Реферат: Государственное стимулирование инвестиционного процесса: опыт США и Юго-Восточной Азии

Історіянаціонально-визвольних рухів свідчить, що в моменти їхнього піднесеннясуспільна увага зосереджується на проблемі джерел, історії та семантикинаціональної символіки. Це цілком природно, бо національні символи — невипадкові значки і барви. Вони постають внаслідок історичного та культурногорозвитку народу і тісно пов’язані з його духовнісгю, з його прагненням доєднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпеченнянаціональних інтересів. Єдиним надійним засобом захисту національних інтересівє створення національної держави. Природно, що в разі поневолення націїнасамперед ліквідуються традиційні національні символи, а замість нихнашвидкоруч фабрикується і нав’язується нації інша, імперська символіка. У тихпредставників поневоленої нації, які піддаються імперській пропаганді, відразуобривається зв’язок з національною культурною традицією, слабне і зникаєінтерес до історії та культури свого народу, а завершується все це втратою мовиі повною денаціоналізацією. Українська державна символіка,— як у скитськихцарів, у старокняжій Київській державі та в УНР, — відображує традиційнуукраїнську національну символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належитьдо найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства. Ключем до їїрозуміння є чільний ії символ, нині відомий під назвою «Тризуб». Попри десяткидосліджень, семантика знаку, його сакральне приховане значення не є очевидним.Тому більшість дослідників і розпочинає свою роботу зі спроб розгадати таємницюзнаку. Ми теж не порушимо цієї традиції. Але, насамперед, прокоментуємоздогадки попередників. На початку нашого сторіччя баронові М. А. Таубепощастило систематизувати підходи до розв'язання проблеми та започаткуватикласифікацію значень Тризуба. 

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">Не так уже й важко здогадатись, що віддати перевагуТризубові перед середньовічним традиційним набором державних знаків київськійкнязь Володимир Великий міг лише в тому разі, якщо за Тризубом стояло якесьглибше значення, ніж за популярними тоді, конкретними зображеннями корони, орлачи лева; якщо цей знак посідав особливе місце у культовому світі наших пращуріві був пов'язаний з усім комплексом їхніх релігійних та етичних уявлень. Який жесимвол стояв за цим знаком? Відповідь не лежить на поверхні наших знань,оскільки знак не символізує щось належне до речей і явищ, а сягає значноглибших шарів світобудови. На тому, що світобудова має не один, а три основніплани буття, сходяться усі людські вчення — від матеріалістичних доідеалістичних. Перший план — це світ речей і явищ, доступний кожному. Другийплан — це світ програм і законів, що визначають речі та явища. Третій план — цесвіт сил і причин, що «примушують» речі і явища реалізуватись, а програми ізакони — керувати цією реалізацією. Саме до символіки сил і причин, тобто дотретього, найглибшого плану світобудови, і відноситься знак, названий«Тризубом».  Отже, не дивно, що навітьякнайстаранніші пошуки значення Тризуба, які велись у першому плані буття(плані речей і явищ), не могли привести до розгадки символу.  Щоб потаємна і складна символіка Тризубарозкрилась нам, візьмемо до уваги, що наш світ має не лише три плани буття,згадані вище, але й тримірність. Три напрямки виміру — ширина, довжина івисочина, —  розгортаючись і наростаючи,творять об'єм і простір нашого світу. Так само, розгортаючись і наростаючи, тритипи кварків творять усі елементарні частки, атоми і молекули, зрештою — тіланашого світу… Так само три кольори — синій, жовтий, червоний — творять всюгаму його найтонших барв… Так само славнозвісна гегелівська тріада (теза,антитеза, синтез) творить наші поняття, гіпотези і теорії, зрештою — нашізнання. Отже, нашому світові притаманна і триєдина світобудова. і триєдинаформотворча енергія. 