Реферат: Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

 

Кредитний ризик комерційного банку та способи йогомінімізації (на матеріалах Ємільчинського територіального відокремленогобезбалансового відділення КБ „Приватбанк”).

Спеціальність „Фінанси”

ЗМІСТ

ВСТУП… 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУКОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ… 6

1.1.Поняття та сутність кредитного ризику… 6

1.2 Підходи до оцінки та страхування  кредитного ризику… 11

1.3 Підходи до мінімізації кредитного ризику… 23

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ ВЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК”… 37

2.1 Аналіз кредитного ринку України… 37

2.2 Характеристика фінансового стану та результатівдіяльності банківської установи… 44

2.3 Практика мінімізації кредитного ризику в ЄмільчинськомуТВБВ КБ «Приватбанк»… 52

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД КРЕДИТНОГО РИЗИКУ   67

3.1 Зарубіжний досвід щодо мінімізації кредитного ризику… 67

3.2 Практичні аспекти організації системи захисту відкредитного ризику в КБ „Приватбанк”… 72

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ В ЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК”   82

ВИСНОВОК… 83

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ… 86

ДОДАТКИ… 92

ВСТУП

Актуальність теми. Економіка України кінця двадцятого сторіччя поставилаперед кожним суб'єктом підприємницької діяльності низку нових завдань. Середнайголовніших — управління ризиками. Їх поява обумовлена специфікою таособливостями ринкового механізму, зокрема, свободою дій, яка надається кожномусуб'єкту господарювання.

Але слід зауважити, що банківська сиcтема держави, як і інші сфериекономічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняютьсявід умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовленодією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністюнормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв'язків, що всвою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.

Поняття банку органічно пов'язане з поняттям ризику, бо банкивиконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку.

Банківські керівники у більшості випадків вирішують якголовну не проблему отримання максимального прибутку від операцій, а проблемудосягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістюоперацій. Ризик є в кожній банківській операції.

Кредитний ризик визначається науковцями як внутрішній ризик восновній діяльності банку. Його суть полягає у вірогідності збитків віднепогашення позичальником основної суми боргу та процентів за кредитом.

Проте невиконання боржником своїх зобов'язань перед банком необмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разіпідривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсягпроблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякуєпотенційних вкладників і інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операційвикликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягуприбутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати йнеобхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати, пов’язанііз стягненням проблемного кредиту, а також те, що певна частина банківськогокапіталу «мертвіє» в непродуктивних активах, що знижує доходністьбанку.

Ця проблема виявляється актуальною для України, бо закінчивсяперіод отримування значних інфляційних прибутків. Перед банками посталанеобхідність переходу від екстенсивних методів  роботи до інтенсивних (таких,що вимагають поліпшення якості кредитного портфеля). А останні в свою чергупередбачають активізацію внутрішнього потенціалу банка. Зупиняючись накредитуванні, це означає  високий професіоналізм при роботі із позичальником,це застосування останніх наукових розробок, та інше.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дипломної роботи єрозробка організаційно-методичних рекомендацій з удосконалювання управління кредитнимризиком комерційного банку.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення рядувзаємозалежних завдань:

·    розкритиекономічну сутність такого поняття як „кредитний ризик”

·    виявитипроблемні місця у системі захисту від кредитного ризику в досліджуванійбанківській установі;

·    напрацюватирекомендації щодо удосконалювання системи захисту від кредитного ризику вдосліджуваній банківській установі.

Предмет дослідження. Предметом дослідження єтеоретико-методологічні і прикладні проблеми управління кредитним ризикомкомерційного банку.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є система захисту від кредитногоризику Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”.

Теоретичною методологічною основою дипломної роботи являютьсяосновні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працяхвітчизняних і закордонних економістів в області теорії банківської справи.

В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчіі нормативні документи регулюючі банківську діяльність в Україні.

Інформативною основою є праці українських і закордоннихфахівців в області теорії і практики банківської справи в Україні; матеріалинаукових конференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи,методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки,аналітичні процедури й ін.

Практична значимість дослідження полягає в тому, що в роботізроблена спроба розкрити деякі аспекти управління кредитним ризикомкомерційного банку, що забезпечують підтримання належного рівня прибутковості іліквідності комерційного банку.

Структура дипломної роботи. Робота складається із вступу, трьохглав, висновку, списку використаної літератури, додатків.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дипломноїроботи, відбивається ступінь вивченості проблеми, визначаються мета і задачідослідження, формується практична значимість рекомендацій і пропозицій.

В першому розділі „Теоретичні аспекти визначення кредитногоризику комерційного банку” досліджуються теоретичні аспекти організації системизахисту від кредитного ризику комерційним банком.

Другий розділ „Аналіз управління кредитним ризиком вЄмільчинському ТВБВ КБ „Приватбанк”” присвячено дослідженню практичногозастосуванню методів управління кредитним ризиком комерційним банком.

В третьому розділі „Шляхи вдосконалення захисту відкредитного ризику” наведено можливі шляхи покращення системи захисту відкредитного ризику в КБ „Приватбанк”.

У висновку сформульовані основні висновки і пропозиції зарезультатами дипломного дослідження.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІАСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ1.1.Поняття та сутністькредитного ризику

Один із найважливіших принципів банківського кредитуванняполягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені вкредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запо­рукою успішногофункціонування комерційного бан­ку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якоїпо­зики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернутовчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, щоосновним зав­данням банку при наданні позики є перетворення невизначеності вризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконанняпозичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю абочастково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановленні договоромстроки [10, c.57].

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше,кредитний ризик входить до великої області фінансового ризику і тісно пов’язанийу ній і с процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківськоїдіяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності іризику банкрутства банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється взв’язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників ікредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому,що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному ісоціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються [16, c.34].

Виникнення кредитного ризику пов’язане із цілою низькоюфакторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто “зовнішніх”, пов’язанихіз станом економічного середовища, кон’юнктурою) і ендогенних факторів(“внутрішніх”, викликаних помилковими діями самого банку). Можливостіуправління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може впевній мірі пом’якшити їх вплив і попередити великі втратити. Велика увагаповинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важеліввнутрішньої політики банку.

Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків,пов’язаних з учасниками і елементами кредитних відносин.

Слід зазначити, що більшість комерційних банків України донедавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховувалилише одне із можливих його джерел — фінансові можливості позичальника(об'єктивний ризик, пов'язаний із позичальником). Практика ж показує, що дужебагато позичальників не повертають кредити не тому, що по­трапили в скрутнефінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити. В такихвипад­ках банк змушений подавати до суду на позичальни­ка за невиконання нимумов кредитного договору. І тут банк може зіткнутися ще з однією неприємністю.Суд може відмовити йому в задоволені позову з причини недосконалого складання іоформлення кре­дитного договору. До речі, це саме стосується й інших юридичнихугод, які укладаються в процесі кредиту­вання (договір застави, гарантійнийлист, договір стра­хування). Все це свідчить про те, що при оцінці ри­зику за конкретноюкредитною угодою конче необхі­дно враховувати юридичний ризик [19, c.66].

Нині, коли ведуться розмови про реформу подат­ковогозаконодавства, підвищеним є системний ри­зик. При кредитуванні окремих галузейслід врахо­вувати і форс-мажорний ризик. Це стосується, зокре­ма, вугільноїпромисловості, де досить часто виника­ють страйки, і сільського господарства,де можливі втрати врожаю через несприятливі погодні умови.

Проблеми із погашенням позичок виникають не раптово, існуютьпевні причини і тенденції, які можна вважати “сигналами” майбутніх проблем.

Основними причинами банкрутствапозичальників є: недоліки в управлінні,відсутність ефективних систем управлінської інформації, нездатність реагуватина зміни умов ринків і конкуренцію, концентрація на нереалістичних проектах зурахуванням розміру підприємства, перебільшення власних можливостей, тобто дуже швидке розширення при відсутності адекватних ресурсів,недостача акціонерного капіталу і висока частка позикових коштів.

До  «сигналів далекогосповіщення», що свідчать про неблагополуччя позичальника, можна віднести:скорочення оборотів коштів на рахунках, прохання відстрочитивиплати по раніше пролонгованих позиках (після другої пролонгації, як показуєпрактика, кредит треба негайно переводити в розряд проблемних), активність, щозросла в управлінні рахунком і інші.  Для банку, що видав позикуіндивідуальному позичальнику, попереджувальнимисигналами неблагополуччя служать також: постійне використання клієнтомовердрафту на граничному рівні; систематичне перевищення лімітів кредитування;труднощі погашення позики: затримки з сплатою процентівабо основної суми боргу; несприятливітенденції зміни фінансових коефіцієнтів (недостача ліквідних активів,підвищення частки позикових коштів);  «тиск»на прибуток (великі знижки при платежах готівкою і в короткі терміни); несплатаподатків; невчасне надання оперативної і достовірної фінансовоїінформації і інше.

Таблиця 1.1

Характеристики джерел кредитного ризику [15, c.72]

 

Найменування ризику Характеристика джерела

1.Ризик, пов'язаний із позичальником, га­рантом, страховиком

1.1.     Об'єктивний (фінансових можливостей)

1.2.     Суб'єктивний (репутації)

1.3.     Юридичний

1.1.     Нездатність позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи від продажу активів

1.2.     Репутація позичальника (гаранта, страховика) в діловому світі, його відпо­відальність і готовність виконати взяті зо­бов'язання

1.3.     Недоліки в складанні і оформленні кредитного договору, гарантійного листа, договору страхування

2. Ризик, пов'язаний із предметом              застави

2.1. Ліквідності

2.2. Кон'юнктурний

2.3. Загибелі

2.4. Юридичний

2.1. Неможливість реалізації предмета за­стави

2.2. Можливе знецінення предмета застави за період дії кредитної угоди

2.3. Загибель предмета застави

2.4. Недоліки в складанні і оформленні договору застави

3. Системний ризик

Зміни в економічній системі, які можуть здійснити вплив на фінансовий стан пози­чальника (наприклад, зміна податкового законодавства)

4. Форс-мажорний ризик

Землетруси, повені, катастрофи, смерчі, страйки, військові дії

Крім того в теорії кредитного ризику науковці виділяють такійого види:

·    кредитний ризик за конкретною угодою – імовірність понесення банком збитків відневиконання позичальником конкретної угоди;

·    кредитнийризик за всім портфелем – це середньозважена величина ризиків за всіма угодамикредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумікредитного портфеля.

В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, вінпостійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одногоіз критеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох “зон”:

1.   Зона недостатньої доходності– банк відмовляється від надання ризикових кредитів але при цьому не забезпечуємінімального доходу.

2.   Зона невиправданого ризику –банк приймає завідомо неприйнятний ризик, у зв‘язку з чим імовірність отриманнязапланованих високих доходів значно знижується.

3.   Зона безпечногофункціонування – банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймаєна себе доцільний ризик.

Задачею керівництва банка є зробити все можливе (за допомогоюсвого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, якепризводить до погіршення фінансового стану банку [15, c.73].

Закон покладає загальну відповідальність за кредитніоперації на раду директорів банку. Рада директорів делегує функції попрактичному наданню позик на більшнизькі рівні управління і формулює загальні принципи і обмеження кредитноїполітики. У великих банкахрозробляється письмовий меморандумпро кредитну політику, яким керуються всі працівникиданого банку. Зміст і структурамеморандуму різна для різних банків, але основні моменти, як правило, присутнів документах такого роду.

  Передусім формулюється загальнамета політики, наприклад наданнянадійних і рентабельних кредитів. Міраризику повинна відповідати звичайнійнормі прибутковості по позиках з урахуванням вартості кредитних ресурсів іадміністративних витрат банку.

Крім цього в меморандумі даєтьсярозшифровка яким чином банк має намір досягнути заявленої мети. Для цьоговизначаються:

·    прийнятнідля банку види позик;

·    позики,від яких банк рекомендує стримуватися;

·    переважнеколо позичальників;

·    небажанідля банку позичальники по різних категоріях;

·    географіяроботи банку по кредитуванню;

·    політикав області видачі кредитів працівникам банку;

·    обмеженнярозмірів позик по різних категоріях позичальників;

·    політикубанку в області управління кредитнимризиком,  ревізій і контролю.

Отже, ми можемо констатувати, що ціль діяльності банкузводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику.

1.2 Підходи до оцінки тастрахування  кредитного ризику

Для оцінки кредитного ризику банкивикористовують різні моделі. Одні з них побудовані з використанням великихмасивів інформації про минулий досвід кредитування (на основі статистичнихданих вираховуються закономірності), інші зводяться до аналізу інформації іпорівняння її із низкою спеціально визначених критеріїв (але це потребує певнихприпущень, що знижує об’єктивність рішення).

Застосування кількісної оцінкикредитоспроможності клієнта передбачає присвоєння певної групи тому або іншомувиду кредиту, тому або іншому типу позичальника і визначає в  балах значеннярізних характеристик потенційного позичальника. Потім банкір просто підраховуєзагальну кількість балів і порівнює з моделлю надання позики або відмови в їївидачі.

Бальні системи оцінки створюються банками наоснові емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізуабо факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські «добрі»,  «надійні» і  «неблагополучні» позики ідозволяють визначити крітеріальний рівень оцінки позичальників.

Все більшого поширеннянабуває метод, заснований на бальнійоцінці позикоотримувача. Критерії, по яких проводитьсяоцінка позичальника, чітко індивідуальні для кожного банку, базуються на йогопрактичному досвіді і періодично переглядаються [22, c.117].

Система оцінки кандидата в позичальники PARSER і CAMPARIвикористовуються в англійськихклірингових банках.

PARSER:

Р  — Person -  інформація про персонупотенційного позичальника, його репутації.

А  - Amount — обгрунтування сумикредиту; що запрошується,

R  - Repayment -  можливість погашення;

S  — Security -  оцінка забезпечення;

Е  — Expediency -  доцільністькредиту;

R  — Remuneration -  винагородабанку   (процентна   ставка)   за   ризик наданнякредиту.

CAMPARI:

С — Character -  репутаціяпозичальника;

А  — Ability  — оцінка бізнесупозичальника;

М -  Means -  аналіз необхідності звертання за позикою;

Р  — Purpose  — мета кредиту;

А  - Amount  — обгрунтування сумикредиту;

R  - Repayment -  можливість погашення;

I  — Insurance  — спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американськихбанків застосовується  «правилоп'яти С»:

CAPACITY -  здатність погаситипозику;

CHARACTER  — репутація позичальника (чесність, порядність, старанність);

CAPITAL -  капітал, володіння активом як передумова можливості погашенняпозикової заборгованості;

COLLATERAL -  наявність забезпечення. застави;

CONDITIONS  -  економічна кон'юнктура і її перспективи.

У банківській практиці розрізнюютьпрямі і непрямі методики аналізу кредитоспроможності клієнтів.

Прямі методики використовуються доситьрідко. Вони передбачають, що сума набраних клієнтом балів фактичноприрівнюється до тієї суми позики, на яку він має право.

Непрямі методики широко поширені. Їх сутьполягає в наданні певної ваги (балів) різним оцінним показникам, а результатомоцінки служить виведення класу кредитоспроможності клієнта.

Очевидно, що використання бальних систем оцінки кредитоспроможностіклієнтів — це достатньо об'єктивний і економічно обґрунтований процес прийняття рішень,хоча їх використання пов’язане із деякими складностями: бальні системи оцінки кредитоспроможності клієнта повинні бутистатистично ретельно вивірені і вони вимагають постійного оновлення інформації,що може бути коштовним для банку. Тому невеликі банки, як правило, нерозробляють власних моделей аналізу кредитоспроможності клієнтів через високувартість їх підготовки і обмежену інформаційну базу. До того ж стандартнийхарактер цих моделей не передбачає врахування специфічних особливостей окремихпозичальників [23, c.68-70].

Останнім часом  в банкахрозроблюються методи оцінки якості потенційних позичальників за допомогоюрізного роду статистичних моделей. Мета в тому, щоб розробити стандартніпідходи для об’єктивної характеристики позичальників, знайти числові критеріїдля розділу майбутніх клієнтів на підставі наданих ними матеріалів на надійнихта ненадійних, підвержених ризику банкрутства і  тих,  для кого небезпекабанкрутства малоймовірна.

Прикладом такої “класифікаційноїмоделі” може бути “модель Зета” (Zeta model), що розроблена групоюамериканських економістів та застосовується банками при кредитному аналізі.Модель призначена для оцінки ймовірності банкрутства ділової фірми. Значенняключового параметру “Z” визначається за допомогою рівняння, змінні якоговідображають деякі ключові характеристики аналізуємої фірми — її ліквідність,швидкість обігу капіталу і т.д.  Якщо для даної фірми коефіцієнт перевищує підготовленупорогову величину, то фірма зараховується до розряду надійних, якщо ж отриманийкоефіцієнт нижче критичної величини, то згідно моделі фінансовий стан такогопідприємства підозрілий і надавати кредит йому не рекомендується.

Користуючись вказаним підходом,американський економіст Альтман запропонував рівняння для оцінкивірогідності банкрутства підприємства, що звернулось до банку за кредитом [27, c.19].

Z= 1,2X1 + 1,4X2 + 3,3X3 + 0,6X4 + 0,99X5

 Він використав п’ять змінних:

1.   Х1  — відношення оборотногокапіталу до суми активів фірми;

2.   Х2 — відношеннянерозподіленого доходу до суми активів;

3.   Х3 — відношення операційнихдоходів (до вирахування процентів і податків) до суми активів;

4.   Х4 — відношення ринковоївартості акцій фірми до загальної суми боргу;

5.   Х5 — відношення суми продажудо суми активів.

Для розрахунку числових параметрівмоделі Альтман застосував метод множинного дискримінантного аналізу.Класифікаційне “правило”, отримане на підставі рівняння, гласило:

·    якщозначення Z менше 2,8, то фірму слід віднести до групи потенційних банкрутів;

·    якщозначення Z більше 2,8, то фірмі в найближчій перспективі банкрутство непогрожує.

