Реферат: Організація бухгалтерського обліку у Франції та Китаї
Зміст
Вступ
Розділ І. Організація обліку в Франції
Розділ ІІ. Організація обліку в Китаї
Висновки
Список використаних джерел
Зміст
Не дивлячись на спроби трансформації національних систем на світовому рівні, які застосовуються міждержавними інститутами, все ж таки залишаються великі різниці в системах бухгалтерського обліку навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою. Бухгалтерська практика, яка застосовується в більшості зарубіжних країн, відрізняється використанням положень принципу обачності, принципу балансової вартості і фіскальних законів.
Будова системи бухгалтерського обліку – це не лише сукупність елементів, пов’язаних між собою, об’єднаних в єдине ціле і таких, що надають інформацію про стан та рух активів та пасивів підприємства, характер, а також результати господарювання в єдиному грошовому вимірнику. Її структура залежить і від впливу зовнішніх факторів, що є множиною тих елементів системи та їх суттєвих властивостей, які не виступають частинами системи обліку, але зміни будь-якого з яких можуть спричинити зміни в стані облікової системи. і, звичайно, сама система може вплинути на зовнішнє середовище, тобто на інші системи. Все це призводить до виникнення відмінностей однієї національної системи від іншої.
Тому ми розглянемо відмінні і спільні риси в організації обліку країн Франції та Китаю.
Розділ І. Організаці обліку в Франції
Бухгалтерське регулювання бухгалтерського обліку. У Франції «планова» система бухгалтерського обліку була запроваджена німцями в період окупації під час Другої світової війни, але потім французький уряд переконався в її доцільності і не відмовився від неї, вважаючи корисною.
Французьке бухгалтерське законодавство має довгу історію. Ще Комерційний кодекс 1673 р. передбачав розділ, у якому вказувалися правила ведення бухгалтерських документів. Розвиток цієї справи відобразив Кодекс Наполеона, який мав вплив і на інші країни. Тепер бухгалтерське законодавство у Франції здійснює Національна рада з бухгалтерії, що створена в 1957 р. Це незалежна організація, яка співпрацює з міністерством економіки, фінансів і бюджету. Основна її мета — підготовка норм ведення обліку та форм документів. Важливе значення має загальний план ведення бухгалтерії, прийнятий у 1982 р.; з наступного року він став обов'язковим для всіх.
Питаннями обліку займається міністерство фінансів, а аудитом — міністерство юстиції. Всі компанії з обмеженою відповідальністю і товариства зобов'язані подавати свої документи для аудиту.
Малими у Франції вважають підприємства, в яких:
1) сума активів — 230 тис. євро;
2) чистий оборот — 460 тис. євро;
3) середня кількість працівників — 10 осіб.
Середніми у Франції вважають підприємства, в яких виконується два з трьох вказаних показників:
1) сума активів — 1,5 млн євро;
2) чистий оборот — 3,0 млн євро;
3) середня кількість працівників — 50 осіб.
Великими підприємствами у Франції вважаються ті, які перевищили два із трьох вказаних показників за останні 2 роки.
Організаційний етап розвитку і удосконалення бухгалтерського обліку в цілому характеризується державною стандартизацією бухгалтерського обліку, яка привела до появи і розвитку національних планів рахунків у Франція у 1947 р. Основним внеском в розвиток обліку на цьому етапі є поділ бухгалтерії на дві: фінансову і аналітичну; і поява принципів управлінської бухгалтерії, яка вирішувала тактичні проблеми управління на основі визначення і аналізу результатів по центрам діяльності, широкого використання в фінансовій і управлінській бухгалтеріях планів показників: стандартів, норм, кошторисів.
Виходячи із загальної економічної ситуації в країні, виділяють десять різновидів національних моделей, серед яких виділяють і французьку модель, яка існує в Південній Європі, районах Середземномор’я.
В Франції облікові стандарти мають статус державних законів. Процедури ведення обліку деталізуються і жорстко регламентуються
Франція належить до континентальної моделі, згідно з якою бізнес, виробнича діяльність тісно пов'язані з банками, які переважно задовольняють фінансові запити компаній. Бухгалтерський облік регламентований законодавчо. Орієнтація на управлінські запити кредиторів не є пріоритетним завданням обліку, навпаки, облікова політика спрямована передусім на задоволення вимог уряду. Крім цього, уряди країн вимагають публікувати деяку інформацію про компанії, тому останні змушені готувати детальну фінансову звітність.
