Реферат: Вексель и вексельные операции

ПЛАН:

Вступ. – стр.2

1.

Історія виникненнявекселя, його розвиток. – стр.4

2.

Правове положеннявекселя в національному законодавстві України, його особливості. – стр.10

2.1.

Економічна природавекселя, основні терміни і поняття. – стр.17

2.2.

Акцепт, індосаменті цесія векселів. – стр.23

2.3.

Акцепт і авальвекселів, вирішення спірних питань. – стр.32

3.

Розрахунки – стр.40

3.1.

Розрахунки іззастосуванням платіжних доручень – стр.42

3.2.

Розрахунки чеками –стр.43

3.3.

Розрахункиакредитивами – стр.47

3.4.

Розрахункивекселями – стр.50

3.5.

Вексельні операціїта їх характеристика – стр.52

4.

Висновок – стр.59

5.

Додаток – стр. 62

5.1.

Зноски до диплому –стр.62

5.2.

Використана література– стр.63

Вступ.

Своєчаснаі повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, іншихборгових забов'язаньє однією з головних передпосилок і ознак ефективногофункціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта окремо. Тому у всіхкраїнах багато уваги надається організації грошових розрахунків, створюютьсяособливі розрахунково-платіжні системи, в центрі яких знаходяться банки якспеціалізовані грошово-кредитні установи.

В залежності відформи використання грошових коштів всі розрахунки поділяються на дві сфери:готівкових розрахунків – яка обслуговується законними грошовими знакамидержави; безготівкових розрахунків – яка обслуговується платіжними засобами вдепозитній формі у формі комерційних боргових забов'язань (вексель, чек,банковський сертифікат).

Жодний з інструментів сучасного фінансового ризику, крім, звичайно, самихгрошей у всіх численних проявах їхніх економічних функцій, не може зрівнятисяпо своїй історії і значенню з векселем. Саме розвиток вексельного обертанняпризвів до безготівкових грошових розрахунків: витисненню з грошового обігуметалів — золота і срібла, заміна еквівалентів мінового обороту паперовимисимволами.

Безумовність векселя як борговогозобов'язання, строгість і швидкість стягнення по ньому, послужили основоюстворення інших видів платежів і розрахунків — банкнот, чеків, акредитивів.Розвиток різноманітних інструментів ринку цінних паперів — акцій, облігацій,депозитних сертифікатів і їх похідних, йшло так само на базі векселя.

Векселя активно використовувалися і використовуються вміжнародних розрахунках і внутрішніх угодах країн. Промисловцям і комерсантамвекселя дають можливість оплачувати свої покупки з відстрочкою платежу — бутизасобом оформлення і забезпеченнякредитів як комерційних, так і банківських.

В Україні розвиток векселя, як і інших фінансовихінструментів перервалося в 1917 році. Але під час НЕПу вексель був відновленийу своїх правах, але лише з тим, щоб бути безславно скасованим у 1930 році. Але перехід економіки «розвитогосоціалізму» призвів до відновлення векселя.

Банки налагоджують не тільки вексельний кредит, але йорганізовують взаємозалік векселів. За допомогою вексельного обертанняробляться спроби рішення неплатежів підприємств.

У даній роботі розкриваються перевагизастосування векселя як фінансового інструмента на шляху виходу з кризинеплатежів, особливості векселя і вексельного обігу, розглянуті конфліктніпитання тлумачення національного законодавства.

.Задача роботи полягає в тому, що вищезгадані проблеми можна вирішити задопомогою вдосконалення вексельного законодавства.

В даний час існує достатньо багато літератури на темуознайомлення з поняттям векселя і вексельного обігу.

На рахунок книг, присвячених цій темі, можна сказатиоднозначно — майже в усіх розглядається правова сторона векселя і невикладається в широкому спектрі економічна сутність векселя. Як приклад, можнапризвести такі книги:

1). Вексель івексельне обертання в Україні. 1994 р.

2). Беляков М.М.Вексель як найважливіший платіжний засіб. М. 1992 р.

3). Лукасевич И.Я. Аналіз фінансових операцій. М. 1998 р.

4). Миркин Я. М. Цінні папери і фондовий ринок. М. 1997 р.