Дуже широко використовується взахідних банках метод кредитного скорингу (credit scoring).  Скорингова модельможе використовуватись як для оцінки вже наданого кредиту (тобто ступенявірогідності порушень фірмою умов кредитного договору), так і для відборупотенційних позичальників. Скоринг може бути застосований як до діловихпідприємств, так і до індивідуальних позичальників.

Модель оцінки позики, щозапропонована американським економістом Чессером, включала шістьзмінних:

1.   Х1  — відношення касовоїготівки та ринкових цінних паперів до суми активів;

2.   Х2 — відношення чистої сумипродажу до суми касової готівки та ринкових цінних паперів;

3.   Х3 — доход до відрахуванняпроцентів і податків до суми активів;

4.   Х4 — загальна заборгованістьдо суми активів;

5.   Х5 — основний капітал доакціонерного капіталу;

6.   Х6 — оборотний капітал дочистої суми продажу.

Техніка кредитного скорингу булавперше запропонована американським економістом Д.Дюраном для відборупозичальників за споживчим кредитом. Дюран відмічав, що виведена ним формула“може допомогти кредитному робітнику легко і швидко оцінити якість звичайного претендентана позику” [27, c.31-33].

Дюран виявив групу факторів, щодозволяють, на його думку, з достатньою достовірностю визначити ступінькредитного ризику при отриманні споживчої позики. Він використовував наступнікоефіцієнти при нарахуванні балів:

1.   Вік: 0,01 за кожний рікбільше 20 років (максимум 0,30).

2.   Стать: жіноча — 0,40;чоловіча -  0.

3.   Строк проживання: 0,042 закожен рік проживання в даній місцевості (максимум 0,42).

4.   Професія: 0,55 за професію знизьким ризиком, 0 — за професію з високим ризиком, 0,16 — для інших професій.

5.   Робота в галузі: 0,21 — підприємства загального користування, державні установи, банки та брокерськіфірми.

6.   Зайнятість: 0,059 за коженрік праці на даному підприємстві (максимум 0,59).

7.   Фінансові показники: 0,45 занаявність банківського рахунку, 0,35 за володіння нерухомістю, 0,19 принаявності полісу по страхуванню життя.

Застосовуючи ці коефіцієнти, Дюранвизначив межу, що розподіляє “гарних” та “поганих” позичальників — 1,25 бала.Клієнт, що отримав більше 1,25 балу, може бути віднесений до групи помірногоризику, а той, що отримав менше 1,25 балу, вважається небажаним для банку.

Метод скорингу дозволяє провестиекспрес-аналіз заявки на кредит в присутності клієнта. У французських банкахклієнт, запросивши позику і заповнивши спеціальну анкету, може отримативідповідь про можливість надання позики протягом декількох хвилин.

При аналізі ділових позик такожзастосовуються різні прийоми кредитного скорингу — від найпростіших формул доскладних математичних моделей. Наприклад,  крупний австрійський банк при оцінціризику кредиту використовує просту методику з трьома балансовими показниками:ефективність використання капіталу, коефіцієнт ліквідності та відношенняакціонерного капіталу до суми активів. В залежності від набраних балівпідприємство попадає до одної з чотирьох груп ризику (табл. 1.2.)

Таблиця 1.2.

Кредитний скоринг в австрійськомубанку “Кредитанштальт”[31, c.234]

 

Показники Границі Вага Група ризику A B С D

Більше

99

від 40

до 90

від 20

до 39

Менше

20

Ефективність капіталу(в %) 2 – 15 50

Коефіцієнт

Ліквідності (в %)

15 – 40 20

Акціонерний

Капітал (в %)

2 – 35 30

Що стосується кредитного моніторингу,то завжди потрібно зважати на те, що процес кредитування включає контроль з бокубанку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяєтьсясвоєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою. Оскількипо кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбаченихобставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він неповинен упускати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунокнадання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більшвисокий доход. Враховуючи залежність між рівнем ризику та доходністю позичковоїоперації, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечитибаланс між ризикованістю та обережністю. Надмірна обережність позбавляє банкбагатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює загрозувтрати не тільки доходу від процентів, а й запозичених коштів [13, c.235].

Банківська практика свідчить про те,що труднощі з поверненням позик частіше всього виникають під впливом процесів,що розвиваються протягом певного періоду. Тому досвідчений кредитний інспекторбанку може ще на ранній стадії помітити ознаки труднощів, що виникають упозичальника, і вжити заходи по своєчасному захисту банківських інтересів.Працівник банку повинен вдатися до таких заходів до того, як ситуація вийдез-під контролю і втрати стануть неминучими. Неприйняття своєчасних заходів повиявленню фінансових ускладнень у позичальника та захисту інтересів банкупризводить не тільки до несплати процентів і позики. Втрати для банку в цьомувипадку значно більші.

По-перше, підривається репутаціябанку, тому що велика кількість прострочених позик призведе до падіння довіривкладників та інвесторів, виникне загроза неплатоспроможності банку.

По-друге, втрати від позичковихоперацій підвищують загрозу звільнення з банку кваліфікованих працівників зпричини зниження можливостей їх матеріального стимулювання.

По-третє, банк вимушений проводитидодаткові видатки, що пов’язані зі стягненням проблемних позик.

По-четверте, певна частинапозичкового капіталу перетворюється в непродуктивні активи.

Названі втрати за своїми розмірамиможуть набагато перевищити прямі збитки від неповернення боргу.

Труднощі з погашенням позик можутьвиникати з різних причин, найбільш розповсюдженими з яких є: помилки самогобанку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди, приподальшому контролю; неефективна робота клієнта, що отримав позику; фактори,непідконтрольні банку [35, c.117].

Серед причин неповернення позичок, щозалежать від самого банку, слід відмітити: ліберальне ставлення до позичальникапри розгляді заявки на кредит: неякісна оцінка кредитоспроможностіпозичальника; погане структурування позички;  помилки в оцінці забезпеченостіпозички; не повне відображення в кредитній угоді умов, що забезпечують інтересбанку, відсутність контролю за позичальником в період повернення позички(обстежень, перевірок забезпечення та інше).

Основні причини створення проблемнихпозичок, що залежать від позичальника, пов’язані з незадовільним керівництвомпідприємством; погіршенням якості продукції і роботи; помилками в оцінці ринківзбуту та інше.

До факторів, що не знаходяться підконтролем банку та позичальника, належать: погіршення економічної кон’юнктури,зміна політичної обстановки і законодавства та інше.

Проблемні кредити в своїй більшостіне виникають раптово. Існує багато сигналів, що свідчать про те, що фінансовийстан позичальника погіршується, що наданий йому кредит може бути не повернутийв строк, або зовсім не повернутий. Ці сигнали працівник банку повинен вмітирозпізнавати. Для цього використовується: аналіз бухгалтерської та фінансовоїзвітності; особисті контакти з позичальником; повідомлення від третіх осіб тавід інших відділів банку.

Сучасна банківська практика сформувала різні системизапобіжних заходів щодо зменшення впливу кредитного ризику. Однією із такихзапобіжних систем є страхування, прояв якого відбувається через самострахування(формування та використання резерву на можливі втрати за кредитними операціями)та методом прямого страхування, що відбувається за участю страхових компаній [35, c.120].

Метод самострахування полягає в накопиченні певної кількостіфінансових ресурсів, які при необхідності використовуються на покриття можливихвтрат при настанні несприятливих обставин.  Правлінням НБУ було прийнятоПоложення про порядок формування та використання резерву для відшкодуванняможливих втрат за кредитними операціями. Згідно з цим Положенням комерційнийбанк зобов’язаний створювати резерв під кредитні ризики, необхідність створенняцього резерву зумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківськійдіяльності. Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для можливихвтрат на повний розмір чистого кредитного ризику, за всіма видами кредитнихоперацій у національній та іноземній валютах. Резерв формується в тій валюті, вякій   враховується заборгованість. Комерційні банки  створюють резерв на всюсуму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені на строкпонад 30 днів. Резерв формується  за рахунок відрахувань, які відносяться навитрати банку в межах отриманого доходу банку. Перевага даного методу в тому,що самострахування дає змогу оперативно вирішити питання відшкодування збитків,що виникли при невиконанні позичальниками своїх кредитних зобов’язань, це даєзмогу комерційному банку не втратити свої фінансові ресурси.

Наступний метод полягає у залученні до системи запобіжнихзаходів страховиків. Страхування кредитних ризиків -  порівняно мало дослідженатема. Тут в основному висвітлені загальні положення, страхування кредитнихризиків знайшло своє відображення у наукових працях Осадця С.С.,  БазилевичаВ.Д., Клапкова М. Багато публікацій з’явилося з ініціативипрактиків-страховиків, які роблять перші кроки в реалізації такої послуги якстрахування кредитних ризиків.

Об’єктом  при кредитному страхуванні виступаєвідповідальність позичальника, який з певних причин не виконав свої договірнізобов’язання. На сьогодні кредитне страхування представлене двома основнимивидами: страхування кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, банкперекладає ризик на страховика і є одночасно страхувальником та застрахованим)та страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту(страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свогокредитора). Кредитне страхування на вітчизняному ринку страхових послугз’явилось порівняно недавно,  на початку 90-х років.

Розглянемо відносини при страхуванні кредитів: банк  післяукладання кредитного договору може самостійно застрахувати надану позику,підписавши зі страховою компанією угоду про добровільне страхування кредитногоризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленніставки відсотка за кредит. Ініціаторами таких страхових операцій повинні бутибанки, що потребують страхового захисту. За характером ця операція аналогічнастрахуванню від нещасного випадку, яким, власне, і є неповернення кредиту. Увітчизняній практиці даний варіант страхування поки не одержав необхідногорозвитку.

Головна причина того, що комерційні банки  побоюютьсявикористовувати страхування кредитів як  форму захисту від ризиків банківськоїдіяльності, криється в тому, що без страхового аудиту, широкого висвітлення векономічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній  виникаєсумнів щодо платоспроможності.  Прийнята нова редакція Закону України “Прострахування” підвищує вимоги до страховиків щодо їх платоспроможності, цесприятиме зростанню довіри до страхових організацій. З іншого боку, черезнадмірно високі страхові тарифи підвищуються страхові премії, а отже, й витративиробництва, що, врешті, обертається підвищенням ціни на кредитні ресурси. Несприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура оформленнястрахового договору. Вона потребує від банків дуже відповідальної аналітичноїроботи, коли доводиться узгоджувати страхові тарифи, характер відповідальності,надавати страховику документи, необхідні йому для відкриття регресного позовудо боржника, тощо.

Другий вид кредитного страхування – страхуваннявідповідальності за  непогашення кредиту, розглядається як різновид гарантійноголиста страхової компанії банку за фінансовими зобов’язаннями до йогоклієнтів-позичальників. Для цього банку необхідно через позичальника одержативід страхової компанії і розглянути такі документи:

·    свідоцтвопро державну реєстрацію;

·    статут  іустановчі документи;

·    ліцензіюна проведення страхової діяльності з переліком видів страхування, у тому числій страхування відповідальності;

·    правила(умови) страхування, затверджені у передбаченому статутом порядку;

·    страховийполіс (свідоцтво або сертифікат) за типовою формою.

На платоспроможність страхової компанії в цілому вказуєнаявність перевищення фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Протене завадить конкретно проаналізувати можливості  страхової компанії, спираючисьна оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика:

·    власнікапітали і резерви, вільні від зобов’язань;

·    методологіюрозрахунку страхових тарифів;

·    збалансованістьстрахового портфеля;

·    величинустрахових резервів (чи вони адекватні обсягам зобов’язань);

·    розміщеннястрахових резервів (із дотриманням принципів їх диверсифікації, повернення,ліквідності та прибутковості);

·    можливостіперестрахування.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів з урахуваннямвнесених банком поправок укладається договір страхування, який подається в банкразом зі страховим полісом [40].

У випадку підготовки рішення про страхування відповідальностіза непогашення кредиту і відсотків за ним банк повинен уважно розглянути проектдоговору добровільного страхування з огляду на виконання таких вимог:

·    терміндії договору страхування (угоди) повинен  перевищувати кінцевий строк погашеннякредиту і відсотків по них на період, протягом якого страховик зобов’язанийвиплатити страхове відшкодування, охоплюючи термін подачі і розгляду заяви;

·    договірстрахування повинен набути чинності не пізніше дати видачі кредиту;

·    строкподання страховій компанії заяви про настання страхового випадку повинен бутимінімальним, крім заяви страхувальника, відповідну заяву може подати банк-кредитор;

·    датанастання страхового випадку відповідальності страхової компанії за виплатувідшкодування має відповідати даті погашення кредиту і виплати відсотків.Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути мінімальним;

·    договір страхуваннянабуває чинності лише після сплати страхувальником усієї суми страховогоплатежу (премії).

Недоліком даної форми страхування є те, що страховик невступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а пов’язаний зним опосередковано. Практика показує, що позичальник дуже часто не виконує умовдоговору або свідомо порушує строки їх виконання, що дає можливість відмовитистраховику у виплаті страхового відшкодування банку. Ситуація ускладнюєтьсятим, що на українському страховому ринку не вироблено загальних умов кредитногострахування, які б охоплювали найсуттєвіші норми кожного виду страхування.

Страхування — це ефективна система щодо зменшення впливукредитних ризиків, що передбачає такі варіанти: самострахування, яке активновпроваджувалось в банківську практику і знайшло втілення  через формування тавикористання резервів по кредитних операціях та страхування, за якимстрахувальник шляхом сплати премії забезпечує собі або третій особі,  в разінастання події, обумовленої договором, суму виплати страховиком, який утримуєпевний обсяг відповідальності. Причому, останнє не одержало необхідногорозвитку в силу недосконалості страхового ринку, слабкої практики з даних видівстрахування та неповної законодавчої бази стосовно кредитного страхування.  Але в  подальшому страхування кредитних ризиків, очевидно, розвиватиметься нелише шляхом удосконалення діючих умов страхування, але й розширення видівстрахування кредитних ризиків, особливо з огляду на розширенням факторинговихоперацій, операцій лізингу, форфейтингу. Поєднання самострахування та страхування відзначається більшою стабільністю та захищеністю інтересівкредиторів, особливо це стосується спеціалізованих банків, в яких зосередженозначна кількість однотипних ризиків.

1.3 Підходи домінімізації кредитного ризику

При здійсненні кредитуваннябанк неодмінно управляє ризиком. Він може діяти кількома способами: прийнятикредитний ризик (це має бути узгоджено із кредитною політикою банку, ізвирішенням проблеми ризик – доходність) або мінімізувати його. При цьомувідмова від ризикового кредиту зводить  ризик для банку до нуля, але тодіостанній втрачає доходи по цій операції, що також не дуже вигідно прирегулярному застосуванні Для мінімізації кредитного ризику банк можездійснювати багато різних заходів (що спричинюють різні зміни) поєднувати їх,забезпечуючи найоптимальніший вплив на ризик

Тому доцільним буде більшдетальний розгляд всіх способів мінімізації кредитного ризику (рис.1.2.).

Внутрішні способи  мінімізації кредитного ризику досить різноманітні істосуються в-основному внутрішньобанківського кредитного менеджменту. Основнимисеред них є: оцінка кредитоспроможності позичальника, лімітування, нормування,диверсифікація, створення резервів.

Лімітування або встановлення ліміту, тобто верхньої межі обсягівкоштів, які надаються у позику одному клієнту. Лімітування  є важливим засобом зниження рівня ризику, який базується    на даних попереднього аналізукредитоспроможності, який в свою чергу  є вельми корисним методом оцінкиризику. Ліміт – попередньо встановлена гранична сума кредиту, яку може отриматипозичальник. Прикладом такого методу мінімізації кредитного ризику можутьпослужити ліміти по кредитних лініях, при видачі кредитів під заставу векселів,тощо.

 

/>

Рис.1.2. Способи мінімізації кредитного ризику [40, c.72]

 

Але слід зазначити, що деякі науковці визначають лімітування,як більш широке поняття [33, с.25].Тобто ліміти за такою точкою зору можутьстосуватися не лише сум кредитів. Банки можуть самостійно встановлюватидодаткові (до законодавчо визначених) обмеження, які в більшості випадків можнавизначити як ліміти країн, галузі, безпосереднього позичальника, видівзабезпечення, валют. Ефект від впровадження лімітування забезпечується черезобмеження конкретних ризиків, що характеризують даного клієнта, які єскладовими елементами кредитного ризику. До того ж встановлення подібнихлімітів, в межах яких мають діяти молодші і середні кредитні менеджери, зводитьдо мінімуму ризик втрат від індивідуальних помилок персоналу та ризик, пов’язанийз концентрацією кредитних ресурсів.

Нормуваннякредитів має дві форми. Першазастосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику набудь-яку суму, навіть за умови,  що позичальник погоджується платити вищупроцентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, алеобмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник.Банк виходить з того, що саме ті, що готові платити найвищі процентні ставки,—це індивіди та фірми з найризиковішими інвес­тиційними проектами. Якщопозичальник здійснює вкрай ризикове використання коштів і досягає успіху, товін отримує великі прибутки. З іншого боку, банк не хотів би надавати подібнупозику, бо інвестиції пов'язані з великим ризиком, і цілком ймовірно, щопозичальник недосягне успіху, через що банку не повернуть гроші.Встановлення вищої процентної ставки тільки збільшить для банку можливістьтого, що банк надає позику з високим ризиком неплатежу по ній. Отже, найкращедля банку дотримуватися першого виду нормування кредитів і відкинути на­данняпозички.

