Реферат: Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра _________________________________МАГІСТЕРСЬКА ДИСЕРТАЦІЯ

зі спеціальності “Банківський менеджмент”

Адамович Т.С.

ТЕМА: Вексельний обіг і перспективи його розвитку вУкраїні.

Науковий керівникОпарінВ.М.___________________ ______________________________

Рецензент_____________________________________________

______________________________________

Робота допущена до захисту “___”____________2000 р., протокол №_______ Завідувач кафедри докторекономіки, професор Мороз А.М.

______________________________________

Київ-2000

ПЛАН

Вступ._____________________________________________________3

1.

Методологічніоснови вексельної формифінансових взаєморозрахунків.

1.1

Сутність і видивекселів._______________________________5

1.2

Вексельне право тайого основні системи._______________13

1.3

Учасникивексельної схеми взаєморозрахунків, організація та технологія.__________________________________________24

2.

Дослідженнядосвіду використання вексельної форми в Україні.

2.1

Обіг векселя дляпокриття взаємної заборгованості суб’єктівпідприємницької діяльності.___________________________43

2.2

Практикавексельного обігу в різних галузях народногогосподарства.________________________________________53

2.3

Сутність такласифікація активних операцій банків звекселями.__________________________________________60

2.4

Правоверегулювання вексельного обігу в Україні.________69

3.

Удосконаленняокремих елементів вексельного обігу.

3.1

Недолікивексельного обігу в Україні та шляхи його можливогопокращення._______________________________79

3.2

Бухгалтерськийоблік векселів і оподаткування операцій звекселями.__________________________________________86

3.3

Практичнірекомендації щодо заповнення векселів._______91

Висновки.________________________________________________102

Списоклітератури.________________________________________108

Додатки._________________________________________________113

ВСТУП

Жоден з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, природно, самихгрошей, у всіх численних проявах їх економічних функцій, не може зрівнятися засвоєю історією і значенням з векселем. Власне, розвиток вексельного обігупевною мірою обумовив перетворення всіх грошових розрахунків у безготівковуформу. Роль і значення векселя завждипідтримувалися вексельним правом і забезпечувалися державою. Векселі активновикористовувалися і використовуються у міжнародних і внутрішніх розрахункахкраїн з розвиненою економікою.

Нині, на жаль, не можна стверджувати, щовексель, як інструмент фінансово-правового регулювання, міцно увійшов і широковикористовується у цивільно-правових відносинах, які динамічно розвиваються вУкраїні.

У колишньому СРСР вексель набув широкогопоширення в період НЕПу. У подальші роки використання векселя було обмеженечерез ряд об'єктивних і суб'єктивних причин: монополії державної власності назасоби виробництва, адміністративно-планової економіки, цільового фінансуваннянародного господарства. У подальшому, при проведенні фінансово-кредитноїреформи вексель взагалі був практично виключений з товарно-грошового обігу.Наприкінці 80-х років в умовах реформ, викликаних перебудовою в СРСР, у процесівиникнення різних форм власності, розвитку підприємницькоїдіяльності, становлення системи комерційних кредитних установ і іншихфінансових інститутів використання векселя стало реальною необхідністю. Вексельє інструментом, без якого важко уявити сучасні кредитно-розрахункові відносини,що виникають у цивільно-правовому обігу.

В умовах переходу до ринкової економікивиникла об'єктивна необхідність формування професійного вексельного ринку вУкраїні. Векселі кредитних установ, фінансових і страхових компаній, великихпідприємств стають об'єктами біржових торгів. За допомогою вексельних програмздійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліківзаборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.

Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині йоговикористання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій.Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачіі, зокрема, задачу реформування відносинвласності. Властивості векселя якцінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому,насамперед, за рахунок нерентабельнихпідприємств-боржників. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяєйого можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно з іншими цивільними зобов'язаннями. Занаявності досить конструктивного механізму переходу від фінансовоївідповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним здійових інструментів ринкової економіки.

Учасниками вексельного обігу стаютьпідприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвідув цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства ігромадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Цепродиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовиминормами.

Потрібно відмітити, що широкомувпровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичногодосвіду в його організації. Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражув Україні почи-нається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, атакож налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатнійкількості спеціальної економічної і юридичної літератури з цих проблем. Все цеі визначає мету, задачі та актуальність теми даної дипломної роботи.

1. Методологічні основи вексельної форми фінансовихвзаєморозрахунків.