Всі публікації, присвячені даній темі, спрямовані навишукування шляхів подолання проблеми неплатежів. Вони не розглядають вексельяк такий, а лише причини і слідства взаємних заборгованостей і як вихідназивають вексельне кредитування. У якості ілюстрації приводяться статті:

-

Грицун Ю.Н.Проблемы дефіциту грошей і особливості вексельного кредитування (Фінанси №12,1997 р.)

-

Маневич В.Е.,Перламутров В.Л. Вексельний обіг і вексельний кредит. (Фінанси №5, 1996 р.)

-

Мєшкова Е.«Чарівність» векселя і керування ризиками. (Економіка і життя. №45, 1997 р.)

-

Одес В.И. Досвідвексельного обігу. (Фінанси №6, 1996 р.)

-

Тринц А.Г. Результативпровадження системи вексельного обігу. (Фінанси № 12 1997 р.)

Усіавтори згодні в одному — вексельний обіг одержав размах в Україні і СНД, і ставвиходом із кризових ситуацій для багатьох підприємств. Даються конкретні ради і приклади застосуваннявексельних операцій.

Актуальністьданої теми явна. Наскільки багато надається фінансових операцій, що придуманідавно, але не завжди використовуються і впроваджуються в практику для вирішеннянаболілих проблем в українській економіці.

1. Історія виникнення векселя, його розвиток.

[1]

Історично, виникненнявекселя сягає античності. Перші згадки зв'язані зДревньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв'язкиміж обмінювачами в різних містах. Нестача наявнихгрошей, а також розуміннянебезпеки тривалихпереходів призвели до того, що купець одержував розпискувід одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому містіу іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.

По своїй суті така розписка була переказним векселем. Таківекселі широко використовувалися в Італії із середини XII до серединиXVII ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому, Італія і вважаєтьсябатьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель гарантуваводержання готівки в іншомумісці, то пізніше він став виступати фактом обміну товаруна гроші, які продавець одержував пізніше зврахуванням або без врахування затримки — безвідсотковий і відсотковий векселі. Прикладом першого,що дійшов до наших часів,може бути відсоткова розписка 1339 р.: [2]

Барталус и Ко. в Пизе.

Во имя Господа Аминь. Барталус и Ко. посылает свой привет Барна из Лухи и Ко. Авиньон.

Заплатите по этому письму 20 ноября 1339г. Ландуччио Бассадраги и Ко. из Лухи 312 3/4 золотых гульденов, которые мы сегодня получили от Такредо Баначмунти и Ко., начислив 4 1/2% в их пользу, и зачислите эту сумму на наш счёт. Выдано 5 октября 1339г.

Взагалі, у розвитку вексельних відносин можна виділити декількаперіодів.

Перший період історії векселя може бутиназваний італійським,італійський він не тільки тому що відбуваєтьсяв Італії, але і з іншої причини: практикавекселя, навіть наскільки вона проникає і за межі Італії, знаходилась в рукахіталійських обмінювачів-банкірів. А тому доіталійського періоду повинна бути віднесена і подальша епоха в розвиткувекселя, — епоха ярмарків у Шампані (XIIIст.), та особливо ярмарків Бургундії (у Ліоні)і ярмарків у Безансоні (XIV — XVI стст.).

До кінцяіталійського періоду, тобто до кінця XVI- початку XVII ст.,вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого,історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть з'являється першийвексельний статут — Болонії (1569 р.). Вексельвикористовується не тільки для переказугрошей, але і для інших цілей, алевикористовується, не виходячи з рук італійських банкірів: ніхто не можезастосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не прибігаючи до участібанкіра; останній є потрібнимабо в ролі трасанта, або в ролі ремітента, або пред'явника, або в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятливасторона: вексель та правила його обігу вироблювались в обстановці єдиної банкірської техніки.

