Реферат: Правовое урегулирование обращения ценных бумаг
Вступ
Мета і задачі дослідження.В дипломноїроботі поставлено мету: на основі ринкових досліджень, теоретичних і методичнихоснов регулювання ринку цінних паперів іактуального для України зарубіжного досвіду виявити специфіку правовоговрегулювання обігу цінних паперів, дати пропозиції щодо його розвитку.
Методологічну основу дипломного дослідженнясклали моделі загальної теорії наукового пізнання,методи системного економічного аналізу, заходи макро- і мікроекономічногоаналізу, вітчизняні та зарубіжні концепції фінансового маркетингу і розвиткуринку цінних паперів.
В Україні триває складний процес становлення і розбудовисуверенної, демократичної, правової держави, інтеграції її в світову політичнуі економічну системи. Та незалежність будь-якої держави передбачає не тількиполітичну, а й економічну самостійність. На сучасному етапі головним факторомстабілізації та піднесення економіки України є становлення ринкових відносин.
У колишньому Радянському Союзі, у складіякого перебувала Україна, дійсно існував єдиний народногосподарський комплекс,що базувався на зв'язках і відносинах, притаманних командній економіці. Нігалузеві пропорції в промисловості та сільському господарстві, ні розміщеннявиробництва, ні постачання і розподіл не відповідали вимогам ринку. Длявирівнювання ситуації застосовувались методи штучного ціноутворення,обов'язкового планування завдань і поставок, примусового кооперування. Не випадково,що демонтаж планових та адміністративних механізмів призвів до розриву багатьохколишніх зв'язків і відносин.
Процеси ринкових реформ у суверенній Україні проходять дуже непросто.Особливо це відчутно в такій галузі ринкових відносин, як операції з ціннимипаперами. Якщо, наприклад, банківська справа не зникла разом з непом, хоч іперестала бути справою комерційною, то з ринком цінних паперів пов'язано лишете, що з 1929 року по 1957 рік випускались позики «за підпискою», заякими держава повністю так і не розрахувалась з народом, та що в 20-ті рокипочався випуск позик, що вільно оберталися, з їх недосконалою лотерейноюсистемою виплати 3-відсоткового доходу, за якої один виграє 10 тисячкарбованців, а інший тримає облігації роками і не одержує на свої інвестиції нікарбованця. Інших можливостей розпорядитися особистими збереженнями не було.
Сьогодні в Україні триває активний процес розвитку ранку цінних паперів(РЦП), формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї метибезпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сфері ціннихпаперів. Прийнятий 18 червня 1992 року Закон України «Про цінні папери іфондову біржу»1 став першим важливим кроком у цьому напрямку.Проте у ході становлення фондового ринку виникло багато злободенних питань, якіне знайшли свого вирішення у згаданому Законі і потребували негайного законодавчоговрегулювання. Саме з цим пов'язана активна нормотворча діяльність у сфері ринкуцінних паперів упродовж останніх років.
I. Правова сутність таприрода ринку цінних паперів
1. Загальна економіко-правова характеристикаринку цінних паперів.
Розвиток товарного виробництва на певному етапіпризводить до появи у його учасників гострої потреби у додатковому капіталі,необхідному для подальшого розширення виробництва. Цей капітал називаєтьсяінвестиційним капіталом. Використовується інвестиційний капітал на придбанняробочої сили, знарядь праці та інших елементів виробництва. В економічнійнауці інвестиційний капітал іменується грошовим капіталом.
У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином, виступаютьдержава та різні суб'єкти підприємницької діяльності. Інвестиційний капіталнадходить до тих, хто його потребує, з двох джерел — власних і чужих коштів.Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету, дляпідприємств — нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. Докатегорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти (збереження)інших держав, суб'єктів підприємницької діяльності та населення. Чужі збереженняі будуть нас цікавити як об'єкт операцій з цінними паперами. Збереженняперетворюються в інвестиції з моменту їх надходження до споживачів. Такеперетворення може бути прямим та опосередкованим. Збереження,наприклад, прямо перетворюються на інвестиції, коли підприємство використовуєсвій нерозподілений прибуток для придбання нових технологій або коли урядздійснює будівництво шляхів за рахунок відповідної статті державного бюджету.Зрозуміло, що прямо перетворюватись на інвестиції можуть лише власні кошти, ачужі повинні пройти певний опосередкований шлях, який лежить через фінансовийринок.
