Реферат: Охорона праці

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ТЕФ

з навчальної дисципліни

«БЕЗПЕКАЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ та ОХОРОНА ПРАЦІ»

 

розділ 2 „ОХОРОНА ПРАЦІ”


Розділ 2. ОХОРОНА ПРАЦІ

 

Лекція1. Тема 2.1 — Правові та організаційні засади охорони праці

Законодавчо-нормативна база України з питань охоронипраці. Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці.

Нормативно-правові акти України проохорону праці.

Соціальне страхування працівників від нещаснихвипадків та професійних захворювань.

Державний нагляд і громадськийконтроль за охороною праці та дотриманням санітарно-гігієнічних норм.

Дисциплінарна, адміністративна,матеріальна та кримінальна відповідальність за порушення законодавства танормативних актів про охорону праці.

Література: осн. Л-5 (Розділ 1.)

Завдання на СРС: Основні положення Закону України “Прозагальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку навиробництві та професійного захворювання, які спричинили втратупрацездатності”.

Відшкодування шкоди, заподіяноїпрацівникові ушкодженням його здоров‘я.

Основні повноваження і права органівдержавного нагляду та профспілок у здійсненні контролю за додержаннямзаконодавства та нормативно-правових актів про охорону праці.


ВСТУП

Основніпоняття в галузі охорони праці, їх терміни та визначення

Однією зі специфічних форм людської діяльності єтрудова діяльність, під якою розуміється не лише праця в класичному їїрозумінні*), а будь-яка діяльність (наукова, творча, художня, надання послугтощо), якщо вона здійснюється в рамках трудового законодавства.

Важкість та напруженість праці є одними з головниххарактеристик трудового процесу.

Важкість праці – це така характеристика трудовогопроцесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат іфункціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), щозабезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичнимдинамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується,загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження,робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу,що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органичуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженістьпраці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступіньмонотонності навантажень, режим роботи.

Під час виконання людиною трудових обов‘язків на неїдіє сукупність фізичних, хімічних, біологічних та соціальних чинників. Цічинники звуться виробничим середовищем.

Сукупністьчинників трудового процесу і виробничого середовища, які впливають на здоров‘яі працездатність людини під час виконування нею трудових обов‘язків складаютьумови праці.

Підбезпекою розуміється стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнатишкоди.

Реальне виробництво супроводжується шкідливими танебезпечними чинниками (факторами) і має певний виробничий ризик. Виробничийризик – це ймовірність ушкодження здоров‘я працівника під час виконання нимтрудових обов‘язків, що зумовлена ступенем шкідливості та/або небезпечностіумов праці та науково-технічним станом виробництва.

Шкідливий виробничий фактор – небажане явище, якесупроводжує виробничий процес і вплив якого на працюючого може призвести допогіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання, виробничозумовленого чи професійного, і навіть смерті, як результату захворювання.

Захворювання – це порушення нормальної життєдіяльностіорганізму, зумовлене функціональними та/або морфологічними змінами.

Виробничо зумовлене захворювання – захворювання,перебіг якого ускладнюється умовами праці, а частота якого перевищує частотуйого у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливихфакторів.

Професійне захворювання (профзахворювання) – це захворювання,що виникло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється виключно абопереважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів,пов'язаних з роботою.

Небезпечний виробничий фактор – небажане явище, якесупроводжує виробничий процес і дія якого за певних умов може призвести дотравми або іншого раптового погіршення здоров‘я працівника (гострого отруєння,гострого захворювання) і навіть до раптової смерті.

Виробнича травма – пошкодження тканин, порушенняанатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливувиробничих факторів. Як правило, виробнича травма є наслідком нещасного випадкуна виробництві.

Нещасний випадок на виробництві – це обмежена в часіподія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чисередовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідокяких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Поділення несприятливих чинників виробничогосередовища на шкідливі та небезпечні зумовлене різним характером їх дії налюдський організм, тим, що вони потребують різних заходів та засобів дляборотьби з ними та профілактики викликаних ними ушкоджень, а також рядом причинорганізаційного характеру. В той же час між шкідливими та небезпечнимивиробничими факторами інколи важко провести чітку межу. Один і той же чинникможе викликати травму і профзахворювання (наприклад, високий рівень іонізуючогоабо теплового випромінювання може викликати опік або навіть призвести домиттєвої смерті, а довготривала дія порівняно невисокого рівня цих же факторів– до хвороби; пилинка, що потрапила в око, спричиняє травму, а пил, що осідає влегенях, – захворювання, що зветься пневмоконіоз). Через це всі несприятливівиробничі чинники часто розглядаються як єдине поняття – небезпечний ташкідливий виробничий фактор (НШВФ).

За своїм походженням таприродою дії НШВФ можна поділити на 5 груп: фізичні, хімічні, біологічні,психофізіологічні та соціальні.

До фізичних НШВФ відносяться машини та механізми абоїх елементи, а також вироби, матеріали, заготовки тощо, які рухаються абообертаються; конструкції, які руйнуються; системи, устаткування або елементиобладнання, які знаходяться під підвищеним тиском; підвищена запиленість тазагазованість повітря; підвищена або понижена температура повітря, поверхоньприміщення, обладнання, матеріалів; підвищені рівні шуму, вібрації,ультразвуку, інфразвуку; підвищений або понижений барометричний тиск та йогорізкі коливання; підвищена та понижена вологість; підвищена швидкість руху та підвищенаіонізація повітря; підвищений рівень іонізуючих випромінювань; підвищенезначення напруги в електричній мережі; підвищені рівні статичної електрики,електромагнітних випромінювань; підвищена напруженість електричного, магнітногополів; відсутність або нестача світла; недостатня освітленість робочої зони;підвищена яскравість світла; понижена контрастність; прямий та віддзеркаленийблиск; підвищена пульсація світлового потоку; підвищені рівні ультрафіолетовоїта інфрачервоної радіації; гострі кромки, задирки, шершавість на поверхнізаготовок, інструментів та обладнання; розташування робочого місця на значнійвисоті відносно землі (підлоги); слизька підлога; невагомість.

До хімічних НШВФ відносяться хімічні речовини, які похарактеру дії на організм людини поділяються на токсичні, задушливі, наркотичні,подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають нарепродуктивну функцію.

По шляхам проникнення в організм людини вониподіляються на такі, що потрапляють через:

1) органи дихання;

2) шлунково-кишковий тракт;

3) шкіряні покриви та слизисті оболонки.

До біологічних НШВФ відносяться патогеннімікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, грибки, найпростіші) тапродукти їхньої життєдіяльності, а також макроорганізми (тварини та рослини).

До психофізіологічних НШВФ відносяться фізичні(статичні та динамічні) перевантаження і нервово-психічні перевантаження (розумовеперенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційніперевантаження).

Соціальні НШВФ – це неякісна організаціяроботи, понаднормова робота, необхідність роботи в колективі з поганимивідносинами між його членами, соціальна ізольованість з відривом від сім‘ї,зміна біоритмів, незадоволеність роботою, фізична та/або словесна образа та їїризик, насильство та його ризик.

Один і той же НШВФ за природою своєї дії може належативодночас до різних груп.

Однієюз причин появи НШВФ є небезпечні речовини.

Небезпечнаречовина – це хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина,біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні,мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тваринмікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей тадовкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану,внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'юлюдей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям.

 Безпека праці – такий стан умов праці, при яких виключена діяна працюючого небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Виходячи з того, що в житті, а тим більше увиробничому процесі, абсолютної безпеки не існує, нерозумно було б вимагати відреального виробництва повного викорінення травматизму, виключення можливостібудь-якого захворювання. Але реальним і розумним є ставити питання про зведеннядо мінімуму впливу об'єктивно існуючих виробничих небезпек. Цю задачу вирішуєохорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів,спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесітрудової діяльності.

Структурно до охорони праці входять такі складовічастини:

— правові та організаційні основи;

— фізіологія, гігієна праці та виробнича санітарія;

— виробнича безпека;

— пожежна безпека на виробництві.

Правові та організаційні основи охорони праці являютьсобою комплекс взаємозв’язаних законів та нормативно-правових актів,соціально-економічних та організаційних заходів, спрямованих на правильну ібезпечну організацію праці, забезпечення працюючих засобами захисту,компенсацію за важку роботу та роботу в шкідливих умовах, навченістьпрацівників безпечному веденню робіт, регламентацію відповідальності тавідшкодування працюючим шкоди в разі ушкодження їх здоров‘я.

Фізіологія, гігієна праці та виробнича санітарія — комплекс організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів, спрямованихна запобігання або зменшення дії на працюючих шкідливих виробничих факторів.

Виробнича безпека – безпека від нещасних випадків тааварій на виробничих об‘єктах і від їх наслідків.

Пожежна безпека на виробництві — комплекс заходів тазасобів, спрямованих на запобігання запалювань, пожеж та вибухів у виробничомусередовищі, а також на зменшення негативної дії небезпечних та шкідливихфакторів, які утворюються в разі їх виникнення.

Законодавча танормативна база України про охорону праці

 

ЗаконодавствоУкраїни про охорону праці

Законодавство України про охоронупраці являє собою систему взаємозв'язаних нормативно-правових актів, щорегулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових,соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних ілікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереженняздоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається з ЗаконуУкраїни «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасноговипадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Базується законодавство України проохорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні,безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України.

Інші статті Конституції встановлюютьправо громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разіповної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охоронуздоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати своїправа та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі,право на охорону праці.

Основоположним документом в галузіохорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основніположення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життяі здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умовипраці, регулює за участю відповідних державних органів відносини міжроботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничогосередовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Іншінормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законамУкраїни, але, насамперед, цьому Законові.

Кодекс законів про працю (КЗпП)України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено вдію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення.Правове регулювання охорони праці не обмежується главою ХІ «Охорона праці».Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України:«Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Працямолоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавствапро працю».

Відповідно до Конституції України, ЗаконуУкраїни «Про охорону праці» та Основ законодавства України прозагальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнятоЗакон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування віднещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиниливтрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізмта організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціальногострахування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійногозахворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованихна виробництві.

До основних законодавчих актів проохорону праці слід віднести також “Основи законодавства України про охоронуздоров‘я”, що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпеченнягармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності ідовголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливовпливають на їхнє здоров‘я, попередження і зниження захворюваності, інвалідностіта смертності, поліпшення спадкоємності. “Основи законодавства України проохорону здоров‘я” передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимогдо організації виробничих та інших процесів, пов‘язаних з діяльністю людей, атакож до якості машин, устаткування, будинків та таких об‘єктів, що можутьшкідливо впливати на здоров‘я людей (ст. 28); вимагають проведення обов‘язковихмедичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих нароботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладаютьправові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України “Про забезпеченнясанітарного та епідемічного благополуччя населення” встановлює необхідністьгігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічноїта біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, таїхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва,розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій(ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах,повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпеченнярадіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України “Про пожежну безпеку”визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежноїбезпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних іфізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншоїдіяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій тапідприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) тастатутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпекипідприємств, установ та організацій покладається на їх керівників іуповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст.2).

Окремо питання правового регулюванняохорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України.

Відповідно до ст. 25 Закону України«Про підприємства в Україні» підприємство зобов'язане забезпечити всімпрацюючим на ньому безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальністьза шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності. Цією ж нормою передбачено,що працівник підприємства, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідокнещасного випадку або професійного захворювання, забезпечується додатковоюпенсією незалежно від розмірів державної пенсії, а також те, що у разі смертіпрацівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків підприємстводобровільно або на основі рішення суду забезпечує сім'ю працівника допомогоювідповідно до законодавчих актів України.

Глава 40 Цивільного кодексу України«Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальніпідстави відшкодування шкоди і у т.ч. відповідальність за ушкодження здоров'я ісмерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.

Ст. 7 Закону України «Про колективнідоговори і угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємнізобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах надержавному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи інорми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охоронипраці.

Крім вищезазначених законів, правовівідносини у сфері охорони праці регулюють інші національні законодавчі акти,міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленомупорядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України,рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органівдержавної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів тадоговорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національнихзаконів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сфероюохорони праці. Майже 200 підзаконних нормативних актів прийнято у відповідностіз Законом “Про охорону праці” для регулювання окремих питань охорони праці. Всіці документи створюють єдине правове поле охорони праці в країні.

Основніположення Закону України «Про охорону праці»

Закон визначає основні засадидержавної політики в галузі охорони праці, які базуються на принципах:

— пріоритету життя і здоров'я працівників,повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здоровихумов праці;

— підвищення рівня промислової безпекишляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв,технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечнихта нешкідливих умов праці;

— комплексного розв'язання завдань охоронипраці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цьогопитання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

— соціального захисту працівників, повноговідшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництвіта професійних захворювань;

— встановлення єдиних вимог з охоронипраці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежновід форм власності та видів діяльності;

— адаптації трудових процесів до можливостейпрацівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

— використання економічних методів управлінняохороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання якихне суперечить законодавству;

— інформування населення, проведення навчання,професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охоронипраці;

— забезпечення координації діяльностіорганів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, щорозв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а такожспівробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їхпредставниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охоронипраці на місцевому та державному рівнях;

— використання світового досвіду організаціїроботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародногоспівробітництва.

З метою реалізації вищенаведенихпринципів, а також з метою чіткого визначення правовідносин між роботодавцем іпрацівником щодо питань охорони праці, які є однією із найважливіших суспільнихпроблем, правове поле Закону України «Про охорону праці» охоплюєосновні аспекти цих правовідносин, а сам закон містить 44 статті, об‘єднаних у8 розділів. Перший  розділ містить загальні положення, які майже повністю булорозглянуто вище. Решта розділів – це

— Гарантії прав на охорону праці(розділ ІІ, ст. ст. 5 – 12);

— Організація охорони праці (розділІІІ, ст. ст. 13 – 24);

— Стимулювання охорони праці (розділІV, ст. ст. 25 – 26);

— Нормативно-правові акти з охоронипраці (розділ V, ст. ст. 27 – 30);

— Державне управління охороною праці(розділ VІ, ст. ст. 31 – 37);

— Державний нагляд і громадськийконтроль за охороною праці (розділ VІІ, ст. ст. 38 – 42);

— Відповідальність працівників запорушення законодавства про охорону праці (розділ VІІІ, ст. ст. 43 – 44).

Нормативно-правовіакти з охорони праці

Конкретні вимоги охорони праці довиробничого середовища, обладнання, устаткування, порядку ведення робіт,засобів захисту працюючих, порядку навчання працюючих тощо регламентуютьсявідповідними нормативно-правовими актами, які розробляються у відповідності ззаконодавством про охорону праці і становлять нормативно-технічну базу охоронипраці.

Нормативно-правовий акт – цеофіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюютьсязагальнообов‘язкові правила (норми). Законом України “Про охорону праці”визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці — це правила, норми,регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові длявиконання.

Стандарти, технічні умови та інші документина засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охоронипраці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

У Реєстрі ДНАОП кожному нормативномуакту присвоєно відповідний код — для можливості машинного обліку і зручностікористування ними. Кодування міжгалузевих ДНАОП здійснюється відповідно доприведеної нижче схеми

ДНАОП Х.ХХ-Х.ХХ-ХХ,

в якій:

ДНАОП — абревіатура назви «державнийнормативний акт про охорону праці»;

 перше трицифрове число (Х.ХХ) – кодгрупи, до якої належить нормативний акт, залежно від державного органу, якийзатверджує даний акт: 0.00 — нормативні акти Держнаглядохоронпраці, 0.01 і 0.02- Міністерства внутрішніх справ (0.01 – з пожежної безпеки і 0.02 — з безпекируху), 0.03 Міністерства охорони здоров'я, 0.04- Держатомнагляду, 0.05 — Міністерства праці та соціальної політики України, 0.06 — Держстандарту, 0.07 — Мінбудархітектури (Держбуду);

друге трицифрове число (Х.ХХ) — першацифра означає вид нормативного акту (1 — правила, 2 — ОСТи, 3 — норми, 4 — положення і статути, 5 — інструкції, 6 — керівництва, вказівки, рекомендації,вимоги, 7 – технічні умови безпеки, 8 – переліки та інші документи), двінаступні – порядковий номер нормативного акту у межах даного виду в порядкуреєстрації;

останнє двозначне число (ХХ) — рікзатвердження нормативного акту.

Схема кодування галузевих нормативнихактів про охорону праці відрізняється тим, що на місці першого трицифровогочисла ставиться чотирьохцифрове (ДНАОП Х.ХХХ-Х.ХХ-ХХ), яке означає галузь поширенняданого нормативного акту відповідно до «Загального класифікатора галузей народногогосподарства Мінстату України». Інші цифрові позначення коду галузевогонормативного акту означають те ж саме, що і міжгалузевого.

Після коду в Державному реєстрі нормативнихактів про охорону праці дається повна назва нормативного акту, наказ(постанова) органу про його затвердження та дата затвердження.

Серед нормативно-правових актів зохорони праці важливе місце посідають державні стандарти України (ДСТУ) тавідповідні нормативні акти (правила, норми, інструкції тощо) колишньогоРадянського Союзу, які є чинними в Україні на даний час.

Починаючи з 1972 р. в СРСР буларозроблена і впроваджена в дію Система стандартів безпеки праці, а її стандартискладали окрему – 12-у групу Єдиної Державної Системи стандартів СРСР, яка маланазву “Система стандартов безопасности труда” (ССБТ). Відповідно до Угоди проспівробітництво в галузі охорони праці, укладеної керівниками урядів держав СНДу грудні 1994 року, ця система продовжує розвиватись та удосконалюватись наміждержавному рівні, а її стандарти надалі визнаються Україною як міждержавністандарти за узгодженим переліком. Ці стандарти внесені до Державного реєструокремою групою під рубрикою «Міждержавні стандарти системи стандартів безпекипраці».

В Державному реєстрі нормативи цієїгрупи приводяться в такому вигляді:

ГОСТ 12.Х.ХХХ-ХХ.ССБТ (далі повнаназва нормативного акту).

В приведеному вище цифра 12 означає,що норматив відноситься до ССБТ.

Перша цифра після 12. визначає групуданого нормативу в системі. Система передбачає 10 груп нормативів – від 0 до 9.Чинними на даний час є групи 0-5. Групи 6-9 — резервні.

Стандарти групи 0 — основоположні.Вони встановлюють організаційно-методичні основи ССБТ, термінологію в галузі охоронипраці, класифікацію безпечних та шкідливих виробничих факторів, вимоги доорганізації трудових процесів, навчання, атестації тощо.

Стандарти групи 1 регламентуютьзагальні вимоги безпеки до окремих видів небезпечних і шкідливих виробничихфакторів, гранично допустимих значень їх параметрів і характеристик, методівконтролю та захисту працюючих.

Стандарти групи 2 встановлюютьзагальні вимоги безпеки до виробничого устаткування, до окремих його видів, дометодів контролю за дотриманням вимог безпеки.

Стандарти групи 3 регламентуютьвимоги безпеки до технологічних процесів, робочих місць, режимів праці, системуправління тощо.

Стандарти групи 4 — це стандартивимог до засобів колективного та індивідуального захисту, їх конструктивних,експлуатаційних та гігієнічних якостей, а також до методів їх випробування таоцінки.

Стандарти групи 5 визначають загальнівимоги безпеки до виробничих будівель, приміщень і споруд.

Подальші три цифри (ХХХ) визначаютьпорядковий номер даного ГОСТ в групі за реєстрацією, а дві останні (ХХ) — ріквидання.

Нормативно-правові акти з охоронипраці потрібно відрізняти від відомчих документів, що можуть розроблятися на їхоснові і затверджуватися міністерствами, відомствами України або асоціаціями,корпораціями та іншими об’єднаннями підприємств з метою конкретизації вимогнормативно-правових актів залежно від специфіки галузі.

Нормативніакти з охорони праці підприємств

Власники підприємств, установ,організацій або уповноважені ними органи розробляють на основінормативно-правових актів і затверджують власні нормативні акти з охоронипраці, що діють в межах даного підприємства, установи, організації. Нормативніакти підприємства конкретизують вимоги нормативно-правових актів і не можутьмістити вимоги з охорони праці менші або слабкіші ніж ті, що містяться вдержавних нормах.

Органи державного управління охороною праці, їхкомпетенція і повноваження

Однією з функцій сучасної держави єпроведення соціальної політики, спрямованої на підвищення безпеки праці.Здійснення цієї функції неможливе без відповідного державного управлінняохороною праці. Стаття 31 Закону України “Про охорону праці” визначає, щодержавне управління охороною праці здійснюють:

— Кабінет Міністрів України;

— спеціально уповноваженийцентральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

— міністерства та інші центральніоргани виконавчої влади;

— Рада міністрів АвтономноїРеспубліки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевогосамоврядування.

Відповідальність за порушеннязаконодавства про охорону праці

Закон України “Про охорону праці”передбачає, що за порушення законів та інших нормативно-правових актів проохорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державногонагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій таоб'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальноїта кримінальної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність полягає в тому, що навинного працівника накладається дисциплінарне стягнення. Ст. 147 КЗпПУвстановлює два види дисциплінарного стягнення: догана та звільнення з роботи.Законами, уставами та положеннями про дисципліну, які діють в деяких галузях(транспорт, гірничодобувна промисловість тощо), можуть бути передбачені дляокремих категорій працівників інші дисциплінарні стягнення.

Адміністративна відповідальністьнастає за будь-які посягання на загальні умови пpaцi. Відповідно до ст. 41Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законів танормативно-правових актів з охорони пpaцi тягне за собою адміністративнувідповідальність у вигляді накладання штрафу на працівників та, зокрема,посадових ociб підприємств, установ, організацій, а також громадян — власниківпідприємств чи уповноважених ними ociб.

Матеріальна відповідальністьробітників i службовців регламентується КЗпПУ та іншими нормативними актами,які торкаються цієї відповідальності у трудових відносинах.

Загальними підставами накладенняматеріальної відповідальності на працівника є

— наявність прямої дійсної шкоди,

— провина працівника (у формі наміручи необережності),

— пpoтипpaвнi дії (бездіяльність)працівника,

 - наявність причинного зв'язку мiжвинуватим та протиправними діями (бездіяльністю) працівника та заподіяноюшкодою.

На працівника може бути накладенавідповідальність лише при наявності вcix перелічених умов; відсутність хоча боднієї з них виключає матеріальну відповідальність працівника.

Притягнення працівника докримінальної, адміністративної i дисциплінарної відповідальності за дії, якиминанесена шкода, не звільнює його від матеріальної відповідальності.

При наявності в діях працівника, якимпорушені правила охорони пpaцi, ознак кримінального злочину, на нього може бутипокладена повна матеріальна відповідальність, а при відсутності таких ознак нанього покладається вiдnoвiдaльнicmь в межах його середнього місячногозаробітку.

Кримінальна відповідальність запорушення правил охорони пpaцi передбачена ст.ст. 271 – 275 КК України, щооб‘єднані в розділ Х “Злочини проти безпеки виробництва”.

Кримінальна відповідальність настаєне за будь-яке порушення, а за порушення вимог законів та іншихнормативно-правових актів про охорону пpaцi, якщо це порушення створило загрозузагибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'юпотерпілого чи спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Порушення вимог законодавчих та іншихнормативно-правових актів, передбачених вищезазначеними статтями КК України,карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян абовиправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк доп‘яти років, або позбавленням волі на строк до дванадцяти років, з позбавленнямправа обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьохроків або без такого.

Контроль за станом охорони працізабезпечує дійове управління нею. Будь-яка система управління може надійнофункціонувати лише при наявності повної, своєчасної і достовірної інформаціїпро стан об‘єкта управління. Одержати таку інформацію про стан охорони праці,виявити можливі відхилення від норм безпеки, а також перевірити виконанняпланів та управлінських рішень можна тільки на підставі регулярного таоб'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільшвідповідальною та трудомісткою функцією процесу управління.

До основних форм контролю за станомохорони праці в рамках СУОП підприємства відносяться: оперативний контроль;відомчий контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства;адміністративно-громадський багатоступеневий контроль. Крім цих видів контролю,існує відомчий контроль вищих господарських органів, державний нагляд тагромадський контроль за охороною праці, які будуть розглянуті окремо.

Оперативний контроль з бокукерівників робіт і підрозділів підприємства проводиться згідно із затвердженимипосадовими обов'язками. При цьому служба охорони праці контролює виконаннявимог безпеки праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства.

Адміністративно-громадськийбагатоступеневий контроль є однією з найкращих форм контролю за станом охоронипраці, але можливість його ефективного функціонування обумовлена наявністюспівробітництва та взаєморозуміння між роботодавцем та профспілкамипідприємства. Цей контроль проводиться на кількох (як правило – трьох) рівнях.На першій ступені контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно згромадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці навиробничій дільниці. На другій ступені — начальник цеху спільно з громадськимінспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механік, електрик,технолог) два — чотири рази в місяць перевіряють стан охорони праці згідно ззатвердженим графіком. На третій ступені контролю щомісячно (згідно іззатвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням керівника(головного інженера) перевіряє стан охорони праці на підприємстві. До складукомісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праціпрофкому, керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головніспеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботикомісії фіксуються в журналі третьої ступені контролю і розглядаються нанараді. За результатами наради видається наказ по підприємству.


Тема2.2 — Організація охорони праці на виробництві

Права й обов‘язки роботодавця тапрацівника з питань охорони праці. Організація служби охорони праці напідприємстві. Відповідальність працівників за порушення вимог щодо охоронипраці.

Навчання з питань охорони праціпрацівників при прийнятті на роботу і в процесі роботи. Інструктажі з охоронипраці.

Основні форми контролю за станомохорони праці. Державний нагляд та громадський контроль.

Література: осн. Л-5 (Розділ 1.).

Завдання на СРС: Основні функціїуправління охороною праці: організація та координація робіт, облік показниківстану умов і безпеки праці, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці.

 Основні положення організації охорони праці навиробництві

Закон “Про охорону праці” зобов‘язуєроботодавця створити на кожному робочому місці, в кожному структурному підрозділіумови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечитидодержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець повиненстворити і забезпечити функціонування системи управління охороною праці, длячого він:

— створює відповідні служби і призначаєпосадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці,затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладенихна них функцій, а також контролює їх додержання;

— розробляє за участю сторінколективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативівта підвищення існуючого рівня охорони праці;

— забезпечує виконання необхідних профілактичнихзаходів відповідно до обставин, що змінюються;

— впроваджує прогресивні технології, досягненнянауки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимогиергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

— забезпечує належне утриманнябудівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їхтехнічним станом;

— забезпечує усунення причин, що призводятьдо нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичнихзаходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

— організовує проведення аудиту охоронипраці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничогообладнання та устаткування, атестацій робочих місць та за їх підсумками вживає заходівдо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

— розробляє і затверджує нормативніакти з охорони праці, що діють у межах підприємства, забезпечує безоплатнопрацівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

— здійснює контроль за додержанням працівникомтехнологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами,устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобівколективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог зохорони праці;

— організовує пропаганду безпечних методівпраці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

— вживає термінових заходів длядопомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формуванняу разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

За порушення зазначених вимогроботодавець несе безпосередню відповідальність.

Виробничі будівлі, споруди, машини,механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва(виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процесиповинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об'єктів, розробленнянових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуальногозахисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.Не допускається будівництво, реконструкція, технічне переоснащення тощо виробничихоб'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, виготовленняі впровадження нових для даного підприємства технологій і зазначених засобів безпопередньої експертизи робочого проекту або робочої документації на їхвідповідність нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робітможе провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.

Роботодавець повинен одержати дозвіл напочаток роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана звиконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткуванняпідвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об'єктів, машин, механізмів, устаткуванняпідвищеної небезпеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Експертиза проектів, реєстрація, огляди,випробування тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктівсоціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію провадяться у порядку,що визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеногодозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, заподанням Держнаглядохоронпраці, вживає заходів до скасування державноїреєстрації цього підприємства за умови, якщо протягом місяця від часу виявленнявказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми,устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та іншанебезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (дозастосування) лише за умови проведення експертизи на відповідність їхнормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України.

Прийняття в експлуатацію нових іреконструйованих виробничих об'єктів проводиться за участю представниківпрофесійних спілок.

Не допускається застосування увиробництві шкідливих речовин у разі відсутності їх гігієнічної регламентації тадержавної реєстрації.

 Служба охорони праці підприємства

На підприємстві з кількістю працюючих50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типовогоположення, що затверджується Держнаглядохоронпраці. На підприємстві з кількістюпрацюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядкусумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістюпрацюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можутьзалучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповіднупідготовку.

Служба охорони праці підпорядковуєтьсябезпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєюпосадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основнихвиробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони працімають право представляти підприємство в державних та громадських установах прирозгляді питань охорони праці, безперешкодно в будь-який час відвідувативиробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, порушувати клопотанняпро заохочення працівників, котрі беруть активну участь у підвищенні безпеки тапокращенні умов праці, а у разі виявлення порушень охорони праці:

— видавати керівникам структурних підрозділівпідприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків,одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питаньохорони праці;

— вимагати відсторонення від роботи осіб,які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання,інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або невиконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

— зупиняти роботу виробництва, дільниці,машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, якістворюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

— надсилати роботодавцю подання про притягненнядо відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці можескасувати лише роботодавець.

Комісіяз питань охорони праці підприємства

З метою забезпечення пропорційної участіпрацівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовищаза рішенням трудового колективу на підприємстві відповідно до статті 16 Закону“Про охорону праці” може створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників роботодавцята професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістівз безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типовогоположення, що затверджується Держнаглядохоронпраці.

Рішення про доцільність створеннякомісії, її кількісний та персональний склад, строк повноважень приймаєтьсятрудовим колективом на загальних зборах (конференції) за поданням роботодавця,органу трудового колективу та профспілкового комітету. Загальні збори(конференція) затверджують Положення про комісію з питань охорони праціпідприємства, яке розробляється за участю сторін на основі Типового положення.Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від роботодавця татрудового колективу. До складу Комісії від роботодавця включаються спеціалістиз безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства,від трудового колективу — рекомендуються працівники усіх професій, уповноваженітрудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки(профспілок).

Обов‘язкипрацівників щодо виконання вимог охорони праці

Забезпечення безпечних і здоровихумов праці на виробництві неможливе без знання і виконання працівниками всіхвимог нормативних актів про охорону праці, що стосуються їхньої роботи, правилповодження з машинами, механізмами, устаткуванням, використання засобівіндивідуального та колективного захисту, додержання правил внутрішньоготрудового розпорядку підприємства, співробітництва з роботодавцем у справіохорони праці.

Обов’язком працівника насамперед єстаранне ставлення до усіх видів навчання (інструктажу), які проводитьроботодавець по вивченню вимог нормативних актів з охорони праці, правилповодження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобамивиробництва. Кожен працівник повинен знати, що Закон “Про охорону праці”забороняє допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж таперевірку знань з питань охорони праці. Якщо роботодавець не дотримуєтьсястроків проведення чергового навчання (інструктажу), то працівник вправі про ценагадати відповідному керівникові, а на прохання працівника проводитьсядодатковий інструктаж з питань охорони праці. Після навчання (інструктажу)працівник повинен отримати інструкцію з охорони праці за його професією.

До Кодексу України проадміністративні правопорушення внесені доповнення про накладення штрафу напрацівників за порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів проохорону праці або невиконання законних вимог службових ociб органівДержнаглядохоронпраці щодо усунення порушень законодавства про охорону праці.

Під час роботи працівники повинні користуватися відповіднимспецодягом. спецвзуттям i запобіжними пристосуваннями. Роботодавецьзобов'язаний не допускати до роботи працівників, які відмовляютьсякористуватися необхідними засобами індивідуального чи колективного захисту.

Уci працюючі, а також щойно прийнятіна підприємство працівники повинні бути ознайомлені з колективним договором. Уколективному договорі, як правило, містяться зобов'язання працівників ретельновивчати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, виконувативстановлений порядок безпечного виконання робіт відповідно до конкретнихобов'язків та професій, а також правила поведінки на території підприємства увиробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках i робочих місцях; братиактивну участь i проявляти ініціативу у здiйcнeннi заходів щодо підвищеннярівня охорони праці, вносити раціоналізаторські та інші пропозиції з цих питаньтощо.

Державний нагляд, відомчий iгромадський контроль за охороною праці на виробнмцтві

З метоюзабезпечення виконання вимог законів та нормативно-правових актів з охоронипраці в Україні створена система державного нагляду, відомчого і громадськогоконтролю з цих питань.

Державний нагляд за додержаннямзаконів та інших нормативно-правових актів з охорони праці відпо­відно до Закону «Про охорону праці» здійснюють:

— спеціально уповноваженийцентральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

— спеціально уповноважений державнийорган з питань радіаційної безпеки;

— спеціально уповноважений державнийорган з питань пожежної безпеки;

— спеціально уповноважений державний органз питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороноюпраці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва,об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій іорганів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного наглядуза охороною праці регулюється законами України «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії ірадіаційну безпеку», «Про пожежну безпеку», «Про забезпеченнясанітарного та епідемічного благополуччя населення», іншиминормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються ПрезидентомУкраїни або Кабінетом Міністрів України.

Відомчийконтроль покладається на адміністрацію підприємства та на господарськіорганізації вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними службамиохорони праці, що детально розглянуто в підручнику окремо.

Громадськийконтроль задодержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їхоб'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадськийконтроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних інешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченнямпрацівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективногозахисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки маютьправо вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничихдільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвахв цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'юпрацівників.

Професійні спілки також мають правона проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення,що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їхнормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причиннещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновкипро них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання зпитань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

Навчаннята перевірка знань з питань охорони праці на виробництві

Працівники під час прийняття на роботуі в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчанняз питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещаснихвипадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах зпідвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинніщороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знаньвідповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Підготовка працівниківдля виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється тільки в закладахосвіти (професійно-технічні училища, навчально-курсові комбінати, центрипідготовки і перепідготовки робітничих кадрів, в тому числі створені напідприємствах, тощо), які одержали ліцензію Міносвіти та дозвілДержнаглядохоронпраці на провадження такого навчання. Для решти робітпідготовка, перепідготовка працівників за професіями можуть здійснюватися як взакладах освіти, так і на підприємстві.

Організація навчання та перевіркизнань з питань охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, підвищеннікваліфікації на підприємстві здійснюється працівниками служби кадрів або іншимиспеціалістами, яким керівником підприємства доручена організація цієї роботи.

Посадові особи і спеціалісти, вслужбові обов'язки яких входить безпосереднє виконання робіт підвищеноїнебезпеки (ДНАОП 0.00-8.02-93) та робіт, що потребують професійного добору(ДНАОП 0.03-8.06-94), при прийнятті на роботу проходять на підприємствіпопереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовноконкретних виробничих умов, а надалі — періодичні перевірки знань у строки,встановлені відповідними нормативними актами про охорону праці, але не рідшеодного разу на рік.

Програми попереднього спеціальногонавчання розроблюються відповідними службами підприємства з урахуваннямконкретних виробничих умов і відповідних їм чинних нормативних актів проохорону праці та затверджуються його керівником.

Інструктажі з охорони праці

Усі працівники, які приймаються напостійну чи тимчасову роботу, і при подальшій роботі, повинні проходити напідприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці, наданняпершої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки тадій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

За характером і часом проведенняінструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний,повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться:

— з усіма працівниками, якіприймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажуроботи та посади;

— з працівниками інших організацій,які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесіабо виконують інші роботи для підприємства;

— з учнями та студентами, які прибулина підприємство для проходження виробничої практики;

— у разі екскурсії на підприємство;

Первинний інструктаж проводиться допочатку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

— новоприйнятим (постійно читимчасово) на підприємство;

— який переводиться з одного цехувиробництва до іншого;

— який буде виконувати нову для ньогороботу;

— відрядженим працівником, який беребезпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Повторний інструктаж проводиться зпрацівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чиннимигалузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуваннямконкретних умов праці, але не рідше:

— на роботах з підвищеною небезпекою- 1 раз на 3 місяці;

— для решти робіт — 1 раз на 6місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться зпрацівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

— при введенні в дію нових абопереглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін тадоповнень до них;

— при зміні технологічного процесу,заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідноїсировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

— при порушеннях працівниками вимогнормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм,аварій, пожеж тощо;

— при виявленні особами, якіздійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимогбезпеки стосовно робіт, що виконуються працівником;

— при перерві в роботі виконавцяробіт більш ніж на 30 календарних днів — для робіт з підвищеною небезпекою, адля решти робіт — понад 60 днів.

Цільовий інструктаж проводиться зпрацівниками:

— при виконанні разових робіт, непередбачених трудовою угодою;

— при ліквідації аварії, стихійноголиха;

— при проведенні робіт, на якіоформлюються наряд-допуск, розпорядження або інші документи.

Стажування (дублювання) та допускпрацівників до роботи

Новоприйняті на підприємствопрацівники після первинного інструктажу на робочому місці до початкусамостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованихфахівців пройти стажування протягом 2 - 15 змін або дублювання протягом неменше шести змін.

Працівники, функціональні обов'язки яких пов'язані іззабезпеченням безаварійної роботи важливих і складних господарчих потенційнонебезпечних об'єктів або з виконанням окремих потенційно небезпечних робіт(теплові та атомні електричні станції, гірничодобувні підприємства, іншіподібні об'єкти, порушення технологічних режимів яких являє загрозу дляпрацівників та навколишнього середовища), до початку самостійної роботи повинніпроходити дублювання з обов'язковим суміщенням з протиаварійними іпротипожежними тренуваннями відповідно до плану ліквідації аварій.

Допуск до стажування (дублювання)оформлюється наказом (розпорядженням) по підприємству (структурномупідрозділу), в якому визначаються тривалість стажування (дублювання) тапрізвище відповідального працівника. Перелік посад і професій працівників, якіповинні проходити стажування (дублювання), а також тривалість стажування(дублювання) визначаються керівником підприємства. Тривалість стажування(дублювання) залежить від стажу і характеру роботи, а також від кваліфікаціїпрацівника. Керівнику підприємства надається право своїм наказом(розпорядженням) звільняти від проходження стажування (дублювання) працівника,який має стаж роботи за відповідною професією не менше 3 років або переводитьсяз одного цеху до іншого, де характер його роботи та тип обладнання, на якомувін працюватиме, не змінюються.

Стажування (дублювання) проводитьсяза програмами для конкретної професії, посади, робочого місця, якірозробляються на підприємстві і затверджуються керівником підприємства(структурного підрозділу) на робочих місцях свого або іншого подібного затехнологією підприємства. У процесі стажування працівники повинні виконуватироботи, які за складністю, характером, вимогами безпеки відповідають роботам,що передбачаються функціональними обов'язками цих працівників.


Лекція2. Тема 2.3 — Розслідування, облік і аналіз нещасних випадків, професійнихзахворювань та аварій

Розслідування нещасних випадків та аварій. ВимогиЗакону України “Про охорону праці” щодо розслідування та обліку нещаснихвипадків, професійних захворювань і аварій. Положення про порядок розслідуваннята ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій навиробництві. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків. Положення пророзслідування та облік випадків та інцидентів невиробничого характеру.

Література: осн. Л-5 (Розділ 1.).

Завдання на СРС: Склад комісій, терміни та матеріалирозслідування, акт розслідування. Контроль за своєчасним та правильнимрозслідуванням нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.Методи аналізу виробничого травматизму.

 Розслідування, реєстрація та облік нещасних випадків,професійних захворювань та aвapiй

Згідно статті 22 Закону України “Проохорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облікнещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, щозатверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськимиоб'єднаннями профспілок. Зараз в Україні діє Положення про порядокрозслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань іаварій на виробництві, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21серпня 2001 р. N 1094.

Дія цього Положення поширюється напідприємства, установи та організації незалежно від форми власності, на осіб, утому числі іноземців та осіб без громадянства, які є власниками цих підприємствабо уповноваженими ними особами, фізичних осіб — суб'єктів підприємницькоїдіяльності, які відповідно до законодавства використовують найману працю, наосіб, які забезпечують себе роботою самостійно за умови добровільної сплатиними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку навиробництві, а також на осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства,які працюють на умовах трудового договору (контракту), проходять виробничупрактику або залучаються до праці.

Порядок розслідування та веденняобліку нещасних випадків, що сталися з учнями і студентами навчальних закладівпід час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчання внавчальному закладі, визначається МОН.

Розслідуваннята облік нещасних випадків

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стануздоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілеснихушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гостріпрофесійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення,ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, іншіушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси,зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами,комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втратипрацівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідностіпереведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на одинробочий день, а також випадки смерті на підприємстві (далі — нещасні випадки).

Про кожний нещасний випадок свідок,працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомитибезпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжитизаходів до надання необхідної допомоги.

Керівник робіт (уповноважена особапідприємства) у свою чергу зобов'язаний:

— терміново організувати наданнямедичної допомоги потерпілому, у разі необхідності доставити його долікувально-профілактичного закладу;

— повідомити про те, що сталося,роботодавця, відповідну профспілкову організацію;

— зберегти до прибуття комісії зрозслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, вякому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю іншихпрацівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів донедопущення подібних випадків.

Роботодавець, одержавши повідомленняпро нещасний випадок, крім випадків із смертельним наслідком та групових,організує його розслідування і утворює комісію з розслідування.

У разі груповового нещасного випадку,нещасного випадку із смертельним наслідком, роботодавець зобов'язаний негайнопередати засобами зв'язку повідомлення за встановленою формою:

— відповідному територіальному органуДержнаглядохоронпраці;

— відповідному органу прокуратури замісцем виникнення нещасного випадку;

— відповідному робочому органувиконавчої дирекції Фонду;

— органу, до сфери управління якогоналежить це підприємство (у разі його відсутності — відповідній місцевійдержадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування);

— відповідній установі (закладу)санітарно-епідеміологічної служби у разі виявлення гострих професійнихзахворювань (отруєнь);

— профспілковій організації, членомякої є потерпілий;

— вищестоящому профспілковому органу;

— відповідному органу з питаньзахисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та іншим органам (уразі необхідності).

Такі нещасні випадки підлягаютьспеціальному розслідуванню.

Звітність та інформація про нещаснівипадки, аналіз їх причин

Роботодавець на підставі актів заформою Н-1 складає державну статистичну звітність про потерпілих за формою,затвердженою Держкомстатом, і подає її в установленому порядку відповідниморганізаціям, а також несе відповідальність за її достовірність згідно іззаконодавством.

Роботодавець зобов'язаний проводитианаліз причин нещасних випадків за підсумками кварталу, півріччя і року тарозробляти і здійснювати заходи щодо запобігання подібним випадкам.

Органи, до сфери управління якихналежать підприємства, місцеві держадміністрації, виконавчі органи місцевогосамоврядування зобов'язані аналізувати обставини і причини нещасних випадків запідсумками півріччя і року, доводити результати цього аналізу до відомапідприємств, що належать до сфери їх управління, а також розробляти іздійснювати заходи щодо запобігання подібним випадкам.

Органи державного управління,державного нагляду за охороною праці, Фонд та профспілкові організації в межахсвоєї компетенції перевіряють ефективність профілактики нещасних випадків,вживають заходів до виявлення та усунення порушень.

Підприємства, органи, до сфериуправління яких належать підприємства, а також Фонд ведуть облік усіхпов'язаних з виробництвом нещасних випадків.

Розслідуваннята облік професійних захворювань

Розслідуванню підлягають усі впершевиявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (далі — професійнізахворювання).

Професійний характер захворюваннявизначається експертною комісією у складі спеціалістівлікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право МОЗ.

У разі необхідності до роботиекспертної комісії залучаються спеціалісти (представники) підприємства,робочого органу виконавчої дирекції Фонду, профспілкової організації, членомякої є потерпілий.

Віднесення захворювання допрофесійного проводиться відповідно до Порядку встановлення зв'язкузахворювання з умовами праці.

Зв'язок професійного захворювання зумовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних ісанітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається відповідноюустановою (закладом) державної санітарно-епідеміологічної служби за участюспеціалістів (представників) підприємства, профспілок та робочого органувиконавчої дирекції Фонду. Санітарно-гігієнічна характеристика видається назапит керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство,або спеціаліста з профпатології міста (області), завідуючого відділеннямпрофпатології міської (обласної) лікарні.

На кожного хворого клінікаминауково-дослідних інститутів, відділеннями професійних захворюваньлікувально-профілактичних закладів складається повідомлення за формою П-3.Протягом трьох діб після встановлення остаточного діагнозу повідомленнянадсилається роботодавцю або керівнику підприємства, шкідливі виробничі факторина якому призвели до виникнення професійного захворювання, відповідній установі(закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби талікувально-профілактичному закладу, які обслуговують це підприємство,відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду.

Роботодавець організовуєрозслідування кожного випадку виявлення професійного захворювання протягомдесяти робочих днів з моменту одержання повідомлення.

Розслідування випадку професійногозахворювання проводиться комісією у складі представників: відповідної установи(закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії);лікувально-профілактичного закладу; підприємства; профспілкової організації,членом якої є хворий; або уповноваженого трудового колективу з питань охоронипраці, якщо хворий не є членом профспілки; відповідного робочого органувиконавчої дирекції Фонду.

До розслідування в разі необхідностіможуть залучатися представники інших органів.

Роботодавець зобов'язаний податикомісії з розслідування дані лабораторних досліджень шкідливих факторіввиробничого процесу, необхідну документацію (технологічні регламенти, вимоги інормативи з безпеки праці тощо), забезпечити комісію приміщенням, транспортнимизасобами і засобами зв'язку, організувати друкування, розмноження і оформленняв необхідній кількості матеріалів розслідування.

Комісія з розслідування зобов'язана:

— скласти програму розслідуванняпричин професійного захворювання;

— розподілити функції між членамикомісії;

— розглянути питання про необхідністьзалучення до її роботи експертів;

— провести розслідування обставин тапричин професійного захворювання;

— скласти акт розслідування за формоюП-4, у якому зазначити заходи щодо запобігання розвиткові професійногозахворювання, забезпечення нормалізації умов праці, а також назвати осіб, якіне виконали відповідні вимоги (правила, гігієнічні регламенти).

Акт розслідування причин професійногозахворювання складається комісією з розслідування у шести примірниках протягомтрьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодавцем хворому,лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує це підприємство, робочомуоргану виконавчої дирекції Фонду та профспілковій організації, членом якої єхворий. Один примірник акта надсилається відповідній установі (закладу)державної санітарно-епідеміологічної служби для аналізу і контролю заздійсненням заходів.

Перший примірник акта розслідуваннязалишається на підприємстві, де зберігається протягом 45 років.

Роботодавець зобов'язаний уп'ятиденний термін після закінчення розслідування причин професійногозахворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодозапобігання професійним захворюванням, а також про притягнення довідповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил,що призвели до виникнення професійного захворювання.

Про здійснення запропонованихкомісією з розслідування заходів щодо запобігання професійним захворюваннямроботодавець письмово інформує відповідну установу (заклад) державноїсанітарно-епідеміологічної служби протягом терміну, зазначеного в акті.

У разі втрати працівникомпрацездатності внаслідок професійного захворювання роботодавець направляєпотерпілого на МСЕК для розгляду питання подальшої його працездатності.

Контроль за своєчасністю іоб'єктивністю розслідування професійних захворювань, їх документальнимоформленням, виконанням заходів щодо усунення причин здійснюють установи(заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби, Фонд, профспілки тауповноважені трудових колективів з питань охорони праці відповідно до їхкомпетенції.

Реєстрація та облік випадківпрофесійних захворювань ведеться в спеціальному журналі.

До цього журналу також вносяться даніщодо працездатності кожного працівника, в якого виявлено професійнезахворювання.

У разі виявлення у працівника кількохпрофесійних захворювань потерпілий реєструється в журналі один раз іззазначенням усіх його діагнозів.

Установи (заклади) державноїсанітарно-епідеміологічної служби на підставі актів розслідування випадківпрофесійних захворювань складають карти обліку професійних захворювань заформою П-5. Ці карти і записи на магнітних носіях зберігаються у відповіднійустанові (закладі) державної санітарно-епідеміологічної служби та в МОЗпротягом 45 років.

Розслідуваннята облік аварій

Про аварію свідок повинен негайноповідомити безпосереднього керівника робіт або іншу посадову особупідприємства, які в свою чергу зобов'язані повідомити роботодавця.

Роботодавець або особа, яка керуєвиробництвом під час зміни, зобов'язані діяти згідно з планом ліквідаціїаварії, вжити першочергових заходів щодо рятування потерпілих і надання їммедичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення межнебезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

На підприємстві згідно з вимогамизаконодавчих та інших нормативно-правових актів з питань захисту населення ітериторій від надзвичайних ситуацій та охорони праці повинні бути розроблені ізатверджені роботодавцем:

— план попередження надзвичайнихситуацій, у якому визначаються можливі аварії та інші надзвичайні ситуаціїтехногенного та природного характеру, прогнозуються наслідки, визначаютьсязаходи щодо їх ліквідації, терміни виконання, а також сили і засоби, що дляцього залучаються;

— план ліквідації аварій(надзвичайних ситуацій), у якому перелічуються всі можливі аварії та іншінадзвичайні ситуації, визначаються дії посадових осіб і працівниківпідприємства під час їх виникнення, обов'язки працівників професійнихаварійно-рятувальних служб або працівників інших підприємств, які залучаютьсядо ліквідації надзвичайних ситуацій.

Роботодавець або уповноважена нимособа зобов'язаний негайно повідомити про аварію територіальний органДержнаглядохоронпраці, орган, до сфери управління якого належить підприємство,відповідну місцеву держадміністрацію або виконавчий орган місцевогосамоврядування, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуруза місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разітравмування або загибелі працівників також відповідний робочий орган виконавчоїдирекції Фонду.

Розслідування аварій з нещаснимивипадками проводиться згідно вимог Положення про розслідування нещаснихвипадків.

Розслідування аварій без нещаснихвипадків проводиться комісіями з розслідування, що утворюються.

Головою комісії призначаєтьсяпредставник органу, до сфери управління якого належить підприємство, місцевогооргану виконавчої влади або представник органу державного нагляду за охороноюпраці чи МНС.

У ході розслідування комісія зрозслідування визначає характер аварії, з'ясовує обставини, що спричинили її,встановлює факти порушення вимог законодавства та нормативних актів з питаньохорони праці, цивільної оборони, правил експлуатації устаткування татехнологічних регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робітабо окремих вузлів, конструкцій, їх відповідність вимогам технічних і галузевихнормативних актів та проекту, встановлює осіб, що несуть відповідальність завиникнення аварії, намічає заходи щодо ліквідації її наслідків та запобіганняподібним аваріям.

Комісія з розслідування зобов'язанапротягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за формою Н-5.Шкода, заподіяна аварією, визначається з урахуванням втрат, зазначених удодатку Положення про розслідування.

Залежно від характеру аварії у разінеобхідності проведення додаткових досліджень або експертизи зазначений термінможе бути продовжений органом, який призначив комісію.

За результатами розслідування аваріїроботодавець видає наказ, яким відповідно до висновків комісії з розслідуваннязатверджує заходи щодо запобігання подібним аваріям і притягає довідповідальності працівників за порушення законодавства про охорону праці.

Технічне оформлення матеріаліврозслідування аварії проводить підприємство, де сталася аварія, яке вп'ятиденний термін після закінчення розслідування надсилає їх прокуратурі таорганам, представники яких брали участь у розслідуванні.

Перший примірник акта розслідуванняаварії, внаслідок якої не сталося нещасного випадку, зберігається напідприємстві до завершення термінів здійснення заходів, визначених комісією зрозслідування, але не менше двох років.

Роботодавець зобов'язанийпроаналізувати причини аварії та розробити заходи щодо запобігання подібнимаваріям у подальшому.

Державна статистична звітність щодоаварій затверджується Держкомстатом за поданням Держнаглядохоронпраці.

Письмову інформацію про здійсненнязаходів, запропонованих комісією з розслідування, роботодавець подаєорганізаціям, представники яких брали участь у розслідуванні, у терміни,зазначені в акті розслідування аварії.

Складкомісій, терміни та матеріали розслідування, акт розслідування

До складу комісії з розслідуваннявключаються:

- керівник(спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа (спеціаліст), на якуроботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці(голова цієї комісії),

-  керівникструктурного підрозділу або головний спеціаліст,

-  представникпрофспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноваженийтрудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членомпрофспілки,

-  іншіособи.

Керівник робіт, який безпосередньовідповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складукомісії з розслідування не включається.

У разі настання нещасного випадку з можливоюінвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представниквідповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

У разі виявлення гострогопрофесійного захворювання (отруєння) до складу комісії з розслідуваннявключається також спеціаліст відповідної установи (закладу) державноїсанітарно-епідеміологічної служби та відповідного робочого органу виконавчоїдирекції Фонду.

Потерпілий або його довірена особамає право брати участь в розслідуванні нещасного випадку.

У разі настання нещасного випадку зособою, яка забезпечує себе роботою самостійно, за умови добровільної сплатинею внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку навиробництві розслідування організує відповідний робочий орган виконавчоїдирекції Фонду. Головою комісії з розслідування призначається представниквідповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду, а до складу цієїкомісії включається потерпілий або його довірена особа, спеціаліст з охоронипраці відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевогосамоврядування, представник профспілкової організації, членом якої єпотерпілий.

Комісія з розслідування зобов'язанапротягом трьох діб:

— обстежити місце нещасного випадку,опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати поясненняпотерпілого, якщо це можливо;

— визначити відповідність умов ібезпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

— з'ясувати обставини і причини, щопризвели до нещасного випадку, визначити, пов'язаний чи не пов'язаний цейвипадок з виробництвом;

— визначити осіб, які допустилипорушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробити заходищодо запобігання подібним нещасним випадкам;

— скласти акт розслідування нещасноговипадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 або акт заформою НТ про потерпілого у шести примірниках і передати його на затвердженняроботодавцю;

— у випадках виникнення гострихпрофесійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складаєтьсятакож карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

До першого примірника актарозслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі — акт розслідуваннянещасного випадку) додаються акт за формою Н-1 або НТ, пояснення свідків,потерпілого, витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та іншідокументи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини,апаратура тощо), у разі необхідності також медичний висновок про наявність ворганізмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Нещасні випадки, про які складаютьсяакти за формою Н-1 або НТ, беруться на облік і реєструються роботодавцем успеціальному журналі.

