Реферат: Банківські операції

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ

Кафедра грошового обігу і кредиту

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

для самостійного вивчення

дисципліни за кредитно-модульною системою організації навчальногопроцесу для студентів напряму підготовки “Фінанси і кредит” програми професійноїпідготовки

6.050105 „Банківська справа”

Полтава — 2008


Автори: ПрасоловаС.П. — доцент кафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університетуспоживчої кооперації України, к. е. н.,

Вовченко О.С. — асистенткафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університету споживчоїкооперації України.

Рецензенти: СкибенкоС.Т. – доцент кафедри фінансів Полтавського університету споживчої коопераціїУкраїни, доцент, к. е. н.

Чижевська М.Б. –доцент кафедри грошового обігу і кредиту Полтавського університету споживчоїкооперації України, к. е. н.

Розглянуто та рекомендовано додруку на засіданні кафедри грошового обігу і кредиту

„04” листопада 2008 р., протокол № 4

Зав. кафедрою

________________ доц. ПрасоловаС.П.

«Узгоджено»

Декан факультету фінансів іобліку

_______________ доц. КоросташовО.М.

«Узгоджено»

Керівник науково-методичного центру

управління якістюосвітньої діяльності

_______________ проф.Огуй Н.І.

«Узгоджено»

Директор навчальногоцентру

_______________ доц. Герман Н.В.


Зміст

1. Вступ. 8

2. Навчальна програма дисципліни. 10

Модуль №1. „Економічні основи функціонування банків таформування їх ресурсів”  10

Тема 1. Види банків і порядок їхстворення в Україні 10

Тема 2. Організація діяльності банку. 10

Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу. 11

Тема 4. Операції банків із залучення коштів. 11

Тема 5. Операції банків із запозичення коштів. 12

Модуль № 2. „Розрахунково-касові, кредитні операції таоперації банків з цінними паперами”. 12

Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту. 12

Тема 7. Операції банків з готівкою… 13

Тема 8. Операції банків з пластиковими картками. 14

Тема 9. Кредитні операції банків. 14

Тема 10. Особливості операцій з надання і погашення окремихвидів кредитів  15

Тема 11. Операції банків з цінними паперами. 15

Модуль № 3. „Операції банків в іноземній валюті”. 16

Тема 12. Економіко-правові та організаційні основиздійснення банками операцій в іноземній валюті 16

Тема 13. Торговельні операції банків в іноземній валюті 16

Тема 14. Операції банків в іноземній валюті наміжбанківському ринку. 17

Тема 15. Неторговельні операції банків в іноземній валюті 17

Модуль № 4. „Операції банків з векселями, з наданнябанківських послуг та економічні основи забезпеченняфінансової стійкості банку”. 18

Тема 16. Операції банків з векселями. 18

Тема 17. Операції з наданнябанківських послуг.Загальна характеристика та види банківських послуг. 19

Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкостібанку. 19

3. Тематичні план дисципліни. 21

4. Методичні рекомендації довивчення дисципліни семестр УІ 25

Модуль 1. Економічні основи функціонування банків таформування їх ресурсів  25

Тема 1. Види банків і порядок їх створення в Україні 25

Тема 2. Організація діяльності банку. 29

Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу. 33

Тема 4. Операції банків із залучення коштів. 38

Тема 5. Операції банків із запозичення коштів. 42

Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту. 46

Тема 7. Операції банків з готівкою… 52

Тема 8. Операції банків з пластиковими картками. 55

Тема 9. Кредитні операції банків. 59

Тема 10. Особливості операцій з надання і погашення окремихвидів кредитів  71

Тема 11. Операції банків з цінними паперами. 77

Модуль 3. Семестр УІІ. Операції банків в іноземній валюті 82

Тема 12. Економіко-правові та організаційні основиздійснення банками операцій в іноземній валюті 82

Тема 13. Торговельні операції банків в іноземній валюті 89

Тема 14. Операції банків в іноземній валюті на міжбанківському ринку. 96

Тема 15. Неторговельні операції банків в іноземній валюті 103

Модуль 4. Операції банків з векселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпечення фінансовоїстійкості банку. 108

Тема 16. Операції банків з векселями. 108

Тема 17. Операції з надання банківських послуг. 113

Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкостібанку. 117

5. Практичні заняття – тренінги в навчально-тренувальномубанку (І-а частина) 124

Практичне заняття-тренінг 1. 124

Практичне заняття-тренінг 2. 125

Практичне заняття-тренінг 3. 126

Практичне заняття-тренінг 4. 126

Практичне заняття-тренінг 5. 127

Практичне заняття-тренінг 6. 127

Практичне заняття-тренінг 7. 128

Практичне заняття-тренінг 8. 128

6. Термінологічний словник. 130

До теми 1. 130

До теми 2. 132

До теми 3. 135

До теми 4. 138

До теми 5. 141

До теми 6. 144

До теми 7. 149

До теми 8. 152

До теми 9. 152

До теми 10. 157

До теми 12. 167

До теми 13. 170

До теми 14. 175

До теми 15. 176

До теми 16. 178

До теми 17. 182

До теми 18. 187

7. Індивідуальні завдання (навчально-дослідні проекти) длясамостійної роботи студента та методичні рекомендації до їх виконання. 201

8. Карта самостійної роботи студента. 203

8.1. Карта самостійноїроботи студента з дисципліни „Банківськіоперації” для студентів, що навчаються за ППП6.050105 „Банківська справа” на 6 семестр. 203

8.2. Карта самостійноїроботи студента з дисципліни „Банківськіоперації” для студентів, що навчаються за ППП 6.050105 „Банківська справа” на 7семестр. 204

9. Порядок і критерії оцінювання знань студентів. 206

9.1. Поточне оцінювання знань. 206

Модуль 1. Економічні основи функціонування банків таформування їх ресурсів  206

Тема 1. Види банків і порядок їхстворення в Україні 206

Тема 2. Організація діяльності банку. 207

Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу. 207

Тема 4. Операції банків із залучення коштів. 207

Тема 5. Операції банків із запозичення коштів. 208

Модуль 2. Розрахунково-касові, кредитні операції таоперації банків з цінними паперами  208

Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту. 208

Тема 7. Операції банків з готівкою… 209

Тема 8. Операції банків з пластиковими картками. 209

Тема 9. Кредитні операції банків. 209

Тема 10. Особливості операцій з надання і погашення окремихвидів кредитів  210

Тема 11. Операції банків з цінними паперами. 210

Модуль 3. Операції банків в іноземній валюті 211

Тема 12. Економіко-правові та організаційні основиздійснення банками операцій в іноземній валюті 211

Тема 13. Торговельні операції банків в іноземній валюті 211

Тема 14. Операції банків в іноземній валюті наміжбанківському ринку. 211

Тема 15. Неторговельні операції банків в іноземній валюті 212

Модуль 3. Операції банків з векселями, з наданнябанківських послуг та економічні основи забезпеченняфінансової стійкості банку. 212

Тема 16. Операції банків звекселями. 212

Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку. 213

9.2. Підсумкове оцінювання знань студентів. 3

Порядок проведення екзамену. 10

9.3. Загальна підсумкова оцінки здисципліни. 11


1. Вступ

Курс „Банківськіоперації” є базовою спеціальною дисципліною для підготовки студентів запрограмою професійної підготовки (ППП) 6.050105 „Банківська справа".

Мета вивченнядисципліни – формування у студентів системи теоретичних знань у сферіорганізації і технології здійснення комерційними банками пасивних і активнихоперацій і надання банківських послуг, а також практичних навичок у виконаннібанківських операцій, пов'язаних з кредитуванням, розрахунками, фінансуваннямінвестицій та наданням своїм клієнтам інших послуг, а також при застосуваннімеханізму регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку.

Завдання дисципліни“Банківські операції” полягає в тому, щоб довести до студентів зміст завдань іфункцій комерційного банку, методів проведення банківських операцій та наданнябанківських послуг; навчити студентів, користуючись отриманими знаннями,самостійно вирішувати питання організації роботи з основних напрямківбанківської діяльності, виконувати конкретні банківські операції, аналізуватистан кредитоспроможності позичальника, рівень фінансової стійкості банку тощо.

Предмет курсу — цедіяльність комерційних банків, пов'язана із здійсненням операцій та наданнямпослуг юридичним і фізичним особам.

Курс “Банківськіоперації” спирається на власну логіку і зміст та має зв'язок з попереднімидисциплінами, що є базовими для його вивчення, а саме: „Статистика”, „Гроші такредит”, „Фінанси”, „Економічний аналіз” тощо.

Основні знання,які одержує студент – це опанування загальних питань організації діяльності тафункціонування комерційних банків, їх економічної сутності, порядку створеннята організацію діяльності, структури активних і пасивних банківських операцій; порядкуформування ресурсів комерційних банків; механізму здійснення банківськихоперацій, пов’язаних з кредитуванням, розрахунками, фінансуванням інвестицій танаданням різноманітних послуг, а також економічних основ забезпечення фінансовоїстійкості банку.

Основні уміння –оцінювати діяльність комерційного банку за різними напрямками, забезпечуватираціональне використання його ресурсів, враховувати фактори впливу наефективність проведення комерційними банками обслуговування клієнтів; вишукуватирезерви зміцнення фінансової стійкості банку.

Основні навички –проведення фінансових розрахунків; визначення оцінки ефективності діяльностікомерційного банку в цілому з огляду на виконання вимог з додержанняекономічних нормативів, визначених центральним банком;

При викладаннідисципліни використовується чинне законодавство України, діючі нормативні актиНБУ, навчальні посібники і підручники, монографічні джерела, матеріалиперіодичних видань, відомчі документи тощо.

Основними формамививчення дисципліни є аудиторна робота студентів під керівництвом викладачів тазасвоєння програмного матеріалу в процесі самостійної роботи над законодавчимита нормативними актами, навчально-методичною і науковою літературою,періодичними фаховими виданнями.

Для набуттяпрактичних навичок з питань організації діяльності комерційних банків іздійснення ними різноманітних операцій навчальним планом передбачаютьсяпрактичні заняття з виконанням завдань, у тому числі ситуаційних, ізздійсненням фінансових розрахунків по активних і пасивних банківських операціях

Робоча програмаскладена на основі нормативної навчальної програми з курсу «Банківськіоперації». Послідовність викладання матеріалу відповідає Галузевомустандарту вищої освіти освітньо-професійної програми за напрямом 6.030508„Фінанси і кредит”, навчальному плану спеціальності.


2. Навчальна програма дисципліниМодуль №1. „Економічні основифункціонування банків та формування їх ресурсів”Тема 1. Види банків і порядок їхстворення в Україні

Походження,розвиток та функції комерційних банків. Банківська діяльність: поняття, процесстановлення, функції. Етапи формування сучасної банківської системи України. Становлення,розвиток банківської системи України та основні зовнішні чинники, які на ньоговпливають.

Банк як головнаскладова фінансово-кредитної системи. Види та класифікація банків. Банківськіоб’єднання.

Створення тадержавна реєстрація банківських установ. Документи, які подаються дотериторіального управління НБУ для його державної реєстрації. Відокремленіструктурні підрозділи банку. Порядок реєстрації представництв іноземного банку.Форми і порядок реорганізації банківських установ.

Тема 2. Організація діяльності банку

Організаційнаструктура та управління банком. Функціональна, дивізіональна та матричнаструктура банку. Функції та компетенція загальних зборів учасників банку,наглядової ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії, службивнутрішнього аудиту та постійно діючих комітетів.

Сутність, основніпринципи організації банківських операцій, їх класифікація. Взаємодіяструктурних підрозділів банку при виробництві і продажу банківських послуг.

Концепції управліннядіяльністю банку. Організація планування і контролю роботи банку. Оптимізаціявнутрішньобанківського управління.

Ліцензуваннябанківської діяльності. Передумови отримання банківської ліцензії та умови їївідкликання.

Тема 3. Операції банків з формуваннявласного капіталу

Економічнахарактеристика та джерела формування банківських ресурсів, їх класифікація. Балансовіта за балансові джерела формування ресурсів банку. Поняття ресурсногопотенціалу банку.

Власний капіталбанку, його структура, джерела формування, функції та значення. Структурабалансового та регулятивного капіталу банку, його вплив на формування власногокапіталу банку. Характеристика фондів, що формують його капітал. Резервні іспеціальні фонди. Роль прибутку у формуванні власного капіталу.

Достатністькапіталу банку. Фактори, що визначають достатність капіталу банку. Основнікритерії і стандарти оцінки власного капіталу банку згідно вимог Базельськоїугоди. Показники нормативів капіталу для банків України.

Тема 4. Операції банків із залученнякоштів

Економічний змістдепозитних операцій, їх класифікація та загальна характеристика. Особливостідепозитних рахунків до запитання, строкових та ощадних вкладів; їх переваги інедоліки. Особливості укладання депозитного договору та встановлення депозитноїпроцентної ставки. Фактори, які впливають на рівень депозитного процента.

Механізмздійснення строкових депозитних операцій з юридичними особами. Системастрахування (гарантування) вкладів населення в банках.

Класифікаціядепозитів фізичних осіб, їх загальна характеристика. Права вкладників. Правовийрежим вкладників. Вклади (депозити) до запитання фізичних осіб у банківськихустановах. Строкові вклади фізичних осіб до банківської установи. Довіреністьна розпорядження вкладами. Порядок складання і використання заповітів. Порядоквидачі вкладу після смерті вкладника. Порядок розпорядження рахункаминеповнолітніх та інших клієнтів, визнаних недієздатними.

Тема 5. Операції банків іззапозичення коштів

Економічний змістоперацій з недепозитного запозичення коштів, їх загальна характеристика.

Міжбанківськаторгівля ресурсами. Роль міжбанківського кредитування, функції та структураринку міжбанківських кредитів. Практика здійснення операцій з міжбанківськогокредитування. Особливості одержання централізованих кредитів від НБУ. Механізмирефінансування комерційних банків. Операції, пов’язані з отриманням (наданням) кредитіввід інших банків. Відмінність міжбанківських кредитів та депозитів.

Випускнезабезпечених боргових зобов’язань банку як засіб запозичення ресурсів. Поняттясубординованого боргу. Випуск банківських облігацій та депозитних сертифікатів.

Модуль № 2. „Розрахунково-касові,кредитні операції та операції банків з цінними паперами”Тема 6. Операції банків зобслуговування платіжного обороту

Характеристикаплатіжного обороту. Суть і принципи організації безготівкових розрахунків. Системиі законодавча база розрахунків в Україні. Відкриття і ведення банківськихрахунків. Характеристика різних видів рахунків.

Форми та способибезготівкових розрахунків, сфера використання і порядок проведеннярозрахункових операцій. Особливості оформлення розрахункових документів тапорядок їх приймання і виконання банками: розрахунки із застосуванням платіжнихдоручень та платіжних вимог-доручень; порядок здійснення розрахунків чеками таакредитивами; примусове та договірне стягнення (списання) коштів. Особливостірозрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування.

Міжбанківськірозрахунки в Україні. Необхідність і види міжбанківських розрахунків. Здійсненняміжбанківських розрахунків через систему електронних платежів (СЕП). Основнізавдання, функції та принципи організації роботи СЕП. Програмно-технологічнаструктура СЕП. Особливості застосування внутрішньобанківських платіжних систем.Здійснення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини.

Тема 7. Операції банків з готівкою

Організаціяготівкових грошових розрахунків. Суть і принципи організації готівковихгрошових розрахунків.

Загальнахарактеристика касових операцій банку. Загальні положення та вимоги щодокасових операцій банку.

Касові операціїбанків з клієнтами. Види та порядок оформлення касових операцій. Приймання тавидача готівки з каси банку. Здійснення касових операцій через банкомати. Загальнівимоги до організації діяльності банків з перевезення готівки та іншихцінностей. Особливості зберігання грошових коштів у банку. Порядок вилучення зобігу та передавання для дослідження сумнівних банкнот та монет.

Забезпеченнякасової роботи банку. Забезпечення банків зразками банкнот та їх зберігання. Передаванняготівки банками своїм філіям (відділенням), а також між банками. Особливостіформування та пакування банкнот та монет національної валюти.

Регулювання обігуготівки банківськими установами та контроль за веденням касових операцій. Визначеннякасових оборотів банків та емісійного результату. Здавання та отримання банкамипідкріплень готівкою національної валюти через територіальні управління НБУ.


Тема 8. Операції банків зпластиковими картками

Поняття, види тахарактеристика банківських платіжних карток. Переваги та недоліки застосуванняпластикових карток у масових платежах. Особливості впровадження Національноїплатіжної системи масових електронних платежів.

Основні учасникисистеми карткових розрахунків, їх права та обов’язки.

Порядок видачі таобслуговування платіжних карток.

Здійснення касовихоперацій із застосуванням платіжних карток. Здійснення касових операцій черезбанкомати. Особливості виплати заробітної плати з використанням платіжнихкарток.

Технологіябезготівкових розрахунків з використанням платіжних карток. Механізм здійсненнярозрахунків при купівлі товару з використанням платіжних карток. Порядокоперацій еквайрінгу при розрахунках платіжними картками за товари (послуги). Порядокрозрахунків платіжними картками за кліринговою схемою міжбанківських розрахунків.

Тема 9. Кредитні операції банків

Сутність, принципита функції кредиту, його роль в економіці. Форми та види банківського кредиту. Організаціякредитної діяльності банку. Особливості укладення кредитних договорів. Поняттякредитного портфеля банку та його якісна характеристика.

Організаціябанківського кредитування. Поняття і складові кредитної політики банку. Методинадання та способи погашення кредиту. Етапи процесу банківського кредитування. Платаза кредит та фактори, що на неї впливають. Методи ціноутворення на банківськіпозики.

Кредитний ризик таметоди управління ним. Методи розрахунку величини кредитного ризику. Системаоцінки кредитоспроможності позичальника банку. Основні засади проведення оцінкикредитоспроможності позичальників зарубіжними банками. Форми забезпеченняповернення банківських кредитів, їх поняття та загальна характеристика. Заставаяк вид забезпечення. Порука та гарантія. Страхування. Особливості нарахуваннянеустойки, пені та штрафів. Особливості формування резервів на покриттяможливих втрат за кредитними операціями банку.

Методи управлінняпроблемними кредитами.

Тема 10. Особливості операцій знадання і погашення окремих видів кредитів

Особливостімеханізму надання та погашення споживчогобанківського кредиту. Консорціальний кредит.Особливості кредитування у формі овердрафту.

Особливостікредитування малого та середнього бізнесу. Особливості кредитування підприємствАПК. Система пільгового кредитування підприємств АПК.

Інвестиційнекредитування. Методи оцінки доцільності та ефективності інвестиційного проекту.Іпотечне кредитування та перспективи його розвитку в Україні. Особливостіоперацій з надання і погашення інших видів кредитів.

Тема 11. Операції банків з ціннимипаперами

Поняттяінвестиційних операцій банків. Характеристика цінних паперів та видівбанківської діяльності на фондовому ринку. Класифікація та види банківськихоперацій з цінними паперами. Операції з цінними паперами, що підлягаютьліцензуванню.

Емісійні операціїбанків. Поняття емісії цінних паперів та емісійної діяльності банків. Розміщенняакцій та їх обіг. Операції банків з облігаціями власної емісії. Депозитні(ощадні) сертифікати банків як інструмент емісійних операцій.

Інвестиційніоперації банків з цінними паперами. Економічна характеристика інвестиційнихпортфелів цінних паперів. Загальні принципи оцінки цінних паперів у портфеляхбанку.

Посередницькі(комісійні, клієнтські) операції банків з цінними паперами, їх загальнахарактеристика. Депозитарні операції комерційних банків. Заставні операціїбанків з цінними паперами. Механізм проведення брокерських операцій. Операції уролі інфраструктурних (професійних) учасників ринку цінних паперів.

Ризики, пов’язаніз діяльністю банків на ринку цінних паперів та засоби захисту від них.

Модуль № 3. „Операції банків віноземній валюті”Тема 12. Економіко-правові таорганізаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті

Економічні таорганізаційні основи здійснення валютних операцій. Валютні цінності та валютнийринок. Види та учасники валютного ринку. Класифікація валютних операцій.

Порядок відкриттята ведення валютних рахунків юридичних осіб-резидентів та представництвюридичних осіб-нерезидентів в уповноважених банках. Відкриття та обслуговуваннярахунків в іноземній валюті фізичних осіб.

Способи і засобиздійснення міжбанківських операцій в іноземній валюті. Сутністькореспондентських відносин. Основний зміст та мета встановленнякореспондентських відносин. Критерії вибору банку-кореспондента. Порядоквідкриття та режим функціонування кореспондентських рахунків. Електроннісистеми міжнародних міжбанківських платежів.

Тема 13. Торговельні операції банківв іноземній валюті

Сутністьторговельних валютних операцій та їх класифікація.

Економічні основиміжнародних розрахунків. Форми міжнародних розрахунків: суть, види, загальнахарактеристика. Банківський переказ. Інкасова форма розрахунків. Документарнийакредитив. Оплата товарів (робіт, послуг) з використанням пластикових карток,чеків та векселів.

Банківськекредитування експортно-імпортних операцій. Загальна характеристика такласифікація міжнародних кредитів. Типи і виплати відсотків за міжнароднимкредитом. Особливості банківського кредитування міжнародної діяльності.

Контрольуповноважених банків за міжнародними розрахунковими операціями своїх клієнтів.

Тема 14. Операції банків в іноземнійвалюті на міжбанківському ринку

Сутність, функціїта учасники міжбанківського валютного ринку. Права та обов’язки суб’єктів ринку.Поняття та види валютної позиції банку.

Касові торговельнівалютні операції. Угоди типу тод, том та спот.д.окументи, що є підставою длякупівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку. Особливостікупівлі, обміну іноземної валюти за торговельними, неторговельними та заопераціями, пов’язаними з рухом капіталу.

Строковіторговельні валютні операції. Форвардні угоди. Валютні ф’ючерси. Валютніопціони. Валютні угоди „своп”. Валютний арбітраж: види і техніка здійснення.

Тема 15. Неторговельні операціїбанків в іноземній валюті

Загальнахарактеристика неторговельних операцій комерційних банків. Нормативні правилаздійснення неторговельних валютних операцій.

Загальні умови здійсненнята класифікація операцій уповноважених банків з купівлі-продажу готівковоїіноземної валюти. Етапи проведення обмінних операцій. Особливості конвертаціїготівкової іноземної валюти різних іноземних держав. Крос-курс.

Операції фізичнихосіб з дорожніми чеками, що номіновані в іноземній валюті. Операції зкредитними картками. Операції з приймання на інкасо банкнот іноземних держав таіменних чеків. Перекази готівкової та безготівкової іноземної валюти фізичнимиособами. Відправлення переказів в іноземній валюті.

Модуль № 4. „Операції банків звекселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпеченняфінансової стійкості банку”Тема 16. Операції банків з векселями

Характеристикасутності векселя та організації вексельного обігу в Україні. Класифікаціяоперацій банку у сфері вексельного обігу.

Кредитні операціїбанків з векселями. Урахування векселів. Вексельне переврахування та вексельнаперезастава. Рефінансування НБУ банківських установ за допомогою векселів. Особливостікредитування під заставу векселів. Онкольний кредит.

Торговельніоперації з векселями.

Гарантійніоперації з векселями. Авалювання векселів. Видача гарантій під забезпеченняоплати векселів.

Розрахунковіоперації банків з векселями. Оформлення заборгованості векселями. Розрахунки звикористанням векселів.

Комісійні тадовірчі операції з векселями. Інкасування векселів. Оплата векселів, у якихбанк виступає особливим платником (доміциліантом). Зберігання векселів. Купівля,продаж і обмін векселів за дорученням.

Організація роботиз векселями в банку. Особливості проведення експертизи векселів.


Тема 17. Операції з наданнябанківських послуг.Загальна характеристика та види банківських послуг

Лізингові операції.Сутність та економічне значення лізингу. Класифікація видів лізингу та принципирозвитку лізингового бізнесу. Види лізингових платежів та методика їхрозрахунку. Ризики лізингових операцій.

Факторинговіоперації. Основні поняття та елементи факторингу. Класифікаційна характеристикавидів та форм факторингу. Механізм здійснення факторингової операції. Факторингу зовнішньоекономічній діяльності. Вартість факторингової послуги. Ризики, щовиникають при здійсненні факторингової операції.

Форфейтинг. Основніпоняття та елементи форфейтингу. Механізм здійснення та вартість форфейтинговоїоперації. Ризики, пов’язані зі здійсненням форфейтингової операції.

Гарантійні послугибанків. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.

Довірчі (трастові)послуги.

Організація послугщодо зберігання цінностей у банку.

Операції банку здорогоцінними металами та дорогоцінним камінням. Банки як суб’єкти ринкудорогоцінних металів. Загальна характеристика банківських операцій здорогоцінними металами і дорогоцінним камінням.

Фінансовийінжиніринг.

Тема 18. Операції із забезпеченняфінансової стійкості банку

Сутність фінансовоїстійкості комерційного банку та способи її забезпечення.

Економічнінормативи регулювання діяльності банків та нагляд за їх дотриманням.

Ліквідність таплатоспроможність банку. Оцінка ресурсної бази банку з позицій ліквідності тазабезпеченості потреб банку в ліквідних засобах.

Основні підходищодо управління банківськими ризиками. Поняття та мета процесу управліннябанківськими ризиками. Етапи процесу управління банківськими ризиками. Організаційнаструктура ризик-менеджменту банку.

Порядок формуванняі використання резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій.Резервний фонд комерційного банку. Резерв для відшкодування можливих втрат закредитними операціями банку. Порядок формування і використання резервів длявідшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості і від операцій зцінними паперами.

Фінансові звітибанку та оцінка його діяльності.

Прибутковістьбанку: поняття та оцінка. Засоби підвищення продуктивності діяльності банку.


3. Тематичні план дисципліни

„БАНКІВСЬКІОПЕРАЦІЇ” для студентів спеціальності 6.050105 „Банківська справа”

НАЗВА ТЕМИ КІЛЬКІСТЬ ГОДИН ЗА ВИДАМИ ЗАНЯТЬ Усього Аудиторні Позааудиторні лекції

прак-

тичні

Індивіду-ально-консультативна робота самостійна робота студентів 1 2 3 4 5 6 Модуль 1. Економічні основи функціонування банків та формування їх ресурсів (теми 1 — 5) Тема 1. Види банків і порядок їх створення в Україні 15 2 2 2 9 Тема 2. Організація діяльності банку 15 2 2 2 9 Тема 3. Операції банків з формування власного капіталу 17 2 2 3 10 Тема 4. Операції банків із залучення коштів 21 4 4 3 10 Тема 5. Операції банків із запозичення коштів 16 2 2 2 10 Модульна контрольна робота 8 - - - 8  Разом по модулю 1 92 12 12 12 56 Модуль 2. Розрахунково-касові, кредитні операції та операції банків з цінними паперами (теми 6 — 11) Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту 23 6 4 3 10 Тема 7. Операції банків з готівкою 17 2 2 3 10 Тема 8. Операції банків з пластиковими картками 15 2 2 2 9 Тема 9. Кредитні операції банків 21 4 4 3 10 Тема 10. Особливості операцій з надання і погашення окремих видів кредитів 15 2 2 2 9 Тема 11. Операції банків з цінними паперами 23 6 4 3 10 Модульна контрольна робота 10 - - - 10  Разом по модулю 2 124 22 18 16 68 Разом за УІ семестр 216 34 30 28 124 Модуль 3. Операції банків в іноземній валюті (теми 12 — 15) Тема 12. Економіко-правові та організаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті 12 2 2 3 5 Тема 13. Торговельні операції банків в іноземній валюті 14 2 4 3 5 Тема 14. Операції банків в іноземній валюті на міжбанківському ринку 14 2 4 3 5 Тема 15. Неторговельні операції банків в іноземній валюті 13 2 4 2 5 Модульна контрольна робота 8 - - - 8  Разом по модулю 3 61 8 14 11 28 Модуль 4. Операції банків з векселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпечення фінансової стійкості банку (теми 16 — 18) Тема 16. Операції банків з векселями 14 2 4 3 5 Тема 17. Операції з надання банківських послуг. 18 4 6 3 5 Тема 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку 18 4 6 3 5 Модульна контрольна робота та підготовка до екзамену 8 - - - 8  Разом по модулю 4 58 10 16 9 23 Практичні заняття – тренінги в навчально-тренувальному банку 25 - 16 - 9 Разом за УІІ семестр 144 18 46 20 60 Разом по дисципліні 360 52 76 48 184
4. Методичні рекомендації довивчення дисципліни семестр УІМодуль 1. Економічні основифункціонування банків та формування їх ресурсівТема 1. Види банків і порядок їхстворення в Україні

1.1. Методичніпоради до вивчення теми

Розглядаючи данутему, спочатку варто розглянути походження, розвиток та функції комерційнихбанків, зокрема процес становлення банківської системи України.

Необхіднозазначити, що побудова банківської системи України за дворівневим принципомпередбачає функціонування банків другого рівня, які обслуговують юридичних іфізичних осіб і діють на основі наступних принципів:

комерційнийрозрахунок;

діяльність у межахреально наявних ресурсів;

повна економічнасамостійність;

економічнавідповідальність за результати діяльності;

побудовавзаємовідносин з клієнтурою на партнерських засадах;

підбірвисококваліфікованих кадрів;

державний контрольза банківською діяльністю.

Діяльність банківдругого рівня регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність»від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ, згідно з яким «банк – це юридична особа, якамає виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснюватиу сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних іюридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власнихумовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичнихта юридичних осіб».

При вивченні даноїтеми студент має ознайомитися з видами банків, що функціонують в Україні ікласифікуються залежно від наступних критеріїв: форми власності,організаційно-правової форми, величини активів, розміру статутного капіталу,частки іноземного капіталу, обсягу зобов’язань, секторів ринку, наявності ікількості банківських установ, діапазону операцій та ін.

Також слідприділити достатньо уваги видам банківських об’єднань, до яких відносятьсябанківські корпорації, банківські холдингові групи, фінансові холдингові групита з якою метою вони створюються. Крім цього, процес капіталізації веде доструктурної реорганізації банків. В Україні реорганізація здійснюється череззлиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення.

У процесі вивченняданої теми студент повинен ознайомитися із процедурою реєстрації банку чибанківського об’єднання в нашій державі.

Державнареєстрація банку – це надання банку статусу юридичної особи. В Україні банкистворюються з дозволу Національного банку України внесенням відповідного записудо Державного реєстру банків. Процедура реєстрації банку регламентуєтьсяположенням НБУ «Про порядок створення, державної реєстрації банків, відкриттяїх філій, представництв, відділень», затвердженим постановою Правління НБУ від31 серпня 2001 р. № 375. Варто також приділити увагу пакету документів, якийнеобхідно подавати до територіального управління НБУ за місцем створення банкудля його реєстрації.

Остаточне рішенняпро можливість створення банку приймає Правління НБУ. Причому з моментуотримання Національним банком України повного пакета документів до моментуприйняття такого рішення має пройти не більше трьох місяців. У разі відмови удержавній реєстрації банку Національний банк надає уповноваженій особі своємотивоване рішення з обґрунтуванням причин відмови.

Необхідно засвоїтиособливості реєстрації банків з іноземним капіталом, філій та представництвдіючих вітчизняних банків в Україні та за її межами, а також ознайомитися зособливостями реєстрації установ іноземних банків в Україні.

До особливостействорення банків з іноземним капіталом слід віднести: отримання попередньогодозволу на створення такого банку; ширший пакет документів, на основі якогоприймається рішення про реєстрацію банку; розгляд документів, що подаються дляреєстрації, крім Департаменту реєстрації та ліцензування Юридичнимдепартаментом та Департаментом валютного контролю та ліцензування; внески достатутного капіталу нерезиденти можуть здійснювати як у національній, так і віноземній валюті.

Варто звернутиувагу на те, що усі вітчизняні банківські установи, у тому числі філії іпредставництва, зобов’язані повідомляти Національному банку України провнесення змін і доповнень в установчі документи, положення про філію, представництвота інші документи, що підтверджують їх реєстрацію.

1.2. Планпрактичного заняття

Практичне заняття 1

Питання для обговорення

1. Походження,розвиток та функції комерційних банків.

2. Види такласифікація банків. Банківські об’єднання.

3. Створення тадержавна реєстрація банківських установ:

— розгляд документів,які подаються до територіального управління НБУ для його реєстрації.

4. Поняття ізавдання реструктуризації та реорганізації банківських установ.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Види банківськихоб’єднань та мета їх створення.

Способи, щовикористовуються для реорганізації банків.

Процедурареєстрації банку чи банківського об’єднання.

Особливостіреєстрації банків з іноземним капіталом та представництв вітчизняних банків замежами України.

5. Особливостіреєстрації установ іноземних банків в Україні.

1.3. Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зЗаконом України „Про банки і банківську діяльність”.

2. Ознайомлення зположенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриттяфілій, представництв, відділень, а також банківських об’єднань.

3. Розгляд документів,які подаються до територіального управління НБУ для реєстрації банку та йогоструктурних підрозділів згідно положення про порядок створення і державноїреєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень…

1.4. Інформаційніджерела

Про банки ібанківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

Положення пропорядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій,представництв, відділень: Затв. постановою Правління НБУ від 31.08. 2001 р. №375.

Положення пропорядок створення і державної реєстрації банківських об'єднань: Затв. постановоюПравління НБУ від 31.08. 2001 р. № 377.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Мещеряков А.А. Організаціядіяльності комерційного банку: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури,2007. – 608с.

Тема 2. Організація діяльності банку

2.1. Методичніпоради до вивчення теми

При вивченні даноїтеми в першу чергу слід засвоїти організаційну структуру банку. Вонавизначається двома основними моментами: структурою управління банком таструктурою його функціональних підрозділів та служб і може бути функціональної,дивізіональною чи матричною.

Студент маєз’ясувати основні функції та повноваження окремих органів управління банком зрізною формою власності та організаційно-правовою формою діяльності, а такожзрозуміти специфіку вищого органу управління банків з державною і недержавноюформою власності.

Згідно зположеннями Законів України «Про господарські товариства» та «Про банки ібанківську діяльність» структура управління банків з недержавною формоювласності включає в себе вищий орган управління (загальні збори акціонерів(учасників)), виконавчий орган (правління), контрольний орган (ревізійнакомісія) та спостережний орган (спостережна рада). Структура управліннядержавним банком складається з вищого органу управління (наглядова рада),виконавчого органу (правління) та контрольного органу (ревізійна комісія).

