Реферат: Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедраекономічної теорії

Курсова робота

 на тему:

 «Аграрнівідносини та їх розвиток  за сучасних умов»

Студентка1курсу 1 групи спеціальності 6601                вечірнього факультету

ГерасимчукН.А.          

Науковийкерівник -

доцентДиба М.І.

Київ — 1999

Аграрнівідносини та їх розвиток за сучасних умов

Планроботи

Вступ.........................................................................................................3

Розділ 1.Продуктивні сили аграрного сектору

та особливості його    розвитку.................................................………4-6

Розділ 2.Еволюція власності в аграрному секторі виробництва..…..7-9

Розділ 3. Новіформи господарювання........................................….10-16

Висновки.........................................................................................…17-18

Списоквикористаної літератури..................................................….19-20

ВСТУП

Сьогоднісільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс Україниперебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стілостаннім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на продовольство — такіявища викликають у населення України велику стурбованість і загострюютьсоціальну напруженість.

Творчаі трудова активність людини визначаються не тільки суспільними свободами таправовою захищеністю, а й якістю життя, основним показником якого виступаєздоров’яокремої людини і всього суспільства. А залежить здоров’я відстануохорони здоров’ята якості продуктів харчування, стану природного середовища, комфортності житлаі робочого місця, організації відпочинку та рівня соціального забезпечення. Вусіх сферах господарської діяльності має діяти принцип: не може бутиекономічним те, що завдає шкоди людині. Тому господарникам необхідно брати доуваги не тільки традиційний економічний ефект, а й шкоду, завдану природі таздоров’юлюдини.

Ваграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна системаземельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарськоїпродукції, її розподілу, обміну та використання. Звідси випливає основна метамоєї курсової роботи — з’ясувати особливостісільськогосподарського виробництва, його роль у соціально-економічному процесі,розкрити основні тенденції та перспективи різних форм господарювання усільському господарстві за умов формування соціально-орієнтованої ринковоїекономіки України.

Розділ1. Продуктивні сили аграрного сектору та особливості його розвитку

          Сільськегосподарство є однією з основних галузей народного господарства, оскількивиробництво продуктів харчування – перша умова життя безпосередніх виробників.Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/гтоварну продукцію постійно зростає, оскільки збільшується чисельністьнаселення, особливо міського. У провідних капіталістичних країнах до 95% всієїс/гпродукції реалізується на ринку, набуваючи товарної форми.

          Усільському господарстві, як і в інших галузях суспільного виробництва,відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на ційоснові зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншоюкількістю робочої сили виробляти більше продовольства. Так, у середині ХУШ ст.у сільському господарстві було зайнято 4/5світової робочої сили, частка продукції сільського господарства у валовійпродукції світу досягала 85%. Наприкінці ХУШ ст. співвідношення між вартістюваловою продукції сільського господарства та промисловості становила 80:20,наприкінці ХІХ ст. 52:42, а у середині 70-х років ХХ ст. — вже 30:70. Часткасільського господарства у валовому внутрішньому продукті продовжує знижуватися.У розвинутих  капіталістичних країнах вона тепер коливається в межах 2-3% вАнглії, США, Німеччині; 5-8% — у Франції й Італії та 11% — у Японії.

          Українах Африки, Азії, Латинської Америки, які розвиваються, ця частка становить11-16%, а у найменш розвинутих країнах вона перевищує 44%. У колишньому СоюзіРСР частка сільського господарства у валовому національному продукті становила18%[1].

          Урозвинутих країнах світу відбувся перехід с/гвиробництва до машинної стадії розвитку. Основний комплекс виробничих операційу рослинництві, тваринництві здійснюється за допомогою машин, що значно зменшуєпотребу в робочій силі[2].