Роботодавець повинен розглянути ізатвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування,а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, — протягом доби післяодержання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом трьох дібнадсилаються:

— потерпілому або його довіренійособі разом з актом розслідування нещасного випадку;

— керівникові цеху або іншогоструктурного підрозділу, дільниці, місця, де стався нещасний випадок, дляздійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;

— відповідному робочому органувиконавчої дирекції Фонду разом з копією акта розслідування нещасного випадку;

— відповідному територіальному органуДержнаглядохоронпраці;

— профспілковій організації, членомякої є потерпілий;

- керівникові(спеціалістові) служби охорони праці підприємства або посадовій особі(спеціалісту), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста зпитань охорони праці.

На вимогу потерпілого голова комісіїз розслідування зобов'язаний ознайомити потерпілого або його довірену особу зматеріалами розслідування нещасного випадку.

Копія акта за формою Н-1 надсилаєтьсяоргану, до сфери управління якого належить підприємство. У разі виявленнягострого професійного захворювання копія акта за формою Н-1 та карта облікугострого професійного захворювання за формою П-5 надсилається також довідповідної установи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Акти розслідування нещасного випадку,акти за формою Н-1 або НТ разом з матеріалами розслідування підлягаютьзберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був)потерпілий.

По закінченні періоду тимчасовоїнепрацездатності або у разі смерті потерпілого роботодавець, який бере на облікнещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формоюН-2 і в десятиденний термін надсилає його організаціям і посадовим особам, якимнадсилався акт за формою Н-1 або НТ. Повідомлення про наслідки нещасноговипадку обов'язково додається до акта за формою Н-1 або НТ і підлягаєзберіганню разом з ним.

Посадова особа Держнаглядохоронпрацімає право у разі необхідності із залученням представників відповідного робочогооргану виконавчої дирекції Фонду та профспілкової організації, членом якої єпотерпілий, проводити розслідування нещасного випадку (надходження скарги,незгода з висновками розслідування обставин та причин нещасного випадку або йогоприховання тощо) і видавати обов'язкові для виконання роботодавцем приписи заформою Н-9 щодо необхідності визнання нещасного випадку пов'язаним звиробництвом, складання або перегляду акта за формою Н-1 та взяття його наоблік.

Порядок проведення спеціальногорозслідування нещасного випадку

Спеціальне розслідування організовуєроботодавець (якщо постраждав сам роботодавець, — орган, до сфери управлінняякого належить підприємство, а у разі його відсутності — відповідна місцевадержадміністрація або виконавчий орган місцевого самоврядування). Розслідуванняпроводиться комісією із спеціального розслідування, яка призначається наказомкерівника територіального органу Держнаглядохоронпраці за погодженням зорганами, представники яких входять до складу цієї комісії.

До складу комісії із спеціальногорозслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за охороноюпраці (голова комісії), представник відповідного робочого органу виконавчоїдирекції Фонду, представники органу, до сфери управління якого належитьпідприємство, а у разі його відсутності — відповідної місцевоїдержадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування, роботодавця,профспілкової організації, членом якої є потерпілий, вищестоящогопрофспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охоронипраці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі розслідування випадківвиявлення гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліствідповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби.

Залежно від конкретних умов(кількості загиблих, характеру і можливих наслідків аварії тощо) до складукомісії із спеціального розслідування можуть бути включені спеціалістивідповідного органу з питань захисту населення і територій від надзвичайнихситуацій, представники органів охорони здоров'я та інших органів.

Спеціальне розслідування груповогонещасного випадку, під час якого загинуло 2 — 4 особи, проводиться комісією,яка призначається наказом керівника Держнаглядохоронпраці або його територіальногооргану, а випадку, під час якого загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10 ібільше осіб, проводиться комісією, яка призначається наказомДержнаглядохоронпраці, якщо з цього приводу не було прийнято спеціальногорішення Кабінету Міністрів України.

Спеціальне розслідування нещаснихвипадків проводиться протягом не більше 10 робочих днів. У разі необхідностівстановлений термін може бути продовжений органом, який призначиврозслідування.

За результатами розслідуванняскладається акт спеціального розслідування за формою Н-5, а також оформляютьсяінші матеріали, передбачені Положенням, у тому числі карта обліку професійногозахворювання (отруєння) на кожного потерпілого за формою П-5, якщо нещаснийвипадок пов'язаний з гострим професійним захворюванням (отруєнням).

Акт спеціального розслідуванняпідписується головою і всіма членами комісії із спеціального розслідування. Уразі незгоди із змістом акта член комісії у письмовій формі викладає своюокрему думку.

Акт за формою Н-1 або НТ на кожного потерпілогоскладається відповідно до акта спеціального розслідування у двох примірниках,підписується головою та членами комісії із спеціального розслідування ізатверджується роботодавцем протягом доби після одержання цих документів.

Для встановлення причин нещаснихвипадків і розроблення заходів щодо запобігання подібним випадкам комісія ізспеціального розслідування має право вимагати від роботодавця утворенняекспертної комісії із залученням до її роботи за рахунок підприємства експертів- спеціалістів науково-дослідних, проектно-конструкторських та іншихорганізацій, органів виконавчої влади та державного нагляду за охороною праці.

Медичні заклади, судово-медичнаекспертиза, органи прокуратури і внутрішніх справ та інші органи зобов'язанізгідно із законодавством безоплатно надавати на запит посадових осібДержнаглядохоронпраці або Фонду, які є членами комісії із спеціальногорозслідування, відповідні матеріали та висновки щодо нещасного випадку.

Під час розслідування роботодавецьзобов'язаний:

— зробити у разі необхідностіфотознімки місця нещасного випадку, пошкодженого об'єкта, устаткування,інструменту, а також надати технічну документацію та інші необхідні матеріали;

— надати транспортні засоби, засобизв'язку, службові приміщення для роботи комісії із спеціального розслідування,експертної комісії;

— організувати у разі розслідуваннявипадків виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) проведеннямедичного обстеження працівників відповідної дільниці підприємства;

— забезпечити проведення необхіднихлабораторних досліджень і випробувань, технічних розрахунків та інших робіт;

— організувати друкування,розмноження і оформлення в необхідній кількості матеріалів спеціальногорозслідування.

Роботодавець, працівником якого єпотерпілий, компенсує витрати, пов'язані з діяльністю комісії із спеціальногорозслідування та залучених до її роботи спеціалістів. Роботодавець уп'ятиденний термін з моменту підписання акта спеціального розслідуваннянещасного випадку чи одержання припису посадової особи Держнаглядохоронпраціщодо взяття на облік нещасного випадку зобов'язаний розглянути ці матеріали івидати наказ про здійснення запропонованих заходів щодо запобігання виникненнюподібних випадків, а також притягнути до відповідальності працівників, якідопустили порушення законодавства про охорону праці.

Перший примірник матеріаліврозслідування залишається на підприємстві. Потерпілому або членам його сім'ї,довіреній особі надсилається затверджений акт за формою Н-1 або НТ разом зкопією акта спеціального розслідування нещасного випадку.


Тема 2.4 — Основніфактори виробничого середовища, що визначають умови праці на виробництві.Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії

Основні фактори виробничогосередовища, що визначають та формують умови праці на виробництві.

Мікроклімат робочої зони.

Вплив шкідливих речовин на здоров'япрацюючих. Класифікація шкідливих домішок повітряного середовища за характеромдії на організм людини. Класи небезпечності речовин. Джерела забрудненняповітряного середовища шкідливими речовинами.

Значення виробничого освітлення длязабезпечення продуктивності і безпеки праці. Існуючи види та системиосвітлення.

Вібрації як негативний чинниквиробничого процесу. Класифікація вібрацій.

Визначення поняття “виробничий шум”,його основні параметри. Класифікація шумів.

Інфра- та ультразвук. Параметриінфра- та ультразвукових коливань. Джерела ультра- та інфразвукових коливань.

Література: осн. Л-5 (Розділ 2.).

Завдання на СРС: Вплив параметрівмікроклімату на теплообмін організму людини з навколишнім середовищем. Гострі іхронічні отруєння, професійні захворювання. Основні світлотехнічні величини іпоняття. Вплив вібрацій на організм людини, вібраційна хвороба. Дія на організмлюдини шуму, ультра- та інфразвуку.


Основніфактори виробничого середовища, що визначають та формують умови праці навиробництві.

МІКРОКЛІМАТ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

Мікроклімат виробничих приміщень — це умови внутрішнього середовищацих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Як факторвиробничого середовища, мікроклімат впливає на теплообмін організму людини зцим середовищем і, таким чином, визначає тепловий стан організму людини впроцесі праці.

Мікрокліматичні умови виробничих приміщеньхарактеризуються такими показниками:

· температураповітря (0С),

· відноснавологість повітря (%),

· швидкістьруху повітря (м/с),

· інтенсивністьтеплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м2) від поверхонь обладнання таактивних зон технологічних процесів (в ливарному виробництві, при зварюванні іт. ін.).

 При виконанні роботи в організмі людини відбуваютьсяпевні фізіологічні (біологічні) процеси інтенсивність яких залежить відзагальних затрат на виконання робіт і які супроводжуються тепловим ефектом ізавдяки яким підтримується функціонування організму. Частина цього тепла споживаєтьсясамим організмом, а надлишки тепла повинні відводитись в оточуюче організмсередовище.

Значення параметрів мікроклімату суттєво впливають насамопочуття та працездатність людини і, як наслідок цього, рівень травматизму. Триваладія високої температури повітря при одночасно підвищеної його вологостіприводить до збільшення температури тіла людини до 38-40 0С (гіпертермія), внаслідок чого здійснюється різноманітні фізіологічні порушення у організмі:зміни у обміні речовин, у серцево-судинної системи, зміни функцій внутрішніхорганів (печінки, шлунка, жовчного міхура, нірок), змінні у системі дихання,порушення центральної та периферичної нервових систем .

При підвищенні температури значного збільшуєтьсяпотовиділення, в наслідок чого здійснюється різке порушення водного обміну. Зпотом із організму виділяється значна кількість солей, головним образомхлористого натрію, калію, кальцію. Зростає вмісту у крові молочний кислоти,мочевини. Змінюються другі параметрі крові, в наслідок чого вона згущається. Вумовах високої температури збільшується частота пульсу (до 100 -180 поштовхів захвилину), збільшується артеріальний тиск. Перегрів тіла людини супроводжуєтьсяголовними болями, запамороченням, нудотою, загальною слабістю, часом могутьвиникати судоми та втрата свідомості. Негативна дія високої температуризбільшується при підвищеної вологості, тому що при цьому зніжує процесвипарювання поту, тобто погіршується тепловіддача від тіла людини. Зміни ворганізму при підвищеної температурі безумовно відображаються на працездатністьлюдини. Так, збільшення температури повітря виробничого середовища з 20 0С до350С приводить до зниження працездатності людини на 50-60%.

Суттєві фізіологічні зміни в організмі здійснюютьсятакож при холодовому впливу, яке приводить до переохолоджуванню організму(гіпотермія). Найбільш виражені реакції на низку температуру є звуження судинм’язів та шкіри. При цьому зніжується пульс, збільшується об’єм дихання іспоживання кисню. Тривала дія знижених температур приводить до появи такихзахворювань як радикуліт, невралгія, суглобного та м’язового ревматизму,інфекційних запалювань дихального тракту, алергії і та ін. Охолоджування температуритіла викликає порушення рефлекторних реакції, зниження тактильних і другихреакцій, утруднюються рухи. Це також може бути причиною збільшення виробничоготравматизму.

Недостатня вологість повітря (нижче 20%) приводять допідсихання слизових оболонок дихального тракту та очей, в наслідок чогозменшується їх захисна здатність протистояти мікробам.

Фізіологічна дія рухомого потоку повітря пов’язана ззмінами у температурному режиму організму, а також механічної дії (повітряномутиску), яка вивчена ще недостатня. Встановлено, що максимальна швидкістьповітря на робочих місцях не повинна перевищувати 2 м/с.

ШКІДЛИВІРЕЧОВИНИ

В даний час близько 60 тисяч хімічнихречовин знаходять застосування в діяльності людини. Серед інгредієнтівзабруднення повітряного середовища (шкідливі речовини) — тисячі хімічних сполуку вигляді аерозолів (твердих, рідких) чи газоподібному вигляді.

Шкідливими називаються речовини, щопри контакті з організмом можуть викликати захворювання чи відхилення віднормального стану здоров'я, що виявляються сучасними методами як у процесіконтакту з ними, так і у віддалений термін, в тому числі і в наступнихпоколіннях.

Склад і ступінь забруднення повітряногосередовища різними речовинами оцінюється по масі (мг) в одиниці об'єму повітря(м3 ) — концентрації (С, мг/м3). Крім одиниці виміру — мг/м3, можутьвикористовуватися — %, а також – млн-1 чи “ppm” (кількість часток речовини намільйон часток повітря).

По ступеню впливу на організмшкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки:

1- надзвичайно небезпечні, щомають ГДКрз — менш 0,1 мг/м3 у повітрі (смертельна концентрація в повітрі менш500мг/м3 );

2- високо небезпечні – ГДКрз — 0,1¸1,0мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 500-5000 мг/м3);

3- помірковано небезпечні — ГДКрз-0,1¸10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 5000¸50000 мг/м3);

4- мало небезпечні ГДКрз>10,0мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі > 50000 мг/м3).

У таблиці приведені значення граничнодопустимих концентрацій для деяких інгредієнтів, що знаходяться у виробничомуповітряному середовищі й в атмосфері населених пунктів.

Таблиця

Гранично допустимі концентрації забруднюючихречовин у робочій зоні і в атмосфері населених пунктів

Речовина

Назва (формула)

ГДКрз ,

мг/м3

ГДКмр,

мг/м3

ГДКсд,

мг/м3

Клас небезпеки Дія на людину Оксид вуглецю (СО) 20,0 3,0 1,0 4 Задушлива дія, порушення центральної нервової системи Двооксид азоту (NO2) 2,0 0,085 0,085 3 Порушення дихальних шляхів, набряк легенів, серцева слабість. Сірчистий ангідрид (SO2) 10,0 0,5 0,05 3 Дратівна дія слизистих, верхніх дихальних шляхів, імунна система, гастрит. Зважені речовини (неорганічний пил) 0,15 0,05 Захворювання дихальної системи Кадмій (Сd) 0,05 1 Канцероген* Свинець (Pb) 0,01 0,003 1 Уражається шлунково-кишковий тракт, печінка, нирки; змінюється склад крові і кісткового мозку; уражається головний мозок; викликає м'язову кволість Бензин 100,0 5,0 1,5 4 Наркотична дія (ураження центральної нервової системи) Бензпирен (С20Н12) 0,00015 0,1мкг/100 м3 1 Канцероген Марганець (Mn, Mn2) 0,05 1 Уражає центральну нервову систему, печінку, шлунок Фенол (С6Н6ПРО) 0,3 0,01 0,01 2 Потрібний захист шкіри, очей; алергійні дії

* Канцероген – речовина, що сприяє появізлоякісних новоутворень у різних органах.


Освітлення виробничих приміщень

Світло – один із суттєвих чинників виробничогосередовища, завдяки якому забезпечується зоровий зв’язок працівника з йогооточенням. Відомо, що біля 80% всієї інформації про навколишнє середовищенадходить до людини через очі – наш зоровий апарат. Правильно організованеосвітлення позитивно впливає на діяльність центральної нервової системи, знижуєенерговитрати організму на виконання певної роботи, що сприяє підвищеннюпрацездатності людини, продуктивності праці і якості продукції, зниженню виробничоготравматизму тощо. Так, наприклад, збільшення освітленості від 100 до 1000 люкспри напруженій зоровій роботі приводить до підвищення продуктивності праці на10-20%, зменшення браку на 20%, зниження кількості нещасних випадків на 30%.Вважають, що 5% травм можуть спричинюватись такою професійною хворобою якробоча міокопія (короткозорість).

Слід відмітити особливо важливу роль в життєдіяльностілюдини природного освітлення, його ультрафіолетової частини спектру. Природнеосвітлення стимулює біохімічні процеси в організмі, поліпшує обмін речовин,загартовує організм, йому властива протибактерицидна дія тощо. У зв’язку з цимпри недостатньому природному освітленні в умовах виробництва санітарно-гігієнічнінормативи вимагають у системі штучного освітлення застосовувати джерелаштучного світла з підвищеною складовою ультрафіолетового випромінювання –еритемні джерела світла.

Під час здійснення будь-якої трудової діяльностівтомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, щосупроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація,акомодація, конвергенція.

Адаптація – здатність окапристосовуватися до різної освітленості звуженням і розширенням зіниці в діапазоні2 — 8 мм .

Акомодація – пристосування ока до зрозумілого баченняпредметів, що знаходяться від нього на різній відстані, за рахунок зміникривизни кришталика.

Конвергенція – здатність ока при розгляданні близькихпредметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються напредметі.

Для створення оптимальних умовзорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а йкольорове оточення. Діючи на око, випромінювання, що мають різну довжину хвилі,викликають відчуття того або іншого кольору. Межі колірних смуг наступні:

Колір Довжина хвилі, нм  Фіолетовий  380-450  Синій  450-480  Зелений  510-550  Жовтий  575-585  Оранжевий  585-620  Червоний  620-780

Для ока людини найбільш відчутним є жовто-зелене випромінюванняіз довжиною хвилі 555 нм. Спектральний склад світла впливає на продуктивністьпраці та психічний стан людини. Так, якщо продуктивність людини при природномуосвітленні прийняти за 100%, то при червоному та оранжевому освітленні (довжинахвилі 600 …780нм ) вона становить лише 76%. При надмірний яскравості джерелсвітла та оточуючих предметів може відбутись засліплення робітника.Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметівпризводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідокцього, – до швидкого вломлення органів зору. Тому поверхні, що добреосвітлюються, краще фарбувати в кольори з коефіцієнтом відбивання 0,4 – 0,6, і,бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.


Види виробничого освітлення

Залежно від джерел світла освітлення може бутиприродним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світломнебосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла, та суміщеним,при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- абодвобічне), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє,здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях; комбіноване –поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальнім та комбінованим.Загальне освітлення передбачає розміщення світильників у верхній зоніприміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) для здійснювання загальне рівномірногоабо загального локалізованого освітлення (з урахуванням розтушування обладнаннята робочих місць). Місцеве освітлення створюється світильниками, щоконцентрують світловий потік безпосереднього на робочих місцях. Комбінованеосвітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосуватипри роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний абозмінний, в процесі роботи, напрямок світла. Одне місцеве освітлення увиробничих приміщеннях заборонене.

За функціональним призначенням штучне освітленняподіляється на робоче, чергове, аварійне, евакуаційне, охоронне.

Робоче освітлення створює необхідні умови длянормальної трудової діяльності людини.

Чергове освітлення – зніжений рівень освітлення, щопередбачається у неробочий час, при цьому використовують частину світильниківінших видів освітлення.

Аварійне освітлення вмикається при вимиканні робочогоосвітлення. Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерелаі повинні забезпечувати освітленість не менше 5 % величини робочого освітлення,але не менше 2 лк на робочих поверхнях виробничих приміщень і не менше 1 лк натериторії підприємства.

Евакуаційне освітлення вмикається для евакуації людейз приміщення під час виникнення небезпеки. Воно встановлюється у виробничихприміщеннях з кількістю працюючих більше 50, а також у приміщеннях громадськихта допоміжних будівель промислових підприємств, якщо в них одночасно можутьзнаходитися більше 100 чоловік. Евакуаційна освітленність у приміщеннях маєбути 0,5 лк, поза приміщенням ¾ 0,2 лк.

Охоронне освітлення передбачається вздовж границьтериторій, що охороняються, і має забезпечувати освітленість 0,5 лк.

Вібрації

Вібрація це механічні коливання пружних тіл абоколивальні рухи механічних систем. Для людини вібрація є видом механічноговпливу, якій має негативні наслідки для організму.

 Причиною появи вібрації є неврівноважені сили таударні процеси в діючих механізмах. Створення високопродуктивних потужних машині швидкісних транспортних засобів при одночасному зниженні їх матеріалоємностінеминуче призводить до збільшення інтенсивності і розширення спектрувібраційних та віброакустичних полів. Цьому сприяє також широке використання впромисловості і будівництві високоефективних механізмів вібраційної та віброударноїдії. Дія вібрації може приводити до трансформування внутрішньої структури іповерхневих шарів матеріалів, зміни умов тертя і зносу на контактних поверхняхдеталей машин, нагрівання конструкцій. Через вібрацію збільшуються динамічнінавантаження в елементах конструкцій, стиках і сполученнях, знижується несучаздатність деталей, ініціюються тріщини, виникає руйнування обладнання. Усе цеприводить до зниження строку служби устаткування, зростання імовірностіаварійних ситуацій і зростання економічних витрат. Вважають, що 80% аварії вмашинах і механізмах здійснюється в наслідок вібрації. Крім того, коливанняконструкцій часто є джерелом небажаного шуму. Захист від вібрації є складною ібагатоплановою в науково-технічному та важливою у соціально-економічномувідношеннях проблемою нашого суспільства.

Дія вібрації визначаєтьсяінтенсивністю коливань, їх спектральним складом, тривалістю впливу та напрямкомдії. Показниками інтенсивності є середньоквадратичні або амплітудні значеннявіброприскорення (а), віброшвидкості(v), вібро зміщення (x). Параметри x,v, a – взаємозалежні, і длясинусоїдальних вібрацій величинакожного з них може бути обчислена за значеннями іншого зі співвідношення:

a = v(2πf)= x(2πf)2

де 2πf – кругова частотавібрації, с-1.

Для оцінки рівнів вібраціївикористовується логарифмічна шкала децибел .

Логарифмічні рівні віброшвидкості(Lv) в дБ визначають за формулою:

/> 

де v — середньоквадратичне значеннявіброшвидкості, м/с, (v=/>,де vi – миттєві значення віброшвидкості заперіод осереднення Т );

vo — опорне значення віброшвидкості,що дорівнює 5 х 10-8 м/с (для локальної та загальної вібрацій).

Логарифмічні рівні віброприскорення(La) в дБ визначають за формулою:

/>/>/> 

де a — середнє квадратичне значеннявіброприскорення, м/с2;

aо — опорне значення віброприскорення,що дорівнює 3 х 10-4 м/с2 .

За способом передачі на тіло людинирозрізняють загальну та локальну (місцеву) вібрацію. Загальна вібрація та, щовикликає коливання всього організму, а місцева (локальна) — втягує в коливальнірухи лише окремі частини тіла (руки, ноги).

Локальна вібрація, що діє на руки людини,утворюється багатьма ручними машинами та механізованим інструментом, прикеруванні засобами транспорту та машинами, при будівельних та монтажних роботах.

Загальну вібрацію за джерелом виникненняподіляють на такі категорії:

Категорія 1 — транспортна вібрація,яка діє на людину на робочих місцях самохідних та причіпних машин, транспортнихзасобів під час руху по місцевості, агрофонах і дорогах (в тому числі при їхбудівництві). До джерел транспортної вібрації відносять, наприклад, тракторисільськогосподарські та промислові, самохідні сільськогосподарські машини;автомобілі вантажні (в тому числі тягачі, скрепери, грейдери, котки та ін.);снігоприбирачі, самохідний гірничошахтний рейковий транспорт.

Категорія 2 — транспортно-технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях машин зобмеженою рухливістю та таких, що рухаються тільки по спеціально підготовленимповерхням виробничих приміщень, промислових майданчиків та гірничих виробок. Доджерел транспортно-технологічної вібрації відносять, наприклад, екскаватори (втому числі роторні), крани промислові та будівельні, машини для завантаженнямартенівських печей (завалочні), гірничі комбайни, самохідні бурильні каретки,шляхові машини, бетоноукладачі, транспорт виробничих приміщень.

Категорія 3 — технологічна вібрація,яка діє на людину на робочих місцях стаціонарних машин чи передається на робочімісця, які не мають джерел вібрації. До джерел технологічної вібраціївідносяться, наприклад, верстати та метало-деревообробне,пресувально-ковальське обладнання, ливарні машини, електричні машини, окремістаціонарні електричні установки, насосні агрегати та вентилятори, обладнаннядля буріння свердловин, бурові верстати, машини для тваринництва, очищення тасортування зерна (у тому числі сушарні), обладнання промисловості будматеріалів(крім бетоноукладачів), установки хімічної та нафтохімічної промисловості і т.ін.

Загальну технологічну вібрацію замісцем дії поділяють на такі типи:

а) на постійних робочих місцяхвиробничих приміщень підприємств;

б) на робочих місцях складів,їдалень, побутових, чергових та інших виробничих приміщень, де немає джерелвібрації;

в) на робочих місцях заводоуправлінь,конструкторських бюро, лабораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів,медпунктів, конторських приміщень, робочих кімнат та інших приміщень дляпрацівників розумової праці.

За джерелом виникнення локальнувібрацію поділяють на таку, що передається від:

— ручних машин або ручного механізованого інструменту,органів керування машинами та устаткуванням;

— ручних інструментів без двигунів(наприклад, рихтувальні молотки) та деталей, які оброблюються.

За часовими характеристиками загальніта локальні вібрації поділяють на:

— постійні, для яких величина віброприскоренняабо віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

— непостійні, для яких величинавіброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ ібільше) за робочу зміну.

 За напрямком дії загальну талокальну вібрації характеризують з урахуванням осей ортогональної системикоординат X, Y, Z.

Напрями координатних осей при діїзагальної (а) та локальної(б) вібрації

Характер вібрації, діючої на людинувід машин і об’єктів представлений у таблиці.


Таблиця

 Характер вібрації, збуджуваної машинами Машини (об'єкти) Характер вібрації Автомобілі, літаки, судна Випадкова широкосмугова Будівельні машини, трактори, комбайни, трамваї, залізничний транспорт Випадкова вузькосмугова Металообробні верстати, компресори, текстильні машини, двигуни внутрішнього згоряння, електродвигуни Детермінована полігармонійна Бурові машини, підіймальні крани, відбійні молотки, землерийні машини Випадкова і детермінована полі- гармонійна ВИРОБНИЧИЙ шум

Шум це будь-який небажаний звук, якій наносить шкоду здоров’юлюдини, знижує його працездатність, а також може сприяти отриманню травми внаслідок зниження сприйняття попереджувальних сигналів. З фізичної точки зору — це хвильові коливання пружного середовища, що поширюються з певної швидкістю вгазоподібній, рідкій або твердій фазі.

Звукові хвилі виникають при порушенні стаціонарного станусередовища в наслідок впливу на них сили збудження и поширюючись у ньомуутворюють звукове поле. Джерелами цих порушень бути механічні коливання конструкційабо їх частин, нестаціонарні явища в газоподібних або рідких середовищах

Основними характеристиками таких коливань служить амплітуда звуковоготиску(р, Па), частота (f, Гц). Звуковий тиск – це різниця між миттєвим значенням повноготиску у середовищі при наявності звуку та середнім тиском в цьому середовищіпри відсутності звуку. Поширення звукового полю супроводжується переносоменергії, яка може бути визначена інтенсивністю звуку J(Вт/м2 ).Увільному звуковому полі інтенсивність звуку і звуковий тиск зв’язати між собоюспіввідношенням

J =p2 /ρ·C,

де J –інтенсивність звуку, Вт/м2

p- звуковий тиск,Па,

ρ-щільність середовища, кг/м3

С – швидкість звукової хвилі в даному середовищі, м/с.

За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони:інфразвукові з частотою коливань менше 20 Гц, звукові (ті, що ми чуємо) ¾ від 20 Гц до 20 кГц та ультразвукові ¾ більше 20 кГц. Швидкість поширення звукової хвилі C ( м/с) залежитьвід властивостей середовища і насамперед від його щільності. Так, в повітрі принормальних атмосферних умовах C~344 м/с; швидкість звукової хвилі в воді ~1500 м/с, уметалах ~ 3000-6000 м/с.

Людина сприймає звуки в широкому діапазоні інтенсивності (віднижнього порога чутності до верхнього –больового порога ). Але звуки різнихчастот сприймаються неоднаково. Найбільша чутність звуку людиною відбувається удіапазоні 800-4000 Гц. Найменша – в діапазоні 20-100 Гц.

Залежність рівнязвукового тиску, що сприяється людиною від частоти звуку (криві рівноїгучності)

В зв’язку з тим, що слухове сприйняття пропорційне логарифмукількості звукової енергії були використані логарифмічні значення – рівнізвукової інтенсивності (Li) та звуковоготиску(Lp), які виражаютьсяу децибелах (дБ). Рівень інтенсивності та рівень тиску звука виражаютьсяформулами:

Li = 101g J /J0, дБ;

Lр = 201g р /р0,дБ;

де J0,- значення інтенсивностіна нижньому порозі чутності його людиною при

частоті 1000 Гц, J0 = 10-12 Вт/м2 ;

р0 — порогові значення нанижнього порозі чутності звукового тиску людиною на частоті

1000 Гц, р0 =2*10-5 Па.

На порозі больового відчуття (верхнього порога) на частоті1000 гц значення інтенсивності Jп=102Вт/м2, а звукового тиску рп=2·10 Па.

Спектр шуму ¾ залежність рівнів інтенсивності від частоти. Розрізняютьспектри суцільні (широкосмугові), у яких спектральні складові розташовані пошкалі частот безперервно, і дискретні (тональні), коли спектральні складовірозділені ділянками нульової інтенсивності. На практиці спектральнухарактеристику шуму звичайно визначають як сукупність рівнів звукового тиску(інтенсивності) у частотних октавних смугах. Ширина таких смуг відповідаєспіввідношенню fв /fн =2, де fв- верхня частота смуги, fн – нижня частота смуги. Кожну смугу визначають за ії середньо геометричної частоті fср=/>fв *fн.Оскількисприйняття звуку людиною різниця за частотою, для вимірів шуму, що відповідаєйого суб’єктивному сприйняттю вводять поняття коректованого рівня звуковоготиску. Корекція здійснюється за допомогою поправок, які додаються у частотнихсмугах. Стандартні значення корекції в частотних смугах наведені у таблиці.Значення загального рівня шуму з урахуванням вказаної корекції по частотнимсмугам називають рівнем звука ( дБА)

Таблиця. Стандартні значення корекції рівнів звукового тискуу частотних смугах.

Середньо геометричні частоти октавних смуг, Гц 31,5 63 125 250 500 1000 2000 4000 8000 Корекція, дБ -42 -26,3 -16,1 -8,6 -3,2 1,2 1,0 -1,1

За часовими характеристиками шуми поділяють на постійні інепостійні. Постійними вважають шуми, у яких рівень звуку протягом робочого днязмінюється не більше ніж на 5 дБА. Непостійні шуми поділяються на переривчасті,з коливанням у часі, та імпульсні. При переривчастому шумі рівень звуку можерізко падати до фонового рівня, а довжина інтервалів, коли рівень залишаєтьсяпостійним і перевищує фоновий рівень, досягає 1 с та більше. При шумі зколиваннями у часі рівень звуку безперервно змінюється у часі. До імпульснихвідносять шуми у вигляді окремих звукових сигналів тривалістю менше 1 с кожний,що сприймаються людським вухом як окремі удари.

Джерело шуму характеризують звуковою потужністю W(Вт), під якоюрозуміють кількість енергії у ватах, яка випромінюється цим джерелом у виглядізвуку в одиницю часу.

Рівень звукової потужності(дБ) джерела визначають заформулою:

Lw = 10 lg W/W0 ,

де W0 ¾ порогові значення звукової потужності, яке дорівнює 10-12Вт.

В випадку, коли джерело випромінює звукову енергію в усісторони рівномірно, середня інтенсивність звуку в будь-якій точці простору будедорівнювати:

Jср = W/4×p×r2 ,

де r ¾ відстань від центра джерела до поверхні сфери, що віддаленана таку достатньо велику відстань, щоб джерело можна було вважати точковим.

Якщо випромінювання відбувається не в сферу, а в обмеженийпростір, вводиться кут випромінювання W, який вимірюється в стерадіанах. Тоді

Jср = W/W×r2

Якщо джерело шуму являє собою пристрой, розташований наповерхні землі, то W=2p, у двогранному куті W=p, у тригранному W=p/2.

Фактором направленості джерела називають відношенняінтенсивності звуку, який випромінюється в даному напрямі, до середньої інтенсивності

Ф = J/Jср

Шумові характеристики обов’язково встановлюють в стандартахабо технічних умовах на машини і вказують у їх паспортах. Значення шумовиххарактеристик встановлюють, виходячи з вимог забезпечення на робочих місцях,житловій території і в будинках допустимих рівнів шуму.

Розрахунок очікуваної шумової характеристики є необхідноюскладовою частиною конструювання машини або транспортного засобу.

УЛЬТРА ТА ІНФРАЗВУК

Ультразвук широко застосовують в техніці для диспергуваннярідин, очищення частин, зварювання пластмас, дефектоскопії металів, очищеннягазів від шкідливих домішок тощо.

У техніці застосовують звукові хвилі частотою вище 11,2 кГц,тобто захоплюється частина діапазону відчутних для людини звуків. На організмлюдини ультразвук впливає, головним чином, при безпосередньому контакті, атакож через повітря. При дотриманні заходів безпеки робота з ультразвуком настані здоров’я не позначається.

Коливання та звук інфразвукових частот широко розповсюджені всучасному виробництві й на транспорті. Вони утворюються під час роботикомпресорів, двигунів внутрішнього згоряння, великих вентиляторів, руху локомотивівта автомобілів. Інфразвук є одним з несприятливих факторів виробничогосередовища, і при високих рівнях звукового тиску (більше 110-120 дБ)спостерігається шкідливий вплив його на організм людини.


Лекція 3. Тема 2.4(Продовження ) — Основні фактори виробничого середовища, що визначають умовипраці на виробництві. Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії

Класифікація та джерела електричних імагнітних полів та електромагнітних випромінювань промислової частоти і радіочастотногодіапазону.

Класифікація та джерела ультрафіолетовогота інфрачервоного випромінювань.

Лазерне випромінювання, небезпечні ішкідливі фактори, що супроводжують роботу лазерів. Класифікація лазерів заступенями небезпечності лазерного випромінювання.

Джерела іонізуючих випромінювань навиробництві.

Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії.

Література: осн. Л-5 (Розділ 2.).

Завдання на СРС: Особливості впливу електричних і магнітнихполів та електромагнітних випромінювань на людину. Небезпека дії іонізуючихвипромінювань. Особливості впливу на організм людини інфрачервоного,ультрафіолетового та лазерного випромінювань.

ЕЛЕКТРИЧНІ І МАГНІТНІПОЛЯ ТА ЕЛЕКТРОМАГНІТНІ ВИПРОМІНЮВАННЯ ПРОМИСЛОВОЇ ЧАСТОТИ І РАДІОЧАСТОТНОГОДІАПАЗОНУ

Електромагнітна сфера нашої планетивизначається, в основному, електричним (Е=120-150 В/м) і магнітним (Н=24-40А/м) полями Землі, атмосферним електричним радіовипромінюванням Сонця ігалактик, а також полями штучних джерел. Діапазон природних і штучних полівдуже широкий: починаючи від постійних магнітних і електростатичних полів ікінчаючи ренгенівським і гамма-випромінюванням частотою 3*1021 Гц і вище.Кожний з діапазонів електромагнітних випромінювань по-різному впливає нарозвиток живого організму. У відмінність від світлового, інфрачервоного йультрафіолетового випромінювань ще не знайдено відповідних рецепторів для ЕМВінших діапазонів. Маються деякі факти про безпосереднє сприйняття клітинамимозку ЕМВ радіочастотного діапазону, про вплив низькочастотних ЕМВ на функціїголовного мозку, які вимагають додаткового підтвердження.

Джерелами електромагнітних випромінювань радіочастот єпотужні радіостанції, генератори надвисоких частот, установки індукційного ідіелектричного нагрівання, радари, вимірювальні і контролюючі пристрої,дослідницькі установки, високочастотні прилади і пристрої в медицині та побуті.

Джерелом електростатичного поля й електромагнітнихвипромінювань у широкому діапазоні частот (понад — та інфранизькочастотному,радіочастотному, інфрачервоному, видимому, ультрафіолетовому, рентгенівському)є персональні електронно-обчислювальні машини (ПЕОМ і відеодисплейні термінали(ВДТ) на електронно-променевих трубках, які використовуються як у промисловостіта наукових дослідженнях, так і в побуті. Небезпеку для користувачів являєелектромагнітне випромінювання монітора в діапазоні частот 20 Гц-300 МГц істатичний електричний заряд на екрані.

Джерелами електромагнітних полів промислової частоти єбудь-які електроустановки і струмопроводи промислової частоти. Чим більшеструм, що протікає в них, тим вище інтенсивність полів.

ІЧ ВИПРОМІНЮВАННЯ

Інфрачервоне випромінювання (теплове)виникає скрізь, де температура вище абсолютного нуля, і є функцією тепловогостану джерела випромінювання. Більшість виробничих процесів супроводжуєтьсявиділенням тепла, тепло виділяється виробничим устаткуванням і матеріалами.Нагріті тіла віддають своє тепло менш нагрітим трьома способами:теплопровідністю, тепловипромінюванням, конвекцією. Дослідження показують, щоблизько 60% тепла, що втрачається, приходиться на частку тепловипромінювання.Промениста енергія, проходячи простір від нагрітого тіла до менш нагрітого,переходить у теплову енергію в поверхневих шарах тіла, що опромінюється. Урезультаті поглинання випромінюваної енергії підвищується температура тілалюдини, конструкцій приміщень, устаткування, що в значній мірі впливає наметеорологічні параметри (приводить до підвищення температури повітря вприміщенні).

Джерела ІЧ випромінювання поділяютьсяна природні (природна радіація сонця, неба) і штучні — будь-які поверхні,температура яких вища порівняно з поверхнями, що опромінюються. Для людини цевсе поверхні t° > 36-37°C.

По фізичній природі ІЧ випромінюванняявояє собою потік матеріальних часток, яким притаманні квантові і хвильовівластивості. ІЧ випромінювання охоплює область спектра з довжиною хвилі0.78...540 мкм. Енергія кванта лежить у межах 0.0125...1.25 еВ.

За законом Стефана-Больцманаінтегральна щільність випромінювання, Вт/м2, абсолютно чорного тіла пропорційначетвертому степеню його абсолютної температури

/>,

де С0=5.67Вт/м2;        

Т — абсолютна температура тіла.

Щільність випромінювання різнихматеріалів описується рівнянням:

/>,

де E — ступінь чорності матеріалу.


Ступінь чорності матеріалів

Таблиця

Матеріал t0С E Алюміній 225 — 575 0.039 — 0.057 Сталь луджена 25 0.043 — 0.064 Азбестовий картон 24 0.96 Цегла червона 20 0.93

Випромінювальною здатністю чиспектральною щільністю енергетичної світимості тіла називають величину Ew,чисельно рівну поверхневій щільності потужності теплового випромінювання тіла вінтервалі частот одиничної ширини (спектральна характеристика тепловоговипромінювання)

Ew=dw/dv, Дж/м2.

Випромінювальною здатністю тіла внапрямку нормалі

/>.

Щільність променистого потоку qr навідстані r від теплового джерела обернено пропорційна квадрату відстані

qr= q1/r2 = (0.91S(T1 /100)4 — (T2/100)4)/ r2,

де q1 — щільність променистого потокуна відстані одиниці довжини від випромінювача;

S — площа випромінюваної поверхні;

T1 — температура випромінюючої поверхні, К;

T2 — температура сприймаючої поверхні, К.

На практиці випромінювання єінтегральним, тому що тіла випромінюють одночасно різні довжини хвиль. Однакмаксимум випромінювання завжди відповідає хвилям визначеної довжини. В мірузбільшення температури тіла довжина хвилі зменшується. Між T і l виконується співвідношенняВина:

lмакс * Т = b,

де b = 0.002898 м*град.

Спектр теплового випромінюваннятвердих і рідких тіл суцільний і характеризується діапазоном довжин хвильвипромінювання і довжиною хвиль lmax, що відповідає максимуму інтенсивностівипромінювання. Гази, що мають не менше трьох атомів у молекулі (вуглекислийгаз, водяна пара та ін.), мають випромінюючу і поглинаючу здатність, а спектрвипромінювання їх носить смугастий характер.

УЛЬТРАФІОЛЕТОВЕВИПРМІНЮВАННЯ (УФВ)

Ультрафіолетові промені велектромагнітному спектрі розташовуються між тепловою і проникаючою радіацією іносять риси як тієї, так і іншої. Довжина хвилі 390-6 нм з енергією кванта3,56-123 еВ. За способом генерації вони відносяться до теплової частинивипромінювання, а по дії на поглинаючі тіла — ближче підходять до проникаючійрадіації, хоча викликають також і тепловий ефект. Іонізуюча радіація при дії налюдину викликає іонізацію, а УФВ викликають цю дію в меншій мірі. Енергіяїхнього кванта достатня для порушення атома. Енергія хімічного зв'язку, щоутримує атоми в молекулі будь-якої хімічної сполуки, що входить до складуорганізму, не перевищує 4 еВ. Фотони з енергією 12-15 еВ здатні викликатиіонізацію води, атомів водню, азоту, вуглецю. Виходячи з того, що вода іперераховані атоми складають основу живої тканини, випромінювання з енергією 12еВ можна розглядати як нижню межу для високоорганізованих біологічних систем.Особливістю УФВ є їх висока сорбційність — їх поглинає більшість тіл.

Спектр УФВ має велику довжину івикликає різні дії. Він розбитий на наступні області: УФА (390-315 нм, ГДР®10 Вт/м2), УФВ (315-280 нм,ГДР®10-2Вт/м2), УФС (280-6 нм, ГДР®10-3 Вт/м2). Температурні випромінювачі починають створюватиУФВ при температурі 19000 С.

УФВ виникає при роботі радіоламп,ртутних випрямлячів, експлуатації ОКГ, при обслуговуванні ртутно-кварцовихламп, при зварювальних роботах.

Інтенсивність УФВ і його спектральнийсклад на робочому місці залежить від температури нагрівача, наявності газів(озону), пилу і відстані від робочого місця до джерела випромінювання. Пил,газ, дим поглинають УФВ і змінюють його спектральну характеристику. Повітряпрактично не прозоре для l < 185 нм через поглинання УФВ киснем. У зв'язку зтим, що УФВ розсіюються і поглинаються в запиленому середовищі й у газах,розрахувати рівні УФ випромінювання на визначеній відстані від джерела складноі їх тільки вимірюють.

УФ радіація викликає зміну складувиробничої атмосфери. Утворюються озон, оксиди азоту, перекис водню,відбувається іонізація повітря. Хімічна й іонізуюча дія УФВ обумовлює утворенняв атмосфері ядер конденсації, на яких розсіюється світло й освітленість робочихмісць знижується, утворяться тумани.

ЛАЗЕРНЕВИПРОМІНЮВАННЯ

В даний час лазерна техніка знаходитьдуже широке застосування. Зараз нараховується більше 200 галузей застосуванняОКГ. Вони використовуються в дальнометрії, системах передачі інформації,телебаченні, спектроскопії, в електронній та обчислювальній техніці, призабезпеченні термоядерних процесів, біології, медицині, у металообробці,металургії, при обробці твердих і надтвердих матеріалів, при зварювальнихроботах і ін. Мала кутова розбіжність ЛВ дозволяє здійснити його фокусування наплощах малих розмірів (порівняних з довжиною хвилі) і одержувати щільністьпотужності світлового потоку, достатнью для інтенсивного розігрівання івипаровування матеріалів (щільність потужності випромінювання досягає 1011-1014Вт/см2). Висока локальність нагрівання і відсутність механічних дій дозволяєвикористовувати лазери при збиранні мікросхем (зварювання металевих виводів інапівпровідникових матеріалів). За допомогою лазерного променю здійснюютьпроплав багатошарових матеріалів. Використовують ОКГ для приєднання резисторів,конденсаторів, виготовлення друкованих схем. Широко використовують ОКГ дляодержання мікроотворів у надтвердих матеріалах.

Розширене застосування лазернихустановок у різних галузях діяльності людини сприяє залученню великої кількостіпрацівників для їх обслуговування. Поряд з унікальними властивостями(спрямованість і величезна щільність енергії в промені) і перевагами передіншим устаткуванням лазерні установки створюють певну небезпеку для здоров'яобслуговуючого персоналу.

Принцип дії лазерного випромінюваннязаснований на використанні змушеного (стимульованого) електромагнітноговипромінювання, одержуваного від робочої речовини в результаті порушення йогоатомів електромагнітною енергією зовнішнього джерела. Стимульованевипромінювання має такі якості:

1 — когерентність (сталість різниціфаз між коливаннями і монохроматичність — практично ширина смуги випромінювання2 Гц);

2 — мала розбіжність променя(22" — теоретична, 2' — практична);

3 — висока щільність потужності (1014Вт/см2).

У залежності від характеру робочоїречовини розрізняють ОКГ: твірдотільні (робоча речовина — рубін, стекло знеодимом, пластмаси); напівпровідникові (Zn0, CaSe, Te, Pb і ін.); рідинні (зрідко земельними активаторами, органічними барвниками); газові (He-Ne, Ar, Xe,CO2 і ін.).

По режиму роботи лазерипідрозділяються на безупинної дії й імпульсні. Зараз отримане лазерневипромінювання в діапазоні від 0.6 мм (субміліметрові) до 1 мкм, що входить вУФ область (ІЧ, видимий, УФ). Уже з'явилися повідомлення про створення лазеріву діапазоні рентгенівського (6 нм — 0.01 нм) і ведуться роботи зі створеннялазерів в області гамма-випромінювання (0.01 — 0.0005 нм). Лазерневипромінювання в цих діапазонах крім монохроматичності, когерентності, гостроїспрямованості і високої щільності потужності буде мати і високу проникаючуздатність. Як ми вже говорили, лазерне випромінювання може бути сконцентрованиму вузько спрямованому промені з великою щільністю потужності. Щільністьпотужності в промені лазера досягає великих величин внаслідок додавання енергіїбезлічі когерентних променів окремих атомів, що приходять в обрану точкупростору в однаковій фазі.

Щільність потужності лазерноговипромінювання на малій площині об'єкта визначається формулою:

/>,

де Р — вихідна потужністьвипромінювання лазера;

D — діаметр об'єкта оптичної системи;

l — довжина хвилі;

f — фокусна відстань оптичної системи.

Наприклад: Р=1 МВт, l=0.69 мкм, D/f=1.2, тоді Ps=3×1014 Вт/см2. Для порівняннящільність потужності випромінювання на поверхні Сонця 108 Вт/×см2.

Лазерне випромінювання з високоющільністю потужності супроводжується високою напруженістю електричного полю:

/>,

де m — магнітна проникність середовища(для повітря />Гн/м) ;

e — діелектрична проникністьсередовища (для повітря />Ф/м).

Значення електричної напруженості увакуумі при Р=1 МВт складає 2.74×106 В/м.

Випромінювання лазера з величезноющільністю потужності руйнує і випаровує матеріали. Одночасно в області падіннялазерного випромінювання на поверхню матеріалу в ньому створюється світловийтиск сотні тисяч мега паскалей (мільйони атмосфер) (лазерний промінь — потікфотонів, кожний з який має енергію й імпульс сили) до 106 МПа. При цьому виникаєтемпература до декількох мільйонів градусів К. При фокусуванні лазерногопроменя в газі відбувається утворення високотемпературної плазми, що є джереломлегкого рентгенівського випромінювання (1 нм).

При проходженні променю черезнеоднорідне середовище (повітря, деяке середовище) відбувається розбіжність іблукання тобто відбивання променя. Відрізняють дзеркальне і дифузне відбиваннялазерного променя.

При оцінці дифузійного відображеннявипромінювання слід враховувати геометричні розміри поверхні, що відбиває,(крапковий чи протяжний).

Щільність енергії для прямоговипромінювання визначається формулою

/>,

де I0 — вихідна енергія ОКГ (Вт) Дж;

j — кут розбіжностівипромінювання;

r — відстань ЭКГ до розрахунковоїточки;

s — коефіцієнт ослабленнявипромінювання ОКГ повітряним середовищем (залежить від дальності видимості) s=3.9/V, V — видимість.

В умовах відбитого випромінюваннящільність енергії в заданій точці можна визначити по формулі:

/>,

де In — енергія, що падає на відбитуповерхню, Дж;

К — коефіцієнт відображення поверхні;

b — кут між нормаллю доповерхні і напрямком візування;

К1 — коефіцієнт, що враховує розміриплями (наприклад, якщо R>30r (радіусів плям), то К1=1 (точкове джерело).

Іонізуючівипромінювання

Швидкий розвиток ядерної енергетики і широке впровадженняджерел іонізуючих випромінювань у різних областях науки, техніки і народногогосподарства створили потенційну погрозу радіаційної небезпеки для людини ізабруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами. Слід мати наувазі, що в основному людина підвергається іонізуючим опромінюванням природногопоходження (космічного та земного). На частку земного опромінювання припадає5/6 природного опромінювання, в основному в наслідок дії радіоактивнихнуклідів, що попадають в організм з їжею, водою та повітрям. Радіоактивніізотопи міститися у гірничих породах (калій-40, уран-238, торій- 232 та ін.),які широко використовуються в будівництві та інших галузях господарства. Останнідосліджування показали, що значна частка природного опромінювання припадає нагаз радон, якій утворюється при розпаду урану та торию і виділяється з породи,при розпилу води та спалюваній газу. В закритих приміщеннях концентрація радонуможе досягати кількох тисяч Бк/м3. Додаткове опромінювання людина долучає зарахунок викидів твердих часток, які вміщують радіоактивні сполуки приспалюванні вугілля і мазуту. Середи штучних джерел іонізуючого опромінюванняважливим для сучасної людини є медичні дослідження та радіотерапія. Так, прирентгенографії зубів доза опромінювання у черепі може досягати 60 – 130 мкЗв.Середнє мирової рівень додаткової дози від медичних процедур дорівнюється0,4мЗв на рік, що складає 20% від фонового опромінювання. Тому питання захистувід іонізуючих випромінювань (чи радіаційна безпека) перетворюються в одну знайважливіших проблем.

Радіоактивність — мимовільне перетворення (розпад) атомнихядер деяких хімічних елементів (урану, торію, радію, та ін.), що приводить дозміни їхнього атомного номера і масового числа. Такі елементи називаютьсярадіоактивними,

Радіоактивні речовини розпадаються зі строго визначеноюшвидкістю, вимірюваної періодом напіврозпаду, тобто тимчасовий, протягом якогорозпадається половина всіх атомів. Радіоактивний розпад не може бути зупиненийчи прискорений яким-небудь способом.

У результаті радіоактивних перетворень можуть виникати різнічастки з різною енергією a,b, n, фотони (g,R).

Альфа-випромінювання— потік позитивно заряджених часток (ядератомів гелію), що відтворюються при розпаду ядер або при ядерних реакціях. Вонимають велику іонізуючу дію, але малу проникаючу здатність.

Бета-випромінювання — потік негативно заряджених часток(електронів) або позитивних (позитронів), що відтворюються при розпаді ядер абонестабільних часток. Пробіг b- часток в повітрі складає приблизно 3,8м/МєВ. Іонізуючаздатність b-часток на два порядки нижче α – часток.

Гамма випромінювання являють собою короткохвильовеелектромагнітне випромінювання (фотонне випромінювання). Воно відтворюються призмінах енергетичного стану атомних ядер, а також при ядерних утвореннях.

Рентгенівське випромінювання також є електромагнітне(фотонне) випромінювання, яке відбувається при змінах енергетичного стануелектронів атома, або при зменшенні кінетичної енергії заряджених часток(гальмове випромінювання). Гамма та рентгенівські випромінювання мають невеликуіонізуючу дію, але дуже велику проникаючу здатність.

Основні характеристики іонізуючих випромінювань

Вид випромінювань Фізична природа Швид-кість розповсюдження Енергія випромінювань Глибина проникнення Іонізуюча здібність, пар іонів на 1 мм в повітрі Повіт-ря

Біологіч-на

 тканина

Альфа (α) Ядра гелію Не+ 20000 км/с 3-10 МэВ 2,5-11 см

30-130

мкм

1000 –3000 Бета (β) Електроні, позитроні 290000 км/с 0,0005-8 МэВ 0,002-34 м 0,003-41,3 мм 30-50 Протони(ρ) Ядра водню Н+ 200000 км/с 1-15 МэВ 2,3 –238 см 23 – 2380 мкм 900- 6300 Гамма (γ) Фотонне, ЕМВ (довжина хвилі 0,01-0,0005 нм)

300000

км/с

0,01-10 МэВ 4,6-0,014* 4,9-0,015* 2-4 Рентгенів-ське (R) Фотонне, ЕМВ (довжина хвилі 6-0,01 нм) 300000 км/с 0,001-1 МэВ 50 – 0,028* 52 – 0,03* 1-2

* — коефіцієнт ослаблення енергії фотонів (масовий коефіцієнтпередачі енергії ).

Іонізуючі випромінювання мають ряд загальних властивостей,два з який — здатність, проникати через матеріали різної товщини й іонізуватиповітря і живі клітки організму.

Іонізуючі випромінювання, проходячи через різні речовини,взаємодіють з їхніми атомами і молекулами. Така взаємодія приводить допорушення атомів і вириванню окремих електронів з електронних оболонокнейтрального атома. У результаті атом, позбавлений одного чи декількохелектронів, перетворюється в позитивно заряджений іон — відбувається іонізація.Електрони, що втратили в результаті багаторазових зіткнень свою енергію,залишаються вільними чи приєднуються, до якого-небудь нейтрального атома,утворити негативно заряджені іони. Таким чином, енергія випромінювання припроходженні через речовину витрачається в основному на іонізацію середовища.Число пар іонів, створюваних іонізуючим випромінюванням у речовині на одиницішляху пробігу, називається питомою іонізацією, а середня енергія, затрачуванаіонізуючим випромінюванням на утворення одні пари іонів, — середньою роботоюіонізації.

В міру просування у середовище заряджена частка утрачає своюенергію. Відстань, пройдена часткою від місця утворення до місця втрати неюнадлишкової енергії, називається довжиною пробігу.

Мимовільний розпад радіоактивних ядер супроводжуєтьсяіонізуючим випромінюванням. Кожен радіонуклід (радіоізотоп) розпадається зісвоєю швидкістю.

