти  авторського права

Суб'єкти авторських ісуміжних прав підрозділяються на дві групи:

1)  суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці,виробники фонограм, організації віщання);

2)  правонаступники (спадкоємці,організації-правонаступники, держава);

 

Автор — головний  суб'єкт  авторського права.  Це фізична особа,творчою працею якоїстворений твір, що є об'єктом авторського права.  Не  має  значення  його дієздатність.  Моментом виникнення авторського права є завершення створеннятвору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування.  Длявиникнення і  здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, абоіншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей.    

Суб'єктамиавторського праваможуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни – автори користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені нимитвори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні –то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій поавторському праву (Женевської, Бернської).  Суб'єктами авторського права можутьбути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більшосіб. 


Розрізняються два види співавторства :

1) твір являє собою  одне нерозривнеціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);

2) твір складається 16 частин,  кожна з який виконана визначеним співавтором  і   може мати самостійне значення(наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний  із яких написавокремі глави).

Суб'єктами авторського права  є правонаступники  автора – спадкоємці, контрагенти поавторських договорах, до них переходять деякі авторські права.

Авторськіправа підрозділяються на особисті і майнові. 

Особисті  немайнові права це право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від усякихперекручувань  і зазіхань, право опублікування твору (обнародування).

Особисті немайнові права – правоавторства,  право на ім'я і право на захист твору і репутації  авторабезстроково.  Ці права не переходять у  спадщину.  Але спадкоємці можутьздійснювати захист цих прав, і ці правомочності спадкоємців строками не обмежуються.     

Особисті  (немайнові)права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права» іполягають у тому, щоб:    

1)  вимагати визнання свого авторства, нагадування йогоімені в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;   

2)   забороняти згадування свого імені, якщо він як автортвору бажає залишитися анонімним;   

3)  вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку звикористанням твору;    

4)  протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні твору або  будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі тарепутації автора; право на  обнародування твору.    

Майновіправа - цевиключні права на використання твору, тобто право відтворювати його,поширювати, привселюдно показувати, привселюдно  виконувати, повідомляти длязагального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати  тощо, а такожодержувати авторську винагороду.  Розмір винагороди встановлюється договорами,а в законі визначаються лише  мінімальні  ставки.      

Майнові  права автораперераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачається, що автору абоіншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використаннятвору в будь-якій  формі і будь-яким способом, зокрема йому належить виключнеправо дозволяти або забороняти:

1)  відтворення творів;

2)   привселюдне виконання і привселюдне розголошеннятворів;

3)  привселюдний показ;

4)  будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі абопо кабельній мережі уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншоюорганізацією; 

5)  переклади творів;

6)  переробки, адаптації, аранжування й інші подібні змінитворів; 

7)  поширення творів шляхом продажі, відчуження іншими засобами або шляхом здавання внайм або в прокат і іншу передачу до першогопродажу примірників твору; здавання внайм після першого продажу, відчуженняіншими засобами примірників  аудіовізуальних творів, музичних творів, у нотнійформі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, що читаєтьсямашиною;

8)  імпорт екземплярів творів.   

Автори творів образотворчого мистецтва крім  названих имеют доатковіправа   (якщо  твір ставвласністю іншої особи).  Це:

1) право доступу – можливістьвідтворювати свій твір

2) право  проходження, що означає, що при перепродажі творів образотворчого мистецтва його автор має право навинагороду від продавця  у вигляді визначеного відсотка від перепродажноїціни.      

Цей перелік не євичерпним, зокрема виключні права авторів на використання творів архітектури,містобудування, садово-паркового мистецтва містять у собі і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.    

Майнові  права авторівпереходять у спадщину.  

Охорона  прав авторів дієв строки, установлені  ст.24 Закону «Про авторське право і суміжні права». По загальному правилу, охорона, надана дійсним  Законом, діє протягом усього життяавтора і 50 років після його смерті.     

