Реферат: Акціонерні товариства

Вступ

Цю курсову роботу мені хотілося бприсвятити дослідженню історії акціонерних товариств і розкриттю їхньоїсутності. Мій інтерес до цієї теми обумовлений тією величезною роллю, що граютьакціонерні товариства в економіці не тільки окремих країн, але й у масштабах,що перевершує розміри багатьох держав.

З моменту своєї появи акціонернітовариства стали не тільки економічними суб'єктами, але стали впливати на життясуспільства й політику державної влади. Ця думка безперечно й розділяєтьсябагатьма вченими:

«Влада цих акціонерних товариств настількивелика й настільки очевидна, що самі буржуазні автори порівнюють її із владою феодалівперіоду раннього середньовіччя».

Не тільки вчені-юристи відзначають це, А.Зинов'єв у своїй книзі «Захід» називає їх «квазипубличные йгосударствоподобные».

Дляпояви й розвитку акціонерної форми юридичних осіб були потрібні певніпередумови. Деякі автори вважають, що своїм виникненням акціонерні товариствазобов'язані появі колоній і розвитку, у зв'язку із цим міжнародної торгівлі,Інша думка про причину появи акціонерних товариств висловили Ф. Энгельс і К. Маркс– на їхню думку головна причина виникнення акціонерних товариств – необхідністьцентралізації капіталу: «Мир дотепер залишався б без залізниць, якби доводилосячекати поки нагромадження не доведе деякі окремі капітали до таких розмірів, щовони могли б впоратися з будівлею залізниці. Навпаки, централізація задопомогою акціонерних товариств зробила це в одну мить [1.c642].

Алеця позиція, на мій погляд, відображаючи реалії XIX століття, не дуже відповідаєтому часу, коли виникали перші акціонерні компанії. Необхідність концентраціїкапіталу в середньовіччі не такий і великий, з огляду на не тільки закритість іворожість держав по відношенню друг до друга, але й внутрішні протиріччя йфеодальну роздробленість. На мою думку, зародженню суспільних відносин, проведенихдо появи акціонерних товариств, сприяли станові обмеження, що забороняли заможнімзайматися комерцією. У феодальному суспільстві такими класами були духівництвой земельна аристократія (дворянство). Ця ж причина сприяла й появі команднихтовариств, які багато авторів називають попередниками й близькими по сутіакціонерним товариствам. У той час приплив капіталів у створювані акціонерноїкомпанії, на мою думку, відбувалися не тому, що була потрібна концентраціякапіталу для економічної діяльності, а тому, що ці кошти були зайвими йфеодальний лад не міг запропонувати їхнім власникам (духівництву й дворянству)способів з вигодою їх використати.

Визнанняакціонерних товариств у якості однієї з форм юридичної особи стало можливим жетільки тоді, коли в державі виникла необхідність освоєння нових територій, а вприватних осіб з'явилася можливість примножити свої капітали, беручи участь увигідній торгівлі із заморськими територіями. Існування колонії виправданетільки до моменту, поки вона приносить економічну вигоду, а одержанняекономічної вигоди – це головна мета й пряме завдання комерційних юридичнихосіб.

Цезбіг приватних і публічних інтересів і стало, на мою думку, причиноюзаконодавчого визнання такої форми юридичної особи як акціонерне товариство.

У цейчас законодавство досить детально регламентує положення акціонерних товариств.Основним джерелом акціонерного права в сучасних державах є закон. Навіть вАнглії й США роль прецедентів у правовому регулюванні, організації йфункціонуванні акціонерних компаній незначна в порівнянні з роллю й значеннямзакону. У багатьох країнах нині чинні закони прийняті досить давно, що свідчитьпро те, що закон правильно й повно відображає сутність цієї форми юридичноїособи, як приклад, я згадаю французький закон «Про торговельні товариства» від27 липня 1965 року, закон ФРН «Про акціонерні товариства» від 6 вересня 1965року, у Фінляндії діє закон про акціонерні товариства від 29 вересня 1978 року,а у Великобританії «Закон про компанії» 1985 року.


Історія появиакціонерних товариств й їхній розвиток

Поява акціонерних компаній сталася слідством необхідностівеличезної концентрації капіталу для, у першу чергу, торгівлі з віддаленимиколоніями й країнами. Ця необхідність виникла в епоху великих географічнихвідкриттів (з кінця 15 століття). Основні риси акціонерних компаній найбільшечітко простежувалися в компаніях, які вперше з'явилися в Голландії в 16столітті. Правда багато вчених дотримуються іншої точки зору й виявляють риси,властивим акціонерним компаніям у юридичних осіб у більше ранньому часі йбатьківщиною акціонерних товариств називається й середньовічна Італія, іДревній Рим. А.И. Каминка затверджував, що думка начебто голландськіакціонерні компанії є найстаршими, зложилося лише тому, що вони були настількияскравими, що звернули на себе увага усієї Європи [2.c. 152].