У разі використання другого виду нормування кредитів, банкинадають позичальникам позики, але не такі великі, як позичальники того хотілиб. Таке нормування кредитів потрібне, поза як проблема кредитного ризикузагострюється зі збільшенням суми позики, а вигода від уникнення ризику значнозбільшується. Наприклад, якщо банк надає підприємству позику в сумі 30000 грн.при такій же потребі, воно скоріше всього робитимете все можливе, щоб повернутиїї, бо псувати свій кредитний рейтинг на майбутнє – не вигідно. З іншого боку,якщо позика складатиме 100000 грн., матиме місце нераціональне і навітьабсолютно недоцільне використання коштів. Оскільки більшість позичальників по­вертаєпозики, коли суми останніх невеликі, то банки нормують кре­дити, надаючипозичальникам в кредит суми, значно менші за бажані.

Диверсифікація– це спосібмінімізаціїкредитного ризику на рівнізагального портфелю банківських позик. Воснові такого управління може лежати розпорошення виданих банком кредитів,згрупованих за певними якісними критеріями — величини, строків, наявностізабезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності,фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризикможливих втрат, пов’язаних із кредитною операцією.

Диверсифікація позикового портфеля єнайбільш простим і дешевим методом хеджування ризику неплатежу по позиці.

Основними способами, що застосовуються для забезпеченнядостатньої диверсифікації позичкового портфеля, є наступні:

1.   диверсифікація позичальниківможе здійснюватися через прямевстановлення лімітів для всіх позичальників даної групи (наприклад, длянаселення по споживчих позиках) в абсолютній сумі або по сукупній питомій вазів позиковому портфелі банку;

2.   диверсифікація забезпечення, що приймається по позиках;

3.   застосування різних видівпроцентних ставокі способів нарахування і сплати процентівпо позиках;                        

4.   диверсифікація кредитногопортфеля по термінах має особливе значення,оскільки процентні ставки по позикахрізної терміновості схильні до різних розмірів коливань і рівень непрямихділових ризиків позичальника, що приймаються на себе, також істотно залежитьвід терміну позики. Реалізація даногоаспекту управління ризиком неплатежупо позиці здійснюється в руслі кредитної політики, що проводиться банком.  Так,у разі орієнтації банку на позики довгострокового характеру, маючи риси інвестиційного кредиту, розумним є включенняв позиковий портфель короткостроковихпозик, які будуть балансувати структуру портфеля. Крім того, недостатня збалансованістьпозикового портфеля може бути частковокомпенсована за рахунок відповідногоструктурування портфелів інших активів, але з таким  розрахунком, щобзабезпечити оптимальний баланс термінівпо всьому портфелю активів загалом.  Належний рівень диверсифікації позиковогопортфеля є хорошим способом страхування ризику, але застосування тільки цього методу явно недостатньо.

Проте існують також вигоди від спеціа­лізаціїу наданні позик. Таким чином банки краще вивчають особливості надання тихпозичок, на яких вони спеціалізуються. Банки вимушені балансувати між вигодамиі витратами, здійснюючи водночас і диверсифікацію, і спеціалізацію [25].

Створення резервів на покриття ймовірних втрат закредитними операціями являє собою спосіб зниження ступеня ризику. В Україніформування таких резервів є обов‘язковим і регулюється положенням НБУ від 27березня 1998 року “Про порядок формування і використання резерву длявідшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків”. Комерційні банкизобов‘язані створювати резерви для відшкодування втрат за основним боргом заусіма видами кредитів. Не створюються резерви за бюджетними кредитами і депозитами,а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку.Враховуючи зміни які затверджені постановою НБУ від 16 грудня 1998 року резервиподіляються на: “резерв під стандартну заборгованість за позиками” та “резервпід нестандартну заборгованість” (раніше загальний резерв і спеціальнийрезерв).

Основною проблемою при створенні резерву на покриттяімовірних затрат є оцінювання потенційних наслідків ризику. Для розрахункурозмірів резервів кредити класифікують за двома критеріями. За фінансовимстаном позичальника, другий критерій – це характер погашення позичальником заборгованостіза кредитом і процентів:

·    добре —якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановленістроки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

·    слабке —якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять небільше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90днів, якщо відсотки сплачуються;

·    недостатнє— якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлятьпонад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів тавідсотки не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сумазаборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:

·    гарантій(гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій банків, зареєстрованих якюридичні особи у країнах, віднесених до категорії А;

·    застави(грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщені у банку, що надаєкредити; майна та майнових прав позичальника).

У розрахунок розміру резерву вартість заставленого майна(майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включаєтьсяу розмірі не більше 50 відсотків вартості, визначеної договором застави. Урозрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних ціннихпаперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але небільше реальної (ринкової) вартості.

Закредитами, класифікованими як «безнадійні» вартість заставивраховується так: за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальнийстрок пролонгації) стано­вить від 180 до 360 днів, до розрахунку резервуприймається не більше 25% вартості майна та майнових прав, визначеної договоромзастави, якщо пере­вищує 360 днів — резерв формується на всю суму основногоборгу за кредитом, незалежно від наявності застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банківкласи­фікується за групами (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Класифікація кредитів

Фін. стан Добрий Слабкий Недостатній Класифікація А Стандартний Під контролем Субстандартний Б Під контролем Субстандартний Сумнівний В Субстандартний Сумнівний Безнадійний Г Сумнівний Безнадійний Безнадійний Д Безнадійний Безнадійний Безнадійний

На підставікласифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Резервмає бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної за­боргованостіза групами ризику та встановленого рівня резерву.

Таблиця 1.4.

Рівні резерву по групах кредитів

Групи кредитів Рівень резерву (ступінь ризику) — стандартні кредити 2% — кредити під контролем 5% — субстандартні кредити 20% — сумнівні кредити 50% — безнадійні кредити 100%

Резерв під стандартну заборгованістьза позиками формується щоквартально за рахунок прибутку минулого року. Резервпід нестандартну заборгованість – за рахунок витрат у кварталі, в якому надаликредит. В разі зменшення розрахункового розміру резерву надлишкову суму банк направляєна збільшення доходів.

Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюєтьсянадругому етапі процесу кредитування. Вона передбачає здійснення якісної ікількісної оцінки позичальника з метою оцінки ступеню кредитного ризику.Завдяки оцінці кредитоспроможності здійснюється відсів кредитів, якіпротирічать кредитній політиці банку.

Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчатьпро те, що банк  передає відповідальність за кредитний ризик (повністю чичастково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи,напри­клад, передати його страховій компанії [40, 33, 27].

Розподіл ризику полягає в тому, щоб,наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасникакредитного проекту (в рамках банківського консорціуму), який краще, ніж інші,здатний його контролювати. Зменшення кредитного ризику банку шляхом йогорозподілу між кількома забезпечується завдяки зменшенню обсягу позички дляданого банку і відповідно можливих втрат при неповерненні останньої. Розподілризику може здійснюватись як за конкретною кредитною угодою, так і при більшихобсягах операцій. Ризик між банками може розподілятись непропорційно, томубезпосереднім учасникам проекту рекомендується, зокрема, під час проведенняпереговорів проявити максимальну гнучкість сто­совно того, яку частку ризикувони згодні взяти на себе.

Сутністьзовнішнього страхування ризику полягає в тому, що кредитор готовий відмовитися відчастини доходів, аби уник­нути ризику, тобто він готовий заплатити за зниженнярівня ризику до нуля. Страхування кредитних ризиків є одним із найпоширенішихспособів зниження його рівня.

Зарубежем практикують дві основні форми кредитного страхування – страхуваннявласне кредитів та страхування застави під отримання кредитів. Перший видстрахування передбачає для банку роль страхувальника, який захищає власніінтереси. Банк отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконанняборжником своїх зобов’язань. Сума страхових внесків враховується привстановленні ставки відсотка за кредит.

Другоюформою страхування кредитів передбачено, що страхувальник – боржник захищаєправо свого кредитора (застраховану сторону). Такий страховий полісрозглядається як різновид гарантійного паперу страховою компанії банку. Такестрахування здійснюється за рахунок страхувальника. Більш детальніше це питаннябуло розглянуто нами у попередньому параграфі.

Вимога надання забезпечення. Забезпечення – це система виконанняпозичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позикиповністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпеченняможе бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантіїі поручительства (банків, суб‘єктів господарювання); і інше (свідоцтвастрахових компаній, вимоги за заробітною платою)

Кредитуючий банк повинен визначити, які активи вважати вдалим забезпеченням і якрозраховувати  вартість кредиту. Ці документи повинні бути поширені в письмовій формі, щоб весь банк з нимиознайомився. У доповнення, необхідно розглядати наступні характеристики закладених активів:

а) Відносна легкістьоцінки застави, як до прийняття рішення про видачу кредиту, так і протягомкористування кредиту. Вартість застави необхідно періодично перевіряти з тим, щоб забезпечити адекватне покриття.Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, український комерційний банк зобов'язанийодин раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договорупроводити перегляд вартості заставленого майна, визначеної договором застави.

     б) Можливість розміщенняна ринку застави повинна бути визначена і періодично     перевірятися.Наприклад: спеціально спроектоване обладнання з обмеженою застосовністю важчепродати на ринку, чим стандартну п'ятитону вантажівку.

в) Ліквідність, або легкість, з якою застава може бутиоцінена і перетворена в грошові кошти без розриву у часі, дуже важлива. Наприклад: земляі комерційні або промислові будівлі менш ліквідні, ніж високоякісні дебіторськірахунки, по яких можна швидко отриматигроші, або стандартні  матеріали, що можуть довго зберігатися (наприклад,прокат чорного металу, лісоматеріали тощо).Ліквідним забезпеченням вважаються цінні папери.

г) Підконтрольність: легкість, з якою кредитор може визначитимісцезнаходження застави і вступити у володіння єю. Наприклад: простішевступити у володіння грошима і іншими фінансовими активами, землею і будовами,ніж автомобілями або контейнерами, місцезнаходження яких часто важковстановити.

д) Амортизація або моральне старіння. Деякі активи втрачаютьсвою первинну вартість швидше, ніж інші, хоч термін їх придатності — на відмінувід терміну їх старіння — може бути значним. Наприклад: електронне обладнання(комп'ютери, високотехнологічна апаратура і т.д.). Також необхідно стежити заможливістю псування через неправильне зберігання.

Використання забезпечення для підтримки кредиту не знімаєризику, тому не слід вважати процес кредитування процесом обміну кредиту назабезпечення. По суті справи, забезпечення мінімізує кредитний ризик, вононадає можливість кредитору збільшити свої шанси по отриманню коштів по своїмвимогам у випадку несплати суми боргу. Також спрацьовує психологічний фактор:навіть якщо позичальник отримав позичку, він не захоче у більшості випадківвтрачати свої власні цінності – це додатковий стимул  для повернення позики(тим більше, що вартість майна зазвичай більше, ніж обсяг позички).

Позика під заставу. Позики під заставу — це кредити,забезпечені з боку позичальника заставою активів. У протилежність, однак, більшраннім періодам, коли закладені активи часто фізично переміщалися у володіння кредиторам, активи сьогоднічасто залишаються у володінніпозичальника, який продовжує користуватися ними. У такому випадку, заставаактивів здійснюється у вигляді цессіі або поступки прав — письмової контрактної угоди між кредитором іпозичальником, що деталізує зв'язок між термінамиі умовами позики і закладеним активом.

Оскільки для багатьох банків основна частина портфеля складається іззабезпечених кредитів, юридичні аспекти цессііабо поступки прав на цінності, що забезпечують кредит, є надто важливими.Кредитуючий банк в особі співробітника, що займається кредитом, і юридичноговідділу банку, повинен бути пильним в забезпеченні належного юридичногозахисту.

Забезпеченнянерухомим майном, як правило, використовується привидачі великих довгостроковихкредитів, так званих іпотечних позик. Як застава по іпотечних позиках можутьвиступати для:

·    промислових,торгових фірм, фермерських господарств — земельні дільниці, виробничі ісільськогосподарські споруди, приміщення, комунікації;

·    індивідуальнихпозичальників — житлові дома, квартири.

Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов'язаннямпозичальника — іпотекою. По деяких видах іпотечних позик (наприклад, поспоживчих кредитах на придбання житла) банк може продавати іпотекипозичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється за допомогою випуску(емісії) цінних паперів, як правило,облігацій, які забезпечуються іпотеками. Облігації надходять  на ринок ціннихпаперів і продаються. Виручені коштибанк направляє в оборот. Платежі позичальників по іпотечнихпозиках (внески в погашення кредиту і процент) розподіляються банком міжвласниками облігацій. Прибуток банкускладається з різниці між позиковим процентом, який платить позичальник банку, іпроцентом по цінних паперах (облігаціям), який банк виплачує їх держателям [39, c.71-74].

Забезпеченнярухомим майном. В якості застави по кредитам використовують наступні види рухомого майна для:

·    промислових,торгових і інших фірм, фермерських господарств — обладнання, машини, механізми,інвентар, транспортні засоби, худоба і інше.;

·    індивідуальнихпозичальників — товари тривалого користування (в тому числі особистіавтомобілі).

Забезпечення ціннимипаперами. Взаставу приймаються державні цінніпапери і папери корпорацій. Обов'язковою умовою є висока ліквідність ціннихпаперів. Позикові кошти не повиннібути використані на купівлю нових цінних паперів, що направлено на обмеження біржової спекуляції позичальників ізниження ризику банкрутства клієнтів.

Забезпечення товарними запасами. При цій формі як застава виступають партії сировини, матеріалів,готової продукції. Перевага віддається товарам, торгівля якими ведеться набіржі і по яких, легко визначити ринкову ціну. Умовою застосування товарних запасів як застави є їх застрахованість.Існує два способи оформлення даногозабезпечення: під складські квитанції і під підлягаючі зберіганню розписки. При першому способі закладені товари вилучаються у позичальника і передаються на зберігання складській компанії.Складські квитанції служать забезпеченням кредиту. Після погашення позики банк виписує ордер на видачу товарівпозичальнику. При другому способі товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникамбанку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). У цьомувипадку забезпеченням служать охоронні розписки.

Другийспосіб дозволяє знизити витрати позберіганню застави, однак збільшує ризик банку. Видача позики під охороннірозписки вимагає високої надійності клієнта.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпеченнязастосовується при кредитуванні фірмроздрібної і оптової торгівлі. Прицьому банк-кредитор оплачує товари фірмі-постачальникупозичальника. Позичальник отримавшитовар, що юридично належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту погашення позики. Зобов'язанняпозичальника завіряється векселем, який підлягає оплаті при першій вимозі(пред'явленні) банку-кредитора. Якщопартія закладених товарів продана кінцевому споживачеві, то позичальник маєправо розпоряджатися виручкою тільки по довіреності банку-кредитора. Бездовіреності виручка зараховується в погашення позики.

Забезпечення шляховими документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торгових операцій. У цьому випадку якзастава по короткострокових позиках виступають документи, що засвідчують відвантаження товарів(коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантаження товарно-матеріальних цінностейморським і річковим транспортом, накладні іншими видами транспорту. Даний спосіб забезпечення кредиту оформляєтьсяшляхом індосування названих документівїх власниками на користь банку-кредитора. Умовою видачі кредиту підзабезпечення шляховими документами єстрахування вантажу.

Забезпечення дорогоціннимиметалами. Якзастава по позиках приймаються монета, злитки,вироби із золота, срібла, платини,коштовні камені і інші. Цей спосібзабезпечення кредиту в цей час використовується досить рідко.

У світовій практиці зустрічаються і інші способи забезпечення кредитів. Зокрема,  при видачі позик індивідуальнимпозичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідчення про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати та інші.

Для використання такої форми забезпечення зобов'язань, якзастава майна, банк укладає з клієнтомдоговір застави.

Гарантія — це письмовезобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. Якщоне використовується стандартна банківська форма, важливо, щоб співробітник, що розглядає питання про кредит, перевірив разом з юридичним відділомзаконність гарантії. Використання гарантії як інструмент забезпечення позики вимагає такого ж процесу оцінкиризику гаранта, як і позичальника кредитуючим банком [34, c.201].

  Гарантія може бути:

(а) Забезпеченаабо незабезпечена.Звичайнорекомендується наполягати на забезпеченій гарантії, щоб підтвердити реальність зобов'язаньгаранта за вимогою.  У разі забезпеченої  гарантії, застава повинна періодичноперевірятися, як і у випадку із забезпеченим кредитом.

(б) Обмеженою або необмеженою. У разі необмеженої гарантії(гарант гарантує всю заборгованість одного позичальника одному кредитору), важливо, щоб вона періодично оновлювалася,наприклад, щорічно, і щоб одночасно перевірялася кредитоспроможність гаранта.Необмежені гарантії звичайно незабезпечені.

(в) Особистою або корпоративною. Особисті гарантії звичайновикористовуються при кредитахприватним особам, товариствам або компаніям, в яких відповідальність і управління сконцентровані в одних руках. У разі кредиту товариству,настійно рекомендується отриматинеобмежені гарантії від обох партнерів і зробити так, щоб ці гарантії булирівними і невинятковими, тобто щоб обидва партнери відповідали за борг товариства всіма своїми особистимиактивами. У цьому випадку також важливо,щоб обидва гаранти періодично забезпечували  кредитуючий   банк   оновленими   фінансовими деклараціями про стан їх активів і пасивів. Гарантії корпорації часто запитуються  кредитором для забезпечення кредиту іншої корпорації.Прикладом може служити материнськакомпанія, що гарантує борг однієї здочірніх, або компанія що гарантує боргсвоїх постачальників. У цьому випадкукредитуючий банк повинен пересвідчитися в тому, що особа, та, що підписує від імені корпорації уповноважена на цевідповідною резолюцією Ради Директорівабо статутом.

У практиці роботиукраїнських комерційних банків найбільш поширеними формами забезпеченнязобов'язань позичальника перед банком єзастава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені іштрафів, переуступка на користь банкувимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальностіпозичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашеннякредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯКРЕДИТНИМ РИЗИКОМ В ЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК”2.1 Аналіз кредитногоринку України

Протягом останніх років в Україні продовжувалося формуванняправової бази, необхідної для розвитку кредитного ринку України. У 1999-2004роках прийняті Цивільний та Господарський кодекси, Закони України «ПроНаціональний банк України», “Про кредитні спілки”, “Про фінансові послугита державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про забезпечення вимогкредиторів та реєстрацію обтяжень”, “Про банки і банківську діяльність”.Верховною Радою України затверджено у першому читанні, внесений КабінетомМіністрів України, законопроект “Про ломбарди і ломбардну діяльність”.

