Ћатинська јмерика (≤бероамерика) Ц рег≥он, розташований у «ах≥дн≥й п≥вкул≥ м≥ж п≥вденним кордоном —Ўј на п≥вноч≥ й јнтарктидою на п≥вдн≥. ¬≥н включаЇ п≥вденну частину материка ѕ≥вн≥чна јмерика, ÷ентральну јмерику, острови ¬ест-≤нд≥њ та материк ѕ≥вденна јмерика. « заходу омиваЇтьс¤ “ихим океаном, з≥ сходу Ц јтлантичним. Ќа територ≥њ рег≥ону розташовано 33 держави ≥ 13 колон≥й та залежних територ≥й загальною площею 21 млн. кв. км, що складаЇ б≥льше 15 % суходолу земноњ кул≥. Ќаселенн¤ становить б≥льш н≥ж п≥вм≥ль¤рда чолов≥к (173-м≥льйонна Ѕразил≥¤ пос≥даЇ 5 м≥сце в св≥т≥ за його чисельн≥стю).
“ерм≥н УлатинськаФ в≥дбиваЇ загальну латинську основу романських мов (≥спанськоњ, португальськоњ та французькоњ), котрими розмовл¤Ї абсолютна б≥льш≥сть мешканц≥в рег≥ону, але в≥н, звичайно, умовний. «апроваджений французькими географами в сер. ’≤’ ст., коли Ќаполеон ≤≤≤ виношував агресивн≥ плани створенн¤ УЋатинськоњ ≥мпер≥њФ, що включала б колишн≥ колон≥њ ≤спан≥њ. « 40-х рр. ’’ ст. в ≤спан≥њ, ѕортугал≥њ та латиноамериканських республ≥ках набув поширенн¤ синон≥м≥чний терм≥н У≤бероамерикаФ, запозичений з н≥мецькоњ л≥тератури.
Ќа територ≥њ Ћ.ј. вид≥л¤ють к≥лька субрег≥он≥в: —ередню јмерику, або ћезоамерику (ћексика, крањни ÷ентральноњ јмерики ≥ ¬ест-≤нд≥¤), лаплатськ≥ крањни (јргентина, Ѕразил≥¤, ѕарагвай ≥ ”ругвай), андськ≥ крањни (Ѕол≥в≥¤, ¬енесуела, ≈квадор, олумб≥¤, ѕеру та „ил≥). јргентину, ѕарагвай, ”ругвай ≥ „ил≥ ≥нод≥ називають крањнами Уѕ≥вденного конусуФ.
ѕ–»–ќƒЌ≤ ”ћќ¬» ≤ –≈—”–—»
ќсобливост≥ рельЇфу Ћ.ј. визначаютьс¤ на¤вн≥стю в њњ геолог≥чн≥й будов≥ двох р≥знородних структурних елемент≥в: древньоњ п≥вденноамериканськоњ платформи ≥ молодшого, що й дос≥ розвиваЇтьс¤, рухливого по¤су орд≥льЇр, ¤к≥ в ѕ≥вденн≥й јмериц≥ називаютьс¤ јндами (њхн≥м в≥дгалуженн¤м Ї јнт≥льська остр≥вна дуга). ѕерш≥й в≥дпов≥дають давн≥ плоског≥рТ¤ ≥ плато Ц √в≥анське, Ѕраз≥льське й ѕатагонське та по¤с низин ≥ р≥внин Ц јмазонська, Ћь¤нос-ќр≥ноко, √ран-„ако, ѕампа.
ѕо¤с орд≥льЇр-јнд≥в становить найдовшу в св≥т≥ систему хребт≥в ≥ г≥рських масив≥в, що прот¤гнулас¤ вздовж тихоокеанського узбережж¤ на 11 тис. км., найб≥льшою вершиною «ах≥дноњ п≥вкул≥ Ї аргентинська јконкагуа (6959 м) поблизу кордону з „ил≥. ¬ јндах, на бол≥в≥йсько-перуанському кордон≥, розташоване найб≥льше з високог≥рних озер св≥ту Ц “≥т≥кака (3812 м, 8300 кв. км). ѕо¤с јнд характеризуЇтьс¤ частими руйн≥вними землетрусами (ћех≥ко, 1985) та виверженн¤ми вулкан≥в (колумб≥йський –уњс, 1986, мексиканський ѕопокатепетль, 2000), саме знаходитьс¤ найвищий д≥ючий вулкан «емл≥ Ц отопах≥ (5897 м, поблизу ≥то).
—кладн≥стю геолог≥чноњ будови визначаЇтьс¤ багатство й р≥зноман≥тн≥сть корисних копалин Ћ.ј. Ќа нењ припадаЇ 18 % запас≥в нафти, 30 % - чорних ≥ легуючих метал≥в (хром, н≥кель, цинк, марганець та ≥н.) та 55 % р≥дк≥сних ≥ розс≥¤них метал≥в (алюм≥н≥й, титан, стронц≥й та ≥н.) св≥ту, не рахуючи посткомун≥стичних держав. «а запасами де¤ких корисних копалин окрем≥ держави рег≥ону пос≥дають перше м≥сце у св≥т≥ (за вин¤тком –ос≥њ та Ќ–): наприклад, за зал≥зною рудою, н≥об≥Їм, берил≥Їм ≥ г≥рським кришталем Ц Ѕразил≥¤; за м≥ддю та сел≥трою Ц „ил≥; за граф≥том Ц ћексика; за л≥т≥Їм Ц Ѕол≥в≥¤. ¬елик≥ запаси нафти ≥ природного газу зосереджен≥ у ¬енесуел≥ й ћексиц≥.
« огл¤ду на своЇ географ≥чне розташуванн¤ переважно в низьких широтах (при цьому суход≥л найб≥льшу площу маЇ поблизу екватора) Ћ.ј. отримуЇ багато сон¤чного тепла, тому дл¤ б≥льшоњ частини рег≥ону характерн≥ жарк≥ типи кл≥мату, де середн≥ м≥с¤чн≥ температури б≥льше + 20, а сезонн≥ в≥дм≥нност≥ ви¤вл¤ютьс¤ в основному в зм≥н≥ режиму опад≥в, а не температур. ÷е створюЇ спри¤тлив≥ умови дл¤ ц≥лор≥чноњ вегетац≥њ рослин ≥ дозвол¤Ї вирощувати вс≥ троп≥чн≥ плантац≥йн≥ та споживч≥ с≥льськогосподарськ≥ культури.
—езонн≥ коливанн¤ температур ¤скраво виражен≥ лише на крайн≥й п≥вноч≥ та п≥вдн≥ Ћ.ј., що заход¤ть у субтроп≥чн≥ та пом≥рн≥ широти (в —анть¤іо, наприклад, середн¤ температура с≥чн¤ + 20, липн¤ + 8, а на ¬огн¤н≥й «емл≥ Ц в≥дпов≥дно + 11 ≥ + 2), а також у г≥рських районах троп≥чних по¤с≥в. ороткочасн≥ р≥зк≥ зниженн¤ температури (аж до п≥вденного троп≥ка) бувають у випадку вторгненн¤ з високих широт холодних пов≥тр¤них мас, чому спри¤Ї переважно мерид≥ональна спр¤мован≥сть г≥рських хребт≥в.
ћ≥ж окремими област¤ми Ћ.ј. ≥снують велик≥ в≥дм≥нност≥ у к≥лькост≥ опад≥в та њхньому розпод≥л≥ за сезонами. якщо в јмазон≥њ та на тихоокеанських схилах ≈кватор≥альних јнд сезон дощ≥в триваЇ практично круглий р≥к, а р≥чна норма опад≥в с¤гаЇ 10 тис. мм, то на тихоокеанському узбережж≥ ѕеру й на п≥вноч≥ „ил≥ дощ≥ випадають не кожен р≥к, а пустел¤ јтакама Ї одн≥Їю з найсух≥ших на «емл≥ (1-5 мм опад≥в на р≥к).
л≥матичн≥ особливост≥ Ћ.ј. пом≥тно вплинули на процес њњ заселенн¤ та господарського освоЇнн¤, й дос≥ вони створюють чимал≥ проблеми при освоЇнн≥ нових територ≥й, наприклад басейну јмазонки.
рањни Ћ.ј. найкраще в св≥т≥ забезпечен≥ водними ресурсами, товщина середньор≥чного стоку р≥чок рег≥ону (550 мм) майже вдв≥ч≥ перевищуЇ середню величину св≥тового стоку суходолу. Ќайдовша р≥чка Ц јмазонка (6,4 Ц 7 тис. км) Ї найбагатоводн≥шою на планет≥, щороку вона виносить в океан б≥л¤ 6 тис. кубометр≥в води. «агалом р≥ки Ћ.ј. мають г≥дроенергопотенц≥ал б≥льш ¤к у 300 млн. к¬т. Ќайб≥льше озеро-лагуна ћакарайбо (13,3 тис. кв. км) знаходитьс¤ на п≥вн≥чному заход≥ ¬енесуели.
« ірунт≥в найродюч≥ш≥ знаход¤тьс¤ на п≥вдн≥ Ѕразильського плоског≥рТ¤, в —ередньому „ил≥ та на сход≥ јргентини (ѕампа). „имало земель вимагають особливих прийом≥в оброб≥тку, ≥накше вони швидко втрачають своњ родюч≥сть ≥ деградують.
¬ результат≥ тривалоњ ≥зольованост≥ Ћ.ј. маЇ досить своЇр≥дну флору з≥ значною к≥льк≥стю ендем≥чних вид≥в, род≥в ≥ нав≥ть родин рослин. Ћ≥си займають б≥л¤ половини територ≥њ рег≥ону, а за площею пост≥йно вологих в≥чнозелених екватор≥альних л≥с≥в Ц г≥лей Ћ.ј. пос≥даЇ 1-е м≥сце серед материк≥в. ” латиноамериканських л≥сах росте чимало дерев з ц≥нною деревиною (червоне, бальса, сандалове та ≥н.) ≥ рослин, ¤к≥ дають важливу техн≥чну та медичну сировину (сейба, з нас≥нн¤ котроњ отримують ол≥ю, а з плод≥в Ц волокно, найголовн≥ший каучуконос Ц геве¤, х≥нне та шоколадне дерева, кока та ≥н.). –ег≥он Ї батьк≥вщиною таких в≥домих культурних рослин, ¤к ананаси, арах≥с, кабак, кукурудза, сон¤шник, к≥лька вид≥в перцю, картопл¤, пом≥дор, квасол¤ та ≥н.