У США  кількістьзайнятих у сільському господарстві скоротилася з 6,5 млн чол. у 1965 р.приблизно до 3 млн чол. на початку 90-х років. Це становить близько 2,5%загальної чисельності робочої сили. Така мала частка працездатного населення,зайнятого безпосередньо у сільському господарстві, пояснюється й тим, що значначастина робіт виконується фірмами, що обслуговують сільське господарство, атакож на підприємствах переробної промисловості, де остаточно формуютьсяспоживчі властивості продовольчих товарів. У сучасний період у США  дляпромислової переробки надходить до 90%, а у Західній Європі – до 75% кінцевоїпродукції сільського господарства, призначеної для продовольчого споживання. Цеістотно змінює роль сільського господарства, з основного постачальникапродовольства для населення воно перетворилось на постачальника сировини дляхарчової і переробної промисловості. З урахуванням робочої сили, що зайнята вусіх сферах продовольчого комплексу, частка працівників АПК США на початку 90-хроків становила приблизно 17%. В основному робоча сила зосереджена у галузях,що забезпечують переробку с/г продукції та її реалізацію,тому на підприємствах цих галузей зосереджено до 90% робочої сили АПК.Аналогічна структура зайнятості в інших розвинутих країнах.

          Тенденціядо скорочення чисельності зайнятих в аграрному секторі спостерігається вкраїнах колишнього СРСР. В останні роки у багатьох країнах, включаючи республікиколишнього Союзу, загострилася продовольча проблема. Це зумовлено як природнимифакторами (посуха, повінь, і т.д.), так і соціальними причинами — непродуктивним землекористуванням, несправедливим розподілом і споживаннямпродуктів харчування, більш високими темпами приросту населення порівняно зприростом с/гпродукції, різними соціальними катаклізмами (війна, міжнаціональні конфлікти іт.д.)[3].

          Весьперіод існування в країні радянської влади пов’язанийбезпосередньо із спробою розв’язати продовольчу проблему,забезпечити населення необхідними йому продуктами харчування. Прийнято зприводу цього безліч постанов, законів, програм.      Але жодна з них, у томучислі продовольча 1982 року, не була реалізована, оскільки безпосереднійвиробник за умов колгоспно-радгоспного ладу був відчужений від землі, відучасті в управлінні, а також від створюваного ним продукту. За цих умов селянинне був зацікавлений у продуктивному використанні землі, техніки, праці. Томуресурси, що направлялись у сільське господарство, не давали віддачі.

          Перетвореннясистеми виробничих відносин на селі включає вирішення ряду кардинальнихпроблем, що стосується власності на землю і проведення земельної реформи вцілому[4].

          Такимчином, щоб прискорити вихід сільського господарства з кризового стану,необхідно:

          по-перше,усунути державний монополізм у власності на засоби виробництва, забезпечитирівні економічні, соціальні та правові умови для функціонування всіх формвласності та господарювання, розвивати ринкові відносини. Ринок і конкуренціявизначать, які форми власності та господарювання, в яких галузях і регіонах єнайбільш ефективними і виправданими;

          по-друге,кожному працівнику і колективу слід надати можливість обрати ту форму власностіта господарювання, яку він вважає для себе найбільш прийнятною, доцільною;

          по-третє,кожне підприємство повинно саме визначати свій виробничий напрям,розпоряджатися виробленою продукцією та одержаними доходами, нести повнуматеріальну відповідальність за результати свого господарювання;

          по-четверте,необхідно створити ринок матеріально-технічних засобів, адекватнихрізноманітності форм власності;

          по-п’яте,слід оздоровити грошову і кредитну системи;

          по-шосте,перейти до вільного ціноутворення, коли головним стимулюючим фактором доформування цін виступає конкуренція між виробниками, а не адміністративний імонопольний диктат.   

РозділІІ. Еволюція власності в аграрному секторі виробництва.

          Відносиниземельної власності є основним елементом аграрних відносин. Останні — цевідносини між людьми, господарствами, членами суспільства, з одного боку, ідержавою — з другого, з приводу привласнення засобів виробництва убезпосередньому виробництві, розподілі, обміну і використання доходів с/гпідприємств. Складовою частиною аграрних відносин є рентні відносини.