Основними установами, що надають кредити в Україні, єкомерційні банки (Комерційні банки в Україні здійснюють свою діяльність увідповідності до Законів України “Про банки і банківську діяльність” від 7грудня 2000 року, “Про Національний банк України”, інших законодавчих танормативних актів, що регулюють банківську діяльність у цілому чи діяльністьбанків щодо здійснення окремих банківських операцій.). За даними Національногобанку України, станом на 01.01.2006 в Україні ліцензію на здійсненнябанківських операцій має 155 комерційних банків, балансовий капітал якихскладає 13 051 млн. грн. Обсяг наданих кредитів протягом 2000 – 2005 роківзростав швидкими темпами  і на кінець 2005 року сягнув  73 445 млн. грн., щобільш як утричі перевищує рівень кредитів станом на 01.01.2001. Водночас, вагабанківських кредитів у джерелах інвестицій підприємств у 2005 році становилалише близько 6%, що свідчить про недостатнє забезпечення кредитними ресурсамиекономіки

Рівень концентрації банківської системи є відносно низьким:частка активів трьох найбільших банків у загальних активах банківської системистаном на 01.10.2006 дорівнювала 28,5%; індекс Герфіндаля (Індекс Герфіндаля єпоширеним показником для вимірювання ступеню концентрації галузі. Йогорозраховують як суму квадратів часток компаній галузі, що дозволяє призначатибільшу вагу для більших фірм. Максимальне значення індексу становить 10 000 заабсолютної монополії. Значення індексу, яке менше за 1 000, зазвичай свідчатьпро достатньо високу конкуренцію в галузі.) на цю дату становив 418,3. Дляпорівняння, за даними Fitch IBCA's Bankscope Database, середній рівеньконцентрації у країнах ЄС становить близько 55%, у Польщі – 57%, Чехії – 72%,Угорщині – 53%. Аналогічні показники для розподілу кредитів в Україні становлять31,5% та 456,4 відповідно, що свідчить про високий ступінь конкуренції банківна ринку кредитів.

Незважаючи на суттєве зростання загальних обсягівкредитування протягом 2000-2005 років, частка проблемних (пролонгованих,прострочених та сумнівних) кредитів у кредитних портфелях банків за цей періодскоротилась із 17,4% (2,7 млрд. грн.) до 3,4% (2,5 млрд. грн.). Ці данісвідчать про суттєве покращення якості кредитного портфеля українських банків(Потрібно враховувати, що якість кредитного портфелю, можна буде оцінювати непри зростанні економіки, а  при  її стагнації. Саме в цей час виникаютьфінансові проблеми у позичальників, що провокує зростання випадків пролонгації,прострочення чи повного неповернення кредитів.).

Тенденцією останніх років є збільшення частки довгостроковихкредитів у кредитному портфелі комерційних банків. Так, якщо станом на 1.01.2006року обсяг довгострокових  кредитів (на  строк  більше  одного  року) складав 3362,1млн.грн. (частка у загальному обсязі  кредитів дорівнювала 13,9%), тостаном на 1.10.2003 року – 21 660,7 млн. грн. (32,8%) (За методологією НБУдовгостроковими вважають кредити тривалістю більше 1 року.  За міжнародноюпрактикою, при стабільних економічних умовах розвитку країни, короткостроковимкредитом вважається кредит строком до 3 років, середньостроковим – від 3 до 7років, довгостроковим – більше 7 років. У країнах з перехідною економікою, девимоги до строків окупності проектів більш жорсткі,  короткостроковим кредитомвважається кредит строком до одного року, середньостроковим – від 1 до 5 років,довгостроковим – більше 5 років. Тому насправді частка реально довгостроковихкредитів в Україні є істотно нижчою за 32,8%.).

При загальному позитивному характері розвитку кредитногоринку  зростання обсягів кредитування мало в цілому  екстенсивний характер.Деякі напрямки та інструменти кредитування або взагалі не розвивалися(наприклад, використання складських свідоцтв), або обсяг використання такихінструментів (як от враховані векселі, факторинг, репо) був дуже обмежений (Наприклад,хоча обсяг врахованих векселів  за період з 01.01.2006 року до  01.10.2003 рокузріс на 93,3%, їх частка у загальному обсязі кредитів наданих суб’єктамгосподарської діяльності року скоротилась із  3,2% до 2,2%.).

Важливою і актуальною як для банків, так і позичальників єпроблема процентних ставок за користування кредитами. За період з 2000 рокудосягнуто певних зрушень у вирішенні зазначеного питання. Загальний рівеньсередньозваженої процентної ставки за кредитами порівняно з початком 2000 рокузнизився на 29,2 процентного пункту, з 43,9% річних на початку січня 2000 рокудо 14,7% річних у квітні 2004 року, у тому числі у національній валюті – на33,8 процентних пункту з 51,9% до 81,1% річних.   

Обсяг факторингових операцій в Україні протягом останніхроків залишався низьким і практично не змінювався (Станом на 01.01.2006 залишокпортфелю факторингових операцій по банківській системі складав  22,40 млн. грн.).

Станом на 01.10.2005 року банки, які розташовані у м. Києвіта Київський області,  надали  44,6%  від загального  обсягу кредитів (29 384млн. грн.), у Дніпропетровській області – 11,5%,  у Донецькій області – 7,1%, уХарківській області – 5,9%. Ще три області — Одеська, Запорізька і Львівськанадали 4,5%, 3,8% та 3,0% відповідно. Отже, банки 7 областей України видалибільше 80%  загального обсягу кредитів (Для порівняння, сумарна частка цихобластей у ВВП у 2001 році становила 54,9%.). І хоча дані щодо кредитів невраховують той факт, що великі кредити оформлюються і видаються головнимиофісами банків незалежно від фактичного місцезнаходження  позичальника, можнастверджувати, що обсяги кредитування в більшості областей України є істотнонижче від потреби.

Більшість українських банків (особливо “великі”) мають доситьдеталізовані і стандартизовані процедури видачі та супроводження кредитів. Втой же час   професійний рівень персоналу, що займається обслуговуваннямкредитних операцій в цілому є ще недостатнім. 

Сьогодні небанківські кредитні установи в Україніпредставлені фактично лише кредитними спілками. В той же час залишаютьсядостатньо вагомі ніші на кредитному ринку України, в яких потенційно можутьуспішно працювати саме небанківські кредитні установи – кредитування малогобізнесу, фермерських господарств, споживче кредитування. Розвитку системикредитних спілок в Україні загалом притаманні позитивні тенденції: зберігаютьсявисокі темпи зростання основних фінансових показників; збільшується власнийкапітал кредитних спілок; на фоні постійного зниження процентних ставок закредитами діяльність спілок залишається беззбитковою; підвищується ефективністьдіяльності кредитних спілок, свідченням чого є зменшення питомої вагиопераційних витрат (За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансовихпослуг на кінець 2003 року загальний розмір капіталу кредитних спілок складає76,2 млн. грн., який на 12,1% сформований за рахунок резервного капіталу, на62,3% — пайового капіталу, на 25,6% — додаткового капіталу.  Кошти, залученівід членів кредитної спілки на депозитні рахунки, становлять 108,5 млн.грн.Інші зобов’язання кредитних спілок формуються з кредитів банків, коштівотриманих на безоплатній основі та інших запозичень та складають 1,4 млн.грн.Таким чином, зобов’язання кредитних спілок на 18% більше їх власного капіталу.).

Кредитні спілки фактично не є конкурентами банківськихустанов. Свої послуги кредитні спілки перше за все надають у невеличкихнаселених пунктах, де банківські установи представлені надзвичайно мало. Втаких населених пунктах, як правило, досить низькі доходи фізичних осіб, ібанківським установам, враховуючи їх великі витрати на відкриття і здійсненнясвоєї діяльності, не вигідно тримати персонал для видачі дрібних кредитівгромадянам. В той же час потреба у мікро-кредитах (інколи у декілька десятків гривень)серед фізичних осіб існує. Саме тому в цих населених пунктах дедалі активнішездійснюють свою діяльність кредитні спілки. При цьому деякі банки почалиактивно співпрацювати з такими кредитними спілками, забезпечуючи їх відповіднимрефінансуванням.

До моменту затвердження Президентом України Положення проДКРРФПУ (Затверджено Указом  Президента України  № 292/2003 від 4 квітня 2003року.)  не існувало єдиного органу державної влади, до виключної компетенціїякого відносилось би регулювання та нагляд за діяльністю ломбардів. На сьогоднірегуляторні повноваження щодо діяльності ломбардів покладені на ДКРРФПУ,Міністерство фінансів України (обіг дорогоцінних металів та дорогоцінногокаміння та ліцензування), Пробірну палату України (Законодавча база регулюваннядіяльності ломбардів складається із таких нормативно-правових актів: типовийстатут ломбарду (із змінами, внесеними згідно з Постановою Ради Міністрів УРСРN 103 (103-87-п)  від 30.03.1987); цивільне законодавство України; ЗаконУкраїни “Про заставу”; вимоги Мінфіну щодо діяльності, пов'язаної із обігомдорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; роз'яснення ДПА щодо веденняподаткового обліку та використання РРО у ломбардній діяльності тощо. Насьогодні відсутнє повноцінне спеціальне законодавство в сфері діяльностіломбардів, тому ДКРРФПУ розробила проект Закону України “Про ломбарди таломбардну діяльність” (прийнятий Верховною Радою України у першому читанні),після ухвали якого буде забезпечено сталий розвиток цих структур та остаточнеформування системи пруденційного нагляду за їх діяльністю.).

У 2005 році до ДКРРФПУ надійшла статистична інформація продіяльність лише від 181 (із 458) ломбардів, при чому лише 55 суб`єктівгосподарювання мають у своїх назвах слово “ломбард”. Загальна сума капіталу 181ломбарду складає 19317,6 тис. грн. (Точна інформація щодо діяльності фактичнодіючих ломбардів стане доступною лише після проведення їх реєстрації іперереєстрації та внесення до Державного реєстру фінансових установ.) 

Розвиток кредитного ринку  в Україні в останні рокивідбувається досить активно. В той же час відсутність законодавчих актів, щорегулюють питання (1) створення бюро кредитних історій, (2) запровадження вгосподарський обіг простих і подвійних складських свідоцтв, (3) комерційного (господарського)реєстру, (4) реєстр судових  рішень, (5) діяльності ломбардів вже зараз суттєвостримують розвиток кредитного ринку в Україні (До згаданого переліку законодавчих актів, необхідних для розвитку кредитного ринку, потрібно  додатиті, про які вказувалось у аналітичній записці “Про стан та пріоритети розвиткуринку іпотечного фінансування”:  законодавчі акти, що регулюють питання (1)створення єдиної державної системи реєстрації прав власності на нерухоме майнота їх обмежень, (2) запровадження в господарський обіг іпотечних ціннихпаперів, (3) функціонування Земельного кадастру, (4) іпотечного кредитуванняоб'єктів незавершеного будівництва)).

Різні формулювання норм Цивільного та ГосподарськогоКодексів, що набули чинності із 1 січня 2004 року щодо кредитних відносин,відносин факторингу, поруки, застави можуть викликати численні судові спори.

Суттєво впливає на розвиток кредитного ринку “проборжникова”практика застосування судами законодавства під час розгляду спорів, пов’язанихз визнанням кредитних договорів, договорів поруки та застави недійсними татакими, що не укладені. Судова практика свідчить, що суди не забезпечуютьпріоритетність захисту прав кредитора як основного принципу, що забезпечуєгосподарську діяльність в ринковій економіці.

Порівняно з початком 2001 року власний капітал банків зрісудвічі, однак менше, ніж кредити. Тому показник адекватності капіталу протягомцього часу знижувався (із 18,4% на 01.01.2001 до 14,2% на 01.01.2006) і вжевпритул наблизився до мінімального значення. Цей факт свідчить про нагальнупотребу у підвищенні капіталізації банківської системи, щоб не допустити унайближчому майбутньому істотного сповільнення темпів росту кредитів. Обсягприбутків комерційних банків є недостатнім для істотного збільшення капіталізації(за даними НБУ, на 01.10.2005 сумарний обсяг прибутків банків становив 573,9млн. грн., тобто близько 5% власного капіталу).

Основними чинниками низьких обсягів кредитування є:

·    надтовисока вартість кредитів для багатьох потенційних позичальників через високіочікувані ризики повернення кредитів, високу вартість ресурсів;

·    обмеженевикористання існуючих кредитних інструментів українськими банками, у зв’язку зчим клієнти або не можуть взагалі отримати кредити на зручних для них умовах,або банки в індивідуальному порядку розробляють кредитні схеми, при цьомупідготовка видачі таких кредитів затягується, до того ж банки  несуть додатковіризики від застосування невідпрацьованих технологій видачі кредитів.

Зростання обсягів кредитування домашнім господарствам,зокрема, стримує:

·    слабкістьгарантій першочергового права заставодержателя на задоволення своїх вимог приреалізації заставленого майна і складна процедура реалізації застави в Україні;

·    відсутністьу кредиторів інформації щодо кредитної історії потенційних позичальників;

·    кількістьбанківських установ, що надають такі кредити, є недостатньою (За даними НБУ,станом на 1.10.2005 року в Україні банки мали 1425 філій, що мають правонадавати кредити. І хоча фактично кількість банківських установ, що надаютькредити, більша (статистика НБУ не враховує так звані “безбалансові відділення”банків, які  реально здійснюють видачу та супроводження кредитів, при цьомукредитні операції відображаються на балансах філій), їх недостатньо для забезпеченнядоступності банківських кредитів.). Особливо помітною така проблема є умаленьких містах і районних центрах (селищах), де відсутня конкуренція запозичальників. Фактичний монополізм банківських установ у цих містах призводитьдо збільшення вартості кредитів (прямим чином – вища % ставка та плата забанківські послуги, чи опосередкованим – більші черги, далеке розташуваннябанківської установи тощо) порівняно із ситуацією конкуренції, а отже робить їхменше доступними та більш дорогими для позичальників.

2.2 Характеристикафінансового стану та результатів діяльності банківської установи

Комерційний банк Приватбанк був заснований у 1992 році. Насьогоднішній день Приватбанк є одним з банків, які найбільш динамічнорозвиваються в України, і займає лідируючі позиції банківського рейтингукраїни.

Наприкінці 2005 року в рамках рейтингу Best Bank Awardжурналу Global Finance третій рік поспіль визнає Приватбанк «Кращим банкомв Україні». Global Finance також в черговий раз визнав Приватбанк кращимбанком України за підсумками щорічного рейтингу Best Emerging Market Banks2005. Авторитетний міжнародний фінансово-аналітичний журнал «TheBanker» за результатами проведеного в 2000 і 2002 роках дослідження,привласнив Приватбанку звання «The Bank of Year». Інший впливовийжурнал — «Euromoney» п'ять років поспіль — у 1999, 2000, 2001, 2002та 2005 роках визнає Приватбанк кращим банком України.

В ході дослідження ринку банківських послуг, проведеногокомпанією GFK-USM, 19,8% опитаних жителів України назвали Приватбанк найбільшпривабливим для себе українським банком. Приватбанк також має найбільш високийрівень впізнаваємості серед населення і найвищий показник привабливості: більше26% опитаних, які знають бренд Приватбанку, вважають його послуги і якістьобслуговування найбільш привабливими.

Приватбанк також є лідером серед українських комерційнихбанків за кількістю клієнтів: його послугами користується понад 16% населенняУкраїни.

 Приватбанк має генеральну ліцензію Національного банку Українина проведення банківських операцій та здійснює весь спектр банківських послуг,які є на вітчизняному ринку, з обслуговування корпоративних та приватнихклієнтів відповідно до міжнародних стандартів.

Проаналізуємо фінансовий стан банківської установи, відразузауважимо, що аналіз проводиться по консолідованій звітності КБ „Приватбанк”.Основою для аналізу діяльності банку слугує балансовий звіт, у якому актививідображаються ліворуч, а зобов'язан­ня та капітал (пасиви) — праворуч. Існуєтака рівність:

Активи — Зобов'язання = Капітал.

Активи й пасиви подаються у балансовому звіті в поряд­кузниження їх ліквідності. Щоб спростити аналіз балансу, його перетворюють уконсолідований.

 Основними видами аналізу балансового звіту банку є:

·    структурнийаналіз, який дає змогу оцінювати зміни у структурі активів і пасивів протягомпевного часу;

·    коефіцієнтнийаналіз, за допомогою якого можна з'ясу­вати якісні характеристики активів іпасивів (при цьому ви­користовують ряд коефіцієнтів).

Проаналізуємо докладніше структуру ісклад капіталу банківської установи на основі фінансової звітності банку, щонаведена в додатка А і Б (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Аналізструктури капіталу КБ „Приватбанк”

Показники 2003 2004 2005 Сума, тис.грн. Структура, % Сума, тис.грн. Структура, % Сума, тис.грн. Структура, % Статутний капітал 147296,8 38,88 283113,8 54,10 942406,9 78,49 Нерозподілені прибутки 153624 40,55 145261 27,76 132465 11,03 Прибутки поточного року 77917 20,57 94964,1 18,15 125866,3 10,48

Усього капіталу

378837,8

100,00

523338,9

100,00

1200738

100,00

Як бачимо з наведеної таблиці у 2005році капітал банку в основному сформовано за рахунок статутного капіталу, протеу попередніх роках на долю статутного капіталу припадало лише 54,1 та 38,9% у2004 та 2005 роках. А у 2003 році основна частина капіталу припадала нанерозподілені прибутки.

Також доцільно обчислити чистийкапітал, який регулюється з боку НБУ, у таблиці 2.2 наведені дані розрахунки.

