Реферат: Контрольная работа по основам экономической теории

Селидовский горный техникум

Заочное отделение

 

                                                                                                                          Шифр№ 30

                                                                                                                          Вариант№10

Контрольная работа №1

        поосновам

экономической теории

    студента IVкурса

группы 1ЕР-2003/11”З”

        ДонинаИвана

      Александровича

Оценка:

Подпись преподавателя:

Контрольная работа №1

Вариант №10

Вопросы:

1.<span Times New Roman"">    

Форми підприемницькоїдіяльності

2.<span Times New Roman"">    

Основні форми і методи регулювання економіки

3.<span Times New Roman"">    

Зовнішньоекономічна політика України

 

Ответы:

1. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СУЧАСНАФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Сутність,значеннятаорганізаційно-правові форми здійснення. Яквідомо, уминулому видокремлювализемлю, працю й капітал як ключові чинникивиробництва; нині до них додають новий чинник – підприємницький потенціал(потенційну можливість максимально ефективного використання сукупностікадрових, матеріальних і нематеріальних ресурсів). Формування й використанняцього потенціалу — це практично і є суттю поняття «підприємництво», якезаведено вважати особливою сферою виробничо-господарської або іншої діяльностіз метою одержання певного зиску.

Підприємництвом, як правило,називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремихфізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку(доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і підособисту майнову відповідальність окремої фізичної особи — підприємця абоюридичної особи — підприємства (організації).

Основними функціямипідприємницької діяльності заведено вважати:

1) творчу — генерування йактивне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність довиправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);

2)ресурсну—формуванняйпродуктивне використаннявласного капіталу,а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

3) організаційно-супровідну —практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та іншихгосподарських справ. Підприємницька діяльність може здійснюватися безвикористання і з використанням найманої праці, без утворення або з утвореннямюридичної особи.

Важливо усвідомлювати, щопідприємництво (бізнес) завжди має здійснюватися за науково обґрунтованимипринципами.

До цих принципів належать:

1) вільний вибір бізнесовоїдіяльності;

2) залучення на добровільнихзасадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців таюридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;

3) самостійне формуванняпрограми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції,установлення цін на товари та послуги, наймання працівників;

4) вільне розпоряджанняприбутком (доходом), що залишається після внесення обов'язкових платежів довідповідних бюджетів;

5) самостійне здійсненняпідприємцями — юридичними осо­бами зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємництво як формапереважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати увигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності,посередництва, надання послуг тощо).

Поряд з цим завждивиокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності,тобто такі можливі види останньої, як:

а) малий бізнес (малепідприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна;

б) спільне підприємництво(партнерство), засноване на колективній власності;

в) корпоративнепідприємництво, матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність.

Традиційно існують класичната інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхньогопоєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується нанайефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). Затакої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявнихресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесовоїдіяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечитимаксимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних інематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає активневикористання переважно інноваційних організаційно-управлінських,техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабногобізнесу.

Тому практична реалізаціяцієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовно здійснюванусистему дій:

1) науково обґрунтованеформулювання головної підприємницької мети;

2) усебічна оцінказовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостейреалізації запропонованої підприємницької ідеї;

3) неупереджена порівняльнаоцінка власних матеріально-фінансових ресурсів і прогнозованих можливостей;

4) конструктивний пошукзовнішніх додаткових джерел відповідних видів ресурсів (за потреби);

5) ґрунтовний аналізпотенційних можливостей конкурентів у відповідній ніші ринку;

6) практична реалізаціязавдань інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницькоїдіяльності.