Та незважаючи наце, при всій сформованості, до кінця італійського періоду вексель не має однієївластивості — рухливості, переказуваності; він ще не папір, здатний переходитивід однієї особи до іншої, змінювати своїх кредиторів. Виражена в ньому сумаприкріплена до визначених осіб. До настання терміну платежу вексель залишається незмінно в тихсамих руках — в руках пред'явника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і при участі всіх згодних наце осіб, може перейти від одного боржника доіншого. Необхідну переказуваність вексель знаходить вже в новому періоді свого розвитку, коли він стаєнадбанням усього торгового, а потім і неторгового люду.[3]

Новий період у розвитку векселя — період індосаменту, цієї спрощеної формиі своєрідного способу передачі векселя. Сцена нового періоду вже не Італія, ацентр та північ Європи, насамперед Франція, а потім Голландія, Німеччина йАнглія. Перша звісткапро індосамент відноситься до початку XVII ст. (у Pragmatica Неаполя 1607 р., де міститьсязаборона індосаменту). Після нерішучих коливань французького законодавства,індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі ЛюдовикаXIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) — у зразковомудля того часу Вексельному Статуті Лейпцигу.[4]

Індосаментвизволив вексель із рук банкірів і передав його в розпорядження торговців якзнаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функція векселя — покриватиплатежі, відстрочені (кредитовані)при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).

В Німеччину вексель занесений з Італії і Франції.Італійський вплив можна побачити не тільки в термінології старих вексельнихстатутів Німеччини, але також і в тому, що в Лейпцизі ще в 1711 році біржовий бюлетень вексельнихкурсів складався італійською мовою. Вексель з'явивсяв Німеччині поза тієюобстановкою та поза тією технікою, у яких він виникв Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя приверталоувагу те, що

а) це письмоведокументоване грошове зобов'язання;

б) воно наділенеособливою швидкістю і суворістю стягнення;

в) таку суворістьможна додати всякому борговому документу,досить лише позначити його векселем.

Отже вся сила, упозначці — вексель; її однієї досить, щобперетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містить в собізобов'язання на гроші.[5]

Такі три періоди вісторії векселя: перший, — італійський, він зник,передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду — французькому (індосамент). Найважливіша пам'ятка французького періоду — це Соdede commerce (1808 р.). Третій період — німецький;його найважливіший твір — ЗагальнонімецькийВексельний Статут (1847 р.) — модель, з якої копіювалися сучасні йому вексельні статути.

В Росії вексельпочав діяти за часів Петра I, який через безладдяпошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші містаза участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельномустатуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначенийвексельний статут і є перший, введений уРосії, за розпорядженням уряду, у вигляді твору, виданого 16-готравня 1729 р. німецькою та російською мовами.В основу цього статуту покладено сучасні йомунімецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже всятермінологія векселя.

Основна

увага в Статуті 1729 р.приділена переказному векселя, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя — одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов'язання.Зобов'язуватися векселями дозволено купцям і особам,які вступають з ними в договірні відносини.

Перший вексельний статут проіснував більше століття, в нього 70 разіввносилися зміни і доповнення, поки нарешті був прийнятий новий Статут провекселі від 25 червня 1832 р., складений наоснові як французького, так і німецького вексельних законодавств. Суттєві зміни в нього вніс закон від 3 грудня 1862 р., якимвексельна дієздатність була розширена до загальногромадської дієздатності, з винятками по відношенню доосіб духовних, нижніх військових чинів[6]

,селян, що не мають нерухомої власності і торговихсвідоцтв та заміжніх жінок без згодичоловіків.

Вже в 40-х роках XIX ст. було підняте питання про переглядвексельного законодавства. Одночасно з виданням в Німеччинівексельного статуту (1847 р., вступив у дію з 1848 р.) питання про переглядпідіймається офіційно. Відтоді було складено декількавексельних проектів (1860, 1880, 1884, 1890, 1895 р.) підготовлених під впливомнімецького права. І тільки 27 травня 1902 року був затверджений новий Статутпро векселі, що вступив у дію з 1 січня 1903 року, а законом від 5 жовтня 1906року з селян знята заборона зобов'язуватися векселями.

Характернимирисами російського вексельного обігу в періодпісля скасування кріпосного права (1861 р.) і до жовтневої революції (1917 р.)були:

- довгостроковість векселів (3,6,12 і більше місяців);

- велика валюта векселів;

- панування у внутрішньому обігу простих векселів. Переказнівекселі використовувалися, як правило, у зовнішній торгівлі та при одержаннізакордонних банківських кредитів;

- велика питома вага банківського капиталу в кредитуванні вексельного обігу.