Слід приділитидостатньо уваги структурі функціональних підрозділів та служб банку. Незалежновід виду банку, його масштабності, спеціалізації та обсягу виконуваних операційвсі вони обов’язково створюють функціональні підрозділи, які виконують базовібанківські операції. Так, виконання депозитних операцій та операцій зкредитного і розрахунково-касового обслуговування вимагає створення усімабанками депозитних та кредитних підрозділів, підрозділів з питань аналізу тауправління ризиками і підрозділів, що здійснюють розрахунково-касовеобслуговування клієнтів.

При розглядіструктури функціональних підрозділів та служб банку, необхідно відмітитиіснування постійно діючих комітетів, таких як: кредитний, тарифний та комітет зуправління активами та пасивами. Вони створюються для забезпечення додатковихзаходів щодо управління ризиками і захисту інтересів вкладників, іншихкредиторів та інвесторів.

Поряд зпідрозділами, що виконують базові банківські операції та забезпечуютьуправління ризиками, в банківських установах створюється цілий ряд іншихпідрозділів: валютних операцій, операцій з цінними паперами, з управлінняфіліями, з аналізу та прогнозування діяльності банку й маркетингових досліджень.

Також банки якюридичні особи мають у своїй структурі служби, які не виконують сутобанківських операцій, але їх функціонування забезпечує нормальну діяльністьбанківської установи. Це бухгалтерія., підрозділи роботи з персоналом,фінансовий, юридичний, адміністративно-господарський підрозділи, підрозділиексплуатації та програмної підтримки комп’ютерної техніки.

У процесі вивченняданої теми необхідно зрозуміти економічний зміст окремих банківських операцій,засвоїти порядок їх відображення у балансі банку і визначити види активних тапасивних операцій банку.

Пасивні операції –це дії банку з мобілізації ресурсів для проведення активних операцій. За видомбанківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних,залучених (депозитних) та позичених (недепозитних) ресурсів. Пасивні операціїбанку із мобілізації власних ресурсів формують власний або балансовий капіталбанку. Операції з мобілізації залучених та запозичених ресурсів формуютьзобов’язання банків перед його вкладниками, кредиторами та інвесторами. Оскількиза вартістю активи балансу збігаються з пасивами, балансовий капітал банкувизначається як залишкова вартість активів за вирахуванням зобов’язань.

Активні операції –це дії банку з розміщення мобілізованих ресурсів у депозити, кредити, цінніпапери, інвестиції, основні засоби і товарно-матеріальні цінності з метоюотримання доходу.

Крім цього, удіяльності банків є позабалансові операції, які не належать до активних чипасивних, оскільки їх проведення не пов’язане із залученням чи розміщеннямресурсів. Їх виділяють в окрему групу банківських операцій – банківські послуги.Банки, які мають спеціальний дозвіл, можуть проводити операції в іноземнійвалюті. Незалежно від того, активні, пасивні це операції чикомісійно-посередницькі, їх називають валютними операціями банку.

Розглядаючи данутему, необхідно ознайомитися з процедурою ліцензування банківської діяльності вУкраїні. Ліцензування має на меті обмежити здійснення банківських операційтільки тими юридичними особами, які мають дозвіл на їх проведення відуповноваженого органу. Питання про можливість видачі банківської ліцензіїрозглядається спочатку територіальним управлінням НБУ за місцем реєстраціїбанку на підставі клопотання банку за умови наявності документів, якіпідтверджують дотримання встановлених Законом «Про банки і банківськудіяльність» вимог. У разі дотримання визначених вимог банку надається ліцензіяна право виконання певних операцій. Але для здійснення окремих операцій банкмає отримати письмовий дозвіл на виконання окремих операцій.

Банки в межахотриманої ліцензії на здійснення банківських операцій можуть видавати своїмфіліям дозвіл на право здійснення визначених головним банком операцій у межахдозволених Національним банком України.

Необхідновраховувати, що існують такі операції, які за чинним законодавством банкамзабороняється виконувати, а саме: діяльність у сфері матеріального виробництва,торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет),та страхування (крім виконання функцій страхового посередника).

2.2. Планпрактичного заняття

Практичне заняття 2

Питання для обговорення

1. Організаційнаструктура та управління банком. Функції та компетенція загальних зборівучасників банку, наглядової ради, правління (ради директорів) та ін…

2. Банківськіоперацій, їх класифікація. Взаємодія структурних підрозділів банку привиробництві і продажу банківських послуг.

3. Передумовиотримання банківської ліцензії та умови її відкликання.

4. Концепціїуправління діяльністю банку.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Структурауправління банком.

Функції таповноваження окремих органів управління банків з різною формою власності.

Структурафункціональних підрозділів та служб банку.

Економічний змістосновних активних та пасивних банківських операцій.

Особливостікомісійно-посередницьких операцій банку.

6. Відмінність міжбанківською ліцензією і письмовим дозволом, сфера їх застосування.

2.3. Змістіндивідуальних завдань

1. Побудова тааналіз схематичного балансу комерційного банку.

2. Ознайомлення зположенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволівта ліцензій на виконання окремих операцій.

3. Ознайомлення зінструкцією про порядок виконання контролю та отримання ліцензії по експортних,імпортних та лізингових операціях.

2.4. Інформаційніджерела

Про банки ібанківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

Інструкція пропорядок виконання контролю та отримання ліцензії по експортних, імпортних талізингових операціях: Затв. постановою Правління НБУ від 24.03. 1999 р. № 136.

Положення пропорядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій навиконання окремих операцій: Затв. постановою Правління НБУ від 17.07. 2001 р. №275.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Мещеряков А.А. Організаціядіяльності комерційного банку: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури,2007. – 608с.

Тема 3. Операції банків з формуваннявласного капіталу

3.1. Методичні порадидо вивчення теми

Засвоєння даноїтеми вимагає від студентів вивчення економічної характеристики та джерелформування банківських ресурсів, адже основою діяльності банків слугуютьсформовані ними ресурси. За своїм економічним змістом банківські ресурси неоднорідні, їх можна класифікувати за різними ознаками. Найпоширенішою єкласифікація банківських ресурсів на залучені, позичені та власні ресурси банку.

Необхіднорозуміти, що власні ресурси відіграють визначальну роль у процесі створення тамайбутньої діяльності банку. Тож власний капітал – грошові кошти та виражена угрошовій формі частина майна, які належать його власникам, забезпечуютьекономічну самостійність та фінансову стійкість банку, використовуються дляздійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Виходячи з цього,можна визначити функції власного капіталу – захисну, регулюючу та забезпеченняоперативної діяльності банку. Варто відмітити, що багатофункціональнепризначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.

Краще зрозумітисутність власного капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками,такими як: організаційно-правова форма діяльності банку, форма інвестування,форма власності, резидентність, характер використання власниками, характервикористання в банківській діяльності, спосіб розрахунку, порядок та джерелаформування.

Необхідновраховувати, що залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий тарегулятивний власний капітал.

Балансовий власнийкапітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів тазобов’язань банку.

Регулятивнийвласний капітал використовується для обчислення економічних нормативівдіяльності банків та деяких інших потреб. При його розрахунку за основубереться балансовий власний капітал, який потім коригується на різноманітністатті балансу, що характеризують банківські ризики. Алгоритм розрахункурозміру регулятивного власного капіталу має такий вигляд:

РВК = ОК + ДК – В,

де РВК –регулятивний власний капітал банку;

ОК – основнийкапітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціямибанку;

ДК – додатковийкапітал банку;

В – відвернення.

Виходячи з порядкуі джерела формування слід розрізняти: статутний капітал, резервний капітал таінші спеціальні фонди і резерви, нерозподілений прибуток, субординованийкапітал.

Найважливішоюскладовою власного капіталу банку є його статутний капітал, який являє собоювартість вкладів засновників (учасників) банку, що передаються йому власникамивкладів у повне господарське відання з метою формування активів банку дляпочатку чи подальшої його діяльності, а також гарантування інтересів вкладниківі кредиторів банку.

Актуальним єпитання мінімального розміру статутного капіталу банку, який установлюєтьсязаконодавчо. В Україні вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталувстановлюються на момент реєстрації банку, тобто для новостворюваних банків. Починаючиз жовтня 2006 року мінімальний розмір статутного капіталу не може бути меншим10 млн. євро.

До складу власногокапіталу входять резервний капітал та інші спеціальні фонди та резерви. Резервнийкапітал формується в процесі подальшої діяльності банку. Він призначений дляпокриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовихзобов’язань. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкістьбанку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможностіта зменшує вірогідність банкрутства банку.

Резервний капіталформується в порядку, установленому загальними зборами акціонерів (засновників,учасників). Однак розмір резервного капіталу та щорічних відрахувань до ньогоне можуть бути меншими ніж це встановлено законодавчо, а саме: мінімальнийрозмір резервного капіталу має бути не меншим 25% регулятивного капіталу, арозмір відрахувань – меншим 5% чистого прибутку.

Компонентомвласного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодуванняможливих непередбачених ризиків. Крім цього, до складу власного капіталу банкувходять спеціальні фонди та резерви. Згідно з чинним законодавством банки маютьправо створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвиткубанківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішенняпитань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективубанку.

Для більш повноїуяви про власний капітал банку, варто відмітити, що власний балансовий капіталбанку включає такий компонент, як результат переоцінки окремих активів, зокремаосновних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку напродаж, інвестицій у асоційовані та дочірні компанії.

Важливим джереломформування власного капіталу є прибуток банку за минулі та за поточний рік. Нерозподіленийприбуток – це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримуєтьсябанком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначенийприбуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюєтьсяяк залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань узагальні резерви, резервний капітал та інші фонди, створені відповідно дорішень загальних зборів учасників банку згідно з чинним законодавством.

Розглядаючинерозподілений прибуток як джерело власного капіталу банку, слід враховуватиобмеження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:

банкузабороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі,якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу адекватностікапіталу;

якщо за попереднійрік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачуватидивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50%від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Також суттєвовпливає на розмір і структуру власного капіталу порядок оподаткуваннядивідендів.

3.2. Планпрактичного заняття

Практичне заняття 3

Питання для обговорення

1. Економічнахарактеристика та джерела формування банківських ресурсів, їх класифікація. Поняттяресурсного потенціалу банку.

2. Власний капіталбанку, його структура, джерела формування, функції.

3. Резервні,спеціальні фонди та прибуток у формуванні власного капіталу.

4. Достатністькапіталу банку. Оцінка власного капіталу банку згідно вимог Базельської угоди.

5. Показникинормативів капіталу для банків України.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Класифікація тазміст основних видів власного капіталу банку.

Призначення іфункції власного капіталу.

Порядокформування, збільшення та зменшення розміру статутного капіталу банку.

Особливостіформування резервного фонду банку.

Сутністьспеціальних фондів, резервів та нерозподіленого прибутку як складові власногокапіталу банку.

6. Сутність тапризначення регулятивного капіталу.

3.3. Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зіструктурою власного капіталу та особливостями формування статутного капіталубанку згідно Закону України „Про банки і банківську діяльність”.

2. Ознайомлення зположенням про порядок формування та використання банками резервного фонду.

3. Оцінка власногокапіталу банку згідно вимог Базельської угоди.

4. Ознайомлення зпоказниками нормативів капіталу для банків України згідно вимог інструкції пропорядок регулювання діяльності банків України.

3.4. Інформаційніджерела

Про банки ібанківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

Положення пропорядок формування та використання банками резервного фонду: Затв. постановоюПравління НБУ від 08.08. 2001р. № 334.

Інструкція пропорядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУвід 28.08. 2001 р. № 368.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Павлишин О.П., РичаківськаВ.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.

Тема 4. Операції банків із залученнякоштів

4.1. Методичніпоради до вивчення теми

Засвоєння даноїтеми вимагає від студентів розуміння економічного змісту, класифікації тазагальної характеристики депозитних операцій, здійснюючи які банки залучаютьвільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб.

Депозит (вклад) –це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником абоіншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі за рахуноквласника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані з залученнямгрошових коштів на вклади, називаються депозитними. За формою використаннярахунків вони поділяються на: депозити до запитання, термінові (строкові) депозити;умовні депозити.

Вклади (депозити) дозапитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта.Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку зйого партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який часможуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплатучеків або векселів.

Строкові вклади –це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими післязакінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку завстановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладіввідбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з касибанку.

Однією з формстрокових вкладів є сертифікати. Вони можуть бути депозитними та ощадними. Депозитнийсертифікат – це цінний папір, що може використовуватися його власником якплатіжний засіб і обертатися на фондовому ринку і надається юридичним особам,тоді як ощадний – фізичним.

Ощадні вкладислугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власникові ощадноговкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якійвідбиваються всі операції на рахунку. Зняття коштів з ощадного рахункуздійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу.

Для більш повноїуяви про операції банків із залучення коштів, необхідно розглянути процентнуполітику банків, адже вона відіграє важливу роль у роботі банків щодо залученнявкладів (депозитів), і одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтівсуттєвим стимулом з активізації вкладів. Розмір депозитного процента банкустановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку івласної депозитної політики.

Необхідновідмітити, що рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунківрізний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання,оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. При встановленнірозміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником єтермін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентніставки. Процентна ставка за строковими депозитами може залежати і від частотивиплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентноїставки.

Особливу увагуслід звернути на можливість нарахування банками процентів зі сплатою простих іскладних процентів. Одним із способів стимулювання вкладів є застосуванняпроцентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичногоперебування коштів на рахунку. Для компенсації інфляційних витрат банки можутьпропонувати вкладникові виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода будерозірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.

Велике значеннядля стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів.Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні за рахунок вкладів банківстворено фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Завершити вивченняданої теми варто вивченням можливості оформлення довіреності на розпорядженнявкладами, порядку складання і використання заповітів, порядку видачі вкладупісля смерті вкладника та порядку розпорядження рахунками неповнолітніх таінших клієнтів, визнаних недієздатними.

4.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 4

Питання для обговорення

1. Економічнийзміст депозитних операцій, їх класифікація.

2. Особливостідепозитних рахунків до запитання, строкових та ощадних вкладів; їх переваги інедоліки.

3. Особливостіукладання депозитного договору.

4. Встановленнядепозитної процентної ставки та фактори, що впливають на її рівень.

5. Особливостіздійснення строкових депозитних операцій з юридичними особами.

Практичне заняття 5

Питання для обговорення

1. Системастрахування (гарантування) вкладів населення в банках…

2. Класифікаціядепозитів фізичних осіб, їх загальна характеристика.

3. Правовий режимвкладників:

— довіреність нарозпорядження вкладами,

— порядок видачівкладу після смерті вкладника;

— порядокрозпорядження рахунками клієнтів, визнаних недієздатними.

4. Особливостінарахування процентів за вкладами (депозитами) фізичних осіб у банківськихустановах…

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Відмінність понять„депозит” та „депозитні операції банків”.

Методиказдійснення строкових вкладних операцій банків і вкладних операцій до запитання.

Сутністьдепозитних і ощадних сертифікатів.

4. Сутністьощадних вкладів населення.

4.3. Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом угоди депозитного вкладу юридичних та фізичних осіб.

2. Ознайомлення зізмістом положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операційз юридичними і фізичними особами.

3. Ознайомлення зізмістом Закону України „Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб”.

4. Ознайомлення зпоказниками, на основі яких оцінюють ефективність депозитних операцій банку.

4.4. Інформаційніджерела

Про банки ібанківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

Про фондгарантування вкладів фізичних осіб: Закон України від 20.09. 2001 р. №2740-11.

Положення пропорядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичнимиі фізичними особами: Затв. постановою Правління НБУ від 03.12. 2003 р. № 516.

Положення пропорядок формування обов'язкових резервів: Затв. постановою Правління НБУ від 16.03.2006 р. № 91.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Павлишин О.П., РичаківськаВ.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.

Тема 5. Операції банків іззапозичення коштів

5.1. Методичніпоради до вивчення теми

Вивчаючи данутему, студенти повинні засвоїти механізм позичання банками тимчасово вільнихгрошових коштів. Зокрема до позиченого капіталу банку належать кошти, отриманівід емісії та продажу облігацій та кредити, одержані від інших банків, у томучислі в Національному банку України.

Студентамнеобхідно скласти уявлення щодо методики позичання коштів за допомогою емісіїоблігацій. Так, на відміну від звичайних акцій, облігації не дають їх власникамправа на участь у керуванні банком. Якщо акції випускаються без установленнятерміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти,отримані банком за допомогою випуску облігацій, не можуть вважатися власнимкапіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів урозпорядження емітента у формі довгострокової позики.

Варто такожпізнати інше джерело поповнення ресурсів банку — міжбанківський кредит. Кредитнимиресурсами торгують фінансово стійкі банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Цібанки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках.Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установленняділових партнерських стосунків. Банки-позичальники залучають міжбанківськийкредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язкуз необхідністю регулювання банківської ліквідності.

При розгляді даноїтеми треба звернути увагу на механізми рефінансування комерційних банків. Дійсно,для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністюбанківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУзастосовує такі механізми рефінансування комерційних банків:

проведенняоперацій на відкритому ринку;

наданнястабілізаційного кредиту;

здійсненнябіржових і позабіржових операцій з купівлі і продажу державних цінних паперівна відкритому ринку.

Операції навідкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи середньострокове та короткостроковерефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також черезпостійно діючу лінію рефінансування (кредит «овернайт»).

Стабілізаційнийкредит може надаватися банку, який приведений у режим фінансового оздоровленняабо який узяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансовогооздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідноготериторіального управління НБУ. Важливо, що стабілізаційний кредит моженадаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквіднимиактивами банку-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансовостабільного банку або фінансової установи.

Крім цього, зметою регулювання грошово-кредитного ринку, активізації проведенняміжбанківських операцій з державними цінними паперами, казначейськимизобов’язаннями та іншими борговими зобов’язаннями, визначеними Правлінням НБУ,а також для сприяння встановленню котирувальних цін на ці цінні папери НБУпроводить операції з ними на біржовому та позабіржовому ринках.

Необхідновідмітити, що НБУ може кредитувати банки через відповідні механізмирефінансування, якщо вони дотримуються таких вимог:

термін діяльностібанку не може бути меншим ніж один рік;

банк має ліцензіюНБУ на здійснення відповідних банківських операцій;

банк має власнівисоколіквідні активи, які можуть бути прийняті під заставу;

банк виконуєвимоги щодо дотримання нормативів капіталу;

виконуютьсянормативи загальної ліквідності та відношення високоліквідних активів доробочих активів банку;

банком сформованорезерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відносно довстановлених обсягів;

банкомздійснюється своєчасне погашення встановлених від НБУ кредитів;

прострочені тасумнівні кредити не перевищують в портфелі банку 10% від суми кредитногопортфеля;

кредити, що наданііншим банкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5% кредитного портфелябанку.

5.2. Планпрактичного заняття

Практичне заняття 6

Питання для обговорення

1. Економічнийзміст та загальна характеристика операцій з недепозитного запозичення коштів.

2. Практиказдійснення операцій з міжбанківського кредитування.

3. Особливостіодержання централізованих кредитів від НБУ.

4. Операції,пов’язані з отриманням (наданням) кредитів від інших банків.

5. Особливостівипуску незабезпечених боргових зобов’язань банку як засіб запозичення ресурсів.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Методиказапозичення коштів за допомогою емісії облігацій.

Порядок отриманняміжбанківського кредиту.

Порядок проведенняоперацій щодо позичення банками коштів на відкритому ринку.

Порядок отриманнябанками кредитів НБУ через механізм рефінансування.

Порядок підтримкиНБУ банків через надання стабілізаційного кредиту.

6. Сутністьоперацій „прямого” і „зворотнього” РЕПО.

5.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення змеханізмом рефінансування комерційних банків в Україні за змістом положення прорегулювання НБУ ліквідності банків шляхом рефінансування, депозитних та іншихоперацій.

2. Ознайомлення змеханізмом врахування випущених банком незабезпечених боргових зобов’язань яксубординованого боргу згідно інструкції про порядок регулювання діяльностібанків України.

5.4. Інформаційніджерела

Про Національнийбанк України: Закон України від 20.05. 1999р. № 679-ХІУ.

Інструкція пропорядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУвід 28.08. 2001 р. № 368.

Положення прорегулювання НБУ ліквідності банків шляхом рефінансування, депозитних та іншихоперацій: Затв. постановою Правління НБУ від 24.12. 2003 р. № 584.

Банківські операції:Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіната ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Павлишин О.П., РичаківськаВ.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.

Модуль 2

Розрахунково-касові,кредитні операції та операції банків з цінними паперами

Тема 6. Операції банків зобслуговування платіжного обороту

6.1. Методичніпоради до вивчення теми

При вивченні даноїтеми студенти повинні, перш за все, з’ясувати призначення та принципиорганізації платіжної системи країни.

Платіжна система –сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а такожмеханізмів та процедур їх застосування всіма суб’єктами грошового обороту.

Необхідно розуміти,що важливе місце в розрахунковому обслуговуванні клієнтів мають платіжніінструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкамправовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконаннякасових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних картоктощо). Такі інструменти, що виготовлені з паперу за строго стандартизованоюформою, називаються розрахунковими документами. Інструменти, що застосовуютьсядля здійснення платежів на електронній основі, називають платіжними картками.

Особливе значеннядля організації банками розрахункового обслуговування клієнтів мають певніпринципи, на яких ґрунтується організація платіжних систем. До них відносяться:

власники грошовихкоштів мають право вибору форми платежу (готівкою чи безготівково) та правовибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимутьсвої розрахунки у безготівковій формі;

зберігання коштіву банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваютьсяклієнтам на їх прохання за згоди банків;

переказ коштів чивидача готівки на рахунку здійснюється банком за розпорядженням власника впорядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку;

формапереказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтомвідповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в йогогосподарському договорі з контрагентом, при невтручанні банком в договірнівідносини між ними;

строкпереказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно допорядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх договорі;

відносини міжбанком і клієнтом у процесі розрахункового обслуговування будуються на засадахпартнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору пророзрахункове обслуговування.

Студенти повиннірозуміти, що ведення банками рахунків є необхідною передумовою та важливоюскладовою їх діяльності з розрахункового та касового обслуговування клієнтів.

Банківськийрахунок – це бухгалтерський документ, що ведеться в банку на ім’я певногоклієнта для обліку руху його грошових коштів: надходження, витрачання, залишку.Весь процес ведення рахунків умовно можна поділити на три стадії: відкриття,обслуговування, закриття рахунків, кожній із яких студенти повинні приділитизначну увагу.

Вивчення даноїтеми має за мету ознайомлення студентів з порядком документообороту при всіхвидах безготівкових розрахунків, що застосовуються в Україні. Згідно зкласифікацією Банку міжнародних розрахунків усі платіжні інструменти можнарозділити на такі групи:

1) ті, щобазуються на кредитовому переказуванні коштів:

доручення прокредитовий переказ у системі «жиро»;

доручення прокредитовий переказ у системі автоматизованих розрахункових палат;

постійні доручення;

доручення прокредитовий переказ у системі SWIFT;

2) ті, щобазуються на дебетових переказах коштів:

векселі;

чеки;

прямі дебетовісписання;

банківські;

3) пластиковікартки, що мають ознаки як дебетових, так і кредитових інструментів.

В Україні платіжніінструменти, що застосовуються при безготівкових розрахунках, називаютьсярозрахунковими документами. До них відносяться: платіжні доручення, платіжнівимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові доручення,векселі.

Важливим етапомвивчення платіжної системи є розгляд міжбанківських розрахунків, які єобов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються міжекономічними суб’єктами – клієнтами різних банків або різних філій одного банку.

Для забезпеченняміжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Українастворила досить надійну, оперативну та ефективну систему міжбанківськихрозрахунків – Систему електронних платежів (СЕП). Це державна платіжна система,що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всійтериторії України в електронній формі.

Варто звернутиувагу на принципи, на основі яких функціонує СЕП:

усі операціїздійснюються виключно у безпаперовій (електронній) формі;

система єабсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового просторуСЕП на жодній з її ділянок;

оборот коштів усистемі здійснюється за принципом «брутто», коли кожен платіж відображається накоррахунку учасника СЕП;

ініціативапроведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок;

виконанняплатіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їхкалендарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;

платежіздійснюються в режимі реального часу;

зарахування коштіводержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, щообслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

Тож дотримання цихпринципів позбавляють СЕП кредитного ризику і забезпечують їх високуліквідність.

6.2. Плани практичнихзанять

Практичне заняття 7

Питання для обговорення

1. Суть і принципиорганізації безготівкових розрахунків.

2. Системи ізаконодавча база розрахунків в Україні.

3. Порядоквідкриття і ведення банківських рахунків.

4. Форми таспособи безготівкових розрахунків, сфера використання і порядок проведеннярозрахункових операцій.

Практичне заняття 8

Питання для обговорення

1. Особливостіоформлення розрахункових документів та порядок їх приймання і виконання банками.

2 Особливостірозрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування.

3. Порядокздійснення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів (СЕП).

4. Особливостіздійснення міжбанківських розрахунків через інші системи:

— внутрішньобанківськуплатіжну систему;

— міжнароднісистеми електронних розрахунків;

— двосторонніпрямі кореспондентські відносини.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Призначення та принципи організації платіжної системи країни.

Порядок відкриття, обслуговування та закриття всіх видів рахунків убанках.

Порядок документообігу при всіх формах безготівкових розрахунків, щозастосовуються в Україні.

Сутність і призначення Системи електронних платежів НБУ.

6.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків унаціональній та іноземній валюті.

2. Ознайомлення таконспектування матеріалів інструкції про безготівкові розрахунки в Україні внаціональній валюті.

3. Ознайомлення зізмістом договору на розрахунково-касове обслуговування та тарифною політикоюкомерційних банків України.

4. Ознайомлення зізмістом інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національнійвалюті.

6.4. Інформаційніджерела

Про банки ібанківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

Інструкція пропорядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній таіноземній валюті: Затв. постановою Правління НБУ від 12.11. 2003 р. №492.

Інструкція пробезготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Затв. постановоюПравління НБУ від 21.01. 2004 р. №22.

Інструкція проміжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті: Затв. постановоюПравління НБУ від 17.03. 2004 р. № 110.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Павлишин О.П., РичаківськаВ.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.

Тема 7. Операції банків з готівкою

7.1. Методичніпоради до вивчення теми

Готівка як одна зформ грошей має істотні відмінності порівняно з безготівковими грошима, щоспричинює значну специфіку їх обороту. Готівкові гроші здійснюють свій оборотпоза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини між економічними суб’єктами.

Студенти повиннізасвоїти сутність і роль касових операцій. Касові операції банків полягають уприйманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні виданихкоштів та видачі готівки на вимогу клієнтів. Важлива роль касових операцій удіяльності банківської системи зумовлює необхідність їх централізованогорегулювання. З метою його здійснення НБУ визначив основні вимоги до організаціїбанками касового обслуговування клієнтів:

дотримання норм чинногозаконодавства та вимог нормативних актів НБУ щодо організації готівковогообороту;

прогнозуванняустановами НБУ готівкового обігу відповідно до вимог основних засадгрошово-кредитної політики та контроль за дотриманням прогнозних показників;

повне і своєчаснезабезпечення потреб економіки в готівкових коштах;

своєчасна видачаустановами банків готівки в межах наявних на рахунках цілі, попередньовизначені клієнтами в їх грошових чеках;

створення умов длязалучення готівки до кас банків та сприяння скороченню готівкових платежів урозрахунках за товари і послуги.

Необхідно такожскласти уявлення про організацію роботи касового підрозділу банку, зокрема пропорядок приймання банками готівки та порядок її видачі.

Варто відмітити,що операції з приймання та видачі готівки можуть здійснюватись також задопомогою банківських ідентифікаційних карток та банківських автоматів.

Банкомат – цепристрій для автоматизованого касового самообслуговування клієнтів. Банкомативключаються в систему автоматизації банків і застосовуються з метою:

скороченняпоточних витрат банку на ведення касових операцій;

розширення спектрабанківських послуг клієнтів;

розширення часткибанку на ринку роздрібних послуг.

Цікаво, що сучаснібанкомати можуть виконувати такі операції:

інформуватиклієнтів про стан їхніх рахунків;

видавати готівку зрахунків;

приймати готівкудля розміщення на рахунок клієнта;

приймати готівкудля погашення позичок;

приймати дорученняпро переведення грошей з одного рахунку клієнта на інший тощо.

При вивченні даноїтеми варто також звернути увагу на забезпечення касової роботи банку,забезпечення банків зразками банкнот та їх зберігання, механізм передаванняготівки банками своїм філіям (відділенням), а також між банками. Крім цього,треба розглянути особливості формування та пакування банкнот та монетнаціональної валюти.

На завершеннявивчення теми, необхідно наголосити на тому, що касове обслуговування клієнтівздійснюється банками через спеціальний підрозділ – операційну касу, у складіякої можуть створюватися кілька окремих кас: прибуткова, видаткова, вечірня,обмінні каси, каса перерахунку, а також обов’язково створюється сховище, якеобладнується згідно з установленими НБУ вимогами.

7.2. Планпрактичного заняття

Практичне заняття 9

Питання для обговорення

1. Суть і принципиорганізації готівкових грошових розрахунків.

2. Види та порядокоформлення касових операцій.

3. Приймання тавидача готівки з каси банку.

4. Забезпеченнякасової діяльності банку.

5. Визначеннякасових оборотів банків та емісійного результату.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

1. Специфіка обороту готівки та місце банків у його забезпеченні.

2. Сутність і роль касових операцій банку.

3. Порядок організації роботи касового підрозділу банку.

4. Правила приймання та видачі готівки банками.

5. Порядок здійснення інкасації готівки клієнтами банків.

6. Порядок визначення емісійного результату.

7.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення звидами та порядком оформлення касових операцій згідно з вимогами інструкцій прокасові операції в банках України та про порядок ведення касових операцій унаціональній валюті в Україні.

2. Ознайомлення зізмістом інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасаціїкоштів в установах банків України.

3. Ознайомлення зізмістом інструкції №4 про організацію роботи з готівкового обігу установамибанків України.

7.4. Інформаційніджерела

Інструкція прокасові операції в банках України: Затв. постановою Правління НБУ від 14.08. 2003р. № 337.

Інструкція зорганізації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установахбанків України: Затв. постановою Правління НБУ від 03.12. 2003 р. № 520.

Інструкція пропорядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Затв. постановоюПравління НБУ від 15.12. 2004 р. № 637.

Інструкція № 4 проорганізацію роботи з готівкового обігу установ банків України: Затв. постановоюПравління НБУ 20.06. 2005 р. № 149.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Павлишин О.П., РичаківськаВ.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.

Тема 8. Операції банків зпластиковими картками

8.1. Методичніпоради до вивчення теми

Платіжна картка –це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої у встановленому порядкупластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціюванняпереказування коштів з рахунку платника або іншого відповідного рахунку банку зметою оплати вартості товарів та послуг, переказування коштів зі своїх рахунківна рахунки інших осіб, отримання готівки в касах банків, у торговців і вбанкоматах, а також здійснення інших операцій між банком та клієнтом.

Глибшому усвідомленнюсамого поняття «платіжна картка» та механізму її функціонування сприяєкласифікація платіжних карток за різними ознаками, а саме: типом платіжноїсистеми, характером власника, типом носія, методом нанесення ідентифікаційнихданих на картку, ступенем пільг користувачів, умов, за якими здійснюютьсярозрахунки за операціями з використанням платіжних карток та ін.

За різнимиознаками можна класифікувати також операції банків з платіжними картками: залежновід суб’єктів-одержувачів послуг, від обліку операцій, від виду валюти, відтого, хто оплачує операції, від типу платіжної системи, від технологічної схемипроведення операцій, виходячи з економічної суті операцій та ін.

Необхідновідмітити, що держателі платіжних карток можуть оперативно отримуватиінформацію про стан картрахунку. Це можна зробити одним із кількох наступнихспособів: роздрукувавши через банкомат чек про стан картрахунку або мінівиписку про останні операції за ним; зателефонувавши до банку та назвавши номеркартки, пароль; у вигляді повідомлень, які надходять на мобільний телефон абона адресу електронної пошти власнику платіжної картки.

Тут студентамварто також розглянути технологію безготівкових розрахунків з використаннямплатіжних карток, механізм здійснення розрахунків при купівлі товару звикористанням платіжних карток, порядок операцій еквайрінгу та розрахунківплатіжними картками за кліринговою схемою міжбанківських розрахунків.

Вивчаючи данутему, студенти повинні отримати знання про сутність національної системимасових електронних платежів (НСМЕП). В Україні нині функціонує НСМЕП, яка євнутрішньодержавною банківською багатоемітентною платіжною системою масовихелектронних платежів. Вона використовує інформаційні технології, щозабезпечують формування, обробку, передавання та зберігання документів заопераціями із застосуванням платіжних карток і формування відповіднихдокументів на переказування коштів в електронній формі.

Основнимнормативним актом, що регламентує діяльність НСМЕП, є Правила Національноїсистеми масових електронних платежів, затверджені постановою Правління НБУ від10 грудня 2004 р. №620. Відповідно до цього документа визначаються загальніпринципи побудови, організаційна структура НСМЕП, умови членства,взаємовідносини між її членами та учасниками, порядок використання платіжнихкарток, загальна технологія роботи НСМЕП тощо.

Студентам вартозвернути увагу, що до складу НСМЕП входять:

платіжнаорганізація, тобто юридична особа, яка є власником або одержала право навикористання знака для товарів і послуг НСМЕП;

члени МСНЕП, якимиє емітенти та еквайри;

учасники НСМЕП.

Платіжні картки уНСМЕП призначені для застосування їх держателями як технічного засобу для:

безготівковоїоплати товарів та послуг;

одержання готівкив касах банків та інших фінансових установ, торговців та через банкомати;

переказуваннякоштів зі своїх картрахунків на рахунки інших осіб.

Крім цього,держателі платіжних карток НСМЕП за допомогою платіжних додатків можутьвиконувати такі не фінансові операції:

перегляд станурахунку завантаження;

перегляд залишківкоштів платіжних додатків на картці;

перегляд журналуплатежів та журналу завантажень;

зміну ПІН залишкукоштів та ПІН рахунку гаманця і чека.

8.2. Планпрактичного заняття

Практичне заняття 10

Питання для обговорення

1. Поняття, види тахарактеристика банківських платіжних карток.

2. Порядок видачіта обслуговування платіжних карток.

3. Здійсненнякасових та інших операцій банку із застосуванням платіжних карток.

4. Механізмздійснення розрахунків при купівлі товару з використанням платіжних карток тапорядок операцій еквайрінгу при розрахунках платіжними картками.

5. Особливостівпровадження Національної платіжної системи масових електронних платежів.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

1. Особливості використання певних видів банківських платіжних карток.