1.1 Сутність і види векселів

Вексель — можливо, найстаріший цінний папір,народжений необхідністю переказу грошей і оформлення розстрочки платежу приздійсненні торговельних угод. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликанапотребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи.Італія тоді вважалась центром господарчого життя, тому що займала вигіднегеографічне положення, знаходячись на перехресті торговельного шляху, щозв'язував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста — Генуя, Венеція,Флоренція — перетворювались у великі європейські центри ремесел, промисловостіі торгівлі; ці міста стали піонерами в створюванні цілого ряду економічнихновшеств, в тому числі — утворенні банків. Вже тоді середньовічні банкіри —міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почализдійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди малиписьмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правомособи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьомуакті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночаснобув зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент.Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням наадресу агента сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результатітаких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін«вексель» означав «обмін». Так з'явились три основних учасника вексельнихвідносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, —векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель — першийвекселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресованепрохання про виплату певної суми грошей подавачу листа — платник (трасат). Ацей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки,пов'язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримуваливинагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельнимзобов'язанням.

Спочаткувідносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер,але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характер юридичнихзобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому булоадресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедураперетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами,відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метоюзаохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворокараючи невиправних вексельних боржників. В силу цих обставин за допомогоювекселя почали оформлятися крім зобов'язань, пов'язаних з переказом грошей, йіншого роду зобов'язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин.Так з'явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою ставвикористовуватися для оформлення зобов'язань за договором займу.

Як вжевказувалось, вексельні операції спочатку були пов'язані з переказом грошей ізоднієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринковихвідносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одномутовари в кредит, розплачувались векселями. Можливість полегшеної пере-уступкиправа вимоги за векселем іншій особі за допомогою передаточного напису(індосаменту) — XVII ст. — або просто врученням дозволила суттєво розширитиколо учасників вексельного обігу. В зв'язку з тим, що одним векселем в процесіобігу стало можливим погасити цілий ряд грошових зобов'язань, вексель став нетільки інструментом кредиту, але й зручним засобом платежу, сурогатом грошей.

Таким чиномз плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювалапринципи, які склались в основу вексельних правовідносин. Але тепер вони немогли регулюватися загальноцивільним законодавством, тими його нормами, яківідносились до відповідної угоди, яка була причиною появи векселя. Виникланеобхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернулоувагу на більш сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельногозобов'язання, які слугували єдиним джерелом прав векселедержателя.

Такимчином, в ході історичного розвитку вексель перетворився в універсальнийінструмент, який широко використовується у кредитно-розрахункових відносинах.

Для ефективного використання векселя векономіці, перш за все, необхідно мати уявлення про його правову природу і умовиобігу.

Цивільне законодавство, як відомо, відноситьвексель до категорії цінних паперів, які є предметом діяльності учасниківцивільних правовідносин.

Поняття цінних паперів розкриваєтьсявнаслідок аналізу функцій, які виконують в торгово-грошовому обізі юридичнідокументи. Останні являють собоюдокументи, зміст яких засвідчує ті чи інші юридичні факти абозасновані на них правовідносини. Юридичні документи виконують в обізі різніфункції залежно від того, яке значення має документ для відповідних правовідносин,зокрема, документ може мати процесуальнеі матеріально-правове значення, тобто наявність документа необхідна длявиникнення відповідних право-відносин. Рівною мірою матеріально-правові функціїналежать документу тоді, коли він має значення при здійсненні вираженого вньому права. Відносно цілого ряду цінних паперів (у тому числі й векселя), їхпред'явлення необхідне для здійснення вираженого в них права. Документи, щовизначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних прав іобов'язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є їхвласником (інвестором).

Останнім часом, як показала практика, посилилася тенденція до більшширокого використання «безпаперових» цінних паперів замість «паперових». Відповідно до цієїобставини виникає питання про зміст поняття «документ» в умовах зміни його форми з паперової набезпаперову. Коли мова йде про цінні папери як про грошові документи, потрібнобрати до уваги три важливих аспекти. Перший — «докумен-тальний»характер цінного паперу; другий — матеріальна форма документа; третій — наявність певних взаємних прав і обов'язків, що витікають з права власності націнний папір.

Документальнийхарактерцінного паперу означає, що йоговипуск і обіг обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і емітентом,тобто поняття «документальнийхарактер» цінного паперу має таке ж значення, як і її офіційний характер.