Як на одну з найдавніших перехідних форм до акціонерних компанійуказують на societates vectigalium publicorum у Древньому Римі, у підставі якихлежала передача в оренду державних доходів на підставі договорів, заключавшисьз одним або декількома особами на 3, 5 або 100 років, які несли необмеженумайнову відповідальність перед державою й вносили певну заставу. До складутовариства входили повні товариші й вкладники, що відповідали тільки сумоювнеску. Вони за своїм характером досить схожі на сучасні командні товариства,але подібності з акціонерними компаніями в них важко виявити, тим більше, що присутніриси акціонерної компанії – акцій, ще не було, так само як й відчуженість частокісторичними джерелами скоріше спростовується, чим підтверджується.

Протягом 13-го й 14-го сторіччя одержали особливий розвиток такназивані communitates, societates або colonnae, засновані на тім, що деякіособи віддавали свої гроші або товари капітанові якого-небудь корабля, щовідправляється в плавання, внаслідок чого утворювався загальний фонд (columnacomunuis), частки учасників були відчужуваними й мали ринкову ціну. Але ще небуло поняття «акція» і майнова відповідальність членів могла перевищуватирозмір зробленого внеску.

И.Т. Тарасов указує в якості першого акціонерного товаристваГенуэзский банк, заснований в 1345 році (за іншим даними – в 1371). Капіталбанку був розділений на 20400 рівних часток, які були відчужувані; керуванняйого було виборним, його органами були – загальні збори й правління. За зразкомГенуэзского банка був заснований Англійський банк Патерсона в 1694 році [3.c. 83–84].

Розвиток акціонерної справи пішов у Голландії. В 1595 році (заіншим даними – в 1602) була заснована Голландська Ост-Индская компанія, післячого був заснований цілий ряд акціонерних компаній, серед яких особливовиділялася Голландська Вест-Індійська компанія. До великих і найдавніших голландськихакціонерних компаній можна так само віднести Суриманську, Північну й Ліванськукомпанії. Амстердамська біржа в 17-му сторіччі мала таке ж значення, яке маютьу цей час найбільші світові біржі.

За Голландією, у хронологічному порядку, стоїть Англія. Акціонернікомпанії там з'являються наприкінці 16-го століття, і однієї з перших була знаменитаАнглійська Ост-індійська компанія (заснована в 1609році, за іншим даними – в1613).

Установі Англійської Ост-індійська компанії передувало створенняАнгло – Гамбурзької торговельної компанії, що і була самої древньої із всіханглійських торговельних компаній. В 1566 році була утворена Англо-Російськаторговельна компанія. Але їх не можна вважати акціонерними компаніями, тому щовони мали характер товариств: пайовики були виборні й могли виключатися попостанові загальних зборів. Визнання акціонерних компаній законодавством пішлоз більшим запізненням. Акціонерні компанії засновувалися щораз спеціальнимзаконом: королівським декретом, парламентським актом, як привілей підприємства,якому особливо захищали уряд. Законодавче визнання акціонерні компанії впершеодержали у Франції. Code de commerce (торговельний кодекс 1810 року)представляє першу спробу сформулювати правила, що стосуються акціонернихкомпаній [4.c11]

Весь початковий період становлення й розвитку акціонерної справи вЄвропі характеризувався періодичними масовими банкрутствами, які з'явилисяслідством ажіотажу навколо акціонерних товариств. Голландська Ост – індійська йВест – Індійські компанії розорилися досить швидко, в 30-і роки 17-го сторіччяв Голландії ознаменувалися численними банкрутствами. В 20-і роки 18-го сторіччяспекуляція акціями в Англії досягла загрозливих розмірів. Історія збереглабезліч прикладів створення акціонерних компаній із всілякими цілями: одинжартівник надрукував у газетах, що у відомому вигаданому місці буде відкрита, унайближчий вівторок, підписка на акції сумою 2 млн. фунтів стерлінгів дляпідприємства, що має метою розтоплювати обпилювання й з них лити масло, щілиний друзки. Вся ця вакханалія змусила англійський парламент прийняти 11 червня1720 року знаменитий Bubble-Act (закон про мильні бульки), що заборонивпідставу компаній з обмеженою відповідальністю. В 1734 році був виданий АктДжона Бернордса заборонив спекуляцію акціями й цінними паперами. Англійськийпарламент надалі прийняв ще ряд актів, які повинні були внести порядок у процесутворення акціонерних компаній, серед них особливо виділяється Акт РобертаПилля – 14 липня 1841 року (заборона на установу акціонерних банків, щоскладалися більш ніж з 6 членів, уводить концесійну систему, солідарнувідповідальність).

Акціонерні компанії існували й у колоніях Англії в ПівнічнійАмериці. ДО 1776 року у всіх 13 колоніях налічувалося всього лише кількадесятків корпорацій. Більшу роль грали такі великі колоніальні англійськікомпанії, як «Вірджинія компані» (виникла в 1629 році) і «Гудзон компані»(1670). Вони являли собою компанії по монопольній колонізації земель уПівнічній Америці, що виникли на підставі спеціальних привілеїв, дарованиханглійським королем. Крім чисто економічних функцій, вони були наділені більшимиполітичними правами, завдяки чому ці компанії деякою мірою були свого родуполітичними й торговельними департаментами метрополії.

За 11 першого років незалежності, з 1776 по 1787 роки булоорганізовано лише 20 нових корпорацій. ДО 1800 року їх було 335.