План рахунків Франції. План рахунків бухгалтерського обліку ЄС визначає бухгалтерський облік як функцію управління та інформаційне джерело прийняття рішень. Він базується на міжнародних і національних стандартах і законах.
Фінансовий результат визначають шляхом зіставлення затрат із загальним випуском на підприємстві за видами діяльності.
Фінансовий результат, відображений на рахунку 12 «Результат звітного періоду», визначають за даними рахунків 1-7 класів. Вказана рівність фінансового результату визначається за принципом подвійного запису та системи рахунків (балансових і затрати — випуск).
В національній системі обліку Франція створюються особливо сприятливі умови для фірм та найменш сприятливі для держави, що викликає необхідність активізації національної економіки на зовнішньому ринку та рядом інших економічних умов, в першу чергу пов'язаних із зайнятістю та військовими асигнуваннями.
Що стосується відображення в обліку засобів та ресурсів підприємств у іноземній валюті, то, найбільший ступінь сприятливості щодо фірм мають національна облікова система Франції.
У Франції і Німеччині до впливу бухгалтерських принципів обачності і балансової вартості додаються впливи фіскальних законів. В цих країнах бухгалтерський облік багато років виступав і виступає в наш час в деякому ступені визначником бази податків.
На сьогодні в ряді країн навіть відсутні стандарти, або спеціальні розпорядження, які б регулювали інфляційні явища, в склад яких входить і Франція.
У Франції переклад здійснено національною мовою міжнародних стандартів фінансової звітності.
Законодавство Франції передбачає можливість застосування міжнародних стандартів фінансової звітності для звітів як в країні, так і в міжнародному масштабі.
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Об'єднує уряди 24-ох країн, включаючи більшість індустріально розвинутих держав, до якої входить і Франція.
Амортизація. У Франції, також використовується переважно прямолінійний метод, але ліквідаційна вартість при цьому не зазначається.
Комерційна амортизація за індивідуальними рахунками у Франції включається до результату по звичайних операціях, тоді як додаткові суми амортизації в цілях оподаткування включаються до складу екстраординарних операцій. При консолідації, як правило, відображається тільки комерційна амортизація. Найбільш розповсюджений строк знецінення складає 20-30 років для будівель та споруд, 10 років — для основних виробничих засобів і для обладнання та 5 років — для транспортних засобів. З 1960 р. у Франції дозволяється використання методу прискореного списання вартості.
Цікавим моментом є те, що у Франції виручка від реалізації основних засобів відноситься на доходи екстраординарної діяльності.
Облік фінансових результатів. Визначення фінансових результатів на французьких підприємствах відбувається двома способами за даними фінансової бухгалтерії:
а) лінійним, коли зіставляється випуск товарів із минули ми витратами та відображається новостворена вартість загальною сумою з наступною її деталізацією;
б) у вигляді бухгалтерського рахунку в дебеті відображається споживання підприємства, тобто витрати, а в кредиті — випуск продукції, тобто реалізація.
За французьким варіантом загальний результат роботи підприємства визначається шляхом підсумовування експлуатаційних, фінансових і надзвичайних витрат.
Експлуатаційними є види діяльності, що передбачені статутом підприємства: виробнича, торговельна, будівельна, транспортна, постачальницько-збутова та ін.
Фінансовою є діяльність, пов'язана з фінансовим і банківським обслуговуванням підприємства (випуск акцій, фінансова участь у діяльності підприємств, надання та отримання кредитів).
Надзвичайною називається діяльність за операціями довготривалого характеру, як правило, від 2 до 5 років (наприклад, реалізація основних засобів, авторського чи орендного права).
За кожним із видів діяльності проводиться зіставлення витрат із випуском і продажем (реалізацією) та визначення фінансових результатів.
Основними особливостями визначення фінансового результату методом «витрати — випуск» є:
– точне визначення новоствореної вартості за даними фінансової бухгалтерії;
– за даними фінансової бухгалтерії розроблення матриці «витрати — випуск» і на її основі визначення новоствореної вартості;
– визначення фінансового результату роботи підприємства без обчислення фактичної собівартості виготовленої, відвантаженої та реалізованої продукції.