Строк охорони творів,створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смертіостаннього автора.     

Для творів, обнародуваних анонімно або підпсевдонімом, строк охорони минає через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо узятий автором псевдонім невикликає сумніву у відношенні особистості  автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особистість протягом50 років, то застосовуються загальні прави­ла о термінахохорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих  авторів діє протягом50 років після їхньої реабілітації. Авторське право на твір, опублікованийпротягом 30 років після смерті автора, діє протягом50 років від дати його правомірного опублікування.Дія строку охорони починається з 1 січня року, що іде за роком, у якому малимісце вищевказані юридичні факти. Право авторства, право на ім'я і правопротидіяти перекручуванню, спотворюванню або іншому змінюванню твору або якому-небудь іншомузазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора, охороняютьсябезстроково.     

Після закінчення терміна дії авторського права  твір стає  суспільним  надбанням.  Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою  (не требазапитувати дозволу, наприклад,  на його відтворення, постановку і т.д.) і безвиплати  авторської винагороди.  Проте при цьому повинні  дотримуватисявиняткові безстрокові права авторів -  право авторства, право на авторськеім'я, право на захист  твору і репутації автора (право на недоторканністьтвору).

Вільневикористання авторських прав у деяких  випадках, що допускаються законом,можливо і при  житті автора – при цитуванні, використанні в  навчальних цілях уякості ілюстрацій, при відтворенні  в засобах масової інформації длязагального  розголосу статей  по   поточних економічних, політичних,соціальних,  релігійних питаннях,  використання привселюдно  вимовленихполітичних промов, виступів, доповідей і в інших випадках. При цьому повинні дотримуватися такі умови:

1) це можливо тільки у випадках,зазначених у законі;

2) тільки у відношенні правомірноопублікованих творів; 

3)  з обов'язковим зазначенням іменіавтора;

4) з зазначенням джерела (видання) ; 

5) іздотриманням недоторканності твору.

Поряд з авторськимиправами названий Закон докладно регулює відносини в сфері суміжних  прав. Подібну назву ці права одержали тому, що особи, володіючі  ними, творчовикористовують створені іншими особами твори, і вони не розглядаються як авторивиконуваних чи записуваних і відтворюваних творів.  Об'єктом для їхніх правслугує саме виконання або звуко- і відеозапис.  Тому в порівнянні з авторськимиці права носять у визначеній мірі обмежений характер і зводяться по суті додозволу (згоди) на відтворення (використання) і вимозі відповідної оплати.    

Відповідно до ст. 31Закону «Про авторське право і  суміжні права» виконавці здійснюють свої праваза умови дотримання ними прав авторів творів що виконуються. Виробники фонограмі організації віщання  повинні дотримуватись, творчовикористовати створенііншими особамитвори, і вони нерозглядаються як автори виконуваних чизаписуваних і відтворенихними творів. Об'єктом для їх прав служитьсаме виконання або звуко- і відеозапис.  Тому в порівнянні з авторськими ціправа носять у визначеній мірі обмежений характер ізводяться по суті до дозволу (згоді) на відтворення (використання) і вимозівідповідної оплати.    

Відповідно до ст. 31Закону «Про авторське право і  суміжні права» виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів що виконуються.  Виробники фонограм іорганізації віщання  повинні додержуватися права авторів і виконавців. Організації віщання повинні додержуватися права авторів,виконавців і виробників фонограм.    

3.3Суміжні права

Цеправа виконавців, виробників фонограм і організацій радио- і телемовлення.    

Вони єсуміжними  стосовно авторських  прав, тобто це права близькі, що примикають,пов'язані з авторськими. Їхня  роль свого роду посередницька – між  авторами іширокою аудиторією. Водночас вони є вторинними стосовно  авторських прав, томущо забезпечують використання творів авторів. Суміжні   права забезпечують захист творчої праці осіб, що доводять твори авторів до широкої аудиторії, віднелегального використання результатів їхньої роботи. 