Таблиця 2.2

Розрахунокчистого капіталу КБ „Приватбанк”

тис. грн.

2003 2004 2005 Основний капітал 259018,8 550218,8 889438,4 Додатковий капітал 77917 94964,1 125866,3 Відверненя 170398 102961 125182

Чистий капітал

166537,8

542221,9

890122,7

         Коефіцієнтний метод дозволяє провести аналіздостатності капіталу (див. табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Розрахуноккоефіцієнтів достатності капіталу КБ „Приватбанк”

Показник Формула Норматив Значення 2002 2003 2004 Коефіцієнт К1 капітал / пасиви рекомендоване значення в межах 0,15-0,20 0,19 0,19 0,22 Коефіцієнт К2 чистий капітал / загальні активи не менш ніж 0,04 0,04 0,10 0,14 Коефіцієнт К4 чистий капітал / зобов’язання не менш ніж 0,25-0,3 0,05 0,12 0,18

 

Коефіцієнт К1 визначає рівень капіталу в структурі загальнихпасивів. Рекомендовані його значення — у межах 0,15—0,20, як бачимо зааналізований період цей показник відповідав нормативному.

Коефіцієнт К2 показує співвідношення чистого капіталу ізагальних активів. Значення даного показника повинно бути не меншим 0,04.Тільки у 2003 році цей показник був на рівні нижньої границі нормативу, вподальшому спостерігається його поступове збільшення.

Коефіцієнт К4 показує максималь­ну суму збитків, за якихкапіталу, що залишився (чистий нет­то-капітал), вистачить для забезпеченнянадійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, щокапітал банку повинен на 25—30% покривати його зобо­в'язання. Як бачимо ваналізованому періоді цей показник є меншим за нормативне значення, протеспостерігається стала тенденція до його збільшення.

Розглянемо структуру зобов’язань банку (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Структура зобов’язань КБ „Приватбанк”

Зобов'язання банку 2003 2004 2005

Сума,
тис. гри.

Структура, %

Сума,
тис. гри.

Структура, %

Сума,
тис. гри.

Структура, % Коррахунки банків 987 0,03 1023 0,03 1245 0,03 Міжбанківські кредити 11796 0,41 0,00 52601 1,18 Кошти клієнтів до запитання 2682582 93,95 3708318 94,67 4156234 93,54 Строкові депозити 2111 0,07 22084 0,56 27155 0,61 Цінні папери власного боргу 0,00 0,00 0,00 Інші зобов'язання 157818 5,53 185801 4,74 206253 4,64

Усього зобов'язань

2855294

100,00

3917226

100,00

4443488

100,00

Таким чином, зобов'язання банку набільш як 90% сформовані за ра­хунок коштів клієнтів до запитання. Дешеві зобов'язанняста­новлять основу ресурсної бази банку, тобто даний банк не несе значнихвитрат при сплаті процентів.

Частка строкових депозитів — 0,61%, аміжбанківського кредиту — 1,18%.

Отже, аналіз зобов'язань свідчить проте, що банк не має надійної бази кредитних ресурсів і наражається на великий ри­зик,вкладаючи такі кошти в кредити.

Розглянемо структуру активних операцій КБ„Приватбанк” (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Структура активних операцій КБ „Приватбанк”

 

Активи 2003 2004 2005

Відхилення
(2005-2003)

сума, тис. гри. % сума, тис. гри. % сума, тис. гри. % у сумі, тис. гри.

у структурі,
%

Валюта, монети 359715,50 9,25 402094,00 7,31 425630,00 6,70 65914,50 -2,55 Кошти на коррахунках у НБУ 401203,00 10,31 334270,00 6,08 345621,00 5,44 -55582,00 -4,88 Кошти на коррахунках в інших банках 754273,00 19,39 810271,00 14,74 805213,00 12,67 50940,00 -6,72 Депозити та кредити в інших банках 106710,00 2,74 132564,00 2,41 154632,00 2,43 47922,00 -0,31 Цінні папери у портфелі банку 371536,30 9,55 638106,90 11,61 645657,10 10,16 274120,80 0,61 Кредити надані, всього 1338122,00 34,40 2351512,00 42,78 3079955,60 48,45 1741833,60 14,05 Інвестиції капіталу 4752,00 0,12 8331,00 0,15 9562,00 0,15 4810,00 0,03 Нематеріальні активи 146848,00 3,77 182535,00 3,32 175452,00 2,76 28604,00 -1,01 Матеріальні активи 123944,00 3,19 213291,00 3,88 256894,00 4,04 132950,00 0,86 Інші активи 283258,00 7,28 424135,00 7,72 458610,00 7,21 175352,00 -0,07

Усього

3890361,80

100,00

5497109,90

100,00

6357226,70

100,00 2466864,90 0,00

З наведеної таблиці бачимо, що часткависоколіквідних активів в загальній масі активів має сталу тенденцію дозниження, зростає лише сума наданих кредитів. Для того, щоб проаналізуватиякість кредитного менеджменту розглянемо кредитний портфель банку за 2005 рік(табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Аналізкредитного портфелю КБ „Приватбанк” за 2005 р.

Класифікація кредитів у портфелі банку Сума, тис. грн. Структура, % Коефіцієнт ризику, % Сума резерву, тис. грн. Стандартні 2227085,1 72,13 2% 44541,70 Під контролем 521546 16,89 5% 26077,30 Субстандартні 245110 7,94 5% 12255,50 Сумнівні 93210 3,02 50% 46605,00 Безнадійні 800,9 0,03 100% 800,90

Усього кредитний портфель

3087752

100,00

-

130280,40

         З наведених даних можна зробити висновок пропрофесіоналізм менеджерів банку, адже відсоток сумнівних та безнадійнихкредитів є дуже не великим.

         Розглянемо фінансовий стан банківської установи(табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Аналізфінансового стану КБ „Приватбанк”

Показники Нормативне значення Формула 2003 2004 2005 Норматив платоспроможності Н3 не менше 8% (Капітал / Активи)*100 9,75 9,53 21,96 Норматив достатності капіталу Н4 не менше 4% Основний капітал — Резерви на покриття кредитних ризиків / Активи *100 6,67 10,02 14,02 Норматив миттєвої ліквідності Н5 не менше 20% (Кошти на коррахунку + каса) / Поточні рахунки * 100 28,37 19,86 18,56 Норматив загальної ліквідності Н6 не менше 100% Активи / Зобов’язання * 100 123,03 123,71 128,14

Продовження таблиці2.7

Показники Нормативне значення Формула 2003 2004 2005 Норматив співвідношення високоліквідних і робочих активів Н7 не менше 20% Високоліквідні активи / Робочі активи * 100 77,75 46,18 39,52 Максимальний розмір ризику на одного позичальника Н8 не більше 25% Сукупна заборгованість за позичками, міжбанківським кредитами і врахованими векселями / Капітал банку *100 1,62 0,00 3,77 Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик Н12 не більше 200% Надані міжбанківські позики / Капітал банку * 100 14,67 12,60 11,09 Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик Н13 не більше 300% (Отримані міжбанківські позики + Залучені централізовані кошти) / Капітал банку * 100 43,29 49,37 40,38

         Зтаблиці 2.7 бачимо, що всі основні нормативи знаходяться в межах рекомендованихзначень. Тільки норматив миттєвої ліквідності у 2005 році не відповідаєрекомендованому значенню, це пов’язано із зменшенням високоліквідних активівпідприємства через направлення їх в сферу кредитування.

         Загаломфінансовий стан банку можна охарактеризувати як стабільний. Щодо рекомендаційбанку, то тут хотілося б відмітити про необхідність зміни політики стосовноресурсної бази (слід вишукати більш надійні джерела ресурсів ніж поточнірахунки клієнтів).

 2.3 Практика мінімізації кредитного ризику вЄмільчинському ТВБВ КБ «Приватбанк»

Здійснення кредитних  операцій  будь-яким  банком  безперечно пов’язане із застосуваннямзаходів щодо мінімізації кредитного ризику. В першому розділі цієї роботирозглянуті теоретичні засади таких заходів, тепер розглянемо як на практицібанківська установа здійснює захист від можливого невиконання позичальникамисвоїх зобов’язань.

Оцінкакредитоспроможності позичальника… Враховуючи те, що Національний банк Українизапропонував ряд показників для оцінки фінансового стану позичальника безпевних нормативних значень (а лише з віддаленими від дійсності теоретичнимизначеннями, виконання яких  у більшості випадків є неможливим для українськихпідприємств), застосування їх для об’єктивної оцінки кредитного ризикумайбутнього кредиту не є корисним. Деякі з банків опрацювали запропоновану НБУметодику, змінивши її і наблизивши до реального життя.

Працівникикредитного відділу Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк” велику увагу приділяютьоцінці звіту про фінансові результати підприємства. Майже повністю обмежуєтьсявидача кредитів підприємствам, що в звітному році отримали збитки.

Повипискам з особового рахунку клієнта кредитний інспектор може зробити висновокпро співвідношення надходжень і витрат клієнта підчас операційної діяльності.На користь позичальника слугує висновок про значні постійні залишки коштів напоточних та інших рахунках. Дані відділу грошового-готівкового обороту просвоєчасне отримання клієнтом готівки у повному обсязі  для виплати заробітноїплати – це ще один додатковий плюс.

Нормування.Такий метод застосовується у разіневірного розрахунку позичальником суми необхідного йому кредиту. Кредитнийінспектор перевіряє документи, що стосуються кредитованого заходу, проводитьаналіз техніко-економічного обґрунтування. Надлишковість кредитних коштіввизначається методом підрахування затрат. Наприклад, позичальник подав заявкуна відкриття кредитної лінії для будівництва ресторану на трасіреспубліканського значення на 75000 грн… Працівник банку має підрахуватизагальну суму витрат, які необхідно здійснити для здійснення проекту (наздійснення ремонту приміщення, закупівлю необхідних меблів, посуду, обладнання,на оплату роботи декораторів, тощо). Не допускаються великі суминепередбачуваних витрат. У разі відхилення суми кредиту у заявці відрозрахованої кредит може бути наданий, але на меншу суму, ніж того бажаєпозичальник. У прикладі, що аналізується, сума позички була зменшена до 50000грн. по тій причині, що клієнт використав у розрахунках витрат ціни на товари,завищені порівняно із середньоринковими. До того ж на непередбачувані витратипозичальник мав бажання отримати близько 10000 грн., що складало  20% від сумизапрошеного кредиту. У Ємільчинському ТВБВ КБ „Приватбанк”  питання нормуваннясуми кредиту вирішується на засіданні кредитної комісії.

Граничнимваріантом застосування такого методу мінімізації кредитного ризику, якнормування, є відмова позичальнику у наданні позики. Це застосовуєтьсяпрацівниками досліджуваної банківської установи у разі кардинальногонеспівпадання інтересів банку і позичальника. Так у другому кварталі 2004 рокуу багатьох підприємств, які обслуговуються у банківській установі, виникланедостатність обігових коштів, у зв’язку з чим клієнти почали звертатися до банкуз проханням надати їм кредити на тимчасове поповнення обігових коштів. Алеразом із тим в Україні зросли ціни на ринку кредитних ресурсів. ЄмільчинськеТВБВ також вимушена була збільшити процентну ставку за користування позичками.Лише частина клієнтів мала змогу запропонувати банку процент по кредиту, вищийза той, за яким ТВБВ купує кошти у Головного банку. Тому відмова клієнтові булаекономічно вигіднішою для банку, особливо якщо врахувати підвищення кредитногоризику по кредитуванню підприємств у другому кварталі 2004 року.

Такожнормування використовується у випадках пролонгації дії кредитних договорів.Отримавши заяву позичальника на пролонгацію кредиту, банком в свою чергувиставляються зустрічні вимоги, які повинен виконати клієнт :

·    абозменшити кредитний ризик шляхом часткового погашення основної сумизаборгованості за кредитом;

·    абосплачувати банку більші проценти за користування позичкою.

Звичайновиконання обох цих вимог є найоптимальнішим варіантом для банківської установи,але складним для позичальника, якщо потреба у пролонгації виникла з причиниускладнень у фінансовому становищі підприємства. За даними, отриманими у ЄмільчинськомуТВБВ КБ „Приватбанк”, у 13 з 31 випадку пролонгацій  додаткова угода укладаласьна суму меншу, ніж у основному договорі, і ще в кількох випадках сума кредитузменшувалась підчас дії договору про пролонгацію.

 Лімітування.Основна і найпоширеніша формалімітування – це встановлення банком ліміту по кредитній лінії, коли кредитнийризик мінімізується через кількісне обмеження. Ємільчинське ТВБВ КБ„Приватбанк” теж практикує таку форму кредитування як відкриття кредитнихліній. Але роль ліміту, встановленого філіалом, в мінімізації кредитного ризикумайже зводиться до нуля. Кредитні лінії відкриваються на короткі строки іпередбачають погашення основної суми боргу за один раз в кінці строку діїкредитного договору. Тобто характер надання такої форми кредиту мало чимвідрізняється від простого кредитування (не вимагається періодичне погашеннясуми боргу по частинам).

Інша форма лімітування – встановлення граничних межкредитування для окремих груп позичальників (така вимога, як правило,включається до методики оцінки кредитоспроможності та табличних і нормативнихдодатків до внутрібанківського положення про кредитування ).

ВПоложенні про кредитування Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”  немає окремихпунктів, в яких би обмежувалась можливість кредитування будь-яких групнаселення.

Диверсифікаціякредитного портфеля.Диверсифікація покликана мінімізувати кредитний ризик в масштабі всьогокредитного портфеля. Але аналіз структури кредитного портфеля ЄмільчинськогоТВБВ КБ „Приватбанк”  довів, що значну питому вагу займають кредити в сферуторгівлі. Майже відсутнє кредитування виробництва. Тому, коли  торговіпідприємства мають ускладнення в своїй роботі, це автоматично погіршує станпортфелю банку.

Щостосується диверсифікації кредитного портфеля за строками, то ТВБВ надає тількикороткострокові позички. При чому якщо до середини 2003 року це були, в-основному, кредити строком від 3 до 6 місяців, то в третьому, четвертому кварталі при наданні кредитів перевага надавалась кредитам на термін до 3місяців. Зросла також питома вага позик до 1 місяця. Лише з початку 2005 рокубанк відновив кредитування на більш тривалі терміни: було видано кількакредитів строком до 6 та 9 місяців.

Взагаліслід відмітити, що за теперішніх умов українські банки мало приділяють увагиурівноваженню ризику неповернення довгострокових кредитів видачею більшкороткотермінових позичок. Пов’язане це із малою питомою вагою довгостроковихкредитів.

Забезпечення.Забезпеченнякредиту ще називають останньою лінією оборони для банку. В науковій літературіпро банківську діяльність акцент робиться на тому, що рішення про наданнякредиту повинно завжди базуватися на привабливості проекту, що фінансується, ане на привабливості забезпечення. Щоб видача кредиту не перетворилася на обмінкредитних коштів на забезпечення, питання про останнє повинно вирішуватися  вжепісля того, як кредитна угода була визначена як прийнятна для банку.

Длямінімізації кредитного ризику в процесі кредитування Ємільчинське ТВБВ КБ„Приватбанк” використовує забезпечення наданих позичок двох видів:

·    застава;

·    порука.

Договорипоруки, як правило, використовуються при укладанні кредитних угод із фізичнимиособами. Договір оформляється у письмовому вигляді і підписується трьомасторонами (поручителем, кредитором і позичальником). При цьому поручителямивиступають працівники банку. Це забезпечує сплату заборгованості у разінепогашення її позичальником  за рахунок постійних доходів співпрацівниківфілії. Порука передбачає сплату  заборгованості як за основною сумою боргу, такі за процентами.

  Рідшевикористовується порука для забезпечення кредитів юридичних осіб. В-основному,договір поруки за юридичних осіб укладається для підвищення гарантії поверненнякоштів як додаткове забезпечення до договору застави. Порука використовується увипадках пролонгування дії кредитної угоди або ж якщо ризик по даному кредиту єдосить високий. Перед укладанням договору поруки кредитний інспектор ЄмільчинськогоТВБВ КБ „Приватбанк” вивчає засновницькі та фінансові документи майбутньогопоручителя. Якщо поручительство запропонованого кандидата є ненадійним, токлієнтові відмовляють у прийнятті такого договору в якості забезпечення.Перевага надається крупним виробничим підприємствам або іншим юридичним особам,які є клієнтами ТВБВ, і репутація яких є надійною. Якщо підприємство маєфінансово стійких  засновників, то третьою стороною в підписання договору порукиможе виступити поручитель.

Вдоговорі поруки вказується, що поручитель погашає всю заборгованістьпозичальника перед банком  у випадку, якщо останній виявляєтьсянеплатоспроможним, в дводенний строк. При чому  банк має право списати вбезакцептному порядку з рахунку поручителя суму в розмірі боргових зобов’язаньпозичальника.

Всвою чергу поручитель за час прострочки також сплачує нараховані на сумузаборгованості відсотки і пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Договірпоруки укладається в трьох примірниках по одному для кожної сторони.

Заставамає похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Предметом застави взаконі України «Про заставу», введеного в дію Постановою ВР №2655-12від 02.10.92 р., визначаються майно та майнові права. В банківській практицівикористовуються кілька різновидів застави: іпотека, застава рухомого майна,товарів в обороті або переробці, цінних паперів, майнових прав, заклад.

ЄмільчинськимТВБВ КБ „Приватбанк”  застава використовується як основний спосіб мінімізаціїкредитного ризику. ТВБВ запровадило в методику своєї роботи із клієнтами підчас кредитування вимогу, яка стосується обов'язкового забезпечення позикимайном. Виключення робилися лише в окремих випадках для постійних клієнтівбанку (за умови пред'явлення договору поруки). Але поступово такі умовикредитування взагалі були відкинуті і зараз жодний кредит не виддаєтьсяюридичним особам і фізичним-не працівникам банку без реального забезпечення майном. При   цьому застава  покликана виконувати дві функції. Перша і основна- це спонукати позичальника повернути борг та сплатити відсотки, друга — гарантувати банку повне або часткове відшкодування збитків, які понесе банк увипадку невиконання зобов'язань позичальником.