3а найдавнішими і за найсучаснішими постулатами, в основісвітобудови лежить необмежена, невизначена фундаментальна фізична реальність —Абсолют (за сучасною термінологією — Вакуум). Ця реальність сприймається намияк порожнеча (санскрит. — Шунья), тобто не сприймається зовсім. Такий феноменсприймання зумовлений тим, що всі сили цієї фундаментальної реальності повністюврізноважені, отже, ніяк не виявляють себе. Однак це «велике ніщо» (Абсолют,Вакуум, Дао і т. п.) є найфундаментальні-шою абсолютною фізичною реальністю, щоховає у собі всі можливі стани, частки, форми і вияви. Так в основі усіхфізичних явищ лежать квантовані поля, основою яких є вакуумний стан. СамеВакуум породжує вторинну фізичну реальність — квантовані поля різної міризв'язності (санскрит.— Майя), тобто, наш тримірний світ. Процес породження нашоготримірного світу з Вакууму (Абсолюту, Дао)  починається внаслідок  порушення рівноваги у якійсь часпіні Вакууму,що відразу «проявляє» потенцію цієї частини — два полюси, що діють як двакомплекси протилежних енергій. Різні вчення дають різні назви цимполюсам-енергіям: позитивний і негативний; чоловічий і жіночий, батьківський іматеринський; мудрість і знання; розум і душа; Ян та Інь; вогонь і вода тощо.Повністю врівноважене поєднання протилежних сил знову повертає їх до стануВакууму (Абсолюту); неврівноважене поєднання породжує третю силу, яку звутьсинівською енергією, життям, силою тяжіння (або інакше — любов'ю), речовиною,землею. В цьому разі усталюється три комплексні сили-енергії, які й творятьрізні комбінації енергій і часток — квантовані поля, або, за релігійноютермінологією, «проявлений світ». У давньокитайському світоглядному трактагі«Дао-де цін» сказано: «Дао народжує одного; з одного стає двоє; з двох стаєтроє; троє народжують все (безліч речей, істот явищ). Все народжене сповнене Янта Інь і пронизане Ці». Анатолічні тексти про триєдину природу світу можназнайти у багатьох інших релігійних та філософських вченнях. Наші далекі предкикористувалнсь іншою термінологією, ніж та, що прийнята в сучасній фізиці, однаквизнавали ту ж саму картину триєдиної світобудови і намагалися бути в ладу зтриєдиною світотворчою енергією космосу. Їхні знання про основні  закономірності  світотворення і світобудови виражалися вуособленні космотворчих сил в образах богів. Така форма, на відміну від наукової(пасивно-книжної) є живою формою спілкування з пізнаними силами, отже, й більшсприятливою для використання їх у регламентаціі свого побуту, прискоренніетногенезу і зміцненні своїх позицій у житгі. Таку активну ролю знаньуможливлює релігія, яка, на відміну від науки, «не слова і не теорія. Воназдійснення. Суть ії не в тому, щоб слухати й сприймати. Вона в тому, щоб бути йпоставати». Виражаючи свої знання про могутні космотворчі сили уперсоніфікованій формі, трактуючи ці сили як реальні, подібні до людей, аленевимірно могутніші істоти, наші предки полегшували собі можливісгь спілкуванняз цими силами, можливість прилучення своїх енергетичних систем до вищихенергетичних систем Космосу, до більш досконалих і витончених енергій, щотрансформувало, витоншувало, розвивало людську психіку і тіло. Адже групові йіндивідуальні молитви, містерії, ритуали й обряди спрямовували увагу, думки йпочуття (тобто енергетичні компоненти людини) до певних космічних сил, які малибсзпосередній вплив на життя людей, їхню долю і їхні шанси вижити, статидосконалішими. Вже в палеоліті наші предки чудово орієнтувалися в головних ідругорядних космічних силах. Найзагальніші світотворчі сили (позитивна йнегативна енергії світобудови) уособлювались ними в образах прабогів Всесвіту,Галактики та світотворчих сил конкретнішого плану — системних богів, що творять3емлю і життя на ній. Культи Сонця-Вогню і втіленої космічної води — Данидожили до наших днів у святах Різдва, Івана Купала та інших. 3берігся, зокрема,ритуал поєднання священного вогню і священної води (на Восвяття, на Купалатощо). Отже, триєдиність світотворчих сил і створеної ними світобудови здавнабула відома людям. 3наючи про триєдиність світобудови і намагаючисьгармонізувати себе з нею для полегшення свого жиггя, люди зображали її у своїхритуальних дійствах, предметах культу, священних текстах та захисних містичнихзнаках.