Правильне розуміння сутностіпідприємницької діяльності випливає також із визначення її значення дляфункціонування ефективної системи господарювання. Воно (значення) полягаєнасамперед у тім, що підприємництво: по-перше, служить головним факторомструктурних змін у системі господарювання; по-друге, створює живильнесередовище для конкуренції і завдяки цьому стає своєрідним каталізаторомсоціально-економічного розвитку країни в цілому; по-третє, сприяєнайефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальнихресурсів; по-четверте, забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

В Україні правовезабезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед Законом України«Про підприємництво», ухваленим Верховною Радою України 1991 року. Ключовимийого розділами є:

1) загальні положення щодопідприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

2) умови здійсненняпідприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальнігарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);

3) стосунки підприємця ідержави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземнихпідприємств, міжнародні договори). Для дальшого розвитку підприємницькоїдіяльності в Україні важливе значення має також Указ Президента України «Продержавну підтримку малого підприємництва» від 12 травня 1998 року № 456/98.Згідно з указом підтримка малого підприємництва має здійснюватися за такиминапрямами:

формування інфраструктурипідтримки й розвитку малого підприємництва;

створення сприятливих умовдля використання суб'єктами малого підприємництва державних фінансових,матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а такожнауково-технічних розробок і технологій; запровадження спрощеної системиоподаткування, обліку та звітності;

удосконалення підготовки,перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малогопідприємництва; фінансова підтримка інноваційних проектів.

Крім того, КабінетомМіністрів України розроблено та Верховною Радою України схвалено Державнупрограму підтримки малого підприємництва на 1999—2000 роки.

Важливою передумовою успішноїпідприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми їїздійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповідаль­ності,системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю змінивласника, управлінськими здібностями підприємця тощо). В Україні поширеноздебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібна власність;

2) товариства (партнерства);

3) корпорації (акціонернітовариства).

Сутнісні характеристики,переваги та недоліки окремих організаційних утворень наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Порівняльна характеристика

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Організаційно-правова форма

 Сутнісно-змістова характеристика

 Організаційно-економІчні та соціальні переваги, недоліки

 Одноосібна власність

 Підприємство, власником якого є фізична особаабо сім'я

 • Простота заснування

• Повна   самостійність,   свобода та   оперативність дій підприємця

• Максимально   можливі  спонукальні   мотиви доефективного господарювання

• Гарантоване     збереження      комерційних таємниць

 • Труднощі    із    залученням    великих інвестицій та одержанням кредитів

• Повна відповідальність заборги

• Неможливістьспеціалізованого мене­джменту

• Невизначеність     терміну      функціонування

 

Господарське товариство(партнерство)

 Об'єднання власних ка­піталів кількох фізичнихабо юридичних осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку; спільногоконтролю результатів бізнесу; безпосередньої участі в здійсненні діяльності

 • Широкі можливості виробничої та комерційноїдіяльності

• Збільшення    фінансової    незалежності    й дієздатності

• Велика свобода дій табільша продуманість управлінських рішень

• Можливість залучення доуправління товариством професійних менеджерів

 • Загроза   окремим    партнерам    через солідарну відповідальність, тобтоможливість  банкрутства  через професійну некомпетентність одного з партнерів

• Збільшення     ймовірності     господарського   ризику  через   недостатню   передбачуваність   процесу  та   результатів діяльності

 

Корпорація (акціонернетовариство)

 Підприємство, власниками якого є акціонери,котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонернийкапітал) і розпоряджаються прибутком

 • Реальна можливість залучення необхіднихінвестицій

• Більша можливістьпостійного нарощування обсягів виробництва чи послуг

• Існування     тільки    обмеженої     відповідальностіакціонерів

• Постійний   (тривалий)  характер   функціонування

 • Наявність розбіжностей між правомвласності      і      функцією      контролю діяльності

• Сплата     більших    податків     черезоподаткування   спочатку   прибутку,  а потім одержуваних дивідендів

• Існування    потенційної    можливості посадових   осіб  впливати   на   діяльність корпорації у власних інтересах

 

 

Важливою формоюпідприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні цьоготерміна означає надання права на виробництво та (або) збут продукції(здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу.Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає в такому: незалежна фірма(франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає правовикористовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) вобмін на зобов'язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми(надавати такі самі послуги). За право господарювати від імені і підторговельною маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний відсотоквід свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду.

Практика господарюванняпідтверджує можливість здійснення двох основних видів (типів) підприємницькоїдіяльності — виробничої та посередницької. Виробнича підприємницька діяльністьвважається визначальною, оскільки вона найбільше впливає на ефективністьсистеми господарювання та якість суспільного життя. Загальну типологіювиробничої та посередницької підприємницької діяльності, тобто її розчленуванняна окремі структурні елементи та їх групування в певні блоки, показано на рис.2.1.