Як відомо, ця швидкість розпаду А пропорційна числу ядеррадіонукліда

А=lN,

де N-число ядер радіонукліда; l- постійна розпаду, що характеризує імовірність розпаду заодиницю часу (частка загального числа атомів ізотопу, що розпадаються щосекунди).Чим більше вона, тим швидше відбувається розпад.

Постійна розпаду l зв'язана з періодом напіврозпаду співвідношенням

Т1\2=0,693\l

Для кожного ізотопу маються свої значення l і Т1/2. Наприклад, для калію-40 (β, γвипромінювання ) Т1/2=1,28*109 лет, цезію — 137 Т1/2(β, γвипромінювання )Т1/2=30 лет, стронцію – 90 (β, випромінювання) Т1/2=28лет, йоду – 131(β, γ випромінювання) Т1/2=8 діб.

На підставі викладеного можна дати наступне визначенняактивності як кількісної характеристики джерела випромінювань.

Активністю називається міра кількості радіоактивної речовини,що виражається числом радіоактивних перетворень в одиницю часу.

У системі одиниць СИ за одиницю активності прийняте однеядерне перетворення в секунду. Ця одиниця одержала назву бекереля (Бк).Позасистемної одиницею виміру активності є кюрі (Ки). Це одиниця активностірадіонукліда в джерелі, рівне активності нукліда в який відбувається 3,7*1010актів розпаду в одну секунду.

Одиниця активності кюрі відповідає активності 1 г Ra.

Випускаються радіоактивним джерелом частки утворять потік,вимірюваний числом часток у 1 с. Число часток, що приходяться на одиницюповерхні (квадратний чи метр квадратний сантиметр), являє собою щільністьпотоку часток [частий./ (мін/м2), частий./(мін*см2), частий./(с*см2) і т.д.].

У дозиметрії застосовуються питома Ат (Бк/кг), об'ємна Аv(Бк-м3), молярна Амол (Бк/моль) і поверхнева Аs (Бк/м2) активності джерел.

 Ступінь, глибина і форма променевих поразок, що розвиваютьсясеред біологічних об'єктів при впливі на них іонізуючого випромінювання, упершу чергу залежать від величини поглиненої енергії випромінювання. Дляхарактеристики цього показника використовується, поняття поглиненої дози, тобтоенергії поглиненою одиницею маси речовини, що опромінюється. За одиницюпоглиненої дози опромінення приймається джоуль на кілограм (Дж/кг)—Грей (Гр).Грей —поглинена доза випромінювання, передана масі речовини, що опромінюється,у 1 кг і вимірювана енергією в 1 Дж будь-якого іонізуючого випромінювання (1 Гр= 1 Дж/кг).

У радіобіології і радіаційній гігієні широке застосуванняодержала позасистемна одиниця поглиненої дози — рад. Рад — це така поглиненадоза, при якій кількість поглиненої енергії в 1 г будь-якої речовини складає100 ерг незалежно від виду й енергії випромінювання, 1 рад = 0,01 Гр.

Потужність дози (потужність поглиненої дози) Р- прирощеннядози в одиницю часу. Вона характеризує швидкість нагромадження дози і може чизбільшуватися зменшуватися згодом. Якщо за деякий проміжок часу Dt збільшення дози дорівнює DD, то середнє значення потужності дози:

Р =DD/Dt

Для характеристики дози по ефекті іонізації, викликуваному вповітрі, використовується так називана експозиційна доза рентгенівського g- випромінювань — кількісна характеристика рентгенівського і g-випромінювань, заснована на їхній іонізуючому дії і вираженасумарним електричним зарядом іонів одного знака, утворених в одиниця об'ємуповітря в умовах електронної рівноваги. За одиницю експозиційної дозирентгенівського і g- випромінювань приймається кулон на кілограм (Кл/кг).

Кулон на кілограм — експозиційна доза рентгенівського(R) абогамма (g)-випромінювань,при якій сполучена з цим випромінюванням корпускулярна емісія на кілограмсухого атмосферного повітря робить у повітрі іони, що несуть заряд у 1 Клелектрики кожного знака.

Позасистемної одиницею експозиційної дози рентгенівського (R)і гамма (g)-випромінювань є рентген (Р).

Рентген-одиниця експозиційної дози фотонного випромінювання,при проходженні якого через 0,001293 г повітря в результаті завершення всіхіонізаційних процесів у повітрі створюються іони, що несуть однуелектростатичну одиницю кількості електрики кожного знака. Помітимо, що0,001293 г-маса 1 см3 сухого атмосферного повітря при нормальних умовах[температура 0 оС і тиск 1013 м Па (1 атм фізична чи 760 мм рт. ст.)], у якійвідбуваються первинні процеси взаємодії фотонів з повітрям. По визначенню, 1 Рвідповідає заряд 1 СГСЭ = nq, де n— число іонів, q-заряд іона (q=4,8 10-10СГСЭ).

Таким чином, для одержання експозиційної дози в 1 Р потрібно,щоб витрачена на іонізацію в 1 см3 (чи в 1 г) повітря енергія була відповіднодорівнює

1Р=0.114 ерг/см3=87.7 ерг/г.

Величини 0,114 ерг/см3 і 87,7 ерг/г прийнятий називатиенергетичними еквівалентами рентгена. Співвідношення між поглиненою дозоювипромінювання, вираженої в радах, і експозиційною дозою рентгенівського і g-випромінювань, вираженої в рентгенах, для повітря має вид

Dэксп=0,877Dпогл

Поглинена й експозиційна дози випромінювань, віднесені доодиниці часу, називаються потужністю поглиненої й експозиційної доз.

Вивчення процесів взаємодії випромінювань з речовиноюнеобхідно для розуміння принципів дії дозиметричної і радіометричної апаратуриі фізики захисту від випромінювань.

Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії.

Фізіологія праці –це галузь фізіології, що вивчає зміни стануорганізму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляєнайбільш сприятливі режими праці і відпочинку. Поняття діяльності нерозривнопов'язано як з ідейними явищами (ціль, план, інтерес і т.д.), так і трудовимирухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні і біохімічні процеси, щопротікають в організмі, і, насамперед, у корі головного мозку. Вивченнятрудової діяльності передбачає визначення фізіологічного змісту праці (фізичненавантаження; нервова й емоційна напруженість; ритм, темп і монотонністьроботи, обсяги інформації що отримується і переробляється ). Ці дані дозволяютьвизначити навантаження на організм під час роботи і розробити раціональнірежими праці та відпочинку, раціональну організацію робочого місця, провестипрофесійний відбір і таким чином забезпечити оптимальну працездатність людинина протязі тривалого часу.

У будь-якій трудовій діяльності виділяють два компоненти:механічний і психічний.

Механічний компонент визначається роботою м'язів. Складнітрудові процеси складаються з простих м'язових рухів, які регулюються нервовоюсистемою. Під час роботи м'язів до них посилено надходить кров, що поставляєживильні речовини і кисень та видаляє продукти розпаду цих речовин. Цьомусприяє активна робота серця і легень, для інтенсивної роботи яких теж необхіднідодаткові витрати енергії.

Психічний компонент характеризується участю в трудовихпроцесах органів почуттів, пам'яті, мислення, емоцій і вольових зусиль.

Гігієна – це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя наздоров’я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпеченняоптимальних умов існування, збереження здоров’я та продовження життя.

Гігієна праці це підгалузь загальної гігієни, яка вивчаєвплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремихсистем. Організм людини формувався в умовах реального природного середовища.Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря,електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий клімат тощо.

Техногенна діяльність людини, залежно від умов реалізації,особливостей технологічних процесів, може супроводжуватись суттєвим відхиленнямпараметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного длязабезпечення нормального функціонування організму людини.

Результатом відхилення чинників виробничого середовища відприродних фізіологічних норм для людини, залежно від ступеня цього відхилення,можуть бути різного характеру порушення функціонування окремих системорганізму, або організму і цілому — часткові або повні, тимчасові чи постійні.Механізм впливу окремих чинників виробничого середовища на організм людини іможливі наслідки його та заходи і засоби захисту працюючих будуть розглянуті внаступних темах цього розділу.

Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини настан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реально. Томуметою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від природнихфізіологічних норм для людини, таких допустимих навантажень на організм людиниза окремими чинниками виробничого середовища, а також допустимих навантажень наорганізм людини при комплексній дії цих чинників, які не будуть викликатинегативних змін як у функціонуванні організму людини і окремих його систем такі генетичних у майбутніх поколінь.

Складовими частинами законодавства в галузі гігієни праці єзакони, постанови, положення, санітарні правила і норми затвердженіМіністерством охорони здоров’я України, Міністерством охорони навколишньогоприродного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством праці тасоціального захисту, Держстандартом України (наприклад, закони “Про охоронуатмосферного повітря“, “Про охорону праці”, санітарні правила ДСП 173-96“Охорона атмосферного повітря населених місць”, ДСН 3.3.6.042- 99 “Санітарнінорми мікроклімату виробничих приміщень”, Державний стандарт України ДСТУ ISO 14011-97“Настанови щодо здійснення екологічного аудиту” і т. ін. ).

Санітарія – це сукупність практичних заходів, спрямованих наоздоровлення середовища, що оточує людину.

Виробнича санітарія – це галузь санітарії, спрямована навпровадження комплексу санітарно-оздоровчих заходів щодо створення здорових ібезпечних умов праці. Згідно ДСТУ 2293-99 (п.4.60)виробнича санітарія – цесистема організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобівзапобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів. Сфера діївиробничої санітарії – запобігання професійної небезпеки ( шкідливості) якаможе призвести до професійних або професійно обумовлених захворювань у томучислі і смертельних при дії в процесі роботи таких факторів як випромінюванняелектромагнітних полів, іонізуючого випромінювання, шумів, вібрацій, хімічнихречовин, зниженої температури тощо.


Розділ2.Тема 2.5.

Лекція4. Тема 2.5 — Нормування шкідливих чинників виробничого процесу. Контроль умовпраці та шкідливих чинників, заходи, спрямовані на нормалізацію умов праці,запобігання захворювань і отруєнь

Санітарно-гігієнічні вимоги та їхреалізація в технологічному процесі.

Нормування параметрів мікрокліматуробочої зони.

Санітарно-гігієнічне нормуваннязабруднення повітряного середовища на виробництві.

Профілактичні заходи щодо запобіганняпрофесійних захворювань та отруєнь.

Вентиляція виробничих приміщень. Видивентиляції.

Нормування природного та штучногоосвітлення виробничих приміщень та вимоги санітарних нормативів щодо використаннясистем природного і штучного освітлення.

Гігієнічне нормування вібрацій,шумів, ультра- та інфразвуку.

Нормування іонізуючого опромінення.

Гранично допустимі напруженостіелектростатичних полів.

Нормування електромагнітнихвипромінювань промислової частоти і радіочастотного діапазону.

Нормування інфрачервоного,ультрафіолетового та лазерного випромінювань.

Контроль за дотриманнямсанітарно-гігієнічних вимог.

Література: осн. Л-5 (Розділ 2.).

Завдання на СРС: Контроль параметрівмікроклімату. Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

Гранично допустимі концентрації (ГДК)та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) шкідливих речовин у повітрі робочоїзони. Контроль за станом повітряного середовища на виробництві. Використаннязасобів індивідуального захисту.

Джерела штучного освітлення,світильники. Методи розрахунку штучного освітлення.

Методи та засоби колективного таіндивідуального захисту від шуму, ультразвуку, інфразвуку, шляхи їх реалізації,вибір, ефективність.

Методи та засоби захисту від діїіонізуючого випромінювання. Дозиметричний контроль.

Контроль електромагнітноговипромінювання на робочих місцях. Методи захисту від електромагнітних полів.

Засоби та заходи захисту відвипромінювань оптичного діапазону.

Санітарно-гігієнічнівимоги та їх реалізація в технологічному процесі.

Нормування параметрів мікрокліматуробочої зони.

Санітарно-гігієнічне нормування умов мікрокліматуздійснюється за ДСН3.3.6.042-99, які встановлюють оптимальні і допустимі параметри мікроклімату залежновід загальних енерговитрат організму при виконанні робіт і періоду року.

За загальними затратами організму на виконання робітвідповідно нормативу виділяють три категорії робіт відповідно до табл.

Категорії робіт за ступенем важкості Таблиця

Характер роботи Категорія роботи Загальні енерговитрати організму, Вт (ккал/год) Характеристика робіт

Легкі
роботи

Іа

105-140

(90-120)

Роботи, що виконуються
сидячи і не потребують фізичного напруження

Іб

141-175

 ( 121-150)

Роботи, що виконуються
сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням, та супроводжуються деяким фізичним напруженням

Роботи
середньої важкості

ІІа

176-232
 (151-200)

Роботи, пов’язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи, і потребують певного фізичного напруження. ІІб

232-290

(201-250)

Роботи, що виконуються стоячи, пов’язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, та супроводжуються помірним фізичним напруженням.

Важкі
роботи

ІІІ

291-349

(251-300)

Роботи, пов’язані з постійним переміщенням, перенесенням значних дрібних (понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль.

Оптимальні величини температури, відносної вологостіта швидкості руху повітря в робочої зони виробничих приміщень згідно з ДСН3.3.6.042-99 приведені в табл.

Таблиця Оптимальні величини температури, відносноївологості та швидкості руху повітря в робочої зони виробничих приміщень

Період року Категорія робіт Температура повітря, 0С Відносна вологість,% Швидкість руху, м/с

Холодний період

року

Легка 1а 22-24 60-40 0,1 Легка 1б 21-23 60-40 0,1 Середньої важкості ІІа 19-21 60-40 0,2 Середньої важкості ІІб 17-19 60-40 0,2 Важка ІІІ 16-18 60-40 0,3

Теплий
період

року

Легка 1а 23-25 60-40 0,1 Легка 1б 22-24 60-40 0,2 Середньої важкості ІІа 21-23 60-40 0,3 Середньої важкості ІІб 20-22 60-40 0,3 Важка ІІІ 18-20 60-40 0,4

Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни,підлога, стеля) технологічного обладнання (екрани і т. ін.) зовнішніх поверхоньтехнологічного устаткування, огороджуючих конструкцій не повинна виходити більшніж на 2 оС за межі оптимальних температур повітря для даної категорії робітвказаних в табл.

При виконанні робіт операторського типу, пов’язаних знервово емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керуваннятехнологічними процесами, в кімнатах з обчислювальної технікою та іншихприміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температураповітря 22-24 оС, відносна вологість 60-40 %, швидкість руху повітря не більш0,1 м/с).

Допустимі мікрокліматичні умови — поєднання параметрівмікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликатизміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються тасупроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічноїадаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, алеможуть спостерігатися дискомфортні тепло відчуття, погіршення самопочуття тазниження працездатності.

Допустимі параметри мікрокліматичних умов встановлюютьсяу випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікрокліматуза технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічнообґрунтованою недоцільністю.

Величини показників допустимих мікрокліматичних умоввстановлюються для постійних і непостійних робочих місць. Допустимі величини температури,відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничихприміщень, відповідно до ДСН 3.3.6.942-99, не повинні виходити за межіпоказників, приведених в табл.

Перепад температури повітря по висоті робочої зони призабезпеченні допустимих умов мікроклімату не повинен бути більше 3 оС для всіхкатегорій робіт, а по горизонталі робочої зони та протягом робочої зміни — виходитиза межі допустимих температур для даної категорії роботи, вказаних в табл.

Температура внутрішніх поверхонь приміщень (стіни,підлога, стеля), а також температура зовнішніх поверхонь технологічногоустаткування або його захисних оболонок (екранів і т. ін.) не повинні виходитиза межі допустимих величин температури повітря для даної категорії робіт,вказаних в табл.

Інтенсивність теплового опромінювання працюючих віднагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів,інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м2 — приопромінюванні 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 — при величині опромінюваноїповерхні від 25 до 50 % та 100 Вт/м2 —при опроміненні не більше 25% поверхнітіла працюючого.

При наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м2 ібільше температура повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувативерхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року; на непостійних —верхніх меж допустимих значень для постійних робочих місць.

Таблиця Допустимі величини температури, відносноївологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

<TBODY>

Період року

Категорія робіт

Температура, ° C 

Відносна воло-
гість (%) на
робочих місцях —
постійних і
непостійних

Швидкість руху (м/сек.) на
робочих місцях —
постійних і непостійних

Верхня межа 

Нижня межа 

На постійних робочих місцях

На непостійних робочих місцях

На постійних робочих місцях

На непостійних робочих місцях

Холодний період руху

Легка Iа 

25 

26 

21 

18 

75 

не більше 0,1 

Легка Iб

24 

25 

20 

17 

75 

не більше 0,2 

Середньої важкості IIа 

23 

24 

17 

15 

75 

не більше 0,3 

Середньої важкості IIб 

21 

23 

15 

13 

75 

не більше 0,4 

Важка III 

19 

20 

13 

12 

75 

не більше 0,5 

Теплий
період
року 

Легка Iа 

28 

30 

22 

20 

55 — при 28° C 

0,2 — 0,1 

Легка Iб 

28 

30 

21 

19 

60 — при 27° C 

0,3 — 0,1 

Середньої важкості IIа 

27 

29 

18 

17 

65 — при 26° C

0,4 — 0,2 

Середньої важкості IIб 

27 

29 

15 

15 

70 — при 25° C 

0,5 — 0,2 

Важка III 

26 

28 

15 

13 

75 — при 24° C і нижче 

0,6 — 0,5 

</TBODY>

При наявності відкритих джерел випромінювання(нагрітий метал, скло, відкрите полум’я) допускається інтенсивність опроміненнядо 140,0 Вт/м2. Величина опромінюваної площі не повинна перевищувати 25% поверхнітіла працюючого при обов’язковому використанні індивідуальних засобів захисту (спецодяг, окуляри, щитки).

У виробничих приміщеннях, які розташовані в районах зсередньою максимальною температурою найбільш жаркого місяця вище 25 оС згідноБНіП “Будівельна кліматологія” допускаються відхилення від величин показниківмікроклімату, вказаних в табл. 2.2.3., для даної категорії робіт, але небільше, ніж на 3 оС. При цьому швидкість руху повітря повинна бути збільшена на1,1 м/с, а відносна вологість повітря знижена на 5% при підвищенні температурина кожний градус вище верхньої межі допустимих температур повітря, вказаних втабл.

У виробничих приміщеннях, в яких не можна встановитидопустимі величини мікроклімату через технологічні вимоги до виробничогопроцесу, технічну недосяжність або економічно обґрунтовану недоцільністьпередбачаються заходи щодо захисту від можливого перегрівання та охолодження.

Санітарно-гігієнічненормування забруднення повітряного середовища на виробництві.

Гігієнічне нормування шкідливихречовин проводять по гранично допустимих концентраціях (ГДК, мг/м3) увідповідності з нормативними документами: для робочих місць визначаєтьсягранично допустима концентрація в робочій зоні — ГДКрз (ГОСТ 12.1.005-88, СН245-71); в атмосфері повітря населеного пункту — максимально разові ГДКмр(найбільш висока, зареєстрована за 30 хв спостереження), середньодобові – ГДКсд(середня за 24 год при безупинному вимірі) і орієнтовно-безпечні рівні впливу –УЗУВШИ (список ГДК забруднюючих речовин №3086-84 з доповненнями, ДСП 201-97).Гігієнічне нормування вимагає, щоб фактична концентрація забруднюючої речовинине перевищувала ГДК (Сфакт ≤1).

ГДКрз – це концентрація, що прищоденній (крім вихідних днів) роботі упродовження 8 год чи при іншійтривалості, але не більш 41 год у тиждень, протягом усього стажу (25 років) неможе викликати захворювань чи відхилень стану здоров'я, що виявляютьсясучасними методами досліджень у процесі роботи чи у віддалений період життясучасного і наступних поколінь.

По ступеню впливу на організмшкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки:

1) надзвичайнонебезпечні, що мають ГДКрз — менш 0,1 мг/м3 у повітрі (смертельна концентраціяв повітрі менш 500мг/м3 );

2) високонебезпечні – ГДКрз — 0,1¸1,0 мг/м3 (смертельна концентрація вповітрі 500-5000 мг/м3);

3) поміркованонебезпечні — ГДКрз-0,1¸10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 5000¸50000 мг/м3);

4) малонебезпечні ГДКрз>10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі > 50000мг/м3).

У таблиці приведені значення граничнодопустимих концентрацій для деяких інгредієнтів, що знаходяться у виробничомуповітряному середовищі й в атмосфері населених пунктів.

Таблиця Гранично допустиміконцентрації забруднюючих речовин

Речовина

Назва (формула)

ГДКрз ,

мг/м3

ГДКмр,

мг/м3

ГДКсд,

мг/м3

Клас небезпеки Дія на людину Оксид вуглецю (СО) 20,0 3,0 1,0 4 Задушлива дія, порушення центральної нервової системи Двооксид азоту (NO2) 2,0 0,085 0,085 3 Порушення дихальних шляхів, набряк легенів, серцева слабість. Сірчистий ангідрид (SO2) 10,0 0,5 0,05 3 Дратівна дія слизистих, верхніх дихальних шляхів, імунна система, гастрит. Зважені речовини (неорганічний пил) 0,15 0,05 Захворювання дихальної системи Кадмій (Сd) 0,05 1 Канцероген* Свинець (Pb) 0,01 0,003 1 Уражається шлунково-кишковий тракт, печінка, нирки; змінюється склад крові і кісткового мозку; уражається головний мозок; викликає м'язову кволість Бензин 100,0 5,0 1,5 4 Наркотична дія (ураження центральної нервової системи) Бензпирен (С20Н12) 0,00015 0,1мкг/100 м3 1 Канцероген Марганець (Mn, Mn2) 0,05 1 Уражає центральну нервову систему, печінку, шлунок Фенол (С6Н6ПРО) 0,3 0,01 0,01 2 Потрібний захист шкіри, очей; алергійні дії

* Канцероген – речовина, що сприяє появізлоякісних новоутворень у різних органах.

У виробничих умовах часто має місцекомбінована дія шкідливих речовин. У більшості випадків дія шкідливих речовинсумується (адитивна дія). Однак, можливо, коли дія однієї речовини підсилюєтьсядією іншої (потенцююча дія), або можливий ефект комбінованої дії меншеочікуваного (антагоністична дія).

Якщо в повітрі присутні кількаречовин, що мають ефектом сумації (однонапрямленої дії), то якість повітря будевідповідати встановленим нормативам за умови, що:

С1/ГДК1 + С2/ГДК2 +С3/ГДК3 +…+Сn/ГДКn ≤1.

Ефектом сумації володіють сірчистийгаз і двооксид азоту, фенол і сірчистий газ і ін. Донедавна ГДК хімічних речовиноцінювали як максимально разові. Перевищення їх навіть протягом короткого часузаборонялося. Останнім часом для речовин (мідь, ртуть, свинець і ін.), що маютькумулятивні властивості (здатність накопичуватися в організмі), длягігієнічного контролю введена друга величина – середньозмінна концентрація.Наприклад, допустима середньозмінна концентрація свинцю складає 0,005 мг/м3.

Ступінь впливу пилу (аерозолю зрозміром твердих часточок 0,1-200 мкм) на організм людини залежить не тількивід хімічного складу, але й розмірів часток (дисперсного складу), форми порошині їхніх електричних властивостей. Найбільшу небезпеку являють частки розміром1-2 мкм, тому що ці фракції в значній мірі осідають у легенях при диханні.Дослідження так само показують, що електрозаряджений пил у 2-3 разиінтенсивніше осідає в організмі в порівнянні з нейтральним по заряду пилом.

Гігієністи за характером дії наорганізм виділяють специфічну групу пилу – пил фіброгенних речовин. Особливістьдії такого пилу на організм полягає в тому, що при попаданні у легені такийабразивний нерозчинний пил спричинює утворення в легеневій тканині фібрознихвузлів – ділянок затверділої легеневой тканини, в результаті чого легенівтрачають можливість виконувати свої функції. Такі захворювання практично непіддаються лікуванню і при своєчасному їх виявленню можливо припинити розвитокхвороби за рахунок зміни умов праці. Подібні захворювання об’єднуютьсягігієністами під загальною назвою пневмоконіози. Назви окремих захворювань цієїгрупи є похідною від назви речовин, що їх спричинила (сілікоз – пил з вмістомSiО2, антрокоз – пил вугілля, азбестоз – пил азбесту тощо). Гігієністиідентифікують біля 50 речовин, пил яких може сприячиняти пневмоконіози (єфіброгенним). Ряд видів пилу (каніфолі, борошна, шкіри, бавовни, вовни, хрому іт.д.) можуть викликати алергічні реакції і захворювання легень — бронхіальнуастму.


Вентиляціявиробничих приміщень. Види вентиляції.

Задачею вентиляції є забезпеченнячистоти повітря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях.Вентиляцією називають організований і регульований повітрообмін, що забезпечуєвидалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на його місце свіжого. Заспособом переміщення повітря розрізняють системи природної і механічноївентиляції.

Якщо система механічної вентиляціїпризначена для подачі повітря, то вона називається припливною, якщо ж вонапризначена для видалення повітря – витяжною. Можлива організація повітрообмінуз одночасною подачею і видаленням повітря – припливно-витяжна вентиляція. Вокремих випадках для скорочення експлуатаційних витрат на нагрівання повітрязастосовують системи вентиляції з частковою рециркуляцією (до свіжого повітряпідмішується повітря, вилучене із приміщення).

По місцю дії вентиляція буваєзагальнообмінною і місцевою. При загальнообмінній вентиляції необхідніпараметри повітря підтримуються у всьому об’ємі приміщення. Таку системудоцільно застосовувати, коли шкідливі речовини виділяються рівномірно по всьомуприміщенню. Якщо робочі місця мають фіксоване розташування, то з економічнихміркувань можна організувати оздоровлення повітряного середовища тільки вмісцях перебування людей (наприклад, душировання робочих місць у гарячихцехах). Витрати на повітрообмін значно скорочуються, якщо уловлювати шкідливіречовини в місцях їхнього виділення, не допускаючи поширення по приміщенню. Зцієї метою поруч із зоною утворення шкідливості встановлюють пристрої заборуповітря (витяжки, панелі, що всмоктують, всмоктувачі). Така вентиляціяназивається місцевою.

У виробничих приміщеннях, у якихможливо раптове надходження великої кількості шкідливих речовин, передбачаєтьсявлаштування аварійної вентиляції.

При проектуванні вентиляції необхіднодотримувати ряду вимог:

1. Обсяг припливу повітряLп у приміщення повинний відповідати обсягу витяжки Lв.Різниця між цимиобсягами не повинна перевищувати 10-15%. Можлива організація повітрообміну,коли обсяг припливного повітря більше обсягу повітря, що видаляється. При цьомув приміщенні створюється надлишковий тиск у порівнянні з атмосферним, щовиключає інфільтрацію забруднюючих речовин у дане приміщення. Така організаціявентиляції здійснюється у виробництвах, що пред'являють підвищені вимоги дочистоти повітряного середовища (наприклад, виробництво електронного устаткування).Для виключення витоків із приміщень з підвищеним рівнем забруднення обсягповітря, що видаляється з них, повинен перевищувати обсяг повітря, щонадходить. У такому приміщенні створюється незначне зниження тиску в порівнянніз тиском у зовнішньому середовищі.

2. При організаціїповітрообміну необхідно свіже повітря подавати в ті частини приміщення, деконцентрація шкідливих речовин мінімальна, а видаляти повітря необхідно знайбільш забруднених зон. Якщо щільність шкідливих газів нижче щільностіповітря, то видалення забрудненого повітря виконується з верхньої частиниприміщення, при видаленні шкідливих речовин із щільністю більшою — з нижньоїзони.

3. Система вентиляції неповинна створювати додаткових шкідливих і небезпечних факторів (переохолодження,перегрів, шум, вібрація, пожежовибухонебезпечність).

4. Система вентиляціїповинна бути надійної в експлуатації і економічною.

Визначення необхідного повітрообмінупри загальнообмінній вентиляції. Відповідно до санітарних норм усі виробничі ідопоміжні приміщення повинні вентилюватися. Необхідний повітрообмін (кількістьповітря, що подається чи видаляється з приміщення) в одиницю часу (L, м3/год)може бути визначений різними методами в залежності від конкретних умов.

1. При нормальномумікрокліматі і відсутності шкідливих речовин повітрообмін може бути визначенийпо формулі:

L = n*L',

де n – число працюючих;

L' – витрата повітря на одного працюючого, прийнята узалежності від об’єму приміщення, що приходиться на одного працюючого V', м3(при V' <20 м3 L' = 30 м3/год; при V' =20...40 м3 L'= 20 м3/год; при L' >40 м3 і при наявності природної вентиляції повітрообмін не розраховують); привідсутності природної вентиляції (герметичні кабіни) L' = 60 м3/год).

2. При виділенні шкідливихречовин з приміщення необхідний повітрообмін визначається, виходячи з їхньогорозведення до допустимих концентрацій. Розрахунок повітрообміну проводиться виходячиз балансу утворюваних у приміщення шкідливі речовини і речовин, що видаляютьсяз нього, по формулі:

L = Gшр/( Свид – Спр),

де Gшр – маса шкідливих речовин, що виділяються у приміщенніза одиницю часу, мг/год;

Свид і Спр – концентрація шкідливих речовин, у повітрі щовидаляються, і у припливному повітрі (Свид≤Сгдк, Спр≤0,3Сгдк).

3. При боротьбі знадлишковим теплом повітрообмін визначається з умов асиміляції тепла і обсягприпливного повітря визначається по формулі:

L = Qнад /(ρпр * cп*(tвид – tпр));

де Qнад – надлишкові тепловиділення, ккал/год, (Qнад = Qсум –Qвид, де Qсум – сумарне надходження тепла, Qвид – кількість тепла, щовидаляється за рахунок тепловтрат);

ρпр — щільність припливного повітря, кг/м3;

cп — теплоємність повітря, ккал/(кг*град), (теплоємністьсухого повітря 0,24ккал/(кг*град);

tвид і tпр – температура повітря, що видаляється, іприпливного повітря ,ºC.

4. Для орієнтованоговизначення повітрообміну (L, м3/год) застосовується розрахунок по кратностіповітрообміну. Кратність повітрообміну (К) показує, скількох разів за годинуміняється повітря у всьому об’ємі приміщення (V, м3):

L=К*V,

де К – коефіцієнт кратності повітрообміну (К=1...10).


Природна вентиляція

Система вентиляції, переміщенняповітря при якій здійснюється завдяки виникаючій різниці тисків усередині ізовні приміщення, називається природною вентиляцією. Різниця тисків обумовлена різницеющільності зовнішнього і внутрішнього повітря (гравітаційний тиск чи тепловийнапір ∆Рт) і вітровим напором (∆Рв), що діє на будову. Розрахуноктеплового напору можна провести по формулі:

∆Рт = gh(ρз – ρв), (Па),

де g – прискорення вільного падіння,м/с2;

h – вертикальна відстань між центрамиприпливного і витяжного отворів, м;

ρз і ρв — щільністьзовнішнього і внутрішнього повітря, кг/м3 .

При дії вітру на поверхнях будинку знавітряної сторони утвориться надлишковий тиск, на підвітряній стороні –розрядження. Вітровий напір може бути розрахований за формулою:

∆Рв = kn (vв2 ρз)/2, (Па),

де kn – коефіцієнт аеродинамічногоопору будинку (визначається емпіричним шляхом);

vв – швидкість вітрового потоку, м/с.

Неорганізована природна вентиляція –інфільтрація (природне провітрювання) – здійснюється зміною повітря вприміщеннях через нещільності в елементах будівельних конструкцій завдякирізниці тиску зовні й усередині приміщення. Такий повітрообмін залежить відряду випадкових факторів (сили і напрямку вітру, різниці температур зовнішньогоі внутрішнього повітря, площі, через яку відбувається інфільтрація). Дляжитлових будинків інфільтрація досягає 0,5- 0,75, а в промислових будинках1-1,5 обсягу приміщень у годину.

Для постійного повітрообміну необхіднаорганізована вентиляція. Організована природна вентиляція може бути витяжна безорганізованого припливу повітря (канальна) і припливна — витяжна з організованимприпливом повітря (канальна і безканальна аерація). Канальна природна витяжнавентиляція без організованого припливу повітря широко застосовується в житловихі адміністративних будинках. Розрахунковий гравітаційний тиск таких системвентиляції визначають при температурі зовнішнього повітря +50С, вважаючи, щовесь тиск падає в тракті витяжного каналу, при цьому опір входу повітря вбудинок не враховується. При розрахунку мережі повітроводів насамперед роблятьорієнтований підбор їхніх площ, виходячи з допустимих швидкостей руху повітря вканалах верхнього поверху 0,5 – 0,8 м/с, у каналах нижнього поверху і збірнихканалів верхнього поверху 1,0 м/с і у витяжній шахті 1- 1,5 м/с.

Для збільшення тиску в системахприродної вентиляції на устя витяжної шахти встановлюють насадки-дефлектори,які розташовують у зоні ефективної дії вітру.

Посилення тяги відбувається завдякирозрідженню, яке виникає при обтіканні дефлектора потоком повітря, що набігає.Орієнтовно продуктивність дефлектора може бути розрахована по формулі:

Lд = 1131,73*D2*vв, (м3/ч),        

де D – діаметр підвідного патрубка,(м);

 vв — швидкість вітру, (м/с).

Аерацією називається організованаприродна загальнообмінна вентиляція приміщень в результаті надходження івидалення повітря через фрамуги вікон, що відкриваються, і ліхтарів.

Повітрообмін регулюють різнимступенем відкривання фрамуг (у залежності від температури зовнішнього повітрячи швидкості і напрямку вітру). Цей спосіб вентиляції знайшов застосування впромислових будинках, що характеризуються технологічними процесами з великимитепловідділеннями (прокатні, ливарні, ковальські цехи). Надходження зовнішньогоповітря в приміщення в холодний період року організують так, щоб холоднеповітря не попадало в робочу зону. Для цього зовнішнє повітря подають у приміщеннячерез прорізи, розташовані не нижче 4,5 м від підлоги, у теплий період рокуприплив зовнішнього повітря орієнтують через нижній ярус віконних прорізів(1,5-2м).

Основним достоїнством аерації єможливість здійснювати великі повітрообміни без витрат механічної енергії. Донедоліку аерації слід віднести те, що в теплий період року її ефективність можеістотно знижуватись через зниження перепаду температур зовнішнього івнутрішнього повітря. Крім того, повітря, що надходить у приміщення, неочищається і не охолоджується, а повітря, що видаляється, забруднює повітрянуатмосферу.


Механічнавентиляція

Вентиляція, за допомогою якої повітряподається в приміщення чи видаляється з них з використанням механічнихпобудників руху повітря, називається механічною вентиляцією.

У системах механічної вентиляції рухповітря здійснюється в основному вентиляторами – повітродувними машинами(осьового чи відцентрового типу) і, в деяких випадках, ежекторами. Осьовийвентилятор являє собою розташоване в циліндричному кожусі лопаткове колесо, приобертанні якого повітря, що надходить у вентилятор, під дією лопатокпереміщається в осьовому напрямку. До переваг осьових вентиляторів відноситьсяпростота конструкції, велика продуктивність, можливість економічногорегулювання продуктивності, можливість реверсування потоку повітря. До їхніхнедоліків відноситься мала величина тиску (30-300 Па) і підвищений шум.Відцентровий вентилятор складається зі спірального корпуса з розміщенимусередині лопатковим колесом, при обертанні якого повітря, що припливає черезвхідний отвір, попадає в канали між лопатками колеса і під дією відцентровоїсили переміщається по цих каналах, збирається корпусом і викидається черезвипускний отвір. Тиск вентиляторів такого типу може досягати більш 10000 Па. Узалежності від складу переміщуваного повітря вентилятори можуть виготовлятися зрізних матеріалів і різної конструкції (звичайного, пилового, антикорозійного,вибухобезпечного виконання). При підборі вентиляторів потрібно знати необхіднупродуктивність, створюваний тиск і, в окремих випадках, конструктивневиконання. Повний тиск, що розвиває вентилятор, витрачається на подоланняопорів на всмоктувальному і нагнітальному повітроводі при переміщенні повітря.

Установка вентиляційної системи(припливна, витяжна, припливно-витяжна) складається з повітрозабірних іпристроїв для викиду повітря (розташованих зовні будинку), пристроїв дляочищення повітря від пилу і газів, калориферів для підігріву повітря в холоднийперіод, повітроводів, вентилятора, пристроїв подачі і видалення повітря вприміщенні, дроселів і засувок. Розрахунок вентиляційної мережі полягає увизначенні втрат тиску при рухові повітря, що складаються з втрат на тертяповітря (Ртр) (за рахунок шорсткості повітроводу) і в місцевих опорах (Рмо)(повороти, зміни площ, перетини, фільтри, калорифери й ін.). Повні втрати тискуРΣ (Па) визначають підсумовуванням втрат тиску на окремих розрахунковихділянках:

РΣ = Ртр + Рмо = Σ(l*λ/d + Σ ξ)*ρ* vп 2,

Де: l – довжина ділянки повітровода, характеризується сталістю витрати ішвидкості повітря, м;

λ — коефіцієнт опору тертя(орієнтовно λ =0, 02);

ξ — коефіцієнт місцевого опору(довідкові дані в залежності від фасонних

змін повітроводів і устаткування,ξ= 0…1000);

ρ – щільність повітря, кг/м3;

vп — швидкість повітря, м/с;

n – число ділянок магістралі.

Порядок розрахунку вентиляційної мережітакий:

1. Вибираютьконфігурацію мережі в залежності від розміщення приміщень, установок, робочихмісць, що повинна обслуговувати вентиляційна система.

2.  Знаючинеобхідну витрату повітря на окремих ділянках повітроводів, визначають площіїхніх поперечних перерізів, виходячи з допустимих швидкостей руху повітря (узвичайних вентиляційних системах швидкість приймають 6-12 м/с, а в аспіраційнихустановках для запобігання засмічення — 10-25 м/с).

3. Розраховуютьопір мережі, причому за розрахункову звичайно приймають найбільш протяжнумагістраль.

4. Покаталогах вибирають вентилятор і електродвигун.

Якщо опір мережі виявилося занадтовеликим, розміри повітроводів збільшують і роблять перерахунок мережі.

На підставі даних про необхіднупродуктивність і тиск, роблять вибір вентилятора за його аеродинамічноюхарактеристикою, що графічно виражає зв'язок між тиском, продуктивністю і к. к.д. при визначених швидкостях обертання (Р-L характеристика). При виборівентилятора враховують, що його продуктивність пропорційна швидкості обертанняробочого колеса, повний тиск – квадрату швидкості обертання, а споживанапотужність — кубу швидкості обертання. Установочна потужність електродвигуна(N, кВт) для вентилятора розраховується за формулою:

N = k*L*P/(1000*ηу*ηп ),

де k — коефіцієнт запасу (1,05–1,15);

L — продуктивність вентилятора,м3/год;

P — повний тиск вентилятора, Па;

ηу – к.к.д. вентилятора;

 ηп – к.к.д. передачі відвентилятора до двигуна ( для клиновидних пасів ηп =0,9- 0,95, для плоскихпасів 0,85-0,9).

Природне освітлення (нормування)

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічнезначення для людини, має психологічну дію, створюючи відчуття безпосередньогозв’язку з довкіллям, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин, покращуєрозвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражуєповітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб. Однак, природнеосвітлення має і недоліки: воно непостійне в різні періоди часу, нерівномірнорозподіляється в приміщенні, залежить від погодних умов.

На рівень природного освітлення приміщень впливають:світловий клімат, який залежить від географічного розтушування місця, площа таорієнтація світлових отворів; конструкція вікон, чистота скла, геометричніпараметри приміщень та відбиваючі властивості поверхонь, зовнішнього тавнутрішнього затемнення світла різними об’єктами.

Оскільки природне освітлення не постійне у часі, йогокількісна оцінка здійснюється за відносним показником – коефіцієнтом природноїосвітленосні (КПО):

КПО = (Евн/Езов)*100%,

де Евн (лк) – природна освітленість в даній точціплощини всередині приміщення, яка створюється світлом неба (безпосереднього абопісля відбиття); Езов (лк) — зовнішня горизонтальна освітленість, щостворюється світлом в той самий час повністю відкритим небосхилом.

В основі нормування виробничного освітлення покладеназалежність необхідного рівня освітлення від зорової напруги (розряду зоровоїроботи), яка, в першу чергу, визначається розміром об’єкта розпізнавання,контрастом між об’єктом і фоном, характеристикою фона. Нормування освітлення вгромадських, допоміжних та житлових будівлях здійснюють в залежності відпризначення приміщення.

За системи бічного природного освітлення (черезвіконні прорізи у стінах) нормується мінімальне значення КПО. Дляодностороннього бічної системи — це КПО у точці робочої поверхні (або підлоги),розташованій на відстані 1м від стіни, найбільш віддаленої від світловихпрорізів. За системи верхнього природного освітлення (через ліхтарі – світловіпрорізі у покритті будівлі) та системи верхнього та бічного природного освітленнянормується середній КПО, обчислений за результати вимірювань у N точках (не менш 5) умовної робочоїповерхні (або підлоги). Перша та остання точка приймаються на відстані 1 м від поверхністін. Середнє значення КПО обчислюється за формулою:

КПОср=(КПО1 /2 +КПО2 +КПО3 +…+ КПОN-1+ КПОN /2 )/(N-1),

де КПОN – коефіцієнт природногоосвітлення у N-й контрольній точці, N – кількість контрольних точок у площиніхарактерного перерізу приміщення.

Нормативні значення коефіцієнтів природного освітленняприводяться “Будівельними нормами і правилами” (ДБН В2.5-28-2006).

При проектуванні природного освітлення враховують, щоосвітленість в середині приміщення залежить від світла, яке створюється небом ібезпосередньо потрапляє на робочу поверхню, а також світла, яке відбиваєтьсявід поверхонь в середині приміщення та прилеглих будівель.

Штучне освітлення (нормування)

Штучне освітлення передбачається у всіх приміщенняхбудівель, а також на відкритих робочих ділянках, місцях проходу людей та рухутранспорту. Від якості прийнятої системи освітлення залежить продуктивність табезпека праці, а також здоров’я працівників. Раціонально виконане штучнеосвітлення приміщень при одній і тій же витраті електроенергії може підвищити продуктивністьпраці на 15-20%.

Штучне освітлення проектується для двох систем:загальне (рівномірне або локалізоване) та комбіноване (до загального додається місцеве).

При штучному освітленні нормативною виличиною єабсолютне значення освітленості, яке залежить від характеристики зорової праціта системи освітлення (загальне, комбіноване). Всього визначено вісім розрядів(в залежності від розміру об’єкта розпізнавання), в свою чергу розряди (I-V) містять чотири підрозряди (а, б, в,г) — в залежності від контрасту між об’єктом і фоном та характеристики фона(коефіцієнта відбиття). Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк(розряд І а), а найменша – 30 лк (розряд VIII в).

Як джерела світла при штучному освітленні використовуютьсялампи розжарювання та газорозрядні лампи. Основними характеристиками джерелсвітла є номінальна напруга, споживана потужність, світловий потік, питомасвітлова віддача та строк служби.

Нормування тавимірювання шумів

Шкідливість шуму як фактора виробничого середовища ісередовища життєдіяльності людини приводить до необхідності обмежувати йогорівні. Санітарно-гігієнічне нормування шумів здійснюється, в основному, двомаспособами – методом граничних спектрів (ГС) і методом рівня звуку.

Метод граничних спектрів, який застосовують для нормуванняпостійного шуму, передбачає обмеження рівнів звукового тиску в октавних смугахіз середніми геометричними частотами 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000і 8000 Гц. Сукупність цих граничних октавних рівнів називають граничнимспектром. Позначають той чи інший граничний спектр рівнем його звукового тискуна частоті 1000 Гц. Наприклад, “ГС-75” означає, що даний граничний спектр маєна частоті 1000 Гц рівень звукового тиску 75 дБ.

Метод рівнів звуку застосовують для орієнтовній гігієнічнийоцінки постійного шуму та визначення непостійного шуму, наприклад, зовнішньогошуму транспортних засобів, міського шуму. При цьому методі вимірюютькоректований по частотам у відповідності з чутливістю вуха загальний рівень звуковоготиску у всьому діапазоні частот, що відповідає перерахованим вище октавнимсмугам. Виміряний таким чином рівень звуку дає змогу характеризувати величинушуму не дев’ятьма цифрами рівнів звукового тиску, як у методі граничнихспектрів, а однією. Вимірюють рівень звуку в децибелах А (дБ А) шумоміром ізстандартною коректованою частотною характеристикою, в якому за допомогоювідповідних фільтрів знижена чутливість на низьких та високих частотах.

Непостійний шум характеризують також еквівалентним (за енергією)рівнем звуку, тобто рівнем звуку постійного широкосмугового не імпульсногошуму, що має такий самий вплив на людину, як і даний непостійний шум. Еквівалентнийрівень — це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму іззмінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі “А”. />Для непостійногота імпульсного шуму нормованим параметром є еквівалент-ний рівень шуму удБАекв. Для імпульсного шуму нормується також максимальний рівень шуму — у дБА.

Порядок вимірювання рівнів звуку шумомірами та розрахунокеквівалентного рівня регламентовано ДСН 3.36.037-99. Звичайний шумомірскладається з мікрофону, підсилювача, фільтрів (корегуючих, октавних) таприладу, що показує. Існують прилади – акустичні дозиметри, за допомогою якихбезпосередньо вимірюють еквівалентний рівень звуку. Вимірювання шуму можнатакож здійснювати за допомогою сучасних компьютерів.

Вимірювання шуму проводиться на постійних робочих місцях уприміщеннях, на території підприємств, на промислових спорудах та машинах (вкабінах, на пультах управління і т. п.).Результати вимірювань повинніхарактеризувати шумовий вплив за час робочої зміни (робочого дня).

При проведенні вимірювань мікрофон слід розташовувати нависоті 1,5 м над рівнем підлоги чи робочого майданчика (якщо робота виконуєтьсястоячи) чи на висоті і відстані 15 см від вуха людини, на яку діє шум (якщоробота виконується сидячи чи лежачи). Мікрофон повинен бути зорієнтований унапрямку максимального рівня шуму та віддалений не менш ніж на 0,5 м відоператора, який проводить вимірювання.

Тривалість вимірювання непостійного шуму: />

- для переривчастогошуму, за час повного робочого циклу з урахуванням сумарної тривалості перерв зрівнем фонового шуму; />

-  для шуму, щоколивається у часі, допускається загальна тривалість вимірювання — 30 хвилинбезперервно або вимірювання складається з трьох десятихвилиних циклів; />

-  для імпульсного шумутривалість вимірювання — 30 хвилин.

Нормування ультра — таінфразвуку

Ультразвук широко застосовують в техніці для диспергуваннярідин, очищення частин, зварювання пластмас, дефектоскопії металів, очищеннягазів від шкідливих домішок тощо.

У техніці застосовують звукові хвилі частотою вище 11,2 кГц,тобто захоплюється частина діапазону відчутних для людини звуків. На організмлюдини ультразвук впливає, головним чином, при безпосередньому контакті, атакож через повітря. При дотриманні заходів безпеки робота з ультразвуком настані здоров’я не позначається. Допустимі рівні звукового тиску ультразвукунормовані ДСН 3.3.6.037-99 і складають при восьмигодинному робочому дні:

Середньогеометрична частота октавних смуг, кГц 16 31,5 63 та вище Допустимі рівні тиску, дБ 88 106 110

Методи гігієнічної оцінки танормативні параметри виробничої вібрації

 Гігієнічна оцінка вібрації (ДСН3.3.6.039-99), яка діє на людину у виробничих умовах, здійснюється за допомогоютаких методів:

— частотного (спектрального) аналізуїї параметрів;

— інтегральної оцінки за спектромчастот параметрів, що нормуються;

— дози вібрації.

При дії постійної локальної тазагальної вібрації параметром, що нормується, є середньоквадратичне значеннявіброшвидкості (νсеркв) та віброприскорення (a) або їх логарифмічні рівні Lν, La у дБ в діапазоні октавних смуг ізсередньогеометричними частотами fсер г:

8,0; 16,0; 31,5; 63,0; 125,0; 250,0;500,0; 1000,0 Гц — для локальної вібрації; 1,0; 2,0; 4,0; 8,0; 16,0; 31,5; 63,0Гц або в діапазоні 1/3 октавних смуг 0,8; 1,0; 1,25; 1,6; 2,0; 2,5; 3,15; 4,0;5,0; 6,3; 8,0; 10,0; 12,5; 16,0; 20,0; 25,0; 31,5; 40,0; 50,0; 63,0; 80,0 Гц — для загальної вібрації. Середньоквадратичне значення віброшвидкості (νсеркв) за періоду Т визначається за формулою:

/>.

Середньогеометрична частотавизначається за формулою:

fсер г=/>,

де fв, fн – верхня та нижня межічастотної смуги.

У таблицях приведені нормативнізначення для локальної та загальної вібрацій відповідно.

Гранично допустимі рівні локальноївібрації

Середньогеометричні частоти октавних смуг, Гц Гранично допустимі рівні по осях Xл, Yл, Zл віброшвидкість віброприскорення ν, м/с х 10-2 Lν, дБ a, м/с2 La, дБ 8 2.,8 115 1,4 73 16 1,4 109 1,4 73 31,5 1,4 109 2,7 79 63 1,4 109 5,4 85 125 1,4 109 10,7 91 250 1,4 109 21,3 97 500 1,4 109 42,5 103 1000 1,4 109 85,0 109 Коректований, еквівалентний коректований рівень 2,0 112 2,0 76 Гранично допустимі рівні загальноївібрації категорії 3 (технологічна типу «в»)Середньогеометричні частоти смуг, Гц Гранично допустимі рівні по осях X3, Y3, Z3 віброприскорення віброшвидкості a, м/с2 La, дБ ν, м/с х 10-2 Lν, дБ 1/3 окт. 1/1 окт. 1/3 окт. 1/1 окт. 1/3 окт. 1/1 окт. 1/3 окт. 1/1 окт. 1,6 0,0125 32 0,13 88 2,0 0,0112 0,02 31 36 0,089 0,18 85 91 2,5 0,01 30 0,063 82 3,15 0,009 29 0,0445 79 4,0 0,008 0,014 28 33 0,032 0,063 76 82 5,0 0,008 28 0,025 74 6,3 0,008 28 0,02 72 8,0 0,008 0,014 28 33 0,016 0,032 70 76 10,0 0,01 30 0,016 70 12,5 0,0125 32 0,016 70 16,0 0,016 0,028 34 39 0,016 0,028 70 75 20,0 0,0196 36 0,016 70 25,0 0,025 38 0,016 70 31,5 0,0315 0,056 40 45 0,016 0,028 70 75 40,0 0,04 42 0,016 70 50,0 0,05 44 0,016 70 63,0 0,063 0,112 46 51 0,016 0,028 70 75 80,0 0,08 48 0,016 70 Коректовані еквівалентні коректовані рівні 0,014 33 0,028 75

Параметром, що нормується, приінтегральній оцінці за спектром частот є коректоване значення віброшвидкостіабо віброприскорення (V), або їх логарифмічні рівні (L), які вимірюються задопомогою коректуючих фільтрів або обчислюються.

Коректоване значення віброшвидкостіабо віброприскорення визначається за формулою:

/>,

де Vi — середнє квадратичне значеннявіброшвидкості або віброприскорення в i-й частотній смузі;

n — кількість частотних смуг (1/3 або1/1 октавних) у частотному діапазоні, що нормується;

Ki — ваговий коефіцієнт для i-їчастотної смуги відповідно до абсолютних значень віброшвидкості тавіброприскорення локальної та загальної вібрації.

Значення вагових коефіцієнтів (Ki, Lki, дБ) для локальноївібрації

Середньогеометричні частоти смуг, Гц Зазначення вагових коефіцієнтів для віброприскорення для віброшвидкості Zл, Xл, Yл Ki Lki Ki Lki 8 1,0 0,5 -6 16 1,0 1,0 31,5 0,5 -6 1,0 63 0,25 -12 1,0 125 0,125 -18 1,0 250 0,063 -24 1,0 500 0,0315 -30 1,0 1000 0,016 -36 1,0

При дії непостійної вібрації (крімімпульсної) параметром, що нормується, є вібраційне навантаження (еквівалентнийкоректований рівень, доза вібрації,D), одержане робітником протягом зміни та зафіксованеспеціальним приладом або обчислене для кожного напрямку дії вібрації (X, Y, Z)за формулою:

/> 

або

Lкор.екв. = Lкор + 10 Lg (t/tзм)

де V(t) — коректоване по частотізначення вібраційного параметра у момент часу t, мс-2 або мс-1;

t — час дії вібрації, година;

tзм — тривалість зміни, годин.

Еквівалентний коректований рівеньвіброшвидкості або віброприскорення розраховується шляхом енергетичногододавання рівнів з урахуванням тривалості дії кожного з них.

При дії імпульсної вібрації з піковимрівнем віброприскорення від 120 до 160 дБ, параметром, що нормується, єкількість вібраційних імпульсів за зміну (годину), в залежності від тривалостіімпульсу.

Нормативні значення вібраціївстановлені згідно з ДСН 3.3.6.039-99 при її дії на протязі робочого часу 480хвилин (8 год). При впливі вібрації, яка перевищує встановлені нормативи,тривалість її дії на людину потягом робочої зміни зменшують згідно даних, якіприведені в таблиці.

Таблиця

Допустимийсумарний час дії локальної вібрації в залежності від перевищення її граничнодопустимого рівня

Перевищення гранично допустимого рівня вібрації, дБ Допустимий сумарний час дії вібрації за зміну, хв. Перевищення гранично допустимого рівня вібрації, дБ Допустимий сумарний час дії вібрації за зміну, хв. 1 384 7 95 2 302 8 76 3 240 9 60 4 191 10 48 5 151 11 38 6 120 12 30 Нормуванняелектромагнітних випромінювань

Електромагнітне поле представляєособливу форму матерії. Будь-яка електрична заряджена частка оточена електромагнітнимполем, що складає з нею єдине ціле. Але електромагнітне поле може існувати й увідділеному від заряджених часток вигляді, як випромінювання фотонів, щорухаються зі швидкістю, близької до 3*108 м/с, або випромінювання у виглядіелектромагнітного поля (електромагнітних хвиль).