“варинний св≥т Ћ.ј. також багатий ≥ своЇр≥дний, н≥де б≥льше не зустр≥чаютьс¤ л≥нивц≥, мурахоњди, броненосц≥, американськ≥ страуси, лами гуанако. ¬одночас фауна рег≥ону зберегла де¤к≥ риси спор≥дненост≥ з тваринним св≥том ѕ≥вденноњ јфрики ≥ јвстрал≥њ, що св≥дчать про давн≥ звТ¤зки з ними, зокрема, в Ћ.ј. зустр≥чаютьс¤ представники сумчатих, характерних дл¤ јвстрал≥њ.
” Ћ.ј. все гостр≥ше в≥дчуваЇтьс¤ потреба повТ¤занн¤ економ≥чного розвитку з рац≥ональним використанн¤м ≥ охороною природних багатств. «а п≥драхунками латиноамериканських учених прот¤гом останньоњ третини стол≥тт¤ було винищено л≥с≥в б≥льше, н≥ж за попередн≥ 400 рок≥в. ѕ≥д загрозою зникненн¤ знаход¤тьс¤ в≥чнозелен≥ л≥си јмазон≥њ Ц Улеген≥ планетиФ, за збереженн¤ ≥снуючих темп≥в вирубки вони припин¤ть своЇ ≥снуванн¤ до середини ’’≤ ст. ѕлоща територ≥й п≥д охороною все ще не перевищуЇ 1 % площ≥ рег≥ону (в япон≥њ Ц майже 15 %, “анзан≥њ Ц б≥л¤ 10 %, —Ўј Ц б≥льше 3 %). ѕануюч≥ методи землекористуванн¤ привели до повсюдного прискоренн¤ процес≥в ероз≥њ ірунту, зокрема, в Упшеничному по¤с≥Ф аргентинськоњ ѕампи ними охоплено не менше чверт≥ уг≥дь, у ћексиц≥ Ц б≥льше 70 %. Ќаприк≥нц≥ 70-х рр. 17 пров≥дних промислових зон јргентини, Ѕразил≥њ, ¬енесуели, олумб≥њ, ћексики, ѕеру, ”ругваю та „ил≥ були оголошен≥ еколог≥чно загрозливими.
Ќј—≈Ћ≈ЌЌя
‘ормуванн¤ сучасних народ≥в Ћ.ј. в≥дбувалос¤ на основ≥ р≥зноман≥тних етнонац≥ональних ≥ расових елемент≥в, тому ще 15 лютого 1819 р. скликаний у ¬енесуел≥ з ≥н≥ц≥ативи —имона Ѕол≥вара јнгостурський конгрес проголосив р≥вн≥сть ус≥х мешканц≥в колишн≥х ≥спанських колон≥й незалежно в≥д њхньоњ етн≥чноњ належност≥. «авд¤ки таким революц≥йним дл¤ свого часу р≥шенн¤м крањни Ћ.ј. в≥дзначаютьс¤ терпим≥стю до р≥зноплем≥нност≥ свого населенн¤, а самобутна латиноамериканська культура розвиваЇтьс¤ на р≥вноправному сп≥в≥снуванн≥ р≥зноман≥тних традиц≥й ≥ живитьс¤ њхн≥м взаЇмозбагаченн¤м.
¬ андських (корд≥льЇрських) крањнах, за вин¤тком оста-–≥ки, та ѕарагвањ переважають ≥нд≥анц≥ та метиси, причому найб≥льш У≥нд≥анськоюФ серед них Ї Ѕол≥в≥¤, де народи кечуа ≥ аймара` складають 54 % населенн¤. ¬ сус≥дн≥х ѕеру ≥ ≈квадор≥ кечуа становл¤ть б≥л¤ 40 % населенн¤, у √ватемал≥ половина мешканц≥в Ц ≥нд≥анц≥-май¤ та дуже багато метис≥в.
¬ Ѕразил≥њ та крањнах арибського басейну (¬енесуела, олумб≥¤, ѕанама, острови ¬ест-≤нд≥њ), куди в ’V≤-’V≤≤≤ ст. дл¤ роботи на плантац≥¤х було завезено к≥лька м≥льйон≥в негр≥в ≥з «ах≥дноњ јфрики, багато людей з темним кольором шк≥ри. ћайже 45 % бразильц≥в Ц мулати ≥ негри, в ƒом≥н≥канськ≥й –еспубл≥ц≥, √ањт≥, ямайц≥ та на ћалих јнт≥льських островах цей показник часом перевищуЇ 90 %.
¬ крањнах п≥зньоњ колон≥зац≥њ, масове заселенн¤ котрих почалос¤ в ≤≤ пол. ’≤’ ст., - јргентин≥, ”ругвањ та оста-–≥ц≥ Ц переважають нащадки Ївропейських ≥м≥грант≥в; ≥нд≥анц≥, метиси ≥ мулати складають у них менше 10 % населенн¤. ѕричому на в≥дм≥ну в≥д андських крањн, у колон≥зац≥њ котрих брали участь в основному вих≥дц≥ з ≤спан≥њ, склад переселенц≥в з ™вропи тут був р≥зноман≥тн≥шим: прињжджало чимало ≥тал≥йц≥в, н≥мц≥в, словТ¤н. ¬они в≥ддавали перевагу компактному поселенню, створюючи замкнут≥ нац≥ональн≥ колон≥њ.
¬≥д колишн≥х ≥спанських ≥ португальських колон≥й за етн≥чним складом пом≥тно в≥др≥зн¤ютьс¤ √айана, —ур≥нам та “р≥н≥дад ≥ “обаго, де 35-55 % населенн¤ становл¤ть вих≥дц≥ з ≤ндостану. ¬ латиноамериканських крањнах можна зустр≥ти й людей з арабськими пр≥звищами, котр≥ попри нечисленн≥сть завд¤ки власн≥й активност≥ (б≥льш≥сть ≥з них Ц торговц≥ та п≥дприЇмц≥) змогли добитис¤ високого становища на нов≥й батьк≥вщин≥. «окрема, синами ≥м≥грант≥в-араб≥в були в 90-≥ рр. президенти јргентини ( арлос —ауль ћенем) ≥ ≈квадору (ƒжам≥ль ћауад ¬≥тт). ¬се активн≥ше в останн≥й час за¤вл¤ють про себе ¤понц≥, котр≥ опинилис¤ в Ћ.ј. у 30-40-≥ рр. ’’ ст., один з них Ц јльберто ‘ух≥мор≥ Ц в 1990 ≥ 1995 рр. обиравс¤ президентом ѕеру.
“аким чином, на сьогодн≥ абсолютна б≥льш≥сть крањн Ћ.ј. багатонац≥ональна. ” населенн≥ кожноњ з них у тих чи ≥нших пропорц≥¤х зустр≥чаютьс¤ так≥ етн≥чн≥ групи:
- основний народ крањни (в Ѕол≥в≥њ, ≈квадор≥, ѕеру ≥ √ватемал≥ в ¤кост≥ основних сл≥д вважати два народи Ц ≥спаномовн≥ нац≥њ та близьк≥ до них за чисельн≥стю ≥нд≥анськ≥ народи Ц кечуа, аймара, май¤-к≥че та ≥н.);
- уц≥л≥л≥ й дуже малочисельн≥ кор≥нн≥ народи; приблизно 2 млн. ≥нд≥анц≥в Ѕразил≥њ, ¬енесуели ≥ олумб≥њ мають плем≥нну орган≥зац≥ю й майже не повТ¤зан≥ економ≥чно з рештою насленн¤;
- так зван≥ перех≥дн≥ групи Ц недавн≥ ≥м≥гранти чи њхн≥ нащадки, котр≥ ще остаточно не асим≥льован≥ основними народами крањн вселенн¤, але вже значною м≥рою втратили звТ¤зки з крањнами виходу;
- нац≥ональн≥ меншини Ц вих≥дц≥ з ™вропи й јз≥њ останн≥х дес¤тил≥ть, котр≥ ще не зазнали асим≥л¤ц≥њ.
Ќаприклад, у Ѕразил≥њ нин≥ мешкають представники б≥льш ¤к 80-ти народ≥в, јргентин≥ та ћексиц≥ Ц б≥льше 50, в Ѕол≥в≥њ, ¬енесуел≥, олумб≥њ, ѕеру та „ил≥ Ц б≥льше 25-ти (без урахуванн¤ др≥бних ≥нд≥анських племен).
« час≥в конк≥сти Ївропейськ≥ завойовники примусово насаджували своњ мови в Ћ.ј., тому в ус≥х њњ державах ≥ територ≥¤х вони стали державними (чи оф≥ц≥йними). ≤спанська та португальська мови функц≥онують у Ћ.ј. у вигл¤д≥ нац≥ональних р≥зновид≥в (вар≥ант≥в), дл¤ котрих властива на¤вн≥сть низки фонетичних, лексичних ≥ граматичних особливостей (њх найб≥льше у розмовному сп≥лкуванн≥), що по¤снюЇтьс¤, з одного боку, впливом ≥нд≥анських мов, а з ≥ншого Ц в≥дносною автономн≥стю њхнього розвитку.
¬ крањнах арибського басейну державними мовами Ї головним чином англ≥йська ≥ французька (√ањт≥, √ваделупа, ћарт≥н≥ка, ‘ранцузька √в≥ана). ¬ —ур≥нам≥, јруб≥ та на јнт≥льських (Ќ≥дерландських) островах Ц н≥дерландська.
≤нд≥анськ≥ мови п≥сл¤ завоюванн¤ Ћ.ј. були вит≥снен≥ у вузьку сферу побутового сп≥лкуванн¤ пригн≥ченого кор≥нного населенн¤. Ќа сьогодн≥ лише кечуа в Ѕол≥в≥њ та ѕеру ≥ гуаран≥` в ѕарагвањ Ї оф≥ц≥йними мовами, на них, ¤к ≥ на де¤ких ≥нших (у √ватемал≥, ћекс≥ц≥, ѕеру ≥ „ил≥), ≥снуЇ писемн≥сть, видаЇтьс¤ л≥тература, котр≥, однак, не отримали широкого поширенн¤ внасл≥док низького р≥вн¤ грамотност≥ основноњ маси ≥нд≥анського населенн¤.