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">До найдавніших знаків, що символізують світотвореннх ісвітіобудову, належать знаки трійці: хрест, тризуб, триквестер, трикутник,шестикутна зірка, сварга, триколо, даоська трійця, дерево життя, жезл Кадуцеята ін і їхні модифікації. Хрест — знак тримірного всесвіту, життя. Разом з тиму ньому підкреслюється значимість синівської енергії (третьої сили — Любові(3емлі)), що досягається шляхом поєднання чоловічої енергії — вогню(зображуваної у віруваннях всіх народів вертикальним стовігом), з вологоюжіночою (зображуваною горизонтальким знаком), при якому обидва протилежнісимволи немовби зникають, зливаючись в один. Ті ж сили, що зображені у хресті,репрезентує шестикутна зірка. Поеднані в ній два рівнобічні трикутникисимволізують єдність триєдиної позитивної чоловічої енергії (вогненної енергіїШіви), спрямованої вгору, з триєдиною негативною жіночою (вологою енергієюВішну), спрямованою вниз. Отже, зірка, складаючись із двох рівнобічнихтрикутників, накладених один на одного, символізує едність усіх трьох сил.3аміна у зірці прямих ліній хреста на рівнобічні трикутники додає символовідодаткового значення, вказуючи не лише на троїстість світобудови, але й натроїстіть кожної з сил, що творять світобудову. Тризуб символізує ту ж самутрійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрісгь,3нання і Любов (або Вогонь, Воду й Життя (3емлю), або Ян, Інь та Ці), однак неяк початковий процес породження третьої сили двома первинними, а вже як другустадію цього процесу, тобто як дію трьох рівноправних сил, що виходять зєдиного, спільного для всіх джерела — Абсолюту (Вакууму, Дао). Аналогічну дотризуба стадію Трійці (трьома кругами, вписаними у коло, або в полум'я),зображено триєднісгь світобудови і формотворчих життедайних енергій у даосів, утібетській та українській символіщ. Це не заважає тібетцям, як і українцям,використовувати з тією ж метою і тризуб. Саме даоський символ трійці — знактрьох кругів, вписаних у коло,— обрав М. К. Реріх як емблему всесвітньоїорганізащї захисту культурних цінностей.

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">Жовто-6лакитна символіка Трійці стала характерною длянаших предків, які за символ позитивного чинника світотворення мали астральнийвогонь, за символ негативного чинника — астральну воду, а за символпороджуваного (синівського) чинника — поєднання (комбінацію) вогню (жовтого) іводи (голубого)). Отже, жовто-блакитний (чи блакитно-жовтий) прапор, як і знакТризуб, символізують одне й те ж— Триедину силу світотворення, або Трійцю.Різниця між ними лиш у тому, що Тризуб належить до другої групи способівбачення і вираження Трійці, а жовто-блакитна барва — до першої. У християнськійсимволіці, крім ії центрального символу — хреста, бачимо також знаки сварги,трикутника, шестикутної зірки та різновиди тризуба. Шестикутні зорі частовінчають три верхні кінці хреста на розп'яттях: бачимо їх на мармурових фризахкапітелю, на плитах хорів та на кованих дверях у Софії Київській; золотими шестикутнимизорями вкрито блакитну башню Видубецького монастиря і низки інших українськихцерков. Крізь рівнобічний трикутник зі стін християнських храмів дивиться нанас «Всевидяче око» — світотворча сила християн Тризубами прикрашені кінціхреста, або його центр. Тризуб на час прийняття Руссю-Україною християнства бувнастільки популярним, що хрест довелось об'єднати з ним в один знак,— длясприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба (який ухристиянській символіці має тенденцію до зменшення розмірів на користь хреста)і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих 3олотих воріт, намаківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний) та на маківкахряду інших українських церков. Кожен символ ставить акценти на різних аспектахсвітобудови, графіка кожного знаку лаконічна, чітка і промовиста. Якщо хрестконцентрує увагу на значимості для світобудови третьої сили, іудейська зіркаплетивом свого рисунка наголошує на статиці двох сил, то тризуб, відображаючияк триєдність світобудови, так і троїстість полум'я-енергії, символізуєдинамічний аспект, принцип вогню і поступу.