У перший період існування США, кожна нова підприємницькакорпорація могла виникнути тільки по спеціальному рішенню законодавчого органавідповідного штату або федеральних органів, що давались у формі затвердженняуставу корпорації. При цьому встановлювалися досить тверді рамки для діяльностізнову виникаючих корпорацій із установленням обов'язку строгого дотриманняостанніми принципу спеціальної правосуб'єктності (doctrine of ultra vires).Регламентувався так само розмір капіталу й територія на якій моглафункціонувати корпорація.

В 1811 році в штаті Нью-Йорк був прийнятий перший в історії СШАзагальний закон про підприємницькі корпорації, у ньому вперше встановлювавсяявочний порядок утворення компаній, а так само встановлювалося мінімальне числозасновників. ДО 1837 року штат Коннектикут увів ще більш ліберальний длябізнесменів закон про корпорації. Починаючи з конституції штату Луїзіана 1835року, багато штатів стали включати у свої конституції спеціальні положення,повністю або частково заборонних корпорацій у дозвільному порядку.

У Російській імперії розвиток акціонерної справи йшло з істотнимвідставанням від передових європейських країн. Спроба вперше впровадити наросійській землі акціонерні компанії була почата Петром Першим відразу ж пойого приїзду з першої його поїздки в Європу в 1699 році[5]. Але цей указ не привів до утворення акціонерних компаній. В 1739році Л. Лангом був складений проект компанії для торгівлі з Китаєм. Сенатрозглянув проект і виніс рішення про початок запису в Комерц-колегії всіх осіб,що побажали брати участь у компанії, із вказівкою розміру вкладеного капіталу.Однак на заклики уряду ніхто не відгукнувся. Те ж саме повторюється в 1740 й1741 році. Учені дотримуються із цього приводу думки, що великі капіталіститого часу були поставлені у винятково привілейоване положення, їхня воля буланадмірна й безвідповідальна. Змісту поєднуватися не було [6.c341,343]. Уперше перейшли від проектів до справив 1757 році, коли була створена Російська Константинопольська компанія. В 1758році створили компанію Перського торгу.

В 1794 році була створена знаменита Російсько – Американськакомпанія. Вона утворилася із приватних промислових суспільств, що з'явилисяпісля відкриття Алеутських островів і північно – західного узбережжя Америки в1741 році. Указом від 8 липня 1799 року ця компанія була прийнята під Найвищезаступництво. З 1822 по 1855 рік у Росії виникло не більше 81 акціонерної компанії.По офіційних відомостях, в 1876 році в Росії було 550 акціонерних компаній.

Спекуляції акціями й масові банкрутства в Росії не мали такихмасштабів як у Європі. У багато це визначалося твердим контролем держави запроцесом створення акціонерних компаній і високою вартістю акцій (ціна акціїстановила від 50 до 1000 рублів, найбільше поширення одержали акції номінальноювартістю 250 рублів – ця сума була порівнянна з річним заробіткомвисококваліфікованого робітника).

Російське законодавство, покликане регулювати акціонернівідносини, аж до 1917 року не було настільки розвинене, як того вимагало час.Практично всі норми права, що регулюють порядок створення й діяльністьакціонерних товариств, утримувалися в другому відділенні глави «Об товариства»ч. 1 т. 10 Зводу Законів Російської Імперії. Друге відділення, щоназивалося «Про товариства по ділянках або компаніях на акціях», являло собоюмало змінену копію Положення «Про компанії на акціях» 1836 року. Численніспроби вдосконалення акціонерного законодавства неодноразово вживали в другійполовині 19 століття. Так, в 1859 році Міністерством фінансів були початіроботи по підготовці нового Положення «Про товариства по ділянках абоакціонерних компаніях», які були завершені в 1867 році. У тому ж році цей проектбув відкинутий Державною Радою. Наступний проект, розроблений за два роки(1870–1872), навіть не дійшов до розгляду на Державній Раді. У дореволюційнійРосії акціонерні товариства створювалися в дозвільному порядку, що спричинялотривалу процедуру узгодження їхніх уставів у Комітеті міністрів, а іноді, і вДержавній Раді. Професор Петражицкий Л.И. відзначав, що в цей періодположення акціонерних товариств регулювалося не нормами Зводу Законів, аадміністративними приписаннями, видаваними окремо для кожного знову виникаючогосуспільства в процесі затвердження його уставу й далеко відступаючими відзагального закону. Ці приписання утворювали «щось начебто звичайногоадміністративного акціонерного права, що існує незалежно від діючого загальногозакону й всупереч йому» [7.c3].

Російське дореволюційне законодавство допускало виникненняакціонерних компаній, що переслідують як торговельні, так і неторгові цілі. Цевипливає зі змісту ст. 2191 т. 10 Зводу Законів. Тарасов И.Т. такождотримується думки про допустимість акціонерної форми для організацій культурий освіти (театри, музеї, бібліотеки, лікарні, навчальні заклади) [8.c112].