Матеріальнаформацінного паперу означає форму або видматеріального носія, на якому виконаний документ.

Права, які визначаютьзміст цінного паперу, можутьналежати до різних категорій суб'єктивних прав. Найчастіше вони належать дозобов'язальних прав. У цінному папері не можуть бути виражені правовідносини,внаслідок яких обидві сторони взаємно набувають права і обов'язки, оскількисторона, що не володіє папером, не зможе реалізувати права, що належать їй.

Необхідність пред'явлення цінного папера для здійснення вираженого в ньомуправа має подвійне значення. По-перше, пред'явлення цінного папера длякредитора є легітимацією його як суб'єкта права. Зокрема, для витребування відборжника за цінним папером виконання його зобов'язання кредитор повинен йогопред'явити. Без цінного папера кредитор не має права вимоги. Якщо цінний папірне пред'явлений, боржник має право відмовити у виконанні. По-друге, особа,зобов'язана за цінним папером, може виконати своє зобов'язання тільки відноснопред'явника папера. У противному разі ця особа буде нести відповідальністьперед суб'єктом, уповноваженим цінним папером. Зокрема, боржник за векселем може виявитися вимушенимдвічі виконати своє зобов'язання. Виконавши ж своє зобов'язання належномудержателю цінного папера, боржник гасить (виконує) своє зобов'язання.

“Таким чином легітимація держателя цінного папера як суб'єкта відповідногоправа має значення як в інтересах самого держателя, якого він уповноважуєвиступити з відповідною претензією, так і в інтересах зобов'язаної особи, яка,виконавши свій обов'язок пред'явнику, звільняє себе від відповідальності переддійсним суб'єктом права, якщо держатель таким не був”[1].

При аналізі поняття «цінний папір» важливо відмітити, що не кожний фінансовийдокумент може мати статус цінного папера. Головним критерієм, відповідно доякого одні фінансові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавчевизначення і закріплення вичерпного переліку категорії цінних паперів.У зв'язкуз цим потрібно підкреслити, що у багатьох країнах існує нормативно-правовийперелік фінансових документів, що маютьюридичний статус цінного папера.

Цей перелік, як правило, закріплений законом. Документи, не віднесенізаконодавцем до категорії цінних паперів, таким чином, не можуть бути ціннимипаперами.

Законом України від 18 червня 1991року «Про цінні папери і фондовубіржу»[2](ст.3) встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть випускатися іобертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик;облігації підприємств; казначейські зобов'язання; депозитні сертифікати;векселі; приватизаційні папери.

Згідно з цим Законом (ст. 21), векселем є цінний папір, який засвідчуєбезумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строкувизначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

При цьому Закон розрізняє два види векселів:

а) переказний (тратта);

б) простий.

Переказний вексель являє собою письмовийдокумент, що містить безумовний наказ або пропозицію однієї особи(векселедавця), звернені до іншої особи (платника), сплатити відповідну сумупевній особі або за його наказом у встановлений термін або на вимогу. Навідміну від переказного векселя, простий вексель містить безумовне зобов'язання або обіцянку однієї особи(векселедавця) сплатити визначену суму певній особі (векселедержателю).

Переказний вексель, таким чином, відрізняється від простого тим, що за переказнимвекселем платником може бути не векселедавець, а інша особа, яка після акцептупереказного векселя приймає на себе зобов'язання сплатити за ним.

Всі векселі за їх економічною природоюможна поділити на:

— Комерційніабо торгові(товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарногоборгу, наданих послуг, виконаних робіт і т.п.;

— Фінансовівекселі,тобто такі векселі, джереломяких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошовоїпозики проти видачі боргового зобов’язання. Воснові видачі і комерційних, і фінансових векселів лежить завжди фактичнаугода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або грошового (банківського)кредиту.

Векселі, що виставлені на банк, носятькомерційний характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального абоспеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони є виставленимибанком на банк, зазвичай являються фінансовими траттами, за допомогою яких одинбанк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт нагрошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто іфінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою(наприклад, при внесенні у якості застави у реєстраційну палату біржі).

Серед фінансових векселів виділяютьвекселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише метаотримання товарного або — переважно — грошового кредиту, який в інший спосіботримати б не вдалося. До таких векселів відносяться дружні (приятельські) табронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність увексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність увексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язанняюридично нікчемне, воно може бути визнане не-законним, але якщо вексель тимчасом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, тотакий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагатизадоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселілише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, завиключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні діловихзвичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.

До дружніхвекселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунківвекселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чиномз метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселямивизнаються: видані один одному родичами, членами та пайовщиками одноготовариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошовівекселі.

До бронзових(дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою абопоповнення коштів шляхом їх врахування в банках, або штучного підвищенняборгів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну віддружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, неприймають на себе відповідальності за векселем, оскільки вексель створюєтьсялише з однією метою – ошукати кредиторів і шляхом шахрайства виманити у нихкошти.

До зустрічнихвекселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні абофізичні особи виcтупають по черзі то векселедателем (платником), товекселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються зустрічними, хоча б їхстроки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні векселі можуть бути нелише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що виникли із взаємнихторгових відносин та угод між двома особами.

Для підвищення надійності векселя передбачений ряд спеціальних процедур, щодозволяють розширити коло осіб, відповідальних за векселем, тобто зобов'язанихплатити за векселем при настанні певних обставин. Наприклад, акцепт або авальвекселя.

Акцепт векселя являє собою операцію, за допомогою якоїпідтверджується згода платника на оплату векселя. Відпо-відно, акцептантом єособа, що підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як акцептант виступає банк(банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного (тобто вищоїякості, найменш ризикованого) зобов'язання. Акцепт не є обов'язковим, алевиступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав обіг, вільно обертався наринку.

Аваль векселя являє собою поручительство за векселем. Аваліст,що здійснив аваль векселя, приймає на себе відпо-відальність за виконаннязобов'язань зобов'язаною за векселем особою (наприклад, векселедавцем,акцептантом або індо-сантом).

Індосамент — це передавальний напис на векселі, що засвідчуєперехід прав за векселем до іншої особи і що виконує гарантійні функції.Індосант також несе відпові-дальність за платіж разом з усіма іншими,зобов'язаними за векселем особами.

Взаємну відповідальність сторін вексельної угоди підвищує також протествекселя, що дає право векселе-держателю пред'явити індосантам, авалістам,акцептантам і векселедавцеві регресний позов.

Нормальна організація вексельного обігу передбачає безумовне дотримання вексельної дисципліни. У зв'язку з цимпрактикується законодавча заборона звільнення з яких-небудь причин будь-якоговекселедавця від накладеного протесту, а також від забезпечення платежудержавними дотаціями, переписуванням векселів або видачею нових позик. Чинникбезумовності платежу, серйозні наслідки протесту під-креслюють перевагу векселянад іншими формами боргових зобов'язань. Законодавчевизначення відповідальності векселедавця за вексельними зобов'язаннямиспрямоване на зміцнення грошової дисципліни.

1.2 Вексельнеправо і його основні системи

Вексель як борговий документ має рядістотних особливостей, що відрізняють його від інших боргових зобов'язань інадають йому силу особливого, вексельногоправа. Останнє являє собою сукупність законодавчих та інших норм, щорегулюють відносини між особами, причетними до вексельного зобов'язання.Спочатку вексельне право являло собою частину цивільного права, потімвідокремилося в особливий інститут ісьогодні складає зміст особливої юридичної дисципліни, що має самостійнийхарактер.

Вираз “сила вексельного права” означає сукупність тих особливостей, яківластиві тільки векселям і які можна виділити при аналізі чинногозаконодавства, що визначає вексельний обіг в Україні, а саме: абстрактність,договірний характер, безперечність, односторонність, самостійність зобов'язанняза векселем, формальність, обіговість або передаваність, грошовість, право абоможливість протесту, солідарна відповідальність, відсутність емісійногохарактеру.

Абстрактністьвексельного зобов'язання полягає в тому, що до текстувекселя не включаються причини його появи, тобто видача його юридично неприв'язується до конкретного договору. Вексель містить у собі лише просте інічим не обумовлене зобов'язання або пропозицію сплатити певну суму.

Векселі (прості або переказні), що маютьоднаковий склад первинних учасників, одного номіналу, видані на однаковийтермін і з однаковою відсотковою ставкою, укладені в результаті реалізації торговельної угоди, або навиконання кредитного договору, або просто з добрих спонукань векселедавця повідношенню до векселе-держателя, не мають ніяких юридичних відмінностей.