Специфікасуміжних  прав:

1) вони пов'язані з використанням певних  технічних пристроїв (тому вони з'явилися лише в  XX сторіччі, ізрозвитком технічного прогресу – винаходу звуко- і відеозапису,  радіо,  кіно, телебачення,  штучних супутників);

2) об'єкти суміжних прав закріплюютьсяна матеріальних  носіях  (наприклад, наявність  запису виконання на магнітнихплівках, касетах, видеоплівках);

3) здійснювати виконання, можливоповторно, нескінченно, перед практично необмеженою аудиторією і без живоїучасті самого виконавця.    

 

3.4 Суб'єкти суміжних прав  

Суб'єктамисуміжних  прав являються:

1) виконавці (актори, музиканти,режисери, диригенти і т.д.) ;

2) виробники фонограм (особи, котріпершими виконали  звуковий запис виконання) ; 

3) організації ефірного або кабельного віщання (ті, що самі або за замовленнямстворили передачу і за рахунок яких створена передача).    

Суб'єкти  суміжних  прав повинні  мати договір з автором  твору, а виробники фонограм іорганізації ефірного і кабельного віщання — ще й договір з виконавцем.  Всісуб'єкти  суміжних  прав мають  виключне право на використання твору (виконання, постановки, фонограми, передачі).  Це  означає, що інші особиповинні одержувати дозвіл  на  первинний запис виконання,  постановки, передачу в ефір або по кабельній мережівід суб'єктів цих прав.  Вони  дають також дозвіл  на відтворення фонограми, додатки до неї, переробку і ряд інших дій.  Суб'єкти  суміжних  прав мають також право на винагороду.  Ці права регулюються за допомогою договорів ізкористувачами, а збір і виплата винагороди — спеціальними організаціями, щокерують суміжними  правами,  які  створюються їхніми суб'єктами.  Термін діїсуміжних прав — 50 років.

Винятками є  випадки, коли припускаєтьсявикористання записів виконання, постановок, фонограм, програм передачтранслюючих організацій без одержання дозволу (без згоди) їхніх суб'єктів.  Цедопускається  при:

1)   використанні винятково з  метою навчання  і  наукового  дослідження ;

2)   для цитування у  формі невеликих уривків в  інформаційних  цілях ;

3)включення в огляд про поточні події невеликих уривків; використанняв особистих цілях.

 

 

4.Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав

Дозагальногромадянських  засобів відносяться:

1) визнання права;

2) відновлення права;

3)  припинення дій, що порушують правоабо створюють загрозу його порушення;

4)  відшкодування збитків;

5)  визнання угоди (договору)недійсним; 

6) стягнення особливої неустойки приневчасній  оплаті. 

Особливі(додаткові) засоби захисту, передбачені спеціальним  (авторським) законодавством:

1) стягнення прибутку, отриманогопорушником внаслідок порушення авторських або суміжних прав; 

2) виплата компенсації в сумі від 10 до50 тис. мінімальних  розмірів оплати праці (конкретний розмір визначаєтьсясудом). 

Будь-якийз цих заходів потерпілий вибирає сам, але замість відшкодування збитків.

Терміни  охорони суміжних прав встановлені ст.38 даного Закону.Майнові  права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксаціївиконання або постановки.  Особисті права виконавців охороняютьсябезстроково.    

 Права виробниківфонограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми,а якщо вона не була опублікована, то протягом 50 років після першої фіксаціїзвукового запису.

 

Організації ефірноговіщання  користуються зазначеними правами протягом 50 років після першоїпередачі в ефір або по кабельній мережі.    

Перераховані  термінипочинають стікати з 1 січня року, що слідує за роком, у якому мали місце даніюридичні факти.    

До спадкоємців виконавцяі правонаступникам виробників фонограм і організацій віщання переходить праводозволяти або забороняти використання виконання, фонограми, передача в ефір іпо кабельній мережі, а також право на одержання винагороди в період частинитерміну, що залишилася.    