2. Порядок зарахування (поповнення) коштів на картрахунки фізичних таюридичних осіб.

3. Перелік операцій, що здійснюють за допомогою корпоративних карток їхдержателі.

4. Види операцій, які виконуються за допомогою платіжних карток НСМЕП.

8.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій зїх застосуванням.

2. Ознайомлення зізмістом Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.

8.4. Інформаційніджерела

Про платіжнісистеми та переказ грошей в Україні: Закон України від 05.04 2001 р. № 2346/Ш.

Положення пропорядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням: Затв.постановою Правління НБУ від 19.04. 2005 р. № 137.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Павлишин О.П., РичаківськаВ.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.

Тема 9. Кредитні операції банків

9.1. Методичніпоради до вивчення теми

При вивченні даноїтеми слід комплексно охоплювати всі особливості організації банківськогокредитування юридичних і фізичних осіб. З цією метою необхідно засвоїти змістоперацій, що супроводжують кожний етап кредитного процесу, а також основніприйоми застосування фінансових розрахунків. Розглядаються сутність, принципита функції кредиту, його роль в економіці. Студент повинен, перш за все, чіткорозрізняти форми та види кредиту.

Вивчення даноїтеми починають з розгляду критеріїв класифікації кредитних операцій та кредитівкомерційних банків. Особлива увага приділяється визначенню характерувикористання позичкових коштів, наявності і характеру забезпечення, термінувикористання позичок, методам надання i способам повернення кредиту, характеруi способу сплати процентів, кількості кредиторів та кредитам, що мають характерпослуг.

Однією з основнихумов кредитування є встановлення оптимального рівня позичкового процента зурахуванням впливу різноманітних факторів. Тому студент має з’ясувати яквпливають на рівень позичкового процента облікова ставка центрального банку,рівень інфляції, термін позички, витрати на оформлення позички, депозитнийпроцент, ступінь ризику, розмip позички, попит на позичковий капітал, характерi якість забезпечення позички, зміст заходу, що кредитується, процентні ставкиінших банків i фінансово-кредитних установ, характер відносин маж банком iпозичальником, норма прибутку вад інших активних операцій банку, необхідністьотримання прибутку від позичкових банківських операцій. При врахуванніозначених факторів треба не забувати про підсумковий результат, який полягає втому, що визначена в кредитній угоді процентна ставка має бути джереломотримання прибутку від позичкових операцій.

Вивчаючи процесбанківського кредитування, необхідно звернути увагу на те, що під такимпроцесом розуміють сукупність певних дій банку, пов'язаних із наданням і поверненнямкредиту. Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо,забезпечує розв'язання локальної задачі і разом досягається головна цільпозичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Для опрацюванняданої теми необхідно керуватися наведеним порядком організації кредитногопроцесу в банку:

1 етап — формуванняпортфеля кредитних заявок;

ІІ етап — проведенняпереговорів із потенційним клієнтом;

ІІІ етап — прийняттярішення про доцільність надання кредиту та форму його надання;

ІУ етап — оформленнякредитної справи;

У етап — робота зклієнтом після отримання ним позики;

УІ етап — поверненнякредиту з процентами і закриття кредитної справи.

Процес вивченняетапів кредитування має завершитися самостійним розглядом методів надання іспособів погашення кредитів.

Найбільш складнимі відповідальним етапом кредитування є прийняття рішення про можливість наданняпозики з огляду на достатній рівень кредитоспроможності майбутньогопозичальника і способи захисту від кредитного ризику, в першу чергу, — зарахунок забезпечення кредиту відповідними цінностями (товарними запасами,рухомим і нерухомим майном, цінними паперами, дорогоцінними металами), а такожгарантією або поручительством третьої сторони.

Вивчаючи данутему, студенти повинні знати, що визначення кредитоспроможності клієнта банкурегламентується відповідним положенням. Оцінка кредитоспроможності позичальникаможе здійснюватися двома методами:

методомкоефіцієнтів;

методомрейтингової оцінки.

Банки мають правосамостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового станупозичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінкикредитних ризиків та належного контролю за ними.

Питанняоптимального набору показників, які найоб’єктивніше відбивали б фінансовий станпідприємства-позичальника, кожен конкретний банк вирішує самостійно. Зокрема,банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали длякожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед іншихпоказників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконанняпозичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями.

Вагомість кожногопоказника визначається індивідуально для кожної групи позичальників(контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта(галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідностібалансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника(контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначаєтьсяна підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових(суб’єктивних) показників.

У банківськійпрактиці всі показники, звичайно, поділяють на окремі групи, залежно від того,який бік діяльності позичальника вони характеризують.

1. Показникиплатоспроможності визначають достатність ліквідних активів для покриттяпозичальником його зобов’язань і вимірюються співвідношенням між різнимигрупами ліквідних активів і короткостроковими зобов’язаннями позичальника передбанком та іншими кредиторами.

Платоспроможністьпозичальника визначається за такими показниками:

— коефіцієнтмиттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткостроковізобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 = Ав / Зп,

де Ав — високоліквідніактиви, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансовіінвестиції,

Зп — поточні(короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів ірозрахунків з кредиторами.

Оптимальнетеоретичне значення показника КЛ1 — не менше ніж 0,2;

— коефіцієнтпоточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашеннякороткострокових зобов’язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал / Зп,

де Ал — ліквідніактиви, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості,векселів одержаних,

Зп — поточні(короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів ірозрахунків з кредиторами.

Оптимальнетеоретичне значення показника КЛ2 — не менше ніж 0,5;

— коефіцієнтзагальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсягкороткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіхліквідних активів:

КП = Ао / Зп,

де Ао — оборотніактиви,

Зп — поточні(короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів ірозрахунків з кредиторами.

Оптимальнетеоретичне значення показника КП — не менше ніж 2,0.

2. Показникифінансової стабільності характеризують забезпеченість підприємства власнимиджерелами формування основних та обігових коштів.

Фінансовастійкість позичальника визначається за такими показниками:

— коефіцієнтманевреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільностівикористання власних коштів:

КМ = (Вк — Ан) / Вк,

де Вк — власнийкапітал підприємства,

Ан — необоротніактиви.

Оптимальнетеоретичне значення показника КМ — не менше ніж 0,5;

— коефіцієнтнезалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

КН = Зк / Вк

де Зк — залученікошти (довгострокові та поточні зобов’язання),

Вк — власнийкапітал.

Оптимальнетеоретичне значення показника КН — не більше ніж 1,0.

3. Показникирентабельності позичальника засвідчують частку чистого прибутку на одиницюактивів чи пасивів і визначаються співвідношенням між чистим прибутком іокремими статтями активів чи пасивів, вираженим у процентах.

Рентабельністьпозичальника визначається за такими показниками:

— рентабельністьактивів:

Р = Пч / А,

де Пч — чистийприбуток,

А — активи;

— рентабельністьпродажу:

Р = Пч / Ор,

де Пч — чистийприбуток,

Ор — обсягреалізації продукції (без ПДВ).

4. Показникисплати боргу характеризують достатність надходження позичальнику грошовихкоштів для сплати боргу перед банком і обчислюються на основі аналізу грошовихпотоків позичальника, який має здійснюватися з урахуванням такого показника:

— співвідношеннячистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в іншихбанках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею зурахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

К = 

/>

,

де Нсм — середньомісячнінадходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (завинятком кредитних коштів),

Ск — сума кредитута відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається дорозрахунку з урахуванням зміни валютного курсу порівняно з датою укладанняугоди),

n — кількістьмісяців дії кредитної угоди,

Зм — щомісячніумовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витратитощо),

Зі — податковіплатежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені зрахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищуєстрок дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб’єктів господарськоїдіяльності, діяльність яких пов’язана з сезонним характером виробництва,середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальнетеоретичне значення показника К — не менше ніж 1,5.

Також можуть бутивраховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

— ринкова позиціяпозичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці тагалузі промисловості;

— наявністьдержавних замовлень і державна підтримка позичальника;

— ефективністьуправління позичальника;

— професіоналізмкерівництва та його ділова репутація;

— інша інформація.

При здійсненніоцінки кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають бути врахованітакі показники:

— загальнийматеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтверднихдокументів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);

— соціальнастабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація,сімейний стан тощо);

— вік клієнта;

— кредитна історія(інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями) в минулому тасвоєчасність їх погашення й сплати відсотків (комісій) за ними).

— інша інформація.

Класифікаціяпозичальників-юридичних осіб за результатами оцінки їх фінансового стануздійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас “А” –фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасноговиконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної сумиборгу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічніпоказники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінкифінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вищекерівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історіяпозичальника – бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансовадіяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.

Клас “Б” –фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками докласу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалогочасу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які належать до цього класу,потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозудостатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільністьодержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтівфінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції вдіяльності позичальника.

Клас “В” –фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходженнякоштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасногопогашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбаченідоговором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігаєтьсяможливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника.

Клас “Г” –фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідаютьустановленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; євисокий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитноїзаборгованості та відсотків (комісій) за нею є низькою; проблеми можутьстосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодозабезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо.Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтвердженьполіпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівеньзабезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на класнижче (клас “Д”).

Клас “Д” –фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідаютьустановленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою(або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов’язань позичальником(контрагентом) банку практично немає. До цього класу належить позичальник(контрагент банку), що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавствомпорядку.

За результатамиоцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. Зметодикою віднесення позичальників до відповідного класу студенти ознайомилисьу курсі „Банківські операції”. При цьому, якщо рівень забезпечення за окремоюкредитною операцією не відповідає умовам визначеного класу, позичальника слідвіднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то класпозичальника можна підвищити.

Болючим питанням убанківській практиці є невпорядкованість кредитних портфелів українськихкомерційних банків, переобтяжених значними залишками сумнівних до поверненняабо навіть безнадійних позик. Тому управління кредитним ризиком за такиминапрямками, як диверсифікація кредитного портфеля, контроль за поточним станомкредитоспроможності позичальника та якістю застави, процесом використаннякредитів та оперативним погашенням заборгованості з урахуванням процентів запозиками, а також лімітування, резервування та страхування ризиків кредитнихоперацій є невід’ємною умовою підвищення ефективностікредитної діяльності банку.

Як ужезазначалося, особлива увага приділяється нарахуванню процентів за кредит тафакторам, що на неї впливають. У процесі кредитування значна увага приділяєтьсявибору методу ціноутворення за кредитом. У світовій банківській практицізастосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом:

метод «вартістьплюс»;

метод «базоваставка плюс»;

метод максимальнихпроцентних ставок (кеп);

метод «надбавки»;

метод «аналізудохідності клієнта».

У кредитномудоговорі обов'язково фіксується обрана система нарахування процентів і правилавстановлення ставок (фіксована чи плаваюча), які необхідно розглянути усамостійній роботі студентів.

У самостійнійроботі студентів необхідно розглянути чинні і нетрадиційні схеми, механізми івиди забезпечення повернення банківських кредитів, зокрема, таких як:

— страхування;

— банківськагарантія;

— схема погашеннякредиту з використанням механізму доміціляції векселів;

— факторинг;

— уступка прававимоги;

— переказ боргу;

— механізм видачікредиту під виставлений валютний акредитив;

— погашенняборжниками кредитів за допомогою охоронно-юридичних агентств;

— використанняурядових гарантій та проведення заліків із державним бюджетом за наявностізустрічних вимог.

Особливу увагуслід звернути на те, що в процесі роботи з проблемними кредитами, банк можезастосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Методреабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодоповернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту черезпроведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Рішення про те,який метод краще використати, приймається керівництвом банку залежно відконкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми. Найприйнятнішимваріантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає ібанку, і його клієнтові шанс на поновлення нормальної діяльності.

9.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 11

Питання для обговорення

1. Економічнахарактеристика та класифікація банківських кредитів.

2. Організаціякредитної діяльності банку.

3. Порядокукладення кредитних договорів та організації банківського кредитування.

4. Особливостівизначення ціни банківського кредиту.

Практичне заняття 12

Питання для обговорення

1. Методирозрахунку величини кредитного ризику.

2. Система оцінкикредитоспроможності позичальника банку.

3. Особливостінарахування неустойки, пені та штрафів.

4. Особливостіформування резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями банку.

5. Методиуправління проблемними кредитами.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

1. Умови і принципи банківського кредитування.

2. Перелік показників, які покладено в основу оцінки кредитоспроможностіпозичальника.

3. Поняття індивідуального та портфельного кредитних ризиків та методи їхзниження.

4. Фактори, що впливають на ціну банківського кредиту.

5. Поняття проблемних кредитів.

9.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зорганізацією правовідносин між кредитором та позичальником згідно вимогЦивільного та Господарського кодексів України.

2. Ознайомлення зізмістом кредитної справи та функціями кредитного комітету у процесі наданнякредитів.

3. Ознайомлення зізмістом Законів України „Про заставу”, „Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом” та „Про забезпечення вимог кредиторів тареєстрацію обтяжень”.

4. Ознайомлення зізмістом положення про порядок формування та використання резерву длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

9.4. Інформаційніджерела

Про власність // ЗаконУкраїни. Т.2. – С.173-188.

Господарськийкодекс України // www. Rada. com. ua.

Цивільний кодексУкраїни. — К.: Кондор, 2003. — 400 с.

Про заставу. ЗаконУкраїни від 02.10. 1992 р. № 2654-ХІІ.

Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30.06.1999 р. № 784-ХІУ.

Про оцінку майна,майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 12.07.2001 р. № 2658-Ш.

Про забезпеченнявимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України від 18.11. 2003 р. №1255-ІУ.

Положення пропорядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат закредитними операціями банків: Затв. постановою Правління НБУ від 06.07. 2000 р.№ 279.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Кредитування: теоріяі практика: Навч. посібник / Лагутін В.Д. – К.: ЦНЛ, 2004. – 215 с.

Основи банківськоїсправи та управління кредитними ризиками: Навч. посіб. / О.В. Геєць, В.М. Домрачев,С.Л. Лондор. – К.: Видавництво Європ. Університету, 2004. – 237 с.

Павлишин О.П., РичаківськаВ.І. Банківські операції. Практикум. – К.: Алеута, 2005. – 158 с.

Прасолова С.П. Кредитуванняі контроль: Навч. посібник. В-во „Ліра-К”, 2008. – 202с.

Тема 10. Особливості операцій знадання і погашення окремих видів кредитів

10.1. Методичніпоради до вивчення теми

Вивчення даноїтеми слід почати з розгляду особливості механізму надання та погашенняспоживчого банківського кредиту, який надається в національній та іноземнійвалюті фізичним особам – резидентам України. Банки надають споживчі кредити усумі, що залежить від вартості товарів і послуг, які є об’єктом кредитування. Строкповернення такого кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту таплатоспроможності позичальника. Відповідно, під час самостійної роботи студентиповинні розглянути склад пакету документів, які має надати банку фізична особадля отримання споживчого кредиту, а також порядок погашення кредитів. Слідзвернути увагу на необхідність створення кредитних бюро (бюро кредитних історій),в яких можна отримати необхідну інформацію про позичальника.

Розглядаючиособливості кредитування у формі овердрафту, під яким розуміється специфічнаформа короткострокового кредиту, що надається з активно-пасивного рахунку,дебетове сальдо за яким означає надання такого кредиту. Тобто мова йде прокредитування шляхом оплати розрахункових документів клієнта з його поточногорахунку понад фактичний залишок на ньому, в межах встановленого банком ліміту. Необхіднозвернути увагу на вимоги до клієнтів – юридичних осіб, що встановлюютьсябанками для відкриття овердрафту.

Особливостікредитування малого та середнього бізнесу розглядаються у рамках виконанняНаціональної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні,відповідно до якого банки розробляють спеціальні програми мікрокредитування. Слідзвернути увагу на критерії відбору позичальників для мікрокредитування; перелікдокументів, необхідних для отримання такого кредиту, його основні етапи тахарактеристику параметрів.

Розглядаючиособливості пільгового кредитування підприємств АПК, слід звернути увагу, щодосягнення пріоритетів розвитку аграрного виробництва в Україні визначаєтьсяефективністю державного регулювання сільського господарства, яке полягає уздійсненні державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, у томучислі за рахунок часткової компенсації процентних ставок за користуваннякредитами комерційних банків. У процесі вивчення теми студенту необхідно нетільки ознайомитися із особливостями кредитування комплексусільськогосподарських робіт, але й з’ясувати основні напрямки здійсненняфінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізмздешевлення коротко — і довгострокових кредитів.

При вивченнікредитних відносин банків з агропромисловим комплексом України слід звернутиувагу на структуру кредитів, а також на фактори, що гальмують розвитоккредитних відносин комерційних банків з підприємствами агропромисловогокомплексу України. Найвагомішими серед них є кредитні ризики, що мають системнийта індивідуальний характер. Студентам необхідно не тільки розглянути ці ризики,але й з’ясувати основні джерела їх виникнення та, відповідно, напрямкимінімізації їх дії. Зокрема, до таких напрямків відносяться питання заставнихзакупівель зерна, для яких залучаються кредити банків; запровадження механізмуф’ючерсної торгівлі зерном, цукром та іншою сільгосппродукцією та продуктами їїпереробки; кредитування багатогалузевих підприємств, що проводятьдиверсифіковану діяльність і тому мають незалежні джерела надходження коштів; кредитуванняагропромислових холдингів, що займаються не тільки виробництвом і переробкою, ай реалізацією сільгосппродукції.

Вивчаючи зміст тазавдання системи кредитування сільськогосподарського виробництва в Україні,слід звернути увагу на підвищення її ефективності за рахунок впровадженнязаставного кредитування, мікрокредитування та розширення лізингу в аграрномувиробництві.

Одним ізспецифічних видів кредитів є інвестиційне кредитування, пов’язане зфінансуванням інвестиційних проектів.

На практиціінвестиційний проект як об’єкт реального інвестування включає такі напрями:

інвестиції упідвищення ефективності виробництва;

інвестиції урозширення виробництва;

інвестиції устворення нових підприємств;

інвестиції длязадоволення вимог державних органів управління (наприклад, забезпечення вимогекологічних стандартів).

Основнимиоб’єктами інвестиційного кредитування є капітальні витрати на відтворенняосновних та обігових фондів підприємства.

Розглядаючипорядок надання інвестиційних кредитів, студенти повинні звернути увагу наінвестиційний цикл проекту, що кредитується, який включає три фази: передінвестиційну,інвестиційну та виробничу (експлуатаційну).

Особливе місце увивченні теми займає аналіз діяльності і ефективності інвестування, якийпроводиться на основі моделі щодо прийняття рішень про вкладення коштів. Доосновних з цих моделей відносять:

1) модельоцінювання терміну окупності, яка полягає у складанні грошового потоку зароками та визначенні періоду окупності;

2) модельоцінювання доходності використаного капіталу на основі визначення відношеннядоходу, одержаного від реалізації проекту після податкових і амортизаційнихвідрахувань до витрат, що мають бути здійснені (початкова вартість проекту таробочий капітал);

3) модельоцінювання інвестиційних проектів на основі теперішньої вартості потокуплатежів (NPV). При цьому теперішня вартість потоку платежів визначаєтьсядодаванням усіх теперішніх вартостей платежів протягом усього періоду. Якщо А — певний платіж, що очікується через n років, то його теперішня вартість (PV) дорівнює:

A

PV = — ---------,

(1 + r) n

де r — нормаприбутку, що розглядається як доходність беззбиткового активу (наприклад,державних облігацій)

Якщо розглядаєтьсяпроміжок часу n років і певний інвестиційний проект, то теперішня вартість йогопотоку платежів (NVP) дорівнює:

n

NPV = ∑ (Ai(1 + r) n

t = 0

Керуються правилом:

Якщо NPV ≥ 0,проект може виконуватись;

Якщо NPV < 0,від проекту відмовляються.

4) Модельоцінювання інвестиційних проектів на основі внутрішньої норми доходності (IRR),що визначається як коефіцієнт дисконтування, за якою NPV проекту дорівнює нулю.Для оцінювання проектів за цією моделлю вибираються проекти з найвищим IRR, щоє не нижчим від норми прибутку для безризикових активів(r).

Доцільністьреалізації цих моделей проводиться на основі оцінки очікуваної вартості потокуплатежів, що дорівнює середньому значенню теперішніх вартостей потоків платежупроекту, визначених на підставі оцінок їх імовірності, та аналізу чутливостіфакторів реального інвестиційного проекту.

5) Модельінвестиційної діяльності в умовах невизначеності, за якою формуванняінвестиційного портфеля базується на визначенні кредитного, ринкового,інфляційного ризиків та ризику доходу.

Іпотечнекредитування та перспективи його розвитку в Україні залежать від предметуіпотеки, яким можуть житло, земельні ділянки та комерційна нерухомість. Слідзвернути увагу на розподіл іпотечного ринку на первинний та вторинний.

Первиннийіпотечний ринок розглядається як сегмент іпотечного ринку, який охоплюєекономічні відносини, що виникають в процесі купівлі-продажу іпотечнихзаставних банками.

Вториннийіпотечний ринок охоплює економічні відносини між кредиторами, посередниками таінвесторами, що виникають в процесі купівлі-продажу іпотечних облігацій,іпотечних сертифікатів та інших похідних інструментів. При цьому виокремлюютьоднорівневу та дворівневу модель вторинного іпотечного ринку.

У самостійнійроботі розглядаються особливості операцій з надання і погашення інших видівкредитів, перш за все, кредитів, що надаються під заставу цінних паперів.

10.2. Планпрактичного заняття

Практичне заняття 13

Питання для обговорення

1. Особливостімеханізму надання та погашення споживчого банківського кредиту.

2. Особливостікредитування у формі овердрафту.

3. Інвестиційнекредитування. Методи оцінки доцільності та ефективності інвестиційного проекту.

4. Іпотечнекредитування та перспективи його розвитку в Україні.

5. Особливостіоперацій з надання і погашення інших видів кредитів.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

1. Особливості споживчого кредитування в Україні.

2. Сутність роботи кредитних бюро.

3. Показники, за якими проводиться оцінка доцільності видачіінвестиційного кредиту.

4. Вимоги, що висуваються до забезпечення кредиту у вигляді іпотеки.

5. Характеристика одно — та дворівневої моделі організації іпотечногоринку.

10.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом Законів України „Про інститути спільного інвестування (пайові такорпоративні інвестиційні фонди) ” та „Про фінансово-кредитні механізми іуправління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

2. Ознайомлення зізмістом Законів України „Про іпотеку” та „Про іпотечне кредитування, операції зконсолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.

10.4. Інформаційніджерела

Про інститутиспільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): ЗаконУкраїни від 15.03. 2001 р. № 2299-Ш.

Про іпотеку: ЗаконУкраїни від 05.06. 2003 р. № 898-ІУ.

Про іпотечнекредитування, операції консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати:Закон України від 19.06. 2003 р. № 979-IV.

Профінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціяхз нерухомістю: Закон України від 19.06. 2003 р. №978-ІУ.

Інструкція пропорядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУвід 28.08. 2001 р. № 368.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Вовк В.Я., ХмелинкоО.В. Кредитування і контроль: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 463с.

Кредитування: теоріяі практика: Навч. посібник / Лагутін В.Д. – К.: ЦНЛ, 2004. – 215 с.

Основи банківськоїсправи та управління кредитними ризиками: Навч. посіб. / О.В. Геєць, В.М. Домрачев,С.Л. Лондор. – К.: Видавництво Європ. Університету, 2004. – 237 с.

Тема 11. Операції банків з ціннимипаперами

11.1. Методичніпоради до вивчення теми

Центральною ланкоютеми є розкриття суті та цілей інвестиційних операцій комерційних банків, атакож їх класифікації та економічної характеристики.

Оскільки банки єактивними інституційними учасниками фондового ринку (ринку цінних паперів). Діяльністьбанків з цінними паперами є різноманітною Вони можуть виступати у роліемітентів, інвесторів, а також займатися професійною діяльністю з ціннимипаперами.

На основі розглядуукраїнської законодавчо-нормативної бази студенти повинні розкрити сутністьпрофесійної діяльності банків з цінними паперами, якою вони можуть займатисьпри наявності відповідної ліцензії Державної комісії з цінних паперів тафондового ринку. До такої діяльності відносять:

1) торгівля цінними паперами (брокерська і ділерська діяльність);

2) депозитарна діяльність;

3) розрахунково — клірингова діяльність;

4) діяльність з управління цінними паперами;

5) ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) організація торгівлі на ринку цінних паперів.

Особливе місце втемі посідають емісійні операції банків (пасивні), серед яких студенти повиннірозглянути:

операції з випускупайових цінних паперів (акцій або інструментів власності);

операції з випускуборгових зобов'язань (облігацій, депозитних сертифікатів, комерційних ціннихпаперів);

операції з випускупохідних цінних паперів (валютних, фінансових опціонів, ф'ючерсів, варрантів таінших).

Слід такожзвернути увагу на заставні операції банків з цінними паперами, які є похіднимивід кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного іповного погашення кредиту. Студенти повинні знати, що розмір позик не повиненперевищувати 90% від вартості заставлених державних цінних паперів, яківважаються найліквіднішими.

В структуріназваних операцій необхідно розглянути особливості ломбардного кредиту, щонадається центральним банком комерційним за результатами кредитних аукціонівпід заставу цінних паперів, які внесені до ломбардного списку, а також порядокпроведення операцій РЕПО, що грунтуються на угоді між НБУ та комерційнимибанками про продаж (зворотнє РЕПО) або купівлю (пряме РЕПО) цінних паперів іззобов'язанням зворотної купівлі-продажу у визначений термін цих цінних паперів.

Необхіднорозглянути порядок проведення таких операцій, порядок оцінки цінних паперів, щопередаються під заставу, а також особливості визначення процентного доходу відінвестування коштів в подібні операції.

Розглядаючи інвестиційніоперації банку з цінними паперами (активні операції), окрему увагу слідприділити розгляду основних видів інвестиційних цінних паперів, підходів доформування портфеля цінних паперів і управління ними. А саме, залежно від метипридбання, характеристики цінних паперів, можливості їх оцінювання засправедливою вартістю і строків зберігання в портфелі банку розрізняють:

цінні папери вторговому портфелі;

цінні папери впортфелі на продаж;

цінні папери впортфелі до погашення;

інвестиції в асоційованіта дочірні компанії.

Слід розглянутизагальні принципи оцінки цінних паперів у портфелях банку.

Розглядаючипортфельне управління інвестиційними цінними паперами, студенти повинні вмітирозрізняти:

активні портфеліцінних паперів, формування яких пов'язано зі спекулятивними оборотами закороткостроковими цінними паперами, придбаними для перепродажу;

пасивні портфеліцінних паперів, що придбані для інвестиційних цілей. До типів такого портфелявідносять портфелі росту, доходу, ризикового капіталу, збалансовані, спеціальніта різні різновиди інвестиційних портфелів.

Розглядаючипозабалансові операції банку з цінними паперами виділяють:

— посередницькі(комісійні, клієнтські) операції банків з цінними паперами, до яких відносятьброкерську діяльність на ринку цінних паперів, діяльність з довірчогоуправління цінними паперами, діяльність з випуску цінних паперів за дорученням,від імені і за рахунок емітента-клієнта банку (андеррайтинг);

— депозитарніоперації комерційних банків, до яких відносять депозитарну діяльністьдепозитарію цінних паперів; депозитарну діяльність зберігача цінних паперів; веденняреєстру власників іменних цінних паперів та розрахунково-клірингову діяльність.

Для обслуговуванняобігу цінних паперів в Україні згідно законодавства створено дворівневудепозитарну систему, яка складається з двох рівнів:

нижній рівень — цебанки-реєстратори власників іменних цінних паперів та зберігачі, які ведутьрахунки власників цінних паперів;

верхній рівень — цеНаціональний депозитарій України, який створено як відкрите акціонернетовариство зі специфічними функціями, Міжрегіональний фондовий союз, створенийучасниками фондового ринку, що веде розрахунки з зберігачів та здійснює клірингі розрахунки за угодами з цінними паперами. Депозитарне обслуговування обігудержавних цінних паперів здійснює Депозитарій НБУ.

У перспективі,враховуючи рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду та світовупрактику передбачається створення єдиного Центрального депозитарію ціннихпаперів.

Окрему увагу урозгляді теми необхідно приділити вивченню основних факторів ризику відінвестиційної діяльності, до яких відносять макроекономічні, галузеві,регіональні ризики, господарчі ризики та ризики з управління інвестиційнимипортфелями та технічні ризики. Відповідному розгляду підлягають засоби захистуінвестиційних операцій банку від вказаних ризиків.

11.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 14

Питання для обговорення

1. Характеристикацінних паперів та видів банківської діяльності на фондовому ринку.

2. Класифікація тавиди банківських операцій з цінними паперами. Особливості розрахунків за ними.

3. Емісійніоперації банків.

Практичне заняття 15

Питання для обговорення

1. Інвестиційніоперації банків з цінними паперами.

2. Загальніпринципи оцінки цінних паперів у портфелях банку.

3. Механізмпроведення позабалансових операцій банків з цінними паперами.

4. Ризики,пов’язані з діяльністю банків на ринку цінних паперів та засоби захисту від них.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

1. Особливості регулювання діяльності банку з боку НБУ та Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку.

2. Основні етапи емісійної діяльності банків.

3. Основні етапи процесу інвестування в цінні папери.

4. Порядок придбання банками цінних паперів.

5. Особливості використання цінних паперів як предмета застави.

6. Сутність професійної діяльності банків на фондовому ринку.

11.3. Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом Закону України „Про цінні папери і фондовий ринок”.

2. Ознайомлення зізмістом положення про порядок визначення справедливої вартості та зменшеннякорисності цінних паперів, а також матеріалами інструкції з бухгалтерськогообліку операцій з цінними паперами в банках України.

3. Ознайомлення зметодами визначення ефективності інвестування коштів банків у різні види ціннихпаперів: акцій, облігацій, сертифікатів та ін.

11.4. Інформаційніджерела

Про інвестиційнудіяльність // Закони України т.2. – С.173-180.

Про цінні папери іфондовий ринок: Закон України від 23.02. 2006 р.

№ 3480-ІУ.

Інструкція пропорядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУвід 28.08. 2001 р. № 368.

Інструкція збухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України: Затв. постановоюПравління НБУ від 20.08. 2003 р. №355.

Положення пропорядок визначення справедливості вартості та зменшення корисності ціннихпаперів // Постанова Правління НБУ від 17.12. 2003 р. № 561.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Капран В.І. Банківськіоперації: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2006. – 208с.

Луців Б.Л. Банківськадіяльність у сфері інвестицій. – Тернопіль: 2001. – 320с.

Тиркало Р.І. Банківськіоперації з цінними паперами. – Тернопіль: 2004. – 211с.

Модуль 3. Семестр УІІ. Операціїбанків в іноземній валюті Тема 12. Економіко-правові таорганізаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті

12.1. Методичніпоради до вивчення теми

Розгляд темипочинають з визначення економічних та організаційних основ здійснення валютнихоперацій.

Валютні операції це:

1) операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності,за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

2) операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародномуобігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань,предметом яких є валютні цінності;

3) операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням натериторію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межівалютних цінностей.

Розглядаючи економічну сутність валютного ринку необхідно звернути увагуна правове регулювання банківських операцій в іноземній валюті в Україні, якеґрунтується на нормативних положеннях внутрішнього законодавства, а також наположеннях міжнародних договорів та міжнародних звичаїв.

Валютні операції це такі операції, об’єктом яких є валютні цінності, асуб’єктами – уповноважені банки (які отримали відповідну генеральну ліцензію наздійснення валютних операцій), а також усі інші суб’єкти зовнішньоекономічноїдіяльності, передбачені Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність”(резиденти та нерезиденти).

Враховуючи, що насьогодні відсутні єдині підходи щодо класифікації валютних операцій, слідвраховувати єдині підходи нормативних положень НБУ щодо класифікації валютнихоперацій. А саме:

1) поточні валютніоперації, у тому числі:

а) поточніторговельні валютні операції, пов’язані з розрахунками:

— між юридичнимиособами — резидентами і юридичними особами — нерезидентами при здійсненнізовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;

— між юридичнимиособами — резидентами на території України, за умови наявності індивідуальноїліцензії Національного банку України;

— між юридичнимиособами — нерезидентами та юридичними особами — резидентами через юридичнихосіб — резидентів посередників відповідно до договорів (контрактів, угод), щоукладені відповідно до чинного законодавства України;

— інші розрахунки,що здійснюються відповідно до чинного законодавства України;

— операції наміжбанківському валютному ринку України;

— оплата товарів(робіт, послуг) з використанням чеків та пластикових карток;

б) поточнінеторговельні валютні операції, пов’язані з розрахунками:

— виплатаготівкової іноземної валюти та платіжними документами в іноземній валюті навитрати, пов'язані з відрядженнями;

— виплатаготівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам(резидентам та нерезидентам);

— оплата працінерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюютьв Україні;

— перерахуваннякоштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митнихплатежів, членських внесків;

— виплатаготівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти,оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);

— переказ за межіУкраїни коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина,допомога родичам тощо);

— інші виплати таперекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавству України.

2) валютніоперації, пов’язані з рухом капіталу, у тому числі:

— надання таотримання резидентами фінансових кредитів і позик;

— операції,пов'язані з виконанням зобов'язань за гарантіями, поруками та заставою;

— операції,пов'язані з виконанням зобов'язань за лізингом;

— операції,пов'язані з виконанням зобов'язань за факторингом;

— здійсненняпрямих та портфельних інвестицій в Україну;

— виплатаприбутків, доходів та інших коштів, отриманих іноземними інвесторами від прямихінвестицій та розміщених серед нерезидентів цінних паперів українськихемітентів;

— операції зцінними паперами;

— розміщеннякоштів на вкладних (депозитних) рахунках;

— операції,пов'язані з експортом та імпортом продукції, робіт, послуг, розрахунки за якимивідповідно до договору передбачають відстрочення платежу на строк, якийперевищує встановлений законодавством України (комерційний кредит);

— міжнародніперекази за угодами, пов'язаними з накопиченням пенсійних активів;

— інші валютніоперації, які не є поточними.

3) валютно-обмінніоперації з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками (валютно-обмінніоперації:

— купівля уфізичних осіб — резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти заготівкові гривні;

— продаж фізичнимособам — резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

— зворотний обмінфізичним особам — нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівковуіноземну валюту;

— купівля-продаждорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніхчеків за готівкові гривні;

— конвертація(обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівковуіноземну валюту іншої іноземної держави;

— прийняття наінкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Окремому розглядупідлягає порядок відкриття та ведення валютних рахунків юридичнихосіб-резидентів та представництв юридичних осіб-нерезидентів в уповноваженихбанках. Відкриття та обслуговування рахунків в іноземній валюті фізичних осіб.