З цього випливає, що з моменту видачі векселя припиняєтьсязобов'язання, на погашення якого був виданий документ, і виникає зобов'язанняабсолютно нового характеру — зобов'язання за векселем — борг, що цілкомвідволікається від підстав свого виникнення. Таким чином, юридичними наслідкамифакту видачі векселя будуть погашення заборгованості, що раніше існувала, запридбані товари (виконані роботи, надані послуги), отриманий кредит івиникнення зовсім нового зобов'язання — боргу за векселем. Умови угоди невідображаються на обігу векселів і стягненні боргів за ними. У цьому сутність іпричина абстрактності векселя. Для характеристики правової природи векселя необхіднозвернути увагу на його договірний характер, безумовність, формальність та іншіознаки.

Договірний характер. Розглядаючивексель як договірне зобов'язання, потрібно мати на увазі не ті договірнівідносини, які призвели до появи векселя (наприклад, купівлю-продаж абокредит), а ті відносини, які створюються самим векселем. Договірний момент увекселі виявляється у тому, що векселедавець стає відповідальним передвекселедержателем внаслідок видачі йому векселя з наміром бути зобов'язаним заним, а останній погоджується прийняти виписаний векселедавцем документ.

Безумовністьвекселя випливає з його абстракт-ності і полягає в тому,що наказ у переказному і зобо-в’язання в простому векселі про сплату певної грошової сумиповинні бути простими і не обтяженими будь-якими умовами або застереженнями абопосиланнями на них. Боржник за векселем зобов'язаний платити тільки тому, щовін видав (або акцептував) вексель, абсолютно незалежно від його сподіваннь,пов'язаних з прийняттям на себе вексельного зобов'язання, що виправдалися абоне виправдалися.

Односторонністьзобов'язання векселедавця у простомувекселі має безумовний характер. У переказному векселі зобов'язання приймаєбільш складну форму. Тут зобов'язання векселедавця поставлене у залежність відскасовуючої умови — платежу з боку трасата. У переказному векселі векселедавецьприймає на себе зобов'язання заплатити вексельну суму з моменту видачі їмдокумента, але це зобов'язання є умовним, оскільки він зобов'язаний платити, увипадку якщо не заплатить трасат. Однак до моменту коли особа, вказана увекселі як платник, не акцептує його, вона не має до вексельного зобов'язанняжодного відношення. Отже, до акцепту векселя трасатом він являє собоюодностороннє безумовне зобов'язання векселедавця. З іншого боку, в переказномувекселі існує також одностороннє зобов'язання векселедавця, яке після акцептувекселя платником стає умовним. З прийняттям векселя до платежу виникаєодностороннє безумовне зобов'язання трасата, яке існує поряд з умовнимзобо-в'язанням векселедавця. Але треба відмітити, що серед науковців існуєтакож і інша точка зору з приводу визначення сутності цієї особливості:односторонність вексельного зобов’язання полягає в тому, що для того, хто за цим зобов’язаннямзобов’язаний, воно лише зобов’язання, без будь-якої вимоги з його боку, а длятого, хто за ним має право, воно – лише вимога, без будь-якого зобов’язання зйого боку[3].

Самостійністьзобов'язання за векселем.Кожне умовнеабо безумовне зобов'язання за векселем, прийняте на себе особою, що виступає якучасник, носить цілком самостійний характер і абсолютно не залежить від того,чи дійсні інші укладені у векселі зобов'язання.

Формальність. Вексель являє собою формаль-не зобов'язання,яке повинне мати суворо встановлену законом письмову форму. Будь-яка умова,пов'язана з виникненням, зміною або припиненням вексельного зобов'язання, маєсилу лише тоді, коли вона зазначається безпосередньо на векселі або надодатковому листі до нього (алонжі). Реквізити векселя визначені в законі.Недотримання форми позбавляє документ сили вексельного зобов'язання.

Обіговість(передавальність). Ця властивість век-селязабезпечується тим, що особа, яка придбала його першою, має право передативексель іншій особі. Таке ж право має і кожен з подальших векселедержателів. Передача векселя проводиться шляхомздійснення індо-саменту. Передача векселя у власність іншій особі і лежить воснові передавальності як однієї з основних властивостей векселя. При передачівекселя за індосаментом новий (добросовісний) держатель документа є самостійнимкредитором, а тому відносно нього не допускаються заперечення, які могли б матимісце відносно його попередника.

Грошовість.Вексель являє собою грошове зобов'язання. Воно не можебути виражене ні в якому іншому вигляді, крім як у грошах.

