Реферат: Кредитні операції банків

Кредитні операції банків

План

1. Поняття та класифікація кредитів

2. Принципи та правила кредитування

3. Страхування від кредитних ризиків

4. Динаміка кредитного процесу

5. Особливості консорціумного кредитування

1.Поняття та класифікаціякредитів

Кредит – цепозичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасовекористування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності тацільового характеру використання. Відповідно кредитні операції банків полягаютьу розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризикзалучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Важливе практичнезначення має класифікація кредитів. Кредити, які надаються банками,класифікуються за такими ознаками:

За строкамикористування:

а)короткострокові – до 1 року,

б)середньострокові – до 3 років,

в) довгострокові– понад 3 роки.

Короткостроковікредити можуть надаватись банками підприємствам у разі їх тимчасових фінансовихтруднощів, що виникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, незабезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньостроковікредити можуть надаватись суб’єктам господарювання та оплату обладнання,поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Для формуванняосновних фондів можуть надаватись довгострокові кредити. Об’єктами такогокредитування, як правило, є капітальні витрати на реконструкцію, модернізаціюта розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизаціюта інше.

Строк кредиту, атакож відсотки за його використання (якщо інше не передбачене умовамикредитного договору) розраховується з моменту отримання до повного погашеннякредиту та відсотків за його користування. Надання кредиту відбуваєтьсяпереважно, шляхом зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжнихдокументів з позичкового рахунка позичальника.

За забезпеченням:

а) забезпеченізаставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані(банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншимзабезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені(бланкові).

Комерційний банкможе надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (беззастави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов’язання повернутикредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам,які мають стабільні джерела погашення кредиту та перевірений авторитет убанківських колах.

За ступенемризику:

а) стандартнікредити;

б) кредити зпідвищеним ризиком.

За методаминадання:

а) у разовомупорядку;

б) відповідно довідкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (іззаздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії зазобов’язання).

За строкамипогашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (завимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресієюплатежів;

д) післязакінчення обумовленого кредиту (місяця, кварталу).

В економічнійлітературі немає єдиної думки щодо кількості ознак класифікації видів кредиту.Наведені вище ознаки є найбільш поширеними. Інколи в літературі та нормативнихактах має місце ототожнення понять «види кредиту» та «форми кредиту», що єспірним.

Суб’єктигосподарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту:банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціум ний.Фізичні особи – споживчий кредит.

Комерційнийкредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питаньперерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двомасуб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин прикомерційному кредиті регулюють свої господарські відносини та можуть створюватиплатіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредиторузазначену суму у визначений термін у певному місці.

Об’єктомкомерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, наданіпослуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформленнякомерційного кредиту за допомогою векселя, інших угод про надання кредиту можнане укладати.

Погашеннякомерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

— сплатиборжником за векселем;

— передачівекселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банківта інших кредитних установ);

— переоформленнякомерційного кредиту на банківський.

У разі оформленнякомерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредитуздійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит– це інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яке полягає в наданніза договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користуваннядругій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцюабо набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чипогодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, заумови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно відособливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів –фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним,пайовим, міжнародним тощо.

Об’єктом лізингуможе бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди,не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого не має обмеженьпро передачу його в лізинг.

Майно, яке єдержавною (комунальною) власністю, може бути об’єктом лізингу тільки запогодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону.

Не можуть бутиоб’єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також ціліснімайнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурнихпідрозділів.

Перехід прававласності на об’єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірваннядоговору лізингу.

Іпотечний кредит– це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставунерухомого майна.

Кредиторами зіпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а такожкомерційні банки.

Позичальникамиможуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотекиабо мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користьпозичальника.

Предметом іпотекипри наданні кредиту доцільно використовувати житлові будинки, квартири,виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністюпозичальника, і не є об’єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит- це кредит, який надається переважно в національній грошовій одиниці фізичнимособам-резидентам України для придбання споживчих товарів тривалогокористування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше непередбачене умовами кредитного договору.