Електромагнітне поле (електромагнітневипромінювання) характеризується векторами напруженості електричного Е (В/м) імагнітного Н(А/м) полів, що характеризують силові властивості ЕМП. Припоширенні в провідному середовищі вони зв'язані співвідношенням:

Е=Н/>е-kr, В/м,

де ω – кругова частотаелектромагнітних коливань, с-1 ;

μ — магнітна проникністьсередовища, Г/м;

σ — електрична провідністьсередовища, (Ом.м)-1 ;

k — коефіцієнт загасання;

r – відстань до розглянутої точки, м.

В електромагнітній хвилі вектори Е иН завжди взаємно перпендикулярні. У вакуумі і повітрі Е = 377 Н. Довжина хвилі />, частотаколивань f і швидкість поширення електромагнітних хвиль у повітрі с зв'язаніспіввідношенням />. Наприклад, для промисловоїчастоти f = 50 Гц довжина хвилі /> = 3*108/50 = 6000 км, а дляультракоротких частот f = 3*108 Гц довжина хвилі дорівнює 1 м.

Спектр електромагнітних випромінювань відповідно доприйнятї на практиці назви хвиль, діапазону частот і довжин хвиль представленийу таблиці

Таблиця Характеристика спектру електромагнітнихвипромінювань

Назва діапазону частот Номер діапазону Діапазон частот Діапазон довжин хвиль Назва діапазону довжин хвилі Дуже низькі частоти, ДНЧ

1

2

3

4

0,003...0,3 Гц

0,3...3,0 Гц

3...300 Гц

300 Гц...30 кГц

107...106 км 106...104 км

104...102 км

102...10 км

Інфра низькі

Дуже низькі

Промислові

Звукові

Низькі частоти, НЧ 5 30...300 кГц 10...1 км Довгі Середні частоти, СЧ 6 300кгц…3МГц 1 км...100 м Середні Високі частоти, ВЧ 7 3...30 МГц 100...10 м Короткі Дуже високі частоти, ДВЧ 8 30...300 МГц 10...1 м Метрові Ультрависокі частоти, УВЧ 9 300Мгц...3ГГц 100...10 см Дециметрові Надвисокі частоти, НВЧ 10 3...30 ГГц 10...1 см Сантиметрові Надзвичайно високі частоти, НЗВЧ 11 30...300 ГГц 10...1 мм Міліметрові

Біля джерела ЕМВ виділяють ближнюзону, чи зону індукції, що знаходиться на відстані />, і далеку зону, чи зонувипромінювання, для якої />. У діапазоні від низьких частотдо короткохвильових випромінювань частотою <100 МГц біля генератора варторозглядати поле індукції, а робоче місце, — що знаходиться в зоні індукції. Узоні індукції електричне і магнітне поле можна вважати незалежними одно відодного. Тому нормування в цій зоні ведеться як по електричній, так і помагнітній складовій. У зоні випромінювання (хвильовій зоні), де вжесформувалася електромагнітна хвиля, що біжить, більш важливим параметром єінтенсивність, що у загальному виді визначається векторним добутком Е и Н, ідля сферичних хвиль при поширенні в повітрі може бути виражена як

/> , Вт/м2,

де I – інтенсивністьелектромагнітного випромінювання, Вт/м2;

Рдж — потужність джерелавипромінювання, Вт;

r – відстань від джерела, м.

Енергетичним показником параметрівдля хвильової зони електромагнітного поля є щільність потоку енергії (ЩПЕ),Вт/м2.

Вплив електромагнітного поля на людину оцінюєтосявеличиною поглинутої її тілом електромагнітної енергії W,

W = ЩПЕ*Sеф,

де Sеф – ефективна поглинаюча поверхня тіла людини,м2.

Крім вищезгаданих зон (ближньої тадальньої), існує так звана ”мертвазона”, в якій поле відсутнє, алеії межі визначаються тільки експериментально.

Методика розрахунку інтенсивностіопромінювання залежить від типу випромінювача і зони (ближня, дальня) в якійзнаходиться робоче місце. Спочатку визначають межі зон. Далі визначають, в якійзоні знаходиться робоче місце, і для даного робочого місця розраховуютьпараметри неспотвореного електромагнітного поля.

Напруженість неспотворенихелектричного (Е, В/м) і магнітного (Н, А/м) полів розраховують за формулами:

— для ближньої зони:

Ебл=І·/(2πωεr³);

Hбл= І·L/(4πr2);

де І – сила струму в провіднику(антені), А;

L – довжина провідника (антени), м;

ω – кругова частота поля, ω=2πf, f – частота поля, Гц;

ε – діелектрична проникністьсередовища, Ф/м;

r – відстань від джерелавипромінювання до робочого місця, м;

— для дальньої зони:

Ед=/>/r;

Нд=/>/4πr;

де Р – потужність випромінювання, Вт;

σ – коефіцієнт підсиленняантени.

При напрямленому випромінюванніщільність електромагнітного поля

— у ближній зоні по осі діаграминапрямленості випромінювання:

ЩПЕбл=3Рсер/S;

— у дальній зоні:

ЩПЕд=Рсерσ/(4πr2);

де Рсер — середня потужністьвипромінювання, Вт, Рсер=Рімпτ/Т;

Рімп — потужність випромінювання уімпульсі, Вт; t — тривалість імпульсу, с; Т — період проходження імпульсів, с;

S — площа випромінювання антени, м2.

Ці формули дійсні для розрахункупараметрів ЕМВ при розповсюдженні радіохвиль у вільному просторі, тобтонеспотвореного електромагнітного поля.

В реальних умовах і, особливо, увиробничому приміщенні електромагнітне поле від джерела спотворюється такзваним “полем вторинного випромінювання”, тобто електромагнітним полем, відбитимвід поверхонь металевих предметів (обладнання), і недосконалих діелектриків (ут.ч. і людей). Це поле вторинного випромінювання накладається на основне поле ізмінює (збільшує чи зменшує) параметри основного поля. Розрахувати параметриполя вторинного випромінювання і, тим більше, результативного поля неможливо.Наявність у приміщенні кількох джерел електромагнітного випромінювання(наприклад, комп’ютерів) також ускладнює розподіл електромагнітного полю, якийможе бути визначений за допомогою тільки прямих вимірювань.

Нормування електромагнітнихвипромінювань радіочастотного діапазону здійснюється згідно ГОСТ 12.1.006-84“Електромагнітні поля радіочастот. Припустимі рівні на робочих місцях і вимогидо впровадженню контролю” та ДСН 239-96“Державних санітарних норм і правилзахисту населення від впливу електромагнітних випромінювань”.

Згідно з ГОСТ 12.1.006-84 нормуванняелектромагнітних випромінювань здійснюється в діапазоні частот 60кГц – 300 ГГц.Причому у діапазоні 60 Гц – 300 МГц нормованими параметрами є напруженістьелектричної Е, В/м, та магнітної Н, А/м, складових поля, а у діапазоні 300 МГц– 300 ГГц нормативним параметром є щільність потоку енергії ЩПЕ, Вт/м2.Нормативною величиною є також гранично допустиме енергетичне навантаження ЕН Е, (В/м)2*год та ЕНН,(А/м)2*год:

ЕНН = (Ен )2*Т;

ЕНЕ = (Нн)2*Т;

де Ен, Нн– нормативне значеннянапруженості, В/м та А/м;

Т — тривалість дії на протязіробочого дня, год.

Наприклад, для діапазону 0,06 – 3,0МГц, на робочих місцях Ен = 500 В/м, а ЕНЕ = 20000 (В/м)2*год.

Згідно з ГОСТ 12.1.006-84 на робочихмісцях у діапазоні частот 60 кГц- 300МГц (частково 5- й, 6-8 -й діапазонах частот) нормується напруженості електричної Е та магнітної Н, складовихелектромагнітного поля, а в діапазонах частот 300 МГц-300ГГц (діапазони 9-11)поверхнева щільність потоку енергії

Гранично допустимі значення ЕГД таНГД на робочих місцях визначають за допустимим енергетичним навантаженням татривалістю дії.

Таблиця Гранично допустимі значенняЕГД та НГД на робочих місцях

Параметр Діапазон частот, МГц Від 0,06 до 3 Більше3 до 30 Більше30 до 300 ЕГД, В/м 500 300 80 НГД, А/м 50 - - ЕНЕгд,(В/м)2*год 20000 7000 800 ЕННад,(А/м)2*год 200 - -

Одночасна дія електричного імагнітного полів вважається допустимим, якщо :

ЕНЕ/ЕНЕгд + ЕНН/ЕННад ≤ 1,

де ЕНЕ і ЕНН енергетичненавантаження, що характеризують фактичну дію електричного і магнітного полів.

Гранично допустимі значення ЩПЕ наробочих місцях працівників визначаються в залежності від допустимогоенергетичного навантаження ЕНЩПЕгд та тривалості дії Т за формулою:

ЩПЕгд = К*ЕНЩПЕгд/Т

де ЩПЕгд — граничне значення потокуенергії, Вт/м2 ;

ЕНЩПЕгд- граничне допустимеенергетичне навантаження на організм людини на протязі дня, що дорівнює 2Вт*год/м2 і є добуток щільності потоку енергії поля

(ЩПЕ) на тривалості його дії ЕНЩПЕ=ЩПЕ*Т ;

К – коефіцієнт ослаблення біологічноїефективності, що дорівнює 1 – для всіх випадків дії, включаючи опромінюваннявід обертових та скануючих антен; 10 – для випадів опромінювання від обертовихта скануючих антен з частотою обертання чи сканування не більш 1 Гц ташпаруватістю не менше 50;

Т – тривалість перебування у зоніопромінювання за робочу зміну, год.

У всіх випадках максимальне значенняЩПЕГД не повинно перевищувати 10 В/м2.

При одночасній дії на працівників ЕМВдекількох джерел енергетичне навантаження не повинне перевищувати граничнодопустимих значень:

∑ ЕНЕі ≤ ЕНЕгд; ∑ЕННі ≤ ЕННгд; ∑ ЕНЩПЕі ≤ ЕНЩПЕгд.

Для населення електромагнітне поле в5- 8 діапазонах частот згідно ДСН239-96 оцінюється електричною складовоюнапруженості поля, а у 9...11 діапазонах – поверхневою щільністю потокуенергії.

Гранично допустимі рівніелектромагнітних полів для населення (крім телебачення згідно ДСН 239-96)

Таблиця

№ діа-пазону Діапазон частот Довжина хвиль ГДР(Егдр) 5 30 …300 кГц 10 …1км 25 В/м 6 0,3 …3 МГц 1…0,1 км 15 В/м 7 3 … 30 МГц 100 …10 м 3lgλ, В/м* 8 30 … 300 МГц 10 …1 м 3 В/м

* λ – довжина хвилі, м; ГДР = 7,43-3lgf, де f – частота, МГц.

Гранично допустимі рівніелектромагнітних полів (Е гдр, В/м), які створюють телевізійні радіостанції вдіапазоні частот від 48 до 1000 МГц, визначається за формулою:

Е гдр =21f-0,37;

де f – несуча частота каналузображення або звукового супроводу, МГц.

Гранично допустимі рівніелектромагнітних полів, що створюються радіолокаційними станціями (імпульсневипромінювання) у діапазонах 9 – 11, оцінюються ЩПЕ в залежності від режимів їхроботи знаходяться у діапазоні 2,5 …140 мкВт/см2.

Для електромагнітних полівпромислової частоти (50 Гц) нормативи встановлюються згідно ГОСТ12.1.002-84 таДСН 239-96. Нормативною є напруженість електричної складової поля. Гранично допустимийрівень на робочому місці становить 5 кВ/м. Припустимий час діїелектромагнітного поля становить: при напруженості 5кВ/м – 8 год; принапруженості більше 5 і 20 кВ/м включновизначається за формулою Т = 50 Е – 2 год (де Е – фактична напруженість; принапруженості більше 20 до 25 кВ/м – 10 хв. У населеній місцевості ГДР – 5 кВ/м,всередині житлових будинків – 0,5 кВ/м.

Санітарними нормативами також встановлюєтьсязахисні зони поблизу ліній електропередачі в залежності від їх напруги: 20 мдля лінії з напругою 300 кВ, 30 м з напругою 500 кВ і 55 м для лінії знапругою1150 кВ.

Вимірювання параметрів ЕМВ слідвиконувати не рідше одного разу на рік, а також при введенні в дію новихустановок, внесенні змін у конструкцію, розміщення чи режим роботи установок,при організації нових робочих місць та внесенні змін у засоби захисту від діїЕМВ. Для вимірювання інтенсивності ЕМВ застосовуються прилади – вимірювачінапруженні та вимірювачі малої напруженості електромагнітних полів.

НормуванняІЧ випромінювань

Інтенсивність ІЧ радіації необхідновимірювати на робочих місцях чи у робочій зоні поблизу джерела випромінювання.Нормування ІЧ випромінювань здійснюється згідно санітарних норм ДСН3.3.6.042-99, ГОСТ — 12.4.123-83. Припустима тривалість дії ІЧ на людинунаведено у таблиці.

Таблиця.

Припустима тривалість дії на людинутеплової радіації

Теплова радіація, Вт/м2 Тривалість дії радіації, с 280 — 560 (слабка) Довготривало 560 — 1050(помірна) 180 – 300 1050 — 1600(середня) 40 – 60 Більше 3500(дуже сильна) 2 –5

Теплова радіація 560-1050 Вт/м2 ємежею, яка переноситися людиною. Згідно діючим санітарним нормам допустимащільність потоку ІЧ випромінювань не повинна перевищувати 350 Вт/м2.Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхоньтехнологічного устаткування, освітлювальних приладів та інсоляція від заскленихогороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м2 — при опроміненні 50 % та більше поверхнітіла, 70 Вт/м2 — при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50 %, та 100Вт/м2 — при опроміненні не більше 25 % поверхні тіла працюючого.

При наявності джерел з інтенсивністю35,0 Вт/м2 і більше температура повітря на постійних робочих місцях не повиннаперевищувати верхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року, нанепостійних — верхніх меж допустимих значень для постійних робочих місць.

При наявності відкритих джерелвипромінювання (нагрітий метал, скло, відкрите полум'я) допускаєтьсяінтенсивність опромінення до 140,0 Вт/м2. Величина опромінюваної площі неповинна перевищувати 25 % поверхні тіла працюючого при обов'язковомувикористанні індивідуальних засобів захисту (спецодяг, окуляри, щитки).

Для виміру щільності потоку випромінюванняна робочому місці застосовують актинометр (алюмінієва пластина, що має вшаховому порядку почорніння; термопари, приєднані до гальванометра). Длявизначення спектральної інтенсивності випромінювань застосовують інфрачервоніспектрометри (ІЧС-10).

НормуванняУФ випромінювання

Нормуванняультрафіолетового випромінювання у виробничих приміщеннях здійснюють згідно зсанітарними нормами СН 4557-88 (ДНАОП 0.03-3.17-88).

Допустимі значення щільностіультрафіолетового випромінювання наведені у таблиці.

Допустимі значення для УВФ

Таблиця

Діапазон ультрафіолетового випромінювання, нм Допустимі значення щільності УФ випромінювання, Вт/м2 220 — 280 (УФ-С) 0,01 280 — 320 (УФ-В) 0,01 320 — 400 (УФ-А) 10,0

Нормування лазерного випромінювання

Нормуваннялазерного випромінювання здійснюється згідно санітарних норм і правила СНиП5804-91. За нормативами при проектуванні лазерної техніки маєбути діючим принцип відсутності впливу на людину прямого, дзеркального тадифузного випромінювання.

При визначенні класу небезпекилазерного випромінювання враховуються три спектральних діапазони (нм): I — 180<l£380, II — 380<l£1400,III — 1400<l£105.

Нормованими параметрами ЛВ з поглядунебезпеки є енергія W (Дж) і потужність P(Вт) випромінювання, що пройшло обмежуючуапертуру діаметрами dа=1.1 мм (у спектральних діапазонах I і II) і dа=7 мм (удіапазоні II); енергетична експозиція H і опромінення E, усереднені пообмежуючій апертурі:

H=W/Sa;    E=P/Sa

деSa— площа обмежуючої апертури.

Як вже згадувалось раніше, згіднонормативам лазерне устаткування за ступенем небезпеки розділяється на 4 класи:

1 клас — повністю безпечні лазери,які не мають шкідливої дії на очі та шкіру;

2 клас – мають небезпеку для очей ташкіри при дії колімірованим (прямим), тобто замкнутим у малому кутірозповсюдження пучком; однак, дзеркальне або дифузне випромінювання такихлазерів безпечне для людини;

3 клас — це лазери, які діють увидимій межі спектру і являють небезпеку як для очей (прямим і дзеркальнимвипромінюванням на відстані 10 см від відбиввючої поверхні), так і шкіри(тільки прямий пучок);

4 клас – найбільш потужні лазери, якінебезпечні при дифузному випромінюванні для очей і шкіри на відстані 10 см віддифузно відбиваючої поверхні.

Згідно СНиП 5804-91 регламентуютьсягранично допустимі рівні (ГДР) для кожного режиму роботи лазера і йогоспектрального діапазону і встановлюється для двох умов – одночасного тахронічного (того, що систематично повторюється) опромінювання. Граничнізначення щільність потоку нормується на шкірі, сітківці, рогівці. Наприклад,відповідно до санітарних норм, при роботі з ОКГ ГДР випромінювання для очей єенергія W (Дж), яка додано в залежності від довжини хвилі і тривалості впливу…

Гранично допустимі дози приоднократному впливі на очі колімірованого (прямого) лазерного випромінювання

 

Довжина хвилі l, нм Тривалість впливу t, с WГДР, Дж 380<l£600 t£2.3×10-11

/>

2.3×10-11<t£5×10-5 8×10-8 5×10-5<t£1

/>

600<l£750 t£6.5×10-11

/>

6.5×10-11<t£5×10-5 1.6×10-7 5×10-5<t£1

/>

750<l£1000 t£2.5×10-10

/>

2.5×10-10<t£5×10-5 4×10-7 5×10-5<t£1

/>

1000<l£1400 t£10-9

/>

10-9<t£5×10-5 10-6 5×10-5<t£1

/>

Примітки: 1. Тривалість впливу менше1 с.

2. Діаметр обмежуючої апертура 7×10-3 м.

Граничні дози при однократному впливіна очі і шкіру прямого чи розсіяного лазерного випромінювання

Довжина хвилі l, нм Тривалість опромінення t, с

HГДР, Дж×м-2;
 EГДР, Вт×м-2

1400<l£1800 10-10<t£1

HГДР=/>

1<t£102

EГДР=/>

t>102 EГДР=5×102 1800<l£2500 10-10<t£3

HГДР=/>

3<t£102

EГДР=/>

t>102 EГДР=5×102 250<l£105 10-10<t£10-1

HГДР=/>

10-1<t£1

HГДР=/>

1<t£102

EГДР=/>

t>102 EГДР=5×102

Примітка. Діаметр обмежуючої апертури1,1×10-3м.

Вимогибезпеки при роботі з ОКГ

Крім дії лазерного променю (прямого, дзеркальнота дифузно відбитого) експлуатація ОКГ супроводжується комплексом іншихшкідливих та небезпечних факторів:

1 — висока напруга заряднихпристроїв, що живлять батарею конденсаторів великої ємності;

2 — забруднення повітряногосередовища хімічними речовинами, що утворюються при накачуванні (озон, оксидазоту) та при випаровуванні матеріалу мішені (оксид вуглецю, оксиди металів, іін.);

3 — УФ випромінювання імпульсних лампі газорозрядних трубок (супутнє випромінювання);

4 — світлове випромінювання прироботі ламп накачування;

5 — рентгенівське випромінювання(супутнє вторинне);

6 — утворення часток високих енергійпри опроміненні мішені ЛВ;

7 — іонізуюче випромінювання,використовуване для накачування;

8 — ЭМП, що утворюються при роботігенераторів ВЧ, УВЧ;

9 — шуми при роботі механічнихзатворів, насосів, шум ударних хвиль;

10 — токсичні рідини (робоче тіло врідинних ОКГ), наприклад, оксиди хлору, фосфору та ін.

Таким чином експлуатація лазерівпотребує впровадження комплексу різноманітних захисних заходів.       

Діюче ОКГ слід розміщати в окремих,спеціально виділених приміщеннях, які не повинні мати дзеркальних поверхонь.Поверхні приміщень повинні мати коефіцієнт відбивання не більш 0,4. Стіни,стеля і підлога повинні мати матову поверхню. У приміщенні повинна бути високаосвітленість (КЕО³ 1.5%, Езаг³150 лк). Приміщення повиннеобладнуватись загальнообмінною вентиляцією і місцевими відсмоктувачами.Забороняється проводити орієнтацію променю на вікна та двері. Строгообмежується доступ осіб до ОКГ. Установлюються попереджувальні знаки і системасигналізації про роботу ОКГ. По можливості доцільно екранувати промінь(поміщувати у світлонепроникному екрані). Застосовують різні типи екранів для запобіганнявиходу променя (металеві, пластмасові). Вивішують знаки безпечної (небезпечної)зони (ГОСТ 12.4.026-76). Для запобігання ураження органів зору застосовуютьспеціальні окуляри зі світлофільтрами. Як матеріали для протилазерних окуляріввикористовують:

1 — поглинаючі стекла і пластмаси;

2- відбиваючі діелектричнітонкоплівочні, що відбивають 90-95% падаючої світлової енергії (оксиди титанута ін.);

3- комбіновані, що складаються зпоглинаючих і відбиваючих матеріалів.

Важливі характеристики фільтрів:висока вибірковість положення і відбивання, а також значна термостійкість. Уцьому плані найкращі показники у багатошарових фільтрів. Для багатошаровихфільтрів граничне значення пробою може досягати 1015 Вт/м2. Для кожної довжинихвилі підбираються окуляри з відповідними характеристиками. Наприклад, окуляритипу C3С-22 (максимальна ефективність у діапазоні l=0.69-1.6 нм). Поряд іззахисними окулярами в лабораторіях з використання ОКГ необхідно виключитипопадання лазерного випромінювання на відкриті ділянки шкіри. При щільності 50Дж/см2 у людини спостерігаються значні необоротні ушкодження відкритої шкіри.Для захисту шкіри застосовують фетровий одяг, шкіряні рукавички.

Длязменшення щільності відбитої (дифузійної) енергії необхідно підбирати колірфарбування стін. Так, темносиня олійна фарба відбиває тільки 16% хвиль довжиною1,06 мкм і 12% хвиль 0,69 мкм. Низьке відбиття для хвиль довжиною 0,69 мкм маєтемно-зелене фарбування (15%). Для створення екрануючих штор рекомендують чорніщільні тканини.

Нормування іонізуючихвипромінювань.

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються„Нормами радіаційної безпеки України НРБУ- 97”, якій є основним документом, щовстановлює радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнівопромінення як для окремої людини, так і суспільства взагалі. НРБУ-97поширюються на ситуації опромінення людини джерелами іонізуючого випромінюванняв умовах:

нормальної експлуатації індустріальних джерел іонізуючоговипромінювання ;

медичної практики;

радіаційних аварій;

опромінення техногенно-підсиленими джерелами природногопоходження.

Згідно з цими нормативними документами опромінюванні особиподіляються на наступні категорії:

А — персонал — особи, котрі постійно або тимчасово працюють зджерелами іонізуючого випромінювання;

Б — обмежена частина населення — особи, що не працюютьбезпосередньо з джерелами випромінювань, але за умовами проживання аборозташування робочих місць можуть підлягати опроміненню;

В — населення області, країни.

НРБУ-97 включають деякі регламентовані величини: ліміт дози,похідні рівні, контрольні рівні, рекомендовані рівні та ін. Для контролю запрактичною діяльністю, а також підтримання радіаційного стану навколишньогосередовища найбільш значимої є ліміт ефективної дози опромінення за рік (мЗв*рік-1).Також встановлюють ліміт річної еквівалентної дози зовнішнього опромінюванняокремих органів і тканин.

З метою зниження рівнів опромінювання населення Міністерствоохорони здоров’я України запроваджує рекомендовані рівні медичногоопромінювання. При проведенні профілактичного обстеження населення річнаефективна доза не повинна перевищувати 1 мЗв. НРБУ-97 також регламентуєефективну питому активність природних радіонуклідів у будівельних матеріалах(по зваженої сумі активності радію-226, торію-232 і калію-40). Наприклад, колиактивність в будівельних матеріалах та мінеральної сировині нижче або дорівнює370 Бк·кг-1, то вони могуть використовуватися для усіх видів будівництва безобмежень. У всередині приміщень з постійним перебуванням людей потужністьпоглиненої в повітрі дози (ППД) гамма-випромінювання не повинна перевищувати 30мкР·год-1.

Ліміти дози опромінювання(мЗв*рік-1).

Категорія осіб, які зазнають опромінювання А Б В ЛДЕ (ліміт ефективної дози) 20 * 2 1 Ліміти еквівалентної дози зовнішнього опромінювання: — ЛДlens (для кришталика ока) 150 15 15 — ЛДskin (для шкіри) 500 50 50 — ЛДextrim (для кистей та стіп) 500 50 -

*- в середньому за будь-які послідовні 5 років, але не більше50 мЗв за окремий рік.


Розділ2.Тема 2.6. Тема 2.7. Тема 2.8.

Лекція 5. Тема 2.6 — Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємств, до виробничихі допоміжних приміщень. Атестація робочих місць за умовами праці

Вимоги до розташування промисловогомайданчика підприємства, споруд та будівель на промисловому майданчику, довиробничих, допоміжних та санітарно-гігієнічних приміщень. Вимоги до приміщень,де використовуються особливо шкідливі речовини.

Аналіз та профілактика професійнихзахворювань в галузі.

Оцінка умов праці за шкідливимифакторами та оцінка їх відповідності санітарно-гігієнічним вимогам.

Гігієнічна класифікація умов праці запоказниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища,важкості та напруженості виробничого процесу.

Література: осн. Л-5 (Розділ 2.).

Завдання на СРС: Санітарно-захиснізони для небезпечних підприємств. Гранично допустимі викиди в навколишнєсередовище, заходи по обмеженню викидів.

Атестація робочих місць за умовамипраці. Класи умов праці: 1 – оптимальні; 2 – допустимі; 3 – шкідливі; 4 –небезпечні (екстремальні).

Відшкодування працівникам шкоди заневідповідність умов праці.

Загальнісанітарно-гігієнічні вимоги для промислових підприємств та виробничихприміщень.

Розміщення території підприємства.Згідно вимог СН 245-71 (“Санитарные нормы проектирования промышленныхпредприятий”) та ДСН 173-96 (“Державні санітарні правила планування та забудовинаселених пунктів”) промислові підприємства розміщують на території населенихпунктів у спеціально виділених промислових районах або за межами населенихпунктів на деякій відстані від них (в залежності від викиду шкідливих речовин).

Планування території підприємств.Генеральні плани промислових підприємств розробляються у відповідності досанітарно-гігієнічних вимог та вимог безпеки праці і пожежної безпеки. Прицьому враховуються такі чинники як природне провітрювання та освітлення.Площадка промислового підприємства повинна мати відносно рівну поверхню і нахилдо 0,002% для стоку поверхневих вод.

За функціональним призначеннямплощадка підприємства розділяється на зони: перед заводську (за межами огорожічи умовної межі підприємства), виробничу, підсобну і складську.

Забудова промислової площадки можебути суцільною або окремо розміщеними будівлями, одно — або багатоповерховими.Забороняється суцільна забудова із замкненим внутрішнім двором, бо в цьомувипадку погіршується провітрювання та натуральне освітлення будівель.

Санітарні розриви між будівлями, щоосвітлюються через віконні прорізи, приймаються не менше найбільшої висоти доверху карнизу будівель, що розміщені напроти.

Виробничі та складські приміщенняможуть мати будь-яку форму та розміри, зумовлені виробничими вимогами, але,виходячи з санітарно-гігієнічних умов (освітлення, вентиляція), найбільшдоцільні будівлі, що мають форму прямокутника. Конструкція виробничих будівель,число поверхів та площа обумовлюються технологічними процесами, категорієювибухопожежонебезпеки, наявністю шкідливих та небезпечних факторів.

Центральних вхід на територіюпідприємства слід передбачати з боку основного підходу чи під’їзду працівників.Територія підприємства повинна мати впорядковані пішохідні доріжки (тротуари)від центрального та додаткових прохідних пунктів до всіх будівель і споруд. Добудівель і споруд по усій їх довжині має передбачатись під’їзд пожежнихавтомобілів. До будівель передбачається підвід мереж електроенергії,водопостачання та каналізації.

Територія підприємства має бутиозеленена, площа цих ділянок повинна складати не менше 10% площі підприємства.

Вимоги до виробничих приміщень. Вибіртипу приміщення визначається технологічним процесом та можливістю боротьби зшумом, вібрацією і забрудненням повітря. Виробничі приміщення відповідно довимог чинних нормативів мають бути забезпечені достатнім природним освітленням.Обов’язковим є являється також улаштування ефективної за екологічними ісанітарно-гігієнічними показниками вентиляції.

Висота виробничих приміщень повиннабути не менше 3,2 м, а об’єм і площа – 15 м3 та 4,5 м2 відповідно на кожного працівника(для користувачів комп’ютерів на одного працюючого повинно бути не менше: площі- 6 м2 і об’єму — 20 м3).

Приміщення чи дільниці виробництв знадлишками тепла, а також зі значними виділеннями шкідливих газів, пару чипилу слід, як правило, розміщувати біля зовнішніх стін будівель, а убагатоповерхових будівлях – на верхніх поверхах.

Підлога на робочих місцях має бутирівною, теплою, щільною та стійкою до ударів, мати неслизьку та зручну дляочистки поверхню; бути стійкою до дії хімічних речовин і не вбирати їх.

Стіни виробничих та побутовихприміщень мають відповідати вимогам шумо- і теплозахисту; легкому піддаватисьприбиранню та миттю; мати покриття, що виключає можливість поглинення чиосадження отруйних речовин (керамічна плитка, олійна фарба).

Приміщення, де розміщені виробництваз виділенням шкідливих та агресивних речовин (кислоти, луги, ртуть, бензол,сполуки свинцю та ін.), повинні мати стіни, стелю та конструкції, виконані іоздоблені так, щоб попереджувалась сорбція (осідання) цих речовин тазабезпечувалась можливість очищення та миття цих поверхонь.

У приміщеннях з великим виділеннямпилу (шліфування, заточка тощо) слід передбачити прибирання за допомогоюпилососів чи гідрозмивання.

Колір інтер’єрів приміщень маєвідповідати вимогам технічної естетики.

Вимоги до допоміжних приміщень табудівель. До допоміжних відносяться приміщення та будівлі адміністративні,санітарно-побутові, громадського харчування, охорони здоров’я, культурногообслуговування, конструкторських бюро, для учбових занять та громадськихорганізацій.

Допоміжні приміщення різногопризначення слід розміщувати в одній будівлі з виробничими приміщеннями абоприбудовах до них у місцях з найменшим впливом шкідливих факторів, а якщо такерозміщення неможливе, то їх можна розміщувати і в окремих будівлях.

Висота поверхів окремих будівель,прибудов чи вбудов має бути не меншою 3,3 м, висота від підлоги до низуперекрить – 2,2 м, а у місцях нерегулярного переходу людей – 1,8 м. Висотадопоміжних приміщень, що розміщені у виробничих будівлях, має бути не меншою2,4 м.

Площа допоміжних приміщень має бутине меншою ніж 4м2 на одне робоче місце у кімнаті управлінь і 6 м2 — уконструкторських бюро; 0,9 м2 на одне місце в залі нарад; 0,27 м2 на одногоспівробітника у вестибулях та гардеробних.

До групи санітарно-побутовихприміщень входять: гардеробні, душові, туалети, кімнати для вмивання тапаління, приміщення для знешкодження, сушіння та знепилювання робочого одягу,приміщення для особистої гігієни жінок та годування немовлят, приміщення дляобігрівання працівників. У санітарно-побутових приміщеннях підлоги мають бутивологостійкими, з неслизькою поверхнею, світлих тонів, стіни та перегородки –облицьовані вологостійким, світлих тонів матеріалами на висоту 1,8 м.

В гардеробних приміщеннях длязберігання одягу мають бути шафи розмірами: висота 1650 мм, ширина 250…400 мм,глибина 300 мм. Кількість шаф має відповідати спискові кількості працівників.

Оцінка умов праці за шкідливимифакторами та оцінка їх відповідності санітарно-гігієнічним вимогам. Аналіз тапрофілактика професійних захворювань в галузі.

Профілактика виробничого травматизмута професійної захворюваності: технічні – удосконалення технологічногоустаткування, сертифікація та стандартизація обладнання і технологічнихпроцесів, огородження небезпечних зон, теплоізоляція, контрольно-вимірювальніпристрої та пристрої безпеки, розташування виробничого обладнання; засобиіндивідуального захисту; організаційні – навчання працівників з питань охоронипраці, державний нагляд і громадський контроль за дотриманням вимог з охоронипраці, стимулювання охорони праці, забезпечення працюючих засобамиіндивідуального захисту.

З метою комплексної оцінки умов праці – з урахуваннямфізіологічних і гігієнічних умов праці, Київським інститутом медицини працірозроблена і затверджена і затверджена наказом Міністра охорони здоров’яУкраїни №382 від 31 грудня 1997 р. гігієнічна класифікація заснована напринципі диференціації умов праці залежно від фактично діючих рівнів факторіввиробничого середовища і трудового процесу порівняно з санітарними нормами,правилами, гігієнічними нормативами, а також можливим впливом їх на станздоров’я працюючих.

Вона призначена для: гігієнічної оцінки існуючих умов тахарактеру праці на робочих місцях; санітарно-гігієнічної паспортизації станувиробничих об’єктів; санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничихпідприємств; встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності; створення банку данихпро умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни.


Гігієнічнакласифікація умов праці

 

Основні поняття, щозастосовуються в Гігієнічній класифікації:

Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовищата трудового процесу, які впливають на здоров’я та працездатність людини впроцесі її професійної діяльності.

Шкідливий виробничий фактор ¾ чинник трудового процесу та виробничого середовища, впливякого на організм людини в певних умовах може призвести до погіршення здоров’я.

Небезпечний виробничий фактор ¾ чинник трудового процесу та виробничого середовища, впливякого на організм людини в певних умовах може призвести до травми або іншогораптового погіршення здоров’я.

Важкість (тяжкість) праці ¾ характеристика трудової діяльності людини, яка визначаєступінь залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідокфізичного навантаження.

Напруженість праці ¾ характеристика трудового процесу, що відображає переважненавантаження на центральну нервову систему.

Безпечні умови праці ¾ умови праці, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничихфакторів на працюючих виключений або їх рівні не перевищують гігієнічнінормативи.

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови працірозподіляються на 4 класи:

1 клас ¾ оптимальні умови праці ¾ такі умови, при яких зберігається не лише здоров’япрацюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікрокліматичнихпараметрів і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальніумовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничогосередовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

2 клас ¾ допустимі умови праці ¾ характеризуються такими рівнями факторів виробничогосередовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічнихнормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організмувідновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної змінита не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих і їх потомство внайближчому та віддаленому періоді.

3 клас ¾ шкідливі умови праці ¾ характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, щоперевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив наорганізм працюючого та (або) його потомство.

4 клас ¾ небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризуютьсятакими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочоїзміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострихпрофесійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

Відповідно до приведеного вище клас праці визначається тимчинником виробничого середовища, напруженості або тяжкості праці, який маєнайбільше відхилення від нормативних вимог.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічнихнормативів та змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:

1 ступінь ¾ умови праці, що характеризуються такими відхиленнями відгігієнічних нормативів, які, як правило, викликають функціональні зміни, щовиходять за межі фізіологічних коливань та найчастіше сприяють зростаннюзахворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

2 ступінь ¾ умови праці, що характеризуються такими рівнями факторіввиробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкіфункціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростаннязахворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частотизагальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології.

3 ступінь ¾ умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторіввиробничого середовища і трудового процесу, які призводять до зниження працездатностіта розвитку, як правило, початкових стадій професійних захворювань.

4 ступінь ¾ умови праці, що характеризуються такими рівнями факторіввиробничого середовища, які здатні призводити до розвитку виражених формзахворювань, значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності зтимчасовою втратою працездатності.

Реальні умови праці мають виключати передумови для виникненнятравм та професійних захворювань.

Згідно діючого законодавства забезпечення санітарногоблагополуччя досягається такими основними заходами:

· гігієнічноюрегламентацією та контролем (моніторингом) усіх шкідливих і небезпечних факторівнавколишнього та виробничного середовища;

· державноюсанітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів,інвестиційних програм та діючих об’єктів;

· включенням вимогбезпеки щодо здоров’я та життя людини в державні стандарти та нормативно-технічнудокументацію усіх сфер діяльності суспільства;

· ліцензуванням видівдіяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для здоров’я людей;

· пред’явленнямвідповідних гігієнічних вимог до проектування, забудови, та експлуатації будівель,споруд, приміщень, територій, розробкою та впровадженням нових технологій іобладнання;

· контролем та аналізомстану здоров’я населення та робітників;

· профілактичнимисанітарно лікувальними заходами;

· запровадженням санкційдо відповідальних осіб за порушення санітарно-гігієнічних вимог.


Тема 2.7 — Основніпричини, що породжують небезпеку виробничого обладнання і технологічнихпроцесів та загальні вимоги безпеки

 

Вимоги безпеки до технологічногообладнання та процесів.

Безпечність виробничого обладнання при монтажі,демонтажі, транспортуванні, експлуатації.

 Безпечність технологічного процесу,як сума безпечності технологічного обладнання, використовуваних сировини таматеріалів, безпечності технологічних схем і операцій, безпечності організаціїтехнологічного процесу.

Безпека привантажно-розвантажувальних роботах.

Профілактичні заходи щодо запобігання травматизму.Усунення безпосереднього контакту працюючих з небезпечними технологічнимичинниками, удосконалення технологічних процесів з метою вилучення або зменшенняпараметрів шкідливих і небезпечних чинників, комплексна механізація,автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами, контрольтехнологічних параметрів, вилучення та знешкодження відходів, безпечне взаємнерозташування обладнання, вибухопожежобезпечність, організація робочих місць зурахуванням вимог безпеки та ергономіки.

Засоби колективного та індивідуального захиступрацівників. Класифікація засобів індивідуального захисту.

Література: осн. Л-5 (Розділ 2.).

Завдання на СРС: Вимоги до системуправління, захисних і сигнальних пристроїв, що входять в конструкціюобладнання. Запобіжні пристрої, контрольні прилади.

Класифікація вантажів залежно від їхнебезпечності та маси одного місця. Знаки небезпеки небезпечних вантажів. Механізаціявантажно-розвантажувальних робіт. Норми переміщення вантажів вручну.

Спецодяг, спецвзуття. Засоби захисту органів дихання.Засоби захисту голови. Засоби захисту рук. Засоби захисту очей. Засобиіндивідуального захисту від шуму. Засоби індивідуального захисту від вібрації.Електрозахисні засоби.

Вимоги безпеки до виробничогообладнання та до технологічних процесів

Основними складовими безпекипраці на виробництві є:

♦безпечне виробниче обладнання;

♦безпечні технологічні процеси;

♦організація безпечного виконання робіт.

ГОСТ 12.2.003-91. ССБТ.«Оборудование производственное. Общие требования безопасности» — основнийнормативний документ з загальних вимог безпеки до виробничого обладнання завиключенням обладнання, яке є джерелом іонізуючих випромінювань.

Вимоги безпеки до виробничогообладнання конкретних груп, видів, моделей розробляються відповідно до вимогГОСТ 12.2.003-91 з урахуванням призначення, виконання та умов йогоексплуатації.

Безпека виробничогообладнання забезпечується:

♦ вибором принципів дії, джереленергії, параметрів робочих процесів;

♦ мінімізацією енергії, щоспоживається чи накопичується;

♦ застосуванням вмонтованих вконструкцію засобів захисту та інформації про можливі небезпечні ситуації;

♦ застосуванням засобів автоматизації,дистанційного керування та контролю;

♦ дотриманням ергономічнихвимог, обмеженням фізичних та нервово психологічних навантажень працівників.

Виробниче обладнання прироботі як самостійно, так і в складі технологічних комплексів повинно відповідативимогам безпеки протягом всього періоду його експлуатації.

Матеріали конструкціївиробничого обладнання не повинні бути фактором можливої небезпечної ташкідливої дії на організм працюючих, які виникають в процесі роботи обладнаннянавантаження в окремих його елементах не повинні досягати небезпечних значень.При неможливості реалізації останньої вимоги в конструкції обладнання необхіднопередбачати засоби захисту, огородження і т. ін.

Небезпечні зони виробничогообладнання (рухомі вузли, елементи з високою температурою тощо) як потенційніджерела небезпеки травматизму повинні бути огороджені відповідно до ГОСТ12.2.062-81, а також теплоізольовані або розміщені в місцях, що виключаютьконтакт з ними персоналу.

Зажимні,вантажно-захоплювальні та вантажно-підіймальні пристрої, тощо повинні виключатиможливість виникнення небезпеки при раптовому відключенні eлектроенергії, а також самовільнузміну стану цих пристроїв при відновленні енергоживлення.

В разі потреби, виробничеобладнання повинно бути пожежовибухобезпечним та не накопичувати зарядівстатичної електрики в небезпечних для працюючих кількостях.

Виробниче обладнання, роботаякого супроводжується виділенням шкідливих речовин чи організмів або пожежо- тавибухонебезпечних речовин, повинно включати у себе вмонтовані пристрої длялокалізації цих виділень. За відсутності таких пристроїв, в конструкціїобладнання мають бути передбачені місця для підключення автономних пристроївлокалізації виділень. За необхідності згадані пристрої мають бути виконані з урахуваннямчинних вимог щодо стану повітря робочої зони та захисту довкілля.

Якщо виробниче обладнання еджерелом шуму, ультра та інфразвуку, вібрації, виробничих випромінювань(електромагнітних, лазерних тощо), то воно повинно бути виконано таким чином, щобдія на працюючих перерахованих шкідливих виробничих факторів не перевищуваламеж, встановлених відповідними чинними нормативами.

Виробниче обладнання повиннобути забезпечене місцевим освітленням, виконаним відповідно до вимог чиннихнормативів з ура­хуванням конкретних виробничих умов, якщо його відсутністьможе спричинювати перенапруження органів зору або інші небезпеки, пов'язані зексплуатацією цього обладнання.

Однією із складових безпекивиробничого обладнання є конструкція робочого місця, його розміри, взаємнерозміщення органів управління, засобів відображення інформації, допоміжногообладнання тощо. Розробляючи конструкції робочого місця слід дотримуватисявимог ГОСТ 12.2.032-78, ГОСТ12.2.033-84, ГОСТ12.2.049-80, ГОСТ12.2.061-81 таінших чинних нормативів. При цьому розміри робочого місця і його елементівмають забезпечувати виконання операцій в зручних робочих позах і неускладнювати рухи працюючих. Перевагу слід віддавати виконанню робочих операційв сидячому положенні, або періодичній зміні положень сидячи та стоячи — якщовико­нання робот не вимагає постійного переміщення працівника. Конструкціякрісла і підставки для ніг повинна відповідати існуючим ергономічним вимогам.

Система управління виробничимобладнанням має забезпечувати надійне i безпечне його функціонування на всіх режимах роботи i при можливих зовнішніх впливах,передбачених ТЗ. На робочих місцях повинні бути написи, схеми та інші засобиінформації щодо послідовності керуючих дій. Конструкція і розміщення засобівпопередження про небезпечні ситуації повинні забезпечувати безпомилкове,достовірне і швидке сприйняття інформації.

Центральний пульт управліннятехнологічним комплексом обладнується сигналізацією, мнемосхемою або іншимизасобами відображення інформації про порушення нормального режимуфункціонування кожної одиниці виробничого обладнання, засобами аварійноїзупинки всього комплексу або окремих його одиниць—якщо це не призведе доподальшого розвитку аварійної ситуації.

Пуск виробничого обладнання вроботу, а також повторний пуск після його зупинки, незалежно від причини, маєбути можливим тільки шляхом маніпулювання органами управління пуском. Органиаварійної зупинки після спрацювання повинні залишатися в положенні зупинки до їx повернення у вихідне положенняобслуговуючим персоналом. Повернення органів аварійної зупинки у вихіднеположення не повинно приводити до пуску обладнання.

Повне чи часткове припиненняенергопостачання з наступним його відновленням, а також пошкодження мережіуправління енергопостачанням не повинно призводити до виникнення небезпечнихситуацій.

Засоби захисту, що входять вконструкцій виробничого обладнан­ня, повинні: забезпечувати можливість контролюix функціонування; виконуватисвоє призначення безперервно в процесі роботи облад­нання; діяти до новоїнормалізації відповідного небезпечного чи шкідливого фактора, що спричинивспрацювання захисту; зберігати функціонування при виході iз ладу інших засобів захисту. Занеобхідності включення засоб1в захисту до початку роботи виробничогообладнання, схемою управління повинні передбачатися відповідні блокування тощо.

Виробниче обладнання під часмонтажу, ремонту, транспортування та зберігання якого застосовуютьсявантажопідіймальні засоби, повинно мати відповідні конструктивні елементи абопозначені місця для приєднання вантажно-захоплювальних пристроїв з зазначенняммаси обладнання. Якщо технічними умовами передбачено переміщення обладнання беззастосування вантажо-підіймальних засобів, то таке обладнання повинно мативідповідні елементи або форму для захоплення рукою.

ГОСТ 12.3.002-75. ССБТ.«Процессы производственные. Общие требования безопасности» — чинний нормативнийдокумент з загальних вимог безпеки до виробничих процесів.

Безпека виробничих процесіввизначається, у першу чергу, безпекою обладнання, яка забезпечується шляхомурахування вимог безпеки при складанні технічного завдання на йогопроектування, при розробці ескізного й робочого проекту, випуску тавипробуваннях випробного зразка й передачі його у серійне виробництво згідно зГОСТ 15.001-73 «Разработка и постановка продукции на производство. Основныеположения».

Основними вимогами безпеки дотехнологічних процесів є: усунення безпосереднього контакту працюючих звихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією тавідходами виробництва, що е вірогідними чинниками небезпек; замінатехнологічних процесів та операцій, що пов'язані з виникненням небезпечних ташкідливих виробничих факторів, процесами і операціями, за яких зазначеніфактори відсутні або характеризуються меншою інтенсивністю; комплекснамеханізація та автоматизація виробництва, застосування дистанційного керуваннятехнологічними процесами i операціями за наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів;герметизація обладнання; застосування засобів колективного захисту працюю­чих;раціональна організація праці та відпочинку з метою профілактики монотонності йгіподинамії, а також обмеження важкості праці; своєчасне отримання інформаціїпро виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів на окремих технологічнихопераціях (системи отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливихвиробничих факторів необхідно виконувати за принципом пристроїв автоматичноїдії з виводом на системи попереджувальної сигналізації); впровадження системконтролю та керування технологічним процесом, що забезпечують захист працюючихта аварійне відключення виробничого обладнання; своєчасне видалення ізнешкодження відходів виробництва, що є джерелами небезпечних та шкідливихвиробничих факторів, забезпечення пожежної й вибухової безпеки.

При визначенні необхіднихзасобів захисту потрібно керуватися вказівками відповідних розділів стандартуССБТ за видами виробничих процесів та групами виробничого обладнання, щовикористовується у цих процесах. Перелік діючих стандартів стосовно процесівдається у покажчиках Держстандарту, що видаються кожен piк.

Вимоги безпеки при проведеннітехнологічного процесу повинні бути передбачені у технологічній документації.Контроль повноти викладення цих вимог повинен здійснюватися відповідно довказівок РД 50-134-78. Загальні заходи щодо забезпечення пожежної безпекивиробничих процесів визначені ГОСТ 12.1.004-91, а вибухової безпеки — ГОСТ12.1.010-76.

Виробничі будівлі та споруди,залежно від вибраного архітектурно-будівельного та об'ємно-планувальноговирішення, можуть впливати на формування умов праці: вимог до освітлення, шуму,мікроклімату, загазованості та запиленості повітряного середовища, виробничихвипромінювань.

У виробничому приміщенніумови праці залежать від таких факторів, як розташування технологічногообладнання, організація робочого місця, сировина та заготовки, готовапродукція. У кожному конкретному випадку вимоги безпеки до виробничих приміщеньта площадок формуються, виходячи з вимог діючих будівельних норм та правил.

Рівні небезпечних ташкідливих виробничих факторів на робочих місцях повинні відповідати вимогамстандартів безпеки за видами небезпечних та шкідливих факторів. Робочі місцяповинні мати рівні та показники освітленості, встановлені діючими будівельниминормами та правилами ДБН В2.5-28-2006..

Розташування виробничогообладнання, вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукціїта відходів виробництва у виробничих приміщеннях i на робочих місцях не повинно являтисобою небезпеку для персоналу. Відстані між одиницями обладнання, а також міжобладнанням та стінами виробничих приміщень, будівель і споруд повиннавідповідати вимогам діючих норм технологічного проектування, будівельним нормамта правилам.

Зберігання вихіднихматеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходіввиробництва потребує розробки і реалізації системи заходів, що виключаютьвиникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів; використаннянебезпечних пристроїв для їх зберігання; механізацію та автоматизаціювантажно-розвантажувальних робіт тощо.

При транспортуванні вихіднихматеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходіввиробництва необхідно забезпечувати використання безпечних транспортнихкомунікацій, застосування засобів пересування вантажів, що виключаютьвиникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів, механізацію таавтоматизацію перевезення. При цьому потрібно враховувати вимоги ГОСТ12.2.022-80 «Конвейеры. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.3.020-80«Процессы перемещения грузов на предприятиях. Общие требования безопасности».

До факторів, що визначаютьумови праці, відносяться також раціональні методи технологіїіi організації виробництва. Зокрема,велику роль відіграє зміст праці, форми побудови трудових процесів, ступіньспеціалізації працюючих при виконанні виробничих процесів, вибір режимів праціта відпочинку дисципліна праці, психологічний клімат у колективі, організаціясанітарного и побутового забезпечення прац­юючих відповідно до СНиП П-92—76.

У формуванні безпечних умовпраці велике значення має врахування медичних протипоказань до використанняперсоналу у окремих технологічних процесах, а також навчання й інструктаж збезпечних методів проведення робіт.

До осіб, які допущені доучасті у виробничому процесі, ставляться вимоги щодо відповідності їx фізичних, психофізичних і, в окремихвипадках, антропометричних даних характеру роботи. Перевірка стану здоров'япрацюючих має проводитися як при допуску їx до роботи, так і періодично згідно зчинними нормативами. Періодичність контролю за станом ix здоров'я повинна визначатися залежновід небезпечних та шкідливих факторів виробничого процесу в порядку,встановленому Міністерством охорони здоров'я.

Особи, які допускаються до yчасті у виробничому процесі, повиннімати професійну підготовку (у тому числі з безпеки праці), що відповідаєхарактеру робіт. Навчання працюючих iз безпеки праці проводять на вcіx підприємствах i в організаціях незалежно відхарактеру та ступеня небезпеки виробництва відповідно до ДНАОП 0.00-4.12-99.

Основними напрямамизабезпечення безпеки праці має бути ком­плексна механізація й автоматизаціявиробництва, це є передумовою але корінного покращання умов праці, зростанняпродуктивності праці та якості продукції, сприяє ліквідації відмінності між розумовоюй фізичною працею. Але при автоматизації необхідно враховувати психічні тафізіологічні фактори, тобто узгоджувати функції автоматичних пристроїв здіяльністю людини-оператора. Зокрема, необхідно враховувати антропометричнідані останнього та його можливості до сприйняття інформації.

У автоматизованомувиробництві необхідне також суворе виконання вимог безпеки під час ремонту йналагодження автоматичних машин та їx систем.

Одним з перспективнихнапрямів комплексної автоматизації виробничих процесів є використанняпромислових робот. При цьому між людиною та машиною (технологічним обладнанням)з'являється проміжна ланка — промисловий робот, і система набуває такоїструктури: людина — промисловий робот — машина. У цьому випадку людинавиводиться iз сфери постійного (протягомзмін) безпосереднього контакту з виробничим обладнанням.

Основними керівнимиматеріалами з безпеки роботизованих технологічних комплексів є ГОСТ 12.2.072-82«Роботы промышленные, роботизированные технологические комплексы и участки.Общие требования безопасности». У ньому приводяться вимоги безпеки доконструкції промислових роботизованих систем.

Безпека під час виконаннявантажно-розвантажувальних робіт і переміщення вантажів.

Основним заходом дляпокращання та полегшення умов праці при виконанні вантажно-розвантажувальнихробіт, а також для забезпечення безпеки працюючих є широке впровадженнямеханізації при транспортуванні вантажів.

Усі роботи, які пов'язані знавантажуванням, вивантажуванням, складуванням i транспортуванням вантажів, маютьвиконуватися відповідно до ГОСТ 12.3.009-76 «Работы погрузочно-разгрузочные.Общие требования безопасности», ГОСТ 12.3.020-80 «Процессы перемещения грузовна предприятиях. Общие требования безопасности».

Вантажно-розвантажувальніроботи виконують під керівництвом досвідченого працівника, який повинен пройтинавчання i перевірку знань чиннихнормативно-правових актів з охорони праці в межах своїх функціональнихобов'язків i мати відповідне посвідчення.

Керівник робіт готуєрозвантажувальну площадку, встановлює порядок і способи навантажування,вивантажування і переміщення вантажів, розподіляє робітників відповідно до їхкваліфікації та досвіду інструктує робітників з питань технології виконанняробіт та дотримання вимог безпеки й безпечних прийомів праці на цих роботах,забезпечує місце робіт справними пристроями, механізмами та кранами.

Вантажно-розвантажувальніроботи виконують, як правило, механізованим способом за допомогою кранів,навантажувачів, розвантажувачів та інших машин, а за незначних обсягів — іззастосуванням засобів малої механізації. Механізований спосібвантажно-розвантажувальних робіт застосовується для вантажів масою більше 20кг, а також під час піднімання вантажів на висоту більше 3 м. Вантажі великоїваги масою більше 500 кг дозволяється вантажити та вивантажувати тількивантажно-підіймальними кранами.

Навантажування тарозвантажування важких та громіздких вантажів здійснюється спеціальнопризначеними досвідченими робітниками під керівництвом відповідальної особи(майстра, бригадира). У темний час доби навантажування та розвантажуванняматеріалів допускаються тільки при освітленості місця робіт у горизонтальнійплощині на рівні землі не менше 20 лк.