Виникнення  і здійсненняавторських і суміжних  прав не потребує виконання яких-небудь формальностей(ст. 19, 31 Закону «Про авторське право і суміжні права»),оскільки тут охороняється насамперед форма твору, і для визнання творчого творуоб'єктом авторського або суміжного права достатньо вираження його в будь-якийоб'єктивній формі, що дозволяє відтворювати результат творчості.    

У цьому складається їхнявідмінність від інших об'єктів інтелектуальної власності, охорона якихприпускає дотримання спеціального порядку визначення пріоритету, перевіркуновизни і встановлення особливого режиму використання.  Тому термін «промисловавласність» рекомендується можливим для вживання в двох значеннях: у вузькомузначенні, коли в це поняття включається право на винахід, корисну модель і  промисловий зразок (патентне право), і в широкому значенні, тобто усі видиінтелектуальної власності, за винятком авторських і суміжних прав, як-от всі ті, що підпадають під охорону післяпопереднього формального закріплення пріоритету.

5. Право на відкриття

Відкриттям визнаєтьсязапровадження невідомихра­ніше об'єктивноіснуючих закономірностей, властивостей і явищматеріального світу, що вносять докорінні  зміни в рівень пізнання.   

Автором відкриттяпризнається громадянин, що зробив заявку, котра відповідає запропонованимвимогам.    

У відповідності зі ст.514ЦК України автору відкриття належить комплекс особистих немайнових і майнових прав. Автор відкриття має право вимагати визнання його авторства і пріоритету увідкритті, що засвідчуються дипломом, він має право на присвоєння відкриттюсвого імені або спеціальної назви, що вказується у дипломі на відкриття. Авторвідкриття має право на винагороду, виплачувану йому при одержанні диплома, атакож на ряд пільг, зокрема, право на додаткову житлову площу, на яку автор відкриття має право нарівні з науковцями.    

Про відкриття робитьсязапис у трудовій книжці автора.    

Право одержати дипломмертвого автора відкриття, а також винагорода переходить у спадщину (ст. 515ЦК). Спори про авторство (співавторство) на відкриття вирішуються  судом (ст.516 ЦК).

5.1 Патентне право(промислова власність)

Це інститут цивільногоправа, що регулює відношсини, пов'язані з технічною творчістю.    

На відміну  від авторського права  патентне право реалізується в іншій сферітворчості. Об'єкти технічної творчості пов'язані з природними законамиматеріального світу; вони не відбивають індивідуальність їхнього творця втакому ступені, як об'єкт авторського права.  В силу цього об'єкти технічноїтворчості є відтворювані, вони можуть бути створенінезалежно одне від одного самостійно, різними особами і тому вимагаютьформального офіційного закріплення.  Крім того, результати технічної творчості  спрямовані  на   рішення практичних задач – мають прикладнезначення.

Об'єктами патентного права (промислової власності увузькому розумінні цього слова) є винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

Необхідність патентногоправа обумовлена неможливістю прямої охорониоб'єктів промислової власності засобами авторського права.  На відміну від об'єктів авторського права об'єкти промисловоївласності можуть бути створені різними особами, незалежно одне від одного, томуїхня охорона припускає попереднє формальне закріплення пріоритету увстановленому законом порядку.    

Відносини, що  виникаютьу зв'язку із здійсненням права власності на винаходи, корисні моделі і  промислові зразки, регулюються законами України від 15грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і «Про охоронуправ на промислові зразки».    

Органом, що  здійснює актвизнання нововведення в якості винаходи, корисної моделі або промисловогозразка, виступає Державний комітет  України з питань інтелектуальної власності(Госпатент України), іменований для стислості в зазначених законах як«Відомство».

Найважливішими  умовамипатентоспроможності об'єктів промислової  власності є їхня новизна і промислова  придатність.  При  цьому патентне право закріплює абсолютну(світову) новизну об'єктів промислової  власності.     

