Реферат: Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки

Зміст

 

Вступ                                                                                                          2     1.   Закон грошового обігу та фактори, що його порушують                 32.   Інфляція, її суть, види                                                                           73.   Соціально-економічні наслідкиінфляції                                         15                                   4.   Антиінфляційна політикадержави                                                    23Висновки                                                                                                    31Бібліографічнийсписок                                                                           33

Вступ

 

У  наш  час, здається,  не  можна  прожити  і  дня,  не почувши цього  підступного  і інтригуючого  слова.  Про  неї  кажуть,  з   нею борются, її бояться. Що ж таке – інфляція?

У світі майже немає країн, де б у другій половині XX cт.не існувала інфляція. Вона ніби прийшла на зміну колишньої хвороби ринковоїекономіки, яка стала явно слабшати, – циклічним кризам. Інфляція булахарактерна для грошового обігу: Росії – з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду1843 – 1853 рр.); США – в період війни за незалежність 1775 – 1783 рр. і громадянськоївійни 1861 – 1865 рр. Англії – під час війни з Наполеоном на початку XIX в…Франції – в період Французької революції 1789 – 1791 рр. Особливо високихтемпів інфляція досягла в Німеччині післяпершої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягала 496квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон разів.

Наведені історичні прикладидоводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце і в минулому.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей:якщо раніше інфляціяносила локальний характер,то зараз – повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювалабільший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз – хронічний;сучасна інфляція знаходитьсяпід впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників. Отже, сучасна інфляція випробовує вплив багатьох чинників.

 Саме тому,що тема ця так популярна в наші дні, я зупинилась на ній як на предметі свогодослідження. Я хотіла би взнати, що це за феномен; яке його коріння; чи так віннебезпечний для економіки, як це кажуть, і якщо так,то чому; і як з ним бореться держава.

“Ленінговорив, що найкращий шлях знищити капіталістичну систему – це розладнатигрошовий обіг. Тривалим процесом інфляції уряди можуть конфіскувати, таємно інепомітно, значну частину багатства своїх громадян”.

Д.М. Кейнс

1.  Законобігу грошей.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначаєтьсязаконом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливимзаконам. З урахуванням перших двох функцій грошей він набуває вигляду формули,в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що у свою чергувизначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігуодноіменної грошової одиниці:

/>

де К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даномуроці;

Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даномуроці;

 О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвиткомфункції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду:

 

/>

<a/>[OK1] <a/>[OK2]

де СЦ – сума товарних цін;

К – сума цін товарів, проданиху кредит;

П – сума платежів за борговимизобов`язаннями;

ВВ – сума взаємопогашуванихбезготівкових платежів;

Шо<sub/>– середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу таплатежу).

На перший погляд може здатися, що для виконання функціїзасобу платежу необхідна додаткова кількість грошей. Однак таке враження незовсім правильне. Справа у тому, що частина товарів продається у кредит іоплачується за межами даного періоду. Значить, на відповідну величинузменшиться потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значна частинаборгових зобов`язань погашується шляхом не сплати  готівкою, а їх взаємного зарахування. Слід також врахувати у даному періодісуму платежів за товари, що раніше продані у кредит.

Основними елементами закону грошового обігу виступаютьтоварна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігугрошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, анавпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежать від рівня цін.Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількістьгрошей залежить від швидкості обігу.

Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінназменшенню грошової маси. Так у США з 1946 по 1973 рік прискорення обігу грошейскоротило їх кількість в обігу на 360 млрд. дол. Водночас у країнах колишньогоСРСР швидкість обігу карбованця зменшувалась. У 1960 р. карбованець обертався12 разів на рік, а в 1990 – лише 4 рази.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу перебувалалише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількостістихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад,потреба у грошах зменшувалася, то частина грошей випадала з обігу,перетворюючись у скарб; якщо ж, навпаки, потреба обігу в грошах зростала, тододаткова кількість грошей надходила в обіг із скарбу. Функція засобунагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів грошовогообігу. Тому у ньому не могло бути надлишку грошей.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, з XVII ст. перебувають паперово-кредитні гроші,які підпорядковані закону обігу паперових грошей. Суть цього специфічногозакону полягає в тому, що їхня кількість у сфері обігу повинна дорівнюватикількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообігу.Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав таку ж купівельну ціну,як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв за умов, коли в основі грошовоїформи вартості лежало золото.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принципгрошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Звідси, усвою чергу, випливає  висновок про те, що у підтриманні рівноваги в економіці,збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса.Остання виступає  як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговуютьгосподарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовіймасі розрізняють: активні гроші, що застосовуються у готівковому ибезготівковому обігу; пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках),які лише потенційно можуть використовуватися в угодах.

У статистиці розвинутих країн існує декілька понятьгрошової маси. Найбільш поширений агрегат М включає готівку (банкноти тарозмінну монету і залишки на поточних рахунках (“записані на рахунок гроші”),які є основою чекового обігу. Питома вага готівки в агрегаті М1 знижуєтьсяособливо швидко при використанні ЕОМ у банківській справі. До грошової маситакож належать засоби на строкових депозитах у комерційних банках, що разом зМ1 входять до М2. У М3, крім того, входять ще засоби на строкових ощаднихвнесках у державній поштово-ощадній мережі, у кооперативних банках. Отже,основну частину грошової маси становлять різні  види банківських депозитів(кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, які мають таку жкупівельну спроможність, як і банківські рахунки. Грошова маса у розвинутихкраїнах формується у наш час на основі кредитів. Це означає, що банківськасистема, надаючи кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самимзбільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількістьзагальної купівельної сили.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активнимвтручанням держави у процес відтворення капіталу, зростанням одержавленнякредитно-фінансової сфери і розвитком кредитної системи, вдосконаленнямбезготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам булопотрібно 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то у наш час – лише 2 дні.Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Такдепозитно-чекові операції обслуговують зараз приблизно 90 % усіх грошовихплатежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить з рук у руки.Факторами прискорення обігу грошей виступають розвиток функцій комерційногобанківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту та ін.

“Завдання поєднання процвітання із ціновою стабільністюнині є головною нерозв`язаноюпроблемою функціонування всієї економіки. Ми повинні знайти компроміс, щозабезпечував би такі темпи зростання і таку невисоку норму безробіття, якимиможна пишатися, з одного боку, та такий рівень інфляції, з яким було б зручно,з іншого”.