ДО 1916 року в Росії було засновано 2956 акціонерних компаній зкапіталом 5,5 млрд. Рублів [9.c23]. У перші роки радянської влади існування недержавних комерційнихкомпаній було виключено, і тільки необхідність змусила нову владу піти направове визнання акціонерних товариств. 1 січня 1923 року набутив чинності ГКРСФСР у якому 45 статей (ст. 322–366) були присвячені акціонерним товариствам.ГК установив дозвільну систему установи акціонерних товариств, суспільствомогло випускати іменні акції й на пред'явника. ДО 1925 року в країні булозасновано 161 акціонерне товариство із загальною сумою основного капіталу285315 тис. рублів. Гнітючу їхню частину становили змішані й державні: на їхнючастку доводилося близько 80% суспільств, а сукупний розмір їхнього капіталустановив 151402 тис. рублів [10.c26]. З 1929 року в СРСР акціонерні товариства припинили своє існуванняй на довгі 70 років ця форма юридичної особи не існувала в нашій країні, векономіці безроздільно панували державні підприємства.

 

Сутність акціонерних товариств

Сутність акціонерних товариств спочатку формулювався як певнийрозвиток об'єднань осіб. Останні, у свою чергу, сходять до договору про спільнудіяльність.

Найбільш повне визначення акціонерному товариству було дано Г.Ф. Шершеневичему роботі «Курс торговельного права»: «Акціонерне товариство є засноване надоговорі з'єднання осіб з метою спільного виробництва торговельного промислу задопомогою капіталу, розділеного на рівного розміру частки, межами яких йобмежується відповідальність кожного учасника» [11.c383]. По питанню про те, чи є акціонернакомпанія союзом осіб або союзом капіталів, думка вчених розділилося. Так, Г.Ф. Шершеневичуважав акціонерну компанію з'єднанням осіб, А.И. Каминка – одночасносоюзом осіб і капіталу: «Акціонерна компанія представляє із себе не мертвийкапітал, а союз осіб, що є представниками даного капіталу» [12.c9]. Пахман С.В., Писемский П.А., Цитович П.П.уважали акціонерні компанії з'єднанням капіталу.

Протягом усього XIX століття у французькій юридичній доктринівласне кажучи безроздільно панувала договірна теорія правової природиакціонерних товариств. Названа концепція відповідала політиці економічноголібералізму, який буржуазні держави дотримувалися в епоху промисловогокапіталізму. Договірна концепція мала безсумнівні позитивні наслідки напрактиці. Зокрема, вимоги про скасування дозвільного порядку виникненняакціонерних товариств обґрунтовувалися посиланнями на волю договору. Здоговірної теорії також випливало, що його учасники самі, своєї волеювизначають відносини між собою.

Але згодом усе очевидніше стали видні й недоліки цієї теорії:

Як пояснити поява компаній однієї особи;

Неможливість зміни уставу, тому що це вимагало б одностайної згодивсіх сторін, його що заключили;

Права органів керування визнавалися, у чинність договору, правамиповірників.

Але це суперечило інтересам третіх осіб, з якими суспільствовступало в правовідносини; тому що угоди, зроблені керуючими за межамиповноважень, делегованих акціонерами, не зв'язували саме суспільство. На змінудоговірної теорії прийшла інституціональна теорія.

Відомий юрист Ж. Ринер убачав в акціонерному товариствінасамперед механізм акумуляції капіталів. В 1980 році у Франції вийшла книга Ж. Пэлюссо«Анонімне суспільство: юридична техніка організації підприємства», у якій авторнамагається пояснити юридичну природу акціонерного товариства через категорію«підприємство».

Акціонерне товариство – це сукупність юридичних правил, техніки,прийомів, призначених для того, щоб юридично організувати й регламентуватижиття економічного організму – підприємства. Акціонерне товариство поступовопристосовується до потреб підприємства.

«Підприємство – продовжує автор, – не обмежується тим, що обертаєсобі на користь техніку організації суспільства, воно йде набагато далі йустановлює верховенство свого власного інтересу над інтересами акціонерів» [13.c58–59]. Інший французький юрист М. Деспаксзатверджує, що колектив акціонерів з повновладного хазяїна підприємстваперетворився в його слугу.

Близько 60 років тому Белли й Минз випустили свою книгу «Сучаснаакціонерна компанія й приватна власність». У цій книзі розпилення акційрозглядалася як основа теорії контролю керуючих. Іншими словами, зі збільшенняммасштабів акціонерних компаній і придбанням акцій все більшим числом людей її,стає можливо контролювати, навіть не маючи абсолютної більшості акцій. Ніжсильніше розпилення акцій, тим менше їхнє число потрібно для того, щобконтролювати акціонерну компанію. В остаточному підсумку, її виявляєтьсяможливим контролювати, взагалі не маючи у своєму розпорядженні акції. Цю жедумку виразили Х. Окумура: «Керуючі не представляють ні акціонерів, ніпрацівників. Вони представляють корпорації». [14.c174]

Поняття й основні риси акціонерних товариств

Відповіднодо закону РФ №208-ФЗ від 26 грудня 1995 р. акціонерним товариствомзізнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на певнечисло акцій, що засвідчують обов’язки й права учасників товариства (акціонерів)стосовно суспільства.