Банк надаєкредити фізичним особам у розмірах, що визначаються, виходячи з вартості товаріві послуг, які є об’єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю іремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначаєтьсяв межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку взабезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за виняткомобов’язкових платежів. Строк повернення кредиту визначається кредитором іпозичальником у кредитному договорі та залежить від цілей кредитування, розмірукредиту, платоспроможності позичальника.

Фізичні особипогашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитногорахунка, переказами через пошту або готівкою.

Кредит моженадаватись позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхомакумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданнямкредитів суб’єктам господарської діяльності;

б) шляхомгарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків.Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

в) шляхом змінигарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залученняінших банків для участі в консорціумній операції.

У Положенні НБУ«Про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позикамикомерційних банків» у залежності від критерію ризику кредити класифікують настандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

За кордономкласифікація кредитів здебільшого складається і дотримується самими банками.Систематичний метод контролю за якістю банківського кредитного портфеля полягаєв класифікації кредитів у залежності від того, наскільки позичальникдотримується термінів та умов кредитних угод, зокрема щодо умов обслуговуванняпозики. Крім того, термін «класифікований» кредит відноситься до офіційноїсистеми класифікації, що використовують органи нагляду. У кожній країні цісистеми неоднакові і часто переглядаються.

2. Принципи таправила кредитування

Банківськекредитування здійснюється за умови дотримання певних принципів: терміновістьповернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту. Ці принципине є чимось абстрактним, а безпосередньо визначають кредитні взаємовідносиниміж банками та їх клієнтами шляхом включення у кредитні угоди як істотні умови.

Названі принципиє взаємопов’язаними і означають, що банківський кредит надається суб’єктамкредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах,передбачених кредитним договором, з відповідною сплатою відсотків за йогокористування.

Принциптерміновості повернення кредиту означає, що він має бути поверненийпозичальником банку в заздалегідь обумовлений строк. Від дотримання цьогопринципу залежить можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсівкредитування є повернені позички. Порушення даного принципу кредитуванняпризводить до трансформації заборгованості за позичками із термінової упрострочену. У разі порушення строків повернення і наявності простроченихпозичок нові кредити, як правило, не надаються.

Цільовий характервикористання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі,обумовлені кредитним договором, – у конкретні господарські процеси, проекти,підприємства тощо. Кредит надається позичальнику здебільшого на конкретну ціль,а не тому, що в нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цьогопринципу значною мірою залежить своєчасність повернення позики, бо тількиреалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошовікошти для погашення боргу.

Принципзабезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїхінтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможністьпозичальника. Принцип забезпеченості позичок має за мету захистити інтересибанку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідокнеплатоспроможності позичальника. Він передбачає, що заборгованість запозичками, яка відображається в пасиві балансу підприємства-боржника, має бутизабезпечена певним майном, що враховується в активі його балансу абозобов’язанням третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительстватощо).

Деякі кредитиможуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.Відсутність забезпечення може бути як об’єктивними причинами, коли економічнаприрода кредиту не передбачає вкладання коштів у матеріальні цінності, так ісуб’єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризиквеликими позичковими відсотками.

У процесікредитування підприємств банк не тільки вимагає повернення одержаної позички, ай сплати відсотків за користування нею. В умовах ринкових відносин відсоток є об’єктивнимсупутником кредиту, його складовою, оскільки кредитна операція – це акткомерційного продажу на певний строк грошових коштів. За рахунок відсотківбанки покривають свої витрати й одержують прибуток. Відсоток є також одним іззасобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується Національнимбанком.

Основнимиджерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків,залишки на поточних і валютних рахунках, залучені кошти юридичних і фізичнихосіб на депозитні рахунки до запитання чи строкові, міжбанківські кредити такошти, одержані від випуску цінних паперів.

Окрім наведенихпринципів, банки повинні враховувати певні обмеження, що існують у кредитномупроцесі.

Кредитні операціїздійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Кредити віноземній валюті надаються юридичним і фізичним особам-резидентам, якізаймаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, щоздійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжнихсистем, та юридичним особам-нерезидентам – банківським установам.

При проведеннікредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпеченняпоєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктівгосподарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банкисамостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведеннякредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійнихвинагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всімналежним їм майном та коштами.

Рішення щодонадання кредитів позичальникам, незалежно від заявленого розміру кредиту,приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією тощо)більшістю голосів і оформляється протоколом.

При наданніпозичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу(«великі кредити»), комерційний банк повідомляє Національний банк про кожнийтакий випадок.

Жоден із виданихвеликих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків.Загальний же обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розмірувласних коштів комерційного банку.

З метою захистуінтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальниківздійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановленихНБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодоформування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Забороняєтьсянадання кредитів на:

-   покриття збитківгосподарської діяльності позичальника;

-   формування та збільшеннястатутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

3.Страхування від кредитнихризиків

Кредитний ризик –це ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, якіпідлягають сплаті за користування кредитом у терміни, визначені у кредитномудоговорі.

Кредитні ризикиможуть мінімізуватися за допомогою відповідного забезпечення, до якоговідноситься: неустойка (штрафи, пені), застава, порука (гарантія).

Неустойкою(штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передатикредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом єнеустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або незалежновиконаного зобов’язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках відсуми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день простроченнявиконання.

Право нанеустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданихневиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. При цьому проценти нанеустойку не нараховуються.

Кредитор не маєправа на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушеннязобов’язання.

Предметомнеустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметомнеустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільногозаконодавства.

Розмір неустойки,встановлений законом, може бути збільшений договором.

Сторони такожможуть домовитися про зменшення розміру неустойки, крім випадків, передбаченихзаконом.

Суд може зменшитирозмір неустойки, якщо він значно перевищує розміри збитків, та за наявностіінших обставин, які мають істотне значення.

Сплата(передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку внатурі та не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданихвиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

За договоромпоруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свогообов’язку та відповідає перед кредитором за порушенням зобов’язання боржником.

Порукою можезабезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.Поручителем може бути одна або кілька осіб.

У разі порушенняборжником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель несутьперед кредитором солідарну відповідальність. Тобто, поручитель відповідає передкредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу,процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договоромпоруки.

У разі одержаннявимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разіпред’явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника доучасті у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора ісам виконає зобов’язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителявсі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має правовисунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник,за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника. Поручитель маєправо висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовиться від нихабо визнав свій борг.

Після виконанняпоручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йомудокументи, які підтверджують цей обов’язок боржника. Це означає, що допоручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять всіправа кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували йоговиконання. Щодо кожного з кількох поручителів, які виконали зобов’язання,забезпечене порукою, то їм переходять права кредитора у розмірі частиниобов’язку, що виконана ним.

Боржник, якийвиконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про цепоручителя. Поручитель, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, узв’язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свогообов’язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержані суми, абопред’явити зворотну вимогу до боржника.

Поручитель маєправо на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Порукаприпиняється із погашенням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі змінизобов’язання без угоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг йоговідповідальності.

Порукаприпиняється, якщо після настання строку виконання зобов’язання кредиторвідмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порукаприпиняється в разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель непоручився за нового боржника.

Порукаприпиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі,якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягомшести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання невстановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порукаприпиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одногороку від дня укладення договору поруки.

За гарантієюбанк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує передкредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Гарантія дієпротягом строку, на який вона видана. Вона є чинною від дня її видачі, якщо вній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в нійне встановлено інше.

Зобов’язаннягаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (йогоприпинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститьсяпосилання на основне зобов’язання.

У разі порушенняборжником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатитикредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредиторадо гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантіїпред’являється в письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані вгарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повиненвказати, в чому полягає порушення боржником основного зобов’язання,забезпеченого гарантією. Кредитор може пред’явити вимогу до гаранта в межахстроку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не можепередавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановленогарантією.