5.1.1Об'єкти  патентного права

Цевинаходи, корисні моделі і промислові зразки.  Винаходом є технічне рішення,що  відрізняється новизною (тобто невідомий рівеньтехніки) і промислово застосовне (тобто може  бути використане в промисловості,сільському господарстві, в галузі охорони  здоров'я й інших галузейдіяльності).  Об'єктами винаходу можуть бути пристрій, засіб роботи, речовина,застосування раніше відомого пристрою за новим призначенням.    

Кориснамодель – це технічнерішення певного пристрою в стадії його конструктивного виконання,тобто у вигляді конструкції.  Вона повинна бути принципіально новою,  іпромислово  застосовною.

 

Винахід (корисна модель)є результатом творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктом винаходу може бути:

1) продукт (пристрій, речовина, штамммікроорганізму, культура клітин рослини і тварини);

2) засіб виробництва продукції.     

Об'єктом корисної моделіможе бути конструктивне виконання пристрою.     

Не є об'єктами винаходіві корисних моделей і не охороняються законодавством, що  регулює  відносиницієї галузі наступні результати інтелектуальної діяльності:

1) відкриття, наукові теорії іматематичні методи;      

2) методи організації і керуваннягосподарством;   

3) плани, умовні позначення, розклади,правила;     

4) методи виконання розумовихоперацій;    

5) програми для обчислювальних машин;

6) результати художньогоконструювання;     

7) топології інтегральнихмікросхем;     

8) сорти рослин і породи тварин іт.п.      

Промисловий  зразок – це художньо-конструкторське оформлення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Воно повиннео бути новим, оригінальним і промислово застосовним  (тобтовідтвореним промисловим засобом).   Промисловий   зразок забезпечує злиття утилітарної і художньої сторін, у ньому реалізується ідея  одержаннямаксимальної  вигоди за допомогою  зовнішнього вигляду виробу.

Промисловий  зразок є результатомтворчої  діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктомпромислового зразка може  бути форма, малюнок, кольорова гамма або їхнєсполучення визначаюче  зовнішній вигляд промислового  виробу і  призначенідля задовільнення естетичних і ергономічних потреб.     

Винахідоформлюється  патентом. Патент це охоронний документ, котрийзасвідчує авторство винахідника, його виключні права  володільця і приорітет винаходу.

У той же час неохоплюються поняттям промислового зразка:    

1) об'єкти архітектури (крім малихархітектурних  форм), промислові, гідротехнічні й інші стаціонарніспорудження;    

2) друкарська продукція як така;     

3) об'єкти нестійкої форми з рідких,газоподібних, сипучих або подібних їм речовин.     

Суб'єктами патентногоправа є автори (співавтори) об'єктів промислової власності, патентовласники, а також інші особи (правонаступникиабо ліцензіати),  що  одержують за законом або договором  визначені патентніправа.     

5.1.2Суб'єкти  патентного права

Цеавтори, патентовласники, ліцензіати.     

Автор це фізична особа, творчоюпрацею якого створений твір.     

Патентовласник особа, що має  виключнеправо на використання винаходу.  Такими можуть  бути:

1) сам автор;

2) роботодавець (при службовихвинаходах);

3)  особа, зазначена автором у заявці навидачу  патенту;

4) правонаступники;

5) договірний  патентовласник патент може бути переданий за договором за плату  будь-якійфізичній  або юридичній особі.

Ліцензіат особа, що  одержує увизначеному договором обсязі права по використанню винаходу  за плату.  Ліцензійнідоговори бувають трьох видів:

1) виняткової ліцензії;

2) неповної ліцензії;

3)  відкритої ліцензії.     

Особливі суб'єкти  права на використання винаходу -це попередній користувач і  примусовий  ліцензіат. Вони можутьвикористовувати винахід без згоди патентовласника.