Артур Оуен.

2.  Інфляція, її суть, види

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, щорозвиваються, і стала ознакою колишніх соціалістичних країн, які переходять доринку, таких як Польща, або Югославія, а також країн колишнього РадянськогоСоюзу.

Що таке інфляція?

 

Інфляція означає зростання загального рівня цін. Темпінфляції є темпом зміни загального рівня цін і розраховується так:

/>.

 

          Однак як можна виміряти рівень цін, що використовується увизначенні інфляції? Теоретично він вимірюється як середня зважена товарів іпослуг в економіці. На практиці загальний рівень цін вимірюєтьсяскладанням індексів цін, які є середніми величинами споживчих абовиробничих цін.  

          Як приклад візьмемо 1990р., протягом якого індекс споживчих цінпідвищився на 5,4 %. В 1995 р. ціни в усіх основних товарних групах зросли:продовольчих товарів, житла, одягу, транспорту, медичного обслуговування,алкогольних напоїв і т. ін. Це і є загальна підвищувальна тенденція цін, якуназиваємо інфляцією.

          Не всі ціни зростають однаковими темпами в інфляційні періоди.У 1990р., наприклад, ціни на енергоносії зросли більш як на 5,4 %, тоді як цінина продовольчі товари зросли нижчими темпами, а середній рівень зростання цін становив 5,4 %.

          Дефляція. Протилежним до інфляції є дефляція, яка маємісце тоді, коли загальний рівень цін падає. Дефляція траплялася вкрай рідко вкінці XX ст. У США останній раз споживчіціни дійсно зменшилися у 1955р. Підтримувана дефляція, коли ціни постійнопадають протягом декількох років, асоціюється з періодами глибокої депресії,такими, як 30-ті роки XX ст. чи90-ті роки минулого століття. Застосування активної стабілізаційної політики,яка ліквідувала глибокі тривалі спади в ринковій економіці розвинених країн,також усунуло дефляцію з економічної арени.

          Спорідненим поняттям є дезінфляція, якаозначає зменшення темпів інфляції. Останнім часом періоди дезінфляції малимісце на початку 80-х років, коли високі темпи інфляції, яка вимірюваласядвозначними числами, були зменшені застосуванням політики дорогих грошей.

 

Індекси цін

 

 Коли газетні заголовки повідомляють, що інфляція зростаєабо Федеральна Резервна Система зреагувала на посилення інфляційних тенденцій,насправді мова йде про динаміку певного індексу цін. Індекс цін є середнязважена цін ряду товарів і послуг. Складаючи індекси цін, економісти зважуютьіндивідуальні ціни через економічну важливість кожного товару. Найважливішимиіндексами цін є індекс споживчих цін, ВНП-дефлятор та індекс оптових цінвиробника.

Індекс споживчих цін (ІСЦ).Найширше використовуваним  вимірником інфляції є індекс споживчих цін. ІСЦвимірює вартість ринкового кошика споживчих товарів і послуг, до складу якоговходять ціни на продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичніпослуги, плата за навчання та інші товари, що купуються для повсякденногожиття. Наприклад, у США ціни 354 окремих класів товарів збираються від більш як21 000 установ у 91 районі країни.

Як ціни зважуються при складанні індексів цін? Було б надтопросто підсумовувати різні ціни чи зважувати їх за масою чи об`ємом. Скоріше індекс цін визначається зважуваннямкожної ціни відповідно до економічної важливості товару.

Розраховуючи ІСЦ, кожному товару встановлюють фіксованувагу, що пропорційна його відносній важливості у споживчих видатках бюджету сім`ї. Найсвіжішу вагу для кожного товару, щопропорційна сукупним видаткам споживачів на нього, встановлено дослідженнямспоживчих видатків у 1982-1984 рр.

ВНП-дефлятор. ВНП-дефляторєвідношенням номінального валового національного продукту (ВНП)  до реального і,отже, може тлумачитися як найширший індекс цін; інакше кажучи, це ціна усьогоВНП (споживання, інвестицій, урядових закупок і чистого експорту), а неокремого сектора економіки. ВНП-дефлятор відрізняється від ІСЦ також тим, що цеіндекс зі змінними, а не зі сталими вагами. Крім того, також будуютьсядефлятори для компонентів ВНП – таких, як інвестиційні товари, особистеспоживання тощо, і вони можуть інколи застосовуватись для доповнення ІСЦ.

Індекс оптових цін виробника.Він належить до найстаріших, що публікуються Департаментом праці, і йогоісторія починається з 1890 р. Даний індекс вимірює рівень цін на стадії оптовоїторгівлі чи на виробничій стадії. Він грунтується на цінах приблизно на 3400товарів і містить у собі ціни на продовольство, промислові вироби і видобувніпродукти. Для розрахунку цього індексу використовуються фіксовані ваги.Оскільки індекс оптових цін досить докладний, його широко використовують діловікола.     

         

Три види інфляції

 

          Подібно до захворювання, інфляція має різніступені тяжкості. Визначимо три її категорії: помірна інфляція, галопуюча ігіперінфляція.

          Помірна інфляція. Помірна інфляціяхарактеризується повільним зростанням цін. Можна умовно кваліфікувати її так:щорічний темп інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносностабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують гроші, тому щочерез місяць чи рік гроші матимуть таку саму купівельну спроможність, як і сьогодні.Люди охоче підписують довгострокові контракти у грошовому вираженні (номінальнаціна), оскільки вони впевнені, що рівень цін не підніметься надто високо відтого, за якого вони зараз продають і купують. Люди не втрачають часу чи коштів,намагаючись розмістити своє багатство в “реальних” активах, а не в “грошових“чи “паперових”, тому що вірить, що їхні грошові активи збережуть свою реальнувартість.

          Галопуюча інфляція. Інфляція, щовимірюється двозначними чи тризначними числами – 20, 100 чи 200 % за рік,називається галопуючою. Галопуюча інфляція інколи спостерігається і врозвинених країнах, наприклад в Італії. Багато латиноамериканських країн,зокрема Аргентина і Бразилія, зазнавали темпів інфляції від 50 до 700 % на ріку 70-80-ті роки.