3 метою забезпечення безпекита зручності у роботі, площадки для вантажно-розвантажувальних робіт мають бутиспланованими та обгородженими з метою обмеження доступу сторонніх осіб.Площадки, які розраховані на строк служби більше року, повинні мати твердепокриття.

Вимоги до місць виконання poбiт

Вибір місця виконаннявантажно-розвантажувальних робіт пови­нен відповідати вимогам санітарних нормта іншій нормативно-технічній документації. Відповідно до ГОСТ 12.3.009-76* (СТСЕВ 3518-81) місця виконання вантажно-розвантажувальних робіт розташовуються наспеціально відведеній території з твердим та рівним покриттям. Допускаєтьсявиконання цих робіт на площадках з твердим грунтом, який здатний сприйматипроектне навантаження під вантажів та підйомних та транспортних машин.

Розміри та покриття площадокдля вантажно-розвантажувальних робіт згідно із СНиП III 4-80 мають відповідати проектувиконання робіт. Під'їздні шляхи до площадок (пунктів) повинні мати твердепокриття i утримуватися у справномустані. У місцях перетину під'їздними шляхами канав, траншей та залізничнихколій влаштовуються настили та мости для переїздів.

Місця виконаннявантажно-розвантажувальних робіт повинні мати достатнє освітлення. У тихвипадках коли при освітленні відкритого простору площею більше 5 тис. м2неможливо розташувати звичайні світильники над поверхнею, яка освітлюється,застосовується прожекторне освітлення. Основними типами прожекторів дляосвітлення відкритих площ є прожектори заливного світла типу ПЗС-45, ПЗС-35,ПЗС-25 з лампами розжарювання потужністю 1000, 500-300 та 150 Вт відповідно.Останнім часом широко застосовують освітлювальні засоби у вигляді прожекторів iз ртутними дуговими лампами ДРЛ, щомають високу світловіддачу (лм/Вт). Як прожектори ближньої дії позаприміщеннями використовують лампи iз дзеркальними відбивачами потужністю до 5000 Вт.

При виконаннівантажно-розвантажувальних робіт у будівлях вміст шкідливих газів, пари та пилуу повітрі робочої зони не повинен перевищувати ГДК за ГОСТ 12.1.005-88.

Способи складування вантажівмають забезпечувати стійкість штабелів, пакетів та вантажів, що знаходяться уних, можливість механізованого розбирання штабеля та піднімання вантажунавісними зах­ватами піднімально-транспортного обладнання, безпеку працюючих наштабелі або біля нього, можливість застосування та нормального функціонуваннязасобів захисту працюючих і пожежної техніки, циркуляційно повітряних потоківза природної або штучної вентиляції закритих складів, дотримання вимог доохоронних зон лінії електропередач, до вузлів інженерних комунікації таенергопостачання.

Не допускається перебування тапересування транспортних засобів і людей у зоні можливого падіння вантажу підчас навантажування та розвантажування iз рухомого складу, а також при переміщенні вантажівпіднімально-транспортним обладнанням.

Порядок складування тазберігання матеріалів, виробів, приладів та обладнання регламентується СНиП III 4-80.

Складування матеріалів таобладнання на відкритих складах виконується за розробленими та затвердженимитехнологічними картами із зазначенням на них місць i розмірів складування, а такожрозмірів проходів. Технологічна карта складування виконується у вигляді. планускладу, на якому позначені місця та розміри штабелів вантажів, проходи длялюдей, під'їздні шляхи залізничного та автомобільного транспорту, коли рейковихкранів (козлових, мостових, баштових) та зони дії кранів, місця встановленнястрілових самохідних кранів, транспорту під навантажування або розвантажування.

Вимоги до вантажно-розвантажувальних засобів

При виконаннівантажно-розвантажувальних робіт застосовуються вантажопідіймальні крани,лебідки, талі тощо.

НПАОП 0.00-1.03-02 «Правилабудови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів» (далі — Правила) — основнийнормативний документ, що визначає порядок розробки проектів, вимоги безпеки доконструкцій, матеріалів, виготовлення, контролю якості, монтажу, пуску вексплуатації та організації безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранівбудь-яких типів, вантажних електричних візків, що пересуваються надземнимирейковими коліями разом з кабіною керування, кранів-екскаваторів, що працюютьлише з гаком або електромагнітом, ручних і електричних талей, лебідок дляпіднімання вантажу і (або) людей, змінних вантажозахоплювальних органів тапристроїв, тари несучої, колисок (кабін) для піднімання людей.

Кожна виготовленавантажопідіймальна машина забезпечується паспортом, технічним описом,інструкцією з монтажу (за потреби) та експлуатації. інструкції мають бутирозроблені спеціалізованою організацією або виготівником відповідно до вимогПравил та інших НД.

Змінні вантажозахоплювальні органи(гак, грейфер, вантажопідіймальний електромагніт) та зміннівантажозахоплювальні пристрої (стропи, ланцюги, траверси і т. iн) виготовлюються відповідно дочинних НД, технологічних карт та вимог Правил.

Вантажопідіймальні крани змашинним приводом повинні бути обладнані приладами та пристроями безпеки:

• кінцевими вимикачамимеханізму піднімання вантажозахоплюючого органу, механізму зміни вильоту стрілив крайніх робочих поло­женнях, механізму пересування вантажопідіймальних кранівабо вантажних візків;

• пристроями автоматичногозняття напруги з крана при виході найого галерею— крани мостового типу;

• електричним блокуванням, щоне дозволяє почати пересування крана при відчинених дверях кабіни;

• обмежникамивантажопідіймальності;

• захистом від падіння вантажута стріли при обриві фази електричної мережі, що живить кран;

• покажчикомвантажопідіймальності залежно від вильоту стріли;

•  блискавкозахистом та приладомавтоматичного вмикання сирени при зазначеній в паспорті швидкості вітру — баштові крани, висота яких більше 15 м, козлові — прогоном більше 16 м,портальні та кабельні крани;

•  координатним захистом тазахистом від небезпечної напруги — стрілові самохідні крани крім гусеничних;

•  захисним заземленням усіхметалоконструкцій, які не входять в електричне коло — крани, що живляться відзовнішньої мережі.

Повний технічний оглядвантажопідіймальних машин включає: огляд їх стану в цілому, металоконструкцій i окремих механізмів, статичні йдинамічні випробування.

Статичне випробування проводитьсявантажем, який на 25% перевищуе вантажопідіймальність крана, i має за мету перевірку його міцностіта стійкості — для стрілових кранів. Вантаж підіймається на висоту 100-200 мм,утримується 10 хв i післяцього опускається. При відсутності залишкових деформацій вважається, що кранвитримав статичні випробування.

Динамічне випробуванняпроводиться вантажем, який на 10% перевищуе вантажопідіймальність машини i має за мету перевірку дії механізмівта гальм.

Вантажопідіймальні машини,які знаходяться в експлуатації, піддаються періодичним технічним оглядам:

• частковим (без статичних i динамічних випробувань) — не рідшеодного разу на 12 місяців;

• повним — не рідше одного разуна 3 роки, за винятком кранів, які рідко використовуються.

Дозвіл на пуск в роботувантажопідіймальної машини, яка підлягає реєстрації в органахДержпромгірнагляду, видається інспектором Держпромгірнагляду на підставі її технічногоогляду, проведеного

власником або спеціалізованоюорганізацією. При цьому інспектор проводить контрольну перевірку технічногостану машини, організації і нагляду, обслуговування та експлуатації.Вантажопідіймальні машини, які не підлягають реєстрації в органахДержнаглядохоронпраці, вводиться в експлуатацію наказом власника.

3 метою забезпечення вимогбезпеки при експлуатації вантажопі­діймальних машин власник (роботодавець)забов'язаний призначити наказом:

• інженерно-технічногопрацівника з нагляду за вантажопідіймальними машинами;

• інженерно-технічногопрацівника, відповідального за утримання вантажопідіймальних машин у справномустані;

•        інженерно-технічнихпрацівників, відповідальних за безпечне
виконання робіт з переміщення вантажів — у кожному цеху, на буді-
вельному майданчику, у кожній зміні.

Власник повиненукомплектувати необхідний штат машиністів кранів, їx помічників, слюсарів,електромонтерів, стропальників та сигнальників. Кваліфікація перерахованих вищепрацівників, їx рівень підготовки з питаньохорони праці, порядок перевірки знань і переатестації повинні відповідативимогам Правил та іншим чинним нормативам. За відсутністю у роботодавця такихпрацівників він укладає угоду з стороньою організацією для забезпеченнябезпечної експлуатації вантажопідіймальних машин згідно з вимогами правил.

Видача працівникам спецодягу, спецвзуття, інших засобівіндивідуального захисту

Відповідно до ст. 8 Закону України«Про охорону праці» та ст. 163 КЗпПУ на роботах із шкідливими інебезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням абонесприятливими температурними умовами, робітникам і службовцям видаютьсябезплатно відповідно до норм спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засобиіндивідуального захисту (ЗІЗ). Наказом Держнаглядохоронпраці від 29.10. 1996 р.N 170 затверджене Положення про порядок забезпечення працівників спеціальнимодягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, згідноякого ЗІЗ видаються працівникам тих професій та посад, що передбачені Типовимигалузевими нормами безкоштовної видачі працівникам спеціального одягу,спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповіднимигалузевими нормами, що введені на підставі типових. ЗІЗ видаються працівникамзгідно з встановленими нормами і строками носіння незалежно від форм власностіта галузі виробництва, до якої відносяться ці виробництва, цехи, дільниці тавиди робіт.

З врахуванням специфіки виробництва,вимог технологічних процесів і нормативних актів з охорони праці, заузгодженням з представниками профспілкових органів, за рішенням трудовогоколективу підприємства працівникам може видаватися спецодяг, спецвзуття та іншізасоби індивідуального захисту понад передбачені норми.

ЗІЗ, що видаються працівникам,повинні відповідати характеру і умовам їхнього застосування і забезпечуватибезпеку праці. ЗІЗ, що надходять на підприємство, обов‘язково перевіряються наїх відповідність вимогам стандартів та технічних умов, для чого створюєтьсякомісія з представників адміністрації, профспілкової організації тауповноваженого з охорони праці трудового колективу підприємства. У випадку невідповідностіЗІЗ вимогам нормативно-технічної документації роботодавець у встановленомупорядку подає рекламації постачальникам з застосуванням заходів майновоївідповідальності.

ЗІЗ, що видаються працівникам, євласністю підприємства, обліковуються як інвентар і підлягають обов'язковомуповерненню при: звільненні, переведенні на тому ж підприємстві на іншу роботу,для якої видані засоби не передбачені нормами, а також по закінченні строків їхносіння замість одержуваних нових.

Під час виконання роботи працівникизобов'язані використовувати за призначенням і бережливо ставитись до виданих вїх користування ЗІЗ. Роботодавець не повинен допускати до роботи працівниківбез встановлених нормами засобів індивідуального захисту, а також внесправному, невідремонтованому, забрудненому спеціальному одязі і спеціальномувзутті та інших засобах індивідуального захисту.

Роботодавець при видачі працівникамтаких засобів індивідуального захисту, як респіратори, протигази,саморятівники, запобіжні пояси, електрозахисні засоби, накомарники, каски,повинен проводити навчання і перевірку знань працівників щодо правилкористування і найпростіших способів перевірки придатності цих засобів, а такожтренування щодо їх застосування.

Роботодавець зобов'язаний забезпечитирегулярне, відповідно до встановлених строків, випробування і перевіркупридатності засобів індивідуального захисту (респіраторів, протигазів,саморятівників, запобіжних поясів, електрозахисних засобів, накомарників,касок), а також своєчасну заміну фільтрів, скляних деталей та інших частин,захисні властивості яких погіршились. Після перевірки на ЗІЗ повинна бутизроблена відмітка (клеймо, штамп) про термін наступного випробування.

Роботодавець зобов'язанийорганізувати належний догляд за засобами індивідуального захисту.

Трудові спори з питань видачі ікористування спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобамиіндивідуального захисту розглядаються комісіями по трудових спорах.


Тема 2.8 — Електробезпека. Специфікапитань електробезпеки відповідно до галузі. Статична електрика.Блискавкозахист.

Поняття “електробезпека”, “електротравма” та“електротравматизм”. Особливості електротравматизму. Дія електричного струму налюдину. Електричні травми місцеві і загальні, електричні удари. Фактори, щовпливають на наслідки ураження електрич­ним струмом. Допустимі значення струміві напруг.

Причини електротравм. Класифікація приміщень заступенем небезпеки ураження електричним струмом.

Напруга кроку та дотику.

Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок:система технічних засобів, що реалізуються в конструкції електроустановок;система електрозахисних засобів; система організаційних заходів.

Література: осн. Л-5 (Розділ 3).

Завдання на СРС: Ураження електричним струмом придотику або наближенні до струмовідних частин: в однофазній мережі змінногоструму, в мережі трифазного струму з різними режимами нейтралі трансформаторівпри нормальній роботі та в аварійних випадках. Класи електрообладнання щодоелектрозахисту.

Електробезпека

Електробезпека — це система організаційнихта технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого танебезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітногополя і статичної електрики.

Аналіз виробничоготравматизму показує, що кількість травм, які спричинені дією електричногоструму є незначною і складає близько 1%, однак із загальної кількостісмертельних нещасних випадків частка електротравм вже складає 20—40% і займаєодне з перших місць. Найбільша кількість випадків електротравматизму, в томучислі із смертельними наслідками, стається при експлуатації електроустановокнапругою до 1000 В, що пов'язано з їх поширенням і відносною доступністюпрактично для кожного, хто працює на виробництві. Випадки електротравматизму,під час експлуатації електроустановок напругою понад 1000 В нечасті, щообумовлено незначним поширенням таких електроустановок і обслуговуванням їхвисококваліфікованим персоналом.

Основними причинамиелектротравматизму на виробництві є: випадкове доторкання до неізольованихструмопровідних частин електроустаткування; використання несправних ручнихелектроінструментів; застосування нестандартних або несправних переноснихсвітильників напругою 220 чи 127 В; робота без надійних захисних засобів тазапобіжних пристосувань; доторкання до незаземлених корпусівелектроустаткування, що опинилися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції;недотримання правил улаштування, технічної експлуатації та правил технікибезпеки при експлуатації електроустановок та ін.

Електроустаткування, з якимдоводиться мати справу практично всім працівникам на виробництві, становитьзначну потенційну небезпеку ще й тому, що органи чуття людини не здатні навідстані виявляти наявність електричної напруги. В зв'язку з цим захиснареакція організму проявляється лише після того, як людина потрапила під діюелектричної напруги. Проходячи через організм людини електричний струм справляєна нього термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія струмупроявляється опіками окремих ділянок тіла, нагріванням кровоносних судин,серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що призводить довиникнення в них функціональних розладів.

Електролітична дія струмухарактеризується розкладом крові та інших органічних рідин, що викликає суттєвіпорушення їх фізико-хімічного складу.

Механічна дія струмупроявляється ушкодженнями (розриви, розшарування тощо) різноманітних тканинорганізму внаслідок електродинамічного ефекту.

Біологічна дія струму на живутканину проявляється небезпечним збудженням клітин та тканин організму, щосупроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Таке збудження можепризвести до суттєвих порушень і навіть повного припинення діяльності органівдихання та кровообігу.

Подразнення тканин організмувнаслідок дії електричного струму може бути прямим, коли струм проходитьбезпосередньо через ці тканини, та рефлекторним (через центральну нервовусистему), коли тканини не знаходяться на шляху проходження струму.

Види електричних травм.

Електротравма — це травма, яка спричиненадією електричного струму чи електричної дуги. За наслідками електротравмиумовно підрозділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцевеушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), колиуражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєвоважливих органів і систем. Приблизний розподіл електротравм за їх видами маєтакий вигляд: місцеві електротравми — 20%; електричні удари — 25%; змішанітравми (сукупність місцевих електротравм та електричних ударів) — 55%.

Характерними місцевимиелектричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри,механічні ушкодження та електроофтальмія.

Електричний опік — найбільш поширена місцеваелектротравма (близько 60%), яка, в основному, спостерігається у працівників,що обслуговують діючі електроустановки.

Електричні опіки залежно відумов їх виникнення бувають двох видів: струмові (контактні), коли внаслідокпроходження струму електрична енергія перетворюється в теплову, та дугові, яківиникають внаслідок дії на тіло людини електричної дуги. Залежно від кількостівиділеної теплоти та температури, а також і розмірів дуги електричні опікиможуть уражати не лише шкіру, але й м'язи, нерви і навіть кістки. Такі опікиназиваються глибинними і заживають досить довго.

Електричні знаки (електричніпозначки) являютьсобою плями сірого чи блідо-жовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкірив місці її контакту із струмопровідними частинами.

Металізація шкіри — це проникнення у верхні шаришкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричноїдуги. Такого ушкодження, зазвичай, зазнають відкриті частини тіла — руки талице. Ушкоджена ділянка шкіри стає твердою та шорсткою, однак за відноснокороткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності.

Механічні ушкодження — це ушкодження, яківиникають внаслідок судомних скорочень м'язів під дією електричного струму, щопроходить через тіло людини. Механічні ушкодження проявляються у виглядірозривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, а також вивихів суглобів інавіть переломів кісток.

Електроофтальмія — це ураження очей внаслідокдії ультрафіолетових випромінювань електричної дуги.

Найбільш небезпечним видомелектротравм є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80%,включаючи й змішані травми) призводить до смерті потерпілого.

Електричний удар — це збудження живих тканинорганізму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів.Залежно від наслідків ураження електричні удари можна умовно підрозділити начотири ступеня:

I  — судомні скорочення м'язівбез втрати свідомості;

II— судомні скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі збереженнямдихання та роботи серця;

III—втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або одного ідругого разом);

IV— клінічна смерть.

Клінічна смерть — це перехідний період віджиття до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легенів ітриває б—8 хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настаєбіологічна смерть, внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах ітканинах організму і відбувається розпадання білкових структур.

Якщо при клінічній смертінегайно звільнити потерпілого від дії електричного струму та терміново розпочатинадання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця), то існує високаімовірність щодо збереження йому життя.

Причинами летальних наслідківвід дії електричного струму можуть бути: зупинка серця чи його фібриляція(хаотичне скорочення волокон серцевого м'яза); припинення дихання внаслідоксудомного скорочення м'язів грудної клітки, що беруть участь у процесі дихання;електричний шок (своєрідна нервово-рефлекторна реакція організму у відповідь наподразнення електричним струмом, що супроводжується розладами кровообігу, дихання,обміну речовин і т. п.). Можлива також одночасна дія двох або навіть усіх трьохвищеназваних причин. Слід зазначити, що шоковий стан може тривати від кількохдесятків хвилин до діб. При тривалому шоковому стані, зазвичай, настає смерть.

Чинники, що впливають нанаслідки ураження електричним струмом.

Характер впливу електричногоструму на організм людини, а відтак і наслідки ураження, залежать від цілоїнизки чинників, які умовно можна підрозділити на чинники електричного (сила струму,напруга, опір тіла людини, вид та частота струму) та неелектричного характеру(тривалість дії струму, шлях проходження струму через тіло людини,індивідуальні особливості людини, умови навколишнього середовища тощо).

Сила струму, що проходить через тілолюдини є основним чинником, який обумовлює наслідки ураження. Різні завеличиною струми справляють і різний вплив на організм людини. Розрізняють триосновні порогові значення сили струму:

—пороговий відчутний струм — найменше значення електричного струму, щовикликає при проходженні через організм людини відчутні подразнення;

—пороговий невідпускаючий струм — найменше значення електричного струму,яке викликає судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснутий провідник, щоунеможливлює самостійне звільнення людини від дії струму;

—пороговий фібриляційний (смертельно небезпечний) струм — найменшезначення електричного струму, що викликає при проходженні через тіло людинифібриляцію серця.

Нижче наведені пороговізначення сили струму при його проходженні через тіло людини по шляху«рука—рука» або «рука—ноги».

Табл.1 Порогові значення змінного тапостійного струму

Вид струму

Пороговий

відчутний струм, мА

Пороговий

невідпускаючий струм, мА

Пороговий

фібриляційний струм, мА

Змінний струм частотою 50 Гц

Постійний струм

0,5—1,5

5,0—7,0

6—10

50—80

80—100

300

Струм (змінний та постійний)більше 5 А викликає миттєву зупинку серця, минаючи стан фібриляції.

Таким чином, чим більшийструм проходить через тіло людини, тим більшою є небезпека ураження. Однакнеобхідно зазначити, що це твердження не є безумовним, оскільки небезпекаураження залежить також і від інших чинників, наприклад від індивідуальнихособливостей людини.

Значення прикладеної напруги Uп впливає на наслідки ураження, оскількизгідно закону Ома визначає силу струму Іл, що проходить через тіло людини, тайого опір Rл:

/>.

Чим вище значення напруги,тим більша небезпека ураження електричним струмом. Умовно безпечною для життялюдини прийнято вважати напругу, що не перевищує 42 В (в Україні такастандартна напруга становить 36 та 12 В), при якій не повинен статися пробійшкіри людини, що призводить до різкого зменшення загального опору її тіла.

Електричний опір тіла людини залежить, в основному, відстану шкіри та центральної нервової системи. Загальний електричний опір тілалюдини можна представити як суму двох опорів шкіри та опору внутрішніх тканинтіла. Найбільший опір проходженню струму чинить шкіра, особливо її зовнішнійороговілий шар (епідерміс), товщина якого становить близько 0,2 мм. Опірвнутрішніх тканин тіла незначний і становить 300—500 Ом, В цьому можнапереконатися, коли до язика прикласти контакти батарейки, при цьому відчуваєтьсялегке пощіпування. Коли ці ж контакти прикласти до шкіри тіла, то відчутнихподразнень не виникає, оскільки опір сухої шкіри (епідермісу) значно більший.

Загальний опір тіла людинизмінюється в широких межах — від 1 до 100 кОм, а іноді й більше. Длярозрахунків опір тіла людини умовно приймають рівним Rл = 1 кОм. При зволоженні, забрудненні та пошкодженні шкіри (потовиділення,порізи, подряпини тощо), збільшенні прикладеної напруги, площі контакту,частоти струму та часу його дії опір тіла людини зменшується до певного мінімальногозначення (0,5—0,7 кОм).

Опір тіла людини зменшуєтьсятакож при захворюваннях шкіри, центральної нервової та серцевосудинної систем,проявах алергічної реакції тощо. Тому нормативні акти про охорону праціпередбачають обов'язкові попередній та періодичні медичні огляди працівників(кандидатів у працівники) для встановлення їх придатності щодо обслуговуваннядіючих електроустановок за станом здоров'я.

Вид та частота струму, що проходить через тілолюдини, також впливають на наслідки ураження. Постійний струм приблизно в 4—5разів безпечніший за змінний. Це пов'язано з тим, що постійний струм упорівнянні зі змінним промислової частоти такого ж значення викликає більшслабші скорочення м'язів та менш неприємні відчуття. Його дія, в основному,теплова. Однак, слід зауважити, що вищезазначене стосовно порівняльноїнебезпеки постійного та змінного струму є справедливим лише для напруги до 500 В.При більш високих напругах постійний струм стає небезпечнішим ніж змінний.

Частота змінного струму такожвідіграє важливе значення стосовно питань електробезпеки. Так найбільшнебезпечним вважається змінний струм частотою 20—100 Гц. При частоті меншій ніж20 або більшій за 100 Гц небезпека ураження струмом помітно зменшується. Струмчастотою понад 500 кГц не може смертельно уразити людину, однак дуже частовикликає опіки.

Тривалість дії струму наорганізм людини істотновпливає на наслідки ураження: чим більший час проходження струму, тим швидшевиснажуються захисні сили організму, при цьому опір тіла людини різкознижується і важкість наслідків зростає. Наприклад, для змінного струмучастотою 50 Гц гранично допустимий струм при тривалості дії 0,1 с становить 500мА, а при дії протягом 1 с — вже 50 мА).

Шлях проходження струму черезтіло людини єважливим чинником. Небезпека ураження особливо велика тоді, коли на шляхуструму знаходяться життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок.Існує багато можливих шляхів проходження струму через тіло людини (петельструму), найбільш поширені серед них наведені нижче.


Табл.2 Характеристиканайбільш поширених шляхів проходження струму через тіло людини

Шлях струму Частота виникнення даного шляху струму, % Частка потерпілих, які втрачали свідомість протягом дії струму, % Значення струму, що проходить через серце, % від загального струму, що проходить через тіло

Рука—рука

Права рука—ноги Ліва рука—ноги Нога—нога Голова—ноги Голова—руки Інші

40 20 17

6

5

4

8

83 87 80 15 88 92 65

3,3

6,7 3,7 0,4 6,8 7,0

Індивідуальні особливостілюдини значноюмірою впливають на наслідки ураження електричним струмом. Струм, ледь відчутнийдля одних людей може бути невідпускаючим для інших. Для жінок порогові значенняструму приблизно в півтора рази є нижчими, ніж для мужчин. Ступінь впливуструму істотно залежить від стану нервової системи та всього організму вцілому. Так, у стані нервового збудження, депресії, сп'яніння, захворювання(особливо при захворюваннях шкіри, серцево-судинної та центральної нервовоїсистем) люди значно чутливіші до дії на них струму. Важливе значення має такожуважність та психічна готовність людини до можливої небезпеки ураження струмом.В переважній більшості випадків несподіваний електричний удар призводить доважчих наслідків, ніж при усвідомленні людиною існуючої небезпеки ураження.

Умови навколишньогосередовища можутьпідвищувати небезпеку ураження людини електричним струмом. Так у приміщеннях звисокою температурою та відносною вологістю повітря наслідки ураження можутьбути важчими, оскільки значне потовиділення для підтримання теплобалансу міжорганізмом та навколишнім середовищем, призводить до зменшення опору тіла людини.


Електробезпека в виробничих приміщеннях

 

Допустимізначення струмів і напруг

Для правильного визначення необхіднихзасобів та заходів захисту людей від ураження електричним струмом необхіднознати допустимі значення напруг доторкання та струмів, що проходять через тілолюдини.

Напруга доторкання – це напруга міждвома точками електричного кола, до яких одночасно доторкається людина.Гранично допустимі значення напруги доторкання та сили струму для нормального(безаварійного) та аварійного режимів електроустановок при проходженні струмучерез тіло людини по шляху „рука – рука” чи „рука – ноги” регламентуються ГОСТ12.1.038-88 (табл.3 та 4).

Таблиця 3

Граничнодопустимі значення напругидоторкання Uдот та сили струму Iл, що проходить через тіло людини принормальному режимі електроустановки

Вид струму Uдоп, В (не більше) Iл, мА (не більше)

Змінний, 50 Гц

Змінний, 400 Гц

Постійний

2

3

8

0,3

0,4

1,0

При виконанні роботи в умовах високоїтемператури (більше 25 °C) і відносної вологості повітря (більше 75 %) значеннятаблиці 3 необхідно зменшити у три рази.

Аварійний режим електроустановкиозначає, що вона має певні пошкодження, які можуть призвести до виникненнянебезпечних ситуацій. Як видно із таблиці 4 значення Uдот та Iл істотнозалежать від тривалості дії струму.


Таблиця 4

Граничнодопустимі значення напругидоторкання Uдот та Iл, що проходить через тіло людини при аварійному режиміелектроустановки

Вид струму Нормоване значення Тривалість дії струму t, с 0,1 0,2 0,5 0,7 1,0 Більше 1,0 Змінний, 50 Гц Uдот, В (не більше) 500 250 100 70 50 36 Iл, мА (не більше) 500 250 100 70 50 6 Постійний Uдот, В (не більше) 500 400 250 230 200 40 Iл, мА (не більше) 500 400 250 230 200 15

Граничнодопустимі значення силиструму (змінного та постійного), що проходить через тіло людини при тривалостідії більше ніж 1 с нижчі за пороговий невідпускаючий струм, тому при такихзначеннях людина доторкнувшись до струмопровідних частин установки здатна самостійнозвільнитися від дії електричного струму.

Класифікаціяприміщень

за ступенем небезпеки ураження електричнимструмом

За ступенем небезпеки ураженняелектричним струмом всі приміщення поділяються на три категорії: приміщення безпідвищеної небезпеки; приміщення з підвищеною небезпекою; особливо небезпечніприміщення.

Приміщення з підвищеною небезпекоюхарактеризуються наявністю однієї з наступних умов, що створюють підвищенунебезпеку:

— високої відносної вологості повітря(перевищує 75 % протягом тривалого часу);

— високої температури (перевищує 35 °Cпротягом тривалого часу);

— струмопровідного пилу;

— струмопровідної підлоги (металевої,земляної, залізобетонної, цегляної і т. п.);

— можливості одночасного доторкання дометалевих елементів технологічного устаткування чи металоконструкцій будівлі,що з’єднані із землею та металевих частин електроустаткування, які можутьопинитися під напругою.

Особливо небезпечні приміщенняхарактеризуються наявністю однієї із умов, що створюють особливу небезпеку:

— дуже високої відносної вологостіповітря (близько 100 %);

— хімічно активного середовища;

— одночасною наявністю двох чи більшеумов, що створюють підвищену небезпеку.

Приміщення без підвищеної небезпекихарактеризуються відсутністю умов, що створюють особливу або підвищенунебезпеку.

Оскільки наявність небезпечних умоввпливає на наслідки випадкового доторкання до струмопровідних частинелектроустаткування, то для ручних переносних світильників, місцевогоосвітлення виробничого устаткування та електрифікованого ручного інструменту вприміщеннях з підвищеною небезпекою допускається напруга живлення до 36 В, а уособливо небезпечних приміщеннях – до 12 В.

Небезпеказамикання на землю в електроустановках

Замиканням на землю називаєтьсявипадкове електричне з’єднання частин електроустановки, які знаходяться піднапругою, із землею. Таке замикання може відбутися при пошкодженні ізоляції тапереході фазної напруги мережі на заземлені корпуси електроустановок, припадінні на землю проводу під напругою та в інших випадках. Струм від заземленихкорпусів, що опинилися під напругою переходить у землю через електрод, якийздійснює контакт з грунтом. Спеціальний металевий електрод, який для цьоговикористовують прийнято називати заземлювачем. Струм, розтікаючись у грунтістворює на його поверхні потенціали. Оскільки заземлювач може мати різнірозміри та форму, то закон розподілу потенціалів визначається складноюзалежністю. Окрім того, електричні властивості грунту неоднорідні, особливогрунту з різними прошарками. Для того, щоб спростити картину розтіканняелектричного поля приймаємо, що струм стікає в землю через одинарний заземлювачнапівсферичної форми, який знаходиться в однорідному ізотопному грунті зпитомим опором ρ, котрий значно перевищує питомий опір матеріалузаземлювача (рис. 5). Густина струму δ в точці А на поверхні грунту, щознаходиться на відстані х від заземлювача визначається як відношення струмузамикання Із до площі поверхні півкулі радіусом х:

/>.                                                    (9)

Для визначення потенціалу точки Авиділимо елементарний шар товщиною dx. Падіння напруги в цьому шарі становить />. Потенціалточки А дорівнює сумарному падінню напруги від точки А до землі, тобтонескінченно віддаленої точки з нульовим потенціалом:

/>.                                           (10)

Напруженість електричного поля вточці А визначається із закону Ома, який виразимо наступною формулою:

/>.                                                      (11)

Підставивши це значення, одержимо:

/>.                                    (12)

З формули (12) видно, що потенціалиточок грунту в зоні розтікання змінюються за гіперболічним законом (рис. 5).

Зоною розтікання струму називаєтьсязона землі, за межами якої електричні потенціали, обумовлені струмом замиканняна землю можна умовно прийняти за нуль. Як правило, така зона обмежуєтьсяоб’ємом півсфери радіусом приблизно 20 м.

Людина, що стоїть на землі чи наструмопровідній підлозі в зоні розтікання струму і доторкається при цьому дозаземлених струмопровідних частин, опиняється під напругою доторкання. Якщо жлюдина стоїть чи проходить через зону розтікання то вона може опинитися піднапругою кроку, коли її ноги знаходяться в точках з різними потенціалами.

Напруга доторкання. Для людини, щостоїть на землі і доторкається до заземленого корпусу, що опинився піднапругою, визначити напругу доторкання Uдот можна як різницю потенціалів міжруками φр та ногами φн

Uдот = φр – φн.                                                  (13)

Оскільки людина доторкається дозаземленого корпуса, то потенціал руки і є потенціалом цього корпуса абонапругою замикання:

/>.                                                         (14)

Ноги людини знаходяться в точці А іпотенціал ніг дорівнює:

/>.                                                         (15)

На рис. 6 показано три корпусиспоживачів (електродвигунів), які приєднані до заземлювача Rз. Потенціали наповерхні грунту при замиканні на корпус будь-якого споживача фазної напругирозподіляються за кривою I. Потенціали усіх корпусів однакові, оскільки вониелектрично з’єднанні між собою заземлювальним провідником, падінням напруги вякому можна знехтувати. Для того, щоб визначити напругу доторкання Uдотнеобхідно від напруги замикання Uз відняти потенціал тої точки грунту, на якійстоїть людина. Якщо людина стоїть над заземлювачем то напруга доторканнядорівнює нулю, оскільки, потенціали рук та ніг однакові і дорівнюють потенціалукорпусів (напрузі замикання). При віддалені від заземлювача напруга доторканнязростає і у людини, що доторкнулась до останнього (третього) корпуса вона стаєрівною напрузі замикання, оскільки в цій точці грунту потенціал ніг людинидорівнює нулю. Таким чином, напруга доторкання в межах розтікання струму єчасткою напруги замикання і зменшується в міру наближення до заземлювача. Взагальному випадку для заземлювачів будь-якої конфігурації

/>,                                                   (16)

де α – коефіцієнт напругидоторкання, який залежить від форми заземлювача і відстані від нього(приймається за таблицею).

Напруга кроку. Людина, яка опиняєтьсяв зоні розтікання струму, знаходиться під напругою, якщо її ноги стоять наточках грунту з різними потенціалами. Напругою кроку (кроковою напругою)називається напруга між двома точками електричного кола, що знаходяться однавід одної на відстані кроку (0,8 м) і на яких одночасно стоїть людина. На рис.7 наведено розподіл потенціалів навколо одиночного заземлювача. Напруга крокуUк визначається як різниця потенціалів між точками 1 та 2, на яких стоять ногилюдини:

Uк = φ1 – φ2.                                                      (17)

Оскільки точка 1 знаходиться навідстані х від заземлювача, то її потенціал при напівсферичному заземлювачідорівнює

φ1 = Ізρ/2πх.                                                       (18)

Точка 2 знаходиться на відстані х +а, де а – відстань кроку людини. в такому випадку її потенціал становить

φ2 = Ізρ/2π(х + а).                                               (19)

Тоді

/>.                        (20)

Із формули (20) та рис. 7 видно, щонапруга кроку знижується в міру віддалення від точки замикання на землю та применшій довжині кроку людини. хоча при напрузі кроку струм проходить через тілолюдини по шляху „нога – нога”, який є менш небезпечним за інші, однак відомонемало випадків ураження струмом, які спричинені саме кроковою напругою.Важкість ураження зростає із-за судомних скорочень м’язів ніг, що призводить допадіння людини, при цьому струм проходить по шляху „рука – ноги” через життєвоважливі органи. Крім того, зріст людини більший за довжину кроку, що обумовлюєбільшу різницю потенціалів.

У випадку обриву проводу лініїелектропередач забороняється наближатися до місця замикання проводу на землю врадіусі 8 м. Виходити із зони розтікання струму необхідно кроками, що неперевищують довжини ступні. Якщо необхідно наблизитися до місця замикання проводуна землю, то для запобігання ураження кроковою напругою необхідно вдягнутидіелектричні калоші чи боти.

Системи заходів і засобів безпечноїексплуатації електроустановок

Безпечна експлуатація електроустановокзабезпечується:

- конструкцієюелектроустановок;

- технічнимиспособами та засобами захисту;

- організаційнимита технічними заходами (рис. 8).

Конструкція електроустановок. Класиелектрозахисту.

Конструкція електроустановок повиннавідповідати умовам їх експлуатації та забезпечувати захист персоналу відможливого доторкання до рухомих та струмопровідних частин, а устаткування – відпотрапляння всередину сторонніх предметів та води.

За способом захисту людини відураження електричним струмом встановлено п’ять класів електротехнічних виробів:0, 0І, І, ІІ, ІІІ. До класу 0 належать вироби, які мають робочу ізоляцію і уяких відсутні елементи для заземлення. До класу 0І належать вироби, які маютьробочу ізоляцію, елемент для заземлення та провід без заземлювальної жили дляприєднання до джерела живлення. До класу І належать вироби, які мають робочуізоляцію та елемент для заземлення. У випадку, коли виріб класу І має провід доджерела живлення, то цей провід повинен мати заземлювальну жилу та вилку іззаземлювальним контактом. До класу ІІ належать вироби, які мають подвійну абопосилену ізоляцію і не мають елементів для заземлення. До класу ІІІ належатьвироби, які не мають внутрішніх та зовнішніх електричних кіл з напругою вищоюніж 42 В.

Ступінь пило- та вологозахистурадіотехнічних (електротехнічних) виробів у відповідності з міжнародною IPкласифікацією.

IP XY

X – перша цифра– захист від попадання твердих часток та твердих предметів.

0 – захист відсутній.

1 – захист від доторкання донебезпечних деталей тильною стороною руки; захист від попадання твердих часток(ТЧ) та твердих предметів (ТП) розміром >50мм.

2 — захист від контакту з пальцямируки; захист від попадання ТЧ та ТП з розмірами >12мм.

3 – захист від попадання донебезпечних деталей за допомогою інструменту; захист від попаданні ТЧ та ТП зрозміром >2,5мм.

4 – захист від доторкання проволокоюдо небезпечних деталей та захист від попадання ТП з розміром >1мм.

5 – захист від попадання шкідливогопилу.

Y — друга цифра- захист від попадання вологи.0 – захиствідсутній.1 – захист відчасток води, які падають вертикально.

2 – захист від бризок води, якіпадають під кутом до 15 град. до вертикалі.

3 — захист від бризок води, якіпадають під кутом до 60 град. до вертикалі.

4 – захист від бризок води в усіхнапрямках.

5 – захист від водяних струменів вусіх напрямках.

6 – повний захист від бризок таводяних струменів, які подібні до морських накатів.

7 – захист від короткочасних зануреньна глибину від 15см до 1м.

8 – захист від впливу води під часдовгострокового занурення на глибину більш ніж 1 м.

Засоби та заходи безпечної експлуатації електроустановок Конструкція електроустановок Технічні способи та заходи захисту (ТСЗЗ) Організаційні та технічні заходи ТСЗЗ при нормальних режимах роботи електроустановок ТСЗЗ при переході напруги на нормально неструмопровідні частини електроустановок Електрозахисні засоби та запобіжні пристосування Ізоляція струмопровідних частин Захисне заземлення Ізолювальні електрозахисні засоби Забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин Захисне занулення Огорджувальні електрозахисні засоби Попереджувальна сигналізація Захисне вимикання Запобіжні електрозахисні засоби та пристосування Мала напруга Електричний поділ мереж Вирівнювання потенціалів

Рис. 8. Класифікація засобів тазаходів безпечної експлуатації електроустановок

Лекція 6. Тема 2.8 (Продовження теми)- Електробезпека. Специфіка питань електробезпеки відповідно до галузі.Статична електрика. Блискавкозахист.

Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановокпри нормальних режимах роботи. Технічні засоби безпечної експлуатаціїелектроустановок при переході напруги на нормально неструмопровідні частиниелектрообладнання.

Заземлення, занулення, автомати струмового захисту тапристрої захисного відключення в трифазних та однофазних електромережах.

Система електрозахисних засобів, їх класифікація завидами і рівнем захисту. Комплектування електроустановок електрозахиснимизасобами.

Специфіка питань електробезпеки відповідно до галузі.

Методи захисту від статичноїелектрики. Блискавкозахист.

Література: осн. Л-5 (Розділ 3.).

Завдання на СРС: Організація безпечної експлуатаціїелектроустановок. Вимоги до працівників. Навчання та інструктажі зелектробезпеки. Кваліфікаційні групи з електробезпеки. Допуск до роботи. Наглядза безпечним виконанням робіт. Відповідальність за безпечне виконання робіт. Правила застосування електрозахисних засобів.Випробування.

Технічнізасоби безпечної експлуатації електроустановок

 

Технічніспособи та засоби захисту

Технічні способи та засоби захисту(ТСЗЗ) підрозділяються на (рис. 8):

- ТСЗЗ принормальних режимах роботи електроустановок (ізоляція струмопровідних частин,недосяжність неізольованих струмопровідних частин, попереджувальна сигналізація,мала напруга, електричний поділ мереж, вирівнювання потенціалів);

- ТСЗЗ припереході напруги на нормально неструмопровідні частини електроустановок(захисні заземлення, занулення, вимикання);

- Електрозахиснізасоби та запобіжні пристосування.

Технічніспособи та засоби захисту при нормальних режимах роботи електроустановок

Ізоляція струмопровідних частинзабезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини відвипадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм.Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.

Робочою називається ізоляціяструмопровідних частин електроустановки, яка забезпечує її нормальну роботу тазахист від ураження струмом.

Додатковою називається ізоляція, яказастосовується додатково до робочої і у випадку її пошкодження забезпечуєзахист людини від ураження струмом.

Подвійною називається ізоляція, якаскладається з робочої та додаткової.

Посиленою називається покращенаробоча ізоляція.

Механічні пошкодження, волога,перегрівання, хімічні впливи зменшують захисні властивості ізоляції. Навіть унормальних умовах ізоляція поступово втрачає свої початкові властивості,„старіє”. Тому необхідно систематично проводити профілактичні огляди тавипробування ізоляції. У приміщеннях з підвищеною небезпекою та в особливонебезпечних, відповідно не рідше одного разу в два роки та в півріччя,перевіряють шляхом вимірювання відповідність опору ізоляції до норм. Для мережнапругою до 1000 В опір ізоляції струмопровідних частин повинен бути не меншимніж 0,5 МОм.

Забезпечення недосяжностінеізольованих струмопровідних частин передбачає застосування захисних огорож,блокувальних пристроїв та розташування неізольованих струмопровідних частин нанедосяжній висоті чи в недосяжному місці.

Захисні огорожі можуть бути суцільнимита сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси, кожухи, кришки і т.п.) застосовуютьсяв електроустановках напругою до 1000 В, а сітчасті – до і вище 1000 В. Захиснідверцята чи двері повинні закриватись на замок або обладнуватись блокувальнимипристроями.

Блокувальні пристрої за принципом діїподіляються на механічні, електричні та електронні. Вони забезпечують зняттянапруги із струмопровідних частин при відкриванні огорожі та спробі проникнутив небезпечну зону.

Розташування неізольованихструмопровідних частин на недосяжній висоті чи в недосяжному місці забезпечуєбезпеку без захисних огорож та блокувальних пристроїв. Вибираючи необхіднувисоту підвісу проводів під напругою враховують можливість випадкового доторканнядо них довгих струмопровідних елементів, інструменту чи транспорту. Так висотапідвісу проводів повітряних ліній електропередач відносно землі при лінійнійнапрузі до 1000 В повинна бути не меншою ніж 6 м.

Попереджувальна сигналізація єпасивним засобом захисту, який не усуває небезпеки ураження, а лише інформуєпро її наявність. Така сигналізація може бути світловою (лампочки, світло діодиі т.п.) та звуковою (зумери, дзвінки, сирени).

Мала напруга застосовується длязменшення небезпеки ураження електричним струмом. До малих напруг належатьномінальні напруги, що не перевищують 42 В. При таких напругах струм, що можепройти через тіло людини є дуже малим і вважається відносно безпечним. Однак,гарантувати абсолютної безпеки неможливо, тому поряд з малою напругоювикористовують й інші способи та засоби захисту.

Малі напруги застосовують уприміщеннях з підвищеною небезпекою (напруга до 36 В включно) та в особливонебезпечних приміщеннях (напруга до 12 В включно) для живлення ручнихелектрифікованих інструментів, переносних світильників, для місцевогоосвітлення на виробничому устаткуванні.

Джерелами такої напруги можутьслугувати батареї гальванічних елементів, акумулятори, трансформатори і т.п.

Застосування малих напруг суттєвозменшує небезпеку ураження електричним струмом, однак при цьому зростає значенняробочого струму, а відтак і площа поперечного перерізу, що в свою чергузбільшує витрати кольорових металів. Крім того, при малих напругах істотно зростаютьвтрати електроенергії в мережі, що обмежує їх протяжність. У силу вищеназванихобставин малі напруги мають обмежене використання.

Вирівнювання потенціалів є способомзниження напруг доторкання та кроку між точками електричного кола, до якихможливе одночасне доторкання людини, або на яких вона може одночасно стояти.Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалуопорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмопровідної частини, а також приконтурному заземлені. Вертикальні заземлювачі в контурному заземлені (рис. 9)розміщуються як по контуру, так і в середині захищуваної зони і з’єднуютьсясталевими полосами. При замиканні струмопровідних частин на корпус, щоприєднаний до такого контурного заземлення ділянки землі всередині контуранабувають високих потенціалів, які наближаються до потенціалу заземлювачів.Завдяки цьому максимальні напруги доторкання Uдот та кроку Uк знижуються до допустимихзначень.

Електричний поділ мереж передбачаєподіл електромережі на окремі, електрично не з’єднані між собою, ділянки задопомогою роздільних трансформаторів РТ з коефіцієнтом трансформації 1:1 (рис.10). Якщо єдину, сильно розгалужену мережу з великою ємністю та малим опоромізоляції, поділити на низку невеликих мереж такої ж напруги, які мають незначнуємність та високий опір ізоляції, то при цьому різко зменшується небезпекаураження людини струмом.

Технічніспособи та засоби захисту при переході напруг на нормально неструмопровіднічастини електроустановок

Захисне заземлення застосовують умережах з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю та в мережах напругою вище1000 В з будь-яким режимом нейтралі джерела живлення (рис. 11).

Захисне заземлення – це навмиснеелектричне з’єднання із землею або з її еквівалентом металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою. Призначеннязахисного заземлення полягає в тому, щоб у випадку появи напруги на металевихконструктивних частинах електроустаткування забезпечити захист людини відураження електричним струмом при її доторканні до таких частин.

Принцип дії захисного заземлення вмережах з ізольованою нейтраллю полягає в зменшені до безпечних значень напругидоторкання та кроку, зумовлених замиканням на корпус. Це досягається зменшеннямпотенціалу на корпусі заземленого устаткування, а також вирівнюваннямпотенціалів, тобто підвищенням потенціалу основи до потенціалу заземленогоустаткування.

В електроустановках напругою вище1000 В з ефективно заземленою нейтраллю замикання на корпус завдяки наявностізахисного заземлення перетворюється на коротке замикання. При цьому спрацьовуємаксимальний струмів захист і пошкоджена ділянка електроустановки вимикається.

Якщо корпус устаткування єнезаземленим і відбулося замикання нього однієї із фаз, то доторкання до такогокорпуса рівнозначно доторканню до фази. Якщо ж корпус електрично з’єднаний ізземлею, то він опиниться під напругою замикання />, а людина, яка доторкається дотакого корпуса, згідно з формулою 16 потрапляє під напругу доторкання />. Струм, якийпройде через людину, в такому випадку визначається із рівняння:

/>,                                           (21)

звідки видно, що чим меншими єзначення Rз та α, тим менший струм пройде через тіло людини, яка стоїть наземлі і доторкається до корпуса устаткування.

Заземлювальним пристроєм називаютьсукупність конструктивно об’єднаних заземлювальних провідників та заземлювача.Заземлювач – провідник або сукупність електрично з’єднаних провідників, якіперебувають у контакті із землею, або її еквівалентом. Заземлювачі буваютьприродні та штучні. Як природні заземлювачі використовують електропровідні частинибудівельних і виробничих конструкцій, а також комунікацій, які мають надійнийконтакт із землею (водогінні та каналізаційні трубопроводи, фундаменти будівельі т.п.). Для штучних заземлювачів використовують сталеві труби діаметром 35 –50 мм (товщина стінок не менше 3,5 мм) та кутники (40×40 та 60×60мм) довжиною 2,5 – 3,0 м, а також сталеві прути діаметром не менше ніж 10 мм тадовжиною до 10 м. В більшості випадків штучні вертикальні заземлювачізнаходяться у землі на глибині h = 0,5 – 0,8 м (рис. 12). Вертикальні заземлювачіз’єднують між собою штабою з поперечним перерізом не менше ніж 4×12 ммабо прутком з діаметром не менше ніж 6 мм за допомогою зварювання. Приєднаннязаземлювального провідника до корпуса устаткування здійснюється зваркою абоболтами.

Об’єкти, що підлягають заземленнюприєднуються до магістралі заземлення виключно паралельно за допомогою окремогопровідника (рис. 13).

Залежно від розташування заземлювачівстосовно устаткування, що підлягає заземленню, розрізняють виносне(зосереджене) та контурне (розподілене) заземлення. Перевага виносногозаземлення (рис. 13, а) полягає в тому, що можна вибрати місце розташуваннязаземлювачів з найменшим опором грунту (землі). Заземлювачі контурногозаземлення (рис. 13, б) розташовують безпосередньо біля периметра (контура)дільниці, на якій знаходиться заземлювальне устаткування. Це дозволяє вирівнятипотенціали всередині контура, а відтак – знизити напругу доторкання та кроку.Тому більш ефективним з точки зору електробезпеки є контурне заземлення.

Правила улаштування електроустановок(ПУЕ) обмежують найбільші опори заземлення:

• для електроустановок напругою до1000 В:

- присумарній потужності генераторів або трансформаторів в мережі живлення не більше100кВт або 100 кВА – 10 Ом;

- в іншихвипадках – 4 Ом;

• для електроустановок напругою вище1000 В:

- приефективно заземленій нейтралі мережі живлення (напругах 110 кВ та вище івеликих струмах замикання на землю) – 0,5 Ом;

- приізольованій нейтралі мережі живлення (напругах до 35 кВ включно) та умові, щозаземлювач використовується тільки для електроустановок напругою вище 1000 В – /> ≤ 10 Ом;

- те жсаме, але при умові, що заземлювач використовується одночасно для електроустановокнапругою до 1000 В – />; при цьому приймається найменшийрозрахунковий опір або потрібний для електроустановок напругою до 1000 В.

Відповідно до ПУЕ захисне заземленняналежить виконувати:

—   при напрузі змінного струму380 В і вище та 440 В і вище для постійного струму – у всіх електроустановках;

—   при номінальних напругахзмінного струму вище 42 В та постійного струму вище 110 В – лише в електроустановках,що знаходяться в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, атакож у зовнішніх електроустановках;

—   при будь-якій напрузізмінного та постійного струму – у вибухонебезпечних установках.

В процесі експлуатаціїелектроустановок можливе порушення цілісності заземлювальних провідників тапідвищення опору заземлення вище норми. Тому ПУЕ передбачено проведеннявізуального контролю (огляду) цілісності заземлювальних провідників тавимірювання опору заземлення. Такі вимірювання проводять, як правило, принайменшій провідності грунту: літом – при найбільшому висиханні чи зимою – принайбільшому промерзанні грунту. Вимірювання опору заземлення належить проводитипісля монтажу електроустановки, після її ремонту чи реконструкції, а також нерідше одного разу на рік.

Занулення. Заземлення корпусівелектрообладнання, що споживає електроенергію від мережі напругою до 1000 В зглухозаземленою нейтраллю джерела, неефективне, бо при замиканні фази на корпуснапруга на ньому відносно землі досягає значення більшого чи рівного половиніфазного, а струм замикання на землю недостатній для спрацьовуваннямаксимального струмового захисту. Тому в таких мережах застосовується зануленнякорпусів електроустаткування.

Занулення – це навмисне електричнез’єднання з нульовим захисним провідником металевих нормально неструмопровіднихчастин, які можуть опинитися під напругою.

Нульовий захисний провідник – цепровідник, який з’єднує частини, що підлягають зануленню, з глухозаземленоюнейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.

Принцип дії занулення полягає вперетворені замикання фази на корпус в однофазне коротке замикання, тобтозамикання між фазним і нульовим провідниками, з метою одержання великогоструму, здатного забезпечити спрацьовування максимального струмового захисту.Внаслідок цього електроустановка автоматично вимикається апаратом захисту відструмів короткого замикання. Сила цього струму обумовлюється фазною напругою таповним опором ланцюга короткого замикання (петля фаза – нуль) і визначається заформулою:

/>,                                  (22)

де RФ – активний опір фазногопровідника, Ом; R0 – активний опір нульового провідника, Ом; LФ – індуктивністьфазного провідника, Гн; L0 – індуктивність нульового провідника, Гн; ZТ — розрахунковийопір трансформатора, Ом.

Для зменшення небезпеки ураженняструмом, яка виникає внаслідок обриву нульового провідника, влаштовують(багатократно) додаткове заземлення нульового провідника Rд (рис. 14).

У схемі без повторного заземленнянульового провідника потенціал відносно землі корпуса пошкодженого обладнання,якщо зневажати опором трансформатора та індуктивним опором петлі фаза – нуль,при замиканні фази на корпус визначається залежністю:

/>,                                          (23)

а при наявності повторного заземленнянульового провідника:

/>.                                                (24)

У випадку обриву нульового провідникаміж джерелом живлення та пошкодженим електрообладнанням потенціал корпусавідносно землі, якщо немає повторного заземлення нульового провідника, дорівнюєфазній напрузі φк = UФ, а при наявності повторного заземлення:

/>.                                          (25)

Таким чином, повторне заземленнянульового провідника в період замикання фази на корпус знижує напругудоторкання до зануленого електрообладнання як при справній схемі, так і увипадку обриву нульового провідника.

Струм, що протікає через тіло людини,яка доторкається до корпуса пошкодженої електроустановки, визначається заформулою:

/>.                                                       (26)

До схеми занулення ПУЕ пред’являютьтакі вимоги:

1. струмоднофазного короткого замикання повинен перевищувати не менш ніж в 3 разиномінальний струм плавкої вставки або струм спрацьовування розщіплювачаавтоматичного вимикача із зворотною залежною характеристикою. При захистімережі автоматичними вимикачами, які мають тільки електромагнітний розщіплювач,кратність струму приймається 1,1; при відсутності заводських даних коефіцієнт приймається1,4 для автоматів з номінальним струмом до 100 А, для інших – 1,25.

2. повнапровідність нульового провідника у всіх випадках повинна бути не менше 50%провідності фазного провідника.