Підприємницька діяльність усфері безпосереднього виробництва товарів має орієнтуватися на продукування йпросування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів. Такадіяльність буде ефективнішою, якщо здійснюватиметься з використаннямтехніко-технологічних новацій, більш якісних характеристик продуктів праці,нових елементів організації виробничих процесів тощо. У цьому разі йдеться провиробництво традиційних видів продукції із застосуванням часткових інновацій.Коли ж ви­робництво повністю базується на інноваціях, то результатом такої йогоорганізації є поява продукту з принципово новими властивостями чи навітьсферами використання.

Виробнича підприємницькадіяльність може мати основний чи допоміжний характер. До основних належать видипідприємницької діяльності, у процесі якої створюються й реалізуються готові докінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види підприємництва, щомають не тільки уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто інжинірингова,консалтингова, лізингова, маркетингова, проектувальна, факторингова та іншаподібна діяльності.

Фізичні чи юридичні особи,які репрезентують інтереси виробників або споживачів, заведено називатипосередниками. Виходячи з цього основною метою посередницької підприємницькоїдіяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів.

Однією з поширених формпосередництва є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент(посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача(принципала). Розрізняють кілька типів агентів. Агенти (представники)виробників уособ­люють інтереси кількох виробників однотипних то варів.Повноважні агенти зі збуту (збутовики) взаємодіють з виробниками на договірнихзасадах. Агенти із закупівель зазвичай займаються підбором потрібногоспоживачам асортименту товарів. Причому всі агенти співпрацюють з принципаламина довгостроковій (постійній) основі.

Посередницькі функціїодноразового агента здійснює брокер — посередник за укладання угоди, головнимзавданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні потрібноїдомовленості. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійнорозпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власникатовару). До комісійних відносять також операції консигнації, за якихпосередник-консигнант реалізує товар із власного складу на підставі договорудоручення.

Як суб'єктиторгово-комерційної діяльності, котрі виконують спеціалізовані функції,виступають:

1) оптово-роздрібна фірма(база) —безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначенняз використанням традиційних форм продажу товарів;

2) торговий дім — здійсненняекспортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок і реклами, іззаснуванням своїх представництв в інших країнах;

3) дистриб'ютор — придбаннябезпосередньо у виробників та реалізація (розподіл) товарів своїм постійнимклієнтам;

4) дилер — перепродаж товаріввід свого імені та за власний рахунок;

5) комівояжер — продаж товарівіз доставкою покупцям.

Аукціони проводяться у форміприлюдного торгу з попереднім оголошенням стартової ціни (початкової ціни, зрівня якої розпочинається торг) і лоту (неподільної партії товару).Внутрішньодержавна аукціонна торгівля здійснюється постійно стосовнопромислових товарів і нерухомості, а міждержавна — періодично і стосуєтьсятільки специфічних товарів (наприклад, скакових коней, хутрової сировини,предметів антикваріату, тютюну, чаю, прянощів тощо).

Основою біржовогопідприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), що виконуютьспеціалізовані функції:

1) товарні — оптова торгівлямасовими товарами зі стійкими якісними параметрами;

2) фондові — купівля-продажцінних паперів;

3)  валютні — купівля-продаж золота та інших дорогоціннихметалів, іноземної валюти;

4) праці (переважно у виглядіцентрів зайнятості населення) — облік попиту і пропонування робочої сили,сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання.

Специфічними операціями, щоїх виконує біржове підприємництво, є:

а) ф'ючерсний контракт —контракт на поставку обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціноюпротягом зазначеного в договорі терміну;

б) опціон — договірнезобов'язання купити або продати товар (фінансові права) за наперед визначеноюціною в межах узгодженого періоду. Опціони здійснюються стосовно конкретнихтоварів, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів.