Після одержаннявимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передатийому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повиненрозглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установленийу гарантії строк, а в разі його відсутності – в розумний строк і встановитивідповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Гарант має правовідмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неїдокументи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові післязакінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора провідмову від задоволення його вимоги.

Якщо гарант післяпред’явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основногозобов’язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про цекредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такогоповідомлення, підлягає задоволенню.

Обов’язок гарантаперед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разіпорушення гарантом свого обов’язку його відповідальність перед кредитором необмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Гарант має право наоплату послуг наданих ним боржникові.

Зобов’язаннягаранта перед кредитором припиняється в разі:

— сплатикредиторові суми, на яку видано гарантію;

— закінченнястроку дії гарантії;

— відмовикредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхомподання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків загарантією.

Гарант, якомустало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про цеборжника.

Гарант має правона зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним загарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом іборжником.

Гарант не маєправа на зворотну вимогу до боржника, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові,не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантомі боржником.

В силу заставикредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником(заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення зарахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника,якщо інше не встановлено законом (право застави). Заставою може бутизабезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає напідставі договору, закону або рішення суду.

Іпотекою єзастава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьоїособи.

Закладом єзастава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за йогонаказом – у володіння третій особі.

Предметом заставиможе бути будь-яке майно, що може бути відчужене заставодавцем і на яке можебути звернене стягнення, а також майно, яке заставодавець набуде післявиникнення застави.

Правазаставодержателя на річ, яка є предметом застави поширюються на їїприналежності. Право застави поширюються на плоди, продукцію та доходи одержанівід використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

Не можуть бутипредметом застави вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги,застава яких заборонена законом.

Якщо предметомзастави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом,договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майнапідлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателяабо заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру застав рухомогомайна.

Майно, що є успільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіхспіввласників.

Предмет заставиможе бути змінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановленодоговором або законом.

Ризик випадковогознищення або пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна. Уразі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета заставизаставодавець на вимогу заставодержателя зобов’язаний надати рівноціннийпредмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предметзастави.

Якщо предметзастави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може бути застрахований зазгодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку предметомзастави стає право вимоги до страховика.

Оцінка предметазастави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом.

Заставодавцемможе бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа,якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ абомайнове право з правом їх застави.

Застава права начужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цьогоправа відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

У договорізастави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченогозаставою подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови,погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бутиподаний у загальній формі.

Право заставивиникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договірпідлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення.

Не забороненозаставодавцю заповідати заставлене майно.

Правочин, якимобмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є незначним.Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лишеу випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бутипокладений обов’язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Особа, якаволодіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановлено договором:

1) вживатизаходів, необхідних для збереження предмета застави;

2) утримуватипредмет застави належним чином;

3) негайноповідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення абопошкодження предмета застави.

Заставодавець,який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, заставленого майна зйого вини зобов’язаний замінити або відновити це майно, якщо інше невстановлено договором.

Заставодержатель,який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, заставленого майна зйого вини зобов’язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

Наступна заставамайна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднімдоговором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє права заставипопереднього заставодержателя.

Першийзаставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями назадоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступнихзаставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення правазастави. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованоїзастави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна передзаставодержателями незареєстрованих застав, які зареєстрованих пізніше.Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день,маючи рівні права на задоволення вимог із заставленого майна. Заставодавець незареєстрованоїзастави зобов’язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всіпопередні застави майна.

Заставодавецьзобов’язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателіввнаслідок невиконання ним цього обов’язку.

В разіневиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуваєправа звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета заставизаставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, щовизначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів,відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат наутримання заставленого майна.

Зверненнястягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше невстановлено договором або законом.

Заставодержательнабуває права звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язанняне буде виконано у встановлений строк, якщо інше не встановлено договором абозаконом.

У разі ліквідаціїюридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягненняна заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання,забезпеченого заставою.

У разі частковоговиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, право звернення напредмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є двіабо більше речей, стягнення може бути звернене на всі ці речі або на будь-якуріч на вибір заставодержателя.