          Земельнівідносини у всіх країнах світу пройшли тривалий шлях розвитку, й у кожнійкраїні були свої особливості в цьому процесі. В Англії капіталістична власністьна землю виникла у результаті вигнання селян із своїх земель і огородженняїхніх земельних ділянок. У Німеччині, колишній Російській імперії та ряді іншихкраїн Європи поміщицькі латифундії поступово перетворилися на капіталістичнігосподарства. Земельні реформи 1848 і 1861 років у цих країнах, ліквідувавшифеодальну, кріпосницьку систему, зумовили виникнення великої кількості дрібнихселянських господарств.

          У всіхзарубіжних країнах великого розвитку набула оренда землі у землевласниківселянами-фермерами і капіталістами-підприємцями.

Оренда— це тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину. Орендаземлі найбільшого розвитку набула у ряді розвинутих країн Заходу. Доситьпоширеною є сімейна оренда. Це така форма оренди, коли глава сім’ї —власник земельної ділянки передає в оренду землю одному з членів своєї сім’ї.

Зусіх видів с/гпідприємств найпоширенішими у розвинених країнах Заходу є сімейні ферми, що, якправило, ведуть виробництво власними силами або ж використовують частковонайману робочу силу для виконання сезонних робіт. Великі капіталістичні господарствавикористовують у господарській діяльності найману працю. Щоб вижити уконкурентній боротьбі з великими капіталістичними господарствами, дрібніфермери об’єднуютьсяу с/гкооперативи. Фермери ведуть своє господарство самостійно, а кооперативи забезпечуютьїх обслуговуванням, постачанням матеріальних ресурсів, техніки, займаютьсяпереробкою, зберіганням і реалізацією продукції. У США на початку 90-х роківналічувалося близько 5 тис. кооперативів, які переробляли і реалізовували майже30% фермерської продукції, а їхня частка у забезпеченні фермматеріально-технічними ресурсами становила понад 25%.

УШвеції понад 100 тис. фермерських господарств, і майже всі вони є членами с/гкооперативів. У сферу їхньої діяльності включаються збирання, переробка та збутпродукції рослинництва, кредитування, виробниче постачання й інші важливі дляжиттєдіяльності ферм функції.

Своєріднимшляхом відбувався розвиток сільського господарства у колишнього Союзі РСР.Замість селянських господарств у період насильницької колективізації булистворені колгоспи і радгоспи. На нинішньому етапі розвитку суспільства сталаочевидною недоцільність збереження колгоспно-радгоспної системи у попереднійформі. Ця система з дня її утворення виявилася нежиттєздатною через головнупритаманну їй ваду — відчуження виробника від землі, управління, та створеногоним продукту, перетворення селянина у наймита, не зацікавленого в ефективноговикористанні ресурсного потенціалу. Саме це стало головною причиною кризиаграрного сектору.

Другоюпричиною стало те, що сільське господарство з перших днів встановленнярадянської влади було донором для народного господарства. За його рахунокздійснювалась індустріалізація країни, формувався і розвивався ВПК.

Третьоюпричиною такої кризи була низька оплата праці, особливо в колгоспах, яка нестворювала необхідних стимулів до праці у громадському господарстві.

Щеоднією причиною кризи  колгоспно-радгоспної системи було нічим не обмеженесвавілля місцевого партійно-державного апарату, який здійснював «керівництво» колгоспамиі радгоспами. Проявом цієї кризи є погіршення всіх економічних показників упродовольчому комплексі, насамперед рівня продуктивності праці.