Окремому розглядупідлягають способи і засоби здійснення міжбанківських операцій в іноземнійвалюті, які ґрунтуються на кореспондентських відносинах.

Основоюкореспондентських відносин є наступні основні елементи:

1. Кореспондентськаугода — договір про встановлення кореспондентських відносин і відкриттякореспондентських рахунків лоро та ностро, в якому фіксується термін діїдоговору, розмір комісійних зборів, порядок відкриття і режим функціонуваннякореспондентських рахунків (субрахунків) та інші зобов'язання сторін.

2. Кореспондентськийрахунок відкривається комерційному банку — юридичній особі для здійсненнярозрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку напідставі укладеної кореспондентської угоди; спеціальний рахунок, що відкриваєтьсябанківськими установами і тільки банківським установам.

3. Видикореспондентських рахунків:

— рахунки ностро — рахунок банку А у банку Б; рахунок у банку-кореспонденті, який ведекореспондуючий рахунок («наш рахунок у вас»);

— рахунок лоро — рахунокбанку Б у банку А; рахунок в обслуговуючому банку («ваш рахунок унас»).

Розглядаєтьсяосновний зміст та мета встановлення кореспондентських відносин, а такожкритерії вибору банку-кореспондента.

Для відкриттярахунку банк-кореспондент надає такі документи: дозвіл регіонального управлінняНаціонального банку на встановлення прямих кореспондентських відносин; заяву навідкриття рахунку; нотаріально завірені копії статуту та банківські ліцензії; карткуіз зразками підписів та відбитком печатки; баланс та довідку про дотриманняекономічних нормативів на останню звітну дату.

Операції закореспондентськими рахунками комерційних банків можуть виконуватися в межахнаявних коштів; за взаємною домовленістю можливий овердрафт.

Вид зв'язку дляпередачі інформації банки-кореспонденти обирають самі; обов'язковим при цьому єкодування інформації з метою забезпечення конфіденційності.

Обов’язковим єобмін контрольними документами

Контрольнідокументи — документи, надані банками один одному з метою запобігти можливостівтрат у результаті зловживання їх ім'ям.

Перелікконтрольних документів:

річний звіт/баланс;список підписів уповноважених осіб; угода щодо використання кодового ключа,кодів SWIFT (кодів, що гарантуютьістинність); список банків-кореспондентів в інших країнах; якщо є, копіюліцензії центрального банку або, принаймні, Довідку про те, що вона надана іззазначенням її номера (залежно від законодавства даної держави)

При цьому прийнятонадсилати письмове підтвердження цілісності отриманих документів, що містятьконтрольні ключі.

12.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 1

Питання для обговорення

1. Економічні таорганізаційні основи здійснення валютних операцій:

— валютні цінностіта валютний ринок;

— види та учасникивалютного ринку;

— класифікаціявалютних операцій.

2. Порядоквідкриття та ведення валютних рахунків.

валюті.

4. Електроннісистеми міжнародних міжбанківських платежів.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

1. Особливості правового регулювання операцій банків в іноземній валюті.

2. Поняття валютних операцій, валютних цінностей та операцій в іноземнійвалюті.

3. Характеристика суб’єктів валютних операцій як резидентів танерезидентів.

4. Способи і засоби здійснення міжбанківських операцій в іноземній валюті.

12.3. Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” та декретомКабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютногоконтролю”.

2. Ознайомлення зізмістом положення про валютний контроль.

3. Ознайомлення зізмістом положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунківбанків-резидентів і нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентськихрахунків банків-нерезидентів у гривнях.

12.4. Інформаційніджерела

КонституціяУкраїни // Відомості Верховної Ради України. – 1996. — №30.

Про зовнішньоекономічнудіяльність: Закон України від 16.04. 1991 р. № 959/ХИ-ВР.

Про системувалютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів Українивід 19.02. 1993 р. № 15-93.

Положення провідкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів інерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунківбанків-нерезидентів у гривнях: Затв. постановою Правління НБУ від 26.03. 1998 р.№ 118.

Положення провалютний контроль: Затв. постановою Правління НБУ від 08.02. 2000 р. № 49.

Інструкція пропорядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній таіноземній валюті: Затв. постановою Правління НБУ від 12.11. 2003 р. №492.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Михайлів З.В., ГаталякЗ.П., Горбаль Н.І. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютніоперації: Навч. посібник, — Львів: 2004. — 244с.

Руденко Л.В. Міжнароднікредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 616 с.

Тема 13. Торговельні операції банківв іноземній валюті

13.1. Методичніпоради до вивчення теми

Розглядаючисутність торговельних валютних операцій та їх класифікацію, слід враховувати,що поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі:

— розрахунки заекспорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, щовідповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством Українидля здійснення таких розрахунків;

— розрахунки натериторії України між резидентами — суб'єктами господарювання за товар напідставі індивідуальної ліцензії Національного банку.

Окремому розглядупідлягають економічні основи міжнародних розрахунків. Для здійснення такихрозрахунків банки використовують свої закордонні відділи та кореспондентськівідносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків«лоро» (іноземних банків у даному банку) і «ностро» (даногобанку в іноземних).

Кореспондентськіугоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповненнявитрачених коштів, а також форму і спосіб розрахунків.

Відповідно допрактики, яка склалася в даний час, застосовуються такі основні формиміжнародних розрахунків: документарний акредитив, документарне інкасо,банківський переказ. Крім того, здійснюються розрахунки з використаннямвекселів і чеків. А також такі способи розрахунків, як за відкритим рахунком таавансові. З міжнародними розрахунками тісно пов’язані гарантійні операціїбанків за окремими формами розрахунків (наприклад інкасо, аванс, відкритийрахунок). Вони виступають додатковою формою забезпечення виконаннязовнішньоторговельними партнерами зобов’язань, взятих на себе за контрактом.

На вибір формміжнародних розрахунків впливає ряд факторів: вид товару, який є об’єктомзовнішньоторговельної угоди (наприклад, форми розрахунків відрізняються припоставках машин і обладнання та при торгівлі продовольчими товарами); припоставках деяких товарів – деревини, зерна – застосовуються традиційні форми,ефективність яких підтверджена практикою; наявність кредитної угоди; платоспроможністьі репутація контрагентів за зовнішньоекономічними угодами, які визначаютьхарактер компромісу між ними; рівень попиту і пропозиції на даний товар насвітових ринках. Тому у міжнародних контрактах обов’язково зазначаються умови іформи міжнародних розрахунків.

Розглядаючибанківське кредитування експортно-імпортних операцій враховують, що за формоюміжнародні кредити можна поділити на фінансові і комерційні.

1. Фінансовийкредит — це грошовий кредит, наданий банками на умовах повернення,терміновості, платності і забезпеченості.

Багато держав,використовуючи створені системи кредитування експорту і страхування експортнихкредитів, здійснюють фінансову підтримку своїм банкам-кредиторам іфірмам-експортерам.

У міжнародномубізнесі поширена практика надання синдикованих кредитів.

Синдиковані(консорціальні) від лат. сопзогїіит — участь) кредити — це кредити, наданідвома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одномупозичальникові. Для надання синдикованого кредиту група банків-кредиторівоб'єднує на визначений термін свої тимчасово вільні кошти.

Кожен банквстановлює свій порядок видачі кредитів, перелік обов'язкових документів,наданих позичальником банку. Пере — я важно це установчі документи; ліцензія, якщодіяльність,* для здійснення якої береться кредит, підлягає ліцензуванню; баланспозичальника; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту(договір поручиицтва, гарантія, договір про заставу, договір страхування); економічнеобґрунтування одержання прибутку, достатнього для своєчасного погашення кредиту;документи, що підтверджують повноваження особи, яка підписала кредитний договірта інші документи.

2. Комерційнийкредит — це кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкоюплатежів.

Основними видамикомерційного кредиту є:

2.1. Фірмовийкредит — це традиційна форма кредитування експорту, при якій експортер надаєкредит іноземному покупцеві (імпортеру) у формі відстрочки платежу. Різновидомфірмового кредиту є аванс покупця (імпортера), який виплачується експортерупісля підписання контракту.

2.2. Вексельнийкредит — це кредит, що оформлюється шляхом виставлення переказного векселя наімпортера, який акцептує його після одержання товаросупровідних і платіжнихдокументів. Строк вексельного кредиту залежить від виду товару. Постачаннямашин і устаткування зазвичай кредитуються на строк до 3 7 років. При експортісировини і матеріалів даються короткострокові вексельні, кредити.

2.3. Обліковийкредит — це купівля векселя банком до настання терміна оплати по ньому. Купівлятакого векселя супроводжується індосаментом власника векселя (векселетримача),у результаті чого вексель, а разом із ним і право вимоги платежу за ним цілкомпереходять від векселедавця в розпорядження банку. Вексель, пред'явлений дообліку в банк, негайно ним оплачується, тобто векселетримач одержує кредит відбанку.

2.4. Кредит завідкритим рахунком надається в розрахунках між постійними контрагентамиособливо при періодичних постачаннях партій однорідних товарів. Це те ж, що ірозрахунки за відкритим рахунком.

Експортервідносить вартість відвантаженої продукції в дебет рахунку, відкритого ниміноземному покупцеві, що погашає свою заборгованість в обумовлені контрактомтерміни (один раз на місяць, квартал і т.д.).

2.5. Акцептнийкредит — це кредит, наданий банком у формі акцепту переказного векселя (тратти),що виставляється на банк експортерами й імпортерами. При цій формі кредитуекспортер одержує можливість виставляти на банк векселі на визначену суму врамках кредитного ліміту. Банк акцептує ці векселі, гарантуючи тим самим їхнюоплату боржником у встановлений термін. При реалізації товару в кредитекспортери зацікавлені в акцепті векселя авторитетним банком. Такий вексель убудь-який час може бути облікований або проданий. При акцентному кредитіформально кредит надає експортер, але на відміну від вексельного кредитуакцептантом векселя виступає банк.

Різновидомакцептного кредиту є акцептно-рамбурсний кредит.

Рамбурс (франц. гетЬоигзег)у міжнародній торгівлі означає оплату купленого товару за посередництвом банкуу формі акцепту банком імпортера тратт, виставлених експортером.

Термін„акцептно-рамбурсний кредит» застосовується в тих випадках, коли банкиакцептують тратти, що виставляються на них іноземними комерційними фірмами.

Вартістьміжнародного кредиту складається із ставки відсотка, комісійних та іншиходночасних зборів, а також винагород неявного характеру.

Розрізняють:

1) договірніелементи вартості кредиту — це витрати, обумовлені укладеними угодами,поділяються на основні і додаткові.

До основнихвідносять суми, які позичальник безпосередньо сплачує кредитору: відсотки,витрати на оформлення, комісії. Головним елементом вартості кредиту є ставкавідсотка, яка формується безпосередньо на базі відсотків за внутрішнім кредитом.В кінцевому підсумку вартість міжнародного кредиту базується на відсотковихставках країн, які є провідними кредиторами.

Базою длясередньострокових кредитів та облігацій з плаваючою ставкою на міжнародномуринку служать ставки лондонського міжбанківського депозитного ринку. Цепояснюється рівнем розвитку та масштабами цього ринку (одна третина євроринку),наявністю мінімуму обмежень доступу до нього.

Найбільш широкезастосування має ставка ЛІБОР, яка утворюється як середня ставка відсотка, заякою банки в Лондоні надають один одному короткострокові незабезпечені позики(від 1 місяця до 1 року). Чим вищий валютний курс, тим нижчий відсоток завкладами у євровалюті. За єврокредитами практикують міжнародні відсотковіставки, які включають як змінну ЛІБОР.

До додатковихвключають суми, що сплачуються позичальником третім особам (соціальна (залежновід суми та строку кредиту) та одноразова (незалежно від терміну та строкупозики) банківська наприклад за гарантію, яка ними надана). Крім основноговідсотка, сплачується комісія. При середньо — та довгостроковому кредитуваннісплачується комісія за зобов’язання надати позичку та за резервування коштів. Припроведенні кредитних операцій банківським консорціумом позичальник сплачуєодноразову комісію за управління банку-менеджеру, за переговори, а також іншимбанкам — за участь;

2) прихованіелементи вартості кредиту — це інші витрати, які пов’язані з отриманням кредитута не зафіксовані в угоді. Це — завищені ціни товарів за фірмовими кредитами; примусовідепозити в певних розмірах відносно до позики; вимоги страхової компанії, якапов’язана з банком, до страхування кредиту; завищення банком комісії заінкасацією документів тощо. Деякі елементи вартості кредиту навіть не можнаоцінити в грошовій формі, хоча їх значущість вагома (наприклад у разі отриманняконтролю над фірмою або позичальником).

Термінміжнародного кредиту — зумовлений низкою факторів: метою та масштабом кредиту,аналогічною практикою в наданні попередніх кредитів на ці ж цілі, традиціями,національним законодавством, міждержавними угодами. Для визначення ефективностікредиту розраховуються його повний та середній строки. Повний термінскладається: з терміну використання кредиту; пільгового (граційного) періоду,упродовж якого надається відстрочка і не відбувається погашення кредиту; термінупогашення, упродовє якого відбувається сплата заборгованості за кредитом. Середнійтермін вказує протягом якого часу сума кредиту була в розпорядженні боржника.

У цілому, заміжнародними розрахунковими операціями здійснюється валютний контроль. Національнийбанк України є головним органом валютного контролю, що:

здійснює контрольза виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіхпитань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

забезпечуєвиконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролюзгідно з актами валютного законодавства України.

Уповноважені банкиздійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами інерезидентами через ці банки.

13.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 2

Питання для обговорення

1. Сутністьторговельних валютних операцій та їх класифікація.

2. Формиміжнародних розрахунків: суть, види, загальна характеристика:

— банківськийпереказ;

— інкасова формарозрахунків;

— документарнийакредитив;

— оплата товарів(робіт, послуг) з використанням пластикових карток, чеків та векселів.

Практичне заняття 3

Питання для обговорення

1. Загальнахарактеристика та класифікація міжнародних кредитів.

2. Типи і виплативідсотків за міжнародним кредитом.

3. Особливостібанківського кредитування міжнародної діяльності.

4. Контрольуповноважених банків за міжнародними розрахунковими операціями своїх клієнтів.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Учасники основнихформ міжнародних розрахунків: банківського переказу, інкасо та документарногоакредитиву.

Порядокрозрахунків з використанням банківського переказу, інкасо та документарногоакредитиву.

Переваги інедоліки для суб’єктів розрахунків у разі використання окремих форм міжнароднихрозрахунків.

Види документарнихакредитивів.

5. Обов’язкиуповноважених банків щодо контролю за міжнародними розрахунками своїх клієнтів.

13.3. Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

2. Ознайомлення зуніфікованими правилами для інкасо, а також правилами і звичаями длядокументарних акредитивів.

3. Ознайомлення змеханізмом функціонування системи СВІФТ.

13.4. Інформаційніджерела

Про порядокздійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23.09. 1994 р. №185/94-ВР.

Уніфікованіправила для інкасо (публікація МТГТ№ 522, 1995 р).

Уніфікованіправила та звичаї для документарних акредитивів (публікація МТП № 500, 1993 р).

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Михайлів З.В., ГаталякЗ.П., Горбаль Н.І. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютніоперації: Навч. посібник, — Львів: 2004. — 244с.

Руденко Л.В. Міжнароднікредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 616 с.

Тема 14. Операції банків в іноземнійвалюті на міжбанківському ринку

14.1. Методичніпоради до вивчення теми

Торгівля іноземноювалютою — це купівля, продаж, обмін іноземної валюти, здійснення операцій звалютними деривативами;

Торгівлю іноземноювалютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютномуринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку(або з такими суб'єктами). Суб'єктами ринку є уповноважені банки, уповноваженіфінансові установи.

Окремому розглядупідлягають права та обов’язки суб’єктів ринку.

Суб'єкти ринкумають право:

— здійснюватикупівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України;

— здійснюватиоперації з обміну іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку Україниабо на міжнародному валютному ринку;

— здійснюватиобмін іноземної валюти на міжнародному валютному ринку відповідно до правил,які діють на цьому ринку тощо.

Уповноважені банкимають право:

— на здійсненняоперацій з валютними цінностями (генеральної ліцензії), відкриватикореспондентські рахунки в банках-нерезидентах в іноземній валюті та проводитиоперації за ними,

— здійснювативласні операції за гривні в межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритоївалютної позиції, у тому числі купувати іноземну валюту без наявностізобов'язань у цій валюті,

— здійснюватиоперації з обміну іноземної валюти за кошти, що їм належать, у тому числі зобміну іноземної валюти у межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритоївалютної позиції,

— здійснювативалютні операції на умовах «форвард» для хеджування ризиків зміникурсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за умови, що обидві валюти єіноземними валютами 1-ї групи Класифікатора та в межах лімітів відкритоївалютної позиції уповноваженого банку.

Уповноважені банкизобов'язані купувати та продавати іноземну валюту самостійно без посередництваінших уповноважених банків.

Суб'єкти ринку зобов'язаніздійснювати торгівлю іноземною валютою на умовах «тод»,«том» або «спот».

Суб'єкти ринку немають права:

— проводитиоперації з валютними деривативами;

— здійснюватиобмін іноземної валюти 1-ї групи Класифікатора на іноземну валюту 3-ї групи Класифікатораі навпаки тощо.

Валютні операції на міжбанківському валютному ринку обмежуютьсянормативами відкритої валютної позиції.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) тазобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. Приїх рівності позиція вважається закритою, при нерівності — відкритою.

Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодокожної іноземної валюти.

Коротка відкрита валютна позиція — це така відкрита валютна позиція, заякою обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог.

Довга відкрита валютна позиція — це така відкрита валютна позиція, заякою обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань. При їїрозрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зізнаком мінус.

Документи, що єпідставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку.

Клієнти-резиденти(юридичні особи та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності) маютьправо купити, обміняти іноземну валюту з метою здійснення розрахунків знерезидентами за торговельними операціями на підставі таких документів:

— заяви прокупівлю іноземної валюти;

— договору знерезидентом, оформленого відповідно до вимог законодавства України;

— вантажної митноїдекларації, якщо товар ввезений на територію України;

— акта(здавання-приймання тощо) або іншого документа, який свідчить про наданняпослуг, виконання робіт, імпорт прав інтелектуальної власності, якщооплачуються отримані послуги (права), виконані роботи;

— документів, щопередбачені для документарної форми розрахунків (акредитив, інкасо), вексельноїформи розрахунків (вексель, яким резидент-імпортер оформив заборгованість переднерезидентом за договором), якщо договір передбачає такі форми розрахунків.

Окреморозглядаються документи, на підставі яких клієнти-резиденти (юридичні особи тафізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності) мають право купити,обміняти іноземну валюту з метою проведення розрахунків з нерезидентами заімпорт продукції (послуг), який здійснюється без увезення із-за кордону цієїпродукції (послуг) на територію України, а також особливості купівлі, обмінуіноземної валюти за неторговельними та за операціями, пов’язаними з рухомкапіталу.

Операції на міжнароднихта міжбанківському валютних ринків поділяються не касові та строкові.

Касові торговельнівалютні операції поділяють на:

— операції типу«тод» — валютна операція за договором, умови якого передбачаютьвиконання цієї операції в день укладення договору;

— операції наумовах «том» — валютна операція за договором, умови якогопередбачають виконання цієї операції в перший робочий день після дня укладеннядоговору;

— операції наумовах «спот» — валютна операція за договором, умови якогопередбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладеннядоговору;

Строковіторговельні валютні операції поділяють на:

— форвардні операції — це міжбанківські строковіоперації, які укладаються за курсом аутрайт. Тобто, це угоди щодо купівлі — продажуіноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому завалютним курсом, що узгоджується на дату укладення угоди і називається курсомаутрайт.

— валютні ф'ючерси — це строкові операції з купівлі та продажустандартизованої у контракті суми іноземної валюти за узгодженим курсом, крімтого детально регламентуються інші умови — термін, метод розахунку тощо. Учасникиф'ючерсної угоди одержують право і зобов'язання конвертувати стандартизованусуму певної валюти в іншу валюту в установлені терміни в майбутньому за курсом,визначеним на момент укладення угоди. По суті це стандартизовані форварди, яківодночас мають власні особливості:

-обсяг операцій є фіксованим для кожної з валют і обмежується обсягомстандартизованої валютної партії,

-біржі встановлюють обмеження денних коливань курсів ф'ючерсів;

-контракти виконуються в певні узгоджені дати (третя середа місяця) алевстановлюється вільний режим закриття позицій по угодах;

-ф'ючерсами торгують тільки на біржах у Чікаго, Токіо, Сіднеї та ще вдекількох інших;

-за ф'ючерсами відбувається безперервний потік платежів;

-для визначення ціни валютного ф'ючерсу застосовується непрямекотирування.

— валютні опціони — це строкові угоди між продавцями та власникамиопціонів, за якими отримує право, але не зобов'язання, купити (опціон кол — call)або продати (опціон пут — put) йому визначену суму однієї валюти в обмін наіншу за фіксованою в контракті ціною протягом обумовленого періоду(американський опціон) чи у визначений день (європейський опціон). За такепридбання права купити чи продати валюту сплачується премія, яка втрачається,якщо це право не використовується. Об'єктом валютного опціону можуть бути якіноземна валюта так і ф'ючерсні контракти, які бувають тільки американські.

— валютні операції своп (swap) — це угоди, що поєднують купівлю (продаж) валютина умовах спот з одночасним продажем (купівлею) тієї ж валюти на певний періодна умовах форвард. Вони, відповідно, називаються операціями своп — депорт (своп- репорт). За такими операціями є можливість економити на маржі різниці міжкурсами продавця та покупця за готівковою угодою. Розрізняють процентний своп — середньо чи довгострокову угоду між двома банками за якою один — бере на себезобов'язання сплачувати проценти за кредит за фіксованою ставкою, а інший банк- за плаваючою ставкою; а також валютний своп, за яким сторони узгоджують сумуосновного боргу в одній валюті та є еквівалент — в іншій валюті, після чогоздійснюються взаємні платежі у повних сумах.

— валютний арбітраж — це особливий вид валютних угод, основною метоюпроведення яких є одержання прибутку шляхом використання сприятливоїкон'юнктури валютних ринків, зокрема використання різниці в котируваннях наміжнародних валютних ринках. Основна мета його — купити валюту дешевше, продатидорожче. Основними його різновидами є: вирівнюючий арбітраж, який може бутипрямим при використанні курсової різниці між валютами боржника і кредитора, танепрямим, в якому бере участь третя валюта, що купується за низьким курсом іпродається замість платежу; процентний арбітраж, який передбачає отриманнякредиту на іноземному ринку позичкових капіталів, де ставки нижче з метоюрозміщення еквіваленту позички на національному ринку капіталу, де процентніставки вищі (може включати умови страхування курсових змін); валютно — процентнийарбітраж, який засновується на використанні банком різниць процентних ставок заугодами, які здійснюються в різні терміни.

14.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 4

Питання для обговорення

1. Сутність, функціїта учасники міжбанківського валютного ринку.

2. Поняття та видивалютної позиції банку.

3. Касовіторговельні угоди типу тод, том та спот.

4. Документи, що єпідставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку.

Практичне заняття 5

Питання для обговорення

1. Строковіторговельні валютні операції:

1.1. Форвардніугоди.

1.2. Валютніф’ючерси.

1.3. Валютніопціони.

1.4. Валютні угоди„своп”.

1.5. Валютнийарбітраж: види і техніка здійснення.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Права та обов’язкисуб’єктів валютного міжбанківського ринку України.

Порядокорганізації торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринкуУкраїни.

Порядок купівлі,обміну іноземної валюти за торговельними, неторговельними і пов’язаними з рухомкапіталу операціями.

14.3. Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зправилами торгівлі іноземною валютою.

2. Ознайомлення зізмістом положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень віноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноваженихбанків.

3. Ознайомлення зправилами випуску та обігу валютних деривативів в Україні.

4. Ознайомлення зпорядком визначення поточних (касових) та строкових (форвардних) валютнихкурсів.

14.4. Інформаційніджерела

Правила випуску таобігу валютних деривативів: Затв. постановою Правління НБУ від 07.07. 1997 р. №216.

Інструкція пропорядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУвід 28.08. 2001 р. № 368.

Положення про оформленнята подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлюабо продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установта порядок їх виконання: Затв. постановою Правління НБУ від 05.03. 2003 р. № 82.

Правила торгівлііноземною валютою: Затв. постановою Правління НБУ від 10.08. 2005 р. № 281.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Михайлів З.В., ГаталякЗ.П., Горбаль Н.І. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютніоперації: Навч. посібник, — Львів: 2004. — 244с.

Руденко Л.В. Міжнароднікредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 616 с.

Тема 15. Неторговельні операціїбанків в іноземній валюті

15.1. Методичніпоради до вивчення теми

Поточнінеторговельні валютні операції – це операції, що не пов’язані з комерційноюдіяльністю підприємств, організацій, громадян, експортом та імпортом товарів(послуг), а також рухом капіталу.

Ці операціїздійснюються уповноваженими банками та уповноваженими фінансово-кредитнимиустановами.

Основним видомнеторговельних валютних операцій є готівкові валютно-обмінні операції, до якихвідносять:

— купівля уфізичних осіб — резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти заготівкові гривні;

— продаж фізичнимособам — резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

— зворотний обмінфізичним особам — нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівковуіноземну валюту;

— купівля-продаждорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніхчеків за готівкові гривні;

— конвертація(обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівковуіноземну валюту іншої іноземної держави;

— прийняття наінкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Конвертаціяготівкової іноземної валюти різних іноземних держав здійснюється за крос-курсом.

Крос-курс — співвідношення між двома валютами, яке визначено чеpез їхкуpс до третьої валюти.

Механізм розрахунку крос-курсу: на певну дату офіційний курс карбованцястановить: — український карбованець/долар США — X крб. за долар США; — українськийкарбованець/марка ФРН — Y крб. за марку ФРН; тоді крос-курс долара США до маркиФРН становить Х/Y марки ФРН за долар США.

Якщо клієнт бажає у цей день обміняти N доларів США на марки ФРН, то зурахуванням крос-курсу він має отримати N х (X: Y) марок ФРН.

За цією схемою визначається крос-курс і для інших валют у разі здійсненняконверсійних операцій з готівковою іноземною валютою.

Готівкові обмінні операції можуть здійснюватися через:

операційну касу банку або каси його філій чи територіально відокремленихбез балансових відділень;

власні пункти обміну іноземної валюти;

обмінні пункти, що діють на підставі агентських угод з юридичнимиособами-резидентами;

пункти обміну іноземної валюти національного оператора поштового зв’язку.

Операції фізичнихосіб з дорожніми чеками, що номіновані в іноземній валюті починаються з операцій з купівлі (сплати) тапродажу дорожніх чеків (обміну готівкової іноземної валюти на чеки в іноземнійвалюті, далі — продаж), які здійснюються банком (установою) за іноземну валютуабо за гривні.

Механізм здійснення операцій з дорожними чеками:

1. Уповноважений працівник банку (установи), пункту обміну іноземноївалюти банку оформляє повідомлення про продаж дорожніх чеків.

2. Операції з продажу дорожніх чеків за іноземну валюту здійснюються:

касою банку (установи) фізичним особам та представникам юридичної особи зоформленням прибуткових, видаткових валютних ордерів та повідомлення про продаждорожніх чеків;

пунктом обміну іноземної валюти банку фізичним особам-резидентам зоформленням повідомлення про продаж дорожніх чеків.

3. Здійснені операції відображаються касою банку (установи), пунктомобміну іноземної валюти банку в Реєстрі проданих дорожніх чеків в іноземнійвалюті.

4. При продажу дорожніх чеків сплачується комісійна винагорода затарифами, установленими внутрішніми нормативними актами банку (установи).

6. Банки (установи), які продають дорожні чеки, надають довідку навивезення за межі України іноземної валюти та чеків, що виражені в іноземнійвалюті.

7. Після продажу дорожніх чеків фізична особа (резидент чи нерезидент) абоуповноважений представник юридичної особи-резидента, у присутності працівникабанку (установи) ставлять свій підпис на повідомленні про їх продаж і на кожномучеку у визначеному іноземною компанією-емітентом місці.

8. Дорожні чеки сплачуються лише власнику чека, зразок підпису якого є начеку, після ідентифікації підпису в присутності уповноваженого працівника банку(установи) і тільки в повній сумі, що зазначена в чеку.

9. Операції з купівлі (сплати) дорожніх чеків за іноземну валютуздійснюються:

касою банку (установи) у фізичної особи (резидента або нерезидента) чиуповноваженого представника юридичної особи-резидента чи уповноваженої особипредставництва юридичної особи-нерезидента з оформленням прибуткових тавидаткових валютних ордерів;

пунктом обміну іноземної валюти банку з оформленням довідок для фізичнихосіб-нерезидентів та квитанції для фізичних осіб-резидентів.

Операції з купівлі (сплати) дорожніх чеків відображаються в Реєстрікуплених дорожніх чеків в іноземній валюті.

Окремому розглядупідлягають операції з кредитними картками, операції з приймання на інкасобанкнот іноземних держав та іменних чеків; перекази готівкової та безготівковоїіноземної валюти фізичними особами та відправлення переказів в іноземній валюті.

15.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 6

Питання для обговорення

1. Загальнахарактеристика неторговельних операцій комерційних банків.

2. Загальні умови здійсненнята класифікація операцій

уповноваженихбанків з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти.

3. Етапипроведення обмінних операцій.

4. Особливостіконвертації готівкової іноземної валюти різних іноземних держав. Особливостірозрахунків за крос-курсом.

Практичне заняття 7

Питання для обговорення

1. Операціїфізичних осіб з дорожніми чеками, що номіновані в іноземній валюті.

2. Операції зкредитними картками.

3. Операції зприймання на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

4. Переказиготівкової та безготівкової іноземної валюти фізичними особами.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Порядок здійсненняоперацій з купівлі та продажу дорожніх чеків.

Порядок прийманняна інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

3. Порядокрегулювання переказу іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб.

15.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обміннихоперацій на території України.

2. Ознайомлення зпорядком розрахунків за крос-курсом.

3. Ознайомлення зізмістом положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валютіна території України.

4. Ознайомлення зправилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученнямфізичних осі та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-закордону іноземної валюти.

15.4. Інформаційніджерела

Положення пропорядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України: Затв.постановою Правління НБУ від 29.12. 2000 р. №520.

Правила здійсненняпереказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб таодержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземноївалюти: Затв. постановою Правління НБУ від 17.01. 2001 р. № 18.

Інструкція про порядокорганізації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України: Затв.постановою Правління НБУ від 12.12. 2002р. № 502.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Михайлів З.В., ГаталякЗ.П., Горбаль Н.І. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції:Навч. посібник, — Львів: 2004. — 244с.

Руденко Л.В. Міжнароднікредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 616 с.

Модуль 4. Операції банків звекселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпеченняфінансової стійкості банку Тема 16. Операції банків з векселями

16.1. Методичніпоради до вивчення теми

Українськікомерційні банки здійснюють операції з векселями відповідно до Законів України«Про цінні папери і фондовий ринок», “Про обіг векселів в Україні”,згідно з якими, у загальному значенні, вексель — це цінний папір, що засвідчуєбезумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строкувизначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Розглядаючикласифікацію векселів слід поділяти їх за формою та способами використання напрості і переказні.

Простий вексельозначає зобов'язання однієї особи виплатити зазначену суму коштів іншій особіза поставлені товари чи надані послуги.

Переказний вексельє наказом позичальнику виплатити певну суму коштів пред'явнику векселя.

Для визнаннядокумента векселем він повинен містити ряд елементів, які називаютьобов'язковими реквізитами векселя.

Обов'язковіреквізити переказного і простого векселів, згідно з Женевською вексельноюконвенцією.


Реквізити переказного векселя

Реквізити простого векселя 1. Найменування «вексель», яке називають вексельною міткою 1. Найменування «вексель», яке називають вексельною міткою 2. Простий і нічим не зумовлений наказ сплатити певну суму. 2. Просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму 3. Найменування платника (трасата). 4. Зазначення строку платежу (на певну дату, через певний термін після дати складення, за поданням, через певний термін після подання векселя) 3. Зазначення строку платежу (на певну дату, через певний термін після дати складення, за поданням, через певний термін після подання векселя) 5. Зазначення місця платежу. 4. Зазначення місця платежу. 6. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж. 5. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж (кредитор, векселедержатель). 7. Дата і місце складання векселя 6. Дата і місце складання векселя 8. Назва, підпис і точна адреса векселедавця. 7. Назва, підпис і точна адреса векселедавця.

Вексель вексельнийтекст може містити інші елементи, але їх наявність чи відсутність непозначається на силі векселя.

Розглядаючикласифікацію операцій банку з векселями, слід звернути на балансові (основні) операціїз векселями, до яких відносяться кредитні вексельні операції, пов'язані зінаданням або залученням коштів проти векселів чи під їх забезпечення, а такожторговельні операції з купівлі або продажу векселів. В загальній структурі ціоперації поділяються на активні (врахування векселів, надання кредитів підзаставу векселів та придбання векселів) та пасивні (переврахування придбанихвекселів, одержання кредитів під заставу векселів та продаж придбаних векселів).Слід звернути увагу на порядок визначення юридичної та економічної надійностівекселя.

А саме, заекономічним змістом операція з врахування (дисконтування) являє собоютрансформацію комерційного кредиту у кредит банківський, адже купівля банкомвекселя рівнозначна кредитуванню векселедержателя на строк, що залишився допогашення векселя. Цей кредит називається обліковим кредитом.

У разі потреби уліквідності банк може рефінансуватись в інших комерційних банках, а також уцентральному банку у формі переврахування векселів, іншими словами — врахуванняуже врахованих банком векселів. Використання переврахування в інших окрімзабезпечення ліквідності, цілях, однак, менш доцільне, бо в результаті йогоздійснення знижується дохідність банку від облікової операції.

Методологіяздійснення операції переврахування аналогічна врахуванню банками векселів.

Операції зпереврахування векселів можуть бети безпосередньо пов’язані з рефінансуваннямНБУ банківських установ за допомогою векселів. А саме, установам Національногобанку України надано право здійснювати рефінансування комерційних банків уформі переврахування векселів при дотриманні останніми таких умов:

— усі поданівекселі за строками оплати не повинні перевищувати 90 днів і бути такими, щобвекселі можна було вчасно одержати у місцях їх платежу;

— подані допереврахування векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючипідпису комерційного банку, котрий подав ці векселі, крім цього, — акцептуплатника;

— місце платежуподаних до переврахування векселів повинно бути у населених пунктах, де єустанови комерційних банків, нотаріус або суд.

