Реферат: Деньги и кредит

-3-

Центральним банком нашої країни єНаціональний банк України (НБУ).

Банківська система незалежноїУкраїни і відповідно Національ­ний банк України створювалися протягом 1991р. у зв'язку з дезін­теграцією радянськоїбанківської системи. Правовою основою бан-ківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною РадоюУкраїни 20 бе­резня 1991 року.Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення вдію Закону України «Про банки і банків­ськудіяльність»» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 трав­ня 1991 року.

Згідно із зазначеною постановою Верховної Ради діяЗакону України «Про банки і банківську діяльність»поширювалася на всі наявні в нашій країні банки. Булотакож оголошено власністю Украї­ни Українськийреспубліканський банк Держбанку СРСР, Українсь­кий республіканськийбанк державного комерційного промислово-будівельного банку (Укрпромбанк),Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Українськийреспубліканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їхньою мережею, обчислювальними центрами, всіма активами, пасивами, а такожУкраїнське республі­канське управління інкасації Держбанку СРСР зпідпорядкованою йому мережею установ таорганізацій.

Особливо важливим було те, що окремо, в п. Зпостанови Вер­ховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»» передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Наці­ональний банк України». Власне, цим пунктом постанови Верховної Ради України організаційно було вирішено питання про створення центральногобанку незалежної держави — України.

Цією самою постановою Національний банк України було зо­бов'язанодо 1 травня 1991 р. розробити проект свого Статуту, ви­значити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядко­ваноїмережі установ і подати на затвердження Президії Верховної Ради України.Одночасно Раді Міністрів України і Національному банку України доручалосявнести до Верховної Ради України про­позиції щодо розміру та джерел формуваннястатутного фонду На­ціонального банкуУкраїни.

Отже, на підставі зазначених вище законодавчихактів було ска­совано державну монополію у банківській системі та створено новудворівневу фінансову систему. Перший рівень — Національний банк України,другий — комерційні банки. Діяльність цих банків тісно взаємозв'язана. Власне, вони утворюютьвзаємоузгоджену й керова­ну єдиниморганом структуру. Водночас кожна із складових цієї си­стеми функціонує відповідно до .

-4-

законів ринку.

Статус і принципи діяльностіНаціонального банку України ви­значені Основним Законом держави. Статті, якістосуються функці­онування Національного банку, вміщені у двох розділах,присвяче­них законодавчій і виконавчій владам. Це не випадково, оскількийдеться про центральний банк держави, який очолює її національну фінансово-кредитну систему.

Національний банк за своїм правовимстатусом є однією з най­важливіших інституцій держави. Він не входить до жодноїз гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та еконо­мічноїсамостійності. Проте цей головний орган банківської систе­ми з ряду питань є залежним від Верховної РадиУкраїни, перед якою і звітує про своюдіяльність.

1.ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКАНАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ.

Головним результатом функціонування грошової системи єрозроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний впливцієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошовоїсистеми.

Сутністьгрошово-кредитної політики. У літературізастосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитноїполітики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько — як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншогопідходу визначають її надто розширено — як один із секторів економічноїполітики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарноїполітики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються йогорезультативні можливості, у другому — не визначено специфічного характерумонетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики,її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Більш повно і точно виражає сутність монетарноїполітики визначення її як комплексу взаємозв'язаних, скоординованих надосягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулюваннягрошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Як випливає зцього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантністьрегулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідьвизначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком черезмеханізм грошового ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких,економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу — грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна політикаявляє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїмиспецифічними цілями, інструментами та роллю в економічному

-5-

 регулюванні.

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивнізаходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

— пропозиція (маса) грошей;

— ставка процента;

— валютний курс;

— швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктоммонетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кількаодночасно.