Крім двох основних типівпідприємництва (виробничого й посередницького), існує підприємництво фінансовихінституцій. Як суб'єкти підприємництва фінансового спрямування, що, з одногобоку, є посередниками, а з іншого — надавачами послуг, виступаютьспеціалізовані банки та інвестиційні компанії (фонди). Спеціалізовані державніта комерційні банки акумулюють внески тимчасово вільних грошових коштівфізичних і юридичних осіб, надають кредити, стають посередниками у взаємнихплатежах і розрахунках між підприємствами (організаціями) й окремими фізичнимиособами. Інвестиційні компанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власногой позичкового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, новихтехнічних і організаційних проектів на галузевому чи регіональному рівнях.

Формування і функціонуваннясоціальне орієнтованого та економічно ефективного підприємництва можливі заумови створення належного підприємницького середовища, що має інтегрувати всобі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спи­ратися нарозвинену ринкову економіку з відповідними активними правовими тасоціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою. Основнимипараметрами належного бізнесового середовища треба вважати:

1) стабільність національноїкредитно-грошової системи;

2) пільгово-стимулюючусистему оподаткування підприємницьких структур (окремих підприємців);

3) державну фінансову таінфраструктурну підтримку різномасштабного і насамперед малого підприємництва;

4) ефективний правовий захистінтелектуальної і промислової власності;

5) науково обґрунтоване йринкове спрямоване ціноутворення;

6) сформованість колективнихта індивідуальних матеріальних стимулів;

7) інтеграцію підприємництвау світовий економічний простір;

8) достатню привабливістьіміджу підприємницької діяльності.

 

В Україні (з урахуваннямокреслених параметрів ефективно функціонуючого підприємництва) першочерговим єстворення організаційно-економічних передумов активізації підприємницькоїдіяльності. Зарубіжний досвід та аналіз вітчизняної практики господарюваннядають змогу стверджувати, що державна політика щодо активізації підприємницькоїдіяльності має передбачати:

• створення економічних,правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективногобізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки з кризового стану,стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке завершення реальноїтрансформації відносин власності; забезпечення державних гарантій свободипідприємництва; зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції домінімальних меж);

•  практичну реалізацію державної системипідтримки всіх напрямів підприємництва (завершення формування належної ринковоїінфраструктури; реалізація системи фінансової підтримки підприємництва,включаючи формування стартового капіталу; створення умов длязовнішньоекономічної діяльності; започаткування прогресивної системи підготовкикадрів для сучасного бізнесу; І максимально можлива активізація малогопідприємництва).

2. РЕСУРСЫ, ОБЪЕКТЫ, ФОРМЫ,МЕТОДЫ, КОНЦЕПЦИИ И

ИНСТРУМЕНТЫ ГОСУДАРСТВЕННОГОРЕГУЛИРОВАНИЯ

ЭКОНОМИКИ

Механизм государственногоэкономического регулирования — одна из

важнейших подсистемсовременной смешанной экономики. Он

непосредственно воздействуетна размеры государственного сектора, его

соотношение с другимисекторами национальной экономики, на пропорции

между этими секторами.Структура данного механизма не является

застывшей, она диктуетсяпотребностями технологического и социально-

экономического развития,неразрывно связана с перегруппировкой

политических сил в стране,сменой партий, стоящих у власти, изменениями в

проводимой ими экономическойполитике, эволюцией теоретических идей.

Механизм государственногорегулирования (его масштабы, конкретные формы

и методы) существенноразличается по странам. Он отражает и историю, и

традиции, и тип национальнойкультуры, масштабы страны и ее

геополитическое положение,многие другие факторы. От адекватности данным

условиям зависитэффективность той или иной национальной модели

государственногорегулирования.

Следует иметь в виде и тообстоятельство, что не существует линейной

обратной связи между уровнемэкономического развития страны и объемом

государственногорегулирования — по принципу: чем ниже данный уровень,

тем якобы выше рольгосударства в сфере регулирования. Степень

государственной интервенции вхозяйственную жизнь подчиняется не вполне

еще выявленным экономическойнаукой закономерностям цикличности.