На практиці,однак, Національний банк України не використовує векселі при рефінансуваннікомерційних банків. Операції переврахування не виконуються, а ломбарднекредитування здійснюється виключно за допомогою ОВДП.

Розглядпозабалансових операцій з векселями починають з гарантійних (авалювання векселята видача гарантії під забезпечення векселя), розрахункових операцій зоформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів та інші) таз розрахунків з використанням векселів. Особливу увагу слід звернути на розглядпорядку акцептного кредитування та рамбурсування.

В структурікомісійних та довірчих операцій з векселями необхідно розрізняти порядокінкасування та доміцилювання векселів, їх зберігання, а також купівлю, продаж іобмін векселів за дорученням клієнтів. При розгляді вказаних питань студентповинен знати порядок визначення платежів банку за відповідними операціями.

В темі важливоприділити увагу напрямкам розвитку операцій з векселями провідних зарубіжнихбанків країн з ринковою економікою.

Окремому розглядупідлягає організація роботи з векселями в банку та особливості проведенняекспертизи векселів.

16.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 8

Питання для обговорення

1. Характеристикасутності векселя та організації вексельного обігу в Україні.

2. Класифікаціяоперацій банку у сфері вексельного обігу.

3. Кредитніоперації банків з векселями:

— урахуваннявекселів;

— вексельнепереврахування та вексельна перезастава;

— кредитування підзаставу векселів.

4. РефінансуванняНБУ банківських установ за допомогою векселів.

Практичне заняття 9

Питання для обговорення

1. Торговельні тагарантійні операції з векселями.

2. Розрахунковіоперації банків з векселями.

3. Комісійні тадовірчі операції з векселями:

— інкасуваннявекселів;

— оплата векселів,у яких банк виступає особливим платником (доміциліантом);

— зберіганнявекселів;

— купівля, продажі обмін векселів за дорученням.

4. Особливостіпроведення експертизи векселів.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Закономірності тапорядок вексельного обігу.

Роль та місцебанків у вексельному обігу.

Порядок оцінюваннябанком надійності векселів при здійсненні кредитних та гарантійних операцій звекселями.

Джерела доходівбанку від операцій з векселями.

5. Методикарозрахунку сум, які підлягають утриманню на користь банку.

16.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом Законів України „Про обіг векселів в Україні” та „Про приєднанняУкраїни до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований законпро переказні та прості векселі”.

2. Ознайомлення зізмістом положення про порядок здійснення банками операцій з векселями внаціональній валюті на території України.

16.4. Інформаційніджерела

Про приєднанняУкраїни до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований законпро переказні векселі та прості векселі: Закон України від 06.07. 1999 р. №826-ХІУ.

Про обіг векселівв Україні: Закон України від 04.05. 2001р. № 2374-Ш.

Про цінні папери іфондовий ринок: Закон України від 23.02. 2006 р. № 3480-ІУ.

Положення пропорядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті натериторії України: Затв. Постановою Правління НБУ від 16.12. 2002 р. № 508.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Тиркало Р.І. Банківськіоперації з цінними паперами. – Тернопіль: 2004. – 211с.

Тема 17. Операції з наданнябанківських послуг

17.1. Методичніпоради до вивчення теми

Становлення тарозвиток банківської системи України сприяє подальшій універсалізаціїбанківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, які можевиконувати сучасний комерційний банк. Крім основних, базових для комерційнихбанків операцій, пов’язаних з формуванням банківських ресурсів, їх розміщеннямв активи та здійсненням розрахунків між клієнтами, вони виконують і нові дляних операції та послуги.

У цілому,банківські послуги характеризуються такими основними ознаками:

— для наданнябільшості послуг банкам не потрібні додаткові ресурси;

— доходи віднадання послуг банки одержують у вигляді комісії.

Комісійні доходиобчислюються банками пропорційно сумі активу чи зобов’язання незалежно від часуабо є завчасно фіксованими.

Класифікаціяпослуг комерційного банку за характером надання:

1) посередницькіпослуги, до яких відносяться: посередництво в одержанні клієнтом кредиту,посередницькі послуги банків при емісії, розміщенні і організації повторногообігу цінних паперів клієнтів; посередництво у валютних та інших операціяхбанку;

2) гарантійніпослуги, до яких належать: гарантії повернення кредиту за клієнта; гарантіївідшкодування збитків, що можуть статися через невиконання клієнтом контракту; гарантіїборгових зобов’язань клієнта (авальні операції).

3) довірчі(трастові) послуги банку, до яких відносяться:

для приватних (фізичних)осіб: розпорядження спадщиною, управління персональними трастами (майном,переданим банку для управління); опікунство із забезпеченням збереження майна(аналогічно управлінню персональними трастами); агентські функції (збереженнямайна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплатурахунків, операції з купівлі-продажу, юридичне обслуговування);

для підприємств (юридичнихосіб): розпорядження активами (касовими чи потоком готівки); агентські операції(особливо при обміні випущених цінних паперів); ліквідація підприємств;

4) послугикредитного характеру, до яких відносять: лізинг, факторингові послуги банку,форфейтинг,

5) Інші послугибанку. До них відносять:

фінансовийінжиніринг, консультативні та інформаційні послуги і т.д.

Розглядаючигарантійні послуги банку, необхідно відрізняти їх від поручительства. Всамостійній роботі студенти повинні звернути увагу на банківські гарантії щодовиконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними і фінансовими угодами,які можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа),так і шляхом надпису на векселі (акцепт, аваль). У складі цих послуг такожрозглядаються зобов’язання банку щодо надання клієнтам позик.

Особливе місце урозгляді посередницьких послуг банку займає посередництво в операціях з ціннимипаперами при їх розміщенні на первинному ринку (андеррайтинг), а такожброкерська діяльність з цінними паперами клієнтів за їх рахунок на підставідоговорів доручення чи комісії.

В темі такожрозглядається посередництво комерційних банків у валютних операціях, а такожособливості проведення довірчих (трастових) послуг. Зокрема, розглядаючикласифікацію довірчих послуг, слід звернути увагу на агентські послуги з управліннякасовими активами підприємств при їх розрахунково-касовому обслуговуванні,послуги депозитарію, управління коштами благодійних фондів тощо.

Але основне місцев темі займають послуги кредитного характеру: лізинг, факторинг та форфейтинг. Розглядаючивказані послуги, необхідно звернути увагу на законодавчо-нормативну базу,підходи до їх класифікації, порядок організації документообігу при здійсненнілізингових та факторингових операцій, порядок нарахування платежів за різнимиваріантами здійснення операцій, а також ризики, що їх супроводжують.

В самостійнійроботі студентам важливо дослідити напрямки розвитку нових послуг, якінадаються банками з урахуванням досвіду країн з розвинутою ринковою економікою.Зокрема, слід звернути увагу на операції, пов’язані з фінансовим інжинірингом,з дорогоцінними металами та інформаційними послугами банку. Особлива увагазвертається на загальну характеристику банківських операцій з дорогоціннимиметалами і дорогоцінним камінням.

Так, до послуг збанківськими металами, які можуть виконувати банки відносять наступні:

— відкриттяклієнтам вкладних (депозитних) та поточних рахунків у банківських металах;

— операції знадання кредитів у банківських металах чи під заставу золотого депозиту;

— операції змонетами з дорогоцінних металів;

— використаннябанківських металів для укладання форвардних, ф’черсних, опціонних угод, угодтипу спот, своп тощо;

— послуги зперевезення та зберігання дорогоцінних металів та каміння.

17.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 10

Питання для обговорення

1. Загальнахарактеристика та види банківських послуг.

2. Сутність таекономічне значення лізингу.

3. Класифікаціявидів лізингу та принципи розвитку лізингового бізнесу.

3. Види лізинговихплатежів та методика їх розрахунку.

4. Ризикилізингових операцій.

Практичне заняття 11

Питання для обговорення

1. Основніпоняття, елементи та класифікаційна характеристика видів та форм факторингу.

2. Механізмздійснення факторингової операції, у т. ч. у зовнішньоекономічній діяльності.

3. Вартістьфакторингової послуги та. ризики, що виникають при її здійсненні.

4. Механізмздійснення та вартість форфейтингової операції.

Практичне заняття 12

Питання для обговорення

1. Гарантійні,посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги банків.

2. Довірчі(трастові) послуги.

3. Організаціяпослуг щодо зберігання цінностей у банку.

4. Операції банкуз дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням.

5. Фінансовийінжиніринг.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Сутність послуг,що мають кредитний характер.

Сутністьфакторингу, його переваги та недоліки для фактора і постачальника.

Зміст іпослідовність здійснення форфейтингової операції.

Види довірчихпослуг.

17.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринківфінансових послуг”.

2. Ознайомлення зіструктурою платежів за лізинговими та факторинговими угодами.

3. Ознайомлення зізмістом Закону України „Про фінансовий лізинг”.

4. Ознайомлення зізмістом публікацій про перспективи розвитку трастових послуг в Україні.

17.4. Інформаційніджерела

Про лізинг // ЗакониУкраїни т.13. – С.356-363.

Про фінансовий лізинг:Закон України від 16.12. 1997р. № 723/97-ВР.

Про фінансовіпослуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001р. № 2664-Ш.

Положення пропорядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат закредитними операціями банків: Затв. постановою Правління НБУ від 06.07. 2000 р.№ 279.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Тема 18. Операції із забезпеченняфінансової стійкості банку

18.1. Методичніпоради до вивчення теми

Вирішенняосновного завдання управління комерційним банком полягає не тільки у визначенніпоточного фінансового стану банку, а й у визначенні оптимальніх управлінськихзаходів, які дозволять перевести поточний стан банку в бажаний (фінансовостійкий).

Розглядаючи основизабезпечення фінансової стійкості банку, слід враховувати, що відповідно доКонституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошовоїодиниці України. Виконуючи цю основну функцію НБУ сприяє дотриманню стійкостібанківської системи на основі виконання таких функцій:

грошово-кредитнерегулювання, яке впливає на обсяг і структуру грошової маси в обігу і, тимсамим, визначає обсяг ресурсів комерційних банків, які можуть бути використанідля кредитних вкладень в економіку. Таке регулювання здійснюється шляхом проведенняпроцентної політики, визначення тарегулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків, а такожпроведення операцій на відкритому ринку з цінними паперами та валютнихінтервенцій на валютному ринку;

встановленняобов'язкових економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням з метоюрегулювання банківської діяльності та забезпечення ліквідності банківськихбалансів;

утвореннязаконодавчих та інших умов, які дозволяють комерційним банкам підтримувати їхфінансову стійкість. До них відносяться такі методи як ліцензування банківськоїдіяльності, ведення державного реєстру банків, встановлення правил веденнябанківських операцій та їх бухгалтерського обліку тощо.

Забезпеченняфінансової стійкості банку ґрунтується також на досягненні оптимізаціїструктури активних і пасивних операцій з метою одержання максимального прибутку.Тому завданнями управління діяльністю комерційного банку є визначення джерел,якості і стійкості банківських доходів, дотримання всіх вимог щодо ліквідностіта платоспроможності, підтримання стану адекватності і достатності капіталу.

Аналізприбутковості, ліквідності і достатності капіталу банку є основою забезпеченняфінансової стійкості банку та дає змогу оцінити ефективність управління і такимчином визначити здатність банку конкурувати на ринку банківських послуг, атакож оцінити вплив макрофінансової політики на діяльність банківської системи.

Фінансовастійкість банку також значною мірою залежить від обраної стратегії управлінняризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженніабо мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо.

Національний банквизначив систему для оцінки кожної категорії ризику. Система оцінки ризиківнадає можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, якихнаглядових процедур необхідно вжити.

Для шестикатегорій ризику — кредитного ризику, ризику ліквідності, ризику змінипроцентної ставки, ринкового ризику, валютного ризику таопераційно-технологічного ризику — і оцінюють кількість ризику, якістьуправління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику. Для ефективноговикористання системи оцінки ризиків наглядовці мають враховувати як поточнийстан банку, так і фактори, які можуть вказувати на зростання ризиків.

Незалежно відсвоєї структури, кожна система управління ризиками має включати такі етапи:

Ідентифікація — усвідомленняризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

Квантифікація — вимірювання,аналіз та оцінювання величини ризику;

Мінімізація — зниженнячи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

Моніторинг — здійсненняпостійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Кожний комерційнийбанк має свої переваги і на основі цього виявляє ступінь ризику, на який моженаражатися. Тобто вирішує, який рівень ризику для нього прийнятний, і шукаєспособи, як уникнути небажаних ризиків. Подібні дії в економічній науціназиваються системою керування ризиками або ризик-менеджментом. Процесризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні рівні – віджуправлінського (спостережної ради та правління) до рівня на якому безпосередньоприймаються або генеруються ризики (бек-офіси, фронт-офіси) тощо.

Враховуючиризикованість банківської діяльності, а також з метою підвищення надійності тастабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників банків,останні формують резерви для покриття можливих втрат від проведення активнихоперацій.

Одним з такихрезервів комерційного банку є резервний фонд комерційного банку. Порядоквідрахувань у цей фонд та його використання встановлюється загальними зборамиакціонерів банку.

Резерви дляпокриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладівгромадян створюються за рахунок доходу до оподаткування.

Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитнимиопераціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованимидоходами за активними операціями; коштами,розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах),які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів,або які зареєстровані в офшорних зонах.

Фінансовий стан тарезультати діяльності банку за звітний період відображає фінансова звітність,яка регулюється міжнародними стандартами та чинним законодавством України. Вонаґрунтується на даних аналітичного обліку.

До складуфінансової звітності включають бухгалтерський баланс, звіт про прибутки ізбитки.

До статистичної звітностіналежить звітність про кредитні та депозитні операції в національній таіноземній валюті, процентні ставки, операції з цінними паперами та іншібанківські операції.

18.2. Планипрактичних занять

Практичне заняття 13

Питання для обговорення

1. Сутністьфінансової стійкості комерційного банку та способи її забезпечення

2. Економічнінормативи регулювання діяльності банків:

— нормативикапіталу;

— нормативиліквідності;

— нормативикредитного ризику;

— нормативиінвестування;

— нормативи ризикузагальної відкритої валютної позиції банку.

Практичне заняття 14

Питання для обговорення

1. Ліквідність таплатоспроможність банку.

2. Оцінкаресурсної бази банку з позицій ліквідності та забезпеченості потреб банку вліквідних засобах.

3. Поняття, метата етапи процесу управління банківськими ризиками.

4. Організаційнаструктура ризик-менеджменту банку.

5. Порядокформування і використання резервів для покриття можливих втрат банку

Практичне заняття 15

Питання для обговорення

1. Резерв длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку.

2. Порядокформування і використання резервів для відшкодування можливих втрат віддебіторської заборгованості та від операцій з цінними паперами.

3. Фінансові звітибанку та оцінка його діяльності.

4. Прибутковістьбанку: поняття та оцінка.

Перелік питань, щовивчаються студентом самостійно

Способизабезпечення фінансової стійкості банку.

Порядок визначеннята управління ліквідністю й платоспроможністю банку.

Порядок формуваннята використання резервів для покриття втрат від активних операцій банку.

4. Методикаоцінювання прибутковості банку.

18.3 Змістіндивідуальних завдань

1. Ознайомлення зізмістом Закону України „Про Національний банк України” та положення про порядокформування обов’язкових резервів.

2. Ознайомлення зізмістом інструкції про порядок регулювання діяльності банків України.

3. Ознайомлення зізмістом інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітностібанків України та правилами організації статистичної звітності, що подається доНБУ.

4. Ознайомлення зізмістом методичних вказівок з інспектування банків „Система оцінки ризиків” таметодичних рекомендацій щодо організації та функціонування системризик-менеджменту в банках України.

18.4. Інформаційніджерела

Про податок надодану вартість: Закон України від 03.04. 1997 р. № 168/97-ВР.

Про оподаткуванняприбутку підприємств: Закон України від 22.05. 1997 р. № 283/97-ВР.

Про Національнийбанк України: Закон України від 20.05. 1999р. № 679-ХІУ.

Про банки ібанківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

Положення пропорядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат закредитними операціями банків: Затв. постановою Правління НБУ від 06.07. 2000 р.№ 279.

Інструкція про порядокрегулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368.

Правилаорганізації статистичної звітності, що подається до Національного банку України:Затв. постановою Правління НБУ від 19.03. 2003р. № 124.

Методичні вказівкиз інспектування банків «Система оцінки ризиків»: Затв. постановою. ПравлінняНБУ від 15.03. 2004 р. № 104.

Методичнірекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту вбанках України: Затв. постановою Правління НБУ від 02.08. 2004 р. № 361.

Інструкція пропорядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Затв. постановоюПравління НБУ від 07.12. 2004р. № 598.

Положення пропорядок формування обов'язкових резервів: Затв. постановою Правління НБУ від 16.03.2006 р. № 91.

Банківськіоперації: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф.Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

Єпіфанов А.О., МаслакН.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД„Університетська книга”, 2007. – 523 с.

Міщенко В.І., Слав’янськаН.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп.– К.: Знання, 2007. – 796.

Аналіз банківськоїдіяльності / За ред.А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003. — 599 с.

Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.1. Савлука. — К.: КНЕУ, 2006. — 744 с.

Ступаков В.С., ТокаренкоГ.С. Риск-менеджмент. –М.: Финансы и статистика, 2005. –288 с.


5. Практичні заняття – тренінги внавчально-тренувальному банку (І-а частина)

Практичнізаняття-тренінги студентів ПУСКУ з банківських операцій є складовою частиноюнавчального процесу. Вона сприяє формуванню умінь та практичних навичок роботиза спеціальністю.

Основна мета проведенняпрактичних занять-тренінгів для студентів, що навчаються за програмоюпрофесійної підготовки „Банківська справа” — закріпити та поглибити теоретичнізнання студентів, виробити первинні навички роботи з документами, сформуватипрофесійні вміння для прийняття самостійних рішень, виховати потреби системногопоновлення своїх знань для їх практичного застосування, підготувати студентівдля самостійної роботи з обслуговування клієнтів комерційних банків.

Основне завданняпроведення практичних занять-тренінгів з банківських операцій – навчитистудентів сучасним методам і формам організації обслуговування клієнтів банкуна основі теоретичних знань, одержаних з вивчення тем даного курсу, сприятиоволодінню навичками оформлення та перевірки банківських і клієнтськихдокументів і роботи з реальними банківськими програмними продуктами (зокрема,„Скарб-6”), ознайомленню з новими технологіями у банківській справі.

Практичнізаняття-тренінги з банківських операцій проводяться в університеті в навчально-тренувальномубанку (спеціально обладнана комп’ютерна аудиторія — 130) протягом УІІ (у складідисципліни „Банківські операції”) та УІІІ (у складі дисципліни „Інвестиційнекредитування”) семестрів.

Практичне заняття-тренінг 1

Створення таорганізація діяльності комерційного банку.

1.1. Питання дляопрацювання

1. Розглядпроцедури створення та реєстрації банківських установ.

2. Визначеннястратегії діяльності банку.

3. Розглядорганізаційної структури банку та видів операцій, які ним виконуються.

4. Розглядпобудови керівних органів банку та функцій його структурних підрозділів.

5. Організаціяробочого дня комерційного банку.

За результатамироботи скласти концепцію діяльності банку та його організаційну структуру.

1.2. Самостійноповторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 1-2початкового, 1 модулю дисципліни.

Практичне заняття-тренінг 2

Відкриття рахунківсуб’єктам господарської діяльності.

Питання дляопрацювання

1. Правилапроведення консультацій для клієнтів-суб’єктів господарювання з питаньвідкриття рахунків у національній валюті.

2. Порядоквідкриття рахунків „кошти на вимогу” і депозитних рахунків клієнтам та правилаперевірки документів на відкриття таких рахунків…

3. Порядокоформлення договору на розрахунково-касове обслуговування та депозитнихдоговорів.

4. Параметрианалітичного обліку і формування бази даних за клієнтами.

За результатамироботи визначити дані для формування параметрів аналітичного обліку клієнтів танаписати звіт за результатами гри.

2.2. Самостійноповторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 4,6 з 1-го та 2-го модулів дисципліни „Банківські операції”.


Практичне заняття-тренінг 3

Грошово-розрахунковівідносини банків зі суб’єктами господарської діяльності

Питання дляопрацювання

1. Правила наданняконсультацій клієнтам з питань виконання операцій за їх рахунками і „коштами навимогу”.

2. Особливостірізних форм безготівкових розрахунків.

3. Правилаоформлення касових і розрахункових документів та їх перевірка.

4. Правила облікуоперацій за рахунками суб’єктів господарювання.

За результатамироботи оформити розрахунково-касові документи та провести аналіз вихіднихдокументів, особових рахунків, балансу, оборотно-сальдової відомості. Написатизвіт.

3.2. Самостійноповторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до теми 6з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.

Практичне заняття-тренінг 4

Робота в системі„Клієнт-банк”

Питання дляопрацювання

1. Види послугсистеми „Клієнт-банк”.

2. Програмнезабезпечення системи „Клієнт-банк”.

3. Зміст електроннихдокументів і порядок здійснення операцій.

За результатамироботи описати переваги і недоліки використання системи „Клієнт-банк”.

4.2. Самостійноповторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до теми 6з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.


Практичне заняття-тренінг 5

Особливостіорганізації грошово-розрахункових відносин банків з фізичними особами тавідкриття рахунків фізичним особам.

Питання дляопрацювання

1. Правилапроведення консультацій для клієнтів-фізичних осіб щодо порядку відкриттярахунків у національній валюті.

2. Порядокзаповнення та перевірки документів на відкриття різних видів рахунків.

3. Правилаукладення депозитної угоди.

4. Параметрианалітичного обліку і формування бази даних клієнтів та їх рахунків.

За результатамироботи оформити депозитну угоду і документи з відкриття депозитного рахунку.

5.2. Самостійноповторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 4,6 з 1-го та 2-го модулів дисципліни „Банківські операції”.

Практичне заняття-тренінг 6

Розрахунково-касовеобслуговування фізичних осіб

Питання дляопрацювання

1. Правила наданняконсультацій клієнтам з питань оформлення розрахунково-касових документів і виконанняоперацій.

2. Правилаперевірки касових і розрахункових документів фізичних осіб.

3. Порядокздійснення та обліку операцій за рахунками фізичних осіб.

За результатамироботи оформити документи з готівкових і безготівкових операцій за рахунками фізичнихосіб, провести аналіз вихідних документів синтетичного та аналітичного облікута написати звіт.

6.2. Самостійноповторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 6,7 з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.

Практичне заняття-тренінг 7

Організаціякасової роботи в банках

Питання дляопрацювання

1. Правила роботиприхідних, видаткових та вечірніх кас.

2. Обслуговуванняклієнтів щодо приймання і видачі готівки з каси банку.

3. Оформлення таперевірка правильності касових документів.

4. Порядокзакриття операційної каси в кінці дня.

За результатамироботи оформити документи за касовими операціями та написати звіт.

7.2. Самостійноповторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 7,8 з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.

Практичне заняття-тренінг 8

Складання касовоїзвітності у банках

Питання дляопрацювання

1. Форми звітностіза касовими операціями банку.

2. Порядок видачіавансу під звіт касирам.

3. Оформленнякасової звітності.

За результатамироботи оформити документи з касової звітності банку, скласти звітну довідкукасира та написати звіт.

8.2. Самостійноповторити матеріал та розглянути інформаційні джерела, рекомендовані до тем 7,8 з 2-го модулю дисципліни „Банківські операції”.


6. Термінологічний словникДо теми 1

Банківська системаУкраїни — складається з Національного банку України та інших банків, що створеніі діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Банк — юридичнаособа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку Україниздійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштівфізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, навласних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунківфізичних та юридичних осіб.

Банк з іноземнимкапіталом — банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одномунерезиденту, перевищує 10 відсотків.

Банківськадіяльність — залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб тарозміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власнийризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Державний реєстрбанків — реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомостіпро державну реєстрацію усіх банків.

Спеціалізованийбанк — це банк, у якого більше 50 відсотків його активів є активами одного типу.Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Філія банку — відокремленийструктурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснюєбанківську діяльність від імені банку, має свій субкореспондентський рахунок іМФО (за самостійної участі банківської установи в системі міжбанківськихелектронних розрахунків) або працює на єдиному кореспондентському рахунку зголовним банком та здійснює банківські операції, передбачені положенням профілію, при наявності і в межах дозволу головного банку і дозволу на здійсненняоперацій, виданого регіональним управлінням НБУ за місцем знаходження банку. Керівникфілії банку діє на підставі довіреності, виданої головним банком – юридичноюособою.

Представництвобанку — територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що не здійснюєбанківську діяльність, не є юридичною особою, діє на підставі окремогоположення, виступає від імені головного банку і ним фінансується. Представництвоне має права здійснювати банківські операції.

Територіальневідокремлене відділення банку — підрозділ, який здійснює лишерозрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.

Економічнінормативи — показники, що встановлюються Національним банком України ідотримання яких є обов'язковим для банків.

Істотна участь у банку — пряме або опосередковане,самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсоткамистатутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи абонезалежна від формального володіння можливість вирішального впливу накерівництво чи діяльність юридичної особи.

Клієнт банку — будь-якафізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Підрозділ банку — структурнаодиниця банку, що не має статусу юридичної особи і виконує функції, визначенібанком.

Реорганізаціябанку — злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення йогоорганізаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна,коштів, прав та обов'язків правонаступникам.

Учасники банку — засновникибанку, акціонери банку, який є акціонерним товариством, учасники банку, який єтовариством з обмеженою відповідальністю, і пайовики кооперативного банку.

Банківськакорпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можутьбути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентраціїкапіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності таплатоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю.Підлягає реєстрації у НБУ. Виконує функції розрахункового центру для банків — членівкорпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних таюридичних осіб, крім банків та інших фінансових установ).

Банківська холдинговагрупа — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнськомубанку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотківакціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи,які є його дочірніми банками. Банківські холдингові групи дозволяєтьсястворювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання наголовний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків — членівгрупи, а також створення системи управління спільною діяльністю. Материнськийбанк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів умежах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено закономабо угодою між ними.

Фінансовахолдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надаютьфінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, іматеринська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії маєналежати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного зучасників фінансової холдингової групи.

До теми 2

Функціональнаструктура банку – це така структура, за якої підрозділи формуються увідповідності до своїх функціональних призначень і видів вирішуваних завдань. Умежах такої структури кожний з напрямів роботи банку представлений окремимпідрозділом, величина якого відповідає величині банку і обсягу послу, що нимнадаються.

Дивізіональнаструктура банку – це споживча структура, сутність якої у групуванні підрозділіввідповідно до класів обслуговуваних споживачів. За такі класи, як правило,приймають юридичних осіб, фізичних осіб.

Матрична структурабанку – це така структура банку, якапоєднує проектну та функціональні структури, а кожен виконавець має подвійнепідпорядкування – з одного боку функціональному підрозділу, а з іншого – він єучасником реалізації певного проекту. Така структурна схема змінюєтьсявідповідно до конкретних завдань у окремі проміжки часу.

Письмовий дозвіл Національного банку — документ, який видає Національнийбанк у порядку і на умовах, визначених Законом України «Про банки ібанківську діяльність» на підставі якого банки мають право здійснюватиокремі операції, передбачені статтею 47 Закону України «Про банки ібанківську діяльність».

Ліцензування — цепорядок надання дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операційкомерційному банку, який з моменту реєстрації НБУ набув статусу юридичної особи.

Банківськаліцензія — документ, який видається Національним банком України в порядку і наумовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки мають правоздійснювати банківську діяльність.

Операції банку — діїбанківської установи, спрямовані на забезпечення її функціонування, з одногобоку, як суб'єкта підприємницької діяльності, з іншого — як фінансовогопосередника, який здійснює притаманні йому функції.

Пасивні операціїбанку — операції, за допомогою яких банк формує свої ресурси для здійсненняактивних операцій.

Активні банківськіоперації — це операції, за допомогою яких банки розміщують ресурси, що є у їхрозпорядженні, з метою одержання необхідного доходу і забезпечення своєїліквідності. Активні банківські операції різноманітні за формою і призначенням,їх структура відображає спеціалізацію діяльності банку.

Прибуток банку — цеекономічна категорія, яка відображає кінцевий результат економічних відносин,що складаються між банками і суб'єктами господарювання та фізичними особами зприводу надання їм тимчасово вільних коштів на. умовах повернення і оплати закористування ними та інших послуг.

Метод загальногофонду коштів: всі ресурси об'єднуються в загальний фонд коштів і потімрозподіляються між тими видами активів, які відповідають стратегічній політицібанку. Характеризується наступною схемою:

Джерела коштів:                                                                                             Розміщеннякоштів:

/>Вклади до запитання                                                                     Первиннірезерви

Ощадні вклади                                                                                 Вториннірезерви

Строкові вклади                                                                                              Кредити(в т. ч. кредити

Кредити                                                                                                             отриманівід банкам)

інших банків                                                                     Цінніпапери та інвестиції

Власний капітал                                                                             Іншінапрямки вкладень

Кредитнийпотенціал комерційного банку визначається величиною залучених коштів за мінусомрезерву ліквідності, обсяг якого залежить від нормативу обов'язкового резерву,що встановлюється Центральним банком та рівня резерву ліквідності, щовизначається банком індивідуально для себе.

Метод розподілуактивів чи конверсії коштів встановлює, що розмір необхідних банку ліквіднихкоштів залежить від джерел залучення. Тим самим джерела коштів розмежовуютьсявідповідно до норм обов'язкових резервів та швидкості їх обігу, що відображаєсхема.


Джерела коштів:                                                                                             Розміщеннякоштів:

/>Вклади до запитання                                     Первинні(обов'язкові) резерви

Ощадні вклади                                                 Вторинні(додаткові) резерви

Строкові вклади                                                              Кредити(в т. ч. кредити банкам)

Кредити, отримані                                          Цінніпапери

від інших банків

Акціонерний капітал                                                      Іншінапрямки вкладень

До теми 3

Капітал банку — залишковавартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань.

Капітал статутний- сплачений та зареєстрований підписний капітал.

Інсайдер — особа(юридична або фізична), яка має доступ до конфіденційної інформації про справибанку завдяки своєму службовому становищу, участі у капіталі банку, родиннимзв'язкам і має можливість використовувати своє становище у власних інтересах.

Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метоювизначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників віднепередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежновід розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується якспіввідношення основного капіталу до загальних активів банку.

Неплатоспроможністьбанку — неспроможність банку своєчасно та в повному обсязі виконати законнівимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банкудо суми, що становить менше однієї третини мінімального розміру регулятивногокапіталу банку.

Регулятивний капітал (власні кошти) — складається зосновного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаютьсянормативно-правовими актами Національного банку України. Це один з показників діяльності банків, основнимпризначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, якібанки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захистувкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Платоспроможність банку — це здатність банку своєчасно і в повному обсязірозрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних,кредитних або інших операцій грошового характеру.

Банківські ресурси- це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні комерційнихбанків і використовуються ними для здійснення кредитних, інвестиційних та іншихактивних операцій.

Власний капіталкомерційного банку розуміють грошові кошти, внесені акціонерами абозасновниками банку до статутного фонду (капіталу) (величину капіталу, на якуотримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштівза підпискою на акції (паї) називають підписним капіталом), а також кошти,утворені в процесі подальшої діяльності банку. Тобто, це залишкова вартістьактивів банку після вирахування всіх його зобов'язань.

Методика коригування статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальваціїгривні за підсумками року на основі фінансової звітності визначається окремоюпостановою Правління Національного банку.

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб — резидентіві нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовахсубординованого боргу.

Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальніінструменти (складові елементи капіталу — облігації, векселі імітовані банком),які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а увипадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашенняпретензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених докапіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зщорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'ятиостанніх років дії угоди.

Емісійні різниці (емісійний дохід) — сума перевищення доходів, отриманихпідприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та іншихкорпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав).

Статутний капітал- сплачений та зареєстрований підписний капітал, який посідає центральне місцеу складі власних банківських ресурсів. Він формується під час створення новогобанку за рахунок акціонерного або приватного капіталу.

Резервний фонд — цегрошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачений витрат,покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів попривілейованих акціях при недостатності отриманого банком прибутку. Утворюєтьсярезервний фонд за рахунок щорічних відрахувань від прибутку, зафіксованих встатуті банку. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до ньоговстановлюється зборами акціонерів (учасників) і фіксується в установчихдокументах. Резервний фонд не може бути меншим 25% статутного капіталу, арозмір відрахувань – меншим 5% чистого прибутку. Стабільні банки створюютьрезервні фонди як правило на рівні 50% від розміру статутного капіталу.

Інший капітал — єелементом додаткового капіталу банків, що складається зі страхових резервів,передусім щодо страхування банківських ризиків (валютного, інвестиційного). Призначеннямцих резервів є зниження негативних наслідків у зв’язку з виникненням збитківвід операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться урозпорядженні банку В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається убанку після сплати податків.

Прибуток поточногороку — це різниця між доходами та витратами банку на звітну дату (доходи івитрати банку відображаються в балансі наростаючим підсумком із початку року, ав останній робочий день року, за бухгалтерською термінологією,«згортаються»), що враховується як елемент власного капіталукомерційного банку до останнього робочого дня року, є ресурсом внутрішньогопоходження.

Прибуток минулихроків — це підтверджений прибуток, що залишається в розпорядженні банку післясплати податків та всіх відрахувань, зокрема дивідендів. Відповідно, якщобанківська установа працює ефективно, обсяг прибутку минулих років має постійнозростати.

Звичайнийакціонерний капітал — це капітал, вартість якого визначається за номінальноюціною звичайних акцій, випущених банком, за якими він сплачує нефіксованідивіденди, тобто їх розмір залежить від рішення ради директорів банку щодовиплати дивідендів.

Привілейованийакціонерний капітал — це капітал, вартість якого визначається за номінальноюціною акцій, за якими банк сплачує фіксовані дивіденди.

Емісійні абокурсові різниці — це різниця між фактичною ринковою ціною купівлі акцій таномінальною їх вартістю.

Нерозподіленийприбуток — це чистий прибуток, що залишений банком для інвестиційних цілейпісля сплати дивідендів.

Резерви — цекошти, залишені на непередбачені витрати. Вони використовуються для виплатидивідендів, які ще не оголошені; кошти для майбутнього вилучення з оборотуакцій або для погашення зобов’язань.