3. щобзабезпечити безперервність кола занулення, забороняється встановлення в нульовийпровідник запобіжників та вимикачів. Виняток допускається тільки в томувипадку, коли вимикач разом із нульовим провідником розмикає й усі фазніпровідники.

4. опірзаземлюючого пристрою, до якого приєднуються нейтралі джерел живлення (робочезаземлення R0), не може перевищувати значень, які наведені в табл. 5. ці опориповинні забезпечуватись з урахуванням використання природних заземлювачів, атакож заземлювачів повторних заземлень нульового провідника повітряних лінійелектропередачі до напругою 1000 В при кількості ліній, що відходять, не меншедвох. Але при цьому повинні передбачатися і штучні заземлювачі з опором,значення яких не повинні перевищувати дані, наведені в табл. 5.

Таблиця 5

Напруга мережі, В Найбільші допустимі опори заземлюючих пристроїв, Ом Заземлень нейтралі трансформаторів, R0 Повторних заземлень нульового провідника, Rд Еквівалентне (з урахуванням природних заземлювачів і повторних заземлень нульового провідника В тому числі лише штучних заземлень Еквівалентний опір всіх повторних заземлень В тому числі опір кожного повторного заземлення

660/380

380/220

220/127

2

4

8

15

30

60

5

10

20

15

30

60

Примітка. Якщо питомий опір ρземлі більший 100 Ом•м, допускається збільшувати указаний в таблиці опір в0,01•ρ раз, але не більш ніж десятикратно.

5. Повторнезаземлення нульового провідника повинне виконуватись на кінцях повітряних лінійабо відгалужень довжиною більше 200 м, а також на вводах повітряних ліній уприміщення, електроустановки яких підлягають зануленню.

6. загальнийопір заземлюючих пристроїв всіх повторних заземлень нульового провідника ікожного повторного заземлення не повинен перевищувати значень, наведених втабл. 5.

Слід зазначити, що одночаснезаземлення та занулення корпусів електроустановок значно підвищує їхелектробезпеку.

Захисне вимикання застосовується, якосновний або додатковий засіб, якщо безпека не може бути забезпечена шляхомвлаштування заземлення, або іншими способами захисту.

Захисне вимикання – це швидкодіючийзахист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж0,2 с) при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.

Існує багато схем захисноговимикання.

Електрозахиснізасоби та запобіжні пристосування

Електрозахисними засобами називаютьсявироби, що переносяться та перевозяться і слугують для захисту людей, якіпрацюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від діїелектричної дуги та електромагнітного поля.

Залежно від призначенняелектрозахисні засоби підрозділяються на ізолюльвані, огороджувальні тазапобіжні.

Ізолювальні електрозахисні засобипризначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться піднапругою та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чизаземлених частин електроустановок та струмопровідних частин чи металевих конструктивнихелементів (корпусів), які опинилися під напругою.

Розрізняють основні та додатковіелектрозахисні засоби. До основних належать такі електрозахисні засоби,ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки,і тому ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходятьсяпід напругою:

- прироботах у електроустановках з напругою до 1000 В – діелектричні рукавички,ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими ручками, струмовимірювальнікліщі;

- прироботах в електроустановках з напругою вище 1000 В – ізолювальні штанги,струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги.

Додаткові ізолювальні захисні засобимають недостатні ізолювальні властивості, тому призначені лише для підсиленнязахисної дії основних засобів, разом з якими вони і застосовуються. До нихналежать:

- прироботах у електроустановках з напругою до 1000 В – діелектричні калоші,килимки, ізолювальні підставки;

- прироботах в електроустановках з напругою вище 1000 В – діелектричні рукавички,боти, килимки, ізолювальні підставки.

Огороджувальні електрозахисні засобипризначені для тимчасового огороджування струмопровідних частин (щити, бар’єри,переносні огорожі), а також для заземлення вимкнутих струмопровідних частин зметою запобігання ураження струмом при випадковій появі напруги (тимчасовезаземлення).

Запобіжні електрозахисні засоби тапристосування призначені для захисту персоналу від випадкового падіння з висоти(запобіжні пояси); для забезпечення безпечного піднімання на висоту (драбини,„кігті”), для захисту від світлової, теплової, механічної дії електричної дуги(захисні окуляри, щитки, спецодяг, рукавички тощо).

Організаційніта технічні заходи електробезпеки

До роботи на електроустановкахдопускаються особи не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання збезпечних методів праці, перевірку знань правил безпеки та інструкційвідповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з електробезпеки, і якіне мають проти показів, визначених Міністерством охорони здоров’я України.

Для забезпечення безпеки робіт удіючих електроустановках належить виконувати наступні організаційні заходи:

- призначенняосіб, які відповідають за організацію та проведення робіт;

- оформленнянаряду чи розпорядження на проведення робіт;

- організаціянагляду за проведенням робіт;

- оформленнязакінчення робіт, перерв у роботі, переведення на інші робочі місця.

До технічних заходів, які необхідновиконувати в діючих електроустановках для забезпечення безпеки робіт належать:

1. при проведенні робіт зі зняттямнапруги в діючих електроустановках чи поблизу них:

- вимкненняустановки (частини установки) від джерела живлення електроенергії;

- механічнеблокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення, зняття запобіжників,від’єднання кінців лінії, яка здійснює електропостачання та інші заходи, щоунеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт;

- встановленнязнаків безпеки та захисних огорож біля струмопровідних частин, що залишаються піднапругою і до яких в процесів роботи можливе доторкання або наближення нанедопустиму відстань;

- встановленнязаземлення (ввімкнення заземлювальних ножів чи встановлення переноснихзаземлень);

- огородженняробочого місця та вивішування плакатів безпеки;

2. при проведенні робіт наструмопровідних частинах, які знаходяться під напругою та поблизу них:

- виконанняробіт за нарядом не менш ніж двома працівниками зі застосуваннямелектрозахисних засобів, під постійним наглядом, із забезпеченням безпечного розташуванняпрацівників, використовуваних механізмів та пристосувань.

Захиствід статичної електрики

Статична електрика – це сукупністьявищ, що пов’язані з виникненням, накопиченням та релаксацією вільногоелектричного заряду на поверхні або в об’ємі діелектричних та напівпровідниковихречовин, матеріалів та виробів. Виникнення зарядів статичної електрики є результатомскладних процесів перерозподілу електронів чи іонів при стиканні двохрізнорідних тіл (речовин).

Порушення поверхневого контакту притерті тіл призводить до електризації — виникнення електричних зарядів, якіможуть утримуватись на поверхні цих тіл протягом тривалого часу. Такі заряди,на відміну від рухомих зарядів динамічної електрики (електричний струм) знаходятьсяу статичному стані.

Електричні заряди виникають:

- при тертідіелектричних тіл один об одного або об метал (наприклад, пасові передачі);

- припереливанні, перекачуванні, перевезенні в ємностях горючих та легкозаймистихрідин;

- притранспортуванні горючих газів трубопроводом;

- приподрібненні діелектриків;

- припереміщенні сухого запиленого повітря зі швидкістю понад 15 – 20 м/с і т.п.

За сприятливих умов, наприклад, принизькій вологості повітря статичні заряди не лише утворюються, а йнакопичуються. Коли в результаті такого накопичення вони набудуть високогопотенціалу, то може виникнути швидкий іскровий розряд між частинамиустаткування або розряд на землю. Такий іскровий розряд при наявності горючихсумішей може спричинити вибух чи пожежу. В цьому і полягає основна небезпекастатичної електрики.

Заряди статичної електрики можутьутворюватись чи передаватись (контактним або індукційним шляхом) тілу людини.Якщо виникнуть іскрові розряди, то вони викликають фізіологічну дію у виглядіуколу чи незначного поштовху, які самі по собі не являють небезпеки для людини(сила струму розряду дуже мала). Однак, враховуючи неочікуваність такогорозряду, у людини може виникнути переляк, внаслідок якого може відбутисьрефлекторний рух, що в низці випадків призводить до травмування (робота нависоті, біля рухомих незахищених частин устаткування тощо).

Систематичний вплив електростатичногополя підвищеної напруженості негативно впливає на організм людини, викликаючи,в першу чергу, функціональні розлади центральної нервової та серце-судинної систем.Відповідно до ГОСТ 12.1.045-84 гранично допустима напруженість електричногополя Едоп на робочих місцях не повинна перевищувати 60 кВ/м, якщо час впливу tвне перевищує 1 год; при 1 год < tв < 9 год – />.

Захист від статичної електрики та їїнебезпечних проявів досягається трьома основними способами:

1. запобіганнямвиникнення та накопичення статичної електрики,

2. прискореннямстікання електростатичних зарядів,

3. нейтралізацієюелектростатичних зарядів.

Запобігти виникненню статичноїелектрики чи зменшити її величину можна заміною небезпечної технології,зменшенням швидкості руху речовини по трубопроводу, виготовленням поверхонь, щотруться, з однорідних матеріалів.

Прискоренню стікання зарядів сприяєзаземлення устаткування, збільшення електропровідності матеріалів шляхомнанесення на їх поверхню антистатичних добавок чи присадок, підвищеннявідносної вологості повітря.

Нейтралізація зарядів статичної електрикиздійснюється внаслідок іонізації повітря індукційними, високовольтними,радіоактивними та комбінованими нейтралізаторами.

Блискавкозахист.

Блискавкозахист — це система захиснихпристроїв та заходів, що призначені для забезпечення безпеки людей, збереженнябудівель та споруд, устаткування та матеріалів від можливих вибухів, займань таруйнувань, спричинених блискавкою.

Блискавка — особливий вид проходженняелектричного струму через величезні повітряні прошарки, джерелом якого єатмосферний заряд, накопичений грозовою хмарою. Умови утворення таких хмар —велика вологість та швидка зміна температури повітря. За таких умов у атмосферіЗемлі проходять складні фізичні процеси, які призводять до утворення танакопичення електричних зарядів. При підвищенні напруженості електричного полядо критичних значень виникає розряд, який супроводжується яскравим свіченням(блискавкою) та звуком (громом). Довжина каналу блискавки може досягати кількохкілометрів, сила струму — 200 000 А, напруга— 150 000 кВ, а температура — 10000°С і більше. Час існування блискавки 0,1 — 1 с Щосекунди земну кулю уражають всередньому більше 100 блискавок.

Розрізняють первинні (прямийудар) і вторинні прояви блискавки.

Прямий удар блискавки (ураження блискавкою) —безпосередній контакт каналу блискавки з будівлею чи спорудою, що супроводжуєтьсяпротіканням через неї струму блискавки. Прямий удар блискавки здійснює науражений об'єкт наступні дії: електричну, що пов'язана з ураженням людей ітварин електричним струмом та виникненням перенапруг на елементах, по якихструм відводиться в землю; теплову, що зумовлена значним виділенням теплоти нашляхах проходження струму блискавки через об'єкт; механічну, що спричиненаударною хвилею, яка поширюється від каналу блискавки, а також електродинамічнимисилами, що виникають у конструкціях, через які проходить струм блискавки.

Під вторинними проявамиблискавки розуміють явища під час близьких розрядів блискавки, щосупроводжуються появою потенціалів на конструкціях, трубопроводах,електропроводах всередині будівель і споруд, які не зазнали прямого ударублискавки. Вони виникають внаслідок електростатичної та електромагнітної індукції.

Електростатична індукціяпроявляється у наведені потенціалів на металевих елементах конструкції, внезамкнутих металевих контурах, що може викликати іскріння всередині будівельта споруд і тим самим ініціювати пожежу чи вибух.

Електромагнітна індукціясупроводжуються появою в просторі змінного магнітного поля, яке індукує вметалевих контурах, що утворені із різних протяжних комунікацій (трубопроводів,електропроводів і т. п.) електрорушійну силу (ЕРС).

У замкнутих контурах ЕРСпризводить до появи наведених струмів. У контурах, в яких контакти недостатньонадійні в місцях з'єднання, такі струми можуть викликати іскріння або сильне нагрівання,що дуже небезпечно для приміщень, де утворюються вибухо- та (або)пожежонебезпечні концентрації.

Ще однією особливістювторинного прояву блискавки є занесення високих потенціалів у будівлю пометалоконструкціях, які підведені в цю будівлю (трубопроводах, рейкових шляхах,естакадах, проводах ліній електропередач і т. п.). Такі занесеннясупроводжуються електричними розрядами, які можуть стати джерелом вибуху чипожежі.

Захист об'єктів від прямихударів блискавки забезпечується шляхом встановлення блискавковідводів. Захиствід електростатичної індукції (вторинний прояв блискавки) здійснюється приєднаннямустаткування до заземлювача для відведення електростатичних зарядів,індукованих блискавкою, в землю. Захист від електромагнітної індукції полягає увстановленні методом зварювання перемичок між протяжними металоконструкціями вмісцях їхнього зближення менше ніж на 10 см… Інтервал між перемичками повиненстановити не більше 20 м. Це дає змогу наведеному струму блискавки переходити зодного контуру в інший без утворення електричних розрядів. Захист від занесеннявисоких потенціалів у будівлю здійснюється шляхом приєднання до заземлювачаметалоконструкцій перед їх введенням у будівлю.

Будівлі та спорудиподіляються за рівнем блискавкозахисту на три категорії. Приналежність об'єкта,що підлягає блискавкозахисту, до тієї чи іншої категорії визначається головнимчином його призначенням та класом вибухопожежонебезпечних зон згідно ПУЕ.

I категорія — будівлі таспоруди або їх частини з вибухонебезпечними зонами класів В-І та В-ІІ. В нихзберігаються чи знаходяться постійно або використовуються під час виробничогопроцесу легкозаймисті та горючі речовини, що здатні утворювати газо-, пило-,пароповітряні суміші, для вибуху яких достатньо невеликого електричного розряду(іскри).

II категорія — будівлі та споруди або їх частини,в яких наявні вибухонебезпечні зони В-Іа, В-Іб, В-ІІа. Вибухонебезпечні газо-,пило-, пароповітряні суміші в них можуть з'явитися лише при аварії чи порушенніустановленого технологічного процесу. До цієї ж категорії належать зовнішніустановки класу В-Іг та склади, у яких зберігаються вибухонебезпечні матеріали,легкозаймисті та горючі рідини.

III категорія — ціла низка будівель та споруд,зокрема: будівлі та споруди з пожежонебезпечними зонами класів П-І, П-ІІ таП-ІІа; зовнішні технологічні установки, відкриті склади горючих речовин, щоналежать до зон класів П-ІП; димові та інші труби підприємств і котельних,башти та вишки різного призначення висотою 15 м і більше.

Об'єкти І та II категорій необхідно захищати як відпрямих ударів блискавки, так і від вторинних її проявів. Будівлі та споруди III категорії повинні мати захист відпрямих ударів блискавки та занесення високих потенціалів, а зовнішні установки— тільки від прямих ударів.

При виборі пристроївблискавкозахисту за категоріями враховують важливість об'єкта, його висоту,місце розташування серед сусідніх об'єктів, рельєф місцевості, інтенсивністьгрозової діяльності. Останній параметр характеризується середньорічною тривалістюгроз у годинах для даної місцевості .

Середня інтенсивністьгрозової діяльності у різних регіонах (областях) України

№ зп. Регіони (області) України Інтенсивність грозової діяльності, год/рік

1

2

3

Автономна Республіка Крим

Закарпатська, Запорізька, Донецька

 Інші області України

40—60

80—100

60—80

Для захисту об'єкта відпрямих ударів блискавки застосовують блискавковідвід — пристрій, який височієнад захищуваним об'єктом, сприймає удар блискавки та відводить її струм уземлю. Захисна дія блискавковідводу базується на властивості блискавки уражатинайбільш високі та добре заземлені металеві конструкції. За конструктивнимвиконанням блискавковідводи поділяються на стержневі, тросові та сітчасті, а закількістю та загальною площею захисту — на одинарні, подвійні та багатократні.Окрім того, розрізняють блискавковідводи встановлені окремо та такі, щорозташовані на захищуваному об'єкті. Будь-який блискавковідвід складається з блискавкоприймача1 (металевий стержень, трос, сітка), який безпосередньо сприймає ударблискавки; несівної опори 2 (спеціальні стовпи, елементи конструкцій будівлі),на якій розташовується блискавкоприймач; струмовідводу 3 (металевий провідник,конструкція), по якому струм блискавки передається в землю; заземлювача 4, якийзабезпечує розтікання струму блискавки в землі.

Блискавковідвідхарактеризується зоною захисту — частиною простору, навколо блискавковідводу,яка захищена від прямих ударів блискавки з відповідним ступенем надійності. Завеличиною ступеня надійності зони захисту можуть бути двох типів: зона А —ступінь надійності не менше 99,5%, зона Б — не менше 95%. Тип зони захистублискавковідводу залежить від очікуваної кількості уражень блискавкою будівельта споруд без блискавкозахисту за рік, яка визначається за формулою

/>,

де S, L — відповідно ширина тадовжина будівлі, м;

h — найбільша висота будівлі, м;

п — середньорічна кількість ударівблискавки в 1 км2 поверхні землі в даному географічному місці (табл. 3.10).

Якщо N > 1, то длябудівель та споруд, що належать до II категорії за рівнем блискавкозахисту, приймається зона захисту А, а при N< 1 — зона захисту Б.

Середньорічна кількістьударів блискавки в 1 км2 поверхні землі залежно від інтенсивності грозової діяльності

Середня інтенсивність грозової діяльності, год/рік 10—20 20—40 40—60 60—80 80—100 100 і більше Середньорічна кількість ударів блискавки в 1 км2 поверхні землі 1 2 4 5,5 7 8,5

Для одинарного стержневого блискавковідводувисотою h ≤ 150 м зона захисту являєсобою конус з вершиною на висоті h0< h. На рівні землі зона захисту утворюєколо радіусом r0, а горизонтальний переріз зони на висоті hx утворює коло радіусом rх.Співвідношення розмірів зони захисту типу А та типу Б наведені нижче (РД34.21.122-87).

Якщо відома висота hx будівлі, що підлягає захисту, тарадіус rх на цій висоті, то для зони захисту Б повна висота блискавкоприймачастановить

/>.

Формули для визначеннярозмірів зони захисту типу А та типу Б одинарного стержневого блискавковідводу

Параметр Зона захисту А Зона захисту Б h0, м

/>

/>

r0, м

/>

/>

rх, м

/>

/>

Формули для визначеннярозмірів зони захисту типу А та типу Б одинарного тросового блискавковідводу

Параметр Зона захисту А Зона захисту Б h0, м

/>

/>

r0, м

/>

/>

rх, м

/>

/>

/>Якщо відома висота hх будівлі, щопідлягає захисту та радіус rх на цій висоті, то для зони захисту Б висота тросув точці найбільшого провисання становить

/>


Розділ 2.Тема 2.9.

Лекція 7.Тема 2.9 — Пожежна безпека. Специфікапитань пожежної безпеки відповідно до галузі

Визначення понять “пожежа” та “пожежна безпека”.Небезпечні та шкідливі фактори, що пов'язані з пожежами. Основні причини пожеж

Класифікація видів горіння. Класи пожеж.

Пожежовибухонебезпека об'єкта. Категорії приміщень завибухопожежо-небезпечністю. Класифікація вибухонебезпечних та пожежонебезпечнихробочих зон приміщень за Правилами влаштування електроустановок.

Система запобігання пожеж.

Система пожежного захисту.

Пожежна сигналізація. Засоби виявлення пожежі тасповіщення про пожежу.

Способи і засоби гасіння пожежі. Вогнегасні речовини.Первинні засоби гасіння пожежі.

Евакуація людей при пожежі. Засоби колективного таіндивідуального захисту людей від небезпечних і шкідливих факторів пожежі.Протидимовий захист.

Система організаційно-технічних заходів пожежноїбезпеки. Обов'язки державних органів, керівників підприємств, установ,організацій, підприємців, громадян щодо забезпечення пожежної безпеки.

Специфіка питань пожежної безпеки відповідно догалузі.

Державний пожежний нагляд.

Література: осн. Л-5 (Розділ 4.).

Завдання на СРС: Показники пожежовибухонебезпечнихвластивостей матеріалів і речовин. Негорючі, важкогорючі, горючі матеріали таречовини. Класифікація рідин, що горять, на легкозаймисті (ЛЗР) і на горючірідини (ГР). Класифікація аерозолів горючих речовин на вибухонебезпечні тапожежонебезпечні. Класифікація вибухонебезпечних паро- та газоповітрянихсумішей за температурою самозаймання і за здатністю передавати детонацію череззазори між фланцями (БЕМЗ).

Комплекс методів, заходів та засобів, направлених назапобігання формуванню горючого середовища, обмеження розповсюдження талокалізацію пожежі, виявлення пожежі, створення умов для ліквідації пожежі,захист людей і матеріальних цінностей.

Порядок оснащення об'єктів первинними засобамипожежогасіння. Вибір типу та визначення кількості вогнегасників. Стаціонарнізасоби гасіння пожежі. Протипожежне водопостачання.

Час на евакуацію при пожежі. Розміри, кількість,розміщення, улаштування та утримання шляхів евакуації людей.

Автоматичні електричні системи пожежної сигналізації.

Контроль стану пожежної безпеки на підприємстві,наявності та стану засобів гасіння пожежі.

Навчання працівників з питань пожежної безпеки.

Основні поняття та значення пожежноїбезпеки

Основні терміни та визначення

Вогонь, що вийшов із під контролюздатний викликати значні руйнівні та смертоносні наслідки. До таких проявіввогняної стихії належать пожежі.

Пожежа – неконтрольоване горіння позаспеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі.

Залежно від розмірів матеріальнихзбитків пожежі поділяються на особливо великі (коли збитки становлять від 10000і більше розмірів мінімальної заробітної плати ) і великі (збитки сягають від1000 до 10000 розмірів мінімальної заробітної плати ) та інші.

Пожежна безпека об’єкта – станоб’єкта, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливістьвиникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, атакож забезпечується захист матеріальних цінностей.

Основними напрямками забезпеченняпожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків.Об’єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежідії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числіїх вторинних проявів. До таких факторів, згідно ГОСТ 12.1.004-91, належать:

- полум'ята іскри;

- підвищенатемпература навколишнього середовища;

- токсичніпродукти горіння й термічного розкладу;

- дим;

- зниженаконцентрація кисню.

Вторинними проявами небезпечнихфакторів пожежі вважаються:

- уламки,частини зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій;

- радіоактивніта токсичні речовини і матеріали, викинуті із зруйнованих апаратів таустановок;

- електричнийструм, що виник внаслідок переходу напруги на струмопровідні елементибудівельних конструкцій, апаратів, агрегатів під дією високих температур;

- небезпечніфактори вибухів, згідно ГОСТ 12.1.010, пов’язаних з пожежами;

- вогнегасніречовини.

Складові тазагальна схема забезпечення пожежної безпеки

Системи пожежної безпеки – цекомплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобіганняпожежі та збитків від неї.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004.-91пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою запобігання пожежі,системою протипожежного захисту і системою організаційно-технічних заходів.

Системи пожежної безпеки маютьзапобігти виникненню пожежі і впливу на людей небезпечних факторів пожежі нанеобхідному рівні. Потрібний рівень пожежної безпеки людей за допомогою вказанихсистем згідно ГОСТ 12.1.004-91 не повинен бути меншим за 0,999999 відверненнявпливу на кожну людину, а допустимий рівень пожежної небезпеки для людей неможе перевищувати 10-6 впливу небезпечних факторів пожежі, що перевищуютьгранично допустимі значення на рік в розрахунку на кожну людину.

Рівень забезпечення пожежної безпекитакож являє собою кількісну оцінку запобігання збиткам при можливій пожежі.

Об'єкти, пожежі на яких можутьпривести до загибелі або масового ураження людей небезпечними факторами пожежіта їх вторинними проявами, а також до значного пошкодження матеріальнихцінностей, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімальнуможливу імовірність виникнення пожежі. Конкретні значення такої імовірностівизначаються проектувальниками та технологами.

Шляхи забезпечення пожежної безпекиоб'єкта

Метою пожежної безпеки об’єкта єпопередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні, а увипадку виникнення пожежі – обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення,гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Основними вихідними даними прирозробці комплексу технічних і організаційних рішень щодо забезпеченняпотрібного рівня пожежної безпеки в кожному конкретному випадку є чинназаконодавча і нормативно-технічна база з питань пожежної безпеки,вибухопожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин, що застосовуються увиробничому циклі, кількість вибухопожежонебезпечних матеріалів і речовин іособливості виробництва. На основі цих вихідних даних визначаються такікритерії вибухопожежонебезпечності об’єкта, як категорії приміщень і будівельза вибуховою і пожежною небезпекою, а також класи вибухонебезпечних зон. Самезалежно від категорії приміщень і будівель і класу зон за вибухопожежноюнебезпекою, відповідно до вимог чинних нормативів, розробляються технічні іорганізаційні заходи і засоби забезпечення вибухопожежної безпеки об’єкта.

На блок-схемі приведена загальнапослідовність вирішення питань щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта. Яквидно, основою для розробки технічних і організаційних рішень систем пожежноїбезпеки (попередження пожежі, протипожежного захисту і організаційно-технічнихзаходів) є вихідні дані – законодавчо-нормативна база з пожежної безпеки,вибухопожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин, що застосовуються увиробничому процесі, кількість цих речовин і матеріалів, особливостітехнології, категорії вибухопожежної і пожежної небезпеки приміщень і будівельта класи вибухонебезпеки і пожежної небезпеки зон в приміщеннях і поза ними.

Законодавчаі нормативно-правова база пожежної безпеки

Забезпечення пожежної безпеки –невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей,національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основоюдіяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України «Пропожежну безпеку» та інші закони України, постанови Верховної Ради України,укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядженняКабінету Міністрів України; рішення органів державної виконавчої влади,місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Відповідно до Державної програмизабезпечення пожежної безпеки на 1995 – 2000 роки, затвердженої постановоюКабінету Міністрів України від 03.04.95 №238, та згідно з Положенням пропорядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстраціїнормативних актів з питань пожежної безпеки, затвердженим наказом МВС України04.12.96 №833, створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежноїбезпеки, до якого включено біля 360 найменувань документів різних рівнів тавидів. За рівнем прийняття і дії реєстр виділяє 8 груп таких актів:

1. Загальнодержавніакти. До них відносяться: «Закон України про пожежну безпеку», від17.12.93; НАПБ А.01.001–95 «Правила пожежної безпеки в Україні», від14.06.95, та «Правила пожарной безопасности в лесах СССР», від18.06.71.

2. Міжгалузеві.До документів цього типу віднесено 42 нормативні акти з пожежної безпеки. Доцих актів, зокрема, увійшли НАПБ Б.02.001–94 «Положення про державнупожежну охорону», НАПБ Б.07.001–94 «Перелік посад, при призначенні наякі особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежноїбезпеки та порядок його організації”, а також інші правила, положення інструкціїта настанови, що окреслюють загальні вимоги пожежної безпеки, обов'язкові длявиконання в усіх галузях виробничого та невиробничого середовища. До цієї жгрупи входить дуже важливий нормативний акт, який використовується длявизначення рівня пожежної небезпеки об'єкта НАПБ Б.07.005–86 „Определениекатегорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности“ ОНТП24–86.

3. Галузевінормативні акти. Вимоги цієї групи документів з пожежної безпекирозповсюджуються на окрему галузь. В реєстрі нараховується 109 такихнормативних актів.

Серед них:

- НАПБВ.01.033–86/140 „Правила пожежної безпеки для підприємств електронноїпромисловості“;

- НАПБВ.01–034–99/111 „Правила пожежної безпеки в компаніях, на підприємствах тав організаціях енергетичної галузі України“;

-  НАПБВ.01.047–95/930 „Правила пожежної безпеки для закладів, підприємств таорганізацій культури“.

4. Нормативніакти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, дія якихпоширюється на підпорядковані їм підприємства, установи, організації. У цьомурозділі 102 документи.

5. Міждержавністандарти з питань пожежної безпеки. До них відносяться деякі стандарти системистандартів безпеки праці СРСР, а також галузеві стандарти СРСР (ГОСТы), якістосуються пожежної безпеки. Всього до цієї групи належать 46 стандартів, середяких:

- ГОСТ12.004 – 91 ССБТ „Пожарная безопасность. Общие требования“;

- ГОСТ12.1.010 – 76 ССБТ „Взрывобезопасность. Общие требования“;

- ГОСТ12.4.009 – 83 ССБТ „Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды.Размещение и обслуживание“;

- ГОСТ12.1.044–89 „Пожаровзрывоопасность веществ и материалов. Номенклатурапоказателей и методы их определения“, положення якого безпосередньовикористовується при аналізі рівня пожежної небезпеки об'єкта ( див. блок 2мал.4.1).

6.  Державні стандарти України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки.Ця група нараховує біля 20 стандартів, у тому числі ДСТУ 2272-93 “Пожежнабезпека. Терміни та визначення”, а також стандарти на окремі види обладнаннядля пожежогасіння.

7.  Галузеві стандарти з питань пожежної безпеки (усього 22найменування) містять вимоги та технічні умови щодо окремих видів обладнання,яке застосовується для попередження, перешкоди розповсюдженню, а також гасінняпожеж, які виникають у специфічних умовах конкретної галузі.

8.  Нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежноїбезпеки. Група нараховує 18 документів, серед яких: СниП 2.01.02–85“Противопожарные нормы проектирования зданий и сооружений”; СниП 2.04.05–86“Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха”; СниП 2.04.09–84“Противопожарная автоматика зданий и сооружений”;

-   СТСЭВ 5062 – 85 “Пожарная безопасность в строительстве.Предел огнестойкости конструкций. Технические требования к печам” і т. ін.

Окрім документів, що увійшли до вище згаданого реєcтрунормативних актів з питань пожежної безпеки і безпосередньо стосуються тількицих питань, існує ряд нормативних актів спеціального призначення, окремірозділи яких регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слідособливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 “Правила будови електроустановок.Електрообладнання спеціальних установок”, які визначають класипожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон (див. блок 4, мал.4.1) та вимоги дотипу виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповіднихумовах.

Пожежовибухонебезпечні властивостіречовин і матеріалів

Сутність та види горіння. Зони такласи пожеж

Горіння — екзотермічна реакціяокислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум’я абосвітінням.

Длявиникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників — горючоїречовини, окислювача та джерела запалювання. При цьому, горюча речовина таокисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного іутворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певнуенергію та температуру, достатню для початку реакції. Горючу суміш визначаютьтерміном “горюче середовище”. Це – середовище, що здатне самостійно горітипісля видалення джерела запалювання. Горючі суміші, залежно від співвідношеннягорючої речовини та окисника, поділяються на бідні і багаті. В бідних маютьмісце надлишок окисника, у багатих – горючої речовини. Для повного згораннянеобхідна присутність достатньої кількості кисню, щоб забезпечити повне перетворенняречовини в його насичені оксиди. При недостатній кількості повітря окислюєтьсятільки частина горючої речовини. Залишок розкладається з виділенням великоїкількості диму. При цьому також утворюються токсичні речовини, серед якихнайбільш розповсюджений продукт неповного згорання – оксид вуглецю (СО), якийможе привести до отруєння людей. На пожежах, як правило, горіння відбуваєтьсяза браком окисника, що серйозно ускладнює пожежогасіння внаслідок погіршеннявидимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.

Слід відмітити, що горіння деякихречовин (ацетилену, оксиду етилену тощо), які здатні при розкладанні виділятивелику кількість тепла, можливе й за відсутності окисника.

Горіння може бути гомогенним тагетерогенним.

При гомогенному горінні речовини, щовступають в реакцію окислення, мають однаковий агрегатний стан – газо- чипароподібний.

Якщо початкові речовини знаходяться врізних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз в горючій системі, то такегоріння називається гетерогенним.

Пожежі, переважно, характеризуютьсягетерогенним горінням.

У всіх випадках для горінняхарактерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум’я. Найбільшзагальними властивостями горіння є здатність осередку полум’я пересуватися повсій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних частинок із зонигоріння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум’я, відповіднотепловий та дифузійний. Горіння, як правило, проходить за комбінованим тепло –дифузійним механізмом.

 Згідно ГОСТ 12.1.004-91 (1999) ССБТ.«Пожарная безопасность. Общие требования»: «Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів –сукупність властивостей, які характеризують їх здатність до виникнення йрозповсюдження горіння. Наслідком горіння, у залежності від його швидкості таумов протікання, можуть бути пожежа (дифузійне горіння) або вибух(дефлаграційне горіння попередньо перемішаної суміші горючого та окисника)».

За походженням та деякими зовнішнімиособливостями розрізняють такі форми горіння:

спалах –швидке загоряння горючоїсуміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння;

займання – горіння, яке виникає підвпливом джерела запалювання;

спалахування – займання, щосупроводжується появою полум’я;

самозаймання – горіння, яке починаєтьсябез впливу джерела запалювання;

самоспалахування – самозаймання, щосупроводжується появою полум’я;

тління – горіння без випромінюваннясвітла, що, як правило, розпізнається за появою диму.

Залежно від агрегатного стану йособливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів, пожежі за ГОСТ27331-87 поділяються на відповідні класи та підкласи:

клас А — горіння твердих речовин, щосупроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням;

клас В – горіння рідких речовин, щоне розчиняються (підклас В2) у воді;

клас С –горіння газів;

клас Д – горіння металів легких, завинятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук(підклас Д3);

клас Е – горіння електроустановок піднапругою.

Оцінкавибухопожежонебезпеки об’єкта

Основні принципи аналізу і класифікації об’єктів за їхвибухопожежонебезпекою

Оцінка вибухопожежонебезпеки об’єкта здійснюється зарезультатами відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, іншихспоруд, характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостейречовин, що в них застосовуються з метою виявлення можливих обставин і причинвиникнення вибухів і пожеж та їх наслідків.

Таким чином, методика аналізу вибухопожежонебезпекизводиться до виявлення і оцінки потенційних та наявних джерел запалювання, умовформування горючого середовища, умов виникнення контакту джерел запалювання тагорючого середовища, умов та причин поширення вогню в разі виникнення пожежіабо вибуху, наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю і здоров’юлюдей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям.

Категорії приміщень і будівель за вибухопожежною іпожежною небезпекою

Основою для встановлення нормативних вимог щодоконструктивних та планувальнихх рішень на промислових об’єктах, а також іншихпитань забезпечення їхньої вибухопожежобезпеки є визначення категорій приміщеньта будівель виробничого, складського та невиробничого призначення завибухопожежною та пожежною небезпекою.

Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди)– це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об’єкта, що визначаєтьсякількістю і пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, якізнаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічнихпроцесів розміщених в них виробництв.

Відповідно до ОНТП24-86 (НАПБ Б 07-005-86) приміщенняза вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п’ять категорій (А, Б, В,Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) єнаявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки.Кількісним критерієм визначання категорії є надмірний тиск (Р), який можерозвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення(навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

Категорія А (вибухонебезпечна)

Горючі гази, легкозаймисті речовини з температуроюспалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечніпарогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковийтиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатнівибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним втакій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенніперевищує 5кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна)

Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідиниз температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини за температурних умов і в такійкількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітрянісуміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тисквибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.

Категорія В (пожежонебезпечна)

Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини,матеріали здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горітилише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, невідносяться до категорій А та Б.

Категорія Г

Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареномуабо розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділеннямпроменистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимі рідини, твердіречовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д

Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

В основу розрахункового методу визначення категорійвибухопожежної та пожежної небезпеки виробничих приміщень, як зазначалось вище,покладено енергетичний підхід, що полягає в оцінці розрахункового надлишковоготиску вибуху в порівнянні з допустимим.

Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечнихзон

Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечнихзон визначається Правилами установки електроустановок (ПУЕ — 84) і ДНАОП 0.00 –1.32.01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальнихустановок.

Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бутизагальною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це такожстосується надвірних установок і ділянок територій. Таким чином, усіприміщення, або їх окремі зони, поділяються на поженебезпечні тавибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконанняелектроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливістьвиникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму.

Пожежонебезпечна зона – це простір у приміщенні або зайого межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються,використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючіречовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні втакій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкціїелектрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разівикористання у них електроустаткування поділяються на чотири класи:

- Пожежонебезпечназона класу П-І – простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, що маєтемпературу спалаху, більшу за +610С.

- Пожежонебезпечназона класу П-ІІ – простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися івиділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межеюспалахування, більшою за 65 г/м.

- Пожежонебезпечназона класу П-ІІа – простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючіречовини та матеріали.

- Пожежонебезпечназона класу П-ІІІ – простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини,пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або зайого межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечнісуміші.

Клас вибухонебезпечної зони, згідно з якимздійснюється вибір і розміщення електроустановок, у залежності від частоти ітривалості присутнього вибохонебезпечного середовища, визначається технологамиразом з електриками проектної або експлуатаційної організації.

Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв такатегорія і група вибухонебезпечної суміші, повинні відображатися у нормахтехнологічного проектування або у галузевих переліках виробництв звибухопожежонебезпеки.

Газо – пароповітряні вибухонебезпечні середовищаутворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні — вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

- Вибухонебезпечназона класу 0 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно,або протягом тривалого часу. Вибухонебезпечні зони класу 0 можуть мати місцепереважно в межах корпусів технологічного обладнання і, у меншій мірі, вробочому просторі (вугільна, хімічна, нафтопереробна промисловість).

- Вибухонебезпечназона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище, може утворитисяпід час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота – ситуація, коли установкапрацює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

- Вибухонебезпечназона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умовексплуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цихвипадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високоготиску або резервуарів значної місткості), які не повинні розглядатися під часпроектування електроустановок.

Частоту виникнення і тривалістьвибухонебезпечного газо-пароповітряного середовища визначають за правилами(нормами) відповідних галузей промисловості.

- Вибухонебезпечназона класу 20 – простір, у якому під час нормальної експлуатаціївибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості,достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір,де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини.Звичайно це має місце всередині обладнання, де пил може формувативибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

- Вибухонебезпечназона класу 21 – простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна появапилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрямвибухонебезпечної концентрації.

Ця зона може включати простір поблизумісця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальноїексплуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечнуконцентрацію вибухонебезпечної пилоповітряної суміші.

- Вибухонебезпечназона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані можез’являтися не часто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечногопилу можуть існувати і утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Ця зона може включати простір поблизуобладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і формуватипилові утворення.

При визначенні розміріввибухонебезпечних зон у приміщеннях слід враховувати:

1)  Під час проектуваннявибухонебезпечних установок повинні бути передбачені заходи, які бзабезпечували мінімальну кількість та незначні розміри вибухонебезпечних зон;

2)  При розрахунковому надлишковому тискувибуху газо – пароповітряної вибухонебезпечної суміші, що перевищує 5 кПа,вибухонебезпечна зона займає весь об’єм приміщення;

3)  Вибухонебезпечна зона класів 20, 21,22 займає весь об’єм приміщення;

4)  При розрахунковому надлишковому тискувибуху газо – пароповітряної вибухонебезпечної суміші, що дорівнює або менше 5кПа, вибухонебезпечна зона займає частину об’єму приміщення і визначаєтьсявідповідно до норм технологічного проектування або обчислюється технологамизгідно з ГОСТ 12.1.004. За відсутності даних допускається приймативибухонебезпечну зона в межах до 5м по вертикалі і горизонталі відтехнологічного апарату, з якого можливий викид горючих газів або парів ЛЗР;

5)  При розрахунковому надлишковому тискувибуху в приміщенні, що не перевищує 0,5 кПа, матиме місце пожежонебезпечназона, що визначається згідно з вимогами розділу 5;

6)  При розрахунковому надлишковому тискувибуху пилоповітряної суміші, парів ГР, що дорівнює або менше 5 кПа, матимемісце пожежонебезпечна зона, що визначається згідно з вимогами розділу 5;

7)  Простір за межами вибухонебезпечнихзон класів 21, 22 не вважається вибухонебезпечним, якщо немає інших умов, щостворюють для нього вибухонебезпеку.

Зони в приміщеннях або за їх межами,в яких тверді, рідкі та газоподібні горючі речовини спалюються як паливо, абоутилізуються шляхом спалювання, не належать у частині їх електрообладнання допожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон. До них також не належать зони до 5 мпо горизонталі та вертикалі від апарата, у якому знаходяться горючі речовини,але технологічний процес ведеться із застосуванням відкритого вогню, розжаренихчастин, або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до температурисамозаймання горючої пари, пилу або волокон. Залежно від класу зони наведеноїкласифікації згідно з вимогами ПУЕ і ДНАОП 0.00 – 1.32 – 01 здійснюється вибірвиконання електроустаткування, що є одним з головних напрямків у запобіганніпожежам від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір типувиконання електрообладнання забезпечує виключення можливості виникнення пожежічи вибуху за умови підтримання допустимих режимів його експлуатації.

Усі електричні машини, апарати іприлади, розподільні пристрої, трансформаторні і перетворювальні підстанції,елементи електропроводки, струмоводи, світильники тощо повиннівикористовуватися у виконанні, яке б відповідало класу зони зпожежовибухонебезпеки, тобто мати відповідний рівень і вид вибухозахисту або ступіньзахисту оболонок згідно ГОСТ 14254, ПУЕ -–84 і ДНАОП 0.00 – 1.32 – 01.

Електроустаткування, щовикористовується, повинно мати чітке маркування щодо його вибухозахиснихвластивостей і ступеню захисту оболонки згідно з чинними нормативами.

При нечіткому маркуванні або йоговідсутності, експлуатація вищезгаданого обладнання забороняється.

Системи забезпечення вибухопожежноїбезпеки об’єкта

Як уже зазначалось, відповідно до ГОСТ 12.1.004-91.ССБТ вибухопожежна безпека об’єкта забезпечується системами:

- попередженнявибухів і пожеж;

- протипожежногота противибухового захисту;

- організаційно-технічнихзаходів.

 Система попередження вибухів і пожеж

Мета системи – не допустити виникнення вибухів іпожеж.

Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів):

- пожежа(вибух) можливі при наявності 3-х чинників: горючої речовини, окислювача іджерела запалювання;

- привідсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеженні його визначаючогопараметра безпечною величиною, пожежа неможлива.

Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюютьгорюче (вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів) будезводитись до:

- попередженняутворення горючого середовища;

- попередженнявиникнення у горючому середовищі або внесення в це середовище джерелазапалювання.

Заходи і засоби попередження утворення горючогосередовища в кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, щорозглядаються, вибухопожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, щовикористовуються у технологічному циклі.

Згідно з ГОСТ12.1.004.-91 попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись наступними загальними заходами або їхкомбінаціями:

-   максимальноможливе використання негорючих та важкогорючих матеріалів замість горючих;

-   максимальноможливе за умови технології та будівництва обмеження маси та об'єму горючихречовин, матеріалів та найбільш безпечні способи їх розміщення;

-   ізоляціягорючого середовища (використання ізольованих відсіків, камер, кабін, тощо);

-   підтримання безпечної концентраціїсередовища відповідно до норм і правил безпеки;

-   достатняконцентрація флегматизатора в повітрі захищуваного об'єму (його складовоїчастини);

-   підтриманнявідповідних значень температур та тиску середовища, за яких поширення полум'явиключається,

-   максимальнамеханізація та автоматизація технологічних процесів, пов’язаних з обертанням тавикористанням горючих речовин;

-   установката розміщення пожежонебезпечного устаткування в ізольованих приміщеннях або навідкритих майданчиках;

-   застосуванняпристроїв захисту устаткування з горючими речовинами від пошкоджень та аварій,встановлення пристроїв, що відключають, відсікають, тощо;

-   видаленнямпожежонебезпечних відходів виробництва;

- заміноюлегкозаймистих та горючих рідин на пожежобезпечнітехнічні миючі засоби.

Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючогосередовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, нанегорючі та важкогорючі.

Проте горючіречовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшостііснуючих житлових, громадських, виробничих та іншихприміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна практично неможлива.

Томупопередження виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерелзапалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботіщодо запобігання пожежам. Джерелом запалювання може бути нагріте тіло чиекзотермічний процес, які здатні нагріти деякий об'єм горючої суміші дотемператури, коли швидкість тепловиділення ініційованого нагрівом процесуокислення перевищує швидкість тепловідводу із зони реакції.

До основнихгруп джерел запалювання відносять: відкритий вогонь, розжарені продукти горіннята нагріті ними поверхні, тепловий прояв електричної енергії, тепловий проявмеханічної енергії, тепловий прояв хімічної реакції, тепловий прояв сонячної,ядерної енергії та інші джерела запалювання.

Попередження утворення в горючому середовищі джерел запалюванняможе забезпечуватись наступними засобами або їх комбінаціями:

-  використанняммашин, механізмів, устаткування, пристроїв, при експлуатації яких неутворюються джерела запалювання;

— використанняшвидкодійних засобів захисного відключення можливих джерел запалювання;

— улаштуванняблискавкозахисту і захисного заземлення будівель, споруд та устаткування;

— використаннятехнологічних процесів і устаткування, що задовольняє вимогам статичної іскробезпеки;

— підтриманнятемператури нагріву поверхні машин, устаткування,пристроїв, речовин і матеріалів, які можуть увійти в контакт з горючимсередовищем, нижче гранично допустимої, яка не повинна перевищувати 80%температури самозаймання горючого середовища;

— виключенняможливості появлення іскрового розряду в горючому середовищі з енергією, якадорівнює або вище мінімальної енергії запалювання;

— використанняінструменту, при роботі якого з легкозаймистими речовинами та горючими газамине виникає іскор;

— ліквідаціяумов теплового, хімічного, мікробіологічного самозаймання речовин таматеріалів, що обертаються, виробів і конструкцій, виключення їх контакту звідкритим полум'ям;

— зменшеннярозміру горючого середовища, яке є визначальним, нижче гранично допустимого за горючістю;

-  усуненняконтакту з повітрям пірофорних речовин;

— виконання вимог чинних стандартів, норм та правил пожежної безпеки;

— використанняелектроустаткування, що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечним тавибухонебезпечним зонам, групам та категоріям вибухонебезпечних сумішів.

Системапротипожежного та противибухового захисту

Система протипожежного та противибухового захистуспрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж івибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі,на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечнихфакторів пожеж і вибухів.

Обмеженнярозповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується:

— потрібноювогнестійкістю будівель та споруд;

-  використанням негорючихматеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень;

-  використанням антипіренів івогнегасних сумішів;

-  улаштуванням протипожежнихвідстаней між будівлями та спорудами;

-  улаштуванням протипожежнихперешкод;

-  встановленням граничнодопустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничихбудівель та поверховості будівель та споруд, улаштуванням протипожежнихвідсіків та секцій;

— улаштуваннямаварійного відключення та перемикання установок та комунікацій;

— використаннямзасобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечноїрідини під час пожежі;

— використаннямвогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні;

— локалізацієюпожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, атакож шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням вибуховимиречовинами, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.

Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатністьдо поширення пожежі визначається кількістю та властивостями матеріалів, щознаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яказалежить від ступеню вогнестійкості та горючості матеріалів з яких вонизроблені. Залежно від матеріалу виготовлення основні будівельні конструкціїподіляють на кам’яні, залізобетонні, металеві, дерев’яні, а також такі, щовміщують полімерні матеріали.

Горючість та здатність чинити опір дії пожежібудівельними конструкціями характеризуються їх вогнестійкістю.

Вогнестійкістьконструкції — це здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальніфункції в умовах пожежі. Нормована характеристика вогнестійкості основнихбудівельних конструкцій називається ступенем вогнестійкості.

Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить відмеж вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них.

Межавогнестійкості конструкції — показник вогнестійкості конструкції, якийвизначається часом від початку вогневого випробування за стандартноготемпературного режиму до втрати несучої здатності, цілісності аботеплоізолювальної здатності.

Межа поширеннявогню по будівельних конструкціях — це розмір пошкодження зони зразка в площиніконструкцій від межі зони нагрівання перпендикулярно її до найбільш віддаленоїточки пошкодження.

Відповідно доСниП 2.01.02-85 за вогнестійкістю усі будівлі та споруди діляться на вісімступенів — 1, 2, 3, 3а, 3в, 4, 4а, 5.

До конструкцій1-го ступеню вогнестійкості відносяться будівлі з несучими конструкціями таконструкціями огородження із природних або штучних кам’яних матеріалів, бетонуабо залізобетону із застосуванням листових та плитових негорючих матеріалів.Будівлі 2-го ступеню вогнестійкості, такі самі, але у їх покриттях допускаєтьсязастосовувати незахищені стальні конструкції.

Ступінь вогнестійкості 3 — будівлі з несучимиконструкціями та конструкціями огорожі з природних або штучних кам’янихматеріалів, бетону або залізобетону. Для перекриття допускається використаннядерев’яних конструкцій, захищених штукатуркою, вогнетривкими листовими абоплитовими матеріалами. До елементів покриття не висуваються вимоги щодо межвогнестійкості та розповсюдження вогню, при цьому елементи покриття горища іздеревини підлягає вогнезахисній обробці.

Перевіркавідповідності будівельних конструкцій вимогам пожежної безпеки здійснюється увідповідності до вимог СНиП і ДБН.

Одним знайпоширеніших у будівництві заходів для запобігання можливості розповсюдженняпожежі на сусідні будівлі та споруди є протипожежні відстані, які, крім того,створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення,розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони. Потрібні величинипротипожежних відстаней наведені у додатку 3.1 до ДБН 360-92. Цим документомрегламентуються протипожежні відстані між житловими, громадськими і допоміжнимибудинками промислових підприємств, відстані від житлових, громадських,адміністративно-побутових будівель до виробничих будинків, промисловихпідприємств, сільськогосподарських будівель і споруд. Чинними будівельниминормами встановлюються відстані між виробничими будинками промисловихпідприємств, будинками і спорудами сільськогосподарських підприємств,протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до трамвайних,тролейбусних, автобусних парків, депо метрополітену, складів з горючимиречовинами. Згідно з Правилами пожежної безпеки в Україні, тимчасові споруди,кіоски, ларьки тощо, повинні розміщатися на відстані не менш ніж 10 м від іншихбудівель та споруд. Протипожежні відстані не дозволяється захаращувати,використовувати для складування матеріалів та устаткування, стоянок транспорту,будівництва та встановлення тимчасових будівель, споруд, індивідуальнихгаражів.

Для запобіганнярозповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку зосередком пожежі в інші приміщення, створюють протипожежні перешкоди.Протипожежна перешкода — це будівельна конструкція, інженерна споруда читехнічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості і перешкоджає поширеннювогню. Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається вогнестійкістю їїелементів, до яких належать огороджувальні частини, конструкції, щозабезпечують стійкість перешкоди, елементи опори та вузли кріплення. Тому межівогнестійкості вказаних вище елементів не повинні бути меншими, ніж потрібнімежі вогнестійкості огороджувальної частини протипожежної перешкоди. Допротипожежних перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки, перекриття,зони, тамбури-шлюзи, двері, вікна, люки, клапани, гребні тощо.

Вертикальніперешкоди, що розділяють будівлю за висотою, називають протипожежними стінами,а об’єм будинку (споруди), виділений протипожежними стінами — пожежнимвідсіком. Якщо вертикальна перешкода відділяє одне приміщення від іншого вмежах поверху, то її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення, щорозділяють, називають секціями. Протипожежні двері, вікна, ворота, люки,клапани тощо служать для захисту дверних та віконних прорізів, а також отворівдля прокладання технологічних комунікацій. Гребні, козирки, діафрагми, поясиобмежують розповсюдження пожежі по поверхнях конструкцій, по рідині, щорозлита, та інших горючих матеріалах. За допомогою перешкод, які обмежуютьрозповсюдження пожежі та продуктів горіння, можуть бути створені безпечні зониабо приміщення для тривалого чи короткочасного перебування людей, що сприяєуспішному проведенню операцій їх рятування у разі пожежі. Типи протипожежнихперешкод та їх мінімальні межі вогнестійкості приведені в СНиП 2.01.02-85. Уцьому ж документі, відповідних розділах ДБН та інших нормативних актахвизначені поняття, сутність межі використання, кількісні параметри рештиспособів та засобів попередження розповсюдження і розвитку пожежі.

Евакуація людей при пожежі

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданнямвсієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання становить великускладність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніжзахист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей.

Рятування являє собою вимушенепереміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі абопри виникненні безпосередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людейз метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та спорудздійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для рухулюдей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційнийвихід — це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід ізприміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або черезсуміжне приміщення. Виходи вважаються евакуаційними якщо вони ведуть ізприміщень:

— першого поверхубезпосередньо назовні або через вестибуль, коридор, сходову клітку;

— будь-якого поверху, крім першого у коридор, що ведена внутрішню сходову клітку або сходову клітку, що має вихід безпосередньоназовні або через вестибуль, відокремлений від прилеглих коридорівперегородками із дверима;

— у сусіднєприміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами.

Із приміщень,розташованих на другому та більш високих поверхах (висотою не більше 30 м)допускається передбачати евакуаційний (запасний) вихід на зовнішні сталевісходи. Кількість евакуаційних виходів із приміщень та з кожного поверхубудівель потрібно приймати за СНиП 2.09.02-85, але не менше двох. Евакуаційнівиходи повинні розташовуватись розосереджено. Мінімальну відстань між найбільшвіддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення можна визначатиза формулою:

/>,

де П- периметр приміщення.

Відстань від найбільш віддаленогоробочого місця до найближчого евакуаційного виходу із приміщення безпосередньоназовні або на сходову клітку не повинна перевищувати значень, наведених у СНиП2.09.02-85.

Шляхи евакуації людей на випадокпожеж мають забезпечити евакуацію в терміни, що не перевищують значень,приведених у нормативних документах.

Виконаннянормативних вимог до шляхів евакуації ще не гарантує повного успіху евакуаціїлюдей у разі пожежі. Для забезпечення організованого руху під час евакуації тапопередження паніки технічні рішення повинні бути доповнені організаційнимизаходами, до яких, передусім, відносяться інструктаж та навчання персоналу. Зцією ж метою розробляють плани евакуації з будівель та місць з масовимперебуванням людей.

План евакуаціїскладається з двох частин: графічної і текстової. Графічна частина являє собоюплан поверху або приміщення, на який нанесено пронумеровані евакуаційні шляхи івиходи з маршрутами руху. Маршрути руху до основних евакуаційних виходівзображуються суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, маршрути дозапасних виходів – пунктирними зеленими лініями зі стрілками. Окрім маршрутуруху на плані позначаються місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння.