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">Досі один із головних знаків Космічної Триєдиної Сили миназивали «тризубом», не вдаючись у походження та правомірність цього терміну.Тепер, розширивши своє уявлення про символ, що стоїть за цим знаком, розглянемопитання термінології докладнішє. Більшість дослідників української символікивважає своїм обов'язком відзначити, що термін «тризубець» («тризуб») увів довжитку російський історик Карамзін. На цьому й заспокоюються щодо назвинаціонального символу. Інші вживають термін без згадки про його автора,породжуючи тим хибну думку, ніби назва національного символу «тризубець» —традиційно народна… Однак символ старший від Карамзіна принаймні на кілька тисяч(або й на кілька десятків тисяч) років. Він не міг ні бути безіменним, нізватися конкретним словом «тризубець», оскільки цим словом в українській мовіназивали звичайнісінькі вила, а національний знак, як ми вже знаємо, бувнайсвятішим, найінтимнішим і найбільш шанованим у народі символом СвятоїТрійці. 3нак і справді має свою прадавню народну назву, і цією назвою єтільки-но згадане слово «Трійця», яке в українській мові означає «Бог у трьохлицях». Чому Карамзін вжив не це слово, а вигадав нове, здогадатись не важко.Просто він не знав ні української мови, ні українського житгя, у якомустародавнє слово «трійця» ще на повну силу виражало символ триєдності. Не знавцей історик і довгого ряду варіацій знаків Святої Трійці, що символізували її вдуховному житті українського народу, варіацій, дуже мало подібних на зуби….Він знав лише один знак цього ряду — державну емблему старокняжого Києва. Цяемблема (за браком ширшої інформації хибно оцінена Карамзіним як родовий знакРюриковичів ), справді нагадує три зубці на спільній основі, однак зображаєвона триязике полум'я давньоарійського (як і давньослов'янського) бога Огня(Агні), яке, в свою чергу, символізує Святу Трійцю космічних енергій,організований простір, Дерево Житгя. Утвердженню підміненого терміну сприялоте, що з поширенням християнства на слов'янських землях все більшого значеннясеред образів Святої Трійці почало набувати ії християнське, антропоморфнетрактування (Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий). Оскільки російська мовасформувалася у християнські часи, то для Карамзіна та інших російськомовнихвченнх слово «трійця» («троица») пов'язувалось виключно з християнськоюТрійцею. 3розуміло, що їм і на думку не спадало назвати цим словом якийсьзагадковий для них дохристиянський, «варварський» знак.  Українська мова, як ми вже згадували, задовгодо Карамзіна мала слово «тризубець», яке означало тризубі вила. Мовна ситуація,однак, різко змінилась у першій половині ХХ ст. у зв'язку з визнаннямстарокняжого державного знаку Києва за державний герб Української НародноїРеспубліки. Оскільки на ту пору не було жодного дослідження, присвяченогоправомірності карамзінської назви знаку, то при обговоренні і затвердженнідержавного герба УНР вживався найбільш поширений і усталений на той часкарамзінський термін, що узвичаіло його і в українській мові. При тому терміннабрав видозміненої форми — «тризуб», що наблизило його до первісногоглибинного значення, оскільки перенесло акцентування з «зубчастості» на«троїстість». Сьогодні термін «тризуб» набув значного поширення в українськіймові і відтіснив стару назву символу на другорядні ролі. Це явище цілкомзрозуміле — за кілька десятків років, що минули від затвердження державногосимволу, сотні тисяч українських патріотів поклали своє життя, захищаючи правоукраїнської нації на існування, гідність і символ цієї гідності, який вониназивали Тризубом. Тим саміім термін «тризуб» став священннм для кожногонаціонально свідомого українця. Разом з тим, навряд чи доцільно пускати унебуття стару назву символу, тим більше, що термін «трійця» значно точніше іповніше виражає глибинний зміст знаку… До того ж термін ще живий, його ще йсьогодні вживають у найменш зросійщених українських землях. У першій половиніХХ сторіччя відомому дослідникові української національної символікиВолодимирові Січинському вдалося зафіксувати знаки Трійці, зображені нагуцульських хатах. Дослідник, однак, не мав жодного сумніву щодо терміну«тризуб» і у своєму цілком зрозумілому  та   справедливому   прагненні  довести спорідненість цих гуцульськііх знаків з гербом УНР і старокняжимгербом проігнорував «місцеву» (як він, очевидно, думав) назву знака і назвавйого «тризубом».  «Можна пояснювати цізнаки, — пнсав В. Січинський, — як комбінації хрисгиянського хреста, читрисвічника, чи чимось іншим, але елементи знаку тризуба тут надто виразні ітипові та находять аналогії до типів тризубів на історичних емблематичнихпам'ятках. Далі в тексті автор вже прямо називає ці знаки тризубами, попри те,що всі вони, крім останнього, на зуби зовсім не схожі і гуцули їх так неназивали… Вони трактували їх як «охоронний засіб від всього злого, нещастя іт. ін.», як знак, що «притягає добре». Як тут не згадати вислів — «Бог трійцюлюбить», — широко вживаний по всій Україні й до сьогодні. Кожен українець чувцей вираз, але навряд чи задумувався над тим, що він звучить до нього з глибинитисячоліть, оскільки в цьому виразі однозначно йдеться не про Святу Трійцюхристиян, яка сама є Богом, а про дохристиянську трійцю, як знак триєдностісвітобудови, який Бог любить як свій знак, як символ своєї триединої сили.Вшанування символу трійці характерне для сотень поколінь наших предків —починаючи від прааріїв і якнайдавнішнх аріїв. Воно характерне й дляпізньоарійської (кіммерійської, скитської та сарматськоі') ідеології,космології, суспільного ладу, політичної і жрецької організацій, символіки,кольорів. Характерне воно й для періоду Київської Русі.