          Коли помірна інфляція перероджується у галопуючу,виникають економічні спотворення. Контракти здебільшого “прив`язуються” до певного цінового індексу або доіноземної валюти, наприклад, до долара США. За таких умов гроші втрачають своювартість дуже швидко – реальний рівень процента може становити мінус 50 чи 100% на рік. Тому люди не тримають грошей більше, ніж необхідно для щоденнихоперацій. Фінансові ринки звужуються і капітали розміщуються скоріше черезфондування, як за командної системи, ніж через проценти і ставки. Населеннянагромаджує товари, купує будинки і ніколи не віддає гроші в позику за низькиминомінальними процентними ставками.

          Дивовижним є факт, що економіка з щорічноюінфляцією 200% ухитряється витримувати, навіть коли цінова система функціонує такпогано. В такій економіці виникають глибокі економічні спотворення, людивкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються.

          Гіперінфляція. Коли економіка, здається,витримує галопуючу інфляцію, виникає третій і смертельний вид інфляції –гіперінфляція. Нічого хорошого не можна сказати про ринкову економіку, в якійціни зростають на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік.

          Ось як описується гіперінфляція у США під часГромадянської війни:

“Ми ходили у крамниці з грошима у кишеняхі поверталися з продуктами у кошиках. Тепер ми ходимо з грішми у кошиках іповертаємось з продуктами у кишенях. Всього бракує, крім грошей! Ціни хаотичні,а виробництво дезорганізоване. Обід, що коштував стільки ж, як балет до опери,нині коштує у 20 разів більше. Всі прагнуть запасати речі і намагаютьсяпозбутись “поганих” паперових грошей, це вилучає “хороші” металічні гроші зобігу. Часткове повернення до бартеру з його труднощами є результатом цьогопроцесу.”

Найповніше документований випадок гіперінфляції мав місце уВеймарській республіці у 20-ті роки. Уряд, ввімкнувши друкарський верстат длявипуску грошей, довів і масу грошей, і ціни до астрономічних рівнів. З січня1922 р. по листопад 1923 р. індекс цін збільшився з 1 до 10 000 000 000. Якбипевна особа володіла би цінними паперами на суму 300 млн. дол. На початку 1922р., то через 2 роки за цю суму не можна було б купити і льодяника.

Аналіз виявляє декілька характерних рис гіперінфляції.По-перше, реальний попит на гроші, виміряний як відношення запасу грошей дорівня цін, падає дуже різко. Під кінець гіперінфляції в Німеччині реальнийпопит на гроші становив лише 1/30 від рівня дворічної давності. По-друге,відносні ціни стали дуже нестабільними. За нормальних умов реальна заробітнаплата індивіда змінюється лише на процент, а то і менше із місяця у місяць.У1923 р. реальна зарплата в Німеччині змінювалася в середньому на третину(вгору чи вниз) щомісяця. Ці неймовірні коливання у відносних цінах і реальнийзаробітній платі – несправедливості и спотворення, що спричинені цимиколиваннями,– іллюструють головну втрату від інфляції.

Можливо, найбільше гіперінфляція впливає на розподілбагатства. Визначний британський економіст Ліонель Робінс так підсумував цейвплив:

“Знецінення марки… зруйнувало багатство заможних групнаселення в німецькому суспільстві, підірвало його моральність й економічнусвободу та підготувало фундамент для бід, що сталися далі. Гітлер є годованцемінфляції”.

Інфляція в Україні: витоки і сучасний стан

 

Найбільш істотним негативним явищем в економіці України наетапі її ринкового формування виявилась інфляція. З ледь помітного знеціненнягрошей у 80-ті роки вона за короткий час (близько 3 років) сягнула надвисокогорівня. Дивно те, що такий сплеск інфляції стався в одній з найбільш економічнорозвинутих і соціально-благополучних республік колишнього СССР. Цей феномен недістав належного дослідження та об`єктивної оцінки і залишається мало зрозумілим для широкоїгромадськості. Така ситуація сприяє використанню інфляційної загрози якаргументу проти виходу України з єдиного рублевого простору і взагалі протирозбудови незалежної української держави. Тому вивчення інфляції в сучаснійУкраїні набуває винятково важливого значення.

Чи була інфляція в Україні до проголошеннянею незалежності?

 

Щоб об`єктивнооцінити інфляційні процеси сучасного періоду, необхідно, перш за все,визначити, чи була інфляція в Україні за радянських часів. Проте знайтисьогодні однозначну відповідь на це запитання надто складно. Адже Україна тогоперіоду була складовою іншої держави і не мала власної грошової системи. Томузалишається скористатися даними про інфляцію по СРСР у цілому. Такий підхідметодично виправданий тим, що стан грошового обігу України визначався тоді зсоюзного центру і мало чим відрізнявся від стану грошової сфери всього Союзу.

В умовах жорсткого державного контролю і стримування цінофіційна радянська влада взагалі заперечувала можливість інфляції в плановійекономіці, а в державній статистиці проблема інфляції просто замовчувалась аждо 1989 р.

Якщо судити про інфляцію з динаміки роздрібних цін, заякими в Союзі продавалася переважна частина товарів і послуг, то можна зробитивисновок, що  до початку перебудови радянської економіки її дійсно не було абовона була незначною.

Помітки зростання цін розпочалися з 80-х років одночасно поСоюзу в цілому і в Україні – зокрема. Найбільш істотно зросли ціни напродовольчі товари. Інфляція стала набирати відкритої форми. Це примусилоМіністерство фінансів СРСР у 1989 р. офіційно визнати, що в країні розпочаласьінфляція і її рівень становить 2-4 % на рік.

Приблизно таку саму оцінку інфляції в колишньому СРСРдавали й офіційні джерела МВФ і деякі західні економісти. Зокрема, Р. Дорнбун(Масачусетський технологічний інститут) у праці “Уроки високої інфляції”,посилаючись на джерела МВФ, наводить такі дані про інфляцію в СРСР:

1986 р. – 2 %;               1987 р. – 1,3 %;         1988р. – 0,6 %;

1989 р. – 2 %;               1990 р. – 4%.