У результаті цього значно знижується трудомісткість бухгалтерських робіт, підвищується оперативність і посилюється контроль фінансових органів.
Складання звітності. Щорічні бухгалтерські звіти складаються з балансу, звіту про прибутки і збитки та коментарів до них. Ці документи можна подавати трьома способами.
1. Скорочений варіант: баланс, звіт і коментар подають загальним підсумком.
Основний, коли до вказаних подаються ще інші документи (таблиці, в яких вказують порядок отримання прибутків, порівняльні дані за п'ять останніх років, цінні папери і т. ін.).
2. Детальний, який не є обов'язковим (усі документи за обов'язковим варіантом: самофінансування фірми протягом року і діаграми та графіки зміни фінансового стану).
Далі подають коментарі до бухгалтерських документів, які дають можливість зрозуміти їх зміст, а також дають пояснення за бухгалтерськими принципами, які використовувалися.
У Франції немає спеціальних нормативних документів, що вказували б, як необхідно діяти при інфляційних явищах. Але міністерство фінансів та економіки дозволяє проводити переоцінку активів відповідно до зафіксованих темпів інфляції.
У період 1919-1927 рр., коли рівень інфляції у Франції був дуже високим, багато компаній країни готували два варіанти бухгалтерських документів: у паперових грошах, що відображало поточну вартість, і в золотих франках, що відповідало постійній вартості.
Матеріальні активи мають переоцінюватися. Це здійснюється тоді, коли переоцінка зменшує податкові відрахування. З 1960 р. у Франції почали застосовуватися прискорені темпи списання вартості.
Найпоширенішим методом оцінки матеріальних цінностей є метод середньої зваженої, але застосовують також методи ФІФО і ЛІФО.
Розділ ІІ. Організаці обліку в Китаї
Організаційні основи побудови обліку. Починаючи з 1979 р., важливим аспектом політики Китаю щодо проведення структурних економічних реформ і відкриття країни для зовнішнього світу є залучення іноземних інвестицій. З цього часу вони отримали значний економічний прибуток і зробили істотний внесок у зростання національної економіки.
«Система обліку Китайської Народної Республіки для спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу» затверджена міністерством фінансів країни в 1985 р. Економічні об'єкти можуть коригувати процедури обліку, встановлені нею, для забезпечення особливих вимог.
Положення про сумнівні рахунки, старіння запасів і повернення проданих товарів виключаються з бухгалтерського обліку згідно з правилами бухгалтерського обліку в Китаї. Коли збирання дебіторських рахунків стає настільки складним, що це викликає занепокоєність, тоді дані, які неможливо зібрати, мають бути ретельно вивчені. Будь-який пункт, що справді не можна відобразити у детальному управлінському аналізі, потрібно списати як безнадійний борг, який має бути вилучений із бухгалтерського прибутку за відповідний період. Такий самий режим застосовується щодо застарілих запасів і зносу. Кожного року від керівника вимагається складання принаймні одного щорічного обліку фізичного стану інвентарних одиниць; йому дозволяється списувати всі товарно-матеріальні цінності, які є фізично пошкодженими, загубленими, відпрацьованими та визнані застарілими. До книг записуються відповідні поправки, що затверджуються керівництвом, а витрати віднімаються від прибутків за конкретний період.
Нерідко надходять скарги з боку іноземних інвесторів, які часто зумовлені браком необхідних положень про втрати, що є рідкісним явищем.
Дозволяти чи не дозволяти прогнозування сумнівних рахунків, застаріння запасів і повернення проданого товару — питання суперечливе. Можна стверджувати, що такі прогнози в найкращому випадку будуть простими оцінками, а визнання втрат (якщо вони визначені реалістично) допоможе уникнути перекручення даних. Проте справедливо й те, що непе-редбачення сумнівних рахунків суперечить бухгалтерському принципу приведення прибутків у відповідність до вартості і не виходить за межі міжнародних бухгалтерських норм.