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">Коли ж саме знак трійці став національним символом нашогонароду?  Це не могло статись одномоментнов декретному порядку, що характерне для утвердження державних символів. Яксправедливо визначив В. Січинський, «Національний знак чи герб витворюєтьсяпротягом віків і входить у свідомість народу, як певна дорогоцінна традиція, щомає зв'язок з національним і державним житгям та почуггям єдності цілогонароду. 3нак наглядним способом символізує походження, розвиток, ментальність,а також ціле культурне спрямування і геополітику народу». Отже, за якоїісторичної доби знак трійці увійшов у свідомість нашого народу?  3а найдавнішими переказами тризуб іжовто-блакитна барва  були символамилегендарної Атлантиди, і нібито відтоді шануються нашими пращурами, нащадкамиатлантів. Чи ймовірно це? Жартівливий ритуал моряків широко популяризувавтризуб грецького бога Посейдона (римське ім'я — Нептун, етруське — Нетун,скіфське — Тагімасад) як бога моря. Однак, далеко не всі знають, що Гомерназивав Посейдона земледержцем, тобто володарем землі; що Посейдону поклонялисяяк богу прісної води — рік, озер, джерел і зв'язаної з ним плодючості землі; щоПосейдон персоніфікував собою творчу силу природи і був покровителем усіх(грецьких) родів, богом будівництва, конярства, родоначальником атлантів іцарських скитів. Як і годиться, Посейдон заповів своїм нащадкам закони ісимволіку. 3а свідченням Платона, царі атлантів, виконуючи заповіт, кожні 5—6років збирались у головному святилищі Посейдона для взаємоконтролю.Обов'язковими атрибутами зустрічі було священне блакитне вбрання і золотадошка, на якій записували свої рішення. Після ритуальної зустрічіжовто-блакитну символіку — золоту дошку й блакитний одяг — лишали у святилищіяк історичні документи і священні реліквії. Атлантида, повідомляють легенди, була затоплена водами моря і захованана морському дні Посейдоном, який і досі зберігає ії символіку — голубе вбранняі золотий тризуб. А може, цю символіку зберігають і ті нащадки Посейдона, що небули поглинуті потопом?  Як відомо,значна частина українських земель є унікальною в тому плані, що ніколи незаливалася водами морів і океанів, отже, й не могла зазнати руйнації від«світового» потопу. Якщо припустити, що перекази єгипетськнх жерців, переданіПлатоном, та скитські й еллікські міфи відображають реальні події, то цілкомімовірно, що тризуб, як і жовто-блакитна барва, «живе» на українській землі з«допотопних» часів, тобто з часів легендарної Атлантиди, а наші предки скити єнащадками атлантів. У зв'язку з цим варто відзначити, що культ Посейдонанайбільше був поширений у містах-державах Причорномор'я і має чимало спільнихрис із староукраїнською міфологією та народнимн обрядами.  Але навіть і в тому разі, коли міфи невідбивають реальносгі і ніякої Атлантиди ніколи не було, ситуація не змінюється— «тризуб», за свідченням археологічного аналізу наскельних знаків, гончарнихвиробів, зброї, монет, прикрас та інших матеріальних знахідок, з найдавнішихчасів шанується на території України як могутній магічний знак життєтворення.3нак Тризуба лежить в основі найархаїчніших культів наших предків — культуВеликої Родоначальниці, Праматері; культу життєдайного Вогнища (триєдиногоАгні) та культу хранителя мудрості, вогненосного 3мія (Нага, Дракона). Всі тризгадані культи, по суті, являють собою первісне вираження учення прожиттєтворчу Трійцю і тісно пов'язані знаком Тризуба — символом триєдиноїсутності життєтворчих сил: енергій Праматері, Вогнища і 3мія. Ця триедністьзображалась у вигляді Трійці в руці Великої Матері чи трипалих лап 3мія білянеї; у вигляді триязикого (трисвітного, триголового) полум'я Вогнища — Агні тау вигляді триголовості 3мія чи ірипалості його кінцівок. У прямих предківсучасних українців — слов