Статут про векселі1903 року був останнім вексельним статутом Росії. Після жовтня 1917 року вінвтратив силу поряд з усіма іншими законами дореволюційного часу. Однак потреба у векселях відчувалась навіть під час «військового комунізму» і вони виписувались по старихзразках (на вексельному папері для борговихзобов'язань). Згодом такі векселі були визнанірадянськими судами лише в якості боргових розписок.[7]

З переходом донової економічної політикистала відчуватися потреба в боргових зобов'язаннях, які б могли забезпечитишвидке стягнення боргу, на відміну відборгових розписок і інших боргових зобов'язань. Тому в 1922 році було прийнято«Положення про векселі». В його основу були покладеніСтатут 1903 року і німецьке вексельне законодавство, що разом із так званими бременськими правилами склало основу подальшогорозвитку і європейського вексельного обігу. Але Положенню судилося коротке життя — до фінансово-кредитної реформи1930 — 32 р.

Вексельний обігрозвивався протягом багатьох століть івідрізнявся великими розбіжностями часомнавіть у країнах, зв'язаних між собою багатовіковими економічними і культурнимитрадиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізійвексельних законів було проведено декількаміжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році у Женеві. Врезультаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції:

Конвенція № 358,що встановлює Однаковий закон про переказний іпростий вексель;

Конвенція № 359,що має на меті вирішення деяких колізій законів про переказні і прості векселі;

Конвенція № 360 про гербовий збір по відношеннюдо переказних і простих векселів.

Країни, щоприєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку їх було 25), взяли насебе зобов'язання ввести в дію на своїй території Однаковий закон пропереказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ),що є додатком 1 до зазначеноїконвенції, з можливістю включення внаціональне законодавство обмовок до закону, наведениху додатку 2 до цієї ж конвенції.

До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 року приєднався Радянський Союз, а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня1937 року на території СРСР введено в дію Положення про переказний і простий вексель, що затекстом майже співпадаєз ОВЗ. Однак на практиці векселі на радянськомуринку до 1990 року не використовувалися.

2. Правове положення векселя в національному законодавстві України, йогоособливості.

Лише 19 червня1990 року постановою Ради Міністрів СРСР №590"Положення про цінні папери" векселібули «реабілітовані». Дію цієї Постанови, конвенцій і Положенняна своїй території Україна підтвердила в 1991 році [8]

, абезпосередній поштовх до поновлення вексельного обігув Україні був даний у середині 1992 року з прийняттям ПостановиВерховною Радою України «Про застосування векселів у господарськомуобороті України».

За Законом України«Про цінні папери та фондову біржу»[9]

,вексель — цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язаннявекселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцювекселя (векселедержателю).[10]

Векселяподіляються на прості і переказні.

Простим векселемназивається вексель, складений у формі простого, нічим не обумовленогозобов’язання виданого однією особою іншій за отримані від останньої цінності.Це зобов’язання можно виразити такими словами:

«Ми заплатимопроти цього векселя наказу...» або «Мизаплатимо...», або будь-якою іншою формулою,що містить зобов'язання платежу в текстівекселя і стосується особи,яка підписала вексель.

Переказнимвекселем називається вексель, складений у формі безумовного наказу або пропозиції зробити платіж,виданий однією особоюіншій, за раніше відпущені їй в кредитцінності, або внаслідок отриманого від неї на те права. Наказ цей виражається словами:

«Сплатіть проти цьоговекселя наказу...»або «Сплатіть наказу...» абобудь-якою іншою формулою, яка містить наказ здійснити платіж в тексті векселя і звернена до особи,якій особа, що підписала вексель, доручає здійснити платіж.

Векселі, якпрості, так і переказні, що виписані та підлягають сплаті в даному місці, називаються місцевими, що підлягаютьсплаті в межах тієї ж країни, де вонивиписані, — внутрішніми, а виписані в однійкраїні та підлягають сплаті в іншій країні — іноземними(зовнішніми).