Облік основного капіталу та його знецінення. Капітал зі строком служби більше одного року в обліку проводиться як основний капітал і підлягає періодичній амортизації. Предмети, одинична вартість яких менша 5000 юанів, а термін користування менший одного року, розглядаються як періодичні витрати відповідно до обсягу, реально використаного під час виробництва.
Величину основного капіталу слід оцінювати за його початковим нагромадженим амортизаційним зносом, обчисленим рівномірним способом і застосованим на груповій основі. Залишкова вартість обсягом до 10-ї початкової величини активу віднімається при надходженні від загальної величини знецінювання вартості.
Коли особливі обставини диктують необхідність застосування прискореного нарахування зносу або запровадження досконаліших методів обчислення зносу, то прийнято, щоб заява розглядалася місцевими податковими органами, а кінцеве підтвердження надходило від міністерства фінансів Китаю. У протилежному випадку ставка прискореного нарахування зносу, яка перевищує нормальну величину, не може бути утриманою під час реєстрації податкової декларації.
Запровадження прискореного нарахування зносу й амортизації нематеріальних активів протягом менше 10 років, затверджене інструкцією про прибуткові податки, є одним із найсприятливіших режимів, які можуть бути надані підприємствам.
Якщо підприємство відповідає цим умовам, йому може надаватись або сприятливий режим застосування прискореного нарахування зносу, або звільнення від податків, або підвищення квоти для продажу його продукції на місцевому ринку. Рішення про вибір однієї з пільг приймається підприємством самостійно або шляхом консультацій з партнерами.
Встановлення фонду знецінювання і ставок періодичного знецінювання є обов'язковим для державних підприємств. Фонди, забезпечені операціями шляхом ставок знецінювання, можуть бути поєднані з іншими поточними фондами, котрі перебувають у вільному розпорядженні.
Облік нематеріальних активів. У засобах державних підприємств немає одиниць, що називаються «нематеріальними активами». На підприємствах вільних економічних зон спостерігається інша ситуація: у спільних підприємствах інвестування на витрати таких категорій, як патенти, технічні ноу-хау, проценти від використання торгової марки, авторське право на використання території чи інші особливі привілеї вносяться на рахунок нематеріальних активів, які підлягають періодичній амортизації. Коли купується якась товарно-матеріальна цінність, то її початкова вартість має бути доступною за ціною, що платить підприємство. Для інвестицій початкова вартість має встановлюватися на підставі визначення цінності цього товару, як це передбачено в угоді або контракті, укладеному між партнерами.
Первісна вартість нематеріальних активів може бути амортизована, а періодичні амортизаційні ставки є припустимими оперативними витратами для сплати прибуткового податку.
Ті одиниці, які вважаються інвестованими іноземним підприємством із передбаченням часового ліміту використання, належать до таких, що підлягають амортизації відповідно до встановленого ліміту часу, починаючи з місяця, коли вони вступили в дію. Одиниці, які не належать такому передбаченню, мають бути амортизованими в період, не менше ніж 10 років.
Облік надходження та витрачання іноземної валюти. До кінця 1987 р. підприємства Китаю оцінювали свої валютні ресурси — вклади у банках, рахунки та векселі дебіторів за їхньою початковою вартістю на основі обмінного курсу, що зафіксовано в книгах після закінчення операцій. Відповідно до нормативного акта бухгалтерського обліку від 1985 р., який діяв до 31 грудня 1987 р., надходження та витрати іноземної валюти щоразу записувались у книги. Хоч обмінний курс коливався, баланс юаневих рахунків іноземної валюти не міг бути скоригованим. Таким чином, коли валютна розписка вносилася до банківського рахунку, валютні прибутки та витрати можна було визначити тільки після повернення документів із банку. У випадку, коли бралася позика в іноземній валюті, прибутки та витрати можна було визначити тільки після погашення; якщо отримувані рахунки надходили від реалізації продукції, то прибутки і витрати валюти можна було визначити тільки після збору всіх рахунків. І, нарешті, якщо рахунки в іноземній валюті з'явилися в результаті закупівель, то валютні прибутки і витрати можна було визначити тільки після ліквідації заборгованості.