<span Times New Roman",«serif»">`<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти»,як і у їхніх попередників,  панувала  трикомпонентна структура суспільства і булапоширена легенда про походження полянської (київськоі') держави від трьохбратів, що «сіли» на трьох київських горах. 3начення тризуба, як символу, буловиняткове. Був це знак — талісман, предмет, що приносить щастя. Був він грізнийі немилосердний для всього недоброго і ворожого, а добрий і чарівний для тих,хто був під його охороною. Найвищого рівня популярність українського тризубадосягла в Х—ХІІІ ст. На ті часи припадає і найзначніше його географічнепоширення — від Криму до Новгорода і від Кавказу до Франції та Швеції. Тризубзображено на варязькому мечі (очевидно, виготовленому в Києві), на нагробникусвятого Еріка (Швеція) — родича Володимира Великого тощо. До Франції тризуб бувзанесений у родовому знакові та в монетах дочки Ярослава Мудрого, французькоїкоролеви Анни, а до Новгорода — придворними Ярослава, коли юний князь перебувавтам. На землях власне Київської Русі (територія сучасної України) тризуб бувпоширений у всіх князівствах, маючи центром Київ. До Х ст. форми тризуба, щопанували на Україні, мало чим різнились від первісного арійського знакуархаїчно — класичної форми і були близькими до тризубів інших нащадківпричорноморських аріїв — елінської тріалії, індійської тришули, боспорськоготридента та скіфських і сарматських тамгових знаків. 3 Х ст. вонавидозмінюється. Ускладнення знаку найімовірніше пов'язане з особливостямидержавної організації українського суспільства, з переходом від простоїполітики «Іду на ви»,— до складної плутанини дипломатичних стосунківвсеєвропейського масштабу. 3гадане ускладнення українського суспільства немогло не відбитись на формах світосприймання, мислення, образотворчості. Неостанню роль в запровадженні плетінкової форми тризуба відіграли, очевидно,впливи схематичного зображення «Дерева Життя» в Каббалі, яке являє собою тринапрямні, переплетені між собою складними зв'язками; поширення романської йскандинавської плетінкової орнаментики та деяка трансформація архаїчногоарійського тризуба, що почала формуватись ще в еллінські часи. «На прієнськіймонеті,— пише В. Січинський,— тризуб зовсім втрачає вигляд знаної посейдонової«тріалії», він не має продовгастої форми, композиційно вписується у форму колаі так більше відповідає знаку монети. Крім того, дістає ріжні додатки, що мали,очевидно, символічне значення. Це відноситься до двох симетричних завитків, щоз'єднують бічні зуби з середнім. Середня палиця, що в посейдоновому тризубізавжди довга, тут зовсім коротка та має з двох боків додатки у формі двохперстнів. Ці останні зустрічаються в деяких посейдонових тризубах і знані напонтійських монетах. Ці завиткичи перстні на середньому стовбурі пояснюють яксимвол вічної дороги, безконечного життя. 3гадані додатки прієнського тризубазовсім відповідають подібним елементам українськоіо трнзуба». Після поваленняКиївської держави і зруйнування Києва монголами Тризуб на певний час втративсвоє значення державного символу і своє столичне пристанище, зберігаючись,однак, як національний символ у гербах провінційних міст, українських магнатів,дворян, старшин та в рукописній традиції заставок. Цє було уможливлене високимрівнем освіченості й духовності українського народу, а також тим, щостароукраїнські роди і міста мали свої давні, освячені традицією знаки, звані«знаменами», які, з виникненням у ХІІІ ст. геральдики, оформлювались як герби ізатверджувались українськими королями й князями. Внаслідок цього на зламі ХІІІй XIV ст. усталились перші зразки українського гербівництва. Найдавніші гербивизначалися тяжінням до символу Трійці (а отже, й Тризуба), руноподібнимигербовими титлами й червленими щитами — типовою деталлю традиційного озброєннястароукраїнських воїнів та боярства. Крім споконвічних містичних знаків —тризуба, жовто-блакитної барви і двозуба, українська державна символіка включаєряд знаків, що посіли свої особливі місця в державницьких змаганнях нації.Найзначніші з них — архангел Михаїл, 3олотий лев, Козак з мушкетом і «Куша».3ображення на червоному щиті білої (срібноі) постаті архангела Михаїла —Небесного Покровителя Украни та її 3бройних Сил — веіоме з Х11 ст. Спочатку цебув державно-династичний знак київських Мономаховичів — Мстислава 1 (1125—1132)та його нащадків. Із середини ХІІ ст. й у ХІІІ ст. цей знак став емблемоюстароукраїнської держави поряд із тризубом. Його зображали на печатках князів,на їх шоломах, а пізніше й на гербових щитах. 3а кількістю видів і значень таза давністю традиції архангел Михаїл посідає перше місце (після тризуба) середісторичних національних, земських і родових гербів України. Архангел(Архистратиг) Михаїл, як давній староукраїнський знак, постійно був гербомКиївської землі в усіх ії трансформаціях — князівсгва, воєводства, намісництва,губернії. 