Суб'єкти монетарної політики. В Україні головнимсуб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, увиробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державногорегулювання економіки — Міністерство фінансів, міністерство економіки,безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої владивизначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами дляформування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетногодефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.).Верховна Рада, крім того, регулярнозаслуховуєдоповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитногоринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізаціїмонетарної політики належить Національному банку, оскільки він несевідповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбаченоКонституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засадигрошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Цільова спрямованість монетарної політики. Дляз'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення маєусвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами івирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілямимонетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні йтактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключовів загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва,зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожназ цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можутьставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину.Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивнихінструментів для розв'язання таких завдань. Проте з допомогою заходів лишемонетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо черезобмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політикизазначені

-6-

стратегічніцілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосуваннямонетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництвата зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи,які забезпечать пожвавленнякон'юнктури і можуть спричинитизростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретноїекономічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, єстабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільшевідповідає головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільністьнаціональних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяєдосягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна проблема узгодженнястратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб узагальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чиважливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічногозростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться абозмінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносинзі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Про важливість правильного узгодження стратегічнихцілей переконливо свідчить досвід України, У 1991-1993 pp. пріоритетними цілямизагальноекономічної політики, в тому числі монетарної, визнавалося стримуваннятемпів падіння виробництва, їй була підпорядкована і монетарна політика НБУ, щоперетворилася в політику емісійного підтримування економіки. Неминучимнаслідком стала гіперінфляція, рівень якої досяг апогею в 1993 р.

У 1994-1996 pp. НБУ, усвідомивши свою особливувідповідальність за стан монетарної сфери, почав послідовно відстоювати, яксвою стратегічну ціль, подолання інфляції та стабілізацію цін. Проте ця ціль небула належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної політики.Уряд та Верховна Рада, визнаючи на словах антиінфляційну стратегію НБУ,фактично не залучили інструментів конкурентної таструктурноїполітики, гальмуючи процеси приватизації та реструктуризації виробництва. Ціліекономічного зростання не були підтримані немонетарними заходами, що призвелодо хронічного падіння виробництва, зайнятості, поглиблення платіжної кризи,погіршення фінансового стану економіки на фоні істотного зниження темпівінфляції, забезпеченого переважно монетарними заходами НБУ.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у такихзмінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічнихцілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динамікацін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники

-7-

 визначаються передусім станом ринковоїкон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього внапрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллюзагальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття,то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури. І навпаки, якщостратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною має бути стримуваннякон'юнктури ринку.

Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір нетільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних змінних,регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Цей підхід базуєтьсяна визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньовпливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжнійстадії виникає потреба в.изначитиекономічні змінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, щовстановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бутиреалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юнктури ринкучерез зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. Ілише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, будезабезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх.Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківськоїсистеми щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси,процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовнокожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання,стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної змінноївизначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника.

Характерними ознаками тактичних цілей є їхкороткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центральногобанку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотноускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна масигрошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то змінипроцентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупнийпопит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлюватиструктурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивнихзавдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінамипроцентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект відзростання маси грошей в обігу.

-8-

Світова практика монетарної політики нагромадилазначний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулюванняекономічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:

— інструменти опосередкованого впливу на грошовийринок та економічні процеси;

— інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритомуринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика,рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: установлення прямихобмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень накредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чизаборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямийрозподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядкурефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Опосередкований вплив інструментів першої групи полягаєу створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимулиекономічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи дозменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи дозбільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання здопомогою таких інструментів належить до економічних методів державногоуправління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямоїдії, вплив яких має переважно директивний характер. Тому в міру визрівання вкраїні ринкових відносин застосування інструментів опосередкованої діїнеухильно розширюється, а інструментів прямої дії — скорочується. У перехіднийперіод в Україні останні застосовувались широко і досить часто, оскільки цьоговимагали особливі, часто критичні ситуації, що виникали на грошовому ринку івимагали негайного втручання з боку регулятивних органів.

Розглянемо детальніше механізм використання окремихінструментів

опосередкованоїдії як більш ефективних і перспективних в умовах України.

Операції на відкритому ринку — це найбільшзастосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвинутимиринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цьогоінструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритогоринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинникистримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і вумовах України. Проте цей інструмент у перспективі займе ключове положення і в

-9-

монетарнійполітиці НБУ.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому,що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує воборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, апотім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучаєна відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна масагрошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чизменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку након'юнктуру товарних ринків.