Проте вони не враховують прихованої складової інфляції. Вдійсності  грошова сфера колишнього СРСР (і в т. ч. України) буларозбалансована значно глибше, ніж про це свідчить індекс державних роздрібнихцін. Через механізм пільгового банківського кредитування в обіг постійнонагніталася зайва маса грошей. Постійно зростали товарний дефіцит інезадоволений платоспроможний попит, які формували значний прихованийінфляційний потенціал.

Висновок про хронічне наростання інфляційного потенціалу(зокрема в споживчому секторі економіки СРСР) підтверджується також збільшенням“ножиць цін” у державній торгівлі та на колгоспних ринках. У цілому по СРСРсередні ціни на товари, що реалізувалися на колгоспних ринках за вільнимицінами, перевищували державні: в 1960 р. – в 1,35 рази, в 1970 р. – в 1,55рази, в 1980 р. – в 2,09 рази. В Україні в 1980 р. це перевищення становило2,27 рази, в 1985 р. – 2,38 рази і в 1990 р. – 2,87 рази.

Наведені дані про товарно-грошову розбалансованістьекономіки дають підставу оцінити зайву масу грошей в обігу в її споживчомусекторі в 70-75 % загального обсягу грошей, наявного у населення напередоднірозпаду колишнього СРСР. На кінець 1990 р. це становило приблизно 350-400 млрд.руб., з них на Україну припадало 75-90 млрд.руб. Ці гроші виражалинезадоволений попит і постійно тиснули на ціни, стимулюючи їх підвищення. Вразі раптової лібералізації цін їх загальний рівень тільки з цієї причини мігби підскочити, не лише як у 3 рази. Проведені на державному рівні в 1991 р.розрахунки реальної інфляції показали, що в 1989 р. вона становила 7,5 %, а в1990 р. – 19%.

Отже, до проголошення незалежності Україна підійшла зпомірною відкритою інфляцією і з великим прихованим інфляційним потенціалом,здатним при першій спробі лібералізації цін викликати значну інфляцію.

3.   Соціально-економічні наслідки інфляції

 

   Зміна стандарту виміру вартості товарів веде лише дозміни її абсолютних величин. І для суспільства не має принципового значення,коли, наприклад, ціна столу буде 1крб. При умові, що вартість цієї грошовоїодиниці еквівалентна 20 год суспільно необхідного робочого часу, або 1г золота,чи 10 крб, при умові, що 1 крб. = 2 год суспільно необхідного робочого часу =0,1г золота. Головне, щоб як в першому, так і в другому випадках забезпечувавсяеквівалентний обмін товарами. А це буде, якщо за допомогою одного і того жстандарту буде вимірюватися вартість усіх товарів. Адже були періоди, коли зацарської Росії робітник в середньому заробляв за рік 250 крб., а булка хлібакоштувала 5 коп., кілограм яловичини 50 коп і т. п. Саме цим пояснюєтьсянаявність різних стандартів виміру вартостей товарів в різних країнах.

Наприклад, якщо одночасно підвищити ціни на всі видитоварів в однаковій пропорції, то при такій інфляції грошей збережетьсяпопереднє співвідношення при обміні товарів однакової вартості. Якщо внаведеному вище прикладі ви свій товар продасте не за 1, а за 2 крб., то затовар такої ж вартості вам доведеться заплатити також 2 крб. Таким чином,відбувається еквівалентний обмін товарами. Змінюється лише абсолютний вираз їхвартостей, але це не спричиняє ніякої шкоди товаровиробникам.

Але якщо ви свій товар вартістю 1 крб. Продасте за 2 крб.,а купуєте інші товари за їх вартістю, тобто по 1 крб., то за решту грошей (1крб.), які для вас є дармовими, купите товар, безоплатно привласнивши чужупрацю. Ось яка кінцева мета інфляції, яка відбувається як за допомогою емісіїгрошей, так і підвищення цін – перерозподіл доходів на користь тих, хто їїпроводить.

І весь механізм перерозподілу доходів за допомогою інфляціїпобудований на тому, що новий, зменшений стандарт виміру вартості товарівприрівнюється в обігу до попереднього, більш вагомого. І ця різниця йде вкишеню тих, хто випустив фальшиві гроші або штучно підвищив ціни і таким чиномприховано розбавив цю вартість, інакше кажучи, зайнявся маніпуляцією вартості.

Ми називаємо це маніпуляцією вартості тому, що офіційно незменшено стандарту виміру вартості товару. Він залишається попереднім, хочфактично вже інший, менший. Це така ж сама маніпуляція, яка буває при продажітоварів, коли стандартну кілограмову гирю заміняють такої ж форми, але значнолегшою, сфальсифікованою. І суть її не змінюється від того, хто це робить,окрема людина, чи державний аппарат. Різниця лише в тому, що в першому випадкудержава карає таку людину, а в другому вона це робить безкарно. І ця безкарнаманіпуляція вартістю стала тепер масовою в банківській і фінансово-кредитнійсистемі, на валютних біржах, що дало їм можливість за порівняно короткий часзосередити в своїх руках величезні кошти країни. І оскільки усякебагатствостворюється людською працею, то цей перерозподіл коштів відбуваєтьсязарахунок зубожіння основної маси населення країни. Середній рівень заробітноїплати уже такий, що ледве забезпечує  фізіологічний  прожитковий  мінімум ізменшився порівняно з 1990 р. в 5 разів, хоч абсолютна величина заробітноїплати за цей час зросла в 20 000 раз, а ціни збільшилися в 100 000 раз.

Для збереження попереднього рівня реальної заробітної платив умовах інфляції номінальна величина заробітної плати повинна збільшуватисьпрямопропорційно зростанню цін на товари. Але, на думку багатьох економістів,таке підвищення заробітної плати веде до чергового витка інфляції, оскількизбільшиться собівартість продукції, а це, в свою чергу, приведе до новогопідвищення цін.

Чи справді це так? Ні! В такій аргументації допускаєтьсягруба помилка, зокрема ототожнюються два протилежних за своїм значенням процеси– формування вартості товару ототожнюється з механізмом приведення зарплати увідповідність з вартістю необхідного продукту, що порушується в умовах інфляції.

Вартість товару – це втілена в продукті праця. Формуванняїї відбувається на основі врахування передусім затрат живої праці. Оскількизаробітна  плата   є   модифікованою  вартістю  продукту  праці  робітника (/>) і, таким чином, хоч і не повністю, але відображає фактичні затратипраці, то знаючи норму додаткової вартості (/>)на її основі можна визначити величину новоствореної вартості (/>). І чим вища заробітнаплата, тим більше затрачено праці, а, отже, й більше створено вартості. Інавпаки.