Привирішенні питання про заставу необхідно враховувати  наступні фактори :

1.   Ліквідність застави.

2.   Умови зберігання.

3.   Ступінь зносу.

4.   Ринкову вартість застави (якчасто вона змінюється, чи мають зміни сезонний характер).

5.   Відношення ринкової вартостіта суми кредиту.

6.   Попит на предмет застави наринку.

7.   Захист застави від інфляції.

8.   Чи може бути застававідчуженою (чи немає претензій з боку інших осіб).

9.   Чи є можливість контролюватиі перевіряти стан застави, якщо договір про неї буде підписаний на умовахзберігання майна у заставодавця.

10.           Які витрати на зберігання понесе банк, якщо договір застави передбачатимеперебування заставленого майна у заставоотримувача .

Всіці питання вирішуються під час підготовки до підписання кредитної угоди ізакріпляються у договорі застави.

Впрактичній роботі Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”  для забезпечення позичокукладаються угоди як між двома сторонами (заставодавець — заставодержатель),так і за участю третьої особи — майнового поручителя. При чому частіше всьогоугоди мають форму договорів застави товарів в обороті.

Вякості застави ТВБВ без перешкод приймає нафтопродукти і товари для побуту таофісів. Хоча за два роки роботи ТВБВ не була реалізована (з метою відшкодуваннязаборгованості за позичкою) жодна застава, перелічені товари вважаються доситьліквідними. Оптовий продаж їх у разі необхідності не повинен викликати великихускладнень і витрат. На користь такої застави слугує така її характеристика, якможливість тривалого зберігання.

Якщомова іде про нафтопродукти, то найбільш зручною заставою є готова продукція:бензин, дизельне паливо, мазут, тощо. У випадку, коли позичальник можезапропонувати банківській установі лише сиру нафту, кредитний інспектор повиненвимагати і прослідкувати за відповідними документами, щоб нафта була однорідна(тобто видобута на родовищах однієї місцевості). У разі непогашення позичальникомзаборгованості за кредитом та необхідності реалізації заставленого майна більшліквідним товаром на ринку України, звичайно, буде нафта Західно-Сибірських (а можливоі українських) родовищ, для роботи з якою  пристосовані вітчизнянінафтопереробні підприємства.

Приприйнятті у заставу споживчих товарів перевага надається техніці та іншійпродукції імпортного виробництва (відомих транснаціональних компаній), які вжезайняли певний сектор на товарному ринку України.

Дляоформлення застави товарів в обороті, позичальник повинен представити у кредитномуінспектору Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”  цілий ряд документів.

По-перше,це специфікація на товар, який заставляється. Вона являє собою перелік усіхвидів товару  із указанням  кількості одиниць та цін на них.

По-друге,це виписка з балансу підприємства про наявність товарів, що передаються взаставу.

По-третє,це інші товарні документи: накладні, митні декларації, акти прийому-передачі,тощо. Ці документи мають підтвердити законність володіння і розпорядженнятоварами позичальником.

По-четверте,це лист в якому міститься гарантія того, що товар не буде відвантажуватися змісця його зберігання без спеціального дозволу Ємільчинського ТВБВ КБ„Приватбанк”. Такий лист має допомогти проконтролювати наявність заставленогомайна у повному обсязі в місці, яке обумовлене в договорі.

По-п'яте,це протокол засідання засновників даного господарського товариства із зазначенняїх рішення про надання в заставу Ємільчинському ТВБВ КБ „Приватбанк” саме тихтоварів, які перелічені у специфікації (такий документ обов'язковий у разі,якщо керівник підприємства не має права самостійно підписувати угоди по заставімайна даної фірми).

Працівникамикредитного відділу особлива увага приділяється перевірці документів, щовстановлюють права заставодавців на це майно, та повноважень представниківзаставодавців на підписання договорів застави. Бо недотримання таких умов можепризвести до визнання договору застави недійсним з поверненням предмету заставизаставодавцю, як того вимагає Цивільний Кодекс.

Устандартній  формі договору застави, яка використовується філією, зазначається,що заставодавець має право реалізувати заставлене майно за умови одночасноїзаміни заставленого товару, що вибуває, іншим однорідним товаром на рівну абобільшу вартість. Отже під час дії договору застави заставодавець можезвернутися до керівника ТВБВ із проханням про можливість заміни заставленихтоварів іншими. Якщо виконуються вимоги до вартості, ліквідності та  видутоварів, то прохання заставодавця задовольняється  із оформленням додатковоїугоди. В практичній роботі, наприклад, мали місце заміни запасів дизельногопалива на менші обсяги бензину, які за вартістю перевищували останнє. Увипадках заставлення споживчих товарів заміна проводилася на товари схожі зпопередніми функціональним призначенням та якістю. При укладанні додатковоїугоди позичальником надавалися нові товарні документи, специфікація, протокол засіданнязасновників, виписка з балансу, тощо.

Увипадку реалізації заставодавцем заставленого майна без одночасної замінитовару, що вибуває, на товар на більшу або рівну вартість, заставодавецьсплачує банку  штраф у розмірі 25 %  від зменшеної вартості предмету застави.

Призаставі товарів в обороті заставодавець зберігає за собою право володіти,користуватися та розпоряджатися предметом застави. Ризик випадкової загибелізаставлених товарів несе їх власник. Він повинен у повному обсязі відшкодуватибанку збитки, спричинені втратою, нестачею або пошкодженням заставленого майна.

Якщопід час дії кредитного договору позичальник погасив достроково значну часткуосновної суми боргу, то за заявою заставодавця обсяги товарів, заставлених банкові, можуть бути зменшені за згодою банку. Скорочення обсягу заставленихтоварів до оптимального розміру також слугує на користь банківській установі:спрямування товарів у подальший оборот збільшує оборотність активівпідприємства, а отже і його прибутковість, що в свою чергу позитивно впливає намінімізацію кредитного ризику.

Іншийрізновид застави, що приймається банком для забезпечення кредитів, — це заставанерухомості (іпотека). Частіше всього в якості заставленого нерухомого майнаюридичних осіб виступають нежилі приміщення, а фізичних — квартири, приватнібудинки та надвірні споруди.

Дляоформлення договору застави позичальник пред'являє кредитному інспекторовінаступні документи :

·    документина право власності заставленого майна (споруди, будівлі, квартири, будинку );

·    справкаіз державної нотаріальної контори про те, що заставлене майно не є під арештомабо забороною (справка має бути оформлена в день підписання договора застави) ;

·    справка-характеристикана об'єкт застави;

·    дляфізичних осіб — документ про те, що майно є власністю даної особи;

·    виписка збалансу за даним об'єктом;

·    актоцінки вартості майна;

·    протоколзасідання засновників на заставу.

Особливоювимогою до кредитного інспектору при підготовці всіх документів для підписаннядоговору застави є перевірка параметрів предмету застави.

Предметомзастави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, об'єктидержавної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а такожмайнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, щознаходяться в процесі корпоратизації (ЗУ «Про заставу»). Але так яксеред позичальників Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”  не було державнихпідприємств, то увага приділяється перевірці інших можливих порушень.  

Проаналізувавшикредитний портфель філії, автор даної роботи згрупувала надані  за  два  рокиза кредитами та коефіцієнтом співвідношення «застава  /заборгованість»  (таблиця 2.8). Як видно з таблиці, у всіх випадкахприйняття забезпечення (застави позичальника та майнової поруки) сумазабезпечення перевищувала суму кредиту. Питома вага кредитів, які наданіпозичальникам під забезпечення, що за вартістю перевищує суму позики на 10 — 100 %, складає близько 37,78%. Частка кредитів, забезпечення по яких перевищуєсуму кредитів більш, ніж в два рази, складає більше 62 %. Але слід зауважити,що показники були розраховані по всій сукупності кредитів, які були видані зачас існування Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”. Якщо ж врахувати факторчасу, то визначальною є тенденція до збільшення питомої ваги позичок,забезпечення по яких  вдвічі та більше перевищує основну суму боргу закредитом.

Таблиця 2.8

 Розподіл  кредитів, виданих Ємільчинським ТВБВ КБ„Приватбанк” за весь час існування, за  коефіцієнтом  співвідношення  сумизабезпечення (застави)  та  суми  заборгованості за позикою)

 

Коефіцієнт співвідношення вартості застави та заборгованості по  кредиту, % Питома вага кредитів виданих під забезпечення із таким співвідношенням, % до основної суми боргу до основної суми боргу та нарахованих відсотків 80 — 100 ---- 6,67 100 — 120 6,67 6,67 120 — 140 8,89 8,89 140 — 160 8,89 4,44 160 — 180 4,44 11,11 180 — 200 8,89 15,56 200 — 220 13,33 24,44 220 — 240 11,11 13,33 240 — 300 24,44 6,67 300 — 400 6.67 4,44 400 і більше 6,67 ----

Так у 75 % випадків прийняття забезпечення у вигляді заставипозичальника та майнової поруки кредит надавався на суму, що складала не більше60 % забезпечення.

Якщо ж окрім основної суми боргу по кредиту до розрахунківприймати також суму нарахованих по ній відсотків, то картина дещо змінюється.Так ми маємо, що у близько 7 % випадків кредитування повна заборгованість запозикою не покривається сповна сумою наданого забезпечення (лише на 80 — 95 %).Але для сукупного кредитного портфеля цей показник є досить низький, особливоякщо врахувати, що в останні квартали частка таких кредитів постійнозменшується.

Страхування.Ємільчинське ТВБВ КБ „Приватбанк” опосередковановикористовує послуги страхових компаній лише з приводу страхування заставленогомайна.

Як правило, страховий поліс вимагається ТВБВ при передачіпозичальником у заставу предмету іпотеки. Майно має бути застраховане зарахунок заставодавця у повному обсязі на користь банку на весь термін діїдоговору застави. При настанні страхового випадку (загибелі заставленого майна)банківська установа матиме переважне право задоволення своїх вимог із сумистрахового відшкодування. Але при розрахунку ступеню мінімізації кредитногоризику за умов страхування заставленого майна, увага кредитного інспектораобов'язково звертається на те, що страхове відшкодування майже завжди меншевартості застрахованого майна (50 — 80 %). Отже якщо, наприклад, заборгованістьза позикою складає 80 %  від вартості застави, то у разі загибелі майна(здійснення страхового випадку)  заборгованість позичальника може бути непогашена у повному обсязі за рахунок виплат страхової компанії.

Створеннястрахових резервів на покриття можливих збитків за кредитними операціями. Резерв формується відповіднодо загальної суми позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених накоефіцієнти ризику.  Резерв розподіляється на резерв під стандартнузаборгованість та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами. Такожокремо формуються резерви в тих валютах, в яких надані позики. Резервформується як Головним банком, так його філіями.

У ЄмільчинськомуТВБВ КБ „Приватбанк” щоквартально уточнюється загальний обсяг резервувідповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику, якасклалася станом на останній робочий день звітного кварталу. Для розрахункуобсягів  резервів, що підлягають створенню в наступному кварталі, кредитноюкомісією Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк” здійснюється оцінка кредитногопортфелю.

Оцінкакредитних ризиків здійснюється з урахуванням таких двох критеріїв:

·    оцінкафінансового стану позичальника ;

·    погашенняпозичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Дляздійснення оцінки фінансового стану позичальника банк враховує показники йогодіяльності. Оцінка показників проводиться за бальною системою. Сума набранихбалів визначає належність позичальника до певного класу (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Розподіл позичальників по класах відповідно до суминабраних балів (методика Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”)

 

Клас А Б В Г Д Для юридичних осіб Не менш як 6 балів Не менш як 5 балів Не менш як 4 балів Не менш як 2 балів менш як 2 балів Для фізичних осіб Не менш як 6 балів Не менш як 4 балів Не менш як 2 балів Не менш як 1 балів 0 балів Для банківських установ Не менш як 10 балів Не менш як 8 балів Не менш як 6 балів Не менш як 3 балів Менш як 3 балів

Ранжуваннякласів від А до Д відповідає характеристикам фінансового стану позичальниківвід найкращої до найгіршої.

Приоцінці кредитів юридичних осіб бали надаються за параметрами:

·    Забезпечення( застава-4, порука-3, бланковий-0);

·    Наявністьприбутку чи збитку за звітній період (прибуток-1, збиток — -1);

·    Клієнтбанку чи ні (так-2, ні -2);

·    Виконаннязобов'язань позичальником в минулому (за кожне належне виконання-1, за кожнененалежне виконання -1);

·    Ефективністьуправління позичальника (добра-1, погана -1);

·    Дотриманняфінансових показників: коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт абсолютноїліквідності, коефіцієнт автономності, коефіцієнт маневреності власних коштів ізнормативними значеннями, запропонованими НБУ (дотримання всіх показників-2,трьох-1.5, двох-1, одного-0.5, недотримання жодного-0);

·    Ринковапозиція позичальника (добра-2, недобра-0).

Приоцінці кредитів фізичних осіб бали надаються за параметрами :

·     Забезпечення(застава-4, порука-2, без забезпечення-0);

·     Прибутокчи матеріальний стан позичальника відносно суми кредиту (високий-4, середній-2,низький-0);

·     Контакт збанком (постійний-3, тісний-2, по необхідності-1, відсутній-0);

·     Соціальнастабільність клієнта (висока-2, середня-1, низька-0).

Післяпідрахунку суми балів по кожній позичці та визначення характеру погашеннякредиту позичальником згідно Положення НБУ кожний кредит відноситься до певноїгрупи ризику. Подальший розрахунок здійснюється за допомогою встановлених НБУнорм відрахування.

Яквидно, методика оцінки кредитного портфеля установами КБ „Приватбанк” є доситьпростою. Недоліком її можна назвати абстрактність окремих показників та критеріївїх визначення. Наприклад, яке співвідношення матеріального стану позичальниката суми кредиту слід вважати низьким або середнім, чи як визначити  ринковупозицію позичальника. Досить малу вагу при розрахунках отримує критерій«прибутковість-збитковість». Дана методика є характерним прикладомадаптації банком оціночних критеріїв до практичного застосування, про яку йшламова раніше.

Використання резервів для відшкодування збитків здійснюєтьсялише в тому разі, якщо позика визнана безнадійною до стягнення. У будь-якомувипадку використання резервів, створених за рахунок банку, для погашення збиткуносить характер компенсації кредитного ризику, а не  його мінімізації. Резервипо кредитах — це пасивний спосіб захисту від ризику, він ні в якому разі невпливає на імовірність непогашення позики клієнтом. Незалежно від того якийобсяг зарезервованих коштів має банківська установа, стан позичальника та йогокредитоспроможність можуть погіршитися або покращитися.  Тому увага кредитногоінспектора Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”  повинна акцентуватись напокращенні ризик-менеджменту самого банку.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД КРЕДИТНОГО РИЗИКУ3.1 Зарубіжний досвідщодо мінімізації кредитного ризику

При формуванні і вдосконаленні банківської системи Україниобов«язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно,банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методироботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також пов»язане із істотнимкредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовійпрактиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якогонаближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійнихбанків цей показник становить близько 3%. (41, с.107).

В світовій банківській практиці велика увага приділяєтьсяоцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля.Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вжепотім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру длязменшення ризику.

Дуже проширений є такий спосіб захисту від кредитного ризикуяк продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля,може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієїоперації банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитнівкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких опраційбагатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістюзвільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге,продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагаєкерівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталута ризиком, пов«язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуютьсявідповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не зкращого боку).

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець удеяких випадках може зберігти за собою права з обслуговування боргу. Кредитипродаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Наприклад, на одному знайбільших ринків перепродажу кредитів, що належить країнам „третьогосвіту“, кредитні борги Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіпін, іншихкраїн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками такорпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщоекономічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значніприбутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами є значно менші,ніж при їх безпосередньому наданні.(33, с.26)

Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банкамисвоїх кредитних вкладень є так звана сек»юритизація кредитів. Приздійсненні сек«юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, ацінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити.Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частинуризикованих активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи(повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходівспрямовується до власників цінних паперів.

Кількість і обсяги проблемних кредитів можуть бути значнозменшені у разі застосування універсального методу розрахунку обсягу кредиту,що широко застосовується в західній банківській практиці. Зміст його полягає втому, що видається лише частина загальної величини позички. Інша ж частина (у процентахдо визначеного обсягу кредиту) банком не кредитується, а її сума визначаєтьсябанком на підставі оцінки ризику конкретної операції.

Домінуючою концепцією є теорія диверсифікації банківськихризиків. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в томучислі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих єзначно небезпечнішим, ніж численні дрібні позички. Хоча економісти такожвідмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скороченнярозв'язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхомвикористання суспільних ресурсів  для покриття структурних вад функціонуванняокремих господарських суб'єктів.

 Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику єрозвиток у світовій практиці консорціального кредитування.

З іншого боку поширеним є державне регулювання максимальногорозміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банкупри проведенні ним кредитних та позабалансових операцій на одного великогопозичальника.

Наприклад, у США обсяг кредитів одному клієнту або групіклієнтів, пов'язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, на повиненперевищувати 10% суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державнимустановам, вважаються наданими одному клієнту.

У Німеччині обсяг усіх великих кредитів, кожен з якихдорівнює або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищуватиостанній більш як у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повиненперевищувати 50% власних коштів банку.(43, с. 33)

 Велика увага приділялась завжли банками до виробкинайефективнішої методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника.

Внаш час банки розвинутих капіталістичних країн застосовуютьскладну систему великої кількості  показників для такої оцінки клієнтів. Цясистема диференціюється залежно від характера позичальника, а також можегрунтуватись як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських банків використовують систему оцінкикредитоспроможності, побудовану  на чотирьох групах основних показників:

— ліквідності фірми;

— оборотності капітала;

— залучення коштів;

— показники прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності  клієнтів французськимикомерційними банками включає 3 блока :

1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншоїзвітності;

2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик,прийнятих окремими комерційними банками;

3) використання для оцінки кредитоспроможності  данихкартотеки Банку Франції.