Якщозаставодержатель зверне стягнення на одну річ, але його вимогу не будезадоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі, які єпредметом застави.

Реалізаціяпредмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу зпублічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядокреалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгіввизначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо зверненнястягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначитипочаткову ціну предмета застави.

Якщо публічніторги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодоюзаставодержателя та заставодержателя та заставодавця переданий у власністьзаставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором абозаконом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриваєвимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, зіншого майна боржника в порядку черговості.

Кредитний ризикможе забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитногоризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов’язань,які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства,у формі якого створена страхова організація. Для більшої надійностівищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода:банк – гарант (поручитель, страхова організація) – позичальник.

4. Динамікакредитного процесу

У зарубіжнійбанківській практиці можна виділити два основних методи кредитування. Сутність першогометоду полягає в тому, що питання про надання позики вирішується щоразу віндивідуальному порядку. Позика надається на певний строк у декілька тижнів,місяців чи років і пов’язана з потребами позичальника в грошових коштах дляфінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів часткапозик суб’єктам підприємницької діяльності перевищує 80 %, що свідчить про їхзначимість.

Другий метод кредитування полягає внаданні банком позичальнику кредиту в межах заздалегідь визначеного лімітукредитування на певний період часу на покриття його потреби в короткостроковихфондах фінансування. Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означаєвзяти на себе певне позабалансове зобов’язання про надання грошових коштів.

У сучасних умовахкомерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу доклієнта при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лініїпрактикують у відносинах із позичальниками, які мають високий кредитнийрейтинг.

Методкредитування, який включає організаційні і технічні умови кредитування,обумовлює форму позичкового рахунка. Форма позичкового рахунка визначає режимфункціонування рахунка, тобто порядок документального оформлення операцій щодовидачі і погашення кредиту та їх відображення в облікових регістрах. Дляпроведення операцій із кредитування банк може відкрити позичальнику простийпозичковий рахунок, спеціальний позичковий рахунок і поточний рахунок із правомна овердрафт.

Простийпозичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображеннякредитних операцій як при видачі разової позики на цільову потребу, так і принаданні позик траншами в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути виданалише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашення позикиздійснюється з поточного рахунка позичальника за його власні кошти.Підприємству може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Цезалежить від кількості видів кредитів, які він отримує в банку.

Спеціальнийпозичковий рахунок застосовується, коли позичальник відчуває постійну абосезонну потребу в запозиченні коштів. Рахунок відкривається на весь періодкредитування на підставі дозволеного документа. Але для виконання операції звидачі позики спеціальний документ не потрібен. Операції з видачі кредитуздійснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документів безпосередньо ізспеціального позичкового рахунка. Кредит погашається або плановими платежами зпоточного рахунка, або через використання строкового зобов’язання з умовнимистроками погашення. Застосування спеціального позичкового рахунка можливе такожпри кредитуванні за кредитною лінією.

Поточний рахунокз правом на овердрафт відкривається позичальникам, які укладають з банкомспеціальну угоду для утримання такого виду позики, як овердрафт. Правовикористання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначаємаксимальну суму овердрафта, або, іншими словами ліміт за овердрафтом, метупозики, її тривалість, умови надання кредиту і порядок його погашення.

Потреба убанківському овердрафті у прибуткових підприємств може виникнути через те, щовін є додатковим джерелом фінансування, яке дозволяє забезпечити безперервністьплатіжного обігу; овердрафт надається автоматично при відсутності упідприємства коштів на поточному рахунку шляхом здійснення його платежів.

Видача позикиздійснюється з окремого позичкового рахунка за овердрафтом шляхом сплатигрошово-розрахункових документів. На погашення заборгованості за цим рахункомскеровуються всі суми, які зараховані на поточний рахунок підприємства. Такимчином, по суті, цей рахунок функціонує в режимі спец позичкового. Як правило,відсоткова ставка за овердрафтом фіксується відносно базової відсоткової ставкибанку. У випадку перевищення встановленого максимального розміру за овердрафтомбанк стягує з клієнта підвищений відсоток і комісійний збір, розмір якогообумовлюється в угоді.

Кредитнівзаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаютьсяміж кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємнізобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися водносторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договірможе бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаногокредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами,телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банкиможуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно відїх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в нихреальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного поверненнякредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Для отримання кредитупозичальник звертається в банк. У документах зазначається необхідна сумакредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковийрахунок позичальника відкритий іншому банку, то він надає в банк установчідокументи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів тавідбитком печатки, завірену банком та довідку банку про залишки коштів нарахунках і наявності заборгованості за позичками.

Розмірвідсоткової ставки за користування кредитом визначається у процесі переговорівміж банком та позичальником при укладенні кредитного договору. Причому він неоднаковийне тільки в різних банках, а й в одному і тому самому банку для різнихпозичальників.

При встановленнірозміру відсоткової ставки враховують не тільки фактори: розмір базовоївідсоткової ставки, встановленої банком; вартість залучення кредитних ресурсівна ринку позикових капіталів; співвідношення попиту і пропозиції на кредит;рівень ризику притаманний даному кредиту; розмір і строк погашення позики;рівень витрат банку пов’язаних з оформленням кредиту та здійсненням контролю зайого погашенням.

Зі свого бокупозичальник, здійснюючи переговори про отримання кредиту, оцінює, перш за все,розмір прибутку, що може отримати від здійснення комерційної угоди, призапропонованому банком рівні відсоткової ставки за кредит. Для цього вінстворює техніко-економічне обґрунтування або бізнес-план на здійсненняоперації. Ці документи повинні ретельно аналізуватись банком.

У разі зміниоблікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки напідставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, щонадаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки,які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, щоотримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальнихцінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, надає в банккопії цих контрактів і угод та ін. документи, які стосуються заходу,надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.

Позичальник, щоотримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягомкалендарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковомукредиті на рік із щоквартальною розбивкою.

Комерційний банканалізує, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про наданняабо відмову у наданні кредиту.

Необхіднівідомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленнікредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Документи, щозберігаються у цій справі групуються таким чином:

— матеріали знадання кредиту;

— фінансово-економічна інформація;

— матеріали прокредитоспроможність позичальника.

Кредити надаютьсясуб’єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплатиплатіжних документів із позичкового рахунка як у національній, так і віноземній валюті і порядку, визначеному чинним законодавством та нормативнимиактами НБУ.

Кредити віноземній валюті надаються комерційними банками за умови мобілізації нимивалютних ресурсів на відповідний строк. При цьому допускається часткове абоповне конвертування кредитних коштів у гривні на міжбанківському валютномуринку України.

Погашення кредитуі нарахованих за ним відсотків здійснюється позичальником із поточного чи валютногорахунків.

Погашеннязаборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється учерговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про наданнякредиту з врахуванням чинного законодавства.

Відстроченняпогашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюються банком увиняткових випадках. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договоромміж позичальником та банком, який є невід’ємною частиною кредитного договору.

Банк здійснюєконтроль за виконанням позичальником умов кредитного договору. При цьому банкпротягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти зпозичальником, що повинно бути передбачено кредитним договором.

У разінесвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків, при відсутностідомовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосуванняштрафних санкцій у межах, передбачених договором.

У кредитнихдоговорах передбачається відповідальність позичальника за використання не зацільовим призначенням кредитів у вигляді стягнення з позичальника штрафу врозмірі не менше 25% від розміру використаного не за призначенням кредиту упорядку, встановленому чинним законодавством.

Комерційні банкизобов’язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків закористування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості увстановленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягненняпорушувати у суді справу про банкрутство.

5. Особливостіконсорціумного кредитування

З метоюакумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті дляздійснення кредитування програм із значними обсягами, зменшення кредитнихризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику наодного позичальника комерційні банки можуть об’єднуватися в консорціуми.