Але величина новоствореної вартості в кінцевому підсумкузавжди залежить не від величини заробітної плати, а від кількості затраченоїпраці. І таким непрямим методом визначення величини новоствореної вартостікористуються тому, що на практиці не розроблена методика визначення величинивартості товару. А тому при відомій величині новоствореної вартості зростаннязаробітної плати буде вести до зменшення додаткової вартості, тобто зменшуватиметьсянорма додаткової вартості. Новостворена вартість в цьому випадку залишаєтьсянезмінною тому, що зростання заробітної плати зумовлено не зростанням затратпраці, як у першому випадку, а зміною пропорції розподілу новоствореноївартості на вартість необхідного і додаткового продукту.

Якщо зарплата зростає без додаткових затрат праці і змінинорми додаткової вартості, то підрахована на її основі новостворена вартість єштучно завищеною порівняно з фактичною. А, отже, ця методика визначеннявартості товару, якою дуже часто користуються, є помилковою. За цих умовсправді штучно підвищуються ціни, що веде до інфляції. Але допущена помилка привизначенні вартості товару не може бути підставою для встановленняпричинно-наслідкового зв`язку міжпідвищенням зарплати і інфляцією грошей. Цей зв`язок зникає разом з виправленням помилки.

При цьому слід підкреслити, що інфляція відбулася не тому,що підвищено зарплату, а тому, що вона нарахована без відповідних затрат праці,а, отже, є фальшивою вартістю. На цю величину розбавлено і додаткову вартість.Тому вартість товару також стала розбавленою, що привело до відповідногозростання його ціни.

В умовах інфляції, зумовленої штучним підвищенням цін,існує вже обернена залежність між цінами і зарплатою. Зарплата, яка є грошовимвиразом вартості необхідного продукту, в умовах інфляції різко відстає відзатрат  праці, а, отже, й того грошового виразу, який повинен бути при новомузнеціненому стандарті їх  виміру. Різниця ця перетворюється в чистий дохід.Тому питома вага зарплати в новоствореній вартості різко зменшується. Якщо в1990 р. вона становила 45 % національного доходу, то в 1995 р. – лише 10 %.Відповідно знижується і рівень життя людей.

Щоб виправдати це становище, потрібно рівень зарплатипривести у відповідність з вартістю необхідного продукту, виміряного новим,знеціненим стандартом. Тоді знову відновиться попередня її питома вага внаціональному доході, а, отже, і той рівень життя людей, який був до цього, ітаким чином, заробітна плата знову буде відображати фактичні затрати праці, а,отже, й величину новоствореної вартості, тільки вже з новим грошовим виразом.

Отже, підвищення заробітної плати в умовах інфляції є об`єктивно діючим економічним закономвідповідності грошових виразів вартості необхідного продукту, виміряних різнимигрошовими стандартами (офіційно чинним і знеціненим). А тому вимоги трудящихпідвищити зарплату є справедливими.

Щодо зростання собівартості продукції, яке відбувається припідвищенні заробітної плати, яке веде до зростання цін, то це вже результатланцюгової реакції на першопричину інфляції. Воно зв`язано з тим, що як заробітна плата, так і інші складові частинисобівартості продукції переводяться із старого на новий, знецінений стандарт їхвиміру. І цей процес зростання собівартості продукції буде відбуватись до тихпір, поки ціна і собівартість не будуть вимірюватись одним і тим же стандартом.І тоді знову наступить між ними рівновага, яка була в доінфляційний період. Іце є свідченням того, що штучне підвищення цін і спричинена ним інфляція нерозв`язує економічних проблем, алише створює ілюзію їх розв`язання.

Інфляція веде і до знецінення заощаджень населення, які посуті є їх нагромадженою заробітною платою. І це знецінення відбувається рівно встільки разів, на скільки підвищилися за цей час ціни. Різниця від цьогознецінення йде в касу держави, банків і комерційних структур.

При цьому дуже часто урядові особи, маскуючи цейперерозподіл доходів населення, всю вину покладають на інфляцію. Так, напитання телеглядачів: куди поділись наші заощадження, голова НаціональногоБанку України В.А. Ющенко у телепередачі “Запитуйте – відповідаємо” 28 вересня1994 року відповів так: їх з`їлаінфляція. А оскільки інфляція представляється як стихійне лихо, з яким невтомнобореться держава, то й винних нема. Очевидно, винні самі вкладники, якідовірили державі свої важко зароблені гроші. Мало того, що держава під маліпроценти користувалася грішми, розв`язуючи свої проблеми, і, за законом, мала б відповідати за їхзбереження, вона тепер ще й переклала вину на інфляцію. Стихію ж не посадиш налаву підсудних.

Насправді держава, користуючись тимчасово вільними коштами,побудувала фабрики, заводи, виробила товари, які тепер продає за монопольновисокими цінами. Таким чином, заощадження населення не згоріли, не зникли. Їхне “з`їла” інфляція. Вони існуютьтепер у формі мерседесів, лімузинів, рахунків в швейцарських банках і т. д. Їхпривласнили ті, хто протягом 2-3 років з рядових громадян перетворилися вмільярдерів, а зараз хочуть приватизувати все національне багатство країни.

Держава, яка за законом несе відповідальність за збереженнязаощаджень населення, в умовах інфляції повинна постійно їх індексувативідповідно до темпів інфляції. Джерелом цієї індексації є товари, вироблені задопомогою позичених грошей, які тепер вже продаються за завищеними цінами. Інова сума індексованих заощаджень повинна дорівнювати тій сумі грошей, якатепер потрібна для покупки тієї кількості товарів, яку можна було придбати  вдоінфляційний період за заощаджені гроші, тобто

                       

/>

де      S0– сума грошей, що підлягаєіндексації;

N0 – кількість товарів, які можна було купитиза цю суму грошей

Z0– ціни товарів до інфляційного періоду;

Z1– ціни товарів інфляційного періоду.