Під фінансовим ринком розуміється сукупність правовихвідносин грошового характеру, які виникають між його учасниками в процесікупівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції напозичковий капітал.
Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання йефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значноюмірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто маєзаощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі. Чимрізноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структура заощаджень таінвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні фінансового ринку.
Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю всіляких ринків, що взаємодіютьміж собою, є складовою частиною загального ринкового простору. Поняттяфінансового ринку охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьохінститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов'язань (ціннихпаперів), обслуговує певних його учасників 1 діє на певній території.
Всі ринки можна класифікувати за декількома критеріями.
За сферою поширення вирізняють світові, національні, регіональні тамісцеві ринки'.
Ринки поділяють також на первинні, тобто такі, на яких нові випускизобов'язань продаються та купуються вперше, і вторинні — такі, на якихвідбуваються подальші продаж і купівля непогашених зобов'язань. Поділ напервинні та вторинні може бути здійснений для ринків, на яких обертаютьсязобов'язання у вигляді цінних паперів, а також деяких видів позик та іншихфінансових активів.
Головною особливістю первинного ринку цінних паперів, наприклад, є те, щоінвестори, придбаючи цінні папери, свої грошові кошти передають безпосередньоемітенту цих паперів, а не іншому інвестору, попередньому їх власнику.
Вторинний ринок цінних паперів, у свою чергу,призначений для обміну раніше випущених фондових інструментів2 міжінвесторами. Так, наприклад, якщо вперше випущені акції продаються та купуютьсялише на первинному ринку, то всі їх подальші купівлі та продажі здійснюються навторинному ринку1.
Вторинні ринки не збільшують обсягу фінансових активів, але їх існуванняпідвищує ліквідність фондових інструментів і тим самим сприяє розвиткупервинного ринку.
Представники економічних наук пропонують свої критерії класифікації ринків.Зокрема, Н.С. Рязанова пропонує таку класифікацію в залежності від видуматеріальних та фінансових активів, які обертаються на певному ринку:
а) ринки матеріальних активів та ринкифінансових активів. На ринках матеріальних активів, які називають також ринкамивідчутних або реальних активів, обертаються товари та інше майно, на фінансовихринках — частки капіталу (акції), облігації, векселі та інші вимоги на реальніактиви;
б) ринки спот; ринки ф'ючерсів. На першомуз них купівля та продаж мають здійснюватись на умовах «спот», тобтопротягом декількох днів. На другому — до якоїсь певної дати в майбутньому.Значення ф'ючерсних ринків, до яких належать ринки опціонів, в економічнихумовах України зростає;
в) ринки грошей, тобто кредитнихзобов'язань тривалістю до одного року;
г) ринки капіталів, котрі є ринками довгострокових(понад один рік) кредитних зобов'язань і часток капіталу акціонернихтовариств;
д) ринки споживчого кредиту, де надаютьсяпозички на придбання споживчих товарів, на навчання та відпочинок тощо.
Слід відзначити, що деякі ринки, на якихобертаються досить однорідні матеріальні або фінансові активи, можуть входитидо складу інших, більш об'ємних, ринків. Саме до такої категорії складнихринків і належить фінансовий ринок.
Поняття «фінансовий ринок» є дужешироким, оскільки воно охоплює не тільки фінансові зв'язки, але і значну кількістьформ кредитних відносин.
Беручи до уваги форми обертання грошових ресурсівна фінансовому ринку, в його складі можна виділити ринок банківських кредитіві ринок цінних паперів.
Ринок банківських кредитівявляє собою сукупність правовідносин, щовиникають з приводу надання кредитними установами платних позик, які мають бутиповернені. Платні позики надаються без оформлення спеціальних документів, якіможуть самостійно продаватися, придбаватися чи погашатися.
Ринок цінних паперівявляє собою сукупність відносин цивільно-правового характеру, щоопосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Він доповнює у структуріфінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно взаємодіє з ним.
Існує багато різновидів ринків, на яких можуть укладатися угоди щодокупівлі та продажу цінних паперів. Всі ці ринки являють собою складові частиниєдиного ринку цінних паперів.
За способом організації торгівлі виділяють стихійний та організованийфондові ринки.