Вексель якборговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань. До цих особливостейвекселя відносяться:

- грошовість,

тобто предметомвексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші;

- строковість тавизначеність, тобто тривалістьіснування вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь, аботільки за одними даними у тексті векселя, абона підставі вексельного закону (векселя за пред'явленням з граничним терміном його презентації).Тривалість існування векселя не може залежати від настанняабо ненастання яких-небудь подій або умов;

-

безумовність ібеззастережність, тобто наказ у переказномуі зобов'язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов. Можлива вказівка у самомувекселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бутиюридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію, але така вказівкане повинна впливати на беззастережність наказу (зобов'язання) платежу;

- абстрактність. Вексельне зобов'язання — є відірваним від основної угоди(за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті. Боржник не вправі захищатися проти вимогсумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди,яка лежить в основі видачі або передачі векселя, за винятком: запереченьборжника проти векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя,придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику;

- оборотність іоднобічність, тобто право вимогиплатежу за векселем передається разом із векселем, з вчиненням у необхіднихвипадках спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіннявекселем. Отже, для одержання платежу за векселем досить пред'явлення самоговекселя. Однобічність вексельного зобов'язання полягає в тому, що особа яказобов'язана за векселем є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги завекселем (без якого-небудь зобов'язання з її сторони);

«:«

- письмова, чітковстановлена законом форма, принедотриманні вимог якої вексель втрачає своюсилу особливого грошового зобов'язання. Вексельне зобов'язання може міститися тільки в тексті векселя і не поза ним. Саме по собі воно цілком відповідає підпису на векселі, адже підпис на векселірівнозначний прийняттю вексельного зобов'язання.[11]

Особливістьвексельного обігу полягає в тому, що всіучасники вексельного зобов'язання (і боржники, і кредитори) підпадають під діюособливих правових норм. До них відносяться:

1. Солідарнавідповідальність. Кожний, хтопоставив свій підпис на векселі, тим самимгарантував вчасний платіж за векселем. Векселедержатель, у випадку несплати завекселем при настанні терміну сплати, може пред'явити свої вимоги кожній іззобов'язаних за векселем осіб і навіть усім їмвідразу, не дотримуючи при цьому ніякоїпослідовності і не чекаючи будь-яких термінів.

2. Правозворотньої вимоги. Векселедержатель,який не одержав платежу за векселем, одержує право на прямийпозов до особи, зобов'язаної платити за векселем (у переказномувекселі) або до особи яка видала вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, — має право на регресний позов до всіх осіб,які зобов’язались за векселем раніше його самого(як у переказному, так і в простому векселі). Для обгрунтування такого позову векселедержателю досить пред'явлення векселя зпозначкою про опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу)або навіть без такої (англо-американська система).У такий спосіб забезпечується подальший прискорений спосіб розгляду позову інаступного стягнення за векселем.

3. Неможливістьзаперечень. Заперечення боржникапроти кредитора практично неможливі, лише за винятком випадків, коли кредитор,набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику.Але навіть і в цьому випадку сам боржник маєдовести правомочність своєї вимоги.

Вексель єзобов'язанням щодо визначеної грошової суми,що не залежить від тієїматеріальної підстави, на основі якої воно виникло. Як зобов'язання, що регулюється спеціальними вексельними нормами, такий документ повиненмістити в собі такі необхідні складові частини(елементи), які б за змістом і формою не залишали ніяких сумнівів щодо волі векселедавця.

Національнізаконодавства висувають різні вимоги до упорядкування вексельного тексту, алевимагають обов’язкової наявності вексельнихреквізитів, тобто тих елементів вексельного тексту, що разом складаютьвексельне зобов'язання і перетворюють його з простого боргового зобов'язання взобов'язання, що базується на нормах права які регулюють вексельні відносини.[12]

Вбільшості країн встановлювані

національнимибанками форми векселів - вексельні формуляри, мають лише значення зразка, і відступ відформи за умови дотримання при написанні векселя усіх вимог та реквізитів не впливає на рішенняпро пр

еще рефераты

Еще работы по ценным бумагам

Реферат по ценным бумагам

История фондового рынка в России

29 Августа 2013

Реферат по ценным бумагам

Международный рынок ценных бумаг

29 Августа 2013

Реферат по ценным бумагам

Рижская фондовая биржа

29 Августа 2013

Реферат по ценным бумагам

Рынок ценных бумаг

29 Августа 2013