¬ р¤д≥ крањн арибського басейну в процес≥ м≥жнац≥онального сп≥лкуванн¤ виникли так зван≥ креольськ≥ мови, що сформувалис¤ в результат≥ неповного засвоЇнн¤ Ївропейських мов (¤к правило, англ≥йськоњ та французькоњ) нос≥¤ми мов ≥нших л≥нгв≥стичних груп. √ањт¤нська креольська мова стала державною пор¤д ≥з французькою. ” —ур≥нам≥ функц≥онуЇ к≥лька креольських мов: сарамаккан Ц на англ≥йськ≥й ≥ португальськ≥й основ≥; джука ≥ сранантонга Ц на англ≥йськ≥й. ќстанн¤, в≥дома п≥д назвою Усур≥намська моваФ, Ї пор¤д з н≥дерландською мовою, на котр≥й розвиваЇтьс¤ художн¤ л≥тература крањни.
¬загал≥, дл¤ значноњ частини населенн¤ Ћ.ј. характерна двомовн≥сть (б≥л≥нгв≥зм) ≥ нав≥ть багатомовн≥сть.
ѕочинаючи з 40-х рр. ’’ ст. р≥зко прискоривс¤ р≥ст населенн¤ рег≥ону, його середньор≥чн≥ темпи зб≥льшилис¤ з 1,8 % у 20-≥ рр. до 2,4 % у 40-≥ та 2,8 % у 50-≥, с¤гнувши свого апогею. јле в подальшому вони дещо знизилис¤, стаб≥л≥зувавшись на р≥вн≥ 2,3 %. «а прогнозами ќќЌ, до 2025 р. чисельн≥сть населенн¤ Ћ.ј. с¤гне 790 млн. чол.
≤нтенсивне зб≥льшенн¤ народонаселенн¤ рег≥ону Ї насл≥дком швидкого зниженн¤ смертност≥ у повоЇнний пер≥од за збереженн¤ високоњ народжуваност≥. ўоб добитис¤ в цьому в≥дношенн≥ того, на що у ™вропи та ѕ≥вн≥чноњ јмерики п≥шло 100-150 рок≥в, Ћ.ј. завд¤ки дос¤гненн¤м св≥товоњ медицини ≥ сан≥тар≥њ знадобилос¤ лише 25-40 рок≥в. ”же в перш≥й половин≥ 80-х рр. коеф≥ц≥Їнт смертност≥ на 1000 мешканц≥в становив у рег≥он≥ 8, тобто був нижчим ≥ в≥д середньосв≥тового показника (11), ≥ в≥д р≥вн¤ розвинених крањн Ц —Ўј (9) чи «ах≥дноњ ™вропи (11).
Ќа в≥дм≥ну в≥д ™вропи чи ѕ≥вн≥чноњ јмерики скороченн¤ смертност≥ в Ћ.ј.(за вин¤тком јргентини ≥ ”ругваю) не супроводжувалос¤ пом≥тним зниженн¤м народжуваност≥, тому на континент≥ склалас¤ молода в≥кова структура населенн¤. ƒ≥ти й п≥дл≥тки до 15 рок≥в складають б≥л¤ 45 % населенн¤ рег≥ону (дл¤ пор≥вн¤нн¤ в ™вроп≥ цей показник Ц 25 %, у —Ўј Ц майже 30 %).
—ередн¤ густота населенн¤ в Ћ.ј. становить б≥л¤ 20 чол. на 1 кв. км, тому й нин≥ це один ≥з найменш заселених крупних рег≥он≥в св≥ту. “ак, на вузьк≥й приморськ≥й смуз≥, що займаЇ 7 % територ≥њ Ѕразил≥њ, мешкаЇ б≥л¤ половини населенн¤ ц≥Їњ крањни. ¬одночас обширн≥ внутр≥шн≥ райони та п≥вдень Ћ.ј. заселен≥ вкрай р≥дко, величезн≥ област≥ екватор≥альних л≥с≥в у басейн≥ јмазонки практично безлюдн≥.
ƒл¤ латиноамериканських крањн характерний ≥нтенсивний процес урбан≥зац≥њ: ¤кщо в 1900 р. у њњ м≥стах проживало 10 % населенн¤, то в 1940 р. вже 34 %, в 1970 Ц 57 %, а в 2000 р. Ц 80 %, за прогнозами ќќЌ цей показник у 2025 р. становитиме 84 %. Ќайвищу питому вагу м≥ського населенн¤ (80-87 %) мають крањни Уѕ≥вденного конусуФ ≥ ¬енесуела. ѕричому ¤кщо на початку ’’ ст. зб≥льшенн¤ частки м≥ського населенн¤ рег≥ону в≥дбувалос¤ в основному за рахунок притоку ≥м≥грант≥в з ™вропи, то в друг≥й половин≥ минулого стол≥тт¤ воно було викликане внутр≥шн≥ми м≥грац≥¤ми, повТ¤заними з ≥ндустр≥ал≥зац≥Їю та невир≥шен≥стю аграрного питанн¤.
¬ процес≥ урбан≥зац≥њ в≥дбуваЇтьс¤ все б≥льша концентрац≥¤ населенн¤ у великих м≥стах та формуванн¤ м≥ських агломерац≥й. «окрема, в столичних агломерац≥¤х ћексики, ѕеру, јргентини та ”ругваю зосереджуЇтьс¤ в≥д 25 до 50 % населенн¤ цих крањн. ¬еликий ћех≥ко (б≥льше 26 млн. чол.) ≥ —ан-ѕаулу (б≥л¤ 24 млн. чол.) змагаютьс¤ з “ок≥о за статус найб≥льшого м≥ста «емл≥.
–≈Ћ≤√≤я
–ел≥г≥йна структура населенн¤ Ћ.ј. в≥дзначаЇтьс¤ абсолютним переважанн¤м католик≥в (б≥льше 90 %), оск≥льки в колон≥альний пер≥од католицизм був Їдиною обовТ¤зковою рел≥г≥Їю, а належн≥сть до ≥нших в≥роспов≥дань пресл≥дувалась ≥нкв≥зиц≥Їю. ѕ≥сл¤ в≥йн за незалежн≥сть стала визнаватис¤ ≥ конституц≥йно закр≥пл¤тис¤ свобода в≥роспов≥данн¤, а в низц≥ держав (Ѕразил≥¤, √ватемала, √ондурас, ≈квадор, ћексика, Ќ≥карагуа, ѕанама, —альвадор, ”ругвай ≥ „ил≥) було проголошено в≥докремленн¤ церкви в≥д держави.
јле в јргентин≥, Ѕол≥в≥њ, ¬енесуел≥, √ањт≥, ƒом≥н≥канськ≥й –еспубл≥ц≥, олумб≥њ, оста-–≥ц≥, ѕарагвањ та ѕеру залишилос¤ в сил≥ так зване право на патронат, ¤ке даЇ ур¤ду п≥дставу втручатис¤ у церковн≥ справи та надавати церкв≥ державну допомогу. олумб≥¤ (з 1887 р.) ≥ ƒом≥н≥канська –еспубл≥ка (з 1954 р.) звТ¤зан≥ з ¬ат≥каном конкордатом Ц угодою щодо правового регулюванн¤ католицькоњ церкви.
÷ерква традиц≥йно в≥д≥граЇ важливу роль у пол≥тичному та сусп≥льному житт≥ Укатолицького континентуФ, з середини ’’ ст. њњ охопив могутн≥й рух оновленн¤, прихильниками котрого виступили представники вс≥х ступен≥в конфес≥йноњ ≥Їрарх≥њ Ц в≥д р¤дових св¤щенник≥в до арх≥Їпископ≥в ≥ кардинал≥в. ƒ≥апазон модерн≥заторських теч≥й католицькоњ церкви в Ћ.ј. ви¤вивс¤ надто широким Ц в≥д глави чил≥йськоњ католицькоњ церкви кардинала —ильва ≈нр≥кеса, котрий засудив Укап≥тал≥зм ¤к джерело страждань, несправедливост≥ та братовбивчих в≥йнФ, до най¤скрав≥шого виразника Убунт≥вногоФ крила церкви, капелана Ќац≥онального ун≥верситету Ѕоготи ≥ професора соц≥олог≥чного факультету ам≥ло “орреса, котрий вступив до партизанського загону ≥ загинув у бою восени 1965 р. √аслом його посл≥довник≥в у Ћ.ј. стали слова УќбовТ¤зок кожного христи¤нина Ц бути революц≥онером. ќбовТ¤зок кожного революц≥онера Ц робити революц≥юФ.
—аме в Ћ.ј. Ц рег≥он≥ гострих соц≥альних суперечностей зТ¤вилис¤ масов≥ народн≥ орган≥зац≥њ в≥руючих Ц христи¤нськ≥ низов≥ громади, що активно включалис¤ в пол≥тичне житт¤. ”загальненн¤м досв≥ду цих громад у середин≥ 60-х рр. ’’ ст. стала Утеолог≥¤ визволенн¤Ф Ц участь служител≥в культу у визвольн≥й боротьб≥ за допомогою богосл≥вських аргумент≥в, посилань на —в¤щенне писанн¤, папських енцикл≥к та ≥нших рел≥г≥йних документ≥в. ” рамках Утеолог≥њ визволенн¤Ф ≥снують: пом≥рковане крило Ц Утеолог≥¤ розвиткуФ ≥ радикальне Ц Утеолог≥¤ революц≥њФ (Убунт≥вна церкваФ), найв≥дом≥шими представниками котрого в 70-80-≥ рр. були бразильський архиЇпископ, приб≥чник Ухристи¤нського соц≥ал≥зму дон ≈лдер амара та архиЇпископ —альвадора ќскар –омеро, вбитий п≥д час служби правими екстрем≥стами 24 березн¤ 1980 р.
Ќа ≤≤≤ конференц≥њ Ћатиноамериканськоњ Їпископальноњ ради у с≥чн≥ 1979 р. в ѕуебл≥ за участю щойно обраного папи ≤вана ѕавла ≤≤ (це була його перша заруб≥жна поњздка в нов≥й ¤кост≥) Убунт≥внимФ св¤щенникам вдалос¤ забезпечити одноголосне схваленн¤ п≥дсумкового документу, що закликав католицьких ≥Їрарх≥в обТЇднати своњ зусилл¤ з≥ служител¤ми ≥нших культ≥в та Улюдьми доброњ вол≥Ф в боротьб≥ Упроти злиденност≥, за створенн¤ справедлив≥шого, в≥льн≥шого ≥ б≥льш мирного сусп≥льстваФ. ¬ документ≥ засуджувалис¤ репресивн≥ в≥йськов≥ режими рег≥ону, але водночас в≥дкидалос¤ насилл¤ в боротьб≥ проти правого терору. як кап≥тал≥зм, так ≥ соц≥ал≥зм в≥дкидалис¤ в ¤кост≥ прин¤тного сусп≥льного ладу, натом≥сть стверджувалос¤, що латиноамериканська церква повинна дотримуватис¤ Утретього шл¤хуФ, запропонувати св≥ту Удещо новеФ.