Найбільш простою формою організації фондової торгівлі є стихійний ринок,схожий на звичайне ринкове місце, де продаються і купуються товари. Тутпродавці та покупці, спілкуючись між собою, визначають рівень попиту тапропозиції на ті чи інші фондові цінності і укладають угоди безпосередньо одинз одним. При цьому умови укладення угод, як правило, залишаються невідомими дляінших учасників фондового ринку.
Організовані ринки, у свою чергу, існують у вигляді простих і подвійнихаукціонних ринків.
Торгівля на простому аукціонному фондовому ринку здійснюєтьсяшляхом аукціону, під яким розуміється спосіб продажу товарів або ціннихпаперів на основі конкурсу покупців, за яким об'єкт торгівлі попередньовиставляється для огляду та ознайомлення1. Прості аукціонні ринкифункціонують тим успішніше, чим більш монополізовані продавці і чим більшим єпопит на певні фондові інструменти.
Окрім простих аукціонів, для торгівлі фондовими цінностями можутьвикористовуватись і системи подвійної аукціонної торгівлі. В рамкахтаких систем змагання відбувається не тільки між покупцями — за право придбатиокремі цінні папери, але й між продавцями — за право реалізувати їх. Подвійніаукціони найбільш повно відповідають природі ринку цінних паперів, на якомуоб'єкти угод, що укладаються, характеризуються високим ступенем однорідності.
Простий та подвійний аукціонні фондові ринкиможуть функціонувати у вигляді онкольних ринків або безперервних аукціонів.
У рамках онкольної системи торгівліпротягом деякого часу відбувається накопичення заявок (доручень) на придбанняабо продаж конкретних фондових інструментів за вказану ціну. Тривалістьперіоду такого накопичення прямо залежить від ліквідності ринку — чим ринокліквідні ший, тим період накопичення менший. Потім відбуваються торги, на яких,залежно від попиту та пропозиції, задовольняються заявки.
У випадку, коли цінні папери постійно користуютьсястабільним попитом і постійно пропонуються, доцільною стає організаціябезперервних аукціонних ринків, у рамках яких доручення на купівлю або продажфондових інструментів виконуються негайно після їх надходження. При цьомупріоритетність виконання доручень визначається не тільки вказаними в нихмежами цін та обсягом, але й черговістю надходжень. У випадку рівного ціновогофактору в першочерговому порядку виконуються ті доручення, які були поданіраніше1.
За місцем проведення торгів виділяють біржовий тапозабіржовий ринки цінних паперів.
На біржовому ринку торгівля ціннимипаперами здійснюється на фондових біржах, порядок створення та діяльності якихвстановлюється чинним законодавством України та внутрішніми документами самихбірж.
Позабіржовийринок оперує з фондовими інструментами, які недопущені до торгів на фондовій біржі. Крім того, на позабіржовому фондовомуринку можуть обертатися цінні папери, які є предметом біржових операцій.
Як і будь-який інший ринок, ринок цінних паперівформується виходячи з попиту і пропозиції, а також урівноважуючи їх ціни.Попит створюється державою та суб'єктами підприємницької діяльності, яким невистачає власних доходів для фінансування інвестицій. Держава та бізнес виступаютьна ринку цінних паперів чистими позичальниками (більше змушені позичати уінших), а чистим кредитором є населення, у якого з різних причин доходиперевищують суму витрат.
Завданням ринку цінних паперів є створення умов тазабезпечення, по можливості, більш повного та швидкого переливу збережень вінвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві ці сторони.
Формування цивілізованого ринку цінних паперів вУкраїні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленнюекономіки України, інвестуванню її стрижневих галузей і об'єктів, прискореннюпроцесу приватизації державного майна.
Український ринок цінних паперів зараз перебуваєна стадії формування та становлення. Незважаючи на об'єктивні труднощі, яківиникають при цьому, зроблені кроки дають надію на те, що Україна поступовонаближається до мети — створення ефективного і справедливого ринку ціннихпаперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.
Разом з тим вже є перші, іноді досить негативні,уроки. Зокрема, такі прикрі розчарування, як протиправна діяльність деякихдовірчих товариств і фінансових посередників на ринку цінних паперів. Причинацього — недосконалість законодавчої бази і відсутність ефективного контролю збоку держави за процесами, які відбуваються на ринку цінних паперів.