Об’єктивнооцінюючи стан сільського господарства країни, слід визнати, що воно знаходитьсяу кризовому становищі. Протягом останніх шести років обсяг валової продукціїпостійно скорочується. Порівняно з 1990 р. виробництво валової продукції галузігосподарствами усіх категорій зменшилось на 13,2% у 1991 р., на 20,4% у 1992р., на 19,2% у 1993 р., на 32,5% у 1994 р., на 34,9% у 1995 р., на 40,8% у 1996р[5]. Стан сільськогогосподарства продовжував погіршуватись; обсяг валової продукції скоротився впорівнянні з 1995 р. на 9%, у тому числі продукції рослинництва — на 10%,тваринництва – на 8%. Скорочення обсягу виробництва відбувалося за рахунокгосподарств суспільного сектора і становило 15%. Фінансове становищепідприємств галузі є вкрай незадовільним. За підсумками року збитковимивиявилися 6,6 тисячі підприємств або 54% від їх загальної кількості. Піднапливом імпортних харчових продуктів і споживчих товарів руйнуєтьсявітчизняний аграрний ринок, що потенційно має високу конкурентноспроможність.

Покищо єдиним позитивним результатом аграрної реформи, що відбувається у напряміреформування майнових відносин власності в колгоспах, роздержавлення радгоспівта інших державних сільськогосподарських підприємств, приватизації переробних іагросервісних підприємств, є становлення багатоукладного господарства, в якомупереважають малі форми підприємництва. У складних економічних умовах останніпроявили себе як життєздатні форми господарювання на селі[6]. 

РозділІІІ. Нові форми господарювання

Колгоспиі радгоспи до аграрних перетворень, зокрема у сфері власності і формгосподарювання на селі, як відомо, не могли бути господарствами послідовнопідприємницького типу. Реорганізувати КСП можна в такі підприємницькіорганізаційно-правові структури, які не суперечать чинному законодавствуУкраїни, зокрема  передбачені цим законодавством. Насамперед, мова  може йтипро господарські товариства, передбачені Законом України «Про господарськітовариства». Це — товариства з обмеженою, додатковою і повною відповідальності,командитні і акціонерні товариства (закриті й відриті), орендні підприємства, особистітоварні господарства, фермерські господарства.

Товариства з обмеженою, додатковою та повноювідповідальністю.

Утоваристві з обмеженою відповідальністю кожниййого учасник по зобов'язан­нях товариства перед кредиторами за несплачені борги та по інших зобов'язаннях відповідає лишесвоєю часткою у статутному фонді товариства. На особистемайно ця відповідальність не поширюється. У товариствах з додатковоювідповідальністю сплата боргів може здійснюватися частково і власним майном — увипадках, коли для цього не вистачає вартості статутного фонду. В товариствах зповною відповідальністю до сплати боргів може бути залучене і все особистемайно учасника. Безперечно, товариства здодатковою і повною відповідальністю ризикованіші, але вони прийнятніші для кредиторів,і їм вони віддають перевагу перед товариствами з обмеженою відпо­відальністю.Відповідальність особистим майном за борги.зобов'язуєбажаючих отри­мати кредити підходити до визначення потреби в них, їх розмірів та строків повер­нення більш зважено івідповідально. В умовах ринкових відносин роль кредитів у здійсненніпідприємницької діяльності надзвичайно велика. Необхідність мати пере­ваги водержанні кредитів перед іншими позичальниками коштів і змушує підприємців ставати на шлях створення товариств (підприємств)з додатковою і повною відпові­дальністю[7].

Командитні товариства

Дещоспецифічними є командитні товариства (підприємства), в яких певна кількістьучасників повністю бере на себе прийняття рішень щодо всіх питань підприємниць­коїдіяльності товариства, відповідаючи при цьому за борги підприємства як своїмичастками у статутному фонді, так і особистим майном. А інші учасники такоготова­риства відповідають за його борги лише частками у статутному фонді.Виходячи з цього вони не беруть участі в управлінні підприємством. На зборах учасників вони мають право лишедорадчого голосу.