Поросійському закону, засновником акціонерного товариства може бути й одна особа,зазначений закон лише повторює заборону, що втримується в цивільному кодексі – єдинимзасновником не може бути інша юридична особа з одним засновником. Подібнеположення існує й у США, а от в інших державах законодавець вимагає обов'язководекількох засновників: у Франції – не менше семи[15], а за Законом Німеччини про акціонернітовариства – не менше п'яти. [16.c2] У СРСР «Положення про акціонерні товариства» установлювалочисло засновників – не менш трьох[17].

Суспільствовважається створеним як юридична особа з моменту його державної реєстрації увстановленому федеральними законами порядку.

Років30 назад у всіх штатах США корпорація вважалася заснованої з моменту реєстраціїв державних установах, а в штатах, у яких видавалося свідоцтво про реєстраціїуставу – з моменту його видачі. Тепер цей порядок змінився: зразковий закон(Зразковий закон про підприємницькі корпорації 1969 року – Model BusinessCorporation Act) і закони штатів передбачають, що корпорація виникає в моментнадання її уставу у відповідну державну установу. [18.c37] Причиною цього стала «відкритаконкуренція між декількома штатами з метою «украсти бізнес по реєстраціїкомпаній друг у друга». Це змагання між штатами одержало назву «змагання в нестрогості» (race in laxity). [19.c19] Суспільство створюється без обмеження строку, якщо інше невстановлено його уставом.

Суспільстваможуть здійснювати будь-які види діяльності, за винятком забороненихзаконодавством РФ, також діяльність суспільства в таких галузях як: видобутокдорогоцінних металів, діяльність у військово-промисловому комплексі, видобутокмінералів, сировини, лісу, хутра, здійснюється тільки з дозволу Уряду РФ. Алезагальна правосуб'єктність акціонерних товариств не у всіх країнах є визнанимпринципом: у Фінляндії закон[20] вимагає, щоб в уставі суспільства визначалися сфери йогодіяльності.

Суспільствомає своє фірмове найменування, що повинне містити вказівка на йогоорганізаційно-правову форму й тип (закрите або відкрите). Суспільство вправімати повне й скорочене найменування російською мовою, іноземних мовах і мовахнародів Російської Федерації. Суспільство, фірмове найменування якогозареєстровано у встановленому правовими актами Російської Федерації порядку,має виключне право його використання.

Суспільствовправі у встановленому порядку відкривати банківські рахунки на території РФ іза її межами. Суспільство повинне мати круглу печатку, що містить його повнефірмове найменування російською мовою й вказівка на місце його знаходження. Упресі може бути також указано фірмове найменування суспільства на будь-якійіноземній мові або мові народів РФ.

Суспільствонесе відповідальність за своїми обов'язками всім приналежної йому майном, вононе відповідає по зобов'язаннях своїх акціонерів. Держава і його органи ненесуть відповідальності по зобов'язаннях суспільства, так само як і суспільствоне відповідає по зобов'язаннях держави і його органів.

Акціївідкритого суспільства можуть переходити від однієї особи до іншої без згодиінших акціонерів. У відповідність із п. 3 ст. 11 Закону РФ «Проакціонерні товариства» уставом суспільства може бути обмежена кількість акцій,що належать одному акціонерові: наприклад, у ВАТ «Нижнеэнерго» це обмеженнястановить – 0,5% акцій, в АТ «Свердловэнерго», «Самарэнерго» – 1%, те ж вуставі АТ «Сургутнефтегаз». У відповідність із п. 3 ст. 11 цьогозакону, суспільство вправі ввести зазначені вище обмеження для окремихакціонерів. У деяких акціонерних товариствах приймаються рішення, спрямовані наобмеження володіння акціями суспільства іноземними інвесторами. Так, згідно ізуже згаданим уставом АТ «Сургутнефтегаз», частка іноземних учасників у йогостатутному капіталі не може перевищувати 5% акцій суспільства.

Акціїзакритого суспільства можуть переходити від однієї особи до іншої тільки зазгодою більшості акціонерів, якщо інше не обговорено в уставі.

Статутнийкапітал суспільства складається з номінальної вартості акцій суспільства,придбаних акціонерами. Багатьма американськими дослідниками дотримуються думкипро те, що можливо випуск акцій без вказівки номінальної вартості; більшістьштатів США вже давно стали дозволяти випуск акцій без номінальної вартості

Головнимкеруючим органом в АТ є загальні збори акціонерів. Суспільство зобов'язанещорічно проводити загальні збори акціонерів (річні загальні збори акціонерів).Річні загальні збори акціонерів проводиться в строки, установлювані уставомсуспільства, але не раніше чим через два місяці й не пізніше чим через шістьмісяців після закінчення фінансового року суспільства. На річних загальнихзборах акціонерів вирішується питання про обрання ради директорів (наглядацькоїради) суспільства, ревізійної комісії (ревізора) суспільства, затвердженніаудитора суспільства, розглядаються представляє радою директорів (наглядацькоюрадою) суспільства річний звіт суспільства. Проведені крім річного, загальнихзборів акціонерів є позачерговими

Акції,їхні види

Акціяє одним з основних ознак акціонерного товариства. Акцією є цінний папір, щопідтверджує право акціонера брати участь у керуванні суспільством, у йогоприбутках і розподілі залишків майна при ліквідації суспільства. У СШАвизначення акції втримується в Зразковому законі про підприємницькі корпорації1969 року (його нова редакція – 1984 рік), він визначає акції як «одиниці, наякі розбиті права в корпорації». Акції оплачуються акціонерами в рублях,іноземною валютою в карбованцевому еквіваленті шляхом надання іншого майна увласність або в користування акціонерного товариства. Вартість акції виражаєтьсяв рублях незалежно від форми внесення вкладу. Акція неподільна, у випадках,коли та сама акція належить декільком особам, всі вони стосовно акціонерноготовариства зізнаються одні акціонером і можуть здійснювати свої права черезодин з них або через загального представника.