Цінні папери, якіпогашаються за рахунок продажу акцій — це боргові зобов’язання банку, погашенняяких можливе лише шляхом продажу акцій.

Спеціальні фонди — це загальна назва фондів економічного стимулювання та інших фондів, якіпризначені для виробничого й соціального розвитку банку.

До теми 4

Клієнт банку — будь-якафізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Кошти — гроші унаціональній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Залучені ресурси — це тимчасово вільні кошти вкладників, мобілізовані банком на певних умовах і напевний термін чи до запитання. Залежно від категорії вкладника це можуть бутикошти:

• юридичних осіб;

• фізичних осіб;

• банків іфінансово-кредитних установ;

Депозитні операції– це пасивні операції з передачі до банківської установи їх власником длязберігання на визначених за домовленістю між банком і вкладником умовах,грошових коштів у безготівковій та готівковій формах в національній абоіноземній валютах. Вкладником може бути юридична чи фізична особа, а такожтретя особа, яка відкриває депозитний рахунок за дорученням.

Депозитна операція- це операція із залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб надепозитні рахунки.

Депозити на строкоформляються спеціальним договором вкладу між банком і клієнтом, в якомупередбачаються всі аспекти взаємовідносин сторін, їх права і обов’язки, ступіньвідповідальності за додержання умов договору, порядок вирішення спірних питань.

Кошти на поточних(розрахункових) рахунках підприємств і організацій різних форм власності — цедепозити до запитання призначені для поточних розрахунків. Відкриття такихдепозитних рахунків відбувається за ініціативою клієнтів в зв’язку з потребоюздійснювати розрахунки, платежі, цільове використання власних фінансовихресурсів, отримувати в своє розпорядження грошові кошти при касовомуобслуговуванні банком. Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденнямпоточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Гроші вносятьсяна такі рахунки або знімаються з них як частинами, так і повністю, без обмежень.Недолік депозитів до запитання для клієнтів-власників рахунків полягає увідсутності процентних доходів по рахунку або занадто низькому їх рівні. Длябанку недоліком депозитів до запитання виступає саме потенційна можливістьвилучення власником грошей з рахунку.

Поточний рахунок зовердрафтом – це активно-пасивний рахунок з можливістю виникнення дебетовогосальдо. На цьому рахунку на основі угоди між клієнтом і банком допускається впевному розмірі перевищення суми списання з рахунку над величиною залишкукоштів, що означає отримання кредиту. Для цього рахунку більш характерним єпасивний (кредитовий) залишок.

Кошти накореспондентських рахунках комерційних банків — це рахунки, які відкриваються вНБУ або банках-кореспондентах для здійснення розрахунків і платежів уодносторонньому порядку або взаємних розрахунків між банками, в тому числі задорученням їх клієнтів. Кореспондентські рахунки, відкриті банком в іншихбанках-кореспондентах називаються ностро-рахунками, а кореспондентські рахунки,відкриті іншими банками-кореспондентами в даному банку, називаються лоро-рахунками.

Вкладні рахункинаселення до запитання банк відкриває фізичним особам з метою збереження йнагромадження їх коштів. Тому за таким рахунком допускаються додаткові внескипротягом терміну зберігання.

Кошти на вкладнийрахунок фізичної особи можна:

• вносити готівкою;

• перераховувати звласного вкладного рахунку в іншому банку;

• перераховувати зпоточного рахунку.

При цьомувкладникові можуть видавати вкладний документ (ощадну книжку, сертифікат).

Ощадні вкладинаселення призначені для нагромадження або зберігання грошових заощаджень. Вонизаймають проміжне положення між строковими депозитами і депозитами до запитання.Відмінністю ощадних вкладів від строкових є те, що вони не мають фіксованоготерміну зберігання, невеликі за мінімальним розміром, не потребуютьпопереднього обов’язкового повідомлення про вилучення коштів власником рахунку,за винятком зняття. значних сум вкладу. Ощадні вклади, як і строкові,призначені не для розрахунків, а для заощадження і накопичення коштів населення.

Депозитні таощадні сертифікати — це цінні папери, що письмово підтверджують внесення набанківській рахунок грошових коштів і надають право вкладникам на одержанняпісля закінчення встановленого строку внесеної суми та нарахованих процентів. Депозитнісертифікати надаються юридичним особам, а ощадні — фізичним. Вони можуть бути іменними(які не підлягають продажу) і на пред’явника, які можуть вільно продаватись навторинному фондовому ринку; строковими і до запитання, можуть існувати упаперовій і безпаперовій формах, у національній та іноземній валютах.

Капіталізаціявідсотків — процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом. Подальшенарахування здійснюється на суму депозиту з урахуванням відсотків.

Страхування(гарантування) вкладів — комплекс заходів держави та центрального банку,спрямований на підтримку стійкості банківської системи. Усередині самоїбанківської системи склалися певні форми солідарності банків, для якихстійкість всієї системи є важливою умовою їх нормальної діяльності. Тому вдеяких випадках банки самі організують страхування.

До теми 5

Позичені ресурси — це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певнихумовах на міжбанківському та фондовому ринках. Тобто, це кошти, які банкотримує у вигляді позики від інших банківських установ, в тому числі НБУ, атакож шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку. Недепозитніджерела банківських ресурсів відрізняються від депозитних певними рисами:

по-перше, вонимають неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтомбанку, а залучаються на ринку на конкурентній основі;

по-друге,ініціатива залучення цих коштів належить самому банку.

Кількісний тендер- тендер, на якому Національний банк наперед установлює ціну (процентну ставку),за якою банки можуть одержати кредити рефінансування. Сума коштів, щопропонується для рефінансування, може оголошуватися або не оголошуватися.

Кредитор останньоїінстанції — це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутисябанк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпанняінших можливостей рефінансування. Національний банк України має право, але незобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне засобою ризиків для банківської системи;

Облікова ставкаНаціонального банку України — виражена у відсотках плата, що беретьсяНаціональним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлівекселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної сумивекселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиромціни на гроші.

Кредитний аукціонНБУ(тендер) — це закритий аукціон з реалізації централізованих ресурсів НБУ,терміни проведення якого визначаються НБУ, а місцем їх здійснення єтериторіальні управління НБУ. Обов’язковою умовою допуску банку до аукціону єнаявність кореспондентського рахунку банку у відповідному підрозділі НБУ,відсутність на ньому дебетового сальдо, своєчасність подання комерційним банкомзвітності, відсутність простроченої заборгованості за раніше отриманимикредитами НБУ. Кожний банк, який бере участь у кредитному аукціоні, можеодержати не більше 50% ресурсів, запропонованих на продаж, при цьомузаборгованість комерційного банку по кредитах НБУ не повинна перевищуватип’ятикратного розміру власного капіталу банку.

Ломбарднекредитування — це кредит, в якому облігації внутрішньої державної позикивиступають як застава, тобто кредит надається НБУ комерційним банкам підзабезпечення цінних паперів, які входять до ломбардного списку центральногобанку (в Україні до нього включаються ОВДП). Ломбардні кредити надаються настрок, що не перевищує 30 днів, на підставі укладеної кредитної угоди. Заборгованістькомерційного банку за такими кредитами не повинна перевищувати 75% вартостіцінних паперів, які перебувають у забезпеченні. Цінні папери перераховуються надепо-рахунок у НБУ, де вони блокуються до погашення кредиту. При зменшеннівартості цінних паперів НБУ вимагає додаткового забезпечення (додаткових ОВДП).Ломбардна ставка НБУ звичайно вища за облікову.

Операції РЕПО — цефінансова операція, що ґрунтується на угоді між НБУ та комерційним банком пропродаж — купівлю державних цінних паперів на певний термін із зобов'язаннямзворотної купівлі — продажу їх у визначений термін або на вимогу однієї ізсторін за обумовленою ціною. Така операція складається з двох частин:

перша частина(стандартне або пряме РЕПО) — здійснюється на підставі генеральної угоди щодокупівлі НБУ у комерційних банків державних цінних паперів з умовою зворотноговикупу у визначений термін. При цьому НБУ випускає в обіг додатковий обсяггрошової маси, підтримує ліквідність банківської системи;

друга частина(зворотне РЕПО) — здійснюється на підставі генеральної угоди щодо продажу НБУкомерційним банкам державних цінних паперів за умовою їх викупу. При цьому НБУвилучає з обігу надлишкову грошову масу.

Доход по операціїРЕПО формується як різниця між цінами.

Ставкирефінансування Національного банку України — виражена у відсотках плата закредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національнимбанком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національнимбанком України встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки.

Рефінансування — цепогашення старої заборгованості шляхом надання нових позичок, головним чиномзаміною короткострокових зобов'язань довгостроковими цінними паперами.

До теми 6

Безготівковірозрахунки — розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках убанках, коли гроші списуються з рахунку платника і зараховуються отримувачу.

Грошовий обіг — цесукупність усіх грошових розрахунків незалежно від форми їх здійснення.

Депозитний рахунок- рахунок, який відкривається підприємству на підставі укладеного депозитногодоговору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорістрок.

Акредитив — договір,що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта(заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідаютьумовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара абодоручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Акцепт — згода наоплату або гарантування оплати документів.

Списання примусове(далі — примусове списання (стягнення) коштів) — списання коштів, щоздійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених закономвиконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Комерційнийвексель — це вид цінних паперів, що являє собою безумовне письмове борговезобов'язання юридичної чи фізичної особи встановленої законом форми сплатитипісля настання терміну власникові векселя певну суму грошей, що в ньому вказана.

Інкасуваннявекселя полягає у виконанні банком доручення клієнта-векселедержателя стягти зборжника платіж. Усі операції, пов'язані з інкасуванням векселів, здійснюютьсязгідно з відповідним договором, за їх виконання банк дістає комісійну винагороду.

Доміцилюваннявекселів полягає у виконанні банком доручення клієнта-векселедавця або трасатаприйняти вексель до оплати та оплатити його за рахунок довірителя. Банк утакому разі виконує функцію платника.

Вексель до оплатислід подавати в місці платежу платникові або третій особі, якій платник завекселем доручає оплатити вексель, тобто доміциліантові. Доміциліантом звичайновиступає банк, згодою якого треба попередньо заручитися (уклавши відповіднийдоговір).

Інкасування(інкасо) — здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими тасупровідними документами з метою одержання платежу або передаваннярозрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передаваннярозрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах

Операційний день — частина робочого дня банку або іншої установи — члена платіжної системи,протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання таможна за наявності технічної можливості здійснити їх оброблення, передавання тавиконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншоюустановою — членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніхправилах.

Ордер меморіальний(далі — меморіальний ордер) — розрахунковий документ, який складається банком дляоформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів зрахунку платника, здійснення договірного списання коштів з рахунку свогоклієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача просписання коштів з рахунку платника.

Платіжна вимога — розрахунковийдокумент, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувачадо банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказвизначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Платіжнавимога-доручення — розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхньої — вимогиодержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

нижньої — дорученняплатника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним сумикоштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжне доручення- розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючомубанку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахуванняна рахунок одержувача.

Платник — особа, зрахунку якої ініціюється переказ грошей або яка ініціює переказ шляхом поданнядо банку або іншої установи — члена платіжної системи документа на переказготівки разом з відповідною сумою грошей.

Розрахунковий чек- розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунку(чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплатучекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

Чекодавець — підприємствоабо фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;.

Чекодержатель — підприємствоабо фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком.

Внутрішньобанківськаплатіжна система (далі — ВПС) — програмно-технічний комплекс із власнимизасобами захисту інформації, який експлуатується банком та його філіями івикористовується для здійснення розрахунків між учасниками цієї системи, атакож забезпечує взаємодію з СЕП, у тому числі з ІПС. Транспортні потребисистеми можуть забезпечуватися системою електронної пошти Національного банкуУкраїни (далі — система ЕП), власними чи загального користування засобамителекомунікації тощо.

Прямікореспондентські відносини — це договірні відносини між комерційними банками,метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного.

Електроннийрозрахунковий документ (міжбанківський електронний розрахунковий документ) — документна переказ, сформований банком на підставі розрахункових документів банку,клієнтів, документів на переказ готівки, доручень на договірне списання, та представленийу формі електронних даних, що включають відповідні реквізити документа, у томучислі й електронний цифровий підпис.

Електроннийцифровий підпис (далі — ЕЦП) — сукупність даних, отримана за допомогоюкриптографічного перетворення вмісту електронного документа, яка дає змогупідтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, яка його підписала.

Кліринг — процедураперіодичного взаємозаліку за зобов'язаннями учасників розрахунків певноїплатіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілурозрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначенняостаточного розрахункового сальдо.

Консолідованийкореспондентський рахунок — об'єднання коштів банку та його філій (або певноїкількості філій) на кореспондентському рахунку, відкритому в територіальномууправлінні Національного банку України з метою роботи банку (філії) в СЕП завідповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Міжбанківськірозрахунки — безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконаннямплатежів клієнтів або власними зобов'язаннями одного банку перед іншим.

Розрахунковапалата (далі — РП) — структурний підрозділ територіального управлінняНаціонального банку України, який обслуговує в СЕП банки відповідного банківського(віртуального банківського) регіону.

Розрахунковий банк(агент із розрахунків) — банк, який здійснює облік результатів розрахунків міжбанками — учасниками певної платіжної системи, а також відображення цихрезультатів за їх рахунками, що відкриті в розрахунковому банку.

Розрахунковапалата банку — структурний підрозділ банку, що обслуговує філії банку у ВПС тазабезпечує взаємодію ВПС із СЕП, у тому числі з ІПС.

Системаелектронних платежів Національного банку України (СЕП) — загальнодержавнаплатіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськимиустановами, органами державного казначейства на території України іззастосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захистуінформації. Програмне забезпечення СЕП складається із програмно-технічнихкомплексів — автоматизованих робочих місць (АРМ), що відповідають трьом рівнямструктури СЕП: Центральна розрахункова палата; розрахункові палати; банківськіустанови — учасники СЕП.

Системаелектронної пошти Національного банку України (система ЕП) — системапрограмно-технічних засобів та організаційно-технологічних заходів забезпеченняінформаційної взаємодії між банківськими та іншими установами в електроннійформі.

Системаавтоматизації банку (САБ) — програмне забезпечення, що обслуговує поточнувнутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунківклієнтів тощо).

Територіальніуправління Національного банку — філії Національного банку України таОпераційне управління Національного банку України.

Учасник СЕПбезпосередній (далі — учасник СЕП) — банківська установа, що має технічнийрахунок у РП або в ЦРП.

Учасник СЕПопосередкований — філія банку, що є учасником ВПС і здійснює міжбанківськірозрахунки за консолідованим кореспондентським рахунком банку (обласноїдирекції).

Файл СЕП — одиницяобміну інформацією між АРМ СЕП. У цій Інструкції файли СЕП позначаються однієюідентифікаційною літерою, що відповідає типу файла відповідно до технологіїроботи СЕП.

Центральнарозрахункова палата (далі — ЦРП) — установа Національного банку України, яказабезпечує функціонування СЕП у цілому, ведення бази даних для ІПС щодоелектронних міжбанківських розрахунків, виконаних через СЕП, а також здійснюєфункції РП для банківських установ м. Києва та Київської області, обслуговуєінші віртуальні банківські регіони.

Формування архіву.Банківські установи — учасники СЕП, РП та ЦРП (далі за текстом цього пункту — установи)кожного робочого дня формують на зовнішніх носіях, придатних для тривалогозберігання та зчитування інформації (далі — зовнішні носії), архів банківськихелектронних документів з метою забезпечення довгострокового зберігання цієїінформації для оперативного її використання. Архів електронних банківськихдокументів зберігається на зовнішніх носіях у формі, що дає змогу перевіритицілісність електронних банківських документів на цих носіях.

Установи банків — територіальніуправління Національного банку, Операційне управління Національного банку,комерційні банки та їх філії, відділення та інші підрозділи банків.

Система «клієнт — банк»- спосіб передачі повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді задопомогою сертифікованих засобів захисту.

До теми 7

Розрахунково-касовеобслуговування — надання банком клієнту на підставі укладеного між нимидоговору послуг, які пов'язані з переказом коштів з рахунку/на рахунок цьогоклієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням іншихоперацій, передбачених договором.

Операційна каса — сукупністьвсіх грошей готівкою, яка знаходиться в банку. Приймання грошей від клієнтівпротягом операційного дня здійснюється прибутковою касою, а після операційногодня — вечірньою касою.

Підкріплення касибанку ~ захід, спрямований на придбання готівки в інших банків для забезпеченнявсіх строкових виплат.

Каса перерахунку — організується в установах банків, що приймають гроші від інкасаторів успеціальних сумках. При цьому гроші в інкасаторських сумках спочатку надходятьдо приходної каси, де перевіряють їх цілісність, правильність пломбування ізаповнення супровідних документів. Потім сумки передаються до кас перерахунку. Нарахунок клієнта зараховується фактична кількість грошей, що була вінкасаторських сумках.

Вечірня каса — цекаса, що організується банками з метою забезпечення максимального і своєчасногоздавання виручки підприємствами та дотримання ними лімітів залишку готівки вкасі для приймання готівкової виручки в робочі, вихідні та святкові дні. Вониприймають готівку після закінчення операційного дня. Гроші, що надійшли у цікаси, зараховуються на рахунки клієнтів, як правило, наступного дня. Видатковихоперацій вечірні каси не здійснюють.

Денні приходнікаси — це каси банку, які функціонують протягом часу, відведеного дляобслуговування клієнтів (операційного дня). Вони приймають від клієнтів готівкуза стандартними документами: оголошеннями на внесок готівки, приходнимикасовими ордерами. В цих документах вказують характер внеску — торгова виручка,виручка транспортного підприємства тощо. На прийняту суму банк видає клієнтуквитанцію. Готівка, що надійшла у касу банку до закінчення операційного дня, тогож дня зараховується на рахунок клієнта.

Оприбуткуванняготівки в касі — облік готівки в касі підприємства на повну суму її фактичнихнадходжень.

Переказ готівки — унесенняпевної суми готівки підприємством (підприємцем) або фізичною особою з метою їїзарахування на рахунки підприємства (підприємця) чи фізичної особи або видачіїм у готівковій формі.

Депонованазаробітна плата — готівкові кошти, що одержані підприємством для оплати праціта не виплачені в установлений строк підприємством окремим фізичним особам.

Операційний час — часроботи установи банку з клієнтами, протягом якого банк приймає розрахунковідокументи, що мають бути оброблені, передані та виконані цією установою банкупротягом цього робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюєтьсяустановою банку самостійно та зазначається в її внутрішніх нормативнихдокументах.

Прогноз касовихоборотів — оцінка перспектив розвитку готівкового обігу, згідно з якоювизначаються обсяги та джерела надходжень готівки до кас банків, обсяги тацільове спрямування видачі готівки з кас банків, розмір випуску готівки абовилучення її з обігу.

Виплати, пов'язаніз оплатою праці — виплата основної та додаткової заробітної плати,заохочувальні та компенсаційні виплати, а також інші виплати, що не входять дофонду оплати праці.

Готівковий обіг — обігу готівковій формі законних платіжних засобів (банкнот та розмінної монети),які обслуговують потреби економіки країни.

Готівковірозрахунки — платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб міжсобою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і заопераціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів,робіт, послуг) та іншого майна.

Емісійнийрезультат — різниця між надходженнями готівки до кас банків та видачею її з касбанків, яка визначається за звітний період як випуск готівки в обіг(перевищення видачі з кас банків над надходженнями) або вилучення готівки зобігу (перевищення надходжень до кас банків над видачею).

Ліміт залишкуготівки в касі (далі — ліміт каси) — граничний розмір готівки, що можезалишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, який встановлюєтьсяустановою банку або самостійно визначається підприємством.

Інкасація готівки- переміщення готівки з кас підприємств і установ до кас комерційних банків.

Касова готівка — грошіготівкою, що знаходяться в касах банків, установ тощо.

До теми 8

Картковий рахунок(далі — картрахунок) — банківський рахунок, на якому обліковуються операції заплатіжними картками.

Корпоративнакартка — платіжна картка, яка дає змогу її держателю провести операції зарахунок коштів, що обліковуються на картковому рахунку юридичної особи.

До теми 9

Банківський кредит- це позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасовекористування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості тацільового використання.

Кредитор — суб'єкткредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльностіу тимчасове користування.

Кредитний ризик — ймовірністьнесплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті закористуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Кредитна лінія — згодабанку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищуютьзаздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведеннядодаткових спеціальних переговорів. Це метод кредитування, за яким позичальниквикористовує обмежений таким чином кредит на протязі обумовленого часу шляхомсплати платіжних документів за потребою коштів.

Платоспроможність- здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжнізобов'язання.

Позичальник — суб'єкткредитних відносин, який отримав у тимчасове користування гроші на умовахповернення, платності та строковості.

Принципикредитування — правила поведінки кредитора і позичальника в процесі здійсненнякредитних операцій банку.

Проблемна позика — це позика, повернення якої може не здійснитись через певні фінансові проблеми впозичальника.

Пролонгація — подовженнятерміну чинності кредитної угоди.

Простроченазаборгованість — позика, не повернена банку своєчасно.

Спеціальнийпозичковий рахунок — рахунок, з якого протягом всього періоду кредитуванняздійснюється оплата платіжних документів у межах заздалегідь обумовленої суми.

Позичальник — суб'єкткредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти наумовах повернення, платності, строковості.

Кредитоспроможність — це здатність позичальника вповному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїмиборговими зобов'язаннями.

Кредитний договір- укладається між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, яківизначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можутьзмінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін. В ньомуобумовлюється економічна і юридична відповідальність сторін за додержаннязобов’язань, передбачається порядок вирішення спірних питань в процесікредитування.

Відсоток за наданікредити — це основне джерело доходів комерційного банку, за рахунок яких вонипокривають свої витрати й одержують дохід. Визначаючи відсоткову ставку закредит, банки виходять з мінімальної норми доходності, яка має покриватимаксимальні витрати на позику й містити цільовий прибуток.

Облікова ставкацентрального банку — це процентна ставка, за якою останній здійснюєрефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка може бути або вищою,або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси(порівняно з обліковою ставкою), він має право встановлювати проценти за своїмипозичками нижчі від облікової ставки.

Комісія — застосовуєтьсяяк додатковий елемент ціни банківського кредитування. Вона встановлюється, якправило, у тих випадках коли в процесі кредитування банк виконує додатковуроботу, пов'язану з оформленням позички, контролем, або наглядом за здійсненнямпроекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо, або додаватися допроцента.

Лімітуваннякредитів — це визначення граничної суми заборгованості за позичкою конкретномупозичальникові, тобто встановлення так званого ліміту кредитування. Для клієнта- це обмеження в можливості одержати кредит на певний період і на конкретнумету.

Диверсифікаціяактивних операцій являє собою розміщення банківських ресурсів у різноманітнихактивних операціях: кредитних, інвестиційних, валютних тощо.

Диверсифікаціякредитного портфеля як спосіб захисту від кредитного ризику — це розподілкоштів, що їх надають у позичку, між різними суб'єктами (юридичними й фізичнимиособами). Що більшій кількості позичальників банк передасть у тимчасовекористування позичковий капітал, то меншим буде (за інших рівних умов) ступіньризику неповернення боргу.

Оперативність упроцесі стягнення боргу полягає в зобов'язанні банку підтримувати постійнийконтакт з позичальником протягом усього терміну користування позиченими коштами.Це дає змогу вчасно виявити виникнення проблемних позичок.

Резерв длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі — резерв підкредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якогообумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створеннярезерву під кредитні ризики — це визнання витрат для відображення реальногорезультату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів абопідвищення ризиковості кредитних операцій.

«Стандартні»кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є незначним істановить 1% чистого кредитного ризику.

«Підконтролем» — це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним,але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальникаситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

«Субстандартні»кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є значним, надаліможе збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а такожє ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки,що передбачені кредитним договором.

«Сумнівні»кредитні операції — це операції, за якими виконання зобов'язань з бокупозичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового станупозичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашеннякредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитногоризику.

«Безнадійні»кредитні операції — це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими збоку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового станупозичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такимиопераціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Метод коефіцієнтівґрунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів таїх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнімзначенням у всій галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах.

Метод рейтинговоїоцінки ґрунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення того чиіншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на вибір банку) відповідно довстановленої банком шкали. Потім виводять загальну оцінку (бал), яка й визначаєступінь кредитоспроможності конкретного позичальника.

Забезпеченнякредиту — спосіб страхування банку від ризику неповернення клієнтом позички.

Застава — цечастка матеріального майна, право власності якого належить позичальникові іперейде до банківської установи в разі невиконання позичальником своїхзобов'язань, які передбачені кредитною угодою.

Заставодавець — юридичначи фізична особа-власник, або особа, якій власником надане право на заставу,передання майна, право на вимогу, цінні папери для застави.

Заставодержатель — банк, якому передається в заставу майно і майнові права та цінні папери длязабезпечення повернення наданої позики.

Першокласнезабезпечення — це застава майнових прав на грошові депозити; безумовні гарантії:урядів країн категорії «А», Міжнародного банку реконструкції тарозвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку, банків з рейтингом ненижче ніж "інвестиційний клас"; забезпечені гарантії банків України,а також інше ліквідне забезпечення, що користується високим попитом на ринку таможе бути швидко реалізоване.

Заклад — цезастава майна, при якій майно, що складає предмет застави, передаєтьсязаставодавцем у володіння заставодержателя. Позичальник може продовжуватикористуватися предметом застави, якщо це передбачено угодою між банком іклієнтом; предмет застави може бути залишено під замком та печаткою заставодержателяу заставодавця до закінчення строку кредитування.

Гарантія — цетакий вид договору поруки, за яким відповідальність гаранта має характерсубсидії при невиконанні позичальником обов’язків перед банком. Гарантом позикиможе бути третя особа, що має стійкий фінансовий стан, а відносно допозичальника виступає зацікавленою особою.

Ліміт кредитування- гранична сума кредиту, яку позичальник може отримати в банку.

Страхуваннякредитних операцій — створення певного фонду грошових коштів для покриття можливихзбитків від неповернення позичок.

Страхування ризикунепогашення кредиту — це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому банксамостійно страхує надану позику шляхом укладання зі страховою організацієюдоговору про добровільне страхування кредитного ризику.

Структуризаціяпозики — встановлення певних її параметрів (сума, термін, ставка відсотку,цільове призначення тощо).

До теми 10

Банківськіконсорціуми — це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дійпри проведенні різного роду банківських операцій, або для кредитування однієї,але великої угоди і засновані банками на паритетних засадах.

Головний банк(лідер) — це банк, який представляє інтереси консорціуму, але діє в межахповноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організаціюконсорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків такомісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Споживчий кредит — це позичка, яка надається в національній та іноземній валюті фізичним особам — резидентамУкраїни на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг іповертається на виплат, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Овердрафтнийкредит — це кредит, який надається в національній або іноземній валютівідповідно до потреб клієнта у межах встановленого ліміту. Для його наданняклієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний активно — пасивнийрахунок з овердрафтом), на якому відбиваються всі платежі клієнта танадходження коштів на його адресу. Дебетове сальдо (овердрафт) на такомупоточному рахунку свідчить про нестачу власних коштів у клієнта длязабезпечення поточних платежів, і він домовляється з банком про наданняконтокорентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточномурахунку певну суму власних коштів.

Граничний строкосвоєння кредиту — це строк, на протязі якого кошти, отримані в кредит повиннібути використані для придбання будівельних матеріалів, оплати послуг та іншіцілі, вказані у договорі кредитування. Зокрема строк освоєння позички набудівництво індивідуальних будинків не повинен перевищувати два роки з дня їїотримання; на будівництво дачних будинків та інших, що не є основним житлом — небільше одного року; на реконструкцію капітальний ремонт будівель — не більше 6місяців; на купівлю житла і гаражів — не більше 2 місяців.

Кредитна картка — пластинказ ідентифікатором власника (володаря), виготовлену з матеріалу, який важкопідробити, для здійснення розрахунково-кредитних операцій на електронних носіяхінформації.

Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі ібудівель виробничого і житлового призначення. В основу кредиту покладенаіпотека (в перекладі з грецької застава нерухомого майна).

Інноваційна діяльність — це діяльність, яка здійснюється з метою впровадженнядосягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, щовключає:

випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строкамиокупності витрат;

фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін устані продуктивних сил;

розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеноїдля поліпшення соціального і екологічного становища.

Державні гарантії захисту інвестицій — це система правових норм, якіспрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарськоїдіяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язковихплатежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані абозвужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Модель оцінюваннятерміну окупності — полягає у складанні грошового потоку за роками тавизначенні періоду окупності — часу, протягом якого сума грошей, затрачених напроект, буде відшкодована.

Модель оцінюваннядохідності використаного капіталу — полягає у визначенні відношення доходу,одержаного від реалізації проекту після податкових і амортизаційних відрахуваньдо витрат, що мають бути здійснені. Дохід обчислюється після відрахуваньподаткових та на амортизацію. До витрат належить початкова вартість проекту іробочий капітал (наприклад сировина, витрати та ін).

Аналіз чутливості- це метод визначення того, на яку величину має змінитися оцінюваний факторпроекту (за умови, що решта факторів не змінюються), що позитивний NPV(теперішня вартість потоку платежів) зменшився до нуля. Тобто, якщо оцінюванийфактор з міниться на більшу величину, ніж одержано в результаті аналізучутливості, то початкове оцінювання проекту як прийнятного виявиться помилковим.

Відтворенняосновних фондів — включають витрати на виготовлення проектів і кошторисів длябудівництва, на будівельні роботи, оплату технологічного, енергетичного,підйомно — транспортного й інших видів устаткування, його монтаж придбанняінструмента й інвентаря, що зараховується до основних фондів та ін.

Технічнепереоснащення підприємств — здійснюються витрати на підвищення техніко — економічногорівня окремих виробництв, цехів, ділянок шляхом механізації й автоматизаціївиробництва, модернізації і заміни застарілого і фізично зношеного устаткуванняновим, продуктивнішим.

Реконструкція — здійснюєтьсяперебудова існуючих цехів і об'єктів підприємства, на основі досягненнявпроваджень науково — технічного прогресу, розширюються окремі будівлі іспоруди, якщо в них через габарити не може бути розміщене нове обладнання,будівництво на території підприємства нових будівель і споруд замістьліквідованих, будівництво і розширення діючих об'єктів підсобного йобслуговуючого призначення й ін.

Договірна ціна — цеціна за будівництво в цілому з розподілом по об'єктах, що входять до йогоскладу, а також на окремі комплекси і види робіт, що доручаються окремиморганізаціям. Вона формується з урахуванням попиту та пропозиції на будівельнупродукцію, кон'юнктури вартості матеріалів, розв'язання завдань соціальноїсфери підрядних організацій та одержання ними прибутку. Її структура: кошториснавартість робіт, інші витрати підрядника, резерв коштів на непередбачені роботиі витрати та інші.

До теми 11

Інвестиційніоперації банку — це сукупність витрат, які реалізуються у формі довгостроковихвкладень капіталу в різні галузі народного господарства. Це діяльність банку звкладення (інвестування) коштів і цінні папери, нерухомість, статутні фондипідприємств та інші об'єкти вкладень, ринкова вартість яких спроможна зростатиі приносити банку доход у формі процентів, дивідендів, прибутку та інші прямі інепрямі доходи або досягається соціальний ефект.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на прирістматеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційнийпортфель банку — сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активнихоперацій з метою отримання прибутків.

Реальні інвестиції- це вкладення коштів у реальні матеріальні та нематеріальні активи. Вкладеннякоштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково — технічним прогресом,характеризується як інновації.

Фінансовіінвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), серед якихнайбільшу частку складають вкладення коштів у цінні папери.

Прямі інвестиції — це особиста участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів.

Прямі інвестиції банків — це внесення банками власних коштів або майна достатутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайовісвідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштіві від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку,що надається згідно з правилами, установленими відповідниминормативно-правовими актами Національного банку. Банки мають право здійснитиінвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:

а) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5відсотків регулятивного капіталу банку;

б) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключнодіяльність з надання фінансових послуг;

в) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленимцією Інструкцією, та вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовимиактами Національного банку.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутомяких передбачено повну відповідальність його власників.

Непрямі інвестиції — це інвестування, що опосередковується іншими особами(інвестиційними або іншими фінансовими посередниками), які вибираютьнайефективніші об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а триманіприбутки розподіляють серед своїх клієнтів. Для банків такі інвестиціїздійснюються у формі утворення портфелів цінних паперів, які належать різнимемітентам та не забезпечують контрольну участь і пряме управління об'єктом інвестицій.

Професійнадіяльність на ринку цінних паперів — це підприємницька діяльність зперерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів йорганізаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску йобігу цінних паперів.

Ринкова вартістьцінного папера — сума коштів або вартість активу, які можна отримати відпродажу цього цінного папера на активному ринку цінних паперів (ціна, за якоюпродавець згодний продати, а покупець купити цей цінний папір).

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюєтьсядля обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку достатутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Вінвизначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбанняакцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталубанку (не більше 15%).

Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеженняризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштівбанку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втратикапіталу банку.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення сумикоштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичноїособи, до регулятивного капіталу банку (не більше 60%).

Торгівля цінними паперами здійснюється на підставі договорів дорученняабо договорів комісії за рахунок коштів своїх клієнтів (брокерська діяльність),а також від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу придбаних ціннихпаперів третім особам (ділерська діяльність).

Депозитарна діяльність — це діяльність пов'язана з наданням послуг щодозберігання цінних паперів або обліку прав власності на них; а також прийомцінних паперів, їх переміщення, інкасування транспортування, інвентаризацію,видачу та деякі інші операції, пов'язані з обслуговуванням угод з ціннимипаперами.

Розрахунково — клірингова діяльність пов'язана з визначенням взаємнихзобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними.

Діяльність з управління цінними паперами здійснюється банком від свогоімені за винагороду на підставі відповідного договору щодо управління ціннимипаперами, що на правах власності належать іншій особі, і передані банку у володіння.Таке управління здійснюється на користь довірителів або бенефіціарів (осіб,яким за договором належать доходи від довірчої діяльності).

Ведення реєстру власників іменних цінних паперів — це збір фіксація,зберігання та надання даних щодо іменних цінних паперів їх емітентів івласників. Внесення інформації про перехід прав власності на іменні і цінніпапери здійснюється на основі письмового розпорядження зареєстрованої особи ідокументів, що є підставою для переходу прав власності.