Відповідальністьза борги особистим майном нерідко відстрашуєпотенціальних учасників спільної підприємницькоїдіяльності від створення товариства з додатковою і повною відповідальністю, атакож командитних товариств. Але при цьомутреба мати на увазі, що члени даних товариств, оскільки основною їхньоюдіяльністю є сіль­ськогосподарське виробництво,мають певні пільги в цьому плані. З них не може бути стягнуто за борги житло згосподарськими будівлями, корова, якщо вонаодна (при відсутності корови, відповідно, одна телиця чи коза, вівця, свиня), корми для худоби, насіння для посіву, сільськогосподарський інвентар, знаряддя особистої кустарної іремісничої праці, інструменти, книги тощо, одяг, взуття, речі домашньоговжитку. Отже, відповідальність працівників сільськогосподарського виробництваза борги осо­бистим майном, порівняно з іншими громадянами, основною діяльністю яких не є сільськогосподарськевиробництво, суттєво обмежена, що дає змогубез особливо підвищеного ризику формувати товариства з додатковою і повноювідповідальністю, а також командитні товариства[8].

Акціонерні товариства

Середзаконодавче визначених видів господарських товариств дещо відособле­ними від інших є акціонернітовариства, їхністатутні фонди формуються за рахунок коштів від продажу акцій їх учасникам. Тому акціонернітовариства від інших това­риств відрізняє те,що вийти з них можна тільки шляхом продажу акцій[9].

Напідвищену увагу заслуговують особливості акціонерних товариств. Такі гос­подарські товариства, зокрема їх назва,найвідоміші серед населення, у тому числі й сільського, мабуть, через те, щоцей вид товариств найчастіше зустрічається впро­мисловості та іншихнесільськогосподарських секторах економіки. Головна особли­вість їх полягає в тому, що будь-яке майно і земля, переданіакціонерному това­риству в сплату за акції, стають власністю товариства. Акціонер, який бажаєвийти з товариства, не може вимагати від нього повернення йому переданого ниммайна і землі. Вихід з акціонерного товариства можливий єдиний — шляхом продажу акцій. Товариство і його акціонери маютьпріоритетне право на купівлю акцій товариства,що продаються, але не зобов'язані цього робити. Вони можуть їх купити, а можутьі не купити. При цьому треба мати на увазі, що ціна акціїпри продажу визначається не її номінальною вартістю, а прибутковістюакціонерного підприємства. В сучасних умовахнизької рентабельності сільськогосподарськихпідприємств ринкова ціна акції буде низькою, а тим більше при збиткових результатахгосподарювання. Отже,за таких умов акції акціонерних сільськогосподарських підприємству переважній біль­шості випадків можуть бутипродані за безцінь.

Розглянутаособливість акціонерних товариств зумовлює необхідністьзастере­ження щодо доцільності їх створення в процесі реорганізації КСП і особливо — у випадках оплати акцій не лишемайновими паями, а й земельними частками. З часом може виявитися немалобажаючих вийти з акціонерних товариств, створених на базі КСП, з метою,наприклад, організації селянських(фермерських) господарств, чи всту­пу до якогось іншого господарськоготовариства аграрного профілю тощо. Ці свої задуми вони не зможуть реалізувати,оскільки не мають ніякого права вимагати від товариства повернення їм ні земельної частки, якщо вона була внесена до статутного фондуакціонерного товариства, ні виділення якихось засобів виробництва для здій­снення виробничої діяльності.Це треба добре усвідомити всім, хто хоче стати на шлях створення на базі КСПакціонерних товариств[10].

Фермерські господарства.

Фермерськихгосподарств в Україністворенобільше 35 тис, у їхньому користуванні знаходиться 835 тис. гасільськогосподарських угідь, у тому числі 765 тис. га ріллі що складає біля1,8% від сільськогосподарських земель та 2,3% від площ орних земель (станом напочаток 1997 р.). Середня площа їх землекористування — близько 24 гасільськогосподарських угідь. Активніше селянські (фермерські) господарствастворювалися в перші роки проведення аграрноїреформи (1991—1993 рр.). В наступні роки цей процесзагальмувався, що зумовлено рядом при­чин.Головна з них полягає у відсутності у бажаючихстворити фермерські господар­ства власних ікредитних коштів на придбаний необхіднихзасобів виробництва і у обмеженості можливостей у держави надати їм у цьому допомогу. Через низьку забез­печеність засобами виробництва, фермерські господарства не змогли ще розкрити своїхпотенціальних можливостей, зумовлених факторомприватної власності і повною самостійністю у вирішенні всіх питань господарської діяльності[11].