Текстова частинаплану евакуації, яка являє собою таблицю з переліком та послідовністю дій уразі пожежі для конкретних посадових осіб і працівників, затверджуєтьсякерівником об’єкту. План евакуації вивішується на видному місці, а його положенняповинні систематично відпрацьовуватись на практиці.

Дуже важливо длябезпеки людей створити протидимний захист приміщень і особливо шляхівевакуації. Протидимний захист забезпечується обмеженням розповсюдженняпродуктів горіння по будівлях та приміщеннях, ізоляцією можливих місцьвиникнення пожежі, примусовим видаленням диму. Ці задачі вирішуються задопомогою об’ємно-планувальних та конструктивних рішень при проектуванніоб’єктів, деякими технологічними прийомами в процесі будівництва, завдякивикористанню спеціальних пристроїв і вентиляційних систем, які призначені длявидалення диму, зниження температури і конденсації продуктів горіння.

Способи і засоби гасіння пожеж.

Комплекс заходів,спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням.Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практицівикористовують декілька способів припинення горіння, суть яких полягає уприведеному нижче.

Спосібохолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, колитемпература її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо зповерхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температуризапалювання, горіння припиняється.

Спосіб розведеннябазується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше14-16% за об’ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величиниполуменеве горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідокзменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенняму повітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктамигоріння (у ізольованих приміщеннях).

Спосіб ізоляціїґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Дляцього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок таінше ).

Спосіб хімічногогальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похіднихречовин (бромисті метил та етал, фреон та інше), які при попаданні у полум’ярозпадаються і з’єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічнуреакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Спосібмеханічного зриву полум’я сильним струменем води, порошку чи газу.

Спосібвогнеперешкоди, заснований на створенні умов, за яких полум’я не поширюєтьсячерез вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Реалізаціяспособів припинення горіння досягається використанням вогнегасних речовин татехнічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічнівластивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння. Серед нихнайпоширенішими є вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні склади, порошки,пісок, пожежостійкі тканини тощо. Кожному способу припинення горіння відповідаєконкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовуютьводу, водні розчини, снігоподібну вуглекислоту; для розведення горючогосередовища — діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища — піну, пісок; хімічне гальмування горіння здійснюється за допомогою брометілу,хладону, спеціальних порошків.

Короткухарактеристику основних вогнегасних речовин почнемо з води, яка є найбільшрозповсюдженим засобом припинення горіння. Вона має порівняно малу в’язкість,легко просочується в щілини та шпарини горючої речовини. При цьому водапоглинає велику кількість тепла завдяки випаровуванню (для випаровування 1 кгводи витрачається 2258,5 кДж тепла) і утворює парову хмару, що в свою чергуперешкоджає доступу кисню до речовини, що горить. Крім того, перетворюючись напару, вода збільшується в об’ємі приблизно у 1700 разів. Змішуючись із горючимигазами, що виділяються при горінні, пара розводить їх, утворюючи суміш, нездатну до горіння. У вигляді потужних струменів, воду можна також застосовуватидля механічного збиття полум’я. Завдяки високій технологічній стійкості води(розкладення на кисень та водень відбувається при температурі 1700°С) її можна використовуватидля гасіння більшості горючих матеріалів та рідин. Застосування розчинів змочувачів,які зменшують поверхневий натяг води, дає можливість зменшити її витрати нагасіння деяких матеріалів на 30-50%. Воду для гасіння використовують як укомпактному так і у розпиленому стані. Компактні струмені води звичайнозастосовують у випадках, коли неможливо близько підійти до осередку горіння,наприклад, при пожежі на великій висоті, на складах лісових матеріалів і т.ін.Дальність, на яку б’є компактний струмінь, досягає 70-80 м. Для отриманнякомпактного струменю використовують ручні та лафетні стволи.

Значно більшийвогнегасний ефект спостерігається при застосуванні води у дрібно розпиленомустані. У такому вигляді її можна використовувати навіть для гасіннялегкозаймистих та горючих рідин, оскільки туманоподібна хмара дрібнорозпиленоїводи ізолює поверхні рідин від проникнення кисню. І хоча вода у компактномустані є добрим електропровідником, що створює певну небезпеку під час гасінняпожеж електроустаткування під напругою, в тонко розпиленому стані вода можевикористовуватись для гасіння електроустановок, тому що в такому станіелектричний опір води різко зростає.

Не рекомендується гасити водою цінні речі, обладнання,книги, документи та інші предмети, що приходять під впливом води донепридатного стану.

Інколи длягасіння вогню застосовують пару. Сутність гасіння пожежі полягає у зменшеннівмісту кисню у повітрі. Концентрація пари у повітрі 30-35% по об’єму приміщеннявикликає припинення горіння. Крім того, пара частково охолоджує предмети, щопогано вентилюються.

Піна — цеколоїдна дисперсна система, яка складається із дрібних бульбашок, заповненихгазом. Стінки бульбашок утворюються із розчинів поверхневоактивних речовин істабілізаторів, склад яких обумовлює стійкість піни. За способом створення іскладом газової фази піни поділяють на хімічні та повітряно-механічні. Хімічнапіна отримується в результаті взаємодії кислотного та лужного розчинів у ручнихвогнегасниках або хімічних піногенераторах. Повітряно-механічна пінаутворюється за допомогою спеціальних піногенераторів із водних розчинів піноутворювачів.

Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатнаперешкоджати випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів,теплового випромінювання. Оскільки основою піни є вода, вона також масохолоджувальні властивості. Важливими характеристиками піни є її стійкість ікратність. Низькократними пінами вогонь гасять, головним чином, на поверхнях.Для гасіння рідин застосовують піни середньої кратності (до 100). Для об’ємногогасіння, витиснення диму, ізоляції технологічних установок від впливу тепловихпотоків використовують високократну піну (100-150 та більше).

Вуглекислий газ(СО2) безбарвний, не горить, при стисканні під тиском 3,5 МПа (35 кг/см2)перетворюється у рідину, що називається вуглекислотою, яка зберігається ітранспортується у стальних балонах під тиском. За нормальних умов вуглекислотавипаровується, при цьому з 1 кг кислоти отримується 509 л газу.

Для гасіння пожежвуглекислоту застосовують у двох станах: у газоподібному та у вигляді снігу.Сніжинки вуглекислоти мають температуру -79°С. При надходженні у зонугоріння вуглекислота випаровується, сильно охолоджує зону горіння та предмет,що горить, і зменшує процентний вміст кисню. В результаті цього горінняприпиняється.

Вуглекислота неелектропровідна. Застосовують її для гасіння електроустановок, що знаходятьсяпід напругою, а також для гасіння цінних речей.

Інертні гази(азот, аргон, гелій) та димові гази мають здатність зменшувати концентраціюкисню в осередку горіння. Вогнегасна концентрація цих газів при гасінні пожеж узакритих приміщеннях складає 30-36% за об’ємом.

Галоїдовані вуглеводні (чотирихлористий вуглець,бромистий етил та ін.) є високоефективними вогнегасними засобами. Їх вогнегаснадія заснована на гальмуванні хімічних реакцій горіння. Галоїдовані вуглеводнізастосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, найчастіше припожежах у замкнених об’ємах. Вогнегасна концентрація цих речовин значно нижча,вогнегасної концентрації інертних газів, наприклад, для бромистого етилу вонаскладає 4,5%, чотирихлористого вуглецю 10,5% по об’єму. У той же час слідзазначити, що більшість цих речовин є вкрай шкідливими, тому можутьзастосовуватися за умови відсутності людей у приміщенні. Відносно помірнутоксичність має хладон 114В2, який забезпечує гасіння при концентраціях всьогобіля 2%. Але за вимогами техніки безпеки евакуація людей повинна бути завершенадо його використання. Особи, що беруть участь у ліквідації пожежі, можутьзаходити у приміщення, де використовують будь-які галоїдовані вуглеводні,тільки у спеціальних засобах захисту органів дихання.

Вогнегасніпорошки використовують для ліквідації горіння твердих, рідких та газоподібнихречовин. Вогнегасний ефект застосування порошків складається з хімічногогальмування реакції горіння, утворення на поверхні речовини, що горить,ізолювальної плівки, утворення хмари порошку, яка має властивості екрану,механічного збивання полум’я твердими частинками порошку та виштовхування киснюіз зони горіння за рахунок виділення СО2. Найчастіше порошки застосовують пригорінні лужних та лужно-земельних металів та інших речовин (калію, магнію,натрію), які не можна гасити водою та водяними розчинами.

Стиснуте повітрявикористовують для горючих рідин із температурою спалаху пари 60°С методомперемішування рідини, що горить. Стиснуте повітря, яке подається знизу,переміщує нижні, більш холодні шари рідини наверх, зменшуючи температуруверхнього шару. Коли температура верхнього шару стає меншою за температурузапалювання, горіння припиняється. Стиснуте повітря використовують при гасінніпожеж у резервуарах нафтопродуктів великої місткості.

Гасіння невеликихосередків пожежі може здійснюватись піском, покривалом з повстини, азбесту,брезенту та інших матеріалів. Метод полягає в ізолюванні зони горіння відповітря і механічному збиванні полум'я.

Вибір вогнегасноїречовини залежить від характеру пожежі, властивостей і агрегатного стануречовин, що горять, параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температуригоріння тощо), виду пожежі (у закритому або відкритому повітрі), вогнегасноїздатності щодо гасіння конкретних речовин та матеріалів, ефективності способугасіння пожежі.

Первинні засоби пожежогасіння.

Для ліквідації невеликих осередківпожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналуоб'єктів застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться:вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційногополотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совковілопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують дляліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувнихзасобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення,відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами увідповідності з нормами. Фарбування первинних засобів гасіння пожежі та їхрозташування виконуються згідно вимогам ГОСТ 12.4.026-76. Як правило, первиннізасоби пожежогасіння розміщуються на пожежних щитах або стендах, яківстановлюються на території об'єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000м2.

Вогнегасники.

Серед первинних засобів пожежогасінняособливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, щовикористовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.

Вибір типу ірозрахунок необхідної кількості вогнегасників проводиться на підставірекомендацій, наведених в таблицях (див. ОНТП 24-86) в залежності від їхвогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні чи об'єкта,що потребує захисту.

Громадськібудівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі неменше двох ручних вогнегасників. При захисті приміщень, в яких знаходятьсяелектронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша оргтехніка, а такожтелефонних станцій, архівів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегаснихречовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псуванняобладнання. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотнимивогнегасниками з урахуванням граничне допустимої концентрації вогнегасноїречовини.

Максимальнодопустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташуваннявогнегасника має бути: 20 м — для громадських будівель та споруд, 30 м — дляприміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м — для приміщенькатегорії В і Г, 70 м — для приміщень категорії Д

Системи автоматичної пожежної сигналізації.

Для своєчасного здійснення заходів зевакуації людей, включення стаціонарних установок пожежогасіння, викликапожежних, тощо, вибухопожежонебезпечні об’єкти обладнуються системами пожежноїсигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Система пожежноїсигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійнопередавати сигнал на приймальноконтрольний прилад і до пункту прийому сигналівпро пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у сприйнятливу для персоналузахищуваного об’єкта форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежогасіння,забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складубудь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі,приймальний прилад та автономне джерело електроживлення.

Автоматичні системи пожежегасіння.

Приміщення,обладнані стаціонарними установками автоматичного пожежогасіння, комплектуютьсявогнегасниками на 50% їх розрахункової кількості.

Для гасіннявеликих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарніустановки водяного, газового., хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюдженихстаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерніустановки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклернимиабо дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібнозахистити або в інших місцях — залежно від типу і властивостей вогнегасячихречовин.

Спринклерні тадренчерні установки безперервно вдосконалюються. На даний час застосовуютьдренчерні установки для гасіння пожеж повітряно-механічною піною, у якихзвичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кранавтоматичного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходитьсябезпосередньо у приміщені.

Є також автоматичні вуглекислотніустановки гасіння пожежі.

Система організаційно-технічних заходів

 

Організаційно-правові основи таструктура забезпечення пожежної безпеки.

Складність та різноманітність завдань, пов'язаних зорганізацією забезпечення пожежної безпеки, викликають необхідністьбезпосередньої участі в цьому процесі всіх державних, господарських,комерційних та громадських організацій, окремих громадян. Залежно відпризначення та функцій відповідні організації наділяються певнимиповноваженнями, а власники підприємств, орендарі та громадяни — обов'язками,розподіл яких встановлено Законом України „Про пожежну безпеку“.

Згідно з цим Законом,центральні органи виконавчої влади забезпечують:

— проведенняєдиної політики в галузі пожежної безпеки;

 -изначення основних напрямів розвитку науки йтехніки, координацію державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень угалузі пожежної безпеки, керівництво відповідними науково-досліднимиустановами;

— розробку тазатвердження державних стандартів, норм і правил пожежної безпеки;

— встановленняєдиної системи обліку пожеж;

— організаціюнавчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки, керівництво пожежно-технічниминавчальними закладами;

— оперативнеуправління силами і технічними засобами, які долучаються до ліквідації великихпожеж;

— координаціюроботи щодо створення і випуску пожежної техніки та засобів протипожежногозахисту, встановлення державного замовлення на їх випуск і постачання;

— співробітництво з органами пожежної безпеки іншихдержав.

В загальнійсистемі забезпечення пожежної безпеки особливе місце займає Міністерствовнутрішніх справ (МВС) України. Його Головне управління державної пожежноїохорони забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охоронинаселених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, іншихцентральних органів державної виконавчої влади з питань удосконалення пожежноїохорони; організує проведення консультацій та експертиз з питань пожежноїбезпеки.

Рішення з цихпитань, які розробляє МВС України, є обов'язковими для органів виконавчоївлади, підприємств, установ, організацій та громадян.

Велике колообов'язків щодо забезпечення пожежної безпеки покладається на керівників,власників і орендарів підприємств. Вони зобов'язані:

— розроблятикомплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягненнянауки і техніки, позитивний досвід;

— відповідно донормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення,інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи таорганізації, здійснювати постійний контроль за їх дотриманням;

— забезпечуватидотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконаннявимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

— організовуватинавчання працівників правил пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їхзабезпечення;

— у разівідсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежноїбезпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державногопожежного нагляду;

— утримувати всправному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку,обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

— створювати уразі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони танеобхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

— подавати навимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежноїбезпеки об'єктів і продукції, що ними виробляться;

— здійснюватизаходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж івикористання з цією метою виробничої автоматики;

— своєчасноінформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, системпротипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздівна своїй території;

— проводитислужбове розслідування випадків пожеж.

Обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпекиорендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.

Служба пожежноїбезпеки. Координація і вдосконалення роботи із забезпечення пожежної безпеки таконтролю за проведенням і виконанням протипожежних заходів здійснюється службоюпожежної безпеки (СПБ), яка створюється в міністерствах, інших центральнихорганах виконавчої влади, в об'єднаннях підприємств різної форми власності.Діяльність СПБ регламентується Законом України про пожежну безпеку та Типовимположенням про службу пожежної безпеки, затвердженим наказом №220 МВС України12 квітня 1995 р.

Цим документомвизначено основні завдання СПБ, до яких відносяться: вдосконалення такоординація пожежно-профілактичної роботи, організація розробки комплекснихзаходів щодо поліпшення пожежної безпеки, контроль за їх виконанням,координація проведення науково-технічної політики з питань пожежної безпеки,здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підвідомчихоб'єктів у галузі пожежної безпеки та підрозділів відомчої пожежної охорони,облік пожеж та їх наслідків на підвідомчих об'єктах.

Для виконанняперелічених завдань співробітники СПБ наділені відповідними повноваженнями.Зокрема, вони мають право: перевіряти стан пожежної безпеки на підпорядкованихоб'єктах та у разі потреби видавати їх керівникам обов'язкові для виконанняприписи, вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, якіпорушують вимоги правил пожежної безпеки або не пройшли відповідного навчання,припиняти чи забороняти експлуатацію окремих приміщень, дільниць, обладнання,агрегатів у разі порушення правил пожежної безпеки і створення безпосередньоїзагрози виникнення пожежі або перешкоджань її гасінню та евакуації людей, тощо.

Одночаснопрацівники СПБ несуть персональну відповідальність за невідповідність ухваленихними рішень вимогам чинного законодавства та невиконання своїх функціональнихобов'язків.

Пожежна охорона.Система пожежної охорони створюється для захисту життя і здоров'я громадян,приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належногорівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах.

До основнихзавдань пожежної охорони відносяться:

— здійсненняконтролю за дотриманням протипожежних вимог;

— запобіганняпожежам і нещасним випадкам;

— гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги вліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха.

Таким чиномпожежна охорона виконує як профілактичну, так і бойову роботу. Пожежна охоронаподіляється на державну, відомчу, сільську та добровільну.

Державна пожежнаохорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежноїохорони органів внутрішніх справ України, входить до системи Міністерствавнутрішніх справ України і здійснює державний пожежний нагляд. Вона створюєтьсяв містах, населених пунктах, на промислових та інших об'єктах незалежно відформ власності і складається з підрозділів, апаратів управління та допоміжнихслужб, а також пожежно-технічних установ Міністерства внутрішніх справ України.

Державна пожежнаохорона є одночасно самостійною протипожежною службою цивільної оборони, атакож службою, яка в межах своєї компетенції виконує мобілізаційну роботу.

На об'єктахміністерств, інших центральних органів центральної виконавчої влади, перелікяких визначається Кабінетом Міністрів України, створюються підрозділи відомчоїпожежної (пожежно-сторожової) охорони, які здійснюють свою діяльність згідно зположеннями, погодженими з Міністерством внутрішніх справ України. Підрозділивідомчої пожежної охорони, що мають виїзну пожежну техніку, залучаються догасіння пожеж у порядку, який встановлюється державною пожежною охороною. Ціпідрозділи у питаннях підготовки особового складу та організації гасіння пожежкеруються нормативними актами, що діють у державній пожежній охороні.

У сільськихнаселених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органамимісцевої державної адміністрації створюються сільські пожежні команди

Фінансування таматеріально-технічне забезпечення сільських пожежних команд здійснюється зарахунок коштів місцевого бюджету, коштів, які відраховуються підприємствами,установами та організаціями, розташованими на території району.

На підприємствах,в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежамта організації їх гасіння можуть створюватися з числа робітників, службовців,інженерно-технічних працівників та інших громадян добровільні пожежні дружини(команди).

Державнийпожежний нагляд. Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки внаселених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюєтьсявідповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною.

Органи державногопожежного нагляду не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднаньгромадян, політичних формувань, органів державної виконавчої влади, місцевогота регіонального самоврядування.

Контроль завиконанням правил пожежної безпеки під час проектування, технічногопереоснащення, будівництва, реконструкції та експлуатації об'єктів іноземнихфірм та спільних підприємств регулюється чинним законодавством або умовами,передбаченими договорами сторін, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

На об'єктахприватної власності органи державного пожежного нагляду контролюють лише умовибезпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, щостосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян.

Відповідно допокладених на них завдань, органи держпожнагляду:

— розробляють заучастю зацікавлених міністерств та інших центральних органів державноївиконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки,обов'язкові для усіх підприємств, установ, організацій та громадян;

— встановлюютьпорядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативнихактів, розробляють типові документи з питань пожежної безпеки;

— погоджуютьпроекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та іншихнормативно-технічних документів, що стосуються пожежної безпеки, а також іншіпроектні рішення;

— здійснюють контроль за дотриманнямвимог законодавства з питань пожежної безпеки керівниками органів державноївиконавчої влади, місцевих Рад та їх виконкомів, керівниками та іншимипосадовими особами підприємств, установ і організацій, а також громадянами;

— беруть участь уприйнятті в експлуатацію будівель, споруд та інших об'єктів, а також у відведеннітериторій під будівництво, проведенні випробувань нових зразківпожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції;

— проводятьекспертизу (перевірку) проектної та іншої документації та відповідністьнормативним актам з пожежної безпеки і у встановленому порядку дають дозвіл навведення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та іншогопризначення, впровадження нових технологій, передачу у виробництво зразківнових пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, на орендубудь-яких приміщень і початок роботи новостворених підприємств;

— проводятьзгідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями ізаявками про злочини, пов'язані з пожежами, і порушення правил пожежноїбезпеки;

— здійснюють вибірковов загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних, вищих навчальних закладах,закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, на підприємствах, вустановах і організаціях контроль за підготовкою працівників, учнів і студентівз питань пожежної безпеки;

— перевіряютьнаявність документів, які дають право на виконання пожежонебезпечних робіт.

Навчання з питаньпожежної безпеки. Оскільки головними причинами пожежі є відсутність у людейелементарних знань та недотримання вимог пожежної безпеки, проблемі вивченняправил пожежної безпеки слід надавати першоступеневе значення. Воно повинноздійснюватись безперервно, на всіх етапах навчання та трудової діяльності зсамого раннього віку.


Розділ 2.Тема 2.10.

Лекція 8. Тема 2.10 — Вимоги безпекив галузі при проектуванні, виготовленні, монтажі, випробуваннях та експлуатаціїобладнання, технологічних процесів та продукції

 

Аналіз стану безпеки праці в галузі.

Вимоги безпеки до систем, що працюютьпід тиском. Парові та водогрійні котли.

Вимоги безпеки на стадії розробки тапроектування технологічних процесів, обладнання та продукції характерних длягалузі виробництва.

Вимоги безпеки в галузі привиготовленні, монтажі, випробуваннях та експлуатації обладнання, технологічнихпроцесів та продукції.

Заходи і засоби підвищення рівнябезпеки технологічних процесів, обладнання та продукції характерних для галузівиробництва.

Існуюча нормативна база для галузівиробництва.

Література: осн. Л-5 (Розділ 3.).

Завдання на СРС: Вимоги безпеки припроведені зварювальних робіт.

Вимоги безпеки при проведенігазонебезпечних робіт.

Вимоги безпеки до систем, що працюють під тиском

До систем, що працюють підтиском, віднесені:

•  посудини, що працюють підтиском;

•  парові та водогрійні котли,теплообмінні апарати тощо, на які розповсюджується дія відповідних нормативнихактів;

•  трубопроводи пари та гарячоїводи.

 Посудини, що працюють під тиском

ДНАОП 0.00.-1.07-94 «Правилабудови i безпечної експлуатаціїпосудини, що працюють під тиском» 3i змінами i доповненнями від 11.07.97 р. — основний нормативний документ, щорегламентує вимоги безпеки до проектування, будови, виготовлення, монтажу,ремонту, реконструкції, налагодження та експлуатації посудин, що працюють піднадлишковим тиском.

Це посудини, що працюють підтиском: води з температурою більше 115°С або іншої рідини з температурою, якаперевищує її температуру кипіння при тиску 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) безврахування гідростатичного; пари чи газу під тиском більше 0,07 МПа.

Вимоги Правил такожпоширюються: на балони із стиснутими, скрапленими або розчиненими газами підтиском більше 0,07 МПа; на цистерни і бочки для скраплених газів, тиск парияких при температурі до 50°С перевищує 0,07 МПа; на цистерни та інші посудинидля транспортування і зберігання газів, рідин i сипучих матеріалів, в яких тискбільше 0,07 МПа створюється для їx опорожнення; на барокамери.

Дія правил не розповсюджується на:посудини атомних енергетичних установок; посудини ємністю не більше 0,025 м3,яка використову-ються в дослідницьких цілях; посудини ємністю до 0,025м3, дляяких добуток тиску в МПа на ємність в м3 не перевищує 0,02, посудини, щопрацюють на плавзасобах i літальних апаратах, що працюють під вакуумом, посудини спеціальногопризначення військового відом­ства, прилади парового i водяного опалення, трубчаті печі,посудини, які виготовлені з труб внутрішнього діаметра не більше 150 мм.

Проектування посудин, на якірозповсюджується дія ДНАОП 0.00-1.07-94, можуть виконувати організації, щомають на це дозвіл органів Держпромгірнагляду* (до 20 квітня 2005 р. –Держнаглядохоронпраці) за умови дотримання вимог зазначеного вище ДНАОП.Відступ вд вимог Правил допускається у виключних випадках з дозволуДержпромгірнагляду при відповідному обгрунтуванні.

Відповідність посудин або їхелементів вимогам Правил повинна бути підтверджена сертифікатом відповідностіоргану сертифікації, акредитованого Держстандартом України.

Конструкція посудини маєзабезпечувати їxпрацездатність, надійність, довговічність i безпеку протягом розрахунковогоперіоду служби відповідно до паспортних даних, можливість проведення технічнихопосвідчень, повного опорожнення, очищення, промивання, продування, ремонту таексплуатаційного контролю метала і з'єднань.

Кожна посудина оснащуєтьсявентилем, краном чи іншим пристроєм для контролю відсутності тиску перед їївідкриванням з відводом середовища в безпечне місце, штуцерами для наповнення,зливу води і видалення повітря при гідравлічних випробуваннях.

Конструкція посудин, якіобігріваються гарячими газами, повинна забезпечувати надійне охолодження стінокдо розрахункової температури.

Розрахунок на міцністьпосудин i їx окремих елементів проводиться згідноз нормативною документацією, погодженою з Держпромгірнаглядом, з урахуваннямциклічних i знакоперемінних навантаженьта умов експлуатації.

Конструкція днищ, люків,лючків та інших отворів у стінках посудин, зварних з'еднань, конструкціявнутрішніх пристроїв посудин та їx розміщення регламентуються ДНАОП 0.00-1.07-94. Люки та лючки виконуютьсякруглої або овальної форми, зварні з'єднання, переважно, стичними, а внутрішніпристрої — зйомними з метою забезпечення можливості огляду та очищеннявнутрішніх поверхонь посудин.

Важливою складовою щодозабезпечення безаварійної роботи посудин, що працюють під тиском, є дотриманнявимог Правил до конструкційних матеріалів посудин, технології їх виготовленнята контролю якості.

Для виготовлення посудинповинні застосовуватися матеріали, передбачені Правилами. Якщо роботі параметрипосудин виходять за межі, допустимі Правилами для даного матеріалу, йогозастосування можливе за дозволу Держпромгірнагляду на підставі висновкувідповідних головних організацій.

Виготовлення(довиготовлення), реконструкція, монтаж, ремонт і налагодження посудин можутьздійснювати організації, які отримали дозвіл Держпромгірнагляду на підставіпозитивного висновку відповідного експертно-технічного центру (ЕТЦ).Перераховані роботи мають виконуватися за технологією, розробленою виконавцемдо їx початку.

Під час виготовлення,монтажу, реконструкції і ремонту посудин застосовуються технології зварювання,які пройшли атестацію відповідно до вимог Правил, а до виконання зварювальнихробіт допускаються зварники, які пройшли атестацію згідно з «Правиламиатестацій зварників». Всі зварні шви підлягають клеймуванню, що дає можливістьвстановити зварника, який виконував ці шви.

Якщо в процесі виготовленняпосудин (їx елементів) можлива появанедопустимих напружень чи є потреба в наданні металу відповідної структури(якості), то такі посудини (їx елементи) підлягають термообробці. Необхідність проведення, вид ітехнологія проведення термообробки визначаються проектом згідно з нормативноюдокументацією і вимогами Правил.

Для контролю якості елементівпосудин і зварних з'єднань застосовуються технологічний i візуальний контроль, передбаченіПравилами методи неруйнівного (радіографічний, ультразвуковий, радіоскопічний,стилокопіювання, вимірювання твердості, капілярний і магнітопорошковий,гідравлічні чи пневматичні випробування) і руйнівного (статичний розтяг,статичний та динамічний вигин, металографічні дослідження) контролю.Необхідність, види і обсяги контролю якості визначаються проектногоорганізацією згідно з нормативною документацією, погодженою зДержпромгірнаглядом.

Всі посудини після їx виготовлення підлягають гідравлічнимвипробуванням. Величина пробного тиску і час витримання посудин під пробнимтиском залежать від конструктивних особливостей посудин, технології їx виготовлення, матеріалу і робочихпараметрів тиску і температури i визначається за формулою

Р=K/>

де Р — пробний тиск, МПа;

/> — робочий тиск, МПа;

/> i /> — допустиме напруження вматеріалі за температури 20°С і робочий, відповідно, МПа;

К — коефіцієнт, величинаякого залежить від конструктивних особливостей посудини.

/>Час витримки посудин під пробнимтиском коливається в межах 10...60 хв. залежно від конструктивних особливостейпосудин — товщини стінки, матеріалу, кількості шарів матеріалу, технологіївиготовлення.

Після зняття пробного тискупроводиться зовнішній огляд посудини. За відсутності течі, тріщин, слізок,потіння в зварних з'єднаннях і на основному метали течі в роз'ємних з'єднаннях,видимих залишкових деформацій і падінні тиску за манометром вважається, щопосудина витримала гідравлічні випробування.

Під час гідравлічнихвипробувань температура води повинна бути в межах 5...40°С, а різницятемператур зовнішньої стінки посудини і оточуючого повітря не повинна приводитидо конденсації вологи на стінках посудини.

Кожна посудина повиннапоставлятися замовнику з паспортом встановленої форми та інструкцією з монтажута експлуатації. На табличці, прикріпленій до посудини, наносяться товарнийзнак підприємства-виробника, назва чи умовний знак посудини, порядковий номерза реєстрацією виробника, piк виготовлення, робочий і розрахунковий тиск в МПа, пробний тиск в МПа,допустимі робочі температури стінки, °С, маса посудини, кг. Якщо діаметрпосудини менше 325 мм перераховані дані наносяться безпосередньо на стінкупосудини.

Для управління роботою ізабезпечення безпечних умов експлуатації посудини, залежно від призначення,повинні бути оснащені:

♦ запірною i запірно-регулювальною арматурою;

♦ приладами для вимірюваннятиску, температури, рівня рідини;

♦ запобіжними приладами.

Посудини з швидкозміннимизатворами повинні мати запобіжні пристрої проти включення посудини під тиск привідкритих швидкознімних пристроях і відкривання цього пристрою за наявностітиску в посудині.

Запірна ізапірно-регулювальна арматура встановлюється на патрубках на вході i виході середовища. Кількістьарматури та місця її установлення визначаються розробником проекту. Посудинидля вибухо- i пожежонебезпечних речовин,речовин 1 і 2 класів небезпечності за ГОСТ 12.1.007, а також випарники звогневим або газовим обігрівом повинні мати на вході зворотний клапан.

Всі посудини, що працюють підтиском, повинні бути оснащенні манометрами класу точності не менш 1,5 i 2,5 при робочому тиску більше 25 МПаi до 25 МПа відповідно.Розміщення манометра на висоті 3-х метрів від рівня площадки спостереженнязабороняється.

Якщо посудина працює зазмінної температури стінок, то вона має бути оснащена приладами для контролюшвидкості i рівномірності прогрівання подовжині та висоті посудини і реперами для контролю теплових переміщень згідно зпроектом.

3 метою попередженняпідвищення тиску в посудинах понад допустимий, останні оснащуються запобіжнимиклапанами — пружними, важільно-вантажними, імпульсними клапанами непрямої дії,мембранними та іншими пристроями, застосування яких погоджено зДержпромгірнагляду.

Якщо розрахунковий тиск впосудині перевищує тиск джерела наповнення i в посудині підвищення тиску зарахунок хімічної реакції або нагріву неможливе, то запобіжні клапани можуть незастосовуватися. Тип запобіжних клапанів, кількість, місця установлення та їx оснащення додатковими пристроями,засобами продування та тощо, визначаються на стадії проектування посудини.

За наявності в посудиніграниці розділення середовища, посудина має бути оснащена пристроєм контролюрівня. На пристрої наносяться мітки максимального i мінімального рівня. Кількість імісця установлення показників рівня та їx конструктивне виконанняпередбачаються проектом.

Посудини розміщують навідкритих площадках, де виключене скупчення людей, або в окремих будівлях.Допускається розміщення посудини в прибудовах до виробничих будівель принаявності між ними капітальної стіни, а також у виробничих приміщеннях — якщоце передбачено галузевими нормативами.

Не допускається розміщенняпосудин у житлових, громадських i побутових будівлях, а також в прибудовах до них.

Після монтажу до пуску вексплуатацію посудини проходять реєстрацію в ЕТЦ Держпромгірнагляду і технічнеопосвідчення.

Перелік посудин, якіпідлягають реєстрації в ЕТЦ, і порядок реєстрації визначається Правилами.

Посудини, на якірозповсюджується дія Правил, повинні проходити технічне опосвідчення (зовнішнійі внутрішній огляд і гідравлічні випробування) після монтажу до пуску в роботу,періодично в процесі експлуатації і позачергово згідно з вимогами Правил.

Пуск в експлуатацію посудини,що підлягають реєстрації в ЕТЦ, проводиться за наказом власника підприємства,виданим за результа­тами технічного опосвідчення i проведеного експертом ЕТЦ обстеженняготовності посудини та відповідності обслуговування, нагляду і установленнявимогам проекту і Правил.

На підприємстві наказомвласника призначається особа (інженер-но-технічний працівник), з нагляду застаном і безпечною експлуатацією посудин, укомплектовується необхідний штатпрацівників. Як вище згадана особа, так і персонал, що здійснює експлуатаціюпосудини, повинні пройти спеціальне навчання, перевірку знань і мати відповіднепосвідчення. Щорічно ця категорія працівників проходить переатестацію згідно зчинними нормативами.

 

Безпека під час експлуатації резервуарів і балонів

Резервуари, що працюють підтиском, повинні виготовлятися у відповідності з вимогами стандартів і Правил наспеціалізованих підприемствах, які мають на це дозвіл органівДержпромгірнагляду. Основними причинами аварії резервуарів, що працюють підтиском є: неправильне виготовлення, несправність арматури та приладів,корозійне руйнування, недотримання вимог безпеки під час їх експлуатації.

Для забезпечення безпеки підчас експлуатації резервуарів, що працюють під тиском, вони обладнуютьсязапірними пристроями для відключення резервуарів від трубопроводів,пристосуванням для видалення води, що знаходиться у резервуарі, пристроямипродування та видалення конденсату, манометром iз триходовим краном та важільними абопружними запобіжними клапанами.

У відповідності з цимповітряні резервуари компресорних устано­вок мають лаз або люк для їх очищення,спускний кран у найнижчій точці для відведення конденсату, запобіжний клапан таманометр. Повітряні резервуари встановлюються зовні будівлі на фундаменті.Відстань між ними повинна бути не менша 1,5 м і між повітрозбірником та стіноюбудівлі — не менше 1 м. 3 боку проходів та проїздів повітрозбірникиогороджуються на відстані не менше 2 м огорожею заввишки не менше 1 м.

Для зменшення впливусонячного проміння повітрозбірники фарбуються сріблястою фарбою. На видномумісці чорною фарбою нано­ситься реєстраційний номер, допустимий тиск, місяць таpiк наступного внутрішньогоогляду та гідравлічного випробовування. Технічним оглядам резервуари підлягаютьпісля монтажу до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації, достроковопісля ремонту. Внутрішній огляд проводиться через кожні чотири роки,гідравлічні випробовування з попереднім внутрішнім оглядом — через кожні 8років.

Гідравлічні випробуваннярезервуарів можна вважати безпечними тільки за низьких випробувальних тисків.За високих тисків розрив резервуарів супроводжується вибухом великоїпотужності. У зв'язку з цим при гідравлічних випробовуваннях високим тискомлюди повинні знаходитись на безпечній відстані від місця випробовування.

Балони для стиснутих,зріджених та розчинених газів за вимогами безпеки (ДНАОП 0.00-1.07-94) виділенів окрему групу об'єктів підвищеної небезпеки — посудин, що працюють під тиском.

Розрахунки балонів наміцність, їх виготовлення та експлуатація повинні здійснюватися відповідно доНД (нормативна документація — правила, державні i галузеві стандарти, технічні умови,керівні документи на проектування, виготовлення, ремонт, реконструкцію, монтаж,наладку, технічне діагностування та експлуатації).

Основне призначення балонів —зберігання, перевезення та використання стиснутих, зріджених та розчиненихгазів. В переважній більшості тиск в балонах після їx заповнення досягає 15-18 МПа.Останнє є серйозною небезпекою з точки зору можливого фізичного вибуху. Крімтого, фізичні вибухи можуть супроводжуватися хімічними (якщо в балоні були горючігази) вибухами, або раптовим забрудненням до небезпечних концентрацій повітряробочої зони тощо.

Вірогідними причинами вибухубалонів є удари, перенаповнення балонів зрідженим газом, швидке наповнення, якесупроводжується різким нагріванням, нагрівання балонів сторонніми джереламитепла, корозійні пошкодження металу, попадання на вентиль кисневого балонамасел та інші порушення вимог безпеки під час експлуатації балонів.

Особливо небезпечним під часексплуатації балонів є їx нагрівання за рахунок сонячної радіації чи інших джерел, тому щокоефіцієнт об'ємного розширення зрідженого газу в середньому у 20 paзів більше, ніж. води, що можепривести до фізичного вибуху балона.

Специфічну небезпеку яксередовище для зберігання в балонах являє собою ацетилен. Ацетилен у звичайнихбалонах вибухає у разі підвищення тиску понад 0,1 МПа. Тому для зберігання i перевезення ацетиленувикористовуються балони, заповнені пористою масою, просоченою ацетоном —розчинником ацетилену.

Балони повинні мати вентиль збоковим штуцером з лівою різьбою для балонів з горючими газами i правою — для балонів кисневих таінших негорючих газів. Балони ємністю понад 100 л повинні мати запобіжнийклапан i постачатися з паспортом.Балони з вказаною ємністю для зрідженних газів, які використовуються я к паливона транспортних засобах, повинні мати покажчики максимального рівня наповненняабо покажчики рівня зрідженого газу.

Усі балони длявибухонебезпечних горючих речовин та шкідливих речовин 1-го і 2-го класів заГОСТ 12.1.007 повинні мати заглушку на боковому штуцері.

На сферичній частині кожногометалевого балона повинні бути вибиті чітко видимі дані: товарний знаквиробника, номер балона, маса порожнього балона (кг), дата виготовлення ічергового опосвідчення, робочий і пробний тиск (МПа), ємність балона, клеймоВТК виробника, номер стандарта для балонів ємністю більше 55 л.

Зовнішня поверхня балонівфарбується і на ній наносяться написи i смуги відповідно до вимог Правил. Зовнішня поверхня балонівдля негорючих газів фарбується в чорний колір, більшості горючих — червоний,водню — темно-зелений, ацетилену — білий, нафтогазу — сірий, кисню — голубий і т.ін.

Важливим заходом щодозабезпечення безпечної експлуатації балонів є проведення їx опосвідчення. Опосвідчення балонів(за винятком балонів для ацетилену) включає внутрішній i зовнішній огляд, перевірку маси i ємності (для незварних балонівємністю від 12 до 55 літрів) та гідравлічні випробовування.

Первинне опосвідчення балонівпроводиться ВТК підприємства-виробника і кpiм переліченого вище включаєпневматичні випробовування. Дата проведеного і наступного опосвідченнявибивається на горловині балона, а результати опосвідчення реєструються у книзіреєстрації. Величина тиску при гідравлічних випробовуваннях повинна бути неменша 1,5 робочого, а при пневматичних — рівна робочому, при пневматичнихвипробовуваннях балон занурюється у воду.

Повторні опосідчення балонівпроводяться на підприемствах-наповнювачах чи наповнювальних станціях, які маютьвідповідний дозвіл від органів Держнаглядохоронпраці. У разі позитивнихрезультатів опосвідчення, підриємство, яке його проводило, наносить нагорловині своє клеймо, дату проведеного і наступного опосвідчення і робитьвідповідний запис в журналі випробовувань — згідно з вимогами НД.

Балони для ацетилену проходятьпервинні пневматичні випробо­вування на підприємствах, що заповнюють ці балонипористою масою, а періодичні — на ацетилових наповнювальних станціях кожної 5років. Стан пористої маси перевіряється кожні 24 місяці, про що на балонінаносяться дати перевірки, клеймо наповнювальної станції, клеймо (з зображеннямбукв Пм) про перевірку і задовільний стан пористої маси. Пневматичнівипробовування балонів для ацетилену проводиться азотом під тиском 3,5 МПа.Результати опосвідчення балонів, заносяться до журналу випробовувань.

Якщо під час огляду балоніввиявлені тріщини, плівки, вмятини, раковини та риски завглибшки більше 10%товщини синки, надриви і вищерблення, то балони бракуються. Залежно від втратимаси балони переводяться на менший робочий тиск, а у разі зменшення маси більше16% або збільшення об'єму понад 3% — бракуються.

Експлуатація, зберігання,транспортування та наповнення балонів газами повинна проводитись заінструкціями, розробленими відповідно до НА і затвердженими власником увстановленому порядку.

Працівники, що обслуговуютьбалони, повинні пройти навчання, перевірку знань, проходити щорічнупереатестацію і мати відповідні посвідчення.

Під час експлуатації балонівзабороняється спрацьовувати газ, що в них знаходиться, до тиску, менше 0,05 МПа,а випуск газу в ємності з меншим тиском повинен здійснюватися через редуктори.Під час заповнення балонів газом необхідно дотримуватися вимог Правил щододопустимої маси газу на 1 л об'єму балона.

Балони з газом можутьзберігатися як в спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі занаявності захисту їх від атмосферних опадів і сонячної радіації. Балони зкиснем і горючими газами зберігаються у вертикальному положенні на спеціальнихстелажах. Під час зберігання в приміщеннях балони розташовують на відстані неменше 1 м від опалювальних приладів i не менше 5 м від джерел відкритого вогню.

Складські приміщення длязберігання балонів, в т. ч. і балонів з отруйними газами, повинні бути виконанівідповідно до вимог чинних НА щодо їx об'ємів, конструкцій, провітрювання тощо.

Перевезення наповнених газомбалонів допускається на ресорному транспорті в горизонтальному положенні зобов'язковими прокладка­ми між балонами або вертикальному з прийняттям заходівщодо попередження падіння балонів. Транспортування балонів для вуглеводневихгазів повинно здійснюватися відповідно до Правил безпеки в газовомугосподарстві.

Переміщення балонів в пунктахнаповнення i споживання газівдопускається за наявності захисних ковпаків на спеціально обладнаних візках абоношах.


Парові iводогрійні котли

Щодо сучасних вимог безпекипарові та водогрійні котли поділяються на 2 групи:

♦ парові котли з надлишковимтиском понад 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) та водогрійні котли з температурою водипонад 115°С;

♦ парові котли з надлишковимтиском до 0,07 МПа та водогрійні котли з температурою води, що не перевищує115°С.

Згідно з цим поділомфункціонують відповідні міжгалузеві нормативні акти, яи регламентують длязазначених вище груп парових і водогрійних котлів вимоги безпеки щодо їx будови і безпечної експлуатації.

Парові та водогрійні котли першої групи

НПАОП 0.00-1.08-94. «Правилабудови i безпечної експлуатаціїпарових та водогрійних котлів» — основний нормативний документ, що встановлюєвимоги безпеки до будови, проектування, виготовлення, реконструкції, монтажу,налагодження, ремонту i експлуатації парових котлів, автономних пароперегрівачів іекономайзерів, трубопроводів пари і гарячої води в межах котла.

Правила не поширюються навідповідне обладнання, встановлене на плавзасобах (окрім драг), на котлипаровозів i залізничного рухомогоскладу, електричні котли, котли з об'ємом пароводяного простору до 0,01м3, вяких добуток робочого тиску в МПа на обєем в м3 не перевищує 0,02,теплоенергетичне устаткування, виготовлене відповідно до Правил будови ібезпечної експлуатації устаткування атомних електричних станцій,пароперегрівачі трубних печей підприємств хімічної, нафтохімічної інафтагазопереробної промисловості.

Проекти котлів, на якірозповсюджується дія ДНАОП 0.00-1.08-94, їx елементів, проекти монтажу,реконструкції та ремонту, а також проекти котельних з використанням такихкотлів, повинні виконуватися спеціалізованими проектними організаціями, якімають дозвіл органів Держнаглядохоронпраці на проведення відповідних робіт.Проекти котлів повинні погоджуватись і затверджуватися у порядку, встановленомуГОСТ 15.001-88 та ГОСТ 15.005-86.

Відхилення від Правил можливіу виняткових випадках з дозволу Держнаглядохоронпраці Україні при відповідномуїx обгрунтуванні та висновкуспеціалізованої організації.

Відповідність котлів вимогамчинних Правил повинна бути підтверджена сертифікатом відповідності, виданиморганом сертифікацій, акредитованим Держстандартом України.

Відповідність котлів і їx елементів, а також напівфабрикатівдля їx виготовлення, придбання якихздійснюється за кордоном, до укладання контракту на поставку також повинна бутипідтверджена сертифікатом відповідності.

Конструкція котлів повинназабезпечувати надійність, монтажно- і ремонтопридатність, довічність i безпеку експлуатації зрозрахунковими пара­метрами протягом розрахункового ресурсу безпечної роботи, атакож можливість проведення технічного опосвідчення, очищення, промивання,ремонту i експлуатаційного контролюметалу.

Конструкції i гідравлічна схема котла повинні забезпечуватинадійне охолодження його елементів до температур, прийнятих в розрахунках наміцність, виключати можливість утворення повітряних і парових пробок,нерівномірність прогрівання i, як наслідок, формування недопустимих температурних напружень.

Елементи котлів з підвищеноютемпературою поверхні в зоні можливого перебування обслуговуючого персоналупокриваються тепловою ізоляцією, що забезпечує температуру на її поверхні небільше 55°С.

Конструкція газоходів котлівповинна виключати можливість вибухонебезпечного скупчення газів, а такожвраховувати можливість підвищення тиску в газоходах внаслідок вибухів (хлопків)цих газів.

Положення рівня води в котлахі їx елементах, розміщення,розміри, кон­струкція i кількість газів, лючків, топочних дверцят, запобіжних пристроїв топок ігазоходів, конструкція днищ і трубних решіток, тип і розміщення зварнихз'єднань і отворів, конструкція криволінійних елементів і вальцьованих з'єднаньповинні відповідати вимогам Правил.

Кожен котел оснащуєтьсятрубопроводами для підведення живильної води, продування котла і спускання водипри його зупиненні, видалення повітря з котла при заповненні його водою,продування пароперегрівачів і паропроводу, відбору проб води і пари, введення вкотлову воду коректуючих і миючих реагентів, відведення води або пари прирозпалюванні і зупинці, розігріванні барабанів при розпалюванні. Використанняємності, яка працює під тиском, для відведення середовища продуваннядопускається при 10-кратному перепаді тиску між ємністю і елементом котла.

На ділянках паропроводу, якіможуть бути відключені запірними органа­ми, влаштовуються дренажі длявідведення конденсату.

Для виготовлення, монтажу іремонту котлів і їx деталей,яга працюють під тиском, використовуються сталеві напівфабрикати, листова сталь,сталеві труби, поковки, штамповки і прокат, сталеві та чавунні виливки,кріплення, кольорові метали і сплави та сталі нових марок відповідно до вимогПра­вил. Використання матеріалів і напівфабрикатів, не передбачених Правила­ми,скорочення обсягів випробування і контролю в порівнянні з вимогами Правилможливе з дозволу Держпромпрнагляду на підставі позитивних висновківспеціалізованої організації.

Дані про якість і властивостіматеріалів і напівфабрикатів повинні бути підтверджені сертифікатом підприємства-виготовлювачаі відповідним маркуванням. При відсутності або неповноті вказаних данихпідприємство-споживач матеріалів і заготовок повинно провести необхіднівипробування з оформленням результатів протоколом.

Перед виготовленням,монтажем, ремонтом і реконструкцію котлів про­водиться вхідний контрольосновних i зварювальних матеріалів інапівфабрикатів відповідно до ГОСТ 24297-87.

При виборі матеріалів длякотлів, що поставляються в райони з холодним кліматом, враховується впливнизьких температур при вантажно-розвантажувальних роботах, монтажі таексплуатації котла згідно з рекомендаціями спеціалізованих науково-досліднихорганізацій.

Виготовлення, монтаж,налагодження, реконструкція та ремонт котлів повинні виконуватисяспеціалізованими підприємствами, яга мають необхідну матеріально-технічну базуі дозвіл органів Держнаглядохоронпраці, за технологією, розробленою виконавцемдо початку виконання робіт. При цьому повинна застосовуватися система контролюякості (вхідний, операційний і приймальний контроль) згідно з вимогами Правилта іншої нормативної документації.

Технологічні методи різаннялистів, труб, інших напівфабрикатів, вальцювання та штампування обичайок i днищ, гнуття труб повиннівідповідати вимогам Правил. На листах, прокаті та поковках для виготовленняелементів, які працюють під тиском, а також на трубах зовнішнім діаметромбільше 76 мм необхідно зберігати маркування підприємства-виробника. У випадках,коли вказані напівфабрикати розрізаються на частини, маркування має бутиперенесене на окремі частини.

При виготовленні, монтажі,реконструкції i ремонт котлів повинна засто­совуватисятехнологія зварювання, атестована відповідно до вимог Правил. До проведенняробіт із зварювання і прихватки допускаються зварники, які пройшли атестаціювідповідно до «Правил атестації зварників» і мають відповідне посвідчення.Зварники допускаються тільки до тих видів зварювальних робіт, які вказані в їx посвідченні. Зварні з'єднанняелементів, які прац­юють під тиском, з товщиною стінки більше 6 мм, підлягаютьклеймуванню (тавруванню), що дозволяє встановити прізвище зварника, якийвиконував зварювання. Зварювання елементів котлів, які працюють під тиском,повин­но проводитись при плюсовій температурі навколишнього повітря. Примінусовій температурі навколишнього повітря метал в районі зварного з'єднанняперед зварюванням повинен бути прогрітий до плюсової температури.

Для зниження залишковихнапружень, а також для забезпечення необхідних властивостей металунапівфабрикати, окремі елементи і складальні одиниці котлів та вироби в ціломупіддаються термічній обробці — якщо її проведення передбачено Правилами, НД,конструкторською чи виробничо-технічною документацією.

Важливим фактором безпечноїексплуатації котлів є контроль якості при їх виготовленні, монтажі реконструкціїта ремонті.

Контроль якості зварювання i зварних з'єднань включає:

• перевірку атестаціїперсоналу;

• перевірку обладнання,апаратури, приладів та інструментів;

• контроль якості основнихматеріалів;

• контроль якості зварювальнихматеріалів i матеріалів длядефектоскопії;

• операційний контрольтехнології зварювання;

• неруйнівний контроль якостізварних з'єднань;

• руйнівний контроль якостізварних з'єднань;

• контроль виправленнядефектів.

Основні види неруйнівногоконтролю металу i зварнихз'еднань:

•  візуальний i вимірювання;

•  радіографічний;

•  рентгенотелевізійний;

•  ультразвуковий;

•  радіоскопічний;

♦ капілярний абомагнітопорошковий;

♦ стилоскопіювання;

♦ вимірювання твердості;

♦ прогонка металевої кулі;

♦ гідравлічне випробування.

Руйнівний контроль включаєвипробування механічних властивостей (на статичний розтяг, статичний згин абосплющування і ударний згин), металографічні дослідження і випробування настійкість проти міжкристалітної корозії. Зазначені види руйнівного контролюреалізуються на зразках, виготовлених з контрольних або зварних з'єднань,вирізаних з вибірки.

Види і обсяги контролю якостіметалу і зварних з'єднань визначаються Правилами, нормативною тапроектно-технічною документацією. Обсяг руйнівного і неруйнівного контролю,передбачений Правилами, може бути зменшений за погодженням зДержнаглядохоронпраці при масовому виконанні однотипних зварних з'єднань тощо.

гідравлічним випробуваннямпідлягають:

♦Всі трубні, зварні, литі, фасонні та інші елементи і деталі,а також арматура, якщо вони не пройшли гідравлічного випробування за місцем їх виготовлення;

♦елементи котлів у зібраному стані;

♦котли, перегрівачі та економайзери після закінчення їхвиготовлення, монтажу, реконструкцій чи ремонту.

Величина пробного тиску пригідравлічному випробуванні приймається:

♦при робочому тиску не більше 0,5 МПа (5 кгс/см2) — 1,5робочого тиску, але не менше 0,2 МПа;

♦при робочому тиску більше 0,5 МПа — 1,25 робочого тиску, алене менше робочого тиску + 0,3 МПа.

Гідравлічне випробуванняповинно проводитись водою при температурі не нижче 5 i не вище 40°С. Час підняття тиску довеличини пробного і час витримки котла під тиском повинен бути не менше 10хвилин. Після зняття тиску до робочого проводиться огляд всіх зварних, вальцьованих,клепаних і роз'ємних з'єднань. При відсутності видимих залишкових деформацій,тріщин або ознак розриву, протікання в зварних, вальцьованих, роз'ємних i клепаних з'єднаннях і в основномуметалі об'єкт вважається таким, що витримав випробування.

Кожний котел, автономнийпароперегрівач і економайзер постачаються підприємством-виготовлювачем зпаспортом встановленої форми, а на їx корпусі повинна бути прикріплена заводська табличка змаркуванням ударним способом паспортних даних, згідно з вимогами Правил.

Для управління роботою котла,регулювання режимів, контролю параметрів, надійної та безпечної йогоексплуатації та ремонту проектом повинна бути передбачена достатня кількістьвідповідних технічних засобів.

3 метою запобіганняпідвищенню тиску в елементах котла за межі допустимого, котел та його елементи,обмеженні запірними органами, повинні бути обладнані запобіжними клапанами:важільно-вантажними, пружинними (клапани прямої дії). На кожному котлі іобмеженому запірними органами елементі повинно бути не менше двох клапанів. Притиску понад 4 МПа повинні бути імпульсні запобіжні клапани. Клапаниприєднуються до елементів котла безпосередньо без проміжних запірних органів,обладнуються відповідними трубопроводами, пристроями для примусового продування.

Сумарна пропускнаспроможність запобіжних клапанів має бути не менше паропродуктивності котла.Запобіжні клапани повинні спрацьовувати при перевищенні розрахункового тискубільш як на 10%.

Крім запобіжних клапанівпарові і водогрійні котли мають бути оснащені відповідно до вимог Правилпокажчиками рівня води, манометрами, приладами для вимірювання температуритеплоносія і елементів котла, запірною і регулюючою арматурою, живильнимипристроями та приладами безпеки при небезпечному відхиленні режимів експлуатаціїкотла від розрахункових.