Організація торгівлі на ринку цінних паперів — це надання послуг щодоукладення угод з цінними паперами на біржовому та організаційно оформленомупозабіржовому ринку цінних паперів. До цих операцій відносять адміністративніоперації щодо відкриття, закриття рахунків у цінних паперах, пов'язаних зізміною способу зберігання цінних паперів; облікові операції щодо веденнярахунків у цінних паперах та відображення операцій з ними; інформаційніоперації щодо видачі інформації з рахунків у цінних паперах.

ДЕПО — рахунок — цепозабалансовий рахунок, що відкривається в банку для зберігання та облікуцінних паперів, куплених за рахунок коштів банку, або за рахунок коштівклієнтів за їх дорученням. Депо — рахунок банку також може відкриватись вдепозитарії НБУ для обліку цінних паперів (ОВДП), які передані за генеральноюугодою комерційним банком як застава по ломбардному кредиту. Одночасно НБУзараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку — позичальника.

Інвестиційніоперації банку з цінними паперами пов¢язані з підтримкою ним власногоінвестиційного портфелю цінних паперів. Для цього банк епізодично виходить наринок, де приймає рішення продати, купити чи підтримати цінний папір, виходячиіз довгострокової оцінки його прибутковості.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольовуучасть у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерномутоваристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові наодержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілімайна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштіві підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінногопаперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше непередбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються середпідприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними ібезпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбаченихзаконом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншимитовариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Обов'язковимреквізитом таких цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вонивипускаються.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист навиплату процентів, який повинен містити такі основні дані: порядковий номеркупона на виплату процентів; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменуванняемітента і рік виплати процентів.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільнимобігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, щорозміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язанняУкраїни відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість звиплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Вони випускаютьсяпроцентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільнимабо обмеженим колом обігу.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерствафінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніхдержавних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Казначейські зобов'язання України (надалі — казначейські зобов'язання) — видцінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадахсеред населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджетуі дають право на одержання фінансового доходу.

Депозитний (Ощадний сертифікат) — письмове свідоцтво банку продепонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання післязакінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент навизначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікатиобігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язаннявекселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникувекселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом МіністрівУкраїни.

Портфельніінвестиції — це вкладання коштів у цінні папери різних видів, що належатьрізним емітентам, але управляються як єдине ціле з метою приросту капіталу наоснові зростання курсової вартості портфеля й одержання прибутку від створенняцінними паперами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) придиверсифікації ризиків.

Пасивна(консервативна) очікувана стратегія — формування і управління портфелем полягаєу диверсифікації інвестицій по різних сегментах ринку й у різні цінні папери. Вонабазується на прагненні до гарантованого досягнення заданих параметрів доходу(на рівні середньоринкового) і ризику.

Активна стратегія- формування й управління портфелем цінних паперів базується на прогнозуваннімайбутніх процентних ставок і цінової динаміки. Використання цієї стратегії припортфельних інвестиціях у боргові зобов'язання передбачає вибір зобов'язань змаксимальним значенням показників дохідності, а при портфельних інвестиціях уакції — вибір акцій недооцінених ринком на даний момент. Характерною рисоюактивної стратегії є постійний перегляд інвестиційних рішень з урахуваннямринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація (поновлення) портфеляцінних паперів.

Варант — цепохідний цінний папір, що надає пільгове право на купівлю акцій емітентапротягом визначеного періоду (звичайно декілька років) за обумлену ціну.

Опціони — цепохідні короткострокові цінні папери, які дають право власнику купувати,продавати інші цінні папери напротязі визначеного періоду за визначеною ціноюконтрагента, який за грошову премію приймає на себе зобов'язання реалізувати цеправо. Розрізняють фінансові, валютні та товарні опціони, які обслуговуютьвідповідні взаємовідносини.

Ф'ючерси — цепохідні цінні папери, що розглядаються як короткострокові контракти на продажпевного цінного паперу за визначеною ціною на визначену майбутню дату. Розрізняютьтоварні, валютні, фінансові ф'ючерси. Останні — пов'язані з обігом ціннихпаперів.

Кредитний ризик — церизик зменшення або втрати очікуваних доходів, викликаний невиконаннямпозичальниками зобов'язань за кредитом.

Ринковий ризик — цезменшення або втрата доходів унаслідок зміни майбутньої ринкової ціни активу(акції, нерухомості, іноземної валюти та ін). Одним з важливих ринкових ризиківє ризик зміни валютного курсу.

Інфляційний ризик- це зменшення або втрата очікуваних реальних доходів, викликаних змінами вочікуваній інфляції. Реальний дохід розглядається як номінальний дохід замінусом очікуваного відсотку інфляції.

Ризик доходу — цедопустиме зменшення виплат доходу з активу, наприклад, внаслідок змінидивідендної політики емітента.

До теми 12

Валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейськихбілетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжнимзасобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаютьсяз нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу,кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансовихустановах на території України. Надалі під терміном «валюта України»розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінніпапери, виражені у валюті України.

Платіжні документи у валюті України — це цінні папери (акції, облігації,купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки,банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові табанківські документи), виражені у валюті України.

Іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів,казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжнимзасобом на території відповідної іноземної держави.

Платіжні документи в іноземній валюті — це цінні папери (акції,облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки,банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківськідокументи), виражені в іноземній валюті або в банківськихметалах.

Банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи,доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, узливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені здорогоцінних металів.

Поточний рахунок віноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межахчинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валютіпри здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, тадля погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Вкладні (депозитні)рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком резидентам(юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) та нерезидентам(юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні тафізичним особам) на підставі укладеного депозитного договору між власникомрахунку та банком на встановлений строк під визначений процент відповідно доумов договору.

Уповноважений банк — будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрованийна території України, що має ліцензію Національного банку України на здійсненнявалютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїхклієнтів.

Конвертована валюта — іноземна валюта, що віднесена до цієї категоріїНаціональним банком України.

Функції агента валютного контролю — обов'язки уповноваженого банку щодоздійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами інерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобіганняуповноваженими банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банкинезаконних валютних операцій та/або своєчасне інформуванняуповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, утому числі нормативно-правовими актами Національного банку України відповіднихдержавних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства,пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

Кореспонденськаугода — договір про встановлення кореспондентських відносин і відкриттякореспондентських рахунків ЛОРО і НОСТРО, в якому фіксується термін діїдоговору, розмір комісійних зборів, порядок відкриття та режим функціонуваннякореспондентських рахунків (субрахунків) та інші зобов'язання сторін.

Котирування валюти- встановлення валютних курсів.

Міжнароднийкореспондентський рахунок — рахунок, на якому відображені розрахунки, здійсненібанком однієї країни за дорученням і за рахунок іншої на основікореспондентської угоди. Кореспондентські рахунки за міжнародними розрахункамиподіляють на рахунки НОСТРО і рахунки ЛОРО.

Міжнароднийрахунок ЛОРО (італ. loro conto — їх рахунок) —

кореспондентськийрахунок, який відкривається у вітчизняному банку на ім'я іноземногобанку-кореспондента;

кореспондентськийрахунок, який відкривається банком-кореспондентом для захисту сум, щовидаються, або одержаних за дорученням свого кореспондента.

Міжнароднийрахунок НОСТРО (італ. nostro conto — наш рахунок) —

рахунок, який банквідкриває у своєму іноземному банку-кореспонденті і на якому враховуються всійого витрати і надходження;

кореспондентськийрахунок, за яким здійснюються всі операції з виконання кореспондентом дорученьбанку.

Міжнароднірозрахунки — взаємні двосторонні платежі і розрахунки між організаціями ігромадянами різних країн, обумовлені спеціальними міжнародними правовимиактами, угодами, контрактами.

Непрямекотирування — визначення кількості іноземної валюти, що виражається в одиницяхнаціональної валюти.

Пряме котирування- визначення кількості національної валюти за одиницю іноземної.

До теми 13

Документарнийакредитив – це угода, за якою банк зобов’язується на прохання клієнта здійснитиоплату документів третій особі. Зобов’язання банку за акредитивом є самостійнимі не залежить від правовідносин сторін за комерційним контрактом. Це положенняспрямоване на захист інтересів банків та їх клієнтів, наприклад, експортерузабезпечується обмеження вимог до оформлення документів та одержання платежу заумови чіткого дотримання і виконання ним усіх передбачених договором умовакредитива.

Імпортер — цесуб'єкт міжнародних розрахунків, який є платником за міжнародною угодою.

Здійснення розрахунків через уповноважені банки — здійснення розрахунківу безготівковій формі, якщо інше прямо не встановлено законодавством.

Банківський індосамент — (передавальний) напис банку (установи) назворотному боці чека про передачу платнику права за цим чеком.

Інвестиційний клас (investment grade) — група міжнародних довгострокових кредитнихрейтингів, які свідчать про низьку ймовірність невиконання зобов'язань (дефолту)особи (боржника) або емітента цінних паперів, що їх мають.

Інкасо — банківська операція, за допомогою якої банк (установа) одержуєкошти від платника, що призначені для виплати за чеком чекодержателю.

Інкасова операція(документарне інкасо) – це форма розрахунків за зовнішньоторговельною угодою,яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортерапевну суму валюти при поданні останньому відповідних товарних документів. Згідноз Уніфікованими правилами інкасові операції здійснюється банками на основіодержаних від експортера інструкцій. В інкасовій формі беруть участь:

1) довіритель,тобто клієнт, який доручає інкасову операцію своєму банку;

2) банк-ремітент,якому довіритель доручає операції за інкасування;

3) банк, якийздійснює інкасо і одержує валютні кошти;

4) представницькийбанк, який подає документи імпортеру-платнику;

5) платник.

Інкасові інструкції — відповідні інструкції, що стосуються порядкувідшкодування прийнятих на інкасо чеків і які надсилаються банком (установою) платникуразом з прийнятими на інкасо чеками в іноземній валюті.

Банківськийпереказ — це операція комерційного банку, що полягає у виконанні дорученняклієнта по переведенню певної грошової суми в інший банк на користь зазначеноїособи.

Авансові платежі — є найвигіднішими для експортера, тому що оплата товарів здійснюється імпортеромдо їх відвантаження, а інколи — навіть до їх виробництва. Якщо імпортер заплативза товар авансом, він кредитує експортера. Наприклад, авансові платежі начастину вартості контракту включаються в умови контрактів на будівництвооб’єктів за кордоном. При імпорті коштовного обладнання, суден, літаків,виготовлених за індивідуальним замовленням, також практикується частковоавансовані платежі. У міжнародній практиці платежі у формі авансу становлять 10- 33% суми контракту

Розрахунки у формівідкритого рахунку — їх сутність полягає в періодичних платежах імпортерапевних сум на користь експортера після одержання товару. Такий спосібміжнародних розрахунків пов’язаний з використанням кредиту за відкритимрахунком. Звичайно передбачаються періодичні платежі в установлені строки всередині чи наприкінці місяця (після завершення поставок або при перепродажутовару імпортером). Після перевірки розрахунків кінцеве погашеннязаборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки, як правило, звикористанням банківського переказу або чека. Розрахунки за відкритим рахункомзастосовуються при регулярних поставках, коли взаємна довіра партнерівпідкріплюється тривалими діловими відносинами, а покупцем виступає соліднафірма.

Чек — розрахунковий документ установленої форми, що містить письмоверозпорядження чекодавця платнику про сплату чекодержателю зазначеної в ньомусуми коштів протягом установленого строку.

Іменний чек — розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті,тобто є письмовим розпорядженням юридичної особи — нерезидента або фізичноїособи — нерезидента, яка виписала чек (чекодавець), платнику про виплату певноїсуми коштів чекодержателю, зазначеному в чеку, або іншій особі за нотаріальнопосвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття.

Іменні чеки виписуються на певну особу із застереженням «не наказу»чи рівнозначним застереженням (наприклад, «сплатіть (кому), ненаказу» чи «сплатіть тільки (йому)»). Іменний чек не підлягаєпередаванню, за винятком випадків, що передбачені чинним законодавством України.

Міжнароднірозрахунки — це система регулювання платежів за грошовими вимогами ізобов’язаннями, що виникають між державами, організаціями й громадянами, котріперебувають на території різних країн, на основі економічних, політичних,науково-технічних та інших відносин.

Валюта ціни — цевалюта, в якій визначаються ціни на товар.

Валюта платежу — цевалюта, в якій належить погасити зобов’язання імпортера або позичальника, тобтовалюта, якою відбувається оплата товару або погашення кредиту.

Міжнародний кредит- це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційнимибанками та фірмами з метою передачі валютних, кредитних або товарних ресурсівна умовах повернення їх у визначені строки з винагородою (відсотками).

Вексельнийміжнародний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару,а потім виставляє переказний вексель на імпортера. Останній, одержавшикомерційні документи, акцептує вексель, тобто дає згоду на оплату в строк, якийна ньому вказано.

Кредитування завідкритим рахунком проводять через відповідні рахунки банків імпортера таекспортера. Зокрема, згідно з борговою угодою, експортер вносить на рахунокімпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантаженихтоварів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов’язуєтьсяпогасити суму кредиту та сплатити відсотки в термін, який вказано в угоді.

Експортний кредит- полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банкукраїни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин,устаткування тощо. Ці кредити надаються в грошовій формі та мають«зв’язаний» характер. Це означає, що боржник зобов’язанийвикористовувати кредит тільки для купівлі товарів у країні кредитора.

Акцептний кредитабо кредит у формі акцепту тратт. Суть цього виду кредиту полягає удомовленості експортера з імпортером, що платіж за товар буде здійснено черезбанк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.

Банки беруть засвій акцепт винагороду з імпортерів і звільняють себе від ризику на випадокнепогашення імпортером наданого йому кредиту.

Акцептно-рамбурснийкредит — це ускладнений різновид акцептного кредиту, в якому місце банкуімпортера посідає міжнародний першокласний банк. Міжнародний банк дає згодубанку імпортера, якщо не має сумніву щодо його платоспроможності. Після цьогоза кілька днів до терміну акцепту тратт вищевказаним міжнародним банком банкімпортера надсилає міжнародному банку своє рамбурсне зобов’язання здійснитипереказ йому грошових коштів для їх оплати.

Рамбурснезобов’язання — це таке зобов’язання банку про переказ (рамбурсування) сум дляоплати акцептованих тратт, яке надсилається банком імпортера на проханняімпортера відомому міжнародному банку в процесі надання акцептно — рамбурсногокредиту.

Кредит покупцеві — це такий метод банківського кредитування зовнішньої торгівлі, який надаєтьсябезпосередньо імпортеру. Кредити покупцеві найбільш вигідні саме імпортеру — внього з’являється можливість вибору фірми-постачальника, хоча тільки в окремійкраїні.

Ролловерні кредити- це кредити, ставка за якими періодично переглядається, а їх назва походить ізфакту рефінансування банками позичок депозитами, які мають термін збереженнякоштів 3-6 місяців. Це означає постійне повторювання відновлення потреб урефінансуванні. Іншими словами, кредит має періодично«перекредитовуватися». Відповідно кожні 3-6 місяців позичальникипереглядають також ставки відсотка. До основних форм ролловерного кредитувідносять: ролловерні європозики, відновлювані ролловерні кредити таролловер-стенд-бай єврокредити (ролловерний кредит підтримки).

Консорціальніміжнародні кредити (синдиційовані) — це середньострокові та довгостроковікредити, які надаються на значну суму, як правило, банківськими консорціумами(синдикатами) Техніка надання таких кредитів передбачає, що один банк, який маєназву керуючого та підтримується банківськими менеджерами, проводить переговориз позичальником про умови кредиту. Члени керуючої банківської групипідписуються на певні частини спільного кредиту, тобто вони стаютьбанками-андеррайтерами. При організації консорціального кредиту на додаток добазової відсоткової ставки та маржі сплачуються комісії за управління, участь,посередництво (агентська ставка), а також за рахунок позичальника компенсуютьсявитрати на консультації тощо.

Термінміжнародного кредиту — зумовлений низкою факторів: метою та масштабом кредиту,аналогічною практикою в наданні попередніх кредитів на ці ж цілі, традиціями,національним законодавством, міждержавними угодами. Для визначення ефективностікредиту розраховуються його повний та середній строки. Повний термінскладається: з терміну використання кредиту; пільгового (граційного) періоду,упродовж якого надається відстрочка і не відбувається погашення кредиту; термінупогашення, упродовє якого відбувається сплата заборгованості за кредитом. Середнійтермін вказує напротязі якого часу сума кредиту була в розпорядженні боржника.

До теми 14

Кореспондентський рахунок — рахунок для обліку розрахунків, які виконуєодна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи напідставі укладеного кореспондентського договору (угоди).

Українськийміжбанківський валютний ринок — це організований ринок національних валют, наякому здійснюється вільна купівля — продаж великих партій валют на основі їхкурсового співвідношення (котировки), що складається під впливом попиту іпропозиції, купівельної спроможності та економічної ситуації в країнах — емітентахцих валют.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України (далі — суб'єкти ринку):

1) Національний банк України;

2) уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензіюНаціонального банку України на здійснення операцій з валютними цінностями);

3) уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію Національного банкуУкраїни на здійснення операцій з валютними цінностями).

Торговельна сесія — являє собою визначений проміжок часу, щовстановлюється та змінюється на підставі постанови Правління Національногобанку України. Її організують за допомогою використання комплексуорганізаційно-технічних засобів (дилінгового обладнання REUTERS, BLOOMBERG таСистеми підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку УкраїниНаціонального банку України), який забезпечує можливість укладення тапідтвердження договорів з купівлі, продажу іноземної валюти та банківськихметалів.

Конверсійні операції — це угоди між учасниками валютного ринку щодообміну грошових сум, номінованих у валюті однієї країни, на валюту іншої країниза узгодженим курсом на визначену дату.

Строкові угоди з іноземною валютою — це валютні угоди, за якими сторонидомовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти у визначенийугодою термін після її укладення, за курсом, за фіксованим на момент їїукладення (більше, ніж через два робочих дні після її укладення).

До теми 15

Переказування грошових коштів за межі України — перерахування грошовихкоштів у банківсько-кредитну установу, що не є суб'єктом господарськоїдіяльності України, незалежно від того, на користь якої особи перераховуютьсяці кошти.

Кредитна картка –це кредитний білет (магнітна картка або інший документ), виданий фізичній особіособою, яка веде бізнес у галузі споживчого кредиту, зокрема, банківськоюустановою. Вона засвідчує наявність у відповідній установі рахунку власникакредитної картки і дає право на придбання товарів та послуг в роздрібнійторгівлі без оплати готівкою.

Дорожній чек — розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті тавикористовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і єгрошовим зобов'язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю(одержувачу, власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під часпродажу, його емітентом є іноземний банк, іноземна компанія, що здійснюютьвипуск (емісію) чеків. Дорожний чек містить такі основні реквізити:

назву документа — «дорожній чек» («travelers cheque»);

назву компанії емітента, що випустила чек: American Express, Visa, ThomasCook, Citi Corp., Bank of America, Swiss Bakers Travelers Cheques тощо;

назву платника та його реквізити;

підписи уповноважених осіб компанії емітента;

номінал та назву іноземної валюти;

серію та номер;

місце для підпису особи, що має намір купити чек;

місце для підпису чекодержателя при сплаті чека.

Термін дії дорожніх чеків не обмежений.

Дата та місце заповнення чека зазначаються в інформаційному повідомленніпро продаж дорожнього чека.

Єврочек – чек уєвровалюті — виписується банком без попереднього внеску клієнтом наявних грошейі на більш значні суми в рахунок банківського кредиту строком до місяця; вінсплачується в будь-якій країні – учасниці угоди “Єврочек” (з 1968 р). Єдинаформа єврочеків, порядок сплати їх тільки за умови пред’явлення власникамигарантійних карток, існуючі форми контролю за обробкою єврочеків за допомогоюЕОМ сприяють удосконаленню розрахунків з міжнародного туризму.


До теми 16

Векселедавець — цеособа, що приймає участь в операції з векселем як боржник, що виписує вексель ізобов'язується здійснити оплату за ним. У векселі векселедавцем можутьвиступати кілька платників, які підписують вексель та зазначають власніреквізити та юридичні адреси.

Векселедержатель — це особа, що приймає участь в операції з векселем як кредитор, який череззазначений строк виставляє вексель для оплати його платником (векселедавцем)

Простий вексель — єсвідоцтвом боргу, тобто слугує для офрмлення відносин боргу за реалізовані вкредит товару (надані послуги), видані грошові кошти. В складанні простоговекселя беруть участь два суб'єкта: векселедавець (боржник), який виписуєвексель і зобов'язується виплатити суму боргу у зазначений термін та підписуєйого, а потім — передає векселедержателю (своєму кредитору). Такий вексель даєйого власнику можливість достроково вилучати капітал.

Переказний вексель(тратта) — призначений для переміщення коштів від однієї особи до іншої задопомогою передавального напису — індосаменту. В складанні переказного векселяберуть участь три суб'єкти: 1) кредитор (трасант, векселедатель) — особа, якавиставляє вексель з наказом здійснити платіж; 2) боржник (трасат, платник) — особа,яка отримує наказ заплатити; 3) ремітент(векселедержатель, перший покупецьвекселя) — особа на користь якої видано вексель.

Комерційнийвексель — з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі — продажуцінностей, виконаних робіт, наданих послуг. Звідси походять синонімикомерційного векселя: товарний, торговий.

Акцепт векселя — означаєзгоду платника оплатити вексель, прийняття ним зобов'язань за векселем. Вінвчиняється надписом «акцептовано», «заплачу» тощо тапідписом боржника в лівому боці лицьового боку векселя, після чого акцептантстає основною зобов'язаною за векселем особою.

Врахування(дисконт) векселів — це операція, що полягає у купівлі банком векселя заіменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьомубанк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно звексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену навеличину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також — накладних витрат на здійснення операції.

Кредитнимивексельними операціями — вексельні операції, котрі супроводжуються наданням абозалученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитніоперації банків з векселями можуть бути активними — врахування векселів,надання кредитів під заставу векселів, або пасивними — переврахування придбанихвекселів, одержання кредитів під заставу векселів.

Торговельнимивексельними операціями — це операції з купівлі або продажу векселів за ціною,що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельнихоперацій належить придбання векселів, а до пасивних — продаж придбаних векселів.

Гарантійнівексельні операції — це операції, які супроводжуються взяттям банком на себезобов'язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певнихобставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з авалюваннята надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахункахз допомогою документарного акредитиву).

Розрахунковимивексельними операціями — операції, які поділяються на операції з оформленнязаборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих набанк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку; видачабанком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселівборжником банку) та на операції з розрахунків із використанням векселів (вексельнийплатіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку).

Комісійні тадовірчі операціяї з векселями — це операції, виконання яких пов'язано зінкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником(доміциліатом); зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею- продажем, а також обмінів векселів за дорученням клієнтів.

Аваль — цевексельна гарантія, внаслідок якої особа, що вчинила цю гарантію (аваліст),бере на себе відповідальність повністю або в частині суми за зобов'язанняоднієї із зобов'язаних за векселем осіб(векселедавця, акцептанта, індосанта). Авальвчиняється на переказному векселі або на додатковому аркуші (алонжі) іззазначенням місця видачі.

Банківські акцепти(banker's acceptsance) — це акцептовані векселі за якими банк гарантує оплатупоставленої продукції (виконаних робіт) шляхом здійснення власного акцептуваннязамість клієнта переказного векселя. Мова йде про наявність подвійної гарантіїоплати: імпортера (платника), який надає кошти на оплату векселя, і банку, щогарантує і здійснює безпосередній платіж. Векселі, акцептовані банком черезсвою високу ліквідність та надійність виступають як міжнародний платіжний засіб.

Дамно мінімальне — це винагорода яка утримується банком в процентному відношенні до повної сумивекселя, але не менше встановленої банком суми на кожний пункт.

Порто — цевинагорода, яка утримується банком у визначеному розмірі на кожний пункт.

Інкасуваннявекселів — це виконання банком за дорученням клієнтів — векселедержателів,зобов'язань щодо подання векселів і супровідних комерційних документів у строкплатнику та одержання належних платежів. В інкасовій операції беруть участь 5учасників:

1) принципал — векселедержатель,який дає доручення інкасувати вексель;

2) ремітент — банк,якому дано доручення здійснити інкасування векселя;

3) інкасуючий банк- банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком — ремітентом;

4) платник завекселем;

5) пред'являючийбанк — інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів платнику.

Доміциляціявекселя — це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, якевідрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, яка зазначена як платникза векселем. Відповідно, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називаєтьсядоміцильованим, його зовнішньою ознакою є надпис на лицьовому боці векселяздійсненим векселедавцем простого або переказного векселя або акцептантомпереказного векселя разом з підписом особи, яка здійснює доміциляцію. Тівекселі, оплата яких повинна здійснитися за місцезнаходженням платника,вважається недоміцильованими, а особа призначена для оплати таких векселів єособливим платником.

Доміциліант — цеособа, призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників.

Закрите зберіганнявекселів — це зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка усховищі (сейфі) банку без будь — яких інструкцій щодо дій банку з векселями. Здійснюєтьсяна підставі договору схову.

Відкритезберігання векселя — це зберігання векселя на умовах, які вказуються удорученні на зберігання, що подається у банк супровідним до векселя і міститьточні і повні інструкції щодо дій банку з векселями. Таке доручення назберігання має містити реєстр векселів, що передаються. Його достатньо дляздійснення схову.


До теми 17

Послугикомерційного банку — це такий вид діяльності, що супроводжує основні (базові) банківськіоперації, спрямований на залучення юридичних та фізичних осіб як клієнтів і назростання прибутковості банківської діяльності. В зарубіжній банківськійпрактиці такий вид діяльності називають позабалансовим, оскільки подібніоперації відображаються не на основних (активних, пасивних, активно-пасивних) рахункахбанківського балансу, а на позабалансових.

Гарантійна послугабанку — це обіцянка банку (гаранта) підкріпити діюче зобов’язання третьоїсторони і виконати його, якщо ця сторона не зможе виконати його сама. Наявністьгарантії полегшує отримання кредиту і, якщо вона надана солідною установою,може суттєво знизити вартість цього кредиту для позичальника.

В наданнігарантійних послуг приймають участь 3 сторони:

— сторона, щонадає гарантію (банк чи страхова компанія);

— платіжнасторона, якій надається гарантія (клієнт банку);

— бенефіціар — (інвесторчи ін) сторона, якій призначається платіж.

Трастові (довірчі)послуги — це послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа –засновник трасту (довіритель) передає своє майно у розпорядження іншій особі –довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара.

Лізинг – церізновид підприємницької діяльності, яка спрямована на інвестування власних чизалучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключнекористування на визначений строк майна, що є або його власністю або набуваєтьсяним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідногопродавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів.

Факторинг – цепереуступка факторинговій компанії чи банку несплачених боргових вимог,векселів, що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів чи послугна умовах комерційного кредиту.

Форфейтинг — цеміжнародний відкритий факторинг з умовою кредитування у вигляді обліку векселівабо попередньої оплати боргових вимог до покупця без права регресу.

Консультаційні таінформаційні послуги полягають у наданні банкам своїм клієнтам роз’яснень,інформації, рекомендацій з різноманітних банківських правових та фінансовихпитань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства. Важливою складовоюконсультаційної діяльності комерційних банків є збирання. аналітична обробка танадання клієнтам різного роду інформації про тенденції розвитку економіки намакро — і мікрорівнях.

У цілому консультативніта інформаційні послуги банків є супровідними щодо основних банківськихоперацій: депозитних, кредитних, розрахункових, зовнішньоекономічних та ін. Вартістьцих послуг розраховується за встановленими у кожному банку комісійнимипроцентами і включається у загальний рахунок за проведення основної банківськоїоперації.

Об’єктом лізингуможе бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, не заборонене до вільного обігу наринку і щодо якого не має обмежень про передачу його в лізинг. Об’єктамилізингу не можуть бути об’єкти оренди державного майна, а також земельніділянки та інші природні об’єкти.

Суб’єкти лізингу:

1) лізингодавець –суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківськафінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договоромлізингу;

2) лізингоодержувач– суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єктилізингу;

3) продавецьлізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно(машини, устаткування, тощо) та (або) продає власне майно, яке є об’єктомлізингу.

Фінансовий лізинг– це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своєзамовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу, настрок, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу,визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договоруфінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача абовикуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг– це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своєзамовлення отримує у платне користування об’єкт лізингу на строк, меншийстроку, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в деньукладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу вінможе бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю іможе бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Зворотний лізинг –це здійснення лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника іпередачу цього майна йому у лізинг.

Пайовий лізинг –це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладеннябагатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, якіінвестують свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не можестановити більше 80% вартості набутого для лізингу майна.

Міжнародний лізинг– здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різнихдержав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Прямий лізинг –власник майна самостійно здає об’єкт у лізинг.

Непрямий лізинг –майно передають через посередника. У такому разі учасники можуть укладатикласичну тристоронню угоду (постачальник – лізингодавець – лізингоодержувач), аколи угоди великі, учасників може бути й більше.

Відкритийфакторинг — це факторинг, за умовами якого боржника, тобто покупця, завчасноповідомляють про участь у торговій угоді факторингової компанії.

Закритий факторингабо конфіденційний — це факторинг за умовами якого боржника не повідомляють проучасть в угоді факторингової компанії.

Факторинг зоплатою вимог з настанням визначеної дати — це факторинг, за умовами договоруякого фактор перераховує своєму клієнтові-постачальнику суму перевідступленихборгових вимог (за мінусом витрат) станом на певну дату або через певний час.

Факторинг з умовоюкредитування у формі попередньої оплати — відповідно до факторингової угодиклієнт, який продав банку дебіторську заборгованість, дістає від нього кошти врозмірі 80-90% загальної суми боргу. Решту 10-20% банк утримує у виглядікомпенсації ризику до моменту сплати покупцем боргу.

Факторинг ізправом регресу — це факторинг, за умовами якого фактор має право зворотноївимоги до постачальника повернути сплачену суму.

Факторинг безправа регресу — це факторинг, за умовами якого фактор у разі наданняфакторингової послуги не має права зворотної вимоги до постачальник.

Плата зауправління — це комісійна винагорода за власне факторингове обслуговування: веденняобліку, страхування на випадок виникнення сумнівних боргів. Розмір цієї плативизначають у відсотках від річного обороту постачальника.

Плата за кредитніресурси — нараховується у встановленому договором відсотку на суму коштів,наданих постачальникові достроково у формі попередньої оплати переуступленихборгових вимог, її ставка звичайно перевищує на 2-4% поточну банківську ставку,яку застосовують у разі короткострокового кредитування клієнтів з таким самимоборотом і кредитоспроможністю, що обумовлено необхідністю компенсуватидодаткові витрати й ризик факторингової компанії чи банку, який відіграє рольфактора.

Розпорядженнявласністю особи після її смерті в інтересах спадкоємців, відноситься донайбільш розповсюджених видів довірчих послуг. що виконуються банком для приватнихосіб. Сума, що залишилась розподіляється між спадкоємцями згідно законодавства.

Заповітний трастзасновується згідно з розпорядження покійного, викладеного у заповіті іуправляється банком в інтересах бенефіціара (вигодопридбавач за трастом).

Довічний траст — цетраст, який укладається особою за домовленістю з банком. При цьому особапереводить гроші або цінності в довірче управління банку, доручаючи йомувиплачувати доход до її смерті — їй, а потім — спадкоємцям.

Страховий траствиникає, якщо клієнт призначає банк довірчою особою за страховим полісом ідоручає йому виплачувати доход після своєї смерті нащадкам.

Корпоративнийтраст засновується у формі майна, що зберігається в банку під забезпеченнявипуску облігацій компанії.

Траст на користьнайманих службовців може мати форму пенсійного фонду чи плану участі вприбутках. У першому випадку підприємство за затвердженою схемою вноситьгрошові кошти у фонд, що знаходиться в управлінні банком, для купівлі ануітетівчи прямих виплат співробітникам по досягненні ними пенсійного віку. Якщопрацівники роблять внески у фонд, то він називається пенсійним трастом заучастю, якщо ні — траст без участі. У другому випадку підприємство переводитьчастину прибутку до траст-фонду, який відкрито в банку для наступного розподілувнесків та майбутніх доходів від фонду на користь працівників по досягненнюними пенсійного віку або на іншу дату.

Інституційнийтраст засновується переважно платними учбовими закладами, які передають банку вдовірче управління цінності, що їм належать для інвестування в доходні активита управління в інтересах цих закладів.

Комунальний трастзасновується групою людей, що проживають в одній місцевості за рахунок їхкоштів.

Управліннякасовими активами (грошовою готівкою) при розрахунково-касовому обслуговуванні- це група послуг, які надаються банками за комісію в області розрахунково — касовогообслуговування без використання активів, що знаходяться на балансі банку, і безприйняття на себе договірних чи умовних зобов’язань. Прикладом операцій такогороду, що отримали в останні роки велике розповсюдження в США та інших країнах,- є програми управління касовими активами (грошовою готівкою) для клієнтівбанку.

Агент затрансфертом банк виконує операції з передачі прав власності на акції та іменніоблігації від одного власника до іншого. При цьому банк діє як агентпідприємства, а не тримач акцій чи власник облігацій.

Реєстратор акційбанк веде облік випущених цінних паперів для того, щоб не допустити їхнадмірної емісії. Необхідно враховувати, що банк не може виконувати обидвіфункції — агента по трансферту та реєстратора — за тими ж акціями.

Фінансовийінжиніринг — це цілеспрямоване розроблення та реалізація нових фінансовихінструментів та/або нових фінансових технологій, а також творчий пошук новихпідходів до вирішення фінансових проблем за допомогою уже відомих фінансовихінструментів та технологій.

До теми 18

Банківськерегулювання — одна із функцій Національного банку України, яка полягає устворенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальніпринципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду,відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд- система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України,спрямованих на забезпечення дотримання у процесі їх діяльності законодавстваУкраїни і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільностібанківської системи та захисту інтересів вкладників.

Безвиїздний нагляд- це система контролю діяльності окремих банків і банківської системи в цілому,а також застосування наглядовими органами заходів, спрямованих на усуненняпроблем і недоліків, виявлених у діяльності банків. Такий нагляд ґрунтується нааналізі банківської звітності, що регулярно надається органам банківськогонагляду і дає їм можливість поновлювати інформацію про фінансовий стан банків. Усистемі регулювання банківської діяльності безвиїзний нагляд використовуєтьсяяк система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалюватирішення про застосування до банків заходів впливу до загострення ситуації абодо проведення інспекційної перевірки на місці.