Попереднійкористувач особа, що до дати пріоритету (до подачі заявки іншою особою) самостійно створила незалежно від автора тотожний винахід  і сумлінно йоговикористовувала.  Преждепользователь  зберігає право на подальше безоплатневикористання його без розширення обсягу використання.     

Примусова ліцензія видається будь-якій особі Вищою патентноюпалатою, якщо патентовласник протягом чотирьох років не використовує винахід івідмовляється укласти ліцензійний договір.

Виключне право на використання об'єктів  промислової власності належить патентовласнику, тому відповідно до чинного законодавстваавтор може вимагати за своїм вибором визнання лише  свого авторства, абовизнання свого авторства з закріпленням за ним виключних прав, тобто автор можебути одночасно і патентовласником або не бути таким у силу закону або договору.Право на одержання патенту мають автор, його спадкоємець, а також роботодавець,якщо винахід, корисна модель або промисловий   зразок створені в зв'язку звиконанням службових обов'язків або виконанням доручення роботодавця, за умови,що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше.  При наявності права наодержання патенту в роботодавця автор подає йому повідомлення про створений нимвинахід, корисну модель або промисловий  зразок з описом суті з достатньоюповнотою і ясністю.  Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців із датиодержання цього повідомлення не подасть заявку в Відомство(Госпа­тент Україны), то право на одержанняпатента переходить авторові.   

Корисна  модель оформляється свідоцтвом, про­мисловий зразок– патентом. Терміндії патента на винахід становить20 років з дати подачі заявки до Відомства. Термін дії патенту на кориснумодель складає п'ять років із дати подачі заявки у Відомство і продовжуєтьсяВідомством по клопотанню власника патенту, але не більш ніж на три роки. Термін дії патенту на промисловий зразок складає 10 років із дати подачі заявкиу Відомство і продовжується Відомством по клопотанню власника патенту, але небільш ніж на п'ять років.    

Право  авторства є невідчужуваним особистим правом іохороняється безстроково. 

Основним  особистим  (немайновим) правом автора об'єктапромислової власності є право автора признаватися творцем даного об'єкта, щоприпускає заборону всім іншим особам іменуватися авторами цього об'єкта.  Іншеособисте право автора складається в праві одержання патенту на об'єктпромислової власності, а також можливості передачі цього права іншимособам.    

Майнові  права автора виражаються в можливості одержанняприбутку від використання винаходу, корисної моделі або промислового  зразка, управі одержання винагороди за передачу патенту і продаж ліцензій і тощо.    

Приналежне  патентовласнику виключне правона використання об'єкта промислової  власності складається в тому, що ніхто неможе без згоди особи, якійі належить патент, використовувати зазначений об'єкт.  Патентовласник вправі передати отриманий патент або видати ліцензію навикористання.    

Як  патент, так і право на його одержання переходять успадщину.  Переходять у спадщину і права авторів об'єктів промислової власності.

5. Право на інші результати творчої діяльності, використовувані увиробництві

До числа інших прав на результати творчої діяльності якрізновиду права інтелектуальної власності відносяться права нараціоналізаторську пропозицію, знаки для товарів і послуг, фірмовенайменування, охорону селекційних досягнень, топології інтегральних мікросхем,інтересів володарів «ноу-хау» і т.п.

Право на раціоналізаторську пропозицію являє собою сукупністьправових норм, що регулюють відношсини з приводу створення й офіційного визнання технічного рішенняраціоналізаторською пропозицією, його використання і стимулювання авторів.

Раціоналізаторською пропозицією  признається технічнерішення, що є  новим і корисним для підприємства (установи, організації), якомувоно подано, іпередбачаюче зміну  конструкції виробів, технології виробництва ізастосовуваної техніки або зміна складу матеріалу.    

Новизна  раціоналізаторської пропозиції, на відміну відновизни винаходу, звичайно обмежується рамками відповідного підприємства,установи, організації, куди і подається раціоналізаторська пропозиція.