Згідноп. 2 ст. 31 Закону «Про акціонерні товариства», власники звичайнихакцій мають право голосу із всіх питань компетенції загальних зборівакціонерів. За загальним правилом одна звичайна акція надає своєму власниковіодин голос. В Англії існував інший підхід. Уважалося традиційним голосувати назагальних зборах шляхом підняття руки. При цьому кожен акціонер, незалежно відкількості приналежних йому акцій, мав право на один голос. Даний принципзагального права діє в цей час тільки в тому випадку, якщо внутрішній регламентакціонерного товариства не передбачає іншого положення. У переважній більшостівнутрішніх регламентів закріплюють класичне правило романо-германської системи:одна акція – один голос. Акція може надавати своєму власникові й більше одногоголосу. Такі акції, названі багатоголосими, одержали найбільше поширення в США [21.c42–44]. Але навіть звичайнаакція, що дає право одного голосу, у деяких випадках може надавати більшукількість голосів. Мова, зокрема, іде про кумулятивне голосування при виборічленів ради директорів акціонерного товариства. У Росії процедура кумулятивногоголосування обов'язкова для тих акціонерних товариств, де число власниківзвичайних акцій перевищує тисячу чоловік (абз. 1 п. 4 ст. 66 Закону«Про акціонерні товариства»), але вона може застосовуватися й у суспільствах, уяких число акціонерів, що мають звичайні акції, не доходить до зазначеноїцифри. В останньому випадку можливість застосування кумулятивного голосуванняповинна бути передбачена в уставі акціонерного товариства. Сутність подібногоголосування укладається в тім, що на кожну голосуючу акцію суспільствадоводиться кількість голосів, рівна загальному числу членів ради директорів.Законодавець надає акціонерові право віддати голосу по приналежним йому акціямповністю за один кандидата або розподілити їх між декількома кандидатами вчлени ради директорів (абз. 2 п. 4 ст. 66 Закону про АТ).

Процедуракумулятивного голосування була запозичена вітчизняним законодавцем закціонерних законів американських штатів. Уперше вона була уведена в 1870 роців штаті Іллінойс за аналогією із пропорційним представництвом різних груп наполітичній сцені Америки. Кумулятивне голосування традиційно розглядається якодин зі способів захисту прав дрібних акціонерів. Воно дозволяє їм провести доскладу ради директорів свого представника, що зможе відстоювати інтереси йогогрупи, що висунула. Кумулятивна система голосування стала загальновизнанимпринципом американського корпоративного права. П'ять штатів США вважають цейпринцип настільки важливим, що включили його у свої конституції [22.c60].

Акціяповинна містити наступні реквізити:

· фірмове найменування акціонерного товариства і йогомісцезнаходження;

· найменування цінного папера – «акція», її порядковий номер, датувипуску, вид акції (просту або привілейована) і її номінальну вартість, ім'явласника (для іменної акції);

· розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випускуакцій, а також кількість акцій, що випускають;

· строк виплати дивідендів;

· підпис голови правління акціонерного товариства.

Акціонерне         товариство по     існуючомузаконодавству може випускати тільки іменні акції. У США також дозволений обігтільки іменних акцій, навіть визначення «акціонер», наведене в п. 1.40Зразкового закону звучить у такий спосіб: «акціонер – означає особу, на ім'яякого зареєстровані акції в книгах корпорації». Причини, що змушують державузабороняти акції на подавця це й дотримання антимонопольного законодавства йпитання оподатковування. Але ці заборони існували не завжди, у Франції дотеперакціонерні товариства називаються анонімними – societe anonyme, хоча й тамдозволені лише іменні акції. Російське законодавство передбачає можливістьвипуску акцій на подавця в певнім співвідношенні до величини оплаченогостатутного капіталу, вимагаючи лише, щоб були дотримані нормативи, установленіФедеральною комісією з коштовних паперів. Але поки такі нормативи відсутні.

Випускакцій на подавця передбачений законодавством деяких так званих офшорних зон,прикладом тут можуть служити Британські Віргінські острова (в 1984 році тамнабутив чинності ордонанс про компанії міжнародного бізнесу, що закріпив такеправо за офшорними компаніями – тими, які зареєстровані на островах, алепровідну свою діяльність за їхніми межами [23.c76].

Акціїможуть бути видані тільки після повної оплати їхньої вартості. Рух іменноїакції фіксується в книзі реєстрації акцій, що ведеться акціонерним товариствомабо спеціальними органами, що мають право ведення реєстру акціонерів.