Слід відзначити, що становлення українського ринкуцінних паперів йде шляхом, який вже пройшов російський ринок цінних паперів.Вітчизняному фондовому ринку сьогодні притаманні риси, якими Я.М. Міркін свогочасу охарактеризував російський ринок, а саме:
невеликі обсяги і неліквідність;
неоформленість у макроекономічному розумінні;
нерозвиненість матеріально» бази, технологійторгівлі, регулятивної та інформаційної інфраструктури, реєстраційної, депозитарноїта клірингової мережі;
ослаблена роль державного регулювання, щопояснюється його роздробленою системою (7—8 державних органів прямо впливаютьна ринок і регулюють його);
високий ступінь усіх ризиків, пов'язаних з ціннимипаперами (доходного ризику, ризику ліквідності, політичного, законодавчого таінших ризиків); дуже високі технічні ризики (ризик неврегульованостірозрахунків по цінних паперах, ризик переказу коштів тощо); високий рівеньінфляції, падіння валютного курсу карбованця призводять до негативногопроцента, що робить неефективними інвестиції в цінні папери порівняно з інвестиціямив реальні активи;
значні масштаби грюндерства, агресивна політика заснування нежиттєздатнихкомпаній;
відсутність відкритого доступу до макро- та мікроекономічної інформації прореальний стан ринку цінних паперів;
відсутність крупних, з тривалим досвідом роботи, інвестиційних інститутів,що заслуговують громадської довіри;
відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців;
агресивність, гостра конкуренція за відсутності традицій ділової ринковоїетики2.
Стихійно в Україні обрана змішана, проміжна модель ринку цінних паперів,на якому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які маютьвсі права на операції з цінними паперами, і небанківські інститути. Вукраїнській практиці, по суті, склалась європейська модель універсальногокомерційного банку, на відміну від «американської» моделі, де банкмає значні обмеження на операції з цінними паперами.
Моделі ринків цінних паперів інших країн являють собою значною міроюрезультат еволюції вказаних ринків, характер якої визначається багатьмафакторами. З одного боку, це конкретні історико-національні особливості певноїкраїни, а також особливості ментальності її населення. З іншого, РЦП являєсобою складну сукупність правовідносин з приводу цінних паперів, яка від цихособливостей не залежить.
Слід відзначити, що український ринок ціннихпаперів починав формуватись в умовах існування у світі багатьох моделей РЦП.Нам необхідно було вирішити два завдання:
проаналізувати національні законодавства інших країн і здійснити детальневивчення умов, які існують в Україні. Ці завдання могли бути розв'язані лишешляхом концептуального пошуку. В І993 році Українська фондова біржа таУкраїнська асоціація торговців цінними паперами запропонували власні концепціїподальшого розвитку РЦП в Україні. Така концепція розроблялась і на державномурівні.
Сьогодні пріоритетні напрямки подальшого розвитку ринку цінних паперівУкраїни визначені Концепцією функціонування та розвитку фондового ринкуУкраїни, схваленою Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. №342/951.
Відповідно до концепції, для того, щоб фондовий ринок України ставефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку ізабезпечував належні умови для інвестицій та надійний захист інтересівінвесторів, його створення та подальше функціонування повинні будуватися напринципах соціальної справедливості, надійності захисту інвесторів,урегульованості, контрольованості, ефективності, правової упорядкованості,прозорості, відкритості та конкурентності. Цілісність ринку забезпечуєтьсяфункціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національноїфондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків) поцінних паперах. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основнихправил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.
Концепцією також визначено основні засади системи регулювання фондовогоринку, забезпечення обігу цінних паперів, функціонування біржового тапозабіржового ринків, основи оподаткування і страхування на фондовому ринку, атакож його інформаційного, технічного та кадрового забезпечення.
Досить детально в концепції розроблені питання основних напрямків розвиткуінструментарію фондового ринку, особливостей діяльності його суб'єктів таінститутів інфраструктури.
Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку здійснюєтьсячерез цінні папери та похідні від них фондові інструменти. Законодавчими танормативними актами визначено перелік видів цінних паперів, що можутьобертатися на фондовому ринку України.