Згідно з новим положенням підприємства можуть коригувати свій обмінний курс на кінець року після одержання згоди від місцевих фінансових і податкових органів. Величина, утворена від цього коригування внаслідок різниці між обмінним курсом, зафіксованим у бухгалтерській книзі, та курсом на кінець року, має вноситись у новий рахунок під назвою «Очікувана амортизація валютних прибутків і витрат», що підлягає періодичній амортизації в терміни, обумовлені підприємствами і місцевими фінансовими та податковими органами. Зазвичай для цього встановлюється термін від одного до п'яти років. Амортизований баланс рахунку «Очікувана амортизація валютних прибутків і витрат» має вноситися до балансу як «відстрочені бюджетні витрати», коли йдеться про дебетовий залишок, або як «відстрочені кредити» у випадку кредитового залишку.
Облік фінансових результатів. Незважаючи на те, що бухгалтерські регулятивні акти, якими керуються підприємства у Китаї, розроблялися з урахуванням законів про прибутковий податок (тому обліковий прибуток переважно узгоджується з прибутком, що оподатковується), вони дещо відрізняються від законів про прибутковий податок. Тимчасові відмінності виникають тому, що час, витрачений на бухгалтерське визнання деяких прибутків і витрат, не відповідає вимогам закону про податки. Типовий приклад цього — знецінювання. Впровадження прискореного нарахування зносу також є тимчасовою відмінністю.
Постійні відмінності виникають тоді, коли різниця між обліковим прибутком і прибутком, що підлягає оподаткуванню, не вкладається в межі податкового закону. Підприємство може призначити до загальних адміністративних і неоперативних витрат такі заходи, як штрафи, штрафи за прострочення сплати податків, дотації на суспільний добробут і підвищення рівня життя, витрати на конфісковану власність, витрати на розваги та суспільну діяльність, що перевищують 3 % прибутку з продажу за податковий рік. Ці статті не віднімаються згідно з податковим законом. Для цілей оподаткування необхідно скоригувати величину рахунку чистого прибутку відповідно до прибутку, який оподатковується.
Привласнені збережені прибутки на розширення підприємства є частиною внеску власника, яка складається з ресурсів, що діють за межами підприємства вільної економічної зони для розширення виробництва і бізнесу. Гроші можуть бути використані на придбання нових активів основного капіталу, для зміцнення існуючого становища і розширення операцій, на випуск пробних партій нової продукції та науково-дослідні роботи..
Бухгалтерська звітність. У Китаї практикується складання трьох форм бухгалтерського звіту — бухгалтерського балансу, звіту про прибутки та збитки і звіту про зміни у фінансовому становищі. З метою доповнення основних звітів та оприлюднення детальнішої фінансової й іншої оперативної інформації від підприємств вимагається також комплект додаткових звітів. Комплект щорічних бухгалтерських звітів повинен супроводжуватися «Роз'ясненням фінансового становища», де зазначаються позитивні надбання та недоліки поточного року, а також заходи, які слід здійснити в очікувані поліпшення у році наступному.
Висновки
Можна зробити висновок, що досліджувані країни мають багато відмінного: у Франції «планова» система бухгалтерського обліку була запроваджена німцями в період окупації під час Другої світової війни, але потім французький уряд переконався в її доцільності і не відмовився від неї, вважаючи корисною.
У Китаї «Система обліку Китайської Народної Республіки для спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу» затверджена міністерством фінансів країни в 1985 р. Економічні об'єкти можуть коригувати процедури обліку, встановлені нею, для забезпечення особливих вимог.
Щорічні бухгалтерські звіти у Франції складаються з балансу, звіту про прибутки і збитки та коментарів до них.
У Китаї практикується складання трьох форм бухгалтерського звіту — бухгалтерського балансу, звіту про прибутки та збитки і звіту про зміни у фінансовому становищі.
Список використаних джерел
1. Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». – Житомир ПП «Рута», 2003. – 544 с.
2. Бухгалтерський фінансовий облік: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит»/За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – 7-ме вид., доп. І перероб. – Житомир: ПП «Рута»,2006. – 832 с.
3. Лучко М.Р., Бенько І.Д. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 311 с. – (Вища освіта ХХ століття).
4. Соловьева О.В. Зарубежные стандарти чета и отчетности. Учебное пособие. – М.: «Аналітика-Прес», 1998. – 288 с.