ƒругим п≥сл¤ католицизму за к≥льк≥стю в≥рних в≥роспов≥данн¤м у Ћ.ј. Ї протестантизм (на поч. 90-х рр. Ц б≥л¤ 20 млн. чол.), представлений великою к≥льк≥стю р≥зноман≥тних церков ≥ сект. ќтримавши поширенн¤ в рег≥он≥ у перш≥ дес¤тир≥чч¤ ’≤’ ст., в≥н став рел≥г≥Їю б≥льшост≥ населенн¤ в багатьох крањнах ¬ест-≤нд≥њ. ” Ѕразил≥њ мешкаЇ б≥льше 10 млн. протестант≥в (у т. ч. 6 млн. пТ¤тидес¤тник≥в ≥ 1,5 млн. баптист≥в), в ћексиц≥ Ц майже 2 млн. (головним чином пТ¤тидес¤тники ≥ пресв≥тер≥ани), в „ил≥ Ц б≥льше 1 млн. (в основному пТ¤тидес¤тники). «ростанн¤ впливу серед в≥руючих в останн≥ дес¤тир≥чч¤ протестантських церков Ц одна з особливостей рел≥г≥йноњ обстановки в Ћ.ј.
« нехристи¤нських рел≥г≥й у Ћ.ј. найширше представлен≥ ≥ндуњзм та ≥слам (√айана, —ур≥нам та “р≥н≥дад ≥ “обаго), а на п≥вдн≥ континенту Ц ≥удањзм (лише в јргентин≥ б≥льше 300 тис. чол.).
”Ћ№“”–ј
«ародженн¤ сучасних нац≥ональних культур Ћ.ј. в≥дноситьс¤ до ’V≤≤ ст., коли в колон≥альних волод≥нн¤х ≤спан≥њ та ѕортугал≥њ почали формуватис¤ нов≥ етн≥чн≥ сп≥льноти, котр≥ в≥др≥зн¤лис¤ одна в≥д одноњ в результат≥ в≥дм≥нностей географ≥чних умов, расового складу мешканц≥в, ступен¤ збереженн¤ традиц≥й кор≥нного населенн¤ та особливостей Ївропейськоњ колон≥зац≥њ. ѕри цьому взаЇмод≥¤ р≥зноман≥тних культур аж н≥¤к не була механ≥чним додаванн¤м елемент≥в ≥нд≥анськоњ, Ївропейськоњ й африканськоњ спадщини.
¬ крањнах, де збереглис¤ велик≥ компактн≥ групи кор≥нного населенн¤ з≥ ст≥йкими традиц≥¤ми, склавс¤ своЇр≥дний Удуал≥зм культурФ. ” цих державах, наприклад, у Ѕол≥в≥њ чи ѕеру, пор¤д з ор≥Їнтованою на Ївропейськ≥ ц≥нност≥ нац≥ональною м≥ською, т. зв. креольською, культурою ≥снуЇ ≥ самобутна ≥нд≥анська культура, що своњм кор≥нн¤м с¤гаЇ доколумбових цив≥л≥зац≥й. ўе в сер. ’≤’ ст. у √ватемал≥, Ѕол≥в≥њ, ≈квадор≥, ћекс≥ц≥ та ѕеру виникла теч≥¤ ≥нд≥ан≥зму ¤к антитеза погл¤дам землевласницькоњ ол≥гарх≥њ, що заперечувала можлив≥сть самост≥йного економ≥чного та культурного розвитку крањн з ≥нд≥анським населенн¤м ≥ вважала це населенн¤ негативним фактором.
як негативна реакц≥¤ на таку доктрину сформувалос¤ положенн¤ про майбутню дом≥нуючу роль ≥нд≥анськоњ раси. ≤деологи традиц≥онал≥стськоњ теч≥њ в ≥нд≥ан≥зм≥ висунули гасло побудови У≥нд≥анського общинного комун≥змуФ на баз≥ в≥дроджених традиц≥й ≥мпер≥њ ≥нк≥в. “радиц≥онал≥сти протиставл¤ють У≥манентний гуман≥змФ ≥нд≥анц¤ Ц доброту, любов до родини, близьк≥сть до природи, розум≥нн¤ краси св≥ту, тобто Уприродн≥Ф ¤кост≥ людини, зах≥дним стандартам з њх антигуманн≥стю. јле в 60-≥ рр. ’’ ст. традиц≥онал≥сти в≥д≥йшли в≥д своЇњ основноњ тези Ц можливост≥ общинного шл¤ху розвитку ≥нд≥анц≥в ≥ визнали необх≥дн≥сть њхньоњ ≥нтеграц≥њ у соц≥ально-економ≥чне та культурне житт¤ нац≥њ.
ѕравл¤ч≥ кола латиноамериканських крањн з ≥нд≥анським населенн¤м в≥ддають соб≥ в≥дчит у тому, що в≥д вир≥шенн¤ ≥нд≥анського питанн¤ значною м≥рою залежить подальший сусп≥льний прогрес цих держав. «окрема, у ћекс≥ц≥ п≥д час перебуванн¤ при влад≥ президента Ћопеса ѕорт≥льйо (1977-1982 рр.) були створен≥ Ќац≥ональна рада двомовних роб≥тник≥в-≥нд≥анц≥в дл¤ стимулюванн¤ навчанн¤ на баз≥ двох мов ≥ двох культур та ”правл≥нн¤ у справах народноњ культури. “акий п≥дх≥д отримав назву Унового ≥нд≥хен≥змуФ, тобто визнанн¤ Умножинност≥ етноменшинФ ≥ Умножинност≥ культурФ.
Ќа становленн¤ нац≥ональних культур у Ћ.ј. вир≥шальний вплив справило дос¤гненн¤ крањнами рег≥ону пол≥тичноњ незалежност≥ в 1-й чверт≥ ’≤’ ст. –озвиток латиноамериканськоњ сусп≥льноњ думки, науки ≥ культури в≥дбувавс¤ в наполегливому пошуков≥ нац≥ональноњ своЇр≥дност≥, власного м≥сц¤ у св≥тов≥й ≥стор≥њ та культур≥. ѕрогресивно мисл¤ча творча ≥нтел≥генц≥¤ Ћ.ј. завжди зверталас¤ до гуман≥стичних ≥ демократичних ≥деал≥в ™вропи, њњ культурноњ спадщини. ¬одночас вона прагнула в≥докремитис¤ в≥д —тарого —в≥ту Ц ≥ задл¤ ствердженн¤ своЇњ самобутност≥, ≥ в над≥њ в≥дкрити нову стор≥нку загальнолюдськоњ культури, що особливо ви¤вилос¤ в друг≥й половин≥ ’’ ст.
јле паралельно в Ћ.ј. сформувалис¤ так≥ концепц≥њ ≥сторико-культурноњ самобутност≥, що претендують на обірунтуванн¤ пол≥тичного гегемон≥зму та культурно-≥деолог≥чноњ оп≥ки щодо ≥нших крањн. ќдна з них Ц Убраз≥л≥ан≥дадФ, запропонована ще в 30-≥ рр. ’’ ст. в≥домим соц≥ологом ∆≥лберто ‘рейре, стверджуЇ ун≥кальн≥сть бразильськоњ цив≥л≥зац≥њ та б≥олог≥чний звТ¤зок њњ нос≥њв з народами јфрики ≥ арибського басейну. ќкрем≥ ≥деологи в≥йськового режиму 1964-1985 рр. виводили з концепц≥њ Убраз≥л≥ан≥дадуФ право на пров≥дну роль крањни не лише в Ћ.ј., але ≥ в јфриц≥.
¬еликодержавною ≥деЇю нац≥ональноњ виключност≥ та зверхност≥ прос¤кнута ≥ концепц≥¤ Уархент≥н≥дадуФ, що обірунтовуЇ (Їдина в Ћ.ј.) вищ≥сть представник≥в б≥лоњ раси. ¬ њњ основ≥ лежить теза про специф≥ку аргентинського нац≥онального духу, способу житт¤, в котрому н≥бито ви¤вл¤Їтьс¤ колектив≥стська душа общини й нац≥њ в ц≥лому. ¬ ≥сторичних досл≥дженн¤х та художн≥й л≥тератур≥ вс≥л¤ко звеличуЇтьс¤ ≥деал≥зований образ пастуха-гаучо ¤к вищого виразника духу Уархент≥н≥дадФ.
≤ все ж усв≥домленн¤ взаЇмозалежност≥ процес≥в, ¤к≥ розвиваютьс¤ у св≥т≥, в т.ч. в област≥ культури та сусп≥льноњ думки, привело у 80-90-≥ рр. до в≥дходу багатьох учених, л≥тератор≥в ≥ д≥¤ч≥в культури Ћ.ј. в≥д концепц≥й Уособливого шл¤хуФ та Усамобутнього розвиткуФ, заснованих на протиставленн≥ ≥сторичних доль ™вропи ≥ јмерики. Ѕагато з них (¤к, наприклад, в≥домий мексиканський ф≥лософ Ћеопольдо —еа) зараз ставл¤ть питанн¤ про необх≥дн≥сть ¤к≥сного стрибка у розвитку св≥товоњ культури в ц≥лому, зм≥ни способу житт¤ ≥ ц≥нностей людства, поступового формуванн¤ цив≥л≥зац≥њ нового типу.
–≈—”–—Ќј ≈ ќЌќћ≤ ј
« перших рок≥в завоюванн¤ про Ћ.ј. п≥шла слава, ¤к про континент ≥з казково багатими надрами та щедрою троп≥чною природою, що дозвол¤Ї вирощувати кофе, какао, цукрову тростину, бавовник ≥ тютюн. “ому й до сьогодн≥шнього дн¤ у св≥тов≥й економ≥ц≥ за латиноамериканськими державами збер≥гаЇтьс¤ роль експортер≥в м≥неральноњ сировини та продукт≥в с≥льського господарства. јле континент в≥дстаЇ в≥д де¤ких ≥нших рег≥он≥в за ступенем розв≥даност≥ територ≥њ (пошуков≥ роботи проведен≥ лише на 1/5 територ≥њ).