Виїзнеінспектування банків — це охоплення банків виїзними інспекціями НБУ на основі«Паспорту нагляду», який розробляється з метою визначення підходів унаглядовій діяльності стосовно банківської установи, частоти та обсягу виїзнихінспекцій. Основою інформації, що аналізується в паспорті банку, є йогорейтингова оцінка за системою CAMEL, яка включає визначення таких понять:

якість капіталу — оцінкарозміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладниківта підтримання платоспроможності;

якість активів — можливістьзабезпечення повернення активів;

якість управління(менеджменту) — оцінка методів управління банком з погляду ефективності йогодіяльності, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чинногозаконодавства;

дохідність — достатністьдоходів банку для його подальшого розвитку;

ліквідність — можливістьбанку щодо виконання ним як звичайних, так і непередбачуваних зобов'язань.

Сукупний рейтингдає загальну характеристику банківської установи, згідно з якою вона може матирейтинг: сильний, задовільний, посередній, граничний, незадовільний.

Кредитор останньоїінстанції — це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутисябанк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпанняінших можливостей рефінансування. Національний банк України має право, але незобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне засобою ризиків для банківської системи.

Облікова ставкаНаціонального банку України — виражена у відсотках плата, що беретьсяНаціональним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлівекселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної сумивекселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиромціни на гроші.

Ставкирефінансування Національного банку України — виражена у відсотках плата за кредити,що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком Україниз метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком Українивстановлюються облікова та ломбардна процентні ставки.

Ставка «овернайт» (ломбардна ставка) — щоденна процентнаставка, що встановлюється Національним банком для проведення операцій з банкамиз підтримання їх миттєвої ліквідності.

Операції РЕПО — це операції з цінними паперами, що грунтуються на угодіміж НБУ та комерційним банком про купівлю (пряме РЕПО) або продаж (зворотнєРЕПО) державних цінних паперів (ОВДП) на певний термін із зобов'язаннямзворотньої продажу або купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зсторін за заздалегідь обумовленою ціною. За допомогою операцій прямого РЕПО НБУвипускає в обіг додатковий обсяг платіжних засобів і підтримує ліквідністьбанківської системи. За допомогою операцій зворотнього РЕПО НБУ вилучає з обігунадлишкову грошову масу через регулювання ліквідності банківської системи.

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльностібанків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідківрізноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, тазабезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльностібанків. Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталута додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягаєпередаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Вінскладається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленогоприбутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності);

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміруочікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів тазменшується на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддаєтьсязмінам. Він складається з таких елементів:

резерви під стандартну заборгованість інших банків;

резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціямибанків;

результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексудевальвації чи ревальвації гривні;

результат переоцінки основних засобів;

прибуток поточного року;

субординований борг.

На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розміркапіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість такихактивів:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку напродаж та інвестиції, які випущені банками;

інвестиції в капітал (що не консолідуються) установ у розмірі 10 і більшевідсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи;

кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Ризики в банківській діяльності — випливають із специфіки банківськихоперацій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірністьодержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищенібанківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, добанкрутства банків.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності)(Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися засвоїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або іншихоперацій грошового характеру. Значення показника адекватності регулятивногокапіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку досумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенемкредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів заактивними операціями.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяютьсяна п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповіднихкоефіцієнтів зваження:

а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:

готівкові кошти; банківські метали; кошти в НБУ; боргові цінні паперицентральних органів виконавчої влади;

б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:

короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органамвиконавчої влади та нараховані доходи за ними.

в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:

боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади;

кошти до запитання, та інші короткострокові депозити що розміщені вбанку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний класта нараховані доходи за ними;

кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщенів банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний класта нараховані за ними доходи;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:

кошти до запитання в інших банках, а також нараховані за ними доходи; короткостроковіта довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади танараховані за ними доходи; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов'язанняз кредитування, які надані банкам;

ґ) V група активів зі ступенем ризику 100 відсотків — усі інші неназванівище активи.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8відсотків.

Норматив адекватності основного капіталу (Н3) встановлюється з метоювизначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників віднепередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльностізалежно від розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується якспіввідношення основного капіталу до загальних активів банку.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розміросновного капіталу коригується (зменшується) на суму: недосформованих резервівпід можливі збитки за активними операціями банків; нематеріальних активів замінусом суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитківминулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитківпоточного року.

При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальнихактивів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активнимиопераціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами тазносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю заздатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань зарахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентськихрахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначеннязбалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Вінвизначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності дозобов'язань банку з відповідними строками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативупоточної ліквідності належать:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банкута інших банках;

строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;

боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком,а також інші боргові цінні папери у портфелі банку на продаж та на інвестиції;

надані кредити.

До зобов'язань належать:

кошти до запитання;

короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національногобанку та інших банків;

кошти бюджету України;

строкові депозити інших банків та клієнтів;

цінні папери власного боргу, емітовані банком;

субординований борг банку;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю заздатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунокліквідних активів. Він визначається як співвідношення ліквідних активів докороткострокових зобов'язань з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткостроковоїліквідності включаються:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку таінших банках;

короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та іншихбанках;

короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

До короткострокових зобов'язань включаються:

кошти до запитання;

кошти бюджету України;

короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та іншихбанків;

короткострокові депозити інших банків і клієнтів;

короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента(Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідокневиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Він визначається якспіввідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансовихзобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеженняконцентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язанихконтрагентів. Він визначається як співвідношення суми всіхвеликих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або группов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданихбанком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, дорегулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розміррегулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,наданих одному інсайдеру (Н9) установлюється для обмеження ризику, який виникаєпід час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого танепрямого впливу на діяльність банку. Він визначається як співвідношення сумивсіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансовихзобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств,наданих інсайдерам (Н10), установлюється для обмеження сукупної суми всіхризиків щодо інсайдерів. Він визначається як співвідношення сукупноїзаборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків сумипозабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталубанку.

Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою(Н11) встановлюєтьсядля обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку достатутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Вінвизначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбанняакцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталубанку.

Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеженняризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштівбанку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втратикапіталу банку.

Він визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються напридбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивногокапіталу банку.

При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивногокапіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку напродаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ,на суму яких зменшено регулятивний капітал.

Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиціїбанку (Н13) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведеннямоперацій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Вінвизначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиціїбанку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивногокапіталу банку.

За кожною іноземною валютою обчислюється підсумок за всіма балансовими іпозабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннямибанку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневомуеквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (розрахунок проводиться зазвітну дату).

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сумаабсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій угривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами).

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) маєбути не більше ніж 30 відсотків.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритоївалютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше ніж 20відсотків;

загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше ніж10 відсотків.

Оборотно-сальдовий баланс — це місячний банківський баланс з інформацієюпро обороти та вихідні залишки за балансовими та позабалансовими рахунками.

Баланс комерційного банку — це бухгалтерський баланс, який міститьзалишки (сальдо) рахунків бухгалтерського обліку на певну дату і відбиває станактивів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на цю дату. Кожна статтяактиву і пасиву характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їхформування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуютьсязгори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строківзобов'язань (пасивні рахунки). Комерційні банки складають щоденні й місячнібаланси.

Балансовий звіт комерційного банку — це звіт, що характеризує фінансовийстан банку, відбиває його активи, зобов'язання та власий капітал у грошовомувиразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляються за ознакамирезидентності та виду валюти.

Резерв длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі — резерв підкредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якогообумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створеннярезерву під кредитні ризики — це визнання витрат для відображення реальногорезультату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів абопідвищення ризиковості кредитних операцій.

Чистий кредитнийризик (в абсолютних показниках) — визначається для цілей розрахунку резервів напокриття можливих втрат за кредитними операціями шляхом зменшення валовогокредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятногозабезпечення.

Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєчасне виконаннясвоїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками ісумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язаньбанку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів(надання кредитів, інші витрати).

Ризик ліквідності — ризик недостатності надходжень грошових коштів дляпокриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строкза власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкоїконверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

Платоспроможність- це здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати своїплатіжні зобов'язання.

Доходи банку — цезагальна сума грошових коштів, отриманих від здійснення активних операцій. Вструктурі доходів банку найбільшу питому вагу мають отримані відсотки забанківськими позиками. На величину цих доходів впливають два фактора — суманаданих кредитів та відсоткова ставка за наданий кредит.

Витрати банку — цевся сума витрат за пасивними операціями включаючи небанківські операційнівитрати (на утримання апарату управління). У витратах банку найбільшу питомувагу мають сплачені за рахунками клієнтів, за позиками та депозитами банківвідсотки, які мають бути дещо вищими за рівень інфляції. Підвищення відсотковихставок для залучення депозитів збільшує відсоткову складову витрат нафінансування.

Прибуток банку — церізниця між доходами та витратами банку. Балансовий прибуток — це сумаприбутку, плюс надходження від позареалізаційних операцій, у тому числі відкурсових різниць за іноземними операціями та допущеним дебетовим сальдо, тамінус збитки від позареалізаційних операцій. Основним джерелом банківськогоприбутку є процентна маржа — доход від відсоткової різниці, що визначається яквідсотки отримані мінус відсотки сплачені.

Прибутковістьбанківських активів (ROA) — це показник ефективності роботи менеджерів банку,він показує, як вони справляються з завданням отримання чистого прибутку зактивів банківської установи. Він характеризує співвідношення чистого прибуткубанку після сплати податків до активів банку і показує, скільки чистогоприбутку дає одиниця активів банку. Цей показник можна виразити такою формулою:

ЧП

ROA = — ----------,

А

де ЧП — чистийприбуток банку;

А — активи банку;

Прибутковістьакціонерного капіталу банку (ROE) — показник, що вимірює дохідністьакціонерного капіталу банку. Його значення особливо цікавить акціонерів банку,оскільки воно приблизно дорівнює розміру чистого прибутку, який отримуватимутьакціонери від інвестування свого капіталу. Він характеризує відношення чистогоприбутку банку після сплати податків до акціонерного капіталу банку івиражається формулою:

ЧП

ROЕ = — ----------,

Ка

де ЧП — чистийприбуток банку;

Ка — акціонернийкапітал банку;

Процентна маржа (SPRED)- показник, що показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника міжвкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовомуринку, учасником якого є установи банків. Посилення конкуренції приводить доскорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цейпоказник визначається за формулою:

Процентні доходи Процентнівитрати

SPRED = — — - — -------------------------

Дохідні активи Пасиви,за якими сплачуються проценти.


7. Індивідуальні завдання(навчально-дослідні проекти) для самостійної роботи студента та методичнірекомендації до їх виконання

До складуіндивідуальних завдань (навчально-дослідних проектів) для самостійної роботистудентів в рамках курсу „Банківські операції” відносяться:

— підготовкаконспектів основних законодавчих та нормативних документів, вказаних вище зрозбивкою за темами, а також рефератів;

— огляд літературнихджерел, що стосуються тих чи інших питань курсу;

— виконаннярозрахункових та аналітичних завдань за окремими банківськими операціями;

— підготовкадоповідей на конференції

Питання длясамопідготовки студентів вказані вище з розбивкою за темими.

Перелік тем рефератів

1. Шляхиудосконалення діяльності банківської системи України

2. Банківськіоб'єднання

3. Проблемикапіталізації українських комерційних банків

4. Сучасні засобиплатежу на ринку банківських послуг

5. Вексельний обіг

6. Кредитний портфельбанку та його удосконалення

7. Оцінкакредитоспроможності позичальника

8. Консорціальніта паралельні кредити

9. Іпотечнекредитування

10. Професійнадіяльність банків на ринку цінних паперів

11. Місце банків вінвестиційному процесі

12. Фактори ризикуінвестиційних операцій банків та засоби захисту від них

13. Аналіздіяльності банківських установ на валютному ринку

14. Операції збанківськими металами

15. Розвитокбанківських послуг

16. Стійкістьбанківської системи та механізм її забезпечення

17. Фінансовийінжиніринг

18. Маркетинговідослідження на ринку банківських послуг

19. Доходи,витрати і прибуток комерційного банку.

20. Способизабезпечення кредитів.

21. Управлінняризиками у комерційному банку.

22. Особливості кредитуваннямалого бізнесу.

23. Інвестиційнекредитування

24. Банківськіпослуги та їх роль у розвитку комерційного банку

25. Операціїбанків з дорогоцінними металами

26. Гарантійніпослуги комерційного банку

27. Управлінняліквідністю комерційного банку.

Критеріїоцінювання якості підготовки рефератів (див. розділ 6).


8. Карта самостійної роботи студента

 

8.1. Карта самостійноїроботи студента з дисципліни „Банківські операції” длястудентів, що навчаються за ППП 6.050105 „Банківська справа” на 6 семестрВиди самостійної роботи Планові терміни виконання Форми контролю та звітності Максимальна кількість балів Денна форма навчання 1. Обов’язкові види СРС 1.1. Підготовка до лекційних занять (розгляд законодавчих і нормативних документів)

систематично,

відповідно розкладу аудиторних занять

Відвідування лекцій та ведення конспектів

8,5 балів

(0,5 х 17)

1.2. Підготовка до практичних занять

систематично,

відповідно розкладу аудиторних занять

1. Виконання домашніх завдань та активна участь у практичних заняттях.

2. Відвідування практичного заняття та правильна відповідь при опитуванні та вірне виконання навчального завдання

7,5 бали

(0,5 х 15)

33 бали

(2,2 х 15)

1.3. Підготовка до модульних контрольних робіт (2 модулі)

останнє заняття відповідного модуля

(6 та 15 практичні заняття відповідно)

Перевірка правильності виконання модульних робіт

36 балів

(18 балів × 2)

Разом балів за обов’язкові види СРС 85 2. Вибіркові види СРС 2.1. Конспектування законодавчих та нормативних документів за темами курсу, вказаних вище, а також написання рефератів за заданою тематикою. VІ семестр Захист матеріалів реферату під час індивідуально-консультативної роботи (ІКР).

15

(1,36 х 11 тем)

Разом балів за вибіркові види СРС 15 8.2. Карта самостійноїроботи студента з дисципліни „Банківські операції” длястудентів, що навчаються за ППП 6.050105 „Банківська справа” на 7 семестрВиди самостійної роботи Планові терміни виконання Форми контролю та звітності Максимальна кількість балів Денна форма навчання 1. Обов’язкові види СРС 1.1. Підготовка до лекційних занять (розгляд законодавчих і нормативних документів)

систематично,

відповідно розкладу аудиторних занять

Відвідування лекцій та ведення конспектів

1,8 бали

(0,2 х 9)

1.2. Підготовка до практичних занять (банківські операції)

систематично,

відповідно розкладу аудиторних занять

1. Виконання домашніх завдань та активна участь у практичних заняттях.

2. Відвідування практичного заняття та правильна відповідь при опитуванні та вірне виконання навчального заняття

9,2 бали

(0,4 х 23)

29,0 балів

(1,26 х 23)

1.3. Підготовка до модульних контрольних робіт (2 модулі) останнє заняття відповідного модуля (7 та 15 практичні заняття відповідно) Перевірка правильності виконання модульних робіт

20 балів

(10 балів × 2)

Разом балів за обов’язкові види СРС 60 2. Вибіркові види СРС

.1. Конспектування законодавчих та нормативних документів за темами курсу, вказаних вище, а також написання рефератів за заданою тематикою.

VІІ семестр Захист матеріалів реферату під час індивідуально-консультативної роботи (ІКР).

14 балів

(2 х 7 тем)

2.2. Підготовка доповіді на наукову студентську конференцію січень – березень року УІ семестру

1. Виступ з доповіддю

2. Зайняття призового місця

15 балів

5 балів

2.3. Виконання курсової роботи з дисципліни „Гроші і кредит” Під час літньої сесії УІ семестру Своєчасне виконання та успішний захист курсової роботи 6 балів Разом балів за вибіркові види СРС 40
9. Порядок і критерії оцінюваннязнань студентів9.1. Поточне оцінювання знань

Метою поточногооцінювання знань студентів є виявлення рівня отриманих ними знань.

Завданнямипоточного оцінювання знань студентів є:

1) оцінкаактивності роботи студента протягом УІ та УІІ семестрів з вивчення програмногоматеріалу дисципліни;

2) оцінка рівнявиконання модульних завдань.

До основних формпоточного контролю відносяться: усне опитування, тестування, розв’язаннянавчальних завдань і розрахунково-аналітичних задач, захист або презентаціяіндивідуальних навчально-дослідних робіт, модульних завдань.

Об’єктамипоточного контролю є: відвідування практичних занять та активність роботипротягом семестру; результати виконання модульних завдань; підготовка та захистіндивідуальних навчально-дослідних робіт; участь в наукових конференціях.

Перелік питань зпідготовки до поточного модульного контролю

Модуль 1. Економічні основифункціонування банків та формування їх ресурсів

(Комплекснаконтрольна робота за темами 1-5)

Тема 1. Види банків і порядок їхстворення в Україні

1. Походження,розвиток та функції комерційних банків.

2. Види такласифікація банків. Банківські об’єднання.

3. Створення тадержавна реєстрація банківських установ.

4. Поняття ізавдання реструктуризації та реорганізації банківських установ.

Тема 2. Організація діяльності банку

1. Організаційнаструктура та управління банком.

2. Сутність,основні принципи організації банківських операцій, їх класифікація. Взаємодіяструктурних підрозділів банку при виробництві і продажу банківських послуг.

3. Ліцензуваннябанківської діяльності.

4. Концепціїуправління діяльністю банку.

Тема 3. Операції банків з формуваннявласного капіталу

1. Економічнахарактеристика та джерела формування банківських ресурсів, їх класифікація.

2. Власний капіталбанку, його структура, джерела формування, функції та значення.

3. Резервні іспеціальні фонди.

4. Роль прибутку уформуванні власного капіталу.

5. Достатністькапіталу банку та фактори, що її визначають.

Тема 4. Операції банків із залученнякоштів

1. Економічнийзміст депозитних операцій, їх класифікація та загальна характеристика.

2. Особливостідепозитних рахунків до запитання, строкових та ощадних вкладів.

3. Особливостіукладання депозитного договору та встановлення депозитної процентної ставки.

4. Механізмздійснення строкових депозитних операцій з юридичними особами.

5. Системастрахування (гарантування) вкладів населення в банках.

6. Класифікаціядепозитів фізичних осіб, їх загальна характеристика.

7. Правовий режимобслуговування вкладників.

8. Вклади(депозити) до запитання та строкові вклади фізичних осіб.

Тема 5. Операції банків іззапозичення коштів

1. Економічнийзміст операцій з недепозитного запозичення коштів, їх загальна характеристика.

2. Функції таструктура ринку міжбанківських кредитів.

3. Особливостіодержання міжбанківських кредитів від НБУ та від інших комерційних банків.

4. Випускнезабезпечених боргових зобов’язань банку як засіб запозичення ресурсів.

Модуль 2. Розрахунково-касові,кредитні операції та операції банків з цінними паперами

(Комплекснаконтрольна робота за темами 6-11)

Тема 6. Операції банків зобслуговування платіжного обороту

1. Характеристикаплатіжного обороту.

2. Суть і принципиорганізації безготівкових розрахунків.

3. Відкриття іведення банківських рахунків.

4. Загальнахарактеристика форм та способів безготівкових розрахунків.

5. Розрахунки іззастосуванням платіжних доручень та платіжних вимог-доручень.

6. Порядокздійснення розрахунків чеками та акредитивами.

7. Примусове тадоговірне стягнення (списання) коштів та особливості розрахунків за допомогоюсистем дистанційного обслуговування.

8. Необхідність івиди міжбанківських розрахунків.

9. Здійсненняміжбанківських розрахунків через систему електронних платежів (СЕП).

10. Особливостізастосування внутрішньобанківських платіжних систем та здійсненняміжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини.

Тема 7. Операції банків з готівкою

1. Суть і принципиорганізації готівкових грошових розрахунків.

2. Касові операціїбанків з клієнтами.

3. Здійсненнякасових операцій через банкомати.

4. Особливостірегулювання обігу готівки та забезпечення касової роботи банку.

Тема 8. Операції банків зпластиковими картками

1. Поняття, види тахарактеристика банківських платіжних карток.

2. Порядок видачіта обслуговування платіжних карток.

3. Види операційбанків з платіжними картками та їх характеристика.

4 Національнаплатіжна система масових електронних платежів.

Тема 9. Кредитні операції банків

1. Сутність,класифікація, принципи та функції кредиту, його роль в економіці.

2. Організаціякредитної діяльності банку.

3. Процесбанківського кредитування.

4. Ціна банківськогокредиту.

5. Кредитний ризикта методи управління ним.

6. Система оцінкикредитоспроможності позичальника банку.

7. Формизабезпечення повернення банківських кредитів, їх поняття та загальнахарактеристика.

8. Методиуправління проблемними кредитами.


Тема 10. Особливості операцій знадання і погашення окремих видів кредитів

1. Особливостімеханізму надання та погашення споживчого банківського кредиту.

2. Консорціальніта паралельні кредити.

3. Особливостікредитування у формі овердрафту.

4. Інвестиційнекредитування.

5. Особливостіоперацій з надання і погашення інших видів кредитів (іпотечних, кредитуваннямалого та середнього бізнесу, підприємств АПК тощо).

Тема 11. Операції банків з ціннимипаперами

1. Характеристикацінних паперів. Класифікація та види банківських операцій з цінними паперами.

2. Видипрофесійної банківської діяльності на фондовому ринку…

3. Поняття емісіїцінних паперів та емісійної діяльності банків.

4. Розміщенняакцій та їх обіг.

5. Операції банківз облігаціями власної емісії.

6. Депозитні(ощадні) сертифікати банків як інструмент емісійних операцій.

7. Економічнахарактеристика інвестиційних портфелів цінних паперів та загальні принципиоцінки цінних паперів у портфелях банку.

8. Посередницькіоперації банків з цінними паперами, їх загальна характеристика.

9. Депозитарніоперації комерційних банків та заставні операції банків з цінними паперами.

10. Механізмоперацій банків у ролі інфраструктурних (професійних) учасників ринку ціннихпаперів.

11. Ризики,пов’язані з діяльністю банків на ринку цінних паперів та засоби захисту від них.


Модуль 3. Операції банків в іноземнійвалюті

(Комплекснаконтрольна робота за темами 12-15)

Тема 12. Економіко-правові таорганізаційні основи здійснення банками операцій в іноземній валюті

1. Економічні таорганізаційні основи здійснення валютних операцій. Класифікація валютнихоперацій.

2. Порядоквідкриття та ведення валютних рахунків юридичних осіб-резидентів тапредставництв юридичних осіб-нерезидентів.

3. Відкриття таобслуговування рахунків в іноземній валюті фізичних осіб.

Способи і засобиздійснення міжбанківських операцій в іноземній валюті. Сутність кореспондентськихвідносин.

Порядок відкриттята режим функціонування кореспондентських рахунків. Електронні системиміжнародних міжбанківських платежів.

Тема 13. Торговельні операції банківв іноземній валюті

1. Сутністьторговельних валютних операцій та їх класифікація.

2. Формиміжнародних розрахунків: суть, види, загальна характеристика.

3. Банківськекредитування експортно-імпортних операцій.

4. Контрольуповноважених банків за міжнародними розрахунковими операціями своїх клієнтів

Тема 14. Операції банків в іноземнійвалюті на міжбанківському ринку

1. Сутність,функції та учасники міжбанківського валютного ринку.

2. Поняття та видивалютної позиції банку.

3. Касовіторговельні валютні операції… Особливості купівлі, обміну іноземної валюти зарізними операціями.

4. Строковіторговельні валютні операції.

Тема 15. Неторговельні операціїбанків в іноземній валюті

1. Загальнахарактеристика неторговельних операцій комерційних банків та їх класифікація..

2. Особливостіконвертації готівкової іноземної валюти різних іноземних держав. Крос-курс.

3. Операціїфізичних осіб з дорожніми чеками, кредитними картками та іншими платіжнимизасобами неторговельного характеру.

4. Переказиготівкової та безготівкової іноземної валюти фізичними особами.

Модуль 3. Операції банків звекселями, з надання банківських послуг та економічні основи забезпеченняфінансової стійкості банку

(Комплекснаконтрольна робота за темами 16-18)

Тема 16. Операції банків з векселями

1. Характеристикасутності векселя та організації вексельного обігу в Україні.

2 Класифікаціяоперацій банку у сфері вексельного обігу.

3. Кредитніоперації банків з векселями.

4. РефінансуванняНБУ банківських установ за допомогою векселів.

5. Торговельніоперації з векселями.

6. Гарантійніоперації з векселями.

7. Розрахунковіоперації банків з векселями.

8. Комісійні тадовірчі операції з векселями.

9. Особливостіорганізації роботи з векселями в банку.

Тема 17. Операціїз надання банківських послуг.

1. Загальнахарактеристика та види банківських послуг.

2. Лізинговіоперації, їх сутність та класифікація.

3. Факторинговіоперації та механізм їх здійснення.

4. Форфейтинг,механізм його здійснення та вартість операції.

6. Гарантійніпослуги банків.

7. Посередницькі,консультаційні та інформаційні послуги.

8. Довірчі(трастові) послуги.

9. Операції банкуз надання інших послуг: зі зберігання цінностей, з дорогоцінними металами тадорогоцінним камінням тощо.

Тема 18. Операції із забезпеченняфінансової стійкості банку

1. Сутністьфінансової стійкості комерційного банку та способи її забезпечення.

2. Економічнінормативи регулювання діяльності банків та нагляд за їх дотриманням.

3. Ліквідність таплатоспроможність банку.

4. Основні підходищодо управління банківськими ризиками.

5. Порядокформування і використання резервів для покриття можливих втрат банку відактивних операцій.

6. Фінансові звітибанку та оцінка його діяльності.

7. Прибутковістьбанку: поняття та оцінка.

7.1.1. Критеріїоцінювання знань та система нарахування балів при поточному оцінюванні знань

1.1. Систематичністьта активність роботи студента протягом семестру оцінюється максимальною оцінкоюв 6 семестрі 64 бали із 100.

Критеріїоцінювання знань та система нарахування балів в 6 семестрі:

Системанарахування балів базується на оцінюванні активності та рівня знань студентів упроцесі відповіді на питання та розв’язання навчальних завдань під часпрактичних занять. Бали студент може отримати за:

1) відвідування100% лекцій – 8,5 балів (0,5 х 17 лекцій);

2) відвідування100% практичних занять — 3,0 бали (0,2 бали за 15 занять);

3) активністьстудента та правильні відповіді при опитуванні і тестуванні, в т. ч. отриманняпозитивних оцінок за вірне виконання навчальних завдань – максимально 30 балів(2б × 15 занять). У тому числі з названих 2 балів за заняття – в 1 балмаксимально оцінюються теоретичні знання, а 1 бал – практичні навички,пов’язані з розв’язанням задач;

3) виконаннястудентом протягом семестру самостійної роботи, пов’язаної з виконаннямдомашніх завдань – 7,5 бала (0,5б. х 15 занять, а також індивідуальних завдань,пов’язаних з конспектуванням законодавчих та нормативних документів – 15 балів(1,36 х 11 тем) (див. табл.7.1, 7.3).

1.2. Модульнізавдання, які входять до загального порядку оцінювання поточної успішностістудента, складаються з виконання письмових завдань під час проведеннякомплексної контрольної роботи та тестових вправ.

З курсу“Банківські операції” у 6 семестрі передбачається виконання 2 модульних завдань.Оцінка всіх модульних завдань визначається на основі розроблених кафедроюкритеріїв і становить 36 балів із 100, якими оцінюється вся робота, винесена напоточний контроль.

Модульні завданняпередбачають проведення комплексної контрольної роботи за відповідними темаминавчального курсу, вказаними вище. Оцінювання першого та другого модульнихзавдань проходить за шкалою від 0 до 18 балів кожне (5 + 4 + 9 = 18 балів замодульну контрольну роботу максимально).

2.1. Систематичністьта активність роботи студента протягом семестру оцінюється максимальною оцінкоюв 7 семестрі 40 балів із 60.

Критеріїоцінювання знань та система нарахування балів в 7 семестрі:

Системанарахування балів базується на оцінюванні активності та рівня знань студентів упроцесі відповіді на питання та розв’язання навчальних завдань під часпрактичних занять. Бали студент може отримати за:

1) відвідування100% лекцій – 1,8 бали (0,2 х 9 лекцій);

2) відвідування100% практичних занять — 2,3 бали (0,1 бали за 23 заняття);

3) активністьстудента та правильні відповіді при опитуванні і тестуванні, в т. ч. отриманняпозитивних оцінок за вірне виконання навчальних завдань – максимально 26,7 бали(1,16 б. × 23 занять). У тому числі з названих 1,16 бали за заняття – в0,5 бали максимально оцінюються теоретичні знання, а 0,66 бали – практичнінавички, пов’язані з розв’язанням задач;

3) виконаннястудентом протягом семестру самостійної роботи, пов’язаної з виконаннямдомашніх завдань – 9,2 балів (0,4б. х 23 заняття) (див. табл.7.2, 7.4).

2.2. Модульнізавдання, які входять до загального порядку оцінювання поточної успішностістудента, складаються з виконання письмових завдань під час проведеннякомплексної контрольної роботи та тестових вправ.

З курсу“Банківські операції” у 7 семестрі передбачається виконання 2 модульних завдань.Оцінка всіх модульних завдань визначається на основі розроблених кафедроюкритеріїв і становить 20 балів із 60, якими оцінюється вся робота, винесена напоточний контроль.

Модульні завданняпередбачають проведення комплексної контрольної роботи за відповідними темаминавчального курсу, вказаними вище. Оцінювання третього та четвертого модульнихзавдань проходить за шкалою від 0 до 10 балів кожне, у тому числі розв’язаннязадачі 5 балів, та виконання 2 теоретичних завдань по 3 та 2 бали, відповідноза перше і друге (тестове) (5 + 3 + 2 = 10 балів за модульну контрольну роботумаксимально).

Порядок і часскладання модульних завдань визначається кафедрою, включається до робочоїпрограми.

Студенти, якіпредставляють свої наукові роботи на конференціях та олімпіадах, і зарезультатами оцінювання не набрали 60 балів, мають право отримати додатковібали до загальної оцінки поточної успішності (див. табл.7.5).

Приклад побудовизавдань для поточного модульного контролю:

1. Розкритиекономічний зміст, порядок документообігу та здійснення:

— розрахунківчеками;

— розрахунківакредитивами.

2. Дайте правильнувідповідь на наступні тестові завдання:

а) В чому перевагавкладень банків у цінні папери порівняно з вкладеннями в позички?:

1. Забезпечуєбільш високу диверсифікацію ризиків, можливість підвищити доходність банку тапроникнути в капітал інших комерційних структур.

2. В значно вищомурівні доходності.

3. Має незначнийрівень ризику.

4. Разом 2+3.

б) Яким чином пов¢язані доходністьі ліквідність цінних паперів з ризиком інвестиційної діяльності комерційногобанку? 1. Ніяк не пов¢язані.

2. Падіннядоходності цінного паперу викликає падіння його ліквідності і не пов¢язане з ризиком.

3. Ризики поцінних паперах викликають падіння їх доходності і ліквідності.

4. Зниженняризиків по цінних паперах зумовлює зростання їх ліквідності і падіннядоходності.

в) До похіднихцінних паперів відносять:

фінансовіф'ючерси, опціони, векселі банків, свопи;

фінансовіф'ючерси, свопи, опціони;

фінансовіф'ючерси, ощадні сертифікати, векселі банків;

фінансовіф'ючерси, пайові цінні папери, свопи.

г) Непрямимиучасниками фондового ринку є:

фінансовікомпанії, які спеціалізуються на комерційній та комісійній діяльності з ціннимипаперами, а також на операціях за дорученням емітента в процесі первинногорозміщення випусків цінних паперів та надання інших послуг;

інвестиційнікомпанії, які поєднують в одній особі функції фінансового посередника (брокера,ділера) й інвестиційного інвестора;

комерційні банки,які отримали ліцензію на ведення професійної діяльності на фондовому ринку таздійснюють визначені чинним законодавством операції з цінними паперами;

довірчітовариства, що здійснюють операції на фондовому ринку від імені, за рахунок, вінтересах та на ім'я довірителів.

д) Банківськіоперації з цінними паперами поділяють на такі групи:

емісійні,клієнтські, кредитні;

інвестиційні,кредитні, емісійні;

клієнтські,інвестиційні, емісійні;

емісійні,інвестиційні, арбітражні.

е) Доінвестиційних операцій банку з цінними паперами відносять:

арбітражну,ділерську діяльність;

андеррайтинг;

брокерськудіяльність;

кліринговудіяльність.

є) до клієнтськихоперацій банку з цінними паперами відносять:

андеррайтинг;

реєстраторськудіяльність;

арбітражнуділерську діяльність;

випуск депозитнихта ощадних сертифікатів.

ж) Яке з наведенихтверджень є невірним:

номінальнавартість акції — це ціна, за якою здійснюється продаж акцій на первинномуфондовому ринку;

балансова вартість- це ціна, що дорівнює частці власного капіталу емітента, яка припадає на однуакцію;

балансова вартість- це ціна, що дорівнює частці залученого капіталу емітента, яка припадає наодну акцію;

ліквідаційнавартість — це ціна, що може бути визначена в момент ліквідаціїпідприємства-емітента.

3. Завдання. Наоснові вказаних даних розрахуйте показники фінансової стійкості ВАТ “КонцернуНафгогаз” на звітну дату, порівняйте їх з нормативними значеннями та зробітьвисновки про вплив отриманих результатів на кредитоспроможність цьогопідприємства як позичальника. Вкажіть основні заходи щодо покращення фінансовоїстійкості ВАТ “Концерну Нафгогаз”.

Таблиця 1. Інформація для розв’язання завдання. Баланс ВАТ“Концерну Нафгогаз”, станом на 01.01. п. р. (у тис. грн)

 АКТИВ  ПАСИВ 1 Необоротні активи 63100,0 1. Власний капітал 86890,0 2. Оборотні активи — усього 57530,0 2. Забезпече6ння майбутніх витрат і платежів -

у т. ч.:

-запаси

680,0 3. Довгострокові зобов’язання 23850,0 -дебіторська заборгованість та розрахунки 36820,0 4. Поточні зобов’язання – усього, 10200,0

 - поточні фінансові інвестиції;

-грошові кошти та їх еквіваленти

 18500,0

960,0

у т. ч.:

-кредиторська заборгованість за товари

7430,0 -інші оборотні активи  570,0  - поточні зобов’язання за розрахунками  370,0 3. Витрати майбутніх періодів  310,0 -інші поточні зобов’язання  2400,0 БАЛАНС 120940,0 БАЛАНС 120940,0
еще рефераты
Еще работы по банковскому делу