Банківськіконсорціуми – це тимчасові об’єднання банків, які створюються для координаціїдій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитуванняоднієї, але великої угоди і засновані банками на паритетних засадах.Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для проведення операцій навалютних ринках. При подальшому розвитку ринкових відносин банківськіконсорціуми можуть стати стабільними об’єднаннями банків для спільноговиконання не тільки кредитних операцій, але й операцій із цінними паперами нафондовому ринку.

Банкиоб’єднуються для надання консорціумного кредиту на взаємовигідних договірнихумовах. Банківські консорціуми для надання кредитів можуть створюватися з метоюоб’єднання кредитних ресурсів, підтримання ліквідності балансу банку.

Створення консорціумубанків оформляється шляхом укладання відповідного договору. Кількість учасниківконсорціуму не обмежується.

Координує діїучасників консорціуму головний банк, який представляє інтереси консорціуму. Заорганізацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крімвідсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Банком-координатором,як правило, виступає банк, що обслуговує клієнта. Кожний член консорціумуавтономно оцінює ефективність проекту.

Члени консорціумунесуть солідарну відповідальність перед позичальниками.

Основою правових взаємовідносинчленів консорціуму є зобов’язання, що виникають на підставі укладеногоконсорціумного договору.

У договоріконстатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, мета,обов’язки, фінансові умови консорціумної угоди, зобов’язання членів консорціумущодо головного банку.

У договоріобов’язково передбачаються умови припинення дії консорціумної угоди. Уконсорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, але й кількапозичальників. Консорціумні кредити ґрунтуються на тих самих принципах, що йінші види банківських кредитів.

Позичальник, якийбажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначати банк. Якправило, головним банком визначається один із великих банків з достатнімипасивами, що має досвід проведення кредитних операцій.

Головний банквиконує такі функції посередника між позичальником та банками-учасниками:

— веденняпереговорів про умови кредитної угоди як з позичальником, так і збанками-учасниками;

— розробка таузгодження кредитної угоди;

— контроль завиконанням умов кредитної угоди між кредиторами і позичальником, а також зарозподілом прибутку та збитків;

— вивченнязапропонованого до кредитування проекту та пов’язаного з проведенням цієїоперації ризиком;

— отримання відбанків-учасників коштів у розмірі частки їх участі та надання їх позичальнику;

— отримання відпозичальника коштів на сплату основного боргу та відсотків, комісійних,розподіл їх між банками-учасниками;

— узгодження умовкредитної операції між членами консорціуму та позичальником;

— розповсюдженняміж банками-учасниками фінансових звітів інформації позичальника.

Банківськіконсорціуми для запобігання ризику неповернення кредитів можуть не тількиудосконалювати механізм кредитування, але й вимагати від позичальника наданнягарантійних зобов’язань інших банків.

Після повногопогашення кредиту, відсотків та інших платежів, що належать консорціуму, вінскладає свої повноваження. У разі потреби, в подальшому спільна діяльністьбанків-учасників може бути відмовлена.

Різновидомконсорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні вугоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори зпозичальниками.

Кожний банк можесамостійно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючисьзагальних узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.

Формамиконсорціумного кредиту також можуть бути спільні гарантії або поручительствабанків за зобов’язаннями оплатити борг. При цьому оформляється угода як кредитіз стягненням плати в залежності від виду вимоги, строку та суми кредиту.

Література:

1. Кредит і кредитні правовідносини: економічнаприрода і практика законодавчого регулювання / М.Олексієнко, В.Ольшанський. –К.: 1996.

2. Облік та аудит у комерційних банках / А.М. Герасимович, Т.В. Кривовяз, О.А. Мазур та ін. / За ред.д.е.н., проф.А.М. Герасимовича. – Львів:Видавництво «Фенікс», 1999.

3. Положення про кредитування / Ситник В.П., КравецьВ.М. та ін. – Банк «Україна», 1998.

4. Шлапак О., Пушкарьов В., Карчева Г. Фінансовийстан, тенденції та проблеми функціонування і розвитку банків у 2002 році //Вісник НБУ. – 2003. — №3. – С. 2 – 10.