Отже, в скільки разів зросли ціни на товари, в стількиразів повинна бути індексованою і сума заощаджень. Саме в стільки разів іобезцінились заощадження населення під впливом дії цього чинника. Як ужезазначалось, ціни в 1995 р. зросли порівняно з 1990 р. приблизно в 100 тис.разів.  В стільки ж разів повинні були б відбутись і індексації заощаджень.

Але, на жаль, держава не поспішає виконувати свій обов`язок перед населенням. Виданий в кінці 1994 р.Президентом України Л. Кучмою указ про індексацію заощаджень населення збільшуєїх лише в 2 200 разів.

Але навіть прості розрахунки вказують на помилковість такихтверджень. Наприклад, якщо у вас на ощадній книжці у 1991 році була 1000карбованців, то, враховуючи і ту індексацію, котра уже була до цього (в 1,4раза), ваша сума зросте до 2 680 тисяч. Якщо за 1 000 карбованців ви могли тодіпридбати 25 пар жіночих чобітків, то за ці індексовані гроші – хіба що однупару. Аналогічне і з іншими товарами, як і з продуктами харчування. Адже наринку по суті діють старі ціни 1991 року, щоправда, збільшені в 100 тисячразів. То ж для розрахунку коефіцієнта індексації заощаджень  не требавдаватися у якісь складні формули. Тут достатньо  визначити лише індексзростання цін загальної товарної маси. Тобто варто порівняти, що можна булопридбати за певну суму грошей тоді, ще до інфляції, і яка сума грошей потрібнадля придбання цього товару тепер. Оце і вся арифметика.

Але і це ще не все. Індексовану суму, як зазначається вуказі Президента України, вкладник не може взяти готівкою, щоб таким чиномкупити необхідні товари. Гроші йому видадуть у формі сертифікатів, призначених для приватизації майна. Тому пенсіонер, який кровавими мозолями заробляв усежиття свої заощадження, щоб забезпечити власну старість, змушений, бачте, статикапіталістом, власником засобів виробництва, які йому уже ні до чого. І щободержати живі гроші, він повинен йти з цим капіталом (сертифікатом) на ринок іпродавати його. Зрозуміло, що за безцінь. Кому це вигідно? Звичайно, хіба щотим, хто хоче стати справжнім капіталістом. А для вкладника, й особливопенсіонера, це перетворюється в додаткові муки.

Такий складний шлях повернення грошей вкладникам пояснюютьпотребами уникнення нової інфляції. Якщо замість карбованців видадутьсертифікати, то вони можуть бути продані за реальні, існуючі уже в обігу гроші,а, отже, така індексація грошей не вимагає додаткової емісії грошей. Але цю жсаму проблему  можна розв`язати,якщо запропонувати вкладникам купити за сертифікати або чеки необхідні їмтовари. І нарешті держава сама може продавати на аукціоні своє майно і вирученігроші повертати вкладникам, як це роблять банкроти в усіх країнах світу, а недоручати цю справу тим же пенсіонерам, які не обізнані з таємницями комерції.

І тут, поряд з тим, що держава грубо порушила свої обов`язки перед вкладниками, перекладає роботу наних, ставиться все ж та мета, що й при підрахунку коефіцієнта індексації –поставити людину у таке становище, щоб вона продала свій сертифікат за безцінь.А на поверхні  все буде виглядати так, ніби уряд виконав свій обов`язок, індексував заощадження, а вкладникодержав їх. Та залишився ні з чим зі своєї вини, бо не зумів вигідно продатисвій сертифікат. Насправді ж людина залишилася обдуреною своєю рідною державоюдвічі: спочатку за допомогою інфляційного механізму, а потім їїантиінфляційними заходами.

Часто урядові особи запитують, де взяти гроші, щобповернути їх вкладникам. І бачать тільки один вихід – емісія грошей, якаприведе до ще більшої, небувалої в світі інфляції. І свідомо не бачать другого,зовсім простого, але єдино вірного шляху розв`язання цієї проблеми – вилучити награбоване у злодіїв і повернути йоговласникам, як це робиться в усіх країнах світу. При цьому слід покарати тих,хто допустив це розкрадання народного добра, як це робиться завжди щодо рядовихчленів суспільства. Люди не винні, що це майно розікрали, вивезли і продовжуютьвивозити за кордон і т. д. Держава повинна була забезпечити надійну охоронунаціонального багатства і соціальну справедливість в суспільстві. Тут єконкретні люди, які проводять ту чи іншу політику, а, отже, вони й повиннівідповідати за її наслідки.

/>


4. Антиінфляційна політика держави

 

Чи можна зменшити природній рівеньбезробіття?

 

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усьогокомплексу методів державного регулювання економіки країн ринковогогосподарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат інадходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпамиабо має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів,спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеженняспоживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдякидодатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит не лише на предметиспоживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення, аджепідприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, щопризводить до зменшення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результатіпідприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятістьнаселення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, зодного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державнійскарбниці, а з другого – призводять до погіршення господарської кон`юнктури та зростання безробіття.

Концепція оберненої залежності інфляції й зайнятості(безробіття) найповніше розроблена в працях англійського економіста А. Філіпса.На основі ретельного статистичного аналізу з широким застосуваннямекономіко-математичних методів А. Філіпс встановив жорстоку обернену залежністьміж величинами зайнятості робочої сили та динамікою заробітної плати в межахекономічних циклів. Ця залежність легко переноситься на співвідношення міжінфляцією та безробіттям. “Крива Філіпса” (рис. 1.), як вважають західніекономісти, стала найбільш обгрунтованим “законом”, який розкриває причини тамеханізм розвитку інфляції і таким чином вказує на засоби боротьби з нею.

/>  Темпи  змін    в

розмірі номіналь-

/>ної заробітної

плати, %

/>


                                               Безробіття,%

Рис. 1. “Крива Філіпса”.

. “Крива Філіпса” яскраво показує, що, чим вищий рівеньбезробіття, тим нижчий рівень інфляції і, навпаки, чим нижчий рівеньбезробіття, тим вищі темпи розвитку інфляції.

В усіх випадках регулювання інфляції зводиться до виборуальтернативних варіантів: або менша зайнятість без інфляції, тим вищазайнятість в умовах інфляції. Інфляція вважається ціною, яку мають сплачуватиті, хто продає на ринку свою робочу силу.