Операції на відкритому ринку бувають динамічні йзахисні. Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшеннязагальної пропозиції грошей за умови, що інші чинники не впливають на масугрошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей нанезмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників

Вплив на пропозицію грошей можна забезпечитикупівлею-продажем цінних паперів як у комерційних банків, так і в іншихвласників. Операції

навідкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої купівлі-продажу, так і наумовах зворотного викупу. В останньому випадку за первинного продажу чи купівліодночасно укладається угода про зворотний викуп чи продаж цих цінних паперівчерез певний, як правило, досить короткий, термін. Такі операції називаються«РЕПО» і здійснюються переважно під час проведення захисних операційна відкритому ринку.

В умовах високорозвинутого ринку цінних паперів цейінструмент монетарної політики має суттєві переваги.

1. Він має високу оперативність і чіткість дії. Якщоцентральний банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей та їх розмір,то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінніпапери на відповідну суму, і проблема буде вирішена досить швидко. При цьому немає значення обсяг операції — він може бути незначним чи будь-яким великим.

2. На дію цього інструменту не можуть впливати ніякіінші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регулюючий впливдосить значним, точним і ефективним.

3. Цей інструмент має властивість«гальмування», тобто якщо допускається помилка при проведенні певноїоперації, то можна негайно запустити операцію протилежної дії і виправитиситуацію з пропозицією грошей: при надмірному збільшенні пропозиції грошейнегайно продати відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію допотрібного рівня.

-10-

Регулювання норми обов'язкових резервів — високопотужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайнудію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлюєдля всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберіганнязалучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і безвиплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування,центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їхкредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповіднозменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібнозбільшити пропозицію грошей, то досить відповідно знизити норму обов'язковогорезервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну — збільшиться обсягвільних резервів, підвищаться кредитна спроможність банків і рівеньмультиплікації депозитів.

Цей інструмент монетарної політики має ту перевагу, щовін однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і доситьпотужно. У країнах з перехідною економікою, де амплітуди коливання грошової масидуже великі, цей інструмент застосовується значно ширше. Він дає змогуоперативно пригнітити надмірну пропозицію грошей і урівноважити кон'юнктуру навідповідних ринках. Досить широко він застосовується НБУ протягом усьогоперехідного періоду. Для української практики монетарного регулюванняхарактерні досить високий рівень норми обов'язкового резервування, широкаамплітуда і висока частота їх зміни. Таке використання цього інструменту даваломожливість НБУ оперативно впливати на пропозицію грошей, на інфляційні ідевальваційні процеси.

Процентна політика — один із м'яких інструментівмонетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей дооперацій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банкустановлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам упорядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкоюцентрального банку є облікова ставка НБУ.

Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає такихрегулятивних наслідків:

— стримує попит комерційних банків на свої позички,гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитуванняекономічних суб'єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиціїгрошей;

— сигналізує економічним суб'єктам про свій намір«здорожчити» гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів добільш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки маєпротилежні

-11-

наслідки- збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, щоспричинює зростання пропозиції грошей.

Процентна політика як монетарний інструмент має певнінедоліки. Вплив його на пропозицію грошей не досить чіткий і оперативний. Длякомерційних банків та інших економічних суб'єктів важлива не просто змінаоблікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками,за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позички.Якщо, наприклад, ринкові позички зросли більше, ніж облікова ставка НБУ, токомерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої запозичення в центральногобанку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропозиції грошей підвищеннямоблікової ставки. Крім того, комерційні банки можуть не відреагувативідповідним чином на зміну облікової ставки і з інших причин: через інфляційніочікування, стан своєї ліквідності тощо. У разі високих інфляційних очікувань,погіршення ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позичкиНБУ навіть при підвищенні облікової ставки.