Особливість, як бачимо, у тому, що у Франції існуєспеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба створена ще у 1946 році ізнаходиться під веденням Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банківінформацію про надані кредити та їх використання.

Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першомупідприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру актива баланса.Другий розділ є розділом кредитної котировки: 7 груп з шифром від 0 до 6, заяким підприємство займає свою позицію довіри, судячи з оцінок керівників контрагентів,з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікаціюпідприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежіві залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, якішифруються цифрами 7, 8, 9  (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів;8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9- достатньоненадійний клієнт). В четвертому розділі відбувається поділ клієнтів на двігрупи: векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні.(21, с.32)

Ще один метод мінімізації кредитного ризику, якийвикористовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника — це страхування.

В закордонній практиці кредитне страхування вперше набулорозвитку  в Європі після першої світової війни. В наш час страхуваннямкредитних ризиків в-основному займаються спеціалізовані страхові компанії.Прийняття кредитного ризику головним чином пов'язане з формуванням бази данихпро фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації єбанки. Серед страхових кромпаній, що займаються страхуванням кредитів, широкопрактикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, що  надають  за відповідну  плату необхідну інформацію, в тому числі і конфеденційного характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомихджерел даних про кредитоспроможність є фірма „Дан енд Бредстріт“, яказбирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою.Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються узагальнонаціональних  та регіональних довідниках. Більш детальна інформаціяможе бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Якправило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфераекономічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). Внаступному розділі — відомості, отримані від постачальників фірми, відносноакуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційнихкредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів таприбутки/збитки. Четвертий — інформацію банку про середні залишки на депозитахта про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даноїфірми, род її діяльності, клієнтура та інше.

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країнпредставляється великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційнихагентств. Інформаційні організації більш дрібні за розміром часто акцентуютьсвою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом.

База даних постійно поповнюється, а поява комп'ютерів взначній мірі спростила техніку адміністрування бази даних, хоча у фінансовомувідношенні витрати зросли.

Задачею українських банків є використання того досвіду, щовже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є провірений на практиці;по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третєвін може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

3.2 Практичні аспектиорганізації системи захисту від кредитного ризику в КБ „Приватбанк”

В даному параграфі розглянемо особливості організації системизахисту від кредитного ризику в КБ „Приватбанк” (розглядати Ємільчинське ТВБВнемає сенсу, так як дане питання не є в компетенції відділення).

КБ „Приватбанк” контролює наступні параметри кредитногоризику: 1) склад портфелів активів та існування концентрацій; 2) рівеньзабезпечення кредитного ризику заставою; 3) обсяг умовних зобов`язань банку(гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов`язкових тане обов`язкових до надання); 4) тенденції щодо зростання обсягів активнихоперацій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активнихоперацій; 5) достатність резервів банку під можливі втрати за активнимиопераціями.

Управління кредитним ризиком здійснюють постійно діючікомітети: кредитний комітет та комітет з управління активами та пасивами.

Значення показників ризику які мають місце у банкувідповідають нормам, встановлених НБУ, нижче наведені їх значення:

·    максимальнийрозмір ризику на одного позичальника становить 22,60%, при нормативномузначенні не вище ніж 25%;

·    норматив“великих” кредитних ризиків, який має значення 254,85%, при нормативномузначенні 800%;

·    нормативмаксимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одномуінсайдеру, який не повинен перевищити 5%, у банку має значення 4,07%;

·    нормативмаксимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданихінсайдерам, який не має перевищувати 40%, дорівнює у банку 9,33%;

·    нормативінвестування в цінні папери має значення 0,07%, при максимальномузначенні  15%;

·    нормативзагальної суми інвестування має значення 20,17%, при допустимому значенні невище ніж 60%.

   Мінімізаціякредитних ризиків банком проводилася за рахунок вивчення кредитоспроможностіпозичальника, що проводилося на підставі документів бухгалтерської звітності,бізнес-плану, контрактів, на оплату яких направляються позичені кошти, діловихпартнерів позичальника, маркетингових досліджень (при необхідності),професійних якостей керівництва підприємства тощо, з метою одержанняпідтвердження спроможності виконання позичальником взятих на себе зобов’язаньперед банком.

   Важливимнапрямком зниження кредитних ризиків є дбайливий підхід щодо питаннязабезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов’язань передбанком: банк користується такими формами забезпечення виданих кредитів якзастава і поручительство. В якості застави приймається нерухомість, транспортнізасоби, майнові права на грошові кошти. Співвідношення забезпечених позик дозагальної суми наданих позик (за виключенням  врахованих векселів тапозабалансових зобов’язань) станом на 31.12.2005 р. становить 95,1 %,  втому числі забезпечених ліквідною заставою – 41,7 %. Заставлене майно маєдостатню вартість, щоб повернути наданий кредит та відсотки за користуваннякредитом, а також покрити всі видатки, пов’язані з процесом реалізації застави.

   Керівництвобанку виважено підходить до оцінки кредитних ризиків, рішення щодо наданнякожного кредиту приймалось Кредитним комітетом банку з урахуванням наявноїконцентрації, кредитної історії конкретного позичальника та його репутації.

   Якістькредитного портфелю за звітний період майже не змінилася: доля стандартноїзаборгованості станом на 31.12.2005 р. збільшилася до 10,22%  в порівнянніз 8,24%  станом на  31.12.2004 р.; але слід відзначити, щочастка негативно класифікованих активів зменшилась і становить 1,0% станом на31.12.2005 року в порівнянні з 4,3% станом на 31.12.2004 року.

   Упроцесі управління кредитним ризиком  особлива увага приділяєтьсявзаємозв’язку з операційним ризиком, а саме тому, щоб зростання активів, якігенерують кредитний ризик, було плановим і відповідало досвіду та операційнимможливостям персоналу. При розширенні обсягів кредитування застосовуєтьсяжорсткий підхід щодо структури, термінів, рівня зростання та способіврозрахунків.

Оцінка платоспроможності фірми — потенційного клієнта банку,постійна проблема, з якою зіштовхуються підрозділи КБ „Приватбанк”, пов'язані зреалізацією його кредитної політики. На основі такої оцінки визначаються умовинадання як короткострокового, так і особливо довгострокового кредитів банку.

Прагнучи запобігти укладенню кредитної угоди з потенційнонеплатоспроможним клієнтом, банк повинний піддати глибокому аналізу якфактичний фінансовий стан потенційного клієнта, так і перспективи зміни цьогостану в умовах динамічного ринку, у якому функціонує клієнт. Такий аналіз являєсобою власне кажучи “зовнішній контроллінг” стосовно фірми-клієнта банку.

Застосовувані КБ „Приватбанк” методи оцінки платоспроможностіпозичальника різні, але усі вони містять визначену систему фінансовихкоефіцієнтів.

На підставі угруповання статей балансу аналізуються такіпропорції, як співвідношення довгострокової заборгованості і власних коштів,співвідношення стабільних власних ресурсів і суми активів, динаміка витрат ізбитків у порівнянні з темпами зростання виробництва і т.д. Крім того,показники стану готівки оцінюються з урахуванням рівня розвитку підприємства,його рентабельності і якості, потреби в оборотних коштах. Останнє вивчається наоснові показників швидкості обігу залишків сировини і готової продукції наскладі, а також термінів розрахунків з постачальниками.

Одним з найбільш точних і математично обґрунтованих способівсистематизації розрахованих показників за даними поточної звітності — для цілейтактичного планування — і прогнозної — для цілей стратегічного планування єметод формування агрегованого показника кредитоспроможності фірми звикористанням теорії нечіткої множини (метод Т. Сааті). Цей метод на сьогодніне використовується КБ „Приватбанком”, проте він є інноваційним підходом воцінці кредитоспроможності позичальника і може реально знизити ризиковістькредитних операцій банку. Таким чином ми пропонуємо використання даного методудля всіх підрозділів аналізованого банку. Тепер детальніше про саму методику.

Розглянемо основні елементи теорії нечіткої множини. Нехай U — повна множина, що охоплює всі об'єкти деякого класу. Нечітка підмножина Fмножини U, що надалі будемо називати нечіткою множиною, визначаєтьсячерез функцію приналежності μF (u), u />U. Ця функціявідображає елементи ui, множини U на множину речовинних чиселвідрізка [0,1], що вказують ступінь приналежності кожного елемента нечіткіймножині F.

Якщо повна множина U складається з кінцевого числаелементів ui ,i= 1, 2,..., п, то нечітку множину Fможна представити наступному виді:

F = μF<sub/>(u1)/u1 + μF<sub/>(u2)/u2+ μF<sub/>(u3)/u3+ … + μF (un)/un            (1),

де „+“ означає не додавання, а, скоріше,об'єднання: символ „/“ показує, що значення μF відноситьсядо елемента, що випливає за ним (а не означає діллення на ui).

У випадку, якщо множина U є непреривною, Fможна записати як інтеграл:

F= />                                          (2)

МетодТ. Сааті є одним з методів побудови нечітких функцій.

Нехай дане чітка множина Х = (x1, x2, …, xn), нечітка множина Y з функцією приналежності qy(Хi)= Wi, i=1, 2, ..., n.

Тепер можна побудувати матрицю А  = (aij) n´n, у якій aij показує,у скільки разів ступінь приналежності елемента i більше ступеняприналежності елемента j, тобто:

Aij = Wi / Wj                    (3)

Нехайaij > 0, а тому що aij= 1/aji, тодіaij ´ ajk  = аik, аii = 1для всіх i, j, k.

Длянормованих Wi, тобто W1 + W2 + … + Wn= 1 можна скласти рівняння:

A ´ W = n ´ W                  (4)

Нехай дана квадратна матриця А = (аij) n ´ n. Якщо існує ненульовийвектор Х і речовинне значення g, такі, що виконується рівність А ´X = g ´X, тоді g -  власне значенняматриці А, а Х — власний вектор.

У теорії лінійної алгебри доведена теорема:  є власнимзначенням матриці А тоді і тільки тоді, коли g — корінь характеристичногорівняння:

|А — gЕ | = 0               (5)

де Е— одинична матриця.

Длявищевказаного рівняння існує n коренів, в основному — комплексних.

З рівняння (4) і вищевказаного випливає, що n — власнезначення матриці А, W— відповідний власний вектор, тоді можна довести,що n — єдине значення для даного власного вектора.

Нехай тепер для визначеності n -  максимальне власнезначення, тоді з (4) випливає:

A´ W = gmax ´ W                        (6)

де gmax -   максимальне власне значення.

Такимчином, функція приналежності будується так: будується матриця А, для неївідшукується gmax, потім виписується система лінійних рівнянь: А ´ W = gmax ´ W, потім W, нормуються,тобто поділяються на їхню суму. При цьому, якщо

/> £ 0,1                (7)

тоді результати обчислень прийнятні.

Застосування цього методу для формуванняагрегованих показників платоспроможності.

Длязастосування цього методу на практиці як матриця А використовується матрицяпарних порівнянь (отриманих експертним шляхом) вагомості для показників, щоформують агрегований показник платоспроможності, що порівнюється з нормативнимагрегованим показником платоспроможності для даного підприємства(середньогалузевим показником). Нормативний агрегований показникплатоспроможності формується на базі відповідних складових його окремихнормативних показників фінансової стійкості й інших показників, що впливають наплатоспроможність підприємства, тобто формалізованих показників керованостісистеми на підприємстві, ризиковості даного виду діяльності, ступеняпрофесійності менеджерського персоналу на даному підприємстві, показникатехнологічності виробничої системи.

Матриця парних порівнянь складається за наступнимипринципами:

·    припорівнянні вагомості показників виходять з 10-бальної системи;

·    оцінки,отримані з одного боку від головної діагоналі матриці, повинні бути зворотнімиоцінкам, що знаходяться з іншого боку від головної діагоналі;

·    саміоцінки складаються виходячи з наступних принципів (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Оцінки значимості показників

Інтенсивність Якісна оцінка Пояснення 1 Однакова значимість Елементи рівні за значимістю 3 Слабка значимість Існують докази переваги одного елемента в порівнянні з іншим 5 Істотна (сильна) значимість Існують докази і логічні критерії, що підтверджують значимість 7 Очевидна значимість Існують переконливі докази значимості 9 Абсолютна значимість Цілком підтверджуються переваги одного елемента в порівнянні з іншим

Якщо значимість показника менше значимості порівнюваного зним, то ставиться оцінка 1/W.

На основі експертних оцінок будується матриця парнихпорівнянь, для якої визначається максимальне власне значення, потім післявиписування системи лінійних рівнянь визначається власний вектор і нормуютьсяйого компоненти. Після цього компоненти показують ваги різних показників участках від одиниці. Тому агрегований показник визначається як сума добутківзначень складових його показників на відповідні вагові коефіцієнти, визначенівищевказаним шляхом.

У випадку перебування значенняагрегованого показника платоспроможності нижче нормативного рівня, необхіднопроаналізувати значення окремих його складових. При цьому, якщо більш половиниїхніх значень вище відповідних нормативних, то імовірність можливостібанкрутства ще залишається досить незначною, хоча має велике значення те, якіконкретно показники знаходяться нижче рівня нормативних, наприклад, рівеньпростроченої заборгованості. Тому для фінансових показників підприємств, що непройшли по агрегованому критерію, ухвалення рішення про можливу йогонеспроможність залежить від кожного конкретного випадку і стану окремих системфірми (у тому числі системи керування, технологічності, професійності кадровогоскладу, структури активів і пасивів, результатів більш детального аналізускладових окремих критеріїв).

         Проблемнимдля КБ „Приватбанк”, на сьогодні, також є питання врахування кредитного ризикупри обчисленні ставки відсотка по кредиту. Як відомо, ризиковість кредитів, щоїх надає будь-яка банківська є різною і тому виникає потреба корегуваннявідсоткової ставки за даними кредитами. Ми пропонуємо для цих потребвикористати наступну методику. При напрацюванні даної методики автором буловикористано базові знання, які були отримані при вивченні курсу теоріїймовірності, що входить у стандартну програму підготовки спеціаліста вІнституті підприємництва та сучасних технологій.

Для викладення даної проблеми слід в першу чергу слідозначити певні базові поняття.

Кредитний ризик за конкретною угодою — це  ймовірність (p)отримання банком збитків від невиконання  позичальником конкретної кредитноїугоди (0<p<1 ).

Зважений кредитний ризик – добуток суми позики (Si),зафіксованої у кредитній угоді та ймовірності невиконання позичальникомконкретної кредитної угоди (p).

Кредитний ризик за всім портфелем (D) який складається з  n угод – це cередньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитногопортфелю. Його можна виразити за допомогою формули наступним чином :

/>                    ( 8 )

Де :

/> — ймовірність невиконанняпозичальником конкретної кредитної угоди,

і = 1,…n.

/> - сума і-ї позички

/>               ( 9 )

Прийнявши  ймовірність невиконання позичальником кредитноїугоди – р, ймовірність виконання можна визначити  як   (1- р).  Якщоабстрагуватись від таких цілком реальних витрат банку як заробітна платняробітників кредитного відділу банку, витрати на збір та обробку інформації товідсоток за кредитами (R) повинен компенсувати часову вартість грошей (вільнавід ризику ставка r) та ризик неповернення позики (p). Це можна записати увигляді формули:

/>           ( 10 )

Рівняння (10) виражає фундаментальний зв’язок ризику ідоходу: відсоткова ставка за позикою збільшується якщо є підстави вважати, щоклієнт не погасить кредит.

Для банку винагородою за ризик є премія за ризик непогашення(П) з рівняння (10) одержуємо:

/>

Для проведення розрахунку сукупного кредитного ризику слідзгадати основні правила оперування з ймовірностями :

/>

/>

/>

         />

Застосовуючи дані формули, правила операцій з ймовірностями івраховуючи те, що кредитний ризик є результатом взаємодії декількох ризиківможна легко обрахувати ставку відсотка по кредитах з різним рівнемризикованості.

Проблема полягає лише втому, що дуже важко точно оцінитирівні складових ризиків, тому для цього як правило використовуються вищезгаданіекспертні методи.

Треба також зазначити, що існує пряма залежність міжризикованістю кредитного портфеля банку та кореляцією окремих кредитних угод.Наприклад, якщо банк додає до вже існуючих кредитів у галузі електроенергетикиіще один аналогічний, то він тим самим значно підвищує ризикованість всьогопортфеля. Виходячи з вищесказаного необхідно врахувати дану компенсацію запортфельний ризик. Математично це виглядає так :

/>

Де:

/> - відсоток за позикою

d – показник зміни середньозваженого ризику портфеля

/>

D0 – Середньозважений ризик кредитного портфелябез урахування даної позики

D1 — Середньозважений ризик кредитного портфеля зурахуванням даної позики

З наведених формул очевидно, що якщо нова позика збільшує(зменшує) середньозважений ризик кредитного портфеля (D), то премія закредитний ризик (R — r ) за даною угодою має бути збільшена (зменшена) успіввідношенні (1+d ).

Наприкінці слід зазначити, що видаючи кредит слід керуватисяв першу чергу здоровим глуздом  і коли сукупний кредитний ризик, тобто апріорнаможливість невиконання позичальником кредитної угоди складає більше 45 – 50 %,то мабуть слід відмовити цьому позичальнику і вже не розраховувати ніякі ставкивідсотків.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ВЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК”
ВИСНОВОК

В даній роботі розглянута низька питань, які тісно пов‘язанііз кредитним ризиком комерційного банку. Саме  він представляє не впевненість унайбільш традиційні для банків України діяльності – кредитуванні. Але слідзауважити, що кредитний ризик не можна розглядати відірвано від інших ризиківбанківської діяльності, так як вони переплітаються і спричинюють один одного.