ожна крањна Ћ.ј. спец≥ал≥зуЇтьс¤ на експорт≥ к≥лькох вид≥в сировини ≥ продукт≥в, в≥д котрих безпосередньо залежить њњ добробут. Ѕразил≥¤ постачаЇ на св≥товий ринок зал≥зну руду (1 м≥сце за видобутком у св≥т≥), олово (2-е м≥сце), марганцеву руду (3 м≥сце), каву, какао ≥ сою; јргентина Ц мТ¤со, шерсть ≥ пшеницю (половина всього експорту Ћ.ј.), „ил≥ Ц м≥дь (1 м≥сце), сел≥тру ≥ мол≥бден (2 м≥сце) та фрукти; ѕеру Ц руди кольорових метал≥в (2-е м≥сце у св≥т≥ за видобутком цинку ≥ ср≥бла, 4-е Ц свинцю). ямайка, —ур≥нам ≥ √айана вход¤ть до числа головних виробник≥в боксит≥в. јле частка Ћ.ј. у видобутку нафти невпинно знижуЇтьс¤: в≥д майже чверт≥ в несоц≥ал≥стичному св≥т≥ до ƒругоњ св≥товоњ в≥йни до 15 % наприк≥нц≥ 80-х рр.
¬насл≥док ≥ндустр≥ал≥зац≥њ в структур≥ оброблювальноњ промисловост≥ в останн≥ дес¤тил≥тт¤ в≥дбулис¤ значн≥ зм≥ни. ¬ загальн≥й вартост≥ продукц≥њ галуз≥ виросла частка важкоњ промисловост≥ (з 41 % в 1960 р. до 65 % на поч. 90-х рр.), на пров≥дн≥ позиц≥њ в 70-≥ рр. вийшли металообробка ≥ машинобудуванн¤, в структур≥ останнього зб≥льшилос¤ значенн¤ суднобудуванн¤, л≥такобудуванн¤, електрон≥ки ≥ виробництва автоматичних станк≥в та компТютер≥в. ” крањнах-експортерах нафти (¬енесуела, ћексика), а також јргентин≥, Ѕразил≥њ та олумб≥њ пом≥тного розвитку набула нафтох≥м≥¤ Ц виробництво пластмас, синтетичних волокон, каучука, пол≥мер≥в.
јле в≥дносно р≥зноб≥чну промислов≥сть вдалос¤ побудувати лише трьом латиноамериканським г≥гантам Ц јргентин≥, Ѕразил≥њ та ћексиц≥, де нав≥ть зТ¤вилис¤ м≥кроелектрон≥ка, робототехн≥ка, аерокосм≥чна ≥ ¤дерна енергетика. ÷их же крањн торкнулас¤ Узелена революц≥¤Ф, але в ц≥лому передов≥ галуз≥ економ≥ки в Ћ.ј. поЇднуютьс¤ з в≥дсталим с≥льським господарством. Ќезважаючи на проведен≥ в 60-70-≥ рр. в багатьох крањнах аграрн≥ реформи, землеволод≥нн¤ все ще характеризуЇтьс¤ тут двополюсною системою: на одному полюс≥ Ц величезн≥ латифунд≥њ з њхн≥м нерац≥ональним використанн¤м земельного фонду, в≥дсталими аграрними в≥дносинами та низьким виходом аграрноњ продукц≥њ на одиницю площ≥; на другому Ц велик≥ маси малоземельних ≥ безземельних сел¤н.
Ќасл≥дки традиц≥йноњ дл¤ Ћ.ј. монокультури ви¤вл¤ютьс¤ й дос≥ Ц на 10 продукт≥в припадаЇ ¾ вартост≥ ус≥Їњ продукц≥њ рослинництва, в котрому пров≥дну роль в≥д≥грають зернов≥ (в р¤д≥ крањн ÷ентральноњ јмерики ≥ арибського басейну Ц кофе, цукрова тростина ≥ банани). «остаЇтьс¤ пор≥вн¤но низьким ≥ агротехн≥чний р≥вень с≥льського господарства: на початку 90-х рр. за к≥льк≥стю трактор≥в на 1 тис. зайн¤тих у с≥льському господарств≥ рег≥он в≥дставав в≥д розвинених кап≥тал≥стичних крањн у 8 раз≥в, до того ж б≥льше 2/3 тракторного парку зосереджено в Ѕразил≥њ, јргентин≥ та ћексиц≥. ” малих крањнах, ¤к ≥ ран≥ше, поширен≥ плуг ≥ мачете.
«агалом на крањни Ћ.ј. припадаЇ 15 % св≥тового виробництва мТ¤са, 18 % - кукурудзи, 19 % - бавовни, 21 % - фрукт≥в, а найважлив≥шими с≥льськогосподарськими районами Ї ћекс≥канське наг≥рТ¤, аргентинська пампа та сх≥дне узбережж¤ Ѕразил≥њ. Ѕлизько 4/5 ус≥Їњ продукц≥њ с≥льського господарства виробл¤Їтьс¤ в 5-ти крањнах Ц Ѕразил≥њ, ћексиц≥, јргентин≥, ¬енесуел≥ та олумб≥њ.
≤де¤ зд≥йсненн¤ ≥мпортзам≥нюючоњ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ, тобто створенн¤ власного машинобудуванн¤ та ≥нших галузей промисловост≥ дл¤ задоволенн¤ потреб економ≥чного розвитку, виникла в≥дразу ж по завершенн≥ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни. —першу дл¤ реал≥зац≥њ цього масштабного завданн¤ був обраний шл¤х одержавленн¤ (через викуп чи безпосередню нац≥онал≥зац≥ю) значноњ частини економ≥ки. ” ћексиц≥ цей процес припав на роки президенства јлемана ¬альдеса (1946-1952), в јргентин≥ Ц ’уана ѕерона (1946-1955), в Ѕразил≥њ Ц ∆етул≥у ¬аргаса (1930-1945, 1951-1954), в „ил≥ Ц √онсалеса ¬≥дели (1946-1952). ÷е дало змогу до к≥нц¤ 50-х рр. зб≥льшити виробництво промисловоњ продукц≥њ пор≥вн¤но з довоЇнним пер≥одом у 2,5 рази. Ўирока нац≥онал≥зац≥¤ ≥ноземноњ власност≥ (п≥д вигл¤дом Умексикан≥зац≥њФ, Увенесуел≥зац≥њФ, Уколумб≥зац≥њФ, Уаргентин≥зац≥њФ) та галузей ≥нфраструктури продовжилас¤ ≥ в 60-70-х рр.
ќднак у 80-≥ рр. Ћ.ј. вразила криза платоспроможност≥, що почалас¤ з ћексики (1982 р.) ≥ швидко поширилас¤ на ≥нш≥ крањни, в 1989 р. зовн≥шн≥й борг с¤гнув 430 млрд. дол., б≥льш н≥ж у 4 рази перевищивши суму товарного експорту, частка виплат лише процент≥в за позиками поглинала 35 % валютноњ виручки в≥д експорту. ѕроблема зовн≥шньоњ заборгованост≥ була породжена слабк≥стю внутр≥шн≥х джерел накопиченн¤, витрачанн¤м ≥ноземних позик на невиробнич≥ ц≥л≥, космопол≥тизмом латиноамериканських ол≥гарх≥чних груп, зростанн¤м частки приватних (дорожчих) зовн≥шн≥х кредит≥в.
ћ¬‘ ≥ ћЅ–– обумовили наданн¤ нових кредит≥в проведенн¤м латиноамериканськими крањнами глибоких реформ у неол≥беральному дус≥:
- скороченн¤ бюджетних витрат на утриманн¤ держсектору ≥ управл≥нського апарату та зд≥йсненн¤ соц≥альних програм;
- максимальна приватизац≥¤ держп≥дприЇмств, особливо збиткових;
- припиненн¤ втручанн¤ держави в ≥нвестиц≥йну пол≥тику, валютн≥ та зовн≥шньоторговельн≥ операц≥њ;
- наданн¤ п≥льгових умов дл¤ нац≥онального та ≥ноземного приватного кап≥талу;
- зниженн¤ торговельних барТЇр≥в.
Ќа виконанн¤ цих умов, що означало кардинальну зм≥ну стратег≥њ розвитку рег≥ону, п≥шло так зване Увтрачене дес¤тил≥тт¤Ф (сер. 80 Ц сер. 90-х рр.), ¤ке супроводжувалос¤ р≥зкою пол¤ризац≥Їю сусп≥льства, концентрац≥Їю прибутк≥в ≥ ростом злиденност≥ до небачених ран≥ше розм≥р≥в. јле загалом удалос¤ вз¤ти п≥д контроль ≥нфл¤ц≥ю (в 1995 р. Ц 25 %), окреслилос¤ зростанн¤ ¬¬ѕ до 3 % у р≥к. ўоправда, економ≥чне пожвавленн¤ початку 90-х рр. було дещо з≥псоване крахом мексиканського песо наприк≥нц≥ 1994 р. (внасл≥док штучного завищенн¤ його курсу), ¤ке мало серйозн≥ насл≥дки ≥ дл¤ јргентини, Ѕразил≥њ та ѕеру.
ќднак масована зовн≥шн¤ допомога з боку —Ўј ≥ ћ¬‘ спри¤ла швидкому подоланню кризи: в 1997 р. ћексика ≥ јргентина вийшли на б≥льш, н≥ж 5 % р≥ст ¬¬ѕ, а Ѕразил≥¤ за його обс¤гом (850 млрд. дол., за паритетом куп≥вельноњ спроможност≥ Ц 1,057 трлн. дол. у 1999 р.) впевнено пос≥ла друге м≥сце в «ах≥дн≥й п≥вкул≥ п≥сл¤ —Ўј. ѕерспективи зростанн¤ в ≥нших крањнах рег≥ону, передус≥м у „ил≥, Ѕол≥в≥њ, ”ругвањ, ѕеру та ¬енесуел≥, також видаютьс¤ вповн≥ хорошими, хоча б≥льш≥сть з них все ще вкрай чутлив≥ до зовн≥шн≥х шок≥в на зразок валютноњ кризи в ѕ≥вденно-—х≥дн≥й јз≥њ 1997-1998 рр. чи п≥двищенн¤ процентних ставок у —Ўј. ќсновне питанн¤ дл¤ Ћ.ј. пол¤гаЇ не в поверненн≥ до Упол≥тики розвиткуФ на кшалт 60-70-х рр., а в тому, ¤к продовжити макроеконом≥чну реструктуризац≥ю 80-90-х рр.