2. Загальна правова характеристика окремихвидів цінних паперів
Перелік видів цінних паперів, які можутьвипускатися і обертатися в Україні, визначається ст. З Закону України «Процінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску таобігу в нашій державі допущені:
акції;
облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
облігації підприємств;
казначейські зобов'язання республіки;
ощадні сертифікати;
векселі;
приватизаційні папери.
Акцією,відповідно до ст. 4 Закону України «Процінні папери і фондову біржу», визнається цінний папір без установленогостроку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерноготовариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участьв управлінні ним, дає право п власникові на одержання частини прибутку увигляді дивіденду, а також на участь в розподілі при ліквідації акціонерноготовариства.
Перший прототип акцій з'явився в СРСР після прийняття Радою Міністрів СРСРпостанови від 15 жовтня 1988 р. № 1195 «Про випуск підприємствами іорганізаціями цінних паперів», яка дозволила випуск акцій підприємств таакцій трудових колективів підприємствам і організаціям, які перейшли на умовиповного господарського розрахунку та самофінансування. Ініціатором перших акційтрудового колективу в Україні було Львівське ВО «Електрон». Незважаючина те, що експеримент виявився безперспективним, що цінні папери, випущенізгідно з цією постановою, справедливо критикуються, їх поява була першимкроком у напрямку створення ринку цінних паперів. На 1 липня 1991 р. тільки вреєстр Міністерства фінансів СРСР було внесено вже більше 240 акціонернихтовариств із загальною сумою статутного фонду 19,4 млрд. рублів.
Проте справедливим буде зазначити, що правовахарактеристика акції в законодавстві СРСР не була чітко визначена, і цеобумовлено як суб'єктивними, так і об'єктивними причинами. Так, прийняті тоді нормативні акти фактично не закріпилиосновні функції цього поняття:
а) акція не являла собою одиницю (частку), на якіподіляється статутний фонд акціонерного товариства;
б) акція невиконувала функції особливого виду обігового цінного паперу. Як і будь-якийінший цінний папір, акція має служити основній меті — принесенню прибутку врізних формах. Вказана мета акції була обмежена можливістю одержаннядивіденду, незважаючи на те, що не його розмір, а очікуваний ріст курсу акційнерідко стає основною причиною їх придбання. Відсутність у акції функціїобігового цінного папера істотно заважала формуванню первинного ринку ціннихпаперів та унеможливлювала існування вторинного ринку);
в) акція не була документом, в якому закріплений комплекс прав акціонера.
Всі ці недоліки законодавства стали нездоланною перешкодою для активізаціїпроцесів акціонування державних підприємств і тим самим були однією зпричин, що гальмували економічні реформи в країні. Законодавство України процінні папери, прийняте в останні роки, повернуло акції притаманні їй ознакикласичного цінного паперу.
Зараз в Україні робиться все для того, щоб ефективно використатидесятиріччями вироблений механізм традиційного акціонерного товариства іпривести умови випуску та обігу цих цінних паперів у відповідність доміжнародних стандартів.
Зокрема, згідно з п. 2 постанови Верховної Ради України «Про порядоквведення в дію Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”від 18 червня 1991 р., випуск акцій трудовихколективів та акцій підприємств (організацій) в Україні припинений з 1 січня1992 р. Усі емітовані до того часу акції трудових колективів і акціїпідприємств (організацій) можуть обертатися протягом п'яти років, починаючи з1 січня 1992 р., відповідно до умов їх випуску.
До закінчення вказаного строку підприємства (організації), що випустилитакі акції, повинні купити їх або замінити іншими цінними паперами,передбаченими Законом „Про цінні папери і фондову біржу“.
Відповідно до ст. 4 Закону України „Про цінні папери і фондовубіржу“, акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.В іменній акції вказується ім'я особи, якій вона належить. Іменна акціяможе передаватись власником іншій особі на правах власності. У цьому випадкуздійснюється передавальний запис і до акції вноситься ім'я її нового власника.Обіг іменної акції фіксується у реєстрі власників іменних цінних паперів, щоведеться акціонерним товариством або незалежним реєстратором. До реєстру маєбути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості провласника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного закціонерів.
Власником акції на пред'явника вважається кожна особа, яка володіє нею. Укнизі реєстрації вказується загальна кількість таких акцій на пред'явника.Вони обертаються вільно.
Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержаннядивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерноготовариства у разі його ліквідації.
Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим, у процентах до їхномінальної вартості, щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендупровадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаноготовариством прибутку у відповідному ропі.
У випадку ліквідації акціонерного товариства за рахунок його майна спочаткузадовольняються претензії кредиторів, потім претензії власників привілейованихакцій і, нарешті, претензії держателів простих акцій.
За обсягом своїх прав власники привілейованих акцій займають проміжнемісце між власниками облігацій та власниками простих акцій. Однак при цьомуважливо пам'ятати, що правові статуси держателів облігацій і держателів акційдалеко не однакові.
Держателі облігацій — це кредитори, які, придбавши вказані цінні папери,лише позичили акціонерному товариству певні кошти на строк і на умовах,зазначених в облігації, а держателі акцій е співвласниками акціонерноготовариства. У випадку ліквідації товариства або його банкрутства законодавствоУкраїни в першу чергу захищає інтереси кредиторів (власників облігацій) і лишепісля цього — інтереси власників інших цінних паперів товариства.
В обмін на переваги при отриманні дивідендів власники привілейованих акційне мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбаченойого статутом. Крім того, привілейовані акції не можуть бути випущені на суму,що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства. Доцільністьвстановлення цього десятивідсоткового бар'єру є досить спірною, оскільки він значнообмежує можливості акціонерного товариства в залученні додаткових коштів,необхідних для господарської діяльності, шляхом випуску привілейованих акцій,який є привабливим і для інвесторів (значні переваги й гарантії), і длятовариств (не розпорошується контрольний пакет акцій, який дає право управліннятовариством). Такого обмеження не існує, наприклад у Росії, де сьогодні ринокпривілейованих акцій характеризується більш низькою їх ціною порівняно зпростими при рівній номінальній вартості (у 2—10 разів у різних емітентів);значною кількістю фінансових посередників, що бажають придбати привілейованіакції; досить швидким ростом ліквідності привілейованих акцій4.
Прості акції дають їх власникам, крім прав на одержання дивідендів і научасть у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, такожправо на участь в управлінні товариством. Однак при цьому слід підкреслити, щоможливості акціонерів в управлінні товариством мають певні обмеження.Акціонери, наприклад, не мають права безпосереднього втручання в оперативнеуправління товариством, а можуть реалізовувати свої права тільки на загальнихзборах, через одержання звітів тощо.
Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування товариства тайого місцезнаходження; найменування цінного паперу — „акція“; їїпорядковий номер, дату випуску;
вид акції та її номінальну вартість; ім'я власника (для іменної акції);розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій;кількість акцій, що випускаються; строк виплати дивідендів; підпис головиправління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи; печаткуакціонерного товариства.
До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів, хоч це не єобов'язковою вимогою українського законодавства і світова практика знає чималоприкладів, коли випускались безкупонні акції.
Основною формою оплати акцій є грошова — в гривнях, а у випадках,передбачених статутом, — у вільноконвертованій валюті або шляхом передачімайна. Акціонерне товариство, що створюється, може прийняти внесок у виглядіспоруд, господарського обладнання та інвентарю, а також у виглядінематеріальних активів — права на оренду майна, на користування земельнимиділянками, інтелектуальної власності та ін. Нарешті, акціонерне товариствоприймає внесок у вигляді цінних паперів. У цьому разі, засновникам необхіднозвернути увагу на їх склад: серед них не повинно бути цінних паперів, по якихособа, що підписалася, несе майнову відповідальність.
Саме тому в Законі України „Про цінні папериі фондову біржу“ доцільно визначити, за рахунок яких цінних паперів можутьбути придбані акції.
За умов нестабільного характеру вітчизняного ринкуцінних паперів це можуть бути лише державні цінні папери та деякі видиприватних, зокрема такі, що пройшли лістинг на фондових біржах.
Чинне в Україні законодавство досить детальновизначає умови та розміри випуску акцій і в період становлення нових формпідприємництва, в умовах слабкої нормативної бази та відсутності масовогодосвіду і гарантій для рядових держателів акцій особливу увагу приділяєзабезпеченню стабільності в діяльності акціонерних товариств.
Акціонерне товариство випускає акції в розмірійого статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства.Збільшення статутного фонду товариства, відповідно до ст. 7 Закону України»Про цінні папери і фондову біржу" та ст. 38 Закону України від 19вересня 1991 р. «Про господарські товариства», можливе лише увипадку, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижченомінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску новихакцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерноготовариства, заборонено.