Отметим также, чтоисследовать экономическую роль государства необходимо

не по степени еговмешательства в рыночный механизм, а по степени участия в

обеспечении внутренних ивнешних условий функционирования национальной

экономики. Иными словами,экономически эффективным государство может

быть только тогда, когдаэффективной является сама экономика. А при

«плохом» государстве не можетбыть «хорошей» национальной экономики,

развивающейся на основерыночных принципов.

Механизм регулированияэкономики включает:

1) ресурсы регулирования,

2) объекты регулирования,

3) формы регулирования,

4) методы регулирования,

5) концепции регулирования,

6) инструменты регулирования.

К ресурсам регулированияотносятся: государственные финансы (расходы

государства и налоговыепоступления в бюджет); государственный сектор

экономики; денежная масса подконтролем центрального банка;

законодательное право;возможность сбора и обработки информации.

Объекты регулирования — совокупный спрос, совокупное предложение,

общий уровень цен, занятость,доходы населения, инвестиционная активность,

темпысоциально-экономического развития, его пропорции и т.п.

Традиционные формырегулирования современной смешанной экономики:

• конкурентно-рыночная;

• корпорационная;

• государственная;

• межгосударственная.

Помимо этих ведущихкомпонентов в процессе становления институтов

гражданского общества всебольшую значимость в регулировании социально-

экономических процессовприобретают различного рода соглашения,

конференции, ассоциации — союзы промышленников и предпринимателей,

ассоциации банкиров илиторгово-промышленные палаты, не являющиеся

элементами государства, но ине чисто рыночные структуры. Следует назвать и

такие образования, какпрофессиональные союзы, общества потребителей,

экологические движения.Именно им, а не рынку передает свои функции

регулирования экономикисовременное государство.

Соотношение между даннымиформами подвижно и определяется

конкретно-историческимифакторами каждой страны на различных этапах ее

развития. Так, если после«кейнсианской революции» в экономической науке

на практике четкообозначилась тенденция к усилению государственного (а

затем и межгосударственного)регулирования экономики, то в последние

десятилетия — в условиях«монетаристской контрреволюции» стала

преобладающей тенденция кдерегулированию, когда все больше проблем

решаются рынком икорпорациями. Особенность современного этапа —

развитие новых форм взаимодействиячетырех форм регулирования:

появляются разнообразныеформы координации деятельности государств (и

их группировок), крупного,среднего и мелкого бизнеса, их совместных

действий в сфере разработки иреализации целевых программ, выработки

промышленной стратегии. Однойиз таких форм является создание смешанных

государственно-частныхпредприятий (в том числе совместных). Их

преимуществами выступаютдополнение достоинств функционирования

предприятий в условияхконкурентного рынка реализацией на микроуровне

целей макроэкономическойполитики; гибкое маневрирование объемом

государственного капитала;воздействие правительства на инвестиционную,

инновационную, структурную,ценовую политику фирмы. В то же время

повышается значение ирегулирующее влияние межгосударственных

институтов, а такжетранснациональных корпораций (около 2/3 мировой

торговли сегодня — внутреннийоборот последних).

Но дерегулирование, как ужеотмечалось, не означает демонтажа системы

государственноговмешательства в экономику вообще. Просто государство

освобождается в индустриальноразвитых странах (где достаточно

отлаженным представляетсямеханизм конкурентно-рыночного и

корпорационногорегулирования) от части своих прежних функций — с тем,

чтобы эффективнее решатьдругие, остающиеся за ним задачи, которые более

решать некому.Государственными приоритетами все больше становятся

денежная, валютная,кредитно-финансовая и налоговая политика,

антимонопольные меры. И вусловиях происшедшего в 70-х гг.

неоконсервативного сдвига вмакроэкономической политике во Франции,

ФРГ, Испании, Японии, ЮжнойКорее и других странах государство проводит

активную политику в сфереНИОКР и структурных сдвигов. Во всех странах

со смешанной экономикой, дажев тех, где политика дерегулирования

осуществляется наиболеепоследовательно (США, Великобритания),

важнейшей функциейгосударства остается «социальное корректирование»,

социальная защита.