Орендні підприємства.

Серед існуючих селянських(фермерських) господарств слід виділити • окрему групу ті з них, які широко застосовують оренду земельнихчасток чи земельних ді­лянок і майнових паївчленів колективних сільськогосподарських підприємств.Часто їх називають приватно-оренднимипідприємствами, приватно-орендними агрофірмамитощо. Такі підприємства не являють собою самостійну організаційно-правову формугосподарювання, а є одним з видів приватних підприємств, у даному випадку —селян­ських (фермерських) господарств, які тієючи іншою мірою здійснюють свою діяль­ність звикористанням орендованих засобів виробництва, зокрема землі. Вони є в областяхЗахідного регіону і в Полтавській області[12]

Особи,які об'єднали таким чином земельні та майновіпаї і передали їх в оренду, зберігають за собою право вилучення земельних імайнових паїв, що їм на­лежать, та розпорядження ними в інші способи. Виділенняземельних паїв має відбу­ватися на основізатвердженої цими особами (їх загальнимизборами) відповідної схеми, яка розробляється у кожному сільськогосподарськомупідприємстві, земельна ділянка якого поділена на земельні частки (паї) без виділення земельних діляноку натурі.

Пропонованийспосіб організації переданняв оренду земельних і майнових паїв безвиділення їх у натурі може знайти широке застосування в процесі реорганіза­ціїколективних сільськогосподарських підприємств  у послідовно підприємницькі структури. Принципи конкуренції вимагають,щоб засновниками підприємницьких гос­подарськихструктур, зокрема на селі, були найактивніші, найпідприємливіші люди, зокремачлени КСП, що реорганізуються. Кількістьзасновників тієї чи іншої госпо­дарської структури не повинна бути дуже великою.Пенсіонерам та іншим членам КСП, які не бажають займатися підприємницькою діяльністю і брати на себе відповідальність за ризики такої діяльності, краще першими здавати свої земельні тамай­нові паї в оренду в запропонований спосіб.

Отже,в процесі реорганізації КСП можуть створюватися господарські струк­тури двох видів:одні мають на меті здійснення підприємницькоїдіяльності, інші — передання створеного підприємства в оренду.

Процес створення підприємств з використанням орендиземельних паїв без ви­ділення їх у натурі можна дещо спростити, порівняно зрозглянутим вище, якщо до чинного законодавства внестипевні зміни. Зокрема, якщо ввести право навиділення двом і більше членам КСП за їх згодою земельних паїв єдиною ділянкою(із збе­реженням при цьому права вилучення кожному з них земельного паю, якиййому належить), без обов'язкового створення будь-якого підприємства, але з правом влас­ників паїв передавати земельну ділянку, що їм належить, воренду, не створюючи юридичної особи[13].

Особисті товарні господарства.

Прийнятовважати, що на селі мале підприємництво існує у формі селянських (фермерських)господарств, кооперативів та малих підприємств, але до цього списку можуть бутивключені також товарні особисті підсобні господарства населення. До товарногоособистого підсобного господарства населення відноситься господарство,виробництво продукції в якому перевищує обсяги, необхідні для споживання вдомашньому господарстві, і цей надлишок реалізується як товар різними каналамина ринку поза межами домашнього  господарства. За ознаками товарне особистепідсобне господарство підпадає під це визначення, тому таке господарство можнавважати формою малого підприємництва, яка має широке розповсюдження на селі тає найбільш масовою. Високотоварні господарства населення можна вважатипопередньою формою до формування фермерського господарства.