Автор пропозиції,  визнаного раціоналізаторським, має правона визнання за ним авторства, право на винагороду, а також пільги відповідно дозаконодавства.  Автору прийнятої до впровадження раціоналізаторськоїпропозиції  видається свідоцтво, що засвідчує його авторство (ст. 520 ЦК).

Право одержати свідоцтво на раціоналізаторськупропозицію і винагороду за його використання переходить у спадщину (ст.522ЦК).  

Відносини  в сфері створення і використання знаків длятоварів і послуг регулюються Законом України від 15 грудня 1993 року «Проохорону прав на знаки для товарів і послуг».     

Знак – це логотип, по якому товари і послуги одних осібвідрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Об'єктом знака можуть бути словесні, образотворчі, об'ємні йінші позначення і їхні комбінації, виконані  в будь-якому кольорі або колірномусполученні.

Право власності на знак для товарів і послуг засвідчуєтьсясвідоцтвом.  Термін дії свідоцтва складає 10 років із дати подачі заявки уВідомство і продовжується Відомством по клопотанню власника свідоцтва, поданомупротягом останнього року дії свідоцтва, щораз на 10 років.    

Обсяг  наданої правової охорони визначається приведеним усвідоцтві зображенням знака і переліком товарів і послуг.


Висновок.

Багато значних діячів софтферної промисловості явноз’їхали з глузду на проблемах інтелектуальної власності, мета їхнього життязвелася до того, щоб змусити суспільство визнати і захистити права якого-небудьсироти, що пірати грабують серед біла дня.  Яскравий приклад того – Росія, аостаннім часом і Україна: народ, уряд, парламент, одностайно приймають проблемисироти ближче до серця, ніж свої власні.

Інтелектуальна власність – це те, що закон вважаєтакою.  Закони повинні працювати на благо суспільства.  Немає закону, немає ізлочину, незалежно від того, що сирота з цього приводу думає.  Вважаєсуспільство потрібним – захистить його, а не вважає – ну, як вийде. 

Я дивлюся на проблему об’єктивніше.  Прогрестехнологій, за яким не встигає законодавство, дав можливість деяким видамбізнесу – спочатку кіношникам і аж до виробників персональних програм – придеякій удачі цілком законно одержувати фантастичну, цілком безглузду нормуприбутку.  Їм, зрозуміло, це подобається, але інші – причому не тільки закордоном, але й у своїй батьківщині – “скаженим” прибуткам аж ніяк несимпатизують.


СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

 

1. Вешневский Л.М. и др. Формулаприоритета: Возникновение и развитие авторского и патентного права.: Наука.1990.

2. Гаврилов Э.П. Авторское право. — М.,1988.

3. Гаврилов Э.П. Авторское право.Издательские договоры. Авторский гонорар. — М., Юрид.лит.,1988.

4. Емельянов В.П. Гражданское правоУкраины. — Киев: Изд. “Консум”. 1996. С. 136 -149.

5.  Маркова М.Г. Основы гражданскогоправа. — С-П., 1996. С. 80 — 87.

6. Сергеев А.П.  Авторское право России.- С-П.: Государственный университет, 1994.

7. Сергеев А.П. Патентное право. — М.: БЕК, 1994.

8.  Цивільне право: підручник длястудентів юрид. вузів та факультетів, ч. 1. – К.: Вентурі, 1997.– 544с.

9. Цивільний Кодекс Української РСР(Цивільний Кодекс України)

10. Закон України “ Про авторське право ісуміжні права” від 23.12.1993р.

11. Закон України “Про влвсність” від07.02.1991р.

12. Закон України «Про охорону прав назнаки для товарів і послуг» від 15.12.1993р.

13. Закон України “Про охорону прав насорти рослин” від 24.04.1993р.

14. Конституція України від 28.06.1996р.

27.11.2000 р.                                               Підпис:______________________

еще рефераты
Еще работы по государству и праву