Кредитний ризик є досить складною сукупністю елементів, яківикликаються зовнішніми (не можуть регулюватися банком) і внутрішнімифакторами.

Важливою характеристикою кредитного ризику є йогодинамічність, яка вимагає від банківських працівників періодичної оцінки ризикута управління ним. Оцінка кредитного ризику включає в себе кілька етапів.Якісний є, зазвичай, первинним. Кількісна оцінка базується на якісній ідеталізує її. Особливо гострою проблемою для українських банків є створенняметодики визначення ступеню ризику за перспективними, а не минулими показникамифінансової діяльності позичальника.

Здійснюючи заходи по управлінню ризику неповернення позичок,банківський персонал орієнтується на банківську кредитну політику, яка визначаєстратегічні цілі та тактичні задачі. При цьому акцент може бути зроблений наризиковій і доходній або поміркованій політиці.

Банк може розв‘язати ризик кількома способами: уникнути його,прийняти повністю або прийняти за умови здійснення заходів по його зменшенню.Останній варіант є найбільш уживаним.

 Зовнішні способи мінімізації кредитного ризику (розподілризику, страхування ризику, забезпечення) передбачають передачу частини абовсього ризику іншим економічним суб‘єктам. Внутрішні (нормування, лімітування,диверсіфікація, створення резервів, оцінка кредитоспроможності позичальника)засновані на самостійних спробах банку перестрахуватися. На практиці, якправило, способи поєднуються з метою посилення їх впливу.

Комерційний банк Приватбанк був заснований у 1992 році. Насьогоднішній день Приватбанк є одним з банків, які найбільш динамічнорозвиваються в України, і займає лідируючі позиції банківського рейтингукраїни.

Для мінімізації кредитного ризику Ємільчинське ТВБВ КБ»Приватбанк" застосовує наступні методи: оцінка кредитоспроможностіпозичальника, нормування, лімітування, диверсифікація кредитного портфеля,використання забезпечення, страхування, створення страхових резервів напокриття можливих збитків за кредитними операціями. В дипломній роботі детальноописано підходи, які використовує досліджувана банківська установа для захистувід кредитного ризику.

Проблемнимпитанням для аналізованої банківської установи є методика оцінки кредитногопортфеля установами КБ „Приватбанк” є досить простою. Недоліком її можнаназвати абстрактність окремих показників та критеріїв їх визначення. Наприклад,яке співвідношення матеріального стану позичальника та суми кредиту слідвважати низьким або середнім, чи як визначити  ринкову позицію позичальника.Досить малу вагу при розрахунках отримує критерій«прибутковість-збитковість». Дана методика є характерним прикладомадаптації банком оціночних критеріїв до практичного застосування, про яку йшламова раніше.

Базуючись на результатах дипломного дослідження ми можемостверджувати, що стратегія кредитних ризиків будь-якого банку має забезпечуватибезперервність підходу. Внаслідок цього, стратегія повинна буде враховуватициклічний розвиток будь-якої економіки та відповідні зміни в складі та якостізагального портфеля кредитів. Хоча стратегія повинна періодично переглядатися ідоповнюватися, вона повинна бути життєздатною протягом тривалого періоду тапротягом різноманітних економічних циклів.

Стратегія та політика кредитних ризиків повинні бути успішно поширенів межах банківської установи. Весь персонал, який причетний до стратегії іполітики, має чітко розуміти підхід банку до надання і управління кредитами імає нести відповідальність за впровадження розробленої політики та механізмів.

Наріжним каменем безпечного та розсудливого банківськогорозвитку є формування та запровадження політики та механізмів, що стосуютьсяідентифікації, оцінки, перевірки та контролю кредитних ризиків. Кредитнаполітика встановлює схему з надання позик та спрямовує банківські операції зкредитування. Кредитна політика має стосуватись таких сфер, як цільові ринки,структура портфелів, цінові та не цінові умови, структура обмежень,уповноважені органи, опрацювання/ звітування про винятки тощо. Така політикаповинна бути чітко визначеною, узгодженою з розумними банківськими методами,відповідними контрольними вимогами і відповідати природі й складностібанківських операцій. Політика повинна бути сформована і запроваджена вконтексті внутрішніх і зовнішніх факторів, таких як становище банку на ринку,торгівельна зона, кваліфікація персоналу і технології. Належним чином розвиненіполітика та механізми надають банку можливість: (1) підтримувати розумністандарти кредитування; (2) перевіряти та контролювати кредитні ризики; (3)ретельно оцінити можливості проведення нових операцій; і (4) визначити йуправляти проблемними кредитами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ

1.   Про банки і банківськудіяльність: Закон України № 2121-3 від 7.12.2000 р.

2.  ЗаконУкраїни “Про цінні папери і фондову біржу” від 14.10.92р. №2680-ХІІ.

3.  ДекретКабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютногоконтролю» № 15-93 від 19.02.93 р.,

4.  ІнструкціяНБУ“Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”. від 28.08.2001 за №368

5.  ІнструкціяНБУ “Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній таіноземних валютах” від 12.11.2003 за №492

6.   Про порядок формуванняобов'язкових резервів для банків України — Постанова Правлiння НБУ №244 вiд27.08.01р.

7.   Александрова Н.Г.,Александров Н.А. Банки и банковская деятельность для клиентов. Санкт-Петербург:Питер,  2002, 224 с.

8.   Алексеєнко М.Д. Капіталбанку: питання теорії і практики. Київ: КНЕУ,  2002, 276 с.

9.   Анализ деятельностикоммерческого банка /АОЗТ «Вече». АО «Московское финансовоеобъединение», под. общ. ред. С.И. Кумок, 1994, — 400 с.

10.           БалабановИ.Т. Банковское дело. Санкт-Петербург: Питер,  2001, 304 с.

11.           БатраковаЛ. Г. Экономический анализ деяльности коммерческого банка: Учебник для вузув. — М.: Изд. Корпорация «Логос», 1998, — 344 с.

12.           БереславськаО.І., Наконечний О.М., Пясецька М.Г. Міжнародні розрахунки та валютні операції.Київ: КНЕУ,  2002, 392 с.

13.           БіленчукП.Д., Диннік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. Банківське право: українське таєвропейське. Київ: Атіка,  1999, 400 с.

14.           Валютнийпортфель (Книга финансиста, книга коммерсанта, книга банкира. / отв.ред.Платонова Е.Д., Рубин Ю.Б… — М.: «Соминтэк», 1995, — 681 с.

15.           ВасюренкоО.В. Банківський менеджмент. Київ: Видавничий центр «Академія», 2001, 320 с.

16.           ВасюренкоО.В. Банківські операції. Київ: Знання,  2004, 324 с.

17.           ВолошинИ.В. Оценка банковских рисков: новые подходы. Киев: Эльга, Ника-Центр,  2004,216 с.

18.           Вступ добанківської справи. /Под ред. Савлука М. И., Київ, Лібра, 1998, — 344 с.

19.           ГерасимовичА.М., Алексеєнко М.Д., Парасій-Вергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності.Київ: КНЕУ,  2003, 599 с.

20.           ГоловачА.В., Захожай В.Б, Головач А.В. Банківська статистика. К,: Українсько-фінськийінститут менеджменту та бізнесу, 1998. – 192с.

21.           Де КовниШ., Такки К. Стратегия хеджирования. Москва: ИНФРА-М,  1996, 208 с.

22.           ДЕНИСЕНКОМ. Л. Грошово-кредитна діяльність банків. Київ: Видавництво Європейськогоуніверситету,  2004, 336 с.

23.           ДенисенкоМ.П. Гроші та кредит у банківській справі. Київ: Алерта,  2004, 478 с.

24.           ДенисенкоМ.П. Основи інвестиційної діяльності. Київ: Алерта,  2003, 338 с.

25.           ЖуковЕ.Ф., Максимова Л.М., Печникова А.В. Деньги. Кредит. Банки. Москва: ЮНИТИ,Банки и биржи,  1999, 622 с.

26.           ЗарубаО.Д. Фінансовий менеджмент в комерційному банку. Київ, Знання, 1997, — 340 с.

27.           ЗарубаО.Д. Фінансовий менеджмент у банках. Київ: Т-во «Знання»,  1997, 172с.

28.           ИвановВ.В. Анализ надежности банка. М. Рус. Деловая литература, 1996, — 320 с.

29.           КалинаА.В., Конева М.И., Ященко В.А. Современный экономический анализ ипрогнозирование (микро-  и макроуровень). Учебно-методическое пособие. — К.:МАУП, 1997,- 272с.

30.           КаракозИ.И., Самборский  В.И. Теория экономического анализа, — К.: Выща шк. Головное изд-во, 1989, -255 с.

31.           КириченкоО.А… Гіленко І.В., Роголь С.Л. та ін. Банківський менеджмент. Київ:Знання-Прес,  2002, 438 с.

32.           КіндрацькаЛ.М. Бухгалтерський облік у банках України. Київ: КНЕУ,  2001, 636 с.

33.           КовалевВ.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализотчетности. — 2-е изд. перераб. И доп. -М.: «Финансы и статистика»,1997, -512 с.

34.           КовальчукГ, Г.,  Коваль  М.М, Ліквідність комерційних банків: Навчальний посібник. - К,:  Знання, КОО, 1996. – 120с.

35.           КовбасюкМ.Р. Економічний аналіз діяльності коерційних банків і підприємств. Київ:Видавничий дім «Скарби»,  2001, 336 с.

36.           КорнєєвВ.В. Кредитні та інвестиційні потоки капіталу на фінансових ринках. Київ:НДФІ,  2003, 376 с.

37.           КостінаН.І., Алєксєєв А.А., Василик О.Д. Фінанси: система моделей і прогнозів. Київ:Четверта хвиля,  1998, 304 с.

38.           КостюченкоО.А. Банківське право. Київ: КНЕУ,  1999, 168 с.

39.           Кочетков В.Н.  Аналіз банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект.  – К.: МАУП,1999. –192 с.

40.           КочетковВ. М. Організація управління фінансовою стійкістю банку в ринкових умовах.Київ: Видавництво Європейського університету,  2003, 285 с.

41.           КочетковВ.Н. Анализ банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект. Киев: МАУП,  1999,192 с.

42.           ЛаврушинО.И. Банковское дело. Москва: Финансы и статистика,  2003, 672 с.

43.           Лаптєв С.М., Денисенко М. П., Кабанов В. Г., Любунь О. С. Банківська діяльність(вітчизняний та зарубіжний досвід). Київ: ВД «Професіонал»,  2004,320 с.

44.           ЛуцівБ.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. Тернопіль: Економічна думка,Карт-бланш,  2001, 320 с.

45.           ЛуцівБ.Л.. Гроші банки та кредит: у схемех та коментарях. Тернопіль: Карт-бланш,  2000,225 с.

46.           МаркарьянЭ.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ. М.: Приор, 1997, — 160 с.

47.           МасленченковЮ.С. «Финансовый менеджмент в коммерческом банке: Кн.2: Технологическийуклад кредитованая. — М.: „Перспектива“, 1996, — 191 с.

48.           МасленченковЮ.С. „Финансовый менеджмент в коммерческом банке: фундаментальный анализу.- М.: “Перспектива», 1996, — 160 с.

49.           МіщенкоВ.І., Шаповалов А.В., Салтинський В.В., Вядрова І.М. Реорганізація тареструктуризація комерційних банків. Київ: «Знання», КОО,  2002, 216с.

50.           МіщенкоВ.І., Яценюк А.П., Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Банківський нагляд. Київ:Знання,  2004, 406 с.

51.           НікітінА.В. Маркетинг у банку. Київ: КНЕУ,  2001, 170 с.

52.           НікітінА.В. Ситуаційне моделювання банківської діяльності. Київ: КНЕУ,  2003, 153 с.

53.           Основыбанковского дела под ред. Мороза А.Н. – К.: Либра, 1994, — 330с.

54.           ОстапшинТ.П. Основи банківської справи. Київ: МАУП,  1999, 112 с.

55.           ПановаГ.С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. М.: Инфра-М. 1996, — 425с.

56.           Парасій-ВергуненкоІ.М. «Методичні аспекти стратегічного аналізу фінансових результатів комерційного банку.» //Вісник НБУ, 1999 р., №11, с.49-51.

57.           ПолфреманД., Форд. Ф. «Основы банковского дела». — М.: Инфра-М, 1996, — 624 с.

58.           ПримосткаЛ.А. „Аналіз банківської діяльності” /Монографія.

59.           РадионовН.В., Радионова С.П. Основы финансового анализа: математические методы,системный подход. Санкт-Петербург: Альфа,  1999, 592 с.

60.           РаєвськийК., Раєвська Т. Методичні рекомендації щодо економічного аналізу діяльностікомерційного банку.//Вісник НБУ, 1999 ,№№ 3,4   .

61.           РодионоваН.В. Антикризисный менеджмент. Москва: ЮНИТИ-ДАНА,  2001, 223 с.

62.           СавлукМ.І., Мороз А.М., Коряк А.М. Вступ до банківської справи. Київ: Лібра,  1998,344 с.

63.           СадвакасовК.К. Коммерческие банки. Управленческий анализ деятельности. Планирование иконтроль. — М.: Издательство «Ось-89», 1998, — 160 с.

64.           СамойловГ.О., Баталов А.Г. Банковская конкуренция. Москва: Экзамен,  2002, 256 с.

65.           СолюсГ.П. Международные банки и страховые компании в мире капитала. Москва: Мысль, 1988, 300 с.

66.           ТиркалоР.І.,  Шивоблок З.І. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії,експрес-діагностика,    рейтинг. Навч.посібник, — К., «Слобожанщина»,1999. –236 с.

67.           ФедуловаЛ.І, Волощук І.П… Управління конкурентоспроможністю банків в умовахтрансформаційної економіки. Київ: Науковий світ,  2002, 301 с.

68.           ХодаківськаВ.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг. Ірпінь: Академія ДПС України, 2001, 501 с.

69.           ЧеркасовВ.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. М.: Финансы и статистка, 1995, — 196 с.

70.           ШвайкаМ.А. Банківська система України: шляхи реформування і підвищення ефективності.Київ: Парламентське видавництво,  2000, 193 с.

71.           ШиринскаяЕ.Б., Пономарева Н.А., Купчинский В.А. Финансово-аналитическая служба в банке:Практическое пособие. — М.: ФБК-Пресс, 1998, — 144 с. 

72.           Экономическийанализ деятельности банка/ учебное пособие — М.: ИнфраМ, 1996, — 144 с.

/>ДОДАТКИ

Додаток А

Агрегований баланс КБ„Приватбанк”

тис. грн.

Активи

2003

2004

2005

Валюта, монети та банківські метали 359715,5 402094 425630 Кошти на коррахунках в НБУ 401203 334270 345621 Кошти на коррахунках в інших банках 754273 810271 805213 Депозити та кредити в інших банках 106710 132564 154632 Цінна папери у портфелі банку, всього 371536,3 638106,9 645657,1 Цінна папери у портфелі банку на продаж 165646 94630 115620 — цінні папери у портфелі банку на продаж 165646 94630 115620 — цінні папери на інвестиції 205890,3 543476,9 530037,1 Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам 1596692 2801152 3210236 Резерв на кредити та фінансовий лізинг 258570 449640 130280,402 Нетто: кредитів та фінансового лізингу 1338122 2351512 3079955,6 Інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії 4752 8331 9562 Нематеріальні активи 146848 182535 175452 Матеріальні активи 123944 213291 256894 Інші активи 283258 424135 458610

Сукупні активи

3885609,8

5488778,9

6347664,7

Продовження додатку А

Пасиви

2003

2004

2005

Зобов’язання

Коррахунки банків 987 1023 1245 Депозити і кредити банків 11796 52601 Кошти до запитання клієнтів 2682582 3708318 4156234 Строкові депозити клієнтів 2111 22084 27155 Кредити, отримані від міжнародних і фінансових організацій 303048 519406 510302 Інші зобов’язання 157818 185801 206253 Сукупні зобов’язання 3158342 4436632 4953790

Капітал

Статутний капітал 147296,8 283113,8 942406,9 Нерозподілений прибуток 153624 145261 132465 Нерозподілені прибутки минулих років 11437 13925 10123 Прибутки минулого року, що очікують затвердження 78423 65243 60530 Інші фонди та загальні резерви банку 258570 449640 122483,5 Прибутки поточного року 77917,00 94964,10 125866,3 Сукупний капітал 727267,80 1052146,90 1393874,70

Сукупні пасиви

3885609,8

5488778,9

6347664,7

Додаток Б

Звіт про прибутки та збитки КБ „Приватбанк”

 

2003

2004

2005

Доходи

1 Процентні доходи 43143 65722 79136 за коштами, розміщеними в НБУ за коштами, розміщеними в банківському секторі 10256 11321 13220 за кредитами клієнтів 32323 53612 65231 за цінними паперами інші процентні доходи 564 789 685 2 Комісійні доходи 18432 22309 23564 за операціями з банками 18432 22309 23564 за операціями з клієнтами інші комісійні доходи 3 Прибуток (збитки) від торговельних операцій 83173 76444 107422 від торгівлі цінними паперами на продаж 3916 2316 24871 від торгівлі іноземною валютою 78189 64743 75124 4 Інші банківські операційні доходи 1068 9385 7427 дивідендний дохід штрафи, отримані за банківськими операціями 1068 9385 7427 7 Непередбачені доходи

Продовження додатку Б

 

2003

2004

2005

Витрати

1 Процентні витрати 33256 32221 30249 за коштами, одержаними від НБУ за коштами, одержаними від інших банків 33100 32000 30005 за коштами клієнтів банку 156 221 244 за цінними паперами власного боргу інші процентні витрати 6 Відрахування у резерви 1250 5976 7491 7 Непередбачені витрати 8 Прибуток (збиток) до сплати податку 111310 135663 179809 9 Податок на прибуток 33393,00 40698,90 53942,70 10 Чистий прибуток (збитки) 77917,00 94964,10 125866,30