Рользагальних зборів акціонерів

Збориакціонерів – вищий орган АТ. Але тут виникає питання: чи є він вищим органомкерування чи суспільства ні? Відповідно до п. 1 ст. 47 ФЗ «Проакціонерні товариства» – так, а по законодавству інших країн, наприкладУгорщини, ні, те ж у Чехії й Словаччині.Більшість американських ученихуважають, що система керування, що опирається в основному на рішенняакціонерів, була б подібна до держави, керованому шляхом постійного проведенняреферендумів. [24.c57–58] Відомий фахівець в області закордонного цивільногоправа М.И. Кулагин писав: «Майже в будь-якій роботі буржуазних авторів,присвяченої проблемам акціонерних компаній, можна зустріти різку критику зборівакціонерів. Їх називають «марною формальністю», «ареною для ораторських вправдиректорів і членів наглядацької ради», «беззмістовною церемонією обмінубанальностями й не стосовними до справи зауваженнями», «одним з найбільшслабких місць… акціонерного права».

П. Самуэльсонписав, що «до початку 60-років XX століття на зборах акціонерів було присутнєне більше 10 чоловік. Згодом коло учасників щорічних зборів розширився до 100чоловік і більше, приваблюваних безкоштовним частуванням і можливістюпереривати критичними зауваженнями виступаючих членів правління або хоча бподивитися на цей спектакль» [25 c. 106].

Дійсно,простежується деяка тенденція до обмеження компетенції загальних зборівакціонерів. Вона проявляється у встановленні вичерпного переліку питань, щоставляться до компетенції загальних зборів. Таке положення втримується в § 119Закону ФРН «Про акціонерні товариства». У випадку, якщо загальні збориухвалюють рішення щодо питань, що виходять за рамки його компетенції, вонизізнаються недійсними. Російський законодавець сприйняв подібний підхід (п. 3ст. 48 Закону «06 акціонерних товариствах»).

Падінняролі збори акціонерів проявляється ще й у тім, що права, що були ніколипрерогативою загальних зборів, можуть бути передані тепер іншому органукерування. Відповідно до статей 215 й 287 Закону Франції «Про торговельнітовариства», до таких прав ставиться право на збільшення або зменшеннястатутного капіталу, випуск облігацій. З п. 2 ст. 48 вітчизнянімакціонерного Закону треба, що питання, пов'язані зі збільшенням статутногокапіталу, можуть бути передані на розгляд ради директорів акціонерноготовариства.

Типиакціонерних товариств

Існуєдва типи акціонерних товариств: відкриті й закриті (ВАТ і ЗАТ).

Основнавідмінність між ними укладається в способі розподілу акцій. Акції закритихакціонерних товариств розподіляються серед їхніх засновників. Акції відкритихакціонерних товариств вільно продаються й купуються, і співвласникомоб'єднаного майна такого суспільства може стати всякий, хто купив хоча б однуакцію. При цьому акції відкритого акціонерного товариства можуть переходити відодного власника до іншого без згоди інших акціонерів, тоді як акції суспільствазакритого типу – лише за згодою більшості акціонерів, якщо інше не обговорено вуставі суспільства.

Закритеакціонерне товариство являє собою об'єднання не тільки капіталів, але йконкретних учасників (фізичних й юридичних осіб). У Законі про акціонернітовариства передбачено: у закрите АТ може входити не більше 50 учасників (фізичнихй юридичних осіб). З моменту перевищення цієї межі суспільство буде визнаватисявідкритим незалежно від запису в уставі й зобов'язано перереєструватися вякості відкритого. Уперше подібний вид акціонерних товариств був передбачений уЗаконі «Про підприємства й підприємницьку діяльність» від 25.12.90.

Увідкритому АТ є головні власники – власники контрольного пакета акцій. Приістотній розмитості власності їм часом досить володіти 15% акцій, щобконтролювати ситуацію, проводити політикові хазяїна. Ця тенденція була властиваакціонерним компаніям і раніше. В.И. Ленін писав про це: «Досвід показує, щодосить володіти 40% акцій, щоб розпоряджатися справами акціонерного товариства,тому що відома частина роздроблених дрібних акціонерів не має на практиці ніякоїможливості брати участь у загальних зборах і т.д. «[26.c216]. Але час вноситьвиправлення в ці розрахунки, і пізніше автори приводять інші цифри – «Практикапоказує, що завдяки розпорошеності більшої частини акцій, 5 – 6% загальногоїхнього числа цілком достатньо для здійснення діючого контролю» [27.c67].


Висновок

Назакінчення, на мою думку, необхідно позначити загальні тенденції розвиткуакціонерного законодавства й відзначити особливості правового положенняакціонерних товариств й акціонерів в окремих державах.

Розвитоксуспільних відносин не у всіх країнах іде рівномірно й однаково, ці розходженнязнаходять своє відбиття й у праві, що регулює ці суспільні відносини. Цим, намій погляд, і порозуміваються ті розходження, які можна помітити в національнихзаконодавствах, присвячених регулюванню правового положення акціонернихтовариств.

Загальнимдля всіх держав є те, що в цей час в абсолютній їхній більшості, діютьспеціальні закони, що регулюють організацію й діяльність акціонерних товариств.Саме законодавству (національному, наднаціональному – у Євросоюзі, на рівнісуб'єктів держави – у США) належить сьогодні основна роль у забезпеченніправового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з акціонернимитовариствами.