Будівлі і приміщення длякотлів повинні відповідати вимогам СниП II-35-76 «Котельні установки». Вокремих випадках допускається встановлення котлів всередині виробничихприміщень: прямоточних паропродуктивністю не більше 4 т/год, парових за умови (t-100)V<100 (t — температура насиченої пари приробочому тиску, °С; V —водяний об'ем котла, м3), водогрійних безбарабаних котлів теплопродуктивністюне більше 10,5 ГДж/год, котлів-утилізаторів — без обмежень.

Приміщення котельні повиннобути забезпечене природним освітленням і штучним еклектричним відповідно до ДБНВ 2.5-28-2006. Обов'язковому аварійному електричному освітленню підлягаютьфронт котлів, проходи між, за та над котлами, щити і пульти управління,вимірювальні прилади, вентиляторні, димососні та інші площадки, приміщенняводопідготовки та насосні, тощо.

Розміщення котлів ідопоміжного устаткування, розміри зон обслуговування котлів, параметри площадокі сходів, для обслуговування котлів повинні відповідати вимогам Правил.

Всі парові котли з природноюі багатократною примусовою циркуляцією паропродуктивністю більше 0,7 т/год,парові прямоточні і водогрійні котли обладнуються установками докотловоїобробки води з метою забезпечення і якості відповідно до вимог Правил.

Після монтажу, до пуску вроботу котли, в яких (ts-100)V > 5, проходять реєстращюв органах Держпромпрнагляду — інспекціях чи експертно-технічних центрах. Котлипересувних котельних установок реєструються за місцем їx експлуатації. При передачі котлаіншому власнику котел підлягає перереєстрації.

Після реєстрації до пуску вроботу, а також періодично в процесі експлуатації в терміни, встановленіПравилами, в т. ч. і позачергово, котли підлягають технічному опосвідченню заучастю інспектора (експерта) Держпромгірнагляду.

Позачергове опосвідченнякотлів проводиться у випадках простою котла більше 12 місяців, демонтажу i встановлення його на новому місці,ремонту з застосуванням зварювання основних елементів котла, після досягненнярозрахункового терміну служби, після аварії котла, за рішенням осіб державногонагляду або відповідального за справний стан і безпечну експлуатацію котла.

Технічне опосвідчення котлавключає зовнішній і внутрішній його огляд і гідравлічні випробування увідповідності з наведеним вище. При технічному опосвідченні котлів за участіосіб Держпромгірнагляду проводяться: внутрішній і зовнішній огляд — раз на 4роки; гідравлічні випробування — раз на 8 років. Крім того, власник котла(особа, відповідальна за справний стан i безпечну експлуатацію котла)проводить щорічно внутрішні і зовнішній огляд котла з введенням відповідноїдокументацій та гідравлічні випробування котла кожен раз після його ремонту зрозкриттям основних його елементів.

Після реєстрації і технічногоопосвідчення котел може вводитись в експлуатацію відповідно до чиннихнормативів. На видному місці на котлі вивішується табличка з зазначеннямреєстраційного номера, дозволеного тиску та дати наступного внутрішнього оглядуі технічного опосвідчення.

Для забезпечення безпечноїексплуатації котлів власник повинен призначити наказом особу, відповідальну засправний стан і безпечну експлуатацію котлів, укомплектувати необхідний штатексплуатаційного персоналу. До експлуатації котлів допускаються особи віком неменше 18 років, яга пройшли медичний огляд, навчання та атестацію i мають відповідні посвідчення.

Навчання машиністів(операторів) котельні з дозволу Держпромгірнагляду проводиться в ПТУ, НКК, атакож на спеціально створених на підприємстві курсах за програмами,розробленими на підставі типових, погоджених з Держпромгірнаглядом, a їx тестація — комісією за участіінспектора Держпромгірнагляду. Посвідчення підписує голова комісії і інспекторДержпромгірнагляду.

Періодична перевірка знаньперсоналу, який обслуговує котли, повинна проводитись раз на 12 місяців, апозачергові — при зміні умов праці, при перерві в роботі більше 6 місяців, зарішенням адміністрації або вимогою інспектора Держпромгірнагляду.

Ilapoвіi та водогрійні котли другої групи

НПАОП 0.00-1.26-96. «Правилабудови i безпечної експлуатаціїпарових котлів з тиском пари не більше 0,07 МПа (0,7 кгс/м2), водогрійнихкотлів i водопідігрівачів зтемпературою нагріву води не вище 115°С» — основний нормативний документ, щовстановлює вимоги безпеки до будови, проектування, виготовлення, реконструкціїмон­тажу, налагодження, ремонту.

Правила встановлюють вимогидо парових i водогрійних котлів,водонагрівачів, що обігріваються парою з надлишковим тиском не вище 0,07 МПа,котлів-утилізаторів iмобільних установок з зазначеними вище параметрами.

Вимоги правил не поширюютьсяна проточні газові водонагрівачів, змійовики нагрівання води в квартирнихплитах, котли пливучих засобів і вагонів залізничного рухомого транспорту,опалювальні котли індивідуального користування теплопродуктивністю не більше0,1 МВт.

• Вимоги Правил щодовідповідальності котлів цієї групи НД, можливих відступів від Правил, котлів,придбаних за кордоном, конструкції котлів, проектування, виготовлення, монтажу,ремонту і.налагодження котлів в цілому аналогічнім вимогам до котлів 1-оїгрупи.

Елементи котлів ітрубопроводів з підвищеною температурою, доступні для обслуговуючого персоналу,покриваються тепловою ізоляцією, що забезпечує температуру зовнішньої поверхніне більше 45°С.

Котли з камерним спалюваннямпилогазоподібного і рідкого палива або шахтною топкою для твердого паливаобладнуються вибуховими запобіжними клапанами, кількість, розміщення i розміри яких встановлюютьсяпроектною організацією. При цьому для котлів з камерним спалюванням паливаплоща перерізу клапана має бути не менше 0,1 м2, а для інших котлів — 0,05 м2.

Для управління роботою ізабезпечення безпечних режимів експлуатації котли повинні бути оснащенізапобіжними клапанами, манометрами, приладами для вимірювання температури,покажчиками рівня води, запірною і регулюючою арматурою, приладами безпеки іживильними пристроями.

Для попередження підвищеннятиску понад допустимий на котлах цієї групи застосовуються важільно — вантажні i пружинні запобіжні клапани.

Кількість і розміризапобіжних клапанів розраховуються за формулами:

ndh = 0.000006Q — для водогрійних котлів з природноюциркуляцією;

ndh = 0.000003Q — для водогрійних котлів зпримусовою циркуляцією;

(п — число запобіжнихклапанів; d — діаметр клапана, см; Q — продуктивність котла, ккал/год; h — висота підйому клапана, см, длямалопідйомних клапанів приймається в межах 1/20 d).

Сумарна пропускна здатністьзапобіжних пристроїв парового котла має бути не менше номінальної годинної йогопаропродуктивності. Якщо на котлі встановлено два запобіжних клапани, то один зних повинен бути контрольним. Запобіжні клапани повинні спрацьовувати приперевищенні тиску на 10% в1д розрахункового. Клапани повинні мати пристрої дляпримусового відкривання. Перевірка справності клапанів (їx продувка) проводиться щозміни ззаписом у відповідний журнал.

На парових котлахпродуктивністю до 100 кг/год замість запобіжних кла­панів допускаєтьсявстановлювати вихлопний запобіжний пристрій — гідро-затвор.

На барабанних водогрійнихкотлах, а також на котлах без барабанів теплопродуктивністю більше 0,4 МВт,встановлюється не менше 2-х запобіжних клапанів з мінімальним діаметром кожного40 мм.

Для контролю рівня водиводогрійні-котли повинні оснащуватися водопробними кранами (у верхній частинібарабана, а при його відсутності — на виході води iз котла до запірного органу), апарові котли — двома покажчиками рівня води прямої дії відповідно до вимогПравил.

Манометри, що встановлюютьсяна котлах і живильних лініях, повинні мати клас точності не менше 2,5. Прирозрахунковому тиску стрілка манометрів повинна знаходитись у середній третинішкали. На шкалі чи корпусі манометра наноситься мітка, що відповідає робочомутиску.

Не рідше одного разу на 12місяців проводиться перевірка манометрів (з опломбуванням) органамиДержстандарту, а власник не рідше одного разу на 6 місяців перевіряєсправжність манометрів за допомогою контрольного чи перевіреного робочого.

Не допускається користуванняманометрами при відсутності пломби, простроченому терміні перевірки, якщострілка манометра не повертається до нульової позначки, розбите скло чи існуютьінші пошкодження.

Котли з камерним спалюваннямусіх видів палива і механічними топками для твердого палива повинні матиавтоматику безпеки, яка попереджає виникнення аварії при передбачених Правиламипорушеннях режимів роботи газоповітряного, пароводяного трактів котла та іншихнебезпечних ситуаціях.

Система живлення котла водоюповинна відповідати проектно-технічній документації. Забороняється експлуатаціякотлів без докотлової обробки води.

Вимоги щодо утримання,обслуговування, експлуатації i нагляду, вимоги до персоналу, його функції, введення експлуатаційноїдокументації для цієї групи котлів аналогічні вимогам до 1-ої групи.

Котли, на якірозповсюджується дія НПАОП 0.00.-1.26-96 після монтажу до пуску в роботупроходять реєстрацію в органах Держпромгірнагляду i первинне технічне опосвідчення(зовнішній і внутрішній огляд і гідравлічні випробування) за участю експертаДержпромгірнагляду.

Періодичні технічніопосвідчення котлів за участю ociб державного нагляду проводяться: зовнішній і внутрішній огляд — раз на 4роки; гідравлічні випробування — раз на 8 років.

За необхідності (згідно зПравилами) можуть проводитись позачергові опосвідчення. Крім того, власниккожні 12 місяців проводить технічні опосвідчення — зовнішній і внутрішній огляді гідравлічні випробування (за потреби) з введенням необхідної документації.


Лекція 9. Тема 2.10 (Продовження) — Вимоги безпеки в галузіпри проектуванні, виготовленні, монтажі, випробуваннях та експлуатаціїобладнання, технологічних процесів та продукції

Профілактичні заходи щодо запобіганнятравматизму. Безпечність технологічних процесів і обладнання, утриманняприміщень, обладнання та утримання засобів захисту в належному стані,організація виконання робіт відповідно до вимог безпеки, забезпеченняпрацівників засобами індивідуального захисту, нагляд та контроль за виконаннямвимог безпеки як міри щодо профілактики виробничого травматизму у галузі.

Потенційно небезпечні об’єкти (ПНО) вгалузі.

Профілактичні заходи щодо запобіганняаварій. Інженерно-технічні заходи, спрямовані на забезпечення безпечногофункціонування ПНО, захист виробничого персоналу та населення, зменшеннязбитків, втрат, руйнувань у разі аварій.

Організація контролю роботинебезпечних виробництв в галузі, заходи і засоби контролю та протиаварійногозахисту, енергозабезпечення систем контролю та протиаварійного захисту.

Література: осн. Л-3; Л-5 (Розділ3.), дод.Л-2, Л-8.

Завдання на СРС: Плани локалізації іліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС). Порядок введення в дію ПЛАС тапланів аварійно-рятувальних заходів. Вивчення ПЛАСів та планіваварійно-рятувальних заходів працівниками підприємств.

Система організаційно-технічних заходів i засобів щодопопередження електротравм. Нагляд та контроль.

Основніорганізаційно-технічні заходи i засоби щодо попередження електротравмрегламентуються ДНАОП 0.00-1.21-98 «Правила безпечної експлуатаціїелектроустановок споживачів», якими відповідальність за організацію безпечноїексплуатації електроустановок покладається на роботодавця.

Згідно з чинними вимогамироботодавець повинен:

•  призначити відповідального засправний стан i безпечну експлуатацію електроустановок (далі — відповідальнийза електрогосподарство);

•  створити i укомплектувативідповідно до потреб електротехнічну службу;

•  розробити i затвердитипосадові інструкції працівників електротехнічної служби та інструкції збезпечного виконання робіт в електроустановках з урахуванням їх особливостей;

•  створити на підприємства такіумови, щоб працівники, на яких покладено обов'язки з обслуговуванняелектроустановок, відповідно до чинних вимог своєчасно здійснювали їх огляд,профілактичні, проти аварійні та приймально-здавальні випробування;

•  забезпечити своєчасненавчання i перевірку знань працівників з питань електробезпеки.

На малих підприємствах занеможливості чи недоцільності створення електротехнічної служби власник, надоговірних засадах, доручає електротехнічним службам споріднених підприємствабо іншим особам, які мають відповідну підготовку, забезпечення справного стануi безпечної експлуатації електроустановок.

Фахівці служби охорони праці,i забов'язані контролювати безпечну експлуатацію електроустановок i повиннімати групу IV з електробез­пеки.

Працівники, що обслуговуютьелектроустановки повинні мати від­повідну професійну підготовку, групу зелектробезпеки, підтверджену посвідченням встановленої форми (I...V), i не матимедичних протипоказань i вікових обмежень щодо можливості виконання роботи велектроустановках.

Під час виконання службових обов'язківпрацівник повинен мати при собі посвідчення. За відсутності посвідчення або запрострочених термінів чергової перевірки знань працівник до роботи недопускається. Чергові перевірки знань працівників, що обслуговуютьелектроустановки, проводяться кожні 12 місяців.

За вимогами i заходамибезпеки роботи в електроустановках поділяються на три категорії:

• зі зняттям напруги;

• без зняття напруги наструмопровідних частинах або поблизу них;

• без зняття напруги набезпечній відстані від струмопровідних частин, що перебувають під напругою.

До робіт, що виконуються зізняттям напруги, відносяться роботи, що проводяться в електроустановці, в якійзі струмопровідних частин знято напругу i доступ в електроустановки, щоперебувають під напругою, унеможливлено.

До робіт, що виконуються беззняття напруги на струмопровідних частинах та поблизу них, належать роботи, щопроводяться безпосередньо на цих частинах або на відстанях від цих частин,менших безпечних.

До робіт без зняття напругина безпечній відстані від струмопровідних частин, що перебувають під напругою,належать роботи, при виконані яких випадкове наближення людей, інструменту чимеханізмів на меншу за безпечну відстань до цих частин є неможливим.

Безпечні відстані відструмопровідних частин, що перебувають під напругою, відповідно до ДНАОП0.00-1.21-98 наведенні в табл.

Таблиця Безпечні відстані до струмопровіднихчастин, що перебувають під напругою, м

Напруга, кВ Відстань від людини, інструментів, огороджень, не менше Відстань від механізмів, не менше

До1: на ПЛ

в решті електроустановок

0,6

 не нормується

1,0

1,0

6-35 0,6 1,0 НО 1,0 1,5 150 1,5 2,0 220 2,0 2,5

Роботи в електроустановках завимогами щодо організації їх безпечного виконання поділяються на такі, щовиконуються:

♦за нарядами-допусками;

♦за розпорядженнями;

♦в порядку поточної експлуатації.

Роботи, що виконуються занарядами-допусками, оформлюються нарядом встановленої форми, в якому вказуєтьсямісце робіт, їх обсяг, особи, відповідальні за безпечну організацію i виконанняробіт, склад бригад та заходи безпеки.

Роботи, що виконуються зарозпорядженнями, реєструються в спеціальному журналі. При цьому встановлюєтьсячас виконання робіт, їх характер i організаційно-технічні заходи безпекивідповідно до чинних вимог.

Роботи, що виконуються впорядку поточної експлуатації, реєструються в журналі реєстрації цих робіт.

На підприємствах наказомзатверджується перелік робіт, які виконуються за нарядами, за розпорядженнямита в порядку поточної експлуатації i призначаються особи, відповідальні забезпечну організацію i безпечне виконання цих робіт.

Під час виконання робіт занарядами-допусками i розпорядженнями такими особами є:

♦ працівник, який видає нарядчи розпорядження;

♦ працівник, який дає дозвіл напідготовку робочого місця;

♦ працівник, який готує робочемісце;

♦ працівник, який допускає дороботи;

♦ керівник робіт;

♦ працівник, який наглядає забезпечним виконанням робіт

♦ члени бригади.

ДНАОП 0.00-1.21-98регламентує вимоги щодо обов'язків, рівня професійної підготовки зазначенихвище працівників, їх групи з електробезпеки та заходи i засоби безпечноговиконання робіт в елек­троустановках залежно від їх особливостей.

Опосвідчення стану безпеки таекспертиза електроустановок споживачів

Опосвідчення стану безпекиелектроустановок — офіційне визначення стану безпеки i умов подальшоїексплуатації електроустановок.

Процедура опосвідчення діючихелектроустановок напругою до 220 кВ регламентується ДНАОП 0.00-8.19-99 «Порядокпроведення опосвідчення електроустановок споживачів». Опосвідченняелектроустановок здійснюється відповідно до вимог Правил безпечної експлуатаціїелектроустановок споживачів.

Опосвідченню, відповідно довимог ДНАОП 0.00-8.19-99, підлягають всі діючі електроустановки незалежно відформ власності за винятком електроустановок вантажопідіймальних кранів, ліфтів,шахтних електроустановок, електроустановок суто технологічного призначення(електропечі, електролізні установки тощо), електроустановок рухомихтранспортних засобів, електричних станцій i теплових мереж.

Мета опосвідченняелектроустановок — перевірка відповідності фактичного стану безпекиелектроустановок вимогам чинних нормативів, відповідності IX експлуатаціївимогам безпеки, наявності та стану техніко-експлуатаційної документаціївизначення електроустановок, що вичерпали свій ресурс.

Відповідно до наведеноговище, опосвідчення електроустановок включає:

• перевірку наявності та станудокументації відповідно до вимог Правил технічної експлуатаціїелектроустановок;

• обстеження електроустановокта проведення необхідних профілактичних випробувань;

• аналіз результатів обстеженняна відповідність експлуатації елек­троустановок вимогам безпеки;

•        виявленняелектроустановок, що вичерпали свій ресурс.

Опосвічення електроустановокпроводиться одночасно для підприємства в цілому або окремо по електроустановкахпідприємства комісією в складі керівника підприємства, особи, відповідальної заелектрогосподарство, i керівника служби охорони праці.

За результатами опосвідченняелектроустановок складається протокол перевірки стану безпеки електроустановоквстановленої форми, який завіряється особою, відповідальною заелектрогосподарство, та акт опосвідчення стану безпеки електроустановок заформою, яка визначається Правилами безпечної експлуатації електроустановок споживачів.

Експертиза електроустановок — офіційне підтвердження фактичнихзначень параметрів безпеки, їх відповідності вимогам нормативної документаціїта визначення можливості безпечної експлуатації електроустановок.

Процедура проведенняекспертизи діючих стаціонарних елек­троустановок напругою до 220 кВ включно, щовичерпали свій ресурс, у тому числі i генерувальних електроустановок, якіперебувають на балансі споживача, визначаються ДНАОП 0.00-8.20-99 «Порядокпроведення експертизи електроустановок споживачів». Вимоги ДНАОП 0.00-8.20-99 єобов'язковими для організацій, які проводять експертизу електроустановок завинятком електричних i теплових мереж Міненерго.

Метою експертизиелектроустановок є визначення:

•  стану відповідностіпараметрів електрообладнання нормативним значенням;

•  місць та причин псуванняелектрообладнання;

•  можливого додаткового ресурсуексплуатації електроустановок до виведення в ремонт чи списання;

•        електрообладнання,що не відповідає сучасним вимогам безпеки.

Експертиза електроустановокздійснюється експертно-технічними центрами Держнаглядохоронпраці Украни абоспеціалізованими організаціями, уповноваженими Держнаглядохоронпраці.

Фахівці, які проводятьекспертизу електроустановок, повинні пройти навчання i перевірку знаньвідповідно до вимог ДНАОП 0.00-8.20-99.

Експертні організації зазаявками власників проводять експертизу електроустановок, яка включає:

• ознайомлення з проектного,будівельно-монтажною та експлуатаційною документацією;

• зовнішній огляд стануелектроустановки;

• фіксування режиму роботиелектроустановки;

• технічне діагностуванняелектроустановки;

• оформлення результатівекспертизи.

За результатами експертизиприймаються рішення про відповідність установки нормам безпеки та про терміничергової експертизи (але не раніше ніж через три роки), оформлюються протоколивимірювань i випробувань, проведені, у разі потреби, розрахунки, експертнийвисновок за встановленою формою.

Вимоги щодо проектування електрообладнання дляпожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон

Вимоги щодо проектування електрообладнання дляпожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон регламентуються ДНАОП 0.00-1.32-01“Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальнихелектроустановок”.

У пожежонебезпечних зонах будь-якого класу можуть застосовуватисьелектроустановки, що мають ступінь захисту відповідно до вимог ДНАОП0.00-1.32-01. Ступінь захисту оболонок електрообладнання характеризуєтьсяможливістю проникнення в оболонку твердих тіл і рідини.

Ступінь захисту оболонок електрообладнання, згідноміжнародної кваліфікації, позначається буквосполученням IP (InternationalProtection), після якого ставляться дві цифри, перша з яких характеризуєступінь захисту оболонки від проникнення твердих тіл, а друга – від проникненнярідин. Класифікація передбачає 7 ступенів захисту від проникнення в оболонкутвердих тіл (0, 1, 2, 3, 4, 5, 6) і 9 ступенів захисту від проникнення воболонку рідини (0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8).

При відсутності захисту ступінь захисту оболонкипозначається ІР 00. При ступені захисту від проникнення твердих тіл 1 воболонку можуть проникати тверді тіла розміром понад 50 мм, а при ступенізахисту 6 оболонку захищає від проникнення пилу в електрообладнання.

Ступінь захисту 1 від проникнення рідини не допускаєпроникнення в оболонку краплин, а 8 – рідини під тиском.

У вибухонебезпечних зонах повинно застосовуватисьелектрообладнання у вибухозахищеному виконанні і, як виняток, електрообладнаннявідповідного ступеня захисту оболонки згідно з ДНАОП 0.00-1.32-01.

За призначенням електрообладнання у вибухозахищеномувиконанні поділяється на дві групи: рудничне і загальнопромислового призначення(не в рудниках). Електрообладнання у вибухозахищеному виконаннізагальнопромислового призначення класифікується за рівнем вибухозахисту, видомвибухозахисту та категорією за БЕМЩ і температурною групою суміші, в якій цеобладнання виконує функції вибухозахисту.

За рівнем вибухозахисту виділяють: електрообладнанняпідвищеної надійності проти вибуху (2), вибухобезпечне електрообладнання (1),особливо вибухобезпечне електрообладнання (0).

У вибухозахищеному електрообладнанні застосовуютьсяслідуючі види вибухозахисту:

вибухонепроникна оболонка                                  — d (ГОСТ 22782.6);

заповнення або продування оболонки

захисним газом з надлишковим тиском                 — р (ГОСТ 22782.4);

іскробезпечне електричне поле                              — і (ГОСТ 22782.5);

кварцове заповнення оболонки                              — q (ГОСТ 22782.2);

масляне заповнення оболонки                                — о (ГОСТ 22782.1);

захист виду                                                              — е (ГОСТ 22782.7);

спеціальний вид вибухозахисту                             — s (ГОСТ 22782.3).

Відповідно до приведеного і ГОСТ 12.1.011-78маркування вибухозахищеного електрообладнання включає:

- рівеньвибухозахисту (2, 1, 0);

- індекс Ех(означає відповідність електрообладнання міжнародним стандартам вибухозахисту);

- видвибухозахисту (d, p, i, q, o, e, s);

- знак групиабо підгрупи електрообладнання (ІІ, ІІА, ІІВ, ІІЕ);

- знактемпературного класу електрообладнання (Т1…Т6).

Маркування вибухозахищеного електрообладнаннянаноситься на його корпусі при виготовленні (електрографікою, у виді табличкитощо). Експлуатація електрообладнання при пошкодженому маркуванні або йоговідсутності забороняється.

Наявність на корпусі електрообладнання, наприклад,маркування 1ЕхdIIBT3 означає, що електрообладнання вибухобезпечне (1),відповідає міжнародним стандартам вибухозахисту, побудовано на принципівибухонепроникної оболонки, може застосовуватись у вибухонебезпечнихсередовищах ІІВ і ІІА, температура на поверхні обладнання при його роботі неможе бути вищою 200°С – нижчої температури самозаймання суміші групи Т3.


Безпека працікористувачівкомпютерних технологій

Загальніположення. Ознакоюсучасного науково-технічного прогресу є масове впровадження комп’ютерних технологій в усіх сферахжиття і діяльності людини. Зараз десятки мільйонів людей у всьому світівтягнуті у систему комп'ютеризації як у виробничій сфері, так і в побуті, усистему «людина комп'ютер». І комп'ютери, як і інші засоби праці, впливаючи налюдей, що їх використовують. Саме це й зумовлює актуальність охорони працікористувачів комп’ютерних технологій і, в першу чергу користувачів ПЕОМ.

Роботана ПК — модель розумової праці, що тривалий час виконується в одноманітнійпозі, в умовах обмеження загальної м'язової активності і за рухливості рук,тривалого високого напруження зорових функцій, нервово-емоційного напруження, вумовах впливу різноманітних фізичних чинників, які по різному впливають налюдину.

Шкідливічинники під час роботи на ПК. Зараз виявлено прямий зв'язок між застосуванням ПК і багатьмазахворюваннями, а саме: погіршенням зору, болями у спині і ділянці шиї, болямиу кистевих, ліктевих і плечових суглобах, порушенням сну, хронічним головнимболем, нудотою, слабкістю, стресовими станами, захворюваннями шкіри,природженими аномаліями, провокацією епілептичних приступів, інсультами таіншими захворюваннями. «З'явилися» дві нові хвороби: «синдром комп'ютерногозору» і «синдром інтернету».

Основнимисимптомами синдрому комп'ютерного зору є стомленість очей, двоїння в очах(диплопія), порушення сприймання кольорів, сльозоточиві очі. Синдром інтернету- це сильна залежність та втрата контролю над своїми діями у разі тривалоїроботи за комп'ютерами.

Негативнівпливи на здоров'я людини під час тривалої роботи з ПК — це об'єктивнареальність, в основі якої кільки причин. Перша полягає у тому, що органи зорулюдини сприймають навколишній світ у відбитому світлі, а засоби відображенняінформації самі випромінюють світловий потік. Інтен­сивність цього світловогопотоку набагато вища тієї, до якої звикли наші очі. Крім того, малі кутовірозміри символів, нерівномірна яскравість, виблиски, мигтіння та дрижаннязображення, геометричні та нелінійні спотворення призводять до швидкоїстомлюваності, скачків артеріального тиску, очних стресів, головного болю.Наступна причина полягає у тому, що засоби відображення інформації, виконані звикористанням електронно-променевих трубок, генерують випромінювання широкогоспектра ЕМП: статичного поля, поля в діапазоні низьких (50 Гц — 70 кГц) тависоких (10 МГц — 1,5 ГГц) частот, м'яких рентгенівських випромінювань івипромінювань оптичного діапазону (ІЧВ та УФВ). Самі по собі реальні параметрицих ЕМП, випромінюваних окремими ПК, не досягають нормованих значень, але занаявності у приміщенні декількох ІІК через накладання ЕМП фактичні параметри їхможуть перевищувати допустимі значення. Джерелами ЕМП є не тільки монітор, а йклавіатура, джерела безперебійного живлення, електропроводка та інші пристрої.Виявлено, що монітор, будучи джерелом ЕМП, створює так зване торсійне поле, якедеякою мірою агресивне щодо людини.

Такимчином, ЕМП, створювані сучасними ПК, хоч і знаходяться у межах існуючих норм,але, впливаючи на людину в комплексі, можуть призводити по певних негативнихнаслідків.

Високийрівень наелектризованості екрана та іонізація повітря біля дисплея притягуютьпил з повітря та викликають активацію мікробів у зоні дихання оператора. Цеможе призвести до алергічних реакцій і захворювання шкіри обличчя. Ці явищатакож негативно впливають на електричний режим атмосфери: уже через три годиниконцентрація легких негативних іонів у повітрі знижується до нуля, натомістьзначно збільшується концентрація важких позитивно заряджених часточок усіхрозмірів. Така асиметрія заряджених іонів не благотворно впливає на здоров'якористувача ПК, зумовлюючи підвищення артеріального тиску, прискорення серцевихскорочень (тахікардія), болі у ділянці серця (кардіалгія) та інше.

Щодопорушення зорових функцій операторів ПК виявлені розлади акомодації,конвергенції, гостроти зору та контрастної чутливості ока. Ці зміни мають глибшийхарактер, якщо робота супроводжується високою нервово-емоційною напруженістю.Негативний вплив дисплеїв на органи зору характеризується зоровим дискомфортомі втомою, які виявляються у різі, печії, болю в очах, ломоті у надбрівнихділянках, у вигляді розмитих меж або нечіткого зображення об'єкта, що зумовленопорушенням світлочутливого апарата ока. Ці явища часто супроводжуютьсяголовними болями, тяжкістю в голові, загальною втомою, сонливістю.

Функціональніпорушення, пов'язані з експлуатацією ПЕ­ОМ, — захворювання сухожиль, м'язів танервових закінчень. Під час роботи з ПК користувачі з великою швидкістю повто­рюютьодні рухи — швидке натискання клавіш, переміщення миші, нахили та поворотиголови. Кожне натискання на клавішу пов'язане зі скороченням численноїкількості м'язів, переміщенням сухожиль уздовж кісток і стисканням звнутрішніми тканинами. Таке тривале динамічне навантаження з одночаснимистисканням нервових закінчень призводить до ' появи тунельного синдромузап'ястного каналу. Його симптомами є: втрата чутливості та біль у зап'ястях,який поши­рюється вгору по передпліччю до плеча і вище до шиї і спини. Окрімцього, можливі оніміння і коліки та м'язові судоми. За перших ознак тунельногосиндрому слід негайно звернутися до лікаря, бо хвороба, що розвинулася, вимагаєтривалого лікування (більше ЗО днів).

Функціональніпорушення, пов'язані зі скелетом людини (сколіоз — дугоподібне викривленняхребта чи остеохондроз — дистрофічний процес у кістковій та хрящовій тканині),зумовлені тривалим статичним навантаженням та незадовільною організацієюробочого місця. Перенапруженню окремих груп м'язів і зв'язок та перевантаженнюскелетної системи сприяє стан захоплення людини комп'ютерним спілкування заякого знижується інтенсивність мікрорухів і погіршується процес обміну втканинах.

Удеяких випадках ПК можна розглядати як джерело шуму з рівнем 50 дБА, і тількиокремі застарілі принтери можуть створювати рівень шуму до 65 дБА, що перевищуєнорму.

Умовипраці користувача ПЕОМ залежать від параметрів мікроклімату в приміщенні,хімічного складу повітря, запиленості, віброакустичних умов та інших факторівдовкілля. Усі ці параметри мають відповідати діючим нормативам (див. відповідніпункти). Встановлено, що з корпуса і плат виділяються в атмосферу забруднювальніречовини — фур'ян і діоксини, які є канцерогенами.

Вищекоротко описані умови праці користувача ПЕОМ, що визначаються фізичнимиобмеженнями організму людини. Крім цих обмежень, існують ще й психологічнічинники умов праці користувачів ПК. Вони визначаються якістю використовуваногопрограмного забезпечення і залежать від відповідності функцій системипсихологічним процесам людини: від особливостей мозку, обсягу пам'яті, часурефлекторної реакції, витрат часу на аналіз і переробку інформації.Невідповідність системи психологічним властивостям людини може призвести допояви в оператора стресових ситуацій.

Нормативнимидокументами, які визначають нормалізацію умов праці користувачів ПЕОМ, є ДНАОП0.00-1.31-99. «Правила охорони праці при експлуатації електронно-обчислювальнихмашин» та ДСанПіН 3.3.2.007-98 «Державні санітарні правила і норми роботи звізуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин».

Вимогидо приміщень для експлуатації ПЕОМ такі:

- площа наодне робоче місце з ПК має складати не менше 6 кв.м, а об'єм — не менше 20куб.м;

- приміщенняз ПК не повинні межувати з приміщеннями, в яких рівні шуму та вібраціїперевищують нормативні значення;

- приміщенняповинні обладнуватися системами опалення, кондиціонування, ефективною припливно-витяжноювентиляцією;

- значенняшкідливих виробничих чинників (мікроклімату, шуму, вібрації, ЕМВ та ін.) неповинні перевищувати гранично допустимі рівні;

-  приміщення повинні матинатуральне та штучне освітлення;

- натуральнеосвітлення має здійснюватися через світлові прорізи, орієнтовані переважно напівніч і північний схід, і забезпечувати КПО 1,2-2,5%;

- робочімісця з ПК слід розміщувати так, щоб площина екрана була перпендикулярною доплощини вікна;

- найкращерозміщувати робочі місця з освітленням з лівого боку;

- штучнеосвітлення у приміщеннях має здійснюватися системою загального рівномірногоосвітлення; освітленість на поверхні стола має складати 300-500 лк, аосвітленість екрана не повинна перевищувати 250 лк;

- під часпостійної роботи з документацією допускається застосування комбінованогоосвітлення — додаткового встановлення світильників місцевого освітлення.

Вимогидо організації та обладнання робочих місць такі:

- урозміщенні робочих місць із ПЕОМ мають враховуватися відстані між робочимистолами з відеомоніторами — від затилля одного до екрана другого — не менше 2м, а між боковими поверхнями відеомоніторів — не менше 1,2 м;

- віконніпрорізи мають бути обладнані регульованими жалюзі;

-  вимоги до робочого стола:висота стола має регулюватися у межах 680-800 мм, а для нерегульованих — мативисоту 725 мм; площа робочої поверхні повинна бути не меншою за 800 х 800 мм;

-  робочий стілець (крісло) маєбути підіймально-поворотним та регульованим по висоті і кутам нахилу сидіння іспинки;

-  конструкція стільця повинназабезпечувати ширину і гли­бину поверхні сидіння не менше 400 мм і регулюваннявисоти поверхні сидіння у межах 400-550 мм.

Вимоги до режимів праці івідпочинку під час роботи з ПЕОМ. Під час виконання робіт з ПЕОМ протягом дня, крім перерв длявідпочинку і споживання їжі та особистих потреб, мають передбачатися додатковіперерви, що вводяться з урахуванням особливостей і характеру трудовоїдіяльності. За характером трудової діяльності виділено три професійні групи: розробникипрограм (інженери-програмісти), оператори ЕОМ та оператори комп'ютерногонабору.

Згідно із ДСанПін3.3.2.007-98 встановлено такі внутрішньозмінні режими праці та відпочинку підчас роботи з ЕОМ за 8-годинного робочого дня:

-  для розробників програм слідпризначати регламентовану перерву для відпочинку тривалістю 15 хвилин черезкожну го­дину роботи;

-  для операторів ЕОМ слідпризначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 15 хвилин черезкожні 2 години;

-  для операторів комп'ютерногонабору слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 10хвилин після кожної години роботи;

-  в усіх випадках, коливиробничі обставини не дозволяють застосовувати регламентовані перерви,тривалість безперервної роботи з відеомоніторами не повинна перевищувати 4годин;

-        у 12-годиннійробочій зміні регламентовані перерви повинні встановлюватися в перші 8 годинроботи аналогічно перервам при 8-годинній робочій зміні, а протягом останніх4-х годин роботи, незалежно від характеру трудової діяльності, через кожнугодину тривалістю 15 хвилин.

Для зниженнянервово-емоційного напруження і втомлення зорового аналізатора, поліпшеннямозкового кровообігу, подолання несприятливих наслідків гіподинамії,запобігання втомі доцільно деякі перерви використовувати для виконаннякомплексу спеціальних вправ, наведених в ДСанПін 3.3.2.007-98.

Профілактичні медогляди.Працівники з ПЕОМ підлягають обов'язковим попереднім медичним оглядам під часвлашту­вання на роботу і періодичним — один раз на два роки комісією у складітерапевта, невропатолога та офтальмолога. Медогляди мають на меті перевіркустану здоров'я працівника і виявлення відсутності у нього медичнихпротипоказань, які перешкоджають виконанню роботи з ПК.

ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Засіб індивідуального захисту(ЗІЗ) — це засібзахисту, що надягається на тіло працівника або його частину, абовикористовується під час праці. 3І3 застосовують тоді, коли безпека робіт неможе бути забезпечена конструкцією та розміщенням устаткування, організацієювиробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та іншими засобамиколективного захисту.

Відповідно до Закону України«Про охорону праці» на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, вособливих температурних умовах, у забрудненому середовищі робітникам таслужбовцям безплатно видається спецодяг, спецвзуття та інші засобиіндивідуального захисту. Перелік робіт та професій, що дають право на одержанняЗІЗ, складається на основі галузевих норм адміністрацією підприємства тапогоджується з місцевими органами Держнаглядохоронпраці. Порядок видачі,зберігання та використання ЗІЗ визначається «Положенням про порядокзабезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншимизасобами індивідуального захисту». Наказом Держстандарту України від 14.06.1999р. № 322 3І3 внесені до Переліку продукції, що підлягає обов'язковійсертифікації в Україні.

ЗІЗ поділяються на: засобизахисту органів дихання, спецодяг, спецвзуття, засоби захисту рук, голови,обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та ін.

Захист органів диханняздійснюється за допомогою протигазів та респіраторів. За принципом діїпротигази поділяються на фільтрувальні та ізолювальні. Фільтрувальні протигазиподають у зону дихання очищене повітря із робочої зони, а ізолювальні — повітряіз спеціальних ємкостей або чистого середовища, що знаходиться поза робочоюзоною. Принцип захисної дії фільтрувальних протигазів заснований на очищенізабрудненого повітря з робочої зони за допомогою фільтрувально-поглинальноїкоробки. Працювати у такому протигазі більше 3 годин протягом робочого дня недопускається. У випадку наявності в повітрі невідомих речовин (більше 0,5% заоб'ємом), а також при зменшеному вмісті кисню (менше 18% при нормі 21%)застосовувати фільтрувальні протигази не можна. В таких випадках, а також прироботі у колодязях та ємкостях застосовують лише ізолювальні протигази:шлангові, у яких подача повітря для дихання здійснюються з чистої зони шлангом,або автономні, які підрозділяються на резервуарні та регенераційні.

У резервуарних автономнихпротигазах увесь запас повітря для дихання зберігається у резервуарі абобалоні, а його видихання здійснюється в атмосферу. В регенераційних протигазахповітря, що видихається після очищення від діоксиду вуглецю і добавлення киснюіз запасу, що зберігається в апараті повторно використовується для дихання.Тому час використання регенераційного протигаза дещо більший ніж резервуарного.

Респіратор — полегшений засіб захистуорганів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолів, пилу. Він, як правило,складається з двох елементів: півмаски, що ізолює органи дихання відзабрудненої атмосфери, та фільтрувальної частини. За призначенням респіраториподіляються на протигазові, протипилові та універсальні.

Найбільш часто в різнихгалузях промисловості застосовуються: протипилові респіратори ШБ-1 «Лепесток»(вітчизняний аналог «Росток»), У-2к, Ф-62Ш; протигазовий — РПГ-67;універсальний — РУ-60МУ (вітчизняний аналог «Тополя»).

До спецодягу належать:костюми, куртки, комбінезони, халати, плащі, фартухи тощо. Основні вимоги, якимповинен відповідати спецодяг зводяться до наступного: забезпечувати необхіднийзахист від дії несприятливих чинників, бути зручним, не обмежувати руховихможливостей працівника. Відповідно до ГОСТ 12.4.103-80 спеціальний одяг залежновід захисних властивостей поділяється на групи (підгрупи), які мають наступніпозначення: М — для захисту від механічних пошкоджень; З — від загальнихвиробничих забруднень; Т — від підвищеної чи пониженої температури; Р — відрадіоактивних речовин; Э — від електричного струму, електричних і електромагнітнихполів; П — від пилу; Я — від токсичних речовин; В — від води; К — від розчинівкислот; Щ — від лугів; О — від органічних розчинників; Н — від нафти, нафтопродуктів,мастил та жирів; Б — від шкідливих біологічних чинників.

Виходячи із необхіднихзахисних властивостей, вибираються матеріали для виготовлення спецодягу.

Спеціальне взуттякласифікується в залежності від захисних властивостей аналогічного спецодягу.До спецвзуття належать: чоботи, півчоботи, черевики, півчеревики, валянки, бахіли,калоші, боти і т. п. Працівників необхідно забезпечити спецвзуттям привиконанні будівельних, ливарних, сталеплавильних, ковальських робіт, коли існуєнебезпека падіння предметів, а також у приміщеннях, де підлога залита водою,мастилами і т. п. Деякі види спецвзуття мають посилену підошву для захистустопи від гострих предметів (наприклад цвяхів, що можуть стирчати на будівельномумайданчику). Взуття із спеціальними підметками призначене для таких умов праці,при яких існує ризик падіння на слизькій підлозі. Знаходить застосування навиробництві й спеціальне віброзахисне взуття.

Засоби захисту рук — це різнівиди рукавиць та рукавичок, які використовуються для захисту від механічнихвпливів, підвищених та знижених температур, кислот і лугів, нафти інафтопродуктів, вібрації, електричної напруги (діелектричні). Рукавиці тарукавички виготовляють із бавовни, льону, шкіри, шкірозамінника, гуми, азбесту,полімерів та ін. ЗІЗ рук за захисними властивостями класифікуються відповіднодо єдиної класифікації (ГОСТ 1.4.103-80) аналогічно спецодягу та спецвзуттю.

Засоби захисту головизапобігають травмуванню голови при виконанні монтажних, будівельних,навантажувально-розвантажувальних робіт, при видобутку корисних копалин.

Найбільш розповсюджені засобизахисту голови — каски, які поділяються на каски захисні загального призначення(каска будівельна склопластикова, текстолітова), каски шахтарські, каскиспеціального призначення (для електрозварювальників).

До засобів захисту обличчяналежать ручні, наголовні та універсальні щитки. Найбільш часто на виробництвівикористовуються: щиток електрозаврювальника універсальний ЩЭУ-1, щитокзахисний ЩЗ, захисна маска С-40, захисна сітчаста маска С-39.

Для захисту очей від твердихчасточок, бризок кислот, лугів та інших хімічних речовин, а також випромінюваньзастосовують такі засоби індивідуального захисту, як окуляри. Тип окулярівдобирається за ГОСТ 12.4.013-85 залежно від виду роботи.

Засоби захисту органів слухузастосовуються тоді, коли рівень шуму на робочому місці перевищує допустимізначення. До засобів захисту органів слуху належать протишумові вкладки, навушники,шумозаглушувальні шоломи. Навушники складаються з двох чашечок (з пористими чирідинними наповнювачами), що з'єднані між собою дужкою. Протишумові вкладки виготовляютьрізних видів з різноманітних шумопоглинальних матеріалів. Найрозповсюдженішимвидом протишумових вкладок є «Беруші» одноразового (з тонковолокнистого матеріалу)та багаторазового (з еластичного матеріалу типу гуми) використання.

Правильне та постійнезастосування ЗІЗ органів слуху дозволяє суттєво знизити шумове навантаження, авідтак — запобігти появі професійних захворювань у працівників шумних виробництв.

Дерматологічні засоби захистузастосовуються в тих випадках, коли при виконанні технологічних процесів маємісце контакт з речовинами та матеріалами, які негативно впливають на шкіру.Для захисту шкіри, зазвичай, використовують пасти та мазі, які поділяються нагідрофільні та гідрофобні. Гідрофільні — легко розчиняються у воді. Вонизахищають шкіру від жирів, мастил, нафтопродуктів. Гідрофобні пастинерозчиняються у воді. Їх використовують для захисту шкіри від розчинів солей,кислот та лугів низької концентрації. На чисту та здорову шкіру рук, а принеобхідності й лиця, перед початком роботи наносять спеціальну пасту чи мазь,яку пізніше змивають. Вибір засобів захисту шкіри залежить від характеру роботита шкідливої речовини, з якою працівник контактує.

Останнім часом намітилась тенденціядо створення комплексних ЗІЗ номенклатура яких постійно розширюється. Вонизабезпечують комплексний захист працівника від небезпечних та шкідливихчинників, здійснюючи одночасно захист органів зору, слуху, дихання, а такожокремих частин тіла людини.

Комплексні 3І3

Застосування ЗІЗ призводитьдо деяких незручностей: обмежує зону огляду; утруднює дихання; створює певнінезручності при пересуванні. В тих випадках, коли робоче місце є постійним,уникнути таких незручностей вдається шляхом застосування захисних кабін, якіоснащені системами кондиціонування повітря, вібро- та шумоізоляції, захисту відвипромінювання та електричних полів. Такі кабіни застосовуються на транспортнихзасобах, в гарячих цехах, машинних залах ТЕС та ін.

Безпека виконання робітзабезпечується також шляхом застосування індивідуальних захисних пристосувань.Так, при роботі на висоті, в колодязях та інших обмежених об'ємах необхідно використовуватикрім ЗІЗ ще й запобіжні пояси, страхувальні канати та деякі інші захисніпристосувань.


ОСНОВНАЛІТЕРАТУРА

 

1. Демиденко Г.П. Безпекажиттєдіяльності: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів –К.: НТУУ «КПІ», 2007

2. Безпека життєдіяльності: Метод.вказівки до виконання практичних, індивід. робіт та домашньої контрольноїроботи для студентів техн. спец. /уклад.: Г.П. Демиденко, В.М. Прилепський таін… – К.: НТУУ «КПІ», 2007

3. Є.П. Желібо, В.В. Зацарний Безпекажиттєдіяльності: Підручник – К.: Каравела, 2006. – 288 с.

4. Демиденко Г.П. и др. Защита объектов народногохозяйства от оружия массового поражения. Справочник под ред. Демиденко Г.П. –2-е изд. перераб. и доп. – К. Выща шк. Головное изд-во, 1989

5. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання /К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний та ін. – К.: Основа, 2006 – 448 с.

6. Жидецький В.Ц. Основи охоронипраці. Підручник –– Львів: УАД, 2006 – 336 с.

7. Жидецький В.Ц., Джигирей В.С.,Сторожук В.М. та ін. Практикум із охорони праці. Навч. посібник / За ред. Жидецького В.Ц. – Львів:Афіша, 2000. – 352 с.

Закони України

1. «Про захист населення і територійвід надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» №-1809-111 від8.06.2000

2. «Про цивільну оборону України» №2974-ХІІ від 03.02.1993

3. «Про правові засади цивільногозахисту» № 1859-ІV від 24.06.2004

4. “Про охорону праці” № 2695-XII від 14.10.1992 в редакції Закону № 229-IV від 21.11.2002

5. “Про загальнообов'язковедержавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві тапрофесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”

6. “Про пожежну безпеку” №3745 від 17.12.1993

7. “Про забезпеченнясанітарного та епідемічного благополуччя населення” № 4004-ХІІ від 24.02.1994

8. “Про об’єкти підвищеної небезпеки” №2245-ІІІ від 18.01.2001

ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА

 

1. Каммерер Ю.Ю. и др. Защитныесооружения гражданской обороны. Учеб. пособие. – М. Энергоатомиздат, 1985

2. Михно Е.П. Ликвидация последствий аварий истихийных бедствий – М. Атомиздат 1979

3. Русак О.Н. и др. Безопасностьжизнедеятельности. Учебное пособие – СПб.: ЛТА,1996

4. Купчик М.П., Гандзюк М.П., СтепанецьІ.Ф. та ін. Основи охорони праці. – К: Основа, 2000. – 416 с.

5. Трахтенберг І.М., КоршунМ.М., Чебанова О.В. Гігієна праці та виробнича санітарія. – К.: 1997. – 464 с.

6. Денисенко Г.Ф. Охранатруда: Учебное пособие – М.: Высш. шк., 1985. – 319 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д.Профілактична медицина. Загальна медицина з основами гігієни. – К.: Здоров’я,1999. – 694 с.

8.Даценко І.І. Екологія тагігієна людини. Навч. посібник. – Львів: Афіша, 2000.–248 с.

9. Жидецький В.Ц. Охорона працікористувачів комп’ютерів. – Львів: Афіша, 2000. – 176 с.


МЕТОДИЧНА ЛІТЕРАТУРА

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДОПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

1. Аналіз небезпеки експлуатації виробничих електроустановок.Методичні вказівки до практичних занять/ Укл. Р.В.Сабарно, О.І.Полукаров.– К.:НТУУ”КПІ”, 2008.– 38с.

2. Розрахунок заземлюючих пристроїв системи ІТ, ТТ та TN виробничихелектроустановок/ Укл. Р.В.Сабарно, О.І.Полукаров.– К.: НТУУ”КПІ”,2008.– 42с.

3. Захист від магнітних полів промислової частоти. Методичнівказівки до практичного заняття / Укл. Р.В.Сабарно, О.І. Полукаров та ін.–ННДІПБОП, 2008.– 28с.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДОЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ

1. Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи здослідження мікроклімату у виробничих приміщеннях/ Укл.С.А.Гавриш, А.Т.Орленко, М.О.Халімовский. – К.: КПІ, 1993.– 28с.

2. Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи“Дослідження забруднення повітряного середовища робочої зони”/ Укл. С.А.Гавриш,А.Т.Орленко та ін. – К.: НТУУ”КПІ”, 1999.– 52с.

3. Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи зтехнічного дослідження системи промислової вентиляції/ Укл. К.Н.Ткачук,А.Т.Орленко та ін. – К.: КПІ, 1994.– 32с.

4. Дослідження природного освітлення. Методичні вказівки довиконання лабораторних робіт з дисципліни “Охорона праці в галузі”/ Укл. Ю.К,Френзе, Д.П.Іванчук та ін. – К.: НТУУ”КПІ”,2008. – 12с.

5. Дослідження освітлення.Методичні вказівки до виконаннялабораторних робіт з курсу “Охорона праці в галузі”/ Укл. Ю.К.Френзе,Д.П.Іванчук та ін. – К.:”Основа”, 2004, – 24с.

6. Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи“Дослідження ефективності засобів захисту ві інфрачервоного випромінювання”/Укл. Д.П.Іванчук, А.Г.Степанов. – К.: КПІ,1997.– 11с.

7. Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи“Захист від шуму”/ Укл. К.Н.Ткачук, О.І.Полукаров та ін. –К.: НТУУ”КПІ”-ННДІОП,1999.– 16с.

8. Методичні вказівки до лабораторних робіт “Комплекснедослідженя крокових напруг” /Укл. Р.В.Сабарно, О.І.Полукаров.–К.: НТУУ”КПІ”,2007.–28с.

9. Методичні вказівки до лабораторної робот из пожежноїбезпеки/ Укл. К.М.Шевченко, О.І.Полукаров та ін. – К.: КПІ,1994.– 20с.

ПРАВОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України.– К.,1996.– 12с.

2. Закон України “Про охорону праці”.–К.,2002.– 46с.

3. Закон України “Пропожежну безпеку”.– К., 1993.– 22с.

4.Закон України “Прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадкуна виробництві та професійного захворювання, які спричинили втратупрацездатності”.– К.,2001.– 34с.

5. Типове положення про навчання,інструктаж і перевірка знаньпрацівників з питань охорони праці.– К.,1999.– 46с.

6. Положення про розслідування і облік нещасних випадків,професійних захворювань і аварій на підприемствах, в установах і організаіях.–К.,1998.– 38с.

НОРМАТИВНА ЛІТЕРАТУРА

1. ДСН 3.3.6.042-99.Санітарні норми мікроклімату виробничихприміщень.– К., МОЗ України, 1993.– 8с.

2. ГОСТ 12.1.005-88.ССБТ.Общие санитарно-гигиеническиетребования к воздуху раб очей зоні.– М.: Изд-во стандартов, 1988.– 75с.

3. ДБН В.2.5.-28-2006.Державні будівельні норми України.Природне і штучне освітлення.– К.: Мінбуд. України, 2006.– 76с.

4. ДСН 3.3.6.096-2002. Державні санітарні норми і правила прироботі з джерелами електромагнітних полів.– К.: МОЗ України, 2002.– 45с.

5. ДСН 3.3.6.039-99.Державні санітарні норми виробничоїзагальної та локальної вібрацій.– К.: МОЗ України, 2000.– 45с.

6. ДСН 3.3.6.037-99.Санітарні норми виробничого шуму,ультразвуку та інфразвуку.– К.: МОЗ України, 2000 – 29с.

7. ДСанПІН 3.3.2.007-98.Державні санітарні правила в нормироботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин.–К.: МОЗ Україна, 1998.– 17с.

8. ДНАОП 0.00-1.31-99. Правила охорони праці під часексплуатації електронно-обчислювальних машин.– К.: МОЗ України,1999.– 28с.

9. Правила будови і безпечної експлуатації посудин, щопрацюють під тиском. – К.,1995.– 200с.

10. Правила будови і безпечної експлуатації парових іводогрійних котлів. – Харьків: Форт, 1994.– 2000 с.

11. Правила будови і безпечної експлуатації ліфтів. – К.: МП“Полігон”, 1993.– 164 с.

12. Правила побудови і безпечної експлуатаціївантажопідіймальних кранів. – К.,1994.– 260с.

13. Правила улаштування електроустановок. Розділ 1 Загальніправила. Гл.1.7 Заземлення і захисні заходи електробезпеки. – К.: ОЕП ”ГРІФЕ”, 2006.– 77с.

14. Правила будови електроустановок. Електрообладнанняспеціальних установок. ДНАОП 0.00-1.32-01.– К.: Укрархбудінформ, 2001.– 118с.

15. Правила експлуатації електрозахисних засобів. ДНАОП1.1.10-1.07-01.– Харьків: ФОРТ, 2001.– 117с.

16. Правила технічної експлуатації електроустановокспоживачів. – Харьків: Індустрія, 2007.– 272с.

17. Правила безпечної експлуатації електроустановокспоживачів ДНАОП 0.00-1.21-98.– К., 1998.– 380с.

18. Правила пожежної безпеки В Україні(НАПБ А.01.001-95). –К.: Основа, 2002.– 176с.

19. СНиП II-58-75 „Електростанції теплові. Норми проектування”.

20. РД 34.49.101-87 „Інструкція з проектування протипожежногозахисту енергетичних підприємств”.

21. ПР 34-00-006-84 „Правила вибухової безпеки установок привикористанні мазуту і природного газу в котлових установках”.

22. ДБН В.2.5-13-98 „Системи автоматичної пожежноїсигналізації та пожежегасіння”

Лекції опрацював:

Доцент кафедри охорони праці,

промислової та цивільної безпеки

к.т.н., с.н.с.                                                                  С.Ф. Каштанов

еще рефераты
Еще работы по безопасности жизнедеятельности