Рефінансування комерційних банків — інструмент, щозастосовується в

 тісному поєднанні з процентною політикою. Крімзміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позичкиз боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок — зміною їхасортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремихпозичок тощо. Такими заходами центральний банк може більш чітко іцілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозиціюгрошей. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою.Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема впортфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших ціннихпаперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливоактуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коливексельний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

З огляду на це застосування зазначеного інструментубуло обмеженим. Тривалий час НБУ надавав свої кредити безпосередньогосподарюючим суб'єктам (міністерствам, галузям, виробництвам), Міністерствуфінансів на покриття бюджетного дефіциту, адміністративне чи через аукціонирозподіляв їх між банками, що істотно деформувало регулятивний вплив його напропозицію грошей через процентну політику і політику рефінансування.

Регулювання курсу національної валюти — інструментдуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошейвін нагадує операції на відкритому ринку. Якщо центральний банк планує зменшитимасу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку

-12-

 відповідну масу іноземних валютних цінностей,що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки,за необхідності збільшити масу грошей в обороті центральному банку слід купитивідповідну масу іноземної валюти. Ці операції дістали назву валютної інтервенції. Хочбезпосередньою ціллю цих операцій є регулювання курсу національної валюти, вониопосередковано і досить відчутно впливають і на масу національних грошей вобороті.

Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей іна кон'юнктуру ринків досягається також через установлення економічнихнормативів діяльності комерційних банків, передусім нормативів ліквідності, атакож через публічне роз'яснення цілей своєї монетарної політики,«дружнього переконання» та рекомендацій діяти відповідно до спільновизначених цілей (стримувати кредитну діяльність, уникати дій, щодестабілізують ринок цінних паперів чи валютний курс, тощо).

Головним результатом функціонування грошової системи єрозроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний впливцієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошовоїсистеми.

2. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Функції НБУ та його органів єневід'ємною складовою функцій державного управління.

Основною функцією Національногобанку України є забезпечення стабільності грошовоїодиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовоюодиницею України є гривня. За­безпеченнястабільності грошової одиниці є основною функцією цен­трального банку держави — Національного банкуУкраїни».

Наголосимо, що з моменту введення національноїгрошової оди­ниці відповідно до конституційних норм вона стає не лише фінансо­во-економічним,а й політичним фактором. Адже національна гро­шоваодиниця — це ознака економічного і політичного потенціалу держави, їїнезалежності.

Чинне законодавство про центральний банк державипокладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насампереднале­жить визначення та проведеннягрошово-кредитної політики відпо­відно до затвердженої Верховною Радою Українизагальнодержав­ної програми економічного розвитку.

Національний банк України маємонопольне право здійснювати емісію

національної валюти України таорганізовувати її обіг. Це означає, що жоденінший суб'єкт банківської системи не може здій­снювати цю функцію.

-13-

Центральний банк держави виступаєтакож кредитором в остан­ній інстанції для банків і кредитних установ,організовує систему рефінансування, визначає для банків та інших кредитнихустанов правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського облікузвітності та захисту інформації. З цією метою Національний банк розробляє та ухвалює відповідні нормативні акти увигляді поло­жень, постанов керівнихорганів тощо.

НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому чи­сліміж банками та іншими кредитними установами, напрями роз­витку сучаснихелектронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків,автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту бан­ківської інформації; здійснює банківськерегулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їхніх філій та представництв,валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках.

На НБУ покладено таку важливу функцію, як складанняплаті­жного балансу і балансу міжнародних інвестицій України,здійс­нення їх аналізу та прогнозування. Значення цієї функціїособливе. Адже наша країна наприкінці 1991р. як нова незалежна держава не мала доступу до іноземних кредитів. На той часфінансове станови­ще країни погіршила ще й заява Зовнішекономбанку СРСР, якийоб­слуговував зовнішню торгівлю, про те, що понад 7 млрд дол. США «зникли» і про їхнє використання немає жоднихпідтверджувальних документів. Понад 1 млрд дол. США з цієї суми належавукраїнсь­ким підприємствам та приватнимособам. Зовнішекономбанк також заявив, що він більше не обслуговуватимевиплат, які стосуються зовнішньої торгівліколишніх радянських республік.