Чільне місце у фінансово-кредитному макроекономічномурегулюванні в умовах ринкової економіки займає механізм оподаткування. Сьогодніважливим його атрибутом є “крива Лаффера”, яка вказує на якісний та кількіснийвзаємозв`язок між сумою податковихнадходжень до державного бюджету Т та податковими ставками t (рис. 2). Її винахідник професор А. Лафферздобув світову славу, коли його дослідження були використані президентом Р.Рейганом в економічній політиці, що дала поштовх піднесенню господарства США.Вона знайшла відображення в макроекономічному регулюванні багатьох країнринкового господарства.

T                         M/>/>


                                               L

/>


                             tопт                      100             t, %

Рис. 2. “Крива Лаффера”.

При зростанні податкової ставки податкові надходженняспочатку зростають, а потім знижуються. Це визначається тим, що після певноївеличини податкової ставки  tопт  починає діяти така закономірність: чимбільша ставка податку, тим менші податкові надходження до бюджету Т. Цепояснюється тим, що зростання податкової ставки пригнічує ділову активність,веде до скорочення капіталовкладень, прибутків, а отже, і податковихнадходжень. Якщо податкові надходження досягнуть максимуму (точка М) іпочинається зниження їх (точка L),є сенс знизити ставки податку.

          Важливим антиінфляційним заходом є регулюваннякредиту і грошової маси, яке здійснюється центральними емісійно-кредитнимиустановами через операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання <a/>[OK3] дисконтної[1]ставки, зміну резервних норм, передбачених для кредитних установ.

Прибічники теорії “нової інфляції”, згідно з якою основноюпричиною розвитку сучасного інфляційного процесу є надмірне зростаннязаробітної плати та інших доходів, пропонують відповідні методи боротьби зінфляцією. Вони вважають, що оскільки “інфляція витрат” є результатом зростаннявитрат виробництва і заробітної плати, то необхідно здійснювати “політикудоходів”, яка передбачає контроль  над цінами та заробітною платою,централізоване та обов`язковеобмеження зростання як доходів громадян, так і прибутків корпорацій, а такожконтроль за цінами. За їх рекомендаціями корпорації не повинні підвищуватиціни, а профспілкам слід відмовитися від боротьби зо підвищення заробітноїплати.

-= = = = = = = = = =  =

Розглядаючи досить скрутне становище, що його спричиняєнесумісність між високою зайнятістю і стабільними цінами, ми повинні спочаткупроаналізувати можливу політику щодо ринків праці. Це висуває важливе питання:чи є природний рівень безробіття оптимальним? Якщо ні, то що можна зробити, щобзменшити його до бажаного рівня?

По-перше, ми помічаємо, що термін “природний рівень”вводить в оману. Природний рівень в будь-якому разі не є природним, на ньоговпливають демографічні зміни, різні потрясіння в економіці, урядова політика наринку праці, і, можливо, навіть історія самого безробіття. Ряд економістіввіддає перевагу більш нейтральним термінам, таким як “інфляційно безпечнийрівень безробіття”, або “рівень безробіття, який не прискорює інфляцію”.

До того ж, природний рівень не є обов`язково оптимальним для виробництва.Оптимальний рівень безробіття в економіці буде тоді, коли чистий економічнийдобробут максимізується. Ті, хто вивчав взаємозв`язок безробіття та економічного добробуту, вважають, що оптимальнийрівень безробіття нижчий за природний. Вони відзначають, що існує чималозовнішніх обставин, зовнішніх впливів на ринку праці. Наприклад, працівники,які тимчасово звільнені зазнають різноманітних соціальних й економічних незгод.Проте роботодавці не оплачують затрат по безробіттю; більшість цих затрат(допомога по безробіттю, витрати на лікування, збільшення доходу сімей тощо)виступають як зовнішні витрати і перекладаються на самих безробітних або науряд. Тією мірою, якою безробіття несе зовнішні затрати, природний рівеньбезробіття; напевно, є вищим за оптимальний.

Природний рівень безробіття, ймовірно, вищий заоптимальний, тобто за той рівень безробіття, за якого чистий економічнийдобробут максимальний.

Якщо природний рівень безробіття є ані природним, аніоптимальним, то чому б не прагнути до нижчого рівня безробіття? Причина в тому,що такий крок призведе до зростаючої і неприйнятної інфляції. Величезний суспільнийдивіденд, тобто винагороду, матиме суспільство, яке відкриває, як істотнозменшити природний рівень безробіття.

Які заходи можуть зменшити природний рівень безробіття?Розглянемо деякі з них.

Ø  Удосконаленняслужб ринків праці. Певна частка безробіття існуєвнаслідок того, що вільні робочі місця невідомі безробітним. Через поліпшенняінформації, зокрема, завдяки комп`ютеризованим спискамробочих місць, розмір фрикційного і структурного безробіття можна зменшити.

Ø  Підтримкаурядових програм перекваліфікації. Дехто вважає, щоурядові програми перекваліфікації зможуть допомогти безробітнимперекваліфікуватися для кращих робочих місць у сектори економіки, щорозвиваються. Якщо такі програми успішні, то забезпечутьподвійну вигоду – дадуть людям змогу вести трудове життя і зменшать тягарурядових трансфертних програм[2].

Ø  Усуненнядержавних перешкод. Захищаючи людей від труднощівбезробіття і бідності, уряд водночас вирвав жало безробіття і послабив мотивипошуків роботи. Ряд економістів закликає реформувати систему страхування побезробіттю, зменшити негативне ставлення до праці, соціальні програмизабезпечення і посилити значення постійного місця роботи у досягненнідобробуту.

Розглянувши міркування щодо зменшення природного рівнябезробіття, необхідно взяти до уваги таке застереження. Три десятиліттянаукових досліджень і практики ринку з цієї проблеми зробили науковиханалітиків дуже обережними у їх твердженнях щодо зменшення природного рівнябезробіття.

Ліквідація чи адаптація?

 

Розглядаючи втрати від дезінфляції та труднощі зменшенняприродного рівня безробіття, люди часто запитують, чи варто усувати інфляціючерез спад і високе безробіття? Чи не варто навчитися жити з інфляцією як зменшим злом, як це робиться в багатьох країнах Латинської Америки та в іншихмісцях?