3а часів Речі Посполитої репрезентував Україну, розміщуючись поряд здвома іншими найвищими гербами держави — срібним польським орлом на червоному політа білим вершником, теж на традиційному червоному полі, що репрезентував Великекнязівство Литовське. В державній геральдиці деяких українських гетьманів,польських королів, литовсько-руських великих князів, московських царів іросійських імператорів він представляв гіднісгь Великого Киівського Князівсгвав межах, значно ширших від властивої Киівської землі, цебто від Правобережжя.У зв'язку з цим герб  зазнав  трансформації барв   (наближення  до національної — блакитне поле, золота аура). Ослаблення Київської держави міжусобицями і нападом монголів дещо підриваєпопулярність Тризуба, з яким починає конкурувати родовий знак Мономаховичів —архангел Михаїл. 3 утворенням Української Козацької держави знак КиївськогоАрхистратига (архангела Михаїла), як земський герб, витісняється на другий планкозацьким гербом 3апорізького Війська, тобто зображенням лицаря-козака змушкетом. Як міському гербу Києва, архангелові Михаїдові доводиться відступитипід тиском герба київського магістрату «Куші». Популярність «Куші», на думкудеяких знакознавців (А. В. Толстой, 1882 та ін.), пояснюється йогоспорідненістю з старокиівським Тризубом. Боротьба згаданих українських гербів за першість не є, однак,антагоністичною, тобто боротьбою на знищення, на повну заміну. Герби існуютьпоряд, часто поєднуючись і підтримуючи один одного. Так герб зі СвятимАрхистратигом Михаїлом спокійно вживався і з «Кушею», і з гербом 3апорізькогоВійська, і з гетьманськими гербами. Бачимо змінене зображення архангела і набердиші Богдана Хмельницького, і на його хоругві, з якою гетьман з'явився підЛьвовом 1665 року, і на козацьких хоругвах у XVІІ та ХVШ сторіччях. 3 руйнуванням Української Козацької держави іперетворенням України на колонію її герб зникає з-посеред європейськихдержавних гербів. Однак після революційних подій 1848 року в ролівсеукраїнського державного герба було прийнято герб Романовичів — 3олотий левна 6лакитному щиті. Ця функція зберігалась за ним аж до 1918 року, тобто допроголошення УНР і визнання нею державним гербом 3олотого Тризуба на голубомущиті.

<span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">Після батиївського погрому на Київських землях завмерлаусяка національна і державна діяльність. Коли ж нація почала оживати,—відродилась і символіка. Національна барва з'являється по всій Україні і,насамперед, у розписах церков та у церковних речах — ризах, фарбованій різьбііконостасів, у мальованих ставниках. Ця барва оживає також у творах мистецтва —мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-блакитних тканин, угербах українських земель, міст і старшинських родів. 3а нашими піддрахунками(по даних В. Лукомського і В.Мадзолевського), понад сто дворянських українськихродів мали жовто-блакитні герби і понад п'ятдесят комбіновані — релігійнезлато-блакитне в поеднанні з соціальним (варновим) набором — червоне, чорне,срібне (біле). Жовто-блакитна барва панує і в гербах відроджуваних містУкраїни: герб міста Лубен — рука, що тримає золоту булаву на голубому полі;Миргорода — золотий хрест на голубому полі; Городища — перехрещені золоті шабляй ключ на голубому полі. Майже всі герби Київщини обрамлялися жовто-блакитнимикорогвами. Жовто-блакитна барва типова також для гербів повітових містЧернігівіцини: герб Прилук — золота голова бика з рогами (двозуб) на голубомутлі; герб Лохвиці — в золотому полі ворота з трьома гострокінчастими вежами(тризуб) із голубими флюгерами. Жовто-блакитну барву зустрічаємо і в прапорахта поховальному сукні ремісничих цехів, тобто міщан, і в поховальномуобрядісільськогонаседення.  Жовто-блакитнікозацькі прапори зафіксовані також І. Рєпіним у знаменигій картині «3апорожціпишуть листа турецькому султанові». Картину І. Рєпіна можна вважати історичнимдокументом у силу багатьох причин, з яких назвемо три. Перша полягає в тому, щоІ. Рєпін ставився до своїх картин на історичні теми як до свідоцтв, що малидокументально точно відтворювати тогочасну історичну ситуацію. Перед їхнаписанням він довго і ретельно досліджував усе — від дрібних деталей одягу дотипажу зображуваних осіб. Друга полягає в тому, що картина створювалась під безпосереднімнауковим керівництвом найбільшого знавця 3апорізького козацтва, академікаД.