Современное рыночноехозяйство регулируется косвенными

(экономическими) и прямыми(административными) методами. При этом

безусловно преобладающимиявляются экономические регуляторы,

которые органично вписываютсяв рыночную систему, не разрушая ее

структуру. Причем следуетособо подчеркнуть, что проведенное

разграничение методоврегулирования довольно условно.

экономический регулятор несетв себе элементы администрирования: он

контролируется той или инойгосударственной службой, которая изменяет его

после принятиясоответствующего политического решения — например

снижение ставки налога надобавленную стоимость с 28 до 20%. С другой

стороны,

экономическое — воздействиена интересы хозяйственных субъектов.

Например, переходправительства к прямому контролю над ценами,

установление потолков илиминимального уровня цен неминуемо побуждает

фирмы к оперативномупересмотру их производственных программ.

Любой

в каждом административномрегуляторе должно быть нечто

Вместе с тем административныеи экономические методы существенно

различаются. Административныеприемы существенно ограничивают свободу

экономического выбора, аиногда вообще сводят ее к нулю (последнее

возможно там, гдеадминистрирование выходит за экономически

обоснованные границы,перерождаясь в административно-командную

систему). В подобном случаеправительство начинает не просто, скажем,

планировать цены, но истремится осуществлять контроль за объемом

производства, его структурой,потребительскими качествами продукции,

издержками, зарплатой,прибылью и ее распределением, связями между

поставщиками и потребителямии т.д.

Экономические же методырегулирования, наоборот, расширяют свободу

выбора. Использование каждогоиз них оборачивается для фирмы

дополнительным стимулом.Например, повышение ставки процента по

государственным облигациямсоздает ситуацию, при которой владелец

денежного дохода добавляет кпрежнему количеству вариантов его

использования еще один, наданный момент, возможно, наиболее

привлекательный с точкизрения теории «выбора портфеля»,.

Но при всех достоинствахэкономических регуляторов существует по

меньшей мере пять областей, вкоторых административные приемы

достаточно эффективны, и ихприменение является обязательным (в силу их

наивысшей результативности).При этом хотя и подавляется индивидуальная

экономическая свобода, нопотери отдельных субъектов оправдываются

сокращением потерь для всегорыночного хозяйства. Каковы же эти сферы

применимости административныхметодов регулирования рыночной

экономики?

а) При обеспечении прямогогосударственного контроля над

монопольными рынками. Правда,данные рынки весьма неодинаковы, а

потому допускают различныеподходы к применению административных

приемов. Так, на тех рынках,где признана естественной государственная

монополия (фундаментальнаянаука, оборона и т.п.), вполне уместно

настоящее, полномасштабноеадминистрирование (директивное планирование

производства, издержек, цен,прямой контроль над качеством, гарантированное

материально-техническоеснабжение, опирающееся на централизованные

госзакупки). Причем посколькумногие государственные монополии имеют

региональный характер, точнотак же надо поступать и местным органам

власти. Вполне допустимосугубо административное регулирование рынков

товаров неэластичного спроса- через жесткие ставки акцизных налогов,

планирование цен и др.

б) Экономические регуляторынедостаточны, а иногда и просто вообще

неэффективны прирегулировании побочных эффектов рыночных процессов,

их последствий для состоянияокружающей среды и не воспроизводимых

ресурсов. Так, еслихимкомбинат погубил Байкал, то финансовые санкции к

нему уже не смогут исправитьситуацию. Для исключения подобных случаев

необходимы консервация частинациональных ресурсов, исключающая любые

формы их коммерческойэксплуатации, прямое запрещение использования

экологически вредных технологий,разработка и реализация экологических

стандартов.

в) Разработка всех другихстандартов (образовательных, технологических

и др.), контроль за ихсоблюдением всеми участниками экономической

системы. И в условияхстремительного расширения сферы коммерческого

образования в нашей странегосударство должно гарантировать сохранение

достаточно высокой «планки»российского образования.

г) Определение и поддержаниеминимально допустимых параметров

жизни населения, той планки,ниже которой «царствует» нищета. Для

предотвращения подобногопадения уровня жизни административно вводятся

гарантированный минимум (вышеравновесного) заработной платы, тот или

иной (не порождающийнарастание институциональной безработицы) уровень </spa