Один із способів пристосування – “індексування” економіки.Індексування – це механізм, за допомогою якого заробітна плата, ціни іконтракти частково чи повністю захищені від змін у загальному рівні цін.Приклад часткової індексації можна знайти у багатьох трудових угодах, якігарантують працівникам поправку на зростання прожиткового мінімуму. Типовийприклад: фірма забезпечить робітникам 2 % зростання заробітної плати унаступному році, якщо не буде інфляції. Проте якщо ціни зростуть на 10 % протягомнаступних 12 місяців, то фірма додасть ще 4 % як поправку на зростанняпрожиткового мінімуму. Інші сфери, що інколи індексуються, – це податковасистема, орендна плата і довгострокові угоди.

Чому не можна повністю індексувати економіку? За такоїситуації інфляція не буде ні для кого “реальною”, і може буде, мабуть,ігнорувати її і зосередити увагу на зменшення безробіття. Це виглядає як хорошаідея, але на практиці вона має серйозні вади. Повна індексація неможлива, бовона гарантує певний рівень реальних доходів, що в такому разі просто не можутьбути отримані. Крім того, чим вища індексація, тим більших інфляційнихпотрясінь буде зазнавати економіка.

Високий процент індексування діє як великий мультиплікатор– він підсилює зовнішні потрясіння у цінах. Повна індексація – це шлях догалопування інфляції. Адаптація до інфляції, отже, містить парадокс: чим більшесуспільство ізолює своїх членів від інфляції, тим нестабільнішою стає інфляція.Країни, що повністю індексували інфляцію (такі, як Бразилія), дійшли довисновку, що практично неможливо викорінити інфляцію навіть через драконівськізаходи.

Інфляційна політика, її руйнівні наслідки ішляхи їх подолання

 

Інфляція темпами до 3-4 % на рік часто використовується яксвоєрідний каталізатор додаткового стимулювання економічного зростання. Вихідза ці межі навіть до 7-8 % на рік загрожує перетворенням її на дестимулюючий ідестабілізуючий фактор. При цьому в умовах нестабільності інфляційний процесмає властивість досить швидко виходити з-під контролю, з переходом у черговістадії галопуючої, а потім і гіперінфляції, що є руйнівними для всьогосоціально-економічного організму. Формування Україною власної державності зоновленою структурою проходить досить важко і складно, супроводжуючись гостримивалютно-фінансовою і загальноекономічними кризами. Вони посилюються під впливомсвідомої інфляційної політики, нав`язаної нам іззовні та некритично сприйнятої українським Урядом.Руйнівні наслідки гіперінфляційного шоку примусили два Уряди України в1992-1993 рр. один за одним піти у відставку, залишивши собою економічнийзанепад. Сьогодні як першочергові постають проблеми негайного введення жорсткоїантиінфляційної політики, стабілізації становища, економічного пожвавлення,прискорення ефективного реформування (з одночасним здійсненням вмілогоуправління економічними процесами, структурою і якісною перебудовою економіки,подолання товарного дефіциту, дефіцитів платіжного балансу і державногобюджету), а також становлення і розвитку валютно-фінансової та банківської системдержави.


Висновки

1.   У наш часінфляція — одна з самих хворобливих і небезпечних процесів,що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом. Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона підриває можливостігосподарського регулювання, зводить на немаєзусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

2.   Посвоєму характеру, інтенсивності,виявам інфляція буває вельми різна, хоч і означаєтьсяодним терміном. Інфляційні процеси неможуть розглядатися як прямийрезультат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії абодефіцитного регулювання виробництва, бо зростанняцін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивнимслідством наростання диспропорцій міжпопитом і пропозицією, виробництвом предметівспоживання і засобів виробництва, накопиченням і споживанням і т.д. Врезультаті процес інфляції — в різних його виявах — носить не випадковий характер,а вельми стійкий.

3.   Донегативних наслідків інфляційнихпроцесів відносяться зниженняреальних прибутківнаселення, обезцінення заощадженьнаселення, втрата увиробників зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажусільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідокпадіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти харчування, погіршення умовжиття переважно у представниківсоціальних груп з твердими прибутками(пенсіонерів, що працюють, студентів, прибутки яких формуються за рахунокдержбюджету).

4.   Українах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму.Однак вона не представляє серйозної загрози,оскільки там відпрацьовані і досить широко використовуються методи обмеження ірегулювання інфляційних процесів. У останні роки в США, Японії, країнахЗахідної Європи переважає тенденція сповільнення темпів інфляції.

5.   Навідміну від Заходу в Україні та інших країнах, інфляційний процес розгортається, як правило, в зростаючихтемпах. Це вельми незвичайний,специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційніочікування, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцитдержбюджету, негативне сальдо зовнішньоторгівельного балансу, зростаючазовнішня заборгованість, зайва грошова маса в обігу).

6.   Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної і загаломекономічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать нетільки монетарні, але і інші чинники. При всій значущості скорочення державнихвитрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне проведення широкогокомплексу антиінфляційних заходів. Серед них – стабілізація і стимулюваннявиробництва, вдосконалення податкової системи, створення ринковоїінфраструктури, підвищення відповідальностіпідприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової одиниці, проведенняпевних заходів з регулювання цін і прибутків.

Нормалізація грошового обігу і протидіяінфляції вимагають вивірених, гнучких рішень,що настирливо і цілеспрямовано повинні вводитись в життя.

 

Бібліографічний список

 

1.  Інфляція та її соціально-економічні наслідки: Лекція /М.М.Павлишенко.-Львів: ЛДСГІ.- 1995.-С.19-25.

2.  Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівнінаслідки і шляхи їх подолання // Економіка України.- 1994.- №1.- С.3-14.

 

3.  Основи економічної теорії: Підручник / За ред. проф. С.В.Мочерного; Худож. оформ. В.М. Штогрина.–Тернопіль: АТ “Тарнекс” за участю АТ “НОЙ” та вид-ва “Світ”, 1993.– С.129 — 132. 

 

4.  Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка.– К.: Вища шк., 1994.– С.404 — 406.: іл.

5.  Савчук М. Інфляція в Україні: витоки і сучаснийстан //Економіка України.- 1994.- № 2.- С.9-18.

6.  Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер з англ. – К.: “Основи”, 1995.– С.346-386.: іл.

 

еще рефераты
Еще работы по экономической теории