≈ ќЌќћ≤„Ќј ≤Ќ“≈√–ј÷≤я
рањни Ћ.ј. першими у Утретьому св≥т≥Ф стали на шл¤х економ≥чноњ ≥нтеграц≥њ, коли в 1960 р. були орган≥зац≥йно оформлен≥ торговельно-економ≥чн≥ угрупованн¤ Ц Ћатиноамериканська асоц≥ац≥¤ в≥льноњ торг≥вл≥ (јргентина, Ѕол≥в≥¤, Ѕразил≥¤, ¬енесуела, ≈квадор, олумб≥¤, ћексика, ѕарагвай, ѕеру, ”ругвай та „ил≥) й ÷ентральноамериканський сп≥льний ринок (√ватемала, √ондурас, оста-–≥ка, Ќ≥карагуа, —альвадор). «≥ створенн¤м у 1968 р. арибськоњ асоц≥ац≥њ в≥льноњ торг≥вл≥, що обТЇднала ¤к самост≥йн≥ на той час держави (Ѕарбадос, √айана, “р≥н≥дад ≥ “обаго, ямайка), так ≥ британськ≥ волод≥нн¤ (јнт≥гуа, Ѕел≥з, √ренада, ƒом≥н≥ка, ћонтсеррат, —ент-¬≥нсент, —ент-Ћюс≥¤, —ент- р≥стофер ≥ Ќев≥с), в ≥нтеграц≥йному процес≥ вз¤ли участь майже вс≥ крањни Ћ.ј.
…ого к≥нцевою метою було формуванн¤ сп≥льного латиноамериканського ринку шл¤хом поступового зниженн¤ взаЇмних митних збор≥в, л≥кв≥дац≥њ торговельних, валютних та ≥нших обмежень у взаЇмн≥й торг≥вл≥, запровадженн¤ Їдиного зовн≥шнього тарифу в≥дносно трет≥х держав. ‘≥нансувати рег≥ональн≥ проекти мав ћ≥жамериканський банк розвитку (створений у грудн≥ 1959 р. крањнами Ц членами ќјƒ), при котрому в 1964 р. був заснований ≤нститут ≥нтеграц≥њ Ћатинськоњ јмерики.
јле вже з середини 60-х р. ≥нтеграц≥йний процес почав упов≥льнюватис¤ ≥ п≥шов не шл¤хом злитт¤ ≥снуючих угруповань, а њхньоњ фрагментац≥њ. ¬насл≥док суперечностей усередин≥ Ћј¬“ виникло два формуванн¤: Ћа-ѕлатська (јргентина, Ѕол≥в≥¤, Ѕразил≥¤, ѕарагвай ≥ ”ругвай) ≥ јндська (Ѕол≥в≥¤, ¬енесуела, ≈квадор, олумб≥¤, ѕеру ≥ „ил≥) групи . ” 1978 р. був створений јмазонський пакт (Ѕол≥в≥¤, Ѕразил≥¤, ¬енесуела, √айана, ≈квадор, олумб≥¤, ѕеру та —ур≥нам), багато в чому схожий за своњми обмеженими завданн¤ми на Ћаплатську групу. ¬ 1980 р. Ћј¬“ була реорган≥зована в Ћатиноамериканську асоц≥ац≥ю ≥нтеграц≥њ (спостер≥гачами в н≥й стали ѕортугал≥¤ та уба), котра ставила скромн≥ш≥ ц≥л≥.
„ерговий ≥нтеграц≥йний бум у рег≥он≥ почавс¤ з≥ створенн¤м 26 березн¤ 1991 р. —п≥льного ринку крањн ѕ≥вденного конусу (ћ≈– ќ—”–) за участю јргентини, Ѕразил≥њ, ѕарагваю та ”ругваю (асоц≥йован≥ члени Ц Ѕол≥в≥¤ ≥ „ил≥). « початку 1995 р. в≥н перетворивс¤ у практично перший латиноамериканський митний союз, найб≥льший у Утретьому св≥т≥Ф. ќстаточно в≥н маЇ сформуватис¤ до 2006 р.
ћексика, ¬енесуела ≥ олумб≥¤ актив≥зували свою участь у п≥дписаному в 1992 р. ѕ≥вн≥чноамериканському договор≥ про в≥льну торг≥влю (Ќј‘“ј) за участю —Ўј ≥ анади. ¬≥н передбачаЇ повне н≥велюванн¤ ≥ злитт¤ нац≥ональних ринк≥в прот¤гом 15 рок≥в. ѕринципову згоду на приЇднанн¤ до Ќј‘“ј висловили Ѕразил≥¤, оста-–≥ка, та ямайка, а з≥ вступом до угоди у с≥чн≥ 1996 р. „ил≥ почавс¤ процес формуванн¤ Уамериканськоњ зони в≥льноњ торг≥вл≥ в≥д јл¤ски до “ьЇра-дель-‘уегоФ. Ќа черговому Усам≥т≥ јмерикФ у вебеку в кв≥тн≥ 2001 р. за участю глав держав ≥ ур¤д≥в 34-х крањн було прийн¤то принципове р≥шенн¤ про створенн¤ до 2005 р. континентальноњ зони в≥льноњ торг≥вл≥.
Ћатиноамериканська економ≥чна ≥нтеграц≥¤ стала обТЇктом приск≥пливоњ уваги ≥ ™вросоюзу. ¬ грудн≥ 1995 р. у ћадрид≥ м≥ж ™— ≥ ћ≈– ќ—”– була укладена угода про орган≥зац≥ю в першому дес¤тил≥тт≥ ’’≤ ст. сп≥льноњ зони в≥льноњ торг≥вл≥.
” –јѓЌј ≤ Ћј“»Ќ—№ ј јћ≈–» ј
ѕерш≥ спроби встановленн¤ дипломатичних в≥дносин ”крањни з державами Ћатинськоњ јмерики мали м≥сце ще на завершальному етап≥ нац≥онально-демократичноњ революц≥њ 1917-1921 рр. Ќа початку 1921 р. јргентина визнала ”Ќ– ≥ вже 31 березн¤ √олова ƒиректор≥њ та √оловний ќтаман ¬≥йськ ”Ќ– —.ѕетлюра у “арнов≥ п≥дписав ћикол≥ Ўумицькому (радник ƒипломатичноњ м≥с≥њ ”Ќ– у ѕариж≥) призначенн¤ бути Уƒипломатичним ѕредставником ”р¤ду ”Ќ– до ¬исокого ”р¤ду –еспубл≥ки јргентиниФ. ¬≥н був уповноважений вносити до аргентинського ур¤ду та ≥нших оф≥ц≥йних представник≥в Уза¤ви, ноти, меморандуми ≥ ин. в справах пол≥тично-дипломатичних, економ≥чно-торговельних та ф≥нансових, вести в тих справах з в≥дпов≥дними ѕредставниками јргентинського ”р¤ду переговори ≥ заключати та п≥дписувати у вищенаведених справах договори Ц конвенц≥њ, представивши њх на попереднЇ затвердженн¤ ”р¤дов≥ ”Ќ–Ф.
ћ.Ўумицькому доручалос¤ й Уповести в≥дпов≥дну акц≥ю в справ≥ визнанн¤ ”Ќ– також з боку ”р¤д≥в других –еспубл≥к ѕ≥вденноњ та ÷ентральноњ јмерики, куди в випадку позитивного вир≥шенн¤ справи будуть делегован≥ ”р¤дом ”Ќ– в≥дпов≥дн≥ ѕредставництваФ (÷ƒј¬ќ ”крањни, ф.3696, оп.2, спр.286, арк.80-81). јле з обТЇктивних обставин украњнський дипломат не приступив до виконанн¤ своњх обовТ¤зк≥в у Ѕуенос-јйрес≥.
” 1922-1923 рр. дипломатичним представником екзильного ур¤ду «”Ќ– у Ѕразил≥њ був ѕетро арманський (1878-1956), викладач г≥мназ≥њ та поет-л≥рик ≥ перекладач. ѕро свою д≥¤льн≥сть в≥н залишив спогади Ућ≥ж р≥дними в ѕ≥вденн≥й јмериц≥Ф. Ќа зас≥данн≥ ≤≤≤ сес≥њ јсамблењ Ћ≥ги Ќац≥й 13 вересн¤ 1922 р. головуючий - представник Ѕразил≥њ ƒа √ама у виступ≥ з питанн¤ державного статусу —х≥дноњ √аличини п≥дтримав протест зах≥дноукрањнськоњ делегац≥њ щодо незаконност≥ проведенн¤ там вибор≥в до польського —ейму.
¬ 1991 р. першими з латиноамериканських держав визнали незалежн≥сть ”крањни ≥ висловили готовн≥сть встановити з нею дипломатичн≥ в≥дносини јргентина (5 грудн¤), уба (6 грудн¤), оста-–≥ка (20 грудн¤) ≥ ћексика (25 грудн¤). Ќа к≥нець 2000 р. украњнськ≥ посольства д≥¤ли в јргентин≥ (за сум≥сництвом Ц у –еспубл≥ц≥ „ил≥, —х≥дн≥й –еспубл≥ц≥ ”ругвай та –еспубл≥ц≥ ѕарагвай), ‘едеративн≥й –еспубл≥ц≥ Ѕразил≥¤ (за сум≥сництвом Ц у –еспубл≥ц≥ Ѕол≥в≥¤, Ѕол≥варськ≥й –еспубл≥ц≥ ¬енесуела та –еспубл≥ц≥ ≈квадор, генеральне консульство Ц в уритиб≥), –еспубл≥ц≥ уба та ћексиканських —получених Ўтатах.