Урозвитку особистих господарств населення спостерігаються стійкі тенденції дозростання, збільшення кількості землевласників і землекористувачів, розширеннярозмірів земельних ділянок, збільшення поголів’я худоби, зростаннявиробництва валової аграрної продукції та її частки в загальному виробництвіпродукції сільського господарства[14].Розвиток високотоварних особистих підсобних господарств населення повиненбазуватися на інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та вкладання внього капіталу. Лише це є реальною основою переростання товарних особистихпідсобних господарств селян у селянські (фермерські) господарства, які були бздатні забезпечити продовольчий достаток країни[15].

Увсіх господарських товариствах (підприємствах) трудові відносини відокремлені від відносин власності. Колектив співвласників(учасників) підприємства формується за своїми правовими нормами, трудовий колектив — за своїми: на основі трудових угод. Взаємовідносиничленів трудового колективу з підприємством прицьому чітко регламентуються, що дає можливістьпідтримувати на належному рівні технологічну і трудову дисципліну, домагатисявисокої продуктивності праці[16].

Реорганізаціяколгоспів і колективних сільськогосподарських підприємству гос­подарські товариства набула характеру однобічного процесу. В системіМінсільгосп­проду України до останнього часу створювався практично один видгосподарських товариств — акціонерні товариства закритого типу. Товариства з обмеженою відпові­дальністюзустрічаються дуже рідко. Інші поки що взагалі не створювалися,

Заданими Мінсільгосппроду України на початок другого півріччя 1996 р. в системіцього міністерства налічувалося 519 акціонерних формувань з різними назвами:акціонерні товарист­ва (157), акціонерні агроторгові об'єднання (11), акціонернісільськогосподарські під­приємства (46) іакціонерні пайові колективні сільськогосподарськіпідприємства (305). Найбільше їх створено вСумській (120), Одеській (45) та Львівській (43) областях.

Такуоднобічність у виборі видів господарських товариств можна пояснити дво­мапричинами. По-перше, як уже зазначалося, це — те, що багато селян не знають проіснування інших видів господарських товариств і тим більше не знають особли­востейкожного виду цих товариств, їхніх позитивних і негативних рис. По-друге, цепояснюється несерйозним ставленням до формування проблеми господарських това­риствтих, хто мав би вдумливіше підходити до цього процесу, пропонуючи створення всільському господарстві акціонерних товариств, зокрема в процесі реорганізаціїколективних сільськогосподарських підприємств[17].

Висновки

ПерехідУкраїни до ринковихвідносин вимагаєв аграрно-промисловому комплексі розробкинових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованоїна формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність розвитку сільськогогосподарства, докорінну пере­будову економічних, соціальних та правовихвідносин в аграрній сфе­рі, свободу підприємництвата конкуренції.

Однимз основних резервів росту ефективності сільськогосподар­ського виробництва єраціональне використання головного засобу ви­робництва — землі. Тому капітальнівкладення в сільське господарст­во в першучергу повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищенняродючості грунтів, що обумовить зростання продук­тивностіземлеробства і, зокрема, створення стійкої кормовоїбази тваринництва.

Перехідаграрного сектора до ринкових відносин породив принципово нові формигосподарювання. Не так давно пріоритет надавався держав­ній власності, другорядна роль відводилась кооперативній, приватнавласність заперечувалась повністю. Однією з вирішальних передумов переходу до ринку єприватизація власності, що має вплинути на роз­виток виробництва.

Ряд законодавчих і нормативних актів, щоприйняті останнім часом, сприяють розвитку населі нових форм господарювання, і кожна з них у процесі конкурентної боротьбиможе довести свої переваги.

Земельнівідносини в Україні регулюються чиннимизаконодавчими актами, згідно з якими запроваджені три рівноправні формивласності: державна, колективна і приватна.Саме на приватній формі власності і грунтується діяльністьселянських /фермерських/ господарств як самостійної юридичноїодиниці. Розвиток селянських /фермерських/ господарств повинен стимулюватись вільноюконкуренцією на ринку з державними ікооперативними підприємствами, бо його основними завданнями,як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогоспо­дарської продукції;розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів,земельних угідь, поліп­шення їх родючості;участь працею або коштами в соціальномурозвитку села, де розташоване фермерськегосподарство.