Яворницького. Третя причина — спеціальне дослідження правомірностіжовто-блакитних прапорів у запорожців, виконане петербурзькими вченими зазавданням російського імператора, який вирішив придбати картину. Висновокекспертизи був такий: «… знамена козацкие, изображенные художником Репиным накартине,… отражают в себе извечную преемственность цветов золотых инебесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии)еще со времен Великих Князей Киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницыимператрицей Екатериной Великой. Сказаному имеется предостаточно письменныхподтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках — в видепредметов материального искусства тех древних времен». У XVІІІ ст.жовто-блакитні барви сяють на полкових знаменах Київського, Лубенського,Чернігівського полків. 1717 року для Полтавського полку було створено новухоругву — блакитну з жовтим хрестом. 3 листа полтавського полковннка Черняка догетьмана (цього ж року) довідуємось, що на «сотенні хорогви» куплено«блакитного лудану», а жовтий лудан дано на крижі». Національні барвипереважали в одежі реєстрового козацтва — голубі жупани і жовті свити, або жовтіжупани і голубі контуші та шаровари. Найчастіше жовто-блакитні барви вживалисяу козацькому вбранні за часів Визвольної війни під проводом БогданаХмельницького та у гайдамацькому одязі часів Коліївщини. Найдовшежовто-блакитний одяг утримувався в Чорноморському козацькому війську на Кубані,заснованому там після ліквідації 3апорозької Січі. Національним одягом кубанціві досі є сині жупани. Показова також метаморфоза герба Мстиславової гілкиМономаховичів — архангела Михаїла, що мав біло-червону барву, як і належитьвійськово-магнатським атрибутам. Ставши за литовсько-польської доби знакомКиївської землі, тобто змінивши свій соціальний зміст на національний, гербпоступово почав змінювати барву, і за ХVІІ—ХVІІІ сголіття тло цього герба сталоголубим, а навколо голови архангела з'явилася золота аура. У цих українськихнаціональних барвах київський герб дожив до революції, яка замінила йоготрадиційними державними символами.Під жовто-блакитними та блакитно-жовтимизнаменами відстоювали свою свободу українці у ХV сголітті (Грюнвальдська таінші битви). У ХVІ, ХVІІ й ХVІІІ століттях ця барва, поряд з малиновою, булапіднесена на козацьких знаменах, у ХІХ — узаконена в Галичині. 3 1815 року підсиньо-жовтими знаменами засідала українська шляхта у сеймі «Галіції таЛьодомерії», під тими ж прапорами український батальйон гірських стрільців ускладі російського війська воював в Угорщині; 1848 р. у Львові в залі Духовноїсемінарії, прикрашеної синьо-жовтими прапорами, відбувався з'їзд ста руськихвчених. У Станіславі (1вано-Франківську) на відкритті відділу Руської Радисnуденти носили жовто-сині кокарди та золочені леви на голубих стяжках. У ХХст. під блакитно-жовтими і жовто-блакитними прапорами сини України билися знімецькими й польськими окупантами, з білими й червоними арміями російськоїімперії. 3вертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель ізнаціональною блакитно-жовтою барвою, яка виразно виявилася за середньовіччя,коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Яквідомо, Київщина на цей період усталила золотого тризуба на голубому полі,Галичина — золотого лtва на голубому полі, Перемиська земля — золотого орла наголубому… Так на різних землях України узаконилась однакова національнабарва. 3біг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не булиоб'єднані в єдиній українській державі і що найуживанішими у тогочасних гербахі прапорах були традиційні давньоарійські кольори — білий, червоний і чорний.Промовистим є також той факт, що поділена між двома імперіями Україна,позбавлена протягом століть будь-яких національних прав, отже й права не те щона державну, а й на національну символіку, негайно відроджувала ії у незмінномувигляді, як тільки слабла імперська влада. Так, після авсгрійської революції1848 року блакитно-жовті прапори відразу замайоріли у Львові, Дрогобичі, Стрию,Яворові та в інших містах Галичини. Під цими прапорами формувалися загониукраїнської народної гвардії, відроджувалис