ѕол≥тичний прорив незалежноњ ”крањни в Ћатинську јмерику в≥дбувс¤, коли п≥сл¤ участ≥ у спец≥альн≥й сес≥њ √енеральноњ јсамблењ ќќЌ, присв¤чен≥й 50-р≥чному юв≥лею њњ заснуванн¤, Ћ. учма зд≥йснив оф≥ц≥йн≥ в≥зити до Ѕразил≥њ (25-26 жовтн¤ 1995 р.), јргентини (26-29 жовтн¤) ≥ „ил≥ (29-31 жовтн¤). ¬ ход≥ них в≥дбулис¤ його зустр≥ч≥ та переговори з президентами ‘ернандо ≈нр≥ке ардозо, арлосем —аулем ћенемом ≥ ≈дуардо ‘реЇм –уњс-“агле, кер≥вниками парламент≥в, ¬ерховних —уд≥в, м≥н≥страми, п≥дприЇмц¤ми ≥ представниками м≥сцевих украњнських громад. «а п≥дсумками в≥зит≥в були п≥дписан≥ Уƒогов≥р про дружн≥ в≥дносини ≥ сп≥вроб≥тництво м≥ж ”крањною ≥ ‘–ЅФ (25 жовтн¤, перша угода такого р≥вн¤ з Ївропейською державою), Уƒекларац≥¤ про принципи в≥дносин м≥ж ”крањною ≥ ј–Ф (27 жовтн¤) ≥ —п≥льна украњнсько-чил≥йська декларац≥¤ (30 жовтн¤), а також угоди про торговельно-економ≥чне сп≥вроб≥тництво (аналог≥чн≥ договори з≥ —Ўј були укладен≥ лише в 1994-1995 рр.).
12-13 кв≥тн¤ 1997 р. в≥дбувс¤ оф≥ц≥йний в≥зит делегац≥њ ¬ерховноњ –ади на чол≥ з ќ.ћорозом до –еспубл≥ки уба, а 24-26 вересн¤ того ж року на запрошенн¤ президента ћексики ≈рнесто —едильйо ѕонсе де Ћеона ћех≥ко з державним в≥зитом в≥дв≥дав Ћ. учма. “од≥ була п≥дписана Уƒекларац≥¤ про принципи в≥дносин м≥ж ”крањною та ћ—ЎФ, ћеморандум про взаЇморозум≥нн¤ щодо створенн¤ механ≥зму консультац≥й з питань, що становл¤ть взаЇмний ≥нтерес та ≥нш≥ документи.
Ќаступного м≥с¤ц¤ у Ћьвов≥ й иЇв≥ побувала ур¤дова делегац≥¤ бразильського штату ѕарана, де мешкаЇ близько 300 тис. вих≥дц≥в з ”крањни та њхн≥х нащадк≥в. ¬ ход≥ перебуванн¤ гостей було п≥дписано протокол про нам≥ри щодо сп≥вроб≥тництва м≥ж Ћьв≥вщиною ≥ штатом ѕарана. 28 30 червн¤ 1998 р. в ”крањн≥ з державним в≥зитом перебував президент јргентини арлос ћенем. ѕ≥д час в≥зиту були п≥дписан≥ Уƒогов≥р про дружн≥ в≥дносини ≥ сп≥вроб≥тництвоФ та ”года про науково-техн≥чну сп≥впрацю, в≥дзначено, що ”крањна ≥ јргентина виступили ≥н≥ц≥аторами розвитку зТ¤зк≥в м≥ж ќрган≥зац≥Їю „≈— та —п≥льним ринком крањн ѕ≥вденноњ јмерики (ћ≈– ќ—”–).
¬ажливим фактором у налагодженн≥ в≥дносин нашоњ держави з крањнами Ћатинськоњ јмерики виступаЇ на¤вн≥сть у них численноњ украњнськоњ д≥аспори, особливо в Ѕразил≥њ та јргентин≥ (б≥л¤ 250 тис. чол.). ”крањнське населенн¤ мешкаЇ переважно в Ѕуенос-јйрес≥ та сум≥жних аргентинськ≥й пров≥нц≥њ ћ≥с≥онес ≥ бразильському штат≥ ѕарана. ѕ≥сл¤ того ¤к у нов≥й конституц≥њ цього штату 1988 р. зТ¤вилас¤ статт¤, що гарантувала в≥льний виб≥р вивченн¤ мов, в ун≥верситет≥ уритиби почалос¤ викладанн¤ украњнськоњ мови, л≥тератури й ≥стор≥њ. Ќа початку 1992 р. в Ѕуенос-јйрес≥ зТ¤вилас¤ јргентино-украњнська торгова палата, що обТЇднуЇ п≥всотн≥ м≥сцевих п≥дприЇмц≥в.
Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в сьогодн≥ дотримуЇтьс¤ думки про заселенн¤ територ≥њ Ћ.ј. б≥л¤ 30-20 тис. рок≥в тому вих≥дц¤ми з ѕ≥вн≥чно-—х≥дноњ јз≥њ через Усухопутний м≥стФ Ѕер≥нг≥й на м≥сц≥ сучасноњ Ѕер≥нговоњ протоки. ѕроте р¤д учених вважаЇ, що аз≥йський шл¤х переселенн¤ був не Їдиний, а в п≥зн≥ш≥ часи ≥снували т≥сн≥ звТ¤зки м≥ж Ћ.ј. ≥ ќкеан≥Їю. ѕроте навр¤д чи вони могли в≥д≥грати суттЇву роль у формуванн≥ кор≥нного населенн¤ континенту.
ѕоступово склалос¤ два основних осередки ранн≥х цив≥л≥зац≥й: ћезоамерика (територ≥њ сучасних центральноњ й п≥вденноњ ћексики, √ватемали, Ѕел≥зу, зах≥дн≥ райони √ондураса ≥ —альвадору) та јндська область (частина сучасноњ олумб≥њ, ≈квадор, ѕеру, Ѕол≥в≥¤, п≥вн≥ч „ил≥).
Ќайдавн≥шою з в≥домих нин≥ цив≥л≥зац≥й доколумбовоњ Ћ.ј. Ї культура ольмек≥в, ¤ка ≥снувала на п≥вденно-сх≥дному узбережж≥ ћексики в ’≤V-≤≤≤ ст. до н.е. ќльмеки волод≥ли писемн≥стю, але њхн¤ мова нев≥дома, ≥ надписи розшифрувати й дос≥ не вдаЇтьс¤. —воњ храми вони зводили на сх≥дчастих п≥рам≥дах, згодом цей арх≥тектурний прийом у ольмек≥в запозичили й ≥нш≥ центральноамериканськ≥ цив≥л≥зац≥њ. ” храмах жерц≥ приносили богам людськ≥ жертви, ритуальн≥ вбивства Ц сп≥льна риса давньо≥нд≥анських культур. √оловним божеством був ¤гуар. «агадковими лишаютьс¤ найхарактерн≥ш≥ памТ¤тки ольмекськоњ культури Ц величезн≥ камТ¤н≥ УголовиФ висотою до 3 м ≥ вагою до 40 т, њхн≥ лиц¤ мають ¤вно африканськ≥ риси. ѕризначенн¤ Угол≥вФ незрозум≥ло, причому њх доставл¤ли вручну за дес¤тки к≥лометр≥в в≥д каменоломень. «ате в руњнах ольмекського м≥ста (сучасний —ан-Ћоренсо, штат ¬еракрус) був ви¤влений найдавн≥ший у Ћ.ј. двохк≥лометровий камТ¤ний водопров≥д, схожий на римськ≥ аведуки.
« по¤вою крупного м≥ста-держави “еот≥уакана (ацтекською Ц Ум≥сто, де жили богиФ) (≤≤ ст. до н.е. Ц V≤≤ ст. н.е.) за п≥всотн≥ к≥лометр≥в на п≥вн≥чний сх≥д в≥д сучасного ћех≥ко почавс¤ так званий класичний пер≥од центральноамериканських культур. ¬ епоху розкв≥ту “еот≥уакан мав площу до 28 кв. км ≥ б≥л¤ 80 тис. мешканц≥в. —еред його споруд вид≥л¤ютьс¤ два головних храми, присв¤чених —онцю (на п≥рам≥д≥ висотою в 64,5 м) та ћ≥с¤цю (висота п≥рам≥ди Ц 42 м), а також гранд≥озне св¤тилище етцалькоатл¤ (ѕернатого «м≥¤) Ц одного з найшанован≥ших божеств ÷ентральноњ јмерики. ¬чен≥ п≥драхували, що на буд≥вництв≥ цих г≥гант≥в не менше 30 рок≥в працювало б≥л¤ 20 тис. чол. ¬с≥ храми були прикрашен≥ р≥знокольоровими розписами ≥ стату¤ми бог≥в.
ѕрот¤гом V≤≤-V≤≤≤ ст. цив≥л≥зац≥њ Укласичного пер≥одуФ були зруйнован≥ нашест¤м тольтек≥в, ¤к≥ прийшли з ѕ≥вн≥чноњ ћексики ≥ створили власну культуру, сповнену своЇр≥дноњ мороковоњ виразност≥. —еред руњн њхньоњ столиц≥ “оллана й дос≥ височ≥ють 4-метров≥ статуњ суворих воњн≥в ≥з зображенн¤ми метелик≥в на груд¤х, що символ≥зували планету ¬енеру Ц одне з вт≥лень етцалькоатл¤.
” цей час на п≥вденному сход≥ ћексики й на територ≥њ Ѕел≥зу, √ондурасу та √ватемали найвищого розкв≥ту дос¤гла перша крупна м≥ська цив≥л≥зац≥¤ ÷.ј. - май¤, що нал≥чувала б≥л¤ 100 м≥ст-держав (ѕаленке, опан, „ичен-≤ца, “≥каль та ≥н.). ѓх очолювали правител≥ з≥ спадковою владою, котр≥ призначали начальник≥в др≥бн≥ших м≥стечок та селищ, зобовТ¤заних сплачувати данину та виставл¤ти загони воњн≥в. ¬ерховний жрець був радником правител¤ ≥ призначав жрец≥в у селища, ¤к≥ в≥д≥гравали важливу роль у кер≥вництв≥ землеробськими роботами.
ћай¤ волод≥ли вражаючими математичними ≥ астроном≥чними знанн¤ми: тривал≥сть сон¤чного року в календар≥ май¤ була визначена точн≥ше, н≥ж у григор≥анському, вчен≥ май¤ прогнозували затемненн¤ —онц¤ ≥ ћ≥с¤ц¤ й нав≥ть розрахували траектор≥ю руху ¬енери. ” них ≥снувала ориг≥нальна розвинена система ≥Їрогл≥ф≥чного письма, винайденого б≥л¤ 2 тис. рок≥в тому, але розшифрованого лише в середин≥ 50-х рр. ’’ ст. рад¤нським ученим ёр≥Їм норозовим. јле майже вс≥ книги май¤ були знищен≥ п≥сл¤ њхньоњ заборони католицькою церквою у ’V≤ ст., збереглос¤ лише 4 рукописи.