Для міжнародного авторитету Національного банкуУкраїни ве­лике значення має покладення саме на нього функції представниц­тва інтересів України в центральних банках іншихдержав, міжна­родних банках та інших кредитних установах, деспівробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Центральний банк дер­жави здійснює також відповідно до визначенихзаконом повнова­жень валютнерегулювання, визначає порядок здійснення розрахун­ків у іноземній валюті, організовує та здійснює валютнийконтроль.

Лише НБУ має право здійснювати операції іззолотовалютним резервом і забезпечувати його накопичення та зберігання.

Національний банк України реалізуєдержавну політику з питань

захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківськоїсистеми.

Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать та­кож

-14-

наглядові, регулятивні й контрольні. їх виконаннязабезпечу­ється через:

1)<span Times New Roman"">    

здійснення всіх видівперевірок банків на місцях, інших кредитних установ тасуб'єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевіркудостовірності інформації, що надається юридичнимита фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ іліцензування банківських операцій;

2)<span Times New Roman""> 

висунення вимог щодопроведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитнихустанов і визначення питань, за якими маютьбути прийняті рішення.

Національний банк України моженаправляти своїх представни­ків для участі у роботі зборів акціонерів(учасників), засідань спос­тережної ради,правління та ревізійної комісії іншого банку або кредитної установи з правомдорадчого голосу. Він може також вима­гати здійснення обов'язковихаудиторських перевірок банків та ін­шихкредитних установ, одержувати висновки незалежних аудитор­ських організацій прорезультати цих перевірок.

НБУ має право вживати заходи впливу щодопорушників чинно­го законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншоюкредит­ною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, якізагрожують інтере­сам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати відбанку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ маєправо застосову­вати такі заходи впливу:

1)<span Times New Roman"">  

підвищувати нормуобов'язкових резервів;

2)<span Times New Roman"">  

стягувати з банків чиінших кредитних установ штраф у розмірі неправомірноодержаного доходу;

3)<span Times New Roman"">

усувати керівництво(голову правління та головного бухгалтера) від управліннябанком чи іншою кредитною установою і призначатитимчасову адміністрацію;

4)<span Times New Roman"">

відкликати ліцензію наздійснення окремих чи усіх банківських операцій;

5)<span Times New Roman"">

приймати рішення прореорганізацію чи ліквідацію банку.

Звичайно, заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням.

У разі виникнення незадовільного фінансового станукомерцій­ного банку чи іншої кредитноїустанови НБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення.

Водночас чиннезаконодавство передбачає певні обмеження що­до вимог

 Національного банку України. Так,він не має права вима­гати від банків та інших кредитних установ виконанняоперацій та інших дій, не передбаченихзаконами України та нормативними ак­тамиНБУ.

-15-

Національний банк здійснює аналіз діяльностікомерційних бан­ків та інших кредитних установ з метою виявлення ситуацій, які загрожуютьінтересам вкладників і кредиторів, стабільності бан­ківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності за зо­бов'язаннякомерційних банків і кредитних установ, за винятком випадків, коли НБУ бере насебе такі зобов'язання, а банки та інші кредитні установи не несутьвідповідальності за зобов'язання На­ціональногобанку, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зо­бов'язання.

Рішення НБУ з питань банківського регулювання і наглядумо­жуть бути оскаржені у порядку,передбаченому чинним законо­давством.

Національний банк України визначає для комерційнихбанків та кредитних установ форми звітності та порядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної ібанківської статистики, здійсненнявалютного контролю.

НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць та під­розділів через проведення внутрішнього аудиту,який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованимголо­ві НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше якодин раз на рік.

Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного рокуприймає рішення про аудит Національного банку України і визначає ауди­торську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки рі­чного звіту і подання аудиторського висновку.

 той часфінансове станови­ще країни погіршила ще й заява Зовнішекономбанку СРСР, якийоб­слуговував зовнішню торгівлю, про те, що понад 7 млрд дол. США «зникли» і про їхнє використання немає жодних підтверджувальних документів.Понад 1 млрд дол. США з цієї