Правозворотньої вимоги. Векселедержатель, що не отримавплатежу за векселем, отримує право на прямий позов до особи, зобов’язаної за векселем (у переказному векселі) або тієї, що видала (у простомувекселі), і, після здійснення ряду формальностей, — на регресний позов до всіхосіб, що зобов’язалися за векселем раніше за нього самого. Для обгрунтування такого позовувекселе-держателю достатньо пред’явити вексель з позначкою про опротестування у неплатежі(женевська система права) або навіть без неї (англо-американська системаправа).(В Україні опротестований вексель вже являється виконавчим документом)

Солідарна відповідальність. Якщо протест було здійснено своєчасно, векселедержатель може звернути свій позовпроти зобов'язаних за векселем осіб (переказний вексель). Всі особи, що видали, індосували або ава-лювали вексель, є солідарно зобов'язаними перед векселе-держателем. Отже,векселедержатель має право пред'яв-лення позову до всіх цих осіб або до кожногоокремо. Таке ж право належить кожнійособі, що підписала переказний вексель, після того, як вона сплатила за нього.Позов, пред'явлений до одного з боржників, не перешкоджає пред'явленню позовівдо інших осіб, навіть якщо вони зобов'язалися після первинного відповідача.Після закінчення термінів, встановлених для пред'явлення векселя терміномплатежу по пред'явленні або після закінчення певного терміну у такий-то час відпред'явлення; для здійснення протесту в неакцепті або неплатежі; дляпред'явлення до платежу у разі застереження «без протесту»,векселедержатель втрачає права проти індосантів, проти векселедавця і протиінших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта в переказному векселі і векселедавця у простому.

Відсутність емісійного характеру. Вексель не є емісійним цінним папером. Отже, його видача не передбачає спеціальнихпроцедур, пов'язаних з емісією цінних паперів. У зв'язку з цим істотне значеннянабуває питання векселеспроможності, під якою розуміють здатність якої-небудьособи бути учасником вексельного зобов'язання як кредитор або боржник.

На основі усього вищевикладеного можна зробити висновок, що векселем єписьмове, за встановленою законом формою, одностороннє, абстрактне і безумовнегрошове зобов'язання, що передається за спрощеним порядком по передавальномунапису і що перебуває під солідарною відповідальністю всіх причетних осіб, якепідлягає платежу законному векселедержателю проти пред'явлення самого векселяпід загрозою процесуально суворого і спрощеного стягнення.

В сучаснихумовах, яку б функцію на практиці не виконував вексель (знаряддя кредиту, засібплатежу, інструмент для інкасування боргу), взаємовідносини учасниківвексельного обігу в будь-якому випадку носять характер вексельних правовідносині регулюються не загальними нормами цивільного, а особливого вексельного права.

В 1930 р. вЖеневі працювала конференція, в результаті чого була напрацьована Конвенція, щовстановила Єдинообразний закон про переказний та простий вексель. Країни, щопідписали або приєднались до неї, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію насвоїх територіях Єдинообразний вексельний закон. До таких країн відносяться:

Австрія,Бельгія, Бразилія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Люксембург,Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, СРСР, Фінляндія, Франція,Швеція, Швейцарія, Японія.

Такі країнияк:

Алжир,Аргентина, Афганістан, Болгарія, Буркіна-Фасо, Гаїті, Габон, Гвінея, Гондурас,Ірак, Іорданія, Ісландія, Індонезія, Камбоджа, Камерун, Коста-Ріка, Лаос,Ліван, Лівія, Люксембург, Мароко, Малі, Нігер, Республіка Бенін, РеспублікаЗаїр, Південна Корея, Румунія, Саудовська Аравія, Сірія, Сенегал, Туніс, Того,Чехословаччина, Чад, Еквадор, Ефіопія, Югославія, не приєднались до Женевськоївексельної конвенції, але видали на її основі свої національ

еще рефераты

Еще работы по банковскому делу и кредитованию

Реферат по банковскому делу и кредитованию

Эффективность использования финансовых векселей в расчетных операциях

29 Августа 2013

Реферат по банковскому делу и кредитованию

Зовнішньоекономічна діяльність комерційних банків (Внешнеэкономическая деятельность комерческих банков)

29 Августа 2013

Реферат по банковскому делу и кредитованию

Электронные системы расчетов: розничные банковские услуги

29 Августа 2013

Реферат по банковскому делу и кредитованию

Роль банка в регулировании налично- денежного обращения

29 Августа 2013