¬ ’ ст. прекрасн≥ м≥ста май¤ опуст≥ли, при зв≥стц≥ про вторгненн¤ тольтек≥в населенн¤ залишило њх. Ќа п≥востров≥ ёкатан виникла май¤-тольтекська держава, столицею котроњ в середин≥ ’≤ ст. став „ичен-≤ца, а п≥сл¤ його загибел≥ наприк≥нц≥ наступного стол≥тт¤ Ц ћай¤пан. ћ≥жусобн≥ в≥йни привели до зруйнуванн¤ найб≥льших м≥ст май¤, що значно полегшило завоюванн¤ рег≥ону ≥спанськими конк≥стадорами.
Ќаприк≥нц≥ ’≤≤ ст. з п≥вноч≥ сучасноњ ћексики почали рух на п≥вдень ацтеки, ¤к≥ п≥сл¤ довгих понев≥р¤нь поселились на оз.“ескоко, перейшли до землеробства ≥ бл. 1325 р. на одному з остров≥в заснували “еночт≥тлан (сучасний ћех≥ко) Ц Уамериканську ¬енец≥юФ за св≥дченн¤ми ≥спанських конк≥стадор≥в. „ерез п≥втора стол≥тт¤ м≥сто стало центром царства, що охоплювало всю ÷ентральну ћексику. Ќайвищого розкв≥ту јцтекське царство дос¤гло при ћоктесум≥ ≤≤ (1503-1520 рр.), формально головний правитель держави був виборним вождем, але фактично його влада стала спадковою, вищ≥ посади займали члени одн≥Їњ с≥мТњ. јцтекськ≥ м≥ста мали правильне плануванн¤, частково повТ¤зане з род≥лом земл≥ на м≥ж родами на пр¤мокутн≥ д≥л¤нки.
як ≥ в ≥нших народ≥в тогочасноњ ÷ентральноњ јмерики, величезне м≥сце в житт≥ ацтек≥в займала рел≥г≥¤, можливо найжорсток≥ша у Ќовому —в≥т≥. Ѕоги ацтек≥в вимагали людських жертвоприношень шоденно Ц ≥накше св≥ту загрожувала б загибель. ўоб добути потр≥бну к≥льк≥сть жертв, ацтеки зд≥йснювали наб≥ги на сус≥дн≥ племена, - це називалос¤ св¤щенною Ув≥йною кв≥т≥вФ.
ѕро ювел≥рне мистецтво ацтек≥в вражений св≥док писав, що Увони можуть в≥длити птаха з рухомим ¤зиком, головою ≥ крилами або в≥длити мавпу чи ≥ншу тварину з рухомим ¤зиком, головою, ≥ ногами, ≥ руками, а в руки вкласти ≥грашку, так що здаЇтьс¤, що вона танцюЇ з нею. Ѕ≥льш того, вони беруть злиток, половина котрого ≥з золота, а половина Ц ≥з ср≥бла, ≥ в≥дливають рибу з ус≥ма њњ лусками, причому одна луска золота, а ≥нша Ц ср≥бнаФ. « ’≤V ст. в≥доме п≥ктограф≥чне з елементами ≥Їрогл≥ф≥ки ацтекське письмо, матер≥алом дл¤ котрого слугували шк≥ра ≥ паперов≥ смужки, що складалис¤ у вигл¤д≥ ширми.
ќск≥льки люди засел¤ли Ћ.ј. з п≥вноч≥, поступово просуваючись на п≥вдень, перш≥ цив≥л≥зац≥њ там виникли п≥зн≥ше, хоча в≥домо про них набагато менше, н≥ж про центральноамериканськ≥. ѕевну роль у цьому з≥грали ≥нки, ¤к≥ знищували культов≥ споруди, буд≥вл≥, п≥рам≥ди ≥ памТ¤тки мистецтва п≥дкорених ≥нд≥анських племен, витравлюючи з њхньоњ памТ¤т≥ все, що було до завоюванн¤.
У«≥ркою першоњ величиниФ до≥нкськоњ ≥стор≥њ ѕ≥вденноњ јмерики була цив≥л≥зац≥¤ Ќаска на пустельному п≥вденному узбережж≥ ѕеру (≥спанська транскрипц≥¤ ≥нд≥анськоњ назви далекоњ крањни Ц Ѕ≥ру), що ≥снувала у V≤-V≤≤≤ ст. н.е. Ѕагато хто вперше д≥знавс¤ про нењ з сенсац≥йного ф≥льму ≈.ƒен≥кена У—погади про майбутнЇФ, в котрому були продемонстрован≥ прокладен≥ на високог≥рному плато в≥д горизонту до горизонту г≥гантськ≥ пр¤м≥ л≥н≥њ, що сход¤тьс¤, перетинаютьс¤, створюють загадков≥ комб≥нац≥њ та ф≥гури фантастичних тварин на площ≥ в 700 кв. км. јвтор ф≥льму стверджував, що це були рештки космодрому ≥нопланет¤н. јле вчен≥ довели, що малюнки на плато Ќаска повн≥стю в≥дпов≥дають под≥бним стил≥зованим зображенн¤м на керам≥ц≥ та тканинах ≥ призначалис¤ Ѕогам Ц —онцю, ћ≥с¤цю, з≥ркам, шл¤хи ¤ких на небосхил≥ ≥нд≥анц≥ повторювали у вигл¤д≥ л≥н≥й на поверхн≥ земл≥.
“а найв≥дом≥шою з п≥вденноамериканських цив≥л≥зац≥й Ї ≥мпер≥¤ ≥нк≥в Ц “ауант≥нсуйу (мовою кечуа Ц чотири зТЇднан≥ м≥ж собою сторони св≥ту, Усини —онц¤Ф вважали, що вс≥ ще не завойован≥ земл≥ з часом п≥дкор¤тьс¤ њм). ¬она склалас¤ прот¤гом ’≤≤-’V ст. навколо г≥рськоњ общини уско (на п≥вденному сход≥ сучасного ѕеру), охоплювала б≥льшу частину сучасного ≈квадору, ѕеру, значну частину Ѕол≥в≥њ, „ил≥ та јргентини. “ауант≥нсуйу була державою типу сх≥дноњ деспот≥њ з сильною централ≥зованою владою Ц ¬ерховний ≥нка (≥сторична традиц≥¤ кечуа нал≥чуЇ 14 правител≥в) вважавс¤ Ѕогом на земл≥ з необмеженою владою.
ѕан≥вний клас складавс¤ з к≥лькох каст: У≥нки по кров≥Ф (вони вважались пр¤мими нащадками засновника держави Ц ћанко апака, на початок конк≥сти њх було 567), У≥нки за прив≥леЇмФ, курака (вожд≥ п≥дкорених громад та племен) та ≥н. ѕростолюдини також п≥дрозд≥л¤лис¤ на касти: м≥т≥маЇ 1-њ категор≥њ (прив≥лейована частина общинник≥в-в≥йськових поселенц≥в у щойно завойованих област¤х), хатун руна (формально в≥льн≥ общинники ≥ рем≥сники), м≥т≥маЇ 2-њ категор≥њ (переселенц≥ ≥з завойованих район≥в), раби, жриц≥ Ц Уќбранниц≥ —онц¤Ф та ≥н. –≥зномовне населенн¤ “ауант≥нсуйу складало, за р≥зними даними, в≥д 6 до 40 млн. чол., асим≥л¤торська пол≥тика ≥нк≥в в област≥ мови, рел≥г≥њ та метод≥в веденн¤ господарства поклала початок процесу злитт¤ р≥зних етн≥чних груп у Їдину давньокечуанську народн≥сть.
√осподарською основою “ауант≥нсуйу було террасне ≥ригац≥йне землеробство, але ≥мпер≥¤ ≥нк≥в ви¤вилас¤ Їдиною державою доколумбовоњ јмерики, в котр≥й ≥снувало тваринництво ¤к особлива галузь господарськоњ д≥¤льност≥ (приручен≥ лами ≥ альпака). ” рел≥г≥њ головне м≥сце пос≥дав культ —онц¤, а також перех≥дний до монотењзму культ УбагатоЇдиногоФ бога ¬≥ракоч≥, що уособлював —онце. Ќапередодн≥ ≥спанського завоюванн¤ ≥нки будували вит¤гнут≥ в довжину, геометрично строг≥ за формами, надзвичайно м≥цн≥ споруди з ретельно обтесаного ≥ викладеного ч≥ткими р¤дами кам≥нн¤, скр≥пленого пазами ≥ шипами. ¬ сучасному уско збереглис¤ нижн≥ поверхи буд≥вель, зведених в ≥нкський час таким способом. ≤ дос≥ ≥снують р≥зн≥ думки щодо призначенн¤ к≥пу (на кечуа Ц вузол) Ц зас≥б кращого запамТ¤товуванн¤, своЇр≥дна форма письма чи звичайний атрибут похованн¤.
” 1530-1532 рр. “ауант≥нсуйу було послаблене м≥жусобною боротьбою за престол м≥ж братами јтауальпою (представником т.зв. династ≥њ ≥то) ≥ ”аскаром (представником династ≥њ уско), що полегшило захопленн¤ ≥мпер≥њ конк≥стадорами. ¬загал≥, теократичний (глава держави водночас Ї ≥ њњ рел≥г≥йним главою), одноособовий характер влади верховного правител¤ ≥ м≥жусобна боротьба ≥нд≥анських вожд≥в, ¤к≥ вступали в союзи з чужоземними загарбниками проти своњх суперник≥в, спри¤ли завоюванню Ћ.ј. колон≥заторами.
ј в≥доме в≥дставанн¤ у розвитку давньоамериканських цив≥л≥зац≥й в≥д Ївропейськоњ було викликане передус≥м кастовим общинним ладом, в≥дсутн≥стю розвинених м≥жнародних звТ¤зк≥в, труднощами освоЇнн¤ нового континенту за переважанн¤ камТ¤них знар¤дь ≥ без т¤гловоњ худоби. ¬≥дкриваючи американський континент, досл≥джуючи його узбережж¤ та вигадуючи йому назву, Ївропейц≥ нав≥ть гадки не мали, що там ≥снують велик≥ ≥нд≥анськ≥ цив≥л≥зац≥њ та самобутн≥ культури.