Незважаючина окремі песимістичні виступи, що фермер всіхне на­годує, розвиток селянських /фермерських/господарств на рівні з велики­ми підприємствамив Україні необхідний, бо на землі  має бутигоспо­дар і вироблена продукція повиннавідповідати більш якісним показникам, а для цього потрібно надавати всілякупідтримку фермерам.

СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

1.   КонституціяУкраїни: Прийнята на п'ятійсесії ВерховноїРади Украї­ни 28 червня 1996 року. — К.: «Феміна», 1996. — 64 с.

2.   Земельнийкодекс України.//ВВР — 1993. — № 10 — С. 79.

3.   Герасимчук А.А., Куценко О.М., Писаренко В.М., Рабштина В.М. Соціально-економічні проблемиаграрної сфери виробництва: Конспекти лекцій.- К.: НМК ВО,1993 р.-№10.-С. 79.

4.   Кузняк Б. Проблемивідродження господаря на землі. //ЕУ. — 1993. — № 6. — С. 68-74.

5.   КочергаС.В. Зміна власності — крок до ринкових перетворень.//Актуальні проблеми природничих і гуманітарних наук /Збірник науковихпраць молодих вчених/ — Полтава: Полтава,1997. — С. 213-216.

6.   Крисанов Д. Пріоритети аграрної сфери та їх реалізація вумовах економічної кризи /на рос.мові/. //ЕУ. — 1997. – №II. —       С. 55-64,

7.  Климко Г.Н,, Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., ЧухноА.А. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. — К.: Вищашкола — Знання:. — 1997. — С. 455-462,

8.   Лукінов І., Шепотько Л. Продуктивні сили села основа його відрод­женняі прогресу. //ЕУ. – 1993.– № 3.– С. 3-13.  

9.   Лупенко Ю. Формуванняакціонерних структур в АПК. //ЕУ —  1993, -№11 -С. 5  -59.

10.Малинська Л.В. Еколого-економічнаефективність агролісомеліорації. //Актуальні проблеми природничих і гуманітарних наук- Полтава: Полта­ва, 1997. — С. 219-223.

11.Малик М. Основні напрями реформування відносин власностів колго­спах України. //ЕУ.- 1993. -№12.-С. 53-58.

12.Мочерний С.В., Єрохін С.А.,Каніщенко Л.О.,та ін. За редакцією С.В.Мочерного. Основиекономічної теорії. — К.:«Академія», 1997. -С. 261-272.

13. Москвін 0, Проблемиі Альтернативиагрореформи.//ЕУ.-1998. -№ 1. — С. 55-64.

14.Михайленко О. Основи державиі права. — К.: Феміна — 1995. — 160 с.                        

15.ОуєнО.С.Охорона природних ресурсів /на рос.мові/ -М.: Колос -1977. – 416 с.

16.Оніщенко Д., Юрчишин В. Проформи власності в аграрній сфері Украї­ни.//ЕУ. — 1993. — №3. — С. 13-23.

17.Оніщенко Д., Юрчишин В. Проформи власності в аграрній сфері Украї­ни.//ЕУ. — 1997. — № 4. — С. 50-61.

18.ПисаренкоВ.М., Куценко О.М. Екологічні основираціонального природокористування в аграрномувиробництві. — Навчальний посібник -К.: НМК ВО — 1992. — 200 с.

19.Рубан Ю. Методологічніта методичні питання створення концепції розвиткусільського господарства .//ЕУ. — 1994. -№1. -  С. 50-54.

20.Прейгер Д. Сільське господарство України: вчора, сьогодні, завтра. //ЕУ. -1993. -№12.- С. 48-52.

21.Статистичнийщорічник України за 1995 рік. — К.: Техніка,1996 р. — С. 203-204.

22.ЯнушевичВ.М., Шовкун І.А. Стан перспективи розвитку малого підприємництва в аграрномусекторі України.//Реформування економіки України. – Київ, 1997. — С. 82-88.