У цейчас в економічно розвинених країнах можна спостерігати ряд тенденцій,пов'язаних з діяльністю акціонерних товариств, які знаходять своє відбиття взаконодавстві:

Зменшеннярозміру часток акцій, що належать окремим акціонерам. Ця закономірністьобумовлена прагненням великих корпорацій поєднувати свої ресурси для завоюваннянових ринків, а також бажанням убезпечити свої вкладення від ризику,пов'язаного з діяльністю окремої компанії – розділивши свій капітал на дрібніпакети акцій, їхній власник, тим самим, страхує себе від непередбаченихнегативних обставин. В 1988 році тільки 8 з 50 найбільших американськихкорпорацій мали у своїх списках власників, яким належало 5% і більшеакціонерного капіталу.

Характернимдля високорозвинених держав можна вважати збільшення числа інституціональнихінвесторів (тобто акціонерів – юридичних осіб). У США частка акціонерногокапіталу, що перебуває в розпорядженні інституціональних інвесторів,збільшилася в 80-і роки XX століття з 50% до 62%.

Цізакономірності також можна обумовити й антимонопольним законодавством,дроблення капіталу й придбання одним акціонерним товариством акцій іншогосуспільства – досить розповсюджений спосіб обійти антимонопольні обмеження.

Подібнаситуація породжує протиріччя між інституціональними інвесторами й акціонерами –фізичними особами. Наприклад, Х. Окумура, аналізуючи діяльністьакціонерних товариств у Японії, переконливо доводить, що головною метоюінвесторів – юридичних осіб при покупці акцій, на відміну від фізичних осіб,чиї інтереси до суспільства визначаються розміром виплачуваних дивідендів, євстановлення абсолютної домінанти в процесі керування акціонерним товариством.

Піддивідендом, згідно п. 2 ст. 42 ФЗ «про акціонерні товариства» варторозуміти частина чистого прибутку, тобто прибутку, що залишилася після сплатиподатків, за підсумками діяльності акціонерного товариства, виплачуваної увигляді доходу на акцію.

Російськезаконодавство містить досить істотний з мого погляду недолік, у ньому непередбачене право акціонера вимагати виплати дивідендів у судовому порядку,якщо акціонерне товариство, не дивлячись на отриманий прибуток, відмовляєтьсянараховувати дивіденди. Це дозволяє великим акціонерам, тримаючи у своїх рукахкерування акціонерним товариством ущемляти права дрібних акціонерів. У СШАзаконодавство надає таке право акціонерові, більше того крім суду там існуєспеціальний державний орган, що стежить за тим, щоб корпорації дістаючиприбуток, платили своїм акціонерам дивіденди.

Сформованаситуація відображається й на немайнових правах дрібних власників акцій. Поросійському законодавству брати участь у підготовці порядку денного загальнихрічних зборів акціонерів мають право тільки ті, хто володіє не менш чим 2%голосуючих акцій суспільства. Можливість рядових акціонерів брати участь уформулюванні повістки загальних зборів обмежуються й закордоннимзаконодавством. Так, наприклад, зі ст. 160 Закону Франції «Про торговельнітовариства» треба, що включати в повістку загальних зборів проекти рішень ізяких-небудь питань можуть лише особи, що представляють не менш 5% статутногокапіталу. За законами більшості штатів США рада директорів може проігноруватипропозиції акціонерів, якщо акціонер володіє акціями на суму менш 1000 $або менш чим 1% від загального числа акцій, що перебувають в обігу.

Такі,на мій погляд, основні тенденції в акціонерному праві більшості держав. Російськезаконодавство про акціонерні товариства ще продовжує розвиватися й у нього їстиможливість розвиватися й удосконалюватися, з огляду на досвід, пройденийзакордонним акціонерним законодавством.


Література

1.  «Акционерное общество итоварищество с ограниченной ответственностью: сборник зарубежногозаконодательства» под ред. Туманова В.А. М 1995

2. Зиновьев А.«Запад» М 2000

3.  Каминка А.И. «Акционерныекомпании» Т.1 СПб 1902

4.  Кулагин М.И. «Избранныетруды» М 1997

5.  Ленин В.И. ПСС. Том22

6. Лехтинен Л.«Права товариществ и акционерных обществ в России и Финляндии» // Государствои право, 1996. №3

7.  Маркс К., Энгельс Ф.Соч. Т. 23

8.  Мозолин В.П. «Корпорации,монополии и право в США» М 1966

9.  Метелева Ю.А. «Правовоеположение акционера в акционерном обществе» М 1999

10. «Оффшорныефирмы в мировом бизнесе» М 1997

11. Петражицкий Л.И.«Акционерная компания: акционерные злоупотребления и роль акционерных компанийв народном хозяйстве» СПб 1898

12. Перло В.«История финансовых магнатов» М 1958

13. Писемский П.«Акционерные компании с точки зрения гражданского права» М 1876

14. Сыроедова О.Н.«Акционерное право США и России» М 1996

15. Тарасов И.Т.«Учение об акционерных компаниях» М 1998.

еще рефераты
Еще работы по экономике