Приймаючи рішення про емісію акцій, емітентповинен враховувати, що їх випуск має певні позитивні та негативні сторони. Допереваг можна віднести такі обставини:
на відміну від облігацій, по яких емітентзобов'язаний виплачувати фіксований процентний доход незалежно від результатівдіяльності, сума дивідендів по акціях визначається вищим органом управлінняакціонерним товариством з урахуванням результатів роботи за рік та фінансовогостану емітента;
задопомогою акцій кошти залучаються на невизначено довгий строк.
Проте випуск акцій пов'язаний і з певними проблемами для емітента:
продаж акцій збільшує коло осіб, які мають право голосу на загальних зборахакціонерів, що робить управління товариством більш складним;
випуск акцій змушує товариство розподіляти частину своїх доходів на користьбільш широкого кола учасників акціонерного товариства.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про пінні папери і фондовубіржу», акціонерне товариство має право на випуск акцій з моментуреєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондовогоринку (ДКЦПФР).
Особливості такої реєстрації визначаються Тимчасовим положенням про порядокреєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск,затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210. Це Тимчасовеположення містить повний перелік документів, які мають бути подані до ДКЦПФРдля реєстрації випуску акцій та інформації про випуск акцій, а також визначаєпорядок і строки здійснення реєстрації.
Якщо подані для реєстрації акції пропонуються для відкритого продажу,тобто призначені для розміщення між юридичними особами та громадянами, колояких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФРдля реєстрації також інформацію про випуск таких акцій. Відомості, що містятьсяв інформації про випуск акцій, не можуть бути давністю понад шість місяців імають відповідати реальній дійсності, бути придатними для оцінки господарсько-фінансовогостану емітента. Інформація про випуск акцій має бути підписана емітентом іторговцем цінними паперами (якщо емітент користується послугами останнього).
Крім того, інформація підлягає обов'язковому опублікуванню в друкованихорганах Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, а також в офіційномувиданні фондової біржі. До інформації мають бути включені:
а) характеристика емітента, а саме: фірмове найменування, місцезнаходження,дата заснування, предмет діяльності, засвідчені ревізором (аудитором)бухгалтерський баланс і розрахунки фінансових результатів (прибуток, збитки) заостанні три фінансові роки (або за кожний завершений фінансовий рік з моментустворення, якщо цей строк менше трьох років) та інші відомості;
б) опис ділової активності емітента, засвідченийаудитором, перш за все інформаційні відомості про виробництво, реалізацію,наукові дослідження та інвестиції;
в) дані про емісію цінних паперів;
г) перелік і результати попередніх емісій ціннихпаперів а також розподіл цінних паперів по видах;
д) кількість іменних акцій, випущених емітентом, у тому числі акцій, щознаходяться у власності керівних працівників;
е) строк погашення (для облігацій).
ДКЦПФР може відмовити в реєстрації інформації у випадках:
1) наявності в інформації відомостей, щодозволяють зробити висновок про невідповідність умов випуску цінних паперівчинному законодавству;
2) неповноти інформації про випуск цінних паперівпорівняно з вимогами Комісії (пункти 8—12 Тимчасового положення);
3) невідповідності поданої у реєструючи органінформації, яка характеризує фінансово-економічний стан емітента, такимвимогам:
а) емітент повинен бути беззбитковим протягомостанніх трьох завершених фінансових років або з моменту створення, якщо цейстрок менше трьох років;
6) емітент не повинен мати простроченоїзаборгованості кредиторам і по платежах у бюджет;
в) емітент повинен мати повністю сплаченийстатутний фонд на момент прийняття рішення про випуск облігацій.
Для реєстрації випуску цінних паперів у ДКЦПФРемітент подає такі документи:
1) заяву про реєстрацію випуску цінних паперів;
2) засвідчену копію протоколу рішення про випускцінних паперів, оформленого згідно зі статтями 6 і 11 Закону України «Процінні папери і фондову біржу», для реєстрації, відповідно, акцій іоблігацій підприємств;
3) нотаріально засвідчену копію статуту емітентаабо змін до нього, пов'язаних із збільшенням (зменшенням) статутного фонду.Зразок бланка цінного